Письменниці визнають спадкоємність як на рівні осібних постатей, так і на рівні нації, народу, країни. Творам Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос притаманна етнічна маркованість, що постає домінантою української фемінної літератури. Зв’язок із національними джерелами репрезентовано через висвітлення рис менталітету, мистецьку адаптацію та реінтерпретацію міфологічних і релігійних мотивів, образної символіки та фольклорного інтертексту, завдяки постійній акцентації питання етногенетичної пам’яті й проблеми національної ідентифікації.

Об’єднавчим структурним компонентом фемінних творів є фрагментарність побудови, зумовлена емоційною хронологією: чуття персонажа детермінують появу художнього образу чи події. Жінки-автори залучають змістотворчі вставні та вставлені елементи, візуальні тексти, використовують прийоми обрамлення і монтажу, екскурси та ретроспекцію. Фрагментарна організація вказує на ефект недомовленості, який детермінує багатозмістовність, про що свідчать відкриті фінали. Текстова мозаїчність у жіночому тексті витворюється за допомогою змішування типів творчості (прози й поезії) та поєднання жанрів (щоденник, епістолярій, студії самоаналізу). Акцентація рис фемінних текстів, письма і мови, жіночого світосприйняття позначається на жанрових модифікаціях: роман-епопея Докії Гуменної („Діти Чумацького Шляху”), книга-колаж Марії Матіос („Фуршет”), новела-притча Віри Вовк (цикли „Карнавал”, „Святий гай”, „Калейдоскоп”), роман-синтез Євгенії Кононенко („Імітація”, „Зрада”).

У художніх текстах письменниць відсутня трафаретність образів, персонажі не виголошують програмних гасел, а репрезентують осібні погляди. На відміну від феміністського відображення людини і світу, фемінна рецепція та інтерпретація позбавляє літературу штучної стереотипності, навпаки, пріоритет надано індивідуальному сприйняттю, що унеможливлює догматизм та ідеологічну заангажованість у творі. Адже визначальна роль належить суб’єктивній життєвій позиції, яка зумовлює певні особливості світогляду письменниці, унікальність змісто- і формотворчої організації художніх текстів. Тому твори Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос є зразками фемінної літератури, де репрезентовано не лише жіноче світобачення, але й домінанти національної ментальності та української фемінної традиції.

Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях:

Ткаченко Т.І. Реінтерпретація Нового Завіту в „Карнавалі” Віри Вовк // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Вип.10. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. – С. 314 – 317.

Ткаченко Т.І. Сучасний український жіночий детективний роман ХХІ ст. // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Вип.11. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – С. 375 – 378.

Ткаченко Т.І. Дискурс зради в романі Євгенії Кононенко „Зрада” // Вісник Харківського національного університету імені Василя Каразіна. – № 632. Серія ФІЛОЛОГІЯ. – Вип.42. – Х.: ВЦ „Харківський університет”, 2004. – С. 297 – 299.

Ткаченко Т.І. Художня інтерпретація образу матері у творчості Євгенії Кононенко: інтертекстуально-історичний аспект // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Вип.ІІ. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. – С. 373 – 376.

Ткаченко Т.І. Рольові зміни образу жінки у прозі Докії Гуменної // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Вип.12. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. – С. 452 – 454.

Ткаченко Т.І. Матріархат і патріархат: мистецька інтерпретація у повісті Докії Гуменної „Велике Цабе” // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного лінгвістичного університету / За ред. О.Мушкудіані. – Вип.7. – К.: Правові джерела, 2005. – С. 174 – 180.

Ткаченко Т.І. Концепція митця і мистецтва у поглядах Олександра Довженка і Віри Вовк // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Вип.13. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – С. 242 – 246.

АНОТАЦІЯ

Ткаченко Т.І. Фемінний дискурс другої половини ХХ – початку ХХІ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню специфіки фемінного дискурсу в українській літературі на прикладі творчості Докії Гуменної, Віри Вовк, Євгенії Кононенко і Марії Матіос. Вперше комплексно проаналізовано та системно упорядковано понятійний апарат фемінології української художньої словесності, а також висвітлено основні етапи становлення і розвитку жіночої літературної традиції, розмежовано поняття “фемінність” і “фемінізм”. З’ясовано визначальні особливості фемінного прозописьма, що полягають в акцентації жіночої суб’єктивності, у своєрідній текстовій організації (мозаїчність, фрагментарність, інтуїтивний первінь, тілесність, несподіваний і дестабілізуючий ефект, пристрасть як вітальна сила тексту, синтез мистецтв, змішування жанрів, кількарівневість зображуваного), в актуалізації синкретичного сприйняття (слухові, зорові, дотикові, смакові рецептори) та синестезійної чуттєвої інтерпретації людини і світу.

Ключові слова: фемінний дискурс, жіноча література, фемінне авторство, рецепція, читання, мова, письмо, текст, реінтерпретація.

АННОТАЦИЯ

Ткаченко Т.И. Феминный дискурс второй половины ХХ – начала ХХІ века. – Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию специфики феминного дискурса в украинской литературе на примере творчества Докии Гуменной, Веры Вовк, Евгении Кононенко, Марии Матиос. Впервые комплексно проанализировано и системно упорядочено понятийный аппарат феминологии художественной украинской словесности, а также раскрыты этапы становления и развития женской литературной традиции, разграничены понятия “феминность” и “феминизм”. Установлены определяющие особенности феминного прозописьма, которые основываются на акцентировании женской субъективности, на своеобразной текстовой организации (фрагментарность, интуитивное начало, телесность, неожиданный и дестабилизирующий эффект, страсть как витальная сила текста, синтез искусств, смешивание жанров), на актуализации синкретического восприятия (слуховые, зрительные, осязательные, вкусовые рецепторы) и чувственной интерпретации человека и мира.

На основе проведенного в диссертации анализа можно утверждать, что украинская женская литература второй половины ХХ – начала ХХІ века выступает важной составляющей феминного дискурса. Особенности женской рецепции проявляются в произведениях Докии Гуменной, Веры Вовк, Евгении Кононенко и Марии Матиос. Писательницы акцентируют не событие, а впечатление – эмоциональный уровень восприятия. Женщина-автор избегает образной маргинальности, постулируя приоритет индивидуальной духовной сущности. Любой, даже второстепенный, персонаж имеет характеристику, полученную от писательницы и читателя (соавтора). Об этом также свидетельствует позиция авторского невмешательства: отсутствует констатация или категорическая оценка события и героя.

Доминантным элементом читательского восприятия и феминной художественной характеристики персонажа является синтез сознательного и бессознательного. Женщины отображают представление про господствующую роль внутреннего, бессознательного в попытках реконструировать женский язык, что раскрывает черты феминного письма: через актуализацию праречи (Докия Гуменная), с помощью синтаксической деиерархизации (Вера Вовк), используя ритмизованный речитативный текст (Мария Матиос). В желании писательниц возродить феминный язык проступает уникальность женского видения – связь поколений. Эта особенность феминного мировоззрения раскрыта в специфике модулирования картин прошлого, которое выступает проекцией современности и антиципацией будущности.

Писательницы подчеркивают этногенетическую вневременную связь на уровне личности, нации, народа. Произведения Докии Гуменной, Веры Вовк, Евгении Кононенко и Марии Матиос характеризуются национальным маркированием, которое является доминантой украинской феминной литературы. Связь с этническими истоками отражена в репрезентации особенностей менталитета, реинтерпретации мифологических и религиозных мотивов, а также в использовании фольклорного интертекста и постоянном акцентировании вопроса этногенетической памяти, проблемы национальной идентичности.

Общий структурный компонент произведений феминной литературы – фрагментарность построения, обусловлена эмоциональной хронологией событий: чувства персонажа провоцируют появление художественного образа или актуализацию конкретного, важного для героя на этот момент, события. Фрагментарность и мозаичность способствуют своеобразной текстовой многозначности, вызывая эффект недосказанности (приоритет субъективной рецепции), что подтверждается открытыми финалами.

Произведениям Докии Гуменной, Веры Вовк, Марии Матиос и Евгении Кононенко свойственны общие определяющие признаки женского прозописьма. В художественных текстах писательниц отсутствует шаблонность и тенденциозность образов, их персонажи не провозглашают программных речей, а исповедуют собственные взгляды. В отличие от феминистского отображения человека и мира, феминная интерпретация избегает штучной стереотипности, наоборот, приоритетом наделено индивидуальное восприятие. Главенствующая роль принадлежит субъективной жизненной позиции, которая определяет особенности мировоззрения каждой писательницы, признание читателя-соавтора, оригинальную сюжетную и формообразовательную структуру художественных текстов. Поэтому произведения Докии Гуменной, Веры Вовк, Евгении Кононенко и Марии Матиос являются репрезентантами феминной литературы, которая раскрывает не только уникальное женское мировосприятие, но и доминанты национальной ментальности, а также феминной художественной традиции.

Ключевые слова: феминный дискурс, женская литература, феминное авторство, рецепция, чтение, язык, письмо, текст, реинтерпретация.

SUMMARY

Tkachenko T.I. The Feminine Discourse from the Middle of the 20th century till the Beginning of the 21st century. – Manuscript.

Ph.D. of languages and literary thesis by the specialty 10.01.01 – Ukrainian literature. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2007.

The paper deals with the specificity of the feminine discourse in the Ukrainian literature by the example of the works of Dokia Humenna, Vira Vovck, Eugenia Kononenko and Maria Matios. For the first time in the Ukrainian study of literature this research systematic analyzes and regulates the definitions of Ukrainian artistic feminology. It outlines the development of the feminine literary tradition in general. The paper differentiates such notions as “feminine” and “feminism”. The dissertation clarifies the main peculiarities of female prose. There is original textual organization (mosaic, fragmentariness, intuitive basis, unexpected effect, passion as vital power of text, synthesis of arts, mixing of genres, multi-level representation), the accentuation of woman’s subjectivity, the actualization of syncretic perception (acoustic, visual, tactile, gustatory sense) and sensible interpretation of a man and the whole world.

Key words: feminine discourse, woman’s literature, female authorship, perception, reading, language, writing, text, reinterpretation.