національна академія наук україни

Інститут економіки промисловості

Варава Лариса Миколаївна

УДК 338:24:622.3

методологія стратегічного

управління гірничодобувними підприємствами

Спеціальність 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами (добувна промисловість)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Криворізькому технічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Аптекар Савелій Семенович,

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-
Барановського Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), завідувач кафедри інвестиційного менеджменту;

доктор економічних наук, професор Акмаєв Анатолій Ісайович,

Донбаський державний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Алчевськ Луганської обл.), ректор університету, завідувач кафедри економіки і управління;

доктор економічних наук, доцент Вагонова Олександра Григорівна,

Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України
(м. Дніпропетровськ), професор кафедри прикладної економіки.

Захист відбудеться 14 вересня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “  ” липня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Надзвичайно швидкі зміни умов функціонування українських підприємств, пов'язані з розвитком ринкових відносин і посиленням впливу зовнішнього середовища, визначають важливість розвитку стратегічного управління. Цей вид діяльності формує економічну політику підприємств, яка зумовлюється все більшою непередбачуваністю майбутніх подій і наслідків реалізованих планових заходів. Ефективність реалізації прийнятих планів зумовлюють система моніторингу й аналіз факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, якість інноваційних розробок і ресурсне забезпечення програм і проектів, які є інформаційною основою для встановлення та коригування стратегічних цілей, шляхів і методів їх досягнення. У більшості випадків прийняття управлінських рішень із цих питань на підприємствах залишається інтуїтивним і недостатньо обґрунтованим. Тому проблема розвитку методології стратегічного управління з урахуванням специфіки функціонування сучасних підприємств є актуальною.

Проблемам стратегічного управління в діяльності підприємств присвячені роботи багатьох зарубіжних учених: І. Ансоффа, У. Кінга, Д. Кліланда, М. Портера, А. Стрікленда, А. Томпсона. Істотний внесок у теорію перспективного планування та управління, стратегічної та інвестиційної діяльності зробили вітчизняні вчені: О.І. Амоша, М.Г. Чумаченко, С.С. Аптекар, А.І. Ак-маєв, Я.Г. Берсуцький, І.О. Бланк, І.П. Булєєв, О.Г. Вагонова, Ф.І. Євдокимов, М.І. Іванов, А.І. Кабанов, М.М. Лепа, В.М. Хобта. Разом із тим теоретико-методологічні та практичні проблеми впровадження стратегічного управління на сировинних підприємствах залишаються недостатньо висвітленими як у світовій, так і у вітчизняній науковій літературі. Особливо мало приділено уваги специфіці прийняття стратегічних управлінських рішень в окремих функціональних напрямах діяльності підприємств сировинного комплексу, дослідженню галузевих факторів і особливостей функціонування окремих сфер діяльності в межах стратегічного управління. Більшість наукових розробок у цьому напрямі діяльності не враховує специфічних умов функціонування українських підприємств.

Останнім часом вітчизняні виробники почали розробляти стратегічні плани та реалізовувати довгострокові інвестиційні проекти, але їм бракує досвіду у вирішенні питань з перебудови організаційної структури управління, створення системи матеріально-технічного, фінансового й інформаційного забезпечення стратегічного процесу. При цьому недостатньо розроблено методичний механізм для проведення окремих етапів стратегічного управління та їх пріоритетності, забезпечення конкурентоспроможності, вибору організаційної структури управління великим підприємством гірничодобувного комплексу. Не приділяється достатньо уваги інвестиційній і фінансовій політиці в межах стратегічного управління.

Актуальною за методологічним визначенням є проблема розвитку диверсифікаційних сфер діяльності на гірничодобувних підприємствах. Це зумовлено необхідністю вибору ефективних напрямів спорідненої та неспорідненої диверсифікації, які б забезпечували вирішення питань щодо споживання переробними підприємствами додаткової сировини, зростання випуску основ-ної продукції, підвищення рівня екологічної безпеки. Тут набирає сили концепція загального стратегічного курсу реструктуризації гірничодобувних підприємств, складовою частиною якого є розвиток диверсифікаційної сфери.

У цьому контексті важливою є розробка стратегії природоохоронної діяльності. При цьому в ній треба вирішувати питання не тільки ефективності впровадження екологічних заходів, а й забезпечення оптимізації витрат на усунення шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище.

Отже, розробка методології стратегічного управління в діяльності підприємств гірничодобувного комплексу з урахуванням галузевої специфіки є нагальною потребою. Цим зумовлені вибір теми дисертаційної роботи, її мета і побудова схеми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами наукових досліджень Інституту економіки промисловості НАН України за темами: "Моделювання гірничо-збагачуваль-ного виробництва, реалізація обліково-аналітичних і оптимізаційних завдань із використанням ПЕОМ" (номер держреєстрації 0197U001187, 1997 р.) – автором здійснено аналіз і фінансову оцінку проектних рішень із розвитку залізорудного гірничо-збагачувального виробництва у стратегічній перспективі; "Проблеми оновлення й перспективи розвитку виробничого потенціалу" (номер держреєстрації 0199U001189, 1999-2001 рр.) – обґрунтовано науково-методичні підходи до визначення економічної ефективності розвитку виробничого потенціалу на сировинних підприємствах; "Підвищення ефективності використання виробничого потенціалу в промисловості" (номер держреєстрації 0102U001230, 2002-2004 рр.) – розроблено методи підготовки й прийняття управлінських рішень на рівні стратегічного розвитку сировинних підприємств.

Відповідно до планів наукових досліджень Криворізького технічного університету за темами: "Науково-методичні основи розробки економічної стратегії гірничорудного підприємства" (номер держреєстрації 0198U021385, 1998 р.) – запропоновано науково-методичні рекомендації щодо вдосконалення планування, підвищення ефективності фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств, розроблено локальні стратегії з пріоритетних напрямів розвитку гірничо-збагачувального виробництва; "Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва" (номер держреєстрації 0102U007342, 2002 р.) – здійснено комплексний аналіз стану основних сфер діяльності підприємств гірничодобувної промисловості та визначено тенденції їх розвитку, обґрунтовано напрями реструктуризації і диверсифікації; "Економічне обґрунтування обсягів виробництва залізорудної продукції в умовах змінного попиту" (номер держреєстрації 0104U007084, 2004 р.) – обґрунтовано методологічні підходи до підвищення конкурентоспроможності залізорудної продукції; "Розробка організаційно-економічного механізму управління фінансовими ресурсами підприємств із урахуванням економічних ризиків" (договір № 58-608-06 від 02.01.2006 р.) – запропоновано методику оцінки економічних ризиків у діяльності гірничодобувних підприємств.

Згідно з Договором про творче науково-технічне співробітництво між Інститутом економіки промисловості НАН України, Криворізьким технічним університетом і ВАТ "Центральний ГЗК" (1997-1999 рр.) проводилися дослід-ження з удосконалення системи управління на ГЗК – автором обґрунтовано підходи до розробки та вибору загальної стратегії розвитку підприємств, підвищення конкурентоспроможності товарних концентратів та обкотишів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних і методичних засад формування системи стратегічного управління гірничодобувними підприємствами шляхом упровадження організаційно-економічного механізму забезпечення їх конкурентоспроможності та ефективного розвитку в довгостроковій перспективі.

Для досягнення цієї мети вирішено такі задачі:

узагальнено теоретико-методологічні підходи до проблеми стратегічного управління, оцінено їх переваги та недоліки і визначено напрями вдосконалення;

проаналізовано сучасний стан гірничодобувного виробництва і сформовано вихідну інформаційну базу для його стратегічного розвитку та диверсифікаційних напрямів діяльності;

визначено основні стратегічні напрями реструктуризації підприємств гірничодобувної промисловості;

визначено економічну сутність створення системи стратегічного управління та обґрунтовано складові її елементи у сукупності та ієрархічній підпорядкованості;

розроблено організаційно-економічний механізм стратегічного управління для забезпечення ефективного впровадження програм і проектів із досягнення стратегічних цілей;

розроблено концептуальні основи формування пріоритетних функціональних, конкурентних і комплексних стратегій у межах загальної (корпоративної) стратегії і принципи формування організаційної структури підприємств гірничодобувної промисловості;

виконано теоретико-методологічне обґрунтування критерію оцінки ефективності стратегічних інвестиційних проектів у гірничодобувному комплексі і вдосконалено методику управління інвестиційними ризиками;

розроблено методику оптимізації строків упровадження складових стратегічного інвестиційного проекту, що підвищує ефективність реалізації стратегічного плану підприємства;

сформовано методологічні основи фінансового забезпечення реалізації організаційно-економічного механізму стратегічного управління та визначено потенційні джерела інвестування;

розроблено методику оцінки ефективності впровадження організаційно-економічного механізму стратегічного управління.

Об'єкт дослідження – процеси планування та управління виробничою та організаційно-економічною діяльністю підприємств гірничодобувної промисловості.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні і прикладні аспекти організаційно-економічного механізму стратегічного управління гірничодобувними підприємствами.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із проблем стратегічного управління та інвестиційної діяльності, нормативні та законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України.

Методи стратегічної діагностики застосовувалися при аналізі поточного стану підприємств гірничодобувної промисловості та визначенні стратегічних перспектив їх розвитку. Методи стратегічного аналізу використано при формуванні SWOT-матриці та обґрунтуванні загальної (корпоративної) стратегії. Кореляційно-регресійний метод – при оцінці впливу окремих параметрів на рівень конкурентоспроможності концентратів, техніко-економічних показників на витрати з переділів виробництва залізорудної продукції. Системний підхід застосовано при формуванні організаційної структури та концептуальної схеми стратегічного управління. Економіко-математичні методи використано у процесі розробки виробничої стратегії підприємства та стратегії підвищення конкурентоспроможності продукції та у завданні визначення оптимальної послідовності впровадження інвестиційних проектів, що забезпечує наукову обґрунтованість рекомендацій із ефективного впровадження складових підсистем організаційно-економічного механізму стратегічного управління.

Інформаційною базою дослідження стали матеріали Державного комітету статистики України, звітні та статистичні дані підприємств, результати досліджень Інституту економіки промисловості НАН України, Криворізького технічного університету та власних досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у формуванні теоретико-методологічних засад створення системи стратегічного управління на підприємствах гірничодобувної промисловості в сучасних умовах господарювання.

Найбільш суттєвими результатами, що визначають наукову новизну дослідження, є такі:

уперше:

розроблено організаційно-економічний механізм стратегічного управління на багатофункціональних гірничо-збагачувальних підприємствах, що сприяє ефективному прийняттю управлінських рішень у різних сферах їх діяльності: управлінні конкурентоспроможністю; маркетинговому розвитку; диверсифікації; розвитку функціональних напрямів; реалізації стратегічних проектів і управлінні їх ризиками; ресурсному забезпеченні;

визначено розбіжності між теоріями порівняльних і конкурентних переваг для підприємств сировинного комплексу. Відмінними рисами перших є їх відносна стабільність і довговічність. Конкурентні переваги створюються та утримуються тільки за умов постійного вдосконалювання всіх сфер діяльності. Використання обох видів переваг дозволяє підвищити конкурентоспроможність підприємств;

на основі економіко-математичного моделювання обґрунтовано методологічні підходи до розробки комплексної стратегії підвищення конкурентоспроможності залізорудних концентратів. Оптимізація кількісних і якісних параметрів сировини на всіх технологічних переділах дозволяє підвищити металургійну цінність і конкурентоспроможність товарної продукції;

розроблено методику вибору оптимального варіанта виробничої стратегії з урахуванням запланованих вихідних параметрів технологічних процесів, які забезпечують задану якість товарної продукції, зниження витрат на окремих технологічних переділах, максимальну економію поточних витрат при випуску залізорудного концентрату;

обґрунтовано методологічні підходи до розробки комплексної стратегії природоохоронної діяльності на гірничодобувних підприємствах, де запропоновано методику оптимізації екологічних витрат, що передбачає максимізацію економічного ефекту, одержуваного від зниження негативного впливу виробництва на навколишнє середовище;

удосконалено:

теоретико-методологічні підходи до форм і методів упровадження стратегічного управління в умовах роботи гірничодобувних підприємств. Відмінність авторських підходів від існуючого тлумачення складових елементів стратегічного управління полягає в урахуванні галузевих особливостей і детальнішому обґрунтуванні змісту етапів цього процесу; на основі ретроспективного аналізу визначено стратегічні пріоритети розвитку залізорудних підприємств і обґрунтовано напрями сучасного етапу їх реструктуризації;

методику загальної (корпоративної) стратегії розвитку підприємств гірничодобувного комплексу; доведено, що прийнятим критеріям відповідає поетапна стратегія стабілізації (на початку періоду), а в подальшому – стратегія реструктуризації;

методику оцінки диверсифікаційних заходів на гірничодобувних підприємствах, що дозволило здійснити економічну оцінку вертикальної інтеграції, головною перевагою якої є одержання синергетичного ефекту; обґрунтувати механізм реалізації процесу диверсифікації при створенні виробництв спорідненої та неспорідненої сфер діяльності;

методику визначення рівня конкурентоспроможності гірничодобувного підприємства, що ґрунтується на якісно-кількісній оцінці таких груп показників порівняно з аналогом: конкурентоспроможності основної товарної продукції; фінансової стійкості; ефективності виробництва; екологічності виробництва; соціальної ефективності;

дістали подальшого розвитку:

обґрунтування вибору виду конкурентних стратегій, застосовуваних у конкретних ситуаціях щодо формування та управління витратами. Це дозволило встановити для сучасних умов гірничодобувних підприємств стратегії диференціації та оптимальних витрат;

методика проведення якісного та кількісного аналізу ризиків стратегічного інвестиційного проекту, що дозволяє встановити несистематичні ризики, які найбільш суттєво впливають на загальні результати його реалізації;

методика фінансового забезпечення перспективного планування на підприємствах гірничодобувної промисловості. Згідно з розробленими концепціями загальної (корпоративної) стратегії обрано стратегію формування фінансових ресурсів та інвестиційну стратегію;

критерії вибору організаційної структури управління (ОСУ) стратегічного типу для умов ГЗК, в основу якої покладено різні рівні диверсифікації діяльності підприємства та децентралізації прийнятих управлінських рішень. Це сприяє ефективному процесу коригування діючої управлінської структури щодо умов реалізації прийнятої стратегії;

оцінка ефективності організаційно-економічного механізму стратегічного управління, яка базується на теорії багатоцільової оптимізації. Відповідно до неї визначається ступінь досягнення встановлених цілей на окремих часових етапах реалізації діючого стратегічного плану.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційних досліджень упроваджено у вигляді методичних положень і пропозицій з удосконалення фінансової оцінки стратегічних інвестиційних проектів гірничодобувних підприємств, підходів до розробки загальної, функціональних, конкурентних і комплексних стратегій.

Практичні рекомендації дисертаційної роботи використано у господарській діяльності Асоціації "Укррудпром" (довідка № /14-358 від 17.08.1999 р.); ВАТ "Центральний ГЗК" (довідка № /1517 від 10.06.1998 р., довідка № /1425 від 20.08.1999 р. і довідка від 14.02.2006 р.); ВАТ "Північний ГЗК" (довідка від 25.01.2006 р.); ДП ДПІ "Кривбаспроект" (довідка № від 20.04.2006 р.); Академії гірничих наук України (довідка № від 15.03.2006 р.).

Теоретичні та науково-практичні аспекти, які розроблено в дисертаційній роботі, впроваджено в навчальний процес Криворізького технічного університету Міністерства освіти і науки України при викладанні дисциплін "Стратегія підприємства" і "Стратегічне управління підприємствами" (довідка № /11-459 від 22.03.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Авторові належать наукова ідея роботи, теоретичні розробки та узагальнення, результати обробки інформації, вибір методів дослідження, висновки і рекомендації, практичне впровадження результатів наукових досліджень. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні результати дисертації доповідалися і були схвалені на науково-практичних конференціях і семінарах, а саме:

"Проблеми та напрями використання САПР у навчальному процесі та автоматизація проектно-конструкторських робіт сучасних виробництв" (1998 р., м. Кривий Ріг); "Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації" (2000 р., м. Чернівці); "Проблеми забезпечення економічного зростання" (2001 р., м. Донецьк); "Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації" (2001 р., м. Дніпропетровськ); "Сучасний бізнес: проблеми, тенденції, перспективи" (2001 р., м. Донецьк), "Україна наукова 2001. Економічні науки" (2001 р., м. Дніпропетровськ); "Теорія і практика перебудови економіки" (2001 р., м. Черкаси); "Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання" (2002 р., м. Донецьк); "Динаміка наукових досліджень 2003" (2003 р., м. Дніпропетровськ); "Сталий розвиток гірничо-металургійної промисловості" (2004-2005 рр., м. Кривий Ріг); "Теорія і практика сучасної економіки" (2006 р., м. Черкаси).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 42 наукових працях, з яких 4 монографії (дві індивідуальні), 28 статей у фахових журналах і збірниках наукових праць, 10 матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 82,16 д.а., з них особисто авторові належить 80,99 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 6 розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (320 найменувань). Основний текст викладено на 413 сторінках, робота містить 52 таблиці, 84 рисунки та 15 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ "Сучасні проблеми гірничодобувних підприємств та стратегічні пріоритети їх розвитку" присвячено ретроспективному аналізу виробничо-господарської діяльності залізорудних гірничодобувних підприємств і визначенню шляхів їх подальшого розвитку. Специфічною особливістю сировинної промисловості на відміну від інших, де виробничі цикли постійно повторюються, є індивідуальні характеристики родовищ із різною міцністю руди й умовами збагачення, а також випереджувальні гірничопідготовчі роботи, які зумовлюють систематичне створення нових виробничих потужностей замість тих, що вибувають.

Наслідком кризової ситуації 90-х років, коли через брак інвестиційних ресурсів не поновлювалось устаткування, є високий ступінь його зносу, що в середньому становить 50-60%. Більшість активної частини основних фондів морально застаріла і потребує негайного оновлення. Виробництво продукції характеризується значними витратами матеріальних і енергетичних ресурсів.

Якість товарного концентрату за останні роки на більшості підприємств незмінна і становить у середньому 64-66% вмісту заліза, що на 4-5% нижче основних параметрів аналогічної імпортної продукції. Частка шкідливих домішок у концентратах ВАТ "ЦГЗК" та "ІнГЗК" значно перевищує існуючі стандартні показники.

Важливим завданням для підприємств-виробників є забезпечення високої металургійної цінності продукції, що випускається. Цей показник визначається вмістом заліза, наявністю шкідливих домішок, гранулометричним складом, фізичними властивостями та витратами на збагачення.

У сучасних умовах основну частку у структурі поставок залізорудної продукції (ЗРП) українських підприємств на внутрішній ринок складає концентрат. Цей вид ЗРП має найбільші обсяги виробництва на ГЗК, він є основою для подальших металургійних переділів (огрудкування або агломерації), які в свою чергу обумовлюють якість доменної шихти. Тому підвищення рівня якості концентрату та його стабілізація має першочергове значення для ринкових позицій кожного ГЗК у стратегічній перспективі. Сучасна ситуація на ринку залізорудної сировини й металопродукції є сприятливою. Однак завадити зростанню обсягів виробництва ЗРП може брак сировини на ГЗК, подальше ж розширення кар’єрів потребує значних капітальних вкладень і має негативні екологічні наслідки. Відзначено можливість використання на ГЗК бідних магнетитових кварцитів шахт Кривбасу.

Визначено основні стратегічні проблеми гірничодобувних підприємств, якими є: відставання в технічному потенціалі та якості товарної продукції; брак залізорудної сировини для переробки; перевитрати ресурсів; недостатній рівень розвитку систем управління; екологічна небезпека.

Для вирішення цих проблем визначено пріоритетні напрями розвитку підприємств, серед яких: розробка комплексної стратегічної програми з підвищення конкурентоспроможності товарної продукції, зниження витрат; реалізація інноваційних проектів, енергозберігаючих та екологічних заходів.

Обґрунтовано, що для ефективного впровадження стратегічного курсу доцільно використовувати заходи з реструктуризації підприємства. Реструктуризація – одна з ланок стратегічного процесу, що допускає досягнення певних цілей, погоджених із напрямами розвитку загальної стратегії. Її кінцевою метою є стале й ефективне функціонування підприємства в умовах зростаючої невизначеності зовнішнього середовища. Пріоритетною методологією у прий-нятті управлінських рішень є стратегічна концепція управління.

Другий розділ "Науково-методичні основи формування системи стратегічного управління на гірничодобувних підприємствах" присвячено особливостям сучасної теорії стратегічного управління, вибору загальної стратегічної концепції розвитку гірничодобувних підприємств і диверсифікаційних напрямів їх діяльності.

Сучасні гірничодобувні підприємства є багатофункціональними з великою кількістю підрозділів і взаємозв'язків у внутрішній структурі. На їх діяльність значно впливають конкурентні, політичні, соціальні та інші фактори зовнішнього оточення. Тому для вирішення сучасних проблем цих підприємств необхідне становлення системи стратегічного управління.

Розглядаються основні методологічні підходи до реалізації стратегічного процесу: системний, оптимізаційний, цільовий, маркетинговий і ситуаційний. Досліджено можливості їх застосування в умовах гірничодобувних підприємств.

На основі викладених підходів зроблено такі висновки: 1) для забезпечення адаптації підприємств до діяльності в умовах змінного зовнішнього середовища необхідно розробити загальну модель системи стратегічного управління; 2) елементи моделі мають визначати орієнтацію структури на вирішення проблем, що сприяють ефективній реалізації стратегічного процесу.

Розроблена модель організаційно-економічного механізму (рис. ) включає окремі підсистеми у сферах, де формуються конкурентні переваги: управлінні конкурентоспроможністю; виборі стратегічної концепції розвитку підприємства; інвестиційній і фінансовій політиці; системі управління, оцінці й контролі за результатами.

Визначено види функціональних, конкурентних і комплексних стратегій, розробка яких має особливе значення для ефективного розвитку гірничодобувних підприємств. До них належать: виробнича і фінансова стратегії; управління витратами та інтеграційна; створення конкурентних переваг, підвищення конкурентоспроможності продукції, природоохоронної діяльності та вдосконалення системи управління.

Для формування вихідної інформації щодо реалізації організаційно-економічного механізму проведено ретроспективні дослідження, результати яких узагальнено для більшості залізорудних гірничодобувних підприємств України з певних напрямів.

Рис. 1. Схема організаційно-економічного механізму системи стратегічного управління на підприємстві

Таким чином, у сучасних умовах до основних пріоритетів розвитку гірничодобувних підприємств належать у виробництві: реконструкція і технічне переоснащення основного виробництва; ліквідація "вузьких" місць у технологічних процесах; розвиток інтеграційних процесів на основі спорідненої диверсифікації; у фінансах: підвищення фінансової стійкості в результаті збільшення використання власних оборотних коштів; збільшення питомої ваги використання власного капіталу (ВК) при інвестуванні; у сфері інновацій: упровадження проектів, що забезпечують оновлення основного технологічного устаткування і виробничого транспорту, підвищення ефективності розкривних і гірничопідготовчих робіт, поліпшення якості вихідної сировини й концентрату, зниження негативного впливу виробництва на навколишнє середовище.

На основі результатів досліджень типами стратегічної політики обрано конкурентний (стабілізаційний) і "агресивний" (реструктуризаційний). На їх основі, а також "дерева цілей", розробленого за допомогою методу забезпечення необхідних умов, були обґрунтовані відповідні загальні стратегії розвитку.

Стратегія стабілізації необхідна для більшості підприємств через невисокий технічний рівень виробництва та нестійкий фінансовий стан. Вона припускає зосередження на основній сфері діяльності. Стратегія реструктуризації приводить до виходу на нові ринки збуту ЗРП, розширення сегмента "старих" ринків шляхом: підвищення конкурентоспроможності продукції; інтеграційних процесів (вертикальної інтеграції); диверсифікації у технологічно споріднену і неспоріднену сфери; реорганізації управлінської діяльності; удосконалення природоохоронної діяльності.

Процес диверсифікації достатньо складний, і сировинні підприємства не можуть витрачати на нього значні кошти через ряд причин, основними з яких є: закріплення підприємств до природних родовищ; неможливість зміни основної спеціалізації, бо попит на сировинну продукцію існує завжди, а підприємство має функціонувати до економічно доцільної доробки родовища при існуючих технологіях видобутку корисних копалин.

Через зазначені причини для цих підприємств недоцільна розробка великомасштабної стратегії диверсифікації. Диверсифікаційні напрями можуть розвиватись і надалі, але тільки як одна із складових стратегічної концепції, прийнятої у загальній (корпоративній) стратегії.

За результатами досліджень ГЗК мають реальні перспективи розвитку спорідненої та неспорідненої диверсифікації. Для правильного вибору напрямів диверсифікаційної діяльності розроблено відповідний механізм, до складу якого включено таку послідовність дій: визначення диверсифікаційних цілей і перспектив; вибір сфер діяльності (СД); розробка стратегій в окремих СД за специфікою виробництва; визначення джерел фінансування.

Оскільки ряд ГЗК мають потребу у сирій руді, то виникає необхідність її задоволення за рахунок джерел підземного видобутку. При визначенні ефективності подібного варіанта злиття (вертикальної інтеграції) пропонується виконати такі дії: 1) оцінити ефективність використання сировини підземного видобутку; 2) встановити найбільш прийнятну форму взаємовідносин ГЗК і шахти. Із результатів розрахунку економічної ефективності вертикальної інтеграції виходить, що рентабельність виробництва концентрату підвищилася з 9,65 до 12,24%, а річний економічний ефект склав 19 ,18 тис. грн.

Оцінка синергетичного ефекту (Stj) в t-му періоді при j-му варіанті вертикальної інтеграції розраховується за такою формулою:

, (1)

де Stjм, Stjта, Stjндр, Stjек, Stjп, Stjоу – синергетичні ефекти, що досягаються відповідно до: масштабів виробництва; скорочення трансакційних витрат, спільного проведення НДР у підрозділах ГЗК і шахти; зниження негативного впливу гірничого виробництва на навколишнє середовище; збільшення прибутку на вкладений капітал; більш раціонального варіанта організації та управління, що досягається при злитті, грн.

У розділі 3 "Стратегічні напрями підвищення конкурентоспромож-ності гірничодобувних підприємств" розроблено методологічні підходи до визначення конкурентних переваг, оцінки конкурентоспроможності гірничодобувного підприємства, а також пошуку раціональних шляхів підвищення конкурентоспроможності основної товарної продукції.

У сучасних умовах сильні сторони виробничого потенціалу підприємств визначаються його конкурентними перевагами, які не є первісними, а створюються й утримуються тільки при постійному вдосконалюванні всіх сфер діяльності. Ці відмінні риси від конкурентів є "рукотворними", створюваними на більш-менш тривалі строки, протягом яких можна ними користуватися. Стосовно аналізу конкурентних позицій сировинних підприємств відображено розбіжності, що мають місце між теоріями порівняльних і конкурентних переваг.

Відмінними рисами порівняльних переваг є їх відносна стабільність і довговічність, бо передбачається, що такі базові ресурси, як сировинні, перебувають у надлишку. До них належать, крім природних факторів, технологічні й економічні, що є наслідком перших (табл. 1).

Таблиця 1

Перелік порівняльних і конкурентних переваг
залізорудних ГЗК України

Характер порівняльних переваг | Характер конкурентних переваг

природний | технологічний | економічний | економічний | структурний | технологічний | організаційно-управлінський | нормативно-правовий

Сприятливі умови розробки родовища; параметри вихідної руди, що відповідають вимогам сучасних технологій | Використання дешевих видів транспорту в кар'єрах; високі проектні й виробничі потужності; комплексне використання сировини | Низька, порівняно з конкурентами, собівартість видобутку руди й випуску концентрату; ефект від комплексного використання сировини | Ефект масштабу;

стимулювання попиту;

ефект досвіду навчання | Розвиток інтеграційних процесів | Упровадження інноваційних розробок з удосконалення технологічних процесів | Створення досконаліших організаційно-управлінських структур стратегічного типу | Застосування законотворчих і адміністративних заходів у галузі пріоритетів у фінансуванні підприємств

Діяльність гірничодобувної промисловості за останні десятиліття показує, що не завжди порівняльні переваги природного характеру гарантують високі техніко-економічні та фінансові показники. Продукція, що випускається, може недостатньою мірою задовольняти вимогам з якості, що пред'являються на ринках.

Концепція конкурентних переваг (табл. 1) обумовлюється розвитком інноваційних процесів і прискоренням динаміки зовнішнього середовища. Ці переваги мають галузеву специфіку, різні джерела й особливості формування. Зберігати конкурентні переваги високого рангу у стратегічній перспективі й підвищувати конкурентоспроможність підприємства дозволяють управлінські нововведення та впровадження інноваційних розробок.

На основі інформації про результати діяльності успішно функціонуючих підприємств на галузевому ринку пропонується оцінювати конкурентоспроможність гірничодобувного підприємства за допомогою інтегрального показника, що включає окремі групові критерії, які відображають існуючі переваги (недоліки) порівняно з обраним аналогом. Для порівняння встановлено такі групові показники: оцінка рівня конкурентоспроможності товарної продукції за обраною методикою; фінансова стійкість підприємства (Gф); ефективність виробництва (Geв); екологічність виробництва (Gек); ефективність соціальних витрат (Gс); ефективність диверсифікаційних сфер діяльності (Gд).

Інтегральний показник конкурентоспроможності підприємства (Кпр) розраховується за такою формулою:

, (2)

де Kтпij – загальний показник конкурентоспроможності i-го виду товарної продукції досліджуваного підприємства на j-му ринку, частки од.

Виходячи з даної методики, гірничодобувне підприємство вважається конкурентоспроможним у межах національної економіки й міжнародних торговельних відносин, якщо значення Кпр близькі до 1 або більше 1.

Рівень конкурентоспроможності ЗРП визначається такими категоріями: якості відповідно до вимог ринку; витрат на виробництво й ціни; витрат металургійного переділу з використанням даної продукції. Оцінка рівня конкурентоспроможності товарної продукції здійснюється на основі порівняння групових технічних (Gт) та економічних (Gе) показників товарів-аналогів, що формують інтегральний показник (Ik).

У роботі досліджено ретроспективну динаміку зміни величини Ik залізорудних концентратів ГЗК на внутрішньому ринку. Продукцією-зразком обрано концентрат ВАТ "ПівдГЗК". У результаті зроблено такі висновки: на величину інтегрального показника Iк значною мірою впливає груповий показник Gт; на рівень конкурентоспроможності концентрату впливає, крім значень вмісту заліза й вологи, питома вага шкідливих домішок, насамперед сірки й кремнезему; розмір ціни за 1 т концентрату визначається величиною відхилень розглянутих ціноутворюючих параметрів від установлених базових значень. Дослідження кореляційно-регресійних залежностей Ik від групових показників Gт і Gе відображає той факт, що зростання рівня конкурентоспроможності концентратів на 60-70% визначається поліпшенням їх якісних параметрів.

Визначено рівень конкурентоспроможності товарних концентратів вітчизняних підприємств на світовому ринку. Встановлено, що споживча цінність української продукції нижча на 33-35% від продукції провідних світових фірм. Причиною є гірші гірничо-геологічні умови родовищ, застосування застарілих технологій і устаткування, методів організації виробництва та управління.

За результатами досліджень розроблено підходи до комплексної стратегії підвищення конкурентоспроможності концентратів, де запропоновано такі заходи: оптимізацію якісних параметрів вихідної руди; удосконалення процесів усереднення руди до встановленого ступеня однорідності; удосконалення технологічних схем мокрого магнітного збагачення; використання руди підземного видобутку для підвищення якісних характеристик концентрату й усунення дефіциту сировини. Розроблено економіко-математичну модель щодо реалізації зазначеної стратегії.

Цільова функція визначається:

. (3)

При розрахунку моделі задаються такі обмеження:

, (4)

, (5)

,

, (6)

де Qi – обсяг видобутку руди на i-му джерелі, т; Пв – максимальна кількість корисної копалини, що надходить протягом року на переробку, т; бitср, sitср – відповідно середній вміст заліза магнітного й сірки в руді у t-му періоді, частки од.; гij – вихід концентрату з вихідного усередненого промпродукту j-го рівня якості, частки од.; Xij – обсяг i-го сорту корисної копалини з j-ми параметрами якості, т; V – плановий обсяг концентрату на даний період часу, т.

Ціна концентрату (Цtк) за t-й період визначається:

, (7)

де Цбк – ціна 1 т концентрату при базових параметрах (відповідно до вмісту заліза, вологи, сірки), грн.; Дв, ДW, Дs – відповідно приріст (зниження) вмісту заліза, вологи, сірки порівняно з базовим вмістом, %; Дрв, ДpW – розмір приплат (знижок) за кожен відсоток підвищення (зниження) якості концентрату, грн.; Дps – розмір штрафних санкцій за перевищення вмісту сірки, грн.

Оцінка ефективності діяльності ГЗК з видобутку й переробки різних сортів корисної копалини з урахуванням заходів із підвищення конкурентоспроможності концентрату здійснюється за допомогою показника прибутку від реалізації концентрату в t-му році ():

, (8)

де – ціна реалізації 1 т концентрату m-ї якості в t-му році, що вироблено з усередненого промпродукту, грн.; – виробничі витрати на випуск 1 т концентрату m-ї якості в t-му році, грн.; – вихід концентрату m-ї якості в t-му році з усередненого промпродукту, частки од.; rat – коефіцієнт, що враховує суму адміністративних і збутових витрат у валових витратах з випуску концентрату в t-му році; kpt – коефіцієнт, що враховує питому вагу концентрату із загального обсягу випуску, що надходить на реалізацію у t-му році;  – обсяг вихідного промпродукту j-ї якості в t-му році.

При розробці моделі необхідно визначити такі величини якісних параметрів вихідного промпродукту в кожному t-му році стратегічного періоду, які задовольняли б системі обмежень (4, 5, 6).

Розрахунки виконано для умов ВАТ "ЦГЗК". З рис. видно, що для сучасних технологічних умов збільшення вмісту заліза магнітного у вихідному промпродукті (бn) даного ГЗК вище, ніж до бn=22,82%, не має сенсу. У результаті зроблено такий висновок: існує певний граничний рівень якості концентрату, який досягається при найбільш доцільній якості вихідного продукту. Величина виходу також має свої межі.

У проведених дослідженнях було промодельовано ситуацію, коли величина бn > 22,82% і становить 23,15%. У цьому випадку (рис. , пунктирна лінія) за відсутності заходів, що підвищують ефективність технологічних процесів, витрати з гірничодобувних робіт зростатимуть. У результаті прибуток від виробництва й реалізації концентрату знизиться на 11,82, а конкуренто-
спроможність продукції – на 1,1%.

Оцінено вплив якості концентрату на технологічний процес у доменному виробництві. Визначено, що підвищення якості агломерату й обкотишів як складових доменної шихти на 1-1,2% дозволить знизити витрати коксу на 2,5-3%, тобто з 485 кг/т при виробництві чавуну до 470-472 кг/т, що зменшує собівартість чавуну на 1,5-2% (у середньому за місяць економія становить 2,4 млн. грн., або 28,8 млн. грн./рік).

У четвертому розділі "Управління витратами при розробці окремих видів стратегій" визначено вплив певних виробничо-технічних факторів на рівень собівартості основних технологічних переділів гірничо-збагачуваль-ного виробництва. Встановлено, що найбільше впливають на собівартість цих переділів якісні показники вихідної руди. Проведений аналіз відображає
"слабкі місця" у виробничому ланцюжку ГЗК і є інформаційною основою для планування заходів щодо стратегічного розвитку основного виробництва.

У межах виробничої стратегії підприємство має обрати оптимальний варіант розвитку, який не тільки забезпечує вдосконалення процесів видобутку й переробки сировини, але й дозволяє зменшувати витрати з технологічних переділів.

У моделі оптимізації вибору виробничої стратегії необхідно визначити на стратегічний період такий варіант розвитку ГЗК та впровадження запланованих заходів для досягнення цілей основного виробництва, щоб забезпечувався мінімум сумарних витрат на випуск продукції.

До результуючих показників моделі належать: загальна економія, одер-жана від зниження витрат на всіх переділах з випуску концентрату з урахуванням реалізації стратегічних заходів; виробничі витрати з випуску концентрату; строк окупності капітальних вкладень.

За результатами проведених розрахунків для першого року стратегічного розвитку в обраному варіанті економічний ефект становить 7500 тис. грн., а строк окупності капітальних вкладень – 2,6 року. Через причини інфляції доцільно подати скорочення витрат ресурсів у натуральному виразі: економія споживаної електроенергії – 23684,3 тис. кВтгод., мелючих тіл – 1304 т.

Рис. 2. Динаміка прибутку (Пк) від реалізації концентрату (а)
і його конкурентоспроможності (Ik) (б) при зміні якості вихідного промпродукту

Регулювання процесу формування витрат шляхом диференціації та економії на всіх стадіях виробничої і збутової діяльності виконано в межах стратегії управління витратами. На відміну від бухгалтерського стратегічний підхід до формування витрат визначає за мету максимізацію ринкової вартості підприємства, а не прибутку в поточному періоді; формування витрат за видами діяльності; тенденції зміни витрат у довгостроковому періоді, коли всі ресурси є величинами змінними.

На основі ланцюжка повних витрат сформовано стратегічну позицію підприємства, яка визначається вибором політики стосовно управління витратами. Специфіка товарних сировинних ринків обумовлюється обмеженою кількістю постачальників і низькою чутливістю споживачів до цін. Через це окремому постачальникові недоцільно створювати стійку перевагу з витрат над конкурентами, тому що, по-перше, в цьому випадку неможливо завоювати більшу частку ринку; по-друге, для споживачів важливим є дотримання у продукції необхідних параметрів якості. Самі по собі низькі витрати можуть нашкодити підприємству через ослаблення конкурентоспроможності у вигляді втрати сировинною продукцією споживчих якостей. Запропоновано базовими стратегіями конкуренції вважати стратегії диференціації та оптимальних витрат.

Метою стратегії диференціації на гірничодобувних підприємствах є завоювання і збереження на тривалий період значної частки ринку. Як основна конкурентна перевага розглядається вища споживча цінність залізорудної продукції за багатьма параметрами конкурентоспроможності. Для стратегії оптимальних витрат важливим є оптимальне поєднання двох показників конкурентоспроможності: високої якості з досить низькими (для таких споживчих властивостей) витратами.

Для управління екологічними витратами Век у стратегії природоохоронної діяльності розроблено оптимізаційну модель. На основі розрахунків обрано набір проектів екологічного призначення, при реалізації яких досягається економічний оптимум забруднення навколишнього середовища, тобто Век>min, а ефект від екологічних заходів Еек>max.

Цільова функція визначається як ДПек-Век>max, де ДПек – приріст прибутку за рахунок природоохоронних заходів. Економічний оптимум забруднення навколишнього середовища досягається при рівності граничних екологічних витрат і збитків. Модель дозволяє вибрати оптимальне співвідношення між викидами і їх очищенням при заданому обсязі випуску.

У п’ятому розділі "Формування й оцінка стратегічних інвестиційних проектів" відображено основні аспекти стратегічної інвестиційної політики в гірничодобувному комплексі. Обґрунтовано вибір критерію оцінки стратегічних інвестиційних проектів. Набули подальшого розвитку методологічні підходи до розробки стратегії управління проектними ризиками, а також вирішено завдання оптимізації складових стратегічного інвестиційного проекту реконструкції і технічного переоснащення основного виробництва підприємства.

Уточнено поняття стратегічного інвестиційного проекту, що розглядається як цілеспрямований, заздалегідь опрацьований і запланований комплекс заходів, реалізація якого допускає створення, реконструкцію або модер-нізацію конкретних виробничих об'єктів, технологічних процесів із застосуванням матеріальних, фінансових, трудових та інших видів ресурсів протягом довгострокового періоду. У межах його мають бути досягнені конкурентні переваги у конкретному напрямі або сукупності напрямів діяльності підприємства.

Обґрунтовано, що в сучасних умовах для ухвалення остаточного рішення з оцінки проекту доцільно мати кілька критеріїв. Однак абсолютну оцінку ефективності проекту дає чиста поточна вартість (NPV). Цей показник ураховує строк життя проекту та розподіл у часі грошових потоків, а також уможливлює оцінку ринкової вартості проектів і їх ранжування. Щоб підвищити ймовірність ухвалення правильного рішення про інвестування, рекомендовано використовувати стратегічну чисту поточну вартість (СNPV), яка враховує фактори, що зазвичай виключено при звичайному аналізі NPV, а саме: вартість певної багатоваріантності, що закладено в можливості вибору часу початку інвестування; вплив інвестиційного рішення на ринкові позиції підприємства й конкурентоспроможність продукції; оцінку ризику з використанням ринкових вимірників.

На вибір оптимального варіанта стратегічного інвестиційного проекту впливають різні види ризиків. При якісному аналізі особливу увагу приділено несистематичним ризикам, пов'язаним з умовами й особливостями самого проекту, ступінь впливу яких може бути знижено за допомогою розроблених заходів. Розробка стратегії управління ризиками (рис. ) передбачає як їх якісний аналіз, так і кількісну оцінку. Дослідженнями умов реалізації інвестиційних проектів доведено, що на початковому етапі доцільно використовувати метод чутливості, що містить послідовно-одиничну зміну всіх змінних, які перевіряються на ризикованість. Це дозволяє одержати попередню інформацію про вплив на результуючий показник проекту обраних змінних. Однак для того щоб урахувати набагато більшу кількість змінних і визначити їх можливий вплив на результати реалізації проекту в часі з урахуванням імовірності прояву негативних наслідків, доцільно використовувати метод аналітичного моделювання.

Комплексний ризик (Rk) стратегічного інвестиційного проекту формується на основі ризиків, які мають найбільшу ймовірність прояву протягом усього його життєвого циклу.

Важливим моментом стратегічного управління проектними ризиками є вибір методів зниження Rk. За статистикою реалізації інвестиційних проектів на гірничодобувних підприємствах зроблено такий висновок: найбільш прий-нятним методом є резервування коштів на покриття непередбачених витрат.

Реконструкція виробничих процесів здійснюється в умовах значного дефіциту інвестиційних коштів. У цьому випадку необхідно вибрати оптимальне інвестиційне рішення, що полягає у визначенні раціонального варіанта набору проектів, що реалізуються, на стратегічну перспективу. Оптимальна послідовність цього набору має бути сформована також з урахуванням обов'язкових строків упровадження пріоритетних проектів, виконання яких має важливе значення для подальшої реалізації стратегічного інвестиційного проекту й майбутнього розвитку підприємства. Ряд дрібних "локальних" проектів, призначених для вирішення одного або декількох подібних завдань, поєднується в більший проект, що визначає окремий напрям діяльності.

Рис. 3. Формування стратегії управління комплексним інвестиційним ризиком

Оцінку ефективності сформованих варіантів стратегічного інвестиційного проекту й вибору оптимального