ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК України

ТИМЧЕНКО Алла Анатоліївна

УДК 378.013

ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ М.М.ГРИЩЕНКА (1900-1987 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Миколаївському державному університеті ім. В.О.Сухомлинського.

Науковий керівник - | доктор педагогічних наук, професор,

заслужений працівник народної освіти України

МАЙБОРОДА Василь Каленикович,

Національна академія Служби безпеки України, професор кафедри.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

ЛЕВЧЕНКО Тетяна Іванівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор

ОМЕЛЯНЕНКО Віталій Лукич,

Кіровоградський педагогічний університет,

професор кафедри педагогіки.

Захист відбудеться 19 грудня 2007  р. о 14 годині на засіданні спеціалізо-ваної вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України ( 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розіслано 17 листопада 2007  р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М.Дем’яненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення демократичного суспільства та інтеграція України до європейської спільноти потребують змін у політичному, соціально-економічному, культурному та науковому житті, зумовлюють необхідність обґрунтування нових шляхів розвитку національної системи освіти України.

Особливо важливою у визначенні стратегії розвитку освіти є потреба в збереженні й примноженні національних здобутків, оптимальне поєднання інноваційних ідей і досягнень вітчизняної та світової педагогічної думки.

У державній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Концепції національного виховання підкреслюється важливість використання історичних надбань вітчизняної педагогічної науки. Зокрема, в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті зазначається, що освіта України ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності. Вона розвивається на основі педагогічної спадщини Київської Русі, доби українського козацтва, світоглядної парадигми Володимира Мономаха, Петра Могили, Г.Сковороди, Т.Шевченка, Я.Чепіги, С.Русової, Г.Ващенка, В.Сухомлинського та інших видатних українських особистостей. Осмислення минулого впливає на зміну сьогодення, і це закономірно, адже минуле тісно пов’язане із сучасністю, воно є підґрунтям народного самоусвідомлення, його духовним фундаментом.

Звернення до педагогічної спадщини українських учених, письменників, громадських діячів дає змогу повернути забуті та втрачені імена, більш ґрунтовно вивчити історичні закономірності становлення й розвитку української педагогіки, забезпечити єдність і наступність історико-педагогічного процесу.

З огляду на це велике значення мають дослідження освітньої діяльності та науково-педагогічних поглядів Микити Миновича Грищенка (1900-1987 рр.), одного з видатних українських педагогів, ученого-дослідника історії становлення й розвитку школи та педагогічної науки в Україні.

Понад 50 років М.М.Грищенко працював у системі народної освіти учителем, завідувачем трудової школи, районним і окружним інспектором соціального виховання, директором шко-ли, директором Київського інституту соціального виховання, завідувачем Кзил-Ординського міського відділу народної освіти, начальником управління шкіл, членом колегії Міністерства освіти України, ученим секретарем, заступником директора, директором науково-дослідних інститутів дефектології та педаго-гіки, в тому числі понад 30 років – професором, завідувачем кафедри педагогіки Київсь-кого державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

М.М.Грищенко залишив значну педагогічну спадщину, до якої увійшли підручники, посібники, програми, монографії, методичні розробки, публікації у періодичній пресі, епістолярій (усього понад 250 назв).

Він розробляв посібники для педагогів спецшкіл і підручники для учнів, зокрема “Читанку” для учнів IV класу допоміжної школи, “Літературну читанку” для VII класу допоміжної школи; коло його наукових інтересів охоплює вивчення педагогічної спадщини А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, К.Д.Ушинського, І.Я.Франка, Т.Г.Шевченка; його фундаментальні праці присвячені історико-педагогічним проблемам, питанням загальної педагогіки, методики викладання історії педагогіки вищої школи та спеціальної педагогіки.

Дослідження науково-педагогічних поглядів М.М.Грищенка дає змогу усвідомити важливість його наукових ідей та досвіду, що будуть корисними в нинішніх умовах реформування й оновлення змісту освіти. Його вагомий внесок у педагогічну теорію, об’єктивний аналіз минулого залишаються актуальними і сьогодні, допомагають визначити перспективи розвитку школи та народної освіти в Україні.

Вивчення й аналіз літературних джерел та архівних матеріалів дає підстави стверджувати, що науково-педагогічна спадщина М.М.Грищенка не була предметом спеціального дослідження. У працях Н.П.Дічек, І.Г.Єременка, Л.В.Канішевської, Б.С.Кобзаря, В.К.Майбороди, Л.А.Медвідь, М.І.Шкіля висвітлюються окремі життєві факти та напрями його педагогічної діяльності.

Аналіз окремих аспектів історико-педагогічної спадщини вченого міститься в працях Г.І.Аракеляна, Ю.С.Войцеховського, В.І.Гайдукевич, Н.П.Калениченко, О.П.Кондратюка, Н.Б.Копиленко, Т.І.Левченко, Б.Н.Мітюрова, В.Л.Омеляненка, І.Г.Улюкаєвої та ін. Наукові здобутки М.М.Грищенка в галузі проблем педагогіки вищої школи висвітлені в працях Т.Ф.Алексєєнко, А.Д.Бондаря, Н.М.Дем’яненко, А.Д.Касьяненка, Г.Л.Лагути, С.В.Майбороди, О.Г.Мороза, Д.М.Скільського та ін. Проте перелічені матеріали мають фрагментарний, несистемний характер.

Історіографічний огляд досліджуваної проблеми засвідчує, що науково-педагогічні погляди М.М.Грищенка є недостатньо вивченими. Не приділено належної уваги його освітній діяльності, цінні відомості про яку містять архівні документи. Таким чином, нерозробленість проблеми, її історико-педагогічна значущість і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – "Освітня діяльність та науково-педагогічні погляди М.М.Грищенка (1900-1987 рр.)".

Хронологічні межі дослідження – 1900-1987 рр. XX ст. – визначені роками життя та діяльності М.М.Грищенка (27 вересня 1900 р. – дата народження М.М.Грищенка, 15 листопада 1987 р. – день його смерті).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського “Проблеми підготовки вчителя у контексті прогресивних педагогічних тенденцій та педагогічної спадщини XX століття” від 21 грудня 2004 р. № 5, безпосереднім виконавцем яких була дисертант. Тема дисертації затверджена Вченою радою Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського (протокол від 31 травня 2005 р. № 15) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол від 25 квітня 2006 р. № 4).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування й систематизація поглядів М.М.Грищенка, визначення місця й можливостей використання доробку вченого в українській педагогічній науці та практиці.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- проаналізувати на основі системно-історичного й функціонально-структурного методів стан висвітлення теми дисертації у вітчизняній та зарубіжній літературі й визначити напрями подальшого дослідження;

- розкрити етапи життєвого і творчого шляху вченого;

- виявити й систематизувати провідні науково-педагогічні ідеї вченого-педагога;

- охарактеризувати зміст і основні напрями педагогічної діяльності вченого, розробити її наукову періодизацію;

- оцінити досвід освітньої та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка у вищих навчальних закладах;

- обґрунтувати перспективи використання педагогічних ідей ученого для розвитку сучасної освіти в Україні.

Сукупність завдань дала змогу визначити логіку та послідовність дослідження, структуру дисертації.

Об’єкт дослідження – науково-педагогічна спадщина вчених-педагогів України.

Предмет дослідження – освітня діяльність та науково-педагогічні погляди М.М.Грищенка.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що теоретичні розробки й положення, історичний досвід, висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, сприятимуть поліпшенню навчально-виховного процесу й підготовки педагогічних кадрів, а впровадження запропонованих заходів – прискоренню включення вищих навчальних закладів України до Болонського процесу.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів дослідження:

- загальнонаукових (аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення, систематизація) – з метою вивчення творчого доробку М.М.Грищенка з позицій того часу й сучасної теорії та практики;

- історико-педагогічних (ретроспективний, логіко-системний, хронологічно-структурний, зіставно-порівняльний аналіз праць ученого-педагога, наукової літератури й архівних матеріалів), що дало змогу розглядати провідні ідеї та діяльність М.М.Грищенка в часовій динаміці;

- соціологічних (відбір, класифікація та періодизація історичних фактів, опитування – письмове й усне), що дало можливість здійснити актуалізацію творчості педагога, виявити її кількісні й якісні характеристики;

- пошуково-бібліографічний – для аналізу, систематизації і класифікації архівних фондів, бібліотечних каталогів і друкованих джерел з теми дослідження;

- періодизації – при дослідженні якісних змін на певних історичних етапах;

- контент-аналіз – для вивчення нормативно-правової бази й документальної інформації;

- узагальнення опрацьованих матеріалів – під час формулювання висновків, рекомендацій та визначення шляхів використання доробку вченого в сучасних умовах.

Джерельну базу дослідження становили: праці М.М.Грищенка (монографії, підручники, навчальні посібники, програми, статті, записи, лекції, листи, рецензії, звіти); спогади сучасників ученого, його учнів і послідовників (Н.П.Дічек, І.Г.Єременко, Н.П.Калениченко, Б.С.Кобзар, В.К.Майборода, Н.Г.Майборода, Л.А.Медвідь, Л.О.Хлєбнікова, О.О.Чорна, М.І.Шкіль); наукові біографії М.М.Грищенка й публікації дослідників його життя та творчості; фактологічні дані – документи й матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ф. 166), Державного архіву м. Києва (ф. № Р.-1536), архіву Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (ф. р. № 126). Окрему групу утворюють періодичні видання ХХ ст. (газети: “Київський університет”, “Радянська освіта”, “Пролетарская правда”; журнали: “Радянська школа”, “Вісник Наркомату освіти”, “Бюлетень Укрглавпрофобра УССР”, “Шлях освіти”), сучасні видання – збірники наукових праць науково-дослідних установ і вузів, наукові записки вузів, автореферати, дисертаційні дослідження, монографії, матеріали наукових конференцій і публікації в сучасній періодиці.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

- комплексно досліджено й систематизовано основні науково-педагогічні ідеї та зміст освітньої діяльності М.М.Грищенка;

- теоретично узагальнено досвід педагогічної діяльності вченого; розроблено її наукову періодизацію, виокремлено три періоди: пошуково-пропедевтичний (1923-1940 рр.), науково-педагогічний (1940-1955 рр.), освітньо-педагогічний та узагальнюючий (1955-1987 рр.);

- охарактеризовано головні чинники формування науково-педагогічного світогляду М.М.Грищенка (родинне виховання та соціальне оточення, в якому зростав учений; винятковий вплив викладацького колективу: П.Й.Горецького, К.Ф.Лебединцева, О.М.Астряба, О.К.Дорошкевича, М.І.Вериківського, П.М.Нятко; система освіти, в умовах якої відбувалося становлення особистості М.М.Грищенка; наукове та навчально-педагогічне середовище, в якому він опановував найновіші методи раціонального дослідження й розпочав власну педагогічну діяльність; постійне творче самовдосконалення й самостійні науково-педагогічні пошуки вченого);

- введено в науковий обіг 64 нових архівних документи, а також історичні факти, що дало змогу поглибити й конкретизувати відомості про педагогічну діяльність М.М.Грищенка, її вплив на освітні процеси ХХ століття;

удосконалено:

- концепт моделі підготовки молодих викладачів;

- біографічні дані життя й творчості вченого; джерелознавче поле проблематики шляхом його розширення;

дістали подальшого розвитку:

- аналіз, зміст та основні напрями педагогічної діяльності вченого;

- інноваційні ідеї та досвід ученого в контексті модернізації національної системи освіти (джерела і принципи оновлення змісту освіти; цілісна система знань на основі педагогічних дисциплін та ін.).

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання сформульованих положень для збагачення історико-педагогічних знань, наповнення змісту лекційного курсу “Історія педагогіки” провідними ідеями педагогічного доробку М.М.Грищенка; під час написання праць з історії педагогіки та дидактики, підручників і навчальних посібників; при підготовці нормативних та елективних спецкурсів і спецсемінарів з педагогіки й історії педагогіки для закладів педагогічної освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації; у роботі наукових гуртків, факультативів, творчих груп та інших науково-пошукових об’єднань загальноосвітньої і вищої школи; під час проведення культурно-просвітницької роботи зі студентами та учнями; в післядипломній освіті вчителів. За результатами дисертаційного дослідження розроблено і впроваджено авторський спеціалізований навчальний курс “Видатні постаті в історії української педагогіки XX ст.”.

Зібраний і структурований з використанням проблемно-хронологічного підходу, об’єктивно проаналізований з допомогою порівняльного методу і узагальнений дисертаційний матеріал стане надійним підґрунтям для подальших історико-теоретичних досліджень.

Положення дисертаційної роботи використані в навчальному процесі Миколаївським державним університетом ім. В.О.Сухомлинського (акт від 23 серпня 2007 р. № 01/752), а також Миколаївським обласним інститутом підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (акт від 23 серпня 2007 р. № 746/16-13).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Основні ідеї, а також розробки, висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, в тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, мету й завдання, методологічні підходи до їх вирішення, практичне значення одержаних результатів, отримані здобувачем особисто.

Наукові публікації, видані в співавторстві, в процесі дослідження використані тільки в тій частині, яка належить особисто здобувачеві, й указані в авторефераті в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом публікації основних результатів дослідження в наукових виданнях, презентації у доповідях і виступах на конференціях: міжнародній – “Технології педагогічної освіти: теорія, досвід, перспективи розвитку в умовах Болонського процесу” (Миколаїв, 2006); всеукраїнських: “Виховні системи загальноосвітніх шкіл-інтернатів: нові підходи і технології (Миколаїв, 2001), “Січневі педагогічні читання: актуальні проблеми модернізації освітнього процесу” (Сімферополь, 2006); на засіданнях кафедри педагогіки Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського (2004-2007 рр.), лекціях для методистів обласних інститутів післядипломної освіти.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у восьми наукових працях, у тому числі в п’яти статтях у фахових науково-педагогічних виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, семи додатків та списку використаних джерел (255 найменувань, з них – 66 архівних справ). Загальний обсяг дисертації – 189 сторінок, з них основного тексту – 157 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми та хронологічні межі дослідження, аргументовано його актуальність і доцільність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи та джерельну базу роботи, підтверджено її наукову новизну, теоретичне й практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Огляд літератури за темою та вибір методів дослідження” – системно проаналізовано зміст наукової літератури, архівних документів, життєвий і творчий шлях М.М.Грищенка, виявлено основні чинники становлення науково-педагогічного світогляду вченого, здійснено періодизацію та виокремлено головні напрями його педагогічної діяльності.

Аналіз архівних джерел, наукових публікацій (Н.М.Гупан, Н.М.Дем’яненко, Н.П.Дічек, О.В.Сухомлинська та ін.) на основі біографічного підходу, що зумовлює розгляд особистості М.М.Грищенка як виразника особливостей історичної епохи радянського періоду (1900-1987 рр.), дав змогу встановити, що роки життя й діяльності М.М.Грищенка припадають на XX ст., яке є складним і суперечливим етапом в історії розвитку освіти взагалі й вищої школи зокрема. Розвиток освітніх ідей і накопичення досвіду педагогічної діяльності вченого відбувалися протягом трьох етапів становлення педагогічної думки на Україні в XX ст.: 1-й етап – 1920-1933 рр. характеризується створенням власної, оригінальної системи освіти на Україні, в основу якої було покладено професіоналізацію та соціальний захист дитинства; 2-й етап – 1930-1950 рр. – аналізом і педагогічним коментуванням класиків марксизму-ленінізму; 3-й етап – 1958-1985 рр. пов’язаний із “Законом про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР”, що вийшов у 1958 р., та частковою демократизацією радянського суспільства.

У розділі значна увага приділена аналізу архівних документів, біографічної літератури (Н.П.Дічек, І.Г.Єременко, Н.П.Калениченко, Л.В.Канішевська, Б.С.Кобзар, О.П.Кондратюк, В.К.Майборода, Л.А.Медвідь, М.І.Шкіль та ін.) Наголошується, що на формування прогресивного науково-педагогічного світогляду М.М.Грищенка, виникнення в нього новаторських ідей і прогресивних переконань, визначення змісту його педагогічної діяльності винятковий вплив справили такі чинники: 1) родинне виховання та соціальне оточення вченого, що сприятливо позначилося на становленні особистості М.М.Грищенка, рис його характеру, визначенні демократичних орієнтирів, загальнолюдських та національних цінностей; 2) викладацький колектив: П.Й.Горецький, К.Ф.Лебединцев, О.М.Астряб, О.К.Дорошкевич, М.І.Вериківський, П.М.Нятко; 3) тогочасна система освіти; 4) наукове та навчально-педагогічне середовище, в якому він опановував найновіші методи раціонального дослідження й розпочав власну педагогічну діяльність; 5) постійне творче самовдосконалення й самостійні науково-педагогічні пошуки вченого. Творче становлення педагога-вченого, як і переважної більшості його ровесни-ків, відбувалося завдяки освіті та самоосвіті, щоденній – з року в рік – роботі, творчим зусиллям, спробам, пошукам, спілкуванню зі старшими науковцями.

У дисертаційній роботі на основі феноменологічного підходу, що полягає у відмові від стереотипів та упередженості при висвітленні фактів життєдіяльності вченого й розкритті значення його суб’єктивного досвіду як історичного надбання, виділено три періоди педагогічної діяльності М.М.Грищенка:

- пошуково-пропедевтичний (1923-1940 рр.). У цей час розпочалася його педагогічна діяльність (школи № 102, № 96, № 20, педучилище, Київський інститут соціального виховання), яка мала пошуково-пропедевтичний характер: виявився педагогічний хист, набули розвитку його педагогічні та професійні здібності, окреслилися провідні напрями подальших творчих пошуків у галузі освіти;

- науково-педагогічний (1940-1955 рр.) – період науково-педагогічного становлення М.М.Грищенка. Активна викладацька діяльність ученого супроводжувалася плідними науковими пошуками в галузі дефектологічної освіти під час роботи в Науково-дослідному інституті педагогіки, дослідженням питань історії педагогіки, заснуванням авторської наукової школи. Отже, протягом другого періоду домінуючими були такі напрями діяльності вченого: науково-дослідницький; робота в галузі дефектологічної освіти; дослідження проблем історії педагогіки. Науково-педагогічна діяльність стала визначальним напрямом роботи М.М.Грищенка й одночасно стимулом для його творчості;

- освітньо-педагогічний та узагальнюючий (1955-1987 рр.) – період узагальнення творчого досвіду. До напруженої педагогічної й наукової діяльності вченого додалися викладання в університеті наукових знань для вчителів міста Києва, робота заступником голови науково-методичної ради Київського державного університету, членом Колегії Міністерства освіти УРСР, членом президії Республіканського педагогічного товариства, членом президії науково-методичної ради з проблем педагогіки вищої школи при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, членом редакційної колегії по виданню творів О.В.Духновича (Пряшев, ЧРСР, 1965-1970 рр.), членом експертної комісії ВАК при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, членом редколегії науково-методичного збірника “Вища і середня педагогічна освіта”, членом редакційної колегії педагогічного журналу “Радянська школа”, членом Колегії Міністерства освіти УРСР. Цей час характеризувався поєднанням науково-педагогічного й освітнього напрямів роботи М.М.Грищенка, що певною мірою визначало сферу його наукових інтересів. Протягом даного періоду в результаті цілісного узагальнення набутого досвіду відбулося визначення й усвідомлення сутності педагогічної платформи вченого, виокремилися такі її аспекти: педагогічна діяльність у ВНЗ; досвід управлінської діяльності; погляди вченого на підготовку викладача вищої школи; проблеми організації самостійної роботи студентів. Це також період найбільш повної реалізації творчого потенціалу М.М.Грищенка як талановитого вченого, блискучого лектора, наукового наставника талановитої молоді й корифея вищої школи.

Визначені в досліджені хронологічні межі кожного періоду зумовлені роботою вченого на якісно новому професійному рівні, превалюванням одного творчого напряму над іншим, виконанням нових посадових обов’язків, а також ступенем впровадження власних ідей у практику роботи закладів освіти.

У другому розділі – “Наукова й науково-педагогічна спадщина М.М.Грищенка” – обґрунтовано вибір напряму та етапності дослідження, його зміст, визначено й розкрито наукове завдання дослідження, пов’язане з реалізацією, обґрунтуванням та систематизацією науково-педагогічних поглядів М.М.Грищенка, науковим аналізом і теоретичним узагальненням змісту його освітньої та науково-педагогічної діяльності, визначенням місця доробку вченого в українській педагогічній науці й практиці, що потребувало розробки програми дослідження. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань дослідження, визначенню предмета, об’єкта, меж і методів та етапів дослідження.

Обрана послідовність дослідження включає такі етапи:

- 1-й – збирання, опрацювання, аналіз джерел, що стосуються теми дисертаційного дослідження;

- 2-й – формування наукового завдання, виділення сукупності протиріч і ключових завдань, що потребують вирішення;

- 3-й – розробка нових наукових і методичних підходів щодо вирішення завдань дослідження;

- 4-й – узагальнення й аналіз одержаних результатів та обґрунтування рекомендацій з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність.

Така послідовність забезпечувала реалізацію принципу системності, оскільки результати, отримані на кожному з попередніх етапів, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення одержаних результатів і наукового обґрунтування шляхів досягнення мети дослідження.

У дисертаційній роботі розкриваються основні напрями науково-педагогічної діяльності вченого: 1) робота в галузі дефектологічної освіти; 2) методична та науково-дослідна діяльність; 3) дослідження проблем історії педагогіки; 4) підготовка викладачів вищої школи.

У розділі наголошується, що 1948-1955 рр. були часом свідомого заглиблення М.М.Грищенка в дослідження проблем удосконалення дефектологічної освіти в Україні. Вчений систематично відвідував заняття, вивчав особливості взаємодії вчителів і учнів спеціальних шкіл, усі переваги й недоліки тогочасної системи дефектологічної освіти, ознайомлювався зі звітами шкіл про стан навчально-виховної роботи та успішність учнів. На той час М.М.Грищенко накопичив значний досвід у дослідженні питань організації і здійснення навчання й виховання аномальних дітей, глибоко усвідомлював причини його неефективності. Різкій критиці з боку вченого було піддано закриття дефектологічного факультету та ліквідацію кафедри спеціальної педагогіки в Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького (1955 р.), що призвело до дефіциту фахівців для спеціальних шкіл.

Зазначається, що розробка питань дефектологічної освіти завжди перебувала в колі творчих інтересів ученого. В результаті його наукових пошуків були оновлені навчальні плани й програми, підготовлені висококваліфіковані педагогічні кадри для спецшкіл. Аналіз відповідних джерел виявив, що діяльність ученого в означеному напрямі була орієнтована на вирішення таких завдань: вивчення історії розвитку спецшкіл на Україні; здійснення детального аналізу ефективності навчально-виховного процесу в спеціальних школах; удосконалення системи навчання дефективних дітей; приведення змісту дефектологічної освіти у відповідність із рівнем розвитку сучасних наукових знань, що відображають дійсність у всьому її різноманітті (вилучення застарілих теорій, збагачення педагогічної науки результатами найновіших досліджень); здійснення всеобучу дітей з різними вадами; зміцнення навчально-матеріальної бази спеціальних шкіл; поліпшення навчально-виховної роботи в спеціальних школах; забезпечення спецшкіл висококваліфікованими педагогічними кадрами; покращення керівництва й методичної допомоги спецшколам; розширення мережі спеціальних дошкільних закладів по всій Україні.

У дисертації проведено системний аналіз наукової і науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка. Він розпочав її в 1930 р., коли був призначений на посаду директора Київського інституту соціального виховання та завідувача кафедри історії. У цей час визначилося коло його наукових інтересів. Поєднуючи педагогічну та наукову діяльність, М.М.Грищенко плідно працював в Українському науково-дослідному інституті педагогіки на посадах старшого наукового співробітника (1934-1941 рр.), вченого секретаря інституту (1940-1943 рр.), завідувача відділу методики викладання історії (1944-1945 рр.), заступника директора по науковій частині (з лютого 1946 р. по квітень 1948 р.). З 1948 по 1955 рр. М.М.Грищенко очолював Науково-дослідний інститут дефектології, а після його закриття обіймав посаду заступника директора з наукової роботи та виконував обов’язки директора Науково-дослідного інституту педагогіки (до 1958 р.). Цей період позначений активними пошуками шляхів удосконалення педагогічної науки на Україні у таких напрямах: видання методичної літератури і посібників для вчителів шкіл; вивчення й популяризація передового педагогічного досвіду; впровадження досягнень педагогічної науки в практику роботи освітніх закладів; удосконалення навчальних планів і програм для загальноосвітніх навчальних закладів, методів наукових досліджень і покращення методологічної підготовки наукових кадрів; посилення методичної допомоги вчителям завдяки виданню педагогічних журналів; підвищення рівня підготовки вчительських кадрів; забезпечення якісного виконання наукових робіт аспірантами; вдосконалення системи захисту дисертацій і присвоєння наукових звань; розвиток теорії взаємозв’язку педагогіки та психології; відстоювання думки щодо 12-річного терміну навчання у вітчизняній школі.

У процесі теоретичного аналізу й зіставлення архівних документів особливу увагу приділено розкриттю науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка під час роботи в Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Активна науково-дослідницька робота М.М.Грищенка полягала в науковому керівництві аспірантами, курсовими та дипломними роботами студентів; заснуванні власної наукової школи, яка характеризувалася демократичним стилем керівництва, свободою думок і висловлювань; дослідженні питань педагогіки вищої школи; написанні відгуків на дисертації та виступах опонентом під час захисту дисертацій; наданні консультацій співробітникам ВНЗ, шкіл, працівникам народної освіти; створенні кафедри педагогіки вищої школи та науково-дослідної лабораторії університету.

Свідома концентрація творчих зусиль М.М.Грищенка на вирішенні проблеми засвоєння студентами методів наукового дослідження та формування в них наукового світогляду принесла значні результати. Науково-педагогічна діяльність ученого стала передумовою створення на початку 1950-х рр. авторської наукової школи, навколо якої завдяки енергійній науково-педагогічній діяльності М.М.Грищенка, масштабності його наукового кругозору об’єдналася працююча в педагогічній галузі молодь.

На підставі аналізу методів та форм організації підготовки молоді до наукової роботи можна виділити такі новації в досвіді М.М. Грищенка, що дали можливість ученому внести суттєві зміни в діяльність викладачів і студентів як суб’єктів навчальної діяльності: 1) активний інтерес і уважне ставлення до роботи самостійно мислячих студентів; 2) створення умов для свободи думок і висловлювань; 3) стимулювання неординарних підходів і нестандартних рішень; 4) демократичний стиль взаємовідносин; 5) використання потенціалу особистого прикладу в науково-дослідній роботі; 6) гуманне ставлення до студентів; 7) повага в поєднанні з вимогливістю до себе, викладачів, студентів, аспірантів та докторантів.

У розділі значна увага приділена історико-педагогічній спадщині М.М.Грищенка. Аналіз наукового доробку вченого дав змогу виявити фундаментальні праці, присвячені історико-педагогічним проблемам, зміст яких закладено у всі наукові дисципліни, що були предметом його викладацької діяльності. Науковець зосереджував свою увагу на актуальних і складних педагогічних проблемах. Характерними рисами його праць є наукова принциповість, аргументованість, глибокий аналіз зібраного матеріалу, актуальність порушених питань, тісний зв’язок із життям школи. Їх написанню передувала ґрунтовна підготовка: вчений здійснював аналіз та узагальнення світових і вітчизняних наукових досягнень, удосконалював методи наукового та навчального пізнання, скрупульозно перевіряв результати своїх наукових знахідок, систематично оновлював теоретичний матеріал лекцій, доповнював їх практичними прикладами, розробляв сучасну методику викладання. Характерні особливості праць ученого: насиченість великим фактичним матеріалом у поєднанні з детальним аналізом та глибокими узагальненнями; цілісність головної думки; новизна наукових підходів; висвітлення теоретичних положень відповідно до сучасних надбань науки; розкриття історії проблеми; постановка питань, що спонукали замислитися над станом наукової думки та її розвитком; доступність і чітко продумана логічна структура викладу матеріалу; добір і систематизація цікавих прикладів.

Дослідження історико-педагогічної спадщини М.М.Грищенка показало, що за змістом його праці значною мірою були ідеологізовані й не давали змогу авторові об’єктивно відобразити освітні процеси в радянській Україні, вели до спрощеного підходу до вивчення та висвітлення педагогічних явищ. М.М.Грищенко не міг ігнорувати традиції сталінських часів.

На основі теоретичного аналізу й зіставлення архівних документів у розділі розкрито особливості підготовки викладачів вищої школи. В процесі дослідження науково-педагогічної спадщини М.М.Грищенка, інтерв’ю, бесід із учнями, колегами встановлено, що його наукові інтереси були пов’язані з розробкою найважливіших питань навчально-виховної роботи у вищій школі. Вчений обґрунтував три рівні психолого-педагогічної підготовки вчителя та організації педагогічного процесу у вищому закладі освіти: початкова підготовка (загальний курс педагогіки, психології, методики, навчальна педагогічна практика); безпосередня підготовка (сучасний курс педагогіки, психології, методики навчального предмета, педагогічна майстерність, навчальна та стажувальна практика); сучасна професійно-педагогічна підготовка (включає, крім переліченого вище, розробку технологій, опанування досвідом співтворчості з вихованцями, досвідом науково-дослідної роботи, переддипломну практику). В результаті проведеного дослідження виділено основні вимоги до викладача вищої школи: глибоке знання психології молодої людини; вимогливість, гуманність, тактовність, об’єктивність; ставлення з повагою до студентів; досконале володіння методикою викладання, мовою; систематичне керівництво навчальною роботою студентів; урахування індивідуальних особливостей кожного студента.

У дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що вчений: 1) вивчав питання педагогічної майстерності вчителя та викладача ВНЗ; 2) визначив основні рівні психолого-педагогічної підготовки вчителя та організації педагогічного процесу у ВНЗ; 3) основну увагу приділяв змісту освіти у вищій школі, зокрема вивченню педагогічних дисциплін; 4) систматизував основні вимоги до особистості викладача вищої школи; 5) довів ефективність виховного впливу таких методів, як лекція, пояснення, приклад та ін.; 6) обґрунтував основні принципи дидактики вищої школи (доступність, доказовість, наочність, емоційність, образність, систематичність і послідовність); дослідив проблему проходження студентами педагогічної практики; 7) визначив місце науково-дослідної роботи студентів у ВНЗ та обґрунтував її напрями; 8) запропонував нові форми перепідготовки педагогічних кадрів. Уся робота М.М.Грищенка підпорядкувалася вирішенню проблем індивідуального розвитку окремої людини, соціокультурного та економічного розвитку країни, педагогічної науки й була зумовлена об’єктивним усвідомленням нагальних потреб освітньої галузі.

У третьому розділі – “Освітньо-педагогічна діяльність М.М.Грищенка” – проаналізовано основні напрями діяльності М.М.Грищенка, зокрема педагогічної та управлінської, його погляди на організацію самостійної роботи студентів.

Значну увагу приділено висвітленню педагогічної майстерності М.М.Грищенка. Аналіз практичної педагогічної діяльності М.М.Грищенка дає підстави стверджувати, що вчений зарекомендував себе як досвідчений лектор, який прагнув бути об’єктивним, вимогливим і чемним, дбав не тільки про те, чого навчити, а й як навчити та ефективніше передати свої знання іншим.

У викладацькій діяльності М.М.Грищенко поряд із традиційним пояснювальним методом активно впроваджував інші прогресивні на той час методи: проблемний виклад матеріалу, метод демонстрації та ілюстрації, навчання студентів із застосуванням технічних засобів; систематично працював над оновленням змісту всіх навчальних дисциплін, які викладалися, розвивав форми творчого оволодіння знаннями. Вчений обґрунтовував важливість використання методів і форм викладання, що базуються на врахуванні пізнавальних інтересів, активізації когнітивних, перцептивних та емоційних процесів. У результаті дослідження визначено, що М.М.Грищенко був блискучим лектором. Його лекції відрізнялись такими характерними особливостями: науковою концептуальністю; методичною досконалістю; раціональним добором матеріалу; послідовністю; строгою логічною побудовою; точністю й гнучкістю висловлювань; оптимальним поєднанням наукових термінів та живої мови; вмінням встановлювати й підтримувати контакт з аудиторією, керувати увагою слухачів, активізувати сприймання ними матеріалу та створювати у них необхідний емоційний настрій.

Працюючи над розробкою змісту навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах, М.М.Грищенко дійшов висновку, що процес опанування знаннями має ґрунтуватися на принципах: науковості викладання; зв’язку теорії з практикою, навчання з життям; доступності й міцності знань; систематичності та послідовності в набутті знань і умінь; поєднання абстрактності мислення з наочністю викладання; наступності в навчанні між середньою і вищою школою; здійснення послідовної, систематичної спеціалізації у навчанні; поєднання індивідуального систематичного пошуку знань, умінь і навичок з навчальною роботою в колективі; особистого прикладу й керівної ролі викладача в навчальному процесі; емоційності у викладанні з обов’язковим використанням виховного потенціалу навчального матеріалу. У процесі дослідження встановлено, що дидактичний зміст педагогічних предметів у вищій школі М.М.Грищенко розробляв, базуючись на принципах: 1) науковості та відповідності сучасному розвиткові суспільства; 2) логічної послідовності; 3) систематичності; 4) доступності; 5) зв’язку теорії з практикою; 6) історизму наукового знання; 7) цілісної загальнонаукової картини світу.

Значну увагу в розділі приділено управлінській діяльності вченого. До блискучих граней таланту М.М.Грищенка слід віднести його хист керівника та організатора: керівника ВНЗ, кафедри, наукового керівника аспірантів. Результати дослідження переконують, що значною мірою досвід управлінської діяльності М.М.Грищенка пов’язаний з науково-дослідними інститутами дефектології та педагогіки, в яких він працював на посаді директора.

У розділі наголошується на тому, що, працюючи завідувачем кафедри педагогіки Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, М.М.Грищенко ставив перед колективом важливі творчі завдання, вирішення яких, на його думку, згуртовувало колектив, суттєво підвищувало науково-організаційний рівень всієї роботи кафедри. Такий підхід сприяв удосконаленню форм і методів роботи, підвищенню професійної кваліфікації, здійсненню планової підготовки молодих науково-педагогічних кадрів. Важливого значення М.М.Грищенко надавав проблемі наукової організації праці, прагнучи організувати її так, щоб кожен член кафедрального колективу – викладач, науковий співробітник, лаборант – чітко бачив своє місце в “загальному строю”, відчував свою відповідальність за спільну справу. Відстоюючи демократичні засади створення організаційно-функціональної структури управління кафедрою, вчений виділяв кілька блоків: навчальну, методичну, організаційно-виховну та наукову роботу, лаборантське забезпечення навчального процесу. Кожен блок включав у себе комплекс функцій, за реалізацію яких відповідали конкретні співробітники.

Зазначається, що управлінська діяльність М.М.Грищенка характеризується: чіткою орієнтацією її напрямів; високим професійним та організаційним рівнем, що проявлялося в точному, зрозумілому для підлеглих визначенні та формулюванні вченим завдань, правильному їх розподілі; його впевненістю у своїх силах, яка діставала вияв у чітких діях під час розв’язання складних ситуаційних завдань; вмінням вченого правильно визначати співвідношення між перспективними та оперативними завданнями та шляхи їх вирішення; турботою про підвищення власного професійного рівня та професійного рівня підлеглих; відповідальним ставленням до управління трудовим колективом, роботи з кадрами.

Для особистості М.М.Грищенка визначальним було почуття морального обов’язку та відповідальності за спільну справу. Для вченого був характерний демократичний стиль керівництва, в основі якого – велика увага до людського фактора, раціональне поєднання власної позиції з думкою членів колективу, готовність підтримати ініціативу й пропозицію. Він усебічно сприяв створенню в колективі здорової, ділової атмосфери. У своїй діяльності М.М.Грищенко поєднував традиційні та інноваційні форми організації, контролю та регулювання навчально-виховного процесу у ВНЗ: тісно співпрацював з професорсько-викладацьким складом, зі студентами, проводив науково-педагогічні наради, особисто відвідував заняття та іспити, залучав молодь до обговорення актуальних питань діяльності навчального закладу. Як керівник ВНЗ М.М.Грищенко цікавився проблемами колективу, піклувався про покращення виробничих та побутових умов кожного працівника.

У розділі підкреслюється, що М.М.Грищенко одним із перших у вітчизняній педагогічній науці не тільки привернув увагу до проблеми організації самостійної роботи студентів, а й науково обґрунтував її; проаналізував особливості навчальної діяльності студентів в аудиторний та позааудиторний час; дослідив ефективність виховного впливу самостійної роботи на формування особистості майбутнього спеціаліста, особливо викладача ВНЗ; визначив особливості самостійної роботи у вищому закладі освіти; дослідив проблему керівництва самостійною роботою студентів.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке виявляється у висвітленні змісту освітньої та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка, обґрунтуванні та систематизації його науково-педагогічних поглядів, визначенні місця доробку вченого в українській педагогічній науці та практиці.

Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити наступні висновки й запропонувати рекомендації, які мають теоретичне й практичне значення.

1. На основі системного аналізу наукової літератури та архівних документів узагальнено науково-теоретичні дослідження педагогічної спадщини М.М.Грищенка, виявлено недостатню розробленість теми.

Проведений системний аналіз наукових праць за темою дослідження вказує на те, що науково-педагогічна спадщина М.М.Грищенка ще не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці, що стосуються лише певних конкретних її складових, мають фрагментарний характер. Усе це дало підстави для висновку, що стан наукового опрацювання вказаного питання не можна вважати задовільним.

2. У дисертації вперше визначено етапи життєвого й творчого шляху вченого, з’ясовано й охарактеризовано головні чинники формування його науково-педагогічного світогляду:

- родинне виховання та соціальне оточення;

- позитивний вплив викладацького колективу;

- система освіти, в умовах якої відбувалося становлення особистості М.М.Грищенка;

- наукове та навчально-педагогічне середовище;

- постійне творче самовдосконалення й самостійні науково-педагогічні пошуки.

3. Виявлено й систематизовано основні науково-педагогічні ідеї М.М.Грищенка: підготовка викладача вищої школи; організація самостійної роботи студентів; історико-педагогічні ідеї; питання дефектологічної освіти.

Розкрито зміст і визначено основні напрями науково-педагогічної діяльності вченого, зокрема: в галузі дефектологічної освіти; методичної та науково-дослідної, пов’язаної із дослідженням проблем історії педагогіки, підготовкою викладачів вищої школи; викладацької та управлінської; стосовно організації самостійної роботи студентів.

4. На основі дослідження творчо-біографічних, соціально-педагогічних, історично-хронологічних факторів розроблено наукову періодизацію педагогічної діяльності вченого. Виявлено й охарактеризовано три періоди цієї діяльності: 1-й – пошуково-пропедевтичний (1923-1940 рр.), 2-й – науково-педагогічний (1940-1955 рр.), 3-й – освітньо-педагогічний та узагальнюючий (1955-1987 рр.).

5. Проаналізовано та науково узагальнено досвід освітньої та науково-педагогічної діяльності М.М.Грищенка у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах: Київському інституті соціального виховання (1930-1932 рр.), Українському науково-дослідному інституті педагогіки (1932-1955 рр.), Науково-дослідному інституті дефектології (1948-1955 рр.), Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1944-1981 рр.); у державних структурах управління системою освіти (Колегії Міністерства освіти УРСР, експертній комісії ВАК при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, науково-методичній раді з проблем педагогіки вищої школи при Міністерстві вищої і середньої спеціальної освіти УРСР); у громадських освітніх інституціях (університеті наукових знань для вчителів м. Києва, науково-методичній раді Київського державного університету, Республіканському педагогічному товаристві, редакційній колегії з видання творів О.В.Духновича (Пряшев, ЧРСР), редколегії науково-методичного збірника “Вища і середня педагогічна освіта”, редколегії педагогічного журналу “Радянська школа”).

Виявлено інноваційні ідеї й новаторський досвід діяльності М.М.Грищенка, що заслуговують на подальше вивчення і впровадження в практику, передусім дидактичні узагальнення й висновки щодо підготовки викладачів вищої школи й питання вдосконалення навчального процесу.

6. На основі результатів дослідження розроблено і впроваджено у зміст професійної підготовки вчителів та післядипломної освіти педагогічних працівників авторський спеціалізований навчальний курс “Видатні постаті в історії української педагогіки XX століття”.

Урахування основних результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного і світового досвіду, потреб у використанні педагогічної спадщини визначного вченого дає підстави запропонувати такі рекомендації для органів державного управління України щодо оптимізації системи вищої освіти з метою їх подальшого впровадження в практичну діяльність:

- посилити увагу до діяльності дефектологічних факультетів з метою збільшення прийому та забезпечення кваліфікованими спеціалістами закладів інтернатного типу дефектологічного профілю;

- керівникам вищих навчальних закладів вжити заходів щодо розробки та запровадження науково-методичних семінарів для молодих викладачів на основі осмислення науково-педагогічної спадщини М.М.Грищенка.

Дисертаційна робота не вичерпує всіх напрямів дослідження наукової проблеми. Подальшого аналізу потребують загальнодидактичний і методичний аспекти педагогічної творчості М.М.Грищенка.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тимченко А.А. Погляди М.М.Грищенка на підготовку викладача вищої школи // Наук. вісн. Миколаївського державного університету. Вип. 12: Педагогічні науки: Зб. наук. пр. / За ред. В.Д.Будака, О.М.Пєхоти. - Миколаїв: МДУ, 2006. - Т. 4. - С. 185-192.

2. Тимченко А.А. Внесок М.М.Грищенка у розвиток дефектологічної освіти на Україні // Наук. вісн. Миколаївського державного університету. Вип. 12: Педагогічні науки: Зб. наук. пр. / За заг. ред. В.Д.Будака, О.М.Пєхоти. - Миколаїв: