Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

Вовк Віталій Миколайович

УДК: 94 (477) „1950/1980”

Побут та дозвілля міського населення

України в 50 – 80-х роках ХХ століття

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник | доктор історичних наук, професор

Шевчук Василь Петрович,

Національна академія оборони України, професор кафедри інформаційно-пропагандистського забезпечення та військової журналістики

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Мальчин Юрій Макарович,

Академія муніципального управління, завідувач кафедри політології;

кандидат історичних наук, доцент

Бажан Олег Григорович,

Національний університет „Києво-Могилянська академія”, доцент кафедри історії.

Захист відбудеться 18.01.2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий 16.12.2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Актуальність дослідження. У сучасний Україні постало завдання суттєво поліпшити соціально-побутове становище населення, створити належні умови його життєдіяльності, що є запорукою утвердження стабільності в суспільстві, тому врахування досвіду минулих років у забезпеченні матеріально-побутових умов, культурних потреб, урахування тенденцій розвитку народних традицій має важливе наукове та практичне значення. У цьому контексті заслуговують всебічного вивчення особливості побуту та дозвілля міського населення 50 – 80 років ХХ ст. Виникає потреба звернутися до хрущовських реформ та їх наслідків, з’ясувати їх вплив на добробут людей, їх побут та дозвілля. В роки застою в соціальній сфері міського населення України виникли негативні явища, які перетворилися в тенденцію і ще не усунуті в сучасних умовах.

Науковий інтерес до вивчення побуту й дозвілля населення України полягає в необхідності реалізації двох важливих завдань: подолати відставання вітчизняної науки від зарубіжної у досліджені цієї теми та змінити перспективи історіописання за рахунок аналізу життя пересічних громадян.

Світоглядне значення даної тематики передбачає створення емоційно та цілісно насиченої історії, що дозволить скорегувати традиційні погляди на певні конкретно-історичні проблеми, доповнити вже наявні знання щодо відомих макроісторичних процесів. Вивчення динаміки життєвого рівня в минулому може бути корисним при формуванні сучасної соціально-економічної політики та поступовій деідеологізації побутової сфери.

Актуальність дослідження також обумовлена відсутністю у вітчизняній історіографії спеціальної праці, присвяченої безпосередньо побуту й дозвіллю в 50-х – 80-х рр. ХХ ст. Саме на ці роки припадає часткове послаблення адміністративно-командних методів управління державою, великомаштабні реформаційні заходи в соціально-культурній сфері, складні і суперечливі процеси десталінізації радянського суспільства, а також черговий наступ на українську культуру, мову, традиції і обрядовість.

У зв’язку з цим перед історичною наукою постає завдання визначення складових побуту та дозвілля міського населення України в 50-х – 80-х рр. ХХ ст., дослідження рівня задоволення матеріальних і духовних потреб жителів міст у житлі, їжі, одязі, взутті, у медичному обслуговуванні, у відпочинку, розвагах, самоосвіті, спорті.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою темою: „Соціально-політичне життя України ХХ століття”, яка розробляється на історичному факультеті Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Тема роботи затверджена вченою радою Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди 3 березня 2003 р., протокол № 6.

Об’єктом дослідження є повсякденне життя міського населення України в 50 – 80-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є матеріально-побутові умови життя мешканців міст районного підпорядкування, їх житлові умови, дозвілля, культурні запити, наявні народні традиції та ставлення до них радянської влади.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 50 – 80-ті рр. ХХ ст. Їх вибір обумовлений тим, що в означені роки соціально-побутові умови в Україні розвивалися суперечливо та неоднозначно. Реформи, які розпочалися підчас хрущовської „відлиги” охопили соціальну сферу і позитивно вплинули на поліпшення добробуту населення. У 1970-х і першій половині 1980-х років у країні загострилася соціально-економічна криза, яка негативно відбилася на побуті та дозвіллі міських жителів.

Територіальні межі дисертації охоплюють міста районного значення, розташовані в Київській, Полтавській, Чернігівській, Черкаській, Кіровоградській, Житомирській, Дніпропетровській областях.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення нових архівних матеріалів, критичного переосмислення опублікованих джерел, науково-дослідницької літератури провести комплексний аналіз та висвітлити особливості побуту й дозвілля населення України, яке проживало в містах районного підпорядкування в 50 – 80-х рр. ХХ ст.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

– проаналізувати історіографію та джерельну базу дослідження, встановити ступінь наукової розробленості проблеми;

– виявити тенденції забезпечення житлом мешканців міст районного підпорядкування;

– встановити ступінь задоволення жителів міст комунально-побутовими умовами;

– проаналізувати рівень заробітної плати й пенсій міського населення і встановити, чи задовольняв він життєві потреби жителів;

– виявити характер культурних запитів населення міст та визначити рівень їх забезпечення;

– простежити наявні народні традиції міського населення та з’ясувати ставлення до них радянської влади.

Методологічною основою дисертації стали основоположні принципи історизму, об’єктивності та системного підходу, загальнонаукові і спеціально-історичні методи дослідження. Проблемно-історичний метод сприяв розгляду предмета дослідження у зв’язку із соціально-економічною політикою держави. Порівняльно-історичний метод дав можливість вивчити особливості розвитку побуту і дозвілля міського населення в хрущовські часи та в роки неосталінізму. Широко використовувався системно-структурний метод, завдяки якому вдалося виявити та осмислити явища і процеси, що виникали в різноманітних царинах життя міських жителів. Проблемно-хронологічний метод дав змогу розглянути предмет дослідження в хронологічній послідовності та притаманній їй динаміці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше комплексно досліджено повсякденне життя міського населення України в 50 – 80-х рр. ХХ ст. Встановлено залежність побуту і дозвілля жителів міст від тогочасної соціально-економічної політики партійно-державного керівництва; охарактеризовано потреби та ступінь забезпечення населення житлом, електроенергією, з’ясовано рівень газифікації житлових приміщень. Проаналізовано розвиток громадського харчування, обслуговування населення транспортом та медичними установами. З’ясовано рівень заробітної плати та пенсій жителів міст, визначено, наскільки вони задовольняли життєві потреби населення.

Автором розкрито характер культурних запитів жителів міст, показано діяльність державних та компартійних органів влади в обмеженні та нівелюванні національного в побуті і дозвіллі, в ігноруванні ними народних традицій. Встановлено зв'язок між антирелігійною кампанією 1950 – 1960 рр. та запровадженням нової радянської обрядовості. У дисертації показано розвиток туризму та спорту, їх роль в організації дозвілля міського населення. Результати дослідження поглиблюють наукові знання про суперечливість та непослідовність державної політики у справі забезпечення населення житлом, продуктами харчування та товарами широкого вжитку.

Дослідження доповнює джерельну базу зазначеної теми за рахунок нових архівних документів. Автором дисертації введено до наукового обігу нові фактичні матеріали.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації матеріали, узагальнюючі висновки можуть слугувати в подальшій розробці обраної теми, при написанні узагальнюючих праць з історії України. Результати дослідження можуть використовуватися при читанні нормативних лекційних курсів та при розробці спецкурсів із вітчизняної історії.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідались на Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих учених „Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон – 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, культура і національна самосвідомість” (Київ – 2005), на щорічних звітних наукових конференціях викладачів, докторантів та аспірантів Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (2002-2005 рр.); на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Публікації Основні результати дисертації оприлюднені в п’яти одноосібних публікаціях, уміщених у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження та логікою розкриття теми. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки, основного тексту – 193 сторінки. У списку використаної літератури 338 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” аналізуються стан наукової розробки теми та використані джерела.

При розгляді історіографії досліджуваної проблеми виділяються два періоди. Перший охоплює 50-ті – кінець 80-х рр. ХХ ст. Більшість наукових доробків цих років носила заідеологізований характер, при розгляді побуту та дозвілля їх автори уникали недоліків, зосереджувалися на позитивних сторонах життя населення. У кінці 1980-х рр. розпочався другий період нагромадження історичних знань з обраної проблеми. Стали з’являтися праці, підготовлені з використанням нових документів та критичного переосмислення наявних. Історики більш поглиблено й об’єктивно почали аналізувати побут і дозвілля населення. Однак із цієї проблеми відсутні узагальнюючі наукові праці.

Перші кроки в дослідженні окремих елементів побуту і дозвілля робітників і службовців міст України припадають на 1960-ті роки. Історик О. Захарченко Захарченко О. Вільний час і поліпшення його використання на сучасному етапі. – К., 1968. – 120 с. проаналізував бюджет вільного часу робітників і службовців цих років і показав всупереч твердженням радянської пропаганди обмежене захоплення населенням республіки спортом та відвідуванням театрів. В. Кряжев Кряжев В.Г. Внерабочее время и сфера обслуживания. – М., 1966. – 144 с. справедливо зазначав, що в УРСР платні послуги у сфері побутового обслуговування забирали значну частину зарплати та пенсії.

У монографії Л. Вітрук досліджується соціальна політика радянської влади в 1960-ті – першій половині 80-х рр. ХХ ст., наведено дані стосовно грошових доходів трудящих та їх витрат на поліпшення матеріально-побутових умов Витрук Л.Д. Улучшение социально-бытовых условий жизни трудящихся УССР. – К., 1986. – 180 с.. Дослідниця розглядає також забезпечення жителів товарами широкого вжитку, характеризує діяльність будинкових і дворових комітетів у поліпшенні побуту громадян. Однак у праці домінують факти, що ілюструють життя мешканців мегаполісів, а трудящим малих міст майже не приділено уваги. У роки перебудови вийшла книга Г. Олийниченка Олийниченко Г.Я. Дом в котором мы живем. – К., 1988. – 120 с., яка присвячена якості житлового будівництва в хрущовську добу. Автор пов’язує причину зменшення темпів будівництва житла в 1970 – 80-х рр. з покращенням якості квартир. Означена праця надає можливість порівняння рівня комфорту в “хрущобах” та житлі, побудованому за пізніших часів. У книзі завищуються досягнення радянської влади у вирішенні житлово-побутових умов жителів міст.

Дозвілля мешканців міст частково розглядає В. Сазонов Сазонов В. Для дому і сім’ї наше дозвілля. – К., 1984. – 87 с., зупиняючись на популярних телепередачах початку 1980-х років. Е. Клопов Клопов Э.В. Рабочий класс СССР. Тенденции развития в 60-70-е годы. – М., 1985. – 230 с. проаналізував заробітну плату мешканців міст в контексті забезпечення добробуту населення. Автор наводить дані про розширення мережі водогону та централізованого опалення, зростання кількості газифікованих квартир. Однак у праці відсутній аналіз недоліків у побутовому обслуговуванні громадян, що мали місце в 1960-1970 роки.

У монографії Г. Глазиріна Глазырин В. Труд, быт и отдых молодежи. – М., 1981. – 64 с. характеризуються туристичні експедиції, з’ясовуються причини їх обмеженого розвитку в радянські часи. У праці Г. Журавльова Журавлев Г. Свободное время молодежи. – М., 1979. – 38 с. аналізується використання вільного часу молоддю. В. Єжов Ежов В.А. Рабочий класс СССР в годы 9 пятилетки (1971-1975). – Л., 1978. – 224 с. присвятив свою працю економічному становищу робітничого класу. З праці випливає, що робітники використовували дозвілля для того, щоб підготуватися до соцзмагання та „виховання в собі комуністичного ставлення до праці.”

У колективній моногафії „Історія робітничого класу Української РСР” Історія робітничого класу Української РСР. – К., 1967. – 507 с. подано інформацію про радянські обряди, пов’язані з народженням дитини та весіллям; при цьому факти про підтримку населенням радянських обрядів надто перебільшено. Автори частково розглянули й деякі інші аспекти побуту: громадське харчування, забезпечення населення товарами масового споживання і житлом, громадським транспортом. У працях В. Келембетової та О. Гаврилюка Келембетова В.Ю. Побут і релігійні пережитки (Етнографічно-соціологічне дослідження). – К., 1974; - 191 с. Гаврилюк О.Ю. Побут і релігія. К., 1968. – 196 с. йдеться про релігійні пережитки та витіснення їх зі свідомості та побуту віруючих. У монографії В. Зінич Зінич В. Соціалістичні перетворення: паростки нового комуністичного в культурі та побуті робітників Радянської України. – К., 1963. – 176 с. характеризується громадське харчування та наводяться кращі приклади організації побуту окремих верств населення, однак при цьому замовчуються будь-які недоліки.

Своєрідним прикладом політизованої інтерпретації історії є праця “Народы Европейской части СССР” Народы Европейской части СССР, Т. – 1. – М., 1964. – 984 с. присвячена соціально-економічному, культурному, побутовому розвитку народів Радянської країни з найдавніших часів по 1964 р., значне місце в ній відведено і українцям. Праця побудована за класичною схемою: все погано до захоплення влади прибічниками В. Леніна, а правління комуністичних лідерів перетворило землі колишньої Російської імперії мало не в земний рай. Натомість у ній старанно замовчується низький рівень життя населення, перебої з продуктами харчування і товарами масового споживання, житлові проблеми громадян.

Особливе місце в радянській історіографії посідає серія колективних праць і багатотомних видань, які подавали вкрай офіціозну характеристику побуту та дозвілля міського населення України в 50-х – 80-х рр. ХХ ст. У цих публікаціях можна знайти не лише нехтування фактами, а й пряме їх перекручування. Приклад – багатотомна “История Украинской ССР’’ История Украинской ССР, Т. – 10. – К., 1985. – 775 с..

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що характерною ознакою радянської історіографії в дослідженні побуту і дозвілля населення був тенденційний підхід до висвітлення проблем повсякденного життя, викликаний, передусім, специфікою адміністративно-командної системи. В історіографії діяв принцип “позитивності” у висвітленні політики компартії і уряду, соціальних змін і наслідків політичних перетворень, тогочасні автори, в силу партійного контролю, уникали критичного аналізу життєдіяльності населення республіки, а тому знайшли висвітлення лише факти позитивного характеру. Дослідники суттєво завищували показники соціально-побутового становища населення, його добробуту, а також випячували роль КПРС і державного керівництва, приписуючи їм всі здобутки у духовній, матеріально-економічній та соціальній сферах.

З набуттям Україною незалежності зникла цензура, з’явився плюралізм думок, розширилася архівна база досліджень, історична наука почала звільнятись від штампів та ідеологічних нашарувань. Побут і дозвілля населення науковці стали висвітлювати більш об’єктивно та неупереджено. У контексті досліджуваної проблеми виділяється праця „Україна: друга половина ХХ століття” Україна. Друга половина ХХ століття: Нариси історії/ П.П. Панченко, М.Р. Плющ, Л.А. Шевченко та ін. – К., 1997. – 352 с., у якій розглядаються соціально-економічні основи матеріально-побутових умов життя населення республіки в 1940 – 1980-х роках. У книзі подається нетрадиційний погляд на матеріальний стан населення України, поряд із зрушеннями в цій сфері вказується на недоліки та невикористані можливості. Автори дослідження „Культура і побут населення України” висвітлюювали етнографічні особливості українців, формування і розвиток у них основних рис побуту, звичаїв та обрядів Культура і побут населення України. Навчальний посібник для вузів. / В.І. Наулко, В.Ф. Артюх, В.М. Горленко та ін. – 2-е вид., доп. та перероб. – К., 1993. – 288 с..

Дослідниця В. Піскун Піскун В. Проблеми охорони та використання культурної спадщини в Україні (середина 70-х рр. ХХ ст.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України. – К., 1995. – 204 с. у дисертації торкнулася такого елемента людського дозвілля, як сфера туризму. Обґрунтовано твердження про відсталість туристичної індустрії України порівняно із сусідніми зарубіжними країнами. Автор справедливо зауважує, що причина відсталості туристичної індустрії республіки обумовлена недостатнім її фінансуванням. Р. Дудка подає відомості про перевагу російськомовної книги над українською в державній торгівлі та бібліотеках, наводить фактичні дані про зменшення тиражу книг рідною мовою, а також аналізує рівень задоволення культурних потреб населення завдяки театру і кінематографії Дудка Р. Суспільно-культурна діяльність інтелігенції України у другій половині 50-х- на початку 60-х років ХХ століття: Дис... канд.. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім.. Тараса Шевченка. – К., 1996. – 180 с.. Л. Крупник розкриває методи тиску тоталітарної держави на працівників українського професійного мистецтва, показазує жорсткий контроль державних структур влади та органів цензури над творчістю митців Крупник Л. Державна політика в сфері українського професійного мистецтва (1965-1985): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Львівський нац. ун-т. ім. Франка. – Львів, 2003. – 18 с..

У статті Т. Демиденка Демиденко Т Партійно-державна політика в сфері культури в 70-ті рр. (на прикладі України і Білорусі)// Україна ХХ століття: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – К., 1997. – С. 150-156. показано, що політика „інтернаціоналізації” українського радіо, книги, кінематографа, театру призвела до нівелювання народних традицій, негативно вплинула на розвиток національної культури. Праця В. Барана і В. Даниленка поряд з іншими проблемами висвітлює становище з забезпеченням трудящих житлом, характеризує зміни в побуті українців Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.) – К., 1999. – 304 с.. Науковці торкнулися також „обмежувальних заходів” держави щодо церкви та віруючих, подали узагальнюючі матеріали про домінування в Україні в 1970-х – 1980-х роках російськомовної книги над україномовною.

Слід відзначити дослідження С. Кульчицького Кульчицький С. Спроби реформ (1956-1964). // Український історичний журнал. – К., 1998. - № 3. – С. 123-128., К. Заблоцької Заблоцька К. Соціальна структура робітників важкої промисловості України у 1960-85 рр.: Дис... канд. наук: 07.00.01./ Донецький національний ун-т. – Донецьк, 2000. – 241 с., В. Кавки Кавка В. Підготовка культурно-освітніх працівників в Україні: досвід, проблеми (60-70-і рр. ХХ ст.). // Наукові записки Віницького державного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова. Вип.9. Серія Історія: Зб. наукових праць. /За заг. ред. проф. П.С. Григорчука/. – Вінниця, 2005. – С. 212-216.,

С. Малоокої Малоока Л. Історична еволюція масових свят українців: Автореф. дис... канд. іст. наук.: 07.00.01. / Київський національний ун-т культури і мистецтв. – К., 2006. – 19 с.. Автори хоч і не ставили за мету вивчити побутові умови життя населення, проте надали важливу й об’єктивну інформацію про харчування, паспортну систему, освіту і самоосвіту трудящих, про свята та їх еволюцію, ставлення постсталінського чиновництва до матеріально-побутових проблем мешканців міст.

В останні роки в Україні дослідники все більшу увагу стали приділяти тим чи іншим аспектам повсякденного життя населення. Вийшли друком праці О. Бажана Бажан О. Стан освіти, науки і культури в Українській РСР в середині 60-80-х рр. ХХ ст. // Краєзнавство. – 2002. – № 1-4. – С. 75-78. Політика русифікації в Україні в 50-60-х рр. і реакція на неї з боку української інтелегенції // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень: Зб. ст. – К., 1999. – Вип. 9. – С. 185-189. де розглядається стан освіти, науки і культури в Українській РСР в середині 60-80 рр. ХХ ст.”, Ю. Мальчина Мальчин Ю. Інтелектуальне та кадрове забезпечення місцевого та регіонального розвитку. Ст. зб. Інноваційні механізми місцевого та регіонального розвитку. – К., 2002. – С. 13-21. „Інтелектуальне та кадрове забезпечення місцевого та регіонального розвитку” та інших авторів.

Дослідженню соціально-побутових умов життя населення України у взаємозв’язку з історичними подіями, які відбувалися в другій половині ХХ ст. присвячена праця Л. Ковпак Ковпак Л. Соціально-побутові умови життя населення в II-й половині ХХ ст. (1945-2000 рр.). – К., 2003. – 250 с.. Праця мість чимало новаційних моментів, проте через маштабність дослідження, яке охоплює півстоліття, побуту й дозвіллю населення міст у 1950-х – 1980-х рр. приділено недостатньо уваги.

Важливий внесок у розробку даної теми зробили Н. Камінська та С. Нікуленко. Їх дослідження дає детальний опис побуту, його елементів, зокрема чоловічого та жіночого костюма і взуття Камінська Н.М., Нікуленко С.І. Костюм в Україні від Київської Русі до ХХІ століття. – Х., 2004. – 208 с..

Чимало відомостей про історичне минуле міститься в усній народній творчості: прислів’ях, піснях, анекдотах тощо. Зокрема, її зразки були використані у збірці П. Юрика “Тільки Сталін на стіні” Юрик Пилип. Тільки Сталін на стіні. Фольклор епохи соціалізму та будівництва комунізму. – Запоріжжя, Видавничий центр Запорізького об'єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта,” 2003. – 72 с., у якій автор намагався розповісти про перебої з продуктами харчування, одягом і взуттям у закладах держторгівлі, про низький рівень життя простого українця та його мізерну заробітну плату.

Отже, в умовах незалежної України вітчизняні історики переосмислюють побут і дозвілля населення в 1950 – 1980-х роках. Дослідники звертаються до фінансування соціально-побутової сфери, її складових, виділяють позитивні і негативні явища в її розвитку. Аналіз історіографії свідчить, що зроблено лише перші кроки у висвітленні складових життєдіяльності людей, пов’язаних із побутом і дозвіллям населення в 50 – 80-х роках ХХ ст. До того ж у наукових дослідженнях спеціально не виділяються побут і дозвілля жителів міст районного значення.

Окремо слід сказати і про закордонних науковців українського походження, які досліджували різні аспекти побуту та дозвілля українців. Їх творчий доробок цінний тим, що на відміну від своїх колег у Радянській Україні вони могли висловлюватися більш вільно, не боячись бути покараними державними чиновниками. Важливо зазначити також і те, що людинознавча історія за межами України тривалий час успішно розвивалася у той час як в Україні віддавали перевагу політичній історії.

У своїй книзі спогадів “Горстка українських вражень” канадська українка Ірена Книш Книш Ірена. Віч-на-віч з Україною: Горстка радянських вражень. – Вінніпег, 1970. – 128 с. подає матеріал про потужну русифікацію у 1970-тих рр., якою просякнутий щоденний побут міських українців – мешканців як мегаполісів, так і невеличких провінційних містечок. Так, автор звернув увагу на такі факти русифікації побуту: на вулицях міст Обухова, Миронівки, Кагарлика частіше зустрічаються російськомовні вивіски, ніж україномовні. Вона вказала на те, що мова більшості лекторіїв (без яких, здається, важко уявити дозвілля радянської людини) – російська. Закордонна гостя подає відомості і про виразні соціальні нерівності між різними прошарками міських жителів стосовно харчування: в той час як більшість робітників і службовців харчувалася в невеличких їдальнях, їх більш забезпечені колеги харчувались в ресторанах.

Цікаві факти, які торкаються русифікаційних моментів у побуті й дозвіллі залишив Іван Яременко Яременко І. Мої зустрічі з Україною або як розвіювалися ілюзії. – Вінніпег: Б. вх., 1975.

– 125 с., котрий звернув увагу на роль працівників піонерських таборів, театрів, армії в нівелюванні всього українського та національного в повсякденному житті суспільства.

Діяльність громадських організацій України та участь у них громадян вивчав А. Білинський Білинський А. Громадські організації в СРСР. – Чикаго, 1969. – 159 с.. Він справедливо вважав, що участь українців у громадських організаціях по суті не була добровільною. Також автор дійшов висновку, що громадські організації були важливим інструментом контролю тоталітарної системи над щоденним життям трудящих, оскільки більшість із них утворені, укомплектовані й фінансовані компартійними органами влади, тому й виконували їх постанови і розпорядження. Проте, характеризуючи діяльність добровільних народних дружин, автор стверджує, що вони виступали своєрідним радянським варіантом партійної міліції, подібної до СС у націонал-соціалістичній Німеччині, із чим важко погодитися. Народна дружина справді тісно співпрацювала зі структурами Комуністичної партії, та це була лише спроба заощадити значні кошти. Справа в тому, що за догляд за правопорядком у свій вільний час дружинники не отримували від держави платні. Розглядаючи питання взаємовідносин держави і релігійних громад, А. Білинський наголошує на чисельних правових обмеженнях свободи совісті в Радянській Україні.

Джерельною базою дослідження є документи і матеріали, які зберігаються в шести державних архівах,– це близько двохсот архівних справ. Зокрема, використано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України). У фонді 2 „Рада Міністрів УРСР” проаналізовані постанови ЦК Компартії України, стенограми республіканських нарад керівних працівників партійних, радянських, господарських організацій, на яких обговорювалися заходи поліпшення побутового обслуговування населення. Досліджено інформацію, у якій відображено постачання населення промисловими і продовольчими товарами. Використано інформацію про споживання населенням продуктів, їх якість та асортимент. У фонді 582 (ЦСУ УРСР) проаналізовано матеріали, у яких йдеться про продаж населенню республіки товарів і послуг, про рівень забезпечення сімей робітників і службовців меблями та предметами культурно-побутового призначення. У фонді 511 (РАТАУ) зібрано матеріали, у яких йдеться про дозвілля молоді, забезпечення її житлом. Документи фонду містять інформацію про художню самодіяльність, вечори відпочинку, впровадження радянських обрядів, про якість будівництва житла та забезпечення ним громадян.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань (ЦДАГО України) зосереджені документи і матеріали відділу агітації і пропаганди ЦК Компартії України: звіти, доповідні записки, листування відділу з обкомами про стан пропаганди та агітаційно-культурну роботу серед населення, зведені дані про розповсюдження преси та діяльність телебачення. Матеріали цього архіву дозволили виявити відомості про естетичні та культурні уподобання українців, а також про особливості їх побуту і дозвілля за умови існування тоталітарної системи влади. У фондах Київського, Полтавського, Черкаського обласних архівів проаналізовано матеріали про побут жителів міст, відображені в протоколах обласних рад, їх постановах, доповідях, скаргах та зверненнях мешканців міст. Матеріали обласних архівів дали можливість отримати інформацію про забезпечення жителів міст одягом, житлом, продуктами харчування тощо й вивести загальні тенденції, характерні для побуту і дозвілля робітників і службовців міст районного значення. У дослідженні використано документи, які зберігаються в архіві Переяслав-Хмельницької міської ради (постанови, доповіді, скарги та звернення мешканців), що відображають матеріально-побутове забезпечення робітників і службовців міста, рівень задоволення їх духовних потреб. Отримані результати використано для порівняння з даними про побут і дозвілля трудящих інших міст.

Під час написання дисертації використовувалися також опубліковані документи Комуністичної партії, її постанови. Проаналізовано опубліковані документи Верховної Ради УРСР та рішення уряду України Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов и конференций (1918-1956). – К., 1958. – 752 с. Комунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. Т. 2 / Ред. кол. В.И. Юрчук (предс.) и др./ – К., 1977. – 1083 с. Матеріали березневого (1962 р.) Пленуму Центрального Комітету КП України. – К., 1962. – 68 с. Матеріали ХХV з’їзду КПРС. – К., Політвидав, 1976. – 287 с. Материалы собрания партийно-хозяйственого актива Украинской ССР 25 мая 1984 года. – К., 1984. – 123 с., звітні доповіді радянського керівництва Брежнев Л.И. Отчетный доклад Центрального комитета КПСС ХХVІ съезду Коммунистической партии Советского Союза и очередные задачи партии в области внутреней и внешней политики. 23 февраля 1981 г. – М., 1981. – 111 с., статистичні збірники Народное хозяйство Украинской ССР в 1980 году: Стат. ежегодник / Отв. за вып. Б.А. Сивко. – К., 1981. – 384 с., методичні рекомендації для працівників культурно-просвітньої сфери та агітаторів-пропагандистів Советские традиции, праздники и обряды. – М., 1986. – 333 с. Матеріали до обряду похорон. – К., 1975. – 57 с. Материалы о работе Правления Союза кинематографистов Украины между VІ и V съездами /1981-1985 гг./ – К., 1986. – 136 с.. Вони дали можливість визначити соціально-економічну та культурну політику радянської влади, що впливала на рівень життя населення міст.

У дисертації використано матеріали тогочасних періодичних видань, що видавалися в містах республіки. За жанром більшість публікацій – статті, нормативні документи. Ці матеріали дають можливість ознайомитися з проблемами культурного та народногосподарського розвитку України.

Таким чином, залучена джерельна база є різноманітною і різноплановою. Обсяг опрацьованих джерел та літератури являє собою достатню інформативну базу, використання якої дало можливість виконати поставленні завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі „Матеріально-побутові умови мешканців міст районного підпорядкування” висвітлюються основні складові побуту міського населення в 50 – 80-роках ХХ ст., розкриваються умови їх життя, особливості задоволення потреб у харчуванні, житлі, одязі, взутті, медицині, громадському транспорті. Житлова проблема в містах України традиційно стояла гостро, до того ж її суттєво ускладнювала посилена урбанізація. У 1950-х рр. влада вирішувала житлову проблему завдяки збільшенню фінансування, спорудженню нового житла і заохоченню громадян будувати його власними силами. З’ясовано, що зростання житлового будівництва в містах за рахунок держави здійснювалося до другої половини 60-х рр.; надалі будівництво скорочувалося, хоча поліпшувалася його якість. Встановлено, що в 1950 – 1980 рр. житлова проблема в містах була вирішена лише частково.

У 50 – 80-ті рр. ХХ ст. відбувалося зростання виробництва й реалізації товарів народного споживання, проте їх вироблялося і завозилося до торгової мережі недостатньо для того, щоб повністю задовольнити попит громадян. Жителі подовгу вистоювали в чергах по товари або ж купували їх за завищеними цінами в перекупників. Особливо дефіцитними товарами були одяг, взуття, килими, швейні машини, побутова хімія.

В означені роки харчування жителів міст поліпшувалося, однак у державній торгівлі мали місце перебої з постачанням багатьох харчових продуктів: м’яса, молока, кондитерських виробів тощо, що було наслідком кризи колективного сільського господарства. Нестача харчових продуктів в Україні пояснювалась і тим, що значна їх кількість вивозилася за межі республіки. Виявлено, що в республіці вироблялось і продавалось населенню вдосталь спиртного, а антиалкогольні кампанії через їх половинчастість та непослідовність були безрезультатними і сприяли зростанню самогоноваріння.

Медичне забезпечення населення міст поступово покращувалося, знижувався рівень загальної захворюваності, проте високим залишався рівень професійних захворювань та виробничого травматизму, передусім це стосувалося працівників текстильної, легкої, місцевої промисловості; багато необхідних ліків були постійним дефіцитом, не вистачало кваліфікованого лікарського персоналу. В основі цих кризових явищ був залишковий принцип фінансування охорони здоров’я, слабка матеріальна база лікувальних установ, недостатнє забезпечення житловими умовами медпрацівників, що породжувало плинність кадрів.

У зв'язку із стрімким ростом міст та селищ міського типу швидкими темпами розвивалося громадське транспортне сполучення, від задовільної роботи якого залежить нормальний ритм життєдіяльності кожного міського мешканця. Найпоширеніший видом транспорту в середніх і малих містах був автобус, оскільки кошти на купівлю тролейбусів і трамваїв надавались переважно великим містам, головним чином обласним центрам. Будувалися нові мережі доріг із твердим покриттям, відкривалися нові міські й міжміські маршрути, що покращували зв’язок між населеними пунктами. Щоправда, міський транспорт працював не бездоганно в обслуговуванні робітників і службовців. Через те, що Мінавтотранс не зміг налагодити стабільної і ритмічної роботи автопідприємств, траплялися нарікання міських українців на не завжди задовільну роботу автопарку з перевезення пасажирів та неналежний комфорт під час поїздки. У багатьох містах до кінця не було вирішено питання з встановленням стовпчиків з графіком руху автобусів і освітлення зупинок. До того ж, чиновники при складанні розкладу роботи пасажирського автотранспорту на маршрутах недостатньо враховували режим роботи підприємств і організацій. Водії автобусів часто порушували графік руху автобусів, чи не дотримувалися маршрутів. У ряді міст окремі автопідприємства незадовільно здійснювали контроль за технічним станом рухомого складу пасажирського автотранспорту. Лише в 1976 р. органами Держінспекції виявлено 78 тис. випадків випуску автобусів на лінію з неполадками, у тому числі 50 тис. – із недоліками, які загрожували безпеці руху. Окремі працівники автостанцій теж сповна отримували свою порцію нарікань мешканців міст за незадовільне обслуговування пасажирів. Біля станцій і в приміщеннях подекуди було брудно, до того ж не було належним чином налагоджено продаж квитків пасажирам і роботу довідково-інформаційних служб. Мали місце нарікання пасажирів на роботу їдалень автостанцій, де допускалося несвоєчасне обслуговування відвідувачів і приготування неякісних страв. Не скрізь на автостанціях були споруджені вбиральні. Однак окрім негативних явищ слід вказати й на позитив. Так, проїзд у громадському транспорті коштував відносно дешево.

В окремих містах працівники таксопарків не завжди належним чином обслуговували клієнтів. Найбільш поширеними недоліками в їх роботі були обмежена мережа стоянок легкових таксомоторів, повільне впровадження такої послуги, як подання таксі за попереднім замовленням. У деяких автотранспортних підприємствах незадовільно проводилася підготовка легкових таксомоторів до роботи на лінії, їх екіпірування. Допускалися порушення інструкції про роботу водіїв таксомоторів, правил розрахунку з пасажирами та безпеки шляхового руху тощо. Усі ці недоліки породжували справедливі скарги громадян на погану роботу таксопарку. Особливо незадовільно обслуговувало таксі клієнтів наприкінці робочого дня, коли більшість трудящих поспішала з роботи додому.

Таким чином, матеріально-побутові умови мешканців міст в 50-х–80-х рр. ХХ ст. порівняно з попередніми роками поліпшились, проте для переважної більшості населення вони залишалися низькими.

У третьому розділі роботи „Становище культурної сфери та задоволення культурних потреб міського населення” досліджуються особливості використання засобів культури в проведенні дозвілля жителями міст. У республіці в хрущовські часи було введено п’ятиденний робочий тиждень, збільшено відпустки працюючим, зросла кількість неробочих і святкових днів, що сприяло урізноманітненню дозвілля трудящих. Частина громадян займалася туризмом, рибальством, брала участь в екскурсіях. Однак ефективність активного відпочинку тією чи іншою мірою затьмарювали недорозвиненість туристичної індустрії та нестача відповідного спорядження в торгівлі та прокатних бюро. Через недостатнє фінансування культурних програм державою багато будинків культури, клубів усю роботу зводили до перегляду кінофільмів та організації танців. Мала місце слабка матеріально-технічна база та нестача кваліфікованих працівників, 64% з них на початку 1980-х рр. не мала фахової підготовки. Матеріально-технічна база музеїв та бібліотек відставала від зростаючих потреб і запитів населення.

У 1950-х – 1980-х рр. продовжував розвиватися такий вид народного дозвілля, як художня самодіяльність. Вона набирала широкого поширення і перетворювалася у своєрідний інструмент виховання та ідеологічного впливу на населення, оскільки існувала жорстка цензура стосовно формування та виконання художнього репертуару. Під жорстким контролем перебували майстри-аматори, що захоплювались образотворчим і декоративно-прикладним мистецтвом, лише з дозволу цензури вони отримували право на виставки і поширення власної продукції.

Жителі міст були суттєво обмежені в отриманні інформації українською мовою. Таке обмеження особливо посилилося в 70-х – на початку 80 рр. Встановлено, що більшість кінофільмів, вистав, друкованих видань виходили російською мовою. За роботою театрів, кінотеатрів, видавництв, редакцій газет і журналів слідкували органи цензури. Відбувалося засилля російськомовних естрадних виконавців на радіо і телебаченні України. Офіційні органи радянської влади пропагували здоровий спосіб життя, закликали до участі в розвитку спорту, проте до фізичної культури була причетна тільки обмежена кількість дорослого населення. Одна з причин такого становища полягала в нестачі спортивно-оздоровчих об’єктів.

Отже, у 50-х – 80-х рр. ХХ ст. внаслідок жорсткої регламентації з боку держави форм і методів проведення дозвілля більшість міських трудящих були позбавленні вибору і мусили задовольнятися використанням тих, що їх пропонували суспільна ідеологія та політика держави. Культурна сфера страждала від обмеженого фінансування, тотального контролю та регламентації з боку державних органів, а тому була безсилою задовольнити духовні потреби жителів міст.

У четвертому розділі „Наступ радянської влади на українські народні традиції” досліджується характер народних обрядів та з’ясовується ставлення радянської влади до народних традицій; звертається увага на народні традиції, пов’язані з реєстрацією шлюбу, проведенням весілля, народженням дитини тощо.

Показано протиправний характер антирелігійної кампанії, що проводилася у 50-х – на початку 60-х рр. ХХ ст. З’ясовано її наслідки для традиційної побутової обрядовості жителів міст. У дисертації аналізуються заходи партійно-державної влади щодо впровадження радянської обрядовості, показано причини негативного ставлення до неї більшості мешканців міст.

Радянська обрядовість була складовою антирелігійної пропаганди, що особливо активізувалася в першій половині 1960-х рр. Запроваджувалися ритуали громадських поховань, радянських весіль та урочистих реєстрацій новонароджених, що виступали альтернативою традиційному дійству з участю священиків. Фактичні матеріали свідчать, що населення висловлювало невдоволення роботою ритуальних, обрядово-весільних служб. Виявом суспільного стихійного протесту були добровільні спілки пенсіонерів для надання допомоги в організації поховання померлих, таємні хрещення,