Національна академія наук україни

Інститут української мови

Титаренко Валентина Миколаївна

УДК 811.161.2’373.45-112+81’282

ЛЕКСИКА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ В ПІВНІЧНОУКРАЇНСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ XVI  ст.

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2007

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, в.о. професора

Мойсієнко Віктор Михайлович,

директор навчально-наукового інституту

філології та журналістики Житомирського

державного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Білоусенко Петро Іванович,

Запорізький національний університет,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук

Дидик-Меуш Ганна Михайлівна,

науковий співробітник відділу української

мови Інституту українознавства

ім. І.Крип’якевича НАН України.

Захист відбудеться “12” грудня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “10” листопада 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук В.М. Фурса

Загальна характеристика роботи

Запозичення – один із продуктивних способів розширення словникового складу будь-якої мови. Проблема запозичень в українській мові сьогодні не є новою, малодослідженою. Перші наукові праці про запозичення з’являються в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (П. Житецький, Д. Шелудько, І. Шаровольський, І. Огієнко). Проблему мовних контактів різних періодів досліджували Л. Булаховський, Ю. Жлуктенко, Л. Гумецька, Й. Андерш, П. Лизанець, М. Рогаль, Л. Худаш, В. Русанівський, А. Непокупний, Н. Романова, С. Гриценко та ін. Зверталися до цієї теми зарубіжні дослідники, переважно польські: Ст. Грабець, Т. Лер-Сплавинський, М. Лесів, С. Роспонд, В. Вітковський, Ю. Косць. Проблему запозичень в українському мовознавстві вивчали різноаспектно: результати мовних контактів (поява тюркізмів, полонізмів, германізмів, латинізмів, мадяризмів тощо); вплив запозичень у різні мовні періоди; жанрово-стилістичне функціонування запозиченої лексики. Цим питанням присвячено як окремі монографічні, дисертаційні розвідки, статті, так і праці, опосередковано дотичні до проблеми. Однак сьогодні поставлена проблема через свою широту, багатоаспектність вивчення є актуальною і має практичне та теоретичне значення: потреба в словнику запозиченої лексики, вироблення єдиної методології дослідження запозичених лексем, установлення реального відсотка запозичень в українській мові.

Вивчення запозичених лексем на певній території проводилося чи проводиться лише на сучасному зрізі (К. Дейна “Польські елементи в західноукраїнських говорах”, Г. Кьорян “Романізми в українських говорах Хустщини”, Г. Аркушин “Полонізми в західнополіських говірках” та ін.). Слова іншомовного походження потребують спеціального дослідження ще й тому, що в українській лінгвістиці не створено історичного словника запозичених слів. Хоч походження лексем в українській мові відображено в історичних словниках (Словник староукраїнської мови XIV – XV ст., Словник української мови XVI – XVII ст., Матеріали... Є. Тимченка тощо), але, як зазначають укладачі, встановлення джерела запозичень не є для них основним завданням. Розпорошеність праць, у яких об’єктом виступають запозичення, часто заважає дослідникам однозначно кваліфікувати ту чи ту лексему. Етимологічний словник української мови – праця, у якій системно відбито вказівки походження слів, але в ній переважно представлена лексика XIX – XX ст. Відповідно в цей період змінилися шляхи проникнення слів іншомовного походження: посередником стала російська мова, а в XVI – XVII ст. була переважно польська. Тому ремарка “через російське посередництво” не відповідає дійсності в тому випадку, якщо номен уже засвідчений у пам’ятках до другої половини XVII ст. Водночас усі однокореневі та похідні слова в етимологічному словнику подано в одній статті, а історія появи окремих із них не завжди збігається.

Хронологічні межі дослідження зумовлені тим, що цей період (XVI – XVII ст.) виділяють як окремий чи як частину староукраїнської мовної доби багато дослідників, які вивчали питання періодизації української мови (Ю. Шевельов, В. Німчук, В. Русанівський, О. Горбач), і позначений розвитком окремих стилів і жанрів староукраїнської мови, урізноманітненням тих, що існували, зокрема ділового. У цей час контакти українців із народами Європи, передовсім поляками, значно активізуються, а тому в староукраїнську мову потужним струменем вливаються насамперед полонізми, безпосередньо та через посередництво польської слова з інших європейських мов. Не можна однозначно оцінювати роль запозичень XVI – XVII ст.: завдяки посередництву польської мови староукраїнська мова розвивалася в контексті західноєвропейської мовної практики (латинськомовна термінологія, інтернаціоналізми), поряд із цим значна кількість питомих лексем безпідставно витіснялася полонізмами.

Актуальність роботи. Запозичену лексику північноукраїнського ареалу спеціально не досліджували ні в діахронії, ні в синхронії. Протягом останніх десятиліть надруковано низку пам’яток із Полісся, які ще не були об’єктом вивчення, як наслідок – у науковий обіг уведено значний новий мовний матеріал. У ґрунтовних студіях лінгвальних особливостей опублікованих північноукраїнських текстів (передмови В. Німчука (Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.: Зб. док.; Книга Київського підкоморського суду (1584-1644)), А. Матвієнко (Волинські грамоти XVI ст.), В. Мойсієнка (Акти Житомирського гродського уряду: 1590 рік, 1635 рік) та ін.) увагу приділено різним рівням мовної системи, однак запозичену лексику досліджено лише в загальному контексті (передмова В. Мойсієнка до Актів Житомирського гродського уряду: 1590 рік, 1635 р.). Тому вивчення запозичень у конкретний часовий проміжок на чітко локалізованому мовному просторі зараз є важливим і актуальним завданням україністики.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Роботу виконано в межах колективної наукової теми кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка “Синхронічне та діахронічне вивчення північноукраїнського наріччя”.

Мета роботи – виявити та проаналізувати лексику іншомовного походження в пам’ятках північноукраїнського ареалу XVI – XVII ст., виділити тематичні групи запозичень, простежити особливості їхнього функціонування в цьому регіоні (адаптація, вплив інших мов на північноукраїнський лінгвоконтинуум).

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. Виявити апелятивну іншомовну лексику в північноукраїнських пам’ятках XVІ – XVII ст.

2. Класифікувати запозичення на лексико-семантичному рівні; виокремити ТГЛ, які найбільше зазнали іншомовного впливу, вказати на причини.

3. З’ясувати вплив інших мов на словниковий склад пам’яток північноукраїнського ареалу XVI – XVII ст.

4. Визначити основні функції слів іншомовного походження (позначали нову реалію, розширювали виражальні можливості поліського словника, виконували роль терміна) в північноукраїнських пам’ятках зазначеного періоду.

5. Проаналізувати динамічні процеси в семантичній структурі запозиченої лексики.

6. Простежити еволюцію слів іншомовного походження в північноукраїнському наріччі (на основі опублікованих діалектних матеріалів).

Об’єктом дослідження є тексти ділового стилю північноукраїнського ареалу XVI – XVII ст.

Предмет дослідження – лексика іншомовного походження вищезазначених пам’яток.

Джерельною базою дисертації слугували опубліковані документи XVI – XVII ст. із північноукраїнських територій (акти гродських, підкоморських та земських урядів із Володимира-Волинського, Луцька, Житомира, Овруча, Києва, грамоти, універсали як державного рівня, так і приватні). Оскільки метою дослідження є аналіз конкретного територіально-мовного утворення, то при відборі пам’яток особливого значення надавали встановленню їх точної локалізації. Такими локальними текстами є передовсім справи з актових книг повітових канцелярій земських, гродських, підкоморських судів. Тому подібні писемні документи стали основною джерельною базою дослідження. У дисертації використано матеріали таких пам’яток, як: Волинські грамоти XVI ст.; Литовська метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 року; Торгівля на Україні XIV – середина XVII століття: Волинь і Наддніпрянщина; Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів; Василь Загоровський. Духовное завhщание; Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVII ст.; Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582-1588 рр.); Акти Житомирського гродського уряду: 1590 рік, 1635 рік; Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року; Книга Київського підкоморського суду (1584-1644); АрхЮЗР та ін. публікації. В окремих випадках використовували матеріали Словника української мови XVI – XVII ст., а саме: якщо в досліджуваних нами текстах лексема не зафіксована, але вона зареєстрована в Словнику... і походить із північноукраїнської території. Картотека досліджуваних запозичень становить 1715 одиниць.

Ілюстративний матеріал у роботі подано в початковій формі.

Методи дослідження. У дисертації використано різні прийоми описового методу: шляхом спостережень виявлено лексеми іншомовного походження, за допомогою прийомів узагальнення та класифікації вибрані запозичення розподілено за тематичними групами, застосовано також прийом інтерпретації результатів спостереження. Використано прийоми зіставного, порівняльно-історичного методу, а також елементи математичних методів, зокрема методи для підрахунку кількості слів іншомовного походження.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві проаналізовано слова іншомовного походження на основі чітко локалізованих північноукраїнських пам’яток ділового стилю XVI – XVII ст. У науковий обіг уведено значний за обсягом фактичний матеріал, який системно раніше не досліджували. Виявлено впливи інших мовних систем, які відігравали найбільшу роль у становленні поліського словника XVI – XVII ст. Уточнено шляхи проникнення низки запозичених слів до староукраїнської мови.

Практичне значення результатів роботи полягає в тому, що вони можуть бути використані в лексикографічній практиці, оскільки виявлені запозичення становлять частину запозиченого лексикону української мови XVI – XVII ст., матеріал дисертації також може бути використаний для написання синтетичних праць із історії української мови та в навчальному процесі (у розробці та викладанні спецкурсів, написанні підручників та посібників із історичної лексикології).

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що продемонстрований матеріал, окреслений у часовому і жанровому планах, слугуватиме для виявлення загальних та специфічних тенденцій при запозиченні слів у мові загалом, а також доповнить попередні надбання українського мовознавства в царині історичної лексикології.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи та дисертацію в цілому обговорено на засіданні кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка, на засіданні лабораторії польської мови на східному прикордонні Інституту польської мови Польської академії наук та на засіданні відділу історії української мови Інституту української мови НАН України.

Основні положення та результати дисертації апробовано на Міжнародній конференції “Проблеми аналізу тексту”, присвяченій Євгенові Кудрицькому (Житомир, 2003), Діалектологічному семінарі “Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2004), Міжнародній науковій конференції “Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження професора М. А. Жовтобрюха (Черкаси, 2005), на семінарах Міжнародної школи гуманітарних наук Центральної та Східної Європи, сесії “Українсько-польські мовні контакти” (Варшава, 2006), Всеукраїнській науковій конференції “Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку” (до 100-річчя від дня народження професора С. П. Самійленка) (Запоріжжя, 2006); Всеукраїнській із міжнародною участю науковій конференції на тему: “Проблеми педагогічної освіти в полікультурному просторі України” (Житомир, 2007 р.).

Публікації. Різні аспекти дослідження відбито в одинадцяти публікаціях, шість із яких – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (310 найменувань), списку використаних джерел, списку використаних словників та додатків (додаток А – Лексика, яка не ввійшла в основні тематичні групи, та службові слова, додаток Б – Відбиття фонологічної синтагматики польської мови в північноукраїнських пам’ятках XVI – XVII ст., додаток В – Алфавітний покажчик лексики іншомовного походження). Загальний обсяг дисертації 287 сторінок, основного тексту – 190.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, з’ясовано теоретичне й практичне значення роботи, її наукову новизну, джерельну базу, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження.

У першому розділі дисертації “Відображення мовних контактів у північноукраїнських пам’ятках ХVI – XVII ст.” простежено стан вивчення запозичень в українській мові, проаналізовано мовну ситуацію на північноукраїнських землях у XVIXVII cт. та визначено критерії виділення запозичень.

Перші студії, у яких розглядали питання іншомовних впливів на українську мову, з’явилися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (П. Житецький, Д. Шелудько, І. Шаровольський, І. Огієнко). Від перших праць і дотепер запозичення аналізували в різних аспектах: наповнення тематичних груп іншомовними словами (Р. Ріхардт, М. Худаш, І. Сабадош, Д. Гринчишин, І. Керницький, Ф. Ткач, М. Рогаль та ін.); функціонування запозичень у творах різних жанрів (ділові документи Б. Хмельницького проаналізував Ф. Ткач, літописи XVI – XVII ст. – М. Рогаль, Крехівський Апостол – І. Огієнко); семантичні зміни, яких зазнають запозичення (А. Свашенко); вплив польської стилістики на староукраїнське діловодство (О. Геращенко); адаптація полонізмів у староукраїнській мові (Л. Гумецька); досліджували запозичення, переважно полонізми, на матеріалах словників, зокрема: Словника староукраїнської мови XIV – XV ст. (Д. Будняк, В. Вітковський, М. Карплюк), Словника української мови XVI – XVII ст. (Л. Гонтарук), Словника української мови та Етимологічного словника української мови (Д. Будняк); українсько-західнослов’янські паралелі були предметом досліджень Й. Дзендзелівського та П. Гриценка та ін.

Найбільше праць із цієї проблеми присвячено впливам польської мови (П. Житецький, І. Огієнко, Р. Ріхардт, Л. Гумецька, М. Худаш, Ф. Ткач, Д. Будняк, В. Вітковський, М. Лесів, М. Карплюк, А. Свашенко, О. Геращенко та ін.).

Об’єктом досліджень, крім полонізмів, були чехізми (А. Яковлев, Л. Гумецька, Й. Мацурек, Й. Андерш, В. Русанівський, М. Басай, А. Флоровський та ін.), латинізми (С. Гриценко, Ю. Цимбалюк та ін.), запозичення з німецької (Д. Шелудько, І. Шаровольський, В. Мартинов, А. Опельбаум, Я. Рибалка, О. Горбач, В. Акуленко, Б. Кобилянський, О. Пророченко та ін.), запозичення з тюркських мов (О. Макарушка, М. Рогаль, Д. Гринчишин, Р. Юналаєва, Е. Реп’єва, Г. Халимоненко, І. Федоровська, О. Гаркавець, С. Стаховський та ін.), запозичення з грецької мови (О. Пономарів) та ін. Сьогодні малорозпрацьованою залишається проблема українсько-білоруських та українсько-російських лексичних впливів досліджуваного періоду.

Як бачимо, дослідження мовних контактів української мови є багатогранними, різноаспектними, характеризуються значними напрацюваннями в цій царині, однак, незважаючи на досягнення, багато питань до кінця залишаються не розв’язаними (приблизний відсоток запозиченої лексики в українській мові; на яких тематичних групах найбільше позначився вплив інших мов; у яких жанрах і на якій території він найбільше проявляється; еволюція запозичень у сучасній українській мові; функціонування лексики іншомовного походження в говірках української мови; уточнення шляхів проникнення запозичених слів тощо), окремі потребують перегляду та нових досліджень у зв’язку з появою нових фактів (видання атласів, регіональних (діалектних) та історичних словників, пам’яток української мови).

Отже, незважаючи на велику історіографію, присвячену різним аспектам функціонування запозичень в українській мові, лексику іншомовного походження в північноукраїнських пам’ятках XVI-XVIIcт. комплексно і спеціально не досліджували.

На українських землях у XVI-XVIIcт. мовна ситуація була складною, оскільки функціонували тут різні мови, які відрізнялися походженням, структурою, ділянками використання: староукраїнська, церковнослов’янська, польська, латинська, грецька, чеська, німецька, ідиш, вірменська, угорська, кипчацько-турецька, словацька, молдавська, італійська та меншою мірою й деякі інші. Найбільш впливовими в літературно-писемному вжитку були староукраїнська, церковнослов’янська, польська, латинська. Особливість такої ситуації полягала в тому, що вибір мови був добровільний, залежав від автора (наприклад, письменники художні твори, крім староукраїнської, писали церковнослов’янською, польською, латинською).

Напевно, панування інших мов не тільки обмежило в розвитку українську мову XVI – XVII ст., зокрема її стилів, але й не дало можливості належно проявитися тодішній загальноєвропейській традиції – розвою національної мови. Таким чином, у XVI – XVIIст. наша література творилася нерідко на основі чужих мов, передовсім церковнослов’янської, польської та латинської, обминаючи власну. Особливо значний вплив мала польська мова, яка функціонувала в різних ділянках суспільного життя тогочасних українців. Як відомо, до кінця XVII ст. з королівської канцелярії спеціальні укази про заборону вживання староукраїнської мови чи на підтримку польської принаймні офіційно не видавали. Отже, панування польської мови, окрім державно-правової ділянки (вимоги видавати документацію з польської резиденції руською мовою), серед тогочасного українства сприймалося належно.

На нашу думку, аналізуючи польські впливи на українську мову XVI – XVII ст., варто розмежовувати не лише територіальні діалекти та мовні стилі, а й виділяти соціальні діалекти (мовлення шляхти та мовлення простого люду), оскільки соціальна диференціація суспільства в досліджуваний період була яскраво вираженою. Напевно, саме ця диференціація й визначала специфічні мовні особливості. Очевидно, мовленнєва поведінка привілейованих верств населення відрізнялася від простого люду – селян і міщан, оскільки відмінними були їхні культура та спосіб життя.

Критерії виділення запозичень – одна з основних проблем теорії запозичень. Основними критеріями виступають зовнішня оболонка слова (наприклад, невластиве конкретній мові поєднання звуків (моцъ, власны(и), вонтроба та ін.), виразні іншомовні форманти (-ца: заводца, забо(и)ца), -ция: атестация, апробация, юрисди(к)ция та ін.), а також історія слова, насамперед зв’язок із реалією, яку воно позначає, тощо. На жаль, не має і практично неможливо виробити єдину методику встановлення джерела походження лексем при контактуванні близькоспоріднених мов. У таких випадках для окремих слів важко визначити, чи запозичена лексема, чи питома, оскільки ні лінгвістичні, ні історичні факти не дають змоги остаточно встановити походження низки номенів (наприклад, не мають однозначного потрактування виявлені одиниці: спадок, статок, шкарадний, шабля, сукня, хуста та ін.). Достовірними критеріями, на думку М. Онишкевича та П. Гриценка, є географія та історія слів. Але для багатьох одиниць, наявних у нашому дослідженні, лінгвістична інформація відсутня, оскільки, по-перше, значна частина тогочасних номенів вийшла з ужитку, по-друге, нині не повністю опубліковані діалектні (регіональні) словники, не весь лексичний матеріал відображає Атлас української мови. Крім того, від XVI – XVII ст. до сьогодні низка слів могла запозичитися вторинно (з пол. тлумач від первинного тюрк. толмач), зазнати територіального звуження чи, навпаки, поширитися на значній території.

Найбільш інформативним може бути застосування комплексного підходу. В окремих випадках урахування більшості чи й усіх принципів не може дати вичерпної інформації, особливо тоді, коли мова йде про архаїзми, які не поширені в сучасній мові, а пам’ятки не дають надійних висновків. Переконливим критерієм, на нашу думку, є історико-етимологічне дослідження окремого слова.

У сучасній українській лінгвістиці розмежовують поняття запозичення та іншомовні слова. Відмінність між цими термінами визначається ступенем освоєння номена в мові-реципієнті. Іншомовні слова виразно зберігають ознаки мови-донора, вони цілком не пристосовані до системи мови, яка їх приймає. Але оскільки в XVI – XVII ст. не існувало правописних норм, які б регулювали входження іншомовних елементів, тому визначити ступінь засвоєння запозиченого номена в тогочасній мовній системі практично неможливо. Зважаючи на вищесказане, в тексті дисертації терміни слова іншомовного походження, іншомовні слова, запозичення, запозичені лексеми вживаємо як абсолютні синоніми.

Лексику іншомовного походження можна класифікувати двома способами: за етимологічним (з якої мови походить слово) джерелом та історичним (з якої мови безпосередньо було запозичене слово). У дисертації використовуємо перший спосіб. Аналіз запозичень за етимологічним джерелом передбачає встановлення шляхів проникнення лексики іншомовного походження. У досліджуваний період до староукраїнського лексикону безпосередньо проникали, безсумнівно, полонізми та більшість лексем тюркського походження. Лексика чеського, латинського, германського, грецького, тюркського тощо походження могла з’являтися двома шляхами: безпосередньо (через писемні іншомовні документи, торгівельні операції, колонізацію) та за посередництвом (переважно польської мови, подекуди церковнослов’янської). Для більшості слів установити точний шлях їх появи в староукраїнських пам’ятках неможливо (малоінформативність зовнішніх ознак (процес освоєння) запозиченого слова, відсутність належних екстралінгвістичних чинників). У роботі дотримуємося поглядів В. Гумбольдта, О. Потебні, В. Акуленка та ін. про те, що народження слова в мові – це творчий і багатоактний процес, який передбачає появу мовного знака в мові не раз і не в одному варіанті, поки він стане усталеним. Це означає, що те саме запозичення в текстах різних пам’яток могло з’являтися як прямо, так і через посередництво. У дослідженні під час паспортизації деяких запозичених слів до форми мови-джерела наводимо паралелі з інших (наприклад, для латинізмів може бути зазначена німецька та польська, для германізмів – польська і чеська та ін.). Наведені паралелі можуть свідчити про можливий, але не єдиний шлях проникнення тієї чи тієї іншомовної лексеми.

У другому розділі “Тематичні групи лексики іншомовного походження в північноукраїнських пам’ятках XVI-XVII cт.” зауважено, що межі тематичних груп є розмитими, тому належність деяких лексем до тієї чи тієї лексичної групи є умовною, при віднесенні до тематичної групи враховували стиль пам’ятки, контекст. Водночас контекст пам’яток ділового характеру допомагає не в усіх випадках для встановлення лексичного значення, особливо якщо лексема багатозначна.

Аналіз текстів пам’яток, писаних на різних територіях (Володимира, Луцька, Житомира, Києва, Овруча, Кременця) північноукраїнського ареалу засвідчив, що в тогочасних документах наявний значний відсоток слів іншомовного походження. Запозичені слова представлені в усіх тематичних групах, які дає змогу виділити лексичний матеріал досліджуваних пам’яток. Зіставивши тематичні рубрики студійованого матеріалу з тими, які виділено в колективній монографії “Історія української літературної мови. Лексика і фразеологія”, передовсім для XVI – XVII ст., можемо констатувати, що в північноукраїнських текстах ділового стилю представлені іншомовні слова переважно з усіх мікросистем староукраїнської мови, крім мистецтва та науки. Хоча наповнення цих груп іншомовною лексикою не однакове. Значна частина аналізованих лексем за значенням та зв’язком із позначуваним предметом може належати до кількох тематичних груп. На матеріалах поліських пам’яток виявлено понад півтори тисячі лексем іншомовного походження.

Найбільше виокремлено запозичень із польської мови, які представлені в усіх тематичних групах. У роботі проаналізовано 682 лексеми польського походження.

Значну кількість полонізмів у проаналізованих тематичних групах відзначено в:

1) лексиці на позначення відносин у суспільстві (146): шля(х)тицъ, здра(и)ца, зкгвалцити, наяздъ, хлопъ тощо; 2) лексиці, яка характеризує людину в її фізичному, психічному та інтелектуальному бутті (53): цорка/цурка, ма(л)жєнъство, каркъ, члонокъ, пр?нъкги та ін.; 3) юридичній (59): ска(р)га, мяновати, моцъ та ін.; 4) соціально-економічній (43): ма?(т)ность, влосно(ст), длужникъ та ін.; 5) побутовій (40): ве(р)цимак, ви(л)чура, кгарне(ц) тощо; 6) лексиці, пов’язаній із рахуванням і вимірами (36): стыченъ, паздерникъ, в?куисты(и) та ін.; 7) трохи менше в адміністративній (23): подканцлеры(и), подстаросты(и), валныи (сейм), се(и)мъ та ін.; 8) професійно-виробничій (10): брона, халупа, я(т)ка та ін.; військовій (11): плазъ, бронъ, хору(н)жи(и) та ін.; 9) церковно-обрядовій (9): бискупи(и), о(и)чецъ та ін.; 10) лексиці на позначення живої та неживої природи (10): бы(д)ло, паствисько, вилькготный та ін.; 11) зовсім мало в канцелярській: ?(т)vори(с)ты(и) (лист), члонокъ, ?бликгъ. Аналіз лексики за тематичними пластами дав можливість установити, у які групи найбільше проникали полонізми. Водночас активність відображення запозичень у лексико-тематичних класифікаціях також залежить від стилю мови. В аналізованих пам’ятках спостережено значний вплив полонізмів на суспільно-політичну лексику, юридичну, лексику, яка характеризує людину в її фізичному, психічному та інтелектуальному бутті, побутову й менший – на професійно-виробничу, церковно-обрядову, адміністративну, канцелярську лексичні групи. Частина полонізмів з’явилася насамперед для заповнення мовної лакуни та розширення виражальних особливостей староукраїнської ділової мови. Значна кількість польських лексем створювала дублети та витісняла питомі відповідники.

У ділових текстах північноукраїнського ареалу зафіксовано 44 лексеми чеського походження. Богемізми репрезентовані в тематичних групах незначною кількістю: лексика на позначення відносин у суспільстві (праца, за(ц)ны(и), поручъни(к), м?(с)то та ін.); лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини (ма(л)жоно(к), го(и)ны(и), немоцъ, хуть); соціально-економічна лексика (владнути, вла(д)ностъ, вла(ст)ный, длугъ); побутова лексика (п?(т)лица, пав?дла); юридична (поводъ, позовъ, св?д?цство та ін.); військова (дило, гуфецъ, валъка); професійно-виробнича лексика (кухаръ, замо(к), брама).

Впливи неслов’янських мов у студійованих пам’ятках теж показові. Латинізми є другою групою за кількістю з усіх запозичень та найбільшою з неслов’янських мов. Виявлено 430 лексем латинського походження. Такі одиниці переважають у групі юридичної лексики (124): акторатъ, ап?ляцыя, дєрокговати, акторъ, плєнипотєнт та ін., що зумовлено, по-перше, діловим стилем досліджуваних пам’яток (проте в різних жанрах може домінувати інша тематична група). По-друге, латинська мова все ж таки на той час ще зберігала в загальноєвропейському контексті статус мови-основи в юриспруденції, поширюючись через мови-транзитери на слов’янський мовний простір. Значну частину слів латинського походження виявлено на позначення відносин у суспільстві (84): ваковати, дисциплина, и(н)фо(р)мовати та ін.; в соціально-економічній лексиці (40): ар?нда, посєсыя, асикгнация та ін.; канцелярській (39): актъ, артикулъ, ратиfиковати тощо; інші групи, порівнюючи з їх наповненням запозиченнями з різних мов, латинізмами насичені менше: слова, які вживалися в ділянці релігійного життя (23): бискупъ, суфракганъ, кляшторъ та ін.; лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини (13): вомиты, aнимушъ, аф?ктъ та ін.; побутова (19): бриль, бруки, капелюшъ та ін.; лексика, пов’язана з рахуванням і вимірами (20): и(н)диктъ, кал?ндаръ, дата та ін.; дещо менше – військова лексика (8): армата, аппаратъ, капитанъ та ін.; лексика на позначення живої та неживої природи (8): мушкатъ, рубинъ, сал?тра та ін.; професійно-виробнича (6): палацъ, тарасъ та ін. Отже, латинська мова активно поповнювала не всі ті групи лексики, які в аналізованих текстах були найбільш динамічними. Це зумовлено тим, що латинську мову не використовували в повсякденному народному мовленні і, відповідно, не завжди вона ставала в нагоді для створення номена на позначення нового поняття.

Німецькомовний пласт лексики наявний майже в усіх тематичних групах, хоча й неоднаково. В аналізованих пам’ятках виявлено 216 лексем німецького походження. Найбільшу їх кількість засвідчено в побутовій лексиці (49): барва, коцъ, шнуръ та ін.; професійно-виробничій (46): зекгармистръ, кушнеръ, би(н)даси та ін.; лексиці на позначення відносин у суспільстві (29): вартовати, шляхта, бунтъ та ін.; військовій лексиці (28): брайцаръ, куля, штыхъ та ін.; соціально-економічній лексиці (26): гандель, пенязь, выдеркафъ та ін. Поодинокими лексемами засвідчена лексика, пов’язана з рахуванням і вимірами (9): тахеръ, шифу(н)тъ та ін.; лексика на позначення живої та неживої природи (7): валахъ, каплонъ та ін.; юридична лексика: варовати, варунокъ, мистръ, катъ; церковно-обрядова лексика: кацhръ, офира, труна; лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини: швакгєръ, кресъ.

Із виділених слів тюркського походження (66 одиниць) найбільша кількість належить до побутової лексики (45): бачмакги, ?(р)мякъ, кафтан тощо, зокрема в цій групі тюркізми розширили такі розряди лексики, як назви тканин, одягу та взуття. Поодиноко тюркізми виявлені у військовій термінології (7): гамалhя, кончеръ та ін.; лексиці на позначення живої та неживої природи: шафранъ, бахматъ, громакъ; лексиці, яка пов’язана з рахуванням і вимірами: а(р)ши(н), безмhнъ; соцільно-економічній: ка(з)на. У ділових пам’ятках декілька тематичних груп узагалі не поповнилися жодною лексемою тюркського походження, насамперед, це канцелярська та професійно-виробнича лексика, а також слова, які характеризують фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини і церковно-обрядову галузь. Із відзначених лексем тюркського походження лише кілька зафіксовано в Словнику староукраїнської мови XIV – XV ст. (єсачникъ, тебенки, куфтеръ, атаманъ, ясачныи, товаръ). Очевидно, решта були запозичені в XVI – XVII ст., хоча незаперечним є факт, що низка тюркізмів функціонувала в староукраїнській мові попередніх століть, але не потрапила до текстів пам’яток. Свідченням цього є наявність у Словнику XIV – XV ст. власних назв, апелятивами яких, імовірно, були лексеми тюркського походження (наприклад, Чоботъ, Бугаичовци, Бахматовци тощо).

Функціонують у досліджуваних текстах грецизми (34). Номени з грецької мови розширили переважно церковно-обрядову термінологію (18): архиєпископъ, арьхимандрытъ, манастиръ, анатема та ін. Такі одиниці були запозичені ще в києворуський період переважно через церковнослов’янське посередництво. Невеликою кількістю представлені запозичення з інших мов, які потрапляли переважно через мову-транзитера, зокрема польську, німецьку: з італійської (13): буратикъ, ма(л)маз?я, дарда та ін.; угорської (8): ка(р)вашъ, добошъ, шишакъ та ін.; французької (7): пасаманъ, боты, гарасъ та ін.; литовської: ковшъ, стырта, дякло, клуня, свир?нъ; засвідчено по одній лексемі, які сягали джерел іспанської (фарботы), англійської (каразея), румунської (брынъдза), давньоіндійської (имъберъ), гебрайської (кминъ), голландської (поташь), іранської (хата) мов.

В аналізованих пам’ятках не виявлено запозичень із російської та білоруської мов.

Великий наплив іншомовних номенів свідчить про відкритість та динамічність окремих лексико-семантичних груп, передовсім лексики на позначення відносин у суспільстві, соціально-економічної лексики, побутової, юридичної.

Аналіз лексики іншомовного походження на матеріалах північноукраїнських пам’яток засвідчив, що більшість лексем потрапили до староукраїнської мови з одним значенням. Лише невелика група запозичених слів були багатозначними (ба(р)ва ‘колір, барва’, ‘форменний одяг, уніформа’, ‘характер, манера’, кгвалт ‘насильство’, ‘напад’, моцъ ‘спроможність’, ‘чинність’ та ін.). У процесі функціонування запозичені номени зазнавали різних лексико-семантичних змін. Виявлено лексеми іншомовного походження, які в попередню мовну епоху (XIV –XV ст.) були полісемантичними, а в досліджуваний період зазнали звуження семантики. Наприклад, із XV ст. функціонував у староукраїнській мові полонізм стадло (п. stadlo) ‘стан (суспільне становище)’. У наступний період ця лексема зазнає звуження семантичної структури, оскільки в північноукраїнських книгах XVI – XVII ст. номен ужито зі значенням ‘шлюбний союз’: взя(в)ши м?н? за с?б? в ста(д)ло свто? ма(л)ж?(н)ско? (Волинські грамоти). Можливо, спочатку процес звуження семантики досягався сполученням із прикметником ма(л)ж?(н)ски(и). Низка лексем зазнала зміни семантичного обсягу (праця, замешкати та ін.). У староукраїнській мові лексема праця засвідчена з кінця XV ст. із семантикою ‘клопіт, труднощі’. Уже із середини XVI ст. у північноукраїнських пам’ятках слово вживають у сучасному значенні ‘робота’: которымъ всhмъ козакамъ, зъ маетьностей Сутhскихъ нагороду и заплату, за працу чинити обецовалъ (Луцька книга).

Проникнення запозичення до лексико-семантичної системи староукраїнської мови зумовлювало різні трансформації в ній, насамперед, розвиток синонімії, менше – омонімії.

У текстах широко засвідчено поширення синонімів у зв’язку з появою лексики іншомовного походження. Запозичена лексика з близьким значенням функціонувала як в одній пам’ятці (вирумовати ся (стп. wyrumowac) та питоме словосполучення во(н) вы(и)ти ‘піти геть’; ?бцова(н)? (п. obcowanie) та (с)полкова(н)? ‘спілкування’; м?шкала та с?д?ла; д?сп?ктъ та зневага; акция (лат. actio) та справа ‘справа, судовий процес’ та ін.), так і на надпам’ятковому рівні.

Синоніми утворювалися внаслідок появи слів із однаковим значенням із різних мов: ?роръ (лат. error), блє(н)ды (п. bled), ?мы(л)ка (п. omylka) та помы(л)ка ‘помилка’; ратунокъ (п. ratunek, нім. Rettung), cалъvа (п. salwa, іт. salwa) ‘порятунок’; прєпєдиции (лат. praepedоtio), встрентъ (стп. wstret), имъп?дим?(нт) (лат. impedоmentum) ‘перешкода’; акторъ (лат. actor), поводъ (п. powod, ч. pov?d), сторона поводова (п. strona povodowa) ‘позивач’ та ін. Основу описаних рядів становлять запозичені слова переважно з найбільш впливових на той час мов (латинської, німецької, польської). Процес становлення староукраїнської мови, зокрема розвиток ділового стилю, відсутність кодифікації на той час літературно-писемної мови та інші причини, ймовірно, призводили до проникнення синонімів, часто абсолютних, які походять із однієї мови: д?вастация (лат. devastatio) та дезоляция (лат. desolatio) ‘руйнування, нищення’; квитация (лат. quitatio) та квитъ (лат. quitus) ‘боргова розписка’; видиму(с) (лат. vidimus), е(к)стра(к)тъ (лат. extractum) ‘витяг, випис із книг або актів, копія’ та ін. Засвідчено слова, які мали питомі відповідники в староукраїнській мові: св?р?па (стп. swierzepa) та успадковані з праслов’янського періоду кляча, кобила, шкапа ‘кляча, кобила’; акция (лат. actio) та справа ‘справа, судовий процес’; актиковатъ (стп. aktykowac) та вписовати, записовати ‘вписати, внести в актові книги’ та ін.

Використовувалися запозичені синоніми й зі стилістичною метою, насамперед, щоб уникнути повтору, як, наприклад, у Житомирській книзі: слугу ... по(з)вавши ... и того пахо(л)ка ... збитого ?крутн? покинули; на ?блич(ю) удар?но, а(ж) тва(р) спухла. За матеріалами історичних та етимологічних словників, наведені пари слів виступають у текстах абсолютними синонімами: слуга – пахолок (п. pacholek ‘cлуга, парубок, представник челяді’), обличчя – твар (п. twarz ‘обличчя’). Також часто запозичені слова вживалися поряд із питомим, щоб останнім пояснити зміст першого: с?д?ла або м?шкала, зневагу и д?сп?ктъ та ін. Засвідчено використання запозичених та питомих слів у одному тексті залежно від соціального статусу оповідачів, позивачів, свідків, потерпілих. Прикладом є функціонування в одному акті питомого слова жонка і запозиченого малжонка (пол. malzonka) ‘дружина’, які вживаються залежно від того, про кого йде мова, – челядь чи шляхту: хлопца и жонку на йме Марину огнемъ на смерть спалили та ... до дому ... в которомъ на тотъ часъ малжонка моя была (Житомирська книга).

Іншомовні еквіваленти розширювали синонімію різних тематичних груп лексики (побутову, юридичну, суспільно-політичну та ін.).

Запозичення слів у північноукраїнських текстах спричиняло появу омонімів, які етимологічним джерелом: –

сягають різних мов: брама1 (стп. brama) ‘великі ворота у фортецях, міських укріпленнях, баштах, брама’ та брама2 (нім. brame, brame) ‘облямівка’; бунтъ1 (стп. bunt, свн. bunt) ‘заколот’ та бунтъ2 (стп. bunt, нвн. Bund) ‘в’язка’;–

походять із однієї мови: дата1 (стп. data, лат. datum) ‘дата’ та дата2 (лат. datum) ‘передавання кому-небудь щось у власність: дарунок’; заводъ1 (стп. zaw?d) ‘незгода’ та заводъ2 (стп. zaw?d) ‘офіційний показ границь маєтку’; члонокъ1 (п. czlonek) ‘артикул, стаття’ та члонокъ2 (п. czlonek) ‘частина тіла’; злотый1 (стп. zloty) ‘злотий’ та злотый2 (стп. zloty) ‘золотий’. Можливо, такі омоніми утворилися ще в мові-джерелі внаслідок розщеплення семантичної структури багатозначного слова.

Виявлено утворення омонімії внаслідок функціонування питомого слова та запозиченого: лексема пошви в північноукраїнських текстах уживалася із двома значеннями: ‘полотняне накриття на подушку (наволочка), ковдру, перину’ (пошвы п?ри(н)ы? (Житомирська книга) та ‘футляр для шаблі, ножа’ (Вырвали у мене съ пошвей кордъ (Луцька книга), пор. п. poszwa ‘піхва’. Цілком можливо, що в староукраїнській мові це були дві омонімічні форми. В. Борись вказує на псл. походження лексеми зі значенням ‘наволочка’ та наводить український відповідник, а лексема із другим значенням, напевно, запозичена, оскільки в польській мові відбулися фонетичні зміни х на ш (п. pochwa).

Результати дослідження узагальнено у висновках.

Проведене дослідження значного за обсягом лексичного матеріалу дало змогу виявити чималу кількість слів іншомовного походження (понад півтори тисячі номенів) в північноукраїнських текстах ділової мови. Окремі слова в науковій літературі не мають однозначного потрактування – спадок, статок, шкарадний, шабля, сукня, хуста та ін. – їх уважають або полонізмами, або питомими; для низки остаточно не встановлено етимологічне джерело – корогва, хвиля, комяга, окша та ін.

У лексиконі аналізованих пам’яток наявні запозичені слова як спільнослов’янського періоду (хлебъ, князь, король та ін.), так і пізнішого – власне українського (во(и)тъ, бу(р)ми(ст)ръ, ска(р)га та ін.). Виразно помітне зростання кількості іншомовних слів у поліських текстах від початку XVII ст.

На лексичній системі пам’яток північноукраїнського ареалу XVI – XVII ст. позначився результат контактів староукраїнської мови передовсім із найбільш впливовими на той час мовами: польською, латинською, німецькою, а також чеською, тюркськими, грецькою. Номени з цих мов потрапляли до поліського варіанта тогочасної української літературно-писемної двома шляхами: як безпосередньо, так і опосередковано. Переважно поодинокими виявами представлені запозичені слова з інших мов: угорської, французької, іспанської, англійської, румунської, голландської, литовської, італійської, які проникали переважно через мову-посередника.

Тематична класифікація виявлених лексем є різноаспектною. Відзначимо, що слова іншомовного походження представлені майже в усіх тематичних групах лексики, які виділяють при розподілі лексикону української мови загалом. Не виявлено лише лексики з галузі культури, мистецтва, науки. Найбільшу групу становлять запозичені лексеми на позначення суспільно-економічних та адміністративно-правових відносин. У пам’ятках ділового стилю менше виявили слів іншомовного походження з релігійної тематики, також незначною за кількістю є лексика на позначення живої та неживої природи.

Найбільше виявлено полонізмів (682). Лексика польського походження домінує не в усіх тематичних групах, хоч є складником кожної. Суттєво поповнилася польськими словами лексика на позначення відносин у суспільстві та лексика, яка характеризує фізичне, психічне та інтелектуальне буття людини. Натомість полонізми малопоширені в канцелярській, церковно-обрядовій, професійно-виробничій, військовій лексиці.

Другу групу за кількістю становлять латинізми (430), які домінують у канцелярській, адміністративній та юридичній лексиці, а також є поширеними в лексиці на позначення відносин у суспільстві. Натомість слова латинського походження є незначними в побутовій, військовій, професійно-виробничій лексиці.

Кількісно поповнили лексикон північноукраїнської мови слова з німецької мови (216), які переважають у військовій, професійно-виробничій та побутовій групах лексики. Запозичення з польської, латинської, німецької мов наявні, хоч і в неоднаковій кількості, в усіх виділених тематичних групах.

Поширеними також є тюркізми (66) та чехізми (44). У незначній кількості зафіксовані номени з інших мов: грецької, італійської, французької, литовської, угорської, голландської, румунської, англійської, іспанської. Більшість таких запозичень потрапляли до староукраїнського лексикону переважно опосередковано. Широким спектром мов представлена побутова лексика.

У результаті польсько-українських взаємовпливів у текстах XVI – XVII ст. виявили низку слів іншомовного (переважно польського) походження, які нерідко засвоювалися староукраїнською писемною мовою без урахування тенденцій та закономірностей історичного розвитку її фонетичної та морфологічної систем (жо(л)токгоро(н)цый, вонтпити, встре(н)т, вруцити, бялокуроватый та ін.). Виявлено також питомі слова, позначені польським впливом, які потрапляли внаслідок механічного перенесення стандартизованих формул ділового стилю з польської мови (крол?вскои мл?сти, на св?то Тр?(х) Крол?(и), р?(н)ка власна та ін.), незначна кількість у складі польських фразем (святъ доч?сны(и), бити у м?(р)зячц? та ін.). Частина, очевидно, відбивала прояви українсько-польської інтерференції, яка все ж таки була поширена в мікросоціумах (ноцъ, слонина, бялы(и), п?цъ, просятъ, сло(н)ц?, вяра тощо). Водночас не можемо з упевненістю сказати, чи наведені ілюстрації характеризували мовлення писаря, чи також відображали мовлення позивачів, скаржників, дарувальників та ін. В українській мові невелика кількість слів зберігає риси, історично властиві польській фонетиці (міць, праця, простирадло та ін.).

Запозичувалися слова не тільки на позначення реалій, назв яких не було в північноукраїнських текстах, а й до вже наявних у мові лексем, у результаті чого розвивалася синонімія. Синонімічні