Дніпропетровський національний університет

ТАМАМЯН Наталя Вікторівна

УДК 294.512.14:294.55(09)

НЕОІНДУЇЗМ: ІСТОРІЯ ПОЯВЛЕННЯ, ЕВОЛЮЦІЇ ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь) Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Катунін Юрій Андрійович,

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського

професор кафедри культурології

(м. Сімферополь),

Офіційні опоненти: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Айбабін Олександр Ілліч,

керівник Кримського відділення Інституту

сходознавства ім. А. Кримського НАН України

(м. Сімферополь).

кандидат історичних наук, доцент

Ленько Олександр Валерійович,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна,

доцент кафедри всесвітньої історії

(м. Харків).

Провідна установа: Донецький національний університет,

кафедра всесвітньої історії (м. Донецьк)

Захист відбудеться “ 18 ” квітня 2007 року о 13.00 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, палац студентів ДНУ, к.30.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “ 16 ” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент І.О. Кривий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У 60–70 роки ХХ століття на Сході, а потім і в країнах Заходу, широке поширення одержали нетрадиційні релігійні культи, основою яких став індуїзм. Починаючі з 70-х років послідовники таких культів стали з’являтися на території СРСР, а після його розпаду – і на території країн пострадянського простору. Значна частина із цих культів ідеологічно протилежна релігійним традиціям, які протягом століть формувались на території України, Росії та інших держав.

Серед релігійних новацій, які виникли на Сході й пройшли довгу історичну еволюцію, особливе місце займає неоіндуїзм, представлений гаудіа-вайшнавізмом, яскравим представником якого є Міжнародне Суспільство Свідомості Крішни (МССК). Число адептів цієї течії постійно росте, його громади сьогодні існують практично у всіх країнах Америки, Європи та Азії.

Появлення нетрадиційних культів на тій або іншій території світу є протестною реакцією деякої частини населення проти існуючих традиційних форм світогляду. Досить часто вони носять характер протесту проти існуючого соціально-політичного устрою. Але на початку нового тисячоліття багато нетрадиційних конфесій почали втрачати тенденцію “бунтарства” й успішно пристосовуватися до існуючих соціально-політичних умов різних країн, знаходячи “загальну мову” із представниками традиційних релігій.

До конфесій східного походження необхідно підходити диференційовано, оцінюючи їх об’єктивно та знаходячи позитивний потенціал в їхній діяльності. Помилкою є таврування тих конфесій, які не несуть погрози ні суспільству, ні окремим його членам.

Зараз нетрадиційні релігійні течії, у тому числі й гаудіа-вайшнавізм, вже не є альтернативними стосовно релігійних організацій і соціального укладу “східних” й “західних” країн, як вони раніше голосно іменувалися. Під час довгого розвитку, гаудіа-вайшнавізм або “крішнаїзм”, як його називають у країнах Заходу, перетворився в самостійну течію, що не тільки не йде всупереч з індуїзмом, але й є яскравим представником давньої релігії, яка увібрала в своє віровчення й елементи інших релігій, у тому числі і християнства.

З початку 90 років ХХ століття неоіндуїзм почав поширюватися в Україні. На жаль, в українській історичній науці ще немає глибокого всеосяжного вивчення даної релігійної течії. Це дуже часто призводить до суб’єктивного трактування основних догматів віровчення неоіндуїзму з боку представників різних конфесій, та формуванню негативної оцінки стосовно нього у громадській думці. Такий підхід не відповідає істині, тому глибоке, всебічне вивчення причин виникнення, еволюції та розповсюдження ідеології неоіндуїзму є досить актуальною темою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний із розробкою планової наукової теми “Культура народів Причорномор’я. Багатоаспектні дослідження проблеми” (№ держреєстрації 0101U005501), яка була здійснена кафедрою культурології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Особистим внеском автора у розробку теми є вивчення ідеології неоіндуїзму та його впливу на життя сучасного суспільства.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи пов’язана з тим, щоб всебічно простежити причини зародження та еволюції неоіндуїзму, його розповсюдження в різних країнах світу, а також виявити специфіку неоіндуїстських громад, діючих в Україні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити ряд конкретних завдань:–

проаналізувати процес формування неоіндуїстських течій на території Індії;–

простежити схожість та розбіжності віровчення класичного індуїзму та неоіндуїзму;–

дослідити причини виникнення та генезис неоіндуїстських організацій на Заході;–

показати особливості діяльності неоіндуїстських організацій на території пострадянського простору;–

проаналізувати вплив неоіндуїзму на духовне життя України і Криму.

Предметом дисертаційного дослідження є неоіндуїзм, діяльність його адептів у різних країнах світу та його вплив на сучасне життя.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси, які вплинули на еволюцію та розповсюдження неоіндуїзму на всіх етапах його розвитку.

Методологічною основою дослідження стали принципи історизму та об’єктивності в аналізі подій, пов’язаних між собою в діалектичному розвитку. Принцип історизму полягає в ґрунтовній та всебічній оцінці подій та фактів з урахуванням тієї ситуації, яка існувала в суспільстві на конкретному етапі його розвитку. Принцип об’єктивності передбачає розгляд історичного минулого без упереджених оцінок автора, на основі узагальнення теоретичного та фактичного матеріалу.

Для реалізації основної мети дослідження були використані різноманітні методи наукового дослідження: порівняльний, генетичний, ретроспективний, типологічний, хронологічний, синхронний, діахронний (періодизації), статистичний, психологічний та метод актуалізації.

Хронологічні межі охоплюють весь період еволюції неоіндуїзму, від його зародження, реформації в Індії в ХV столітті до його трансформації на Заході в середині ХХ і на початку ХХI століть.

Географічні рамки. Зародившись в Індії, неоіндуїзм згодом знайшов свою нішу у американському суспільстві. Через деякий час він проникає в Європу, а з Європи – на територію СРСР.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що в ній уперше в українській історичній науці, на основі відповідної методології та вивчення й аналізу численних джерел і літератури, створено цілісну картину від виникнення неоіндуїзму в самій Індії та його зростання до масштабів соціально-релігійної течії, яка впливає на соціальні й політичні процеси в різних регіонах світу. Було проведено порівняльний аналіз неоіндуїзму з ортодоксальним індуїзмом та християнством, визначено схожість та розбіжність цих релігій; детально простежено за поширенням неоіндуїзму в різних регіонах світу, а також на території України і Криму.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тім, що вона подає цілісну картину історичних подій, уміщає в собі інформацію про важливі релігійні й історичні явища, завдяки чому може бути використана при вивченні історії і релігії Індії, а так само й сучасного релігійного стану США й СНД.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися в рамках викладання курсів всесвітньої історії, релігієзнавства та культурології..

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася і рекомендована до захисту кафедрою культурології ТНУ ім. В.І. Вернадського. Основні положення та висновки, що зроблені в дисертаційному досліджені, було оприлюднені на IV Таврічних наукових читаннях при Кримському республіканському краєзнавчому музеї (квітень 2003 року); на 10,11,12,13,14,15 (2003–2005 роки) наукових читаннях ТНУ ім. Вернадського; на Міжвузівській науково-практичній конференції професорсько-викладацького та студентського складу Кримського факультету фізичної культури, спорту та туризму Запорізького національного університету (14–15 квітня 2005 року), а також на II Всекримській науковій конференції “Проблеми наукового росту молодих вчених” (27 жовтня 2006 року).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у семи статтях, шість з яких надруковано у виданнях, зареєстрованих ВАК України. Особистий внесок автора у статтях, опублікованих сумісно з Катуніним Ю.А., складає 60% кожної роботи.

Структура дисертації обумовлена змістом дослідження, який побудовано за проблемно-хроногічним принципом і відповідає визначеній меті та розв’язанню поставлених завдань. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації становить 202 сторінки. Список використаних джерел та літератури складає 513 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність. Визначається об’єкт і предмет, хронологічні рамки, мета і завдання роботи, а також наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ роботи – “Джерела та історіографія” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу джерельної бази дослідження і огляду літератури з обраної проблеми.

У підрозділі 1.1. “Джерельна база дослідження” розглядаються священні тексти індуїзму, тому, що вивчення сучасного стану неоіндуїзму та його ідеологічного підґрунтя неможливо без всебічного вивчення джерел, на яких базуються ідеї індуїзму і в яких закладено основи цього світогляду. Також було розглянуто праці

засновників різноманітних неоіндуїстських організацій, які признаються їх послідовниками в якості священних.

Основопологаючі моменти світогляду індуїзму ми знаходимо в “Махабхараті” та “Рамаяні”, які займають одне з перших місць серед найбільш видатних пам’ятників світової літератури. Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу й опираються на історичні перекази, вони зберігають у своєму змісті пам’ять про події, які відбувалися у житті народів Стародавньої Індії. В епосах простежуються ідеологічні і релігійні віровчення Індії в безперервному розвитку від архаїчних форм, до поглядів класичної пори.

Етична доктрина “Махабхарати” чітко і повно викладена в “Бхагавад-Гіті”1 – художньому і релігійному пам’ятнику, який називають “Біблією індуїзму”. Проблеми змісту людського життя, зв’язки і зіткнення особистих та універсальних подань про мораль освячуються тут у бесіді Арджуни із Крішною. Крішна, як верховна істота, розповідає вчення про моральний борг і вічну дхарму, роз’ясняє як перебороти індивідуальне сприйняття світу і звільнитися від нього, домогтися відчуженості життєвих прихильностей, від хвилювань буття, від почуттів та об’єктів почуттів. В Індії загальноприйнятий погляд, що “Бхагавад-Гіта” є добутком, в якому сходяться всі лінії розвитку давньоіндійської філософії, тому всі традиційні філософські школи Індії прагнуть обґрунтувати своє навчання на “Бхагавад-Гіті”.

Саме “Бхагавад-Гіта” стала основною книгою, на якій базуються численні організації неоіндуїстської спрямованості та багато вчителів – гуру прагнули і прагнуть створити свої коментарі до неї, обґрунтувати численні морально-етичні аспекти, закладені в даному трактаті й створити на його основі своє власне навчання. Такими філософами були А. Ч. Бхактиведанта Свамі Прабхупада, Шрі Ошо Раджніш, Махаріши Махеш Йогі2 та ін.

Священною книгою гаудіа-вайшнавів або кришнаїтів стала “Бхагавад-Гіта як вона є” А.Ч. Бхактіведанти Свамі Прабхупади3яка являє собою порядковий коментар класичної “Бхагавад-Гіти” і  

Бхагавад-гита или Песнь Господня. – Киев: София, 2000. – 160 с. 

Махариши Махеш Йоги. Махариши Махеш Йоги о “Бхагавад-Гите”. – ТОО СП “МХЕД Корпорейшн (РАША) ЛТД”, 1999. – 364 с. 

Бхактиведанта Свами Прабхупада А.Ч. Бхагавад-гита как она есть. – М.: ББТ, 1990. – 832 с.

поглядів А.Ч. Бхактиведанти Свамі Прабхупади на такі речі, як закон карми, концепція перевтілення душі, ставлення до боргу, любові, порокам та ін.

Важливим джерелом при створенні роботи стала періодична преса. Активно використовувалися публікації наукових і науково-популярних журналів “Азия и Африка сегодня”, “Восток: афро-азиатские общества. История и современность”, “Диалог”, “Звезда Востока”, “Индия”, “Индия: перспективы”, “Наука и религия” та інших. Деяка інформація щодо діяльністі неоіндуїстських організацій присутня в публікаціях газет, таких як “Крымские известия”, “Крымская правда”, “Литературная газета”, “Киевский вестник”, “Челябинский рабочий”, “Южный курьер” тощо.

Особливу увагу при вивченні преси було приділено публікаціям, які друкувалися у виданнях неоіндуїстських організацій як на території України, так і за її межами. Це такі газети: “Вайшнавские ведомости”, “Вайшнава тошани”, “Дом Прабхупады”, “Мир Харе Кришна”, “Парам Виджаяте Шри Кришна Санкиртанам”, “Харе Кришна. Пища для жизни”, “Харибол новости” та ін. Статті, опубліковані в цих виданнях цікаві тим, що вони написані самими послідовниками МССК і дозволяють подивитися на цю організацію очами її адептів, а так само довідатися про те, які зміни і трансформації відбуваються всередині неоіндуїстських організацій різних країн.

У дисертаційному дослідженні активно використовувалися періодичні видання, яки виходять на англійській мові. Відродженню деяких обрядів і культів, у тому числі обряду “саті”, присвячено ряд статей у таких газетах і журналах англійською мовою, як “Femina”, “Namaskaar”, “Hindu” та ін. Так у статті “Beauty is a communication with god” описується сучасне положення різних каст на території Індії, хоча керівники Індійської держави заперечують разподіл суспільства за кастовим принципом.

При праці над дисертацією також були використані публікації Інтернету. Матеріали, розташовані на сайті новин India. lenta.ru, сайті послідовників Сат’я Саі Баби htt:// sss. vn.ua/sai_gen.htm., сайті МССК http://www. harekrishna. ru /ISKCON, hari-katha // htm., та ін. знайомлять з тими проблемами, які не висвітлені в літературі. Сайт Московської Патріархії //http://iriney. vinchi. ru має багато інформації про неоиндуїстські організації на території пострадянського простору. В основному це негативна інформація, однак, іноді, можна знайти факти, які свідомо вмовчуються в тій або іншій організації.

У зв’язку з тим, що на дану тему відсутні архівні документи, як у Центральному архіві АРК Крим, так і в архіві Комітету у справах релігій, були використані документи з особистого архіву автора й архіву Сімферопольської ятри МССК у Криму. Було зібрано різні документи, що пояснюють сучасне становище багатьох неоіндуїстських організацій у різних регіонах світу, містять факти переслідування й репресій членів Міжнародного Суспільства Свідомості Крішни в радянські часи.

Таким чином, завдяки матеріалам, які представлені в різноманітних джерелах, була створена картина сучасного життя неоіндуїстських організацій, які діють не тільки в багатьох країнах світу, але й на території Україні та Криму.

У підрозділі 1.2. “Історіографія” було досліджено дореволюційну, радянську та пострадянську історіографію індуїзму, а також праці іноземних істориків.

Література, що відображає генезис індуїзму до його реформації почала виходити ще до революції. Однак дійсний сплеск інтересу до даної проблематики виник у 70–90 роки ХХ століття.

Особливий вклад у вивчення релігійних традицій народів Індії внесли представники радянської школи, яка визнавалася однією з кращих у світі. З того часу ця традиція не переривалася. Особливо слід зазначити роботи Н.Р. Гусєвої1Н.Ф. Рукавишникової2Л.С. Васильєва3М.Ф. Альбедиль4Г.М. Бонгард-Левіна5 та ін. У працях цих авторів відображаються основні постулати індуїзму, показується його сучасне становище, розглядаються ті боки життя індійського народу, які дотепер слабко висвітлені у вітчизняній літературі.

Серед українських досліджень треба визначити праці вчених Харківського національного університету, у якому і сьогодні продовжують вивчати східні країни. Дисертаційне дослідження

1 Гусева Н.Р. Индия в зеркале веков. – М.: Вече, 2002. – 448 с. 

2 Рукавишникова Н.Ф. Колесница Джаганнатха. – М: Главная редакция восточной литературы издательства “Наука”, 1983. – 207 с. 

3 Васильев Л.С. История религий Востока. – М.: “Книжный дом “Университет”, 2000. – 432 с. 

4 Альбедиль М.Ф. Индуизм. – СПб.: Петербургское востоковедение, 2000. – 256 с. 

5 Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. – М.: Главная редакция восточной литературы изд-ва “Наука”, 1980. – 333 с.

О.О. Чувпило “Ідейно-політична боротьба в індійському національному конгресі (20-30-ті рр. ХХ ст.)” та О.В. Ленько “Суспільно-політичні погляди Джавахарлала Неру та становлення індійської державності (1947-1997 рр.)” висвітлюють деякі сторони індійського суспільства ХХ сторіччя.

Роботи таких авторів, як Е.Г. Балагушкін1 та С.І. Іваненко2 одними з перших висвятили проблему Суспільства Свідомості Крішни у СРСР. У праці С.І. Іваненко багато документів, які тривалий час були засекречені і публікуються вперше.

Поряд із радянською, однією із сильних є англійська школа сходознавства. Із праць авторів ХIХ століття особливо хотілося б відзначити дослідження англійських вчених Е.Б. Тайлора3П.Томаса4 та А.Л. Бешема5в яких міститься величезний фактичний матеріал щодо первісних вірувань народів світу, у тому числі й Індії, порівняльний аналіз індуїзму й інших релігій, а також проведено аналогії деяких обрядів, серед яких значна увага приділена “саті”. Також висвітлені релігійні питання, етика, мораль, розвиток станово-кастової організації.

Особливо слід зазначити монографії індійських авторів, що висвітлюють процеси, що відбуваються в індуїзмі на сьогоднішній момент. Серед робіт, що зачіпляють цю тематику, слід зазначити дослідження М.С. Рея “Hinduism today”, де розглянут сучасний стан індуїзма, та фактори, які зробили вплив на нього.

Важливу роль у розкритті проблеми зробила література на гінді. Такі роботи, як “Сатідеві”, “Хінду кі Джяй”, “Вівах”, “Хіндусамая”, та інші розглядають соціально-релігійні процеси, що відбуваються в міському й сільському середовищі, які мають істотні відмінності. Викладені також різні точки зору, іноді діаметрально протилежні, на деякі ритуали й обряди, що існують у сучасному індійському суспільстві.

Дослідження індійських вчених надали значну допомогу у ході підготовки роботи.  

1 Балагушкин Е.Г. Критика идеологии и практики современного кришнаизма. – М.: Знание, 1984. – 64 с. 

2 Иваненко С.И. Кришнаиты в России: правда и вымысел. – М.: Философская книга, 1998. – 296 с. 

3 Тайлор Э. Б. Миф и обряд в первобытной культуре. – Смоленск: “Русич”, 2000. – 624 с. 

4 Томас П. Индия. Эпос, легенды, мифы. – СПб.: Евразия, 2000. – С. 352. 

5 Бэшем А. Чудо, которым была Индия. – М.: Издательская фирма “Восточная литература”, РАН, 2000. – 614 с.

Таким чином, проаналізувавши джерельну та історіографічну базу дослідження, можна зробити висновок, що проблема індуїзму знайшла своє досить глибоке і системне висвітлення в наукових дослідженнях вітчизняних та іноземних істориків, а також у публікаціях періодичної печаті. Але існує значно менша кількість робіт, присвячених сучасним формам індуїзму та неоіндуїзму.

Особливо слід зауважити, що сьогодні майже немає публікацій, присвячених дослідженню діяльності неоіндуїстських організацій, та їх ролі у формуванні духовного життя сучасної України. Тому вивчення цієї проблеми має важливе наукове значення.

Другий розділ “Історична трансформація індуїзму” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Складності й протиріччя індуїзму” було простежено численні протиріччя індуїзму, які починаються вже зі спроби дати визначення терміну “індуїзм”. Сама релігія є дуже складною в силу того, що в ній мешкають прямо протилежні характеристики. Унікальність складається й у тому, що в ній дуже швидко синтезуються інші релігії й течії, навіть ті, які створювалися як опозиційні. В індуїзмі не було розпаду зв’язку часів, а був взаємозв’язок “минуле-сьогоднішнє-майбутнє”. Звідси і дбайливе ставлення до минулого, предків. Тому нове не заперечувало старе, а співіснувало з ним. Завдяки цьому склалася унікальна релігія – індуїзм. В індуїзмі немає церкви в традиційному розумінні цього слова, відсутня навіть її ідея. Ніхто не претендує на роль офіційного духовного авторитету, духовних вчителів в Індії багато й авторитет їх дуже високий. Але він створений винятково суспільною думкою. В індуїзмі немає єдиного для всіх віруючих шляху до Бога, кожен сам його обирає, тому в єдиному руслі цій релігії існують різні, іноді навіть ворожі один до одного культи.

Поряд із цим, індуїзм протягом всього періоду свого існування зберіг певні положення, з якими могли б погодитися як давні, так і сучасні послідовники і які можна сформулювати у вигляді наступної тези: “самсара” і “карма” є неодмінною умовою людського життя, а “мокша” – кінцева мета життя.

Таким чином, ця давня релігія перебуває в процесі безперервної еволюції, зберігаючи при цьому свою самобутність.

У підрозділі 2.2. “Виникнення й формування індуїзму” простежується еволюція індуїзму від протоіндських релігійних

поглядів, до індуїзму, що виник у результаті асиміляції арієв-кочівників із дравидійським населенням Стародавньої Індії. Арії привнесли із собою зовсім інший світ релігійних уявлень. Як і європейські предки германців, слов’ян та іранців давні арії обожнювали тварин, рослини, явища природи. Центром їх релігійної активності були ритуали жертвоприношення на честь богів. Споконвічно вони були кривавими й одержали назву “яджна”. До таких жертвоприношень примикає звичай “саті” – самоспалення удів на похоронному багатті чоловіка, який міцно увійшов у побут.

Ведична релігійна практика міцно пов’язана з текстами, які надали їй назву – Ведами. У Ведах були віддображені всі знання аріїв того часу щодо самих себе й навколишнього світу. Відомо чотири Веди: Рігведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа. Розподіл священних книг на чотири відповідало жрецьким функціям на церемонії обрядів. Приблизно тоді ж формується й пантеон індійських богів, яким поклоняються і сьогодні. Виникають касти і на їх основі все життя індуїста регламентується від народження до смерті, формується навчання про чотири життєві стадії.

У підрозділі 2.3. “Виникнення й поширення крішнаїзму в Стародавній Індії” розглядається зародження культу Крішни. Крішна займає в пантеоні індуїзму особливе місце, тому що це одночасно й одне із втілень бога Вішну, і сам бог, самий шанований із всіх богів. У числі іншого Крішну шанують за розкриття сенсу життя в “Бхавад-Гіті”.

У різних частинах Індії шануються різні іпостасі Крішни. Їх три: Крішна-немовля, Крішна-коханец і Крішна-герой. Після проведених досліджень можна з упевненістю зробити висновок, що Крішна був богом доарійського населення Індії, найбільш шанованим і улюбленим. У міфі про Крішну злилися воєдино сюжети численних сказань про героїв багатьох поколінь із різних областей Індії, тому саме він був обраний для адаптації “вішнуїзму” на території Індії, і став міцно асоціюватися з арійським богом Вішну.

Третій розділ “Реформація індуїзму й виникнення неоіндуїзму” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Реформаційні плини в індуїзмі, зародження неоіндуїзму” аналізуються реформаторські навчання та їх вплив на індуїзм. Реформація індуїзму умовно нараховує три етапи.

Реформатори першого етапу бажали переосмислити деякі аспекти давнього ведичного навчання, знайти в ньому нові грані, які б дозволили відторгнути або підтвердити їх точку зору. Реформатори другого етапу намагалися очистити давнє віровчення від пізніших нашарувань і переглянути його. Одночасно з цим індуїзм усе більше затверджується як основа національної традиції. Третій етап реформації полягав у зміні ролі і функції релігії в суспільстві, спробах насадження її як світової релігії шляхом місіонерства за межами Індії. Сучасний період у розвитку індуїзму відноситься до XVIII – XIX ст., коли починається його відродження в діяльності реформаторських та просвітницька організацій, найвідомішими з яких є “Бpахмо Самадж” і “Аp’я Самадж”.

У підрозділі 3.2. “Шрі Чайтан’я й виникнення гаудіа-вайшнавізму – основи “каліфорнійського неоіндуїзму” зображено основні віхи життя Німая Вішвамбхара, більш відомого під ім’ям Шрі Чайтан’ї. Відмінність Чайтан’ї від інших реформаторів полягало в його гострому розумі й великих здібностях, особливо в лінгвістиці. У вісімнадцять років він вважався одним з кращих вчителів богослов’я, створив свою школу й багато їздив із лекціями по Східній Індії. Але не це принесло йому загальнонародного визнання, а те, що він проповідував культ “бхакті” – самозабутнє поклоніння й любов до бога Крішни. Саме він створив течію гаудіа-вайшнавізму, яка стала основою сучасного крішнаїзму. Він також склав порядок богослужіння і ввів туди санкіртану – оспівування імен Крішни у формі маха-мантри. Послідовники Шрі Чайтан’ї вважають його аватарою Крішни та його коханої Радхі.

У підрозділі 3.3. “Індуський ревайлізм і трансформація релігії” простежується трансформація індуїзму в неоіндуїзм. Термін “неоіндуїзм” прийнято на Заході, а вчені Індії користуються терміном “ревайлізм” – “відродження, повернення до життя, пробудження”. Головна відмінність неоіндуїзму полягає в тому, що він орієнтований на нижчі касти, такі як каста шудр і “недоторкаємих”. У сучасному релігійному житті Індії простежуються дві течії – “санскритизація” та “ачар’їзація”. “Санскритизація” ратує за повернення в життя старих норм й обрядів. Найбільшу полеміку викликало повернення в побут обряду “саті”, який був заборонений ще на початку ХХ століття. За назвою “ачар’їзація” мається на увазі напрямок, що ставить у центр навчання висловлення ачарій – вчителів-гуру. Ця течія індуїзму свідомо не бачить або забирає перешкоди, які стають на шляху всесвітнього розповсюдження індуїзму, найчастіше навіть те, без чого індуїзм не є більше індуїзмом. Дуже складне становище в Індії продовжує залишатися через існування каст. Офіційно касти було заборонено, однак, насправді, кастовість процвітає. Положення “недоторкаємих” залишається майже таким, як і кілька століть назад. Вони так само піддаються дискримінації, приниженням та образам. Намагаючись поміняти статус, “недоторкаємі” масово переходять в інші релігії. Популярністю серед них користуються три релігії: християнство, буддизм й іслам.

У підрозділі 3.4. “Індуїзм за межами Індії” проаналізовано сучасне становище, яке існує за кордонами Індії.

Сама численна діаспора перебуває в Англії і це закономірно, тому що Індія довгий час була англійською колонією. Слід зазначити, що із загальної кількості проживаючих у Великобританії індусів, більша частина народилася вже в цій країні. Тому молоді індуси асимілювалися настільки, що не тільки не знайомі з культурою своєї країни, але, часом, навіть не можуть розмовляти і читати на гінді. Зі знанням релігійних культів спостерігається таке ж положення.

Четвертий розділ “Неоіндуїстські організації за межами Індії” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1.“Виникнення й трансформація Міжнародного Суспільства Свідомості Крішни” розглядається поява МССК у США, причини її виникнення та поширення.

Поява крішнаїзму в США мало чим відрізнялося від численних течій, які з’являлися тут у той час, але Абхай Чаран Де, більш відомий як Б.С. Прабхупада, зміг запропонувати ідеологію, яка стала до душі американській молоді. Для цього йому довелося зробити більш гнучкими фундаментальні постулати індуїзму, а подекуди, навіть, синтезувати індуїзм і християнство. Завдяки цьому за короткий час число послідовників нової релігії досягло декілька тисяч чоловік, що дозволило в 1966 році заснувати ISKCON (International Society For Krishna Conscionsness) – Міжнародне Суспільство Свідомості Крішни. Абхай Чаран Де розробляє устав організації і обирає собі духовне ім’я “Його Божестівна Милість Бхактіведанта Свамі Прабхупада”.

Прабхупада активно подорожував по усьому світу, поширюючи й пропагуючи своє навчання, переводячи та коментуючи ведичну літературу. За період з 1968 по 1977 рік він зробив 10 подорожей і написав більше 80 томів робіт, що аналізують різні аспекти навчання Крішни, які розійшлися по усьому світу в сотнях мільйонів екземплярів. Після смерті Прабхупади в ISKCON відбувся розкол, тому що багато хто з його послідовників, що були у владі, почали спростовувати деякі його життєві принципи, ставити під сумнів його авторитет і відходити від суворих правил, регламентованих для сан’ясі.

У підрозділ 4.2. “Вплив християнства на формування ідеології неоіндуїзму: розбіжності та сходні риси”. Незважаючи на всю несхожість класичного індуїзму і християнства, при детальному розгляді можна знайти дуже багато ідентичних рис і точок дотику, як в обрядах, так і в ідеології. Однак, незважаючи на схожість між релігійними обрядами цих двох релігій, в ідеологічному й світоглядному плані вони майже не сумісні. З першого погляду може ввести в обман зовнішня схожість між деякими проявами релігійного життя Індії й подібних явищ у християнстві (пригноблення плоті, “розумна робота” у брахманізмі, всепрощення й самопожертва в буддизмі). Але при ближчому розгляді виявляється, що всі ці дії спрямовані зовсім різним цілям.

У підрозділі 4.3. “Виникнення й поширення Міжнародного Суспільства Свідомості Крішни в СРСР” подається історія появи перших крішнаїстських організацій на території СРСР, а потім і в країнах СНД.

Рух Міжнародного Суспільства Свідомості Крішни в СРСР почав формуватися в 1971 році, після триденного візиту Шріли Прабхупади до Москви. Після свого візиту, Прабхупада залишив тільки одного послідовника, але поступово навчання починає розповсюджуватися в республіках СРСР. У малолюдних районах Північного Кавказу та Середньої Азії з’являються крішнаїтські ашрами – монастири, які проіснували недовго і, незабаром, були зачинені. Центри МССК, а скоріше маленькі збори, почали діяти на квартирах послідовників.

Держава ставилася до нової течії дуже негативно і в 1982 р. в СРСР відбулося кілько судових процесів проти крішнаїтів. Було проведено сотні арештів, відбулися показові судові процеси і більше 50 послідовників МССК було засуджено на різні строки. Однак у місцях позбавлення волі до них ставилися доброзичливо і терпимо, так як, практично, крішнаїти були деякою опозицією влади.

Ці події викликали великий резонанс у закордонному суспільстві. У жовтні 1987 р. у Стокгольмі пройшла демонстрація на захист учасників руху “Харє Крішна” у СРСР, після цього почалися маніфестації й в інших країнах і тільки після цього всі суди в СРСР повністю виправдали засуджених із числа послідовників Суспільства Свідомості Крішни.

У 1988 році Суспільство Свідомості Крішни було зареєстровано Радою у справах релігій при Раді Міністрів СРСР. На початок 1999 року, за даними Мін’юсту Російської Федерації у Росії було зареєстровано 112 організацій, які входили до складу МССК.

Після легалізації руху, для багатьох його послідовників організація втратила свою привабливість й почався масовий вихід її адептів. На протягом майже 20 років організація розвивалася в умовах підпілля й гонінь. Відмінності від західної моделі відбулися через повну ізоляцію від закордонної течії. Таким чином, в СРСР сформувалася цілком автономна організація.

Після розпаду СРСР організація діє на території практично всіх держав колишнього СРСР. Стосунки послідовників МССК із християнським і мусульманським світом на сьогодні мало чим відрізняються і є досить напруженими.

У підрозділі 4.4. “Неоіндуїзм на території України і Криму: виникнення й сучасне положення” проаналізовано процес появи та сучасного стану крішнаїзму в нашій країні.

Поява неоіндуїзму в Україні є частиною світових релігійних процесів. До 1998 року українське ССК субсидіювалося з-за кордону, завдяки чому проходили різні благодійні акції, такі, як “Ратха-Ятра” (релігійне свято), “Їжа для життя”, “МССК проти наркоманії”. Після 1999 року субсидування припинилося і організація почала власне економічне життя. Сьогодні в магазинах продається випічка, яка виготовлена підприємствами МССК по всій країні; з Індії поставляються спеції, в салонах краси реалізуються всілякі харчові добавки, а в аптеки, завдяки неоїндуїстським організаціям, поступає індійська фармацевтична продукція. На даний момент українське ССК є в основному маркетинговою соціально-економічною організацією з елементами релігійності.

На території Криму, за даними 2005 року, діють 14 організацій неоіндуїстської спрямованості. Переважна більшість із них – приблизно 50%, є вішнуїстськими (тобто поклоняються богові Вішну і його 10 втіленням-аватарам), приблизно 40% – шиваїтськими (поклоняються богу Шиві і його іпостасям) і 10% належать до змішаного типу.

Таким чином, можна зробити висновки, що на території України існує багато організацій неоіндуїстської спрямованості. Величезною допомогою в їх розповсюджені є потужна фінансова база, завдяки чому вони можуть активно впливати на суспільство. Але на початку 2000 року починає простежуватися тенденція відходу українського ССК від традиційної релігійності і організація стає соціально-економічною з елементами релігійності.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні підсумкові положення.

Неоіндуїзм, як одне з найважливіших духовних явищ сучасності, грає важливу роль у житті багатьох держав світу, на теренах яких проживають його послідовники. З’явившись у другій половині ХХ століття в США, організації неоіндуїстської спрямованості спочатку стали проникати в Західні держави, а потім – у держави радянської системи. Поява неоіндуїзму на Заході була обумовлена невдоволенням значної части населення, і в першу чергу – молоді, тими соціально-політичними процесами, які стали набирати силу після завершення Другої світової війни. Криза капіталістичної ідеології, популярність у цей час комуністичних ідей у значних верств населення, призвели до того, що, зневірившись в існуючій системі духовних цінностей, значна частина молоді стала формувати протестні течії, пов’язані з наркокультурою ( наприклад, “хіпі” та “бітникі”). Коли молодь втомилася від безмежної свободи, її почали приваблювати новітні течії, які були відмінні від західної культури, серед яких був і неоіндуїзм.

Однак поступово в середовищі течій неоіндуїстської спрямованості почали проходити суттєві зміни, пов’язані з активним пристосуванням його ідеології до потреб капіталістичного суспільства. Дух “бунтарства” став покидати деякі неоіндуїстські групи, які поступово стали переходити на принципи комерційної діяльності, у значної кількості релігійних організацій матеріальна діяльність стала домінувати над духовною. Це стало причиною виходу з їх складу значної кількості адептів.

Вивчення сучасного неоіндуїзму неможливо без вивчення його базової ідеології, якою е індуїзм. Генезис індуїзму може бути простежений протягом трьох тисяч років. За цей час його традиції постійно збагачувалися, видозмінювалися й трансформувалися, однак до сьогодні індуїзм перебуває в стадії безперервної еволюції. Безліч іноземних вірувань та опозиційних течій, які приходили на територію півострова Індостан, завершилися синтезом або були повністю поглинені індуїзмом. Єдині релігії, які не злилися з ним – це іслам та християнство. Вони, навпаки, вплинули на сам індуїзм, надавши поштовх для реформаторських течій, на основі яких сформувався неоіндуїзм. Сьогодні в неоіндуїзмі з’являються синтезовані навчання, що сполучають всі ці три релігії.

Індуїзм був сформований на основі трьох релігій: протоіндської або Харапської, арійської або ведичної й брахманізму. Кожна з цих релігій привнесла в індуїзм свої самобутні риси, заклала основи того або іншого ритуалу, створила базу для наступних вірувань.

Реформація індуїзму умовно нараховує три етапи. Реформатори першого етапу переосмислили деякі аспекти давнього ведичного знання, знайшли в ньому нові грані. Реформатори другого етапу намагалися очистити давнє віровчення від пізніших нашарувань і переглянути його. Одночасно з цим індуїзм все більше затверджувався як основа національної традиції в умовах колоніальної залежності. Третій етап реформації проявився у зміні ролі і функції релігії в суспільстві, спробах її насадження, як світової релігії шляхом місіонерства індуїзму за кордон.

Сьогодні в Індії відбуваються значні зміни в релігійному житті суспільства, які називають “індійським відродженням” або “неоіндуїзмом”. Самі індуси до такого формулювання ставляться негативно так як вважають, що відбувається не відродження, а омолодження індуїзму, його вічних цінностей, повернення до істини. Особливо завзято заперечується відродження старих забобонів і антигромадських традицій, серед яких є й суперечливий обряд “саті”. Неоіндуїзм – це віровчення, орієнтоване на середні верстви населення – міський середній прошарок і забезпечені групи сільського суспільства, а також на варну шудр та “недоторкаємих”. Спостерігаються спроби створити нову універсальну релігію, яка змогла стати надконфесійною.

Поява неоіндуїстських течійі на Україні є частиною світових релігійних процесів. Майже всі нетрадиційні віровчення, що прийшли на Україну, привнесені сюди не засновниками, а їх послідовниками й учнями і приходять сюди вони не з країни-засновника, а з країн-послідовників. Внаслідок цього спостерігається менш харизматичний і персоналізований настрій у процесі розвитку даних віровчень на території України.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації:

1. Тамамян Н.В. Возникновение и распространение кришнаизма в древней Индии // Культура народов Причерноморья. – 2002. – № 30. – С. 204 – 207.

2. Тамамян Н.В. Шри Чайтанья и реформация индуизма: гаудиа-вайшнавизм // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 39. – С. 222 – 225.

3. Тамамян Н.В. Неоіндуїзм на території України: сучасне положення //Українське релігієзнавство. – 2006. – № 39. – С. 127-135.

4. Тамамян Н.В., Катунин Ю.А. Индуизм и неоиндуизм // Культура народов Причерноморья. – 2003. – № 38. – С. 182 – 188.

5. Тамамян Н.В., Катунин Ю.А. Индуизм и христианство: различия, точки соприкосновения, синтез // Культура народов Причерноморья. – 2004 – № 48. Т.1. – С. 86 – 91.

6. Тамамян Н.В., Катунин Ю.А. Современное положение Международного Общества Сознания Кришны: взаимоотношения с христианским и мусульманским миром// Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 83. – С. 108 – 110.

7. Тамамян Н.В. Неоиндуизм в современном Крыму: влияние на социальную, духовную и культурную жизнь общества // Крым: состояние и перспективы развития физической культуры, спорта и туризма. Сборник научных трудов/ под ред. А.Н. Бузни. – Симферополь: Крымский факультет физической культуры, спорта и туризма Запорожского национального университета, 2005. – С. 105 – 108.

Анотація

Тамамян Н.В. Неоіндуїзм: історія появлення, еволюції та розповсюдження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню неоіндуїзму і його еволюції від реформаторських течій, які зародилися в надрах ортодоксального індуїзму, до універсального морально-етичного навчання і соціально-релігійної течії.

На основі вивчення і аналізу численних джерел та робіт вітчизняних і зарубіжних авторів надана цілісна картина формування спочатку індуїзму, потім неоіндуїзму і, нарешті, вихід неоіндуїзму за межі Індії та поширення його в інших країнах. Автор здійснив порівняльний аналіз індуїзму та неоіндуїзму, а також – неоіндуїзму і християнства, прослідкував за розповсюдженням цієї течії і розглянув діяльність громад кришнаїтів в Україні й Криму. На основі дослідження документів і періодичних видань як крішнаїтів, так й інших течій, було висвітлено участь міжнародних спільнот у різних соціальних проектах.

Дослідження, проведені