НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УСЕНКО Роман Анатолійович

УДК .9

ФІНАНСОВІ САНКЦІЇ ЗА АДМІНІСТРАТИВНИМ

ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – | кандидат юридичних наук, доцент,

ЛУК’ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович,

кафедра кримінально-правових дисциплін

(Українська академія банківської справи НБУ)

(м. Суми), завідувач кафедри кримінально-

правових дисциплін

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, доцент,

ОРЛЮК Олена Павлівна,

Науково-дослідний інститут інтелектуальної

власності Академії правових наук України,

директор

кандидат юридичних наук, доцент,

КАДЬКАЛЕНКО Сергій Тимофійович,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, доцент кафедри

конституційного і адміністративного права

Захист відбудеться 09.11.2007 р. о 17 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, .

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою м. Київ, вул. Трьохсвятительська, .

Автореферат розіслано 06.10. 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміни, що відбулись протягом останніх п’ятнадцяти років в Україні, обумовили перехід від планової економіки, заснованої на всебічному і всеохоплюючому державному управлінні всіма її сферами, до ринкової економіки, де основний вплив держави на економічні процеси опосередковується через державне регулювання. Визначальне місце в механізмі державного регулювання належить імперативному правовому регулюванню і, відповідно, засобам забезпечення реалізації відповідних імперативних приписів.

У свою чергу, найбільш поширеним і достатньо дійовим засобом державного регулювання завдяки їх універсальності, стали різноманітні фінансові санкції. На сьогодні практично жодна сфера правового регулювання, а особливо сфера господарської діяльності, не обходиться без використання фінансових санкцій.

Умовою ефективності будь-якої діяльності є дотримання принципу науковості при створенні її концептуальної та нормативної основи. Проте правове регулювання саме фінансових санкцій здійснюється певною мірою безсистемно, без урахування досягнень сучасної правової науки, що врешті решт не дає можливості досягти належного регулюючого впливу. За таких умов фінансові санкції перетворюються переважно на фіскальний інструмент держави при застосуванні якого нарахування сягають сотень тисяч, а іноді й декількох мільйонів гривен. Матеріальні втрати таких розмірів негативно відбиваються на фінансовому становищі суб’єктів господарювання аж до припинення їх діяльності. Виходячи з цього, виникає потреба дослідження такого потужного інструменту владного впливу як фінансові санкції, які потребують чіткого законодавчого регулювання, що є передумовою захисту інтересів як держави, так і громадян та юридичних осіб.

В діючому законодавстві, як правило, під фінансовими санкціями розуміються грошові стягнення, що застосовуються до юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців у спрощеному, позасудовому порядку через реалізацію юрисдикційних повноважень органами виконавчої влади. Виходячи з того що, нормативні конструкції юридичної відповідальності в межах яких застосовуються вказані санкції, передбачено у великій кількості нормативно-правових актів (близько 50 законів та 500 підзаконних нормативно-правових актів) і, при цьому, ці заходи відповідальності мають цілу низку суттєвих спільних рис, існує нагальна потреба в упорядкуванні вказаних норм. Але здійснювані спроби систематизації відповідного законодавства свідчать про відсутність у розробників кодифікованих актів єдиної позиції щодо регулювання деліктних відносин з використанням фінансових санкцій.

Крім того, результати теоретичних досліджень стосовно правової природи фінансових санкцій різняться залежно від того, в межах якої галузі права вони здійснюються. При цьому спостерігаються спроби закріпити інститут фінансових санкцій або виключно за фінансовим правом, надаючи йому статусу фінансової відповідальності, або за господарським, розглядаючи їх в контексті господарської відповідальності.

В той самий час поза увагою значної частини дослідників залишається той факт, що застосування фінансових санкцій відбувається через діяльність органів виконавчої влади і тому необхідним є використання здобутків науки адміністративного права, розгляд фінансових санкцій в контексті адміністративно-правового регулювання.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена по-перше практичним значенням фінансових санкцій, як одного із інструментів адміністративно-правового регулювання, а по-друге, відсутністю єдиних поглядів на зміст і правову природу фінансових санкцій, що заважає формуванню концептуального підґрунтя для правового регулювання відносин, пов’язаних з їх застосуванням.

Тема дослідження безпосередньо пов’язана з реформуванням адміністративного права та розглядається в контексті Концепції адміністративної реформи в Україні, основні положення якої схвалені Указом Президента України від 22 липня 1998 р. "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" і яка, поряд з іншими заходами, передбачає реформування адміністративного законодавства та його складової – інституту адміністративної відповідальності.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, С.Т. Гончарука, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, В. Коваля, В.К. Колпакова, Є.Б. Кубка, А.Т. Комзюка, В.П. Нагребельного, В.Л. Наумова, Т.О. Коломоєць, Д.М. Лук’янця, В.Ф. Опришка, І.А. Тимченко, В.В. Цвєткова, Ю.С. Шемшученка та інших; російських вчених, що досліджували проблематику адміністративних стягнень, зокрема таких, як О.В. Агєєва, О.П. Альохін, Д.М. Бахрах, Ю.М. Козлов, Б.М. Лазарєв, І.І. Вєрємєєнко, М.І. Єропкін, А.П. Шергін, В.А. Юсупов та деякі інші.

Важливе значення для дисертаційного дослідження складають здобутки загальної теорії держави та права, а саме праці С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, І.С. Самощенко, О.Е. Лейста, Ю.О. Тихомирова, М.Х. Фаркушина та інших. Також було використано праці вчених в галузі фінансового права, зокрема, таких, як Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, М.В. Карасьова, Н.Ю. Пришва, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківський, Н.І. Хімічева та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602), “Теоретичні і практичні проблеми розвитку організаційно-правового механізму реалізації виконавчої влади в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007588).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення теоретичних підходів до визначення правової природи фінансових санкцій, визначення підстав, принципів і механізму їх застосування та підготовка пропозицій щодо удосконалення відповідної правотворчої діяльності та практики правозастосування.

Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження вирішуються такі завдання:

- з’ясувати місце санкцій в механізмі правового регулювання;

- визначити співвідношення понять „фінансова санкція” та „юридична відповідальність”, встановити характер взаємозв’язків між ними;

- з’ясувати правову природу фінансових санкцій їх місце серед кола санкцій, передбачених чинним законодавством, а також виділити ознаки, що характеризують родову належність відповідних санкцій до заходів адміністративної відповідальності;

- визначити доцільність виділення такого виду юридичної відповідальності, як фінансово-правова;

- визначити та охарактеризувати функції фінансових санкцій;

- охарактеризувати підстави застосування фінансових санкцій та виявити їх особливості;

- охарактеризувати процедури застосування фінансових санкцій та виявити їх особливості;

- визначити фактори, що впливають на ефективність застосування фінансових санкцій;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення законодавства, що передбачає застосування фінансових санкцій.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система юридичної відповідальності як сфера суспільних відносин, урегульованих адміністративно-деліктними нормами, в межах якої функціонують фінансові санкції.

Предметом дисертаційного дослідження є сутність і зміст фінансових санкцій, норми актів адміністративного законодавства України, якими вони регулюються, а також практика реалізації відповідних норм.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали, крім діалектичного як загального методу пізнання, формально юридичний, метод системно-структурного аналізу, порівняльно-правовий.

Основним серед сукупності даних методів при написанні дисертації був формально-юридичний метод, за допомогою якого досліджувалась правова природа фінансових санкцій, аналізувались правові норми, що регулюють відносини стосовно їх застосування. Метод системно-структурного аналізу надав можливість розглядати фінансові санкції як складову елементів механізму правового регулювання, загалом, так і адміністративно-деліктних відносин, зокрема. Порівняльно-правовий метод дозволяє досліджувати досвід правового регулювання юридичної відповідальності (адміністративної, фінансової) в інших країнах для раціонального використання в законодавстві Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, присвяченим комплексному аналізу правової природи фінансових санкцій, особливостей правовідносин, що виникають при їх застосуванні, проблем реалізації законодавства у цій сфері, у процесі якого обґрунтовуються і розкриваються поняття і зміст фінансових санкцій, визначаються ознаки фінансових санкцій, їх види, функції, підстави і порядок застосування, уточнюється зміст окремих понять та термінів, що мають значення для науки, практики та вдосконалення відповідного законодавства.

У межах здійсненого дослідження одержані наступні результати, які мають наукову новизну або містять елементи такої новизни:

- запропоновано авторське розуміння фінансових санкцій, як заходів адміністративної відповідальності, що реалізуються через процедуру правозастосування в позасудовому порядку і які виражаються у застосуванні до юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців, штрафу та/або пені за вчинене правопорушення;

- обґрунтовано положення про те, що фінансові санкції виступають як захід адміністративно відповідальності в різних галузях права (в тому числі фінансовому праві), тому є некоректним конструювати на їх основі окремий вид юридичної відповідальності – фінансову відповідальність, а фінансову відповідальність пропонується розглядати в двох аспектах, а саме як різновид адміністративної відповідальності і як застосування заходів юридичної відповідальності за порушення фінансового законодавства;

- доведено, що крім загальновизнаних каральної, превентивної та компенсаційної функцій, фінансовим санкціям притаманні інформативна та фіскальна функції. Інформативна функція полягає у донесені до учасників правовідносин інформації не лише про можливість покарання, а й про наявність дискреційних повноважень органу, що застосовує санкцію (коли санкція відносно визначена), ступінь суспільної небезпеки правопорушення – в залежності від розміру фінансових санкцій тощо; фіскальна функція полягає в тому що фінансові санкції є видом доходів публічних фондів грошових коштів;

- запропоновано наукові класифікації фінансових санкцій: за ступенем визначеності – на абсолютно визначені та відносно визначені; за способом охорони правопорядку – на штрафні та правовідновлюючі; у межах функціональної класифікації – на основні та додаткові; за підставою застосування: фінансові санкції за порушення законів, фінансові санкції за порушення договорів; за об’єктом державного управління де застосовуються фінансові санкції; за розрахунковими ознаками;

- обґрунтовано положення про те, що законодавчо закріплені склади правопорушень, які є підставами застосування фінансових санкцій, є трьохелементними. На відміну від класичного складу правопорушення у зазначених правопорушеннях відсутня суб’єктивна сторона;

- запропоновано визначення поняття правопорушення у сфері оподаткування як однієї з підстав застосування фінансових санкцій під яким пропонується розуміти протиправні, винні діяння суб’єктів податкових відносин (суб’єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та (або) їх службових осіб тощо), що полягають у невиконанні або неналежному виконанні правил, установлених нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері оподаткування;

- дістали подальшого розвитку загальні принципи адміністративного процесу в контексті застосування фінансових санкцій, зокрема, принципу non bis in idem (недопущення подвійного покарання) – фінансові санкцій у вигляді штрафу і пені за одне правопорушення не повинні одночасно виконувати каральну (штрафну) функцію;

- запропоновано ефективність застосування фінансових санкцій визначати в контексті діяльності правозастосовчого органу, результати діяльності якого є підставою для об’єктивного оцінювання всіх факторів, що впливають на ефективність застосування фінансових санкцій;

- дістали подальшого розвитку підходи до визначення факторів, що впливають на ефективність застосування фінансових санкцій. Зокрема запропоновано розглядати: фактор правової норми (досконалість норм, що визначають правосуб‘єктність правозастосовчого органу і норм, що містять адміністративну санкцію, обґрунтованість адміністративної деліктолізації тощо); фактор правозастосовчого органу (нормативна урегульованість задач і функцій, адекватність і мобільність змін змісту діяльності органу тощо); фактор правопорушника (організаційно-правова природа юридичної особи, форма власності тощо); фактор об‘єкту правової охорони (за ступенем потенційної конфліктності інтересів).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і обґрунтовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані для вдосконалення чинного законодавства України у сфері правового регулювання застосування фінансових санкцій. Сформульовані конкретні пропозиції щодо деяких розділів і статей відповідних нормативно-правових актів та законопроектів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у подальшій науковій роботі за напрямами вивчення правової природи фінансових санкцій, фінансової відповідальності, адміністративних стягнень, адміністративної відповідальності, проблем вдосконалення діяльності адміністративно-юрисдикційних органів, а також у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право”, “Фінансове право”, “Податкове право”, а також спецкурсів з адміністративної відповідальності.

Окремі положення дисертаційного дослідження можуть слугувати базою для подальших наукових досліджень проблемних питань адміністративної та фінансової відповідальності.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Основні положення та висновки дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях. Зокрема: Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шляхи до європейської інтеграції“ (м. Київ, 14–15 лютого 2003 р.; тези опубліковані), Науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–24 травня 2003 р.; тези опубліковані), Науково-теоретичній конференції “Запорізькі правові читання. Санкції в праві” (м. Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2003 р.; тези опубліковані), Науково-теоретичній конференції “Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства” (м. Чернівці, 22–23 вересня 2003 р.; тези опубліковані), Науково-практичній конференції “Адміністративне право в контексті європейського вибору України” (м. Київ, 6–7 лютого 2004 р.; тези опубліковані), IV Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування” (міста Сімферополь, Ялта, 20–22 травня 2005 р.; тези опубліковані), V міжнародна науково-теоретична конференція: “Публичное, корпоративное, личное: проблемы конфликтности и перспективы консенсуальности” (м. Санкт-Петербург, 2–3 грудня 2005 р.; тези опубліковані) та ін.

Пропозиції і висновки запропоновані в дисертації в частині застосування фінансових санкції за порушення податкового законодавства були викладені у підготовленій у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Науковій записці “Зауваження та пропозиції до розділу XVII Проекту податкового кодексу України “Відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування” (у співавторстві).

Окремі положення дисертації знайшли своє відображення в розробленій автором програмі навчального курсу “Муніципальне фінансове право” і використовуються під час викладання однойменного курсу в Академії муніципального управління (м. Київ), а також під час викладання навчальної дисципліни “Актуальні проблеми адміністративного права” в Київському університеті права НАН України.

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у десяти наукових статтях, чотири з яких опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації побудована відповідно до мети та завдань дослідження і складається із вступу, двох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок, в тому числі список використаних джерел _23 сторінки (201 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання, об’єкт, предмет, а також методологічна основа дослідження, характеризується наукова новизна дисертації та її практичне значення, подаються відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертаційного дослідження, його структура та обсяг.

Розділ . “Теоретико-правова характеристика фінансових санкцій” складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу поняття санкції у механізмі правового регулювання та їх співвідношення з юридичною відповідальністю, визначенню поняття та правової природи фінансових санкцій їх функцій, основних ознак та видів.

У підрозділі .1. “Санкції у механізмі правового регулювання та їх співвідношення з юридичною відповідальністю” розкриваються теоретико-правовий зміст понять “санкція” та “юридична відповідальність” як складових механізму юридичної відповідальності, а також дається визначення поняття “фінансова санкція.

Відповідно до існуючих в юридичній науці поглядів під поняттям “санкція” розуміється в переважній більшості структурний елемент норми права, який вказує на негативні наслідки, що можуть настати для правопорушника в разі невиконання правила поведінки сформульованого в диспозиції правової норми, а також санкцією є конкретні заходи юридичної відповідальності або її міра.

У свою чергу юридична відповідальність розуміється як регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що можуть мати вираз у недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завданні збитків і виражена у застосуванні до осіб, що вчинили такі діяння, засобів впливу, які тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

Стосовно фінансових санкцій за адміністративним законодавством України то під ними слід розуміти заходи адміністративної відповідальності, що реалізуються через процедуру правозастосування в позасудовому порядку і які виражаються у застосуванні до юридичних осіб (фізичних осіб-підприємців), штрафу та пені за вчинене правопорушення.

За формою санкція є елементом правової норми, за змістом – мірою державного примусу, що належить застосувати в результаті реалізації санкції. У свою чергу, термін „фінансова санкція” відображає змістовну характеристику елементу норми права і вказує на те, що захід державного примусу, що міститься у санкції правової норми, передбачає застосування стягнення виключно у грошовій формі. Цей факт дає можливість зробити припущення, що якщо власне санкції можуть передбачати застосування заходів, що мають на меті попередження або припинення різноманітних правопорушень, то фінансові санкції мають характер певних обмежень або позбавлень, а тому мають відношення до такого юридичного явища, як юридична відповідальність.

У підрозділі .2. “Правова природа фінансових санкцій” розглядається проблема належності фінансових санкцій до конкретного виду юридичної відповідальності. В цьому підрозділі викладено критичні погляди на існуючи (переважно фінансово-правового спрямування) концепції щодо виділення, як окремого виду юридичної відповідальності, фінансово-правової відповідальності лише на підставі наявності фінансових санкцій, що передбачені за порушення податкового законодавства.

Автор відстоює позиції відповідно до яких фінансові санкції виступають як міра юридичної відповідальності в самих різних галузях права і, з огляду на це, уявляється некоректним конструювати на їх основі окремий вид юридичної відповідальності – фінансову відповідальність в межах фінансового права. В той же час, про фінансову відповідальність можна вести мову як про різновид адміністративної відповідальності.

Оскільки порядок застосування та основні ознаки фінансові санкції у вигляді штрафу та пені, що застосовуються за порушення податкового законодавства є аналогічними за порядком застосування та основними ознаками санкціями, що застосовуються органами виконавчої влади в інших сферах суспільних відносин, робиться висновок про адміністративно-правову природу фінансових санкцій.

У підрозділі .3. “Функції фінансових санкцій” розкривається роль фінансових санкцій як компонента правової системи. Зокрема звертається увага на те, що фінансовим санкціям притаманні наступні основні функції: інформативна; фіскальна; правовідновлююча (компенсаційна); штрафна (каральна).

Принципово новими, на думку автора, слід вважати інформативну функції фінансових санкцій. Інформативна функція полягає у донесені до учасників правовідносин інформації не лише про можливість покарання, а й про наявність дискреційних повноважень органу, що застосовує санкцію (коли санкція відносно визначена), ступінь суспільної небезпеки правопорушення – в залежності від розміру фінансових санкцій тощо.

В контексті компенсаційної функції окремих фінансових санкцій автором відстоюється позиція стосовно того, що ця функція не властива для пені як фінансової санкції за податкові правопорушення. На думку автора відшкодування матеріальної шкоди від несплати (сплати не в повному обсязі) податків вичерпується сплатою податку в повному обсязі. Цим вже відшкодування кредитору (державі) є адекватним, тому що майно кредитора опиняється в тому стані, в якому воно знаходилося б у випадку коли боржник виконав податкові обов’язки належним чином.

Пеня за порушення податкового законодавства має бути визнана додатковою санкцією, що застосовується після того, як платник податку, що порушив податкове законодавство, не сплачує податковий борг з сумою штрафів, тобто пеня має виконувати стимулюючу функцію відносно погашення податкового боргу. Пеня має сплачуватись після наданням порушнику певного терміну для сплати податкової недоїмки, з можливою зупинкою терміну обрахування пені на час адміністративного оскарження.

У підрозділі .4. “Основні ознаки та види фінансових санкцій” виходячи з найсуттєвішої ознаки фінансових санкцій, що полягає в їх грошовому виразі, вказується на універсальність цієї міри відповідальності. Але, незважаючи на “простоту” фінансових санкції, їх універсальність обумовлює наявність у них досить великої кількості ознак, які по-різному проявляються в залежності від сфери застосування фінансових санкцій. У свою чергу, наявність таких ознак дає можливість здійснити класифікацію фінансових санкцій, що сприяє більш глибокому розумінню їх властивостей.

На підставі аналізу сучасного законодавства, яким встановлюються фінансові санкції, виділяються формальні, розрахункові та процесуальні ознаки фінансових санкцій.

Формальні ознаки відображають спосіб накладання фінансових санкцій. За формальними ознаками фінансові санкції пропонується поділяти на санкції нарахування і санкції вилучення. Санкції нарахування – це фінансові санкції, розмір яких визначається за встановленим законодавцем алгоритмом (штраф і пеня). Для санкцій вилучення характерним є те, що певна грошова сума підлягає вилученню з огляду на її походження через застосування санкції у вигляді вилучення незаконно отриманого доходу.

З огляду на те, що найбільш розповсюдженим проявом фінансових санкцій є штрафні санкції і подібні санкції мають місце в різних галузях права, здійснюється порівняльна характеристика штрафів за цивільним, кримінальним та адміністративним правом, а також адміністративно-господарських штрафів. Порівняння зазначених штрафів дає можливість зробити висновок, що єдиною підставою їх розмежування в даному випадку є порядок застосування, тобто процесуальні ознаки санкцій.

Розрахункові ознаки фінансових санкцій вказують на певні базові параметри або розрахункові одиниці, за допомогою яких визначається розмір застосовуваних фінансових санкцій.

Також запропоновано класифікацію фінансових санкцій за ступенем визначеності на абсолютно визначені, тобто такі, що не можуть бути зменшені чи збільшені органом, що їх застосовує; відносно-визначені, тобто такі, які мають верхню та нижню межу розміру; фінансові санкції як складові кумулятивних санкцій (тобто такі, що включають в себе заходи юридичної відповідальності різного роду). За підставами застосування виділяються санкції, що застосовуються за порушення вимог закону, що застосовуються за порушення умов договору та ті, що є наслідком протиправного стану.

Пропонована класифікація за об’єктом (сферою) державного управління має значення при систематизації законодавства у формі інкорпорації. Норми одного закону можуть передбачають застосування фінансових санкцій або в одній або в декількох сферах державного управління. Виходячи з зазначеного класифікація фінансових санкцій за сферою державного управляння можлива при тематичній систематизації законодавства.

Розділ . “Правове регулювання застосування фінансових санкцій” складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу підстав та порядку застосування фінансових санкцій, дослідженню ролі правозастосовчого органу як фактору, що впливає на ефективність застосування фінансових санкцій, а також питанню систематизації законодавства, що передбачає застосування фінансових санкцій

У підрозділі .1. “Підстави застосування фінансових санкцій” розглядаються законодавче закріплення можливості притягнення до юридичної відповідальності, а саме передбачений законом конкретний склад правопорушення та факт правопорушення як реальна життєва ситуація що є підставою застосування заходів юридичної відповідальності у вигляді фінансових санкцій. Здійснено аналіз складу правопорушення наслідком вчинення яких є застосування фінансових санкцій.

В контексті загальної нормативної конструкції адміністративної відповідальності виділено особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб, що мають прояв в усіх складових елементах правопорушення з детальною характеристикою об’єктивної та суб’єктивної сторони правопорушення. Як і для адміністративного правопорушення, об’єктивні ознаки, що характеризують зовнішній бік правопорушення юридичної особи, у сукупності складають його об’єктивну сторону. Проте для правопорушень юридичних осіб нехарактерні вказівки на час, місце, спосіб і засоби їх вчинення. Найчастіше описується тільки саме протиправне діяння іноді його суспільно шкідливі наслідки.

Крім традиційних підстав застосування фінансових санкцій, в даному підрозділі також розглядаються протиправний стан та цивільно-правовий делікт, застосування фінансових санкцій за які здійснюється в адміністративному порядку.

Визначення суб’єктивної сторони, як елементу складу правопорушення юридичної особи є найбільш проблематичним оскільки категорії, що використовуються для його визначення стосовно фізичної особи непридатні для юридичних осіб. В той же час обов’язково має існувати елемент, який відображає зв’язок між суб’єктом правопорушення – юридичною особою та його об’єктивною стороною. Стосовно суб’єктивної сторони адміністративних правопорушень юридичних осіб дисертантом поділяється думка про неприпустимість ігнорування в даному складі правопорушення вини правопорушника.

Окремо, в контексті розгляду підстав застосування фінансових санкцій звертається увагу на податкові правопорушення, як один із найчисленніших видів підстав застосування фінансових санкцій.

В процесі аналізу існуючих в юридичній літературі визначень податкового правопорушення особлива увага звертається на наступне:

- по-перше, на думку автора є неприпустимим обмеження змісту категорії податкового правопорушення або об’єктом правопорушення (відносини по обов’язку сплати податку), або суб’єктом правопорушення (лише платники податку);

- по-друге, податкові правопорушення в широкому розумінні є порушеннями вимог податкового законодавства за які застосовуються різні види юридичної відповідальності. У вузькому розумінні податкові правопорушення є порушеннями вимог податкових норм, наслідком якого є застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу і пені в адміністративному порядку.

Виходячи з цього, пропонується законодавчо закріпити визначення податкового правопорушення як протиправного, винного діяння суб’єктів податкових відносин (суб’єкта оподаткування, органу який здійснює податковий контроль, іншого органу та (або) їх службових осіб тощо), що полягають у невиконанні або неналежному виконанні установлених нормативно-правовими актами правил, що регулюють відносини у сфері оподаткування”.

У підрозділі .2. ”Порядок застосування фінансових санкцій” аналізуються процедури застосування фінансових санкцій, що як правило, в загальних рисах описуються у законах, якими встановлюється адміністративна відповідальність юридичних осіб, і конкретизуються у підзаконних нормативних актах.

На підставі аналізу чинного законодавства автор показує, що в переважній більшості випадків провадження по справах про адміністративні правопорушення за які до юридичних осіб застосовуються фінансові санкції своєю конструкцією відповідає провадженню у справах про адміністративні правопорушення фізичних осіб з наявністю аналогічних стадій і етапів. В той же час провадження по справах про правопорушення юридичних осіб відрізняються, як правило, більшою простотою та оперативністю за рахунок спрощеної процедури розгляду справ про правопорушення.

З усіх розглянутих у дисертації стадій провадження у справах про правопорушення юридичних осіб, за які можуть бути застосовані фінансові санкції, лише стадія виконання суттєво залежить від виду застосовуваних санкцій. Фактично характеристики фінансових санкцій визначають способи виконання рішень про застосування фінансових санкцій. Зокрема, виділяються такі способи виконання рішень про застосування фінансових санкцій, як добровільне виконання; примусове виконання за рішенням суду; примусове виконання через безспірне списання коштів уповноваженими органами; примусове виконання за допомогою державної виконавчої служби.

На підставі аналізу чинного законодавства встановлено, що характеристики порядку (процедури) застосування фінансових санкцій обумовлюються особливостями форми і методів контролю, в процесі якого виявляється правопорушення; особливостями правового статусу органів, уповноважених застосовувати фінансові санкції; наявністю окремих підзаконних нормативно-правових актів, які визначають процедури застосування фінансових санкцій.

Розглядаються окремі принципи застосування фінансових санкцій в контексті загальних принципів адміністративного процесу. Зокрема, йдеться про такі принципи, як принцип законності; принцип верховенства права; принцип рівності всіх перед законом та органом, що вирішує справу; принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності; принцип об’єктивності та неупередженості при розгляді справи; принцип невідворотності застосування адміністративної відповідальності; принцип пропорційності покарання; принцип “non bis in idem” (недопущення подвійного покарання) та ін.

В контексті розгляду принципу “non bis in idem” обґрунтовується положення про те, що фінансові санкцій у вигляді штрафу і пені за одне правопорушення не повинні одночасно виконувати каральну (штрафну) функцію.

Окремо акцентовано увагу на принципі невідворотності адміністративної відповідальності та принципі застосування правових презумпцій в адміністративному процесі. Зокрема запропоновано законодавче закріплення окремих презумпцій, що мають значення для вирішення питання про застосування фінансових санкцій. Так, на підставі аналізу зарубіжного досвіду з метою забезпечення ефектного виконання фіскальних завдань держави і стимулювання платників податків до досудового вирішення податкових спорів обґрунтовується доцільність закріплення презумпції вини платника податків. При цьому, на думку автора, слід передбачити також презумпцію вини юридичної особи у вчиненні податкового правопорушення, тобто юридичну особу слід вважати винною у вчиненні податкового правопорушення, якщо не будуть надані докази того, що вчинення нею правопорушення у сфері оподаткування сталося внаслідок причин, що не залежали від волі і свідомості фізичних осіб, які входять до її складу або виконують відповідні обов’язки в її інтересах за договором.

У підрозділі .3. “Правозастосовчий орган як фактор впливу на ефективність застосування фінансових санкцій” аналізуються умови ефективності правового регулювання застосування фінансових санкцій.

При визначенні ефективності застосування адміністративних санкцій в юридичній літературі запропоновано виділяти цілу низку факторів з визначенням їх місця та ролі в адміністративно-деліктних відносинах та з’ясуванням їх взаємозв’язків. Використовуючи теоретичні конструкції для визначення ефективності застосування адміністративних стягнень, що переважно були розроблені за радянських часів, дисертант пропонує шляхи їх удосконалення.

В контексті дослідження факторів ефективності фінансових санкцій пропонується доповнення їх переліку факторами з якісно новим змістом деяких з них, зокрема:

- фактор правової норми (досконалість норм, що визначають правосуб‘єктність правозастосовчого органу і норм, що містять адміністративну санкцію, обґрунтованість адміністративної деліктолізації тощо);

- фактор правозастосовчого органу (нормативна урегульованість задач і функцій, адекватність і мобільність змін змісту діяльності органу тощо);

- фактор правопорушника (організаційно-правова форма юридичної особи, форма власності тощо);

- фактор об‘єкту правової охорони.

В частині практичної значимості визначення ефективності фінансових санкцій пропонується здійснювати аналіз та прогнозування якісного рівня правового регулювання адміністративно-деліктних відносин в контексті діяльності посадових осіб та органів, що наділені адміністративно-юрисдикційними повноваженнями.

У підрозділі .4. “Проблеми систематизації законодавства, що передбачає застосування фінансових санкцій” здійснено аналіз норм Проекту Податкового Кодексу України, Проекту Кодексу України про Адміністративні проступки, та Господарського Кодексу України в частині регулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Особлива увага приділена співвідношенню норм аналізованих проектів Податкового кодексу, КУпАП та діючого Господарського кодексу України, що дало можливість виявити існуючі протиріччя які є наслідком відсутності цілісної концепції адміністративної відповідальності загалом, так і правовому регулюванню фінансових санкцій зокрема.

Проект Податкового кодексу пропонується змінити в частині регулювання юридичної відповідальності з огляду на адміністративно-правову природу фінансової відповідальності, що міститься в ньому. Запропонована проектом Податкового кодексу нормативна конструкція фінансової відповідальності в характерних рисах повторює нормативну конструкцію адміністративної відповідальності, а саме:

- контролюючі органи (органи ДПС України) є органами виконавчої влади, що наділені владно-розпорядчими функціями в сфері податкових правовідносин;

- адміністративний порядок застосування фінансових санкцій;

- відсутність відносин підпорядкування між юрисдикційним органом і правопорушником;

- відсутність юридичної рівноправності між суб’єктом правопорушення і суб’єктом застосування фінансових санкцій.

Стосовно проекту КУпАП, що відкидає традиційну нормативну конструкцію адміністративної відповідальності через виключно судове застосування адміністративних стягнень, автор обґрунтовує положення про те, що це суттєво ускладнить реалізацію цього виду юридичної відповідальності. Дисертант пропонує також доповнити перелік адміністративних стягнень, що накладаються на юридичних осіб в проекті КУпАП таким видом фінансових санкцій як пеня, що є досить поширеним в чинному законодавстві.

У Висновках сформульовані найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення та шляхи удосконалення реалізації та правового регулювання фінансових санкції в адміністративно-деліктних відносинах.

Зокрема відзначається, що правові категорії „санкція„ та „юридична відповідальність” є тісно пов’язаними. Зв’язує їх те, що елемент правової норми під назвою „санкція” часто містить вказівку на міру юридичної відповідальності, яка застосовується за порушення правила, викладеного у диспозиції цієї норми. Але, далеко не кожна санкція за змістом є мірою саме юридичної відповідальності, а міра юридичної відповідальності не завжди відображається у санкції правової норми.

В адміністративному праві, в санкціях норм можуть міститись не міри адміністративної відповідальності, а інші заходи адміністративного примусу, наприклад заходи адміністративного припинення і, крім того, в окремих випадках одна санкція, що містить міру адміністративної відповідальності може забезпечувати велику кількість диспозицій.

В контексті сучасного українського законодавства фінансові санкції представляють собою виражені у грошовій формі заходи примусового впливу на порушників норм різних галузей права, які застосовуються переважно в адміністративному порядку, що дає підстави вважати застосування фінансових санкцій проявом адміністративної відповідальності. При цьому фінансові санкції як міра юридичної відповідальності не можуть ототожнюватись з фінансово-правовою відповідальністю, яка представляє собою прояви різних видів юридичної відповідальності у сфері фінансових відносин.

Фінансова санкція як елемент фінансово-правової норми є тим елементом, який зв’язує норми фінансового права з нормами інших галузей права, дає можливість використати можливості їх нормативних конструкцій та інститутів для досягнення цілей фінансово-правового регулювання. Основне місце серед цих інститутів належить інститутам різних видів юридичної відповідальності, об’єднаних в межах узагальненої категорії „фінансова відповідальність”.

У визначені змісту поняття фінансово-правової санкцій, як елементу фінансово-правової норми слід виходити з того, що фінансово-правова відповідальність, є теоретичною абстракцією, науковою категорією під якою розуміється застосування різних видів юридичної відповідальності і при цьому, по-перше, недоцільною є прив’язка до безпосереднього об’єкту правопорушення у випадку визначення можливостей захисту заходами юридичної відповідальності вимоги фінансово-правової норми. Більш доцільно розглядати фінансово-правову відповідальність як спосіб захисту прав та законних інтересів суб’єктів фінансових правовідносин. По-друге, за порушення фінансово-правових норм можуть застосовуватись всі без винятку види юридичної відповідальності і можна вважати недоцільним визначення певного переліку видів юридичної відповідальності, оскільки за умови такого визначення буде мати місце штучне обмеження уявлення про передбачені діючим законодавством реальні можливості суб’єктів фінансових правовідносин у захисті своїх прав та законних інтересів.

Потреба захисту публічного інтересу у сфери фінансів потребує законодавчого закріплення обмеження принципу диспозитивності щодо належної реакції суб’єктом фінансових правовідносин на факт порушення фінансово правової норми. Під належною реакцією слід розуміти в тому числі і застосування заходів юридичної відповідальності (реалізація фінансово-правової санкції). Законодавче закріплення цієї вимоги можливе через позитивне зобов’язування суб’єктів фінансових правовідносин, що діють в межах імперативу фінансово-правової норми на обов’язкову реакцію у випадку порушення публічних інтересів в сфері фінансів.

Крім загальновизнаних каральної, превентивної та компенсаційної функцій, фінансовим санкціям притаманні інформативна та фіскальна функції. Інформативна функція полягає у донесені до учасників правовідносин інформації не лише про можливість покарання, а й про наявність дискреційних повноважень органу, що застосовує санкцію (коли санкція відносно визначена), ступінь суспільної небезпеки правопорушення – в залежності від розміру фінансових санкцій тощо; фіскальна функція полягає в тому що фінансові санкції є видом доходів публічних фондів грошових коштів

Підставами застосування фінансових санкцій за законодавством України виступають переважно правопорушення юридичних осіб, об’єктивна сторона яких полягає в протиправних діях або бездіяльності, а також може проявлятись у вигляді протиправного стану або цивільно-правового делікту. Суб’єктивна сторона правопорушення юридичної особи у конструкціях відповідних складів, як правило відсутня і склад такого правопорушення є трьохелементним – об’єкт, об’єктивна сторона і суб’єкт. В той же час в окремих нормативних актах зустрічається згадування про вину, в тому числі, й юридичних осіб, але визначення поняття вини та способів її практичного встановлення, відсутні.

Розглядаючи податкові правопорушення як підставу застосування фінансових санкцій пропонується правопорушеннями у сфері оподаткування визнавати протиправні, винні діяння суб’єктів податкових відносин (суб’єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та (або) їх службових осіб тощо), що полягають у невиконанні або неналежному виконанні правил, установлених нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері оподаткування. При цьому пропонується встановлення презумпції вини юридичної особи у вчиненні податкового правопорушення, тобто юридична особа вважається винною у вчиненні податкового правопорушення, якщо не наведе доказів того, що вчинення нею правопорушення у сфері оподаткування сталося внаслідок причин, що не залежали від волі і свідомості фізичних осіб, які входять до її складу або виконують відповідні обов’язки в її інтересах за договором.

Особливості порядку (процедури) застосування фінансових санкцій визначаються наступними факторами:

-

-

-

Процесуальними підставами для розгляду справи про правопорушення і подальшого застосування фінансових санкцій найчастіше виступають, як правило акти складені уповноваженими органами за результатами різноманітних перевірок, а в деяких випадках протоколи про правопорушення. Порядок розгляду справ про правопорушення і застосування за них фінансових санкцій, як правило, суттєво не відрізняється від провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Оскарження рішень про застосування фінансових санкцій може здійснюватись як в адміністративному, так і в судовому порядку з перевагою останнього, а виконання рішень про застосування фінансових санкцій може здійснюватись декількома способами, а саме:

-

-

-

-

В контексті дослідження факторів ефективності фінансових санкцій пропонується доповнення їх переліку факторами з якісно новим змістом деяких з них, зокрема:

- фактор правової норми (досконалість норм, що визначають правосуб’єктність правозастосовчого органу і норм, що містять адміністративну санкцію, обґрунтованість адміністративної деліктолізації тощо);

- фактор правозастосовчого органу (нормативна урегульованість задач і функцій, адекватність і мобільність змін змісту діяльності органу тощо);

- фактор правопорушника (організаційно-правова природа юридичної особи, форма власності тощо);

- фактор об‘єкту правової охорони.

В сучасних умовах розвитку законодавства, яким передбачається застосування фінансових санкцій відсутні єдина концепція застосування цього заходу впливу. Як діюче законодавство, так і проекти Податкового Кодексу України та Кодексу України про адміністративні проступки не узгоджені між собою, а іноді суперечать один одному, що однозначно буде викликати проблеми із практичною реалізацією відповідних норм.

Систематизація законодавства яким передбачається застосування фінансових санкцій має відбуватися в руслі загальної кодифікації законодавства про адміністративну відповідальність. При цьому