ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

”ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ”

ВАХНЕНКО Тетяна Петрівна

УДК 336.273.3]:338.246

ФОРМУВАННЯ, ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ І РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ

08.00.08 – гроші, фінанси і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДУ ”Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Геєць Валерій Михайлович,

ДУ ”Інститут економіки та прогнозування

НАН України”, директор.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гаврилюк Олег Вікторович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки

доктор економічних наук, професор

Науменкова Світлана Валентинівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту

доктор економічних наук, професор

Опарін Валерій Михайлович,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана, професор кафедри фінансів

Захист відбудеться ”25” вересня 2007 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.02 в ДУ ”Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ ”Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий ”25” липня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.М. Шелудько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нарощування зовнішнього боргу має об’єктивний характер в умовах низького рівня національних заощаджень, дефіцитності державного бюджету та низької конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Якщо указані чинники поєднуються з вадами інституційного середовища (які ведуть до неповного використання національних заощаджень в економічному кругообігу та перешкоджають повноцінному розвитку фондового ринку) і недоліками державного регулювання експорту-імпорту капіталів, накопичення зовнішньоборгових зобов’язань набуває загрозливих масштабів.

Протягом останніх років зовнішній національний борг України стрімко збільшувався, як в абсолютному, так і у відносному вимірі. За 2006 рік зовнішньоборгові зобов’язання суб’єктів вітчизняної економіки зросли на 14,7 млрд. дол., а за 2004–2006 роки – на 30,4 млрд. дол. Зовнішні позики стали вагомим джерелом фінансування інвестиційної та поточної діяльності підприємств і сприяли прискоренню темпів економічного зростання в Україні. Проте в середньостроковій перспективі швидке накопичення зовнішніх боргів може мати небезпечні наслідки для фінансової системи та реального сектора національної економіки. Руйнівні фінансові кризи, якими були охоплені Росія, Бразилія, Аргентина, Індонезія, Корея, Малайзія і Таїланд, загострили увагу до проблеми регулювання боргових операцій та визначення безпечних меж зовнішньоборгового навантаження.

У ІІ половині XX століття представники кейнсіанського напряму Г. Зінгер, Р. Пребіш, Р. Нурске, П. Розенштейн-Родан, А. Хіршман, Р. МакКіннон, Г. Ченері і А. Страус запропонували ряд теоретичних концепцій для обґрунтування ролі зовнішньоборгового фінансування в активізації інвестиційного процесу і пожвавленні економічної діяльності у бідних країнах. В українській економічній науці проблеми формування зовнішнього боргу та його впливу на економічний розвиток досліджувались у працях О. Барановського, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Гаврилюка, Н. Гончарової, О. Іваницької, Б. Кваснюка, Г. Климка, В. Козюка, В. Кудряшова, С. Корабліна, І. Луніної, З. Луцишин, І. Лютого, Ю. Макогона, С. Мочер-ного, С. Науменкової, В. Новицького, В. Опаріна, Ю. Пахомова, Н. Рязанової, А. Румянцева, А. Філіпенка, В. Шевчука, А. Чухна та інших. Однак наявні дослідження фокусуються, в основному, на проблемах державної заборгованості, тоді як питанням формування зовнішніх боргів підприємств і банків, що породжують загрози для збалансованого розвитку фінансової системи України і посилюють її вразливість до фінансово-економічних ризиків, приділяється недостатньо уваги.

Проведені вітчизняними та зарубіжними вченими дослідження характеризуються відсутністю цілісної концепції функціонування боргових механізмів у країнах з невисоким рівнем внутрішніх доходів; недостатньо дослідженими залишаються проблеми визначення економічних принципів використання запозичених коштів, дотримання безпечних рівнів зовнішньоборгового навантаження, з’ясування внутрішніх економічних умов, необхідних для забезпечення стимулюючого впливу боргових механізмів на економічний розвиток і протидії впливові дестабілізуючих чинників внутрішнього й зовнішнього характеру.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економічного прогнозування НАН України та Інституту економіки і прогнозування НАН України за темами ”Модернізація державних фінансів в умовах посилення євроінтеграційних процесів” (№ ДР 0106U009031); ”Фінансова політика держави як інструмент сталого економічного зростання” (№ ДР 0103U006571); ”Фінансово-бюджетна стратегія держави в перехідній економіці” (№ ДР 0100U004640). Автор одноосібно підготував такі розділи: ”Роль зовнішніх запозичень у розвитку фінансової системи держави”, ”Зовнішньоборгова політика як фактор впливу на економічний розвиток”, ”Регулювання зовнішньої заборгованості держави і підприємницького сектора” (довідка №135-15/430 від 18.05.2007).

Окремі положення дисертаційної роботи використано при підготовці науково-дослідних робіт для міністерств і відомств України. Зокрема, у 2004-2006 рр. виконано такі науково-дослідні розробки на замовлення Міністерства фінансів України: ”Узгодження пріоритетів бюджетної політики з концептуальними засадами стратегії соціально-економічного розвитку України” (№ ДР 0204U006247) (авторський розділ ? ”Обґрунтування ліміту державного боргу та визначення безпечних меж дефіциту бюджету України”); ”Удосконалення прогнозування та методика складання зведеного балансу фінансових ресурсів” (№ ДР 0104U004816) (авторські розділи ? “Прогнозування залучення зовнішнього позикового фінансування корпоративним сектором економіки” та “Основні підходи до прогнозування державних позик”); ”Обґрунтування напрямів і механізмів підвищення ефективності управління державним боргом” (№ ДР 0105U000771) (авторський розділ ? ”Вдосконалення структури фінансування дефіциту Державного бюджету України”); ”Міжнародний досвід розробки та застосування бюджетних стратегій” (№ ДР 0106U012189) (авторський розділ ? ”Стратегія боргової політики держави на 2008-2010 роки”); ”Фінансово-бюджетні механізми впливу на інфляційні процеси” (№ ДР 0106U010006) (авторський розділ ? ”Зовнішньоборгова політика та перспективи утримання цінової стабільності”); ”Удосконалення державної політики щодо внутрішніх і зовнішніх запозичень як складової системи макроекономічного регулювання” (№ ДР 0207U002558) (авторський розділ ? ”Державний борг України: позитивні зрушення та проблемні сфери”). На замовлення Національного банку України проводилося дослідження ”Аналіз впливу експорту-імпорту фінансового капіталу на валютний ринок і банківську систему України; виявлення дестабілізуючих факторів припливу/відтоку фінансового капіталу; пропозиції щодо ефективного регулювання руху капіталу з боку центрального банку та рекомендований до використання світовий досвід” за темою ”Валютно-курсова політика Національного банку України та її вплив на макроекономічні процеси: аналіз, прогноз, рекомендації” (№ ДР 0106U002565).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретико-методологічних засад формування зовнішньоборгових зобов’язань і функціонування боргових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів та обґрунтування комплексу заходів фінансової і структурної політики держави для генерування позитивних економічних ефектів і мінімізації фінансових ризиків зовнішньоборгового фінансування.

Для досягнення визначеної мети необхідно було вирішити такі завдання:

· розкрити закономірності міждержавного руху позичкових капіталів і виявити рушійні сили надходження іноземних капіталів до економік країн-реципієнтів;

· розробити теоретичну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів, визначити потенціальні переваги та основні ризики стрімкого нарощування зовнішніх зобов’язань;

· виявити фактори низхідної динаміки цін на сировинні і промислові товари, експортовані країнами з низьким і середнім рівнем доходів;

· розкрити взаємозв’язки між недосконалою структурою експорту, погіршенням умов торгівлі та формуванням боргової залежності економіки;

· визначити галузі економіки України, які потребують активної підтримки держави, та інструменти промислової і науково-технічної політики держави для подолання цінових перекосів у сфері зовнішньоекономічного обміну;

· виявити тенденції динаміки зовнішніх боргових зобов’язань підприємств, банків і Уряду України та з’ясувати основні ризики для стабільності зовнішньоборгової позиції України;

· розробити економіко-математичні моделі темпів зростання реального ВВП, рівня інвестиційної діяльності, динаміки РЕОК гривні, обсягу грошової маси і індексу ПФТС для кількісної оцінки макроекономічних ефектів зовнішніх позик;

· з’ясувати визначальні фактори надходження іноземного позичкового капіталу до національної економіки та фактори втечі вітчизняного капіталу за кордон;

· обґрунтувати стратегічні напрями управління зовнішнім державним боргом і концептуальні засади регулювання зовнішніх корпоративних запозичень з метою оптимізації зовнішньоборгового навантаження та нівелювання загроз для стабільності фінансової системи України;

· провести факторний аналіз чинників валютного курсоутворення та запропонувати регресійні моделі валютного курсу для кількісної оцінки впливу макрофінансових чинників на рівень обмінного курсу;

· обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання державної заборгованості та позичкових операцій місцевих органів влади в Україні;

· розробити комплекс заходів грошово-кредитної, бюджетно-податкової і валютно-курсової політики для протидії кризовим явищам у сфері зовнішньої заборгованості і зміцнення фінансової системи України.

Об’єктом дослідження є зовнішній національний борг України та зовнішні боргові зобов’язання країн з низьким і середнім рівнем доходів у системі світових фінансово-економічних відносин.

Предметом дослідження є закономірності і рушійні сили формування зовнішньоборгових зобов’язань, механізми їх впливу на стан національної економіки та методи регулювання боргових операцій вітчизняних позичальників.

Методи дослідження. Дослідження проводилося із використанням таких наукових методів: наукової абстракції – при визначенні тенденцій і закономірностей руху міжнародних капіталів; структурно-функціонального – при дослідженні взаємозв’язків між пропорціями зовнішньоекономічного обміну, рівнем боргового навантаження і процесами валютного курсоутворення; аналізу і синтезу – при виявленні особливостей формування зовнішнього національного боргу України; узагальнення і історичного методу – при дослідженні практики функціонування контролю за рухом капіталів; статистичних порівнянь – при з’ясуванні допустимих меж боргового навантаження; факторного аналізу – при визначенні основних чинників валютного курсоутворення та рушійних сил припливу іноземного капіталу до економіки України; економіко-математичного моделювання – при оцінці кількісного впливу зовнішніх позик на розвиток економіки та визначенні граничного розміру державного боргу.

Інформаційною базою дослідження є монографічні видання зарубіжних та вітчизняних вчених, наукові періодичні видання, законодавчі і нормативні акти України, статистичні дані Національного банку, Міністерства фінансів, Державного комітету статистики України, статистичні збірники і аналітичні огляди МВФ і МБРР.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні теоретико-методологічних засад формування зовнішньоборгових зобов’язань і функціонування боргових механізмів у країнах, залежних від іноземного фінансування, у розробці комплексу економіко-математичних моделей для визначення макрофінансових ефектів і факторів залучення зовнішніх позик суб’єктами економіки України, в обґрунтуванні цільової спрямованості і важелів структурної та фінансової політики держави, застосування яких є необхідним для забезпечення позитивного впливу зовнішніх позик на розвиток національної економіки і створення умов для довгострокової фінансової стабільності. Основні положення, що формують наукову новизну дослідження, полягають у наступному:

уперше:

розроблено теоретичну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів, стрижневими елементами якої є алгоритм стимулюючого і деструктивного впливу боргових процесів на розвиток економіки країни-позичальниці та економічні критерії для розрізнення впливу зовнішніх запозичень на темпи економічного зростання;

запропоновано структурно-функціональну модель фінансово-економічних відносин країн з низьким і середнім рівнем доходів з економічно розвинутими країнами, яка відображає причинно-наслідкові зв’язки між нееквівалентністю зовнішньоекономічного обміну, заниженим обмінним курсом національних валют і накопиченням значного обсягу зовнішньоборгових зобов’язань у країнах першої групи;

розроблено інструментарій визначення граничного рівня державного боргу для уряду, який не має стабільного доступу до зовнішнього фінансування; з використанням виявлених залежностей між відносним розміром державного боргу та ймовірністю настання суверенного дефолту обґрунтовано необхідність зниження ліміту державного боргу України;

удосконалено:

методичний підхід до оцінки адекватності структури українського експорту завданням техніко-економічного розвитку країни, який ґрунтується на дослідженні інтенсивності конкурентної боротьби на відповідних сегментах світового ринку, перспектив зростання попиту на експортовану продукцію та належності галузей національної спеціалізації до прогресивних технологічних укладів;

перелік пріоритетів промислової та науково-технічної політики держави (інформаційні технології; електронні пристрої та лазерна техніка; нові матеріали і хімічні продукти; електрообладнання; авіаційна техніка і залізничний транспорт) з визначенням конкретних інструментів їх реалізації для подолання перекосів у структурі національного експорту, підвищення доходності зовнішньо-економічних операцій та послаблення боргової залежності економіки України;

дістали подальшого розвитку:

обґрунтування потенціальних переваг (розширення бази кредиторів, залучення довгострокових фінансових ресурсів, зниження вартості позикового капіталу, підвищення ліквідності фінансових інструментів, тощо) та фінансових ризиків (кредитних, відсоткових, валютних, ризиків рефінансування боргу) інтеграції суб’єктів національної економіки до системи міжнародних кредитних відносин, а також визначення основних тенденцій і закономірностей міждержавного руху позикових капіталів, які вказують на необхідність запровадження контролю за станом зовнішнього корпоративного боргу та посилення пруденційного регулювання;

виявлення чинників погіршення умов торгівлі довготривалої дії для країн з низьким і середнім рівнем доходів: висока конкуренція на світовому ринку матеріало- і трудомісткої продукції, низький технологічний рівень експортованої продукції та відсутність інноваційної ренти у складі її ціни, слабка динаміка попиту на дану продукцію в економічно розвинутих країнах;

визначення структурних і монетарних факторів валютного курсоутворення (за результатами регресійно-кореляційного аналізу, найвагомішими серед них є рівень середньодушових доходів, розмір зовнішнього національного боргу і сальдо поточного рахунку платіжного балансу) та розробка економіко-математичних моделей валютного курсу для оцінки кількісного впливу зовнішньоборгового навантаження на рівень валютних курсів;

розкриття особливостей формування зовнішнього національного боргу та виявлення проблемних сфер функціонування боргових механізмів у вітчизняній економіці: перевищення зовнішнім боргом критичного рівня, існування високої частки короткострокової заборгованості, формування надмірного обсягу валютних пасивів у підприємств і банків України;

моделювання економічних процесів для з’ясування визначальних факторів надходження іноземного капіталу до національної економіки (підтверджено наявність тісного кореляційного зв’язку між обсягами залучення зовнішніх позик і темпами зростання реального ВВП України, динамікою експортних надходжень, зміною індексу РЕОК гривні, накопиченням міжнародних резервів, темпами інфляції, обсягами промислового виробництва і рівнем відсоткових ставок в економічно розвинутих країнах);

оцінка кількісного впливу приросту зовнішніх активів і зобов’язань суб’єктів вітчизняної економіки на основні показники розвитку реального сектора і фінансової системи України: зростання реального ВВП та інвестицій в основний капітал, динаміку РЕОК гривні та індексу ПФТС, коливання обсягів грошової маси і прискорення інфляційних процесів;

обґрунтування напрямів удосконалення законодавчого регулювання боргових операцій Уряду і місцевих органів влади в Україні: зниження ліміту державного боргу до 35% ВВП; обмеження місцевого боргу рівнем 10% річних доходів місцевого бюджету; прикріплення місцевих позик до інвестиційних проектів, забезпечених доходними джерелами; чіткої регламентації процедур врегулювання боргових вимог кредиторів місцевих органів;

визначення концептуальних засад управління зовнішніми запозиченнями держави та корпоративного сектора економіки в Україні з метою забезпечення їх стимулюючого впливу на економічний розвиток і створення умов для довгострокової фінансової стабільності; при цьому особливий наголос зроблено на необхідності обмеження умовних зобов’язань держави (гарантій Уряду і заборгованості державних підприємств), утримання помірних обсягів дефіциту бюджету і застосування непрямих методів регулювання зовнішнього боргу банківських установ: поширення нормативів обов’язкового резервування на ресурси, залучені за кордоном, підвищення коефіцієнтів резервування при формуванні банками резервів на відшкодування можливих втрат по кредитних операціях в іноземній валюті;

обґрунтування заходів фінансової політики держави для утримання стабільної боргової позиції України та уникнення валютно-фінансових потрясінь – посилення гнучкості курсового режиму, рефінансування НБУ довгострокових кредитів комерційних банків, підвищення норм ліквідності та платоспроможності банків, збільшення міжнародних резервів до рівня, достатнього для покриття зовнішньоборгових зобов’язань резидентів України впродовж року, застосування ринкових інструментів реструктуризації боргу.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційної роботи мають практичне значення для вироблення політики зовнішніх запозичень і регулювання зовнішньої заборгованості держави та корпоративного сектора в Україні. Запропоновані теоретико-методологічні підходи було використано при підготовці 54 доповідних записок, наукових доповідей та інших документів, які надсилалися Інститутом до органів державної влади України (довідка №135-15/429 від 18.05.2007). Зважаючи на актуальність порушених проблем та практичну значущість наданих пропозицій, Інститут отримав позитивні відгуки на вказані документи (підготовані дисертантом одноосібно чи у співавторстві) від посадових осіб Міністерства економіки України (вих. №36-35/884 від 20.10.2003, №10-12/1659 від 13.09.2005, №49-35/76 від 31.05.2006, №49-34/123 від 20.09.2006), Адміністрації Президента України (вих. №10-08/2292 від 15.11.2004, №10-08/2408 від 28.12.2004, №10-08/342 від 19.02.2004, №10-08/1848 від 06.09.2004, №10-08/968 від 17.05.2004), Секретаріату Президента України (вих. №10-12/1659 від 13.09.2005, №11-26/327 від 02.11.2005), Національного банку України (вих. №13-420/2255-5109 від 19.05.2005, №13-420/6185 від 29.11.2005 і №13-410/736 від 24.02.2006), Міністерства фінансів України (вих. №31-01080-02-17/20924 від 06.10.2006), Ради національної безпеки та оборони України (вих. №6/10-4319-6-2 від 16.11.2006).

Викладені у дисертаційній роботі рекомендації були використані при підготовці Послання Президента України до Верховної Ради на 2001 рік (довідка Радника Президента України №4/1-04/102 від 22.01.2001). Матеріали наукової доповіді ”Бюджетно-податкова та боргова політика України у 2004 році: напрями удосконалення” використано Міністерством економіки України при підготовці пропозицій і зауважень до проекту Державного бюджету України на 2004 рік (довідка №36-35/884 від 20.10.2003). Методична розробка ”Розрахунки мінімально допустимого та оптимального рівнів міжнародних резервів України” і дослідження ”Зовнішні зобов’язання підприємницького сектору України: проблеми та можливі засоби їх розв’язання” дістали практичне застосування у роботі Департаменту валютного регулювання Національного банку України (довідки про впровадження №13-425/1706 від 08.05.2007 та №13-420/6185 від 29.11.2005). Зауваження і пропозиції до проекту Закону України ”Про місцеві запозичення і місцеві гарантії” використані Міністерством фінансів України при доопрацюванні законопроекту (довідка №31-01080-02-17/20924 від 06.10.2006). Матеріали наукової доповіді дисертанта впроваджені у навчальний процес Полтавського інституту споживчої кооперації та використовуються при викладанні дисциплін ”Фінанси”, ”Міжнародні фінанси”, ”Бюджетна система” (довідка №01-29/07 від 28.02.2005).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, висновки і пропозиції, які виносяться на захист, одержані автором дисертації самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та методичні результати дослідження доповідалися на конференціях і ”круглих столах”: засіданні Президії НАН України 27 жовтня 2004 р.; науково-практичній конференції ”Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004 р.); ”круглому столі” “Боргова політика України: стан, проблеми та перспективи” (м. Київ, 2004 р.); науково-практичній конференції ”Фінансова система України: становлення та розвиток” (м. Острог, 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.); науково-практичній конференції ”Фінансова система України: становлення та розвиток” (м. Острог, 2006 р.); IV всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених ”Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); науково-практичній конференції “Теорія та практика державного управління в умовах євроінтеграції” (м. Луцьк, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції ”Організаційні та економічні проблеми розвитку муніципальних утворень” (м. Тернопіль, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 41 науковій праці загальним обсягом 60,5 др. арк., що належать безпосередньо автору. Публікації автора складаються з 1 одноосібної монографії обсягом 29,8 др. арк., індивідуальних розділів у 4 колективних монографіях та 4 наукових доповідях, 26 статей у фахових наукових виданнях, 6 публікацій матеріалів і тез науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 449 сторінках; вона містить 47 таблиць і 9 рисунків. Список використаних літературних джерел включає 335 найменувань і займає 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 ”Теоретико-методологічні засади формування зовнішньої заборгованості та функціонування боргових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів” висвітлено роль міжнародного кредиту у світовій валютно-фінансовій системі, розкрито потенціальні переваги й ризики фінансової інтеграції, з’ясовано основні тенденції та закономірності міждержавного руху приватних капіталів, визначено соціально-економічні фактори накопичення зовнішнього боргу, запропоновано власну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів.

В останні десятиріччя міжнародний кредит почав відігравати важливу роль у системі світових валютно-фінансових відносин. З точки зору теорії інтеграція національної економіки до системи міжнародних кредитних відносин дає вагомі позитивні результати: примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості позикового капіталу та розвиток національних фінансових інститутів сприяють активізації економічної діяльності, а розширення кола кредиторів та інвесторів, отримання доступу до довгострокових фінансових ресурсів і підвищення ліквідності фінансових інструментів створюють умови для розширеного відтворення основного капіталу. Проте результати численних емпіричних досліджень вказують на відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання країни-реципієнта. Це зумовлено тим, що в деяких випадках зовнішні запозичення виступають чинником фінансової дестабілізації. Припинення надходження іноземного капіталу під впливом зовнішніх факторів породжує кризи ліквідності та змушує вдаватися до девальвацій, а різкі зміни обмінного курсу, в свою чергу, загострюють боргові проблеми і зазвичай підводять позичальників до дефолтів. Зростання відсоткових ставок по позиках, стримування інвестиційної діяльності у країні, посилення макроекономічної нестабільності, вилучення ресурсів із сфер внутрішнього споживання та інвестування, які є неодмінними атрибутами високого зовнішньоборгового навантаження, пригнічують економічне зростання у країнах-позичальницях.

З кінця 1990-х років країни з низьким і середнім рівнем доходів, усвідомивши нестабільність і руйнівний вплив зовнішньоборгового фінансування, більшою мірою почали орієнтуватися на ресурси внутрішнього ринку позикових капіталів. У 1999-2002 роки темпи скорочення їх реальних зовнішньоборгових зобов’язань становили в середньому 3,2% на рік. Заміщення зовнішніх позик внутрішніми було викликане проведенням урядами і корпораціями цих країн цілеспрямованої політики з тим, щоб убезпечитися від негативних наслідків переливів міжнародних капіталів. У цілому в останні роки у сфері міждержавного руху капіталів домінуючими стали такі тенденції: зростання ролі приватного сектора економіки у наданні та залученні позикових коштів; зміна структури зовнішнього фінансування у напрямі підвищення частки прямих і портфельних інвестицій, а також зниження частки банківських кредитів; послаблення ролі офіційного фінансування та поступове погашення боргів двох- і багатостороннім кредиторам; нерівномірне надходження зовнішнього фінансування у територіальному вимірі; перетворення країн з середнім рівнем доходів на світових експортерів капіталу.

Активізація участі приватних позичальників в операціях міжнародного ринку капіталів стала фактором посилення нестабільності світової фінансової системи. Іноземний капітал у багатьох випадках ставав джерелом фінансування кредитного буму на внутрішньому ринку, який супроводжувався прийманням надмірних ризиків банківськими установами. Стрімке накопичення зовнішніх боргів нефінансовими підприємствами посилювало їх вразливість до дії несприятливих чинників зовнішнього і внутрішнього характеру. В таких умовах банкрутство однієї або кількох великих компаній, як правило, викликало ланцюгову реакцію дестабілізації фондового ринку та припинення надходження іноземного капіталу, а девальвація національної валюти підводила економіку до фінансової кризи.

Соціально-економічні фактори, що змушують бідні країни вдаватися до масштабного залучення зовнішніх позик, найбільш комплексно проаналізовано кейнсіанцями у рамках концепцій ”зачарованого кола бідності”, ”великого поштовху” і моделей ”зростання з двома дефіцитами”. Розробники цих концепцій показали, що недостатність капіталу для проведення структурних перетворень і активізації економічної діяльності є вагомим обмежувальним фактором для підвищення темпів економічного зростання. На їх думку, зовнішні ін’єкції мають відіграти провідну роль при переході бідних країн на шлях сталого економічного зростання. Однак, за результатами проведеного дослідження, зазначені теоретичні концепції не позбавлені ряду теоретико-методологічних недоліків: їх розробники недооцінювали роль внутрішніх ресурсів, що виливалося у завищення фінансових потреб у зовнішній допомозі і призводило до стрімкого наростання зовнішніх боргових зобов’язань; поза увагою залишилися проблеми, пов’язані з обслуговуванням накопичених боргів; основну увагу було зосереджено на з’ясуванні ролі офіційного фінансування, яке в умовах фінансової глобалізації відходить на задній план у справі фінансового забезпечення країн з невисоким рівнем доходів; моделі в неявному вигляді спиралися на допущення про інвестиційну спрямованість зовнішніх позик, що не завжди справджувалося на практиці; розробники даних моделей ігнорували вплив зовнішньої заборгованості на стабільність макроекономічного середовища.

Для подолання вказаних недоліків у роботі запропоновано власну концепцію функціонування зовнішньоборгових механізмів у країнах з низьким і середнім рівнем доходів, теоретико-логічна побудова якої має такий вигляд: на обсяги залучення зовнішніх позик визначальний вплив справляють досконалість ринкових інститутів, якість нагромадженого людського капіталу, адекватність економічної політики цілям розвитку і стабільність макроекономічного середовища. До досягнення зовнішнім боргом критичного рівня стимулюючий вплив зовнішніх позик на економічне зростання реалізується за умови їх продуктивного використання (перевищення доходності інвестицій, фінансованих позиками, над рівнем відсоткових ставок по позиках). У такому випадку активізація інвестиційної діяльності, досягнення позитивних структурних зрушень в економіці та підвищення якості людського капіталу виступають рушійними силами піднесення економічної активності і зростання внутрішніх доходів. Коли ж доходність операцій, фінансованих з боргових джерел, є нижчою від рівня відсоткових ставок внаслідок споживчого спрямування позик або фінансування збиткових капіталовкладень, то вплив зовнішньоборгових операцій на економічне зростання є негативним. Стимулюючий вплив зовнішнього фінансування реалізується лише на етапі нетто-залучення позик, тоді як витрати на обслуговування боргу спрацьовують у протилежному напрямі.

Таким чином, при аналізі здобутків і втрат від накопичення боргових зобов’язань (до досягнення зовнішнім боргом критичного рівня) центральним питанням є визначення економічного ефекту від вкладення запозичених коштів і співвіднесення доходності цих вкладень з витратами на обслуговування боргу. В умовах надмірного зовнішньоборгового навантаження проблема розрахунку доходності інвестицій втрачає свою пріоритетну роль, оскільки втрати від скорочення випуску і дестабілізації фінансової системи при втягуванні до ланцюга фінансових криз перевищуватимуть доходи від економічних операцій, фінансованих позиками. При накопиченні значних обсягів зовнішньої заборгованості підвищуються кредитні та валютні ризики зовнішньоборгових операцій, зростає також вразливість до ризиків рефінансування боргу, що підвищує ймовірність виникнення руйнівних фінансових криз. Зростання відсоткових ставок в економіці, пригнічення інвестиційної діяльності та посилення макроекономічної нестабільності слугують чинниками деструктивного впливу боргових процесів на економічний розвиток. Отже, при помірних обсягах зовнішньої заборгованості та забезпеченні продуктивного використання запозичених коштів зовнішні позики можуть стати вагомим джерелом прискорення темпів економічного розвитку. Якщо ж критичний рівень боргу вже перевищено, то єдиним пріоритетом боргової політики держави повинне виступати скорочення зовнішньоборгового навантаження, оскільки нетто-доходність операцій, фінансованих позиками, у будь-якому випадку виявиться негативною.

У розділі 2 ”Міжнародна система цінових диспаритетів та її роль у накопиченні зовнішнього боргу” проаналізовано один з фундаментальних чинників формування дефіциту фінансових ресурсів і відтворення боргової залежності країн з низьким і середнім рівнем доходів – нееквівалентність зовнішньої торгівлі, узагальнено підходи теоретичних шкіл до проблем ринкового ціноутворення, досліджено моделі ціноутворення на різних типах ринків, визначено фактори низхідної динаміки цін на сировинні та промислові товари, експортовані бідними країнами, розроблено структурно-функціональну модель світових фінансово-економічних відносин у сферах зовнішньо-економічного обміну, валютного курсоутворення та міжнародного кредитування.

На сучасному етапі істотний вплив на рівень світових цін справляють ступінь конкурентності ринків і поширення новітніх технологій. З огляду на те, що більшість сировинних і продовольчих товарів виробляються за умов конкурентного середовища, а ринки таких товарів (крім палива) характеризуються хронічно надлишковою пропозицією, відносні ціни на сировинні товари у довгостроковому періоді мають тенденцію до зниження. Ціни ж на товари обробної промисловості, вироблені з використанням високих технологій, встановлюються на основі зростаючих витрат виробництва в умовах олігополістичної структури ринку і включають інноваційну ренту при постачанні на ринок принципово нових продуктів. “Ножиці цін” на сировинну та низькотехнологічну продукцію, експортовану бідними країнами, з одного боку, і на високотехнологічну продукцію, що виробляється ТНК походженням з розвинутих країн, – з іншого, стають причиною нееквівалентності зовнішньої торгівлі для країн з низьким і середнім рівнем доходів. Унаслідок такої нееквівалентності ці країни потрапляють у своєрідне ”зачароване коло”: низька доходність зовнішньоторговельних операцій – низький рівень інвестицій – неможливість модернізації виробничої бази – спеціалізація на виробництві сировинної та низькотехнологічної продукції – низька доходність зовнішньо-торговельних операцій. Зниження реальних цін на експортовану продукцію перешкоджає нагромадженню фінансових ресурсів, достатніх для фінансування масштабних інвестицій і соціальних потреб населення, та провокує перманентну залежність національних фінансових систем від залучення іноземних капіталів.

Запропонована структурно-функціональна модель фінансово-економічних відносин між економічно розвинутими країнами і країнами з невисоким рівнем доходів пояснює динамічні взаємозв’язки між ціновими диспаритетами на світовому ринку, борговою залежністю та валютними курсами (див. рис.). Згідно з базовими передумовами моделі, цінові перекоси між групами країн породжуються як заниженням обмінного курсу у бідних країнах, так і факторами міжнародного попиту і пропозиції на експортовані товари. На світових ринках, внаслідок значних потреб в іноземній валюті та наявності проблем безробіття у країнах з низьким і середнім рівнем доходів, спостерігається надмірна пропозиція експортованих ними товарів. Надлишок пропозиції постійно тисне на ціни, внаслідок чого реальні ціни на сировинні товари і готові вироби, на виробництві яких спеціалізуються такі країни, знижуються.

Причиною цінових перекосів для бідних країн виступає також недооцінка їх національних валют: низький обмінний курс створює сприятливі можливості для зниження експортних цін у валюті споживання; водночас ціни на імпортовану продукцію у валюті країни-виробника не підлягають істотним змінам. За таких обставин у країні із заниженим обмінним курсом погіршуються умови торгівлі, що, у свою чергу, веде до недооцінки її національної валюти і спричиняє формування боргової залежності від розвинутих країн. Крім того, високе зовнішньоборгове навантаження постійно тисне на обмінний курс валюти у бік зниження. Таким чином, за результатами проведеного дослідження, проблеми недооцінки національної валюти у країнах з невисоким рівнем доходів, нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну і високого зовнішньоборгового навантаження демонструють тісну взаємозалежність.

Рис. Структурно-функціональна модель взаємозв’язків між ціновими диспаритетами на світовому ринку, борговою залежністю та валютними курсами у країнах з низьким і середнім рівнем доходів.

Для розширення фінансового потенціалу та подолання проблеми нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну надзвичайно важливу роль відіграє стимулювання випереджаючого розвитку виробництв нових технологічних укладів. В економіці України ринкові механізми не продукують належних стимулів до прискореного розвитку галузей, які визначають перспективи повноправної інтеграції економіки України до світового господарства. Найвагомішими структурними дисбалансами національної інноваційної системи є низька інноваційна активність підприємницького сектора економіки; розпорошеність державного фінансування НДДКР і відсутність чітких пріоритетів техніко-економічного розвитку країни; слабкий розвиток малого інноваційного бізнесу; низький рівень розвитку науково-технічної інфраструктури. Певну роль у нагромадженні кризових явищ у сфері інноваційної діяльності в Україні відіграла і політика штучного заниження вартості національної валюти: у ринковій економіці стимулами до інновацій виступають скорочення виробничих витрат і здобуття конкурентних переваг на ринку при зменшенні прибутковості традиційних виробництв, однак в Україні саме традиційні виробництва дають найбільший прибуток, оскільки для експортерів вартість вхідних матеріалів і робочої сили штучно занижується; в таких умовах ринкові сигнали направляють вільний капітал до експортоорієнтованих, а не до високотехнологічних галузей економіки.

У структурі вітчизняного експорту домінує продукція базових галузей з низьким вмістом доданої вартості, що є відображенням відсутності дійових державних заходів, націлених на стимулювання розвитку нових виробництв і галузей. Інтенсивна міжнародна конкуренція на ринках традиційних товарів українського експорту, їх недостатньо високий технологічний рівень, слабкий динамізм попиту на продукцію українського експорту в економічно розвинутих країнах спричинятимуть зниження реальних цін на дану продукцію у довгостро-ковому періоді. Розглянуті цінові чинники, а також поступова втрата Україною своїх конкурентних переваг, пов’язаних з низькою вартістю енергоресурсів, мізерною ціною робочої сили та ”проїданням” основного капіталу, успадкованого від СРСР, зумовлюють необхідність освоєння нашою країною нових сегментів світового ринку і розширення номенклатури національного експорту.

При визначенні пріоритетних напрямів інтеграції України до світового господарства слід враховувати, насамперед, інтенсивність конкурентної боротьби на різних сегментах світового ринку та перспективи зростання зовнішнього попиту на відповідну продукцію. Адже розширення експорту продукції, світовий попит на яку стрімко зростає, сприятиме підвищенню доходності зовнішньоекономічних операцій та динамічному зростанню національної економіки. Експерти ЮНКТАД виділяють такі групи динамічних продуктів: електронна продукція та електричні прилади; медичні інструменти і фармацевтична продукція; деякі види текстильної продукції і одягу (коди СМТК 61, 65, 84); окремі види продовольчих товарів (крупи, шоколад, безалкогольні напої).

Встановлено, що реакція національних експортерів на сплески зовнішнього попиту є незадовільною (якщо в загальному світовому експорті частка експорту 20 найбільш динамічних продуктів становить 22,6%, то в експорті товарів з України – всього 2,5%). Щоб вирішити завдання ефективної участі суб’єктів вітчизняної економіки у системі світогосподарських зв’язків, державна науково-технологічна політика повинна мати селективний характер: тільки концентрація економічних ресурсів на пріоритетних напрямах інноваційної діяльності дозволить забезпечити випереджаючий розвиток наукомістких галузей української економіки. Особливої актуальності набувають завдання розвитку сектора інформаційних технологій та електронно-промислового комплексу, що виконують роль базису для впровадження нових технологій і модернізації активної частини основних фондів у всіх галузях економіки.

У розділі 3 ”Валютний курс у країнах з низьким і середнім рівнем доходів та вплив боргових процесів на його динаміку” розглянуто теоретичні моделі й концепції формування валютних курсів, проаналізовано чинники валютного курсоутворення, розроблено економіко-математичні моделі валютного курсу, встановлено кількісні взаємозалежності між розміром зовнішнього боргу та динамікою валютного курсу, а також запропоновано ряд заходів щодо вдосконалення валютно-курсової політики в Україні. При цьому основну увагу приділено з’ясуванню фінансово-економічних ефектів утворення і погашення зовнішнього боргу у сфері валютного курсоутворення.

За результатами теоретичного аналізу та емпіричних досліджень, на динаміку реального обмінного курсу (РОК) гривні впливають як монетарні, так і структурні фактори. При цьому структурні чинники є відносно важливішими при поясненні довго- та середньострокової поведінки РОК, а монетарні чинники – при поясненні його короткострокової нестабільності. Серед структурних факторів вагому роль відіграють темпи зростання ВВП, продуктивність факторів виробництва, зміна умов торгівлі, ступінь відкритості національної економіки, обсяги зовнішньої заборгованості країни, рівень внутрішніх відсоткових ставок і розмір державних видатків; а серед монетарних – темпи інфляції, розширення грошової маси, зміна рівня нетто-міжнародних резервів.

Для оцінки кількісного впливу зовнішньоборгового навантаження на рівень валютного курсу було розроблено економіко-математичні моделі, за коефіцієнтами яких визначено: збільшення розміру зовнішнього боргу країни на 10% ВВП спричиняє зниження РОК гривні та падіння рівня відносних цін на 0,4-0,55 в. п. Результати проведеного емпіричного дослідження підтвердили, що високий рівень зовнішнього боргу є одним з факторів формування заниженого обмінного курсу у країнах з низьким і середнім рівнем доходів: необхідність виконання зовнішніх зобов’язань істотно підвищує попит на іноземну валюту, що справляє знижувальний вплив на курс національної валюти. Крім того, при недостатності надходжень від експорту для фінансування імпортних операцій та обслуговування зовнішнього боргу Уряд змушений вдаватися до девальвації національної валюти. Недооцінка обмінних курсів валют порівняно з їх ПКС, у свою чергу, веде до надмірного розростання експортного сектора, надлишкових обсягів пропозиції експортованої продукції на світових ринках, погіршення умов торгівлі і спонукає ці країни до подальшого нарощування зовнішніх боргів.

При виробленні рекомендацій щодо вдосконалення валютно-курсової політики в Україні ми виходили з того, що стрімке нарощування імпорту та погіршення торговельного балансу України вимагають застосування інструментів підтримки конкурентоспроможності вітчизняних виробників, проте в умовах, коли співвідношення номінального обмінного курсу та ПКС і так знаходиться на доволі низькому рівні, подальше зниження РОК викликатиме скорочення внутрішнього попиту, зумовлюватиме посилення нееквівалентності зовнішньої торгівлі та спотворюватиме цінові сигнали для ринкових суб’єктів. З іншого боку, підвищення РОК не є оптимальним рішенням, оскільки зменшуватиме цінові переваги для вітчизняних виробників та призведе до подальшого нарощування дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Обґрунтовано, що за таких умов політика утримання поточних значень РОК гривні відносно спеціальних прав запозичення (СПЗ) з поступовою девальвацією національної валюти на рівні диференціалу темпів інфляції в Україні та у країнах, валюти яких формують кошик СПЗ, є найбільш виправданою. Стабілізація РОК гривні при повільній номінальній девальвації, з одного боку, перешкоджатиме реалізації негативних ефектів, пов’язаних із заниженістю курсу національної валюти, а з іншого, – зберігатиме цінові переваги для вітчизняних виробників, перешкоджатиме стрімкому накопиченню зовнішніх боргів та гарантуватиме певний запас міцності для уникнення потрясінь на валютному ринку.

У розділі 4 ”Формування зовнішніх боргових зобов’язань в Україні та їх вплив на розвиток національної економіки” проаналізовано форми мобілізації зовнішніх ресурсів до економіки України, визначено фактори накопичення зовнішнього національного боргу, охарактеризовано основні етапи розвитку системи державного кредиту, доведено факт підвищення ролі зовнішніх корпоративних позик у вітчизняній економіці, розкрито вплив зовнішньоборгових механізмів на рівень економічної діяльності у країні та параметри розвитку її фінансової системи, запропоновано стратегічне бачення проблем управління зовнішнім державним і корпоративним боргом України.

В останні роки рушійними силами подолання проблем, пов’язаних з державною заборгованістю, виступали динамічний розвиток національної економіки та зростання обсягів експорту; послаблення деформацій грошово-кредитної системи України та підвищення кредитного рейтингу держави; зведення бюджету з помірним дефіцитом і фінансування суттєвої його частини за рахунок надходжень від приватизації. Однак при значному поліпшенні боргової позиції уряду ряд проблем, пов’язаних з незбалансованістю структури боргу, та нарощуванням умовних зобов’язань держави, залишилися невирішеними. Домінування зовнішньої складової у структурі загального державного боргу збільшує потенціальні негативні наслідки девальвації національної валюти і раптового припинення надходження іноземного капіталу.

У міжнародному контексті зовнішньоборгова позиція Уряду України має досить оптимістичний вигляд. На кінець 2006 року розмір зовнішнього державного боргу України (13% ВВП) був нижчим від