НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ТИЩЕНКО ОЛЬГА ІГОРІВНА

УДК 343.12

Проблеми обрання та оскарження запобіжного заходу

у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні

по кримінальній справі

спеціальність 12.00.09. – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України Грошевой Юрій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального процесу.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Аленін Юрій Павлович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри кримінального процесу;

- кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра правосуддя, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 11 травня 2007 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії Україні Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 06 квітня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Суттєвим кроком на шляху становлення демократичних засад кримінального судочинства в Україні стало закріплення на законодавчому рівні нового, наближеного до міжнародних стандартів порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження його строків. Разом з тим, статистика свідчить, що цей запобіжний захід невиправдано широко використовується на практиці (близько 40 тисяч). Враховуючи, що він суттєво обмежує конституційне право кожного на свободу та особисту недоторканність, актуальною є проблема обмеження його застосування виключно випадками, коли іншими запобіжними заходами досягнути завдань кримінального судочинства взагалі неможливо. Вбачається, що вона може бути вирішена як шляхом удосконалення чинного правового механізму застосування даного запобіжного заходу, так і коригуванням з цією метою сучасної правозастосовної практики.

Проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту були предметом численних наукових досліджень і в останні роки привертають все більшу увагу. Вони досліджувалися у роботах українських та російських вчених: Ю.П. Аленіна, В.Д. Бринцева, Н.В. Буланової, Т.В. Варфоломеєвої, І.М. Гуткіна, Л.М. Давиденка, В.А. Давидова, З.Д. Єнікєєва, В.С. Зеленецького, З.З. Зінатулліна, П.М. Каркача, В.Г. Клочкова, О.В. Кондратьєва, Ф.М. Кудіна, Ю.Д. Лівшиця, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, В.О. Михайлова, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, П.П. Пилипчука, С.М. Стахівського, Ю.І. Стецовського, І.Л. Трунова, Л.К. Трунової, А.Р. Туманянц, О.О. Чувільова, В.П. Шибіко, О.Г. Шило, М.Є. Шумила та інших науковців і практичних працівників.

Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, ряд питань, пов’язаних з обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, залишився поза спеціальним дослідженням, інші не одержали в теорії і на практиці однозначного вирішення і мають дискусійний характер. Не підлягала системному вивченню практика вищестоящих судів з перевірки законності та обґрунтованості рішень судів першої інстанції щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Зазначене обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження, її комплексного аналізу з позицій захисту прав людини в кримінальному процесі, а також забезпечення ефективної діяльності органів досудового розслідування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою академії протоколом № 10 від 21.04. 2006 р.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Основною метою дослідження є визначення недоліків, негативних тенденцій, які мають місце при застосуванні та оскарженні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на досудовому провадженні по кримінальній справі, запропонування у зв’язку з цим науково-практичної моделі правомірного обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту із забезпеченням як прав осіб, щодо яких обирається цей запобіжний захід, так й інших учасників кримінального судочинства.

Досягнення поставленої мети обумовило необхідність вирішення таких завдань:

- визначити сучасний стан наукової розробки проблеми застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

- виявити суттєві недоліки, що допускаються як органами досудового слідства, так і судом першої інстанції при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

- проаналізувати чинне законодавство та практику органів досудового розслідування й суду, пов’язані із застосуванням даного запобіжного заходу;

- на підставі здійсненого дослідження запропонувати науково-практичну модель застосування до обвинуваченого (підозрюваного) цього запобіжного заходу, в якій збалансовані інтереси всіх учасників кримінального судочинства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система кримінально-процесуальних відносин, які виникають під час провадження при вирішенні питання щодо обрання та оскарження застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Предметом дисертаційного дослідження є вивчення кримінально-процесуального законодавства, що регулює порядок обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також слідчо-судової практики з метою підвищення ефективності застосування законодавства в цій сфері, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Методи дослідження. Для досягнення вказаної мети були використані: загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження: історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, статистичний, соціологічний та інші.

Історико-правовий метод дозволив простежити розвиток тих чи інших нормативних положень та наукових поглядів у часі. До порівняльно-правового методу необхідно було звернутися при аналізі поглядів вчених, співставленні окремих положень кримінально-процесуального законодавства України та інших країн з метою використання позитивного досвіду у сфері застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Системно-структурний метод дозволив розробити науково-практичну модель діяльності суду у процесі прийняття рішення щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у тісному зв’язку з такими кримінально-процесуальними принципами, як змагальність, забезпечення підозрюваному (обвинуваченому) права на захист тощо. Статистичний метод використаний у процесі аналізу статистичної інформації щодо діяльності органів дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у справах цієї категорії з тим, щоб запропонувати адекватні пропозиції по вдосконаленню відповідних норм кримінально-процесуального права. Соціологічний метод мав місце при вивченні практики застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі. При цьому зазначені методи дослідження використовувалися у роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність наукових результатів.

Нормативна основа дисертації: Конституція України, міжнародно-правові акти, які визначають стандарти захисту прав і законних інтересів громадян при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, національне кримінально-процесуальне законодавство та законодавство зарубіжних країн, рішення Європейського суду з прав людини, постанови Пленуму Верховного Суду України, рішення Конституційного Суду України, відомчі нормативно-правові акти.

Теоретичну основу дисертації становили праці вітчизняних та зарубіжних процесуалістів у галузі загальної теорії права, адміністративного права, адміністративного процесу, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики.

Емпіричною базою дослідження є дані офіційної статистики, а також дані, отримані в результаті узагальнення 300 кримінальних справ, у яких вирішувалося питання щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у даній дисертації по-новому, з урахуванням сучасних тенденцій розвитку вітчизняного і зарубіжного кримінально-процесуального права досліджені проблеми застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі та процесуальний порядок оскарження рішення суду щодо його обрання, а також продовження строку тримання під вартою.

До найбільш значущих результатів, що містять наукову новизну дисертаційного дослідження і виносяться на захист, слід віднести такі положення:

1. Запропоновано новий підхід до визначення підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, які в роботі класифікуються на кримінально-правові, кримінально-процесуальні й фактичні.

2. Розроблено авторське визначення предмета доказування при обранні запобіжного заходу тримання під вартою як сукупності обставин, установлення яких необхідно для винесення законної й обґрунто-ваної постанови судді про застосу-вання до особи цього запобіжного за-ходу. Наводяться аргументи щодо необхідності включення до структури предмета доказування обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню (дані про злочин, у вчиненні якого підозрюється, обвинува-чується особа, та обставини, пов’язані з необхідністю обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту), і факультативних обста-вин (дані про особу, щодо якої обирається цей запобіжний захід, тощо).

3. Пропонується закріпити в Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК) положення про те, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років. Це дозволить знизити кількість арештів і надасть більш гуманного характеру здійснюваній кримінально-процесуальній політиці.

4. Визначена архітектоніка подання слідчого до суду про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Обґрунтована необхідність винесення прокурором постанови за результатами розгляду матеріалів, зібраних органами досудового слідства, щодо доцільності обрання обвинуваченому (підозрюваному) даного запобіжного заходу. У постанові вказуються правові мотиви та фактичні підстави прийнятого рішення.

5. Сформульовано кримінально-процесуальний механізм захисту інтересів потерпілого у разі відмови прокурора дати згоду на подання слідчого про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. В такому разі потерпілому доцільно надати право звертатися до суду з питанням про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) цього запобіжного заходу.

6. Робиться висновок щодо необхідності закріплення на законодавчому рівні переліку обов’язкових додатків до подання органу дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

7. Підтримано думку, що при розгляді питання про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту доцільно проводити закрите судове засідання, оскільки це сприятиме зберіганню таємниці досудового слідства. Вважаємо, що ст.1652 КПК необхідно доповнити положенням, згідно з яким відповідне подання має розглядатися у закритому судовому засіданні, в якому повинна брати участь як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

8. Вперше визначена специфіка процесуального положення учасників цього судового розгляду. Запропонована їх класифікація на обов’язкових (прокурор, особа, щодо якої обирається цей запобіжний захід, захисник), факультативних – участь яких може бути необхідною для дослідження обставин, які мають значення для вирішення питання про застосування даного запобіжного заходу (особа, у провадженні якої перебуває справа, особа, яка здійснювала затримання, потерпілий, свідок), і ситуативних учасників – участь яких обумовлена особливостями суб’єкта злочину (перекладач, представники органів опіки й піклування, батьки та ін.). Наведені додаткові аргументи щодо необхідності обов’язкової участі захисника у даному судовому засіданні.

9. Розвинута ідея про те, що предметом судового розгляду при вирішенні питання про обрання до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є наявність зазначених у поданні підстав (кримінально-правових, кримінально-процесуальних і фактичних) для його застосування.

10. Обґрунтована доцільність надання права суду досліджувати докази (наприклад, викликати свідків, коли у процесі розгляду подання суддя дійде переконання, що саме вони можуть повідомити дані, на підставі яких суд винесе правомірне рішення щодо застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту).

11. Зазначається, що при встановленні суддею підстав для зміни кримінально-правової кваліфікації злочину на статтю Кримінального кодексу України (або іншу частину статті), яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, йому слід надати право приймати рішення про зміну кваліфікації злочину і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При встановленні судом відсутності ознак складу злочину в діях підозрюваного, обвинуваченого, судді доцільно надати право виносити постанову про закриття провадження по кримінальній справі і відмову в обранні даного запобіжного заходу.

У дисертаційному дослідженні виявлена правова сутність рішень, які приймаються судом у зв’язку з наданням подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, таких як: 1) обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) відмова в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 3) закриття провадження за поданням у разі, коли після закінчення строків тимчасового затримання орган дізнання, слідчий або прокурор не порушили питання про розгляд подання по суті; 4) обрання запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою; 5) надання дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою; 6) продовження строку затримання; 7) повернення подання прокуророві без розгляду; 8) окрема постанова в порядку ст. 232 КПК; 9) відкладення розгляду подання. Крім того, виходячи з наведеної пропозиції щодо доцільності надання судді права при наявності відповідних підстав змінювати кваліфікацію злочину та закривати провадження по кримінальній справі, суддя прийматиме також рішення 1) про зміну кваліфікації злочину і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 2) про закриття провадження по кримінальній справі і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

12. Отримав подальшого розвитку процесуальний порядок продовження судом строку затримання до 10) діб у випадках, коли необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого, з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення, або надати іншим особам можливості внести визначену судом заставу. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність повідомлення про прийняте рішення осіб, інтересів яких воно стосується. Крім того, конкретизовані обставини, які підлягають дослідженню суддею у разі, коли є сумніви щодо необхідності обрання особі запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, у зв’язку з чим продовжується строк затримання.

13. Запропонована архітектоніка подання слідчого (прокурора) до суду про продовження строку тримання під вартою. Його обґрунтування має комплексний характер і повинно включати підстави застосування і причини збереження даного запобіжного заходу, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, виконані у зв’язку з розслідуванням по справі слідчі дії, а також ті дії, які ще необхідно виконати для встановлення обставин, що мають значення по справі. У випадку направлення до суду необґрунтованого подання, суддя повинен виносити постанову про відмову в продовженні строку тримання під вартою.

14. Робиться висновок щодо необхідності внесення змін до ч.3 ст. 1653 КПК, якими передбачити обов’язкову участь обвинуваченого у судовому засіданні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою.

15. З’ясована специфіка процесуального положення осіб, які беруть участь у процесі оскарження рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строку тримання під вартою. Обґрунтована доцільність надання права апеляційного оскарження цих рішень суду також потерпілому, свідку та іншим особам, інтересів яких вони стосуються. Пропонується в окремих випадках збільшити передбачений законом строк розгляду апеляції до 3 діб у зв’язку з необхідністю виклику свідків, надання доказів тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в актуальності порушених проблем та пропозицій щодо їх оптимального вирішення. Одержані результати можуть бути використані: а) у науково-дослідницькій сфері – для подальших досліджень кримінально-процесуальних проблем у сфері обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; б) у законотворчій діяльності – висновки і пропозиції дисертанта можуть бути враховані при внесенні змін та доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства, при доопрацюванні проекту нового КПК України; в) у правозастосовній діяльності органів досудового слідства, прокурорів, суддів; г) у навчальному процесі – при підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, методичних вказівок, а також при вивченні відповідних розділів кримінально-процесуального права.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена та обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту. Основні наукові положення, результати та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 26-27 грудня 2003 р.), “Актуальні проблеми правознавства” (Харків, 2004 р.), “Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення” (Харків – Київ, 1-2 грудня 2005 р.), а також на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у п’яти статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (350 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 215 с. (основний зміст становить 185 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна й теоретична основа, виділяються положення, що характеризують наукову новизну роботи, теоретичне і практичне значення висновків, які в ній містяться.

Розділ перший „Кримінально-процесуальні проблеми обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту” складається із шести підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Підстави застосування запобіжного заходу – взяття під варту” містить аналіз різних точок зору щодо визначення поняття підстав застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та кола обставин, що їх становлять. Це дозволило розробити та запропонувати новий підхід до визначення підстав застосування даного запобіжного заходу, які в роботі класифікуються на кримінально-правові, кримінально-процесуальні й фактичні.

Кримінально-правові підстави включають: а) вчинення особою, щодо якої вирішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту злочину, за який КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад три роки; б) у виняткових випадках цей запобіжний захід може бути за-стосовано й до тих осіб, які підозрюю-ться (обвинувачуються) у вчи-ненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ч.1 ст. 155 КПК).

Кримінально-процесуальні підстави: а) особа, щодо якої вирішує-ться питання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, повинна мати статус підозрюваного, або обвинуваченого (ст. 1652 КПК); б) обставини, з якими закон пов’язує можливість обрання даного запобіжного заходу (ч. 2 ст. 148, ст. 150 КПК); в) подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно бути складено належним суб’єктом і погоджено з прокурором.

Фактичні підстави – це сукупність доказів, що свідчать: а) про те, що особа вчинила злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років; б) про доцільність обрання до підозрюваного (обвинуваченого) запобіжного заходу тримання під вартою. Це докази того, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) процесуальних обов’язків, що випливають із ч.2 ст. 148 КПК, і його правослухняної поведінки.

Дисертантом досліджується питання, пов’язане із специфікою предмета доказування при обранні запобіжного заходу тримання під вартою, ступеня доказування обставин, пов’язаних із правомірністю обрання цього запобіжного заходу, і доказів, якими обґрунтовується його використання. У контексті досліджуваної проблеми розроблено авторське визначення предмета доказування при обранні запобіжного заходу тримання під вартою як сукупності обставин, установлення яких необхідно для винесення законної й обґрунтованої постанови судді про застосування до особи цього запобіжного заходу. Він складається з обставин, що підлягають обов’язковому доказуванню, і факультативних обставин.

На думку автора, предметом доказування є сукупність: даних про злочин, у вчиненні якого підозрюється (обвинувачується) особа; даних про особу, щодо якої обирається запобіжний захід тримання під вартою; обставин, пов’язаних з необхідністю обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При цьому здійснено аналіз кожного з означених структурних елементів предмета доказування. У зв’язку з цим звертається увага на доцільність внесення змін до ч.1 ст. 155 КПК, якими передбачити, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років, що дозволить знизити кількість арештів. Встановлюючи дані про особу, необхідно враховувати її вік, стан здоров’я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують. У процесі розгляду обставин, пов’язаних з обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, досліджені форми можливої неправомірної поведінки підозрюваного (обвинуваченого), такі як: погрози свідкам, іншим учасникам кримінального судочинства, знищення доказів, підкуп, шантаж, інші шляхи протидії розслідуванню по кримінальній справі. Зазначається, що висновок про можливість неналежної поведінки обвинуваченого (підозрюваного) має базуватися на отриманих у ході розслідування доказах, які вказують на високий ступінь вірогідності того, що ця особа буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Такий висновок може обґрунтовуватися даними про: відсутність постійного місця проживання, постійної роботи, сім’ї; антисоціальну поведінку, ухилення від явки за викликом, факти ухилення від слідства та суду в минулому, перебування у розшуку, відомості про те, що обвинувачений (підозрюваний) готується до від’їзду з даної місцевості.

При розгляді питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо неповнолітнього, звертається увага на обов’язковість врахування його індивідуально-психологічних особливостей, а також на доцільність обрання цього запобіжного заходу лише у випадках, коли призначення інших заходів примусу не може гарантувати правомірної поведінки неповнолітнього.

У підрозділі 1.2. “Процесуальний порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту органами досудового слідства” досліджуються актуальні проблеми затримання. У зв’язку з цим розглядаються поняття, види, підстави, момент обчислення строку затримання.

Узагальнення матеріалів судової практики свідчить, що поширеним є направлення до суду необґрунтованих подань, чому на погляд дисертанта сприяє відсутність нормативних вимог щодо форми та змісту цього процесуального документа. У зв’язку з цим підтримується пропозиція науковців щодо необхідності доповнення КПК України нормою, яка регламентує вимоги до подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, яке має відповідати вимогам законності, вмотивованості і обґрунтованості.

Відповідно до ст. 1652 КПК прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами справи, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення і тільки після цього дати згоду (або не погодитися зі слідчим) на внесення відповідного подання до суду. У зв’язку з цим дисертант звертає увагу на доцільність закріплення на законодавчому рівні обов’язку прокурора при наданні згоди на застосування такого запобіжного заходу в необхідних випадках особисто допитувати обвинуваченого (підозрюваного). Зазначається також, що прокурор після розгляду даного подання слідчого повинен виносити відповідну постанову, в якій вказувати правові мотиви та фактичні підстави даного рішення. Це має бути гарантією правомірного застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Здобувач підкреслює необхідність надання права потерпілому ініціювати процес обрання цього запобіжного заходу, у випадках коли прокурор не погоджується із поданням слідчого про його застосування.

Як показало вивчення практики, мають місце випадки надходження подання до суду з порушенням 72 годинного строку (у 15 % кримінальних справ) або направлення до суду подання органами досудового розслідування наприкінці строку, зазначеного ч. 3 ст. 1652. У зв’язку з цим звертається увага на доцільність закріплення в ст. 1652 КПК строку надання подання до суду за 8 годин до закінчення 72 годинного строку, що сприятиме більш ретельному вивченню суддею самого подання і матеріалів, які до нього додаються. На думку автора, якщо строк затримання особи перевищив 72 години, слідчий не може звертатися з поданням до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а повинен негайно вжити заходів для звільнення такої особи з-під варти. Це цілком відповідає ст. 29 Конституції України, яка не передбачає жодних винятків з правила про негайне звільнення особи, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Пропонується закріпити на законодавчому рівні перелік обов’язкових додатків до подання органу дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У підрозділі 1.3. “Функція суду по застосуванню запобіжного заходу взяття під варту” проаналізовано різні теоретичні підходи до з’ясування правової природи діяльності суду при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Підтримано точку зору, що судовий контроль – це перевірка, яка здійснюється судом для встановлення законності і обґрунтованості діяння (бездіяльності) і рішень органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, нижчестоящого суду, що можуть завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або ускладнити доступ громадян до правосуддя. Така діяльність суду здійснюється в установленому законом порядку та ініціюється учасниками кримінального процесу. Дисертантом додатково аргументується, що суд, приймаючи рішення про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, виконує функцію судового контролю.

У підрозділі 1.4. “Порядок судового засідання при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту” автором зазначається, що ст.1652 КПК необхідно доповнити положенням про те, що подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має розглядатися у закритому судовому засіданні, в якому повинна брати участь як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

Визначено процесуальне положення учасників цього судового розгляду. Здобувачем запропонована їх класифікація на обов’язкових (прокурор, особа, щодо якої обирається цей запобіжний захід, захисник), факультативних (особа, у провадженні якої перебуває справа, особа, яка здійснювала затримання, потерпілий, свідок) і ситуативних учасників (перекладач, представники органів опіки й піклування, батьки та ін.). У ході проведеного узагальнення практики встановлено, що при розгляді судом питання про обрання даного запобіжного заходу із 300 вивчених справ захисник брав участь лише у 27 випадках (9 % від загальної кількості). У зв’язку з цим наведено додаткові аргументи щодо необхідності обов’язкової участі захисника у судовому засіданні при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

З огляду на те, що показання свідків мають суттєве значення для правомірного вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, дисертант підкреслює доцільність їх виклику у судове засідання. Крім того, у ньому можуть брати участь й інші особи (наприклад, представники органів опіки та піклування, батьки, перекладачі та ін.).

На думку дисертанта, предметом судового розгляду при вирішенні питання про обрання до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є наявність зазначених у поданні підстав (кримінально-правових, кримінально-процесуальних і фактичних) для застосування до підозрюваного (обвинуваченого) цього запобіжного заходу.

Автором зазначається, що у тих випадках, коли виникає необхідність додатково вивчити дані про особу (з’ясувати її характеристику з місця роботи, за місцем проживання, дані про судимість, стан здоров’я, сімейний стан тощо), з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення, суд вправі продовжити строк затримання. Акцентується також увага, що чинна правова модель продовження строку затримання не пов’язує прийняття рішення судом про продовження строку затримання до 10 діб з клопотанням сторони, що надає підстави суду ініціювати рішення, яке не є іманентним для судової діяльності. Тому продовження строку затримання повинно допускатися лише за клопотанням однієї з сторін. Звертається увага на доцільність повідомлення про прийняте рішення осіб, інтересів яких воно стосується (близьких родичів, потерпілого та ін.).

У роботі визначені рішення суду, які виносяться у зв’язку з наданням подання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Пропонується надати судді право при встановленні підстав для зміни кримінально-правової кваліфікації злочину на статтю Кримінального кодексу України (або іншу частину статті), яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, приймати рішення про зміну кваліфікації і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У разі встановлення судом відсутності ознак складу злочину у діях підозрюваного, обвинуваченого, є доцільним надати право судді виносити постанову про закриття провадження по кримінальній справі і відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У підрозділі 1.5. “Процесуальний порядок продовження строків тримання під вартою” запропонована архітектоніка подання слідчого (прокурора) про продовження строку тримання під вартою, в якому доцільно вказувати підстави застосування і причини збереження даного запобіжного заходу, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, виконані у зв’язку з розслідуванням по справі слідчі дії, а також ті дії, які ще необхідно виконати для встановлення обставин, що мають значення по справі. У випадку направлення до суду необґрунтованого подання, суддя повинен приймати рішення про відмову в продовженні строку тримання під вартою.

Дисертантом зроблено висновок щодо необхідності ознайомлення обвинуваченого з поданням про продовження строку тримання під вартою, що буде відповідати принципу забезпечення обвинуваченому права на захист. Пропонується внести зміни до ч. 3 ст. 1653 КПК, якими передбачити обов’язкову участь обвинуваченого у судовому засіданні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою.

У підрозділі 1.6. “Процесуальний порядок зміни або скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту” акцентується увага на тому, що при наявності відповідних підстав приймати рішення про зміну (скасування) даного запобіжного заходу на стадії досудового розслідування вправі орган дізнання, слідчий за згодою прокурора або прокурор. Повідомлення суду у даному випадку є недоцільним з огляду на те, що КПК не передбачає кримінально-процесуального механізму зміни (скасування) судом даного рішення слідчого у разі незгоди з ним.

Досліджено процесуальний порядок зміни менш суворого запобіжного заходу на взяття під варту. Підтримано пропозиції вчених–процесуалістів щодо доцільності проведення періодичної перевірки обґрунтованості застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На думку автора, таку перевірку повинен проводити прокурор. У випадку якщо відпали підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він може скасувати цей запобіжний захід або змінити його на більш м’який.

Розділ другий “Оскарження рішення суду про обрання до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Підстави та суб’єкти оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту” пропонується класифікувати учасників судового розгляду апеляції щодо застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на (а) обов’язкових – прокурор, особа, щодо якої ви-рішується питання про обрання цього запобіжного заходу, захисник і (б) факу-льтативних учасників – особа, у провадженні якої перебуває справа, свідки, потерпілий, перекладач та ін.

Автор акцентує увагу на доцільності надання права апеляційного оскарження потерпілому, свідку, іншим особам, інтересів яких стосуються рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження його строку (наприклад, рішення суду про відмову в обранні запобіжного заходу у вигля-ді взяття під варту може зачіпати інтереси свідка в разі реальних погроз щодо нього з боку обвинуваченого (підозрюваного).

У підрозділі 2.2. “Перевірка правомірності рішення суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під вартою та продовження строку тримання під вартою в апеляційному порядку” дисертант наводить аргументи щодо доцільності продовження в окремих випадках передбаченого законом строку розгляду апеляції до 3 діб у зв’язку з необхідністю виклику свідків, надання доказів тощо.

Розроблена законопроектна модель апеляційної перевірки правомірності рішення місцевого суду щодо застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строку тримання під вартою. У процесі розгляду апеляції на зазначені рішення суду мають бути дотримані гарантії судового розгляду і принципи процесу. Дотримання принципу змагальності вимагає, щоб скарга розглядалася в судовому засіданні з залученням всіх осіб, інтереси яких безпосередньо зачіпають оскаржувані постанови, з метою надання сторонам можливості обґрунтувати свої вимоги і заперечення щодо законності і обґрунтованості рішення місцевого суду про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На думку автора, процедура апеляційної перевірки зазначеного рішення суду має розпочинатися з доповіді того учасника процесу, який подав апеляцію. Суддя може витребувати у разі необхідності додаткові матеріали для прийняття законного рішення.

Згідно із ч.1 ст. 365 КПК постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом у межах апеляції. Тому процесуально важливим є правильне усвідомлення сторонами сутності скарги, її змісту. Таким чином, предмет розгляду апеляції залежить від предмета оскарження. За чинним законодавством предметом розгляду апеляції може бути правомірність постанови про: 1) законність затримання; 2) обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 3) відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 4) продовження строку тримання під вартою; 5) відмову в продовженні строку тримання під вартою.

Далі в цьому підрозділі пропонується внести зміни до частин 4, 8 ст. 1652, ч.4 ст. 1653 КПК, якими передбачити право на апеляційне оскарження постанов районних судів про продовження строку затримання, про дачу дозволу на затримання і доставку під вартою до суду, постанов суддів апеляційного суду та Верховного Суду України щодо продовження строку тримання під вартою.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у вивченні проблем обрання та оскарження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в досудовому провадженні по кримінальній справі та формулюванні окремих пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства.

1. Наукове та практичне значення має запропонований новий підхід до визначення підстав обрання за-побіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які мо-жуть бути умовно класифіковані на кримінально-правові, кримінально-процесуальні й фактичні.

2. Сукупність таких підстав визначає предмет доказування при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, який охоплює: по-перше, дані про злочин, у вчиненні якого підозрюється (обвинува-чується) особа; по-друге, дані про особу, щодо якої обирається даний запобіжний захід; по-третє, обставини, пов’язані з необхідністю обрання такого запобіжного заходу.

3. У роботі зосереджено увагу на вирішенні проблеми ефективності і правомірності застосування до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, у зв’язку з чим пропонується закріпити в КПК положення про те, що взяття під варту як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п’ять років.

4. На підставі вивчення матеріалів слідчої і судової практики встановлені випадки направлення органом дізнання, слідчим до суду необґрунтованих подань про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Тому в дисертації обґрунтована необхідність закріплення на законодавчому рівні вимог щодо форми й змісту такого подання органу дізнання, слідчого.

Акцентується увага на тому, що гарантією правомірного застосування до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути винесення прокурором відповідної постанови, якщо він погоджується з поданням органу дізнання, слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У випадку незгоди прокурора з даним поданням слідчого, його рішення має бути оголошено потерпілому, якому роз’яснюється право звертатися до суду з питанням про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) цього запобіжного заходу.

5. З метою збереження таємниці досудового слідства і забезпечення охорони прав та законних інтересів осіб, щодо яких обирається цей запобіжний захід, пропонується проводити закрите судове засідання при розгляді подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

6. Наукове та практичне значення має визначення специфіки кримінально-процесуального положення учасників судового розгляду при вирішенні питання щодо застосування до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. На підставі цього в роботі запропонована класифікація на обов’язкових, факультативних та ситуативних учасників.

7. У дисертації наводяться додаткові аргументи, що предметом судового розгляду при вирішенні питання про обрання до особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є наявність зазначених у поданні підстав (кримінально-правових, кримінально-процесуальних і фактичних) для його застосування.

8. На підставі аналізу норм чинного законодавства та практики його застосування