Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ЗАПОТОЦЬКА Ірина Василівна

УДК 911. 3:30(477.46)

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

11.00.02 – Економічна та соціальна географія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України

Олійник Ярослав Богданович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної та соціальної географії

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор

нємець Людмила миколаївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри соціально-економічної географії та регіонознавства.

кандидат географічних наук, професор

ЗАГОРОДНІЙ ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, професор кафедри економічної і соціальної географії.

Захист відбудеться 25 вересня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП – 680, м. Київ, просп. акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 10 серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформаційні прояви сучасних економічних перетворень покликані забезпечити сталий розвиток України та її регіонів. Головним завданням за таких умов є забезпечення якісних характеристик соціальної сфери. Мова йде про необхідність гарантування соціальної захищеності людини, підвищення рівня її життя, мінімізації різноманітних соціальних диспропорцій. Соціальній сфері в даних процесах відводиться провідна роль. Вона є частиною суспільно-географічної системи, функціональне призначення якої полягає в наданні послуг соціального характеру, що, з одного боку, забезпечує зайнятість населення, зростання ВВП та наповнення бюджету, з іншого, _визначає освітній та культурний рівень, стан здоров’я особи, формуючи людський капітал держави.

Економічне піднесення останніх років в країні не спричинило істотного поліпшення соціальної сфери. Водночас продовжують поглиблюватися регіональні відмінності соціального розвитку. Регіон, як частина країни, є центральною ланкою соціально-економічного зростання, що потребує ґрунтовних наукових суспільно-географічних досліджень, і, зокрема, в соціальній сфері. Такі дослідження передбачають забезпечення раціональної територіальної організації соціальної сфери регіону та її комплексно-пропорційного розвитку.

Вивченням проблем вдосконалення територіальної організації соціальної сфери на сучасному етапі займаються в Міністерстві праці та соціальної політики, Інституті соціальних досліджень, Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, Національному Інституті стратегічних досліджень, Інституті прогнозування НАН України, Інституті регіональних досліджень та на кафедрах вузів України. Значний внесок в дослідження вище зазначених проблем зробили вчені економіко-географи та економісти Б.Данилишин, В.Дорошенко, І.Дудник, С.Важенін, Н.Вітренко, С.Ковальов, В.Козак, О.Кочерга, В.Куценко, С.Лавров, О.Любіцева, А.Мазаракі, Л.Нємець, Я.Олійник, М.Орлатий, Я.Остафійчук, В.Покшишевеький, В.Проскуряков, М.Руткевич, В.Рутгайзер, Ю.Саєнко, Ю.Саушкін, А.Самоукін, А.Степаненко, Ж.Тощенко, В.Удовиченко, Б.Хомелянський, Б.Хорев, В.Юрківський, А.Ягодка та інші.

Враховуючи трансформаційні процеси соціально-економічного розвитку та соціальну орієнтованість економіки, високий динамізм, територіальну сегментацію і локальний характер елементів соціальної сфери, необхідно вдосконалити методичні підходи до оцінки ефективності її функціонування та територіальної організації. Зокрема, дискусійним є питання про визначення сутності соціальної сфери та споріднених з нею понять, основних її складових. Недостатньо розробленими і висвітленими залишаються питання вдосконалення територіальної організації соціальної сфери на рівні області, зокрема, пріоритетних напрямків її розвитку, ефективності функціонування основних елементів, їх територіальної локалізації, що й зумовило вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідних робіт, що проводяться у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі економічної та соціальної географії, зокрема, з науково-дослідними темами: “Суспільно-географічні основи регіонального природокористування” (№ державної реєстрації 0101U001568) та “Суспільно-географічні основи дослідження регіональної екологічної безпеки” (№ державної реєстрації 0106U005754).

Потреба вирішення перелічених проблем задля забезпечення сталого економічного зростання і соціального добробуту вказує на актуальність тематики та визначила мету і завдання дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження територіальної організації соціальної сфери Черкаської області та обґрунтування перспективних напрямків її вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети розв’язувалися такі завдання:

- поглиблення теоретико-методичних основ територіальної організації соціальної сфери області;

- систематизація методичних підходів та розробка методики оцінки територіальної організації соціальної сфери області;

- оцінка чинників формування та розвитку соціальної сфери Черкаської області та виявлення механізмів їх впливу;

- аналіз функціональних структур (компонентної, територіальної, управлінської) соціальної сфери Черкаської області;

- визначення проблем та основних напрямків вдосконалення територіальної організації соціальної сфери Черкаської області.

Об’єктом дослідження обрано соціальну сферу Черкаської області.

Предмет дослідження - територіальна організація соціальної сфери Черкаської області.

Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дисертаційної роботи склав синтез результатів фундаментальних і прикладних досліджень соціальної сфери; праці вчених різних галузей знань, в яких висвітлено фундаментальні теорії соціального розвитку. У дисертації були використані загальнонаукові та спеціальні методи. Головними загальнонауковими методами є системний підхід, структурний аналіз, синтез, ідеалізації, індукції, дедукції, історичний, літературний, експедиційний тощо. Серед спеціальних методів застосовані методи математичної статистики, зокрема, побудови статистичних поверхонь – для виявлення ядер районоутворення та диспропорцій територіального розвитку соціальної сфери; математичного прогнозування (трендові та декомпозиційні моделі) - для прогнозування чисельності населення; ранжування – для визначення рангів територіальних одиниць соціальної сфери; типізації – для виявлення територіальних відмінностей у галузевій структурі соціальної сфери та типів структурних одиниць соціальної сфери; експертних оцінок; картографування; районування – з метою визначення соціально-географічних районів області; балансовий - для співставлення балансів доходів і витрат населення, фінансування і витрат на соціальну сферу; нормативний метод – для співставлення фактичних показників з нормативами тощо.

Інформаційну базу дисертаційної роботи становлять результати наукових досліджень регіонального розвитку в Україні, систематизовані та оброблені автором дані офіційної статистики (Державного комітету статистики України, Головного управління статистики у Черкаській області, статистичних щорічників України та Черкаської області за 1995-2005 роки), нормативно-правові документи.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті дисертаційного дослідження:_

вперше:

- розроблено методичні основи суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону в умовах ринкових трансформацій;

- обґрунтовано систему показників та методику бальної оцінки рівня розвитку соціальної сфери регіону;

- виявлено історико-географічні особливості становлення та розвитку соціальної сфери Черкаської області;

- проведено системно-структурний аналіз соціальної сфери Черкаської області і виявлено територіальні пропорції її розвитку;

- проведено кластеризацію адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-культурної та соціально-побутової сфер.

- виділено типи адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціальної сфери;

- визначено основні напрямки вдосконалення територіальної організації соціальної сфери Черкаської області._

вдосконалено:

- систему чинників, які впливають на територіальну організацію соціальної сфери Черкаської області;_

набуло подальшого розвитку:

- поглиблено теоретико-методологічні положення суспільно-географічної сутності соціальної сфери регіону;

- уточнено сутність принципів формування соціальної сфери регіону;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали наукових розробок щодо перспектив соціальної сфери Черкаської області використовуються в практичній діяльності Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка № 01-11/392 від 30.05. 2007).

Результати дисертаційного дослідження використовуються при викладанні курсів “Географія сфери обслуговування” і “Економічна та соціальна географія України” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 050/453-30 від 11.06.2007).

Особистий внесок здобувача. Виконане дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій наведено результати власних досліджень автора щодо розробки теоретико-методологічних та методичних основ суспільно-географічного дослідження соціальної сфери. Із наукових праць, надрукованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та розробки, які належать автору особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, викладені у дисертації, доповідалися на 5 наукових з’їздах, конференціях: Третій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2004); Міжнародній конференції молодих вчених “Молоді науковці географічній науці” (Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення” (Херсон, 2005); Міжнародній конференції “Молоді науковці – географічній науці” (Київ, 2006), ІV Всеукраїнській науковій конференції “Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені в 9 наукових працях загальним обсягом 2,3 д.а. (1,4 д.а. - авторські), в тому числі у фахових виданнях - 4 статті, обсягом 1,8 д.а. (1,2 д.а. – авторські).

Обсяг та структура дисертації Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (загальним обсягом 167 сторінок машинописного тексту), списку використаних джерел (192 найменуванння) та додатків (28). У роботі вміщено 39 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методичні основи суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону” розглянуто загальнотеоретичні питання щодо соціальної сфери як системи галузей; здійснено аналіз поглядів на сутність понять “невиробнича сфера”, “сфера обслуговування”, “сфера послуг”, “соціальна інфраструктура”, “соціальна сфера”; поглиблено поняття “територіальна організація соціальної сфери регіону”; виявлено закономірності та визначено принципи територіального розміщення соціальної сфери в умовах ринкової економіки; розглянуто підходи до визначення послуги, виявлено її особливості; розроблено методику суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону.

Соціальна сфера - система галузей господарства, основним призначенням яких є задоволення соціальних потреб населення, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей, фізичне та духовне вдосконалення особистості, підвищення ефективності суспільного виробництва. За своїм складом дана сфера – це багатогалузева і багаторівнева система, основними системоутворюючими зв'язками якої є функціонально-компонентні, функціонально-територіальні та функціонально-управлінські.

Функціонування соціальної сфери підпорядковується дії закономірностей територіального розміщення соціальної сфери, найважливішими серед яких є: залежність рівня розвитку та структури соціальної сфери від рівня розвитку та розміщення продуктивних сил суспільства; територіальна диференціація розвитку соціальної сфери; територіальна концентрація підприємств соціальної сфери та територіальна інтеграція соціальної сфери в структуру регіонального господарського комплексу. На основі пізнання даних закономірностей визначаються такі принципи її територіальної організації: регіональної цілісності, збалансованості й пропорційності, комплексності, соціальної ефективності, оптимальної доступності.

Використання об’єктивних закономірностей та суб’єктивних принципів територіального розміщення соціальної сфери на певній території буде сприяти формуванню територіальної організації соціальної сфери регіону, що являє собою таке науково-обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних підприємств та установ соціальної сфери регіону і управлінських структур, яке дає значний соціальний та економічний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей та оптимального використання території. В основі територіальної організації соціальної сфери лежить системно-структурний аналіз з виділенням галузевої, функціонально-територіальної та функціонально-управлінської структур.

Елементами галузевої структури соціальної сфери області є соціально-культурні (освіта, наука, охорона здоров’я, культура та мистецтво, рекреація, фізкультура) та соціально-побутові (торгівля та ресторанне господарство, житлово-комунальне господарство, транспорт, зв'язок, фінансові, побутові послуги) галузі.

Функціонально-територіальні елементи соціальної сфери різних рівнів та сформовані на їх основі територіальні системи обслуговування населення формують функціонально-територіальну структуру соціальної сфери регіону. Вона представлена ієрархічною структурою центрів – локальними елементами (пункт, центр, вузол), які забезпечують обслуговування мешканців різних поселень та регіональними елементами (соціально-географічний підрайон), що формуються навколо локальних елементів з їх зонами обслуговування.

Функціонально-управлінська структура соціальної сфери регіону являє сукупність організаційних форм та органів управління, які ієрархічно взаємопов’язані і забезпечують цілеспрямований і узгоджений розвиток усіх складових соціальної сфери відповідної території.

Діяльність соціальної сфери полягає в наданні послуг. Послуга - це вид діяльності, результатом якої є особливий продукт, призначений для продажу. Він, як правило, не має матеріально-речової форми або матеріалізується в зміненому стані чи якості об'єкта і задовольняючої потреби особистості, колективу, регіону, суспільства в цілому. Послуги мають такі особливості: невідчутність, невіддільність від джерела, мінливість та незбереження.

Методика суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону передбачає використання як загальнонаукових (системний підхід, структурний аналіз, синтез, моделювання, ідеалізації, індукції, дедукції, історичний, літературний, експедиційний тощо), так і спеціальних методів дослідження (математичної статистики, математичного прогнозування, побудови статистичних поверхонь, ранжування, типізації, експертних оцінок, картографування, районування, моделювання, балансовий та нормативний тощо).

Для аналізу рівня розвитку галузей соціальної сфери були використані такі показники: для освіти – кількість закладів освіти, учнів, студентів, педагогічних працівників, завантаженість підприємств освіти, забезпеченість закладами освіти, інвестиції в галузь, витрати бюджету, знос основних засобів тощо; науки – кількість науково-технічних організацій, спеціалістів галузі, обсяг науково-технічних робіт, фінансування науки тощо; охорони здоров’я – кількість лікувально-профілактичних установ, лікарів, середнього медичного персоналу, забезпеченість лікарняними ліжками, медичними працівниками, потужності амбулаторно-поліклінічних закладів тощо; соціального захисту – кількість незайнятого, працевлаштованого населення, введення в дію нових робочих місць, рівень прожиткового мінімуму, охоплення населення соціальною допомогою, субсидіями, кількість інтернатів, будинків дитини та пристарілих тощо; культури та мистецтва – кількість бібліотек, кінотеатрів, клубів, музеїв, театрів, концертних організацій, виставок, ярмарок, періодичних видань, основний фонд бібліотек, відвідуваність закладів культури, забезпеченість населення місцями в закладах культури, територіальна доступність тощо; рекреації – кількість історико-культурних пам’яток, природоохоронних територій, музейний фонд, готелів, санаторіїв, баз відпочинку, дитячих таборів, кількість відпочиваючих, туристичних підприємств, туристів, обсягів інвестицій, кількість працівників галузі тощо; фізкультури і спорту – кількість спортивних комплексів, стадіонів, басейнів, спортивних майданчиків, тренерський склад, фінансування галузі; торгівлі та ресторанного господарства – кількість підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, забезпеченість населення місцями на об’єктах ресторанного господарства, торговельною площею, обсяг роздрібного товарообороту, роздрібного товарообороту на душу населення тощо; транспорту – довжина та щільність шляхів сполучення, частка автодоріг з твердим покриттям, пасажирооборот тощо; галузі зв’язку – кількість телефонних станцій, телефонних апаратів, забезпеченість домашніми телефонними апаратами тощо; галузей житлово-комунального господарства – житловий фонд, забезпеченість житлом, кількість сімей, що перебувають на квартобліку, введення в експлуатацію нового житла, водопостачання та водовідведення, теплопостачання, газопостачання тощо; побутового обслуговування – кількість підприємств служби побуту, їх технічний стан; кредитування та страхування – кількість банків, страхових компаній, кількість кредитів та сума кредитних ресурсів тощо.

Методика суспільно-географічного дослідження соціальної сфери включає виконання чотирьох етапів: концептуально-методичного, оцінкового, аналітичного та синтетичного.

У другому розділі “Чинники формування соціальної сфери Черкаської області” виділено чотири групи чинників: суспільно-географічні, історико-географічні, економічні та еколого-географічні; здійснено оцінку їх впливу на територіальну організацію соціальної сфери.

Важливим в групі суспільно-географічних чинників Черкаської області є її суспільно-географічне положення. Воно вигідне, оскільки область має найвищий рівень центральності (щодо столиці країни), досить добре забезпечена сіткою автомобільних та судноплавних шляхів, що позитивно впливає на транспортну, вартісну та часову доступність послуг для населення.

Одним з найважливіших чинників є демографічна ситуація, оскільки саме чисельність та статево-вікова структура формують попит на послуги. Чисельність наявного населення Черкаської області в 2005 році склала 1357,1 тис. чол. В області спостерігається природне скорочення населення (10,9‰). З кожним роком зростає частка людей пенсійного віку (на 1000 жителів 336 чол.), в результаті цього перевага надається послугам щоденного і періодичного призначення і зовсім рідко епізодичного. В міських поселеннях проживає 55% населення, а реалізується 90% від загальнообласної реалізації послуг. За структурою зайнятих в соціальній сфері області найбільше (36%) працює в торгівлі, готельній та ресторанній діяльності; 16% - в освітній діяльності; 14% - в охороні здоров’я та соціальній допомозі.

Найважливішим чинником є розселенський, оскільки розвиток соціальної сфери прямо залежить від системи розселення: чим більша чисельність жителів певного населеного пункту, тим ширшим спектром послуг представлена соціальна сфера. Населення області по всій території розміщене відносно рівномірно, з невеликим переважанням сільського населення в долині річки Дніпро. Обласна система налічує 856 поселень, з яких 16 міст та 15 селищ міського типу, що надають послуги повсякденного та періодичного попиту. Великим містом є лише обласний центр Черкаси (291 тис. осіб), в якому зосереджені послуги всіх рангів. Сільське розселення представлене 824 поселеннями, де проживає 612 тис. осіб, або 45% населення області.

Розвиток соціальної сфери в Черкаській області залежить також від ряду економічних чинників. Одним з показників, що характеризує економічний розвиток області є валова додана вартість, яка в 2005 році склала 6093 млн. грн., і за останні чотири роки збільшилась вдвічі, хоча, при цьому, спостерігається й зростання цін. Валовий регіональний продукт складає 1,9% від загальноукраїнського показника. Видатки з місцевого бюджету (з урахуванням загальних та спеціальних фондів) на соціальну сферу склали 79% від усіх видатків області. Серед галузей та видів діяльності соціальної сфери прибутковими є торгівля, послуги з ремонту, операції з нерухомістю, оренда майна та освіта.

Велике значення для розвитку даної сфери мають інвестиції, які в основний капітал соціальної сфери складають 31% від всіх інвестицій області. Вони спрямовані на такі галузі та види діяльності, як торгівля, послуги з ремонту, готельна та ресторанна діяльність, транспорт та зв’язок. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів є діяльність зі здійснення операції з нерухомістю, оренда майна (15%) та торгівля (6,5%).

Дохід населення формує його платоспроможність, яка впливає на можливість отримання послуг. Так, частка населення Черкаської області із середньодушовими витратами в місяць нижчими прожиткового мінімуму у 2005 склала 66,2%, що свідчить про бідність населення. За рівнем середньодушових грошових витрат, які нижче прожиткового мінімуму, сім’ї з однією дитиною складають 62,3%, з двома – 82,4%, а з трьома і більше – 100%. Тому в структурі грошових витрат домогосподарств на послуги припадає лише 23%, найбільше з яких належить житлово-комунальним послугам та охорони здоров’я, а найменше мешканці витрачають на освіту.

На формування та розвиток даної сфери Черкаської області мають величезний вплив історико-географічні чинники. Вся історія розвитку соціальної сфери області поділяється на чотири етапи: етап зародження соціального простору Черкащини, який характеризується появою перших жителів на цій території, розвитком їх поселень в період трипільської та скіфської культури; етап виникнення і розвитку перших міст - центрів ремесла, торгівлі та культури, що включає часи Київської Русі, українського козацтва і характеризується появою таких центрів соціальної сфери, як Черкаси, Умань, Канів, Корсунь, Золотоноша, Чигирин; етап формування і розвитку сучасної територіальної організації соціальної сфери Черкаської області, який визначається поглибленням поділу праці, господарською спеціалізацією окремих районів, зростанням міст, розвитком внутрішньої і зовнішньої торгівлі, освіти і культури та сучасний етап розвитку соціальної сфери Черкаської області, на початку якого соціальна сфера зазнала занепаду, лише згодом закріпились позитивні тенденції: стабілізується рівень життя населення, скорочуються масштаби бідності, оптимізується ситуація на ринку послуг, на перший план виходять проблеми фінансування соціальної сфери.

Враховуючи те, що на території Черкаської області відсутні екстремальні природні умови, на розвиток соціальної сфери та її інфраструктурний потенціал природне середовище здійснює опосередкований вплив. Прямий вплив природних умов і ресурсів має місце лише в деяких випадках, коли розміщення об’єктів соціальної сфери потребує наявності певних ресурсів (рекреаційно-туристичні об’єкти, заклади відпочинку та оздоровлення).

Екологічний чинник впливає на розвиток і розміщення галузей соціальної сфери як через наявність “здорової екології”, так і через потребу в ній для покращання здоров’я населення. Окрім цього він посилює вплив на демографічні зміни в регіоні. Викиди шкідливих речовин в області складають 1,58% від загальноукраїнського показника, що визначає область, як середньозабруднену серед регіонів України, що побічно негативно впливає на соціальну сферу області. Отже, система еколого-географічних чинників є сприятливою для розвитку соціальної сфери, хоча не є визначальною для розвитку даної галузі

У третьому розділі “Системно-структурний аналіз соціальної сфери Черкаської області” проаналізовано функціонально-компонентну, функціонально-територіальну та функціонально-управлінську структури соціальної сфери області; виявлено регіональні особливості соціальної сфери області.

На основі інтегральної бальної оцінки розвитку освіти, охорони здоров’я, культури та рекреації, проведено кластеризацію адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-культурної сфери. Виділено такі кластери: 1) з найвищим рівнем розвитку соціально-культурної сфери (Черкаський район); 2) з вищим за середній (Смілянський, Уманський та Золотоніський); 3) з середнім (Лисянський та Звенигородський); 4) з нижчим від середнього (Жашківський, Маньківський та Чорнобаївський); 5) з найнижчим (Корсунь-Шевченківський, Городищенський, Тальнівський, Кам’янський, Драбівський, Канівський, Христинівський. Монастирищенський, Чигиринський, Катеринопільський та Шполянський райони) (рис. 1).

Рис.1. Дендрограма кластеризації адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-культурної сфери. | Рис.2. Дендрограма кластеризації адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-побутової сфери

На основі інтегральної бальної оцінки розвитку торгівлі та ресторанного господарства, житлово-комунального господарства, транспорту та зв’язку проведено кластеризації адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-побутової сфери. В результаті отримано такі кластери: 1) з найвищим рівнем розвитку соціально-побутової сфери (Смілянський, Черкаський, Уманський та Золотоніський райони); 2) з вищим за середній (Чорнобаївський та Жашківський райони); 3) з середнім (Монастирищенський, Корсунь-Шевченківський, Шполянський, Канівський та Звенигородський райони); 4) з нижчим від середнього (Тальнівський, Христинівський, Катеринопільський, Кам’янський, Городищенський та Лисянський райони); 5) з найнижчим (Маньківський, Чигиринський та Драбівський райони) (рис. 2).

В результаті аналізу функціонально-компонентної структури та територіальної кластеризації соціально-культурної і соціально-побутової сфер, а також з використанням показників реалізації послуг на 1 особу та кількості зайнятих в соціальній сфері на 1 тис. жителів, виділено типи районів Черкаської області за рівнем розвитку соціальної сфери (рис. 3).

Рис. 3. Типи районів Черкаської області за рівнем розвитку соціальної сфери

Функціонально-територіальна структура соціальної сфери Черкаської області є сукупністю локальних та регіональних елементів. Локальні елементи – це центри обслуговування, кожен з яких має ранг — від вищого до нижчого і представлені у вигляді пунктів, центрів та вузлів. Локальні елементи зі своїми зонами впливу (зонами реалізації послуг) формують регіональні елементи територіальної структури – соціально-географічні підрайони.

Для визначення основних критеріїв виділення локальних елементів функціонально-територіальної структури Черкаської області використані показники розвитку освіти, охорони здоров’я, культури, рекреації, торгівлі, транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства тощо. Як додаткові використано показники кількості жителів, обсягів реалізованих послуг населенню, кількості та асортименту послуг, кількості підприємств соціальної інфраструктури.

За даними показниками виділено такі елементи територіальної структури соціальної сфери: вузол – м. Черкаси; центри – Умань, Сміла, Золотоноша, Звенигородка та інші районні центри області; пункти – всі інші поселення, які надають хоча б один вид послуг. Розподіл видів послуг Черкаської області за територіальними елементами різних рангів має кумулятивний характер: центри обов'язково мають всі види послуг, які характерні для пунктів та додають до них один або кілька видів послуг вищого рангу.

В результаті використання методу побудови статистичних поверхонь встановлено головні ядра соціальної сфери Черкаської області. Враховуючи умову повторюваності ядер за різними показниками на території Черкаської області виділено два чітко сформованих ядра районоутворення: Черкаси та Умань, що є відповідно районоутворюючими вузлом та центром. Накладання даних картосхем у спрощеному вигляді демонструє рисунок 4. Отже, на території області чітко виділяється два ядра з зонами їх істотного впливу, буферна зона (Лисянський, Звенигородський, Катеринопільський та Шполянський) та периферійні території (Монастирищенський та Жашківський райони).

Виділення на території районоформуючих ядер (Черкаси та Умань) та їх зон обслуговування дало можливість виокремити в області два соціально-географічних підрайони: Східний, та Західний. Межі даних підрайонів визначено методом багатокутників Тіссена. Оскільки сила впливу ядер районоутворення є істотно нерівнозначною, то перпендикуляр проведено не через середину відстані між ядрами, а зміщено його в бік менш впливового (Уманського), враховуючи коефіцієнт зміщення, як середнє значення коефіцієнтів за показниками кількості населення та реалізації послуг (рис. 4).

Рис. 4. Делімітація соціально-географічних підрайонів Черкаської області

Територіальна структура соціальної сфери Черкаської області включає такі елементи (рис.5).

Районоформуючий вузол – м. Черкаси. Людність даного центру складає 291 тисяча жителів, чисельність населення зони обслуговування – близько мільйону жителів, середній радіус Черкаської зони обслуговування – 90 км, обсяги реалізованих послуг населенню за 2005 рік склали 284,7 млн.грн. (64% від загальнообласного показника), а у розрахунку на одну особу - 970 грн. В соціальній сфері працює 22 тис. осіб (39% від зайнятого населення області). Тут зосереджені послуги від найнижчого до найвищого рангу.

Рис. 5. Територіальна структура соціальної сфери Черкаської області

Районоформуючий центр – м. Умань з населенням 87 тис. жителів, середнім радіусом зони обслуговування 40 км. Обсяг реалізованих послуг в 2005 році склав 43,8 млн.грн., на одну особу – 500 грн. Це послуги, переважно, епізодичного та періодичного попиту для населення суміжних (Жашківський, Маньківський, Тальнівський, Уманський, Монастирищенський та Христинівський) районів та їх центрів. В соціальній сфері зайнято 6 тис. осіб. Виникнення даного центру зумовлене значною віддаленістю частини області від обласного центру (в межах 150-200 км).

Центри обслуговування – міста Сміла, Золотоноша, Канів, Звенигородка, Ватутіне, Христинівка, Корсунь-Шевченківський, Городище, Драбів, Жашків, Монастирище, Тальне, Чигирин, Шпола, Кам’янка та селища Лисянка, Маньківка Чорнобай, Катеринопіль. Кількість населення в цих поселеннях від 11 до 30 тис. жителів. В 2005 році послуг реалізовано на суму від 500 тис. до 5 млн. грн. Кількість штатних працівників даної сфери становить від 500 до 2000 осіб. Винятком є м. Сміла, що налічує 68 тисяч жителів, де реалізовано послуг населенню на суму 43 млн. грн. і зайнято в соціальній сфері 9,6 тис. осіб. Середній радіус зони обслуговування адміністративних районів становить близько 18 км. В цих центрах зосереджений повний асортимент послуг повсякденного та періодичного попиту, а також частина послуг епізодичного попиту.

Пункти розглянуто на прикладі Звенигородського району:

- невеликі поселення, чисельність населення яких менше 100 чоловік, які мають одне підприємство послуг – магазин товарів повсякденного попиту (село Олександрівка, Демкове, Шампань, Гнилець, Кононове-Івасів, Чемериське, Павлівка, Юркове, Майданівка, Михайлівка, Стара Буда, Мурзинці);

- поселення людністю від 100 до 1000 осіб, які надають послуги для населення кількох рядових поселень у радіусі від 1 до 3 км. (до 30 хв. пішохідної доступності). В них є відносно повний набір послуг повсякденного попиту та незначна кількість послуг періодичного попиту. Заклади соціальної інфраструктури представлені школою, клубом, декількома магазинами, фельдшерсько-акушерським пунктом та поштовим відділенням. Це такі села: Мизинівка, Чичиркозівка, Кобиляки, Попівка, Водяники, Багачівка, Боровикове, Пединівка, Будище, Гудзівка, Хлипнівка, Неморож, Рижанівка та Гусакове;

- населені пункти з кількістю жителів понад 1000 осіб з повним набором послуг повсякденного та періодичного попиту. Це багатофункціональні поселення, в яких поряд з сільськогосподарським виробництвом функціонують переробні, транспортні та підприємства з виробничого обслуговування сільгосппідприємств. Тут знаходяться такі заклади соціальної інфраструктури: школа, а інколи й училище, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, ряд магазинів, кафе, базар, клуб, автостанція, поштове відділення, перукарня. До цієї групи належать такі села: Моринці, Шевченкове, Тарасівка, Княжа, Стецівка, Юрківка, Вільхівець, Стебне, Чижівка, Ризине, Озірна та Козацьке.

Східний підрайон – сформувався на основі Черкаського вузла та 13 центрів обслуговування, найбільшими з яких є міста Сміла, Золотоноша та Звенигородка. Територія підрайону охоплю понад 75% площі області (15,5 тис. кв.км). До його складу входять такі адміністративні райони: Черкаський, Золотоніський, Драбівський, Чорнобаївський, Канівський, Корсунь-Шевченківський, Городищенський, Смілянський, Кам’янський, Чигиринський, Лисянський, Звенигородський, Шполянський та Катеринопільський. Кількість населення підрайону складає 1,01 млн. чол. (76% від загальнообласного значення), реалізується послуг на 968 млн. грн. (86%). В структурі реалізації послуг переважають послуги транспорту (50%) та освіти (20%). На території підрайону знаходиться 67% дошкільних закладів області (466), завантаженість яких вища середньообласної (98 і 91 дітей на 100 місць відповідно); 69% обласних шкіл (488); забезпеченість лікарняними ліжками вища від середньої в області; тут знаходится 80% музеїв, 70% бібліотек, 73% кінотеатрів, 70% клубів, 98% санаторно-курортних закладів та 70% дитячих таборів від обласних; галузь торгівлі налічує 1563 об’єкти (74%), а ресторанне господарство – 429 (75%), роздрібний товарооборот в середньому нижчий від середнього в області і становить 803 грн. на одну особу; район здійснює 80% пасажирообороту; має 76% житлового фонду області. Східний підрайон є унікальним в рекреаційному значенні: в його межах знаходяться 7 із 8 історико-культурних заповідників Черкащини; найвизначнішими серед культових споруд є Георгіївський (Успенський) собор у Каневі (1144 р.), Іллінська церква у с.Суботові Чигиринського району (1653 р.); серед пам'яток громадської архітектури вирізняються садиба Лопухіних в Корсунь-Шевченківському районі; численні джерела мінеральних вод Звенигородського, Кам'янського, Драбівського та Черкаського (“Мошногірська”) районів; природні комплекси - Канівський природний заповідник та пам'ятка садово-паркового мистецтва в Корсунь-Шевченківському.

Західний підрайон – сформувався на основі Уманського районоформуючого центру та п’яти центрів, найбільші з яких – Жашківський та Тальнівський. Площа території складає 5,4 тис. кв.км (25%). Підрайон включає Уманський, Жашківський, Христинівський, Тальнівський, Маньківський та Монастирищенський райони. Тут проживає 24% від населення області; на нього припадає 14% від загально обласного обсягу реалізованих послуг. Західний підрайон налічує 225 дошкільних закладів освіти, завантаженість яких в середньому 80 дітей на 100 місць (91 середньообласний показник) та 211 шкіл; характерна значно нижча від середньої в області забезпеченість лікарняними ліжками – 57 ліжок на 10 тис. жителів; знаходиться 20% державних музеїв, 30% бібліотек, 27% кінотеатрів та 30% клубів, 2% санаторно-курортних закладів та 30% дитячих оздоровчих таборів області; роздрібна торгівля та ресторанне господарство представлені 539 (26% від обласних) та 140 (25%) об’єктами відповідно, роздрібний товарооборот на одну особу склав в середньому 903 грн., при середньообласному – 803 грн.; на підрайон припадає 20% пасажирообороту; 24% житлового фонду області. Унікальність Західного підрайону полягає в наявності на його території Державного історико-культурного заповідника Трипільської культури, який утворений на базі пам’яток трипільської культури, розташованих на території сіл Тальянки, Легедзине, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївна Тальнівського району та сіл Косенівка, Доброводи, Аполянка Уманського району; Державного історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”, де розміщений шедевр садово-паркового мистецтва XVIII ст. дендропарк “Софіївка” та ряд інших пам’яток міста; наявності садибного будинку у с.Добра Маньківського району (початок XIX ст.), торгових рядів в Умані (1780р.), корчми в с.Роги Маньківського району на давньому чумацькому шляху (друга половина XVIII ст.), мисливського замку та пам'ятки садово-паркового мистецтва у м.Тальному (1896-1903 рр.); гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих вод в Тальнівському районі (“Тальнівська”).

Сучасна функціонально-управлінська структура соціальної сфери Черкаської області представлена Черкаською обласною державною адміністрацією, та її підрозділами: головним управлінням праці та соціального захисту населення, головним управлінням освіти і науки, , , та службою охорони культурної спадщини.

У четвертому розділі “Основні напрямки вдосконалення територіальної організації соціальної сфери Черкаської області” виявлені основні проблеми та сформульовані концептуальні засади вдосконалення функціонально-компонентної, функціонально-управлінської та функціонально-територіальної структури соціальної сфери Черкаської області.

Соціальна сфера Черкаської області потребує реформування як в галузевому, так і в територіальному аспекті. Основними напрямками вдосконалення галузей соціальної сфери визначено такі:

оптимізація мережі закладів соціальної сфери відповідно до основних потреб населення;

доведення показників забезпеченості закладами соціальної інфраструктури до нормативів. Оскільки, забезпеченість дітей місцями в дошкільних закладах - 29 місць на 1000 жителів, при нормативі – 50. Забезпеченість населення ліжковим фондом в медичних закладах області (8,5 ліжок на 1000 жителів) є нижчою від нормативного показника (14,2 ліжка на 1000 жителів). Торговельна площа магазинів на 1000 тис. осіб становить 112 кв.м, і не відповідає нормативу, який дорівнює 2452 кв.м на 10 тис. Забезпеченість населення об'єктами ресторанного господарства нa 10 тис. осіб та місцями в них становила 4 одиниці та 238 місць. Даний показник в 2 рази відстає від нормативного, який становить 400 місць на 10 тис. жителів;

оновлення матеріально-технічної бази закладів соціальної інфраструктури. Оскільки, майже в нормі забезпеченість населення в містах клубними установами - 33 місця на 1000 жителів, тоді як за нормативами – 35, в селах забезпеченість – 30 місць на 1000 жителів і за нормативами такий же показник. Однак, близько 50% цих закладів потребують ремонту. Відповідає нормативам забезпеченість книжковим фондом – 4,4 тис примірників на 1000 жителів, за нормативами – 4-4,5 тис на 1000 жителів. Однак більшість книжкового фонду є застарілим;

забезпечення зростання витрат на соціальну сферу;

максимальне розширення мережі об'єктів для повноцінного задоволення потреб населення;

покращення якості та збільшення асортименту і обсягів послуг для населення.

До адміністративних районів Черкаської області, що найбільше потребують вдосконалення галузевої структури соціальної сфери належать: Тальнівський, Христинівський, Кам’янський, Катеринопільський, Городищенський, Лисянський, Монастирищенський, Корсунь-Шевченківський, Шполянський, Маньківський, Чигиринський та Драбівський. Це ті райони, в яких показники забезпеченості соціальною інфраструктурою є найгіршими.

Дослідження функціонально-територіальної структури соціальної сфери Черкаської області дало можливість виділити такі основні її недоліки. Перш за все це периферійність розміщення районоформуючого вузла – м.Черкаси, що ускладнює територіальну доступність жителів західних та центральних адміністративних районів області до послуг вищого рангу. Деяку компенсацію епізодичних соціальних послуг західним районам області забезпечує районоформуючий центр – м. Умань. В той же час сила його впливу на дані території є незначною. Все це спричиняє формування в межах області буферної зони (Лисянський, Звенигородський, Катеринопільський та Шполянський райони) та периферійних територій (Монастирищенський та Жашківський райони).

На нашу думку, в межах області доцільним є цілеспрямоване формування ще одного районоформуючого центру соціальної сфери – Звенигородсько-Ватутінського. Проблему периферійності Монастирищенського та Жашківського районів необхідно вирішувати шляхом збільшення зони впливу Уманського центру та покращення транспортної інфраструктури даних районів.

Вдосконалення соціальної інфраструктури вузла, центрів та пунктів обслуговування полягає в оновленні існуючих об’єктів соціальної інфраструктури та створенні нових відповідно до потреб населення, розширенні асортименту та покращенні якості надання послуг. Найбільшої уваги серед центрів соціальної сфери потребують селища міського типу – центри адміністративних районів (Маньківка, Катеринопіль, Драбів, Лисянка, Чорнобай), що мають найгірший стан соціальної інфраструктури внаслідок недостатнього фінансування.

Особливої уваги потребують сільські населені пункти, інфраструктура яких має високий ступінь зношеності, а більшість закладів не функціонують. Для цього недостатньо лише державних капіталовкладень, а необхідним є створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення капіталовкладень з інших джерел.

ВИСНОВКИ

1. Соціальна сфера регіону – це система галузей господарства відповідної території, основним призначенням яких є задоволення соціальних потреб населення, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей, фізичне та духовне вдосконалення особистості, підвищення ефективності суспільного виробництва. За своїм складом соціальна сфера – це багатогалузева багаторівнева система, основними системоутворюючими зв'язками якої, є функціонально-компонентні, функціонально-територіальні та функціонально_управлінські.

2. Для суспільно-географічного вивчення соціальної сфери головним є дослідження її територіальної організації. Функціонування даної сфери підпорядковується дії закономірностей територіального розміщення соціальної сфери: залежність рівня розвитку та структури соціальної сфери від рівня розвитку та розміщення продуктивних сил суспільства; територіальна диференціація розвитку соціальної сфери; територіальна концентрація підприємств соціальної сфери та територіальна інтеграція соціальної сфери в структуру регіонального господарського комплексу. Принципами територіальної організації соціальної сфери є такі: регіональної цілісності, збалансованості й пропорційності, принцип комплексності, соціальної ефективності, оптимальної доступності. Використання об’єктивних закономірностей та суб’єктивних принципів територіального розміщення соціальної сфери на певній території буде сприяти формуванню територіальної організації соціальної сфери регіону, що являє собою таке науково-обгрунтоване розміщення взаємопов’язаних підприємств та установ соціальної сфери регіону і управлінських структур, яке дає значний соціальний та економічний ефект внаслідок комплексування життєдіяльності людей й оптимального використання території. В основі територіальної організації соціальної сфери лежить системно-структурний аналіз з виділенням галузевої, територіальної та управлінської структур.

3. При дослідженні територіальної організації соціальної сфери головними загальнонауковими методами є системний підхід, структурний аналіз, синтез, моделювання, ідеалізації, індукції, дедукції, історичний, літературний, експедиційний тощо; серед спеціальних методів застосовуються методи математичної статистики, математичного прогнозування, побудови статистичних поверхонь, ранжування, типізації, експертних оцінок, картографування, районування, моделювання, балансовий, нормативний тощо. Основними етапами суспільно-географічного дослідження соціальної сфери регіону є: концептуально-методичний, оцінковий, аналітичний та синтетичний.

4. Вся сукупність чинників, що впливають на формування територіальної організації соціальної сфери області об’єднано у 4 групи: суспільно-географічні, економічні, історико-географічні та еколого-географічні чинники. Визначальний вплив на формування та розвиток соціальної сфери області має група суспільно-географічних чинників за рахунок прямого впливу системи розселення та значного впливу демографічної ситуації. Важливими є історико-географічні чинники, вплив яких виявляється через визначення чотирьох етапів становлення та розвитку соціальної сфери Черкаської області: етап зародження соціального простору Черкащини; етап виникнення і розвитку перших міст Черкаської області - центрів ремесла, торгівлі і культури; етап формування і розвитку сучасної територіальної організації соціальної сфери Черкаської області; сучасний етап розвитку соціальної сфери Черкаської області.

5. В результаті системно-структурного аналізу соціальної сфери та кластеризації адміністративних районів Черкаської області за рівнем розвитку соціально-культурної та соціально-побутової сфер, а також за показниками реалізації послуг на 1 особу та кількості зайнятих в соціальній сфері на 1 тис. жителів виділено типи адміністративних районів за