КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВЄТРОВА ІРИНА ВІКТОРІВНА

УДК 347.73.351.822

ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ.

Спеціальність 12.00.07- адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук.

Київ-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного та адміністративного права київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

КАДЬКАЛЕНКО СЕРГІЙ ТИМОФІЙОВИЧ

Київський національний університет

І мені Тараса. Шевченка., юридичний факультет

доцент кафедри конституційного

та адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук

АЛІСОВ ЄВГЕНІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Національна юридична академія України

імені. Ярослава Мудрого,

декан господарсько-правового факультету,

профессор кафедри фінансового права

кандидат юридичних наук, доцент

СИРОТА АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ

Бердянський університет менеджменту та бізнесу,

завідувач кафедрою кримінального та

адміністративного права

Захист відбудеться “25_01 2008 року о _10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора ( кандидата ) юридичних наук в Київському національному університеті ім.. Тараса. Шевченка за адресою: 01033 м. Київ, вулиця Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету

ім. Тараса. Шевченка за адресою: 01033 м. Київ, вулиця Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “12_12 2007 року

Вчений секретар Н.Г. Шукліна

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, професор

Актуальність теми. Інтернаціоналізація господарської діяльності, зростання обсягів міжнародної торгівлі зумовили потребу у постійно зростаючій масі фінансово-кредитних ресурсів. На нинішньому етапі розбудови суверенної України у фінансово-грошовій сфері пріоритетним напрямом є утримання стабільності цін, нормативів бюджетного дефіциту та забезпечення керованості інфляцією, стабільності національної валюти, створення досконалої банківської системи, використання кредитних засобів стимулювання виробництва, активізація інвестиційного процесу, всебічний розвиток підприємництва, демонополізація виробництва. Серед значного розмаїття механізмів та інструментів, що існують в інституційно-економічному середовищі, прямий вплив на вищезазначені процеси здійснюється за допомогою декількох основних важелів, серед яких одне із центральних місць займає грошово-кредитна політика. Її конструктивна роль повною мірою виявляється в регулюванні процентної ставки, обсягу грошової маси та обмінного курсу, які справляють відчутний вплив на сукупний попит, а відтак і на головний макроекономічний показник - валовий внутрішній продукт.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається соціально-економічним значенням грошово-кредитної системи країни, яка приводить в дію і забезпечує функціонування виробництва, сфери обміну і споживання. Випустивши гроші в обіг, центральний банк проводить певну політику щодо регулювання її кількості (грошової маси) як в цілому, так і у її складових частинах – готівковій і безготівковій, - контролює її обсяги за іншими параметрами. Грошово-кредитна (монетарна) політика покликана узгоджувати грошову систему з усіма секторами економіки і соціального життя, впливати на попит і формувати пропозицію коштів, передбачати антиінфляційні засоби та ін., тобто давати певний суспільний ефект.

Грошово-кредитна політика знайшла відображення в актах чинного законодавства та є юридичною категорією. Конституція України встановила, що грошовою одиницею України є гривня і забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України; Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Більш детальна регламентація відносин у грошово-кредитній сфері здійснюється Національним банком України. В результаті ці норми разом із численними актами НБУ, якому передане право розробки і здійснення грошово-кредитної політики, утворюють складне за юридичною природою нормативне утворення – сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері вироблення і реалізації грошово-кредитної політики.

Голова Національного банку України В. С. Стельмах в своєму науковому дослідженні розглядає питання грошово-кредитної політики і, характеризуючи її стан, стверджує, що "за роки незалежності вона практично сформована і в цілому відповідає потребам перехідного періоду, а грошово-кредитна політика, яку реалізує Національний банк України, є достатньо дієвою і значною мірою стимулює розвиток нових економічних відносин. При цьому слід зазначити, що характер грошово-кредитної політики, її завдання та умови реалізації визначаються рівнем економічного розвитку держави, станом банківської системи і грошового ринку, рівнем довіри суб’єктів господарювання до економічної політики держави та фінансово-кредитних інституцій" Стельмах В. С. Роль Національного банку України в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці. Автореферат дис…. канд. екон. наук. - Суми, 2002, с. 1.. При цьому він підкреслює, що "забезпечення стабільності банківської системи України вимагає упорядкування не тільки законодавчої, а й нормативної бази з метою вдосконалення системи банківського нагляду, управління капіталом комерційних банків, підвищення рівня ліквідності та надійності банківської системи, зниження рівня ризикованості банківських операцій та посилення довіри населення до національної грошово-кредитної системи та національних грошей" там же, с. 13..

Ступінь наукового дослідження теми. В економічній науці проблема грошово-кредитної політики достатньою мірою досліджені, хоча коло питань актуальних проблем у цій сфері практично є безмежним, про що свідчать роботи вчених-економістів – Дж. М. Кейнса, М. Фрідмена, Дж. Б’юкенена, Р. Лукаса, Ф. Хайєка та ін. У сучасній Україні до вирішення даної проблеми у своїх роботах вдавались вчені-економісти - Гальчинський А., Лютий І. О., Мороз А., М., Савлук М. І., Дзюблюк О. В., Костіна Н. І. та ін.. В науці фінансового права концептуальні, методологічні начала дослідження грошово-кредитних відносин в Україні започаткування академік Воронова Л. К., цілий ряд робіт якої присвячені питанням банківського права. Вагомий внесок у дослідження цього інституту належить сучасним науковцям (Є. О. Алісову, Є. Карманову, О. П. Орлюк, Ващенко Ю. В., Костюченко О. А., Заверухі І. Б.) та ін.

Досліджуючи проблему формування і розвитку грошово-кредитної політики в Україні, її роль і місце у сучасному ринковому господарстві дисертантка дійшла до висновку, що нормативно-правова база грошово-кредитної політики утворює підгрунття для наукових досліджень, проте усі літературні джерела (підручники, навчальні посібники, монографічні дослідження та ін.) з фінансового права обходять стороною проблеми грошово-кредитної політики, а відтак їх слід лише зясовувати. В роботах з банківського права ці питання розглядались лише в роботах Орлюк О. П. і досить побіжно - в роботах Заверухи І. Б., а з проблем правового регулювання грошових відносин досліджені Лукашевим О. А. При цьому слід зазначити, що дослідження грошово-кредитної політики знаходиться на межі декількох галузей права – господарського, адміністративного, фінансового - проте у жодній з них воно не знайшла собі належного місця в їх системі.

Відтак можна дійти до висновку, що об’єктивно існує необхідність у подальшому вивченні та дослідженні проблем грошово-кредитної політики і саме цим зумовлене обрання теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 21 лютого 2005 року (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету № 5). Робота виконана в рамках планів досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2006 - 2010рр.. та спеціальної науково-дослідної теми „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер державної реєстрації 06 БФ 042-01).

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають в процесі формування і реалізації грошово-кредитної політики.

Предмет дослідження складають правові норми, що регламентують організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, засоби та методи її реалізації.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та узагальненні основних правових питань грошово-кредитної політики з позицій фінансового права та державного управління сферою грошово-кредитних відносин, формуванні фінансово-правової парадигми цього інституту. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких основних завдання дослідження:

- дослідити законодавчу базу, що регулює відносини у сфері грошово-кредитної політики;

- дослідити теоретичні засади грошово-кредитної політики і її правового закріплення;

- сформулювати і обгрунтувати визначення поняття грошово-кредитної політики, а також її основні правові категорії;

- дослідити основні організаційно-правові форми грошово-кредитної політики, механізм та ступінь їх ефективності;

- вивчити іноземний досвід реалізації грошово-кредитної політики, визначити закономірності їх розвитку та можливості щодо їх застосування в Україні, здійснивши порівняльний аналіз;

- подати практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства з питань грошово-кредитної політики.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативні акти з питань грошово-кредитної політики, центральне місце серед яких займають акти Національного банку України, документи програмного та концептуального характеру та ін. Коло наукових джерел складають праці вчених в галузі фінансового та банківського права України та іноземних країн, а також роботи в галузі економіки (макроекономіка) та інші джерела, в яких висвітлюються питання грошово-кредитної політики.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою дослідження є наукове і творче осмислення досягнень зарубіжних і вітчизняних вчених у галузі теорії і практики грошово-кредитної політики. У роботі використані такі методи дослідження, як аналіз та узагальнення теоретичних джерел, загальнонаукові прийоми аналізу та спеціальні методи наукового юридичного дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання об’єктивної дійсності, заснований на зв’язку теорії і практики, детермінованості, обумовленості явищ, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, суперечності між суттю і явищем, змістом і формою, об’єктивності, єдності і боротьбі протиріч, відносності та ін. Грошово-кредитна політика здійснюється в складному середовищі, яке характеризується різноманітністю інтересів, що часто протирічать один одному, необхідністю проведення єдиної цілеспрямованої політики, заснованій не на боротьбі інтересів, а на пізнанні об’єктивних закономірностей кругообігу грошей в суспільстві, підпорядкуванні цим закономірностям як усіх приватних, так і державних інтересів, врахуванні впливу зовнішнього по відношенню до банківської сфери середовища (світового валютного ринку, економічних процесів та ін.). Роль постійно діючих правових норм у такому середовищі зводиться до закріплення стабільних елементів і надані можливості проведення гнучкої політики, що передбачає різні види норм (імперативні, владні, дозволяючі, забороняючі, уповноважуючі), різних методів регулювання грошових відносин ( ринкових і адміністративних).

В цілому методологію даного наукового дослідження складає сукупність методів, способів, прийомів, категорій і принципів наукового пізнання, які об’єднуються в загальнонаукові та філософські, а також конкретно-юридичні спеціальні методи, головними із яких можна назвати: метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, статистичний, а також формально-догматичний, логічний, та інші методи.

Системний метод і метод структурно-функціонального аналізу дає можливість оцінити в цілому грошово-кредитну політику в системі суспільних інституцій. Проблема в науці зводиться до вибору певної системи як об’єкта дослідження. Правовий аналіз грошово-кредитної політики зумовлює її розгляд в системі "держава – право - Національний банк України – система банків – система грошового обігу"; при цьому кожний з елементів цієї системи становить складну підсистему, яка має власні закономірності і відрізняється цілісною внутрішньою структурою і особливими зв’язками із зовнішнім середовищем. Особливе значення має системно - діяльнісний підхід, який дозволяє розглядати явища у вимірі людської діяльності, співвідношення суб’єкта і об’єкта, потреб, процесів, умов і результатів діяльності суб’єктів.

Систему конкретно-наукових методів утворюють висновки ряду наук, таких, як конституційне право, наука державного управління, адміністративне право, фінансове право, економічна теорія та ін., а також застосовуваних у правовій науці методів дослідження. Так, формально-догматичний метод дозволяє осягнути нормативно-правову основу грошово-кредитної політики. Особливістю відносин в сфері її здійснення є те, що деякі з її інструментів (наприклад, обов’язкове резервування та ін.) передбачають цілком конкретне ситуативне регулювання, а не загальнополітичний підхід, що передбачає застосування конкретних категорій правового регулювання (тлумачення норм, відповідальність суб’єктів, правовідносини та ін.).

В процесі дослідження використовувались і інші методи (факторний аналіз, абстрагування, аналіз і синтез, формалізація та ін.).

Наукова новизна одержаних результатів дослідження грошово-кредитної політики як інституту фінансового права, полягає у розробці ряду висновків і положень, які в сукупності спрямовані на вирішення важливої наукової проблеми-розвитку правових основ грошово-кредитної політики.

В даній роботі вперше розглянуті наступні питання:–

розвитку правових основ грошово-кредитної політики;

- науково визначено і обгрунтоване положення щодо правових основ грошово-кредитної політики як одного із найважливіших інститутів фінансового права;

- дисертанткою сформульоване і запропоноване власне визначення поняття “грошово-кредитна політика”, визначено його зміст, структура і цілі;

- досліджений правовий механізм грошово-кредитної політики, внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, зокрема, щодо регламентації порядку розробки і прийняття, а також змісту найважливішого акту у даній сфері – Основних засад грошово-кредитної політики;

- визначені принципи оптимальної грошово-кредитної політики;

- визначено й обгрунтовано аспекти правового регулювання засобів і методів грошово-кредитної політики;

- сформульовані й обгрунтовані положення про правові основи управління золотовалютними резервами держави та ін.

Набули подальшого розвитку і удосконалені:

- обгрунтоване положення про грошово-кредитну політику як політику держави, встановлено її тісний зв’язок із економічною та фінансовою політикою держави, визначене співвідношення з іншими напрямами державної політики, пов’язаними із грошово-кредитною політикою;

- доведена об’єктивність незалежності Національного банку України щодо реалізації грошово-кредитної політики і визначено фактори, які впливають на самостійне проведення ним монетарної політики;

- питання визначення правового статусу Ради Національного банку України як центрального органу, який розробляє і здійснює контроль за реалізацією грошово-кредитної політики, а також Правління Національного банку України, яке безпосередньо реалізує грошово-кредитну політику; внесено пропозиції щодо реформування складу Ради НБУ;

- обгрунтовано необхідність вдосконалення існуючого порядку обов’язкового резервування коштів і внесено пропозиції щодо його вдосконалення та ін.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження полягає:

- в сфері наукових досліджень – в можливості подальшого дослідження виділеної в єдиний інститут сукупності правових норм, що регулюють порядок розробки і здійснення заходів грошово-кредитної політики, а також правовідносин, що виникають в процесі її реалізації; в можливості використання висновків і положень дисертаційного дослідження при проведенні наукових досліджень в сфері фінансового і банківського права;

- в сфері практичної діяльності – використання висновків і положень дисертаційного дослідження в процесі практичної роботи по розробці і здійсненню заходів грошово-кредитної політики;

- в сфері правотворчості – використання результатів дослідження в процесі розробки і вдосконалення чинного законодавства;

- в навчальній роботі – в можливості практичного застсоування висновків, узагальнень, окремих положень в навчальному процесі, виділенні питань грошово-кредитної політики в окремі структурні підрозділи навчальних планів і програм з курсів конституційного, фінансового, банківського права;

- в правовиховній сфері – більш широке застосування принципу прозорості грошово-кредитної політики, доведенні положень монетарної політики до відома населення, широке обговорення правових та економічних питань монетарної політики зацікавленими колами, використання висновків правових досліджень у цій сфері.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеним науковим дослідженням і містить авторські розробки щодо правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики України. Наукові дослідження, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані дисертанткою самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні, методологічні та методичні положення й результати дисертаційної роботи доповідалися дисертантом та отримали позитивну оцінку на міжнародних та національних науково-практичних конференціях, а саме: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка 20 – 21 квітня 2006 р. (“Суб’єкти грошово-кредитної політики за Конституцією та законодавством України”), Днях науки філософського факультету – 2007, Міжнародній науковій конференції Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (м. Київ) 18 – 19 квітня 2007 р. (“Правовий статус Ради Національного банку України”), Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ) 19 – 20 квітня 2007 р. (“Правові питання управління Національним банком України”).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано чотири наукові статті у наукових фахових видання, а також тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел

( 227 найменувань). Основний зміст дисертації викладений на 218 .сторінках, із яких 193 сторінки – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ.

У Вступі обґрунтована актуальність проблеми дослідження, розкривається ступінь її наукової розробки, аргументується об’єктивна необхідність дослідження даної теми, сформульована мета і завдання дослідження, обгрунтовується науково-інформативна база, визначені об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрита наукова новизна роботи і її практичне значення, наведені дані про апробацію одержаних наукових результатів.

Перший розділ – "Грошово-кредитна політика та її організаційно-правові інституційні основи." – складається з трьох структурних підрозділів, і присвячений визначенню поняття “грошово-кредитної політики”, а також дослідженню її суб’єктного складу та правової основи.

У підрозділі 1.1 “Поняття грошово-кредитної політики та її правових основ” проаналізоване поняття “грошово-кредитна політика” та визначені її правові основи. Грошово-кредитна політика як важлива інституція суспільного життя являє собою складне явище, якому в практичному і науковому розумінні притаманні дещо відмінні між собою значення. Закріплене в Законі України "Про Національний банк України" визначення грошово-кредитної політики уособлює результати теоретичних розробок вітчизняних (М. І Савлука, І. О. Лютого та ін.) та зарубіжних дослідників. В літературних джерелах запропоновані розширені чи дещо обмежені тлумачення монетарної політики. При цьому, як правило, в кожному з них основою виступає регулювання пропозиції грошей, тобто кількості грошей в обігу, і зумовлені цим заходи держави в грошово-кредитній сфері. В більш широкому розумінні, переважно в практиці, грошово-кредитна політика включає певний комплекс заходів держави у грошово-кредитній сфері. На основі здійсненого дослідження дисертанткою запропоновано власне визначення поняття “грошово-кредитна політика” - це система заходів із регулювання грошової пропозиції за її кількістю, структурою, рівнем процентних ставок, ціною і обсягом кредитів, спрямованих на економічне зростання країни, стримування інфляції, забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення, регулювання платіжного балансу з метою задоволення суспільного попиту на гроші.

У монетарній політиці слід розрізняти внутрішній зміст та її зовнішній бік - соціальне призначення (економічне зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу), яке скоріше відбиває наслідки реалізації монетарної політики.

Дисертанткою досліджений ряд питань щодо регулювання грошового ринку України, його співвідношення із механізмами саморегулювання і сформульований висновок про необхідність державного регулятивного впливу, єдиної державної грошово-кредитної політики (хоча в літературних джерелах вона досить часто визначається як грошово-кредитна політика Національного банку України), яка, в свою чергу, є невід’ємною складовою економічної політики держави. Грошово-кредитна політика здійснюється реалізується Національним банком України на основі Закону про цей особливий центральний орган державного управління. Згідно із рядом положень Конституції України грошово-кредитна політика має визначатись як загальнодержавна політика, а право Національного банку на її реалізацію – як функція, делегована йому Верховною Радою України (вона передбачає як нормотворчість, так і управління). Зміцнення загальнодержавних засад на основі принципу незалежності Національного банку України є пріоритетним напрямом вдосконалення системи державного управління і регулювання економіки та соціальної сфери.

У даному підрозділі проаналізоване співвідношення та взаємний вплив грошово-кредитної, економічної, фінансової та валютної політики.

Підрозділ 1. 2. – “Національний банк як головний суб’єкт державної грошово-кредитної політики України”, - присвячений аналізу норм, які регулюють відносини центрального банку як особливого центрального органу державного управління в процесі розробки і реалізації грошово-кредитної політики, його функції і особливості правового статусу. При цьому дискутується питання щодо незалежності центрального банку, а також обгрунтовується доцільність застосування іноземного досвіду при вирішенні організаційно-правових питань участі НБУ у реалізації грошово-кредитної політики.

Незалежність Національного банку України (політична й економічна), насамперед, виявляється у принципах реалізації грошово-кредитної політики, характері відносин з урядом, питаннях, пов’язаних із дефіцитом державного бюджету, участю центрального банку в обслуговуванні державного боргу, використанням золотовалютних резервів та ін. На основі аналізу законодавства про Національний банк України та іноземного досвіду можна дійти до висновку, що чинне законодавство в цілому забезпечує незалежність НБУ, але, як засвідчує практика, вона має бути підкріплена сприятливим режимом неформальних відносин в процесі вирішення поточних економічних питань.

Центральне місце в розробці і реалізації державної грошово-кредитної політики належить Раді Національного банку України, створеній водночас із прийняттям Конституції України у 1996 р. Як засвідчив аналіз її діяльності, нині є необхідність у створенні органу, до компетенції якого були б віднесені питання реалізації державної грошово-кредитної політики. Дисертантка вважає за доцільне перетворити Раду НБУ на Раду з питань грошово-кредитної політики при Верховній Раді України. Це забезпечить формування єдиної загальнодержавної грошово-кредитної політики на широкій основі, а не як відомчої політики НБУ. До компетенції Ради слід віднести також підготовку висновків щодо проекту державного бюджету України з питань грошово-кредитної політики, а також участь у певних формах у формуванні Основних напрямів бюджетної політики України на кожен рік.

При цьому досить важливим є порядок формування Ради та визначення її складу. Члени Ради Національного банку України призначаються та звільняються з посади Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України у межах його конституційних повноважень. Тим часом у законі чітко не визначено підстави їх звільнення, що суперечить принципам законодавства, з одного боку, і ставить під сумнів захищеність статусу цих посадових осіб.

У світовому досвіді представлені різні моделі органу з питань грошово-кредитної політики, проте кожна з них передбачає його тісну співпрацю із міністерством фінансів або державним казначейством, координацію фіскальної і грошово-кредитної політики на початковій стадії їх формування. Відтак можна дійти до висновку про доцільність формування Ради не лише за ознакою представництва від Президента та Верховної Ради України, а за принципом представництва від певних державних органів управління (Міністерство фінансів, Міністерство економіки та ін.), а також від певних сфер суспільства (економічної, соціальної, наукової та ін.).

Підрозділ 1.3 “Законодавство про грошово-кредитну політику та проблеми його вдосконалення” - присвячений дослідженню правового механізму грошово-кредитної політики та шляхів його вдосконалення. Дисертанткою визначений предмет правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики, подана їх класифікація, уточнене визначення предмету правового регулювання – пропозиції грошей. Проаналізовані проблеми її реалізації на основі механізму банківського регулювання.

Відносини в сфері державної грошово-кредитної політики врегульовано нормами різних галузей права – конституційного, фінансового, певною мірою – адміністративного права. За основним ознаками предмета і методу правового регулювання відносини у сфері реалізації грошово-кредитної політики відповідають таким, що властиві фінансовому праву (владно-організуюча діяльність, публічність, здійснення її органом державного управління та ін.). Правове регулювання грошово-кредитної політики за своїм предметом і суспільним значенням є одним із найважливіших інститутів фінансового права (емісійним правом).

У механізмі реалізації грошово-кредитної політики застосовуються імперативні та диспозитивні методи, а також метод рекомендацій. Поняттям “регулювання” передбачене застосування адміністративних та індикативних методів і засобів.

Конституція і чинне законодавство України визначають різні цілі грошово-кредитної політики, що вимагає їх систематизації і узгодження. Крім підтримання стабільності національної валюти, передбаченого Конституцією України, мають бути висунуті стратегічні цілі щодо підтримання цінової стабільності та таргетування інфляції.

Головним щорічним документом у сфері грошово-кредитної політики є “Основні засади грошово-кредитної політики України” на відповідний рік. Приймаючи до уваги внутрішню природу грошово-кредитної політики, в роботі формулюється висновок, що даний документ не може бути відомчим актом, який розроблений і прийнятий на рівні Національного банку України. Визначення основних орієнтирів грошово-кредитної політики (інфляція, зайнятість, платіжний баланс, економічний розвиток) не можуть вирішуватись лише Національним банком України, який реально може регулювати лише пропозицію грошей. Формування попиту складає сферу діяльності Кабінету Міністрів України, і дієвість та реальність грошово-кредитної політики залежать саме від цих факторів. Адже пропозиція грошей без співвіднесення із попитом є безвідносною категорією. Не випадково в Основних засадах Єдиної державної грошово-кредитної політики Росії обов’язково передбачаються умови і вимоги, яким має відповідати діяльність уряду як запорука реалізації грошово-кредитної політики. До факторів, які залежать насамперед від діяльності уряду, віднесені цінова і тарифна політика в цілому, зростання цін, (в т. ч. підприємств - монополістів), а також зростання цін в певних секторах економіки, зайнятість, оплата праці, рівень заробітної плати, зростання бюджетних видатків та їх структура, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Зазначені проблеми можуть бути вирішеними лише спільно Урядом і Національним банком України.

Суттєвим фактором удосконалення грошово-кредитної політики є більш широке запровадження принципу плановості, що передбачає прийняття єдиного плану – Основних засад грошово-кредитної політики, - як узгодженого плану дій Уряду і Національного банку України для встановлення єдиного державного узгодженого, скоординованого режиму реалізації грошово-кредитної політики. Цьому сприятиме і прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про координацію діяльності міністерств і відомств у межах реалізації Основних засад грошово-кредитної політики.

Відтак дисертантка вважає: а) грошово-кредитна політика має бути єдиною державною, а не відомчою політикою; б) Основні засади грошово-кредитної політики повинні визначатися виключно Верховною Радою України на основі ряду певних показників, визначених як НБУ, так і органами державної виконавчої влади.

Чинне законодавство, як і правова наука приділяє недостатню увагу принципам грошово-кредитної політики, проте за своїм значенням вони мають посідати чи не центральне місце в законодавчій регламентації, зокрема, в Законі України "Про Національний банк України". Розробка та визначення їх на рівні закону дозволить ще раз підкреслити роль вищого законодавчого органу у проведенні монетарної політики. Дисертанткою сформульовані основні принципи грошово-кредитної політики (див. “Висновки”) і детально розглянуто принцип єдності економічної, фінансової і грошово-кредитної політики. Об’єктивність даного принципу зумовлена практикою, яка вимагає узгодженого вирішення питань грошово-кредитної політики органами управління економікою та фінансами. В практичній діяльності оптимальним варіантом втілення цього принципу повинно бути одночасне і узгоджене прийняття Верховною Радою України програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету та Основних засад грошово-кредитної політики країни на відповідний рік, а також координація дій Національного банку та органів державної виконавчої влади. Дисертанткою досліджений зміст та шляхи реалізації зазначених вище принципів грошово-кредитної політики.

Другий розділ - “Правові основи монетарного механізму реалізації грошово-кредитної політики в Україні” - складається з семи підрозділів та присвячений механізму ( засобам та методам) реалізації грошово-кредитної політики.

Підрозділ 2. 1 “Грошова система України, як об’єкт монетарної політики ( правові питання)” присвячений інституційному об’єкту монетарної політики - банківській і грошово-кредитній системам. Вплив НБУ на обсяг грошей, що перебуває в обігу, здійснюється лише через банківську систему, банківські установи, які є єдиним механізмом. При цьому банки відіграють подвійну роль - є провідниками грошово-кредитної політики, з одного боку, і, оскільки їх ресурси є основою грошової маси в обігу, то водночас вони виступають суб’єктом регулюючого впливу центрального банку, з другого.

Грошово-кредитна політика має свою структуру, головними елементами якої виступають цілі і задачі, методи, засоби, форми тощо. Дисертанткою згруповані всі основні елементи грошово-кредитної політики в узагальнені складові частини, а саме: а) концептуальна основа (обрана модель); б) цілі (і задачі, що з них випливають); в) засоби і методи (інструменти). Стратегічні цілі, засоби і методи визначені Конституцією і законодавством України відповідно до моделі грошово-кредитної політики.

Дисертанткою розглянуті відомі в світовій практиці основні моделі грошово-кредитної політики, суперечливі точки зору щодо їх оцінки і реалізації в грошово-кредитній політиці в Україні, досліджені цілі грошово-кредитної політики (стратегічні, проміжні і тактичні), їх закріплення в чинному законодавстві, а саме: забезпечення стабільності грошової одиниці; цінова стабільність; регулювання економічного зростання; стримування інфляції; забезпечення зайнятості населення; вирівнювання платіжного балансу; забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси; досягнення ефективного готівкового обігу; залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи; стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки. Відтак різноманітність, відсутність чіткої координації та їєрархії цілей і задач зумовлюють необхідність їх систематизації (виключення становить визначена Конституцією України ціль підтримання стабільності національної грошової одиниці). Оскільки грошово-кредитна політика є складовою економічної політики держави, то її цілі і задачі не можуть бути виключною прерогативою НБУ, який при цьому не несе повної відповідальність за їх недосягнення (наприклад, щодо забезпечення зайнятості), оскільки негативні явища в сфері економіки унеможливлюють виконання завдань грошово-кредитної політики.

Цілі грошово-кредитної політики поділяються на стратегічні, проміжні і тактичні. За роки незалежної України вони змінювались, і, за визначенням дослідників, основним орієнтиром грошово-кредитної політики упродовж цих років була інфляція, але таку політику можна розцінювати, як некласифікований монетарний режим або як режим з імпліцитними орієнтирами" Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття перша. Необхідність і передумови формування монетаристської стратегії як форми комунікації центральних банків. // Вісник Національного банку України . – 2005 р. - № 11, листопад. – с. 9.. Ознакою сучасного періоду є створення умов для переходу до політики монетарного таргетування (англ.. target - ціль), суть якої полягає в тому, що "центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості" (там же, с. 11).

У Підрозділі 2. 2 “Загальна характеристика правових методів та засобів (інструментів) грошово-кредитної політики” досліджується система правових методів і засобів (інструментів) грошово-кредитної політики, їх класифікації. Методи і засоби грошово-кредитної політики, визначені Законом України "Про Національний банк України" (норми обов’язкових резервів, процентні ставки, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання імпорту та експорту капіталу) впливають на пропозицію грошей, що цілком відповідає монетаристькій концепції НБУ. Крім цих основних інструментів в роботі розглядаються також змішані та селективні, адміністративні та індикативні методи і засоби монетарної політики. На основі здійсненого аналізу та взявши до уваги світовий досвід дисертанткою зроблено висновок про необхідність підвищення ролі й значення процентних ставок, які в ряді країн світу є основним (порівняно з іншими) інструментом впливу на соціально-економічні процеси.

Підрозділ 2. 3 “Політика обов’язкового резервування” присвячений дослідженню обов’язкового резервування – одного із найважливіших засобів грошово-кредитної політики, який можна віднести до числа інструментів непрямого впливу на грошову масу, хоча щодо комерційних банків він є прямим і досить жорстким інструментом впливу. В Україні він був запроваджений відразу після початку побудови нової банківської системи – 1992 р.

Цей інструмент має цілий ряд позитивних і деякі негативні якості і суттєво впливає на кредитні можливості банків і їх доходи. Різкий конфлікт інтересів НБУ і комерційних банків примушує ще раз ставити питання про необхідність законодавчого регулювання цього інструменту і посилення зовнішнього контролю за діяльністю Національного банку України. Недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинених країнах: норма резерву-вання там установлюється на невисокому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. Обов’язкове резервування більш широко застосовується в країнах із перехідною економікою у випадках, коли необхідно зменшити пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру ринку, і за своїми властивостями придатне для довгострокового вилучення коштів на стабільній основі, а в силу цього не може бути інструментом оперативного, короткострокового регулювання.

Останні сім років характеризуються послідовною політикою НБУ, спрямованою на зменшення обсягів обов’язкових резервів та їх диференціацію за видами залучених коштів: починаючи із 2000 р. розміри обов’язкових резервів змінювалися 12 разів. Водночас такий стан речей вимагає більшої стабільності у правовому регулюванні даних відносин. Актами НБУ не передбачені якісь пільги чи інші різновиди пом’якшення режиму обов’язкового резервування.

Підрозділ 2.4 “Процентна політика Національного банку України” присвячений процентній політиці Національного банку України, складовою частиною якої є політика рефінансування. Процентна політика не зводиться лише до встановлення процентних ставок за операціями центрального банку України, а має ширше значення і охоплює всі відносини, на які впливають процентні ставки, в економіці та соціальній сфері життя суспільства (зокрема, тут маються на увазі споживчі кредити), а тому саме її (а не ставки, як визначає закон) можна розглядати як окремий напрямок грошово-кредитної політики. В широкому розумінні процентна політика означає: 1) регулювання рівня заощаджень та інвестицій; 2) регулювання рівня ділової активності; 3) вплив на рівень інфляції.

Аналіз законодавства та нормативно-правових актів НБУ дозволяє зробити висновок, що в цій сфері переплітаються владно-імперативні, рекомендаційні методи, супроводжувані чітким і однозначним розумінням і використанням Національним банком України економічних механізмів дії процентної політики і її впливу на суспільні процеси. Владно-імперативний метод регулювання полягає, перш за все, у закріпленні на рівні Закону положень про процентну політику і надання права Національному банку самостійно, в односторонньому порядку встановлювати процентні ставки за своїми операціями.

Підрозділ 2.5 “Управління золотовалютними резервами”.Серед функцій НБУ Закон називає і забезпечення ним накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами . Золотовалютний резерв являє собою резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків. Цей фонд не є власністю НБУ – він лише володіє, користується і розпоряджається ним як представник держави. Значення золотовалютних резервів полягає у забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Будь-які інші напрями використання чи операції із золотовалютним резервом мають розглядатися як правопорушення. Оскільки золотовалютний резерв є власністю України, то функції Національного банку України мають обмежуватись статусом представника, що вимагає їх чіткого правового регламентування зі сторони довірителя – держави. Водночас законом має бути передбачений порядок здійснення контролю за використанням золотовалютного резерву, який нині прямо не віднесений до компетенції будь-якого з контролюючих органів України.

Одним із найважливіших економічних питань щодо золотовалютних резервів є досягнення їх оптимального розміру, оскільки занадто високі золотовалютні резерви означають заморожування частини національного багатства. За своїм значенням золотовалютний резерв можна прирівняти до числа одного із основних фондів держави і є доцільним затвердити Законом України Положення про золотовалютний резерв України, а також встановлювати щорічно розміри золотовалютного резерву НБУ в Основних засадах грошово-кредитної політики на відповідний рік. В цьому акті мають бути передбачені: загальний обсяг золотовалютного резерву, його структура і обсяг на конкретну дату (тобто обсяг, який підтримується постійно, стабільний залишок), а також напрямки витрачання коштів із цього фонду.

У підрозділі 2.6 “Операції з цінними паперами на відкритому ринку” аналізуються питання операцій Національного банку України з цінними паперами. В розвинених країнах цей інструмент виступає як високоефективний засіб регулювання як грошового, так і фондового ринків, але в Україні та інших країнах, що розвиваються, недостатня розвиненість цих ринків, недостатня ліквідність цінних паперів об’єктивно не дають змоги цьому інструменту бути в числі засобів, що дають найбільший ефект. Найбільшу кількість операцій НБУ складають операції із облігаціями державної внутрішньої позики (ОВДП), емітентом яких виступає Міністерство фінансів України, а гарантом - уряд. НБУ виступає в якості генерального агента по розміщенню і погашенню цих облігацій.

Підрозділ 2.7 “Регулювання імпорту та експорту капіталу”. У регулюванні імпорту та експорту капіталу основними інструментами Національного банку України щодо контролю за цими операціями є видання індивідуальних ліцензій та реєстрація кредитів, а документом, в якому відображаються експортно-імпортні операції і весь товарообмін по зовнішньоекономічних операціях, є платіжний баланс.

ВИСНОВКИ.

В результаті проведенного досоідження правових основ реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України можна сформулювати деякі висновки узагальнюючого характеру.

1. Грошово-кредитна політика являє собою одну із ключових категорій фінансового права. Важливість монетарної політики визначається конституційним закріпленням основних положень щодо її розроблення і реалізації (ст. 99 – 100 Основного Закону), які більш детально розвинені у Законі України Про Національний банк України". В юридичній літературі з фінансового і банківського права питання правового регулювання відносин у сфері грошово-кредитної політики, звичайно, розглядаються, але здебільшого недосить широко як частина банківського законодавства. Тим часом група правових норм, які регулюють ці відносини, заслуговує того, щоб зайняти своє місце як окрема структурна частина як фінансового, так і банківського права. Грошово-кредитна політика відображає позицію держави у найважливішій сфері суспільних відносин – сфері грошового обігу. Її метою є досягнення стабільності національної грошової одиниці – гривні, - з метою забезпечення економічної і соціальної сфер життя суспільства належними засобами виробництва та обміну, а також задоволення інших суспільних потреб.

2. Поняттю грошово-кредитної політики в практичному і