Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Яковенко Анатолій Іванович

УДК 130.122/124.5:23/28

ДУХОВНІ ЦІННОСТІ ХРИСТИЯНСЬКОГО

ЛЮДИНОЗНАВСТВА ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства

філософського факультету Східноукраїнського національного

університету імені Володимира Даля.

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, професор

Ісаєв Володимир Данилович,

Східноукраїнський національний університет імені

Володимира Даля,

завідувач кафедри релігієзнавства

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук

Предко Олена Іллівна,

Київський національний університет імені Тараса

Шевченка, професор кафедри релігієзнавства

кандидат філософських наук, доцент

Лубська Марія Володимирівна,

Головне науково-експертне управління Апарату

Верховної Ради, головний науковий консультант

Захист відбудеться “25” жовтня 2007 року

о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої

ради Д 26.001.43 в Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись

у науковій бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ 19 ” __09_____ 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Ю.Смирнова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Більшість наших сучасників шукають відповідь на фундаментальні питання людинознавства: що є людина, у чому сенс її буття, у чому причина її страждань тощо. Релігійно-філософську відповідь на ці питання містить у собі людинознавство як наукова рефлексія християнської релігії, гуманістичні цінності та персоналістична спрямованість якої все більше визначають зміст духовної культури суспільства, яка вже сьогодні стає важливим компонентом духовного життя мільйонів людей. Це породжує не тільки академічний, але й життєво-практичний інтерес до вивчення християнства саме в антропологічному аспекті. Християнське людинознавство ХХ століття виступає як така гілка релігієзнавства, що об'єднує у собі філософські і релігійні здобутки у пізнанні людини. Воно інтегрує інформацію з різних галузей наукового знання, екзистенційний світогляд та релігійні уявлення щодо розкриття зазначених проблем. Християнське людинознавство базується навколо вічних проблем людського буття та містить інформацію про необхідність розкриття сьогоденних викликів епохи в християнському розумінні (Лук. 10: 30–37), необхідність пошуку шляхів розв'язання конфліктів у просторі культури і релігії (Ін. 13: 34), і суті комунікативних стосунків між людьми (Мф. 28: 19,20), модель особистості та необхідність самовиховання людини (1Кор. 13: 4–8), імперативи індивідуальних проявів людей під час спілкування (Лук. 6: 31).

Увага, яку завжди виявляли до християнського людинознавства як ідеологи самого християнства, так і їх численні опоненти, визначається головною роллю й одним з провідних місць християнського людинознавства в системі релігієзнавчих наук, фундаментальним ґрунтом яких є теоантропоцентризм. Людинознавство ХХ століття все більше стає християнським; цей факт набуває методологічного значення в системі антропологічних наук: тобто перед філософією і релігієзнавством постає завдання, глибшого дослідження методології християнського людинознавства саме в просторі християнської релігії та християнської культури.

Релігієзнавство як духовна аналітика сучасності сьогодні не може ігнорувати духовний досвід християнства, його уявлення про Бога, світ і людину, його діалектику вічного та сьогоденного, органічний зв`язок з Біблією, що само по собі, як свідчить досвід, є умовою істинності й повчальної цінності. Зверненість до минулого і традиціоналізм – характерні риси релігійного мислення, які особливо яскраво виявили свою методологічну значущість у богослов'ї та філософії ХХ століття. Як апостольська (новозавітна), так і патрологічна (святоотечеська) традиції сьогодні і в філософії, і в релігієзнавстві набувають значення системоутворюючого методу для все більшого кола напрямів і течій християнського людинознавства.

Уже розпочинаючи з кінця ХІХ століття, у зарубіжній філософській літературі з'являються дослідження спрямовані на реабілітацію християнства у зв'язку з явним банкротством новоєвропейської ціннісної парадигми. Тут помітне місце посідають роботи християнських релігійних філософів, таких як В. Соловйов, І. Ільїн, Б. Вишеславцев, В. Зеньковський, О. Карташев, І. Мейєндорф, Є. Трубецькой, Ф. Достоєвський, П. Флоренський, Г. Флоровський, С. Франк та інші. Їх філософську спадщину, незважаючи на існуючи розходження, об'єднує ідея, яка пов'язана з пошуком реальних можливостей втілення християнських цінностей безпосередньо в земній історії шляхом моральної зміни людства і його перетворення в "Боголюдство" (В. Соловйов).

Теоретико-методологічні засади дослідження проблем християнського людинознавства розроблено в працях провідних українських філософів, соціологів, політологів: Т. Аболіної, В. Андрущенка, Є. Головахи, Л. Губерського, А. Конверського, В. Кременя, В. Крисаченка, М. Михальченка, І. Надольного, Б. Новікова, Н. Паніної, Є. Харьковщенка, В. Ярошовця й інших. Аналіз феномену релігійності і використання методів теоретичного релігієзнавства знайшли своє обгрунтування в працях сучасних релігієзнавців: В. Бондаренка, Л. Виговського, Т. Горбаченко, В. Єленського, М. Заковича, А. Колодного, Л. Кондратика, Л. Конотоп, Б. Лобовика, В. Лубського, О. Марченка, О. Онищенка, І. Петрової, О. Предко, М. Рибачука, О. Сагана, О. Сарапіна, М. Стадника, В. Танчера, О. Уткіна, Л. Филипович, П. Яроцького, що дало можливість здійснити узагальнення духовно-світоглядної картини української культури, проаналізувати світоглядний потенціал християнської релігії та проблеми релігійної свідомості, обґрунтувати нові підходи до оцінки релігії як невід’ємного елементу духовності.

У своєму дослідженні ми виходили з того положення, що існують певні відмінності між звичайним, релігійним і філософським уявленням щодо духовності, без чіткого розуміння цього поняття не можливий аналіз проблеми цінностей. Постійне використання поняття "духовність" у засобах масової інформації зовсім розмиває його ціннісні характеристики та лише частково враховує діалектичний характер духовності як християнської, так і світської. Завдання філософського дослідження полягає в розмежуванні закономірного й сутнісного від випадкового й обмеженого розуміння аксіології християнської духовності. І саме тут дуже важливо звернення до християнської релігійно-філософської традиції, у межах якої проблема духовного отримала систематичну розробку.

Антропологізація православної теології відбувається в другій половині ХІХ – початку ХХ століття. Вона здійснювалася в руслі релігійної філософії, що формувалася й стала поєднаною зі звертанням богослов'я до святоотечеської традиції й активним втіленням принципу історизму до аналізу й оцінки релігійних явищ. Антропологізація богослов'я й релігійної філософії свідчить, що людина та її життєдіяльність стали головним об'єктом у релігієзнавстві та філософії релігії – відбулася інверсія головної теми: "Бог і людина" перетворилась у тему "людина і Бог", що стає предметом все більшого числа філософських, релігієзнавчих і теологічних досліджень в Україні.

Аналіз теми дослідження надав можливість усвідомити, що однією з головних моделей, які визначали філософський процес в Україні кінця ХХ – початку ХХІ століть, є система, яку можна позначити як "зустріч філософії і православ'я", у якій "філософія" виступає як мова, форма виразу, а "православ'я" – як зміст, який шукає своє висвітлення для усвідомлення себе. Це передбачає включення до історії вітчизняної філософії цілого ряду мислителів, які раніше відносились до православних богословів (В. Несмєлов, В. Кудрявцев-Платонов, С. Булгаков, М. Бердяєв, М. Лоський та інших). Поновлюється та поглиблюється в зв'язку з цим інтерес до спадщини філософів і богословів Київської академії (С. Гогоцького, П. Юркевича, О. Гілярова, Г. Челпанова, П. Ліницького, М. Грота й інших).

Українська філософська, психологічна та педагогічна думка за останні роки зробила багато для осмислення та відкриття новітніх перспектив і шляхів формування виховання та навчання такої особистості, яка є адекватною історичним змінам життя на Україні кінця ХХ – початку ХХІ століття.

З'являється все більше досліджень, у яких розглядаються проблеми всебічної реалізації духовного потенціалу християнства, зокрема православ'я, у процесі виховання та самовиховання особистості (В. Бодан, І. Музичка, В. Лобовик, С. Ярмусь, О. Саган, В. Ісаєв, І. Бех, І. Зязюн, М. Євтух, В. Ільченко й інші). Але значення духовних цінностей християнського людинознавства як методології виховання особистості в сучасних умовах залишається малорозробленою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з планами науково-дослідної роботи кафедри релігієзнавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, зокрема виконувалася в контексті теми "Духовні засади громадянського суспільства в сучасній Україні" (БФ-1-05).

Мета дисертаційної роботи – дослідити потенціал духовних цінностей християнства та з'ясувати, якими засобами і якими шляхами християнська духовність впливає на виховання особистості в сучасних умовах.

Для досягнення цієї мети автор поставив такі завдання:–

дослідити філософські засади релігійного (християнського) і світського розуміння сутності духовності суспільства й особистості, їхню діалектику в сучасному житті;–

обґрунтувати значення духовних цінностей православ'я в структурі формування особистісного буття людини;–

визначити основні риси та функціонування міфологічної біблійної антропології християнства у межах своїх релігійних традицій;–

розкрити перспективи буття духовно-морального стану особистості на основі християнських цінностей у межах сучасного суспільства;–

охарактеризувати методологічні проблеми духовного виховання особистості в процесі її соціалізації.

Об'єктом дослідження є духовні цінності у християнському людинознавстві.

Предметом дослідження є процес й особливості впливу християнських духовних цінностей на виховання особистості.

Методи дослідження включають загально-філософські методи дослідження, фундаментальні принципи релігієзнавчого аналізу, зокрема: структурно-функціонального аналізу (при розкритті духовності, як функції сакрального, як сутності людини та природи), системного аналізу (визначення феномену біблійної міфологічної антропології християнства), об'єктивності й історизму (застосування якого зумовлює необхідність розкриття та становлення такого явища як соціальність у структурі християнських світоглядних поглядів на природу людини), порівняння й аналогія (дослідження форм духовно-морального становлення особистості, як центральної проблеми християнської релігійної філософії), аналіз і синтез (порівняння і взаємовплив світської та християнської духовності в процесі становлення особистості), сходження від загального до конкретного (який уможливлює теоретичне дослідження поняття свобода, як засіб процесу формування духовних цінностей людини). Розглядаючи соціологічно-психологічні методи (використано для визначення духовно-моральних цінностей православної етики в процесі актуалізації духовності людини), ми враховуємо дослідницьку позицію В.І. Лубського, О.І. Предко, М.В. Лубської. Однією з головних методологічних засад дослідження стало положення В. Карпова та С. Гогоцького про те, що в ХІХ столітті філософія розвивалася в надрах християнства. Аналізуючи тему, автор дотримувався принципу толерантності, історичної конкретності, предметності, системності, позаконфесійності. Визнаючи принцип толерантності, автор вважає ідеальними духовні цінності християнства, визначає їх як необхідними для вирішення поставлених завдань і досягнення мети.

Наукова новизна одержаних результатів. Доведено, що християнські духовні цінності спроможні протистояти антропологічній деструкції, виконуючи насамперед головну функцію – втілення до життя євангельських цінностей і задоволення духовних потреб суспільства, в умовах гострої кризи сучасного буття та залишаються майже єдиним ефективним засобом формування людинотворчих цінностей.

На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми автор дійшов висновків, які відзначаються науковою новизною й виносяться на захист, а саме:–

висвітлено й досліджено критерії відмінності світської та християнської духовності які відрізняються, перш за все, методологічними засадами, виховними функціями, зокрема: пізнавально-просвітницькими, ціннісно-світоглядними, формуючими та засобами актуалізації ціннісно-смислової сфери особистості;–

обґрунтовано, що формування християнського людинознавства постає як поступовий процес інтегрування традиційних теологічних знань, екзистенційних філософських надбань і рефлексії над здобуттям практичного досвіду формування особистості навколо християнських цінностей. Використання виховного потенціалу християнського людинознавства для вдосконалення системи виховання в державі може оптимізувати формування активної, здатної до повноцінної самореалізації цілісної особистості;–

з'ясовано, що формування православної антропології відбувається в загальному контексті становлення християнської доктрини в цілому, тобто у взаємозв'язку та взаємодії з іншими елементами віроповчальної системи, що формувалася сотеріологією, теологією, етикою, що дозволило розкрити внутрішній "механізм" формування самої антропології;–

доведено, що духовно-моральний стан особистості на основі християнських цінностей призводить до глибшого й гармонійнішого розвитку особистості, який є стійкішим до викликів часу й виробляє певний "імунітет" до деструктивних чинників, що впливають на людину в сучасному бутті. Такий методологічний погляд є метою встановлення системних духовно-світоглядних зв'язків між особистістю та християнською духовно-аксіологічною системою. Передача досвіду і духовних надбань християнського людинознавства дозволяє окреслити духовно-моральну основу для ефективного вдосконалення системи виховання особистості в сучасному суспільстві;–

окреслені основні риси біблійної антропології християнства, які залишаються міфологічними, але вони в сучасних соціальних умовах онтологічно додають напруженості світоглядному потенціалу через існування головної тези цієї антропології: Бог є Творцем і Спасителем світу й людини. Вони у своїх межах формують досліджуваний феномен і створюють універсальне морально-етичне вчення, а міф для них є засобом втілення принципів та ідеалів, із притаманною їм таких сутнісних характеристик, як конкретність та очевидність;–

встановлено, що сучасна система православної етики та євангельське моральне знання трансформуються в імперативну площину і стають джерелом постійних етичних розмислів і формують можливість, бажаність і необхідність для особистості екзистенційного співвіднесення будь-якої життєвої ситуації саме в цьому моральному вимірі. Остаточним результатом системи християнського виховання має бути цілісна особистість, як повноправний, самостійний і творчий суб'єкт громадського життя, що відчуває свою співпричетність до державної культури, ідентифікує себе з своєю нацією та реалізує свої потенційні можливості на благо держави.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона дає можливість простежити функціонування християнської духовності в суспільстві, поглиблює розуміння особливостей християнських духовних цінностей і їхнього впливу на формування людини як духовно багатої особистості, а також людинотворчого характеру християнської духовності в сучасних умовах. Результати дослідження духовних цінностей християнства як засобу формування особистості можуть стати основою для глибокого та всебічного осмислення формування української культури на християнських засадах у процесі духовного відродження України, поглиблення її інтеграції в християнський світ.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає, перш за все, у розкритті потенціалу християнських духовних цінностей як одного з можливих засобів формування особистості, зосередження уваги на потенційних можливостях християнського людинознавства в питанні виховання вільної, творчої особи, толерантної, милосердної та справедливої у відносинах з іншими людьми.

Окремі положення дисертації можуть використовуватись у поглибленій релігієзнавчій і філософській рефлексії феноменів духовності (зокрема християнсько-православного), релігійності та святості, для осмислення особливостей християнства в Україні. Вони мають принципове значення й для вивчення ролі християнства в сучасній культурі, особистості в християнській культурі, аналізу специфіки української духовності.

Матеріали та висновки дослідження є підґрунтям для підготовки окремих лекцій з курсів філософії релігії, релігієзнавства, соціальної філософії, соціології релігії, етики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлено в наукових статтях, а також у доповідях на наукових конференціях, семінарах, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" (Київ, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Навчальні заклади культури і мистецтва України: особливості входження в Болонський процес" (Київ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції "Реальність людини в культурному просторі України" (Луганськ, 2005). Апробація результатів дослідження та дисертація в цілому обговорювалися на засіданні кафедри релігієзнавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Публікації. Основні висновки й результати дисертаційного дослідження, сформульовано в трьох статтях у фахових наукових виданнях і тезах виступів на двох наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з його мети й основних завдань. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації 195 сторінок, список використаних джерел 167 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету й завдання, наукову новизну одержаних результатів, розкрито методологію дослідження, аргументовано логіку структури дисертації, визначено її науково-теоретичну та практичну значущість.

У першому розділі дисертації "Філософські засади релігійного та світського розуміння сутності духовності суспільства й особистості" розглядаються дослідницькі етапи, які полягають у розкритті сутності розуміння цінностей християнської і світської духовності, соціальність у структурі християнського людинознавства та представлення їх точнішими науковими поняттями.

У першому підрозділі "Соціальність у структурі християнських світоглядних поглядів на природу людини" обґрунтовується християнська концепція людини в релігійно-філософській формі як узагальнена, раціоналізована модель самоусвідомлення й самооцінки віруючих індивідів у світлі її власного соціального досвіду.

З'ясовано, що християнське людинознавство, досліджуючи людину як соціальну одиницю, обирає своїм предметом людину як живе ціле – поєднання духовної сутності з природно-біологічним організмом. Людина, за ствердженням християнських антропологів, відтворює собою структуру світу, основними елементами якого вважають духовне та матеріальне буття. Не маючи нічого спільного між собою, ці два види реальності поєднуються в людині. Звідси проблема двоприродності ("дволикості") людини – центральна в колі всіх антропологічних проблем християнства. Розглядаючи християнський антропологічний дуалізм як частковий прояв релігійного подвоєння світу й людини, нам варто звернутися перш за все до соціальних витоків останнього.

Дисертант зазначає, що релігійне подвоєння світу породжується пануванням над людьми зовнішніх умов їхнього існування. Люди звертаються до релігійного пояснення тих явищ і процесів, які панують над ними і є для них незрозумілими, незбагненними. Так, у певних соціально-історичних умовах людська свідомість доходить до подвоєння світу, або анімістичного його розуміння, яке визнає наявність у кожної речі духовного двійника.

У другому підрозділі "Взаємовплив світської та християнської духовності в процесі становлення особистості" розглядаються дослідницькі підходи розуміння й взаємовплив світської та християнської духовності в процесі становлення особистості.

Обґрунтовано, що на основі теоретичного аналізу феномена православної духовності окреслено коло понять, які концептуально є змістом поняття християнське людинознавство. Концепція духовності містить ряд понять – звернення та місія, схожість і несхожість, образ і подоба, символізм і історизм. Усі ці поняття антиномічні. Світська духовність визначається як секуляризм, тобто відчуження від церкви, як спроба модифікації самої релігійної системи з одночасним відчуженням внутрішнього релігійного життя у сферу власного інтересу.

Автор підкреслює, що незважаючи на численні праці, у науці ще не достатньо чітко зафіксовано складний взаємозв'язок системи світської й християнської духовності. Необхідний поглиблений аналіз взаємовідносин системи категорій християнської антропології та системи світської духовності. Такий аналіз має не лише теоретичне, але і практичне значення. Його актуальність визначається соціокультурною ситуацією в країні у цілому.

У третьому підрозділі "Духовність як сутність людини та природи" розкривається, як, незважаючи на зайву ідеалізацію сутнісної сторони духовності, християнські релігійні філософи намагались дати своєрідну, у релігійно-метафізичній формі, відповідь на хвилююче питання відносно духовного життя людини та природи.

Дисертант доводить, що вбачаючи сутність людини і природи в "духовній тілесності", християнські релігійні філософи бачили єдину можливість остаточного переродження світу в цю "духовну тілесність" через есхатологічну розв’язку світового розвитку. Але в реальному житті на шляху аскетизму, віри, любові, творчості людина вже здатна передбачати власну їй природну метафізичну сутність. Найбільше це притаманне святим. Аскетизм, любов, творчість внутрішньо об'єднуються між собою ідеєю жертовності й особливим, трепетним відношенням до світу: до всіх живих істот і до природи. Тільки на цьому шляху людина здатна бачити у всьому навколишньому "нетлінну" красу, у непотрібному вбачати потрібне й рятувати це потрібне від затемнення.

Зазначається, що однією з характерніших рис християнського людинознавства, релігійної філософії, особливо філософії всеєдності, є онтологізація фундаментальних категорій і понять, у тому числі й поняття "духовність". Духовність, розкриваючись у християнській релігійній філософії як категорія сутності, є не гносеологічною протилежністю матеріальності, а онтологічною тотожністю із нею, у силу чого матеріальність за своєю суттю виступає як "духовна тілесність". Поняття "духовна тілесність", будучи субстанціональним ядром феномена духовності, розуміється й описується в цій традиції як метафізична сутність людини та природи.

Зосереджено увагу на тому, що один із рівнів системи проблеми духовності передбачає онтологічну категорію, пов'язану з людиною і природою, яка несе в собі етико-естетичні функції. Такою універсальною категорією є поняття "краса". "Краса" виступає тією ознакою, яка вказує на можливість втілення "потрібного" і "бажаного" у суб'єктивній і об'єктивній реальності. Виходячи з цього, на думку автора, важливим є те, що базисний рівень – це роздум про саму онтологічну сутність людини і природи, про те, хто є суб'єктом, носієм усіх форм, вказаних вище, тобто про так звану "духовну тілесність". У цій метафізичній категорії християнські релігійні філософи виражали сутність самої духовності, поняття якої внаслідок цього й набуло статусу категорії сутності.

У другому розділі "Духовні цінності православ'я у структурі особистості" з'ясовано, що в широкому розумінні духовні цінності православ'я є системою уявлень про цілі і шляхи досягнення сакрального в житті людини.

У першому підрозділі "Духовність як функція сакрального" зазначено, що духовність як поняття включає в себе ціннісний зміст діяльності і в християнській релігійній філософії духовність виступає обов'язком людини.

У ході проведеного дослідження ми дійшли висновку, що проблема духовності в християнському людинознавстві ХХ століття, у християнській релігійній філософії, маючи своїм началом роздум про потенційну безкінечність людини й конечності її існування, про сутність смерті й безсмертя, послідовно розгортається в обґрунтування безсмертної "істинної" природи людини, суспільства, всесвіту і шляхах їх досягнення. Шлях досягнення безсмертя, будучи функціональною стороною духовності людини, ототожнюється з життєвим подвигом, самовідданою любов’ю та творчістю, сутністю яких є жертовність. Підкреслюється, що такий напрям думки приводить до розуміння того, що необхідно визнати виключну послідовність християнських релігійних філософів у метафізичному обґрунтуванні функціональної сторони духовності людини. Ідея жертви, яка пронизує функціональну сторону духовності, сакральності людини, у цій традиції знаходить своє метафізичне виправдання в понятті "безсмертної, об'єктивно-цінної, безкінечної духовної тілесності".

Зазначається, що в християнській релігійній філософії проблема духовності носить подвійний характер: з одного боку, вона антропоцентрична, а з іншого – космоцентрична. Людина своєю духовністю ініціює такий космічний, сакральний процес, який християнські релігійні філософи називають "одухотвореністю" всесвіту. Причому духовність у цій традиції виявляється у вигляді двох основних складових: функції та сутності. Людський вимір духовності – це функція.

Автор дисертації показує, що функціональне призначення духовності в суспільстві має за мету сутнісну "одухотвореність" всесвіту. Людина, будучи частиною всесвіту, має й сутнісний вимір духовності, як "духовної тілесності". Всесвіт також має в духовності свою сутність. Таким чином, людина виступає необхідним функціональним елементом всесвіту, який сприяє її "одухотвореності". Духовність як функція людини має, умовно кажучи, "суб'єктивний" і відносний характер. Духовність як сутність людини і всесвіту носить "об'єктивний" і абсолютний характер. Причому зміст функціональної сторони духовності (свідомо – вольової) у світлі цієї традиції відобразив вплив іудео-християнської традиції. Функціональна сторона духовності більшою мірою представлена у С.Л. Франка, Б.П. Вишеславцева і М.О. Бердяєва.

У другому підрозділі "Поняття "свободи", "свободи вибору", "свободи волі", "благодаті", "визначеності" як засіб аналізу процесу формування духовних цінностей людини" з'ясовуються особливості філософсько-релігійних, історико-богословських досліджень про свободу, свободу вибору, волі, благодаті, визначеності.

Дисертант акцентує увагу на тому, що співвідношення свободи та визначеності у християнстві є передумовою й корелятом філософської проблеми співвідношення свободи й необхідності, оскільки, будучи специфічним продуктом релігійного світогляду, поняття визначеності слугувало в історії філософії логічною моделлю для постановки таких важливих загальнофілософських проблем, як питання про свободу вибору, свободу волі, про узгодженість детермінізму й моральної відповідальності. У дослідженні доводиться твердження про те, що взаємодія благодаті і вільної людської волі, залежно від конфесіональної приналежності, може акцентуватися або на Божественній Визначеності, яка повністю детермінує людську волю, або на автономності людської волі, або (це православний варіант) на взаємному співробітництві Божественної й людської волі (принцип синергії).

Автор дослідження вважає, що, незважаючи на те, що центральна проблема в християнстві – проблема спасіння, свобода як одна з онтологічних характеристик людини-християнина використовується у всіх аспектах антропологічного релігійно-філософського аналізу. Ця обставина й зобов’язала нас розглянути категорію свободи у зв'язку з іншими антропологічними категоріями – свобода і свобода волі, свобода і синергія, свобода і благодать, свобода волі і свобода вибору.

У третьому підрозділі "Духовність із погляду православної антропології" з'ясовано, що в широкому розумінні християнські духовні цінності є системою уявлень про цілі та шляхи досягнення сакрального в житті людини.

Визначено, що спрямованість академічної православної антропології на вирішення проблеми спасіння визначає її пронизуваність екзистенціальними мотивами. Саму проблему спасіння православні антропологи аналізують як фундаментальну проблему людського існування, яка коріниться в самому житті й у кінцевому підсумку надає сенс і людському буттю, і буттю взагалі.

У ході проведеного дослідження ми дійшли висновку, що академічна православна антропологія – оригінальна релігійно-філософська течія, яка є християнською за змістом і філософською за своїми методами. Підкреслюється, що богословський персоналізм, або богослов'я особистості – один з найважливіших напрямків православної антропології сьогодні.

Автор висвітлює, що кінцеве завдання християнської антропології – указати людині шлях спасіння від того, що спотворює її істинний образ, і направити людину шляхом духовного зростання та поєднання зі своїм Творцем.

У третьому розділі "Методологічні проблеми духовного виховання особистості в процесі її соціалізації" аналізується зміст основ християнського людинознавства, а також визначено те, що, заглиблюючись у сутність християнської культури, потрібно враховувати насамперед, що саме православ’я є таким елементом, який творить культуру і зміст життя у вітчизняному суспільстві.

У першому підрозділі "Духовно-моральні проблеми становлення особистості як центральна проблема релігійної філософії ХІХ – ХХ століття" дисертант осмислює специфіку процесу виховання та формування особистості засобами християнських духовних цінностей, аналізується парадигма християнського людинознавства, християнського людинолюбства релігійними філософами ХІХ–ХХ століття.

Дослідження духовно-моральних проблем становлення особистості як центральної проблеми релігійної філософії ХІХ–ХХ століття привело автора до висновку, що в основі рішення світоглядних і філософських питань, які стояли перед християнською релігійно орієнтованою інтелігенцією кінця ХІХ – початку ХХ століття, лежала православна інтуїція віри. Дисертант, у дослідженні ставив за мету визначити смисл і роль православного розуміння у формуванні "слов'янофільської" традиції, прослідкувати розвиток і становлення християнської релігійної філософії – у поглядах тих філософів, чиї погляди на природу, віру та її місце у філософії виявились найпоказовішими, а саме "старших слов'янофілів" – І. Киреєвського та О. Хомякова, "філософа всеєдності" – В. Соловйова, а також таких філософів, як Ф. Голубинський, В. Кудрявцев-Платонов, П. Юркевич і В. Несмєлов.

У дисертації зазначається, що однією з найважливіших особливостей християнської релігійно-філософської традиції ХІХ – початку ХХ століття є освоєння, проробка православ'я засобами і у формах філософського розуму. Стверджуємо, що життя та творчість християнських релігійних філософів можуть бути яскравим прикладом справжнього здійснення у плані не лише теоретичному, але й у життєво-практичному ідеї побудови істинно християнської, православної філософії з чисто специфічними рисами східно-християнського, православного умогляду, втілюючи в життя "самобутнє православне мислення".

У другому підрозділі "Біблійна міфологічна антропологія та церковність як основа духовного становлення особистості" зосереджено увагу на з'ясуванні суті аксіології біблійної міфологічної антропології та церковності.

Доведено, що сутність такої риси міфологічної антропології, як залежність людини, яка знаходить своє письмове відображення в Біблії, від вищих сил, які визначають її існування й дії, успадковується в цілому християнським людинознавством, але виражена тут ученням про визначеність людини Богом. Автор підкреслює, що ця риса серйозно послаблюється й закривається протилежними догматами про свободу волі людини, про загробну відплату, про рятівничість церковної благодаті. Така суперечливість неминуча, оскільки християнська доктрина відображає одночасно дві протилежні тенденції в суспільному становищі людини класового суспільства: залежність від анімістичних сил суспільного розвитку та збільшення суб'єктивізації й індивідуалізації особистості як одне з проявів суспільно-історичного прогресу. Дисертант доводить, що при всьому радикалізмі перебудови християнської міфотворчості антропологія християнства у всіх своїх формах (у тому числі й у релігійно-філософській) залишається міфологічною. Виходячи з цього за всіма, навіть найбільш інтелектуально витонченими, побудовами християнських антропологів стоїть гранично просте міфологічне догматизоване богословське положення: Бог є Творцем і Спасителем світу й людини.

Визначено те, що досвід з'ясування автором, шляхом системного аналізу, сутності біблейської міфологічної християнської антропології й механізму її формування, показав важливість системного підходу при вивченні релігійних учень про людину, зробив очевидною необхідність вивчення релігійної антропології у взаємодії її з іншими елементами віронавчальної системи.

У третьому підрозділі "Духовно-моральні цінності православної етики в процесі актуалізації духовності людини" зосереджено увагу на питанні про мету і смисл життя, який визначає методологічну передумову дослідження місця й ролі християнської етики у формуванні духовно-ціннісних орієнтацій особистості.

Автор стоїть на позиції, що з погляду християнської свідомості соціальне оновлення життя не може бути відділеним від морального оновлення людини; соціально-економічний і моральний прогрес взаємозумовлені й повинні мислитися як дві сторони поступального прогресу. І хоча християнська моральність відрізняється від суспільних моральних норм, ця взаємозумовленість зберігається для членів як церкви, так і суспільства, адже онтологічні корені моральності мають загальнолюдський характер.

Зазначається, що система православної етики спирається на євангельське моральне знання, яке за своєю досконалістю може стати джерелом постійного етичного роздуму як за всім змістом у цілому, так і за можливістю, бажаністю й необхідністю співвіднесення будь-якої життєвої ситуації саме з цим моральним змістом. Така співвіднесеність визначає "правильність" і "неправильність" поведінки. Таким чином, Божественне одкровення стає джерелом морального знання особливо в смислі встановлення та впровадження у свідомість основних принципів морального життя.

Висловлюється розуміння того, що сьогодні в принципово нових соціокультурних умовах виникає гостра необхідність у засвоєнні того потенціалу духовних цінностей, який несе в собі християнська, православна культура. Важливого значення при цьому набуває філософсько-культурологічне осмислення того, що становлять собою в контексті християнської, православної традиції духовні цінності суспільства, яке їхнє співвідношення й механізми взаємодії з ціннісними орієнтаціями сучасного секуляризованого суспільства.

У Висновках дисертант подає теоретичні підсумки проведеного дослідження.

Сформульовано основні підсумки дослідження, які відповідають проблематиці та загальній структурі роботи, які висвітлюють в узагальненому вигляді основні теоретичні позиції дослідження.

Здійснене дисертаційне дослідження дає підстави стверджувати: аналітика християнського людинознавства ХХ століття надає упевненість, що успіх соціальних перетворень залежить від спроможності суспільства визначити детермінуючу роль духовного фактора в житті людини та суспільства.

Зазначається, що релігієзнавство як духовна аналітика ХХ століття сьогодні не може ігнорувати духовний досвід християнства, його уявлення про Бога, світ і людину, його діалектику вічного та сьогоденного, органічний зв'язок із Біблією, що саме по собі, як свідчить указаний досвід, є умовою істинності та повчальної цінності. Зверненість до минулого і традиціоналізм – характерна риса релігійного мислення, особливо яскраво виявилась у богослов'ї й філософії ХХ століття.

Обґрунтовано й детально розглянуто тему джерел християнського людинознавства в її найбільш суттєвому аспекті – соціальному. Християнське людинознавство, досліджуючи людину як соціальну одиницю, окреслює переваги християнсько-православної духовності, яка на відміну від інших видів духовності, є дієвішим чинником виховання особистості, що пояснюється великою кількістю інтегруючого аксіологічного – інтелектуального досвіду.

Висвітлено й досліджено критерії відмінності світської та християнської духовності. Взаємовплив і порівняння світської та християнської духовності в процесі становлення особистості є важливою умовою оптимізації процесу у системі вітчизняного виховання, що в свою чергу буде сприяти формуванню цілісної особистості, передбачає розвиток її у площині раціонально-логічного мислення. Тому доцільним є посилення їх впливу на процес державного виховання особистості.

Зазначається, що спадщина християнських релігійних філософів дає можливість теоретичного аналізу такого явища, як єдність духовного й природного через духовність. Однією з рис християнського людинознавства, християнської релігійної філософії є онтологізація фундаментальних категорій і понять, таких як духовність. Осмислюючи цінність людської особистості та її духовність, морально-етичні принципи християнського людинознавства, звертаючись до першоджерел християнської аксіології апологети християнської релігійної філософії транслювали духовні цінності християнства, допомагали осмислити як сьогодення та минувшину.

Показано, що значення духовності розкривається в християнській традиції не лише як категорія сутності, але і як категорія функції, призначення людини через її імперативність. Висвітлюється, що формування християнського людинознавства постає як поступовий процес інтегрування традиційних теологічних знань, екзистенційних філософських надбань і рефлексії над здобуттям практичного досвіду формування особистості навколо християнських цінностей.

Підкреслюється, що формування православної антропології відбувається в загальному контексті становлення християнської доктрини в цілому, тобто у взаємозв'язку та взаємодії з іншими елементами віроповчальної системи, що формувалася сотеріологією, теологією, етикою, що дозволило розкрити внутрішній механізм формування антропології. Християнські релігійні філософи ХІХ–ХХ століття вважають, що духовно-моральний стан особистості на основі християнських цінностей призводить до глибшого й гармонійнішого розвитку особистості, яке є стійкішим до викликів часу й виробляє імунітет до деструктивних чинників, які впливають на людину в сучасному бутті.

Виявлено, що основні риси біблейської антропології християнства, яка залишається міфологічною, у сучасних соціальних умовах не знижують напруженості світоглядного потенціалу через існування головної тези цієї антропології: Бог є Творцем і Спасителем світу й людини;

У дослідженні визначено, що сучасна система православної етики та євангельське моральне знання, переводить в імперативну площину і стає джерелом постійного етичного роздуму та формує можливість, бажаність і необхідність для особистості екзистенційного співвіднесення будь-якої життєвої ситуації саме з цим моральним змістом.

Результати дослідження знайшли відображення в таких наукових публікаціях:

Яковенко А.І. Християнські духовні цінності: духовність, моральність, святість (релігійно-філософський погляд) // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. – К., 2007. – № 1. – С. 32–36.

Яковенко А.И. Этика веры – духовное начало движения к святости // Філософські дослідження. Збірник наукових праць СНУ ім. В. Даля. – Луганськ, 2007. – № 8. – С. 137–141.

3. Яковенко А.І. Православні духовні цінності: релігійно-філософський погляд на сім`ю // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк, 2007. – № 1. – С. –60.

4. Яковенко А.І. Духовні цінності православ'я: святоотцівське вчення // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій": У 2 ч. – К., 2006. – Ч. 1. – С. 282–284.

5. Яковенко А.І. Духовність православного іконопису //Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Навчальні заклади культури і мистецтв України: особливості входження в Болонський процес". – К., 2007. – С. 252–254.

АНОТАЦІЯ

Яковенко А.І. Духовні цінності християнського людинознавства ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація містить аналіз філософських засад релігійного та світського розуміння сутності духовності суспільства й особистості, і це може бути критерієм у визначенні аксіології духовності. Дисертант акцентує увагу на тому, що серед найважливіших факторів, що забезпечують формування й розвиток духовно здорового суспільства, виступає релігійна культура, заснована на християнських цінностях, освічених духовним світлом православ’я. Зазначається, що нині знову актуальною є православна духовність, у якій чітко вибудована ієрархія життєвих цінностей.

Обґрунтовано, що досвід духовно-морального виховання на основі православної етики особливо значимий для сучасних пошуків шляхів досягнення духовної цілісності людини.

Показано, що християнським філософам, релігійним аналітикам християнське людинознавство, його уявлення про Бога, світ і людину імпонує своєю давністю, близькістю до Біблії, що для них само по собі є умовою істинності та повчальної цінності.

Ключові слова: християнське людинознавство, цінність, духовність, Бог, свобода, віра, формування особистості, православна етика.

АННОТАЦИЯ

Яковенко А.И. Духовные ценности христианского человековедения ХХ столетия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 – религиоведение. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

Диссертация содержит философско-религиоведческий анализ исследования духовных ценностей христианского человековедения ХХ столетия.

Определено, что христианское человековедение выбира-ет своим предметом человека как живое целое – соединение духовной сущ-ности с природно-биологическим организмом. Человек, по утверждениям христианских антропологов, воспроизводит структуру мира, основ-ными элементами которого считают духовное и материальное бытие.

Показано, что на основе теоретического анализа феномена православной духовности очерчен круг понятий, концептуально представляющих содержание указанного явления. Светская духовность определяется как секуляризм, то есть отчуждение от церкви, как попытка модификации самой религиозной системы с одновременным отчуждением внутренней религиозной жизни в сферу частного интереса.

На наш взгляд, усматривая сущность человека и природы в "духовной телесности", христианские религиозные философы видели единственную возможность окончательного перерождения мира в эту “духовную телесность” через эсхатологическую развязку мирового развития.

Показано, что необходимо признать исключительную последовательность христианских религиозных философов в метафизическом обосновании функциональной стороны духовности человека. Идея жертвы, пронизывающая функциональную сторону духовности, сакральности человека, в данной традиции находит свое метафизическое оправдание в понятии "бессмертной, объективноценной, бесконечной духовной телесности".

Установлено, что соотношения свободы и предопределения, взаимодействие благодати и свободной человеческой воли в христианстве есть предусловие и коррелят философской проблемы соотношения свободы и необходимости, являясь специфическим продуктом религиозного мировоззрения.

Определено, что направленность академической православной антропологии на решение проблемы спасения определяется ее проникновением экзистенциальными мотивами. В ходе проведенного исследования мы пришли к выводу, что академическая православная антропология – оригинальное религиозно-философское направление, христианское по содержанию и одновременно философское по своим методам.

Исследования духовно-моральных проблем становления личности как центральной проблемы религиозной философии ХІХ–ХХ столетия привело автора к выводу, что в основании решения мировозренческих и философских вопросов, стоявших перед христианской религиозно-ориентированной интеллигенцией конца XIX – начала XX вв., лежала православная интуиция веры, любви, добротолюбия.

Установлено, что сущность такой черты мифологической антропологии, как зависимость человека от высших сил, которая находит свое письменное отражение в Библии, определяющих его существование и действия, наследуется в целом христианским человековедением.

Показано, что система православной этики опирается на евангельское нравственное знание, которое по своему совершенству является источником постоянного этического размышления как по всему содержанию в целом, так и по возможности, желательности и необходимости соотнесения любой жизненной ситуации именно с этим нравственным содержанием.

Ключевые слова: христианское человековедение, ценность, духовность, Бог, свобода, вера, формирование личности, православная етика.

ANNOTATION

Yakovenko A.I. Spiritual values of Christian human study of the 20th century. –Manuscript.

The thesis for the degree of Candidate of Sciences in Philosophy in speciality 09.00.11 – the Theory of Religion. – Kyiv