Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Ященко Тетяна Антонівна

УДК 811.161.1: 81.42’367

КАУЗАЦІЯ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ:

ОНТОЛОГІЯ ТА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ

Спеціальність 10.02.02 – російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі методики викладання філологічних дисциплін Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, завідувач відділу російської мови Інституту мовознавства імені. О. О. Потебні НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Бацевич Флорій Сергійович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри загального мовознавства;

доктор філологічних наук, професор Іванова Людмила Петрівна, Київський національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, професор кафедри російської мови;

доктор філологічних наук, професор Слухай Наталія Віталіївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри російської мови

Захист відбудеться „18” жовтня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12).

Автореферат розісланий „12”вересня2007 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. Л. П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Каузація розглядається в роботі як релятивна мегакатегорія, що відображає генетивні зв’язки у світі й мові і включає категорії умови, причини, наслідку, допусту і мети. Запропонований цілісний підхід до вивчення каузації в російській мові корелює зі зміною парадигм у сучасному мовознавстві, зумовленою переходом від позитивного знання до глибинного і, відповідно, до цілісного розуміння мови, до усвідомлення мови як духовної реальності. У дисертаційній роботі каузація досліджується в руслі антропологічної парадигми, при цьому антропологізм не ототожнюється з антропоцентризмом чи антропоморфізмом (Н. В. Бардіна, В.І. Постовалова, Н.В. Слухай, Ю.О. Сорокін та ін.).

У сучасній лінгвістиці каузація вивчається як „прототипове поняття“, вбудоване в граматику мови (Б. Ворф, Дж. Лакофф), як функціонально-семантичне поле обумовленості (О.В. Бондарко, М.В. Всеволодова, Г.О.  Золотова, Н.К. Онипенко), як граматичне поняття (Т.В. Булигіна,  В. М.Труб, О.Д. Шмельов) і як явище лексичної семантики (Ю.Д. Апресян, О.Ю. Богуславська, І. Б. Левонтіна). Однак природа каузації як універсального явища мови, мислення та культури обумовлює необхідність цілісного підходу до її вивчення в плані онтології і концептуалізації, що визначає актуальність теми дисертаційного дослідження. Актуальність роботи полягає також у спробі вирішення низки проблем, які є принципово важливими для подальших лінгвоконцептологічних досліджень: 1) виявлення мовних механізмів реалізації культурних концептів у різних дискурсах; 2) обґрунтування можливості лінгвістичного вивчення “ціннісної” складової концепту; 3) встановлення взаємозв’язку основоположних культурних концептів у межах цілісного тексту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з планом науково-дослідної роботи кафедр методики викладання філологічних дисциплін, російського та загального мовознавства, міжмовних комунікацій і журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (реєстраційний номер 0101V001797 – „Функціональний опис російської мови та її одиниць“), співвідноситься з темами, які розробляє Кримський науково-методичний Центр управління освітою Академії педагогічних наук України і Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського.

Мета роботи полягає у виявленні онтологічної суті каузації як релятивної мегакатегорії та її концептуалізації в російській мовній свідомості. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: 1) проаналізувати основні напрямки вивчення каузації у вітчизняному і зарубіжному мовознавстві; 2) обґрунтувати правомірність лінгвоконцептологічного підходу до вивчення каузації; 3) з’ясувати ментальні / когнітивні механізми становлення каузації; 4) репрезентувати мовні механізми реалізації ціннісної складової концептів Причина і Мета; 5) встановити типологію і конотативні смисли метафор причини і мети; 6) показати роль феноменів Причина і Мета в архітектоніці художнього тексту.

Об’єктом дослідження є мовна реалізація каузації як релятивної мегакатегорії в російських дискурсах різних типів.

Предмет дослідження – онтологічний зміст каузації, концептуалізація феноменів Причина, Мета і їх місце в архітектоніці концептосфери російської мовної свідомості.

Емпіричним підґрунтям дисертаційного дослідження є такі складові: 1) підсумки лінгвокогнітивного аналізу різних дискурсів: фольклорних, художніх, мемуарно-щоденникових, філософсько-публіцистичних, а також матеріалів російськомовної преси кінця XX – початку XXI ст.; 2) результат аналізу лексикографічних матеріалів: тлумачних (лінгвістичних та міфологічних), етимологічних, лінгвокультурологічних, фразеологічних словників та збірок паремій.

Методи дослідження. Мета і завдання роботи зумовили використання адекватної методології, методів і методик аналізу. Філософською основою роботи є твердження про діалектичну і єдину за своєю суттю багатомірність мови. Загальнонауковою методологічною основою дослідження є функціонально-комунікативна методологія, інтегрована в когнітивну парадигму (Ф. С. Бацевич, Т. А. Космеда). Функціонально-комунікативна орієнтованість співвідноситься з дослідженням проблем комунікації, породження і сприйняття мовлення, а також архітектоніки тексту (Ф. С. Бацевич, В. М. Бріцин, С. Я. Єрмоленко, Л. П. Іванова, Т. А. Космеда, О. С. Кубрякова, В. П. Мусієнко, Н. Г. Озерова, Т. В. Радзієвська, Л.М.Синельникова, Н. В. Слухай). Ця методологія забезпечує відкритість різних сфер наукового знання з метою дослідження певних об’єктів і може розглядатися в аспекті синергетичного підходу (Н. В. Бардіна, В. М. Манакін, В. А. Маслова, В. І. Постовалова, О. О. Селіванова, О. О. Семенець та ін.).

У роботі використано комплекс методів, методик та прийомів аналізу: описового, порівняльного та контрастивного аналізів, методу функціонального поля, концептуального та лінгвокультурологічного методів, методу аналізу текстової поведінки мовних одиниць, елементи методики компонентного аналізу значеннєвої структури слова, елементи лінгвостатистичного і трансформаційного методів.

Наукова новизна дисертації полягає в обґрунтуванні й практичній реалізації принципово нового підходу до вивчення мовного явища каузації, в доведенні можливості формування мовної моделі каузації в межах лінгвістичної концептології. Крім того, в дисертації вперше зроблено спробу цілісної репрезентації каузації як релятивної категорії, у якій своєрідним прототипом є відношення між причиною і наслідком, а відношення мети, умови і допусту об’єднуються з ними „сімейною подібністю“ (термін Л. Вітгенштайна). Уперше онтологія каузації співвідноситься з відображенням у мові міфологічних уявлень, реалізованих у системі образних засобів; уперше подано типологію і конотативні смисли метафор причини і мети на матеріалах різних дискурсів; уперше виявлено особливості мовної реалізації ціннісних складових Причини і Мети, характерних для російської мовної свідомості; уперше епістемічні каузальні версії розглянуто як суттєву складову індивідуальної концептосфери.

Теоретичне значення дисертації полягає в розширенні теоретичної бази лінгвістичного дослідження каузації. Запропонована в роботі методика лінгвоконцептуального аналізу відкриває нові можливості для поглиблення наявних підходів до вивчення лінгвоконцептуального континууму російської мовної свідомості.

Результати дисертаційного дослідження мають значення для подальшого вивчення природи мови, взаємовпливу мови і свідомості, мови і суспільства, мовної реалізації індивідуальної концептосфери. Систематизовані спостереження та висновки, сформульовані в дисертації, сприятимуть розробці актуальних питань семантики, концептуального аналізу мови, теорії художнього мовлення, лінгвокомунікативної інтерпретації текстів різних стилів і жанрів.

Практичне значення дисертаційної роботи пов’язане з можливістю використання її результатів у викладанні курсів сучасної російської мови, лінгвокультурології, лінгвістичного аналізу художнього тексту, у спецкурсах та спецсемінарах з лінгвоконцептології, теорії масової комунікації, вивчення ідіостилю певного автора. Результати дослідження можуть бути реалізовані в лексикографії, у науково-дослідній роботі студентів вищої школи та аспірантів, а також у лінгводидактиці.

Особистий внесок здобувача. Ідея науково-дослідної парадигми та її розробка, а також збір і аналіз емпіричного матеріалу належать виключно авторові дисертації. За характером виконання дисертація є одноосібним і самостійним дослідженням. У трьох статтях, написаних у співавторстві, здобувачеві належать теоретичні та практичні висновки з досліджуваних питань.

Апробація результатів дисертації. Апробацію основних ідей, теоретичних розробок і результатів дослідження здійснено в доповідях на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ТНУ (Сімферополь, 1995-2007 рр.), на міжвузівських наукових конференціях „Культура народів Причорномор’я“ (Сімферополь, 1998-2003), на міжвузівських науково-практичних конференціях з методики викладання іноземних мов (Сімферополь 1999, 2001, 2002, 2003, 2005), на міжвузівських науково-практичних конференціях Кримського наукового Центру НАН України та Міністерства освіти і науки України (Сімферополь, 2001, 2002, 2004), на всеукраїнських конференціях (Київ, 1992, 2001, 2002; Сімферополь, 2005), на міжнародних конференціях з функціональної лінгвістики (Ялта, 1994, 1995, 1998, 2001, 2003, 2005, 2006), на міжнародних конференціях з міжкультурної комунікації (Алушта, 2002-2007), на міжнародних конференціях „Мова і культура“ (Київ, 1998, 2000, 2002, 2003), на міжнародних конференціях (Львів, 2002; Одеса 2003; Херсон 2006), на міжнародних науково-практичних конференціях УАВРМЛ (Київ, 2003, 2005, 2006), на міжнародних конференціях Кримського Центру гуманітарних досліджень (Бахчисарай, 1993; Алушта, 1994; Феодосія, 1994; Феодосія, 1997; Сімферополь, 2001), на міжнародних конференціях з менталінгвістики (Черкаси 2003, 2007), з когнітивних стратегій мовної комунікації (Крим, Партеніт 1995, 1998, 2000, 2002, 2006); на міжнародних науково-практичних конференціях Інституту відкритого суспільства (Крим, 1998, 1999); на міжнародних конференціях у Росії (Москва: Лінгвістичний університет, 1990; МГУ, 1991, 2001, 2007; РУДН, 1996, 1999), Білорусі (Мінськ, 1994, Вітебськ, 2000), Польщі (Лодзь, 1988, 1999, Катовіци, 1989; Ольштин, 1989; Зелена Гура, 1989; Ополе, 2000), Німеччині (Тіммендорферштранде, 1993), на двох конгресах МАВРМЛ (Москва, 1990, С.-Петербург, 2003), на засіданні відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (Київ, 2005).

Дисертацію обговорено на об’єднаному засіданні кафедр методики викладання філологічних дисциплін, міжмовних комунікацій і журналістики, російського та загального мовознавства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського.

Матеріали дисертації впроваджено в процес викладання курсів „Сучасна російська мова“, „Методика викладання російської мови як іноземної”, спецкурсу „Сучасна теорія культурних концептів і практика викладання російської мови як іноземної” та спецсемінару „Лінгвокультурологічний аспект у викладанні російської мови як іноземної“ для студентів факультету слов'янської філології та журналістики Таврійського національного університету імені  В.І. Вернадського, а також на практичних заняттях з іноземними студентами, слухачами семінарів і короткотермінових курсів.

Публікації. З теми дисертації вийшло друком 50 наукових робіт. Із них одна монографія, 42 статті, з яких 29 надруковано в провідних наукових фахових виданнях України, 7 – у зарубіжних виданнях, 6 – у виданнях, що не входять до переліку ВАК України, 7 – матеріали конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної наукової літератури (429 найменувань), переліку джерел фактичного матеріалу (44 найменування) та переліку умовних скорочень. Повний обсяг дисертації – 491 с., з яких основного тексту – 447 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано обґрунтування актуальності дисертації, розкрито її наукову новизну, сформульовано мету й основні завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, емпіричну складову, методи та прийоми аналізу, а також теоретичне і практичне значення роботи.

У першому розділі „Логіко-філософські аспекти вивчення каузації як основи світопорядку“ каузація розглядається як вид генетичного зв’язку у світі й мові, висвітлюються класичні й сучасні філософські теорії каузальних і телеологічних відношень з огляду на лінгвістичні проблеми дослідження каузації. Врахування логіко-філософських положень зумовлене характером цієї релятивної категорії, яка відображає логічні зв’язки між окремими ситуаціями у світі й мовній свідомості та базується на загальних філософських категоріях причини, наслідку, мети, умови. Телеологія як філософське вчення про мету розглядає визначення мети і її досягнення як причинність, що набуває в особі людини здатності до усвідомленої внутрішньої самодетермінації. Визначення мети є предметом розгляду в парадигмі різних етичних учень і доповнюється системою ціннісних орієнтацій, тому як у філософії, так і в мові не може розглядатися поза аспектами аксіологічної та деонтичної модальності. Дослідження каузації як невід’ємного складника теорії пізнання зумовлює врахування положень онтології згідно з її розумінням у некласичній філософії ХХ ст., що відмовилася від різкого протиставлення онтології та гносеології (М. Ґайдеггер, Н. Ґартман). Розділ завершується розглядом логічних понять імплікації, кон’юнкції, диз’юнкції та аргументації, що мають принципове значення для лінгвістичного дослідження каузації, зокрема при дослідженні причинових версій.

Другий розділ „Каузація в лінгвістиці: історія, проблеми і шляхи вирішення“ присвячено аналізу трактування каузації в лінгвістиці, традиціям вивчення синтаксичних відношень обумовленості, аналізу каузації як функціонально-семантичного поля, перспективам дискурсивного дослідження каузації в архітектоніці тексту, а також обґрунтуванню доцільності лінгвоконцептологічного підходу до її вивчення.

У русистиці співвіднесені з каузацією логічні відношення в мові найповніше вивчено в плані синтаксичних відношень зумовленості, які трактуються через поняття семантичних пропозицій, об’єднаних логічними зв’язками. На нашу думку, для сучасного етапу вивчення відношень зумовленості актуальним є розв'язання таких питань: 1) цілісний (синтезуючий) підхід до їх вивчення, що не виключає виявлення диференційних ознак підтипів відношень; 2) послідовне термінологічне іменування ситуацій, пов’язаних логічними відношеннями. Вважаємо, доцільним використовувати дефініції породжувальна ситуація і породжена ситуація, що відповідає нашому розумінню каузації як генетичного зв’язку у світі й мові. При цьому породжувальна ситуація репрезентується ситуаціями причини, умови і мети, а породжена ситуація співвідноситься із ситуацією наслідку, а також з дією, спрямованою на реалізацію мети. Логічний зв’язок, що встановлюється між двома ситуаціями, визначається як релятор.

Суть допустових відношень полягає в заміщенні очікуваної породженої ситуації протилежною за змістом, що підтверджує правомірність їх віднесеності до мегакатегорії каузації. У ході аналізу відношень обумовленості виникає потреба в критеріях розмежування причини і мети. Загальноприйняте їх протиставлення за співвіднесеністю до світу минулого чи майбутнього, за реальністю чи потенційністю не завжди виявляється достатнім для диференціації каузальних і телеологічних відношень. Врахування ширшого за речення-висловлення контексту, що включає відношення причини і мети, дозволяє, крім використання традиційних критеріїв, звернути увагу на значення ‘бажаність’, яке є характерним саме для відношення мети.

При дослідженні відношень причини і мети стає суттєвим розмежування завдяки даним психолінгвістики мети і мотиву висловлення. Мотив відображається в прагматиці речення. Як зазначає В.П. Мусієнко, мотив або виражається лексично чи/та за допомогою спеціальної граматичної конструкції, або завуальовується і навіть навмисно приховується. У зв’язку з цим рамки синтаксичних відношень обумовленості для вивчення каузації виявляються тісними, необхідно також використовувати матеріали психолінгвістики і дискурсивний аналіз, що є можливим за умови переходу до іншої парадигми дослідження.

Синтезуючий підхід до вивчення відношень зумовленості почасти пов’язується з використанням теорії функціонально-семантичної категорії та функціонально-семантичного поля (О.В. Бондарко, М.В. Всеволодова, Б.В. Євтюхін, В.П. Мусієнко, Р.Я. Теремова та ін.), що дозволяє: 1) реалізувати підхід до аналізу каузації на морфолого-синтаксичному рівні з урахуванням лексичної семантики мовних одиниць; 2) виявити сегменти перетинання функціонально-семантичних полів причини, умови, мети та допусту; 3) подати каузацію як макрополе обумовленості. Функціонально-семантична категорія на мовленнєвому рівні репрезентує певну категоріальну ситуацію (О. В. Бондарко). Для реалізації цієї ситуації використовується відповідний різнорівневий, у тому числі контекстуальний, набір мовних засобів. Якщо в межах тексту концентруються категоріальні ситуації одного типу, з’являється можливість визначити категоріальну домінанту тексту чи уривка.

Дискурсивне дослідження в текстах М. Волошина категоріальної ситуації каузального взаємозв’язку між географічним положенням Криму і його історичною долею виявило, що традиційні уявлення про співвідношення центральних (ядерних) та периферійних засобів вираження мегаполя каузації не відповідають реаліям тексту. Каузація як категорія, що відтворює генетичні зв’язки у світі, людській свідомості та мові, потребує іншої парадигми дослідження. На наш погляд, такою є антропологічна парадигма, яка базується на лінгвокогнітологічному аналізі. Цей напрямок реалізується у вивченні й описі лінгвоконцептологічної проекції каузації.

Для визначення мовного характеру концепту загалом і концептів Причина та Мета зокрема необхідно розглянути проблему співвідношення лінгвістичного значення та онтологічного змісту, оскільки каузація належить до онтологічних категорій. Питання про співвіднесеність онтологічного змісту і лінгвістичного значення пов’язане з розумінням мовної семантики, з необхідністю визначити, що являє собою значення: 1) лише відношення до екстралінгвістичної реальності; 2) концептуалізацію світу засобами мови. Наша робота ґрунтується на другому підході, висвітленому в багатьох сучасних лінгвістичних студіях (Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, С.Г. Воркачов, С.О. Жаботинська, Л.П. Іванова, О.М. Кагановська, В.І. Карасик, Т.А. Космеда, М.П. Кочерган, Дж. Лакофф, Н.Г. Озерова, Т.В. Радзієвська, О.О. Селіванова, Н.В. Слухай, Г.М. Яворська та ін.).

Дослідження показало, що до сформованих культурних концептів можна зарахувати лише Причину і Мету із включенням Наслідку як невід’ємної поняттєвої складової. Умова й допуст, незважаючи на їхню суттєвість для мовної свідомості, не зараховуються до культурних концептів. Трактування універсальних логічних понять Причина і Мета як культурних концептів потребує спеціального пояснення. У сучасних лінгвістичних дослідженнях наводяться такі обґрунтування віднесення Причини і Мети до культурних концептів: 1) безперервна еволюція концепту і еволюція мовної системи, де й відбувається концептуалізація; 2) визнання причини і мети фактами ментального світу людини; 3) світоглядний та аксіологічний характер мети; 4) зв’язок концептуалізації мети з доконцептуальними структурними кореляціями, які мотивують метафори; 5) проекція на культурний досвід людства і національну специфіку в сприйнятті засобу досягнення мети (Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, Дж.Лакофф, М. Джонсон, Т.В. Радзієвська, Ю. С. Степанов, Г.М. Яворська та ін.).

Лінгвокогнітивний дискурсивний аналіз Причини і Мети дозволяє розширити коло аргументів їхньої концептуалізації такими положеннями: 1) наявність національних особливостей в осмисленні цих концептів, а також особливостей їхнього мовного втілення; 2) явно виражений аксіологічний характер Причини і Мети, який реалізується в плані мовної модальності; 3) наявність системи образних засобів мови, характерних для маніфестації Причини і Мети; 4) системний зв’язок між ціннісною та образною складовими концепту.

У роботі лінгвокогнітологічний підхід реалізовано на рівні лінгвоконцептологічного аналізу різних дискурсів. Дисертаційне дослідження базується на таких підставах аналізу концепту: 1) необхідність вивчення концепту з позицій комплексного підходу, що інтегрує результати розробок різних гуманітарних наук (знань); 2) визначення примату ціннісного ставлення до зображуваного об’єкта в культурному концепті, на відміну від інших ментальних одиниць, якими оперує сучасна лінгвістика (понятійна категорія, фрейм, сценарій). Врахування ціннісної складової концепту на матеріалі текстів різних типів (фольклорних, художніх і мемуарно-щоденникових) дозволяє виявити певні етичні та етно-психологічні особливості російської мовної свідомості; 3) концепт проявляється в асоціативному просторі (полі) імені, з яким він тісно пов’язаний. У нашому дослідженні це положення реалізовано в таких аспектах: а) розширення й уточнення списку „причинних“ і „цільових“ слів, виявлення їх інтегральних та диференційних сем; б) встановлення й опис асоціативних рядів метафор, характерних для мовної реалізації концептів Причина і Мета; 4) трактування концептів як одиниць свідомості, що мають гносеологічну цінність і складають концептосферу мови, тобто сукупність концептів національної мови або концептів конкретного тексту. Використання в дослідженні поняття концептосфери національної мови відкриває можливості для визначення місця загальнолюдських концептів Причина і Мета в концептосфері російської мовної свідомості, а також для встановлення їх взаємодії з ядерними концептами.

У третьому розділі „Ментальні механізми становлення каузації“ розглядаються проблеми ментальності в руслі лінгвоконцептологічного напрямку дисертаційного дослідження, встановлюється співвіднесеність між внутрішньою формою слова (ВФ) і змістом концепту, розкривається питання про каузальність у міфологічному мисленні, подаються результати дослідження феномена двійництва як архетипової проекції каузації, а також обґрунтовується положення про порівняння як концептуальну базу каузативного генезису.

Визначення ВФ слова належить О.О. Потебні і в його концепції мовної динаміки пов’язується з онтологією мови, отже, ВФ може бути кваліфікована як закріплена в слові концептуальна ознака (Ф.С. Бацевич). У сучасній лінгвістиці когнітивний аспект дослідження ВФ представлено досить широко. Відзначено здатність ВФ до закріплення відповідної гносеологічної інформації (О.С. Снітко), актуальність ВФ для лінгвокультурологічних досліджень (В.В. Жайворонок, В.І. Кононенко, В.М. Манакін, В.А. Маслова, Н.Б. Мечковська), зв'язок з концептуальними уявленнями (С.Г. Воркачев, В.М. Манакін, Ю.С. Степанов, В.М. Топоров), а також співвіднесеність поняття ВФ із сучасними теоріями мовної діяльності (Ф.С. Бацевич, Л.С. Виготський, К.С. Кубрякова).

Проведене дослідження ВФ слів, що називають основні поняття каузації (причина, следствие, цель), а також прийменника ради як мовної маніфестації сфери перетинання культурних концептів Радість, Мета, Причина дозволило дійти таких висновків щодо ментальних механізмів становлення каузації:

Дослідження ВФ та етимології слова причина підтверджує спостереження О.О. Потебні про первинне злиття в давньому стані думки і, відповідно, в мові уявлень про причину і наслідок, а також дозволяє стверджувати співвіднесеність ВФ з каузувальною дією (чинить – причинить), зв’язок з індоєвропейським коренем *ken ‘народжуватися, виростати, починатися’ і з найдавнішим архетипом породження, із семантикою понять ‘вина’, ‘початок’ і ‘кінець’, останнє з яких є підґрунтям формування поняття ‘мета’.

ВФ слова следствие пов’язується з етимоном след. Відзначено семантичну спорідненість між етимоном след і семою ‘подібність’, що виявилося досить істотним для встановлення онтологічного зв’язку між поняттями ‘подібність’ і ‘порівняння’ та ‘причина’ і ‘наслідок’, що розвинулися на їх основі. Виявлено також онтологічні зв’язки поняття ‘наслідок’ з поняттями ‘простір’ і ‘час’.

Аналіз ВФ слова цель дозволяє розширити уявлення про онтологічні зв’язки цільових значень з просторово-часовими. У ВФ цього слова, крім уже дослідженої раніше концептуальної ознаки ‘путь’ (Н.Д. Арутюнова, Т.В. Радзієвська), виявлено концептуальну ознаку ‘мішень’.

Дослідження ВФ прийменника (післяйменника) ради, етимологічно співвідносного з іменем rad, яке в давню епоху було спільним для слов’янського та іншого індоєвропейського ареалу й пов’язувалось із сакральною семантикою ‘милість, благословення’, а в старослов’янській та російській мовах мало первинне значення ‘готовий до благодіяння – його здійснення або сприйняття’, дозволяє зробити такі висновки: 1) слово ради належить до найдавніших шарів слов’янської лексики і являє собою мовну реалізацію одного з первинних концептів світової культури, що відбивають ставлення людини до світу – земного і Вищого; 2) цей найдавніший концепт став першоосновою для подальшого розвитку концептів Радість, Мета і Причина.

Особливості відбиття каузальних зв'язків у міфологічному мисленні розглядаються з опорою на дослідження в царині філології, міфології, етнології, етнографії, психології й психолінгвістики і підтверджуються російськими фольклорними текстами різних жанрів.

Твердження про те, що в міфологічному мисленні каузальність як логічна категорія відсутня (Л. Леві-Брюль, О.М. Фрейденберг, Я.Е. Голосовкер, Є.М. Мелетинський), пояснюється, на наш погляд, особливостями сучасного раціоналістичного мислення, яке часто виявляється неготовим до сприйняття характерної для міфологічної свідомості „іншої логики“, що ґрунтується на цілісному сприйнятті людини, природи й космосу. У цьому плані для нашого дослідження важливою є теорія ноосфери В.І. Вернадського, згідно з якою міфологія становить собою одну з первинних форм культурної діяльності та складову частину ноосфери. Вважаємо, що виражене в міфологічній свідомості „наївне“ уявлення про взаємозв’язок усього існуючого незалежно від часу й місця вияву відображає таку найважливішу характеристику каузації, як встановлення загального генетичного зв’язку між окремими явищами.

Для розуміння онтології каузації досить істотним виявився аналіз феномена двійництва в міфологічній свідомості і в мові. Архетип двійництва корелює з давнім уявленням про злиття речі з її якістю, що, у свою чергу, співвідноситься з ідеєю єдності причини й наслідку. Таке уявлення, як прообраз злитості причини й наслідку, реалізовано в міфологічному вербальному та невербальному матеріалі про нерозривний зв’язок людини з її слідом. Досліджені в роботі етнологічні та етнографічні дані про магічні дії зі "слідом", які ґрунтуються на такому баченні, а також його вербальна реалізація в текстах замовлянь, прислів’їв, приказок і прикмет (Не замітати / не змивати сліди людини після її від’їзду, щоб з нею не трапилося нічого поганого) підтверджує правильність концепції О.О. Потебні щодо розвитку ідеї каузальних відношень: злиття речі з її ознакою, далі – порівняння ознак різних речей, а потім – можливість причиново-наслідкових відношень.

Своєрідною реалізацією міфологічного уявлення про злитість (або нерозривність) причини й наслідку є принцип відображення, пов’язаний, зокрема, із символікою дзеркала, яка фіксується на матеріалі текстів різних типів. Давнє уявлення про злиття якості з річчю виявляється і в уособленні хвороби. У фольклорних текстах хвороба, з одного боку, уявляється живою істотою, що каузує страждання людини (Лихорадка – не матка: треплет, не жалеет; див. також антропоморфні іменування лихоманки в прислів’ях і замовляннях: мачеха, Марья Иродовна), а, з іншого боку, постає своєрідним "двійником" людини, який допомагає осягнути „таємне“.

У художньому тексті такі „ситуації антифактивності“, як сон, видіння, божевілля, розкриваються найбільш повно – у зв’язку з особливою роллю архетипів, що лежать в основі художніх структур (Ю.Л. Мосенкіс, Н.В. Слухай, С. Ульман та ін.). Досліджений матеріал показав, що ці ситуації займають особливе місце серед пракаузальных пояснень також у мемуарно-щоденникових текстах, авторами яких можуть бути і вчені-природознавці, що підтверджується аналізом щоденникових записів В.І. Вернадського.

Отже, дослідження фольклорних, етнографічних, мемуарно-щоденникових текстів дозволяє зробити висновок про те, що феномен „двійництво“ можна розглядати як архетипову проекцію каузації, і це не лише допомагає прояснити розвиток каузальних відношень, але й відкриває нові можливості для усвідомлення каузації як феномена психології і культури.

Однією з ментальних сфер, у межах якої відбувалося становлення каузації, є порівняння, що підтверджується фактами історії мови і пареміологічними текстами. Аналіз мовного матеріалу свідчить про те, що відношення порівняння стали основою для розвитку не тільки причиново-наслідкових, але й умовно-наслідкових та цільових відношень. Наприклад, у співвіднесених з порівнянням текстах прикмет, які включають модус заборони та попередження і представлені структурою безсполучникового складного речення із значенням обґрунтування, поєднуються всі типи зазначених відношень, що аргументується можливістю синтаксичних трансформацій. Пор.: Не бей собаку: судороги потянут. – Не бей собаку, потому что потянут судороги; Если будешь бить собаку, потянут судороги; Не бей собаку, чтобы не потянули судороги.

Підтвердженням правомірності дослідження порівняння як концептуальної бази каузативного генезису є й факти історії російської та інших слов’янських мов, у яких причиновий сполучник как (яко, як, jak) широко використовувався для приєднання підрядних частин із значенням і причини, і умови.

Отже, лінгвоконцептологічний підхід доводить правомірність дослідження причини і наслідку як єдиної онтологічної категорії.

Четвертий розділ „Модальний план каузації в дискурсивному просторі російської мови“ присвячено обґрунтуванню правомірності визначення модальності як фундаментальної характеристики каузації, з’ясуванню мовних механізмів реалізації ціннісної складової каузації, а також лінгвоконцептологічному аналізу дискурсів різних типів у плані онтологічної, аксіологічної та епістемічної модальності.

У нашій роботі приймається трактування модальності не тільки як мовного, але й як мовленнєвого явища, досліджуваного на рівні семантики дискурсу. Обґрунтовується положення про те, що аналіз модального плану тексту відкриває реальні можливості для виявлення лінгвістичного вираження ціннісної складової культурного концепту. Емоції й оцінки, що входять у модус і є характерними насамперед для художніх, публіцистичних та мемуарно-щоденникових текстів, можуть бути представлені і як психонетичний компонент у складі культурного концепту.

Текст розглядається нами як ономасіологічна одиниця – цілісний об’єкт, і тому під текстом розуміються не тільки цілісні художні, мемуарні, публіцистичні і фольклорні твори (включаючи малі жанри: прислів’я, приказки, прикмети тощо), але й контексти таких унікальних видань, як „Толковый словарь живого великорусского языка“ і „Пословицы русского народа“ В.І. Даля, оскільки в них відображено мовні свідчення ментальних уявлень російського народу.

Саме дискурсивний план дослідження каузації, аналіз на рівні висловлення (у широкому розумінні) уможливлює проведення лінгвістичного та лінгвокультурологічного аналізу ціннісної складової каузації, головним лінгвістичним механізмом виявлення якої є основні групи модальностей, переважно в їхній взаємодії.

Початок аналізу ціннісної складової каузації саме з пареміологічних текстів є актуальним з огляду на такі обставини: 1) прислів’я відбивають ціннісну картину світу певного етносу і належать до таких текстів, у яких аксіологічний аспект поєднується з онтологічним; 2) на прислів’ях як самостійних мікротекстах зі структурою речення можна простежити мовну реалізацію релятивної категорії в її динаміці.

Досліджений матеріал показав, що дуже виразно онтологічна модальність представлена в прислів’ях, де стверджується необхідність встановлення причинових відношень при поясненні фактів чи явищ об’єктивної дійсності: Всему своя причина; Так на свете не живет (тобто всьому є причина).

До найважливіших характеристик прислів’їв належить аксіологічна (оцінна) модальність, тобто характеристика об’єкта з погляду прийнятої системи цінностей. Аксіологія зближується з етикою, а етичні уявлення лежать в основі більшості прислів’їв. При дослідженні цих уявлень істотними виявилися парадигматичні зв’язки між деякими прислів’ями. Інваріантна ситуація, як правило, представлена синонімічними висловами. Лінгвістичний аналіз прислів’їв з каузальною семантикою дозволяє побачити багатство й різноманітність лексико-граматичних форм вираження каузації. Наприклад, думка про те, що багатство спричинює занепокоєння, у біблійному тексті представлена конструкцією з каузативними дієсловами й каузатором у позиції підмета: Бдительность над богатством изнуряет тело, и забота о нем отгоняет сон. При цьому точно визначено, що причиною занепокоєння є не саме багатство, а ставлення до нього (бдительность над богатством, забота о нем). Синтаксична структура прислів’їв, які використовують цей біблійний образ, досить різноманітна. В ізосемічних поліпредикативних структурах ситуацію-причину і ситуацію-наслідок подано розчленовано: Богатому не спится: богатый вора боится. Лаконічними й виразними є неізосемічні речення біномінативної структури, які через відсутність релятора традиційно не сприймаються як носії каузальних відношень: Лишние деньги – лишняя забота.

Зазначимо, що при зображенні протилежної ситуації причиново-наслідкові відношення поступаються місцем умовно-наслідковим: Без денег сон крепче (порівняймо: Если нет денег, сон крепче).

Аналіз матеріалу показав, що серед прислів’їв, які відображають каузальні відношення, найбільш характерними синтаксичними структурами є складнопідрядне речення з корелятивним зв’язком і безсполучникове складне речення. Корелятивний зв’язок у складнопідрядному реченні може бути орієнтованим (Каков пастух, таково и стадо), та неорієнтованим (Что посеешь, то и пожнешь). На відміну від традиційного підходу до аналізу речень с орієнтованим корелятивним зв’язком, відповідно до якого відзначається регулярне ускладнення означального значення значенням обумовленості, основним у сучасній мові ми вважаємо саме значення обумовленості, що доводиться можливістю трансформації з причиновими реляторами зависеть (от чего), определяться (чем). Означальне значення, на наш погляд, є супутнім і полягає в ознаковому дейксисі – вказівці на подібність характеристики двох актантів висловлення.

Показово, що складнопідрядні речення аналогічної структури й семантики є характерними для пареміології слов’янських та інших індоєвропейських мов: Каков дуб, таков клин; каков батька, таков сын. – Яке дерево, такий клин; який батько, такий й син (укр.); Jakіe drzevo, takі klіn; jakі ojcіec, takі syn (польськ.); Каково житье, таково и на том свете бытье. – Tal vіda ueves, tal fіn esperes (ісп.). Наведені прислів’я переконливо демонструють не тільки зближення етики з аксіологією, але й онтологічні джерела етичних понять.

У функціонально-семантичному полі каузальності сучасної російської мови такі структури перебувають на його периферії, а ядром поля є складнопідрядні речення з підрядними причини. Але для мови російської пареміології вони, безсумнівно, є центральними і, на нашу думку, дають унікальну можливість простежити один із шляхів формування мовної каузальності: зв’язок з категоріями якості та порівняння.

Таким чином, з’ясування мовних механізмів онтологічної, аксіологічної і деонтичної модальності на матеріалі пареміологічних текстів дозволяє не тільки виявити сфери їхньої взаємодії, але й певною мірою простежити динаміку розвитку каузації як логічної, так і лінгвістичної категорії.

Дослідження каузації в аспекті аксіологічної та епістемічної модальності реалізується також в аналізі версій причини та мети. Версії розглядаються як різновиди гіпотези, причинові версії співвідносяться з логічним поняттям „часткової, або неповної, причини“, а також з поняттями кон’юнкції та диз’юнкції.

Факт вибору суб’єктом мовлення однієї з альтернативних версій пов’язується з оперуванням поняттями ціннісного порівняння (аксіологічний аспект) та істиннісної характеристики (епістемічний аспект). Епістемічні модальності стосуються знання та переконання й пов'язані з істиннісною характеристикою. Відповідно предметом лінгво-епістемологічних досліджень є гносеологічна функція мови, тобто знання, інформованість суб’єкта мовлення про об’єкти мовлення. Феномен репрезентації знання може бути поданий у тріаді „епістемічний світ – епістемічний стан – епістемічний модус“ (А.Н. Приходько).

Епістемічний модус пов’язаний з актуалізацією окремих фрагментів епістемічного світу в момент мовлення і виявляється в тому, як мовець оцінює істинність свого висловлення. Тому для епістемічного модусу є необхідною і каузальна аргументація автора висловлення, а епістемічні версії є найважливішою складовою індивідуальної концептосфери. За наявності в сучасному мовознавстві різноаспектних студій характеристики мовної особистості, ще не була об’єктом дослідження лінгвокогнітологів така її яскрава риса, як мовна каузація, найважливішим проявом якої є формування і встановлення причинових версій, а також їхньої ієрархії.

На наш погляд, аналіз епістемічної модальності каузальних версій, що відображають як національну, так і індивідуальну концептосферу, є найбільш перспективним у плані дискурсивного дослідження. Якщо епістемічні модальності пов’язані з переконанням чи істиннісною характеристикою, особливо коли причинові версії належать різним суб'єктам, то ієрархія версій має яскраво виражений ціннісний характер і відображає індивідуальну концептосферу автора тексту. Це положення підтверджується аналізом фрагменту прозового твору М. Цвєтаєвої “Пушкин и Пугачев”.

Подане в дисертаційній роботі дослідження епістемічних версій у межах цілісного тексту (епілог роману М.О. Булгакова „Мастер и Маргарита“) дозволило виявити їх контекстуальне перетинання і встановити його роль в архітектоніці, семантиці й почасти в поетиці тексту. Так, у заключній частині Епілогу в описі стану професора Івана Миколайовича Понирьова варте особливої уваги зіткнення двох типів "знання", при цьому кожний з них у плані епістемічної модальності маркується як достовірний: Ивану Николаевичу все известно, он все знает и понимает. Он знает, что в молодости он стал жертвой преступных гипнотизеров, лечился после этого и вылечился. Но знает он также, что кое с чем он совладать не может. Не может он совладать с этим весенним полнолунием.

Семантика вислову Я знаю в аспекті взаємодії інтенсіональних станів і мовних актів неодноразово обговорювалася в лінгво-філософських працях (Ш. Баллі, В. Ван О. Квін, Г. Фреге, Н. Малкольм, О.О. Семенець та ін.). Але в аналізованому фрагменті тексту М. Булгакова акцент робиться на зіткненні знання логічного, раціонального і знання метафізичного. На нашу думку, тут немає підстав для розмежування концептів Знання і Віра. Модальний оператор он знает не пов’язується і з мовленнєвим актом, він позначає лише інтенсіональний стан. В ієрархії модально-епістемічної вірогідності метафізичне Знання займає більш високу позицію, ніж раціональне. Для Івана Миколайовича метафізичне знання деякою мірою збігається з підсвідомістю і відкриває можливість проникнення в інші світи. У ніч весняної повні він бачить один і той же сон про Йєшуа та Пілата, чує голоси, страждає, а коли вічна трагедія розв’язується, він засинає зі щасливим обличчям. У цьому фрагменті тексту немає контекстуальної взаємодії між повторюваними дієсловами видеть, слышать і знать. Але зорове й слухове сприйняття у сні – це внутрішнє бачення і внутрішнє слухання, які є тим самим, що й метафізичне знання.

Отже, найбільш перспективним для з’ясування мовних механізмів реалізації ціннісної складової каузації є лінгвоконцептологічний аналіз дискурсів різних типів у плані модальності.

Аксіологічному аспекту Мети і як культурного концепту, і як лексеми присвячено багато лінгвістичних досліджень (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, В. М. Бріцин, фон Врігт, А.А. Залізняк, І.Б.Левонтіна, М.О. Новікова, Т.В. Радзієвська та ін.). Очевидно, що Мета може бути визначена як аксіологічний концепт. Новизна нашого підходу до аналізу аксіологічного аспекту Мети полягає у виявленні ціннісних складових цього концепту в концептосфері російської мовної свідомості методом лінгвоконцептологічного аналізу художніх та публіцистичних текстів. Встановлено взаємозв’язок Мети і Призначення, відображений у класичних художніх текстах і співвіднесений з ключовим для російської свідомості концептом Доля. Мета, як правило, має глобальний характер і містить у собі моральний ідеал. Ціннісна складова корелює з особливостями ідеальних уявлень Майбутнього, які, як правило, не пов’язуються з поняттям реальних засобів його досягнення.

У російській мовній свідомості Мета асоціюється з ‘цілісністю’ і ‘цілістю’. Аналіз різних лексикографічних джерел, художніх текстів (роман І.О. Гончарова „Обломов“), філософських та публіцистичних праць (В. Соловйов, П. Флоренський, Ф. Степун) дозволяє зробити висновок про характерну залежність аксіологічної оцінки Мети від моральних параметрів ‘цілісність’ і ‘цілість’. Раціоналістичні засади ставлення мети, зокрема уявлення про ‘корисність’, як правило, супроводжуються негативною аксіологічною оцінкою, що підтверджується аналізом діалогів у текстах романів Ф.М. Достоєвського.

У п'ятому розділі „Образне уявлення каузації в російській мові“ розглядаються особливості мовної реалізації каузації за допомогою когнітивних метафор, характеризуються міфологічні основи каузальних метафор, виявляється функціонування цих метафор у різних дискурсах, аналізуються онтологічні метафори, проводиться лінгвоконцептологічний аналіз образного уявлення „потаємності“ причини, а також основні типи й конотативні змісти образного втілення „потаємності“, досліджується образна мовна реалізація концепту Мета.

У сучасних роботах з когнітивної метафори звертається увага на її каузальні і телеологічні функції (Н.Д. Арутюнова, М. Джонсон, Дж. Лаккофф, Н.В. Радзієвська, Л. О. Чернейко, А.П.Чудінов, Г.М. Яворська), але метафоризація відношень каузації ще не була предметом спеціальних досліджень.

Мовна образність є невід’ємною складовою мовної картини світу в цілому і способом вияву окремої мовної особистості. Образне уявлення можливе для всіх трьох компонентів вираження каузації (породжувальна ситуація, породжена ситуація, релятивна зв’язка), але найбільш характерним воно є для причинового релятора, що вважаємо досить суттєвим, оскільки саме релятор виражає наявність каузального зв’язку у висловленні: Корень зла – солдатство (Л. Толстой).

Основні принципи пропонованого нами підходу до розробки образного