УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ РОЗВЕДЕННЯ І ГЕНЕТИКИ ТВАРИН

ВОЙТЕНКО СВІТЛАНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 636.4.082.43

Методи удосконалення свиней миргородської породи та збереження її генофонду

06.02.01 – розведення та селекція тварин

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

Київ - Чубинське – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті свинарства ім. О.В. Квасницького Української академії аграрних наук

Науковий консультант: доктор сільськогосподарських наук, професор, академік УААН Буркат Валерій Петрович, директор Інституту розведення і генетики тварин УААН.

Офіційні опоненти:

- доктор сільськогосподарських наук, професор Агапова Євгенія Михайлівна, завідувач кафедри технології виробництва і переробки продукції тваринництва Одеського державного аграрного університету;

- доктор сільськогосподарських наук, професор Топіха Віра Сергіївна, завідувач кафедри технології виробництва продукції тваринництва Миколаївського державного аграрного університету;

- доктор сільськогосподарських наук, професор Рудик Іван Адамович, завідувач кафедри розведення і генетики сільськогосподарських тварин Білоцерківського державного аграрного університету.

Провідна установа : Інститут тваринництва степових районів ім..М.Ф.Іванова “Асканія-Нова” УААН – Національний селекційно-гене-тичний центр по вівчарству, відділ свинарства.

Захист відбудеться “ 11 ” червня 2007 р. о 10 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д27.355.01 Інституту розведення і генетики тварин УААН за адресою: 08321, Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське вул. Погребняка 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту розведення і генетики тварин УААН

Автореферат розісланий “ 10 ” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Мільченко Ю.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для України, де процес породоутворення у свинарстві привів до створення нових, високопродуктивних порід, типів і ліній, відселекціонованих за м’ясними та відгодівельними якостями, проблема збереження і раціонального використання вітчизняних локальних генотипів стоїть особливо гостро. За останні роки у свинарстві України назавжди втрачені подільский, придніпровський та кролевецький породні типи в миргородській породі, оскільки немає плідників (сперми) і племінних маток (ооцитів), а також не залишилось законсервованих ембріонів для відновлення їх генетичної основи. Під загрозою зникнення перебувають миргородська, українська степова біла і українська степова ряба породи, генний комплекс яких не може бути поповнений за рахунок аналогів зарубіжної селекції чи порід, що приймали участь у їх створенні (М.В.Зубець, В.П. Буркат, Ю.Ф.Мельник та ін., 2001).

Згідно класифікації ФАО, всі вітчизняні локальні породи свиней віднесені до категорії "під загрозою зникнення", з кількістю основних свиноматок від 40 до 1000 голів. Головною стратегією збереження вітчизняних локальних порід визначено залучення їх генетичних ресурсів для промислового виробництва. За такої стратегії передбачено використання порід в умовах до яких вони були адаптовані, удосконалюються і можуть бути пристосовані для більш ефективного використання (І.К.Лядський, К.Ф.Почерняєв, С.Л.Войтенко, 2004).

Збільшення виробництва свинини відбувається головним чином за рахунок розведення всього декількох порід свиней, що приводить до значної ерозії генетичного різноманіття місцевих порід . На сучасному етапі 20% всіх відомих у світі порід свиней мають ризик зникнути (Committee on World Food Security,1992).

На даному етапі розвитку галузі свинарства в Україні розводять 10 порід і одну спеціалізовану м’ясну лінію, при цьому монопородою визнано велику білу, яка за кількістю основних свиноматок і племінних господарств має питому вагу понад 80% (М.Д.Березовський, 2002).

Особливістю породного складу свиней України є мінімальна кількість поголів’я локальних зникаючих генотипів та племінних господарств по їх розведенню. Якщо до 90-х років минулого століття українська степова біла порода свиней займала ІІ-е, а миргородська – ІІІ-є місце за чисельністю поголів’я, то згідно даних Державного племінного реєстру на початку 2004 року частка української степової білої породи становила лише 2%, миргородської – 1,4%, а української степової рябої – 0,1% від загальної чисельності основних свиноматок, тобто породи, відповідно, розподілили 5, 7 і 11 місця в галузі. Проте локальні породи малої чисельності представляють цінність як носії специфічних ознак: міцність конституції, стійкість до стресів, використання соковитих та грубих кормів, пасовищ, висока смакова якість м’яса, раннє статеве дозрівання та жировідкладання. Поза біологічними особливостями, ці породи слугують засобом відновлення життєздатності у тварин інших груп, розвиток продуктивності яких привів до порушення нормальної життєдіяльності (пороки м’яса, підвищення стресочутливості, зниження відтворювальної функції і т. д.) та резервом спадкових якостей і генних комплексів, які на сучасному етапі ще не використані. Проте неможливість передбачити потреби майбутнього призводить до втрати генофонду, який не відновлюється (М.Д.Березовський, С.Л.Войтенко, 2004).

Миргородська порода свиней відноситься до однієї з вітчизняних порід, збереження якої передбачено Законом України „Про племінну справу у тваринництві”. При цьому за більшістю господарсько-корисних ознак порода не поступається плановим вітчизняним генотипам (велика біла, українська степова біла, велика чорна породи тощо), але не може конкурувати за м’ясністю та скоростиглістю. Тому питання збереження генофонду миргородської породи свиней, розширення її генетичної мінливості та поліпшення продуктивності відноситься до актуальних та першочергових завдань роботи з популяцією.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Робота є складовою частиною науково-дослідних робіт Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН за темами: „Розробити нові та удосконалити існуючі методи розведення свиней великої білої та миргородської порід з використанням досягнень генетики та повної комп’ютеризації селекційного процесу” номер державної реєстрації 0197U003278 (1996-2000 р.) та „Розробити нові підходи при удосконаленні великої білої, миргородської, великої чорної порід, їх генеалогічних структур з використанням сучасних досягнень популяційної генетики та прогнозування результатів селекції на рівні ДНК-маркерів” номер державної реєстрації 0101U003255 (2001-2005 р.).

Мета і завдання досліджень. Метою досліджень була розробка підходів і методів збереження, удосконалення та ефективного використання генофонду локальної вітчизняної миргородської породи свиней на основі визначення специфіки закономірностей розвитку породи в процесі генезису та селекційно-генетичних, імуногенетичних, біологічних її особливостей. Для реалізації мети необхідно було вивчити: динаміку формування напрямів селекційних процесів породи впродовж 1936-2005років; господарсько-корисні ознаки тварин у розрізі ліній, родин та племінних господарств; генеалогічні зв’язки між племінними стадами породи; вплив методів підбору батьківських пар на відтворювальну здатність тварин залежно від систем розведення; продуктивність інбредних свиней; вплив „прилиття крові” свиней великої чорної породи; ефективність схрещування свиней миргородської породи з генотипами різного напрямку продуктивності; динаміку росту живої маси і зміни лінійних промірів чистопородного й помісного молодняку; відгодівельні та м’ясні якості тварин різних генотипів; біохімічні показники крові; фізико-хімічну якість свинини; фактичну і очікувану гетерозиготність ліній кнурів та родин свиноматок, а також генетичну дистанцію між ними; рівень годівлі свиней та його вплив на продуктивність.

Об’єктом досліджень були свині миргородської, великої чорної, великої білої української та англійської селекції, а також білоруської чорно-рябої порід.

Предметом досліджень були специфіка закономірностей розвитку породи в процесі генезису, селекційно-генетичні, біологічні та імуногенетичні особливості чистопородних свиней миргородської породи; відтворювальна здатність свиноматок, відгодівельні й м’ясні якості молодняку різних генотипів, якість свинини, біохімічні показники крові, вплив рівня годівлі на продуктивність свиней різних статево-вікових груп.

Методи досліджень: зоотехнічні - оцінка тварин за ростом і розвитком, відтворювальною здатністю, відгодівельними та м’ясними якостями; фізико-хімічні - фізичний та хімічний склад м’яса й сала; біохімічні – біохімічні показники крові; генетичні – еритроцитарні антигени груп крові; біометричні – визначення середніх величин та їх похибок, показників вірогідності результатів досліджень, коефіцієнтів варіації, успадковуваності, повторюваності, кореляції.

Наукова новизна досліджень. Вперше розроблені і теоретично обґрунтовані нові методичні підходи до раціонального використання та збереження вітчизняної локальної породи; визначені напрямки селекції для провідних селекційних стад та їх дочірніх господарств, встановлені параметри росту, розвитку і продуктивності кнурів і свиноматок миргородської породи, критерії їх добору і підбору. Вперше проведено генетичний аналіз породи за групами крові з врахуванням всіх наявних ліній та родин, визначені: генетичний статус популяції, гомо- та гетерозиготність кнурів і свиноматок, генетичні відмінності ліній й родин. Вперше визначено результативність „прилиття крові” свиней великої чорної породи на формування нової заводської лінії Мирного 131 та родини Матіоли 276 з поліпшеною відтворювальною здатністю та відгодівельними якостями. Вперше визначена ефективність схрещування свиней миргородської породи з білоруською чорно-рябою. Отримано нові дані про ріст і розвиток тварин, статевий диморфізм, продуктивність, фізико-хімічну якість свинини, білковий та жировий обміни чистопорідного та помісного молодняку. Одержані результати досліджень вносять нові положення в розведення і селекцію локальних порід, в розробку форм і методів збереження генофонду, а також дають змогу прискорити селекційний процес по створенню нових ліній та родин. Знання селекційно-генетичних та біологічних особливостей тварин в малочисельних породах дають змогу використати їх для подальшого удосконалення популяції, отримання внутріпородного гетерозису і використання в системі схрещування з метою збереження генофонду унікальної вітчизняної породи.

Практична цінність одержаних результатів. Одержані експериментальні результати досліджень використані при створенні високопродуктивних конкурентоспроможних стад та при розробці довготермінових програм розвитку галузі свинарства в Україні, а також при розробці перспективних планів племінної роботи із стадами та миргородською породою свиней в цілому. Результати досліджень використані при створенні, вдосконаленні та консолідації лінії Мирного 131 та родини Матіоли 276 (апробованих Полтавським обласним державним підприємством по племінній справі у тваринництві, наказ №27 від 26 травня 2003 року і Сумським обласним державним підприємством по племінній справі у тваринництві, наказ №27 від 9 квітня 2003 року ), розробці „Програми селекції з локальними породами свиней в Україні на 2003-2012 роки” (Полтава, 2003, схваленої та рекомендованої у виробництво на засіданні секції виробництва та переробки продукції тваринництва і птахівництва НТР Мінагрополітики України, протокол №6 від 9 грудня 2003 року), „Інструкції з бонітування свиней” та „Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві”, І тому Державної книги племінних тварин локальних порід свиней (миргородська, велика чорна породи), а також книги у співавторстві. Результати досліджень впроваджені на масиві 15 тисяч голів свиней Полтавської, Сумської, Чернігівської областей (Акти впровадження від 15 грудня 2002 р.,17 грудня 2002р., 25 грудня 2002р., 10 січня 2003р., 11 травня 2006 р., 2 жовтня 2006 р., 1 листопада 2006р.).

Особистий внесок здобувача. Декларація особистої участі автора полягає у теоретичній розробці програми раціонального збереження, відтворення та використання миргородської породи свиней; у створенні заводської лінії Мирного 131 та родини Матіоли 276, 2-х племінних заводів: ”Перше Травня” Сумської та „Мрія-1” Чернігівської, а також племінного репродуктора „Лан-Синява” Київської областей; в організації і проведенні науково-виробничих дослідів, відборі і підборі поголів’я, аналізі зібраних даних оцінки свиноматок, кнурів та ремонтного молодняку за ростом і розвитком, відтворювальною здатністю, відгодівельними, забійними й м’ясними якостями, якістю свинини. Самостійно проведено аналіз матеріалів досліджень, статистично проаналізовано, описано та узагальнено результати досліджень, на підставі яких сформульовані висновки та пропозиції виробництву.

Висловлюємо вдячність у сприянні проведення досліджень директору Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН, доктору с.-г. наук, академіку УААН Рибалко В.П., заст. директора інституту, кандидату біологічних наук Шості А.М., зав. відділом розведення і генетики Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН доктору с.-г. наук, професору, член-кореспонденту УААН Березовському М.Д., зав. лабораторією фізіології, доктору біологічних наук, академіку УААН Коваленко В.Ф., старшому науковому співробітнику лабораторії генетики, кандидату с.-г. наук Метлицькій О.І., зоотехніку лабораторії генетики Вознюк Л.І., зав. лабораторії зоохіманалізу, кандидату с.-г. наук Баньковській І.Б., науковому співробітнику лабораторії зоохіманалізу Троцькому М.Я., працівникам лабораторії селекції, а також спеціалістам племінних господарств України, які розводять свиней миргородської породи.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень по темі дисертації щорічно (1996-2006 рр.) доповідались, обговорювались і отримали позитивну оцінку на вчених та координаційних радах Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН, на Міжнародній конференції „Шляхи підвищення виробництва та поліпшення якості свинини” (Харків, 1995), Міжнародній конференції „Нові методи селекції і відтворення високопродуктивних порід і типів тварин” (Київ, 1996), Міжнародній конференції „Научно-производственные аспекты развития отрасли свиноводства” (Лесные Поляны, 1997), науково-виробничій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження академіка О. В. Квасницького „Використання фізіологічних, генетико-селекційних та технологічних методів підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин” (Кам’янець-Подільський, 2000), Міжнародній конференції „Современные проблемы развития свиноводства” (Жодино, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції „Перспективы развития свиноводства в ХХІ веке” (Москва, 2001), ІХ Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми розвитку галузі свинарства” (Миколаїв, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції „Тваринництво України: селекція, технологія, ветеринарна безпека, економіка, виробництво екологічно чистих продуктів” (Суми, 2002), Х Міжнародній науково-виробничій конференції „Перспективы развития свиноводства” (Гродно, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції „Прошлое, настоящее и будущее зоотехнической науки” (Дубровицы, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції (Одеса, 2005), ХІІІ Міжнародній науково-виробничій конференції “Пути интенсификации отрасли свиноводства в странах СНГ” (Жодино, 2006).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи висвітлено в журналах „Тваринництво України”, „Свиноводство”, „Зоотехния”, міжвідомчих наукових тематичних збірниках, матеріалах конференцій, книзі. Всього за темою дисертаційної роботи опубліковано 83 наукові праці, в т.ч. одна книга у співавторстві, в якій 80% матеріалу належить здобувачу, одна програма селекції з локальними породами свиней, одна Державна книга племінних тварин, 43 самостійних праці у наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 345 сторінках, містить 74 таблиці, 16 рисунків, 13 додатків. Складається з вступу, огляду літератури, загальної методики і основних методів досліджень, результатів власних досліджень, узагальнення одержаних результатів, висновків, пропозицій виробництву та списку використаних літературних джерел, який налічує 513 найменувань, з них 41- іноземними мовами.

МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальна частина досліджень виконана у 1996-2005 роках в умовах племінних господарств: ДПДГ ім. Декабристів, ПОСП ім. Тараса Шевченко, СТОВ „Клюшниківське”, ТОВ „Долина-Агро”, СТОВ „Псьол” Полтавської області, СВК АФ „Перше Травня” Сумської області, ДГ „Шарівка” Хмельницької області та АТОВ „Мрія-1” Чернігівської області, а також в лабораторіях Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН.

Матеріалом досліджень слугували свині миргородської породи, великої білої української і англійської селекції, великої чорної та білоруської чорно-рябої.

Свині великої білої породи для досліджень завозились з ДГ „Пасічне” Хмельницької області, великої чорної – з племзаводу „Тернівський” Сумської області, білоруської чорно-рябої – з СГЦ „Заречье” Гомельської області.

Миргородська порода представляє всю популяцію на час проведення досліджень в 1996-2005 роках. Її фізіологічні, біологічні та продуктивні ознаки наведені в огляді літератури.

Загальна схема досліджень представлена на рис. 1.

Створення заводської лінії та заводської родини з „прилиттям крові” великої чорної породи проводилось за схемою (рис. 2.).

Дослідження проводились у три етапи:

І – одержання напівкровних тварин; ІІ – зворотне схрещування F1 з миргородською породою; ІІІ – розведення „в собі” F3.

Добір ремонтних кнурців здійснювали за нормою 1:4-5, а свинок – 1:2-3. Добір здійснювали у віці 2-6 міс. звертаючи увагу на масть, міцність кістяка, довжину тулубу і відтворювальну здатність. Цільовим стандартом визначили: багатоплідність маток – 10 гол., збереженість до 90%, маса гнізда поросят в 2 міс. – 170 кг, інтенсивність росту молодняку – не нижче вимог І класу для тварин ІІІ групи порід.

Відтворювальну здатність свиноматок оцінювали за багатоплідністю (кількість поросят при народженні, голів), збереженістю поросят до відлучення (кількість поросят при відлученні, голів), масою гнізда поросят та однієї голови при відлученні, кг.

Вивчення ефективності поєднання свиней миргородської породи з великою білою (української і англійської селекцій) проводилось за схемою, наведеною в таблиці 1 в ДГ „Шарівка” Хмельницької області, а з білоруською чорно-рябою породою – в АТОВ „Мрія - 1” Чернігівської за схемою, представленою в таблиці 2.

Для встановлення рангу свиноматок за відтворювальною здатністю використовували оціночний індекс, запропонований Лашем і Мольном в модифікації М.Д.Березовського, М.М.Королех (1987). Проте враховуючи відсутність оцінки маток за молочністю у 21 день, оціночний індекс (Р) визначали без даного показника.

Рис. 1. Загальна схема досліджень.

Р=n0+n1+W/30,

де Р - індекс продуктивності свиноматки, n0+n1 - кількість поросят при народженні і в 60 днів, W- маса гнізда поросят у 60 днів.

1.Схема досліду

Групи | Призначення груп | Порода | Кількість в групі, гол. | матки | кнури | маток | Кнурів | Відгодівля і вирощування

І | контрольна | М | М | 5-10 | 2-3 | 20 | ІІ | дослідна | М | ВБ(а) | 5-10 | 1-2 | 20 | ІІІ | дослідна | ВБ(а) | М | 5-10 | 2-3 | 20 | ІV | дослідна | ВБ(у) | М | 5-10 | 2-3 | 20 | Примітка: М- миргородська порода свиней, ВБ(у) – велика біла порода української селекції, ВБ(а) – велика біла порода англійської селекції.

Примітка : М – миргородська порода свиней, Вч – велика чорна порода

2.Схема досліду

Групи | Призначення груп | Порода | Кількість голів в групі, гол. | матки | кнури | маток | кнурів | на вирощу

ванні молодняку | І | контрольна | М | М | 8-10 | 2 | 20 | ІІ | дослідна | М | Бч/р | 8-10 | 2 | 20 | Примітка : М – миргородська порода свиней, Б ч/р – білоруська чорно-ряба порода.

Живу масу піддослідного молодняку вивчали шляхом індивідуального щомісячного зважування. Для характеристики лінійного росту та особливостей екстер’єру тварин брали такі проміри: довжину тулубу, обхват грудей, висоту в холці, глибину грудей. Шляхом співвідношення відповідних промірів вираховували індекси будови тулубу тварин. А саме:

Розтягнутості = (довжина тулубу / висота в холці) х 100

Масивності = (обхват грудей / висота в холці) х 100

Збитості = (обхват грудей / висота в холці) х 100

Глибокогрудості = (глибина грудей / висота в холці) х 100

Молодняк, при досягненні віку 90 днів і живою масою не нижче вимог І класу, ставили на контрольне вирощування до досягнення живої маси 100 кг. Годівля і утримання свиней – згідно прийнятої технології господарства.

Для вивчення відгодівельних та м’ясних якостей тварин різних генотипів формували групи із 20 тварин, яких вирощували до живої маси 100 кг. Живу масу визначали щомісячним зважуванням кожної тварини. Лінійні проміри брали у 6- та 9- місячному віці. Відгодівельні якості визначали за віком досягнення живої маси 100 кг (дні), середньодобовими приростами (г) та витратами корму на 1 кг приросту (корм.од.). При досягненні тваринами живої маси 100 кг проводився контрольний забій по 3-5 свиней з кожної групи з метою вивчення м’ясо-сальних якостей (Методические указания,1986). У півтуші визначали: довжину (см), товщину шпику на рівні 6-7 грудних хребців (мм), а при вивченні впливу білоруської чорно-рябої породи - на холці, 6-7 грудних хребцях, на попереку та крижах (мм); масу задньої третини півтуші (кг). Для вивчення фізико-хімічних властивостей м’яса і сала відбирали проби з найдовшого м’язу спини і спинного сала на ділянці між 9…12 грудними хребцями у кількості – 400 г м’яса і 200 г сала з кожної півтуші після 48-годинної витримки в холодильній камері при температурі від +4 до 00С. У пробах м’яса визначали - вміст вологи, сухої речовини, протеїну, жиру, золи, кальцію і фосфору, кислотність (Ph), вологоутримуючу здатність, ніжність, а у пробах сала - вміст вологи та жиру, число рефракцій, початкову та кінцеву температуру плавлення. Вивчення фізико-хімічного складу м’яса та сала проводили за методикою А.М. Поливоди, Р.В.Стробикіної, М.Д. Любецького (1977).

З метою порівняльного вивчення біологічних особливостей різних генотипів свиней проведені біохімічні дослідження крові піддослідних тварин. Кров у піддослідних свиней по 5 голів з групи брали з хвоста до годівлі. Біохімічні дослідження крові проводили за загальним білком – рефрактометричним методом (Б.И.Антонов, 1991; Л.И. Слуцкий, 1964), загальним холестерином – по Ілько (Л.В.Беркало, О.В.Бобович, Н.О.Боброва та ін., 1997), загальними ліпідами - після фарбування суданом чорним.

Генеалогічні зв’язки між основними стадами породи проводили з визначенням частки завезених предків у перших трьох рядах родоводу основних кнурів і свиноматок (14 предків). Згрупувавши завезених тварин по господарствах, з яких вони надійшли, визначали частку окремих джерел при формуванні родоводів тварин аналізованого стада (М.Д.Березовський, М.М. Королех, 1987).

Спорідненість тварин у стадах визначали за методом Райта (1930) і Шапоружа (1909) та комп’ютерної програми „Genesis.

Коефіцієнт генетичної подібності між тваринами (кнур і матка) визначали за формулою:

Rxy = х 100

Імуногенетичні дослідження груп крові свиноматок і кнурів здійснювали за методикою Г.А.Толпеко, В.С.Чемоданова, Г.Г.Каталупова (1981), Л.А. Животовського, П.Ф.Сорокового, О.М.Машурова (1973) та стандартної комп’ютерної програми BIOSUS-1 Minois (США).

Вивчення впливу методів внутріпородної селекції проводили за результатами зоотехнічної оцінки продуктивності тварин за формами племінного обліку (картка племінної свиноматки – 2-св).

Визначення динаміки розвитку породи у процесі еволюції проведено за результатами аналізу зведених звітів про бонітування свиней, племінної документації господарств, починаючи з 1947 р., планів селекційно-племінної роботи з стадами та звітів про НДР Інституту свинарства ім. О. В. Квасницького УААН .

Отриманий матеріал був статистично оброблений згідно програми Microsoft Excel за допомогою комп’ютера IBM PC PENTIUM III в середовищі Windows 2002.

В процесі обчислення отриманих даних були визначені статистичні показники: середнє арифметичне (М), його стандартна похибка (m), коефіцієнти варіації, успадковуваності, повторюваності, кореляції.

Статистична вірогідність різниці між середніми показниками визначалась за допомогою довірчого рівня (Р) з використанням таблиць, базуючись на вирахуваному стандартному відхиленні (t – критерій Ст’юдента-Фішера). Різницю між середніми вважали достовірною при Р >0,95.

Роль генотипу у прояві продуктивності тварин визначали за одно- факторним дисперсійним аналізом (П.Мюллер, П.Найман, Р.Шторм, 1982; Г.Ф. Лакин, 1980).

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Збереження генофонду свиней миргородської породи.

Селекційно-генетичні методи удосконалення породи в процесі генезису. Результати наших досліджень показують, що миргородську породу на І етапі розвитку (1940-1950 рр.) можна охарактеризувати як малочислену з мінімальною кількістю ліній і родин, відповідно 7 і 14, з вадами екстер’єру та різним типом продуктивності тварин. Основним напрямком селекції вважали створення тварин сального типу. При удосконаленні породи застосовувались методи розведення за лініями з інбридингом різних ступенів, ввідне та поглинальне схрещування, метою яких було створення високопродуктивних тварин, нових ліній і родин, а також мережі племінних господарств.

На другому етапі розвитку породи (1951-1960 рр.) цілеспрямована селекційна робота у напрямку створення вітчизняного сального типу дала позитивні результати. При забої свиней усіх ліній спостерігалось 73-100% сальних туш, при цьому молодняк у 10 міс. мав живу масу 135-152 кг, середньодобовий приріст 520-690 г, витрати корму на 1 кг приросту 9,6-6,3 корм. од. з вмістом сала у туші – 40,7-56,1%. В породі за комплексною оцінкою до класу еліта відносилось 36,1%, І-класу – 43,1%, ІІ класу – 20,8% свиноматок, що вказує на значно гіршу їх якість у порівнянні з кнурами. Поголів’я свиней зосереджено у 2-х племзаводах та 20-ти племінних фермах при загальній чисельності 4850 голів, у т. ч. 296 основних кнура та 2850 основних свиноматок.

Третій період розвитку породи (1961-1970 рр.) співпадає зі зміною соціальної політики, початком робіт по створенню м’ясних порід і типів у тваринництві, збільшенням поголів’я великої білої та української степової білої порід, що приводить до скорочення мережі племінних господарств, генеалогічних ліній і родин миргородської породи. В породі відбувається скорочення родинних груп та питомої ваги окремих ліній. В цей період існування породи відбувається об’єднання подібних за типом будови тулубу, мастю та продуктивністю кролевецького, подільського і придніпровського типів, проте вони селекційно не об’єднані. Кількість племінних господарств – 33, в яких розводилось 2318 маток та 257 кнурів.

Четвертий період розвитку породи (1971-1990 рр.) пов’язаний з пошуками методів поліпшення породи за відгодівельними і м’ясними ознаками. З цією метою застосовують ввідне схрещування з породами ландрас, гемпшир і п’єтрен в результаті чого створюються лінії Граніта 273 та Переможця, які мають підвищені м’ясні якості. Порода зосереджена у 20 племінних господарствах Полтавської, Хмельницької, Сумської і Черкаської областей, а в системі схрещування використовується практично в усіх областях України, налічуючи 27 ліній та 55 родин.

Допущений спад тваринництва у 1991-2003 роках, обумовлений відсутністю ефективного економічного механізму управління агропромисловим комплексом, привів до скорочення поголів’я свиней в усіх категоріях господарств на 12,1 млн. голів, або у 2,6 рази. Зрозуміло, що за подібної ситуації порода, яка і в період інтенсифікації галузі не займала провідної позиції, зазнала значного скорочення. В 2003 році у 7-ми племінних господарствах налічувалось 93 кнура та 850 свиноматок, що відносились, відповідно, до 13 ліній і 22 родин, які належать до генеалогічних та таких, що створені на початковому етапі розвитку миргородської породи.

Генеалогічні зв’язки між селекційними стадами породи. Аналіз генеалогічних зв’язків у породі на протязі 60- річного періоду існування свідчить, що ротаційна система обміну селекційним матеріалом була ефективною на початкових етапах створення та розвитку породи. Так, в племрадгоспі ім. Декабристів та племфермах держплемрозсаднику частка завезених предків складала 50-100%. В 1967році родоводи кнурів і свиноматок породи містили інформацію про подільський, кролевецький і придніпровський типи, які були об’єднані з миргородською породою. Аналіз генеалогічних зв’язків, здійснений у 1997 році, коли генеалогічна структура породи включала 13 ліній та 25 родин, засвідчив, що серед семи проаналізованих стад завезених предків з інших господарств у родоводах кнурів налічувалось 74,6%, а у свиноматок -38,0%. Детальний аналіз родоводів свиноматок породи в 2002 році показав, що тварини мають значну інформацію про присутність предків з інших господарств -0,41-73,5%. Серед кнурів кількість завезених предків з інших господарств в родоводах, відповідно, 33,3-100,0%, при середньому показнику - 74,4%.Проведений аналіз генеалогічних зв’язків в процесі генезису породи дозволив зробити висновок про доцільність переходу до „закритої” системи типу „племзавод - дочірні господарства”, що працюють за єдиною селекційною програмою.

Мікроеволюційні процеси у лініях та родинах. Генетична диференціація, визначена на рівні таких внутріпородних структур як лінії, засвідчила деякі відмінності за системами груп крові. Так, серед проаналізованих 10 систем груп крові (А, B, D, E, F, G, Н, К, L, М) чітко вираженою диференціацією характеризувались популяції за системами A, B, E, F, K, L. За частотою алелів еритроцитарних антигенів груп крові найбільшої специфіки мікропопуляційна структура породи набула за системами А, F, Н, К, L (лінія Грозного), D, К, L (Ловчика), D, F, L (Коханого), D, Е, Н, К (Дніпра), Е, Н, К (Швидкого), А, D, Е, G,К (Шустрого), А, В, Е, Н, L (Оригінального), D, Е, F, Н (Вільного), Е, L (Веселого), Е (Камиша), тобто серед ліній немає повністю ідентичних завдяки швидкості протікання генетичних перебудов. Згідно формули Едвардса генетична дистанція між лініями у породі знаходиться в межах 9,0-29,1%. Ступінь генетичної варіабельності ліній за 10 локусами систем груп крові засвідчив, що досліджувані генеалогічні лінії породи мають здебільшого менший рівень фактичної гетерозиготності порівняно з очікуваною. Значного відхилення від середнього рівня гетерозиготності по групі кнурів зазнали в бік суттєвої переваги – лінії Оригінального, Вільного і Веселого, дійсна гетерозиготність яких відповідно, 40,0; 37,5 і 32,7%, а в напрямку зменшення цього показника – лінії Коханого (18,3%) та Шустрого (22,0%) ( табл. 3).

3. Гетерозиготність ліній кнурів

Лінії | Рівень гетерозиготності, % | Фактичний | Очікуваний | Ловчик | 23,3±0,09 | 27,2±0,08 | Грозний | 23,3±0,09 | 33,8±0,08 | Коханий | 18,3±0,07 | 27,5±0,08 | Дніпро | 23,3±0,09 | 34,4±0,07 | Швидкий | 26,3±0,08 | 36,1±0,06 | Шустрий | 22,0±0,10 | 29,0±0,07 | Оригінальний | 40,0±0,12 | 39,9±0,07 | Вільний | 37,5±0,11 | 45,6±0,06 | Веселий | 32,7±0,10 | 40,6±0,06 | Камиш | 28,1±0,10 | 34,6±0,07 | Родини породи, подібно до ліній, характеризуються певними відмінностями між собою, що підтверджує співставлення їх антигенного спектру. Узагальнюючи одержані дані за родинами породи, які досить часто не об’єднані спільним предком (родоначальницею) і здебільшого використовуються при внутріпородних кросах, а не закріплені за певною лінією, можна стверджувати про наявність специфічних особливостей родин за імуногенетичними маркерами. Свиноматки миргородської породи, при порівнянні генетичної структури за групами крові продемонстрували різні генетичні відстані між собою, в залежності від концентрації алелів і відмінностей між їх частотами в порівнюваних групах. В цілому генетична дистанція між родинами має межі 0,057-0,300, зосередивши переважну більшість особин в категорії генетично схожих, незалежно від їх походження та належності до певного господарства. Всі родини породи мають значно вищий рівень очікуваної гетерозиготності порівняно з фактичною, що в сумі з характеристикою ліній переконливо свідчить про порушення генної рівноваги у популяції, результатом чого буде зміна частот генотипів в наступному поколінні (табл.4).

4. Гетерозиготність родин свиноматок

Родини | Кількість особин, гол | Рівень гетерозиготності, % | фактичний | очікуваний | Журавка | 22 | 21,4±0,08 | 28,8±0,07 | Горда | 10 | 32,0±0,10 | 38,0±0,06 | Верба | 7 | 30,0±0,10 | 39,1±0,08 | Картка | 10 | 25,0±0,08 | 35,5±0,068 | Конвалія | 23 | 23,9±0,08 | 35,3±0,07 | Пава | 8 | 30,0±0,10 | 35,3±0,07 | Ландишка | 8 | 25,0±0,10 | 32,7±0,08 | Ягода | 9 | 20,0±0,07 | 30,2±0,08 | Фіалка | 6 | 23,3±0,10 | 29,2±0,08 | Сойка | 7 | 24,3±0,09 | 31,6±0,08 | Діброва | 6 | 21,7±0,08 | 28,3±0,07 | Цитрина | 42 | 26,9±0,09 | 36,0±0,07 | Конвалія | 23 | 23,9±0,08 | 35,3±0,07 | Ласкава | 12 | 34,2±0,11 | 38,8±0,07 | Щира | 7 | 21,4±0,10 | 36,6±0,08 | Цесарка | 5 | 24,0±0,11 | 26,7±0,08 | Зозуля | 45 | 27,3±0,10 | 38,3±0,07 | Сорока | 25 | 24,0±0,08 | 38,7±0,07 | Русалка | 58 | 28,1±0,09 | 37,4±0,07 | Смородина | 63 | 30,2±0,10 | 39,3±0,06 | Зорька | 15 | 19,3±0,08 | 28,7±0,07 | Вдосконалення свиней миргородської породи методами чистопородного розведення. За результатами наших досліджень встановлено, що кнури миргородської породи, як у цілому, так і в розрізі ліній, за розвитком не досягають стандарту породи. Так, жива маса повновікових кнурів ліній Мирного, Каштана, Переможця, Шустрого і Ворона в 24 міс. значно перевищує середній показник по стаду, проте кількість класних особин за цією ознакою серед 66 кнурів 12 ліній лише 18,2%. Одна з основних селекційних ознак у породі – довжина тулубу, зазнала дещо меншої різниці серед ліній порівняно з живою масою. При середньому показнику по породі – 168 см ліміти становлять 160-173см при незначній фенотиповій мінливості. Поряд з тісним взаємозв’язком, який базується на походженні і продуктивності окремих ліній породи, між ними існує і різниця. Підтвердженням цього слугують дані щодо продуктивності кнурів однієї лінії в межах певних господарств. Так, середня жива маса кнурів лінії Коханого у віці 24 міс. по породі – 225 кг, в той же час як в п/з “Перше Травня” – 269 кг, а в п/з ім. Декабристів – 180 кг. Довжина тулубу, відповідно, 167, 174 і 159 см. Середня маса одного поросяти в 2 міс.,в середньому по лінії, 13,3 кг, в розрізі господарств – 16,0 -10,6 кг. Подібна закономірність характерна для тварин усіх ліній породи. При середній багатоплідності маток по породі – 9,3 голови, свиноматки, спаровані з кнурами ліній Ворона, Каштана, Ловчика і Швидкого перевищують показник на 5,4-4,3%. За результатами оцінки тварин за генотипом в умовах станції контрольної відгодівлі п/з ім. Декабристів та дослідного господарства Інституту свинарства УААН (камеральна обробка), представники миргородської породи мали високі, але не однорідні показники відгодівельних і м’ясних ознак. Найбільш скоростиглими, з огляду на вік досягнення живої маси 100 кг, в породі слід вважати тварин лінії Дніпра, Камиша, Ловчика, Швидкого і Каштана, нащадки яких перевищували середні дані по породі на 2,5-1,5%.За середньодобовим приростом не встановлено достовірної різниці між лініями, хоча відмінність між верхньою і нижньою межею показника перебуває на рівні 26 г. Перевагу за даним показником на 2,1-1,7% в порівнянні з середніми по породі мали нащадки Грозного, Каштана, Швидкого.

Найкращу оплату приросту кормом мали тварини ліній Каштана та Ворона, які на 2,5-2% перевищували середні дані за 10 лініями породи. З огляду на довжину півтуші – 97 см, в середньому за усіма лініями, та товщину шпику на рівні 6-7 грудних хребців – 2,6 см ефективність селекції за відгодівельними та м’ясними якостями, порівняно з початком розвитку породи, досить висока. У розрізі ліній за довжиною півтуші виділяються представники лінії Ворона (Р> 0,95), Каштана (Р> 0,99), Дніпра і Швидкого, котрі на 1-2 см перевищують середні показники по породі. Товщина шпику тварин в розрізі ліній знаходиться в межах 2,4-2,7 см при найвищій мінливості ознаки – 2,78%. Суттєва різниця між лініями помічена за масою задньої третини півтуші. Мінімальні і максимальні показники відрізняються між собою на 10,8% і дають підставу стверджувати, що не всі лінії консолідовані за цією ознакою. Так, добре виражені м’ясні форми, згідно показника маси задньої третини півтуші, мають нащадки ліній Каштана (Р> 0,99) та Ворона (Р> 0,99), що узгоджується з довжиною тулубу представників даних ліній.

Дослідженнями встановлено, що досить масивними, з огляду на живу масу, у породі є матки родин Діброви, Картки, Пави, Смородини, Фіалки, Щирої (Р>0,95), різниця показника у яких – 220-234 кг. Діапазон різниці багатоплідності по породі 8,8–10,6 голів. Серед 21 родин миргородської породи збереженість поросят варіює у межах 100-79,2%. Подібно до ліній, продуктивність маток в родинах – результат взаємодії генотипу і середовища, які диференціюють стада за продуктивністю, а звідси – і напрямом селекції. Прикладом різної продуктивності можуть слугувати середні дані відт-ворювальної здатності серед родин породи у племінних господарствах. Так, родина Ели у п/з ім. Декабристів має багатоплідність 10,7 гол., а в племрепродукторі “Шарівка” –10,1, живу масу гнізда при відлученні, відповідно, 85кг і 150кг. Родина Цитрини в п/з ім. Декабристів характеризується багатоплідністю 10,2 гол., а в племрепродукторі “Шарівка” – 8,7 гол. Визначення закономірностей розподілу показника багатоплідності в породі свідчить, що згідно закону про нормальний розподіл, 91,6% свиноматок породи зосереджені у межах ±3д, тобто мають багатоплідність 8,6-11 гол., при цьому бажана продуктивність, що входить у діапазон +3д об’єднує 49,1% особин популяції. У той же час 8,4% маток не підлягають нормальному розподілу, розширивши межі ознаки до -6д+7д. Маток, які значно перевищують (+7д) середні дані по породі, тільки 3,6%. Розподіл коефіцієнту кореляції відтворювальних ознак виявив, що у межах родин не існує єдиної залежності, позитивної чи негативної за певними показниками, що є результатом не консолідованості маток, як у межах генеалогічних структур, так і між ними. Коефіцієнт кореляції живої маси першоопоросок з багатоплідністю серед 20 родин має діапазон –0,596+0,999, узгоджуючись із твердженням, що при доборі маток неможливо застосовувати єдиний підхід. Для добору дочок від свиноматок з різною багатоплідністю та з метою прогнозування взаємозалежності даної ознаки з іншими цієї ж групи проведений аналіз успадковуваності і повторюваності показників відтворювальної здатності тварин у племзаводі ім. Декабристів. Згідно одержаних результатів досліджень, вплив генотипу на прояв продуктивності свиноматок не характеризується однорідністю показника. Вплив генотипу на багатоплідність коливається в межах 82-0,1%, причому висока ступінь сили впливу генотипу (0,823) характерна для групи свиноматок з найнижчою багатоплідністю (6-9 гол.). Роль генотипу при прояві багатоплідності 10-12 гол. мінімальна – 0,1%, в той же час вступають в дію невраховані фактори середовища, відсоток яких – 99,9. Висока, але не вірогідна, сила впливу генотипу на одержання у дочок високої багатоплідності – 13-17 гол. Подібна закономірність у групах зафіксована і за збереженістю поросят, де вплив факторів середовища найвищим виявився у маток з середньою багатоплідністю. На зміну маси гнізда поросят у 2 міс. вплив генотипу відобразився тільки в групі особин з досить низькою багатоплідністю. В інших варіантах дана ознака залежить на 99,99 і 84,00% від неврахованих факторів середовища.

Коефіцієнт повторюваності достовірним виявився за низькою багатоплідністю маток, а також масою гнізда поросят у малоплідних та