НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

Усачук Анатолій Миколайович

УДК 903'14.2 (4/5)“637”

НАЙДАВНІШІ ПСАЛІЇ

ДОБИ БРОНЗИ ЛІСОСТЕПУ І СТЕПУ ЄВРАЗІЇ

(ТЕХНОЛОГІЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ)

Спеціальність – 07.00.04 – археологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології енеоліту-бронзового віку Інституту археології НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Отрощенко Віталій Васильович,

завідувач відділу археологіїї енеоліту-бронзового віку,

Інстітут археології Національної Академії наук України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Пряхін Анатолій Дмитрович,

завідувач кафедрою археології,

Вороніжський державний університет

доктор історичних наук,

Клочко Віктор Іванович,

завідувач відділу охоронних археологічних досліджень, Інститут пам’яткоохо-ронних досліджень

Міністерства культури і мистецтв України

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, м.Київ

Захист дисертації відбудеться “15” жовтня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д. 26. 234. 01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, 12

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту археології НАН України (04210, м.Київ, пр.Героїв Сталінграда, 12)

Автореферат розісланий “19“ червня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук О.Є.Фіалко 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми, пов’язані з роллю коня в історії індоєвропейців, посідають і, напевно, будуть завжди посідати одне з провідних місць в археології неоліту-енеоліту і бронзового віку степу й лісостепу Євразії. Гостродискусійними залишаються питання про час доместикації коня та виникнення колісниць і вершництва.

Археологічні свідоцтва розповсюдження колісниць на величезній території євразійських степів доволі численні. Існують різні погляди на райони походження колісниць, причому аргументами виступають дані про конструктивні особливості та способи застосування цього різновиду транспорту. Вивчення питань, пов’язаних з використанням колісниць, включає в себе дослідження способів керування конями, тим більше, що елементи кінського спорядження (псалії, накладки, бляхи-розподільники) знаходять набагато частіше, ніж залишки самих колісниць.

Саме детальне вивчення найдавніших псаліїв (перша половина – середина ІІ тис. до н.е.) та порівняння таких знахідок у різних регіонах – основний аргумент для висновків щодо місця виникнення колісниць. Крім того, елементи кінського спорядження знаходяться у вигідному становищі порівняно із залишками самих колісниць не тільки через більшу частотність, але й унаслідок елементарно кращої збереженості. Все це, а також надзвичайно динамічний розвиток самих псаліїв як елемента бойової системи, якою, у першу чергу, є колісниця, призвели до того, що саме псалії стали тією категорією матеріалу, котра привертає увагу всіх, хто так чи інакше займається вивченням середнього – початкової фази пізнього бронзового віку Центральної Євразії.

Активно вивченням найдавніших псаліїв почали займатися з середини ХХ ст. Було подолано значний шлях від осмислення самих знахідок як деталей кінського спорядження до укладання численних типологічних і типолого-хронологічних класифікацій. Однак до кінця 90_х рр. ХХ ст. стала відчутною недостатність все нових і нових типологічних побудов. Необхідно було внести щось нове для надання динаміки вивченню такої яскравої категорії знахідок, як щиткові й жолобчасті псалії.

Вектор іншого шляху було накреслено вже в роботі К.Ф.Смирнова (1961), який запропонував варіанти реконструкції кінської упряжі. Проте упродовж тривалого часу проблема функціонування псаліїв майже не привертала уваги. Лише в типологічних побудовах останніх років починають підніматися питання технології виготовлення і використання ранніх псаліїв. Інтерес до різноманітної “технологічної” інформації, пов’язаної з найдавнішими псаліями, і визначає актуальність обраної теми.

Дисертація виконана в рамках комплексної планової наукової теми відділу археології енеоліту-бронзового віку Інституту археології НАН України “Енеоліт та бронзовий вік України. Опрацювання археологічних джерел”, № державної реєстрації 0101U006531.

Мета й завдання дослідження полягають у тому, щоб на основі максимально вичерпного збору даних щодо стародавніх псаліїв відтворити технологію виготовлення і, спираючись на наслідки спрацьованості, – техніку використання цих виробів.

Методика дослідження. Через те, що псалії бронзового віку у переважній більшості виготовлені з рогу та кості, до них застосовується трасологічний метод і метод макротрасології, результати яких можна порівняти з даними типологічного методу. Велике значення для результатів роботи мало залучення універсальних логічних наукових методів, таких як аналіз, опис, синтез, що вилилося у комплексний підхід до розв’язання поставлених у рукописі проблем.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець середнього бронзового віку – початок пізнього бронзового віку (початок – середина ІІ тис. до н. е.), що відповідає часу побутування щиткових і жолобчастих псаліїв у культурних утвореннях лісостепу і степу Євразії.

Територіальні рамки визначаються районами поширення щиткових і жолобчастих псаліїв. При цьому варто враховувати, що трасологічно опрацьовані масиви псаліїв південноуральского та північноказахстанського регіонів, Середнього й Саратовського Поволжя, а також Доно-Донецького регіону. Карпато-Дунайський регіон розповсюдження ранніх псаліїв, а також пелопоннеські знахідки використовуються як аналогії.

Предметом дослідження стали щиткові і жолобчасті псалії, знайдені на поселеннях і в поховальних пам’ятках кінця середньої – початку пізньої бронзової доби, що пройшли трасологічний аналіз. Загалом на території згаданих регіонів лісостепу і степу Євразії виявлено 286 псаліїв, з них трасологічно опрацьовано 115 екз. (100 щиткових і 15 жолобчастих). Із 100 щиткових псаліїв, що пройшли трасологічний аналіз, можна виділити своєрідні “опорні” групи: колекції псаліїв з могильників Кам’яний Амбар-5 і Криве Озеро (Південний Урал), псалії Потапівського і майже всі псалії Утьовского могильників (Середнє Поволжя), псалії могильника Селезні-2 (Середнє Подоння).

Об’єктом дослідження стала історія формування та розвитку технологічних та функціональних аспектів існування найдавніших псаліїв.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проведено трасологіче дослідження значної групи ранніх псаліїв в ареалах їх максимальної концентрації, що дозволило виділити спільне й відмінне у засобах виготовлення і певною мірою використання цієї категорії знахідок. Додатковим підсумком, що має самостійну цінність, є наступне положення: вивчення більшого обсягу псаліїв de visu дозволило уточнити багато деталей виготовлення і виправити помилки допущені в публикаціях цих знахідок.

Практична цінність роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть знайти застосовання під час реконструкції стародавньої колісничної упряжі, а також вони враховуються при типолого-технологічних побудовах. Основні висновки дисертації можуть бути використані під час написання узагальнюючих робіт з історії й археології степової та лісостепової Євразії, для розробки спецкурсів і навчальних посібників для студентів ВНЗ, а також для складання наочних реконструкцій стародавньої упряжі в різноманітних музейних експозиціях.

Особистий внесок пошукача. Збір і систематизація даних з теми дослідження проводяться автором упродовж багатьох років. У роботах зі співавторами (Горбов, Усачук, 1998; 1999; Усачук, Литвиненко, 2001; Усачук, Бровендер, 2004; Усачук, Пустовойт, 2004; Горбунов, Усачук, 2004; Нелин, Усачук, 2004; Малютина, Усачук, 2004; Мыськов, Кияшко, Литвиненко, Усачук, 2004) пошукачеві належать: проведення трасологічного аналізу, графічна фіксація й інтерпретація отриманих трасологічних даних.

Апробація результатів дослідження відбувалася на засіданнях відділу археології енеоліту-бронзового віку Інституту археології НАН України, на міжнародних і регіональних наукових конференціях у Донецьку (1996), Тамбові (1996), Воронежі (1996, 1997, 2000), Ростові (1998), Дніпропетровську (1999), Запоріжжі (1999), Челябінську (Аркаїмі) (1999), Санкт-Петербурзі (2000), Оренбурзі (2001), Самарі (2001), Тирасполі (2002), Москві (2003), Волгограді (2004), Луганську (2005).

Публікації. Основні результати роботи опубліковані в 35 тематичних статтях, матеріалах і тезах конференцій, з них 4 – у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, трьох додатків. Обсяг: основний текст – 182 стор.; текстовий додаток А – 79 стор., текстовий додаток Б (список використаної літератури – 669 позицій) – 65 стор.; додаток В (111 ілюстрацій з анотаціями) – 112 стор. Загальний обсяг роботи – 438 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета й завдання дослідження, визначаються територіальні та хронологічні рамки, а також розкривається наукова новизна роботи.

Розділ I. Історія вивчення найдавніших псаліїв як однієї з найбільш яскравих категорій виробів із кістки й рогу доби бронзи. Виникнення терміна “псалій” почасти пов’язане з діяльністю Імператорської Археологічної комісії (ІАК). З часу виникнення ІАК (1859 р.) і до 1887 р. всі нові знахідки класичної (античної) давнини, що надходять через ІАК в Імператорський Ермітаж, проходили експертизу й отримували кваліфікований і детальний опис зберігача I відділення Ермітажу академіка Л. Стефані. Саме він у Звіті ІАК за 1865 р. уперше застосував термін “псалія” (ж.р.) під час створення першої типології античних псаліїв, що зберігаються і надходять на збереження до Ермітажу.

Щиткові (дископодібні) псалії вперше, очевидно, були знайдені в 1876 р. Г. Шліманом у IV шахтовій гробниці Мікен. Сам Г. Шліман інтерпретував їх як кришки для ваз. Трохи пізніше В. Райхель запропонував вважати ці дві пари знайдених кістяних предметів навершями для шоломів. Ідею В. Райхеля підтримав свого часу Г. Каро і подібна інтерпретація трималася достатньо довго. А. Вейс вважав, що предмети, знайдені в Мікенах і в Каковатосі, є моделями крісел чи тронів, а Г. Мілонас говорив про знайдені псалії як про вотивні столики – своєрідні портативні вівтарі. Й. Потрац, визнаючи, у принципі, псалії з шипами деталями упряжі, припускав розташування їх шипами назовні від морди коня, розглядаючи шипи як приладдя для кріплення шкіряних накладок.

Аж до середини ХХ ст. під час дослідження поховальних і поселенських пам’ятників епохи бронзи інколи зустрічалися щиткові й жолобчасті псалії, що найчастіше інтерпретувалися як предмети невідомого призначення чи бляхи.

Певний злам у вивченні псаліїв позначився в 50_х рр. минулого століття (А. Можолич, Ш. Бекені, А. Є. Аліхова) і сформувався в 60_і – на поч. _х рр. (К. Ф. Смирнов, О. М. Лєсков, Б. О. Латинін, В. Д. Рибалова, А. Д. Пряхін). У 70_х рр. почали з’являтися й варіанти класифікації щиткових і жолобчастих псаліїв (Чередниченко, 1973; 1975; 1977; Пряхин, 1976; Oancea, 1976). Вивчення псаліїв у цьому напрямку активно тривало у 80_х (Кузьмина, 1980; Hьttel, 1981; Зданович, 1985; 1986) і 90-х  рр. ХХ ст. (Горбунов, 1992; Новоженов, 1994; Кузьмина, 1994; Гончарова, 1996; 1999; Пряхин, Беседин, 1998; Бочкарев, 1998; Penner, 1998; Boroffka, 1998; Teufer, 1999; Нелин, 1999; Пыслару, 2000), а також на початку ХХI ст. (Кузнецов, 2004).

Різноманітні класифікації псаліїв як робочий інструмент влаштовували і влаштовують широке коло дослідників. Правда, до кінця століття почало зростати поступове усвідомлення того, що рівень штучної формальної класифікації більше не задовольняє спеціалістів, які займаються псаліями. У типологічних побудовах останніх років починають підніматися питання технології виготовлення і функціонування псаліїв, тобто фіксуються спроби створення більш досконалого типу класифікації – природньої. Спроба якось розширити рамки вивчення такої категорії виробів із кістки й рогу, як псалії, дала можливість у рамках функціонального аналізу застосувати до них трасологічний метод дослідження.

Історія становлення трасологічного (точніше експериментально-трасологічного) методу безпосередньо пов’язана з ленінградською (петербурзькою) школою трасології і, перш за все, з іменами С. А. Семенова і Г. Ф. Коробкової.

Відзначаючи факт динамічного розвитку трасології упродовж останніх майже п’ятдесяти років, виділимо два важливих для нас моменти.

Перший момент безпосередньо не пов’язаний з трасологією. Йдеться про процес трансформації остеологічного матеріалу й виробів із кістки у повноцінне археологічне джерело. Складність і тривалість цього незавершеного й понині процесу блискуче показана А. П. Бородовським (1997) і К. Є. Антипіною (1997; 1999; 2003; 2004).

Другий момент випливає з першого. Незважаючи на те, що вже в перших своїх роботах С. А. Семенов приділив достатньо уваги питанням обробки кістки й аналізу роботи кістяним знаряддям (Семенов, 1947; 1957; 1959; 1959а), до кінця 70_х рр. XX ст. так ніхто, фактично, і не займався трасологією кістяних виробів епохи бронзи – раннього заліза. Поліпшення ситуації настає у 80_і рр., коли з’являються дослідження різних груп знарядь саме доби бронзи (Коробкова, Шаровская, 1983; Батиров, Ширинов, 1984; Коробкова, 1985; Алексашенко, 1986; Зданович, Коробкова, 1988).

Серед цих досліджень оцінимо низку робіт В. В. Килейникова, присвячену аналізу кам’яних і кістяних знарядь з пізньобронзових поселень Середнього Подоння (Килейников, 1984; 1985а; 1985б; 1988; 1989; Пряхин, Килейников, 1986). Тему функціонального аналізу знарядь праці з різних пам’яток епохи бронзи В. В. Килейников продовжує активно розробляти й понині.

У більшості публікацій 90_х рр. XX ст. – початку XXI ст., присвячених поглибленому вивченню кістяних виробів епохи бронзи – раннього заліза дані трасології вже широко використовуються (Г.Ф. Коробкова, Н. А. Алексашенко, В. Б. Панковський, Н. Ю. Кунгурова та ін.).

На тлі трасологічного вивчення великої кількості різних категорій кістяного реманенту поселенських і поховальных пам’яток епохи бронзи, цілком природньою є увага до найяскравіших виробів із кістки та рогу доби бронзи – пряжок і псаліїв.

Як виявилося, для дослідження кістяних пряжок найбільш плідним є метод макротрасології, що активно розробляється в Експериментально-трасологічній лабораторіїи ІІМК РАН (Коробкова, 1983; 1986; 1987; 1988; 1988а; Коробкова, Щелинский, 1996), оскільки він значно спрощує збір інформації з серійних виробів. Саме цей метод виявився цілком плідним під час спроби трасологічного вивчення щиткових і жолобчастих псаліїв.

Розділ II. Технологія виготовлення псаліїв епохи бронзи за даними трасологічного аналізу. Перші досліди з трасологічного вивчення псаліїв провела Г. Ф. Коробкова. У різний час нею було опрацьовано кілька псаліїв із пам’яток епохи бронзи різних територій. Невелика група найдавніших псаліїв вивчена зусиллями інших трасологів (В. В. Килейникова, Н. А. Алексашенко, О. В. Михайлової, В. Б. Панковського). Отримана інформація враховувалася автором під час трасологічного вивчення різних типів псаліїв кількох регіонів. У цьому розділі представлено здобуті дані із виготовлення щиткових і жолобчастих псаліїв за регіонами.

Південноуральські псалії

Назва цієї групи трасологічно опрацьованих псаліїв суто робоча, оскільки враховувалися не тільки псалії власне з південноуральських пам’яток, але й деякі кількісно подібні знахідки із пам’яток лісостепового Приуралля та Північного Казахстану. Всього в цьому регіоні виявлено 142 псалії різних типів (не враховуючи стрижневих). Із них трасологічно опрацьований 41 екземпляр (28,9%). На жаль, з багатої колекції комплексу пам’яток Синташти трасологічно опрацьовано лише два екземпляри, а із чотирьох аксайманських – тільки одну пару. Базу ж трасологічної інформації щодо псаліїв південноуральского та приуральського регіонів складають повністю оброблені колекції псаліїв з могильників Кам’яний Амбар-5 і Криве Озеро. Крім того, трасологічному аналізу піддано псалії з п.1 к.10 могильника Берлик-II (3 екз.), псалій з п.1 к.4 могильника Сонце-II, а також два псалії із п.1 и п.2 к.24 Большекараганського могильника та псалій із п.2 к.13 Алакульського могильника. Опрацьовано псалії з матеріалів поселень Куйсак, Аркаїм, Шибаєве-I, Челкар, Тоцьке, Баланбаш, а також випадково знайдений псалій з Троїцького.

Технологію виготовлення південноуральських псаліїв логічно описувати, спираючись на трасологічний аналіз перш за все великих колекцій подібних знахідок із могильників Кам’яний Амбар-5 і Криве Озеро.

Поволзькі псалії

У регіоні Поволжя всього враховано 66 щиткових і жолобчастих псаліїв. Територіально поволзькі псалії розпадаються на дві групи: знахідки із могильників Середнього Поволжя і знахідки на території Саратовського Поволжя. Трасологічно опрацьовано 40 псаліїв (60,6%), у тому числі всі псалії з кургану 6 Утьовського VI могильника і з курганів Потапівського могильника. Трасологічна інформація подається за псаліями Середнього, а потім – Саратовського Поволжя.

Середньодонські псалії

Серед поховальних і поселенських пам’яток цього регіону всього враховано 55 щиткові і жолобчасті псалії. Із них трасологічно опрацьовано 24 екземпляри (45,3%). Повністю проведено аналіз колекції селезнівських курганів, а також псаліїв з п.1 Пичаївського кургану, п.3 кургану 2 біля с. Староюр’їве, п.1 Кондрашкінського кургану. Трасологічно вивчено і псалії з поселень Отрожка й Мосоловка.

На відміну від інших регіонів, де стародавні псалії поділяються тільки на трасологічно вивчені та невивчені, серед псаліїв Середнього Подоння існує своєрідна категорія знахідок: пара кондрашівських псаліїв втрачена в роки Великої Вітчизняної війни. Тим не менше, зібравши воєдино всю наявну інформацію про кондрашівські псалії, можна значно повніше і правильніше уявити собі й ці псалії.

Матеріали поховальних і поселенських пам’яток епохи кінця середньої – початку пізньої бронзи Середнього Подоння тісно пов’язані з подібними матеріалами сіверськодонецьких пам’яток у рамках виділеного в 90_і рр. XX ст. Доно-Донецького регіону (Пряхин, 1995; 1996; Литвиненко, 1996; та ін.). Тому, проаналізувавши дані з виготовлення середньодонських псаліїв, логічно розглянути такі ж самі дані, зібрані під час вивчення пам’яток Сіверського Дінця, тим більше, що на цій території знайдено дуже незначну кількість псаліїв – всього 9 примірників.

Із 9 псаліїв, які знайдено на поселеннях Сіверського Дінця, трасологічно вивчено 6 (66,6%). Проведено аналіз двох капітанівських псаліїв із розкопок Ю. М. Бровендера в 90_і рр. XX ст., псалії з поселення Іллічівка, проказінський псалій і заготівка псалія з поселення Червоне озеро 3.

Окрім трасологічно вивчених псаліїв південноуральского, поволзького і доно-донецького регіонів, проведено аналіз і деяких найдавніших псаліїв, що подекуди зустрічаються на пам’ятках степу й лісостепу Північного Причорномор’я. Ця територія надзвичайно бідна на знахідки щиткових і жолобчастих псаліїв – всього 8 екз. Із них трасологічно досліджено 4 (50 %) (псалії з Богуслава, Кам’янки, Безіменного-I і Полян-I).

Усі трасологічно вивчені псалії різних регіоніов детально описані, підкріплений у ряді випадків різними малюнками-схемами деталей технології виготовлення. Вивчення псаліїв de visu дозволило, окрім отримання трасологічної інформації, досконально проаналізувати описи й малюнки раніше опублікованих знахідок, що увійшли в більшість культурно-хронологічних побудов (алакульський, баланбашський, кам’янський, проказінський, полянський та ін. псалії).

Розділ III. Регіональні особливості технології виготовлення найдавніших псаліїв. Різноманітна трасологічна інформація, отримана під час вивчення псаліїв різних регіонів, дозволила певною мірою прослідкувати технологію виготовлення цих предметів за регіонами.

Зіставлення даних із виготовлення псаліїв на Південному Уралі, Середньому і Саратовському Поволжі й на Середньому Подонні показало виразну близькість технологічних прийомів, але виявило й деякі відмінності.

Сировинна база виробництва щиткових псаліїв практично однакова у всіх регіонах. Можна констатувати, що переважна більшість щиткових псаліїв виготовлена з рогу лося (Alces alces) або, у будь-якому випадку, із рогу оленячих (Cervidae). Рогова сировина накопичується в результаті полювання чи збиральництва. Опосередковано саме на цілеспрямоване збирання скинутих рогів вказує факт використання в деяких випадках для виготовлення псаліїв такої викопної сировини, як бивень мамонта, оскільки збір “мамонтовой кістки” практично нічим не відрізняється від збору рогів оленів (Валов, 1987; Бородовский, 1997).

Крім рогу, у всіх регіонах іноді практикували й іншу сировину для виготовлення щиткових псаліїв. Цікаво відмітити, що однаково вчинили майстри баланбашського та кам’янського псаліїв, які обрали за сировину верхній епіфіз плюсни бика. З епіфізів кістки великих копитних виготовлені й софьїнські псалії. За попереднім визначенням, сировиною псалія з Отрожки є тазова кістка великого копитного.

Звичайно, у всіх регіонах щиткові псалії виготовлялися і з дерева. Для південноуральського регіону наявність дерев’яних псаліїв передбачається, а знахідка кістяних (рогових) шипів і втулок, за наявності дерев’яних щитків, фіксується у середньодонському регіоні і в Саратовському Поволжі. Справа, очевидно, полягає в тому, що виготовлення з дерева тільки щитка є набагато легшим, ніж виготовлення псалія з монолітними шипами. Саме на Середньому Подонні і, певною мірою, у Саратовському Поволжі переважають щиткові псалії зі вставними шипами. Але навіть тут майстри збільшували міцність складових псаліїв виготовленням шипів і втулок центрального отвору із рогу чи кістки. У цілому, якщо використовувати виключно дерево, цей вид сировини є достатньо “незручним” для виготовлення щиткових псаліїв.

У виборі сировини майстри на Південному Уралі були, очевидно, більш обмежені, тому що традиційно виготовлені ними псалії з монолітними шипами потребували більш товстого компактного шару заготовок. У таких випадках, в основному, використовувалася сировина у вигляді подвійних рогових пластин, вирубаних із лопати лосиного рогу. Стосовно вибору сировини середньоволзькі майстри були поставлені майже в ті самі умови, що і південноуральські, оскільки й на Середній Волзі основна частина щиткових псаліїв – з монолітними шипами. Не завжди сировина у регіонах обиралася вдало (псалій із Кривого Озера, Селезнів-2).

Усюди пласт сировини піддавали розм’якшенню: вимочуванню в органічних кислотах, термічній обробці. Під час виготовлення псаліїв на Південному Уралі та Саратовському Поволжі використовувалося металеве лезо. На Середньому Подонні та Середньому Поволжі поряд з металевим, майстри використовували і крем’яне лезо. На псаліях Південного Уралу, Середнього Поволжя та Середнього Подоння виявлено сліди різання, стругання і скобління. Відштовхування маленьких фрагментів компакти зафіксоване під час виготовлення псаліїв південноуральського і середньодонського регіонів. Тільки на псаліях регіону Середнього Подоння – сліди розпилювання-перетирання беззубим лезом. На кількох південноуральських псаліях зафіксовано сліди шабріння. Відзначимо помітно меншу кількість засобів обробки на псаліях Саратовського Поволжя на тлі інших регіонів – тільки різання, стругання й різання з елементами скобління. Для виготовлення середньодонських і південноуральських псаліїв використовувався спеціалізований інструмент – двозубий (можливо, і тризубий) різець для нанесення циркульної розмітки чи орнаменту. Незважаючи на те, що на деяких пам’ятках доби бронзи різних територій знайдено металеві пили чи зафіксовано сліди розпилювання, використання якихось пил майстрами з виробництва псаліїв не фіксується в жодному регіоні.

Особливо ретельно виготовлялися планки псаліїв. За подібної загальної тенденції відзначаються конкретні випадки менш ретельного виготовлення планки порівняно зі щитком (утьовські псалії). У всіх регіонах зафіксовано випадки позначення межі між щитком псалія і планкою на заготівці. Майстри Середнього Дону, Середнього та Саратовського Поволжя робили планку тоншою відносно щитка тільки з лицьового боку. Південноуральські майстри робили планки (або верхню частину псалія) тоншими з обох боків. Цей прийом, очевидно, сполучається з іще однією зазначеною особливістю південноуральського технологічного процесу виготовлення псаліїв: тільки тут відчувається тенденція до ретельної обробки внутрішньої поверхні планки і щитка. У згаданих трьох регіонах внутрішня поверхня псаліїв оброблялася набагато недбаліше, ніж зовнішня.

Щодо обробки внутрішньої поверхні псаліїв, варто відзначити оригінальний прийом південноуральських і середньоволзьких майстрів: верхня частина щитка робилася дещо тоншою зсередини задля нехай невеликого, але подовження верхньої пари шипів (Криве Озеро, Кам’яний Амбар-5, Утьовка-VI). У південноуральському та середньоволзькому регіонах майстри іноді застосовували лискування поверхні псалія після його виготовлення.

Особливістю виготовлення планок майже всіх трасологічно вивчених псаліїв чотирьох регіонів є дуже ретельне вирізання виступів на краях. Аналіз великої кількості щиткових псаліїв показав, що виступи на планках притаманні переважній більшості виробів. Однак помітною є тенденція “вільнішого” ставлення до ідеї виступів на краях планок псаліїв по регіонах. На Середньому Подонні планки практично всіх псаліїв мають виступи на краях. У регіоні Середнього Поволжя картина була майже така сама, але там дещо більше псаліїв з редукованою планкою (Урень I, деякі потапівські екземпляри). У Саратовському Поволжі з’являються псалії зі спрощеним варіантом виготовлення виступів на планці чи з нетрадиційним розташуванням виступу (Золота гора, к.4, п.1). На Південному Уралі конструкція деяких псаліїв передбачає відсутність виступів на планці (Синташта, СI п.14, Троїцький) або використання псаліїв із втраченим під час експлуатації виступом (Большекараганський могильник, к.24 п.2, один із псаліїв з к.2 п.5 могильника Кам’яний Амбар-5).

Після формування щитка й планки для подальшої обробки псаліїв у всіх регіонах застосовувався абразив. Як правило, майстри використовували дрібнозернистий абразив. Сліди абразиву зафіксовані на щитках і планках псаліїв з усіх регіонів, за виключенням Саратовського Поволжя, де подібні сліди локалізовані тільки на планках.

Отвори в планках свердлилися, в основному, станковим свердлом. Це фіксується на переважній більшості переглянутих під мікроскопом псаліїв з усіх регіонов. На Середньому Доні майстри іноді застосовували ручне свердло. Свердла були зроблені трохи на конус – пласкі (перові) або чотиригранні. Пласкі перові свердла використовувалися, очевидно, для виготовлення маленьких за діаметром отворів. Можливо, центральні отвори в щитках іноді виготовлялися за допомогою втулчастих (порожнистих усередині) свердел.

На Середньому Подонні більшість отворів свердлилася з внутрішнього боку псалія, іноді – із зовнішнього або трохи на конус з двох боків. На Середній Волзі й на Південному Уралі майстри віддавали перевагу свердлінню отвору із зовнішнього боку псаліїв та іноді– з внутрішнього боку. Дуже рідко застосовувався і прийом свердління одного отвору з двох боків. У Саратовському Поволжі зафіксовано свердління отворів тільки із зовнішнього боку псалія.

Центральні отвори в щитках псаліїв південноуральського та середньоволзького регіонів іноді не свердлилися, а прорізалися, причому майстри на внутрішньому боці щитків робили попередню розмітку. Зафіксовано сліди вирізання отворів для шипів на щитках середньодонських псаліїв. Втім, можливо, що спочатку отвори для шипів все-таки свердлилися, а вже потім майстри підрізали їх, підганяючи під шипи. Операції з підгінки шипів фіксуються й у Саратовському, й у Середньому Поволжі. Майстри всіх чотирьох регіонів використовували прийом послідовного свердління для виготовлення достатньо довгих отворів. Боковий отвір у щитках псаліїв Середнього та Саратовського Поволжя, а також Середнього Подоння, в основному, прорізався, але, скоріш за все, ми фіксуємо знову-таки, деталі універсального прийому послідовного свердління з наступним акуратним підрізанням овальних отворів. Іноді бокові отвори просто свердлилися (Селезні, к.1 п.2; Селезні-2, п.4 – пара вісімкоподібних псаліїв).

Цікаву інформацію дає вивчення технології нанесення орнаменту на псалії. Південноуральські псалії найчастіше позбавлені орнаменту. Виключення одиничні, наприклад, псалій із к.2 п.8 могильника Кам’яний Амбар-5 чи розподілювач пасків із к.1 п.2 могильника Криве Озеро, а також алакульський, шибаєвський або новонікольський безшипні псалії. У кам’яноамбарському псалії переплелися, на мій погляд, особливості орнаментації подібних виробів у регіонах Середнього Подоння та Південного Уралу (Усачук, 1999). Середньодонськими рисами є сама ідея орнаментації щитка і, певною мірою, елемент орнаменту у вигляді ряду трикутників. Сам же подвійний зигзаг-“ялинка” та сполучення його з трикутниками не характерні для регіону Середнього Подоння і є місцевою ідеєю. Крім того, середньодонські майстри декорували, як правило, увесь край щитка псалія, не обмежуючись ділянкою під планкою.

В інших, окрім південноуральського, регіонах орнаментація щиткових псаліїв здійснювалася набагато частіше, причому техніка нанесення орнаменту в усіх регіонах була близькою. Майстрами всюди застосовувалися: циркуль, тонке металеве лезо й металеве вістря. Майже однаковими прийомами наносилися на псалії врізні трикутники, листоподібні, краплеподібні та криволінійні фігури. Різьблення ліній та орнаментальних композицій на середньоволзьких і середньодонських псаліях здійснювалося, в основному, зліва направо.

Аналіз прийомів виготовлення й особливо орнаментації щиткових псаліїв дозволив порівняти ступінь досвідченості майстрів.

З проблемою визначення досвідченості майстрів тісно пов’язана спроба виділення кількох псаліїв роботи одного майстра, здійснена автором. Подібні факти зафіксовані серед псаліїв з усіх регіонів.

Техніка виготовлення монолітних і вставних шипів щиткових псаліїв у всіх регіонах була однаковою. Всюди зафіксовано операцію акуратної й точної підгінки вставних шипів під отвір, що передбачало розм’якшення сировини щитка та самих шипів. У такій же манері стругання й різання оформлювалися і шпеньки для маленьких отворів у планках.

Технологія виготовлення жолобчастих і щиткових псаліїв була близькою. У свою чергу, дуже подібна і технологія виготовлення жолобчастих псаліїв за регіонами. Всюди використовувалася ідентична сировина: розколоті вздовж трубчасті кістки великих копитних. Майстри видаляли епіфізи й розкроювали отримані діафізи кісток на заготівки. Сировиною слугувала й компакта нижньощелепних кісток великої рогатої худоби (Червоне озеро 3).

Під час виготовлення жолобчастих псаліїв зафіксовано розпилювання-перетирання кістки беззубим лезом, різання, стругання металевим лезом, зрідка скобління (Комарівка). Свердління отворів здійснювалося із зовнішнього боку (Челкар, Тоцьке, Проказіне, Капітанове-I) або з обох боків (Комарівка, Шиловське) за допомоги станкового свердла. Іноді застосовувалося ручне свердління (Челкар). Достатньо часто під час обробки поверхні жолобчастих псаліїв майстри застосовували дрібнозернистий абразив.

Шипи на довгих торцях деяких жолобчастих псаліїв виготовлялися практично однаково майстрами з різних регіонів. Планки більшості таких псаліїв дещо тонші порівняно зі щитком. Певна частина планок має бокові виступи на краях. У попередньому підсумку можна відзначити, що кількість отворів у планці зростає до заходу від південноуральського регіону. Певна закономірність помітна й у співвідношенні центрального та бокового отворів у щитку: південноуральські псалії, як правило, мають боковий отвір, розташований вище за центральний (Челкар, Миржик, Ікпень I, Майтан, Отрадовське-II, Тасти-Бутак ?). На Середній Волзі та в Саратовському Поволжі значно більше жолобчастих псаліїв з маленьким боковим отвором, нижчим від центрального (Точка, Комарівка, Шелиган, Золота Нива I, Веретяївське ?, Гуселка II, Усатове ?) і лише псалії з Моєчного Озера I та з Єршовки зроблені у “східній” (?) манері. Основна кількість псаліїв середньодонського регіону мають боковий отвір, нижчий за центральний у щитку (виняток складає тільки проказінський та один із капітанівських псаліїв). Окрім отворів у планках і щитках жолобчастих псаліїв різних регіонів, варто вказати на більш вагому відмінність: рішуча перевага орнаментованих жолобчастих псаліїв у середньодонському (точніше – в Доно-Донецькому) регіоні порівняно з регіонами Середнього і Саратовського Поволжя й особливо – з південноуральським (північноказахстанським) регіоном. Причому орнаментація донських і сіверськодонецьких жолобчастих псаліїв не тільки зустрічається частіше, але до того ж вона різноманітніша та складніша у виконанні порівняно з орнаментацією жолобчастих псаліїв східніших регіонів. Техніка виконання орнаментів на жолобчастих псаліях практично така сама, як і на щиткових.

Розділ IV. Використання псаліїв доби бронзи за даними трасологічного аналізу.

Загальна картина спрацьованості багатьох псаліїв дає можливість зробити висновки, що вони використовувалися нетривалий час або взагалі не експлуатувалися. Наприклад, із дванадцяти псаліїв могильника Кам’яний Амбар-5 – один є заготівкою, два псалії не спрацьовані, хоча весь цикл їхнього виготовлення виконано, п’ять – мають слабку спрацьованість. У ряді такої кількості невикористаних чи слабковикористаних псаліїв іще рельєфніше виглядає своєрідний диск з шипами із к.2 п.8. У рамках поховальної обрядовості могильника цей диск сполучається з невикористаними псаліями й особливо – із заготівкою псалія. Слабковикористані – невикористані псалії – заготівка – у продовженні цього ряду цілком природньо виглядає імітація псалія.

Псалії без слідів зношування або маловикористані зразки зафіксовані й серед поховального інвентаря середньоволзьких Утьовського та Потапівського могильників. Трасологічний аналіз показав, що більшість утьовських псаліїв, як і потапівських, якщо й використовувалися, то дуже недовго.

Серед трасологічно вивчених псаліїв Саратовського Поволжя лише кілька екземплярів були мало спрацьовані.

Порівняно з іншими, більш східними регіонами, псалії, знайдені переважно в поховальних пам’ятках Середнього Подоння, не містять заготовок або невикористаних зразків. З іншого боку, за явної спрацьованості вміщених у поховання псаліїв на Середньому Доні практично нема випадків знахідок настільки зношених екземплярів, щоб їх уже неможливо було використовувати. Замість цього, середньодонські псалії демонструють одну з найбільш яскравих рис псаліїв староюр’ївського типу – парадність. На це неодноразово вказувалося (Пряхин, Беседин, 1992; Пряхин и др., 1998; Гончарова, 1999 та ін.). Однак парадність псаліїв староюр’ївського типу полягає тільки в багатій орнаментації і, певною мірою, – у можливих варіантах форми щитків, при цьому самі псалії залишаються цілком робочими (пор. – Матвеев, 2005).

Трасологічно вивчені псалії різних регіонів дали яскраві сліди спрацьованості. На відміну від технології виготовлення, достатньо близької по регіонах, але все-таки більш або менш відмінної, сліди використання псаліїв настільки однакові, що їх можна розглядати сумарно, без регіонального поділу.

Перш за все варто звернути увагу на дуже сильну заполірованість виступів і пазів під ними на краях планок. Зрозуміло, що наявність виступів на планках і пазів, утворених цими виступами, диктувалася системою кріплення ременів. Окрім виступів, цікаву інформацію дає спрацьованість торців планок. Складається враження, що верхній торець планки на деяких псаліях руйнувався (сточувався) при експлуатації.

Отвори в планках псаліїв, як правило, спрацьовані мало. Імовірно, кріплення ременя до планки псаліїв було достатньо жорстким, що майже виключало тертя скріплюючих псаліїв і наносний ремінь невеликих ремінчиків або шпеньків об краї отворів планок.

Окрім слідів спрацьованості на планках, на багатьох псаліях фіксуються сліди зношеності щитків. Напрями спрацьованості ділянок щитків достатньо чітко розподіляються на три групи. Найбільш помітна група слідів I, що йде на лівих і правих псаліях дзеркально. Розділення псаліїв на ліві та праві здійснити достатньо легко за наявністю бокового отвору: у лівих псаліїв воно знаходиться з правого боку щитка, у правих – з лівого. Взаємозв’язок напрямків групи слідів I і розташування бокових отворів настільки чіткий, що наявність тільки групи слідів без бокового отвору (зруйнований або не передбачався конструктивно) дозволяє під час трасологічного аналізу розподілити псалії на ліві та праві.

Окрім найбільш помітної групи слідів I, на щиткових псаліях також фіксується група слідів II, які, займаючи певну площу щитка, ідуть, як і сліди групи I, по зовнішній поверхні псалія. Ця спрацьованість набагато слабша за групу слідів I і фіксується далеко не на кожному псалії (в основному, на псаліях із поховань середньодонського регіону). На внутрішньому боці деяких псаліїв (Пичаєве, Кам’янка) прослідковано групу слідів III. Ці сліди менш інтенсивні, ніж група слідів II. Можливо, група слідів III відображає які-небудь особливі варіанти кріплення псаліїв в упряжі.

Щодо питання спрацьованості шипів, варто вказати на різну швидкість їх стирання. Верхня пара шипів на псаліях спрацьовується найчастіше швидше за нижню. Аналізи спрацьованості шипів і стану щитків псаліїв дають можливість підтвердити ідею сильнішого механічного навантаження на праві псалії (Пряхин, 1972; Пряхин и др., 1998).

Говорячи про шипи на псаліях та аналізуючи їх розташування на щитках і спрацьованість, ми неминуче підходимо до питання щодо необхідної кількості шипів. Трасологічний аналіз дозволив з’ясувати, що майже всі псалії мають три або чотири шипи. Очевидно, надалі під час виявлення фрагментованих щиткових псаліїв з шипами, варто враховувати, що в їх реконструкціях має бути не менше трьох шипів.

Сліди використання добре зафіксовані й на цілій групі трасологічно вивчених жолобчастих псаліїв різних регіонів.

Загалом аналіз слідів спрацьованості щиткових псаліїв з шипами і без них, а також жолобчастих зразків показав, що експлуатація всіх цих виробів була надзвичайно близькою. Напевно, близькі групи слідів утворені від майже однакового за своїм характером впливу різноманітних ременів упряжі на той чи інший псалій. Це не дивно, якщо врахувати, що найдавніші щиткові й жолобчасті псалії, будучи сутнісно єдиними за своєю конструкцією, відрізняються тільки особливостями вихідного матеріалу. Використовувалися ж щиткові та жолобчасті псалії однаково. Безумовно, щиткові псалії з шипами більше підходять для колісничного запрягання (Littauer, 1969; Нефедкин, 2001 та ін.), тим більше – для бойового застосування колісниць, але ці самі псалії, поряд із жолобчастими, можуть застосовуватися і до верхового коня (Hьttel, 1978; Нефедкин, 2001 та ін.). В.С.Бочкарьов вважає, що щиткові псалії з широкою планкою є надсуворою упряжжю, оскільки, окрім шипів, сильним тактильним подразником виступає широкий наносний ремінь, що діє на носову кістку коня (Бочкарев, 1998). У той же час вужчі жолобчасті псалії могли використовуватися й у колісничному запряганні за умови або добре навчених колісничних коней, або небойового його використанняя.

Групи різноманітних слідів спрацьованості, виявлені на щиткових і жолобчастих псаліях дозволяють впритул наблизитися до такого складного питання, як реконструкція кріплення псаліїв в упряжі.

Позиція комарівських псаліїв на морді коня in situ дає відповідь на питання, як кріпилися жолобчасті та щиткові псалії. У такому випадку, варто відмовитися від реконструкцій псаліїв планкою донизу, запропонованих у різний час (Горбунов, Обыденнов, 1975; Hьttel, 1978; Винников, Синюк, 1990; 2003; Новоженов, 1994; Penner, 1998).

Планка, як показав трасологічний аналіз, належить до технічно складних елементів виготовлення псаліїв, а отже, є обов’язковим елементом у рамках будь-яких реконструкцій. У свою чергу, картина зношування ділянок планки передбачає достатньо жортке кріплення, сильне і тривале за часом навантаження на планку й особливо інтенсивне використання виступів і пазів під ними на краях. Забезпечити подібне поєднання слідів спрацьованості може тільки реконструкція псаліїв планкою догори з обов’язковим урахуванням таких варіантів кріплення, які забезпечать більшу спрацьованість виступів і пазів планки.

На сьогодні представлено кілька варіантів реконструкції щиткових і жолобчастих псаліїв у системі ременів упряжі й кінського спорядження (К. Ф. Смирнов, А. Д. Пряхін, В. І. Беседін, В. С. Бочкарьов, П. Ф. Кузнецов, В. О. Новоженов, А. В. Єпимахов, І. В. Чечушков, В. М. Горбов та ін.). У роботі розглядаються всі варіанти можливого кріплення найдавніших псаліїв у взаємозв’язку з трасологічною картиною зафіксованих слідів. Проте жодна з реконструкцій кріплення ранніх псаліїв не відповідає на всі питання. Ретельний аналіз уже наявних даних щодо використання псаліїв у сполученні з трасологічною обробкою нових комплексів дозволить з часом уточнити ті чи інші деталі реконструкції кінської упряжі.

Висновки. Загалом аналіз трасологічної інформації за технологіями виготовлення й використання щиткових і жолобчастих псаліїв різних регіонів східноєвропейського лісостепу і степу дозволяє зробити такі висновки:–

Складається враження щодо самостійного пошуку різних раціональних прийомів виготовлення псаліїв (перш за все щиткових) на Середньому Доні і Південному Уралі. –

Раціоналізація процесу виготовлення псаліїв ішла різними шляхами: на Середньому Доні – по лінії вставних (змінних) шипів і бокових отворів у