НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГЕОЛОГІЧНИХ НАУК

Вага Денніс Даніель Одіємбо

УДК(56:574.583):551.781.3/.4](47-13)

НАНОПЛАНКТОН ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНУ ПІВДЕННОЇ ПЕРИФЕРІЇ СХІДНО – ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ

04.00.09 – палеонтологія і стратиграфія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата геологічних наук

Київ–2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті геологічних наук НАН України

Науковий керівник: доктор геолого-мінералогічних наук

професор

Андрєєва-Григорович Аіда Сергіївна,

Інститут геологічних наук НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор геологічних наук

Ольштинська Олександра Петрівна,

Інститут геологічних наук НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат геолого-мінералогічних наук

Пономарьова Людмила Давидівна

Інститут геології і геохімії горючих

копалин НАН України,

старший науковий співробітник

Провідна установа: Львівський національний університет

імені Івана Франка,

геологічний факультет, Міністерство освіти і науки України, м. Львів

Захист відбудеться “25” квітня 2007 р. о 10 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.162.01 при Інституті геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту геологічних наук НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. О. Гончара, 55-б.

Автореферат розісланий “ ” березня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _______________ Т. С.Рябоконь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Потреба в проведенні нанопланктонних досліджень у межах України пов‘язана з необхідністю створення надійних біостратиграфічних схем як основи для модернізації та деталізації часової шкали палеогену і для крупномасштабного геологічного картування. З відкладами палеогену південної периферії Східно-Європейської платформи пов’язані родовища нафти, газу, мінеральних вод і будівельних матеріалів та інших корисних копалин. У цьому аспекті широкомасштабні дослідження в Кримсько-Кавказькій області, зокрема, вапнякового нанопланктону набувають великого геолого-пошукового та економічного значення.

Активне залучення отриманих даних за нанопланктоном для розчленування кайнозойських відкладів різних регіонів Світу підтвердило його важливе біостратиграфічне значення. Зональні схеми, розроблені на базі цієї групи мікроорганізмів, за детальністю та якістю кореляції є рівнозначними шкалам за планктонними форамініферами, а в деяких випадках їх доповнюють і деталізують.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відділі стратиграфії та палеонтології кайнозойських відкладів ІГН НАН України упродовж навчання в аспірантурі у 2002-2005 рр. та під час виконання бюджетної теми “Палеогеографічні, еволюційні і палеоекологічні критерії стратиграфічного поділу палеоген-неогенових відкладів України” (державний реєстраційний номер IV-I-04).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є біостратиграфічне розчленування палеоцен-еоценових відкладів південного схилу Українського Щита (УЩ), Бахчисарайського району Криму, Північного Передкавказзя і Східного Донбасу, палеоекологічні та палеогідрографічні реконструкції палеобасейнів району дослідження.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:

1. Пошарове вивчення складу нанопланктону з розрізів південного схилу УЩ, Бахчисарайського району Криму, Північного Передкавказзя і Східного Донбасу.

2. Вивчення особливостей нанопланктонних угрупувань з палеоцен-еоценових відкладів зазначених регіонів.

3. Кореляція встановлених за нанопланктоном зональних підрозділів палеоцен-еоцену Гірського Криму, південного схилу УЩ, Північного Передкавказзя і Східного Донбасу з зональними шкалами суміжних територій та Міжнародною Геологічною Шкалою (В. Бергррен та ін., 1995) і Геологічною Часовою Шкалою (GTS,2004).

4. Вивчення закономірностей еволюційного розвитку нанопланктону в межах південної периферії Східно – Європейської платформи упродовж палеоцену і еоцену.

5. Проведення палеогідрологічних і палеоекологічних реконструкцій басейнів осадонакопичення за нанопланктоном.

6. Монографічний опис характерних видів нанопланктону і укладання атласу.

Основним об’єктом дослідження були палеоцен-еоценові відклади південної периферії Східно–Європейської платформи. Предметом дослідження – викопні рештки нанопланктону.

Основний метод дослідження – біостратиграфічний з використанням сучасних методик світлової і електронної мікроскопії.

Наукова новизна одержаних результатів.

- Вперше виділена нанозона Nannotetrina fulgens (NP15) у відкладах малинівської світи бучацького горизонту та староінгулецької світи київського горизонту південного схилу УЩ. За результатами вивчення нанопланктону відклади малинівської і староінгулецької світ корелюються з верхньою частиною лютецького – нижньою частиною бартонського ярусів МСШ.

- Вперше вивчено асоціації нанопланктону з керна семи свердловин на території Північного Передкавказзя й Східного Донбасу. Виділено та описано такі нанопланктонні зони стандартних зональних шкал: надзона Heliolithus, яка відповідає відкладам горизонту Гарячого Ключа; зона Discoaster lodoensis, що характеризує відклади середньосальського підгоризонту Східного Донбасу та середню частину дружбинського горизонту Передкавказзя; зони Nannotetrina fulgens, Discoaster tani nodifer і Discoaster saipanensis, що відповідають відкладам куберлинського, керестинського і кумського горизонтів; зона Discoaster barbadiensis s.l., яка відповідає відкладам білоглинського горизонту Північного Передкавказзя і обухівського горизонту Східного Донбасу; зона Ericsonia subdisticha, яка характеризує верхи білоглинського і низи хадумського горизонтів.

- Вперше за результатами вивчення послідовності зональних асоціацій нанопланктону розраховано тривалість трьох перерв осадонакопичення в розрізах стратотипових свердловин Бахчисарайського району. Перша перерва припадає на межу крейди і палеогену (тривалість ~ 1 млн років); друга відповідає межі білокам‘янського і качинського горизонтів, тобто межі нижнього і верхнього палеоцену (~ 4 млн років); третя встановлена на межі качинського і бахчисарайського горизонтів, а саме відповідає межі палеоцену і еоцену (1,2 – 3,5 млн років). Простежено їхнє поширення за межами району дослідження і встановлено, що вони мають регіональне значення.

- Вперше за даними палеоекологічного аналізу в палеоцен-еоценових басейнах території дослідження виділено п’ять екологічних груп нанопланктону: екваторіально-тропічні, вузькотропічні, широкотропічні, субтропічні і види холодних субтропіків та помірних областей. Встановлено, що впродовж палеоцену–еоцену на більшій частині вивченої території існував тепловодний басейн, поверхневі води якого зазнавали температурних коливань.

- За палеобіономічними характеристиками виділено види відкритоокеанічного середовища, помірно мілководного шельфу та прибережно-мілководної зони шельфу.

- Вперше з палеоцен-еоценових відкладів свердловин Єйсько-Армавірської, Ростовської та Калмицької підзон Північного Передкавказзя і Східного Донбасу монографічно описано 15 найбільш поширених видів нанопланктону родів Helicosphaera, Chiasmolithus, Nannotetrina і Ericsonia.

Практичне значення одержаних результатів полягає у використанні проведеного зонального розчленування розрізів палеоцен-еоцену Гірського Криму, південного схилу Українського Щита, Північного Передкавказзя і Східного Донбасу для уточнення віку та детальної кореляції в межах конкретного регіону з зонами інших регіонів та МСШ, а також для побудови стратиграфічних схем і геологічних карт. Відтворені палеоекологічні і палеогідрологічні реконструкції басейнів седиментації можуть бути використані при складанні палеогеографічних карт. Укладений палеонтологічний атлас може використовуватися як визначник палеогенових видів нанопланктону.

Особистий внесок здобувача. Основні результати та висновки, які наведені в дисертаційній роботі, одержані здобувачем самостійно.

Фактичний матеріал. Досліджено 250 зразків, з них 60 зразків з розрізів свердловин Північного Передкавказзя та Східного Донбасу були надані науковим керівником, професором, доктором геол.-мін. наук А. С. Андрєєвою-Григорович і кандидатом геол.-мін. наук Т. Є. Улановською (м. Новочеркаськ, Росія). Зразки з розрізу Криворізького залізорудного басейну були надані деканом геологічного факультету Криворізького технічного університету А. А. Березовським (21 зразок). Вивчено 170 зразків з парастратотипових свердловин 3а і 2 Бахчисарайського стратотипового району Криму з колекції А. С. Андрєєвої-Григорович.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на сесіях Українського палеонтологічного товариства (Київ, 2003; Львів, 2004; Мелітополь, 2005), конференції молодих вчених (Київ, 2003), 11 Міжнародній конференції INA, (Небраска, США, вересень 2006) та на семінарі “Геологія та палеонтологія України” (Бохум, Німеччина, жовтень 2006).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять робіт, у тому числі чотири статті у фахових збірниках наукових праць, і одні тези доповіді в матеріалах наукової конференції.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел, а також 20 рисунків, 12 текстових таблиць, 19 палеонтологічних таблиць з поясненнями до них. Загальний обсяг дисертації – 268 сторінок. Список літератури нараховує 141 найменування праць вітчизняних та іноземних авторів.

Автор висловлює подяку своєму науковому керівникові, докторові геолого-мінералогічних наук, професорові А. С. Андрєєвій-Григорович за цінні поради, наданий кам’яний матеріал, уважне ставлення і постійну підтримку. Велика вдячність за наданий кам’яний кандидатам геол.-мін наук А. А. Березовському і Т. Є. Улановській. Автор висловлює щиру подяку за сприяння в написанні дисертації член-кор. НАН України В. Н. Семененко, докторам геол.-мін. наук Б. Ф. Зернецькому, В. Ю. Зосимовичу, М. М. Іванику, О. П. Ольштинській, кандидатам геол.-мін.наук С. А. Люльєвій, Н. В. Маслун, Т. С. Рябоконь, Ю. В. Вернигоровій, Т. В. Шевченко і Н. А. Савицькій. Велика вдячність за підтримку і надану технічну допомогу кандидатові геол.-мін. наук Ю. І. Федоришину, Ю. Б. Козубу, М. О. Яцкову, Р. В. Волчанському та іншим співробітникам і керівництву ВАТ “Геотехнічний інститут” (м.Львів). Особлива подяка завідувачу кафедри фізики Землі геологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, доцентові В. О. Фурману, викладачеві цієї кафедри Ю. Р. Дацюку і старшому науковому співробітнику біологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка О. Р. Кулачківському за консультації і можливість фотографування нанопланктону під сканувальним і електронним мікроскопами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВАПНЯКОВИЙ НАНОПЛАНКТОН

Термін нанопланктон об’єднує групу мікропланктонних організмів і їхніх скелетних решток (нанофосилій), виділених за формальною ознакою, розміри яких не перевищують 30–60 мк. До групи включають рештки гаптофітових водоростей – коколітофориди, карбонатні диноцисти та рештки невизначеного систематичного положення, відомі під назвою нанолітів (Edwards, 1973). Останні співрозмірні з коколітами, але відрізняються від них морфологічними ознаками.

Зовнішня оболонка коколітофорид покрита вапняковими пластинками – коколітами. Морфологія коколітів різноманітна і складна. За морфологією коколіти поділяються на дві групи – гетерококоліти і голококоліти. Гетерококоліти за особливостями будови поділяються на ряд морфологічних груп, або морфотипів. Найбільш характерними є муроліти і плаколіти. Голококоліти представлені дрібними (0,07–0,1 мм), однорідними ромбоедричними елементами. До нанолітів належать рештки різноманітної форми, відмінної від голо- й гетерококолітів, які мають спільне походження від прапланктонного організму.

Викопні рештки нанопланктону достовірно відомі з пізнього тріасу. У пізній юрі їхня чисельність зростає. Упродовж свого розвитку нанопланктон зазнав декількох рубежів масових змін у видовому й родовому складі: тріасово-юрський, крейдово-палеоценовий, палеоцен-еоценовий, палеоген-неогеновий і неоген-четвертинний. Найсприятливіші умови для існування нанопланктону були в середньому еоцені.

За нанопланктоном для кайнозою розроблено дві стандартні шкали, які мають глобальне значення. Перша – шкала Е. Мартіні (1970; 1971) – ґрунтується на результатах вивчення континентальних розрізів. Шкала Х. Окади і Д. Бакрі (1980) розроблена на основі матеріалів глибоководного буріння. Ці шкали легко зіставляються між собою і прив’язані до зональних форамініферових і палеомагнітних шкал міжнародних стратиграфічних схем. Для південних регіонів колишнього СРСР на основі двох попередніх розроблена шкала А. С. Андрєєвої-Григорович та ін. (1991).

МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Для мацерації нанопланктону використовують наважку вагою від 2 до 3 г з урахуванням залишеної частини для наступного контролю. Найбільш літологічно сприятливими відкладами для знахідок решток нанопланктону є карбонатні глини, аргіліти, алевроліти, мергелі та крейда.

Під час роботи використано стандартну схему техніки обробки матеріалу для виготовлення препарату (P. R. Bown & J. Young, 1998).

Нанопланктон досліджувався за допомогою імерсійних об’єктивів з 90–100 кратним збільшенням у прохідному світлі і в темному полі. Препарати вивчалися на поляризаційних мікроскопах Carl Zeiss і Полам Л-211. Фотографування здійснювалося цифровим фотоапаратом. Для вивчення під сканувальним мікроскопом марки JEOL JSM-T220 A проводилося напилення пластинки тонким шаром (до 500 А) золота за допомогою напилювача ВУП-5. Розмір збільшень коливався в межах 5000–15000.

СТАН ВИВЧЕНОСТІ НАНОПЛАНКТОНУ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ ПЕРИФЕРІЇ СХІДНО – ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ

Перші відомості про рештки нанопланктону та його породотворну роль у палеогенових відкладах на теренах Східно–Європейської платформи були наведені з Північного Кавказу в роботах В. Т. Малишева (1948), І. А. Шамрая (1949), Є. П. Лазарева (1956), І. А. Шамрая та ін. (1967), К. І. Горгулевської (1967), І. А. Шамрая і С. С. Челмокаєвої (1969). Вони здебільшого стосувалися опису комплексів нанопланктону та визначення його можливостей для встановлення відносного віку порід.

Нанопланктон палеогенових відкладів колишнього СРСР досліджували також іноземні вчені М. Вейд, Х. Молер і В. Хей (M. Wade, H. Mohler, W. Hay (1964). У результаті було виділено ряд стандартних зон з палеоцен-еоценових розрізів Північного Кавказу. Е. Мартіні і С. Ріцковським (1970, 1971) за нанопланктоном визначено вік мандриківських верств півдня України.

Всебічне вивчення нанопланктону Криму почалося на початку 70-х років минулого століття. Цьому сприяло проведення в Криму ХІІ Європейського мікропалеонтологічного колоквіуму (1971). Перший зональний поділ палеогенових відкладів Бахчисарайського розрізу за нанопланктоном був розроблений А. С. Андрєєвою-Григорович (1973).

Нанопланктон з палеогенових відкладів південної частини Східно–Європейської платформи в різні часи вивчали: у Криму: А. С. Андрєєва-Григорович (1973, 1980); Є. М. Богданович (1985); у Дніпровсько-Донецької западини: Д. Д. Нга (1973), С. І. Шуменко і Д. Д. Нга (1973), С. А. Люльєва (1974); у Причорноморській западині: Е.Я. Краєва і С.А. Люльєва (1976, 1977), А.С. Андрєєва-Григорович і Є. М. Богданович, (1979); Є. М. Богданович (1979, 1980, 1985); у Карпатах: А. С. Андрєєва-Григорович (1969), А. М. Романів (1991), А. С. Андрєєва-Григорович та ін. (1991). Дослідження нанопланктону з палеогенових відкладів Північного Кавказу та інших територій пов’язане з іменами Н. Г. Музильова (1975, 1977, 1980, 1985), А.С. Андрєєвої-Григорович (1981, 1991), Т. Т. Гавтадзе (1985), Р. Кошкарли (1979, 1992), Б. Ф. Зернецького, С. А. Люльєвої (1990, 1994), Ю. Р. Сидора (1992), В. А. Мусатова (1996), Н. А. Савицької (1996) та ін. Зібраний і вивчений матеріал ліг в основу для розробки регіональної стратиграфічної схеми палеогену за нанопланктоном для півдня колишнього СРСР (А. С. Андрєєва-Григорович , І. П. Табачникова , Н. Г. Музильов (1991).

Останніми роками з’явилися роботи, присвячені уточненню віку літостратиграфічних підрозділів, а також проведенню їхньої міжрегіональної кореляції: Є. К. Щербиніна, Є. П. Радіонова та ін. (1994; 1999), Н. А. Савицька (1996), Є. К. Щербиніна (2000), Е. М. Бугрова, Е. Ю. Закревська, І. П. Табачнікова (2002), А. С.Андрєєва-Григорович, А. А. Березовський, Д. Д. О.Вага (2003), А. А. Березовський, Д. Д. О. Вага (2003); Д. Д. О. Вага (2004).

Над питанням палеоекології та палеобіономії нанопланктону працювали С.А. Люльєва (1978); А.С. Андрєєва-Григорович (1991); Н.А. Савицька (1996); А.С. Андрєєва-Григорович, Н.А. Савицька (1998) та ін.

Незважаючи на значну кількість робіт, у цілому дослідження нанопланктону мають нерівномірний характер і ступінь вивченості. До останнього часу не проводилося всебічне та систематичне вивчення палеогенового нанопланктону з південного схилу Українського Щита, Північного Передкавказзя і Східного Донбасу, якому присвячена ця робота. З подальшим вивченням нанопланктону пов’язується велика перспектива для доповнення й деталізації існуючих стратиграфічних схем.

СТРАТИГРАФІЯ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ ПЕРИФЕРІЇ СХІДНО – ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЛАТФОРМИ

У структурно–тектонічному відношенні досліджувані палеоцен-еоценові відклади поширені в межах південної периферії Східно–Європейської платформи і прилеглих територій (Гірський Крим, Північне Передкавказзя, Східний Донбас і чохольна частина південного схилу Українського Щита).

За основу взяті стратиграфічні схеми палеогенових відкладів Північної та Південної України (В. Ю. Зосимович та ін., 2005), зведена схема біозонального розчленування палеогену Бахчисарайського регіону (Б. Ф. Зернецький та ін., 2003) та схема структурно–фаціального поділу палеогенових відкладів Європейської частини Росії (М. А. Ахметьєва і В. Н. Беньямовського, 2003).

Палеоцен у Бахчисарайському стратотиповому регіоні представлений білокам’янським горизонтом (датський-нижня половина зеландського ярусу) і складений вапняками і мергелями, які залягають з ознаками перерви на породах маастрихтського ярусу. За нанопланктоном тут виділені (Стратиграфічні схеми 1987 і 1993 року): зони Markalius inversus (NP1), Cruciplacolithus tenuis (NP2), Chiasmolithus danicus (NP3), Ellipsolithus macellus (NP4) і верхня частина Fasciculithus tympaniformis (NP5). Качинський горизонт (верхня частина зеландського і танетський яруси) складений прошарками глинистих вапняків загальною потужністю до 35 м. Нижня і верхня межі горизонту ерозійні. Відклади містять нанопланктон зон Fasciculithus tympaniformis (NP5) (верхня частина), Heliolithus kleinpelli (NP6), Discoaster mohleri (NP7), Heliolithus riedeli/Discoaster nobilis (NP8), Discoaster multiradiatus (NP9). Зона Discoaster multiradiatus (NP9) Н. Г. Музильовим (1980) у Бахчисарайському розрізі не виділяється.

На Північному Передкавказзі верхній палеоцен представлений відкладами горизонту Гарячого Ключа (верхній зеландій-нижній танет) і складений чорними, темно-сірими глинами, аргілітами і алевролітами. Нижня частина горизонту слабокарбонатна. За нанопланктоном горизонту Гарячого Ключа відповідають зони Heliolithus kleinpelli (NP6)-Heliolithus riedeli (NP8).

Еоцен у Бахчисарайському стратотиповому регіоні представлений бахчисарайським, сімферопольським, новопавлівським, кумським і білоглинським горизонтами. Нанопланктон з відкладів бахчисарайського і сімферопольського горизонтів мною не вивчався. Новопавлівській горизонт поділяється на два підгоризонти: куберлинський (нижній) і керестинський (верхній). Складений світло-сірими, м’якими вапняками і мергелями, потужністю до 40 м. За нанопланктоном, куберлинський підгоризонт відноситься до верхньої частини зони Discoaster sublodoensis (NP14) і нижньої частини зони Nannotetrina fulgens (NP15). У керестинському підгоризонті – виділяється верхня частина зони Nannotetrina fulgens (NP15) і Discoaster tani nodifer (NP16). Кумський горизонт складений бітумінозними, плитчастими мергелями коричневого кольору потужністю 40 м. За нанопланктоном кумський горизонт охарактеризований зоною Discoaster saipanensis (NP17) (Стратиграфічна схема 1993 року). За схемою Б. Ф. Зернецького та ін. (2003), горизонту відповідає верхня частина зони Discoaster tani nodifer (NP16) i нижня частина зони Discoaster saipanensis (NP17). Альминський горизонт складений крейдоподібними мергелями, у верхній частині глинистими мергелями і мергелистими глинами загальною потужністю 100–150 м. Нанопланктон представлений зонами Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19), Sphenolithus pseudoradians (NP20), нижньою частиною зони Ericsonia subdisticha (NP21).

На Північному Передкавказзі еоцен представлений черкеським надгоризонтом (іпрський-нижня половина лютецького ярусів), який об‘єднує георгієвський, дружбинський та куберлинський горизонти. Дружбинський горизонт виділений в середній частині стратотипу черкеської світи і за нанопланктоном відповідає верхній половині зони Discoaster binodosus (NP11), зонам Tribrachiatus orthostylus (NP12), Discoaster lodoensis (NP13), Discoaster sublodoensis (NP14) і нижній частині зони Nannotetrina fulgens (NP15). Куберлинський горизонт представлений сірими глинами, алевролітами, рідше пісковиками, потужністю від 10 до 100 м. Згідно залягає на відкладах дружбинського горизонту та його аналогів і перекривається відкладами керестинського горизонту. За нанопланктоном відноситься до нижньої – середньої частин зони Nannotetrina fulgens (NP15). Керестинський горизонт у північних районах Західного Передкавказзя складений карбонатними і некарбонатними глинами, опоками й алевролітами. Потужність 5–20 м. За нанопланктоном йому відповідає верхня частина зони Nannotetrina fulgens (NP15). Кумський горизонт представлений коричневими стрічкуватими бітумінозними мергелями, потужністю декілька десятків метрів. За нанопланктоном виділяються зони Discoaster tani nodifer (NP16) – Discoaster saipanensis (NP17). Білоглинський горизонт складений глинистими вапняками та мергелями, потужністю до 200 м. Згідно залягає на кумських відкладах і перекривається хадумським горизонтом нижнього майкопу (олігоцен). Охарактеризований нанопланктоном зон Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19), Sphenolithus pseudoradians (NP20) і нижньою частиною зони Ericsonia subdisticha (NP21).

У Східному Донбасі вивчалися відклади нижнього, середнього і верхнього еоцену, які належать до сальського, куберлинського, керестинського, кумського і обухівського (білоглинського) горизонтів. Сальський горизонт у Сало-Маницькому міжріччі складений пісковиками з прошарками глин, потужністю від 150 до 200 м. Горизонт незгідно залягає на відкладах різного віку -від палеоцену до карбону і згідно перекривається відкладами куберлинського горизонту. Сальський горизонт поділяється на три підгоризонти. З карбонатних прошарків сальського горизонту виділена асоціація зони Discoaster lodoensis (NP13). Куберлинський горизонт, керестинський і кумський горизонти київського надгоризонту представлені слабо вапняковими глинами і пісковиками з прошарками мергелів. Потужність – до 60 м. За нанопланктоном виділяються верхня частина зони Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16) і Discoaster saipanensis (NP17). Аналоги обухівського (білоглинського) горизонтів представлені карбонатними глинами з пісковиками, потужністю декілька десятків метрів. За нанопланктоном горизонту відповідають зони Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus – Sphenolithus pseudoradians (NP19-20) і нижня частина зони Ericsonia subdisticha (NP21).

В Інгулецькому кар’єрі Українського Щита середній еоцен представлений бучацьким і київським горизонтами. За А. А Березовським (2000) бучацькому горизонту відповідає войківська (товща базальних пісків), рахманівська (товща вуглистих піщано-глинистих відкладів) і малинівська (товща сірих невуглистих піщано-глинистих відкладів) світи. Потужність мінлива (1–60 м). Київський горизонт в районі Південного Кривбасу представлений староінгулецькою світою і складений теригенно-карбонатними відкладами, потужністю 0–70 м. Нанопланктон вивчався з відкладів малинівської і староінгулецької світ. Виділена верхня частина зони Nannotetrina fulgens (NP15) і нижня частина Discoaster tani nodifer (NP16) (А.С. Андрєєва-Григорович та ін., 2003).

ЗОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ І КОРЕЛЯЦІЯ ПАЛЕОЦЕН-ЕОЦЕНОВИХ ВІДКЛАДІВ ЗА НАНОПЛАНКТОНОМ

Стратиграфічне поширення нанопланктону у вивчених розрізах. У розділі наведено результати детального пошарового вивчення нанопланктону з: а) парастратотипових свердловин Бахчисарайського регіону Криму в інтервалі маастрихт-палеоцен (свердловина 3а) і середній – верхній еоцен (свердловина 2), а також з урахуванням опублікованих матеріалів по розрізу свердловини 1 (А.С. Андрєєва-Григорович, 1980; Б.Ф. Зернецький і С.А. Люльєва, 1990; 1994); б) верхньопалеоценових – еоценових відкладів з розрізів свердловин Александровська-32, Канеловська-7, Мечетинська-20 Єйсько-Армавірської підзони, Сальська-27 Ростовської підзони, Завєтнинська-17 Калмицької зони Північного Передкавказзя і Ніколаєвська-2 та Синявська-18 Східного Донбасу. Прив’язка нанопланктонних асоціацій наводиться за даними планктонних форамініфер Ю.П. Нікітіної та шкали М.А. Ахметьєва і В.Н. Беньямовського (2003); в) середньоеоценових відкладів Інгулецького кар’єру УЩ.

За основу взято стандартну шкалу Е. Мартіні (Martini, 1971) і зональну шкалу за нанопланктоном палеогенових відкладів півдня СРСР (Андрєєва-Григорович та ін., 1991). Проведена кореляція одновікових відкладів району досліджень з підрозділами Міжнародної Стратиграфічної Шкали (МСШ) 1995 року та Нової Геологічної Часової Шкали (ГЧШ) 2004 року. Далі наводиться опис встановлених нанопланктонних зон та їхня кореляція. Використані скорочення: FO – рівень першої появи, LO – рівень останньої появи, інт. – інтервал, гл. – глибина і св. – свердловина.

Нанопланктонні зони та їхня кореляція. Зона Nephrolithus frequens. Автори: (Cepek & Hay, 1967). Вік: пізній маастрихт. Інтервал зони: FO Nephrolithus frequens до LO Nephrolithus frequens та інших крейдових видів. Характерні види: Arkhangleskiella cymbiformis, Micula stauropora, Nephrolithus frequens, Watznauella barnasae, Markalius inversus, Thoracosphaera saxea та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 121,0–117,7м). Кореляція: простежена в якості лони у верхньо - березнянській підсвіті в басейні р. Уж і у верхній частині стрийської світи в басейні р. Дністер, Прут і Стрий (Романів, 1991); виділена у маастрихтських відкладах Гірського Криму, Північного Донбасу, Кавказу та Закавказзя (Матвєєв, 2000); у верхньомаастрихтських відкладах північно-західного шельфу Чорного Моря, кримського континентального схилу і Гірського Криму (Шумник, 2002) та ін.

Зона Cruciplacolithus tenuis (NP2). Автори: (Hay & Mohler, 1967). Вік: ранній палеоцен. Інтервал зони: FO Cruciplacolithus tenuis до FO Chiasmolithus danicus. Характерні види: Cruciplacolithus tenuis, Biantholithus sparsus, Coccolithus cavus, Braarudosphaera discula, Thoracosphaera operculata та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 117,4–101,2 м). За нанопланктоном відклади зони NP2 відповідають нижній частині датського ярусу МСШ (рис.1 і 2). Кореляція: виділена у датському ярусі розрізу Старосельє Криму (Андрєєва-Григорович, 1973, 1980; Музильов, 1980); у нижній частині ельбурганської світи і нижньофурманівській підсвіті Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996), у нижньопалеоценових відкладах Азербайджану (Кошкарли, 1992), у палеоценових відкладах Північної Африки (Матвеєв, 2000), Данії (Sheldon, 2004), у розрізах палеоценових відкладів Північної та Східної Болгарії (Stoykova, Ivanov, 2004; 2005) та ін.

Зона Chiasmolithus danicus (NP3). Автори: (Mohler & Hay, 1967; Martini, 1970). Вік: ранній палеоцен. Інтервал зони: FO Chiasmolithus danicus до FO Ellipsolithus macellus. Характерні види: Chiasmolithus danicus, Cruciplacolithus tenuis, Biantholithus sparsus, Braarudosphaera discula, Markalius inversus, Coccolithus cavus, Ericsonia subpertusa та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 101,2-81,5м). Зауваження: Нижня межа зони у св.3а встановлюється на рівні FO зонального виду; верхня – не виявлена (рис.2). За нанопланктоном відклади зони NP3 відповідають верхній частині датського ярусу МСШ. Кореляція: визначена у датських відкладах, охарактеризованих зоною Globigerina trivialis-Globobonusa daubjargensis-Globorotalia compressa Північного Причорномор‘я (Богданович, 1980); сумській світі Дніпровсько-Донецької западини (Люльєва, 1974); нижній частині датського ярусу Північного Кавказу (Музильов, 1980); у нижній частині кузбакської та тасайської світ Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у середній частині ельбурганської світи і верхньофурманівській підсвіті Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); в розрізах Північної та Східної Болгарії (Stoykova, Ivanov, 2004; 2005) та ін.

Зона Heliolithus kleinpelli (NP6). Автори: (Mohler & Hay, 1967; Martini 1970, 1971). Вік: пізній палеоцен. Інтервал зони: FO Heliolithus kleinpelli до FO Discoaster gemmeus. Характерні види: Heliolithus kleinpelli, Neochiastozygus distentus, Ne. сhiatus, Toweius pertusus та ін. Встановлена: у св. 3а (інт. 58,0–45,3 м) качинського горизонту і у складі надзони Heliolithus у відкладах зони Acarinina tadjikistanensis горизонту Гарячого Ключа (св. Александровська-32, інт. 726–721,0 м) Передкавказзя (рис.1). Зауваження: Нижня межа зони у св.3а встановлюється на рівні FO зонального виду; верхня – не встановлена, оскільки вид Discoater gemmeus з’являється одночасно з Heliolithus riedelii. За нанопланктоном відклади зони NP6 відповідають верхній частині зеландського – нижній частині танетського ярусу МСШ. Кореляція: визначена у відкладах качинського ярусу Західного Причорномор’я і Присивашшя (Богданович,1980); верхньопалеоценових відкладах розрізу по р. Хеу Північного Передкавказзя (Музильов,1980); у нижньоданатінській підсвіті (розріз Сумбар) Південної Туркменії (Музильов та ін., 1987); у гіварському горизонті Таджицької депресії (Музильов, Салибаєв, 1988); у верхньопалеоценових відкладах Азербайджану (Кошкарли, 1992), у шпутузькій (манісайській) світі Прикаспію (Сидор, 1992); у середній частині світи Гарячого Ключа Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996).

Зона Heliolithus riedelii (NP8). Автори: (Bramlette & Sullivan, 1961). Вік: пізній палеоцен. Інтервал зони: FO Heliolithus riedeliii до FO Discoaster multiradiatus. Характерні види: Heliolithus kleinpelli, Heliolithus riedeli, Discoaster mohleri, Neochiastozygus concinnus, N. chiatus, Toweius pertusus, Toweius cf. T. eminens, Fasciculithus involutus, Sphenolithus primus та ін. Встановлена: у відкладах качинського горизонту у св. 3а (інт. 45.3–37.9м). і в складі надзони Heliolithus у відкладах зони Acarinina tadjikistanensis горизонту Гарячого Ключа (св. Александрівська-32, інт. 726–721,0 м) Передкавказзя. Зауваження: Нижня межа зони у св. 3а проводиться за FO зонального виду; верхня межа не встановлена через розмив качинського горизонту. За нанопланктоном відклади зони NP8 відповідають верхній частині танетського ярусу МСШ. Кореляція: визначена в верхньопалеоценових відкладах розрізу по р. Хеу Північного Кавказу (Музильов, 1980); в палеоцені Західного і Східного Причорномор‘я (Богданович, 1979; 1980); верхньому палеоцені (розрізи Дозуляр, Бориси та ін.) Азербайджану (Кошкарли, 1992); у нижньоданатінській підсвіті Південної Туркменії (Музильов та ін., 1987); гиварському горизонті Таджицької депресії (Музильов, Салибаєв, 1988); середній–верхній частині горизонту Гарячого Ключа Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996), верхній частині ціснянських верств Польських Карпат (Olszewska & Smagowicz, 1988) та ін. Зона Discoaster multiradiatus (NP9) у вивчених розрізах не встановлена.

Зона Discoaster lodoensis (NP13). Автори: (Bronniman & Stradner, 1960; D. Bukry, 1973). Вік: ранній еоцен. Інтервал зони: LO Tribrachiatus orthostylus і Coccolithus crassus до FO Discoaster sublodoensis. Характерні види: Discoaster lodoensis, Discoaster elegans, Discoaster mediosus, D. nobilis, D.germanicus, D. distinctus, Lophodolithus nascens, Nannoturba robusta, Neochiastozygus concinnus, Neococcolithes dubius, Chiasmolithus expansus, Chiasmolithus bidens, Chiasmolithus solitus та ін (рис.3). Встановлена: у розрізі св. Александровська-32 (гл. 681,0 м) і св. Синявська-18 (інт. 321,6–314,0 м) у відкладах зони Morozovella subbotinae за планктонними форамініферами. Зауваження: За шкалою Ахметьєва і Беньямовського (2003) зона Discoaster lodoensis (NP13) відповідає середній частині зони Morozovella aragonensis (PF10). В Східному Донбасі зона відповідає середньосальському підгоризонту, а на Північному Передкавказзі – середній частині дружбинського горизонту черкеського надгоризонту. За нанопланктоном ці відклади корелюються з середньою частиною іпрського ярусу МСШ (див.рис.1). Кореляція: визначена у верхньоданатинській підсвіті і нижньої частини обойської світи Південної Туркменії (Музильов та ін., 1987); в нижньоеоценових відкладах Азербайджану (розрізи Бедири, Шорбулаг та ін.) (Кошкарли, 1992); у палеогенових відкладах Магурської зони Українських Карпат (Романів, 1991); у толагайсорській світі Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у пісках Merelbeke і глинах Pittem іпрського стратотипу Бельгійського басейну (Dupius et al., 1990), у іпрських мергелях Agost південно-східної Іспанії (Molina et al., 2000) та ін. Зона Discoaster sublodoensis (NP14) у вивчених розрізах не встановлена.

Зона Nannotetrina fulgens (NP15). Автори: (Hay et al., 1967; Martini, 1971). Вік: середній еоцен. Інтервал зони: FO Nannotetrina fulgens до LO Rhabdolithus gladius або від FO N. quadrata і LO Rhabdosphaera inflata до FO Reticulofenestra umbilica і Discoaster bifax. Характерні види: Nannotetrina fulgens, Nannotetrina cristata, Nannotetrina pappii, Sphenolithus radians, Helicoosphaera seminulum, Chiasmolithus grandis, Discoaster binodosus, Discoaster barbadiensis, Lanternithus minutus, Coccolithus eopelagicus, Ericsonia formosa, Chiasmolithus bidens, Chiasmolithus modestus, Chiasmolithus solitus, Chiamolithus gigas, Cruciplacolithus mutatus, Discoaster binodosus, Discoaster binodosus hirundinus, Discoaster deflandrei, D. gemmifer, D. saipanensis та ін (див.рис.3). Встановлена: у керестинському горизонті св. 2 (інт. 448,6–408,0 м), у відкладах зон Acarinina rotundimarginata і Hantkenina alabamensis за планктонними форамініферами в розрізах свердловин: Александровська-32 (інт. 543–495 м), Канеловська-7 (інт. 665–662,0 м), Мечетинська-20 (інт. 441,5–434,0 м), Сальська-27 (інт. 342–337,0 м), Завєтнинська-17к і Ніколаєвська-2 (інт. 236,7–227,0 м), у відкладах малинівської і староінгулецької (нижньої частини) світ південного схилу УЩ (Інгулецький кар’єр). Зауваження: Нижня межа зони у св. 2 і в Інгулецькому розрізі не встановлена; верхня межа проводиться на рівні FO Discoaster tani nodifer або Discoaster bifax і Reticulofenestra umbilica (Інгулецький кар’єр, Північне Передкавказзя і Східний Донбас). Зона NP15 у свердловині Ніколаєвська-2 характеризує відклади верхньої частини сальського горизонту Східного Донбасу, у свердловинах Північного Передкавказзя вона відповідає відкладам дружбинського, куберлинського та керестинського горизонтів. За нанопланктоном ці відклади відповідають нижній частині лютецького ярусу МСШ. Кореляція: зона визначена у товщі київської світи відслонень кар’єрів Грандичі-1, Грандичі-2 Білорусії (Григялис та ін., 1987); мурзалінській і булдургінській світах Прикаспію (Сидор, 1992); гулізінданського (туркестанського) горизонту Таджицької депресії (Музильов, Салибаєв, 1988); нижній частині халеп’янської світи Київського Придніпров’я, новопавлівського горизонту Рівнинного Криму та Керченського півострова (Савицька, 1996); у верхній частині черкеської і нижній частині куберлинської світ Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); у розрізах свердловин TDP2 і TDP6 Танзанії (Bown, 2005) та ін.

Зона Discoaster tani nodifer (NP16). Автори: (Hay et al., 1967; Martini, 1970). Вік: середній еоцен. Інтервал зони: LO Rhabdolithus gladius до LO Chiasmolithus solitus, або від FO Reticulofenestra umbilica і Discoaster bifax до LO Chiasmolithus solitus і Discoaster bifax. Характерні види: Discoaster germanicus, Pontosphaera pulcheroides, Reticulofenestra dictyoda, Reticulofenestra umbilica, Blackites gladius, Blackites vitrea, Ericsonia fenestrata, Orthozygus aureus, Chlathrolithus spinosus, Corannulus germanicus, Helicosphaera compacta, Chiasmolithus elliptucus, C. nitidus, Discoaster tani nodifer, Discoaster binodosus hirundinus, Discoaster elegans, Pontosphaera distincta, P. multipora, Cyclicargolithus floridanus та ін (див.рис.3). Встановлена: у відкладах кумського горизонту в св. 2 (інт. 408,0–366,0 м), у відкладах зон Acarinina rotundimarginata і Hantkenina alabamensis за планктонними форамініферами розрізів свердловин: Александровська-32 (інт. 543–495 м), Канеловська-7 (інт. 665–662,0 м), Мечетинська-20 (інт. 441,5–434,0 м), Сальська-27 (інт. 342–337,0 м), Завєтнинська-17к і Ніколаєвська-2 (інт. 236,7–227,0 м) і у відкладах староінгулецької (верхньої частини) світи південного схилу УЩ (Інгулецький кар’єр). Зауваження: Межі зони у св. 2 (інт. 408,0–366,0 м) визначаються так: нижня – на рівні FO Discoaster tani nodifer; верхня – LO Chiasmolithus solitus. В Інгулецькому кар‘єрі нижня межа проводиться на рівні FO Discoaster bifax і Reticulofenestra umbilica; верхня – не встановлена (див.рис.2). Зона NP16 у св. Ніколаєвська-2 відповідає нижній частині кумського горизонту київського надгоризонту Східного Донбасу; у свердловинах Північного Передкавказзя зона характеризує нижню частину кумського горизонту. За нанопланктоном ці відклади належать до верхньої частини лютецького – нижньої частини бартонського ярусів МСШ. Кореляція: зона визначена у кумському горизонті Криму (Андрєєва-Григорович, 1980); Північного Причорномор‘я (Андрєєва-Григорович, Богданович, 1979); київській світі північно-східного борту Дніпровсько-Донецької западини (Радіонова та ін., 1994); у верхній частині халеп’янської та нижній частині стайкінської світ Київського Придніпров’я (Савицька, 1996); у кемирській світі і нижній частині шубарсайської світи Східного Прикаспію (Сидор, 1992); куберлинській, керестинській і елшанській світах Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); у розрізі Агост південно-східної Іспанії (Molina et al., 2000); формації Csolnok (Dorog) Трансильванії Угорщини (Nagymarosy, Baldi-Beke, 1988); нижній частині мергелю Shahat горизонту Al Bayda північно-східної Лівії (El Mehaghag, Ashahomi, 2005) та ін.

Зона Discoaster saipanensis (NP17). Автори: (Martini 1970; 1971). Вік: середній еоцен. Інтервал зони: LO Chiasmolithus solitus і Discoaster bifax до FO Chiasmolithus oamaruensis і LO Chiasmolithus grandis. Характерні види: Helicosphaera seminulum, Chiasmolithus grandis, Discoaster binodosus, Discoaster saipanensis, D. barbadiensis, Corannulus germanicus, Cyclicargolithus floridanus, Neococcolithus dubius, Discoaster tani nodifer, Discoaster tani tani, D. deflandrei, D. distinctus, Reticulofenestra umbilica, Transversopontis pulcher, Transversopontis pulcheroides, Pontosphaera multipora, Cribrocentrum reticulatum, Corannulus germanicus та ін (див.рис.3). Встановлена: у відкладах кумського горизонту в св. 2 (інт. 366,0–338,0 м) і у відкладах зони Globigerina praebulloides за планктонними форамініферами розрізів свердловин Александровська-32 (гл. 471 м) і Канеловська-7 (інт. 658–660,0 м), Завєтнинська-17 к (гл. 332,0 м), Ніколаєвська-2 (гл. 173,0 м). Зона NP17 відповідає верхній частині кумського горизонту Північного Передкавказзя і Східного Донбасу і належить до бартонському ярусу МСШ (див.рис.1). Кореляція: зона визначена у кумському горизонті Криму (Андрєєва-Григорович, 1980) і Північного Причорномор’я (Андрєєва-Григорович, Богданович, 1979; Богданович, 1980); верхній частині нижньокиївської підсвіти (Данг Дик Нга, 1973; Шуменко і Данг Дик Нга, 1973); середньоеоценових відкладах зони Turborotalia rotunimarginata дукельської одиниці Польських Карпат (Olszewska, Smagowicz, 1988); витвицькій і бистрицькій світах у басейні р. Тисьмениця і Бистриця Надвірнянська Українських Карпат (Романів, 1991); у верхній частині кушанського горизонту Таджикистану (Музильов, Салибаєв, 1988); нижній частині кумської світи, нижньосолонській і нижньоаксайській підсвітах Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); есенбекській світі Східного Прикаспію (Сидор, 1992); у верхній частині обухівської світи Київського Придніпров’я, низах “мандріківських верств s.l.” і у верхах кумського горизонту Рівнинного Криму та Керченського півострова (Савицька, 1996); у нижній частині кумського горизонту (розріз по р. Хеу) Північного Кавказу, Бахчисарайського району Криму, західного району Аральського моря, в основі солонської світи Волго-Донського межиріччя і середній частині шоримського горизонту Мангишлака (Scherbinina, 2000); у свердловині TDP4 Східної Танзанії (Bown, 2005); у середній частині мергелю Shahat горизонту Al Bayda північно-східної Лівії (El Mehaghag, Ashahomi, 2005) та ін.

Зона Chiasmolithus oamaruensis (NP18). Автори: (Martini, 1970; 1971). Вік: пізній еоцен. Інтервал зони: від FO Chiasmolithus oamaruensis або LO Chiasmolithus grandis до FO Isthmolithus recurvus. Характерні види: Discoaster tani nodifer, Chiasmolithus oamaruensis, Discoaster saipanensis, Discoaster barbadiensis, Reticulofenestra umbilica, Helicosphaera seminulum, Chiasmolithus grandis, Discoaster binodosus та ін. Встановлена: у відкладах кумського (верхній частині) і альминського (нижній частині) горизонтів свердловини 2 (інт. 338,0–304,0 м) і у складі надзони Discoaster barbadiensis s.l. у відкладах зони Globigerina conglobatus за планктонними форамініферами свердловин Канеловська-7 (гл. 569–582,0 м) і Мечетинська-20 (гл.385,0 м), Сальська-27 (інт. 281–244,0 м), Завєтнинська-17к (гл. 299,0 м) Калмицької зони і Ніколаєвська-2 (гл. 135,0 м) (див.рис.1). Асоціація зони NP18 характерна для нижньої частини білоглинського горизонту Північного Передкавказзя та обухівського горизонту Східного Донбасу і корелюється з приабонським ярусом ЗСШ. Кореляція: зона NP18 визначена у низах білоглинського горизонту Криму (Андрєєва-Григорович, 1980); кумському горизонті бодрацького ярусу Рівнинного Криму (Проснякова, 1972), відкладах зони Globigerinoides conglobatus (розріз с. Тополівка, р. Альма) Криму (Зернецький, Люльєва, 1990); верхах кумського і низах білоглинського горизонтів Північного Причорномор’я (Богданович, 1980); бистрицькій світі в басейні р. Бистриця Надвірнянська Українських Карпат (Романів, 1991); верхах кумського і низах білоглинського горизонтів (р. Хеу) Північного Кавказу (Scherbinina, 2000; Beniamovski et al., 2003); егізмолінській і верхній частині шубарської і чайдинській світах Східного Прикаспію (Сидор, 1992) та ін.

Зона Isthmolithus recurvus (NP19). Автори: (Hay et al., 1966; Martini 1970; 1971). Вік: пізній еоцен. Інтервал зони: від FO Isthmolithus recurvus до FO Sphenolithus pseudoradians. Характерні види: Isthmolithus recurvus, Chiasmolithus oamaruensis, Discoaster tani nodifer, D. saipanensis, D. barbadiensis, Ericsonia subdisticha, Reticulofenestra umbilica, Neococcolithus dubius, Chiasmolithus grandis, Ericsonia formosa і Coccolithus eopelagicus та ін. Встановлена: у відкладах альминського (середній частині) горизонту св. 2 (інт. 304,0-276,0 м) і у складі надзони Discoaster barbadiensis s.l. у відкладах зони Globigerina conglobatus за планктонними форамініферами свердловин Канеловська-7 (інт. 569–582,0 м) і Мечетинська-20 (гл. 385,0 м, Сальська-27 (інт. 281–244,0 м), Завєтнинська-17к (гл. 299,0 м) і Ніколаєвська-2 (гл. 135,0 м). У схемі Ахметьєва і Беньямовського (2003) зони Isthmolithus recurvus і Sphenolithus pseudoradians виділяються сумісно і характерні для середньої-верхньої частин білоглинського горизонту Північного Передкавказзя та обухівського горизонту Східного Донбасу. Зони відповідають приабонському ярусу ЗСШ. Кореляція: зона NP19 визначена у верхах білоглинського горизонту (с. Приятноє Свіданіє) Криму (Музильов, 1980; Богданович, 1984); у менілітовій світі на р. Чечва Скибових Карпат (Андрєєва-Григорович, Грузман, 1978); егізмолінській, шубарсайській світах і нижній частині чайдинської світи Східного Прикаспію (Сидор, 1992); білоглинській і баликлейській світах Нижнього Поволжя (Мусатов, 1996); зони