ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Ямковий Владислав Іванович

УДК 347.122:351.71

КАЗНА ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Запорожець Аркадій Митрофанович,

Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Дзера Олександр Васильович,

Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент

Стефанчук Руслан Олексійович,

проректор з наукової роботи Хмельницького університету економіки та права;

Провідна установа: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України відділення цивільного та підприємницького права (м. Київ).

Захист відбудеться „10” лютого 2007 року о „10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розіслано „10” січня 2007 року.

Вчений секретар В.Є. Кириченко

спеціалізованої вченої ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Подальша демократизація українського суспільства, становлення України як правової держави та приведення її законодавства до вимог вступу в Європейський Союз, що відображені в Acquis communautaire, не можна уявити без подальшого розвитку правового регулювання цивільних правовідносин. При цьому важливим фактором економічного піднесення нашої країни є свобода здійснення цивільно-правових дій і визнання рівності всіх учасників цивільних правовідносин, у яких держава виступає їх учасником поряд з іншими фізичними та юридичними особами. Тому вдосконалення існуючої та розробка нової нормативно-правової бази щодо регулювання участі держави в цивільних правових відносинах є актуальною науково-практичною проблемою сьогодення.

Аналіз концептуальних засад розвитку цивільного законодавства України, практики його реалізації, цивільно-правовий статус держави в особі державних юридичних осіб дає підстави твердити, що законодавче регулювання цих відносин, особливо становища казни як учасника цивільних правовідносин у вітчизняній науці цивільного права є своєрідною terra incognita. Дане зауваження повною мірою може бути віднесено не тільки до досліджень дореволюційної цивілістики, але й науки цивільного права радянського та пострадянського періоду. Незважаючи на те, що проблеми участі казни у цивільних правовідносинах тією або іншою мірою розроблялися у працях дореволюційних учених-юристів – К.М. Анненкова, В.Б. Єльяшевича, К.М. Кавеліна, Н. І. Лазаревського, Д.І. Мейєра, Г.Ф. Шершеневича тощо, цивілістів радянського періоду – С.М. Братуся, А.І. Беспалової, М.І. Брагінського, А.В. Венедиктова, Р.Й. Халфіної, Р.І. Шенгелія, П.В. Віткявічюса, В.А. Дозорцева, С.М. Корнєєва, Д.М. Генкіна тощо, а також українських вчених – О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.К. Мамутова, Є.О. Харитонова й іншими, є показовим, що було опубліковано лише декілька монографій, присвячених цій проблематиці.

Відсутність належної уваги до проблем участі держави у цивільно-правовому обороті, правового становища її юридичних осіб у ньому як учасників цивільного права, зокрема, у радянський період, може бути пояснена фактичним домінуванням державного сектора в економіці, де держава в цивільному обороті виступала через державні підприємства й установи, що були визнані юридичними особами. Це призвело до того, що в більшості випадків у цивільних правовідносинах почали брати участь саме ці юридичні особи як самостійні суб’єкти цивільного права, а не держава як казна. У зв’язку з цим практична значимість досліджень проблем цивільно-правового становища самої казни як суб’єкта цивільного права у той період значно зменшилася. Такий підхід до вивчення питання безпосередньої участі держави, у тому числі казни, в цивільних правовідносинах по інерції був сприйнятий і пострадянською вітчизняною цивілістичною наукою.

Внаслідок ускладнення системи цивільних правовідносин, де безпосередньо бере участь і держава, з'явилася ціла низка чинників, у зв'язку з якими вивчення проблем цивільно-правового становища юридичних осіб – представників казни як суб'єкта цивільних правовідносин, почало становити не тільки теоретичний, але й практичний інтерес. Але, незважаючи на це, поняття „казна” у сенсі держави як суб'єкта цивільного права, як і поняття „державна скарбниця”, яким у цивілістичній літературі як правило позначається певна частина державної власності, не використовується зараз у чинному цивільному законодавстві. Це переконливо свідчить про недослідженість цих правовідносин на достатньому рівні.

Необхідність звернутися до даної проблематики обумовлена також кардинальним реформуванням цивільного законодавства. Багато юридичних конструкцій і теоретичних положень радянського цивільного права, що були спрямовані на організацію й обґрунтування цивільного обороту на базі державної власності, перестали діяти. В умовах значного скорочення державного сектора в економіці першорядного значення набуває цивільно-правове регулювання відносин, що пов'язані з переходом майна від одних власників до інших, де саме майно перебуває на основі різних форм права власності. У зв'язку з цим існує нагальна потреба дослідження проблем взаємодії держави як учасника цивільного права з іншими учасниками цивільних та інших правовідносин. Проте, істотні зміни суспільно-політичного устрою країни, інше, ніж до цього часу, правове становище держави в цивільних правовідносинах і дотепер не привернули належної уваги дослідників, і не знайшли адекватного відображення в цивілістичній літературі.

Необхідність дослідження проблем цивільно-правового становища казни обумовлена й особливою увагою з боку законодавця до надання визначеності та прозорості участі держави в цивільно-правових відносинах. Це простежується, зокрема, у прийнятті цілої низки спеціальних законів, що регулюють правовідносини поставок продукції для державних потреб, про державний матеріальний резерв тощо, у яких цивільно-правовий статус казни як учасника урегульованих цими законами відносин не одержав достатньо чіткого визначення.

Важливу роль відіграють норми цивільного права про відповідальність держави в особі казни за її зобов’язаннями. Оскільки у правовій державі діє принцип взаємної відповідальності людини та держави, а остання несе обов’язок із забезпечення та захисту прав і законних інтересів своїх громадян, то змістовне вирішення в законі питання про відповідальність держави безпосередньо виступає засобом гарантування дотримання державою положень, проголошених у ст. 3 Конституції України.

Необхідно зазначити, що обрана тема на монографічному рівні у вітчизняній науці не досліджувалася. У сучасній українській цивілістиці є роботи з окремих аспектів цивільно-правового становища держави та казни. При цьому особливої уваги заслуговує той факт, що остання спеціальна наукова робота на цю тему вийшла ще на початку 80-х років. Інші роботи не вичерпують проблеми участі держави в цивільних правовідносинах як казни.

Викладене вище свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми „Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867), „Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № від 05.07.2004 р., а також Пріоритетним напрямам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., затверджених вченою радою ХНУВС 05.01.2005 р. п. 9.1.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дослідження полягає у тому, щоб на підставі комплексного наукового аналізу, з урахуванням сучасних вимог і потреб цивілістичної теорії та практики, з’ясувати сутність і особливості регламентації правового статусу держави як суб’єкта цивільного права стосовно її участі в цивільних правовідносинах як казни.

Поставлена мета обумовила вирішення комплексу таких дослідницьких завдань: 1) встановити концептуальні засади прояву правової сутності казни в цивільному праві на різних етапах її становлення та функціонування відповідно до соціально-економічних умов розвитку держави; 2) визначити понятійний апарат, пов’язаний із характеристикою прояву участі держави в цивільно-правових відносинах; 3) виявити чинники, що впливають на правове становище державних юридичних осіб у цивільному праві України; 4) дослідити достатність і дієвість нормативно-правової основи правового становища державних та інших органів – представників казни; 5) схарактеризувати особливості участі казни у цивільних правовідносинах стосовно різних об’єктів цих відносин і дослідити форму та види цивільно-правової відповідальності казни за зобов’язаннями держави та створених нею юридичних осіб; 6) розробити пропозицій щодо удосконалення правової регламентації статусу держави як суб’єкта цивільних правовідносин у розумінні казни та правового врегулювання відносин за участю державної скарбниці.

Об’єктом дослідження є цивільні правовідносин за участю державних юридичних осіб, що представляють казну, як самостійних учасників цих відносин.

Предметом дослідження є чинне законодавство, що визначає правове становище держави, юридичних осіб – суб’єктів цивільних правовідносин як представників казни, наукова доктрина, правозастосувальна та судова практика.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження базувалася на застосуванні як загального діалектичного методу, так і спеціальних методів і прийомів наукового пізнання дійсності: конкретно-історичного, порівняльно-правового, системно-правового, статистичного і теоретико-прогностичного методів. Порівняльно-правовий метод використовувався під час розгляду чинного та раніше діючого законодавства в нашій країні, конкретно-історичний – при вивченні історично-зумовленої динаміки категорії „казна” у цивільному праві, системно-правовий – під час виявлення факторів, що мали визначальний вплив на цивільно-правове становище казни в сучасному цивільному праві України, статистичний – під час зібрання даних про казну, про розгляд справ у судах за позовами за участю інтересів казни та їх аналізі, теоретико-прогностичний – під час формулювання рекомендацій з удосконалення законів, інших нормативних правових актів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній цивілістичній науці було проведено комплексне наукове дослідження особливостей правового становища держави як казни при участі у цивільних правовідносинах як їх суб’єкта.

У дисертації висунуто такі положення, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження:

1) аргументовано позицію, що з урахуванням вітчизняних цивілістичних традицій, держава в майнових відносинах у цивільному обороті повинна надалі називатися терміном „казна”, який слід запровадити в цивільному праві та законодавстві України. За своїм змістом поняття „казна” не повинно ототожнюватися з поняттям „державна скарбниця”, що має використовуватися для позначення об’єкта цивільних прав;

2) вперше запропоновано ввести, з метою розмежування особливостей участі у правовідносинах держави як суб’єкта цивільного права, такі поняття: „казна” (держава) – суб'єкт цивільного права, самостійний учасник цивільного обороту; „казенне майно” – будь-яке майно у грошовій, речовій або іншій формі, що належить державі на праві власності; „державна скарбниця” – сукупність усього казенного майна, що належить Україні;

3) обґрунтовано висновок, що „майно державної скарбниці” є специфічним видом майна, що належить державі як казні на праві власності, і яким казна повинна відповідати відповідно до ЦК України за своїми зобов'язаннями;

4) доведено, що особливість цивільно-правового становища казни як учасника цивільних правовідносин у сучасному цивільному праві України полягає в тому, що вона бере участь у цих правовідносинах через систему державних органів, наділених, як правило, правами юридичної особи. Така участь повинна приводити до того, що дії перерахованих суб'єктів у цивільному обороті від імені казни повинні тягнути за собою зарахування до складу неподільного фонду (державної скарбниці) всього отриманого за правочинами, що вчиняються від імені казни, якщо інше не встановлено в законодавстві;

5) запропоновано, з метою конкретизації загальних норм про участь казни (держави) в цивільному обороті, що містяться в ЦК України, внести до нього відповідні зміни, які б передбачали, що за загальним правилом до казни (держави) як учасника цивільних правовідносин застосовуються норми, що визначають участь юридичних осіб у відносинах, урегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей її правового становища;

6) визначено, що більш чіткому врегулюванню участі казни в цивільних правовідносинах буде сприяти всебічне визначення правового становища спеціальних державних органів, які уповноважені діяти виключно від імені казни (Мінфін, Державне казначейство, Фонд державного майна), оскільки вони беруть участь у цивільних правовідносинах від імені казни не тільки з приводу майна, що входить до складу неподільного фонду, але, в окремих випадках, і з приводу майна, закріпленого за державними унітарними, казенними підприємствами й установами на праві господарського ведення або оперативного управління;

7) набули подальшого розвитку положення про специфіку цивільно-правової відповідальності казни, яка може мати дві форми як безпосередньо за своїми зобов’язаннями, так і як субсидіарний боржник за зобов’язаннями створених нею юридичних осіб у випадках, передбачених чинним законодавством;

8) встановлено порядок вирішення питання про відповідальність казни:

- у випадках, коли відповідний суб'єкт діє від імені казни і наділений для цього всіма необхідними повноваженнями, інший суб'єкт, що вступає в цивільні правовідносини з казною, повинен мати можливість висувати відповідні вимоги безпосередньо до казни й одержувати задоволення від неї, а не від представників, що виступають від її імені у цивільному обороті, і казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов'язаннями, вчиненими від її імені, коштами і майном державної скарбниці;

- у разі субсидіарної відповідальності казни за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, їх відповідальність за власними зобов'язаннями настає в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на цілі, для досягнення яких вони вступають у цивільно-правові зобов'язання, а у передбачених у законі випадках – інших коштів, що перебувають у їхньому власному розпорядженні. При недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна;

9) запропоновано положення, яке більшою мірою відповідатиме напряму посилення захисту прав і законних інтересів учасника цивільно-правових відносин, які взаємодіють із державою, у випадку настання відповідальності казни, а саме: передбачити в законах про державний бюджет на кожний рік відповідну статтю витрат з урахуванням відшкодувань минулих років і проценту від обсягу, передбачених бюджетом зобов’язань казни;

10) запропоновано законодавчо передбачити, що у справах за позовами, які пред’являються до держави про відшкодування шкоди у випадках, передбачених статтями 1173-1177 ЦК України, саме казна повинна виступати відповідачем. У цьому випадку її повинні представляти органи Державного казначейства України й органи чи посадові особи, за дії яких відповідає держава. Крім того, слід передбачити обов’язок вказаних осіб після задоволення судами вказаних позовів пред’являти позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу до осіб, винних у заподіянні шкоди казні;

11) на основі результатів дослідження підготовлено пропозиції щодо внесення змін і доповнень у цивільне, цивільно-процесуальне та господарське законодавство України з метою вдосконалення процесуального положення казни як суб’єкта цивільних правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі при подальших теоретичних дослідженнях особливостей цивільно-правового становища держави як учасника відповідних правовідносин, у процесі викладання курсів „Цивільне право України”, „Цивільне процесуальне право”, „Фінансове право” „Господарське право”, спецкурсу „Право власності” у вищих навчальних закладах, правотворчими органами в процесі удосконалення вітчизняного законодавства щодо врегулювання участі казни у цивільних правовідносинах, правозастосовними органами у процесі реалізації норм закону та вирішення конкретних справ.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли були апробовані на наукових конференціях у м. Києві на І Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми управління” (30 листопада – 1 грудня 2001 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів „Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених” ( 29-30 квітня 2002 р.), на науково-практичній конференції ад’юнктів та магістрантів, присвяченій Дню науки України (17 травня 2002 р.) у м. Харкові, у м. Тернополі на IV та V Міжнародних науково-практичних конференціях „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (22 лютого 2002 р. і 28 лютого 2003 р.), у м. Харкові на науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права України” (21 травня 2002 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науковій конференції молодих вчених„Проблеми правознавства очима молодих вчених” (14-15 листопада 2003 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених” (5-6 листопада 2004 р.), у м. Хмельницькому на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми правознавства очима молодих вчених” (21-22 жовтня 2005 р.).

Публікації. За темою дисертації автором опубліковані статті та тези наукових доповідей, 3 у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають 7 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел. Повний обсяг дисертації – 201 сторінка, з них основний текст – 181 сторінка, список використаних літературних джерел – 20 сторінок (207 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі наведено обґрунтування актуальності дослідження, зв’язок його з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертації.

Розділ 1 „Становлення і розвиток інституту казни в цивільному праві” включає чотири підрозділи та присвячений дослідженню як теоретичних, так і практичних аспектів становлення і розвитку казни як учасника цивільних правовідносин у відповідних соціально-економічних умовах, які впливали на регламентацію участі держави у цивільно-правових відносинах на території сучасної України.

У підрозділі 1.1. „Становлення казни в цивільному праві Російської імперії” на підставі узагальнення наукових поглядів на місце держави у цивільному праві досліджено особливості становлення її участі в межах цієї галузі як суб’єкта цивільного права. На підставі здійсненого аналізу розвитку цивільно-правових відносин автором відмічено, що з остаточним відокремленням держави як самостійної інституції, закріпленням за нею відповідного обсягу майна, необхідно вважати казну суб'єктом цивільного права. Це відбулося зі становленням капіталістичного способу виробництва, а також практичними потребами зростаючого майнового обороту, що посилило потребу участі держави у цивільних відносинах нового типу, і спричинило визнання держави в її господарській діяльності суб'єктом цивільного права та юридичною особою.

На цій історично-правовій посилці автор доводить, що казна визнавалась суб’єктом права та діяла як і інші юридичні особи і в той же час мала такі специфічні особливості: 1) у цивільному обороті казна виступала від імені держави, а відповідно, певні її правочини були забезпечені примусовою силою державної влади; 2) у цілому казна діяла як загальний суб’єкт цивільно-правових відносин, але у певних випадках держава-суверен могла встановлювати для неї певні привілеї, яких не мали інші суб’єкти майнових відносин; 3) до складу казни входило майно з різним правовим режимом, що мало впливало на специфіку його існування: призначене для безпосереднього досягнення державних цілей майно (розглядалося як невідчужуване, могло відчужуватися лише у випадку непотрібності), а також майно, що було засобом одержання доходу на користь казни (його цивільно-правовий статус нічим не відрізнявся від правового режиму майна, що належить іншим суб'єктам цивільного обороту); 4) казна (майно, що її складає) у державі є явищем єдиним і неподільним, але у цивільно-правовому обороті казну представляють різні уповноважені особи, які діють від імені казни, але між собою можуть бути зовсім не пов’язані, що неможливо відносно приватного суб’єкта, навіть у випадку представництва його інтересів; 5) діяльність казни, окрім критерію отримання майнових вигод, підпорядкована критерію забезпечення державних інтересів, як протидії зловживання уповноважених на розпорядження казною осіб; 6) окрім специфіки прав та обов’язків казни закон передбачав і особливість реалізації відповідальності казни, завдяки чому, по-перше, деяким чином забезпечувалися інтереси інших суб’єктів-сторін правовідносин з казною, а, по-друге, мало місце встановлення персональної відповідальності уповноваженої на розпорядження казною особи, що можна розглядати як перший крок до передачі певних часток казни в оперативне управління відповідним представникам держави; 7) на казну були поширені загальні норми цивільного права з підпорядкування держави як казни загальному цивільному суду, незалежному від адміністрації.

У підрозділі 1.2. „Казна як юридична особа у перші роки Радянської влади та період після прийняття ЦК УРСР 1922 року” автором досліджені правовідносини стосовно участі казни в цивільних правовідносинах у нових соціально-економічних умовах, що були пов’язанні зі становленням нової державності на території сучасної України. Аналіз перших законодавчих актів і практики їх застосування свідчить, що казна як юридична особа на початку становлення радянської влади, до прийняття перших цивільних кодексів, уособлювала в собі все майно, яке належало цій владі. При чому максимальна концентрація майна у державній власності з одночасною централізацією управління ним повністю позбавляло підприємства, що представляли казну, будь-якої самостійності як юридичних осіб, що відповідало умовам воєнного комунізму та забезпечувало потреби радянської влади. Тому казна стояла за державними підприємствами й установами, а всі правочини ними укладались винятково від імені казни.

Прийняття ЦК УРСР 1922 р. знаменувало собою істотну зміну принципів цивільно-правового регулювання майнових відносин, що втілилося у визнання юридичними особами державних органів, підприємств і установ, віднесених до державного сектора економіки. Вказується, що поява в цивільному обороті державних підприємств – юридичних осіб спричинила собою не відмову від казни як суб'єкта цивільного права, а звуження майнової бази для особистої участі казни у цивільних правовідносинах. У реалізації відносин державної власності брала участь не тільки казна, але й державні підприємства – юридичні особи.

Здобувач зазначає, що період з 1922 р. характеризувався декількома етапами розвитку регулювання участі казни у цивільних правовідносинах з притаманними їм особливостями: 1) з прийняттям ЦК УРСР 1922 р. поступово почалося виділення самостійних суб’єктів господарської діяльності, при цьому казна брала участь у значній частині цивільно-правових відносин, що було обумовлено необхідністю всебічного та централізованого контролю за наявними ресурсами у державі; 2) після остаточного становлення Радянської влади в період індустріалізації та колективізації зросла кількість підприємств, організацій і обсяг цивільного обороту, що спричинило потребу, щоб окремі державні суб’єкти – юридичні особи виступали від свого імені або імені вищих органів, але були пов’язані з державою і з казною. Сама ж казна особисто (чи від її імені уповноважені державні органи) виступала лише по найбільш значимих майнових відносинах, а функції казни розподілено серед інших юридичних осіб.

У підрозділі 1.3. „Казна в умовах визнання України та адміністративно-територіальних одиниць суб'єктами права державної власності” досліджено питання специфіки участі казни в цивільних правовідносинах в умовах розподілу єдиної державної майнової бази між відповідними адміністративно-територіальними одиницями. Автором підкреслено, що виділення самостійних суб’єктів господарської діяльності, що виступали в обороті як окремі державні суб’єкти, набуло подальшого розвитку. Концепція опосередкованої участі казни у цивільних правовідносинах отримала розвиток після прийняття Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р.. Дисертант відзначає, що самостійними суб'єктами цивільного права також визнавалися Союз РСР і союзні республіки, а не казна як єдине ціле.

По суті, ця концепція зводилась до того, що державні юридичні особи брали участь у цивільних правовідносинах від свого власного імені, від імені відповідних виконкомів як юридичних осіб, і від імені Союзу РСР чи союзної республіки як самостійних суб'єктів цивільного права, а не від імені казни. Державні юридичні особи можуть виступати не тільки від імені Союзу РСР чи союзної республіки, але й від імені країв, областей, автономних утворень тощо як самостійних суб'єктів цивільного права. Це обумовлювало необхідність розмежування форм власності і, зокрема, державної та комунальної, а також об'єктів права власності між відповідними суб'єктами. Дисертантом визначено, що з прийняттям Конституції України і особливо ЦК України 2003 р. для визначення правового становища учасників цивільних правовідносин законодавцем встановлені певні критерії: 1) на одному понятійному рівні встановлено природний суб’єкт права – людину, і штучно створений правовим порядком – юридичну особу; 2) усі учасники цивільних правовідносин визнані рівними на загальному рівні, але стосовно участі кожного з них законодавець встановив спеціальні норми.

Підкреслено, що держава безпосередньо не може брати участь у цивільних правовідносинах, навіть за умови, якщо вона суверен, хоча б тому, що бере участь у майнових відносинах лише та особа, яка має для цього необхідні легальні організаційно-правові ознаки, зокрема, хоча б рахунок у банку. Уявити собі безпосередню участь держави, і в тому числі казни, у цивільних, а особливо майнових правовідносинах, украй важко. Держава бере в них участь: а) через свої юридичні особи, в тому числі в сфері грошових відносин – через казну; б) через призначених в установленому законом порядку посадових осіб, які у визначених (виписаних) їм законом випадках і межах представляють інтереси держави у сфері грошових чи інших відносин.

Запропоновано доповнити ст. 2 ЦК України після слів „Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим”, словами „органи місцевого самоврядування в особі визначених законом чи іншим правовим актом юридичних осіб”.

У підрозділі 1.4. „Поняття „казна” у вітчизняній науці цивільного права та законодавстві” дисертантом досліджено понятійний апарат, який опосередковує прояв участі казни в цивільних правовідносинах, у вітчизняній науці цивільного права і законодавстві. Встановлено, що термін „казна” мав декілька лексичних значень: держави як безпосереднього самостійного учасника цивільного обороту (як суб'єкта цивільного права); держави як власника всіх коштів, що проходять через бюджет; самої сукупності цих коштів у їх грошовій або навіть у речовій формі. У цьому останньому значенні російському поняттю „казна” більше відповідає українське „скарбниця”.

Зроблено висновки про те, що на сьогодні під терміном „казна” слід розуміти, передусім, державу як суб'єкта цивільного права, що виступає у визначених законом юридичних особах. Таким чином, казна – це, насамперед, держава як суб'єкт цивільного права у формі юридичної особи та її структурних одиниць для участі в грошових і споріднених із ними зобов’язаннях. Майно, що належить державі на праві власності, повинне називатися казенним і утворювати державну скарбницю. Дисертант відзначає, що за своїм змістом поняття „казенне майно” не повинне ототожнюватися з поняттям „державна власність”, використовуваним чинним законодавством і новим ЦК, під яким традиційно розуміється все майно, що належить державі. Майно, яке перебуває у власності держави, можна поділити на: неподільне державне майно, для позначення якого можна використати поняття „державна скарбниця” або „казенне майно”; державне майно, закріплене за державними юридичними особами на праві довірчої власності (господарського відання й оперативного управління).

Розділ 2 „Цивільно-правове становище юридичних осіб, що представляють казну як учасника цивільних правовідносин” складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано сучасний стан участі казни у цивільних правовідносинах з приводу різних об'єктів майнових прав і специфіка її відповідальності за результатами такої участі.

У підрозділі 2.1. „Участь казни у цивільно-правових відносинах з приводу грошових коштів” дисертантом висвітлено особливості участі казни у цивільних правовідносинах з приводу такого об'єкта цивільних прав, як гроші, а також цінних паперів. Автором відзначено, що основним, найбільш поширеним засобом прояву участі казни у цивільних правовідносинах є бюджетні кошти, які вона може використовувати як особисто, так і через спеціально уповноважених суб’єктів (наприклад, органи Державного казначейства України) задля вирішення завдань, що стоять перед державою. Ці кошти мають два напрями руху: перший – наповнення бюджету (неподільного фонду), а другий – витрати бюджетних коштів. Причому, безпосереднім засобом реалізації цих напрямків є участь казни у цивільно-правових відносинах (випуск державних позик, вексельні правовідносин за участю казни, випуск казначейських зобов’язань, продаж державного майна, передача майна в оренду), через свої юридичні особи.

Участь казни у цивільно-правових відносинах стосується, як правило, грошових зобов’язань чи подібних їм за природою зобов’язань у визначених законом випадках і межах, зокрема, відносини з розрахунків з бюджетом. До цих відносин слід без винятків застосувати відповідні норми цивільного права, що їх регулюють.

У підрозділі 2.2. „Становище казни у цивільних правовідносинах, що пов’язані з майном у натурі” розглянуто участь держави (казни) у цивільних правовідносинах з приводу такого об'єкта, як майно, що перебуває у державній власності. Здобувач відмічає, що грошова форма не є єдиною формою існування активів, якими володіють, користуються та розпоряджаються юридичні особи казни. Майно в „натурі” є також одним із засобів, за допомогою яких держава в особі казни вирішує завдання, що стоять перед нею. Зокрема, йдеться про правовідносини щодо реалізації невитребуваних вантажів; реалізації та використання конфіскованого, безхазяйного майна; реалізації та використання військового майна, що вивільняється; укладення державного контракту; формування та використання державного матеріального резерву; виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, конфіскація майна та низка інших.

Майно теж може бути передане казною уповноваженим установам в управління або ж отримане в результаті їх діяльності. Найчастіше інтереси казни у цивільних правовідносинах представлені Міністерством фінансів, Державним казначейством України та їх органами, які виступають у цих відносинах не від свого власного імені як юридичні особи, а від імені казни як суб'єкта цивільного права. Автором підкреслено, що майно, яке перебуває у власності держави, можна поділити на: 1) майно, кероване державою, яке є майновою базою безпосередньої участі казни в цивільному та господарському обороті; 2) майно, передане в оперативне управління окремим державним організаціям – юридичним особам, що є майновою основою участі цих підприємств, установ, організацій у цивільному обороті як самостійних юридичних осіб. До особливостей державного майна автор відніс: 1) в умовах ринкової економіки держава залишає у своєму володінні найбільш важливі майнові комплекси та предмети речового права, що забезпечують її найважливіші потреби; 2) сама природа майна обумовлює те, що воно не може знаходитися в казні десь в одному місці (на відміну від грошей) й відповідно участь казни в цивільних правовідносинах з його приводу здійснюється лише через уповноважені територіальні органи держави; 3) рух державного майна має два напрями: до казни і від казни, що пов’язано із вчиненням різного роду цивільно-правових дій як на отримання майна, так і на його витрату, що свідчить про участь казни у цивільно-правових відносинах як суб’єкта цивільного права (безпосередньо чи опосередковано); 4) не дивлячись на те, що більшість державного майна знаходиться в оперативному управлінні чи господарчому віданні його сутність як саме державного майна від цього не змінюється; 5) наявність іншого майна, крім грошових коштів, сприяє економії державних ресурсів при переведенні їх з товарної форми у грошову та навпаки, і забезпеченню державних потреб.

У підрозділі 2.3. „Цивільно-правова відповідальність казни” проаналізовано особливість цивільно-правової відповідальності казни за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань. Зокрема, автор відмічає, що казна як майнова база держави має два напрями дій у межах цивільних відносин: на поповнення та витрачання цієї бази. Цивільно-правова відповідальність казни може наставати як у зв’язку з її діями із збільшення своєї майнової бази (держзамовлення), так і з витрачанням цієї бази (реалізація держмайна). Важливим тут є визначення суб’єктів, які у кожному з випадків будуть представляти казну під час вирішення спору. Встановлено два основних випадки відповідальності казни: 1) безпосередньо за своїми зобов’язаннями; 2) опосередковано, за зобов’язаними державних установ і казенних підприємств. Цивільно-правова відповідальність казенних підприємств, державних установ, інших уповноважених на представництво інтересів держави осіб, які діють від імені казни, не наступає, а в такому випадку саме казна повинна нести безпосередню відповідальність за зобов'язаннями, що вчиняються від її імені. Відповідальність за власними зобов'язаннями державних установ і казенних підприємств повинна наставати в межах коштів, передбачених у відповідних кошторисах на ці цілі, для досягнення яких установа чи казенне підприємство вступають у цивільно-правові зобов'язання, а у разі недостатності цих коштів для задоволення вимог кредиторів субсидіарну відповідальність буде нести відповідний власник, тобто казна.

Вказується проблема забезпечення балансу між інтересами держави, фізичних та юридичних осіб при вирішенні питання про відповідальність перед ними держави і відшкодування нею шкоди. Дисертантом пропонується передбачити, що за загальним правилом до держави як суб'єкта цивільних правовідносин застосовуються норми, котрі визначають участь юридичних осіб у відносинах, врегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей її правового становища. Відповідальність казни за кожним видом шкоди (майнова, моральна), що заподіяна з її боку, потребує врахування особливостей настання кожного з них під час законодавчої регламентації порядку їх відшкодування. Оскільки найбільш ліквідною частиною майна казни є кошти держбюджету, то часткове вирішення проблеми реалізації цивільно-правової відповідальності казни за своїми зобов’язаннями може враховувати такі аспекти: 1) слід передбачити у бюджеті певні середньовиважені витрати на цивільно-правову відповідальність за порушення зобов’язань казни перед її кредиторами; 2) удосконалювати регресні зобов’язання державних органів до службовців за завдання їхніми діями збитку чи шкоди державі.

Правовідносини, що пов'язані з відповідальністю казни характеризуються складною суб'єктною будовою, з огляду на те, що її інтереси представлено відповідними представниками або вони реалізуються завдяки діяльності самостійних державних органів, установ тощо.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і запропоновано нові шляхи вирішення наукових проблем, що пов’язані з удосконаленням регламентації участі держави у майнових відносинах через казну. Виходячи з цілей і завдань дослідження та одержаних результатів, автор дійшов таких висновків:

1) казна – це правова форма прояву держави (як суб'єкта цивільного права), що дозволяє їй бути учасником цивільного обороту у формі юридичної особи;

2) для усунення багатозначності використання поняття „казна” пропонується ввести до лексикону законодавця такі поняття: казна (держава) – суб'єкт цивільного права, самостійний учасник цивільного обороту; казенне майно – будь яке майно у грошовій, речовій або іншій формі, що належить державі на праві власності; державна скарбниця – сукупність усього казенного майна, що належить Україні;

3) враховуючи збільшення представників казни, які управляють державним майном і вступають у цивільно-правові відносини з іншими особами в інтересах держави, потребують чіткого визначення у законі випадки можливої участі у цивільних правовідносинах державних органів, установ – юридичних осіб не тільки від свого власного імені, але й від імені казни;

4) визнання державних установ, казенних підприємств юридичними особами призвело до обмеження особистої участі казни у цивільних правовідносинах. Така участь здійснюється, в основному, лише за допомогою дій у цивільних правовідносинах від імені казни самостійних юридичних осіб. У відносинах щодо державної власності беруть участь не тільки казна як суб'єкт цивільного права, але й державні підприємства – юридичні особи, які одержали можливість брати участь у цивільному обороті від свого імені;

5) враховуючи те, що під терміном „казна” слід розуміти державу як суб'єкта цивільного права, то відповідальність казни згідно зі ст. 174 ЦК України за своїми зобов'язаннями стосується майна, що належить їй на праві власності (казенне майно, яке в сукупності утворює державну скарбницю). За своїм змістом поняття „казенне майно” не слід ототожнювати з поняттям „державна власність”. Майно, що перебуває у власності держави, може бути поділене на: неподільне державне майно (майнова база участі казни в цивільному та господарському обороті); державне майно, закріплене за державними юридичними особами на праві довірчої власності, зокрема, господарського відання й оперативного управління;

6) опосередкована участь казни у цивільних правовідносинах через систему державних органів, підприємств і установ, що наділені правами юридичної особи, призводить до того, що їх дії від імені казни повинні тягнути за собою зарахування до складу неподільного фонду (державної скарбниці) всього отриманого за правочинами, що вчиняються від імені казни. Оскільки саме держава визнається ЦК суб’єктом права державної власності, а органи державної влади й інші суб’єкти, що представляють її у цивільних відносинах, діють не від власного імені і не в своїх інтересах, а від імені та в інтересах держави в цілому;

7) для конкретизації норм про участь казни в цивільному обороті доцільно передбачити, що за загальним правилом до казни як суб'єкта цивільних правовідносин застосовуються норми, котрі визначають участь юридичних осіб у відносинах, врегульованих цивільним законодавством, якщо інше не випливає із закону або особливостей її правового становища;

8) майнову основу участі казни у цивільних правовідносинах складають як грошові кошти (в першу чергу кошти державного бюджету), так і набуте казною майно в натурі. Формалізація правового становища спеціальних державних органів, які уповноважені діяти виключно від імені казни (Мінфін, Державне казначейство, Фонд державного майна), а також їх повноважень, сприятиме впорядкуванню участі казни у цивільних правовідносинах і підвищенню ефективності фінансово-господарчої діяльності вказаних суб’єктів;

9) особливість участі казни у цивільних правовідносинах відображається на відповідальності казни, яка може наставати як безпосередньо за зобов’язаннями казни, так і субсидіарно за зобов’язаннями створених нею юридичних осіб;

10) участь у цивільному обороті від імені казни державних установ, казенних підприємств повинно спричиняти