ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

ЮРЧЕНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 130.2: 22.06

БІБЛІЙНИЙ СИМВОЛІЗМ У КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИХ

КАРТИНАХ СВІТУ: СПРОБА ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ

09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному університеті

імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Суковата Вікторія Анатоліївна,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

доцент кафедри теорії культури і філософії науки

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Карпенко Іван Васильович,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна,

декан філософського факультету,

доцент кафедри теоретичної та практичної філософії

кандидат філософських наук

Коваленко Інна Ігорівна,

Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого,

доцент кафедри філософії

Захист відбудеться “16” січня 2007 р. о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.06 Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. ІІ-49.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розіслано “13” грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Українець Л. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається цілим комплексом процесів, які відбуваються як у суспільстві, так і у науці протягом останніх десятиліть:

· визначення сучасного статусу України як держави багатонаціональ-ної і поліконфесійної зумовлює стійку зацікавленість проблемами національних культур, релігій світу, унікальності мовних систем, що сприяє їх глибинному філософському осмисленню;

· особливого значення набуває розмежування загального (універсального) й етноспецифічного в культурно-національних картинах світу, що створює умови для розв’язання питань як національної самоідентифікації, так і міжнаціональної та релігійної толерантності;

· домінування у сучасній гуманітаристиці когнітивно-дискурсивної парадигми обумовлює тісну взаємодію методологій, притаманних таким дисциплінам як семіотика, лінгвокультурологія, лінгвоконцептологія із власне філософією та філософією мови і культури.

Мова з її унікальними семантичними рівнями і спроможністю до високого ступеня символізації є однією з найвагоміших характеристик національної самобутності. Культурно значимою концептуальною одиницею, зміст якої “неможливо дешифрувати простим зусиллям розуму” (О. Селіванова), що є невіддільною від структури образу і не існує у вигляді певної раціональної формули, вважається символ. Неоднозначність потрактувань цього поняття у культурології та філософії мови спонукає сучасних дослідників до вивчення й упорядкування символічних систем, якими оперують окремі національні культури. А тому біблійний символізм як феномен коректно розглядати не лише на рівні замкнутих унікальних культур (якою може вважатися ортодоксальна юдейська культура), а й на тлі панхристиянського простору.

У роботі враховується трикомпонентна специфіка аналізу символічного навантаження Святого Письма в культурно-національних картинах світу, що зумовлено, по-перше, поєднанням процесу глобалізації Європи з бажанням окремих націй зберегти свою етнокультурну специфіку; по-друге, особливим місцем, яке посідають мовні знаки-символи в інтелектуальному пізнанні світу; по-третє, зростанням інтересу до сутності релігії і церкви, та їх впливу на культурний розвиток нації. Отже, вибрана тема перебуває в руслі пріоритетних досліджень філософії й культурології та порушує комплекс проблем, що визначені соціокультурною динамікою сучасного світу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського на-ціонального університету ім. В. Н. Каразіна “Концепція цілісності: проблема духовності в науці та культурі” (д/р №  Р).

Мета роботи – розкрити специфіку функціонування біблійного симво-лізму в контексті культурно-національних картин світу на рівні східнослов’янської, православної (російської) та західноєвропейської, католицької (французької) духовних традицій.

Досягнення позначеної мети передбачає розв’язання таких завдань:

· висвітлити спільне й відмінне у природі адаптації текстів Святого Письма в різних християнських формаціях;

· здійснити порівняльний аналіз російської (православної) та французької (католицької) культурно-національних картин світу крізь призму біблійного символізму;

· дати визначення поняття “біблеїзм” як лінгвокультурологічної одиниці;

· визначити місце біблеїзмів у семіотичних системах культури, релігії та мови християноцентричних країн (російсько- та франкомовних);

· з’ясувати й охарактеризувати сутність, особливості формування й механізми функціонування біблеїзмів у двох культурно-національних картинах світу східнослов’янського та романського ареалів: російській і французькій;

· розкрити ступінь вагомості й впливовості біблійного символізму через інші культурні контексти (літературу, музику, художнє мистецтво, ЗМІ тощо) на сучасну світоглядну систему соціуму.

Об'єктом дослідження є біблеїзми східнослов’янської, православної (російської) та західноєвропейської, католицької (французької) культурно-національних картин світу.

Предметом дослідження є сутність феномену “біблеїзм” та порівняльна характеристика особливостей функціонування біблійного символізму в російській та французькій національно-культурних картинах світу.

Ступінь наукової розробки проблеми. У науковій літературі накопичено значний матеріал, сформовано певні напрямки у визначенні природи і сутності феномену біблійного символізму. Огляд та систематизація літератури з проблематики дозволяють виділити декілька взаємопов’язаних тематичних напрямків у дослідженнях українських і зарубіжних учених.

При дослідженні феномену “біблійного символізму” було використано роботи С. Аверинцева, А. Бєлого, С. Булгакова, єпископа Кассіана (Безобразова), О. Меня, В. Розанова, Е. Сведенборга, В. Соловйова, Є. Трубецького, П. Флоренського, Дж. Холла та багатьох інших.

Підставою для дослідження культурно-національних картин світу на мовному матеріалі є теза, що кожен народ по-своєму репрезентує світ через мову, адаптована в доробку В. фон Гумбольдта, О. Потебні та мислителів ХХ ст. (представників французької Школи Анналів, таких як Ле Гофф, та у працях Р. Барта, Г. Гачева, Р. Кіся, В. Маслової, Н. Мечковської, Е. Сепіра, Ю. Степанова, Н. Хомського та ін.).

Основу цілісного аналізу та всебічного розкриття теми дослідження становлять праці з філософії (С. К’єркегор, О. Лосєв, М. Мамардашвілі, Л. Шестов та ін.), філософії культури (А. Вебер, Г. Гірц, А. Гуревич, Ф. Дворник, О. Забужко, Е. Касірер, К. Леві-Стросс, С. Хантінгтон та ін.), філософії релігії (М. Бердяєв, С. Булгаков, М. Гоголь, В. Розанов, В. Соловйов, Є. Трубецькой, П. Флоренський, П. Юркевич, Е. Фромм та ін.), філософії мови (Г-Ґ. Гадамер, Ж. Дерріда, М. Хайдеггер, У. Еко та ін.), семіотики (Вяч. Іванов, Ю. Лотман, Н. Мечковська, Р. Якобсон та ін.), лінгвістики (Н. Арутюнова, В. Гак, Л. Грановська, В. Мокієнко, А. Назарян, О. Селіванова, В. Телія та ін.), лінгвоконцептології (Ю. Апресян, О. Бабушкін, А. Вежбицька, О. Кубрякова, О. Лурія та ін.), лінгвокультурології й етнолінгвістики (Є. Верещагін, В. Жайворонок, В. Костомаров, Н. Толстой, В. Топоров та ін.).

Джерельною базою дослідження є:

1) лінгвокультурологічний матеріал – біблеїзми, зібрані методом прямої вибірки:

· крилаті слова та вирази біблійного походження, зафіксовані у фразеологічних словниках, збірках крилатих висловів та інших довідкових та лексикографічних виданнях;

· крилаті слова та вирази, прислів’я, приказки та афоризми, взяті з конфесіональних видань Святого Письма старослов’янською, церковнослов’янською, російською та французькою мовами;

Як основне видання Святого Письма російською мовою використовується Синодальний переклад Біблії 1876 р., передрукований із видання Московської Патріархії, до якого входять книги Святого Письма Старого та Нового Завіту з паралельними місцями та додатками, виданий Російським біблійним товариством у Москві у 1995 р. із благословення Святішого Патріарха Московського і всія Русі Олексія ІІ. Французькою мовою Біблія використовувалася у екуме-нічному перекладі, спільному для католиків, протестантів та юдеїв, здійсненому з оригінальних текстів єврейською та грецькою мовами, з передмовою, посиланнями, словником і коментарем (Французьке біблійне товариство й видавничий дім “Cerf”, 1988 р.) та у загальновживаному перекладі, також здійсненому з оригінальних текстів єврейською та грецькою мовами, виданому Біблійним товариством Святої Трійці у Лондоні.

2) культурологічний матеріал – втілені у мові назви різного типу художніх зображень та кінодокументів, літературних і музикальних творів, що виникли на основі біблійної образної системи.

У таблицях й додатках подано інформацію про кількісне співвідношення біблеїзмів у різних словникових виданнях (11 словників) та про рецепцію сюжетів Євангелія у західноєвропейському образотворчому мистецтві (200 позицій).

Теоретико-методологічну основу дисертації становить семіотична та лінгвокультурологічна концепція культури, яка дає підстави для вивчення біблеїзмів у межах філософії культури. Підґрунтям для соціально-філософської реконструкції культурно-національних картин світу, розуміння мови досліджуваних текстів, узгодження поняттєво-категоріального апарату сучасної філософії й тих засобів вираження, що характеризують уявлення людини часів створення, рецепції перших перекладів тексту Святого Письма, є герменевтичний підхід. Описовий метод (містить лінгвістичні спостереження), порівняльно-зіставний (компаративний) і лінгвокультурологічний (специфіка формування біблеїзму на матеріалі фразеології, коментування фразеологічних одиниць, сформованих під впливом різних типів дискурсу – релігійного, мовленнєвого, культурологічного), історико-етимологічний (тлумачення зміни первісних значень, зафіксованих у біблеїзмі) допомагають реалізувати поставлені в дослідженні мету й завдання. Побіжно у роботі застосовано й принципи генетичного, структурно-функціонального та семантичного методів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у проведенні компаративного аналізу біблійного символізму двох різних культурно-національних картин світу (російській та французькій), які мають як спільні християнські риси, так і цілу низку значущих відмінностей. На основі комплексного підходу було розроблено теоретичну модель взаємодії трьох семіотичних систем: національної культури, мови та релігії та введено нове для теорії культури поняття “біблеїзм”, що розглядається як універсальний лінгвокультурологічний концепт.

У процесі дослідження були отримані результати, що мають наукову новизну та виносяться на захист:

· серед біблійних символів виділено поняття “біблеїзм” та вперше надано його чітке визначення як лінгвокультурологічної одиниці окремої культурно-національної картини світу;

· розкрито значущість місця біблеїзму в семіотичних системах культури, релігії та мови;

· з’ясовано й охарактеризовано сутність, специфічні особливості формування й механізму функціонування біблеїзмів у західній католицькій (французькій) та східнослов’янській, православній (російській) культурно-національних картинах світу;

· здійснено компаративний аналіз російської та французької культурно-національних картин світу крізь призму біблійного символізму з урахуванням явища симетрії/асиметрії у функціонуванні біблеїзмів у нових культурних контекстах;

· висвітлено спільності й відмінності у природі адаптації текстів Святого Письма в різних християнських формаціях;

· розкрито ступінь вагомості й впливовості біблеїзму на тлі нових культурних контекстів на сучасну світоглядну систему індивіда – представника християнського світу та соціуму в цілому.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у філософ-ському обґрунтуванні джерел різноманітності культурно-національних картин світу та у визначенні шляхів їх збереження, що сприяє кращому розумінню інших культур та поглибленню своєї національної свідомості.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання опрацьованого емпіричного матеріалу й теоретичних результатів роботи в лексикографічній практиці: при укладанні словників культурних концептів, мотиваційних, а також лінгвокультурологічних та фразеологічних словниках тощо. Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні курсів та спецкурсів, укладанні підручників і посібників із філософії культури, релігіє-знавства, лінгвокультурології, лінгвокраїнознавства, теорії і практики перекладу, лексикографії чи фразеології.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та методолог-гічні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-теоретичному семінарі кафедри та засіданні кафедри теорії культури і філософії науки філософського факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (Протокол № від 21 березня 2007 р.), а також доповідалися автором на восьми міжнародних науково-практичних конференціях: IV Міжнародній студентській науковій конференції, “Актуальні проблеми гуманітарних наук та їх інформаційне забезпечення” (Харків, 1999); міжнародних науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова” (Харків, 2000, 2001); Х, ХІ, ХІІ Міжнародних наукових конференціях ім. проф. С. Бураго, “Мова і культура” (Київ, 2001, 2002, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 2003); IV Міжнародному семінарі “Релігія та громадянське суспільство: між націоналізмом і глобалізмом” (Ялта, 2005).

Публікації. Результати дослідження відображені в дев’яти статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Усі публікації виконано індивідуально.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (494 позиції) та додатків. Загаль-ний обсяг роботи становить 235 сторінок (текстова частина – 170 сторінок, додатки – 26 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність та зосередженість дослідження біблійного символізму на франко- та російськомовних лінгвокультурологічних одиницях – біблеїзмах, вказано на наукову новизну, описано джерельну базу, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано його методологічні засади, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів, а також надано інформацію про апробацію роботи та її структуру.

Перший розділ – “Картина світу в гуманітарному дискурсі” – присвячений аналізу наявного у сучасному гуманітарному дискурсі матеріалу з питань адаптованості термінів картина світу, мовна картина світу, біблеїзм, які є предметом вивчення у фразеології та культурології.

Базовим для дослідження став той факт, що сучасна наука про культуру розвивається в руслі синтезу і взаємодії методів дослідження різноманітних наук. Відтак в основі постульованих результатів роботи лежить лінгвокультурологічний підхід, сформований наприкінці ХХ ст. у межах лінгвістики, предметом вивчення якого є “діалог” мови і культури, за якого мова тлумачиться як культурний феномен. Тобто, з одного боку, вона є продуктом культури, з іншого – безпосередньою складовою культури і запорукою існування останньої (С. Аверинцев, А. Арутюнова, В. Гак, А.Вежбицька, В. Маслова, Н. Мечковська, Ю. Степанов, Н. Телія та ін.).

Термін “картина світу” (КС) було введено у культурологічний простір на початку – в середині ХХ ст. представниками французької Школи Анналів (Ле Гофф) та американським антропологом Р. Редфілдом, і тлумачився він як система уявлень про світ у цілому, місце людини в ньому і взаємозв’язок людини з дійсністю. Близьким за значенням є розуміння КС у працях У. Джеймса, А. Шюца. Однак кожна окрема культура втілює специфічний набір способів соціальної практики конкретного суспільства, конкретної нації. Звідси у працях Г. Колшанського, О. Лурія, К. Пайка, В. Постовалової та інших через поєднання елементів когнітивної антропології, психології, лінгвістики, лінгвістичного структуралізму розуміння КС набуло більш аргументованого вигляду. Так, у роботі ми, спираючись на висновки, здійснені зазначеними авторами, оперуємо дефініцією концептуальна картина світу (ККС), що трактується як система уявлень про світ, у якій втілено результати набутого людиною через органи почуттів, через мислення й досвід, проаналізовані суспільною чи індивідуальною свідомістю, причому ця система уявлень про реальність може бути виділена, описана й реконструйована в будь-якій соціопсихологічній одиниці від нації/етносу до соціальної/професійної групи чи окремої особистості. За визначенням Г. Гачева, у КС відтворюється цілісність національного життя: і природа, і стихія, і побут, і фольклор, і мова, співвідношення простору, часу та їхніх координат – далечінь, верх, низ, дорога, узбіччя й т. ін., тобто виявляється певний “фонд” національних цінностей, орієнтирів, символів, архетипів тощо.

Оскільки культурно-національна картина світу (КНКС) – це певна трикомпонентна цілісність (світобачення, світовідчуття й світосприйняття), то зміни в суспільно-історичній практиці породжують певні модифікації в інформаційному полі культури, щоправда, фіксуються лише трансформації продуктивного спрямування. Дослідження феномену трансформації й адаптації у КНКС окремих явищ культури здійснюється у роботі на прикладі символьних одиниць Біблії і текстів Святого Письма і Переказу. Звідси у нашому дослідженні вагомого значення набуває, поряд із поняттям ККС, і феномен мовна картина світуМКС), особливо її фразеологічна компонента. МКС розглядається як сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень людини про світ у вигляді концептів, які формують концептосферу соціуму, втілену в семантичному просторі мови; вона є більш вузьким поняттям у порівнянні з ККС і перебуває в статусі вербального вираження змісту останньої. Серед мовних структур, що творять МКС, виділяються номінативні, функціональні, образні, дискурсивні засоби мови та стратегії оцінки та інтерпретації мовних висловлювань, текстів тощо. На тлі комунікативно-релевантних мовних засобів МКС найбільш частотними й репрезентативними можна вважати фразеологічні одиниці (ФО), бо саме ФО будь-якої мови є тим лінгвосеміотичним феноменом, особливою “підмовою”, що зберігає і транслює уявлення етносу про світ. Стереотипи поведінки етносу, представлені в його культурі фразеологією, роблять ФО квазістереотипами та квазіеталонами народного світогляду, репрезентантами переважно повсякденно-емпіричного, історичного та культурного досвіду мовного колективу.

Фразеологічні звороти є певними “уламками” (О. Селіванова) інших текстів: міфів, притч, легенд, пісень, байок тощо, в які вбудовано програму адресованості різних типів інформації колективного узагальненого адресата, котрий транслює цю інформацію наступним поколінням, ідентифікуючи їхню етносвідомість і культуру. Процес фразеотворення через компресію речення, текстового фрагменту має й зворотну дію: давні стислі лаконічні формули ідіоматичного плану розгортаються, розкриваються у більш повний, зрозумілий образ. Це дає можливість у межах відтворення КНКС оперувати мовним матеріалом на кшталт фразеологічних одиниць, крилатих висловів, паремій і т. ін.

Біблеїзм як лінгвокультурологічний концепт за своєю природою також виявляє риси, спільні з ФО, оскільки є мовним знаком, у якому акумулюється кодований глибинний смисл Святого Письма. У роботі ми паралельно оперуємо термінами “біблеїзм” і “біблійна фразеологічна одиниця” (БФО) і тлумачимо це поняття як лінгвокультурему, пов’язану з книгами Біблії, наділену рисами лінгвістичного й екстралінгвістичного змісту і здатну в межах інтегрованої семіотичної системи репрезентувати елементи культурно-національної картини світу.

Звернення до масиву франко- та російськомовних БФО пояснюється потенційними показовими можливостями цих двох культур і високою здатністю зроблених на аналізі емпіричного матеріалу висновків до типізації та універсалізації. Французька та російська КНКС презентують доволі амбівалентний тип взаємозв’язку: з одного боку, це різні в конфесійному плані типи культур – католицька й православна, з іншого – це гілки єдиного феномену – християнства; відповідно, в етногенетичному плані ці дві культури презентують західну (європейську) і східну (східнослов’янську) форми, водночас російська культура може вважатися одним з найпоступовіших реципієнтів французької культури протягом більш ніж тривалого часу (ХVII–ХІХ ст.).

Щодо тлумачення біблеїзму як лінгвокультурологічного концепту у французькій, російській та українській гуманітаристиці, то тут існує ряд принципових розбіжностей. Так, у російському та українському термінологічному просторі фразеологізмом є одиниця, що має на сьогодні самостійне значення як на рівні повного словосполучення, так і на рівні переосмислених слів-компонент. Французький тезаурус стосовно фразеологізму як одиниці мови оперує термінами proverbe (від лат. proverbium – прислів’я) та locution (від фр. locution – вираз, вислів, зворот мови), використання яких залежить від етимології фразеологізму. У роботі ми зауважуємо, що спільним у франко-, російсько- та україномовному просторі для біблеїзмів є те, що вони являють собою текстові ремінісценції зі Святого Письма і що риси чистих ФО виявляє тільки певна частина з них. Саме через причину вибіркової віднесеності біблеїзмів до ФО і їх відсутність у ряді поважних сучасних вітчизняних фразеологічних видань і фразеологічних словників та збірок радянських часів опис біблійної фразеології носить спорадичний характер, тоді як дещо більша їх кількість зафіксована у різноманітних збірниках крилатих висловів.

У дисертації постулюється думка, що культура може розглядатися як інформація, сконцентрована в знаках культури, приміром біблеїзмах, на основі яких моделюються лінгвокультурологічні матриці КНКС різних соціумів і які здатні зберігатися і транслюватися у часопросторових координатах. А мова інтегрується в культуру, бо вона є складовою культури. Тому відношення між культурою і мовою розглядається як співвіднесеність цілого й частини і, водночас, визнається автономний характер мови як семіотичної системи. Саме здатність мови відтворювати культурно-національну картину світу її носіїв дозволяє у нашій роботі здійснити дослідження картини світу як моделюючої системи культури.

У другому розділі – “Роль Біблії у формуванні культурно-національної картини світу” – визначається значущість релігійної складової у формуванні КНКС, а також надано опис процесу формування біблеїзмів у французькому, російському та українському лінгвокультурологічних просторах, здійснюваний паралельно з перекладами Біблії та адаптацією тексту в свідомості представників французького, російського та українського пересічного індивіда – носія християнського етосу.

В історії духовної культури людства релігія посідає вагоме місце. Релігія є джерелом універсальних, “заповітних” смислів, що виступають складовими суспільної свідомості. Із міфолого-релігійної свідомості розвинувся весь зміст культури людства, який набув семіотично різноманітних форм суспільного свідомого (повсякденна свідомість, мистецтво, етика, право, філософія, наука). Відтак вплив релігії на менталітет нації (народу, етносу) видається винятково глибоким і різнобічним. Оскільки переважно конфесії не презентуються однонаціональними церквами, а окремі нації, у свою чергу, не є моноконфесійними, то й належність нації до тієї чи іншої релігії не зумовлює її самобутності. Отже, релігія не може розглядатися як етноформуючий чи етнорозподільчий факт стосовно етногенезу в цілому, тоді як її потенціал у плані створення “духовної скарбниці” націй у період життя історичного є незаперечно потужним. Звідси цікавим для аналізу є вплив біблійного тексту на формування плану змісту французької та російської КНКС у період їх писемної історії, а саме з часу перших перекладів Святого Письма національними мовами.

У роботі стверджується думка, що адаптації старозавітних сюжетів у християнському культурному просторі, набуттю ними оригінального аксіологічного змісту сприяли роботи живописців, зокрема Фетті, Рембрандта, Бутса та інших, написані за старозавітними мотивами (як, приміром, картина Доменіко Фетті “Мойсей перед палаючим кущем” (1604), на якій зображено Мойсея перед неопалимою купиною, символізувала у середньовічній Церкві не стільки з’явлення Єгови Мойсею у полум’ї в Синайській пустелі, скільки непорочну Діву Марію. Це міркування підтверджує наявність православної ікони Богородиці під назвою “Неопалима Купина”). Певні сюжети Старого Завіту традиційно вважаються праобразами Таємної вечері: Зустріч Авраама з Мельхіседеком (Бут. , 18–24), Єврейська Пасха (Ісх. ), Збір манни (Ісх. , 11–36, Чис. , 7–9), Ілля, відвідуваний янголом (1 Цар. , 4–8). Сюжет “Тріумф Давида” (1 Сам 18. 6–7) потрактовувався як праобраз Входин Христа до Єрусалиму (Мф. , 1–11; Мк. , 1–11; Лк. , 29–44; Ін. , 12–19) і т. ін.

На сьогодні існує безліч видань Біблії та Євангелія, де наведено різноманітні тлумачення і порівняльні таблиці паралельних місць у зазначених текстах, що дозволило нам у роботі виділити ті сюжети, які послугували джерелом для формування біблеїзмів. У Додатку Б ми надали ці сюжети, доповнивши їх інформацією про наявність зразків, втілених у західноєвропейському образотворчому мистецтві.

Відстежуючи формування концептуального ядра біблійної картини світу загалом і ключових концептів (КК) Біблії в КНКС, ми виділяємо ті “заповітні” смисли, які намагалися зберігати народи, що сповідали католицьку та православну віру, навіть на рівні найменувань. Так, у росіян та українців превалює шанобливе ставлення до Марії, матері Ісуса, яке виявляється у слові “Богородиця”, тоді як увага французів зосереджується на більш “куртуазних” відносинах – подружніх, любовних (так, назва відомого католицького собору “Notre Dame de Paris” буквально перекладається “Наша Дама...”), тобто Дама, якій поклонялися лицарі-хрестоносці.

У культурах, базованих на етосі Святого Письма, навколо “ядра” сформувався потужний корпус текстів релігійно-світського характеру, де біблійний символізм набуває яскраво національного наповнення, презентуючи КК Біблії, втілені у КНКС, шляхом побутування в них національно маркованих біблеїзмів.

Концепт як інформаційна структура свідомості, певним чином організована одиниця пам’яті, що акумулює сукупність знань про об’єкт пізнання, містить у собі важливу й актуальну інформацію і створений розумом для його внутрішнього використання. Формування й адаптація КК Біблії у свідомості перших реципієнтів здійснювалася від моменту звучання тексту Святого Письма рідною мовою або мовою близького сусіда, однак зрозумілою (як, наприклад, старослов’янською для мешканця Давньої Русі). Біблія, писана староєврейською мовою, називається масоретською (від імені масоретів – хранителів переказу). Пареміологічна система, втілена у староєврейському варіанті, безсумнівно, збереглася певною мірою до сьогодні. Це дає нам можливість стверджувати, що паремії староєврейської мови є предтечами біблеїзмів, чинних для сучасних культурно-національних картин світу.

Перший грецький переклад Старого Завіту, виконаний у ІІІ–ІІ ст. до н. е. сімдесятьма (а точніше 72-ма) тлумачами-перекладачами для александрійських євреїв-елліністів, має назву “Септугіанта” (“переклад сімдесятьох”). Поява цього перекладу стала переломним моментом у рухові іудаїзму до “надетнічної релігії” (Н. Мечковська). Пізніше саме “Септугіанта” була прийнята за християнський старозавітний канон, тим самим ставши невід’ємною складовою культури різних народів світу, що сповідують християнство.

Євангелія від Матфея й, імовірно, від Іоанна написані арамейською (сирійською) мовою. Саме сирійська версія Євангелія, на думку фахівців, вважається найбільш точною у плані переказу притч, афоризмів і висловлювань, однак вона поступилася грецьким варіантам. Ми дотримуємося думки, що переклад Біблії грецькою – “койнезація” (С. Аверинцев)– призвів до певної втрати окремими текстовими фрагментами важливого смислового й емоційного навантаження.

Латинський переклад Біблії, який став канонічним, здійснений св. Ієронімом у 384–405 рр. н. е. і який має назву “Вульгата” (до цього римська церква користувалася грецьким варіантом), у 1546 р. на Триденському соборі був визнаний автентичним, офіційним і обов’язковим перекладом для усієї римо-католицької церкви. Такий суворий догматизм у використанні “Вульгати” зумовив пріоритетність впливу латинської мови загалом і ключових концептів Біблії зокрема на формування й національних мов, і культурно-національних картин світу у пан’європейському просторі. У Франції літургія довгий час велася латиною, що пояснює факт наявності латинських лінгвокультурем у нинішньому обігу (в розділі проаналізовано 17 з них).

Старослов’янський переклад Біблії, здійснений Кирилом і Мефодієм (оригінал не зберігся), представлено в Остромировому євангелії ХІ ст., Мсти-славовому, Юріївському і Симеоновому євангеліях ХІІ ст. Глаголичний варіант перекладу презентують Зографське (Македонія), Маріїнське (Сербія) та Ассеманієве Євангелія, також датовані ХІ ст. Чинною для Російської православної церкви сьогодні вважається “Єлизаветинська Біблія” (видана як двотомник у 1751 р.). На відміну від римо-католиків, для яких канонічним є текст “Вульгати”, православна церква не дотримувалася жорсткого догмату щодо тексту Святого Письма: протягом століть побутують і старослов’янська, і церковнослов’янська редакції тексту-джерела. Звідси й випливає використання ряду біблеїзмів у паралельних формах (наприклад, рос. і укр. врачу, исцелися сам; довлеет дневи злоба его; еже писах писах; ищите и обрящете та ін.).

Порівняння ступеня впливу давніх мов, якими була укладена й перекладена Біблія, на французьку та російську й українську МКС дало можливість дійти висновку, що французький соціум адаптував латиномовні біблеїзми у своєму середовищі меншою мірою, аніж російський або український – старо- та церковнослов’янські. Це пояснюється структурною різницею між латиною і французькою та близькістю східнослов’янських мов до церковнослов’янської, що, у свою чергу, дає зрозуміти, яким чином виникли біблеїзми та сформувалася біблійна картина світу різних народів.

Дозвіл на переклади Біблії національними мовами римо-католицькою та східною, православною церквами сягає часів Реформації, російською православною церквою – 1876 р. Хронологічні відмінності, що стосуються перекладів Святого Письма на Заході та Сході, спричинили й певну різницю у ступені та результатах впливу Біблії на французьку та російську культурно-національні картини світу.

У третьому розділі – “Культурна симетрія та асиметрія біблеїзмів у національних картинах світу” – здійснено порівняльний аналіз біблеїзмів французької та російської КНКС у контексті семіотичної, синтагматичної і парадигматичної рецепції лінгвокультурологічного знаку. Зіставлення біблеїзмів двох означених картин світу дало можливість продемонструвати як симетричність щодо способів відтворення “універсальних смислів”, узятих із Біблії, так і асиметричність, яка виявляється на рівні форми і змісту аналізованих лінгвокультурем. Співвідносно з текстом-джерелом (Біблією) більшість біблеїзмів є симетричними. Серед них виділяємо цитатні/ситуативні, прямі/переосмислені, безпосередні/опосередковані, первинні/вторинні. Зазначимо, що ідею симетрії/асиметрії як наукове поняття зі сфери кристалографії (Є. Федоров), переосмислену в працях Ю. Лотмана, Г. Гака та інших як уявлення про аналогії та аномалії семіотичних систем ми застосовуємо з позиції збігу/різниці плану вираження і плану змісту. Асиметрія в знакових системах відстежується в розділі з урахуванням трьох аспектів: парадигматичного плану двох типів (одне означуване, виражене кількома означеними, – синонімія, кілька означуваних мають одне означене – полісемія); синтагматичного, до якого входять висловлювання однієї смислової одиниці сполученням двох і більше формальних одиниць (розгорнуте позначення, аналітична конструкція, фразеологізм) та вираження однією формальною одиницею двох і більше смислових одиниць (конденсація, згорнуте позначення, амальгамування, кумуляція); семіотичного рівня, який охоплює такі явища, як відсутність очікуваної формальної одиниці за наявності відповідної смислової (спрощене позначення, нульовий знак, еліпс, умовчання) та відсутність очікуваної смислової одиниці за наявності відповідної формальної (десемантизація, використання порожніх або спорожнілих знаків, семіотична надмірність знака). Отже, наявність симетричних за формою і змістом біблеїзмів у французькій і російській КНКС дала підстави говорити у роботі про симетричне сприйняття християнської культурної спадщини різними народами, що, безумовно, сприяло збереженню “уламків” юдейської КНКС у культурах народів-реципієнтів Біблії. Симетричним у розділі вважаємо таке сприйняття християнського культурного матеріалу різними КНКС, коли відстежується збіг висловлювань, джерелом яких є Біблія. Для цього застосовано метод опозиції (В. Гак), згідно з яким і здійснено класифікацію біблеїзмів на рівні:

· тотожності форми;

· семантичної тотожності;

· безпосередності/опосередкованості;

· первинного/вторинного статусу.

Відповідно вияв розбіжності одиниць на рівні мови і культури описано з урахуванням загальної мовної вибірковості та історико-культурного фактору і надано у вигляді:

· асиметрії біблеїзмів у семіотичному плані;

· асиметрії в синтагматичному аспекті;

· асиметрії в парадигматичному плані;

· асиметрії у сфері функціонування.

Цитатними, тобто такими, що взяті з Біблії дослівно, вважаємо біблеїзми: рос. камень преткновения – фр. la pierre d’achoppement; рос. мерзость запустения – фр. l’abomination de la desolation та ін.; ситуативними, що являють собою певну “концентрацію” смислу притчі є рос. Ноев ковчег – фр.’arche de Noй; рос. заблудшая овца – фр.brebis йgarйe;

прямими, які використовуються інакомовно вже у Біблії: рос. много званых, но мало избранных – фр. il y a beaucoup d’appelйs mais peu d’йlus; переосмисленими, що зазнали змін у смислі, рос. меньшая братия (переносне знач. – страдники (пор. у Єсеніна, пряме “и зверье, как братьев наших меньших...”), фр. tour d’ivoir – букв. стовп зі слонової кістки, перен. шия коханої, у поетів-романтиків – символ мрії (де Віньї);

безпосередніми, тобто словосполученнями, що взяті з тексту Біблії: рос. запретный плод – фр. le fruit dйfendu; опосередкованими, які запозичені з інших мов чи адаптовані автором: рос. люди доброй воли – фр. homes de bonne volontй (у російському перекладі Біблії – “на земле мир, в человеках благоволение” – це спів янголів, що возвеличують народження Христа);

первинними – усі біблеїзми, що відтворюють біблійний текст чи ситуацію (є більшість); вторинними – біблеїзми, що віддалено пов’язані з текстом Біблії певними словами-символами (є незначна кількість), на зразок: рос. в костюме Адама – фр. en costume d’Adam, рос. яблоко Адама – фр. la pomme d’Adam (тобто кадик), рос. расческа / вилка / носовой платок Адама – фр. le peigne / la fourchette / le mouchoir d’Adam (тобто пальці) тощо.

Відповідно зразками асиметрії у роботі виступають: у семіотичному плані – ті біблеїзми, у яких є відсутнім один із компонентів знакового відношення означуваного до означеного чи навпаки: наприклад, у російській мові функціонує біблеїзм Содом и Гоморра, який має два значення: 1. розбещеність; 2. безлад, гамір, сум’яття, тоді як у французькій мові цей вислів не фіксується як ФО, а його використання М. Прустом у назві роману “Sodome et Gommorrhe” є авторським у значенні “содомський гріх”; у синтагматичному аспекті асиметрія означає збіг плану змісту (біблійний сюжет) у межах однієї національної культури і різне відтворення у знакових системах різних КНКС. У роботі порів-нюються членування плану змісту (виокремлення сюжетів) у виданнях Біблії різних культурних традицій із формою його вираження у західноєвропейському образотворчому мистецтві (Додаток Б). Приміром, сюжет “Жони-мирроносиці біля гробу” (Мф , 1–10; Мк , 1–8; Лк , 1–11) членується на п’ять: 1) Пізно в суботу Марія Магдалина з іншою Марією ідуть подивитися до гроба; 2) Марія Магдалина та інші жінки купують аромати (олії), щоб зранку намастити Ісуса; 3) Землетрус; янгол відкидає камінь від печери; 4) Марія Магдалина поспішає до гроба. Побачивши, що він порожній, повертається до Петра й Іоанна; 5) Прихід до гробу на сході сонця іншої групи жон-мирроносиць; з’явлення перед ними янгола. Такі ж поділи сюжету спостерігаються дотично до Вознесіння, Зцілення розслабленого, Хрещення Ісуса, Доброго самаритянина тощо.

Асиметрія біблеїзмів у парадигматичному аспекті виявлена в тих випадках, коли в двох культурах присутні й означуване, й означене, але наявні розбіжності в одному з компонентів знака: в актуалізації концепту, в значенні лінгвокультуреми або в її формі (ми виділяємо шість спільних типів асиметрії щодо трьох означених компонентів). Наприклад, розбіжності за зовнішньою формою можуть мати кількісний або якісний характер, можуть виявлятися як між біблеїзмами двох мов, так і на рівні однієї мови; розбіжності між планом вираження й планом змісту виявляються і на рівні різної семантики у різних мовах, і на рівні синонімії в межах двох мов. У сфері функціонування біблеїзмів фіксується асиметрія, виявлена на рівні набутого лінгвокультуремою стилістичного забарвлення (іронічного, арготичного, розмовного) або її структурних і семантичних дериватів (наприклад, Вавилонское столпотворение в російській мові означає “плутанина, безлад” й асоціюється швидше зі словами “товпитися”, “натовп”, аніж із архаїзмом “столп”, тоді як у французькій домінує слово Babel (досл. Вавилонський), і тому une Babel означає не лише гамірне зібрання або мовне непорозуміння, але й плутанину, безлад без гамору).

У розділі також проаналізовано приклади новітніх запозичень, які активно використовуються в публіцистиці (рос. голубь мира, по образу и подобию, отец народов, сын за отца не отвечает), у кінематографі, музиці, балеті на рівні назв творів, складових текстів (рос. “Иди и смотри”, “Над небом голубым есть город золотой” – “небесний Єрусалим” із “Одкровення” і т. ін.), у назвах літературних творів (“Семь столпов мудрості” Т. Лоуренса, “Сокровенный человек” А. Платонова, “Столп и утверждение истины” П. Флоренского та ін.).

Основні результати дисертації відображені у Висновках.

Дисертація являє собою теоретичне узагальнення і подальше вирішення наукової проблеми з’ясування лінгвокультурологічного характеру біблійного символізму у різних КНКС і характеру впливу Святого Письма на формування семіотичних систем різних культур і мов. Необхідність розв’язання зазначенної проблеми обумовлена наявністю певних лакун і часто малопереконливих аргументів у дослідженнях культурно-національних картин світу окремих соціумів. Серед недостатньо вивчених є питання впливовості на ментальну компоненту нації, яка вважає себе носієм християнського етосу, структурних одиниць біблійного тексту – біблеїзмів: паремій, крилатих висловів, переосмислених, переінтерпретованих або цитованих дослівно виразів зі Святого Письма. У межах даного дослідження на прикладі мовного і культурологічного матеріалу з французьких та російських перекладів Біблії, а також зі світової скарбниці літературної, художньої та музикальної творчості (поезія, проза, живопис, скульптура, опера, балет і тощо), кіномистецтва, ЗМІ та реклами показано незаперечну значущість для християнського світу аксіологічної складової, презентованої через символічне навантаження Біблійного тексту, яка продовжує відігравати неабияку роль як у політичному, так і в соціальному просторі та новітніх методах формування світогляду соціуму.

Змістовну основу релігії складають життєво важливі для людини й суспільства взагалі “заповітні смисли” (Н. Мечковська), які являють собою ключові концепти КНКС того чи іншого соціуму. Вивчення біблеїзмів дає підстави для висновку, що у певному Божому Одкровенні, певних Заповідях завжди містяться життєвозначущі морально-релігійні норми, які використовує громада. “Захист” Одкровення, максимальний його авторитет забезпечується через постійне цитування, повторення, літургію, переклади тощо. Писемні твори, що базуються на “священному знанні”, стають поступово смисловим ядром похідних текстів і “смислів”, заповнюючи собою певні лакуни в культурі. Щодо Біблії, то у християнському світі формування культурних концептів КНКС здійснюється переважно на рівні “первинного” тексту Святого Письма, тобто з мінімальним елементом переінтерпретації.

Переклади Біблії і літургії національними мовами сприяли ствердженню авторитету Святого Письма, з одного боку, його масштабному втіленню у контекст національних мов, з іншого, обумовили інтенсивний розвиток нових видів мовлення – алегоричного, абстрактно-філософського, експресивно-метафо-ричного в літературі, науці, політиці, і навіть, рекламі.

Діахронічний аналіз перекладів Біблії дозволяє дійти висновку, що значна кількість лінгвокультурем була сформована у Старому Завіті, а пізніше використана в євангеліях як біблеїзми-цитати. Однак на етапі перекладу Біблії грецькою мовою – “койнезації” – було частково втрачено первинне смислове й емоційне навантаження ряду біблеїзмів.

Дослідження ґрунтується на тезі, що будь-який текст складається з мовних одиниць більш низького рівня – словах, словосполученнях, реченнях, – які при відповідному використанні здатні посилювати “культурний сигнал”. Такими є фразеологізовані одиниці, оскільки саме фразеологізм, крилатий вислів чи вираз, стійка метафора, певне слово-символ, наділені потужним кумулятивним потенціалом, є лаконічним формулюванням ідей чи уявлень, що постають у людській свідомості у вигляді певних культурних концептів.

Як така конототивна одиниця КНКС у роботі було прийнято поняття “біблеїзм”, на підставі якого й провадився лінгвокультурологічний аналіз двох культурно-національних картин світу – російської та французької , що дозволило простежити своєрідність біблійних універсалій у контексті окремо взятої культури. Біблеїзм ми тлумачимо з позиції поєднання в ньому трьох семіотичних систем: мови, яка надає цій одиниці форму; релігії, що наповнює її “заповітними смислами”, і національної культури, яка привносить у біблеїзми специфічно зумовлене значення.

Біблеїзми російської КНКС, являють собою переважно архаїзовані словосполучення, що надає їм стилістичної виразності, “яскравості” на тлі сучасного мовлення. Лінгвокультуреми з подібним архаїчним забарвленням майже не зустрічаються у французській КНКС. Це пояснюється хронологічною різницею в перекладі Біблії національними мовами у католицькій і православній традиції, канонізації текстів Святого Письма, здатністю останніх до позалітургійного функціонування – введення у світський вербальний обіг тощо.

Компаративний аналіз біблеїзмів російської та французької КНКС було здійснено на основі методологічних принципів симетрії/асиметрії знакових феноменів В. Гака. Факти збігу біблеїзмів обох КНКС трактуються у даному дослідженні як симетрична рецепція християнської культурної спадщини різними КНКС. Таки випадки характеризуються вмотивованістю, легко сприймаються і використовуються реципієнтами. Асиметрія є явищем більш складним, оскільки визначається особливостями мислення, свідомості та психології окремо взятого соціуму, що й зумовило більш істотну зосередженість саме на асиметричному аналізі біблеїзмів.

Прийоми, що застосовуються для співставлення біблеїзмів, дозволяють на прикладі упорядкованого кількісно та якісно фактичного матеріалу зробити висновок, що адаптація ключових концептів Біблії у КС різних націй, належних до християнського