Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Юр’єва Олена Геннадіївна

УДК 316.46.058.5:32.019.51

ЛІНГВІСТИЧНИЙ ВИМІР ПОЛІТИЧНОГО МАНІПУЛЮВАННЯ

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому національному університеті.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Примуш Микола Васильович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Бурдяк Віра Іванівна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

професор кафедри політології;

кандидат політичних наук, доцент

Петренко Вікторія Василівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політології.

Захист відбудеться 15 жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 14 вересня 2007 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Незалежно від того, демократичним чи недемократичним є походження політичної влади, політикум завжди прагне її утримати та використовувати на користь власних інтересів. Слід зазначити, що за умов “дефіциту харизми” політикум використовує маніпулятивний потенціал політичної мови: реалізує маніпулятивні сценарії та використовує методи політичного маніпулювання. Незважаючи на існування різних теорій та концепцій щодо питань політичного маніпулювання та його лінгвістичних аспектів, проблема залишається недостатньо вивченою, не існує загальної термінологічної бази та комплексного підходу до вивчення феномену. Особливу роль у маніпулятивних процесах відіграють лінгвістичні тенденції, а сучасна політика стає суто мовним полем, у межах якого вона відтворюється, функціонує та трансформується.

Політична боротьба ведеться лінгвістичними методами політичного маніпулювання, що дозволяють конструювати символічну реальність, яку ніколи не буде перетворено на життя. З плином часу приходить розуміння того, що бажання та почуття людей були використані політиками, коли електорат стає безкоштовним знаряддям боротьби за владу, внаслідок чого виникає криза довіри до влади, загострюються соціальні протиріччя, створюються умови для девіантної поведінки, тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковим планам Донецького національного університету, науково-дослідницькій темі кафедри політології “Методологія аналізу комунікативних процесів в соціально-політичній сфері українського суспільства” (№ 02-157-40) та програмам досліджень “Лабораторії соціальних досліджень та політичного аналізу” (Донецьк, Україна).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування сутності та специфіки реалізації маніпулятивних сценаріїв, використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких задач:

з’ясувати наукові підходи щодо проблеми політичного маніпулювання та визначити лінгвістичний вимір феномену;

уточнити зміст основних понять питання, що досліджується: “політичне маніпулювання”, “маніпулятивний сценарій”, “маніпулятивна стратегія” та ін;

дослідити специфіку реалізації маніпулятивних сценаріїв, розкрити лінгвістичний зміст маніпулятивних стратегій та тактик;

розкрити особливості використання політичної мови у маніпулятивних процесах;

розкрити специфіку використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання на прикладі реалізації маніпулятивного сценарію в українській політиці.

Об’єктом дисертаційного дослідження є політичне маніпулювання.

Предметом дослідження є лінгвістичні методи політичного маніпулювання.

У дисертації використані наступні методи:

метод узагальнення для визначення лінгвополітичних тенденцій в українських політичних процесах та визначення етапів розвитку конфлікту навколо острова Коса Тузла;

метод систематизації та операціоналізації понять для того, щоб запропонувати типологізацію головних категорій дослідження (“політичне маніпулювання”, “маніпулятивний сценарій”, “маніпулятивні стратегії” та “методи маніпулювання”);

метод контент-аналізу з метою виявити умови виникнення та розвитку українсько-російського конфлікту з приводу острова Коса Тузла; визначити головні лінгвістичні методи маніпулювання, що використовувалися під час активізації українсько-російського конфлікту з питань острова Коса Тузла у 2003 році та розробити моделі подальшого використання конфліктного маніпулятивного сценарію у контексті сучасної української політики. Для вивчення політичних текстів загальноукраїнських видань “Дзеркало тижня” та “День” задля визначення ключових лінгвістичних методів, що використовувалися під час реалізації маніпулятивного сценарію навколо острова Коса Тузла;

компаративний метод для визначення особливостей маніпулятивних процесів в Україні: філологічний щодо вивчення лінгвістичних відмінностей маніпулятивних стратегій Україна та Росії; кростемпоральний щодо визначення та демонстрації відмінностей маніпулятивних процесів в сучасній Україні та СРСР; бінарний щодо визначення відмінностей та тенденцій маніпулятивних процесів в Україні та Росії під час активізації конфлікту навколо острова Коса Тузла (2003 р.); кроснаціональний щодо визначення тенденцій маніпулятивних процесів в Україні;

стилістичний аналіз конфліктних текстів щодо вивчення подій навколо острова Коса Тузла (2001-2005 рр.);

сценарний метод для вивчення маніпулятивного сценарію конфліктних подій навколо острова Коса Тузла (2001-2005 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше було комплексно досліджено лінгвістичний вимір політичного маніпулювання, з’ясовані особливості реалізації маніпулятивних сценаріїв в українських політичних процесах, визначені головні небезпеки поглиблення маніпулятивних процесів для українського соціуму.

У дисертації обґрунтовано ряд положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

Дістало уточнення визначення політичного маніпулювання як сукупності відкритих чи/та прихованих інтеракцій між суб’єктом та об’єктами (реципієнтами) комунікативного процесу, що відбуваються з метою формування, корекції або спростування існуючих стереотипів, ціннісно-моральних настанов, політичних ставлень та поведінкових реакцій на користь прихованим цілям, інтенціям та інтересам комунікатора, налаштованого на отримання політичної перемоги або домінування.

Поглиблено вивчення лінгвістичних аспектів політичного маніпулювання та розроблено модель, що пояснює структурні елементи політичного маніпулювання. У дисертаційному дослідженні лінгвістичні методи політичного маніпулювання

розглядаються як специфічне “знаряддя” політичних акторів, що тяжіють до викривлення або спотворення сприйняття політичної реальності об’єктів маніпулювання задля досягнення політиками власних цілей та отримання політичної перемоги. Використовуючи лінгвістичні методи політики втілюють у життя маніпулятивні сценарії, результатом чого стає “свідома” та “добровільна” трансформація політичних стереотипів, настанов і поведінкових реакцій соціуму.

На новому науковому рівні запропоновано розуміння дослідження маніпулятивних сценаріїв як складних та багаторівневих систем, що структурують та уможливлюють процес створення, зберігання та продукування символічної політичної реальності, створеної за допомогою методів маніпулювання (у тому числі лінгвістичних). Внаслідок чого було визначено поняття “маніпулятивна стратегія” як оптимальна реалізація інтенції комунікатора щодо конкретної мети, здатність контролювати й редагувати комунікацію на рівні тактичних прийомів з метою впливу на об’єкт комунікації, його політичні стереотипи, ціннісно-моральні настанови та поведінкові реакції.

Було уточнено типологію маніпулятивних стратегій за наступними ознаками: за функціями (стратегії позиціонування, оптимізації, інновації), за напрямками дії (стратегії агресії, права на повідомлення, переможця, опозиціонера та ін.) та виокремлено комбіновані стратегії. Додатково було визначено співвідношення між тактикою й методами політичного маніпулювання, що характеризується як асиметричне, у зв’язку з тим, що, по-перше, один метод може використовуватися у межах різних тактик, а, по-друге, тактична варіативність маніпулювання забезпечується використанням сукупності вербальних й невербальних методів.

Розроблено нову класифікацію лінгвістичних методів політичного маніпулювання: за лінгвістичними конструктами (вибір чи конструювання формальної форми тексту, вибір та конструювання слів, вибір синтаксичних конструкцій та ін.) та за засобом викривлення інформації (метод ігнорування інформації, легалізації брехні, нечесного балансування та ін.).

На новому науковому рівні досліджено схему реалізації маніпулятивного сценарію на прикладі прикордонної проблеми навколо острова Коса Тузла та визначено домінантні лінгвістичні методи політичного маніпулювання, що використовувалися під час конфлікту. Доведено, що у ситуації, що досліджувалася, було розіграно ефективний з точки зору російської сторони маніпулятивний сценарій. Маніпулятивна стратегія агресії, яку використовувала російська сторона вимагала активної реакції супротивника, тоді як українські аналітики припустилися помилки, коли вдалися до використовування стратегій замирення. Як результат, маніпулятивний сценарій, розроблений українською стороною, виявився неефективним.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертаційного дослідження є певним внеском у вивчення загальнотеоретичних та прикладних аспектів політичного маніпулювання. Теоретичні та практичні результати, що були отримані автором, можуть бути використані при розробці та підготовці спецкурсів для політологів, для отримання теоретичних та практичних даних у подальших дослідженнях. Дисертаційна робота також може бути рекомендована політичним технологам, рекламістам та політологам для ознайомлення.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у доповідях та повідомленнях на наступних наукових конференціях та науково-практичних семінарах:

Варшавський Європейський Форум (Варшава, 2001);

Міжнародна науково-практична студентська конференція “Політичні та економічні трансформації у Центральній та Східній Європі” (Тарту, 2001);

Міжнародна науково-практична конференція “Альтернативи глобалізації: людський та науково-технічний потенціал Росії” (Москва, 2002);

Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2002” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 26-27 квітня 2005 року);

Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2007” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 18-19 квітня 2007 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у трьох статтях у фахових виданнях, у статті у нефаховому виданні та п’яти тезах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 189 сторінок, обсяг основної частини – 170 сторінок, список використаних джерел містить 250 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” подається загальна характеристика дисертаційного дослідження: обґрунтовується актуальність обраної теми; зазначається її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначається мета та задачі поставлені задля її досягнення; формулюються об’єкт й предмет дослідження; визначаються методи дослідження; висвітлюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження політичного маніпулювання” подається огляд літератури з теми дослідження, висвітлюються методологічні основи та теоретичні моделі дослідження політичного маніпулювання. Задля визначення наукового стану розробки проблеми було з’ясовано три методологічні підходи щодо вивчення питань політичного маніпулювання: філософський, психологічний та політологічний.

У дисертаційній роботі зазначається, що вивчення феномену політичного маніпулювання має давню історію. У філософських трактатах Сходу в мистецтво управління державою і політикою органічно вписано маніпулятивний підхід. Мистецтво створювати та реалізовувати за допомогою хитрощів плани з прихованими цілями були предметом дослідження видатних китайських полководців та філософів.

Слід зазначити, що ґрунтовні наукові та прикладні дослідження проблеми політичного маніпулювання було розпочато на початку ХХ століття, коли головною метою науковців став пошук засобу, який би допомагав створювати у межах суспільства ілюзорний стан “несвідомого натовпу”, що дозволяв би вдало керувати маніпульованим суспільством. Відкриття Г.Лебона, З.Фрейда, С.Московічі, Е.Канетті та інших дослідників у сфері політичної психології окреслили нові зрізи дослідження проблеми політичного маніпулювання.

У сучасній політичній науці можна виокремити декілька напрямів дослідження проблеми: психологічна школа (Р.Броун, Г.Лебон, С.Московічі, Р.Гудін), соціологічна школа (Е.Аронсон, Г.Паккард), політична наука (Г.Кара-Мурза, А.Цуладце), політична лінгвістика (С.Бацевич, Н.Гронська).

Задля визначення власного зрізу наукового дослідження, автор виокремив концепції, що суттєво вплинули на його напрямок, серед них: загальна теорія поведінки людини (К.Халл), теорія модифікації поведінки (Б.Скіннер); біхевіоральна теорія (К.Роджерс); теорія політичного поля (П.Бурдьє); теорія мотивації (Д.Маклелланд, Дж.Аткінсон); теорія символічної політики (М.Фуко); теорія перформативної поведінки (С.Мелроуз); теорія політичного спектаклю (Гі Дебор) та ін.

У другій половині ХХ століття відбулося наукове поєднання досліджень у політичній науці та лінгвістиці. На цьому етапі було розроблено наступні теорії, які стали підґрунтям для дисертаційного дослідження та визначення наукового поля для подальшого вивчення проблеми політичного маніпулювання: теорія “спіралі мовчання” (Е. Ноель-Нойман); “модель привратника” (К.Левін); модель “ситуативного управління поведінкою” (Ф.Латенс, Р.Крейтер, П.Лазарсфельд); теорія когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер); теорія політичного дискурсу (Т.А. ван Дейк, Ж.Женетт, Г.Кресс, Д.Грін); дослідження метафори (Дж.Лакофф, М.Джонсон); дослідження риторичних засобів впливу (К.Гільомен); теорія управління враженнями у соціальній взаємодії (І.Гофман); теорії лінгвістичної відносності та теорії лінгвістичної детермінованості (Е.Сепір, Б.Уорф) та ін.

У російській політичній науці проблема політичного маніпулювання вивчається полідисциплінарно (Г.Грачов, Р.Борецький, І.Мельник, Н.Гронська, А.Цуладзе, О.Доценко та ін), тоді як вітчизняна наукова школа представлена невеликим колом вчених, що досліджують проблеми політичного маніпулювання (Й.Варій, Г.Почепцов, М. Попович, Г.Постригань, В.Бурдяк, В.Петренко, О. Чекмишев, Д.Богуш).

Не применшуючи значення розробок українських вчених, треба зазначити, що в них відсутні комплексні теоретичні дослідження політичного маніпулювання. Залишається без уваги дослідження специфіки реалізації маніпулятивних сценаріїв та використання лінгвістичних методів, що суттєво впливає на розуміння питання політичного маніпулювання.

У межах першого розділу дисертації визначено сукупність чинників, що уможливлюють політичне маніпулювання: психологічні, когнітивні, логічні, соціологічні, комунікативно-семіотичні, структурно-семіотичні. У межах кожного зазначеного чиннику лінгвістичний вимір політичного маніпулювання відіграє визначну роль, у зв’язку з тим, що людське світосприйняття формується, реалізується та видозмінюється мовними засобами.

У дисертації автор виокремив головні риси та особливості процесу політичного маніпулювання: по-перше, воно пов’язується з контролем та владою, по-друге, має прихований характер, по-третє, впливає на світосприйняття та поведінку індивідів, груп або мас, по-четверте, визначає або корегує їх політичну діяльність, по-п’яте, призводить до зміни політичних позицій маніпулятора. У якості головних структурних елементів процесу маніпулювання автор визначив наступні: суб’єкт маніпулювання (маніпулятор, актор впливу), об’єкт впливу та предмет маніпулювання (тобто та емоційна, оціночна або поведінкова сфера, яка підлягає модифікації).

Крім того, у дисертації автор виокремив наступні елементи, які є непорушними складовими теорій політичного маніпулювання: по-перше, сила ідеї, від якої залежить розвиток наступних подій, по-друге, прихований перехід від символу до дії, та, як результат, спотворення розуміння і бачення реальності на користь маніпулятивним ідеям, думкам, ставленням, поведінковим актам.

У результаті вивчення наукового досвіду західних та українських дослідників з-понад сукупності вимірів дослідження політичного маніпулювання було визначено лінгвістичний вимір, де лінгвістичні методи політичного маніпулювання розглядаються як специфічне “знаряддя” політичних акторів, що тяжіють до викривлення або спотворення сприйняття політичної реальності задля досягнення політиками власних цілей та отримання політичної перемоги. Внаслідок чого було розроблено модель розуміння сутності та структури політичного маніпулювання.

У моделі визначено специфічний простір - маніпулятивне поле, у межах якого реалізуються маніпулятивні сценарії. У якості головних структурних елементів процесу політичного маніпулювання виступають, з одного боку, комунікатор — суб’єкт маніпулювання, а, з іншого, — об’єкт маніпулювання — людина (або група людей), які є реципієнтами маніпулятивного впливу. Процес політичного маніпулювання починається з усвідомлення маніпулятором маніпулятивного задуму (або інтенції), що обумовлюють розробку та втілення маніпулятивного сценарію. Відповідна стратегія та тактики, а також спектр методів, що використовуються, обираються залежно від масштабів та специфічних рис мети маніпулювання.

Додатково автором розглядаються моделі функціонування механізмів інтерпретації інформації при політичному маніпулюванні, запропоновані дослідниками А.Слоуменом, А.Котовим та визначається яким чином лінгвістичні методи політичного маніпулювання виконують роль ключа до запуску емоційних або раціональних структур свідомості. Внаслідок чого автор доводить існування феномену маніпулятивного ланцюжка та, як результат, неможливість уникнення політичного маніпулювання жодним з учасників маніпулятивного процесу.

У роботі автор підкреслив, що можливості для реалізації політичного маніпулювання розширюються завдяки тому, що сучасна людина перебуває у необмеженому комунікативному та маніпулятивному полі, серед великої кількості

фактів, подій, оцінок та інтерпретацій. Задля визначення такої особистості існує термін “багаторівнева людина”, у якої “виникає змішування понять” та яка не розуміє взаємозв’язку подій. Таким, на думку автора, сьогодні є фон “політичного спектаклю” (термін Гі Дебора), в якому методи політичного маніпулювання постійно вдосконалюються та використовуються під час реалізації маніпулятивних сценаріїв.

Таким чином, у першому розділі автором було виокремлено власну нішу дослідження невирішених питань політичного маніпулювання, викладено теоретико-методологічні засади дисертації, визначено ключові політичні категорії, обґрунтовано обрані напрямки дослідження та його загальну методологію.

У другому розділі “Маніпулятивні сценарії та лінгвістичні методи політичного маніпулювання” запропоновано авторське бачення механізмів функціонування політичного маніпулювання через реалізацію маніпулятивних сценаріїв, що складаються зі стратегії й тактик. Під терміном “маніпулятивний сценарій” автор розуміє складну та багаторівневу політичну категорію, що пояснює та уможливлює процес створення, зберігання та продукування політичної та соціальної “реальності” в інтересах маніпулятора за допомогою розробки та втілення маніпулятивної стратегії, тактик, а також через використання методів політичного маніпулювання, у тому числі лінгвістичних.

Маніпулятивний сценарій представляє собою специфічний світ символічних конструкцій мови, аудіообразів, емоційних станів та асоціативних ефектів. Принцип експлуатації створеної мовою маніпулятора ілюзорної картини реальності полягає в тому, щоб у масовій свідомості почали функціонувати нові конструкції (ідеї, мотиви, ярлики), які в перспективі стануть невід’ємною частиною процесу прийняття рішень та реалізації поведінкових актів. Ключем до функціонування й активізації нових конструкцій та, як результат, модифікації поведінки стають політичні тексти, декларованою метою яких стає “надання інформації” щодо політичних процесів, явищ, подій та ін.

За допомогою маніпулятивних сценаріїв політикам вдається експлуатувати емоції, побоювання, які піддаються мовній стимуляції, що відбувається через використання лінгвістичних методів та риторичних фігур. Сучасна політична мова оперує яскравими образами, а не логічно аргументованою інформацією. Найдієвішими повідомленнями є не ті, що запам’ятовується, а ті, що залишають яскраві емоційні враження (позитивного або негативного характеру). Тому завдання сучасного політичного меседжу — мотивувати прийняття рішення через кілька днів, тижнів після того, як воно було сприйняте.

Автор вважає, що реалізація маніпулятивного сценарію відбувається завдяки створенню нових символів та смислів, наповнення політичних очікувань новим змістом, що у сукупності викривляє буденну реальність або відволікає від неї людей.

Маніпулятивні сценарії розробляються таким чином, щоб якнайшвидше та якнайефективніше змінити ситуацію, що не відповідає інтересам маніпулятора. Саме тому з-посеред людського загалу обираються “цільові аудиторії” (як групи людей, на яких буде розраховано вплив) та виокремлюються “мішені впливу” (за

О.Доценко). Коректний (з точки зору ефективності маніпулювання) вибір “цільової аудиторії” дозволяє визначити ефективні комунікативні канали та виокремити домінантні методи політичного маніпулювання. Наприклад, апелюючи до інтересів середнього класу Р.Богатирьова у власних виступах звертається до медиків, вчителів, використовуючи власний статус медика як символізацію того, що вона “своя” у межах цільової аудиторії.

У дисертації автор підкреслив значну роль маніпулятивної інтенції у процесі розробки та реалізації маніпулятивних сценаріїв та визначив її як свідомий чи інтуїтивний намір комунікатора, що визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення. Особливістю інтенції в маніпулятивних сценаріях є те, що вона залишається прихованою для більшості людей.

У другому розділі автор підкреслює, що задля ефективної реалізації маніпулятивних сценаріїв необхідно звернення до певної кількості політичних ресурсів, які автор виокремлює у наступні групи:

утилітарні ресурси, тобто фінансове забезпечення політика, політичної партії, кампанії. Так, президентська кампанія в Україні (2004) вважається спеціалістами найдорожчою українською передвиборчою кампанією;

інформаційні ресурси — найбільш масштабний, популярний та впливовий з точки зору маніпулювання шлях активізації людей;

технічні ресурси, що представляють собою сукупність маніпулятивних прийомів, методів та PR-акцій, що використовуються політиками під час реалізації маніпулятивних сценаріїв;

адміністративний ресурс, який ще з часів СРСР постійно використовувався політиками задля забезпечення власних інтересів, після дискредитації адміністративного ресурсу під час президентської кампанії в 2004 році його використання набуло більш складних та прихованих форм.

У дисертаційному дослідженні автор звертає увагу на складну структуру маніпулятивних сценаріїв та детально вивчає стратегію й тактики. Під маніпулятивною стратегією автор розуміє оптимальну реалізацію інтенції маніпулятора щодо конкретної мети, здатність контролювати й редагувати комунікацію на рівні тактичних прийомів з метою впливу на об’єкт маніпулювання, його політичні стереотипи, ціннісно-моральні настанови та поведінкові реакції. Так, автор вважає, що головними елементами маніпулятивної стратегії є наступні: вибір глобального наміру або місії; визначення порядку презентації та черговість реалізації складових сценарію; побудова структури спілкування у певному комунікативному режимі (діалог, монолог тощо), стилі (епічний, розмовний), жанрі (іронія, декларація, програма, заклик).

Слід звернути увагу на те, що ефективність політичного маніпулювання залежить від кількості об’єктів, що піддалися впливу, тоді як якість та довготривалість пост-маніпулятивних ефектів залежить від сукупності факторів: якості та кількості маніпулятивних технік, характеру установок та ідей, якими маніпулюють; психологічного стану суспільства та ін.

Крім того, вивчення наукових концепцій та ознайомлення з прикладами політичної реальності дозволило авторові класифікувати маніпулятивні стратегії наступним чином: за функціями (стратегії позиціонування, диференціації, оптимізації, інновації); за напрямками дії (стратегії агресії, консенсусу, контролю права на повідомлення, переможця, жертви, опозиціонера) та комбіновані стратегії.

У дисертації автор звернув увагу на те, що метою стратегії є корекція моделі світу об’єкту маніпулювання та трансформація ставлення, поведінки. Тактика є рішенням лише однієї задачі у межах єдиної стратегічної мети. Тактика вирізняється за ознакою єдиного сенсу, який можна представити різними вербальними й невербальними маніпулятивними методами.

Співвідношення між тактикою й методами маніпулювання автор характеризує як асиметричне, у зв’язку з тим, що, по-перше, один метод може використовуватися в межах різних тактик, а, по-друге, тактична варіативність маніпулювання забезпечується використанням сукупності вербальних й невербальних методів.

У зв’язку з тим, що сучасні маніпулятивні сценарії представлені великою кількістю різноманітних методів, у межах даного дисертаційного дослідження доцільно класифікувати їх за наступними ознаками: по-перше, методи, напрацьовані в результаті порушення правил побудови лінгвістичних конструктів, а, по-друге, методи, які призводять до викривлення та спотворення інформації. Серед методів маніпулювання особливе місце посідають лінгвістичні, як такі що безпосередньо допомагають маніпулятору спотворювати інформацію та модифікувати ставлення й поведінку людей, тим самим досягати прихованих цілей. Складність вивчення цих методів полягає у полідисциплінарному характері проблеми, у високій варіативності мови та, як наслідок, лінгвістичних методів маніпулювання, що вона використовує. Так, у практичному політичному процесі лінгвістичні методи маніпулювання можуть носити індивідуальний характер, притаманний виключно одному конкретному політику, що ускладнює систематизацію та типологізацію методів політичного маніпулювання.

Результатом використання методів маніпулювання стає когнітивний зсув або викривлення інформації та, як результат, зміна розуміння політичної реальності в цілому. За таких обставин у політичному процесі (при його аналізі та на рівні прийнятті рішень) людина керується не дійсними подіями, а заданою схемою мотивів, інтерпретацій, кліше, тому що маючи “набір можливих реакцій” людина шукає знаки або символи, які маніпулятор зазначив як “єдине вірне рішення”.

У дисертаційній роботі автор зазначив, що символічна влада, яку закріплюють за допомогою реалізації маніпулятивних сценаріїв та використання методів політичного маніпулювання, спрямована на посилення і підтвердження існуючого співвідношення сил, що конструє структуру соціального простору. Маніпулятивна реальність не є стабільною та незмінною системою, це пов’язано з функціонуванням багатьох соціальних, культурних, політичних та психологічних чинників.

Дослідження практики використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання дозволило автору виокремити три типи політичної мови, що посідають особливе місце у межах маніпулятивного поля: харизматична, провокативна та ритуальна. Харизматична мова є взірцем закладених в неї маніпулятивних стратегій та використаних методів. Вона поєднує в собі натхнення,

віру, ідейність та здатна ефективно впливати на мислення та поведінку людей (У.Черчиль, Д.Кенеді). Провокативна мова відрізняється завищеною емоційністю та цілеспрямованим використанням маніпулятивних стратегій та тактик з метою максимально ефективно вплинути на мислення та поведінку більшості людей. Виступи політиків на Майдані та гучні політичні заяви (О.Зінченко, М.Бродський, Ю.Тимошенко) можна вважати прикладами провокативного мовлення. Ритуальна мова використовується у якості символічного доказу, що людина знає правила соціальної та політичної гри, розділяє та приймає їх. Вона використовує методи маніпулюваня у цілях переконання та реалізується в щоденному політичному житті. Наприклад, “я хотів би підкреслити, що ми керувалися виключно Конституцію України та виключно національними законами” (В.Ющенко).

Слід звернути увагу на те, що в українських політичних реаліях маніпулятивні сценарії не завжди досягають поставленої мети, а людський потенціал, отриманий за допомогою методів маніпулювання, залишається невикористаним. Метою маніпулятивних сценаріїв часто є отримання влади через подолання недовіри, створення позитивного іміджу, репутації. Досягнувши мети, українські політики не зважають на те, що політичний резерв у вигляді людської підтримки можна буде використовувати у майбутньому. Вони витрачають цей капітал та приходять до наступного “іспиту виборами” більш слабкими у порівнянні з опонентами-маніпуляторами.

За підсумками другого розділу: по-перше, реалізація політичного маніпулювання уможливлюється втіленням у життя складних та багаторівневих маніпулятивних сценаріїв; по-друге, маніпулятивні сценарії складаються з стратегії й тактик, до яких закладено низку методів маніпулювання; по-третє, у сучасних політичних процесах під час реалізації маніпулятивних сценаріїв особливу роль відіграють лінгвістичні методи маніпулювання; по-четверте, політична мова стає специфічним полем, у межах якого формується, видозмінюється та реалізується політична реальність, якою на власну користь маніпулюють політичні актори; по-п’яте, головною причиною, що ускладнює виокремлення інформації, якою маніпулюють, та уникнення її впливу є безкінечна можливість перекомбінування одиниць політичного маніпулювання (стратегії, тактик, методів) під час реалізації маніпулятивного сценарію.

У третьому розділі “Політичне маніпулювання в Україні: лінгвістичний вимір” автор детально розглянув маніпулятивні процеси, що відбуваються в Україні та визначив наступні етапи розвитку політичної мови в Україні:

Перший етап (1991-94 рр.) — це період початку незалежності, коли політики використовували застарілу лексику радянських часів “гласність”, “перестройка” та нову про європейську термінологію “демократія”, “свобода слова”, “свобода вибору”, “права людини”. На той період тяжіння до певної лексики ділило український політикум на дві групи: консервативну, яка була готова повернутися до СРСР, та прогресивну, демократичну, яка прямувала до Європи.

Другий етап (1994 – 2001) характеризувався використовуванням економічних, фізичних та медичних термінів, таких як: “стагнація”, “заморожування”, “інфляція”.

Третій етап (2001 – 2004) у розвитку української політичної мови та маніпулятивної лексики в Україні став період революційних подій в суспільстві “Повстань, Україно” та Помаранчева революція. Так, у політичному словнику зявились наступні вербальні конструкти: “кучмізм”, “бандит”, “кучмократія”, “режим”, “кучманоїди”.

Четвертий етап (2004 – 2006) можна визначити як постреволюційна або постпомаранчева лексика, що характеризується спекуляцією “ідей та цінностей Майдану” та поступово десемантизується: “чесність”, “прозорість”, “чисті руки”, “справедливість”.

У третьому розділі автор звернув увагу, що внаслідок тоталітарного минулого, в українських політичних текстах активно експлуатується модель ворога, який звинувачується у політичних проблемах та кризах. За допомогою образу “ворога” політикам вдається керувати суспільством, мобілізовувати людей та модифікувати їхню поведінку. На даному етапі політичного розвитку в Україні, ораторські здібності політика важать більше, ніж його професійні та особисті якості.

Автор виокремив дві групи найпоширеніших лінгвістичних маніпуляцій, що є актуальними для українських політичних процесів: по-перше, це маніпуляції загального характеру, які можуть використовуватися будь-якою політичною силою (їхня ілюзорність швидко розвіюється політичними реаліями та знецінюється): “чиновники нічого не роблять”, “представники влади лише набивають власні гаманці”, “політики живуть за власними інтересами” та ін.; та, по-друге, маніпуляції ситуативного характеру, які “народжуються” як реакція на кризу, політичний виклик, зміну політичної влади та є знаковими для певної політичної сили, окремого політика або політичного періоду. Саме маніпуляції ситуативного характеру на тривалий термін фіксуються у масовій свідомості та замикаються у ланцюжок “слово — асоціація”, “асоціація — слово”.

Крім того, автору вдалося виокремити домінантні маніпулятивні тенденції у сучасній політичній мові такі як: персоніфікованість (“Я знаю його/її як порядну людину”); інтимність звернень (“мої друзі”, “моя нація”, “моя Україна”, “любі мої”); розповсюдження політичної риторики на побутовий рівень (“рівні можливості”, “громадська непокора”, “європейський вибір”, “права людини”); командність риторики (“прозора політика” у Ющенко В., та “прозорі конкурси” у Семенюк В.); використання різноманітних риторичних фігур: (метафори: “треба подолати хворобу, яка метастазами вразила політичну систему”; метонімії: “країна чекає”, “Європа дивиться”) та ін.

Широке та всебічне використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання посилює ефективність маніпулятивних сценаріїв, що відіграють значну роль у творенні українського політичного процесу. Автор зазначив, що з подальшим ускладненням політичних процесів слова і символи почнуть відігравати головну роль у маніпулятивних процесах; вони будуть здатні корегувати або модифікувати нову ідентичність соціуму, яким маніпулюють.

У межах дисертаційного дослідження автор звернув увагу на особливість розвитку маніпулятивних процесів в Україні під час президентської кампанії 2004 року та парламентських перегонів 2006 року. Політичні події листопада-грудня 2004

року стали “шоковою терапією” та випробуванням для розвитку української політичної мови, яка стала віддзеркаленням подій, що відбувалися в політиці та суспільстві. Головною ознакою зміни політичної мови зазначеного періоду стала стилістична зміна методів спілкування на рівні влада — суспільство, коли у політичних виступах з’явилися інтимні інтонації, нехарактерні для попередніх політичних подій, наприклад, у зверненнях “народного президента” та “помаранчевих” політиків (“моя нація”, “мої друзі”, “моя Україна”, “мої любі”, “дорога помаранчева громадо” та ін.).

Прикладним аспектом дисертаційної роботи став політичний аналіз маніпулятивного сценарію конфліктних подій навколо острова Коса Тузла.

Мета прикладного дослідження – виявити умови виникнення та розвитку українсько-російського конфлікту з приводу острова Коса Тузла; визначити головні лінгвістичні методи маніпулювання, що використовувалися під час активізації українсько-російського конфлікту з питань острова Коса Тузла у 2003 році та розробити моделі подальшого використання конфліктного маніпулятивного сценарію у контексті сучасної української політики. Об’єкт дослідження – конфлікт з приводу острова Коса Тузла (2001-2005 роки). Предмет – базові позиції головних дійових осіб, лінгвістичні характеристики та особливості кризи, ярлики, риторичні фігури маніпулятивного характеру, що використовувалися у ході “тузлинської кризи”.

Автором було запропоновано попередню робочу гіпотезу: проблема українсько-російських відносин стосовно острова Коса Тузла є кризовим маніпулятивним сценарієм, що використовувався задля: політичного торгу та тиску між РФ та Україною; перекриття важливих політичних подій, що мали відношення до персоніфікованих інтересів окремих політиків, лобіювання питань НАТО, ЄЕП та ядерної зброї.

Задля вирішення поставлених прикладних задач автор здійснив контент-аналіз текстів загальноукраїнських газет “Дзеркало тижня” та “День”.

За висновками контент-аналізу автору вдалося виокремити етапи реалізації маніпулятивного сценарію:

Передумови конфлікту (2001 – вересень 2003 р.)

Виникнення конфлікту та накопичення протиріч (жовтень – листопад 2003 р.)“

Офіційне” розв’язання конфлікту (грудень 2003 р.)

Рецидив тузлинського питання (березень – серпень 2005 рр.)

У результаті проведення контент-аналізу автор дійшов наступних висновків:

По-перше, у ситуації, що досліджувалася, було розіграно ефективний з точки зору російської сторони маніпулятивний сценарій, при тому що Україна не змогла використати ситуацію у власних інтересах та поступилася РФ в економічному плані.

По-друге, маніпулятивна стратегія агресії, яку використовувала російська сторона завжди вимагає активної реакції супротивника, тоді як українські аналітики припустилися помилки, коли вдалися до використовування стратегії замирення, як таких, що підкріплювали та стимулювали агресивність супротивника.

По-третє, маніпулятивний сценарій, розроблений українською стороною, виявився неефективним; українським політикам не вдалося підписати документи щодо належності острова Коса Тузла Україні, що у майбутньому дозволить Росії використовувати маніпулятивний сценарій, що досліджується, стосовно інших політичних питань.

Результати контент-аналізу підтвердили правильність припущень, зроблених автором у третьому розділі, та продемонстрували адекватність запропонованої робочої гіпотези.

За підсумками третього розділу: по-перше, українські політичні процеси всебічно охоплені різноманітними маніпулятивними сценаріями, стратегіями та тактиками, що використовують весь арсенал лінгвістичних методів політичного маніпулювання; по-друге, відсутність поступового планування та ефективної реалізації маніпулятивних сценаріїв призводить до перетинання різновекторних маніпулятивних хвиль та нейтралізує або спотворює маніпулятивні ефекти; по-третє, результати маніпулятивних сценаріїв, що неефективно використовуються українським політикумом, здатні посилити кризу недовіри в українському соціумі, спричинити конфліктогенність у його межах та призвести до реалізації девіантних поведінкових актів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведене теоретико-методологічне узагальнення і нове вирішення проблеми, що виявляється у розкритті особливостей реалізації маніпулятивних сценаріїв та використанні лінгвістичних методів політичного маніпулювання в українських політичних процесах. На основі теорій та концепцій щодо політичного маніпулювання та результатів отриманих у ході авторського прикладного дослідження була доведена доцільність вивчення тенденцій розвитку маніпулятивних процесів та специфіки реалізації маніпулятивних сценаріїв в України, як таких, що здатні суттєво вплинути на подальший політичний розвиток держави.

Вивчення основних питань політичного маніпулювання, специфіки маніпулятивних процесів в Україні дозволило означити ряд підсумків та узагальнень. Головні з науково-практичних висновків такі:

Політичне маніпулювання представляє собою сукупність інтеракцій між суб’єктом та об’єктами (реципієнтами) маніпулятивного процесу у межах певного маніпулятивного поля, що відбуваються з метою формування, корекції або спростування існуючих стереотипів, ціннісно-моральних настанов, політичних ставлень та поведінкових реакцій на користь прихованим цілям, інтенціям та інтересам комунікатора, налаштованого на отримання політичної перемоги або домінування.

За умов існування “дефіциту харизми”, що характеризує сучасний стан українського політикуму, та персоніфікації політичних цілей головним засобом політичного менеджменту стає політичне маніпулювання. У результаті реалізації ефективних маніпулятивних сценаріїв навколо політично некомпетентних та

безвідповідальних акторів створюється маніпулятивний імідж “борців”, “героїв”, “господарників” тощо. Нездатні до використання наслідків реалізації маніпулятивних сценаріїв на користь українському суспільству політикани швидко витрачають отриманий політичний капітал на досягнення власних цілей та особисте збагачення. Як результат, непрацездатність та театральність політичної діяльності українських політиків стає очевидною для соціуму, тобто викриває маніпулятивність попередніх політичних дій політикуму, та призводить до соціальної байдужості, розчарування, посилення конфліктогенності суспільно-політичного розвитку тощо.

Лінгвістичні методи політичного маніпулювання посилюють ефективність маніпулятивних сценаріїв та посідають особливе місце в українському політичному процесі. Українська політика через використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання стає суто мовним полем, у межах якого формується, розвивається та реалізується символізація політичних процесів. Все це призводить до заміщення вирішення актуальних політичних проблем України на користь театралізації політичних баталій та скандалів.

Досліджуючи маніпулятивний сценарій, що був реалізований українськими та російськими політиками навколо острова Тузла (2001-2005 рр.), автор прийшов до результатів, що маніпулятивною інтенцією української та російської сторони у процесі реалізації даного сценарію було використання конфліктного питання з метою політичного торгу навколо головних прикордонних питань періоду, що досліджується: шляхи формування ЄЕП та перегляд договорів щодо використання азовсько-керченської акваторії. Сторонами було використано конфліктну модель маніпулятивного сценарію, що реалізовувався через стратегію агресії (Росія) та стратегію примирення поступово трансформовану в стратегію жертви (Україна). У зв’язку з тим, що українська сторона на рівні попередніх прорахунків помилилася в виборі ефективної маніпулятивної стратегії, Росії вдалося максимально використати конфліктний сценарій та переглянути на власну користь документи щодо використання азовсько-керченської акваторії, при тому що питання острова Тузла залишилося невизначеним, тобто у майбутньому також може використовуватися в якості важеля під час політичних переговорів.

Щодо прогнозування політичної ситуації в Україні у контексті подальшої інтенсифікації маніпулятивних процесів, можна зауважити, що існує серйозна небезпека, джерелом якої є реалізація маніпулятивних сценаріїв та використання лінгвістичних методів політичного маніпулювання. Йдеться про те, що хаотичність реалізації та раптовість припинення маніпулятивних сценаріїв в українських політичних процесах призводить до символічного “розриву” реальності в свідомості пересічних громадян. Рівень розвитку маніпулятивних навичок українських політиків на сьогодні є низьким, а постійна зміна політичного балансу призводить до того, що ситуація реалізації ефективного маніпулятивного сценарію є виключною та нетривалою, наслідком чого стає не модифікація поведінки, а розчарування людини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Маніпулювання масовою свідомістю: сутність та механізми реалізації // Журнал “Трибуна”. – 2004. - №11-12. – С. 20-21.

Маніпулятивні технології та їх вплив на життя нинішнього суспільства // Журнал “Трибуна”. 2005. - № 1- 2. – С. 26-28.

Мовні маніпуляції в політичних комунікаціях // Журнал “Трибуна”. - 2005. - № 9-10. – С. 32-34.

Лінгвістичне маніпулювання в українській політиці // PR менеджер. – 2006. - № 11. – С. 10-14.

Складний досвід пост-радянської України: політичні аспекти (Hard experience of post-soviet Ukraine: political aspects) // Збірка публікацій міжнародної наукової конференції “Трансформація політичних та економічних систем в Центральній та Східній Європі”. – Тарту: Євро факультет, 2001. – С. 156 – 164. (Digest of scientific conference “Transformation of Political and Economical Systems in Central and Eastern Europe”. – Tartu: Eurofaculty, 2001. – P. 156-164.)

Глобализация: перспективы и угрозы // Альтернативы глобализации: человеческий и научно-технический потенциал России. Доклады и выступления на международной научной конференции под общей редакцией проф. А.В. Бузгалина. – М.: Слово, 2002. – С. 80-82.

Война есть продолжение политики иными средствами // Вісник Київського національного університету ім.. Т.Г.Шевченка. Сер. Філософія. Політологія. Вип. 45-45. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – С. 110-111.

Маніпулятивні технології в контексті президентських виборів в Україні – 2004 // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2005” (26-27 квітня 2005 року) : матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Ч. 7. – 86 с.

Лінгвістичні методи політичного маніпулювання в українській політиці // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2007” (18-19 квітня 2007 року): матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч. 8. – с. 124-126.

АНОТАЦІЯ

Юр’єва О.Г. Лінгвістичний вимір політичного маніпулювання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Робота присвячена дослідженню теоретико-методологічних засад політичного маніпулювання, визначенню лінгвістичного виміру феномену та специфіки реалізації маніпулятивних сценаріїв у політичних процесах. На основі

аналізу західних та вітчизняних робіт щодо питань політичного маніпулювання доведено важливу роль лінгвістичних методів у розробці та реалізації маніпулятивних сценаріїв. Запропоновано нову класифікацію маніпулятивних стратегій і тактик, а також типологізовано лінгвістичні методи, що використовуються у сучасних маніпулятивних процесах. Визначено