ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТАЛАШ ІННА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК: 81ґ367.7

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ

В ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕКСТАХ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Криворізького державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

АРЕШЕНКОВ ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

Криворізький державний педагогічний університет,

професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

СЕМЕНЮК ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

проректор з наукової роботи та міжнародних зв’язків;

кандидат філологічних наук, доцент

СЛОБОДИНСЬКА ТАМАРА СТЕПАНІВНА,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри

української мови і загального мовознавства.

Захист відбудеться „12” жовтня 2007 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .051.05 в Дніпропетровському національному університеті (49025, м. Дніпропетровськ, Палац культури студентів ім. Ю. Гагаріна, пл. Т. Шевченка, 1, кімн. 30)

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8)

Автореферат розісланий „12” вересня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С.Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці першорядного значення набули проблеми функціонування мовних одиниць у текстах різних стилів, з’ясування специфіки взаємодії певної граматичної одиниці з контекстом, що зумовило активізацію досліджень функціонального напряму, одним з аспектів яких є вивчення структурно-семантичних особливостей функціонально-семантичних категорій. У працях українських і зарубіжних науковців ґрунтовно описано такі функціонально-семантичні категорії як: темпоральність (Г.Золотова, Б.Комріє, З.Тураєва), аспектуальність (С.Маслов, С.Соколова, А.Тімберлейк), таксис (О.Бондарко, С.Полянський), локативність (Т.Булигіна, А.Шмельов).

Серед інших функціонально-семантичних категорій темпоральність відзначається складністю своєї структури й семантики, оскільки дискусійними є питання щодо співвідношення реального й текстового часу. Вивчення мовознавцями засобів вираження часу в тексті було спрямоване на опис структури функціонально-семантичної категорії (далі – ФСК) темпоральності (В.Адмоні, О.Бондар, О.Бондарко); темпоральної структури наукових і художніх текстів (З.Тураєва); особливостей вживання в українській мові певних граматичних конструкції з часовим значенням (Л.Вишня, П.Криворучко, Р.Куцова, В.Позанська). Функціонально-семантичні категорії є основою для побудови відповідних функціонально-семантичних полів. У лінгвістиці детально розроблено теорію побудови функціонально-семантичного поля (далі – ФСП) темпоральності (О.Бондарко, О.Бондар).

Незважаючи на ґрунтовні дослідження темпоральності у функціональній граматиці, в контексті завдань функціональної стилістики висвітлення цього питання не видається повним. Всебічно вивчено питання особливостей функціонування мовних одиниць на позначення часу в текстах художнього стилю (О.Бондарко, М.Всеволодова, Л.Малімон, З.Тураєва, Д.Шмельов). Темпоральна структура текстів інших стильових різновидів, зокрема публіцистичних й інформаційних, не була предметом спеціальних наукових досліджень. Окремі специфічні риси часової організації текстів цих стилів з’ясовано в працях Ю.Арешенкова, О.Бондаря, Н.Шумарової.

Оскільки темпоральність є стилістично релевантною категорією, то аналіз особливостей використання в текстах публіцистичного й інформаційного стилів мовних одиниць, здатних виражати певну темпоральну семантику й виконувати спільну функцію, допоможе виявити одну з диференційних стильових ознак цих текстів, сприятиме розв’язанню питання щодо статусу інформаційного стилю.

Дискусійність питання статусу інформаційного мовлення в системі функціональних стилів української мови, а також відсутність в українському мовознавстві спеціальних досліджень структурно-семантичних особливостей ФСК темпоральності в текстах публіцистичного й інформаційного стилів визначають актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках наукової програми „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол №1 від 26.02.2004) Інституту мовознавства ім. О.Потебні НАН України. Дисертація є частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету „Функціонування мовних одиниць і граматичних категорій у різних стилях української мови”.

Мета роботи: з’ясувати особливості вираження категорії темпоральності в публіцистичних та інформаційних текстах і уточнити статус інформаційного мовлення в системі функціональних стилів української мови.

Відповідно до мети було визначено такі завдання дослідження:

1) з’ясувати структурно-семантичні особливості ФСК темпоральності в текстах публіцистичного й інформаційного стилів;

2) виявити взаємозв’язок компонентів ФСП темпоральності в досліджуваних текстах;

3) розкрити специфіку реалізації темпоральної семантики одиницями мови у певному контексті;

4) проаналізувати особливості функцій темпоральних ситуацій в текстах публіцистичного й інформаційного стилів;

5) дослідити взаємозалежність категоріальних ситуацій на позначення часових відношень в межах висловлювання.

Об’єкт дослідження – функціонально-семантична категорія темпоральності, що має текстотворчий і стилетворчий характер.

Предмет дослідження – особливості функціонування й специфіка засобів вираження часових значень у публіцистичному та інформаційному стилях.

Фактичний матеріал наукового дослідження взято з українських газет і журналів („Березіль”, „Вечірні вісті”, „Вітчизна”, „Дзвін”, „Дніпро”, „Київ”, „Літературна Україна”, „Нація і держава”, „Політика і культура”, „Слово і час”, „Україна молода”, „Урок української”, „Урядовий кур’єр”), теле- та радіопередач („Мегафон. Non stop”, „Новини національного радіо”, „Події”, „Події. Спорт”, „Телевізійна служба новин”) за період 2000-2006 років. Укладена автором картотека мовних фактів нараховує близько 4 тисяч прикладів.

Мета і завдання дисертаційної роботи зумовили вибір відповідних методів дослідження. Для характеристики семантичних можливостей засобів вираження категорії темпоральності використовувався переважно описовий метод. Особливості мовного вираження часу в  публіцистичних й інформаційних текстах встановлювалися за допомогою контекстно-ситуативного та кількісно-статистичного методів, а також методу польового структурування, застосовувалися прийоми дискурсивного й компонентного аналізів.

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні впливу комунікативно-прагматичної мети тексту на характер функціонування різних елементів ФСП темпоральності, а також в порівнянні особливостей темпоральної структури і семантики публіцистичних й інформаційних текстів.

Теоретичне значення дослідження. Результати роботи уточнюють, доповнюють і систематизують існуючі відомості про структуру і семантику ФСП темпоральності української мови, а також про взаємодію системи мовних засобів певного ФСП із комунікативним середовищем, сприяють розширенню знань про мовностилістичні і комунікативно-прагматичні особливості публіцистичного та інформаційного мовлення, зокрема про специфіку темпоральної структури аналізованих текстів.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в можливості використання матеріалів дослідження в лекційних і практичних курсах зі стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, спецкурсах і спецсемінарах з вивчення сучасного публіцистичного й інформаційного мовлення на філологічних факультетах і факультетах журналістики.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійних спостережень й узагальнень дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри української мови Криворізького державного педагогічного університету. Основні положення роботи виголошені на звітних конференціях професорсько-викладацького складу Криворізького державного педагогічного університету (2004, 2005, 2006, 2007); ХІІІ і ХІV Міжнародних наукових конференціях „Мова і культура” (Київ, 2004, 2005); Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005); Міжнародній науковій конференції „Східнослов’янська філологія: від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2006).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 7 публікаціях, 5 із яких уміщено у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (198 позицій). Загальний обсяг роботи – 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, теоретико-методологічні засади дослідження, вказано на зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дисертації, з’ясовано об’єкт і предмет дослідження, його джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію й публікацію результатів дослідження.

У першому розділі „Граматична структура текстів різних стилів і проблема розмежування публіцистичного й інформаційного мовлення” аналізується граматична структура тексту як одна із стильових диференційних ознак.

У підрозділі 1.1. „Граматична структура тексту й лінгвістичні диференційні ознаки стилю” йдеться про взаємозв’язок між жанрово-композиційною будовою тексту й особливостями його темпоральної структури, з’ясовується співвідношення граматичних, функціонально-семантичних і текстових категорій, здатних позначати часові відношення, в межах надфразних єдностей, тексту.

Граматичні категорії розглядаються як базові для виокремлення переважної більшості ФСК, наприклад, граматична категорія виду є основною для виділення ФСК аспектуальності, а граматична категорія дієслівного часу – для ФСК темпоральності. У свою чергу, ФСК є підґрунтям для виокремлення текстових категорій, які мають функціонально-стильову специфіку, що виявляється на рівні тексту (Т.Матвєєва).

Функціональні стилі мовлення мають характерну темпоральну організацію, що представлена компонентами ФСП темпоральності, організація й частотність використання яких залежать від комунікативно-прагматичної мети текстів. Однак у більшості досліджень з’ясовуються функціональні можливості окремих компонентів поля (Н.Арутюнова, С.Єрмоленко, Г.Золотова, Г.Їжакевич, В.Кононенко, С.Соколова, З.Тураєва, Д.Шмельов, Н.Шумарова та ін.), й обмаль праць присвячені виявленню особливостей часової організації текстів певного функціонального типу (Ю.Арешенков, А.Баранов, О.Бондар, Т.Матвєєва, О.Москальська, П.Петрухін, О.Реферовська, Є.Сухіна та ін.).

Кожен текст має власну основну часову семантику – темпоральний план, в межах якого можливі зміни семантичних варіантів. Семантичний варіант часової форми в текстах, що мають різні жанрово-стильові характеристики, набуває відмінних значень, оскільки виконує неоднакові функції (Г.Золотова, О.Реферовська). Системний аналіз часової організації тексту можливий через структурування його на темпоральні ситуації (О.Бондарко) – фрагменти тексту, що мають певне темпоральне значення, виражене системою різнорівневих мовних засобів, підпорядкованих другорядним комунікативним завданням. Носіями текстового часу й конструктивними одиницями композиції тексту є комунікативні регістри (репродуктивний, інформативний, генеративний, волюнтативний, реактивний), що становлять моделі різних способів сприйняття й уявлення дійсності (Г.Золотова). Провідний комунікативний регістр є визначальним чинником жанрово-композиційної будови тексту. Він також впливає на картину частотностей використання лексичних і граматичних одиниць із певною темпоральною семантикою.

У підрозділі 1.2. „Стильова диференціація публіцистичних й інформаційних текстів” розглядаються принципи стильової диференціації текстів, а також комунікативно-прагматичні й мовностилістичні характеристики публіцистичного та інформаційного стилів.

Традиційною є стильова диференціація текстів на основі функціонального принципу (праці А.Васильєвої, М.Кожиної, Л.Мацько, О.Пономаріва, І.Чередниченка, М.Шанського, Д.Шмельова та ін.). Основним критерієм стильової диференціації текстів є екстралінгвістичні стилетворчі фактори функціональних стилів, які поділяються на базові й вторинні. На основі взаємодії цих факторів М.Кожина виокремлює принцип польового структурування функціонального стилю.

Визначення належності тексту до певного стилю відбувається також з урахуванням одного з  основних принципів функціональної стилістики – стилістико-статистичного. Кількісний показник вживання мовних одиниць та їх закономірних сполучень має детермінований характер: „картина частот” для кожного стилю своя (С.Єрмоленко, М.Кожина).

Стильова диференціація текстів за екстралінгвістичним критерієм потребує уточнення й  розширення, оскільки, стрімкий розвиток суспільних стилетворчих факторів вимагає враховувати більш тонкі нюанси стильової специфіки при класифікації текстів (І.Краус). Цим зумовлені звернення сучасних стилістів до досягнень лінгвістики тексту, зокрема використання результатів досліджень семантики й граматики тексту для виокремлення інтегрованих категорій стилістики, наприклад, функціональних семантико-стилістичних категорій (М.Кожина).

На основі функціонально-семантичного критерію виокремлюється у функціональній стилістиці принцип мовленнєвої системності. Подібна системність істотно відрізняється від поняття „система мови”, оскільки утворюється на  функціонально-комунікативній основі кожного різновиду мовлення.

Інтегрований підхід до стильової диференціації текстів дозволяє уточнити статус різновидів мовлення, виокремлення яких в автономний стиль залишається в  сучасній стилістиці питанням дискусійним. Це стосується й проблеми розмежування інформаційного й публіцистичного стилів.

Базовою функцією текстів публіцистичного стилю є волюнтативна, реалізація якої визначає специфіку темпоральної структури публіцистичних текстів. Інформативний виклад ведеться, як правило, у часовому плані минулого, проте в межах тексту відбувається неодноразове переключення з  одного темпорального плану на інший, що свідчить або про перехід від однієї композиційної частини до іншої, або про авторські включення чи відступи. Поширеним є ускладнення темпоральної структури тексту таксисними конструкціями, що пов’язано, зокрема, з необхідністю логічного доведення позиції, яку обстоює автор. У текстах відзначається низька частотність уживання дієслівних форм майбутнього часу, перевага надається формам минулого й теперішнього, а також транспозиційному вживанню часових форм. Семантика часових форм у  публіцистичних текстах набуває специфічного змістового наповнення: будь-яка подія розглядається через призму її актуальності, семантика часової форми корелює не з абстрагованим граматичним значенням теперішнього, а з актуальним для автора і читача поняттям „сьогодні”.

Базовою функцією інформаційних текстів є інформативна. Вона визначає характерні особливості темпоральної структури текстів цього стильового різновиду мовлення. Композиційні частини тексту, як правило, мають відмінні темпоральні значення. Відображення фактів, подій, явищ у стислому, узагальненому, безособовому викладі зумовлює вживання так званих несюжетних часових форм (Т.Дроняєва), які не  властиві публіцистичному стилю. У текстах досить часто створюється проспекція, тому поширені форми майбутнього часу. Комунікативно-прагматичні особливості текстів інформаційного стилю обумовлюють надзвичайно низьку частотність транспозиції часових значень. Реальний час в інформаційних текстах стискається, але іноді події передаються синхронно з реальним часом (наприклад, у репортажах). Якщо в текстах публіцистичного стилю темпоральні рамки минулого й майбутнього не обмежені, то в інформаційних текстах вони значно звужуються: значення минулого часу корелює з поняттям „вчора”, теперішній – з  поняттям „сьогодні”, майбутній – з поняттям „завтра”. Часова точка відліку – час виходу програми або номеру газети, журналу.

Другий розділ „Структура й семантика функціонально-семантичного поля темпоральності” присвячений характеристиці структурних компонентів й семантичних варіантів категоріальних значень часу.

У підрозділі 2.1. „Поняття „функціонально-семантичне поле” в сучасній функціональній граматиці” аналізується проблема побудови гетерогенних класифікацій, можливість створення яких обґрунтована в дослідженнях О.Бондарка, М.Всеволодової, Т.Ніколаєвої, В.Храковського, Н.Шведової та інших. Однією з можливих гетерогенних класифікацій є побудова функціонально-семантичних полів – об’єднання різнорівневих мовних одиниць за принципом польового структурування на основі спільної семантичної ознаки (О.Бондарко).

Поняття „функціонально-семантичне поле” пов’язане з умовним уявленням про модель, у якій виокремлюються центральні й периферійні компоненти, а також зони перетину з іншими полями. Структурування ФСП ґрунтується на ступені спеціалізованості його компонентів у вираженні певної семантики (на граматичному й семантичному рівнях), основою для вирізнення центру й периферії ФСП є принцип передачі домінантного семантичного значення мовної одиниці.

Підрозділ 2.2. „Семантичні варіанти категоріальних значень часу” висвітлює проблему окреслення семантичного діапазону категоріальних значень часу, яка спричинена відсутністю єдиного термінологічного апарату для визначення темпоральних варіантів.

Вирізнення семантичних варіантів категоріальних значень часу пов’язане з типом темпоральних відношень, що актуалізуються у висловлюванні. Виокремлюють три основні типи темпоральних відношень. Перший тип базується на поняттях абсолютний/відносний час, момент мовлення. Поняття абсолютний/відносний час тлумачиться вченими-лінгвістами по-різному. За функціонального підходу до аналізу мовного часу розмежовують лінгвістичний час і час об’єктивної дійсності, враховуючи їх взаємообумовленість.

Часові відношення можуть виражатися не лише мовними одиницями, що мають граматичну категорію темпоральності, тому розрізняють категоріальний і некатегоріальний типи темпоральних відношень. В  українській мові категоріальний спосіб інтерпретації темпоральності базується на системі часових дієслівних форм, оскільки лише вони мають граматичну категорію часу.

До визначення семантичних варіантів теперішнього часу існує два підходи – диференціація семантичних варіантів відбувається на основі формальних показників дієслівного часу (А.Загнітко, С.Соколова); на основі семантичного критерію (І.Вихованець, В.Горпинич). Оскільки значеннєві відтінки часових форм детермінуються передусім контекстом, то в дослідженні використовується диференціація часових варіантів дієслівних форм за семантичним критерієм.

У підрозділі 2.3. „Структура функціонально-семантичного поля темпоральності” аналізуються структурно-семантичні характеристики ФСП темпоральності. У роботі за основу взято концепцію О.Бондарка про польове структурування мовних одиниць з темпоральною семантикою, яку розвинув О.Бондар відповідно до семантико-граматичних особливостей української мови, оскільки в їх працях подано системний опис досліджуваного ФСП.

На думку дисертанта, транспозиційний тип часових відношень належить до периферії ФСП темпоральності, оскільки прямий/переносний тип темпоральних відношень реалізується лише як  результат взаємодії категоріальних і некатегоріальних способів інтерпретації часу (транспозиція часових форм відбувається на  синтаксичному рівні під впливом контексту).

У підрозділі 2.4. „Функціонально-семантична категорія темпоральності в системі функціонально-семантичних категорій української мови” узагальнюються результати наукових праць, у яких висвітлено питання взаємозумовленості дієслівних граматичних категорій (О.Безпояско, О.Бондарко, І.Вихованець, В.Горпинич, А.Загнітко, О.Прокопович, В.Русанівський, С.Соколова, Н.Шумарова та ін.) і співіснування функціонально-семантичних категорій у межах висловлювання (О.Бондар, О.Бондарко, І.Піддубська, С.Соколова), робиться спроба систематизувати відомості щодо взаємозв’язку ФСК темпоральності та інших функціонально-семантичних категорій.

Лінгвістичний час як спосіб відображення реального часу не  обмежується лише абсолютним/відносним типом інтерпретації темпоральних відношень. Дія, що розгортається в часі, може мати ознаки завершеності/незавершеності. Ця ознака виникає в результаті взаємодії ФСК темпоральності й ФСК аспектуальності (О.Бондарко, Г.Золотова, С.Соколова). Відношення між темпоральним змістом висловлювання й дійсністю, які визначаються мовцем і залежать від його позиції, засвідчують взаємозв’язок ФСК темпоральності й ФСК модальності. Окрім того, події розташовуються у визначеному темпоральному періоді в певному порядку. Ознаки темпоральної одночасності, включення, послідовності виникають у результаті взаємодії ФСК темпоральності й  ФСК таксису (Т.Акімова, Н.Козинцева, О.Бондарко). Час події можна означити з календарною точністю, а можна передати як такий, що триває невизначено довго (т.зв. позачасове значення). Ознака локалізованості/нелокалізованості подій у часі є результатом взаємодії ФСК темпоральності й  ФСК часової локалізованості (О.Бондар, О.Бондарко).

У третьому розділі „Особливості темпоральної структури текстів публіцистичного й  інформаційного стилів” розглядаються функціонально-семантичні й структурні особливості вираження темпоральності в публіцистичних та інформаційних текстах.

Підрозділ 3.1. „Морфологічне вираження темпоральності в публіцистичних та інформаційних текстах” присвячено виявленню специфіки реалізації морфологічними засобами темпоральної семантики під впливом контекстного оточення та міжкатегоріальних взаємодій.

У текстах публіцистичного й інформаційного стилів ФСК темпоральності має певні особливості реалізації, що виявляються в двох аспектах – статистичному й функціональному. Співвідношення цих аспектів неоднакове для центральних і периферійних компонентів досліджуваного функціонально-семантичного поля.

Аналіз особливостей функціонування спеціалізованих засобів вираження темпоральності в  текстах публіцистичного та інформаційного стилів не виявив (за винятком певних семантичних відтінків, що мають стилістичну маркованість – давноминулий час і теперішній репортажу) суттєвих розбіжностей у частотності їх вживання. Значна відмінність спостерігається в умовах реалізації семантичних відтінків, адже контекстуальне оточення певної одиниці формується відповідно до комунікативно-прагматичної мети тексту. Так, розкриття перфектного значення в інформаційних текстах відбувається, якщо в одному контексті з дієсловами минулого часу доконаного виду вживаються дієслова теперішнього часу, які вказують на джерело повідомлення: У  порту Гамбурга затонув танкер, що перевозив сірчану кислоту. Як  повідомляє „Рейтер”, потерпіли 11 осіб, у тому числі й двоє пожежників. Вони отримали опіки парами кислоти (Вечірні вісті. – 02-08.07.2004. – С.1); або актуалізація цього семантичного варіанта може відбуватися за допомогою дієслова у формі майбутнього часу з семою пригадування: Сто десять тисяч людей вийшли на вулиці Мадрида, протестуючи тому, щоб іспанський уряд вів перемови з організацією баскських сепаратистів „Ета”. Акцію підтримали близько вісімдесяти політичних та громадських організацій Іспанії. Нагадаю, що  напередодні прем’єр-міністр країни Хосе-Луїс Апатеро закликав розпочати переговори з „Ета”, якщо угрупування складе зброю. (Новини каналу „ТВ-5”. – 16.03.2006). Для публіцистичних текстів характерною умовою реалізації перфектного значення є політемпоральні ситуації. При цьому висловлювання не мають лексем, які б своїм значенням зумовлювали перфектну семантику відповідного дієслова, вона формується загальним змістом контексту, співвідношенням форм минулого часу з формами теперішнього: Не обділив І.Заковоротний своєю увагою і молодь: вже протягом кількох років кращі студенти-українці одержують від нього матеріальну підтримку, в  тому числі й студенти Харківського національного університету імені Каразіна. Комусь ці кошти знадобилися для поглиблення наукової праці, поповнення власної бібліотеки необхідною літературою, а когось вони буквально врятували від нестатків (Березіль. – 2004. – №4. – С.162).

В інформаційних текстах характерним є реалізація теперішнього абстрактного у  фразеологізованих сполуках: Саме тому вони не гребують нічим, аби тільки скомпроментувати мене і тих людей, які пішли за мною. Як не пригадати тут східної приказки: собака гавкає, а  караван іде (Вітчизна. – 2002. – №1-2. – С.43). На відміну від інформаційних текстів, цей семантичний варіант вживається у публіцистичних текстах не лише у фразеологізованих сполуках, а  й у висловлюваннях, що містять узагальнене повідомлення про певні явища, події суспільного життя з яскраво вираженою авторською оцінкою: Націоналізм виникає, коли етнос входить у фазу нації, творить її. Тому націоналізм – шлях поступу і виживання людства (Дзвін. – 2004. – №8. – С.103). Реалізація значення теперішнього актуального в публіцистичних текстах відбувається за допомогою темпоральних конкретизаторів з відповідною семантикою (на зразок сьогодні, нині, в цю хвилину): Останнім часом у Києві почали, не без участі столичної влади, з’являтися територіальні центри, які надають соціальну допомогу самотнім малозабезпеченим пенсіонерам та  інвалідам. Один із таких центрів, зокрема, ось уже сім років діє на Печерську по бульвару Дружби народів, 32-а. До речі, це – перший з подібних закладів у  столиці, і нині його досвід активно впроваджується в  інших районах міста  (Вітчизна. – 2001. – №7-8. – С.83); в інформаційних текстах необхідною умовою для функціонування цього семантичного відтінку є створення відповідної ситуації спілкування: – Чи не час вдатися до рішучих дій, щоб відвернути маніпулювання людською свідомістю? – Вибачте, Владиславе Федоровичу, але ми ведемо мову про соціально-політичні явища, котрі не визнають однозначних оцінок (Вітчизна. – 2002. – №3-4. – С.77).

Особливістю функціонування теперішнього постійного в публіцистичних текстах є те, що в  одному контексті з дієслівними часовими формами вживаються темпоральні конкретизатори, які вказують на звичайність, закономірну тривалість описуваних подій: Існує в  світовій практиці й  стійке словосполучення „мовна політика”. Його зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем – мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а  й  науково-технічної інформації тощо (Дніпро. – 2000. – №9-10. – С. 77). В інформаційних текстах семантичний відтінок „теперішній постійний” реалізується, як правило, у фрагментах тексту, у яких йдеться про явища природи або закономірні процеси, що спостерігаються в певній сфері суспільного життя людини. У такому випадку маркером темпорального відтінку теперішнього постійного є загальна семантика висловлювання: – В чому її здобутки і втрати, а головне – чи примножила нова література українську духовну традицію? – Справжні духовні традиції примножують лише талановиті люди. Графомани теж примножують традиції. Графоманів минулого (Дзвін. – 2002. – №10. – С.135). Теперішній розширений суттєвих відмінностей при функціонуванні в публіцистичних та інформаційних текстах не виявив, що, на думку дисертанта, свідчить про певну спорідненість досліджуваних стилів.

Форми майбутнього часу найбільш поширені в текстах інформаційного стилю (9,7%), у  публіцистичних текстах вони відзначаються меншою частотністю (6,5%), що зумовлено, з одного боку, специфікою їх комунікативно-прагматичної мети, а з іншого – значенням форм майбутнього часу, адже з їх допомогою передається дія, яка запланована, але ще не відбулася.

У підрозділі 3.2. „Лексико-синтаксичні засоби темпоральних відношень” проаналізовано структурно-семантичні й функціональні особливості темпоральних конкретизаторів.

За структурою темпоральні конкретизатори автор поділяє на дві групи: а) власне лексичні (відтемпоральні ад’єктиви й  прості темпоральні конкретизатори); б) лексико-синтаксичні (складні темпоральні конкретизатори, які за формою є різними видами словосполучень, здатних виражати часові відношення).

Серед відтемпоральних ад’єктивів за часовою семантикою, яку вони виражають, виокремлюються такі тематичні групи: власне часові (прив’язують події до теперішнього, минулого чи  майбутнього): сучасний, колишній, майбутній і под.; кількісно-часові: чотирьохсотлітнього, багатолітні, півгодинна тощо; загальний історичний період: постімперський, дореволюційний, пострадянський і под.; сезонні: липневий, грудневий, листопадовий тощо; частини доби: ранній, вечірній тощо; відносно-часові: попередній, подальший і под.

Відтемпоральні ад’єктиви ніколи не виступають у текстах публіцистичного й інформаційного стилів як основний засіб вираження темпоральності. Вони використовуються з метою мовної економії, оскільки здатні передавати в сконденсованому вигляді певну темпоральну ситуацію. Нижча частотність відтемпоральних ад’єктивів в інформаційних текстах (8%), порівняно з  публіцистичними (11,4%), зумовлена тим, що вони не фіксують чітко події на часовій осі, а іноді навіть потребують додаткової темпоральної конкретизації.

Прості темпоральні конкретизатори можуть, на відміну від відтемпоральних ад’єктивів, виконувати функцію основного засобу позначення часових відношень. Причому простежується тенденція до диференціації умов функціонування темпоральних конкретизаторів у публіцистичних та інформаційних текстах. Так, у  текстах публіцистичного стилю вони виконують основну функцію позначення темпоральних відношень у таких синтаксичних конструкціях, де є предикат, але він не має власної темпоральної характеристики: І після розпитої пляшки признався „як братові”, що давно б  виїхав звідси, „якби не райком”... (Березіль. – 2004. – №10. – С.146). В інформаційних текстах темпоральні конкретизатори виступають у функції основного засобу вираження темпоральних відношень, як правило, в  контекстуально неповних синтаксичних конструкціях й еліптичних реченнях: У 1996 році компанія „Хліб України” налічувала 243 підприємства – нині 81 (Урядовий кур’єр. – 28.04.2000. – С.3).

Редуплексивні темпоральні конкретизатори в інформаційних текстах не виявлені, що зумовлено їх стильовою маркованістю (функціонують переважно в художньому стилі). Редуплексивні конкретизатори представлені досить обмежено в текстах публіцистичного стилю. Вони надають викладу ознак художності й використовуються в жанрах, що утворюють зону накладання периферій публіцистичного й художнього стилів, наприклад, літературно-критичні статті та  нариси: Україна є,  допоки існує слово. Навіть якщо його замкнути в словники й  художні твори, і воно вже вряди-годи зроджується з вуст людини – все одно воно живе, хай як в’язень у в’язниці, але ж не „живий труп” (Київ. – 2001. – №1-2. – С.116).

На відміну від простих і  редуплексивних, складні темпоральні конкретизатори являють собою впорядковану структуру темпоральності, тому часові рамки події визначаються більш точно з чіткою темпоральною фіксацією. Особливістю вживання складних темпоральних конкретизаторів є те, що конкретизатори з нечіткою фіксацією подій на часовій осі вживаються переважно в текстах публіцистичного стилю й функціонують у  реченнях з розповідною й умовною модальністю: За місяць до виборів на дільницях справжнє лихо: гостро бракує працівників. У центрвиборчкомі стурбовані: лише за останні кілька тижнів свої повноваження склав кожен четвертий секретар і  кожен п’ятий голова виборчкомів („Події” телерадіокомпанії „Україна”. – 26.02.2006). У текстах інформаційного стилю ці конкретизатори в реченнях з умовною модальністю не зафіксовано, що зумовлено, з одного боку, низькою частотністю вживання висловлювань з  умовною модальністю в інформаційних текстах, а з  іншого – обмеженими функціонально-семантичними можливостями цих конкретизаторів для реалізації одного з провідних комунікативних завдань – фактологічне висвітлення актуальних подій.

У підрозділі 3.3. „Синтаксичні засоби вираження темпоральності в текстах публіцистичного й інформаційного стилів” схарактеризовано особливості вираження темпоральності на синтаксичному рівні.

Темпоральне значення синтаксеми значною мірою детерміноване контекстом. При цьому наявність у складі синтаксичної одиниці спеціалізованих засобів вираження часових відношень не обов’язкове.

Серед безособових конструкцій проаналізовано ті, у яких предикативний центр виражено безособовою дієслівною формою на -но/-то, оскільки, на відміну від безособових конструкцій з  предикатом, що реалізується дієслівною особовою формою, вони мають формальне вираження категорії часу лише на синтаксичному рівні (відповідні часові форми дієслівної зв’язки був/буде). Предикативні форми на -но/-то співвідносяться зі значенням минулого часу, але в контексті вони можуть іноді набувати семантики теперішнього часу: Вона, як на сьогодні, єдина в  Україні, тому не дивно, що саме тут зосереджено всі види культурної, мистецької присутності Польщі в нашій державі, а передусім наукове життя української полоністики (Слово і час. – 2003. – №1. – С.50). Темпоральний конкретизатор сьогодні детермінує часове значення висловлювання в цілому й  предикативної форми зокрема як теперішній розширений.

Предикативні форми на -но/-то переважають в інформаційних текстах (30,3%), порівняно з  публіцистичними (16,5%). Це зумовлено насамперед прагненням подати інформацію в текстах інформаційного стилю об’єктивовано, що реалізується через виклад в безособовому регістрі.

У досліджуваних текстах виявляється певна залежність між структурою інфінітивної конструкції й темпоральною семантикою, яку вона здатна виражати. У публіцистичних текстах найбільш уживаними є синтаксичні конструкції з залежним інфінітивом (18,1%, пор. в інформаційних текстах – 7%), що  позначають нерозчленовану темпоральну віднесеність: У наш час справи з  цим виглядають і зовсім просто. Агресія військова – не в моді в сучасному світі, може й усемогутнє НАТО втрутитись, отже – треба посилювати інші, „мирні” її різновиди (Дзвін. – 2000. – №8. – С.90). У текстах інформаційного стилю найбільш уживаними є синтаксичні конструкції з незалежним інфінітивом (13,9%, пор. у публіцистичних текстах – 6%), які створюють футуральну перспективу: Ліна Костенко написала це в час розгулу цензури. Тоді кожна талановита людина мусила вбивати цензора в собі. Тепер треба вбивати страх. Пробиватися до власної совісті. А потім ще знайти гроші, щоб цю перемогу над власним страхом зробити публічно (Дзвін. – 2002. – №10. – С.135).

Синтаксичні конструкції з залежним інфінітивом, що мають розчленовану темпоральну віднесеність у текстах публіцистичного й інформаційного стилів, уживаються спорадично та є  засобом створення презенсно-футуральної перспективи: Кабінет Міністрів України має намір розглянути проект програми вступу України до Європейського Союзу на одному з найближчих засідань уряду в червні (Урядовий кур’єр. – 25.05.2000. – С.1).

Бездієслівні синтаксичні конструкції зі значенням теперішнього часу складають незначний відсоток від загальної кількості мовних засобів вираження темпоральності в аналізованих текстах. Частотність уживання цих конструкцій вища в  інформаційних текстах (27,6%), порівняно з  публіцистичними (23,2%). Контекстне оточення має вирішальне значення у формуванні часових відтінків бездієслівної конструкції. Іноді актуалізація певного часового значення відбувається за допомогою мовних засобів, що не мають власної темпоральної характеристики: Спілку письменників іноді, причому в негативному сенсі, називають літературним міністерством. Це помилкове уявлення (Дніпро. – 2001. – №7-8. – С.84). У наведеному прикладі вказівна частка це логічно пов’язує попереднє речення, що має часове значення теперішнього, з бездієслівною конструкцією, до складу якої входить. Це сприяє формуванню єдиного темпорального значення висловлювання – теперішній.

Конструкції з часовими сполучними засобами можуть виконувати як функцію незалежного таксису, так і власне темпоральну функцію. Найчастіше в аналізованих текстах публіцистичного й  інформаційного стилів часові сполучники виконують таксисну функцію – співвідносять події в  одному часовому періоді. Сполучне слово починає виконувати темпоральну функцію, коли, крім функції співвідношення подій в рамках одного періоду (таксисна функція), він указує на час дії, хоча й нечітко фіксований (дейктична функція): Коли цей номер журналу потрапить, читачу, до твоїх рук, події, про які йдеться в ньому, здаватимуться тобі вже мало не сивою історією: вони розвиваються так стрімко, що друковане слово, а надто „товсті” журнали, просто не встигають за ними. Та ми й не ставимо перед собою такої мети (Вітчизна. – 2004. – №11-12. – С.91).

Синтаксичні конструкції з часовим сполучним засобом, що передають послідовність подій у  часі, відзначаються більшою частотністю в текстах публіцистичного стилю (36,2%), порівняно з  інформаційними текстами (21,2%). Це зумовлено комунікативними особливостями публіцистичних текстів, метою яких є формування громадської думки через логічні доведення, аргументування тощо.

Підрозділ 3.4. „Таксисні конструкції як один із засобів вираження темпоральних відношень” присвячено аналізу темпоральних відношень, що встановлюються між таксисом і  фрагментом тексту, складовою частиною якого він є.

Особливості граматичного вираження функціонально-семантичної категорії таксису активно досліджуються Т.Акімовою, Н.Козинцевою, О.Бондарком, Г.Донченко, Ю.Масловим, С.Полянським та ін. Однак поза увагою залишається питання взаємодії таксису з контекстом, який має власну темпоральну семантику.

Конструкції залежного й незалежного таксису, з одного боку, мають відносно автономне темпоральне значення. Це зумовлено специфікою досліджуваного семантико-граматичного явища. З  іншого боку, семантика таксису залежить від часового значення контексту. Темпоральні й таксисні ситуації, як правило, мають спільну часову семантику. Іноді часове значення таксису може відрізнятися від темпоральної семантики контексту, і він починає виконувати ретроспективну функцію: Один із них [законів], якщо пригадаєте, – про звільнення від податків упродовж п’яти років тих виробників, які утворили спільні підприємства з іноземними фірмами. Він і справді дав деяку користь. Можна, звичайно, задуматися – а чому це лише з іноземними, – що, свій, український капітал, вкладений у розвиток виробництва, гірший за закордонний? Але як би там не було, а цей закон багатьом з наших підприємств таки допоміг зіп’ятись на ноги, давши можливість оживити завмерлі цехи й будівельні майданчики, модернізувати обладнання й почати випуск конкурентноспроможної продукції (Вітчизна. – 2001. – №11-12. – С.110).

Семантика таксису впливає на характер відношень між діями. Типовим для таксису зі значенням теперішнього чи майбутнього є вираження одночасності між діями. Для таксису з  семантикою минулого характерним є позначення відношень одночасності, слідування чи передування.

У підрозділі 3.5. „Кореферентні співвідношення в системі функціонально-семантичного поля темпоральності в публіцистичних та інформаційних текстах” проаналізовано транспозиційне вживання темпоральних форм як один із різновидів кореферентних співвідношень у  системі граматичних одиниць, зроблено спробу виявити умови, за яких відбувається транспозиція часових форм, а за яких – переключення темпоральних планів.

Важливою складовою кореферентних співвідношень у системі функціонально-семантичного поля темпоральності є транспозиція часових форм (уживання одної часової форми в семантичному значенні іншої). Найчастіше транспозиційні співвідношення виникають у тому випадку, коли граматичне значення окремої часової форми не відповідає темпоральному плану контексту: А що це за людина, збагнулося задовго до тієї події, коли у вересні 1967  року ми перебували на роботі в  радгоспі „Плоский” Київської області. Одного дня цей добродій зі своїм колегою Гнатюком прибувають [= прибули] до  нас. А нашою роботою керував позапартійний викладач Яків Костянтинович Бардигола (Дніпро. – 2000. – №11-12. – С.88). Якщо в контексті є темпоральні конкретизатори, вони, як правило, визначають часову семантику граматичної форми: Був свідком украй кривавої епохи, яку його близький приятель Ю.Лавріненко назве [= назвав] згодом добою „розстріляного Відродження”, публікуючи 1959 року антологію української літератури 1917-1933 років під таким заголовком (Дзвін. – 2002. – №7. – С.124).

Типовими умовами переключення часових планів є також співвідношення у  висловлюванні дій, що мають характер слідування чи передування: Як  засвідчує оголошення нового суперконкурсу в  №4 газети, власник Гран-прі отримає нагороду 10000 грн. (Дніпро. – 2005. – №7-8. – С.77).

Часові відношення в межах таксису (залежного/ незалежного) у будь-якому випадку не можна розглядати як переключення часових планів, оскільки таксис передає співвідношення подій у рамках одного часового періоду, який має цілісний характер, тому, якщо граматичні часові форми головної й  залежної дій не збігаються, відбувається перенесення темпорального значення залежної дії відповідно до часового значення головної.

Найбільш часто в аналізованих текстах транспозиція часових форм використовується в  жанрах, що межують із жанрами художнього стилю (нарис, фейлетон, хроніка, огляд), оскільки транспозиція є характерною ознакою художнього мовлення, бо надає викладу експресивності. Залежно від стильової належності тексту перенесення часових форм має відмінний потенціал щодо вираження різних семантичних значень і частотності їх уживання. Так, не виявлено функціонування граматичної форми теперішнього в значенні майбутнього в  публіцистичних текстах і транспозиції граматичної форми майбутнього в  часовий план теперішнього в текстах інформаційного стилю, що можна вважати специфічною ознакою для текстів цих стильових різновидів.

У публіцистичних та інформаційних текстах спорадично зустрічаються заголовки або назви рубрик, що можуть детермінувати часовий план усього тексту. Наприклад: назви статей – „Жовтогарячі літератори, або Як ми штурмували червоний корпус” (Вітчизна. – 2005. – №3-4. – С.160); „1977-й” (Дніпро. – 2002. – №1-2. – С.85); назви рубрик – „Хроніка – 2001” (Березіль. – 2001. – №5-6. – С.2); „Літопис подій 2001р.” (Слово і час. – 2001. – №10. – С.90).

У підрозділі 3.6. „Структурні та семантичні особливості вираження функціонально-семантичної категорії темпоральності в публіцистичних й інформаційних текстах” зроблено спробу наскрізного аналізу різнорівневих мовних засобів, здатних виражати темпоральну семантику, їх взаємозв’язку й зумовленості відповідно до комунікативно-прагматичної мети тексту.

Основний темпоральний план текстів публіцистичного й інформаційного стилів формується передусім дієслівними часовими формами, які утворюють темпоральний план тексту. Основна часова форма забезпечує цілісність сприйняття тексту, а характер і якість часових змін у межах цілісного темпорального плану, з одного боку, визначають жанрово-стильові особливості текстів, а  з  іншого – підпорядковані цим особливостям. Так, у спортивному світі майже кожен вид спорту має власну темпоральну систему (тайм, матч, раунд тощо), яка все ж  таки співвідноситься з реальним часом (тайм триває 45 хвилин; матч – 90  хвилин; раунд у боксі – 3 хвилини). Знання про співвідношення „спортивного” часу з реальним необхідні адресату для адекватного сприйняття й розуміння текстів.

Часові форми в аналізованих текстах, окрім темпоральної, виконують також композиційну функцію (беруть безпосередню участь у творенні композиційних частин тексту): Тим часом пташиний грип крокує Європою. Вірус знайшли у крові мертвих перелітних птахів у ще чотирьох районах Німеччини на  кордоні із Польщею. Яким саме штамом вірусу хворіла дичина, наразі з’ясовують. // Американський штат Дакота став першим, в якому заборонили аборти... (Новини телекомпанії „Ера”. – 05.03.2006). Одне інформаційне повідомлення відокремлюється від іншого темпоральною рамкою, яку створюють дієслівні форми теперішнього часу з відповідною семантикою – крокує та  з’ясовують. Основне часове значення обох повідомлень – минулий, а форми з  темпоральною семантикою теперішнього сигналізують про перехід від одного інформаційного повідомлення до іншого. До того ж саме інформаційне повідомлення може структуруватися на композиційні частини – лід та післятекст. У такому випадку зміна часового плану свідчить про перехід до  наступної композиційної частини.

У більших за обсягом текстах інших жанрів (стаття, памфлет, фейлетон тощо), що належать до публіцистичного стилю, переключення часових планів може свідчити не тільки про перехід до наступної композиційної частини, а й про вияв авторського „я” в тексті (авторські відступи, роздуми тощо): Одна із трьох жінок усно представилася як Ірина Олександрівна Малишкіна, голова дільничної комісії з референдуму №329, але посвідчення не показала. Дві інші не  назвали навіть імен, що змусило мене відвідати