МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Третьяк Марина Володимирівна

УДК: 330.111.62

РИНОК І ІНСТИТУТ ВЛАСНОСТІ:

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

Спеціальність 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії в Донецькому національному технічному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Тарасенко Галина Дем’янівна, Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Архієрєєв Сергій Ігорович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Харків);

кандидат економічних наук, доцент Сідельнікова Ірина Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії
(м. Харків).

Захист відбудеться 26 вересня 2007 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 23 серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.С. Овечко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визнання України країною з ринковою економікою формально завершує перехідний період від планово-командної економіки до економіки, що заснована на ринкових принципах господарювання. Однак ринкові перетворення є настільки глибокими і суперечливими щодо тієї економічної структури, яка була основою соціалістичного господарювання, що вченим і практикам є чимало що дослідити: структуру нових економічних відносин, нові явища і процеси, які уточнюють положення економічної теорії, підстави для розробки конкретних програм переходу до постіндустріального суспільства, особливості інтеграції країни до світового господарства та процеси глобалізації.

Не останню роль у цьому завданні відіграють проблеми функціонування ринкових відносин поряд із плановими важелями регулювання економіки, проблеми трансформації відносин власності, співвідношення ринка і власності, визначення місця кожного з них в системі виробничих відносин, визначення принципів співвідношення ринка і інституту власності, інституціональні перетворення цих принципів.

Вказаними проблемами в тій чи іншій мірі займалися і займаються вітчизняні і зарубіжні вчені-економісти різних напрямів економічної думки (у тому числі сучасної), серед яких слід згадати таких, як
Л. Абалкін, Ю. Архангельський, С. Архієрєєв, Л. Беккер, Д. Богиня, Г. Волинський, А. Гальчинський,
В. Геєць, О. Головінов, О. Гош, Дж. К. Гелбрейт, Л. Дмитриченко, С. Єрохін, Р. Капелюшніков,
Дж. М. Кейнс, Я. Корнаї, Р. Коуз, Я. Крегель, І. Лукінов, К. Маркс, А. Маршалл, К. Менгер, Л. Мізес,
С. Мочерний, А. Ноув, А. Олейник, А. Покритан, Д. Рикардо, В. Рибалкін, А. Сміт, П. Самуельсон, А. Сірко, В. Тамбовцев, Г. Тарасенко, А. Фукс, М. Хохлов, А. Чухно.

Аналіз наукових робіт цих авторів показав, що можливості дослідження проблем співвідношення ринку і власності у перехідній економіці реалізовані ще не повною мірою. Наприклад, потребує більш глибокого аналізу економічна структура сучасного суспільства та зміни, що відбуваються в ній; особливості господарського механізму регулювання економіки, в якому віддзеркалюються взаємозв’язки ринку і власності; проблема формування ринку поряд із формуванням інституту власності та їх відповідності умовам сучасної економіки українського суспільства - зокрема в ході роздержавлення і приватизації об’єктів державної власності.

Викладене й обумовило вибір теми даного дослідження і його актуальність, визначило мету і задачі дисертації, вирішення яких сприятиме розвитку економічної теорії і практичних розробок та матиме значення для удосконалення методології подальших досліджень у цьому напрямі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з планами науково-дослідних робіт Донецького національного технічного університету в рамках комплексної кафедральної теми “Розробка методів управління розвитком інститутів ринкового господарства” (номер державної реєстрації 0106U001181).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка концепції співвідношення ринку і інституту власності та його тенденцій через, по-перше, аналіз процесу його формування в постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні, по-друге, обґрунтування іманентного зв’язку процесів формування відносин власності та становлення ринкових відносин, по-третє, визначення тенденцій розвитку цих відносин на шляху до інституціональної економіки. Відповідно до мети дослідження було поставлено і вирішено такі задачі:

встановлено взаємозалежність і взаємозв’язки процесів розвитку товарного виробництва і відносин власності;

досліджено процес еволюції відносин і форм власності за умов капіталізму;

визначено місце і роль товарно-грошових відносин у планово-командній економіці за умов співіснування плану і ринку;

виявлено співвідношення теорії і практики переходу до економіки ринкового типу;

визначено фактори створення багатоманітних форм власності як умови формування ринкового механізму господарювання;

доведено позитиви і негативи приватизації в Україні через аналіз теорії і практики ринкових перетворень;

обґрунтовано шляхи подальшого руху ринку в ході інституціональних змін;

визначено місце ринку в системі економічних і соціальних інститутів.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є процеси становлення і розвитку суб’єктів ринку і власності в умовах перехідної економіки.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є сукупність соціально-економічних відносин у процесі становлення ринку і багатоманітних форм власності.

Методи дослідження. Теоретичну основу дисертації складають фундаментальні положення і висновки економічної теорії, праці українських і зарубіжних учених з досліджуваних проблем, дані статистики і фактологічний матеріал. Складність та комплексність процесу взаємозв’язку ринку і власності обумовили необхідність використання сукупності методів наукового дослідження, що й створило методологічну основу дисертації. Зокрема: метод системного аналізу (в обґрунтуванні багатоманітності факторів взаємообумовленості розвитку ринку і власності): метод порівняльного факторного аналізу (у визначенні співставлення характеристик економічного змісту і прав власності); метод ієрархічного аналізу (у визначенні підпорядкованості ринкових і планових важелів регулювання сучасної економіки); метод логічного обґрунтування (у дослідженні загальних і особливих характеристик соціально-економічного розвитку світової і національної економіки); метод економіко-математичного аналізу (в обробці статистичних даних).

Інформаційно-довідковою базою дослідження є закони і нормативні документи владних органів України та міжнародних організацій, дані статистичних органів, наукових публікацій та інший офіційно опублікований фактологічний матеріал.

Наукова новизна одержаних результатів міститься в самій постановці проблеми взаємозв’язку ринку і власності. В дисертації поставлено і вирішено актуальну науково-практичну задачу розробки концепції співвідношення ринку і інституту власності та його тенденцій. У ході дослідження одержано нові результати, які можна звести до наступних.

В п е р ш е:

здійснено упорядкування понять “форма”, “тип”, “вид” власності на основі структурно-логічної схеми, що надає можливість, по-перше, упорядкування цих понять в економічній теорії, по-друге, практичного їх використання при розробці програм подальшого удосконалення структури власності, зокрема в Україні, що надасть можливість звести їх багатоманітність до реально діючих інститутів і підсилити їх значення (вагу) при переході до інституціональної економіки;

обґрунтовано необхідність визначення взаємозв’язку ринку і інституту власності через виявлення функцій і дисфункцій ринку, аналіз його суб’єктів як елементів специфікації прав власності і взаємозв’язку “власність – привласнення” (первинне і вторинне).

У д о с к о н а л е н о:

підхід до визначення предмета політичної економії через поняття “рідкість ресурсів” на основі вивчення можливостей інформації та положення А.Тоффлера про те, що інформація як виробничий ресурс стає власністю, до якої повинно мати доступ все суспільство;

методологію аналізу тези про те, що ринок являє собою форму організації і реалізації власності, а ринкова економіка виступає сферою прояву і відтворення відносин товарного виробництва і відносин власності одночасно на їх первинному і вторинному рівнях привласнення.

Д і с т а л и п о д а л ь ш о г о р о з в и т к у:

теорія перехідного періоду із обґрунтуванням загальноекономічних закономірностей перехідної економіки: несталість перехідних форм і відносин, історичність переходу і їх взаємозв’язок;

концепція економічного змісту і прав власності через аналіз поетапної зміни їх форм і суперечностей, у тому числі на прикладі сучасних форм власності – зокрема корпоративної, із авторським обґрунтуванням її які колективної форми власності;

підхід до вирішення проблем роздержавлення і приватизації шляхом поетапного усунення тих помилок, порушень законодавства і несправедливості, що були допущені в Україні, через аналіз процесу становлення і розвиток ринкових відносин та багатоманітності форм , типів і видів власності;

теза про роль ринку в інституціональній економіці на основі його дослідження у ракурсі інституту власності і з позицій детермінанти економічного і соціального розвитку на основі технократичних і інституціональних змін, які надають можливостей зниження трансакційних витрат суспільства за умови адекватної економічної політики держави.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність основних положень і висновків дисертації полягає в тім, що вони можуть слугувати у якості вихідних теоретичних і методологічних посилок подальших досліджень проблеми, пов’язаних із ринком і інститутом власності. Окремі конкретні розробки можуть бути запропонованими органам, що займаються перспективними дослідженнями ринку і власності, а також розробкою планів соціально-економічного розвитку країни і її регіонів. До таких можна віднести: схему співвідношення понять “форма”, “тип” і “вид” власності; положення про ринок в системі інституту власності; модель функцій і дисфункцій ринку; модель обліку в операційній діяльності трансакційних витрат та ін. Розроблені дисертантом рекомендації щодо подальшого розвитку ринку і власності можуть знайти використання в теорії і практиці трансформацій українського суспільства. Практичне значення положень дисертації, логіка обґрунтування її проблем міститься також у можливостях їх використання у викладанні курсів “Економічна теорія”, “Політична економія”, спецкурсів з ринкових відносин і відносин власності, з державного регулювання сучасної економіки, спецсемінарів з цих проблем.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження одержано автором самостійно. Особисто автором здійснено збір і обробку фактичний матеріал, скориговано декілька економічних категорій; обґрунтовано і запропоновано низку рекомендацій щодо конкретних заходів переходу ринку і власності до інституціональної економіки.

Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації, її висновки і рекомендації апробовані і одержали схвалення на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній “Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти” (Дніпропетровськ, 2005 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2005” (Дніпропетровськ); Ш Міжнародній науково-практичній конференції “Теория и практика экономики и предпринимательства” (Алушта, 2006 р.); П Міжнародній науково-практичній конференції “Конкурентні стратегії: теорії, практика, перспективи” (Одеса, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 8 публікаціях, з яких 4 статті в фахових виданнях, 4 тези доповідей на конференціях. Загальний обсяг публікацій становить 3,06 друк.арк., з яких особисто авторові належать 2,66 друк.арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 154 найменувань та двох додатків. Основний текст дисертації розміщено на 185 сторінках, включає 10 таблиць, 14 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан досліджень щодо проблем теми, поставлено нові проблеми економічної теорії, що пов’язані з темою дисертації, акцентується увага на певних прогалинах відносно аналізу взаємозв’язку ринку і власності зокрема в Україні, визначено мету і задачі, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – Становлення і етапи розвитку ринку і інституту власності – присвячений розгляду процесу розвитку товарного виробництва і відносин власності, еволюції відносин і форм власності в епоху капіталізму, місця і ролі товарно-грошових відносин в планово-командній економіці. Методологічними засадами аналізу взаємозв’язку процесу розвитку товарного виробництва і відносин власності слід вважати: розрізнення понять “власність” і “привласнення”, аналіз причин зародження і розвитку товарно-грошових відносин, аналіз причин відмирання общинної і появи приватної власності, виявлення ролі закону вартості в цьому процесі, розгляд поетапної еволюції мотивації трудової діяльності під впливом розвитку ринку і відносин власності. До аналізу процесу паралельного розвитку товарного виробництва і відносин власності залучено чимало робіт як класиків економічної теорії, так і сучасних учених – вітчизняних і іноземних. Зроблено висновок, що еволюція відносин власності безпосередньо пов’язана з еволюцією товарно-грошових відносин. Однак, постає питання визначення такого взаємозв’язку для сучасного періоду розвитку суспільства, наявність якого простежується в період переходу класичного капіталізму в його монополістичну стадію та протягом періоду трансформації планових господарських зв’язків у ринкові, що супроводжується відповідними змінами відносин, форм і прав власності. Цей період характеризується поширенням сфери корпоративної власності на тлі участі у механізмі регулювання економіки державних важелів поряд із ринковими, тенденцією до соціалізації власності, як і всієї економічної структури суспільства. Дослідження виявило ту істину, що діє і все більше виявляє себе закон заперечення заперечень, що приводить до поетапної зміни менш розвинутих форм і прав власності більш розвинутими.

Аналіз поєднання економічного змісту і юридичних форм власності довів, що таке поєднання є іманентним для відносин власності, оскільки, по-перше, економічний зміст пов'язаний із такими ознаками, як суспільний розподіл праці, рівень усуспільнення виробництва, ступінь відокремленості товаровиробників, мета виробництва, методи управління тощо, а правові форми власності відображають поняття володіння, використання і розпорядження об’єктами власності; по-друге, власність як економічна категорія не може бути зрозумілою без визначення поняття прав власності, привласнення, суб’єктів (юридичних чи фізичних) і об’єктів власності, практичної реалізації економічного, кількісного і якісного змісту цієї категорії, тобто, юридичний інститут прав власності існує для упорядкування відносин між її суб’єктами з приводу володіння, використання та розпорядження її об’єктами; по-третє, право власності як майнове право перетворює суспільство на таке, де головною дієвою особою виступає власник.

Критичний аналіз багатьох думок науковців відносно визначення власності як економічної категорії і урахування тенденції до зростання ролі саме прав власності надали можливості для авторського визначення власності, виходячи з того, що власність є досить складною соціально-економічною категорією ї різні позиції щодо визначення категорії власності виходять із різних методологічних основ існуючих напрямів економічної теорії. Найбільш розповсюдженим визначенням власності є те, що вона трактується як відносини між її суб’єктами за право привласнення її об’єктів.

Розгляд процесу розвитку відносин і форм власності в епоху капіталістичної соціально-економічної системи здійснено через аналіз позицій вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів різних напрямів економічної думки (у тому числі сучасної), а також через аналіз історичного процесу виникнення (розпад простого товарного виробництва та первісне накопичення капіталу) і розвитку капіталістичної власності – від індивідуальної до акціонерної і корпоративної її форм. Зміни в структурі капіталістичної власності здійснювались, як відомо, під впливом процесів концентрації і централізації капіталу, поглиблення розподілу і кооперації праці, посилення усуспільнення виробництва. Саме трансформація відносин власності сприяла спочатку перетворенню грошей в капітал, а потім – появі і розповсюдженню акціонерного та державно-монополістичного капіталу. Проте, поряд з цим здійснювалися поява і розвиток кооперативної (колективної) форми власності та існування немонополізованого сектору економіки, представленого дрібним індивідуальним капіталом, що надає підстав трактувати капіталістичну власність як складну за структурою та констатувати безперечний зв'язок її розвитку із розвитком товарного виробництва – від простого до сучасного капіталістичного. Адекватність цих процесів є очевидною.

За методологічною логікою дисертації розгляду підлягає проблема взаємозв’язку відносин соціалістичної власності із товарно-грошовими відносинами за часів планової економіки та вияв причин поєднання в ній плану і ринку. Генезис товарного господарства свідчить про те, що його конкретно-історична форма залежить від соціально-економічного типу способу виробництва, а отже і від форми та прав власності. На основі аналізу позицій А.Сміта, К.Маркса, К.Менгера, У.Джевонса, О.Бем-Баверка, російських і українських учених доводяться причини, з яких товарно-грошові відносини функціонують у плановій економіці, серед яких можна визначити наступне:

трудова теорія вартості і теорія граничної корисності не суперечать існуванню товарно-грошових відносин поряд із планом;

у функціях обміну і обігу товарів товарно-грошові відносини мають подвійний, загальноекономічний і специфічний, зміст, і в загальноекономічному значенні мають існувати за умов будь-якої соціально-економічної системи, а у специфічному значенні мають конкретні форми свого прояву;

товарно-грошові відносини неможливо “відмінити” правовими декретами, оскільки вони діють за наявності об’єктивних умов;

поєднання планомірності із товарно-грошовими відносинами в плановому середовищі з-за своєї об’єктивності потребувало специфічного механізму управління економікою; цей механізм не завжди спрацьовував у практичних моделях ринкового соціалізму;

централізоване державне регулювання економіки може використовувати різноманітні форми, методи, важелі, у тому числі і такі, як товарно-грошові.

Досвід розвинутих країн світу доводить, що поєднання ринкових і планових (державних) форм і методів регулювання сучасної економіки є звичайним явищем, оскільки таке поєднання обґрунтовано теоретично і функціонує практично. Наскільки ефективним є таке поєднання по країнах (згідно з моделями структуризації їх економік) можна виявити за показниками їх соціально-економічного розвитку, найбільш показовими з яких є показники розвитку економік Франції, Італії, Нідерландів, Німеччини, Японії, Південної Кореї, країн Скандинавії. Безумовним аргументом сприятливого співіснування товарно-грошових відносин і централізованої планової економіки СРСР можуть бути такі дані із фундаментального дослідження П.Грегорі і Р.Стюарта “Радянська економіка: структура і функціонування”, що опубліковане у Нью-Йорку в 1981 р.: у 1028 р. радянський ВНП становив приблизно ј від ВНП США, а у 1980 р. це співвідношення підвищилося до ѕ; індекси середньорічного зростання радянської економіки перевищували відповідні показники індустріально розвинутих країн у 1,5 рази. Безпрецедентним було зростання економіки СРСР у період 1922-1967 рр., коли середньорічний її приріст складав 11 відсотків. Саме тому поряд із об’єктивними умовами планомірності, що визріли в країнах з розвинутою ринковою економікою, з’явилися і розповсюдилися державні напрями, форми і методи економічного регулювання (планування, програмування та прогнозування). Сьогодні план і ринок вже майже не розглядаються економічною наукою і практикою у якості антиподів, а, навпаки, аналізуються як дві складові єдиного господарського механізму регулювання сучасної економіки.

Виявлення місця і ролі товарно-грошових відносин в плановому господарстві показало, що по суті вони функціонували в системі централізованого планування, відіграючи хоча й другорядну роль, між тим обслуговували всі господарсько-економічні зв’язки на мікро-, мезо- і макрорівнях. Реальна економіка соціалістичних країн мала (має) всі головні ознаки економіки змішаного типу, про що сьогодні може свідчити економіка КНР.

В другому розділі – Роздержавлення і приватизація як основа створення і функціонування ринку – досліджено теоретичне обґрунтування необхідності переходу від планово-регламентованої економіки до економіки ринкового типу, практику такого переходу на постсоціалістичному просторі, процес створення багатоманітних форм, типів та видів власності як умови формування ринкового механізму господарювання, позитиви і негативи приватизації і ринкових перетворень в Україні.

Безпрецедентний перехід більшості соціалістичних країн (майже 40 країн із населенням 300 млн. чоловік) на ринкові принципи господарювання в 80-90 рр. минулого століття обумовлено майже повним одержавленням системи економічних відносин в них та зниженням ефективності суто централізованих принципів господарювання. Конкретно можна звести причини такого переходу до таких: зменшення темпів економічного зростання; зниження стимулювання праці; скорочення темпів зростання реальних доходів населення; значне відставання темпів впровадження досягнень НТП у виробництво (крім ВПК); посилення диспропорцій в економіці; зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку; зростання зовнішньої заборгованості СРСР порівняно із прибутками від експорту нафти. Одночасно було поставлено перед економічною наукою низку проблем, пов’язаних із таким переходом, оскільки, за визнанням Р.Коуза і А.Ноува, до цього не була готова не тільки наука цих країн, а й економічна наука взагалі. Науково було обґрунтовано лише сутність і форми перехідного періоду від капіталізму до соціалізму - як за теорією марксизму, так за практикою такого переходу. Справа ускладнюється й тим, що світова співдружність розвинутих країн теоретично і практично переходить до нового ступеня розвитку – постіндустріального, інституціонального, інформаційного (неекономічного) суспільства. В економічній думці постсоціалістичних країн виникли такі проблеми, як доказ більш високої економічної ефективності ринкової системи господарювання порівняно із плановою; розкриття сутності і характеристик перехідної економіки; дослідження основ системної світової економічної трансформації і місця в ній постсоціалістичних країн. Крім того, перед кожною країною, що переходила до ринку, повстала безліч проблем чисто практичного характеру: як трансформувати відносини власності, як створити реальні і дієві умови ринковим відносинам, яка роль в цьому процесі відводиться державі і плану, що робити із грошово-кредитною системою, як не знизити життєвий рівень населення тощо. Слід визнати, що багато з цих проблем економічною наукою не вирішено й досі, а деякі з них потребують більш глибоких досліджень – як на основі досягнень науки, так і накопичення досвіду (позитивного чи негативного). Особисто для України подібний досвід був лише у вигляді НЕПу радянського періоду, хоча теоретичні дискусії з цього приводу йдуть і сьогодні, з яких є лише одна поєднуюча позиція: НЕП було введено в соціалістичну систему через надзвичайно складні обставини розвитку молодої республіки. З іншого боку, вчені визнавали, що лише завдяки державно-плановій системі вдалося вистояти фронту і тилу в роки Великої вітчизняної війни. Цю колізію слід було вирішити, якщо країна (Україна зокрема) опинилася на роздоріжжі зазначеного вище переходу. На період із середини 90-х років ХХ століття й досі припадає активність наукових досліджень українських і російських науковців щодо розробки вказаних проблем.

Слід відзначити, що в ході наукової розробки ці проблеми, по-перше, угрупувалися, по-друге, мають суперечливі позиції. До основних їх груп, враховуючи суперечливість їх трактування, можна віднести: вибір моделі перехідної економіки (неокласична “шокової терапії”, градуаліська і інституціональна); монетаристський чи кейнсіанський варіант регулювання економіки за умов її перехідного стану; вибір варіанту вирішення соціальних перетворень. Проте, за будь-яким варіантом трансформації економіки існує сукупність закономірностей, яких слід дотримуватися:

врахування несталого характеру перехідних систем, оскільки в них співіснують старі і нові форми і відносини;

альтернативний характер розвитку, тобто є вибір варіантів його моделей;

поява і функціонування різних за природою перехідних форм;

особливий характер суперечностей всередині самих виробничих відносин;

історичність перехідної економіки та її мета – що мають побудувати.

Зрозуміло, що реалізація цих закономірностей в кожній країні може бути різною, свідком чого є ринкові перетворення в Польщі, Угорщині чи в Україні, Росії. Проста екстраполяція моделі переходу однієї країни на економіку іншої завжди приносить негативні наслідки, оскільки не враховує особливостей саме цієї країни (прикладом є польський варіант “шокової терапії” чи російський варіант повної лібералізації для України).

У зв’язку із системною трансформацією виникає інтерес до питання: чи буде нарешті покладено край історичному протистоянню у виборі економічної системи і “кінець історії” в цьому значенні. Ф. Фукуяма, наприклад, відповідає на це питання позитивно, з чим не можна погодитися. Такі дослідники, як Г.Климко, І.Лукінов, Ю.Пахомов, А.Чухно і ін. стверджують, що процес трансформації є незупинним, оскільки обумовлений глобальною людською еволюцією та появою певних універсальних тенденцій. Отже, трансформація в постсоціалістичних країнах є лише фрагментом глобальних перехідних процесів, головною домінантою якої є тенденція до зростання усуспільнення труда і виробництва, соціалізації власності, взаємодії планових і ринкових методів регулювання економіки, політичний плюралізм тощо.

Звісно, що головною умовою становлення і розвитку ринкових відносин є створення багатоманітних форм, типів та видів власності, що і відбулося протягом перехідного періоду через роздержавлення і приватизацію державного майна. Такий ракурс дослідження привів до необхідності упорядкування понять “форма”, “тип”, “вид” власності, яке у авторському баченні виглядає наступним чином (рис. 1).

Незважаючи на розбіжності позицій у теорії роздержавлення і суттєві особливості реального процесу в різних країнах, можна стверджувати, що за тим чи іншим сценарієм такий процес мав відбутися, оскільки ринкові принципи господарювання потребують різних і відокремлених власників. В дисертаційній роботі на основі положень класиків політичної економії та сучасних вітчизняних і іноземних авторів через інститути приватної, колективної, суспільної, змішаної власності розглянуто як різні форми, типи, види і право власності, так і особливості їх формування зокрема в Україні. При цьому належне місце зайняла позиція автора з цих питань. Наприклад, положення про недоцільність розширення дрібної приватної власності в Україні з тих причин, що вона, по-перше, потребує додаткових ринкових витрат, по-друге, суттєво збільшує трансакційні витрати (зокрема ті, що пов’язані із передачею прав власності, за Коузом), по-третє, не може бути пріоритетною з позиції розвитку продуктивних сил, нової техніки і технології, інформатизації тощо, по-четверте, заважає наявній тенденції до поширення сфери корпоративної власності. Між тим, саме акціонерна власність, що лежить в основі корпорації, є особливою формою організації колективної власності як асоційованої приватної власності. Її економічна реалізація відбувається за трьома напрямами: використання засобів виробництва АТ його найманими працівниками і працівниками-акціонерами, що й обумовлює асоційований характер корпоративної власності; належність кожному акціонерові певної кількості тих акцій, що надають право управляти АТ; можливість привласнення акціонерами і найманими працівниками різних видів доходів. Саме корпоративна (за двома моделями її організації і управління – акціонерна) форма власності є головною економіко-правовою формою, що соціалізує соціально-економічні відносини в суспільстві.

В дисертаційній роботі наводиться чималий статистичний матеріал, відповідна обробка якого дозволила підтвердити зазначені висновки. Підтвердженням їх є й те, що в сучасній капіталістичній дійсності виробнича, торговельна чи фінансова діяльність здійснюється переважно АТ, які є більш перспективними з точки зору переходу до інституціональної економіки порівняно із окремими суб’єктами приватної власності.

В Україні є доцільним і надалі підтримувати розвиток акціонерної власності, оскільки вона сприяє, по-перше, подоланню відчуження людини від засобів виробництва і результатів праці через інвестування власних коштів у діяльність товариства; по-друге, мобілізації у населення вільних фінансових коштів для розвитку колективної власності; по-третє, підвищенню ефективності виробництва та соціальної активності працівників (яка, за підрахунками соціологів, в АТ вища на 30% порівняно із не акціонованими суб’єктами діяльності); по-четверте, активізації банківської діяльності; по-п’яте, прискоренню процесу детінізації економіки та залученню додаткових засобів інвестування, в тому числі іноземн6их; по-шосте, поліпшенню правової бази, що регулює корпоративні відносини в Україні. В роботі розглянуто й кооперативну форму власності, сенс якої в загальному розумінні зведено до реалізації її економічного змісту – належність факторів виробництва як всьому колективу, так і кожному його члену. Вона інтегрує в собі приватну і суспільну форми власності. Сенс її в Україні в тому, що вона сприяє зайнятості населення, а за середніми показниками продуктивності праці порівняно із приватними фірмами на 1/3 є вищою, наприклад, в Італії і на 15% у США.

Рис.1. Підпорядкованість понять “форма”, “тип” і “вид” власності.

Особливе місце в дослідженні відведено аналізу державної власності, оскільки, по-перше, існують різні концептуальні підходи до визначення її ролі в сучасній економічній структурі суспільства, по-друге, неоднозначно діють фактори державного впливу на економіку, по-третє, немає єдності позицій щодо неї українських учених і владних структур. Державна власність, її об’єкти є одним із ключових і складних питань в економічній теорії. Відомі позиції щодо неї неокласиків, кейнсіанців, марксистів, інституціоналістів і неоінституціоналістів. У роботі досліджено такі проблеми, як причини появи та розповсюдження державної власності, державне підприємництво, контролююча і регулююча функції держави тощо. Введення тих чи інших об’єктів до сфери державної власності повинно базуватися лише на критерії економічної доцільності з точки зору ліпших умов всіх фаз відтворення. Альтернативою державній власності може бути, на думку автора, лише державне регулювання і державний контроль над сферами і видами недержавної діяльності. Державну власність і державне регулювання слід розглядати за умовно угрупованими позиціями – статики (державна власність як належність суспільству тих чи інших об’єктів) і динаміки (державне регулювання як реалізація відносин власності за правом володіння, розпорядження і використання). Отже, державна власність розповсюджує свій вплив лише на сферу державного підприємництва (державного сектора економіки), тоді як державне регулювання має більш широку сферу дії – державний і недержавний сектори економіки, у тому числі ринкової (макро- і мікрорегулювання). Звісно, державне регулювання є більш доцільним у тих випадках, коли підприємницькі структури є суб’єктами власності громадського користування, які можуть витримати жорсткі норми державного впливу на них. Сьогоденна практика доводить безсумнівну важливість ролі державної власності в сучасній економіці, яка по наближенню до інформаційного суспільства закономірно розширятиме власну сферу впливу.

Слід вважати, що курс на різке зниження державної власності у перші роки переходу до ринку в Україні (перша половина 90-х рр. минулого століття) не був виправданим, тому пізніше і натепер визнаним є факт потреби розширення сфери державної власності. Теорія і практика роздержавлення і приватизації в Україні доводить справедливість цього судження. Ринкові перетворення означали одночасно трансформацію відносин і прав власності з метою підвищення ефективності виробництва, створення реальних суб’єктів ринку. В ході приватизації відбувалося неконкурентне і конкурентне, за В.Магасом, розпорошення державної власності. Як правило, неконкурентна приватизація переслідує колективну мету (наприклад, справедливість) і ініціюється державою, конкурентна – відбувається за появою попиту на окремі об’єкти з боку юридичних і фізичних осіб, а роль держави зводиться до встановлення “правил гри” і контролю за їх додержанням. В Україні використано обидва підходи, що доводиться в розділі прикладами створення великих ВАТ, холдінгів та окремих підприємств. В Донецькій області процес реформування відносин і прав власності відбувся майже у всіх галузях економіки. Наведено основні соціально-економічні моделі приватизації і механізм їх реалізації, як то: масове роздержавлення і приватизація, колективне роздержавлення, залучення зовнішнього власника, змішана модель, соціально орієнтована власність. Найбільш ефективними за темпами зростання ВВП було реалізовано змішану модель в КНР, де щорічний приріст виробництва складав у 90-ті роки минулого століття 10%. Позитивами приватизації в Україні слід вважати: створення реального плюралізму форм, типів та видів власності, зосередження частини роздержавленої власності в трудових колективах і створення колективної власності, створення об’єктів ринкової інфраструктури, поступове формування відносин соціального партнерства. До негативів можна віднести: появу і зростання безробіття, приватизацію найчастіше прибуткових підприємств, продаж об’єктів державної власності переважно шляхом неконкурентної приватизації за штучно заниженими цінами, монополізацію чималої частини державної власності фінансовим капіталом та криміналізацію цих процесів, суттєве зниження життєвого рівня населення.

Висновок з цього аналізу у ракурсі теми дисертації: процесом роздержавлення і приватизації в Україні було створено поле для формування ринкових відносин, з’явився і функціонує ефективний власник, відбувся перерозподіл прав власності між суб’єктами, існують передумови для створення ринкової економіки соціального спрямування, подальші перетворення ринка і інституту власності створюють умови переходу до постіндустріального суспільства.

Третій розділ – Власність і ринок в інституціональній економіці – присвячено дослідженню проблем розвитку ринку в системі економічних інститутів і змінам інституту власності в Україні. Через розгляд поглядів інших авторів доводиться більш поширене уявлення про ринок як певної сукупності економічних відносин, які реалізуються в процесі розширеного відтворення через форми, типи і види власності і через власні функції і дисфункції та потребують збалансованості попиту і пропозиції (сукупних і на окремих ринках). До функцій ринку слід віднести: ціноутворювальну, регулюючу, стимулюючу, інтегруючу, контролюючу, функцію розвитку, саніруючи, інформаційну, розщеплення і специфікації. Дисфункціями ринку слід вважати: зниження платоспроможності споживача, диспропорційну дисфункцію, дисбалансуючу розвиток різних елементів продуктивних сил, роз’єднуючу окремих суб’єктів ринку, стихійну, гальмуючу (через розвиток монополістичних тенденцій), штучного доведення до банкрутства, наявність гіпертрофірованої реклами, поглиблення екстернальних ефектів. Разом вони складають протилежні характеристики ринкової економіки, які представлено як сферу прояву і відтворення відносин товарного виробництва і відносин власності (рис. 2).

Розвиток ринкових відносин сприяє тому, що економічний зміст власності реалізується через вичленення із об’єктів власності їх споживчої вартості через відносини володіння, розпорядження, використання і привласнення додаткового продукту (доходу) в історичних формах, що змінюються (земельна рента, прибуток, дивіденд, процент і т.ін.), в яких, з одного боку, вони реалізують багатоманітність форм, типів і видів власності, з іншого боку - виступають економічними інструментами привласнення нових благ. Цим забезпечується як відтворення суб’єкта власності, так і відтворення даної системи економічних відносин на розширеній основі. В ході цього процесу реалізуються відносини власності і створюються матеріальні передумови їх наступної зміни при переході до наступного якісно нового етапу в розвитку продуктивних сил.

Рис. 2 . Ринок як форма організації товарного виробництва і відносин власності.

Отже, реалізація власності є циклічним процесом переходу власності в привласнення, а привласнення у власність, що супроводжується відтворенням економічних благ, які стають об’єктом привласнення різними суб’єктами власності. У такому значенні ринок можна розглядати як сукупність відносин різних суб’єктів з приводу реалізації економічної сутності власності через вторинне привласнення – відчуження через взаємодію механізму цін, попиту і пропозиції та їх державного і ринкового регулювання. Процес переходу власності у привласнення, а привласнення у власність можна розглядати і як процес перетворення прав власності в її економічний зміст з наступним набуттям нею нової правової форми. Звісно, механізм реалізації відносин власності є багатоманітним. 11 елементів “пучка” прав власності, за А.Оноре, можуть складати різні комбінації прав, однак, не всі вони мають однакову “силу” - лише об’єднавшись з іншими комбінаціями вони створюють феномен права власності, що відповідає сучасним моделям ринкової економіки. Можливими є варіанти як обмеження прав власності, так і їх розщеплення. Це означає, що право власності як пучок окремих правових укладень не є простою їх сумою, а являє собою явище, яке спричиняє вплив на загальну цінність усіх благ суспільства. Слід визнати, що в Україні правове оформлення відносин власності є несталим і характеризується, за Л.Мізесом, “правовим вакуумом”, а недосконала специфікація прав власності породжує беззаконня. Тому довгострокові проекти щодо ринку і власності втрачають свій економічний сенс – пропорційно невизначеності прав власності. Наведено статистичний матеріал з цього приводу відносно прав власності на землю, концентрації і розпорошення прав власності в основних галузях української економіки, включаючи науку і інновації, використання коштів від приватизації, якісні показники рівня життя та соціального спрямування ринкової економіки

Проблему ринку в системі інститутів розглянуто на основі стану досліджень економічної науки з цього приводу, що умовно можна представити як, по-перше, позицію абсолютизації ролі матеріально-виробничих факторів у суспільному розвитку, по-друге, впливу трьох основних етапів еволюції економічної цивілізації (до індустріального, індустріального і постіндустріального), тобто технологічний детермінізм. За Д.Нортом, головними детермінантами економічного і соціального розвитку є технологічні і інституціональні зміни, визначальними яких є інститути набір формальних правил і неформальних обмежень та механізмів їх примусового здійснення. Дискусійним все ще є питання про вплив інститутів на економіку. Однак, немає розходжень думок щодо ринку як інституту, а вплив його на економіку є очевидним. Більше того, ринок являє собою певну організацію господарського життя суспільства, що одержала у наш час простір свого розвитку, а трансакційні витрати стають ознакою (навіть окремим сектором) контрактної форми відносин між суб’єктами ринку, у тому числі в Україні, що підсилюється зростанням екстерна лій. Авторське тлумачення цієї проблеми зводиться до ствердження необхідності державного втручання в процес розмивання прав власності і скорочення трансакційних витрат. Раціональність планової системи може розглядатися і як фактор вирішення цієї проблеми, але із залученням ринкових важелів регулювання.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В процесі дослідження було вирішено важливу теоретичну, наукову і практичну задачу подальшої розробки концепції співвідношення ринку і інституту власності та його тенденцій для умов трансформаційної економіки, в тому числі для умов переходу до інституціональної її структури. Результати дослідження можна представити такими висновками.

1. На основі аналізу взаємозв’язку товарного виробництва і відносин власності було виявлено, що їх розвиток історично і органічно взаємопов’язано. В ході дослідження доведено правомірність використаної методології, яка заснована на таких постулатах, як:

діалектична єдність економічного змісту і прав власності;

розрізнення понять “власність” і “привласнення”;

розвиток форм власності паралельно із розвитком форм вартості;

взаємозв’язок процесів товарного виробництва і відносин власності;

аналогічність процесу (за наявністю особливостей) трансформації власності в ході ринкових перетворень у всіх постсоціалістичних країнах.

2. Аналіз практики розвитку товарного виробництва і відносин власності всього терміну функціонування капіталістичної соціально-економічної системи виявив, що в основі даної еволюції лежить розвиток продуктивних сил, що приводить до поетапної зміни менш розвинутих відносин більше розвинутими