Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

ТИМКІВ ЯРОПОЛК ІГОРОВИЧ

УДК 327:351.86] (438)

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ.

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Мальський Маркіян Зіновійович

завідувач кафедри міжнародних відносин і

дипломатичної служби

Львівський національний університет імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Федуняк Сергій Георгійович

кафедра міжнародних відносин,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

кандидат політичних наук, доцент

Феденко Олександр Володимирович

начальник кафедри інформаційно-психологічних операцій,

Львівський ордена Червоної Зірки інститут сухопутних

військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Національного університету “Львівська політехніка”

Провідна установа: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 17 квітня 2007 р. о 15.30 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 15 березня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради К 35.051.11 Присяжнюк Ю. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В останні десятиріччя, під впливом глобалізаційних процесів, з’явилися виклики і загрози нового типу, які змусили європейські держави приділяти значні зусилля спрямовані на зміцнення власної безпеки. Саме тому пожвавилася дискусія між неореалістами і неолібералістами щодо сутності і змісту національної та міжнародної безпеки. Дедалі більш популярними стають ідеї дослідників, які виводять зміст безпеки з переважно військової площини на новий рівень, де пріоритетними визначаються її так звані м’які невійськові аспекти. Водночас темпи розвитку міжнародних подій вимагають постійного перегляду, доповнення та конкретизації теоретичних і прикладних розробок у сфері міжнародних відносин.

Оскільки Республіка Польща (РП) вже пройшла шлях вступу в такі міжнародні та європейські структури, як Організація північноатлантичного договору (НАТО) та Європейський Союз (ЄС), а Україна розвиває політику інтеграції в цьому ж напрямі, постала необхідність перегляду теоретичних і практичних засад формування політики безпеки держави за умов глобалізації і в контексті творення нового середовища безпеки.

Дослідження теоретичних і практичних аспектів формування політики безпеки РП важливе з огляду на те, що ключовим питанням для європейської спільноти, і відповідно для Польщі, стала проблема забезпечення безпеки в усіх сферах людського життя. Окремі питання, зокрема щодо інститутів, гравців, факторів європейської та міжнародної безпеки уже знайшли належне наукове висвітлення. Однак існує проблема оптимізації формування політики національної безпеки посткомуністичної держави, визначення її місця і перспектив у розвитку системи безпеки ЄС з урахуванням сучасних реалій, особливо впливу на безпеку в Європі “м’яких” невійськових факторів. Концептуального аналізу такої важливої проблеми дотепер не здійснено, що й зумовило актуальність теми цього наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках наукової теми: “Європейський вибір зовнішньої політики України: проблеми теорії і методології”.

Мета і завдання дослідження. У дисертації поставлено за мету дослідити і проаналізувати зовнішньополітичні особливості формування та реалізації політики національної безпеки РП в умовах загострення загроз і викликів нового типу для національної і міжнародної безпеки та поглиблення європейських інтеграційних процесів, з огляду на важливість адаптації політики національної безпеки України до сучасних реалій.

Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких завдань:

- проаналізувати сучасні концептуальні підходи до трактування змісту національної і міжнародної безпеки та основні напрями наукових досліджень у цій сфері;

- висвітлити теоретичні особливості сучасної політики національної безпеки і розкрити співвідношення національного та міжнародного аспектів безпеки при формуванні політики безпеки держави через аналіз національної, міжнародної безпеки;

- здійснити системне теоретичне дослідження змісту і особливостей функціонування понять “загрози” і “виклику” безпеці та класифікувати сучасні загрози національній і міжнародній безпеці;

- дослідити вплив найактуальніших загроз і викликів нового типу для національної безпеки РП;

- розкрити концептуальні засади формування та реалізації політики безпеки РП, з допомогою аналізу стратегії її національної безпеки в постбіполярний період та дослідивши компетенції найвищих державних органів РП у цій сфері;

- дослідити особливості реалізації польської зовнішньої політики і зовнішньополітичні аспекти політики національної безпеки, а також місце і роль РП у розвитку системи безпеки ЄС.

Об’єктом дисертаційного дослідження є політика національної безпеки РП як складова європейської системи безпеки в умовах глобалізації та загроз і викликів нового типу.

Предметом дослідження є особливості формування та трансформації (механізми і напрями) політики безпеки РП з урахуванням тенденцій змін європейської безпеки на національному та міжнародному рівнях, а також специфіки прояву і розвитку загроз і викликів безпеці нового типу.

Методологічною основою дисертаційної роботи слугує низка загальнонаукових і спеціальних політологічних методів. Теоретичне наукове дослідження здійснювалось на основі системного підходу з використанням аналізу і синтезу, за допомогою яких викладено сучасні підходи до трактування змісту національної та міжнародної безпеки, політики національної безпеки, основних явищ і факторів впливу на безпеку, сприйняття їх як закономірного процесу, що передбачає розгляд політики національної безпеки як складного і багатогранного явища сучасності, з урахуванням досягнень польської, української та зарубіжної політологічної, філософської, соціологічної думки. Для дослідження питання політики національної безпеки, а також співвідношення національної та міжнародної безпеки використано індуктивний метод і діалектичний підхід, а метод порівняння застосовано для аналізу спільних і відмінних ознак концепцій міжнародної безпеки.

Для вивчення сучасних загроз та викликів та їх впливу на європейську безпеку використано описовий та аналітичний методи; за допомогою прийомів групування і структуризації здійснено класифікацію загроз згідно з визначеними критеріями. Методом порівняння та аналогії проаналізовано вплив загроз та викликів нового типу на безпеку РП.

У дослідженні на емпіричному рівні використано методи системного аналізу документів і експертної оцінки з метою дослідження стратегій національної безпеки РП, Конституції РП, цілої низки офіційних документів та інших важливих документів. Використання системного методу, методів моделювання та прогнозування, дало змогу розробити пропозиції щодо удосконалення політики національної безпеки РП, дослідити місце й особливості участі РП у розвитку Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ).

Джерельна база складається з великої за обсягом наукової літератури українських, польських, російських, англійських, а також, в деяких випадках, німецьких та французьких авторів. Першоджерелами наукового дослідження стали: Конституція Республіки Польщі 1997 року, стратегії національної безпеки та оборони РП 1990–2003 років, Європейська стратегія безпеки з 2003 року, Проект Конституції ЄС 2004 року, інші нормативні документи, офіційні статистичні видання, тематичні словники, довідники та енциклопедії, матеріали організацій в межах обраних об’єкта та предмета дослідження. Багато матеріалу міститься у всесвітній мережі інтернет, з допомогою якої до дослідження було залучено різноманітні бази даних, тексти міжнародних угод і документів.

Різноманітні аспекти безпеки висвітлені у дослідженнях українських і зарубіжних учених. В Україні сучасні аспекти безпеки досліджували: Л.М. Артюшин, В.П. Горбулін, А.Б. Качинський, Г.Ф. Костенко, О. Мітрофанова, С.І. Пирожков (дослідження національної безпеки та її стратегічних аспектів); А. Камінський, М.З. Мальський, М.М. Мацях, (теоретичні аспекти міжнародних відносин і конфліктології); М.О. Баймуратов, О.С. Бодрук, А.С. Гальчинський, О.А. Делінський, О.О. Ковальова, О.С. Полторацький, Л. Поляков, О.А. Сенченко, М. Сунгуровський, С.Г. Федуняк, І.А. Храбан (дослідження систем європейської та міжнародної безпеки); О.С. Клітченко, Г.М. Перепелиця, С. Трохимчук (національна безпека в контексті нових загроз і викликів); Д. Бондаренко, А.І. Веселовський, Я. Дашкевич, О. Сєвєкіна, Л.П. Токар, Г.В. Токаревський, М. Требін, Г.М. Яворська (проблеми тероризму та міжнародного тероризму); А.Б. Качинський, Т. Перга, Є.В. Хлобистов (питання екологічної безпеки); А.З. Дорошевич, М.Г. Земляний, А.І. Шевцов (проблеми ядерної безпеки); А. Назаревич, М. Сунгуровський (етнічні та релігійні конфлікти); П.І. Карташов, Є.Б. Кіш, О.А. Малиновська, А.В. Платонов, М.К. Толстанов, О.У. Хомра (проблеми нелегальної міграції); В.О. Пироженко (гуманітарна складова); а також О.Г. Білорус, В.І. Бурдяк, В. Гречанінов, В.М. Денисенко, М.А. Дмитренко, І.З. Зінько, В.В. Леонов, М.М Микієвич, Ю.М. Мороз, О. Павлюк, В. Посельський, C.Ю. Римаренко, А.С. Романюк, Т.Є. Русанова, А.П. Смелянцев, А.А. Соболєв, О. Сушко, О.В. Феденко.

Серед зарубіжних науковців слід назвати такі імена: М. Берковіц, Р.К. Бетті, З. Бжезінський, П.Г. Бок, Д. Болдвін, Б. Бузан, О. Вівер, Ф. Вільямс, К.Н. Волтц, А. Волферс, К. Вон Ворис, К.C. Грей, А. Загорский, Е. Картер, Дж. Кеннан, Р. Кеохейн, Р.О. Коен, Дж. Міршаймер, М. Міхалка, Г. Морґентау, Дж.С. Най, Й. Нолан, Р.Е. Осґуд, У. Перрі, Б. Посен, Дж. Розенау, Р.Н. Розенкранс, М. Рихтік, Дж. Стейбруннер, А. Таусенд, Е. Тікнер, Р. Ульман, К. Уолтц, Д. Фрей, Л. Фрідман, С. Хантингтон, П.А. Циганков, О. Чемпіль. Зокрема серед польських потрібно виокремити таких: К. Віктор, А. Давідчик, Т. Ємьоло, Р. Зємба, Й. Качмарек, С. Кожєй, Р. Кузьняр, Й. Кукулка, В. Малєндовскі, Г. Мікрут, М. Пєтрась, З. Пєтрась, А.Д. Ротфельд, Й. Станьчик, Р. Стемпльовскі, В. Фехлер, З. Цесарж, Й. Чапутовіч, А. Чарноцкі, Е. Штадмюлер, Р. Якубчак.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійним, завершеним комплексним науковим дослідженням процесів розвитку і формування політики національної безпеки РП на сучасному етапі. Наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій у розвитку політики національної безпеки, зокрема в умовах прояву загроз і викликів нового типу.

У роботі сформульовано низку положень і висновків, які містять наукову новизну:

- визначено зміст політики національної безпеки держави на основі аналізу змін у трактуванні суті (національної/міжнародної) безпеки у міжнародних відносинах, що відбулися під впливом глобалізаційних процесів та інших чинників, а саме: розвитку всеосяжного характеру безпеки (оскільки вона стала поєднувати в собі, окрім військових, політичні, економічні, соціальні, науково-технологічні, інформаційні, екологічні, культурні та гуманітарні фактори), розмивання меж і зростання взаємопов’язаності між зовнішньою та внутрішньою безпекою, зростання впливу “м’яких” невійськових факторів та загроз і викликів нового типу;

- досліджено зміст і співвідношення між національною та міжнародною безпекою, при чому акцентовано на їх нерозривному зв’язку при концептуальному формуванні політики національної безпеки і зовнішньої політики держави в умовах глобалізації (розвитку загроз і викликів нового типу та зростанні впливу невійськового фактора на неї);

- комплексно досліджено концепції міжнародної безпеки (рівноваги сил, глобальної/спільної/всеосяжної безпеки, колективної безпеки, кооперативної безпеки), зокрема, вперше в Україні здійснено комплексне дослідження підходу О. Вівера щодо трактування змісту концепції кооперативної безпеки як однієї з можливих основ (окрім колективної безпеки) для формування сучасної європейської системи безпеки;

- з’ясовано сутність і співвідношення понять загроза та виклик безпеці; розроблено класифікацію загроз згідно з визначеними критеріями (за характером, за джерелами, за середовищем, за досяжністю, за шкалою, за спрямуванням, за ступенем сформованості, за наслідками, за рівнем суб'єктивних оцінок, за характером суспільних відносин), що дало можливість удосконалити їх системну класифікацію і розкрити особливості та тенденції розвитку сучасних загроз та викликів;

- проаналізовано та системно висвітлено актуальні загрози і виклики нового типу (тероризм, міжнародна організована злочинність, сучасні екологічні загрози, ядерна небезпека, етнічні та релігійні конфлікти з низькою інтенсивністю, поширення тоталітарних сект та неконтрольована міграція), що безпосередньо чи опосередковано впливають на національну безпеку РП. До переліку можливих викликів нового типу внесено діяльність тоталітарних сект, а також по-новому визначено зміст поняття тоталітарна секта;

- уперше у вітчизняній політичній науці досліджено зміни, що відбувалися в політиці безпеки РП постбіполярного періоду, а також, виявлено і досліджено правові та інституційні механізми впливу на формування та реалізацію політики національної безпеки, за допомогою аналізу стратегій національної безпеки та оборони, компетенцій Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів РП у сфері безпеки, відображених в Конституції РП;

- запропоновано науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення формування та реалізації політики національної безпеки РП у системі європейської безпеки, які є актуальними для України, в контексті врахування досвіду РП у зовнішній, інтеграційній та безпековій політиці.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані в ньому положення і висновки у своїй сукупності відтворюють цілісну картину розвитку політики національної безпеки нової держави – члена ЄС, а також сприяють глибшому розумінню тенденцій впливу сучасних загроз і викликів на політику безпеки держави та європейської безпеки загалом. Результати дослідження можуть бути використані надалі в таких напрямах: у законотворчій і практичній діяльності Верховної Ради України, МЗС України, РНБО України, Міністерства оборони України та інших міністерств і відомств України, у процесі практичної реалізації зовнішньої та безпекової політики України; у діяльності урядових і неурядових делегацій, постійних представництв України в РП, ЄС, НАТО та інших європейських структурах; у науково-дослідній роботі з аналізу теоретичних і практичних проблем розвитку політики національної безпеки та європейської системи безпеки; у навчальному процесі зі спеціальностей “Політологія”, “Міжнародні відносини”, при викладанні спеціальних курсів “Безпекознавство”, “Європейська безпека”. Робота також може послужити основою для написання підручників з перелічених дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовано й обговорено на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.

Положення та висновки дисертації апробовані на: міжнародній науковій конференції Сілезійського університету “Дорога України” (20-30.10.2003. м. Катовіце), науковій конференції ЛНУ ім. І.Франка “Миротворча діяльність України” (28.11.2003. м. Львів), науковій конференції ЛНУ ім. І.Франка “Тероризм – засіб чи загроза?!” (4.12.2003. м. Львів), міжнародній науковій конференції Сілезійського університету “Політична культура і внутрішня та зовнішня політика” (23-27.2004. м. Катовіце), 3-й міжнародній конференції ЛНУ ім. І.Франка “Україна та ЄС: до нового виміру відносин” (11.03.2005. м. Львів), міжнародній конференції “Роль молоді в політиці” (25-30.05.2005. м. Баку), звітно-науковій конференції ЛНУ ім. І. Франка за 2005 рік (9.02.2006. м. Львів), конференції “Соціальна різноманітність і міста” (14-16.06.2006. м. Амстердам), 3-й міжнародній науковій конференції “Політика ЄС щодо України: партнерство чи членство?” (16-17.11.2006. м. Люблін). Результати дисертаційного дослідження автор використовує у навчальному процесі, на семінарських і практичних заняттях з курсу “Європейська безпека”.

Публікації. Основні положення дисертації розкриті в дев’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, шість з них – у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, основної частин (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел, літератури і дев’яти додатків. Загальний обсяг роботи – 178 с. Список використаних джерел – 420 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, висвітлюється стан проблеми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, описано його методологічну основу, розкривається наукова новизна роботи її теоретичне і практичне значення, містяться відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

Перший розділ “Концептуальні засади досліджень проблем безпеки у міжнародних відносинах” присвячено окресленню понятійно-категоріального апарату дослідження, аналізу загальних теоретичних підходів, які використовують для концептуального дослідження змісту національної і міжнародної безпеки як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, зокрема польські дослідники. Методом всебічного аналізу з’ясовуються основні поняття та досліджується зміст і суть безпеки, національної безпеки, міжнародної безпеки, політики національної безпеки та концепцій міжнародної безпеки (рівноваги сил, глобальної/спільної/всеосяжної безпеки, колективної безпеки, кооперативної безпеки). Для аналізу теоретичних особливостей досліджень безпеки базовими слугують концептуальні підходи неолібералізму та неореалізму, розглядаються також цивілізаційний підхід, принципи неофункціоналізму і нормативної теорії. Аналізуючи концепції міжнародної безпеки, особливу увагу приділено дослідженню концептуальних підходів до трактування кооперативної безпеки представниками Маршалл-Центру, Брукінгського інституту та науковця О. Вівера, оскільки ця малодосліджена в Україні концепція може стати однією з основ, окрім концепції колективної безпеки, для формування сучасної європейської системи безпеки.

На підставі дослідження поняття загрози та виклику національній та міжнародній безпеці, сучасні загрози безпеці класифіковано за характером, за джерелами, за середовищем, за досяжністю, за шкалою загрози, за спрямуванням, за ступенем сформованості, за наслідками, за рівнем суб’єктивних оцінок, за характером суспільних відносин, що дало змогу удосконалити їх системну класифікацію, більш повно розкрити особливості розвитку. У сучасних загроз і викликів чітко сформувалися такі чотири тенденції: розширення кола суб’єктів, носіїв загроз; розширення діапазону загроз безпеці; “відтериторіювання” загроз безпеці; (зменшення пов’язаності загроз безпеці з певною територією); стимулювання міжнародних конфліктів в якісно нових рисах (з низькою інтенсивністю). Зі зміною геополітичної ситуації зростає вплив на безпеку невійськового фактора, а саме загроз і викликів нового типу, які стають щоразу більш взаємозалежними.

Таким чином, у першому розділі закладено концептуальні основи дослідження питань національної та міжнародної безпеки, визначено зміст та теоретичні особливості формування політики національної безпеки держави в сучасних міжнародних відносинах.

Сучасне розуміння політики національної безпеки, її змісту має набагато ширший вимір ніж у минулому. Сьогодні безпека вже охоплює не тільки військові аспекти, а насамперед політичні, економічні, соціальні, науково-технологічні, інформаційні, екологічні, культурні та гуманітарні. У складній взаємодії усіх елементів безпеки роль кожного може змінюватися залежно від особливостей внутрішнього розвитку країни й міжнародної ситуації. Оскільки ці складові безпеки тісно взаємопов’язані, зміцнення одного елементу неминуче призведе до зміни інших складових. Отже, для ефективного забезпечення національної чи міжнародної безпеки в концептуальному вимірі, поряд з традиційними військовими, силовими засобами, необхідно ефективніше залучати дипломатичні, економічні, юридичні та соціальні механізми, вдатися до активних запобіжних дій. А стратегії політики безпеки держав мусять дедалі більшою мірою враховувати „м’які” невійськові виміри безпеки.

Поряд з процесами глобалізації розмиваються межі між зовнішньою та внутрішньою безпекою, а отже, зникає різниця між зовнішньою та внутрішньою політикою у сфері забезпечення національної безпеки. Усі ці зміни враховують, аналізуючи проблеми безпеки, українські та зарубіжні дослідники, що значно розширює предмет наукових досліджень і водночас ускладнює дослідження змісту поняття безпеки.

У постбіполярний період з’явилися нові типи викликів і загроз стабільності у Європі та світі, потенціал цих загроз та викликів, швидкість їх поширення зростають. Загрози, які донедавна вважалися примарними, сьогодні стали реальністю. Окрім того, важливо наголосити на тому, що прояв загроз та викликів нового типу став можливим тільки в глобальному суспільстві, і вони здебільшого взаємопов’язані та взаємозалежні. Загрози і виклики нового типу вже не можна традиційно розмежувати на загрози/виклики для внутрішньої і для зовнішньої безпеки: швидше за все, вони належать до так званої пограничної зони, до сфери реалізації як національної, так і міжнародної безпеки, безпосередньо не стосуючись ні першої, ні другої. Адже в традиційному розумінні чиста національна та міжнародна безпека зводиться до певного (іноді вузького) кола інтересів, хоча через зовнішньополітичні питання держави намагаються реалізувати і національну безпеку. На сучасному етапі міжнародних відносин, коли відносини між державами дедалі більше ускладнюються і водночас збільшується масштаб різного типу нових загроз і викликів, безпека держав ґрунтується більше на взаємозалежності, ніж на односторонній залежності або перевазі, і усвідомлення цього спонукає до пошуку оптимальних моделей чи концепцій міжнародної безпеки.

Отже, в умовах глобалізації, впливу внутрішніх і зовнішніх загроз і викликів політика національної безпеки держави – це забезпечення внутрішньої безпеки через діяльність законодавчої, виконавчої і судової влади, військово-оборонного комплексу, політичних інститутів, які представлені національними групами, громадськими, соціальними, релігійними та іншими організаціями, а також реалізація зовнішньої політики через співпрацю з іншими державами та організаціями для підвищення рівня безпеки і стабільності в регіоні та світі, відповідно до національного законодавства і норм міжнародного права.

Вплив глобалізації на процеси ухвалення рішень слід враховувати практично в усіх сферах державної діяльності: у формуванні та забезпеченні безпеки та оборони, у зовнішніх відносинах і в забезпеченні внутрішньої стабільності. Нова система, обриси якої щойно окреслюються, рівною мірою ґрунтується на узгодженні інтересів, спільних цінностях, нормах і принципах закону. Поєднання політичних і правових механізмів, а також створення атмосфери, сприятливої для співпраці, в сумі може дати кращий ефект в реалізації політики безпеки. Отже, зовнішньополітичні аспекти цієї політики набувають нового значення для держав.

Оскільки система регіональної безпеки, а саме безпеки ЄС, охоплює багато держав, що різняться економічним розвитком, політичним устроєм, етнічним складом населення, важливим принципом системи безпеки мусить стати створення рівних умов безпеки всім членам означеної системи. Аналіз найпоширеніших концепцій міжнародної безпеки дає підстави стверджувати, що сучасна європейська архітектура безпеки характеризується поєднанням елементів колективної і кооперативної безпеки. Відбувається переоцінка головних безпекових структур, інститутів та організацій, які виявилися не зовсім ефективними, з точки зору потреб і загроз, за умов глобалізації і прискореної модернізації у Європі та сучасному світі. Не заперечуючи права на існування інших концепцій безпеки, наголошуємо на можливості адаптації концепції кооперативної безпеки саме до європейських умов як однієї з можливих ефективних і дієвих основ формування європейської системи безпеки. А Польщі та Україні, якщо вони не хочуть залишитися на задвірках глобальних процесів, необхідно взяти активнішу участь у процесі трансформації та побудови кооперативної моделі європейської безпеки.

Другий розділ “Концептуальні засади формування політики національної безпеки Республіки Польщі” розпочинається аналізом актуальних загроз і викликів нового типу для безпеки РП. Серед них увагу зосереджено на міжнародному тероризмі, сучасних екологічних загрозах, ядерній небезпеці, етнічних і релігійних конфліктах, міжнародній організованій злочинності, поширенні тоталітарних сект і неконтрольованій міграції. Також висвітлено принципи реалізації політики безпеки РП щодо їх нейтралізації. Загрози та виклики нового типу істотно впливають (безпосередньо чи опосередковано) на безпеку не тільки Польщі, а й цілого європейського співтовариства. У недалекій перспективі поряд з вищезазначеними можуть розміститися ще й виклики, пов’язані із забезпеченням енергетичної безпеки держави та відсутністю достатньої кількості чистої питної води.

Уперше до списку можливих невійськових викликів для безпеки держави включено поширення тоталітарних сект, оскільки через особливий характер діяльності (пропагандистський, економічний, розвідницький, терористичний) і, зокрема, через методи впливу (психоманіпулятивні, деструктивні) на особу та суспільство вони несуть багато безпосередніх та опосередкованих викликів для стабільного функціонування держави. Враховуючи особливості тоталітарної секти, її відмінності від решти нових релігійних рухів, сформульовано визначення цього поняття. Тоталітарна секта – це кожна група, з релігійним чи псевдорелігійним ухилом, що має сильно розвинену структуру влади і водночас характеризується значною розбіжністю між декларованими і реалізованими цілями, а також приховуванням норм, що істотно регулюють життя членів; яка порушує базові права людини й умови суспільного співіснування, а її вплив на членів, прихильників і суспільство є негативним. Крім того, аналізується діяльність найбільш небезпечних тоталітарних сект, ґрунтовно розкривається проблематика їх діяльності та механізми протидії цьому виклику зі сторони РП і ЄС.

У розділі комплексно досліджуються стратегії національної безпеки та оборони Польщі в 1990–2003 роки: Оборонна доктрина РП від 21 лютого 1990 року, Основи польської політики безпеки та Політика безпеки і оборонна стратегії РП від 2 листопада 1992 року, Стратегія безпеки РП від 4 січня 2000 року та Основи стратегії оборони РП від 23 травня 2000 року, і Стратегія національної безпеки РП від 22 липня 2003 року. Аналіз охоплює дослідження тенденцій змін у формуванні політики безпеки РП (зокрема зовнішньополітичних аспектів) у період становлення держави як окремого суб’єкта міжнародних відносин та реалізації стратегії інтеграцій до НАТО і ЄС. Проаналізовано компетенцій (Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів) у Конституції РП з 1997 року, з метою виявлення і дослідження правових та інституційних засобів впливу найвищих державних органів влади на формування та реалізацію політики національної безпеки держави.

На підставі викладеного, автор доходить таких висновків.

По-перше, аналіз обраних загроз і викликів нового типу показав наскільки серйозно вони можуть впливати і вже впливають на безпеку і стабільність не тільки РП як окремої держави – члена ЄС, а й на все європейське співтовариство. Це дало підстави стверджувати, що безпека Польщі суттєво залежить від безпеки ЄС, як і ставлення до тієї чи іншої загрози загалом у ЄС залежить від ставлення до тієї ж загрози в самій Польщі. Окрім того, загрози та виклики нового типу, безпосередньо чи опосередковано впливаючи на безпеку, без відповідної уваги з боку держави чи міжнародної спільноти можуть самі як ускладнитись, так і стати каталізатором розвитку інших загроз чи викликів.

По-друге, основні міжнародні та національні інституції, в тому числі польські, виявилися ще не готовими до ефективної боротьби з цими загрозами та викликами. Боротьба з ними вимагає координації, дотримання юридичних норм та співпраці між суб’єктами міжнародних відносин, бо тільки через співпрацю, уніфікацію законодавства, а найголовніше ліквідацію умов, за яких вони зароджуються, можна ефективно протидіяти загрозам і викликам, що лежать на межі відповідальності національної та міжнародної безпеки. Поряд з цим в Європі, і Польщі зокрема, все ще існує проблема: дотримання прав людини чи забезпечення безпеки держави.

По-третє, у процесі аналізу стратегій національної безпеки та оборони РП 1990 – 2004 років встановлено, що у теоретичній площині при розробці стратегічних напрямів політики національної безпеки і оборони РП прагне, хоча і реакційно (тобто в міру набуття актуальності, а не передбачаючи заздалегідь), враховувати наслідки і тенденції розвитку міжнародних відносин, зокрема євроінтеграційні трансформування, динаміку глобалізаційних процесів і розвиток загроз та викликів нового типу. Щоразу більшою мірою в стратегіях використовувалось результати наукових досліджень проблематики національної та міжнародної безпеки, зростає зовнішньополітичний аспект національної безпеки.

По-четверте, особливістю політики безпеки РП аналізованого періоду є її багатостороння активність. Водночас безальтернативним концептуально стратегічним напрямом політики національної безпеки після розпаду СРСР був курс на “повернення до Європи”. Важливі для безпеки Польщі заходи здійснювалися одночасно в декількох площинах, причому зовнішньополітичні аспекти серед них посідали особливе місце: заходи, підкріплені прагненням до нових відносин з безпосередніми сусідами та державами регіону; заходи щодо визначення нових відносин Польщі з європейськими та міжнародними інституціями, що діють у сфері безпеки, особливо з ОВД, НАТО, ЄС (ЗЄС) та ОБСЄ (НБСЄ); заходи щодо створення нової загальноєвропейської системи безпеки. Отже, разом зі всіма трансформаціями змінювалось міжнародне становище РП: у 1992 році вона була змушена опиратися на самостійну оборону; після 1999 року настала потреба пристосування стратегії до умов колективної безпеки; а після подій 2001 року та трансформації міжнародних відносин постала також необхідність перегляду основних положень політики національної безпеки.

По-п’яте, політика національної безпеки Польщі за останні 15 років сформувалася як відповідь на динамічний розвиток європейської ситуації, на зміни політичного обличчя Європи, відкриття нових можливостей, але водночас і появу нових викликів і загроз. РП увійшла в ХХІ століття за вигідних геополітичних умов: вона стала членом НАТО та ЄС, які є не тільки гарантами її безпеки, а й важливими чинниками, що формують ситуацію у європейському регіоні. Польща має врегульовані відносини зі всіма своїми сусідами, а навколо неї розвивається конструктивна регіональна співпраця. Вона намагається бути рівноправним учасником європейського та трансатлантичного діалогу. Водночас Польща опинилася перед проблемами негативних наслідків глобалізації і впливу загроз та викликів нового типу.

По-шосте, відображені в Конституції РП засоби впливу на політику безпеки (правові та інституційні) дають можливість орієнтуватися в базових компетенціях Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів РП у сфері безпеки держави. Аналіз статей Конституції РП дає всі підстави стверджувати, що найвищі державні органи влади володіють дієвими правовими та інституційними засобами забезпечення національних інтересів і впливу на безпеку та оборону держави. Крім того, механізм забезпечення безпеки держави окреслюється не лише правовими нормами, а й іншими факторами, зокрема принципами політичної культури. Політика безпеки РП нерідко залежить від суперництва між урядовою коаліцією та парламентською опозицією, хоча насправді повинна відображати національні інтереси держави, її громадян та загальнолюдські цінності.

У третьому розділі “Основні напрями реалізації політики національної безпеки Республіки Польщі за умов розвитку європейської та євроатлантичної системи безпеки” досліджується зовнішньополітичні особливості реалізації політики безпеки РП в сучасних міжнародних відносинах, здійснюється історико-політичний аналіз інтеграційного шляху Польщі та взаємовідносини з такими інститутами, як НАТО і ЄС, а також, досліджується участь і ставлення РП щодо розвитку політики безпеки ЄС.

Політика безпеки РП після вступу в НАТО та ЄС визначається прагненням перейти від ролі “споживача” безпеки до ролі “творця” безпеки в європейському регіоні, бажанням спеціалізуватися в ЄС та НАТО на формуванні їх східної політики, і водночас зміцнити свої позиції всередині організацій, зокрема, через участь РП у миротворчих місіях, та реалізацію політики серед держав Східної Європи, які прагнуть набуття членства в НАТО і ЄС, в якості “провідника” до цих організацій.

Формування Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС – СЗППБ, ще далеко не завершилося оскільки у військових питаннях ЄС все ще значно залежить від НАТО, а в кінцевому підсумку – від США. Розбіжності всередині ЄС щодо СЗППБ і її військової складової (Європейської політики безпеки та оборони – ЄПБО), взаємодії та сумісності з НАТО породжують гострі дискусії серед держав-членів і гальмують розвиток ІІ стовпа ЄС. Відповідно до цієї реальності Польща початково з невеликим бажанням сприймала ідею ЄПБО, й досі ставиться до неї з певною недовірою. Тому в питаннях забезпечення безпеки вона більше покладається на США, що відповідно не подобається ключовим партнерам з ЄС – Франції та, частково, Німеччині.

З урахуванням історичного досвіду і географічного положення головним мотивом прагнень Польщі щодо вступу в НАТО і ЄС було бажання насамперед стати “споживачем” безпеки, яку забезпечують ці організації. Ця настанова й надалі формує позицію частини польських політиків, котрі більше уваги приділяють збереженню тих функцій НАТО, які гарантують оборону, ніж тих, завдяки яким НАТО може стати інструментом польської зовнішньої політики. Для РП можливості впливу на формування середовища регіональної безпеки та налагодження тривалих партнерських відносин з державами – членами НАТО і ЄС у сфері безпеки залежать від вміння правильно визначити свою роль в європейських та євроатлантичних відносинах, а також від вагомості її внеску у забезпечення стабільності та безпеки, тобто переходу на позицію “творця” безпеки. Це очікування відповідає загальній тенденції європейської сфери безпеки. Попри те, що Польща має як можливості, так і бажання перейти від ролі споживача до творця європейської безпеки в ХХІ столітті, ситуацію ускладнює суперечність пріоритетів і дуже повільний темп реформ.

Успіх, якого в широкому плані вдалося досягти Польщі в реалізації євроатлантичної та європейської стратегії інтеграції (курсу “на повернення до Європи”), її швидка адаптація до політичних вимог, які висуваються до членів НАТО і ЄС, спричинили те, що можливості Польщі у повній переорієнтації політики безпеки оцінюються щоразу прискіпливіше.

Окрім того, розрив, який виникає, з одного боку, між політичними амбіціями і можливостями держави, а з другого – між минулим – потребою членства в впливовій організації колективної безпеки, що дбає про своїх членів, – і сучасністю – необхідністю залучення потенціалу будь-якої організації для забезпечення кооперативними методами безпеки третіх держав (а, по суті, для елімінації загроз та викликів, що розвиваються в ній) – породжує конфлікт двох перспектив для держави: Польщі як “споживача” і як “творця” безпеки. Його існування унеможливлює не тільки окреслення ролі Польщі в НАТО, а й постає перешкодою на шляху до повного залучення в процес формування нової системи європейської безпеки, зокрема ЄПБО.

Дослідження еволюції європейської політики безпеки є важливим для майбутнього ЄС ще й тому, що середовище безпеки в Європі та навколо Європи постійно змінюється – біполярний устрій поступився процесам глобалізації та фрагментації. Поруч з позитивними змінами на тлі європейської та євроатлантичної інтеграції для миру та стабільності в Європі з’явилися виклики та загрози нового типу. Польща у подоланні цих загроз та викликів могла б перейняти на себе, хоча б частину ініціативи, залучивши, наприклад, до підтримки та допомоги Україну. При цьому слід враховувати, що адаптація СЗППБ і ЄПБО до нових реалій і завдань вимагає розробки нових принципів, норм і концепцій безпеки, адекватних вимогам сучасного світу.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження, формулюються основні висновки щодо особливостей трансформації та формування політики національної безпеки РП, враховуючи тенденції змін європейської безпеки на національному та міжнародному рівнях, специфіку прояву і розвитку загроз та викликів безпеці нового типу. Викладено науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення реалізації політики безпеки та подальшої участі держави на прикладі РП у формуванні системи безпеки ЄС, які є актуальними і для України, котра може врахувати досвід РП у своїй зовнішній, інтеграційній та безпековій політиці.

Українські та зарубіжні дослідники аналізують проблеми безпеки з урахуванням багатьох аспектів (зокрема, розмивання меж між зовнішньою та внутрішньою безпекою, зростання впливу “м’яких” невійськових аспектів та інших) та цінностей (політичних, ідеологічних, економічних, суспільних і культурно-цивілізаційних та інших), що значно розширює предмет наукових досліджень і ускладнює з’ясування змісту понять національної та міжнародної безпеки. Така всеосяжність безпеки може зашкодити точності аналізу, об’єктивності оцінки ситуації під кутом ступеня загрози, яку вона становить для безпеки суб’єкта міжнародних відносин.

Разом з процесами глобалізації і науково-технічного прогресу у світі з’явилися нові загрози. Водночас частина проблем має характер не стільки загроз, скільки викликів для політики безпеки держав, тобто нових ситуацій, в яких постає необхідність дати адекватну відповідь і розпочати відповідні дії. Виклики, щодо яких не буде відповідної реакції, можуть трансформуватися у загрози для національної чи міжнародної безпеки і в майбутньому негативно впливатимуть на формування безпеки. Загрози і виклики нового типу, що істотно впливають на національну та міжнародну безпеку, а отже, на формування політики безпеки держави, лежать у “пограничній зоні”, яка безпосередньо не стосується ані національної, ані міжнародної безпеки.

Динаміка процесів у сучасному міжнародному середовищі, зростання залежності між учасниками глобальної системи, розмивання меж між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, а також зростання ролі загроз і викликів нового типу змусила уряди багатьох країн переглянути традиційні підходи до вироблення політики та вирішення проблем безпеки. Можна стверджувати, що сьогодні європейські держави, а разом з ними Польща та Україна, стоять перед необхідністю формулювання нового “порядку денного” безпеки з акцентом на попередженні загроз і викликів нового типу. Тепер при формуванні політики національної безпеки основну увагу необхідно зосередити не на військовій готовності, а на попередженні кризових ситуацій і протидії їм з використанням також невійськових засобів. За умов послаблення регулятивних можливостей у сфері безпеки важливого значення набувають як внутрідержавні заходи (реалізація навчально-освітніх програм, які б готували громадян до реагування на загрози та виклики нового типу), так і міжнародна співпраця. Перед науковцями, експертами і політиками стоять такі завдання: по-перше, потрібно визначити загрози і виклики нового типу безпеці на всіх рівнях; по-друге, скласти шкалу пріоритетів цих загроз і викликів; по-третє, виявити і проаналізувати можливості їхньої нейтралізації і ступінь співучасті різних держав, організацій і інститутів при виконанні цього завдання.

Аналіз актуальних загроз і викликів для безпеки РП ще раз підтвердив тезу про те, що вони взаємопов’язані, нерідко перетинаються і залежні одні від одних та знаходять підтримку за межами ЄС. Окрім того, радикально змінилося ставлення до традиційних загроз, особливо до ядерного чи військового конфліктів з катастрофічними наслідками для Європи. За ступенем важливості вони поступилися місцем загрозам і викликам нового типу різноманітного характеру, насамперед не суто військового, та такого, за який би чітко відповідала національна чи міжнародна безпека.

Під час розробки в теоретичній площині концептуально нової політики безпеки РП та поряд з цим створення ефективної системи європейської безпеки і забезпечення її дієвості автор пропонує передусім врахувати такі три важливих принципи. Перший – нова політика безпеки мусить бути дещо змінена за своєю суттю, потрібно розширити коло громадянських і безпекових інституцій, які в теоретичній та практичній діяльності можуть досягнути джерела появи загроз та викликів. Крім того, об’єднання усіх питань чи проблем, пов’язаних з екологією, здоров’ям, бідністю, міграцією тощо, може призвести до надмірної “сек’юретизації” (надмірної пов’язаності з безпекою) цих сфер, а отже, мілітаризації самої політики. Формуючи та реалізуючи політику національної безпеки, держави повинні зважати на дотримання прав людини, що нерідко важко поєднати, і це врешті-решт змінить зміст і суть безпеки. Другий принцип полягає у тому, що нова політика національної безпеки для швидкого, вчасного, а, головне, ефективного реагування на загрози та виклики нового типу повинна бути все ж превентивною. Дискусійним залишається трактування превентивної політики, яку часто розуміють надто звужено, зводячи до військових превентивних заходів. Превентивна політика насамперед мусить складатися з широкого кола дипломатичних, політичних, соціальних і економічних заходів; і в окремих випадках, відповідно до міжнародних угод, задля недопущення конфлікту, включати військові заходи. Щоб виробити політику,