ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

Яковенко Юлія Леонідівна

УДК 94:338.246.025.3 (47+57)”192”

КОНЦЕСІЙНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У 20-ті рр. ХХ ст.

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті

імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Лантух Валерій Васильович,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна, професор

кафедри історії Росії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ячменіхін Костянтин Михайлович,

Чернігівський державний педагогічний

університет імені Т.Г.Шевченка,

завідувач кафедри всесвітньої історії

кандидат історичних наук

Арзуманова Тетяна Володимирівна,

Харківський державний технічний університет

будівництва та архітектури, старший викладач

кафедри українознавства та політології

Захист відбудеться 22 лютого 2008 р. о 1630 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10

Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна

за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна

за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 16 січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічні перетворення у постсоціалістичних країнах передбачають реформування державної власності з метою органічного включення у систему ринкових відносин. Помітну роль тут грає спільне державне та приватне партнерство, серед моделей якого виділяється модель концесії. Концесія – це діючий засіб підвищення ефективності функціонування державної власності.

У концесійній системі відносин відбувається об'єднання ресурсів та потенціалів двох суб’єктів – держави у формі його власності та бізнесу у вигляді приватнопідприємницьких принципів господарювання, інвестицій, інновацій. До 90-х рр. ХХст. серед об’єктів концесій у різних країнах переважало надровикористання; з 90-х рр. сфера поширення цього виду співпраці держави з приватним сектором охоплює енергетику, залізниці, аеродроми, автодорожнє господарство, магістральне транспортування газу і т.д. Нині концесійні відносини розвиваються у більше ніж 100 країнах світу.

16 липня 1999р. в Україні був прийнятий Закон „Про концесії”, який став основою для розвитку взаємовигідного співробітництва держави з приватним сектором у нашій країні. Закон України „Про концесії” // Відомості Верховної Ради України. Офіційне видання. – 1999. - 15 жовтня (№41). – Ст. 372. – С. 838-846 Закон закріплює порядок укладання та розірвання концесійних договорів, загальні принципи й особливості концесійної діяльності. У Господарський кодекс України (2003р.) також увійшли статті, які фіксують умови діяльності концесіонерів на території нашої країни. Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. – Х., 2004. – 894с.

Отже, в Україні створена певна законодавча база у вигляді комплексу нормативно-правових актів для регулювання відносин, що виникають в процесі подібної співпраці держави з приватним сектором. У зв’язку із цим у нашій країні створюються та обговорюються проекти передачі права на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг, права на реконструкцію історичних пам’яток, замків, парків приватним компаніям.

Крім того, робота концесій завжди пов’язана з інвестиційною діяльністю, оскільки концесіонери, які можуть бути громадянами інших країн, вкладають кошти у розвиток підприємства або навіть галузі. В Україні великих капіталовкладень для проведення заходів по модернізації виробництва потребують машинобудування, металургія, легка та харчова промисловість. У зв’язку із цим вивчення досвіду залучення іноземних капіталів в економіку СРСР та регулювання концесійних відносин протягом 20-х рр. ХХ ст. є актуальним для сучасної України.

Співробітництво держави з приватним сектором, в тому числі концесійна форма, має давню історію. У радянській країні концесійна політика проводилась у 20-30-х рр. ХХ ст. Необхідність дослідження пояснюється недостатнім рівнем вивчення проблеми місця та ролі концесійної політики, недооцінкою їх соціального та економічного значення. Жорсткі ідеологічні рамки не дозволили дослідникам радянської історіографії об’єктивно розкрити сутність питання. При створенні портрету концесіонера історики підкреслювали деструктивні дії, паразитичні нахили, а діяльність радянських органів щодо його оцінювалась як цілком правильна та виправдана. Сучасна історіографія приділила увагу лише деяким економічним та політичним аспектам проблеми розвитку концесійних відносин в радянській Росії та Україні.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось згідно плану науково-дослідницької роботи кафедри історії Росії історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (№ державної реєстрації 01984005312).

Об’єктом дослідження є концесійна політика радянського уряду, яка проводилась у 1920-1928рр. та була викликана об’єктивними зовнішньополітичними, господарськими та соціальними умовами.

Предмет дослідження складає процес утворення, діяльності, особливості та результати роботи концесійних підприємств у радянській країні.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1920-1928рр. 23 листопада 1920р. більшовицький уряд прийняв Декрет про концесії, який став першим кроком у створенні законодавчої бази для розвитку концесійних відносин у радянській Росії. Кінець періоду було визначено у зв’язку із відмовою від принципів нової економічної політики, припиненням укладання більшовицьким урядом нових концесійних договорів у 1928/29р. Саме в цей час в радянській країні відбувався процес становлення планово-директивних засад, активного витіснення приватного капіталу, який, звичайно, стосувався і концесій.

Територіальні межі дисертаційного дослідження окреслені СРСР в межах 20-х рр. ХХ ст., де створювались та працювали концесійні підприємства в роки непу.

Мета роботи полягає у вивченні, осмисленні та розкритті питання про особливості та значення розвитку концесійних відносин у радянській країні протягом 20-х рр. ХХ ст.

Завдання визначено відповідно до поставленої мети:

- проаналізувати ступінь наукової розробки досліджуваної теми в радянській та сучасній історіографії;

- охарактеризувати стан джерельної бази, її інформаційне значення в процесі розкриття проблеми;

- вивчити особливості господарського становища радянської країни напередодні прийняття Декрету про концесії та впровадження непу, коли країна знаходилась у глибокій соціально-економічній кризі та міжнародній ізоляції;

- показати зв’язок між об’єктивними господарськими та зовнішньополітичними умовами існування радянської країни та використанням більшовиками концесійної політики;

- дослідити ставлення провідних діячів правлячої більшовицької партії до ідеї залучення іноземних капіталів у справу відродження народного господарства країни;

- вивчити комплекс перешкод, що стояли на шляху підприємницької діяльності концесіонерів, особливо наприкінці 20-х рр. ХХ ст., в умовах формування командно-адміністративної системи управління державою;

- проаналізувати зовнішньополітичні та соціально-економічні результати концесійної політики СРСР.

Методологія та методи дослідження базуються на принципах об’єктивності та історизму. Принцип наукової об’єктивності сприяв повному та всебічному аналізу проблеми реалізації концесійної політики в радянській державі у 1920-1928рр.

Дотримання принципу історизму виявляється при вивченні історії концесій в умовах переходу від політики „воєнного комунізму” до нового економічного курсу на початку 1921р., а наприкінці 20-х рр. ХХ ст. ліквідації економічного плюралізму в СРСР та формування командно-адміністративної системи.

При використанні формаційного підходу історія 20-х рр. ХХ ст. в Росії представляє собою період, коли більшовицький уряд, який прагнув зберегти владу у своїх руках, намагався поєднати капіталістичні та соціалістичні елементи для вирішення соціально-економічних та політичних проблем того часу, допустив співіснування різних форм власності, різних типів підприємств, в тому числі концесійних.

Синергетичний підхід, який розглядає процес розвитку будь-якої системи як постійну зміну станів порядку та хаосу, розуміє концесійну політику як певний порядок у першій половині 20-х рр., коли більшовики були зацікавленні у його збереженні. Однак протягом другої половини 20-х рр. у цьому порядку посилювались хаотичні тенденції, пов’язані із поширенням антиконцесійних настроїв на вищому рівні та серед народних мас, що призвело до поступового згортання цієї політики.

Під час написання дисертаційної роботи використовувались системний, порівняльний, історико-типологічний методи. Системний метод при вивченні історії концесійної політики радянської країни дозволяє дослідити її зв’язок з особливостями внутрішньополітичного та зовнішньополітичного, економічного й соціального життя країни. Порівняльний метод дозволяє порівнювати показники роботи концесійних та державних підприємств, роблячи висновок при цьому, що перші були більш рентабельними, прибутковими, ніж другі, однак почесного місця в тогочасній економічній системі не зайняли. Історико-типологічний метод дає можливість розбити існуючі в радянській країні в період непу концесійні підприємства на декілька типів в залежності від сутності договорів, обов’язків концесіонерів.

В процесі написання дисертаційного дослідження використовувався також математичний метод, який дозволяє працювати з цифровими показниками та визначити питому вагу окремих промислових концесій у господарському житті СРСР.

У роботі над дисертацією було застосовано також ряд загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація), які допомогли автору ефективно працювати з різними групами джерел, використовувати їх інформаційний потенціал, створити картину розвитку концесійних відносин в радянській країні.

Наукова новизна дисертації пов’язана з тим, що:

- в процесі її написання було створено нову типологію радянських концесій, критерієм якої є характер обов’язків концесіонерів з урахуванням юридичного оформлення їх відносин з державою;

- було виявлено, що керівництво РКП(б) поділялись на захисників та противників концесійної політики, при чому кількість останніх постійно збільшувалась, антиконцесійні настрої ж поширювались не тільки на вищому рівні, але й серед рядових членів більшовицької партії;

- в роботі обґрунтовано, що лозунг про активізацію концесійної політики, проголошений у 1928р., мав зовнішньополітичну спрямованість та декларативний характер;

- доведено, що процес наступу на приватний капітал у СРСР в другій половині 20-х рр. стосувався концесій;

- доведено, що концесійна політика сприяла налагодженню зовнішньоекономічних зв’язків радянської країни, була частиною її зовнішньої політики;

- обґрунтовано, що концесії відігравали помітну роль у розвитку певної галузі народного господарства, створювали основу для її зміцнення та подальшого розширення, а також сприяли заселенню та пожвавленню економічного життя у віддалених районах країни;

- доведено, що концесії часто слугували зразком раціональної організації виробництва, відповідального ставлення до роботи, чіткого виконання обов’язків, створювали додаткові робочі місця, сприяли підвищенню рівня життя працівників;

- проаналізовано комплекс економічних та ідеологічних проблем, що виникали в процесі підприємницької діяльності концесіонерів та гальмували її;

- були узагальнені результати та підсумки концесійної політики радянської держави.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що факти та отримані результати збагачують знання з історії радянської держави у 1920-1928рр. Документальні матеріали та висновки роботи можуть використовуватись в процесі підготовки підручників, посібників із загальної та економічної історії радянської країни, при написанні монографій, дипломних та курсових робіт, при підготовці загальних лекційних курсів та спецкурсів.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідались на 58-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (22 квітня 2005р., Харків), на 59-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (14 квітня 2006р., Харків), а також на науковій конференції викладачів історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (19 січня 2007р.).

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку (179 сторінок основного тексту), додатків, списку джерел та літератури (380 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність досліджуваної проблеми, визначені об’єкт і предмет вивчення, сформульовані мета та завдання, окреслені хронологічні й територіальні межі, визначені підходи та методи дослідження, розкрито наукову новизну, наведені матеріали про практичне значення й апробацію результатів роботи.

У першому розділі „Історіографія та джерела дослідження” проаналізована література з проблеми та джерельна база.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” зазначено, що вже у 20-х рр. ХХ ст., тобто в період існування концесійних підприємств, виник інтерес до проблеми концесій. Авторами робіт були свідки концесійної політики, генератори ідей, серед яких виділяється група відомих у той час партійно-державних діячів (В.І.Ленін, М.І.Бухарін, О.І.Риков, Й.В.Сталін, Л.Б.Красін та інші). Ленін В.І. Чергові завдання Радянської влади // Ленін В.І. Повне зібрання творів: Пер. з 5-го рос. видання. – Т. 36. – М., 1973. - С. 155-195; Ленін В.І. Доповідь про концесії на фракції РКП(б) VIII зїзду Рад // Ленін В.І. Повне зібрання творів: Пер. з 5-го рос. видання - Т. 42. – М., 1974. - С. 87-121; Ленін В.І. Доповідь про тактику РКП(б) // Ленін В.І. Повне зібрання творів: Пер. з 5-го рос. видання. – Т. 44. – М., 1974. - С. 32-50; Ленін В.І. Нова економічна політика і завдання політосвіт // Ленін В.І. Повне зібрання творів: Пер. з 5-го рос. видання. – Т. 44. – М., 1974. – С. 147-166; Бухарин Н.И. Проблемы теории и практики социализма. – М., 1989. – 511с.; Рыков А.И. Положение промышленности и меры к её восстановлению // Избранные произведения. - М., 1990. – С. 161-170; Рыков А.И. Экономическое положение Советской России // Избранные произведения. – М., 1990. – С. 106-118; Сталін Й.В. Звітна доповідь ХVІІ з’їздові партії про роботу ЦК ВКП(б) // Сталін Й.В. Твори. Переклад з рос. видання. – Т. 13. – К., 1951. – С. 280-374; Сталін Й.В. Про господарське становище та політику партії // Сталін Й.В. Твори. Переклад з рос. видання. – Т. 8. – К., 1949. – С. 116-148; Сталін Й.В. Рік великого перелому. До ХІІ роковин Жовтня // Сталін Й.В. Твори. Переклад з рос. видання. – Т. 12. – К., 1950. – С. 118-135; Сталін Й.В. ХV з’їзд ВКП(б) // Сталін Й.В. Твори. Переклад з рос. видання. – Т. 10. – К., 1949. – С. 269-369; Сталін Й.В. ХІV з’їзд ВКП(б) // Сталін Й.В. Твори. Переклад з рос. видання. – Т. 7. – К., 1948. – С. 257-386; Красин Л.Б. Вопросы внешней политики. – 2-е изд., пересм. и доп. – М., 1970. – 359с. Вони вважали, що концесії будуть слугувати тимчасовим допоміжним заходом для вирішення економічних та зовнішньополітичних проблем.

Наукові праці першої половини 20-х рр. ХХ ст., присвячені проблемі залучення іноземних капіталів у народне господарство радянської країни, розкривали теоретичні засади розвитку концесійних відносин, специфіку цієї форми співпраці держави з приватним сектором. Дослідників особливо цікавило розкриття сутності поняття „концесія”, особливості цього явища, світовий концесійний досвід, можливість реалізації концесійних планів у радянській державі, складання списку об’єктів. Ломов А. Советская республика и иностранный капитал // Народное хозяйство. – 1919. - №3. – С. 11-16; Загорский В. Объекты и условия концессий // Народное хозяйство. – 1919. - №7. – С. 31-38; Вейдемюллер К. Иностранный капитал и СССР. – М., 1925. – 63с.; Литвинов И. Значение миграции капиталов для стран капиталистических и для СССР // Социалистическое хозяйство. – 1925. – Кн. IV. – С. 123-137; Холодовский И. О концессиях на производство тракторов в России // Народное хозяйство Украины. – 1922. - №1. – С. 43-48.

У другій половині 20-х рр. з’явились перші статті, присвячені вже не теорії концесійних відносин, а практичним результатам їх розвитку в радянській республіці. Типовою є праця Н.Дергачової, яка довгий час зберігалась у спеціальному бібліотечному фонді у зв’язку із заявою авторки про те, що концесійна політика переслідувала мету якнайшвидшого зміцнення країни для знищення в майбутньому „міжнародного капіталу”. Дергачёва Н.П. Концессии. – Л., 1925. – 75 с.

Важливою групою досліджень першого історіографічного етапу були праці робітників системи органів управління народним господарством (ВРНГ, ГКК). Найбільш повне відображення історичної дійсності міститься в книзі В.Бутковського, працівника Головного Концесійного Комітету. Бутковский В. Иностранные концесии в народном хозяйстве СССР. – М., Л., 1928. – 123с. На основі великого фактичного матеріалу та завдяки об’єктивності висвітлення проблеми автор довів економічну та суспільну користь концесій, однак вважав їх допоміжним засобом подолання розрухи в радянській країні, підпорядкованим видом господарської діяльності.

М.Іоельсон (працював у системі ВРНГ) першим запропонував класифікацію радянських концесій та відзначив одну з головних ідеологічних перешкод на шляху підприємницької діяльності концесіонерів – підозрілість органів влади до діяльності іноземних підприємців на території радянської держави. Иоэльсон М. Путь активизации концессионной работы // Экономическое обозрение. – 1928. - №10. – С. 42-52.

Противником концесійної політики був Ю.Ларін, економіст, партійний діяч 20-х рр. ХХ ст. Він називав її „терпимим злом”. Ларин Ю. Итоги, пути, выводы новой экономической политики. – М., 1923. – 282с. Ларин Ю. Частный капитал в СССР. – М., Л., 1927. – 311с. На відміну від Ю.Ларіна дослідник М.Яннін знаходив багато позитивних наслідків роботи концесій в радянській державі. Яннин М. Некоторые вопросы концессионной политики // Плановое хозяйство. – 1926. - №10. – С. 67-76.

Об’єктивне вивчення особливостей радянської концесійної політики міститься в роботі представника російської еміграції 20-х рр. ХХ ст., демократа О.Югова Югов А. Из книги “Народное хозяйство Советской России и его проблемы” // НЭП: Взгляд со стороны. – М., 1991. – С. 174-302., який підкреслював надзвичайну складність розвитку концесій в умовах одержавлення великої промисловості, зовнішньої торгівлі, банківської системи, відсутності правових гарантій власності.

Історики періоду 30-тих – першої половини 50-х рр. ХХ ст. в умовах розквіту тоталітарної системи мало уваги приділяли проблемі концесій часів непу. Концесійна політика розглядалась в цей час як вимушений тимчасовий крок радянського уряду для вирішення міжнародних проблем та соціалістичного будівництва. Історія ВКП(б). – Завд. 9. Партія у відбудовний період непу. – К., 1933. – 140с.

У другій половині 50-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст. дослідники у зв’язку із розвінчанням культу особи Й.В.Сталіна на ХХ з’їзді КПРС, послабленням ідеологічного тиску, лібералізацією суспільного життя виявили інтерес до концесій в контексті вивчення сутності поняття „державний капіталізм”. Організована з цього приводу наукова дискусія дала можливість історикам висловлювати різноманітні думки про складові частини державного капіталізму в радянській країні в роки непу, характер концесійних підприємств, особливості перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Брин И.Д. Государственный капитализм в СССР в переходный период от капитализма к социализму. – Иркутск, 1959. – 182с.; Васюнин М.К. О сущности госкапитализма в переходный период от капитализма к социализму // Вестник Московского университета. – Серия VIII. Экономика, философия. – 1960. - №1. – С. 23-36; Левин В.Я. К вопросу о социально-экономической природе госкапитализма // Вопросы истории КПСС. – 1967. - №6. – С. 33-44; Левин В.Я. Социально-экономические уклады в СССР в период перехода от капитализма к социализму. – М., 1967. – 166с. Однак все ще існуючі ідеологічні рамки не дозволили дослідникам об’єктивно оцінити події економічного та політичного життя радянської держави протягом 20-х рр. ХХ ст.

Офіційна точка зору на концесійну політику вказувала на мізерну роль концесій у справі відродження народного господарства. История СССР с древнейших времён до наших дней: В 12-ти т. – Т. 8. – М., 1967. – 725с.

Зовнішньополітичний аспект концесійної політики вперше проаналізував О.Ф.Нікітін, який вважав його реалізацію одним з вдалих експериментом радянського уряду. Никитин А.Ф. Использование советским государством концессионной политики в борьбе за мирное сосуществование (1918-1925гг.) // Труды Иркутского государственного университета им. А.А.Жданова. – Т.59. – Серия историческая. – Вып. 2. – Иркутск, 1970. – С. 102-114.

Найбільш повне відображення історії радянських концесій 20-х рр. ХХ ст. було представлено в роботі О.В.Юферевої, яка, зокрема, була авторкою карт розташування та таблиці концесійних підприємств, проаналізувала податкові зобов’язання концесіонерів, стосунки робітників з адміністрацією концесійних підприємств. Юферева Е.В. Ленинское учение о госкапитализме в переходный период к социализму. – М., 1969. – 223с.

Період другої половини 80-х рр. ХХ ст., час „перебудови”, демократизації життя, дозволив дослідникам більш детально та об’єктивно розглянути питання залучення іноземних капіталів у радянську економіку. Вперше була висловлена думка про важливий внесок концесій у загальний розвиток радянської країни, а концесіонери були представлені як ділові люди з корисним досвідом. Куликов А. Концессии 20-х годов // Международная жизнь. – 1989. - №3. – С. 87-95; Секушин В.И. Отторжение: НЭП и административно-командная система. – Л., 1990. – 95 с.; Шитов В. СКФ, РАГАЗ и другие. Нужны ли сегодня концессии? // Новое время. – 1989. - № 25. – С. 26-28.

Ґрунтовною є праця О.Донгарова, який серед інших питань показав поширення антиконцесійних настроїв протягом 20-х рр. ХХ ст. в середовищі партійно-державних діячів, а також ряд економічних труднощів концесіонерів, які працювали на території радянської країни. Донгаров А.Г. Иностранный капитал в России и СССР. – М., 1990. – 164с.

Сучасний історіографічний період (з 90-х рр. ХХ ст. до наших днів) характеризується продовженням та поглибленням наукових традицій кінці 80-х рр. Значно розширилась джерельна база досліджень у зв’язку із відкриттям можливості вивчення матеріалів спецсховищ, публікації раніше заборонених праць політиків, емігрантів, жертв репресій.

Наукова праця О.Мозохіна містить цікаву інформацію про діяльність Об’єднаного Державного Політичного Управління по відношенню до концесій, зокрема, його ліквідаторську функцію. Мозохин О. ВЧК-ОГПУ: карающий меч диктатуры пролетариата. – М., 2004. – 444с.

Особливості регіонального розвитку концесійної політики радянського уряду вивчав М.Новіков. Він підкреслював рентабельність московських концесій та чітке виконання концесіонерами своїх обов’язків. Новиков М.Н. Из истории концессионных предприятий Москвы в период нэпа. – М., 1997. – 26с.

Роботу концесійних підприємств в Україні аналізували сучасні дослідники Ю.П.Волосник, Волосник Ю.П. Залучення іноземного капіталу в економіку України в роки НЕПу (1921-1927рр.) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – „Історія”. - №728. – Х., 2006. – С. 7-16. О.О.Сушко, Сушко О.О. Організаційно-господарські форми денаціоналізації промисловості в Україні (20-ті рр. XX ст.) // Український історичний журнал. – 2003. - № 4. – C. 112-122. Л.Г.Шкодіна. Шкодіна Л.Г. Приватне підприємництво в господарстві України (1921-1930рр.) // Вісник Харківського університету. – Історія України. - №401. – Х., 1998. – С. 216-226.

Історію радянських концесій в контексті інших економічних та соціальних проблем 20-х рр. ХХ ст. вивчали У Еньюань, У Эньюань. Нэпманы, их характеристика и роль // Отечественная история. – 2001. - № 5. – С. 78-87. Д.Н.Дьомін, Дёмин В.М.Военное сотрудничество СССР и Германии (1922-1933гг.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб-к наукових праць. – Вип.. 6. – Х.: НМЦ „СД”, 2003. – С. 76-80. В.П.Любін, Любин В.П. Итало-советские торгово-экономические отношения в 1920-е годы // Вопросы истории. – 2002. - №11. – С. 54-72. Л.В.Сапоговська. Сапоговская Л.В. Исторический опыт национальной золотопромышленной политики ХІХ-ХХ вв.: нужно ли России золото? // Клио. – 2005. - №1. – С. 73-84.

Аналіз історіографії проблеми розвитку концесійних відносин в радянській країні протягом 20-х рр. ХХ ст. дозволяє зробити висновок про необхідність поглиблення знань про ставлення більшовиків до концесійної політики, про її зовнішньоекономічне та міжнародне значення, важливість уточнення економічних та соціальних результатів залучення іноземних капіталів на концесійній основі у радянську економіку, особливостей процесу ліквідації концесійних підприємств.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база дослідження” представлена характеристика різних видів письмових джерел – опублікованих та неопублікованих, використаних в процесі написання дисертації.

Серед документальних джерел чільне місце зайняли документи правлячої більшовицької партії, яка була ініціатором проведення концесійної політики, та органів влади. Особливу увагу привертали документи, які регулювали концесійні відносини в радянській державі протягом 20-х рр. ХХ ст., визначали долю концесійної політики.

В процесі дослідження використовувались також статті та промови провідних діячів РКП(б)-ВКП(б), а також стенографічні звіти з’їздів партії, які давали можливість визначити їх ставлення до проблеми залучення іноземних капіталів в економіку радянської країни, поділити на групи захисників та противників концесій, зафіксувати поширення антиконцесійних настроїв у середовищі вищого партійного керівництва.

Джерельну базу дослідження доповнюють статистичні матеріали, підготовлені центральними та місцевими статистичними органами. В них представлені цифрові показники розвитку концесійних відносин в радянській державі протягом 20-х рр. ХХ ст.

Значний інтерес представляють неопубліковані матеріали з фондів Російського державного архіву економіки, Державного архіву Російської Федерації, Центрального державного архіву вищих органів влади України.

Фонди Головного Концесійного Комітету та Вищої Ради Народного Господарства РДАЕ та ДАРФ висвітлюють процес утворення, діяльності, ліквідації концесійних підприємств в радянській державі, дозволяють визначити особливості концесійної політики, ознайомитись з текстами концесійних договорів, додатками до них, звітами, листами, висновками ГКК.

Матеріали ЦДАВО з фондів Української Економічної Наради та Ради Народних Комісарів УРСР містять інформацію про розвиток концесійних відносин в Україні, роботу відділень змішаних торгівельних товариств, сільськогосподарських концесійних підприємств, розгляд закордонних пропозицій, звернення концесіонерів до вищих органів влади з проханнями.

Багато інформації про укладання концесійних угод з іноземцями, роботу радянських концесій міститься в періодичній літературі часів непу. В І половині 20-х рр. ХХ ст. цій проблемі були присвячені великі статті, а в ІІ половині – лише невеликі замітки в розділі „Хроніка”.

Мемуарна література представлена спогадами свідків та учасників концесійної політики, які на рубежі 20-30-х рр. емігрували з СРСР, та представника американських ділових кіл, концесіонера А.Хаммера.

В цілому джерельна база відрізняється видовою та тематичною багатоманітністю, є достатньою та достовірною для досягнення мети роботи та виконання поставлених завдань.

У другому розділі „Розробка більшовиками концесійної політики” аналізується ставлення представників РКП(б) до концесій, розробка ними законодавчої бази розвитку концесійних відносин в радянській державі на тлі загострення економічної кризи напередодні впровадження непу та концесійної політики.

У підрозділі 2.1. „Економічне становище радянської країни напередодні прийняття Декрету про концесії” висвітлюються явища, які яскраво свідчать про поглиблення господарських проблем в радянській країні напередодні юридичного закріплення 23 листопада 1920р. можливості утворення та роботи концесійних підприємств.

Кризовий стан промисловості виражався у катастрофічному зменшенні кількості діючих підприємств. Це, в першу чергу, було пов’язано з паливними труднощами, коли різко впало видобування та транспортування основних видів палива – вугілля та нафти. 90% потреби в цей час покривалось за рахунок дров.

З іншого боку, в умовах громадянської війни постраждала транспортна система країни: зменшилась кількість вагонів, паровозів, суден, значно погіршилась якість ремонту. В результаті відправлення вантажів відставало від програмних завдань.

Зменшення народжуваності, зростання смертності, епідемії негативно вплинули на демографічну ситуацію. Продовольчі проблеми спричинили ускладнення труднощів пошуку кваліфікованої робочої сили.

1920р. приніс ліквідацію основних центрів громадянської війни, завершення іноземної інтервенції, в економіці незначне поліпшення паливної ситуації, але стан промисловості погіршився у зв’язку із вичерпанням старих запасів матеріалів, сировини, почастішали соціальні потрясіння, чому сприяли жорсткі методи політики „воєнного комунізму”. Надзвичайні заходи необхідно було поєднувати з більш демократичними, наприклад, з впровадженням системи матеріального стимулювання робітників, яка одразу дала свої позитивні результати. Пом’якшення режиму виявилось також у проголошенні початку концесійної політики наприкінці 1920р., коли було видано Декрет про концесії.

У підрозділі 2.2. „Більшовики про можливість залучення іноземних капіталів у радянську економіку” розкривається ставлення окремих представників РКП(б) до концесійної політики та особливості процесу розробки законодавчої бази для створення та існування концесій в радянській країні.

В умовах загострення економічної кризи, ускладнення міжнародної ситуації більшовики розпочали обговорення можливості залучення іноземних капіталів у народне господарство на концесійній основі з метою налагодження зовнішньоекономічних та дипломатичних зв’язків з іншими країнами, а також організації додаткового вливання коштів в радянську економіку.

Серед провідних діячів РКП(б) виділялась група захисників концесійної політики. В.І.Ленін, О.І.Риков, Л.Б.Красін підкреслювали економічну доцільність роботи концесійних підприємств, яка виражається у використанні закордонної техніки, технології, досвіду, помітну роль переговорів та концесійних пропозицій в міжнародному житті держави.

Зовнішньополітичне значення концесій відзначали дипломати, повноважні представники радянської республіки Г.В.Чичерін, О.О.Іоффе.

Зміни у ставленні до концесійної політики відбулись у Л.Троцького, Л.Каменева. Спочатку вони визнавали її необхідність, але пізніше вказували на її незначні результати. Це було пов’язано з поширеною думкою про можливість радянської держави самостійно без іноземної допомоги долати перешкоди, кризові явища. В середині 20-х рр. ХХст. Л.Троцький, Л.Камнев, Г.Пятаков, Г.Зинов’єв вказували, що широке використання концесій може змінити характер економіки радянської країни.

Член Президії ВРНГ М.Бухарін також змінив свою позицію щодо концесій. В середині 20-х рр. ХХ ст. він наполягав на тому, що проблему накопичення коштів необхідно вирішувати не за рахунок концесій, а за рахунок покращення роботи державної промисловості.

Вивчення ставлення більшовиків до концесій у роки непу неможливо без аналізу доповідей та промов Й.В.Сталіна, генерального секретаря ЦК партії. Його оцінка концесійної політики була однозначною: концесії – це кабала. Такої ж думки дотримувались заступник голови ВРНГ М.Л.Рухимович, партійний діяч В.О.Антонов-Овсеєнко.

Отже, представники РКП(б) поділялись на захисників та противників концесійної політики. Протягом 20-х рр. ХХ ст. противників концесій ставало дедалі більше, відбувалось поширення антиконцесійних настроїв у середовищі вищого партійного керівництва, що гальмувало проведення концесійної політики, широке залучення іноземних капіталів у народне господарство, заважало ефективній роботі концесій, спричиняло конфлікти між представниками радянської країни та концесіонерами. До речі, Головний Концесійний Комітет – центральний орган управління концесійними справами - очолювали противники такої політики (наприклад, Г.Л.Пятаков, Л.Д.Троцький).

Основним документом, базою для розвитку концесій став Декрет про концесії від 23 листопада 1920р. Він закріплював можливість створення концесійних підприємств, обов’язковість винагороди концесіонерам часткою продукції з правом вивезення за кордон, довготривалі строки концесії. На початку 1921р. Декрет про концесії органічно вписався у нову економічну політику, яка створила відповідні необхідні умови для розгортання концесійної практики.

У третьому розділі „Реалізація концесійної політики в радянській країні у 20-ті рр. ХХ ст.” розкривається процес проведення концесійної політики радянським урядом у 1920-1928рр. з урахуванням проблем у міжнародному житті та змін у внутрішньополітичному курсі радянської країни.

У підрозділі 3.1. „Особливості та соціально-економічні результати концесійної політики” представлено аналіз соціально-економічних результатів роботи радянських концесій, враховуючи труднощі, які виникали при розгортанні підприємницької діяльності концесіонерів.

Вивчення історії концесійної практики потребує визначення типів концесійних підприємств, які працювали на території радянської країни. Концесії в залежності від участі державного в їх організації можна поділити на „чисті” та концесії змішаних товариств. Якщо використати в якості критерію сутність концесійних договорів, характер обов’язків концесіонерів, то концесійні підприємства можна поділити на три групи: „експлуатація”, „будівництво”, „будівництво-експлуатація”. Концесії існували не тільки на основі договору, але й на основі ліцензії.

Економічна доцільність радянських концесій визначалась багатьма показниками: розмірами інвестованого капіталу, питомою вагою продукції концесійних підприємств у загальному об’ємі продукції певної галузі народного господарства, участю концесій в процесі економічного розквіту окремого району країни, платежами концесіонерів, суспільним значенням, рентабельністю підприємств.

Завдяки роботі промислових концесій в радянській країні будувались нові господарські споруди (фабрики, заводи, підсобні приміщення, житлові споруди, залізничні лінії), відновлювалась робота на старих підприємствах, які забезпечувались закордонною технікою, працювали за сучасними технологіями. Крім того, створювалась основа для подальшого розвитку певної галузі промисловості, з’являлись нові форми господарської діяльності (виробництво шарикопідшипників). Окремі концесійні підприємства виробляли до половини валової продукції галузі.

Сільськогосподарські концесії робили помітний внесок у розвиток землеробства та скотарства певного району, надавали допомогу місцевому населенню у засвоєнні знань агрономічної науки, формуванні навичок роботи з сільськогосподарською технікою, її ремонту, в обробці землі.

Концесії у транспорті та зв’язку виконували суспільні функції по перевезенню пасажирів, вантажів, організації телеграфного сполучення, забезпечували задоволення потреб споживачів.

Торгівельні змішані товариства здійснювали певний внесок у забезпечення радянської країни окремими дефіцитними товарами, в першу чергу, продукцією машинобудування та хімічної промисловості.

Соціальне значення концесій полягало у створенні нових робочих місць, забезпеченні належного рівня життя та гідних умов праці робітників.

Разом із тим, діяльність концесійних підприємств на території радянської держави була досить складною. Труднощі концесіонерів можна умовно поділити на економічні (передача лише частини необхідного майна концесіонеру, тяганина при отриманні віз, ліцензій, черговість при перевезенні вантажів, заборона заготівельної діяльності у певних районах і т.д.) та суб’єктивні (підозрілість органів влади, окремих комуністів, ідеологічна діяльність профспілок, обережність самих іноземців).

В умовах постійного зростання усуспільненого сектору економіки концесійна сфера постійно звужувалась. Наприкінці 20-х рр. політика витіснення приватного капіталу, формування командно-адміністративної системи спричинило припинення укладання нових угод у 1928/29р. та ліквідацію існуючих концесій.

У підрозділі 3.2. „Зовнішньополітичний аспект концесійної політики радянського уряду” розглядається використання більшовиками переговорів про концесії, концесійних пропозицій, договорів з метою впливу на керівництво інших країн, подолання блокади та встановлення дипломатичних відносин.

Напередодні прийняття Декрету про концесії, в умовах політики „воєнного комунізму” реалізація концесійних планів була неможливою. У цей час переговори про концесії більшовики вели з метою пом’якшення своєї відмови реституції власності іноземців, припинення інтервенції та блокади, досягнення офіційного визнання радянської влади іншими країнами.

Впровадження непу створило певні умови для реалізації концесійних планів. Зовнішньополітичний аспект концесійної політики залишався актуальним. Більшовики укладали угоди лише з тими претендентами, з країною яких були встановлені дипломатичні відносини, намагались посилювати ворожнечу між державами-конкурентками в їх боротьбі за сировинні бази радянської країни.

З 1928/29 господарського року нові концесійні договори вже не укладались. Ті ж концесійні підприємства, що ще залишались на території радянської держави стали вважатись непотрібними, шкідливими. Але їх швидка ліквідація могли спричинити дипломатичний конфлікт. Тому згортання концесійної політики відбувалось повільно.

У висновках узагальнюються результати дослідження.

1. Економічна криза в радянській країні спричинила впровадження концесійної політики.

2. Керівні діячі РКП(б) поділялись на дві групи: захисників та противників ідеї залучення іноземних капіталі на концесійній основі у народне господарство радянської країни. Протягом 20-х рр. ХХ ст. антиконцесійні настрої, впевненість у необхідності самостійного розвитку радянської республіки поширювались, противників концесій ставало все більше. Це було одним з головних стримуючих факторів концесійної політики.

3. Умовно історію концесійної політики можна поділити на 3 етапи: 1) жовтень 1917 - поч. 1921рр. (обговорення самої концесійної ідеї, використання пропозицій та переговорів про концесії з зовнішньополітичних цілях); 2) 1921-1928/29рр. (укладання договорів, діяльність концесіонерів в радянській країні); 3) 1928/29-1937рр. (відсутність нових концесійних угод, повністю згортання концесійної політики, ліквідація Головного Концесійного Комітету СРСР у 1937р.).

4. Концесійна політика мала певний зовнішньополітичний аспект, який завжди залишався актуальним. Вона була складовою частиною радянської дипломатії, сприяла налагодженню зовнішньоекономічних зв’язків.

5. Робота концесійних підприємств мала відоме економічне значення. Вони робили помітний внесок у розвиток певної сфери народного господарства, активізацію економічного життя у регіонах країни, створювали нові господарські підприємства, слугували базою для подальшого розвитку галузі, використовували сучасну техніку та технологію.

6. Концесії сприяли підвищенню рівня життя працівників, вирішенню проблеми зайнятості через створення нових робочих місць. Вони мали також і суспільне значення.

7. Підприємницька діяльність концесіонерів на території радянської держави була складною справою, яка наштовхувалась на низку труднощів економічного та ідеологічного характеру.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях авторки:

1. Яковенко Ю.Л. Залучення іноземних капіталів у формі концесій в Радянській країні (20-ті рр. ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. Серія „Історія та географія”. – Випуск 18. - Харків: Майдан, 2005. – С. 56-61.

2. Яковенко Ю.Л. Транспортна криза в Росії у 1917-1921рр. // Учёные записки Таврического национального университета им В.И.Вернадского. – Серия “История”. - Т. 18 (57). - №1. – Симферополь, 2005. – С. 90-95.

3. Яковенко Ю.Л. Особливості вирішення трудових питань на концесійних підприємствах у Радянській країні у 20-х рр. ХХ ст. // Збірник наукових праць. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. Серія „Історія та географія”. – Випуск 23. - Харків: Майдан, 2006. – С. 63-69.

4. Яковенко Ю.Л. Криза робочої сили в Радянській країні у 1917-1921рр. // Збірник наукових праць. Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. Серія „Історія та географія”. – Випуск 27. - Харків: Майдан, 2007. – С. 87-92.

5. Яковенко Ю.Л. Політичний аспект проблеми концесій в Радянській країні в 20-х рр. ХХ ст. // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. - №728. – Серія „Історія”. – Випуск 38. – Харків, 2006. – С. 203-210.

Анотація

Яковенко Ю.Л. „Концесійна політика радянської держави у 20-ті рр. ХХ ст.” – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Харківський національний університет ім.. В.Н.Каразіна, Харків, 2007р.

Дисертація присвячена комплексному вивченню історії концесійної політики радянського уряду в роки непу. На основі широкого кола джерел здійснено дослідження процесу загострення економічної кризи напередодні прийняття Декрету про концесії; виявлено зв’язок між соціально-економічними, зовнішньополітичними труднощами радянської країни та впровадженням концесійної політики; проаналізовано ставлення вищого керівництва РКП(б) до концесій; показано особливості реалізації концесійних планів більшовицьким урядом; названі фактори економічного та ідеологічного характеру, які заважали роботі концесіонерів; висвітлено етапи концесійної політики; з’ясовано соціальні та економічні результати діяльності концесіонерів у радянській країні; розглянуто суспільне значення концесій; виявлено місце та роль концесійних пропозицій та переговорів у зовнішній політиці уряду більшовиків; доведена