ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ

ОСВІТИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ТКАЧ РАЗІДА МУГАЛЛІМОВНА

УДК 159.9:364.4-058.51-053.6(043.3)

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПІДЛІТКАМ,

СХИЛЬНИМ ДО БРОДЯЖНИЦТВА

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Науковий керівник |

кандидат психологічних наук, доцент Бондарчук Олена Іванівна,

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України,

кафедра психології, завідувач

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Яковенко Сергій Іванович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

кафедра практичної психології, професор

кандидат психологічних наук, доцент

Слободянюк Ігор Антонович,

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка,

факультет психології та соціальної роботи, декан,

кафедра практичної психології, завідувач

Захист дисертації відбудеться 21 вересня 2007 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.02 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, зал засідань

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А

Автореферат розіслано 21серпня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Швидкі зміни в нашому житті і соціально-економічна нестабільність сучасного українського суспільства викликали негативні наслідки, у тому числі погіршення матеріального добробуту значної частини населення і поширення дисгармонійного способу життя. Результатом такого стану стало зокрема загострення суперечностей і конфліктів між батьками і дітьми, ослаблення відповідальності батьків за виховання і утримання дітей, поширення економічної експлуатації дитячої праці з боку дорослих, і як наслідок, – збільшення кількості вуличних дітей.

З огляду на орієнтацію держави на гуманітарну соціальну політику проблема надання допомоги дітям та підліткам, які багато часу проводять на вулиці або схильні до бродяжництва, має особливе значення. Названі обставини істотно актуалізують необхідність всебічного наукового вивчення соціального феномену “підлітки, схильні до бродяжництва” і його кваліфікацію в системі видів девіантної поведінки.

Слід зазначити, що окремі аспекти бродяжництва вже були предметом уваги дослідників. На основі аналізу літературних джерел можна виокремити два основних погляди до вивчення соціального феномену “бродяжництво дітей та підлітків”. Одні автори (Р. і Дж.Байярди, Фр.Дольто, М.Кле, М.Осорина та ін.) пов'язують втечі з дому і тривале перебування дитини на вулиці з віковими та індивідуальними особливостями. Інші автори (О.Бондарчук, М.Буянов, О.Змановська, Ю.Клейберг, А.Лічко, Н.Максимова та ін.) розглядають окремі аспекти бродяжництва як девіантну поведінку.

Проте в цілому не було спеціальних досліджень щодо визначення змісту бродяжництва підлітків, виявлення факторів, що його зумовлюють, психологічного обґрунтування бродяжництва як різновиду девіантної поведінки, і тим більше не було розроблено системи психологічної допомоги підліткам, схильним до втеч і бродяжництва.

Актуальність і недостатня розробленість проблеми зумовила вибір теми дисертаційного дослідження: “Психологічна допомога підліткам, схильним до бродяжництва”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних науково-дослідних тем кафедри практичної психології Міжрегіональної Академії управління персоналом “Соціально-психологічні основи професійної підготовки та діяльності керівних кадрів і психологів” (2002 – 2005 рр.) та кафедри психології Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти “Технології навчання, виховання, соціальної інтеграції дітей з прийомних сімей” (2005 р.; державний реєстраційний номер 0206U000654). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Центрального Інституту післядипломної освіти АПН України (протокол №--- 5 від 18.05.2005 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 14.06.2005 р.).

Об’єкт дослідження – бродяжництво підлітків як вид девіантної поведінки.

Предмет дослідження – зміст, програма та технологія психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

Мета дослідження – вивчити і проаналізувати психологічний зміст і причини втеч з дому та бродяжництва підлітків, а також виявити форми й методи психологічної допомоги психолога щодо його профілактики і корекції.

Гіпотеза дослідження. В основу дисертаційного дослідження було покладено припущення, що, по-перше, підлітки, схильні до бродяжництва, мають специфічний життєвий стиль, в основі якого лежать помилкові судження про їхню взаємодію з людьми, які їх оточують, і світом загалом. По-друге, попередження виникнення та корекцію бродяжництва підлітків можливо забезпечити шляхом впровадження спеціальної корекційно-розвиваючої програми, спрямованої на створення передумов для позитивної соціалізації особистості (розвиток соціальної активності, спонукання і сприяння формуванню інтересу та поваги до себе, членів власної родини та оточення, формування позитивного ставлення до власного здоров’я, навчання прийомів саморегуляції, контролю, адекватного прояву активності, ініціативи та самостійності щодо вибору правильних форм поведінки, орієнтування на виконання соціальних вимог, позитивному налаштуванню на подолання труднощів, на зміну помилкових, ірраціональних суджень на конструктивні та на закріплення позитивних зразків поведінки та інше).

Згідно з поставленою метою на висунутою гіпотезою було визначено основні завдання дослідження:

1. На основі аналізу психологічної літератури виявити психологічний зміст і причини бродяжництва підлітків.

2. Дослідити психологічні особливості підлітків, схильних до бродяжництва, та визначити їх основні групи.

3. Вивчити взаємодію мікросоціальних та індивідуально-психологічних чинників, що зумовлюють втечі з дому і бродяжництво підлітків.

4. Розробити та апробувати модель (зміст, програму та технологію) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

Теоретико-методологічною основою дослідження виступили: фундаментальні положення культурно-історичної теорії розвитку психіки (Л.Виготський та ін.), основні положення вікової психології про закономірності формування особистості, про структуру особистості та її взаємозв’язок з діяльністю (Г.Костюк, С.Максименко, В.Моргун, В.Семиченко, С.Рубінштейн та ін.). Використано принцип системного підходу в психології (Б.Ананьєв, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Семиченко, О.Скрипченко та ін.), загально-психологічні принципи формування особистості у підлітковому віці (Л.Божович, І.Кон, Л.Обухова, Ю.Приходько та ін.), положення про особистість як активного суб'єкта діяльності (К.Абульханова-Славська, Г.Балл, Л.Бурлачук, Н.Коломінський, Я.Коломінський, С.Рубінштейн та ін.); ідеї провідних психологів про моральну сферу особистості (І.Бех, М.Боришевский, Б.Братусь, О.Киричук та ін.); психологічні підходи до аналізу життєвого стилю та життєвих криз (А.Адлер, Є.Берн, Т.Титаренко та ін.); соціально-психологічні фактори виникнення феномену девіантної поведінки, у тому числі бродяжництва дітей та підлітків (А.Адлер, А.Анастазі, О.Бондарчук, М.Буянов, Л.Виготський, О.Змановська, Ю.Клейберг, І.Кон, А.Лічко, Н.Максимова, З.Фрейд, Е.Еріксон та ін.); а також положення гуманістичної психології (Г.Балл, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл та ін.), що втілені в практиці психологічної допомоги особистості (Ю.Альошина, О.Бондаренко, І.Вачков, Б.Карвасарський, П.Лушин та ін.).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано теоретичні методи (аналіз проблеми на основі психологічної літератури, порівняння, класифікація, узагальнення підходів і результатів дослідження проблеми надання психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва, теоретичне моделювання). Це дало можливість визначити ступінь розробленості досліджуваної проблеми і розробити модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

У процесі проведення емпіричного дослідження, для аналізу результатів і одержання висновків використовувалися такі методи: спостереження як метод одержання відомостей на основі невербальної комунікації; консультативну бесіду як метод збирання відомостей на основі вербальної комунікації і як діагностичний метод, що дає змогу одержати інформацію про внутрішні процеси, суб'єктивні переживання й особливості поведінки людини, які неможливо виявити за допомогою об'єктивних методів; аналіз документів як бібліографічний метод і засіб уточнення інформації, отриманої від клієнта; контент-аналіз ранніх спогадів для визначення формули життєвого стилю і виявлення помилкових суджень; опитувальник Басса — Даркі з метою виокремлення різних видів агресивних і ворожих реакцій; опитувальник Х. Шмішека для визначення найбільш виражених акцентуацій характеру підлітка, прогнозу його поведінкових реакцій у психотравмуючих ситуаціях і окреслення кола таких ситуацій; проективні методики “Hand-тест” для одержання інформації про наявність схильності до відкритої агресивної поведінки та “Соціальний атом” як засіб визначення кількісних і якісних параметрів соціального оточення підлітків, схильних до бродяжництва. Соціальні фактори, що зумовлюють втечі з дому і бродяжництво, вивчалися за допомогою авторських анкет, що відповідали цілям дослідження.

У процесі проведення формуючого експерименту, зокрема при наданні психологічної допомоги підліткам-втікачам використовувалися психологічні ігри, техніки соціально-психологічного тренінгу, психокорекційні методи (“Формула АВС”, “Магічні слова”, терапевтичні метафори, метод систематичної десенсибілізації та інші), проективні методики (тематичний апперцептивний тест для одержання відомостей про основні прагнення, потреби, мотиви вчинків, впливи, що здійснюються на підлітка, конфлікти, що виникають у її взаємодії з іншими людьми, і способи їх розв’язання; проективні малюнки неіснуючої тварини, “Конфлікт кольорів”, “Дерево” та інші).

Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювались за допомогою комп’ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 13.0).

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних даних, експериментальною перевіркою гіпотези, якісним та кількісним аналізом отриманих теоретичних та емпіричних даних, репрезентативністю вибірки.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 2002-2006 рр.

На першому етапі (2002 р.) вивчався стан розробки визначеної проблеми в її теоретичному та прикладному аспектах. Висунуто загальну гіпотезу, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету і завдання, створено програму та з’ясовано методичну базу дослідження. Також розкрито зміст поняття “бродяжництво як вид девіантної поведінки”, визначено критерії та фактори, що сприяють підлітковому бродяжництву, проаналізовано сучасні теоретико-методологічні підходи до вивчення феномену бродяжництво підлітків та надання психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

На другому етапі (2004 – 2005 рр.) проведено констатувальний експеримент: виявлено рівень обізнаності учнів з проблемою втеч і бродяжництва; виокремлено “групу ризику” в контексті досліджуваної проблеми; досліджено мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники бродяжництва підлітків; розроблено та апробовано модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

На третьому етапі (2006 р.) проаналізовано матеріали формуючого експерименту, отримано та узагальнено контрольні діагностичні результати, оформлено дисертаційну роботу.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось в школах м. Києва (ЗОШ № 15 та СШ № 200), Економіко-правовому технікумі при МАУП, приймальнику-розподільнику для неповнолітніх ГУ МВС України в м. Києві, у Святошинському районному у м. Києві центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Денному кризово-реабілітаційному центрі “Діти вулиці” та “Цілодобовому пункті допомоги” Київського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Експериментом були охоплені 457 дітей та підлітків 10–17 років (з них 358 осіб – учні шкіл і студенти технікуму МАУП, 99 осіб – так звані “діти вулиці”).

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягають в тому, що вперше психологічні підходи і концепції девіації розглядалися як теоретична основа для побудови моделі (зміст, програма та технологія) надання психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва; розширено наукове уявлення про бродяжництво підлітків як різновид девіантної поведінки; запропоновано класифікацію підлітків, схильних до бродяжництва; розроблено й апробовано модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва.

У цілому теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що воно розширює уявлення про соціальний феномен “втечі з дому і бродяжництво підлітків”, про психологічні фактори, що зумовлюють бродяжництво підлітків, та робить певний внесок у розвиток проблематики надання психологічної допомоги підліткам-втікачам.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі отриманих результатів розроблено рекомендації з профілактики бродяжництва підлітків. Матеріали дослідження і висновки, що випливають з них, можуть бути використані для оптимізації відносин дітей і батьків, педагогічного процесу в школах та інтернатах. Основні положення, висновки роботи можуть використовуватися викладачами психологічних факультетів вищих навчальних закладів при читанні курсів з психологічного консультування і психологічної корекції. Матеріали дисертаційного дослідження дадуть змогу практичним психологам і соціальним працівникам здійснити психологічну допомогу підліткам, схильним до бродяжництва. Отримані результати можуть бути використані в процесі післядипломної педагогічної освіти керівників психологічних служб, керівних та педагогічних кадрів.

Впровадження результатів дослідження. Матеріали дослідження впроваджені у навчальний процес кафедри практичної психології Міжрегіональної Академії управління персоналом м. Києва (довідка про впровадження № 440/1 від 27 січня 2006 р.), у практику психологічної служби та навчально-виховного процесу Економіко-правового технікуму при МАУП, м. Києва (довідка про впровадження № 792/1 від 15 лютого 2006 р.). Окрім того, результати дисертаційного дослідження впроваджено в практику діяльності Управління освіти Чернівецької міської ради (довідка про впровадження № 01-15/1806 від 30 грудня 2005 р.), Святошинського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (довідка про впровадження № 218/1/43 від 11 травня 2006 р.).

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження, а також висновки роботи доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри практичної психології Міжрегіональної Академії управління персоналом та кафедри психології Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, а також на наступних наукових форумах: ІІІ Міжнародна науково-практична конференція “Соціально-психологічні проблеми розробки та прийняття рішень” (м. Київ, 2005 р.); - Науково-практична конференція “Сприяння реалізації здорового способу життя в загальноосвітніх навчальних закладах району” (м. Київ, 2005 р.); - Всеукраїнська студентська науково-практична конференція “Молодь у сучасному суспільстві: психологічні проблеми” (м. Київ, 2005 р.); - Треті міські методичні збори спеціалістів мережі соціальних служб для молоді “Основні закономірності, особливості соціально-психологічної роботи з клієнтами в практиці діяльності соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Києва” (м. Київ, 2005 р.); - Науково-практична конференція “Стратегія психологічної, соціально-психологічної реабілітації та альтернативні моделі розвитку суспільства” (м. Миколаїв, 2005 р.); - IV Міжнародна науково-практична конференція “Психологічна наука і практика: соціально-психологічні проблеми удосконалення організаторської діяльності” (м. Київ, 2005 р.); - Конференція “Українська родина: традиції і сучасність” (м. Київ, 2005 р.); - Науково-практична конференція “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми” (м. Київ, 2006 р.); - І Міжнародна конференція “Проблеми організації та діяльності психологічної служби: реалії, досвід і перспективи” (м. Переяслав-Хмельницький, 2006 р.); - Друга міжнародна науково-практична конференція “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми” (м. Київ, 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження, результати дослідження та висновки відображено у 7 наукових виданнях, у тому числі 4 – фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України, 1 стаття у іншому виданні.

Особистий внесок автора: у роботі “Основи психологічного консультування”, написаній у співавторстві з Г.О. Хомич, авторськими є розділи “Теоретичні основи психологічного консультування”, “Етапи психологічного консультування” та “Консультативна бесіда як основний метод роботи психолога-консультанта”.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 6 додатків загальним обсягом 273 сторінки машинописного тексту (основний текст роботи – 160 сторінок). Список використаних джерел містить 181 працю. Дисертація проілюстрована 31 таблицею та 3 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, ступінь її розробленості, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу дослідження, окреслено завдання, висвітлено методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до надання психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва” висвітлюється проблема вивчення соціального феномену “втечі з дому і бродяжництво підлітків” у сучасній науковій літературі, зокрема, основні погляди щодо його пояснення, обґрунтовується зміст основних концепцій явища в рамках психологічної науки, визначається поняття “бродяжництво як вид девіантної поведінки”, критерії, фактори, характерологічні ознаки, провідні мотиви, детермінанти, які зумовлюють втечі з дому та бродяжництво підлітків тощо.

У широкому значенні бродяжництво розглядається як соціальне явище, що має свої характерні ознаки: специфічний спосіб життя, соціально-засуджувані способи здобування грошей і їжі, специфічні місця проживання, поступовий розрив соціальних зв'язків (Р.Мертон, Ю.Клейберг та ін.). У вузькому значенні втечі з дому і бродяжництво дітей та підлітків розглядаються, з одного боку, як вікові (Р. і Дж.Байярди, М.Кле, М.Осорина та ін.) та індивідуальні особливості (А.Лічко, А.Нерон, Ф.Руб’є та ін.), з іншого боку — як вид девіантної поведінки (О.Бондарчук, М.Буянов, П.Дюпюї, Ж.Жофруа, О.Змановська, Ю.Клейберг, Н.Максимова, Є.Нестеровський, та ін.).

Аналіз теоретичних моделей оцінки девіантної поведінки (статистичної, психометричної, антинормативної, патологічної, соціально-нормативної) у вітчизняній і зарубіжній психології (А.Анастазі, Л.Виготський, О.Змановська, І.Кон та ін.) дав змогу виявити ознаки девіації у бродяжництві і виокремити той його різновид, який можна кваліфікувати як девіантну поведінку. Зокрема, багаторазові, тривалі порушення найважливіших норм для суспільства; різноманітні прояви соціальної дезадаптації (у межах медичної норми), які викликають негативну оцінку з боку інших людей; заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим.

У процесі дослідження було розглянуто психологічні особливості підліткового віку та акцентовано увагу на цьому періоді в контексті формування схильності до бродяжництва у підлітків (невідповідність між суб’єктивною готовністю до дорослого життя та об’єктивною обмеженістю його можливостей, гіпертрофована потреба у спілкуванні, неадекватне бажання соціального визнання, юнацький максималізм – Л. Виготський, І. Кон, Н.Максимова, Ю.Приходько, О.Скрипченко та ін).

Встановлено 3 групи чинників що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва: а) макросоціальні чинники (погіршення соціально-економічної і політичної ситуації в країні, стихійні лиха, погіршення екологічної ситуації у ряді регіонів країни, житлові проблеми); б) мікросоціальні чинники (сімейне середовище: суперечності між батьками, алкоголізм батьків, неправильний стиль виховання, неграмотне ставлення батьків до шкільних успіхів дитини і її соціального статусу в навчальному колективі, страх дитини перед можливим фізичним покаранням, переживання дітей, пов'язані з належністю до соціально неблагополучної сім'ї; несприятливі фактори, пов'язані з закладами освіти: прогули і часті запізнення в школу, навчальні “хвости”, неможливість справитися з шкільними труднощами, обмежене коло спілкування; існування певних “вуличних” традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину) (З.Бєлоусова, О.Бондарчук, М.Буянов, Фр.Дольто, Ю.Клейберг, Л.Мищик, Є.Нестеровський та ін.); в) індивідуально-психологічні чинники (усвідомлення низького соціального статусу або незначної уваги до своєї персони, специфічні життєві установки, відсутність бажання підтримувати емоційний контакт із оточенням, емоційна нестійкість, наявність акцентуацій характеру, відхилення в психічному розвитку) (А.Адлер, Р.Бондаренко, Т.Гурина, Фр.Дольто, А. Лічко, В.Роттенберг та ін.).

На основі теоретичного аналізу підходів до надання психологічної допомоги особистості з девіантної поведінкою визначені концептуальні засади моделі (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва (виявлення щирого інтересу до особистості, безумовне позитивне схвалення і безоціночне ставлення до неї (К.Роджерс, А.Маслоу); створення умов для засвоєння моральних та етичних норм і формування навичок самоспостереження (З.Фрейд); розвинення у дітей відчуття самоцінності і самоповаги (Е.Еріксон); коригування помилкового стилю життя (А.Адлер); переформулювання знання про себе і оточення та навчання новим способам мислення (А.Бек, А.Елліс); стимулювання та сприяння процесу позитивної соціалізації (Дж.Уотсон, Б.Скінер, Д.Вольпе); допомога у прийнятті відповідальність за своє життя (В.Франкл)).

У другому розділі “Емпіричне дослідження психологічних особливостей підлітків, схильних до бродяжництва” викладається загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик для дослідження причин бродяжництва в підлітковому віці та тих мікросоціальних й індивідуально-психологічних утворень, що взаємопов’язані з ними. Представлений кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, з використанням методів математичної статистики.

В результаті порівняння взаємозв’язку критеріїв бажання піти з дому, віддавання переваги жити з друзями чи з друзями і сім’єю, фактичний досвід втечі і бродяжництва виявлено “групу ризику” в контексті досліджуваної проблеми, що становила 9,5% опитаних.

Виокремлено чотири групи підлітків-втікачів за типом схильності до бродяжництва за такими критеріями: мета, частота втеч і тривалість перебування поза домом/інтернатом, причини, плановість, характер соціальної активності в період втечі, способи добування засобів до існування, місце проживання, стан психічного здоров’я.

Перша група – це мандрівники. Для них характерне сенсорне прагнення: бажання пізнавати нові місця, знайомитися з новими людьми, пристрасть до пригод. Мандрівники досить активні, частіше комунікабельні. Водночас рідко шукають самостійний заробіток, частіше використовують зекономлені “кишенькові” гроші або гроші батьків. Таки підлітки здійснюють “планові” втечі, чітко визначають мету своєї втечі з дому та розраховують на розуміння батьків і родичів після свого повернення додому.

Друга група – це ситуативні втікачі, що йдуть з дому або проводять багато часу на вулиці на знак протесту, непокори або через бажання уникнути труднощів. Їхній вчинок скоріше демонстрація незалежності або спроба привернути до себе увагу, ніж рішення залишити рідний дім надовго. Як правило, вони безцільно гуляють по вулицях, частіше в людних місцях, де їх можуть побачити родичі або знайомі. Такі підлітки чекають, що їх шукатимуть, знайдуть і повернуть додому. Для них характерна соціальна пасивність, прагнення уникати контактів і відсутність бажання заробляти гроші для розв’язання насущних проблем.

Третя група – це бродяги-девіанти (бродяжки), які віддають перевагу “вільному” життю на вулиці (підвалі, горищі, смітнику) перед проживанням у родині або інтернаті. Бродяжки недовірливі, обережні, для них характерні, з одного боку, соціальна пасивність у питаннях встановлення контактів, з іншого, – соціальна активність у питаннях виживання. Більшість з них використовує будь-які способи одержання грошей – від законних (розвантажити машину, підмести вулицю, помити автомобіль тощо) до протизаконних (жебрацтво, дрібні крадіжки, участь у великих крадіжках і пограбуваннях та ін.). Крім правопорушень їхня поведінка пов'язана з алкоголізмом, наркотизмом, що завдає істотної шкоди власному здоров'ю. Як правило, ці підлітки – вихідці з неблагополучних сімей.

Четверта група – дромомани. В основі залишання дому дромоманами лежать різні патогенетичні механізми: нездоланне імпульсивне бажання кудись піти, стан дисфорії, тяжкі психічні захворювання: шизофренія, епілепсія та ін. Залежно від задіяного патогенетичного механізму бродяги-дромомани можуть поводитися по-різному.

У результаті аналізу і порівняння даних згідно з виокремленими критеріями було визначено відсоткове співвідношення складу груп підлітків-втікачів: мандрівники – 16,5%, ситуативні втікачі – 45,5%, бродяги-девіанти – 27,3%, дромомани – 10,7%.

Виявлено 4 групи підлітків залежно від рівня схильності до бродяжництва. До першої групи з нульовим рівнем схильності до бродяжництва віднесено підлітків з відсутністю схильності до бродяжництва, вони вважали за краще жити в сім’ї, у них не виникало бажання і вони не здійснювали втеч з дому. До другої групи з низьким рівнем схильності до бродяжництва ввійшли підлітки, які вважали за краще жити з друзями або в сім’ї і з друзями, у них іноді виникали думки про втечу, вони не втікали, або зробили це один раз керуючись пристрастю до різноманітності, ризику, пригод і мандрівок чи у відповідь на травмуючи ситуації. До третьої групи з середнім рівнем схильності до бродяжництва було віднесено підлітків, які вважали за краще жити з друзями, у них часто виникали думки про втечу і вони втікали з дому два і більше разів, але кожен раз не більше ніж на одну ніч. Ці підлітки здійснювали втечі як відповідь на стресову, загрозливу ситуацію чи як спосіб привернути до себе увагу значущих людей. До четвертої групи з високим рівнем схильності до бродяжництва увійшли підлітки, які багаторазово втікали від родини або з інтернату і бродяжили тривалий час, для яких характерна наявність різноманітних проявів соціальної дезадаптації, а також підлітки, у яких спостерігаються психічні розлади. Основну частину серед підлітків з високим рівнем схильності до бродяжництва склали так звані “вуличні діти” – підлітки, які жили “на вулиці”, або велику частину доби проводили поза домом. Дані про якісний і кількісний склад у групах підлітків за схильністю до бродяжництва наведені у табл. 1.

Таблиця 1

Якісний і кількісний склад у групах підлітків за схильністю до бродяжництва

Рівень схильності до бродяжництва | Кількість підлітків, %

Нормативні | Підлітки - втікачі

Мандрівники | Ситуативні втікачі | Бродяги-девіанти | Дромомани

Нульовий | 100,0 | - | - | - | -

Низький | 78,8 | 9,6 | 11,5 | - | -

Середній | - | - | 100,0 | - | -

Високий | - | - | 2,1 | 70,2 | 27,7

Всього | 70,6 | 4,9 | 13,4 | 8,0 | 3,2

(Відмінності статистично значущі на рівні р < 0,001 за критерієм ч2 – Пірсона )

Як свідчать дані табл. 1, групу з нульовим рівнем схильності до бродяжництва на 100% складають нормативні підлітки. Більшість групи з низьким рівнем схильності до бродяжництва також складають нормативні підлітки (78,8%), які хоча і надають перевагу проживанню з друзями та замислювалися про втечі, але не втікали. 11,5% підлітків цієї групи втікали з дому у відповідь на травмуючи ситуації, 9,6% респондентів залишали домівку щоб мандрувати. Групу з середнім рівнем схильності до бродяжництва склали “ситуативні втікачі” (100,0%). Особливістю цих підлітків насамперед є те, що, по-перше, хоча вони втікали з родини, але завжди планували повернення додому, і, по-друге, їхня поведінка не супроводжувалися бродяжництвом. Групу з високим рівнем схильності до бродяжництва склали “бродяги-девіанти” (70,2%) та “дромомани” (27,7%). У результаті порівняння показників рівень схильності до бродяжництва в різних групах підлітків-втікачів зафіксовано статистично значущі відмінності на рівні p < 0,001 за критерієм ч2 – Пірсона.

Розглянуто психологічні особливості підліткового віку в контексті формування девіантної поведінки та емпірично досліджено мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники, що зумовлюють схильність підлітків до бродяжництва. Серед мікросоціальних чинників виявлено:*

сімейне неблагополуччя, а саме, асоціальний спосіб життя батьків, конфліктний тип взаємин між батьками і дітьми, покарання і фізичне насильство над дітьми з боку батьків. Так, 37,4% бродяжок вказали на неможливість залишатися дома через зловживання батьками алкоголем, 23,2% респондентів цієї групи назвали конфлікти вдома, 21,1% підлітків – страх покарання. По 17,2% бродяжок назвали фізичне насильство та фізичну експлуатацію з боку батьків та інших родичів, 7,1% респондентів вказали на сексуальне насильство з боку батька (вітчима);*

несприятливі фактори, пов'язані із закладами освіти. Виявлено, що лише 18,8% бродяжок продовжують періодично навчатися у школі, 6,3% опитаних зовсім не приступали до навчання. 75,0% бродяжок залишили школу, з них 90,0% підлітків зробили це у віці від 11 до 14 років;*

готовність “вуличної” компанії прийняти підлітка-втікача та існування певних “вуличних” традицій у спільноті однолітків. Більшості бродяжок допомагають жити поза домівкою інші люди, які теж живуть на вулиці, з них: 51,5% – однолітки, 48,3% – старші діти та 15,2% – дорослі. 41,4% респондентів вказали на допомогу церкви, 17,2% опитаних назвали соціальних працівників.

До індивідуально-психологічних чинників, що зумовлюють бродяжництво підлітків, зараховано:*

стан соціальної апатії, відсутність інтересу до життя, почуття втрати сенсу життя і безвихідності. Виявлено, що більшість бродяжок зосереджені на ворожому аспекті життя і сприймають його як вороже – 42,4% і як небезпечне – 27,3%. Кожен п’ятий бродяжка вважає життя безглуздим і нудним (6,1% та 15,2% відповідно). У результаті порівняння формул життєвого стилю зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,01) між показниками “життя цікаве”, “життя вороже”, “життя небезпечно”, а також значущі відмінності (p < 0,05) між показником “жити добре” у бродяжок та нормативних підлітків. На рівні тенденції встановлено відмінності між показниками “жити – означає діяти” та “я – господар життя” в підлітків-бродяжок та нормативних підлітків;*

дефіцит щирих емоційних стосунків і відсутність бажання підтримувати емоційний контакт, насамперед, з дорослими як наслідок сформованої базової недовіри до дорослої людини. У результаті аналізу відповідей за методикою Hand-тест та проективних малюнків “Соціальний атом” виявлено, що 57,6% бродяжок демонструють дефіцит щирих емоційних відносин та відсутність бажання підтримувати емоційний контакт; лише п’ята частина підлітків-бродяжок намалювали у складі “атома” дорослих, з якими в них немає споріднених відносин. За результатами тестування за методикою Hand-тест на рівні тенденції встановлено відмінності між показниками “соціальна незрілість” в підлітків-бродяжок та нормативних підлітків;*

байдуже ставлення до власного здоров’я. За даними опитування визначено, що бродяжки порівняно з нормативними підлітками хворіють частіше. Разом з цим, лише 15,1% підлітків-бродяжок під час хвороби звертаються за допомогою до лікарів. У результаті порівняння симптомів порушення здоров’я серед бродяжок та нормативних підлітків зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,001) між показниками “кашель і біль у грудях”, “головний біль”, “біль у животі”, “підвищена температура”, “висипання на шкірі”, “рани і забої на тілі”, “зубний біль” та “нічого не було”. За результатами тестування за методикою Hand-тест виявлено, що 54,5% досліджуваних бродяжок байдуже ставиться до власного здоров’я. На рівні тенденції встановлено відмінності між показниками “байдуже ставлення до здоров’я” в підлітків-бродяжок та нормативних підлітків;

виражені акцентуації характеру. Визначено, що для бродяжок найбільше властиві екзальтований (80,6%), неврівноважений (64,5%), гіпертимний (58,1%) та циклоїдний (51,6%) типи акцентуації характеру. Виявлена істотна розбіжність показників за неврівноваженим типом акцентуації у нормативних підлітків (12.6%) і підлітків-втікачів (мандрівники – 83,3%, ситуативні втікачі – 54,3%, бродяжки – 64,5%) підтверджує, що у втікачів знижений рівень контролю за здійсненням асоціальних вчинків та може свідчити про деякі проблеми невротичного характеру. У результаті порівняння акцентуацій характеру зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,01) між показниками вираженості неврівноваженої та екзальтованої акцентуацій характеру, а також значущі відмінності (p < 0,05) між показниками вираженості демонстративної акцентуації у бродяжок та нормативних підлітків. На рівні тенденції встановлено відмінності між показниками гіпертимної, емотивної, циклоїдної та дистимної акцентуації в підлітків-бродяжок та нормативних підлітків.

Встановлені вікові та гендерні особливості схильності до бродяжництва. Зокрема, у результаті порівняння можливих причин втечі з дому, що вказали підлітки різного віку, зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,001) за показниками “прагнення мандрувати”, “конфлікти з оточенням”, “реакція емансипації” та статистично значущі відмінності (p < 0,05) за показниками “уникнення неприємностей” та “покарання”, також зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,001) за показниками “прагнення мандрувати” та статистично значущі відмінності (p < 0,05) за показниками “конфлікти з оточенням” в різних статевих групах підлітків. У результаті порівняння пріоритетів проживання з однолітками зафіксовано статистично значущі відмінності (p < 0,05) за показниками “веселощі” та “самостійність, незалежність” в різних вікових групах та статистично значущі відмінності (p < 0,001) за показниками “розуміння, спілкування” та “алкоголь, цигарки, наркотики” в різних статевих групах.

У результаті факторного аналізу виявлено п’ять факторів, які становили п’ять груп чинників, що утримують підлітків від втечі. До першого фактору “шкільне та позашкільне життя” увійшли такі показники як школа (0,913) і захоплення (0,907). До другого фактору “дружня підтримка” – друзі (0,759) і дружня атмосфера (0,815). Отже, до двох перших груп факторів увійшли чинники, що доводять значущість спілкування у підлітковому віці, емоційної прихильності до друзів та значення школи як соціального інституту в утриманні підлітків від втечі з дому. До третього фактору “емоційний комфорт” увійшли такі показники, як вдома добре (0,752), хвилювання рідних (0,487) та сім’я (-0,588). До четвертого фактору “любов” – любов батьків (0, 668) та жалість і любов до батьків (-0,588). Можна констатувати, що третій і четвертий фактори відображають позитивне ставлення до сім’ї, турботу та певну відповідальність за близьких. До п’ятого фактору “внутрішні детермінанти” увійшли показники страх покарання (0,765) та совість (0,827).

Таким чином, можна стверджувати, що виникнення схильності до бродяжництва у підлітків зумовлюється сукупністю чинників зовнішнього соціального середовища (особливо мікросередовища), а також індивідуально-психологічними особливостями особистості підлітка.

У третьому розділі “Психологічні умови корекції бродяжництва підлітків” наведено загальну стратегію формуючого експерименту, визначено психологічні умови, розкрито модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва, обґрунтовано систему методичних прийомів та надані результати її експериментального впровадження.

Формуючий експеримент тривав впродовж 2005-2006 навчальних років. У ньому взяло участь 51 підліток, схильний до бродяжництва, у віці 13-15 років, які тимчасово перебували у Денному кризово-реабілітаційному центрі “Діти вулиці”, “Цілодобовому пункті допомоги” Київського Центру соціальних служб сім’ї і молоді та приймальнику-розподільнику для неповнолітніх ГУ МВС України у м. Києві, з них 26 осіб склали експериментальну групу, в якій було реалізовано розроблену нами модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги. До контрольної групи було включено 25 підлітків, з якими проводилася звичайна робота соціальними працівниками закладів соціальної допомоги та вихователями приймальника-розподільника.

Спираючись на роботи Ю.Альошиної, О.Бондаренка, І.Вачкова, С.Деряба, Б.Карвасарського, П.Лушина та ін., враховуючи результати констатуючого етапу дослідження, а також зміст і структуру роботи практичних психологів у дисертації було розроблено модель (зміст, програма та технологія) психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва, яка передбачала три етапи: підготовчий, консультативний, корекційно-тренінговий. На кожному етапі психолог вирішував низку завдань і використовував певний набір спеціальних навичок, діагностичних методик, психокорекційних процедур і методів. Так, основне завдання підготовчого етапу полягало у створенні безпечної і комфортної атмосфери спілкування та взаємодії з підлітками. Консультативний етап був спрямований на стимулювання позитивної мотивації зміни поведінки, стимулювання особистої відповідальності за свою поведінку. Для цього використовувались різні прийоми: прийом розкриття намірів, методику конфронтації клієнта і прийом відкритої конфронтації, прийом оцінки негативних наслідків девіантної поведінки і методику проектування майбутнього. Корекційно-тренінговий етап роботи був націлений на створення передумов для позитивної соціалізації особистості. Така допомога здійснювалася через вирішення певних психологічних завдань: розвиток соціальної активності, спонукання і сприяння формуванню інтересу та поваги до себе, членів власної родини та оточення; навчання прийомів саморегуляції, контролю, адекватного прояву активності, ініціативи та самостійності щодо вибору правильних форм поведінки; орієнтування на виконання соціальних вимог; позитивному налаштуванню на подолання труднощів, на зміну помилкових та ірраціональні судження на конструктивні та на закріплення позитивних зразків поведінки. Ці завдання знаходили своє розв’язання в системі тренінгових занять.

Своєрідністю програми було те, що:

1) в основу всіх занять покладено терапевтичні метафори, у тому числі притчі, терапевтичні історії, метафори кольору тощо, а це означало – робота відбувалася не тільки на свідомому, а й на підсвідомому рівнях;

2) на кожному занятті вирішувалась низка завдань за допомогою трьох функціональних компонентів: а) інформаційно-пізнавального; б) діагностичного; в) корекційно-розвивального. У свою чергу, кожен із компонентів реалізовувався через певний набір спеціальних технік, діагностичних методик, психотерапевтичних процедур і методів;

3) проективні малюнки використовувалися, окрім діагностиці, для здійснення корекційного втручання та були гармонічне вплетені у сценарій заняття.

Для оцінки ефективності психологічної допомоги підліткам, схильним до бродяжництва, були обрані такі критерії: а) “повернення з вулиці” додому чи закріплення у центрах допомоги; б) зниження рівня і кількості проявів психологічних захистів/опору та агресії у процесі надання психологічної допомоги; в) позитивні зміни в помилкових переконаннях підлітків, схильних до бродяжництва, про їхню взаємодію людьми, які їх оточують, і світом загалом.

Для вимірювання ефективності психологічної допомоги на базі зазначених критеріїв було підібрано адекватні методи дослідження (аналіз документів, спостереження, інтерв’ювання, контент-аналіз ранніх спогадів).

Під час проведення формувального експерименту значну частину підлітків-втікачів “повернено з вулиці”: всіх мандрівників як з експериментальної так і контрольної групи; 41,6% ситуативних втікачів з експериментальної групи та 33,3% ситуативних втікачів з контрольної групи; 72,8% бродяжок обох груп, з них: 12,1% – повернулися додому або в інтернат, а 45,5% – стали постійними клієнтами Центру “Діти вулиці” та Цілодобового пункту допомоги. Зафіксовані статистичні відмінності (р < 0,01 по критерію ц* – кутове перетворення Фішера) між показниками “закріплення у Центрі, Пункті допомоги” у підлітків-бродяжок експериментальної та контрольної груп. На рівні тенденції встановлено відмінності між показниками “повернення на вулицю”.

У результаті формуючого експерименту в експериментальній групі:

- відбулося значне зниження проявів психологічних захистів від 100% до 23,1% та агресивних і ворожих реакцій — від 70,6% до 7,7%. Зафіксовано статистичні відмінності (р < 0,01 по критерію ц* – кутове перетворення Фішера) між показниками “прояв психологічних захистів” та “прояв агресивних і ворожих реакцій” на початку і завершенні роботи;

- відзначені позитивні зміни в переконаннях підлітків-бродяжок, які знайшли своє відображення в “новій” формулі життєвого стилю. Зафіксовані статистичні відмінності (р < 0,01 по критерію ц* – кутове перетворення Фішера) за показниками “життя вороже” та “я – господар життя, я – коваль свого щастя”, що були отриманні при первинному і повторному наданні ранніх спогадів (табл. 2). Причому частина переконань бродяжок типу “життя вороже, небезпечне, безглузде і нудне” були перетворені в нові формули життєвого стилю типу “Я – господар життя. Я – коваль свого щастя”.

Таблиця 2

Формули життєвого стилю підлітків-бродяжок до і після

формувального експерименту

Варіанти узагальнених

формул життєвого стилю | Кількість підлітків, %

до формувального експерименту | після формувального експерименту

Життя вороже | 27,3** | 3,0**

Життя небезпечне | 15,2 | 3,0

Життя безглузде | 6,1 | 3,0

Жити нудно | 3,0–

Я – господар життя /

Я – коваль свого щастя | 0,0** | 18,2**

Жити – означає навчитися себе захищати–