ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

ЗОБЕНЬКО НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 376.58 + 343.815 (470 + 571)

ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ

В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

(1990 – 2005 рр.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ужгородському національному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Козубовська Ірина Василівна,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри соціальної роботи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Васянович Григорій Петрович,

Львівський науково-практичний центр

професійно-технічної освіти АПН України,

завідувач відділу гуманітарної освіти;

кандидат педагогічних наук, доцент

Товканець Ганна Василівна,

Мукачівський технологічний інститут,

доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Провідна установа: Київський національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова,

інститут соціальної роботи та управління,

Міністерство освіти і науки України,

м. Київ.

Захист відбудеться “22” травня 2007 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий “21”квітня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На тлі дестабілізації політико-економічного розвитку України стає загрозливою тенденція до погіршення основних соціально-психологічних показників сім’ї, освітніх і культурних закладів (скорочення фінансування їхніх програм), молодіжних і дитячих об’єднань (відсутність стратегії державної підтримки), а також посилення міграційних процесів в регіонах з економічною нестабільністю. Все це особливо неспри-ят-ли-во позначається на благополуччі дітей і підлітків. Основи формування специфічних поведінкових стереотипів і, відповідно, способу життя в сенси-тивному періоді особистісного розвитку закладаються в умовах відсутності психологічного відчуття стабільності в суспільстві, що часто зумовлює дезорієн-тацію і дезадаптацію неповнолітніх, поведінкові девіації.

Втрата позитивних ідеалів, посилення впливів факторів ризику (стрес, нераціональне харчування, куріння, зловживання алкоголем, токсичними й наркотичними речовинами та ін.), за твердженнями українських дослідників (Г. Васянович, В. Оржеховська, В. Татенко, Г. Товканець, Т. Федорченко, М. Фіцула та ін.), є актуальними проблемами суспільства і вимагає сучас-них наукових розробок. Експериментальні дані щодо правопорушень непов-но-літ-ніх в Україні дозволяють стверджувати, що в загальному масиві зло-чин-нос-ті показники їхньої участі є досить вагомими (кількість злочинів неповнолітніх становить: для убивств – 5,5 %; важких тілесних ушкоджень – 5,7 %; зґвалтувань – 9,7 %; розбоїв – 15,3 %; грабежів – 16,2 %; крадіжок – 13,5 %; хуліганства – 8,9 %).

Вище означене об’єктивно актуалізує наукові пошуки шляхів успіш-ного розв’язання теми порушеної проблеми.

У роботах сучасних учених увиразнено низку негативних тенденцій у розвитку злочинності неповнолітніх в Україні. Вони виявляються в зростан-ні її темпів з поширенням організованих форм злочинної діяльності; збіль-шен-ні кількості злочинів, зумовлених наркотиками; удосконаленні технічної оснащеності неповнолітніх злочинців; значному зростанні криміналізації дівчат-підлітків і стиранні гендерних відмінностей між неповнолітніми з девіантними проявами.

Несприятливі фактори соціального оточення, які негативно впливають на психіку підлітків, сприяють формуванню загального психологічного типу девіанта, якому притаманні схожі особистісні характеристики, ціннісні орієн-тації і мотиваційні установки.

Практика показує, що тривалий час суспільство витрачало більше сили і ресурсів на боротьбу зі злочинністю, ніж на її попередження. Натомість зміни, які спостерігаємо в сучасних умовах (поступове визнання ефективності домінуючого впливу засобів профілактики в комплексному поєднанні з формами і засобами покарання), доведено ухвалою в Україні низки важливих державних документів: “Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві”; “Про додаткові заходи щодо запобі-ган-ня дитячій бездоглядності”; “Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки” та ін.

Проблеми девіантної поведінки неповнолітніх є досить актуальними і для багатьох інших країн, з-поміж яких вирізняємо Російську Федерацію. Її досвід розглядаємо важливим з огляду на спільні з Україною витоки та джерела соціально-педагогічної теорії й практики профілактики відхилень у поведінці неповнолітніх упродовж ХХ сторіччя.

У середовищі неповнолітніх Росії за останні 10-15 років прояви девіантної поведінки набули загрозливих масштабів. Це спонукало учених до активних пошуків ефективних шляхів їх попередження та усунення, а офіційну владу до оновлення законодавчих актів і розробки довготривалих програм, дотичних до змісту девіацій. Якщо до 1990 року в СРСР були прийняті тільки окремі закони і постанови щодо профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, то з початку 90-х років ситуація докорінно змінилася, про що свідчать законодавчо-правові акти: “Про затвердження Типового положення про спеціальні навчально-виховні заклади для дітей і підлітків з девіантною поведінкою” (1995 р.), “Про додаткові гарантії со-ціаль-ного захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу-вання” (1996 р.), “Про затвердження Типового положення про освітні закла-ди для дітей, які потребують психолого-педагогічної та медико-соціальної допо-моги” (1998 р.), “Про організацію діяльності спе-ціалі-зова-них закладів для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілі-тації” (2002 р.), “Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх” (2005 р.) та інші.

Педагоги (О. Даниленков, С. Моісеєва, М. Рожков, М. Шакурова), психологи (І. Горькова, Н. Лісовська, І. Севастьянова, А. Фоміна, Л. Шипіцина), правознавці (В. Васильєв, В. Кудрявцев, В. Пирожков, О. Туришев), соціологи (В. Іванов, О. Ковальова, Б. Паригін, С. Сергейчик) і медики (В. Менделевич, Л. Мірошниченко, П. Сидоров, М. Сованюк) уже започаткували дослідження різних аспектів порушеної проблеми і оприлюднили здобутки щодо шляхів її розв’язання.

Слід наголосити, що явище девіантності відноситься до такого класу надзвичайно складних і багатогранних явищ, які можуть бути вивчені тільки в результаті спільних зусиль учених. Останнім часом з`явилася нова спеціалізована галузь знань – девіантологія, яка досліджує різні аспекти девіантної поведінки. Відзначимо, що на сьогоднішній день ученими роз-робле-ні питання загальної та індивідуальної профілактики такого виду девіацій, як правопорушення, злочини неповнолітніх і набагато менше досліджень стосуються профілактики бродяжництва, алкоголізму, наркома-нії, проституції.

Незважаючи на значну кількість досліджень проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та її профілактики, здійснених російськими уче-ними, вони відзначаються певною фрагментарністю, в той час як рівень системного бачення вирішення проблеми залишається недостатнім.

Отож вивчення і творче переосмислення досвіду Російської Федерації (далі РФ) щодо попередження й подолання девіацій у поведінці неповнолітніх дозво-лить використати її позитивні здобутки задля уникнення прорахунків в органі-за-ції профілактичної роботи з аналогічною категорією неповнолітніх в Україні.

З огляду на вище означене, нами здійснено вибір теми дисертаційного дослідження: “Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх у Російсь-кій Федерації (1990 – 2005 рр.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в Ужгородському національному університеті відповідно до планів науково-дослідних робіт, зокрема проектів № 10243-96, № 21007-2000 міжнародної програми TEMPUS-TACIS, а також ком-плексної програми “Теоретико-методологічні засади формування системи соціальної роботи” (шифр 0198U007793). Тему дисертації затверджено вче-ною радою Ужгородського національного університету (протокол №2 від 25.02.2003 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 25.04.2006 р.).

Мета дослідження – охарактеризувати систему профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Російській Федерації досліджуваного періоду й обґрунтувати доцільність використання її досвіду в профілактич-ній діяльності з неповнолітніми в Україні.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

1. Виявити основні тенденції становлення і розвитку системи профі-лак-тики девіантної поведінки неповнолітніх у Росії.

2. Розкрити сутнісні особливості девіантних проявів у поведінці неповнолітніх.

3. Виявити принципи профілактичної роботи з неповнолітніми в Росії досліджуваного періоду.

4. Обґрунтувати шляхи творчого використання здобутків профілак-тич-ної системи Російської Федерації в Україні.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка неповнолітніх.

Предмет дослідження – профілактична робота з подолання девіантної поведінки неповнолітніх у РФ кінця 90-х рр. ХХ – початку ХХІ сторіччя.

Методологічною основою дослідження стали положення теорії наукового пізнання; системний та хронологічний підходи до аналізу педагогічних явищ і процесів; концептуальні положення філософської, психологічної та педагогічної науки про сутність особистості, діалектичні суперечності процесу становлення особистості і детермінованість її поведінки зовнішніми та внутрішніми факторами, провідну роль діяльності в особистісному формуванні; основні положення соціальної педагогіки про вдосконалення системи соціальних інститутів та їхнього впливу на особистість.

У дослідженні використано такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація зібраного матеріалу); теоретичний (аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми); пошуково-бібліографіч-ний (вивчення архівних джерел, законодавчих актів СРСР і Російської Федерації); хронологічний (дослідження еволюції змісту профілактичної діяльності в Російській Федерації); історико-географічний (аналіз передумов і тенденцій розвитку системи профілактики девіантної по-ве-дін-ки неповнолітніх в Російській Федерації); порівняльно-аналітичний (порівняльний та історико-педагогічний аналіз теоретичних положень з проблеми профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у російській і вітчизняній науковій літературі).

Джерельна база дослідження: науково-педагогічна, психологічна, соціологічна, юридична література, законодавчі акти, матеріали та докумен-ти міжнародних організацій, науково-практичних конференцій, матеріали соціологіч-них досліджень, дисертаційні роботи з фондів Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (м. Київ), Російської державної бібліотеки (м. Москва), бібліотеки Національного педагогічного університе-ту імені М. Драгоманова, бібліотек Ужгородського національного універси-те-ту та Черкаського національного університету, нормативно-правові доку-мен-ти Міністерства освіти і науки Російської Федерації.

Хронологічно дослідження охоплює період 1990 – 2005 рр. Нижня межа визначається такими історичними подіями: розпад СРСР і утворення суверенної держави – Російської Федерації; початок пролонгованих соціально-політичних, економічних і духовних трансформацій російського суспільства. Верхня межа фіксує сучасний стан дослідження проблеми.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано систему профілактики девіантної поведінки неповнолітніх Росії, обґрунтовано регіональну різнорівневу інфраструктуру профілактичної роботи у РФ, й уточнено сутність поняття “девіантна поведінка”; охарактеризовано основні особливості девіантних проявів у теперішніх умо-вах (бродяжництво, проституція, правопорушення, вживання психоактивних речовин); доведено актуальність виокремлених теорій (аномії, стигматиза-ції, диференційованого зв’язку) і підходів (біологічний, психолого-педаго-гіч-ний, соціологічний, кримінологічний) до профілактики девіантної пове-дін-ки та означено основні суб’єкти її реалізації (інститути загального со-ціального попередження, первинної соціальної превенції, вторинної соціаль-ної превенції, кримінально-правової превенції); виявлено основні принципи (інтегративності, систематичності й системності, міжфакторної зумовле-ності та ін.) забезпечення ефективності профілактичної роботи; обґрунтова-но доцільність використання доробку РФ в системі профі-лак-ти-ки девіантної поведінки в організації й керівництві відповідною діяльністю з неповнолітніми в Україні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що за результатами дослідження розроблено методичні рекомендації щодо використання технологій організаційно-педагогічної й реабілітаційно-виховної діяльності в профілактичній роботі з дезадаптованими дітьми і впроваджено їх у навчальні курси: “Технології соціальної роботи” та “Соціологія девіантної поведінки” на факультеті суспільних наук Ужгородського національного універ-си-те-ту (довідка № 272-04 від 29.03.06); “Соціальна психологія” і “Корекційна педагогіка” в Мукачівському гуманітарно-педагогічному інституті (довідка № 17/3 від 29.03.06). За результатами дослідження дисертанткою розроблено спецкурси “Діти вулиці”, “Соціальна робота з неповними сім’ями”, “Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведін-ки”, “Соціальний супровід сім’ї”, “Соціальна робота в загальноосвітніх уста-но-вах”, які впроваджено в навчальний процес Черкаського національного університету (довідка № 130-03 від 01.06.06), Полтавського державного педагогічного університету (довідка № 2724(01-37)(9) від 19.06.06).

Матеріали дослідження можуть бути використані в системі підви-щення кваліфікації педагогічних працівників при ОІППО, у розробці спец-кур-сів і спецсемінарів, нормативних курсів “Педагогіка”, “Психологія”, “Со-ціаль-на педагогіка”, “Історія педагогіки” для студентів вищих навчальних закладів педагогічного профілю І-IV рівнів акредитації, а також для прак-тич-них працівників освітніх установ і соціальних служб.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних меті, завданням, об’єкту й предмету дослідження, використанням широкої джерельної бази та впровадженням результатів дослідження в практику роботи ВНЗ України.

Особистий внесок автора. Дисертаційна робота є узагальненням результатів дослідження проблеми профілактики девіантної поведінки неповнолітніх в Росії, які отримані цілком самостійно. Ідеї співавторів окремих публікацій в дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом їх оприлюднення на міжнародних – “Соціальна робота: теорія, досвід, перспек-ти-ви” (Ужгород, 1999), “Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах” (Ужгород, 2003), “Підготовка соціальних працівників / соціальних педагогів до профілактики адиктивної поведінки молоді” (Черкаси, 2004); всеукраїнських – “Трансформація гума-ні-тар-ної освіти” (Ужгород, 1998), “Соціально-педагогічні проблеми підго-тов-ки фахівців у вищих навчальних закладах” (Мукачево, 2003), “Підготов-ка соціальних працівників до формування здорового способу життя дітей та молоді” (Черкаси, 2006) науково-практичних конференціях; звітних конфе-рен-ціях кафедри педагогіки і психології та кафедри соціальної роботи Ужгородського національного університету (Ужгород, 1998 – 2006).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження висвітлено у 15 публікаціях, з яких 7 одноосібних статей і 3 у співавторстві опубліковано у виданнях з переліку ВАК України, 3 – у збірниках матеріалів конференцій, 1 – методичні рекомендації, 1 – навчально-методичний посібник.

Структура дослідження: дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (271 позиція), додатків. Загальний обсяг дисертації – 205 сторінок, основний текст – 184 сторінки. У роботі вміщено 2 таблиці, 2 рисунки та 4 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми й актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи та джерельну базу робо-ти, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано інфор-ма-цію про апробацію та впровадження в практику основних результа-тів дослідження.

У першому розділі – “Девіантна поведінка неповнолітніх та її профілактика як науково-педагогічна проблема” – проаналізовано станов-лен-ня системи профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Росії та концептуальні підходи до її дослідження. Охарактеризовано причини, основ-ні види й сутність девіантних проявів у поведінці неповнолітніх.

Термін “девіантна поведінка” набув значного поширення в науковій літературі та впровадження в науковий обіг на початку ХХ сторіччя (йому передував термін “відхилення у поведінці”). Оскільки “девіація” (від лат. deviatio) означає відхилення, то “відхилення у поведінці” і “девіації” за своєю сутністю правомірно розглядати як синонімічні терміни.

Результати аналізу матеріалів свідчать, що порушена нами проблема сягає витоками періоду Київської Русі, а її перші наукові дослідження запо-чатковано вже у XVIII сторіччі (І. Бецькой, М. Новіков, О. Радіщев та ін.).

Вагомий внесок у дослідження різних аспектів проблеми відхилень у поведінці неповнолітніх належить ученим XVIII – XIX ст. (І. Гернет, П. Лесгафт, О. Острогорський, М. Пирогов, І. Сікорський, К. Ушинський та ін.), а пізніше – П. Блонський, А. Макаренко, С. Шацький та ін., які розгля-да-ли їх у контексті формування особистісних якостей у дітей означеної вікової категорії.

Результати аналізу наукової літератури і нормативних документів дають підстави для висновку, що на етапі становлення системи профілакти-ки девіантної поведінки неповнолітніх (кінець 20-х років ХХ ст.) було вже визначено і практично апробовано достатньо розгалужену систему відповід-них інституцій для реалізації завдань профілактичної роботи: від виявлення й обліку неповнолітніх, схильних до протиправних дій, планування і реалізації дотичних заходів виховного впливу, до їх патронажу після закінчення терміну перебування у виправно-виховних закладах. За мате-ріала-ми джерельної бази дослідження виявлено визначальні особливості діяль-ності означеної системи:

– підхід до боротьби з бездоглядністю, бродяжництвом, і злочин-ністю неповнолітніх у контексті значно ширшої проблеми, а саме – захисту самого існування дітей у складних умовах дореволюційних та перших післяреволюційних років у Росії;

– поєднання виховних і каральних засобів впливу в системі профілактичної роботи і позбавлення волі неповнолітніх;

– взаємодія різних інституцій охорони дитинства (соціальне вихо-вання; соціально-правова охорона; профілактика дитинства);

– оперативність і гнучкість у пошуках нових структур інституцій, форм і методів профілактичної роботи;

– формування багаторівневої системи закладів – відповідно до мети призначення: соціальне виховання, соціальна допомога, примусове вихо-вання, медико-профілактичний і соціально-правовий захист тощо.

Відзначимо, що впродовж 40-х – 70-х років ХХ ст. різні аспекти проблеми девіантної поведінки неповнолітніх досліджувались досить тенденційно: правопорушення та злочинність звужувались відповідно до ціннісних орієнтацій радянської ідеології, як такі, що суперечили ідеям побудови соціалізму і комунізму. Відповідно, за результатами аналізу джерель-ної бази дослідження нами виявлено протиріччя між реальним станом проявів девіацій у поведінці неповнолітніх та об’єктивним оприлюд-нен-ням його результатів у ЗМІ.

Тільки в кінці 70-х – на початку 80-х років ХХ ст. в Росії все ж запо-чат-ко-ва-но різнопланові фундаментальні дослідження порушеної проблеми у працях педагогів (М. Алемаскін, Г. Медведєв, І. Невський); психологів (Л. Зюбін, Е. Костяшкін); правознавців (Е. Астеміров, Г. Міньковський), а також у галузі медицини (М. Буянов, О. Захаров).

Зацікавленість проблемою девіантної поведінки загалом і неповноліт-ніх зокрема, посилюється на початку 90-х років ХХ ст. і пролонгується ста-ном на початок ХХІ ст., оскільки впродовж останніх років під впливом низки специфічних факторів зумовлено зростання негативних явищ у суспільстві й девіантних проявів у середовищі неповнолітніх.

До їх числа відносимо зниження життєвого рівня значної частини населення унаслідок зростання безробіття й зміни соціального статусу грома-дян, які не адаптувалися до нових ринкових умов; соціальну незахи-ще-ність значних груп населення, зумовлену різким розшаруванням у суспільстві, що породжує правовий нігілізм і недовіру до влади на всіх її рівнях; загальносистемну кризу, яка творить ситуацію аномії, сприяючи духовній маргінальності молодого покоління й деформації світогляду та його дезорієнтації; кризу суспільних цінностей й утворення своєрідного вакууму зі знищеними традиційними й не утвердженими певними новими ідеалами в сучасній молодіжній субкультурі; нівелювання значущості сімейного виховання внаслідок пошуків батьками засобів існування і самоусунення від виховання дітей; недоступність для широких кіл неповно-літ-ніх тих форм відпочинку, які утвердились в ринкових умовах організації молодіжного дозвілля.

Результати досліджень російських учених переконливо свідчать, що впродовж останнього десятиріччя в Російській Федерації значно зросло число неповнолітніх дівчат з девіантними проявами. Відбувається також стрімке “омолодження” девіантної поведінки: якщо раніше йшлося про підлітків, то сьогодні – про молодших школярів. Ученими встановлено, що девіантна поведінка неповнолітніх здебільшого трансформується в її уста-лені кримінальні форми і є небезпечною передусім для подальшого розвит-ку самого неповнолітнього, а також для суспільства загалом.

Вивчення літературних джерел й результати аналізу різних аспектів масиву дослідження дають нам підстави стверджувати, що на девіації неповно-літ-ніх можна ефективно впливати лише за умови комплексного аналізу вченими (педагоги, психологи, соціологи, медики, правознавці) їхніх проявів. Вважаємо, що дієвість такого підходу правомірно підтвердити увиразненням тенденції щодо створення єдиної теорії девіантології з чітким окресленням предмета її дослідження: структурні детермінанти девіацій; психологія прилучення індивідів і груп осіб до девіантних форм поведінки; засоби соціального реагування на світоглядні й поведінкові девіації.

Попри велику кількість визначень, сучасні російські вчені розгля-дають девіантну поведінку індивіда як сукупність його дій та вчинків, у яких зігноровано відповідні офіційні установки, норми й очікування соціуму.

У розділі проаналізовано низку сучасних підходів до вивчення девіацій: наслідок відхилень у психо-особистісному розвитку (М. Гомонов); результат стигматизації (Л. Зюбін) та суспільно-політичних процесів (Я. Гілінський); природний результат нормального соціального процесу, власти-во-го для всіх суспільних формацій (Р. Абизов). Упродовж досліджу-ва-но-го періоду вони стали відомими в науковій літературі як біологічний, психолого-педагогічний, соціологічний, кримінологічний. Зауважимо, що наведений поділ є дещо умовним, оскільки всі підходи об’єднує принцип міждисциплінарної спрямованості. Розглядаємо його за важливий у моделю-ванні спецкурсів і спецсемінарів задля забезпечення підготовки педагогів до профілактичної роботи з означеною категорією підлітків в Україні.

У розділі доведено, що в сучасних умовах девіантні форми поведінки неповнолітніх формуються внаслідок впливу складного комплексу взаємо-зумовле-них соціальних, психологічних і біологічних факторів. Вони ініціюють дезадаптацію в соціальному середовищі, тобто негативно впли-вають на ціннісні орієнтації, мотиваційні установки і поведінкові реакції дітей і підлітків. Найпоширенішими соціальними девіаціями в їхньому середовищі визнано бродяжництво, проституцію, правопорушення, алкоголізм, токсикоманію, наркоманію.

У другому розділі – “Система профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Російській Федерації та шляхи її удосконалення (1990-2005 рр.)” – охарактеризовано сучасну систему профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Російській Федерації, а також розкрито особливості реабілітаційної роботи з дезадаптованими дітьми – важливого напряму профілактики.

Встановлено, що у подоланні проявів девіантної поведінки неповно-літ-ніх у Російській Федерації все більшого значення набуває профілактична діяльність. Її основну особливість убачаємо в спрямованості заходів на попе-редження і мінімізацію проявів девіації.

Зміст даної роботи в усталеному тлумаченні визнано, як реалізацію системи цілеспрямованих заходів забезпечення ефективної дії соціальних норм у всіх сферах суспільного буття. У профілактиці девіантної поведінки неповнолітніх виокремлюємо низку напрямів і заходів загального (загально-соціальна профілактика) та індивідуалізованого змісту (спеціальна профі-лак-ти-ка) щодо конкретної особи.

Кожному з означених напрямів притаманна своя специфіка (способи і прийоми організації профілактичних впливів). Відповідно, загально-соціаль-ну профілактику розглядаємо як комплекс економічних, політичних, ідеоло-гіч-них, культурно-виховних та інших заходів ефективного функціонування та прогресивного розвитку суспільства, і, водночас – спрямованої на зву-ження сфери девіантних проявів. Її здійснюють в суспільстві загалом, і в різ-них соціальних групах зокрема.

У руслі реалізації заходів системи профілактики соціальних девіацій неповнолітніх виділяється спеціальна профілактика, яка включає різні за характером, формою і змістом спеціальні економічні, виховні, правові, організаційні заходи, безпосередньо спрямовані на усунення, нейтралізацію причин конкретних форм девіацій. Сьогодні вона є актуальним напрямом на тлі особистісно-орієнтованої моделі налагодження стосунків між пред-ставни-ка-ми одно – і різновікових категорій. Вона охоплює різні за характером, спрямованістю, формою і змістом спеціальні економічні, виховні, правові та організаційні заходи. Їх безпосередньо спрямовують на усунення причин конкретних форм девіацій. Нами з’ясовано, що певний комплекс профілактичних заходів реалізується у формі первинної, вторинної та третинної профілактики. Результати аналізу змісту первинної профілактики доводять її спрямованість на забезпечення умов щодо сприяння збереженню здоров’я і життя дітей, попередження негативного впливу на них несприятливих факторів соціального і природного довкілля. Щодо вторинної профілактики (рання профілактика), то її метою є якомога швидше виявлення симптомів негативних змін у поведінці дитини, що уможливлює попередження їх подальшого розвитку та поглиблення, а також забезпечує проектування й реалізацію адекватних заходів щодо усунення. Третинну (цілеспрямовану) профілактику девіантних проявів використовують як сукупність заходів попередження переходу відхилень у поведінці неповнолітніх у значно важчі стадії (здійснення дій, які передбачають кримінальну відповідальність).

Нами встановлено, що в більшості випадків її цілепокладають на попередження переходу девіантної поведінки в її делінквентну форму.

Результати аналізу наукового доробку російських учених щодо реабілітаційно-корекційної роботи з дезадаптованими дітьми свідчать, що вони розглядають її як важливу складову профілактичної роботи. Однак вста-новле-но, що неповнолітні з девіантною поведінкою, здебільшого, вже є соціально дезадаптованими. Таким чином, психолого-педагогічна і соціаль-на реабілітація є цілісним комплексом заходів задля надання соціальної підтримки і реалізації діагностико-корекційних програм, які спрямовано на подолання різних форм дезадаптації неповнолітніх, а, відтак, і їхнього по-даль-шо-го інтегрування в соціум.

У розділі проаналізовано домінанти у заходах психолого-педагогічних діагностико-корекційних програм. Їх упроваджують профільні інститути і служби, а також заклади освіти з урахуванням специфіки дезадаптації й реальної потреби в реабілітації. Доцільність таких програм убачаємо в тому, що вони зумовлюють не лише виявлення, а й усунення дефектів у психічно-му розвитку підлітків, і, насамперед, у пізнавальній сфері та в специфіці проявів особистісних властивостей. Важливими розглядаємо також соціаль-но-педагогічні програми ресоціалізації, які спрямовано на відновлення со-ціаль-ного статусу кожного підлітка в системі його міжособистісних відно-син, а також переорієнтацію його референтних установок.

У розділі увиразнено систему запобіжних заходів щодо розвитку в неповнолітніх адиктивних форм девіантної поведінки. Доведено, що в Російсь-кій Федерації профілактична робота з неповнолітніми, здійснюється відповідно до змісту цільових програм, які створено на основі єдиної кон-цеп-ції та спрямовано на унеможливлення зловживань неповнолітніми пси-хоак-тив-ними речовинами.

Особливої значущості набув доробок російських учених (О. Козлова, В. Кузнєцова, О. Маркова, Ю. Наумік, В. Пирогова, Н. Пряжнікова, О. Романова, І. Сушкова, М. Таланчук, О. Титаренко, Л. Хусаїнов) з питань методології порушеної проблеми. З огляду на їхню специфіку, нами виокремлено низку важливих принципів (диференціації, індивідуалізації, інтеграції, систематичності й систем-ності, міжфакторної зумовленості), які забезпечують ефективність профілактичної роботи з дезадаптованими неповнолітніми.

За результатами аналізу системи інституцій правопорушень у середо-вищі неповнолітніх у Російській Федерації, доведено їхню рівневу суборди-на-цію у межах реабілітаційного простору:

а) інститути загального соціального попередження. Їхню діяльність спрямовано на забезпечення адекватної соціалізації основної кількості дітей та реалізації їхніх прав й інтересів (органи освіти; управління у справах сім’ї та молоді; державні й муніципальні заклади, недержавні освітні установи; служби зайнятості населення; центри молодіжного дозвілля; підліткові клуби; центри сприяння неповнолітнім, яких звільнено із закритих виховних закладів та інших спеціалізованих установ тощо);

б) інститути первинної соціальної превенції. Вони покликані надавати допомогу соціально дезадаптованим дітям і підліткам за несприятливих життєвих умов, а також тим, які схильні до девіантних проявів і вживання психоактивних речовин (спеціальні освітні установи; класи корекції; со-ціаль-но-реабілітаційні центри; притулки; центри допомоги дітям, які зали-ши-ли-ся без опіки батьків; благодійні організації, які працюють з бездогляд-ни-ми; служби екстреної психолого-педагогічної допомоги та ін.);

в) інститути вторинної спеціальної превенції. Їхні функції полягають у ресоціалізації неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання і навчання, а також спеціального педагогічного підходу (спеціальні навчаль-но-виховні заклади відкритого і закритого типу; спеціальні професійні учи-ли-ща; центри тимчасової ізоляції правопорушників; комісії в справах непов-но-літніх; притулки; підрозділи органів внутрішніх справ з попередження девіантної поведінки неповнолітніх та ін.);

г) інститути кримінально-правової превенції, діяльність яких спрямована на попередження рецидивів девіантних проявів у середовищі неповнолітніх, (слідчі ізолятори тимчасового утримування і закриті спе-ціаль-ні навчально-виховні заклади, юридичні консультаційні центри для за-судже-них та ін.);

Здобутки в системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у Російській Федерації перманентно удосконалюються з урахуванням сучас-них соціокультурних умов та внаслідок реформування політико-економіч-ної, правової, освітньої сфер.

Аналіз стану профілактичної роботи з неповнолітніми правопорушни-ка-ми в Російській Федерації доводить доцільність використання її кращих здобутків для оновлення змісту, форм і методів аналогічної роботи в Україні. В цьому аспекті нами обґрунтовано заходи на усунення причин і умов, які ініціюють правопорушення, а також напрями превентивної профілактики. Враховуючи особливості сучасної соціальної політики в Україні (утвердження принципів гуманізації, демократизації, особистісно орієнтованої освіти та ін.), увиразнено актуальні підходи профілактики відхилень у середовищі неповнолітніх: виокремлення їх у окрему групу з урахуванням особливого статусу; визнання пріоритетності такої діяльності, оскільки від її реалізації залежить майбутнє держави, її стабільність і безпека; створення ювенальної юстиції як особливої системи правосуддя для неповнолітніх; забезпечення комплексного впливу на кожного підлітка системою заходів економічного, соціально-політичного, правового, психо-ло-го-педагогічного, виховного, організаційного змісту.

Визначено напрями профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, які повинні реалізувати профільні інституції в Україні (створення умов задля розкриття неповнолітніми своїх здібностей; активний захист прав, свобод і законних інтересів підростаючого покоління; запобігання залучен-ню дітей і підлітків у злочинну діяльність; обмеження правових методів урегулювання міжособистісних і господарсько-економічних відносин за участю неповнолітніх; зміна суспільної думки і спрямування дезадаптова-них дітей і підлітків на позитивні ціннісні орієнтації; формування терпи-мості й позитивного ставлення до неповнолітніх, як до найбільш вразливої та найменш захищеної категорії громадян; формування дієвих механізмів реалізації заходів держави щодо охорони дитинства, контролю за виконанням ухвалених рішень та ін.).

Обґрунтовано, що для України важливо, щоб у перехідний період об’єктом соціальної політики було все підростаюче покоління, а не лише діти, які перебувають у несприятливих життєвих умовах. Отже слід забезпечувати їх комплексний соціальний захист за двома основними напрямами: підтрим-ка дитинства, як найціннішого і найвідповідальнішого періоду в житті людини і підтримка учасників процесу її соціалізації.

За результатами здійсненого дослідження ефективним і доцільним в профілактичній роботі з означеною категорією дітей і підлітків в Україні вважаємо такі заходи:

- створення функціональної системи інституцій задля виявлення неповнолітніх, які потребують захисту;

- стимулювання домінуючих функцій соціальної допомоги (економіч-ної, психологічної, соціально-педагогічної, медико-психіатричної) над адмі-ністра-тив-ни-ми й кримінально-правовими формами впливу та методами роботи з неповнолітніми;

- цілепокладання змісту профілактичних заходів на сприяння особис-тісному розвитку кожного неповнолітнього й, за потребою, на корекцію його життя у проектуванні підходів щодо усунення девіантних проявів у поведінці;

- забезпечення умов для реалізації індивідуально-профілактичного впливу згідно принципів системності й систематичності, комплексності та адекватності змісту заходів до проявів соціальної деградації кожного неповнолітнього;

- координування й диференціювання напрямів діяльності інституцій профілактичної роботи з неповнолітніми на всіх рівнях їхнього функціону-ван-ня: від місцевого – до загальнодержавного.

Узагальнені результати дослідження дають підстави для таких висновків:

1. Наукові дослідження різних аспектів проблеми девіантної поведінки неповнолітніх, які започатковано російськими вченими XVIII сторіччя (І. Бецькой, М. Новіков, О. Радіщев) не втратили своєї значущості впродовж ХІХ – ХХ ст. (М. Алемаскін, П. Блонський, І. Гернет, І. Гришаков, П. Лесгафт, А. Макаренко, І. Сікорський, С. Шацький та ін.).

Її актуальність стає особливо очевидною й об’єктивною з початку ХХІ сторіччя, оскільки останні роки простежуємо дію низки специфічних факторів, що зумовлюють зростання негативних тенденцій у суспільстві загалом і в середовищі неповнолітніх зокрема. Аналіз найочевиднішої з-поміж них доводить, що девіантна поведінка, зазвичай, трансформується в кримінальні форми і стає небезпечною не лише для особистісного розвитку неповнолітнього та його подальшої самореалізації, а й для всього суспільства. Активні пошуки ефективних шляхів профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у працях сучасних російських учених (Я. Гілінський, П. Лебедєв, Ю. Лісіцина, І. Севастьянова, Р. Хусаінов, Л. Шипіцина) зумовлені й іншими тенденціями: зростання темпів злочин-ності зі збільшенням частки її поширення в організованих формах асоціаль-ної діяльності; посилення злочинності неповнолітніх у структурі загальної злочинності; збільшення кількості злочинів, зумовлених вживанням нарко-ти-ків; удосконалення технічної оснащеності неповнолітніх злочинців і т. ін.

2. Результати аналізу усталених наукових визначень змісту поняття “девіантна поведінка” свідчать, що попри певні розходження у поглядах на його сутність, учені все ж єдині у тому, що девіантною поведінкою індивід ігнорує офіційні установки, норми й очікування притаманні даному суспільству. Формування девіантних способів поведінки неповнолітніх в сучасних умовах є наслідком складного комплексу взаємозумовлених со-ціаль-них, психологічних і біологічних факторів, які негативним чином позначаються на пізнавальних здібностях, ціннісних орієнтаціях, мотивацій-них установках і поведінкових реакціях дітей і підлітків, зумовлюють їх дезадаптацію в соціальному середовищі.

Виявлено сутнісні особливості найпоширеніших девіацій у середо-вищі неповнолітніх: бродяжництва, проституції, правопорушень, вживання психоактивних препаратів (алкоголю, наркотичних і токсичних речовин).

3. У боротьбі з девіантними проявами поведінки неповнолітніх РФ все більшого значення набуває профілактична робота. Встановлено, що її основною характеристикою є спрямованість на попередження і мінімізацію негативних девіацій. Перспективність і актуаль-ність змісту профілактичних заходів вбачаємо в тому, що всі профільні інсти-ту-ції в системі цілеспрямованого впливу забезпечують ефективність і дієвість соціальних норм у всіх сферах суспільства.

За результатами дослідження обґрунтовано багаторівневу структуру профілактичної роботи. Вона передбачає: соціально-економічні, ідеологічні та культурні заходи на загальнодержавному рівні (задоволення матеріальних і духовних потреб неповнолітніх, формування їх соціальної зрілості та громадянської активності); координацію виховних впливів за місцем проживання і навчання (заходи задля оздоровлення мікросередовища); ви-ховну роботу з неповнолітніми (корекція розвитку особистості, попереджен-ня аморальних учинків і протиправних дій).

У системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх виокремле-но первинну, вторинну і третинну профілактику, а також просте-же-но окремі напрями та заходи загального впливу (загальносоціальна профі-лакти-ка) та їх індивідуалізовані форми щодо певної конкретної особи (спе-ціаль-на профілактика). Кожен вид профілактики вирізняється специфікою, способами і прийомами організації.

4 За матеріалами досліджень російських учених обґрунтовано, що реабілітаційно-корекційна робота з дезадаптованими дітьми є важливою складовою всієї системи профілактичної роботи в країні, оскільки здебіль-шого неповнолітні з девіантною поведінкою є соціально дезадаптованими. На основі теоретико-методологічного аналізу психолого-педагогічної та со-ціаль-ної літератури розкрито сутність соціальної реабілітації – це комплекс заходів соціальної підтримки і діагностико-корекційного впливу задля подо-лання різних форм дезадаптації неповнолітніх з подальшим інтегруванням їх у соціум.

Реабілітаційні заходи профільних інститутів, служб і освітніх закладів реалізують психолого-педагогічні діагностико-корекційні програми (виявлен-ня і виправлення дефектів у психічному розвитку, в пізнавальній сфе-рі та в особистісних властивостях), а також соціально-педагогічні програ-ми ресоціалізації (відновлення соціального статусу підлітка в системі міжособистісних відносин, переорієнтація його референтних установок). Їхня специфіка корелює з особливостями дезадаптації неповнолітніх право-порушни-ків. На цій основі нами доведено, що ефективність системи профі-лакти-ки девіантної поведінки неповнолітніх зумовлюється дотриманням таких принципів:

- інтегративності (різносторонність профілактико-виховного впливу; проти-стоян-ня безсистемності профілактичної роботи; урахування особис-тіс-них характеристик підлітка як складної саморегулюючої системно-синер-ге-тич-ної системи; гармонійність соціально-педагогічних впливів з подолан-ням роз’єднаності, функціоналізму, невиправданого паралелізму та ін.);

- систематичності й системності (побудова педагогічного процесу з урахуван-ням особливостей його частин, які складають цілісність, а також організацій-них і соціально-психологічних передумов; постійне спрямування суб’єктів профілактичної роботи на виявлення потенційних чи можливих дефектів у розвитку; внесення коректив з попередження дій потенційних внутрісистемних негативних факторів;

- міжфакторної зумовленості (синтез змісту предметів навчання і виховання, які зумовлюють розвиток особистості, усвідомлення нею ціннос-тей і перспектив, формування її ідеалів, орієнтацій; формування готовності до опанування відповідними знаннями і способами нормативної поведінки за умови організації різних видів її діяльності; урахування рівня освіченості неповнолітніх.

5. У дослідженні обґрунтовано різнорівневу регіональну інфра-структу-ру профілактичної роботи у РФ та реабілітаційного просто-ру щодо здійснення покарань неповнолітніх: інститути загального соціаль-но-го попередження; первинної соціальної превенції; вторинної соціальної превенції; кримінально-правової превенції. З-поміж суб’єктів профілактики виокремлюємо:–

суб’єкти загальної соціальної профілактики (органи і установи системи освіти, охорони здоров’я, соціального обслуговування, опіки, куль-ту-ри, сфери дозвілля тощо);–

суб’єкти спеціалізованої профілактики поведінки неповнолітніх з “групи ризику” (комісії в справах неповнолітніх, підрозділи з попередження правопорушень у середовищі неповнолітніх, центри тимчасової ізоляції, спеціальні навчально-виховні установи закритого типу).

Одержані результати дослідження теоретичного і практичного доробку в системі профілактики девіантної поведінки неповнолітніх у РФ свідчать, що і надалі залишаються актуальними пробле-ми цілеспрямованої молодіжної політики з комплексним плануван-ням питань освіти, працевлаштування, організації дозвілля, забезпечення житлових умов, надання соціальних послуг, удосконалення нормативно-правового захисту неповнолітніх із докорінною зміною підходів до профі-лак-тич-ної роботи з ними, подолання відомчої обмеженості й забезпечення чіткого координування та диференціації змісту діяльності профільних інсти-туцій.

6. На основі аналізу досвіду РФ встановлено, що заслуговують на увагу і практичне впровадження в Україні такі заходи: розробка цільових корекційно-реабілітаційних профілактичних програм роботи з неповнолітніми, схильними до девіантних проявів; ство-рен-ня шкіл нового типу (за інтересами, адаптивна, реабілітаційно-оздо-ровча, домашня, реальна, відкрита); розвиток мережі спеціальних реабіліта-цій-них закладів (центри соціально-педагогічної реабілітації, соціальні притулки, соціальні готелі, центри допомоги дітям, позбавленим бать-ківської опіки, центри постінтернатної адаптації); підготовка висококвалі-фіко-ва-них спеціалістів для роботи з неповнолітніми, схильними до девіантної поведінки; актуалізація наукових (психолого-педагогічних, со-ціологіч-них, медичних, кримінологічних) досліджень.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. У подаль-шому для вивчення і наукового обґрунтування розглядаємо актуальними питання функціонування нових типів закладів соціально-педагогічної та психологічної допомоги неповнолітнім; розробки наукових засад співробіт-ництва державних, приватних і громадських структур профілактичної роботи з неповнолітніми і підготовки фахівців для роботи з ними, а також вивчення й узагальнення зарубіжного досвіду з порушеної проблеми.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

1. Н.А. Зобенько. Робота психологічної служби з неблагополучними сім’ямиНауковий вісник Ужгородського державного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №1. – Ужгород, 1998. – С. 102-105.

2. Н.А. Зобенько. Взаємодія шкільного психолога і соціального педагога у профілактиці правопорушень серед учнівської молоді // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №2. – Ужгород, 1999. – С.76-79.

3. Н.А. Зобенько. Врахування типу темпераменту учнів у навчально-виховній роботі. Науковий вісник Ужгородського національного університету; Серія ”Педагогіка. Соціальна робота”. – №4. – Ужгород, 2001. – С. 29-31.

4. Н.А. Зобенько. Особливості підліткового віку та їх вплив на розвиток важковиховуваності школярів // Науковий вісник Ужгородського національного університету; Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №5. – Ужгород, 2002. – С.30-33.

5. Н.А. Зобенько. Роль соціального педагога у профілактиці відхилень у поведінці неповнолітніх // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №8. – Ужгород, 2005. – С.46-49.

6. Н.А. Зобенько. Профілактика наркоманії серед підлітків в діяльності соціально-психологічної служби // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серія “Педагогічні науки”. – №75. – Черкаси, 2005. – С.78-85.

7. Н.А. Зобенько. Профілактична робота з неповнолітніми, схильними до вживання наркотиків, в Росії // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Серія “Педагогічні науки”. – №85. – Черкаси, 2006. – С. 67-71.

8. Н.А. Зобенько, Опачко М.В. Національні та загальнолюдські цінності в змісті підготовки студентів до роботи в системі соціально-психологічної служби. // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №7. – Ужгород, 2004. – С.73-76.

9. Н.А. Зобенько. Особливості психологічного консультування в школі // Соціально-правові основи діяльності шкільної психологічної служби в системі освіти і навчально-методичний посібник / За ред. І.В. Козубовської, В.В. Сагарди. – Ужгород: УжДУ, 2000. – С.78-86.

10. Н.А. Зобенько, Козубовська І.В., Дорогіна О.І. Гуманістичні засади діяльності шкільної психологічної служби у попередженні правопорушень серед учнівської молоді // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Трансформація гуманітарної освіти”. – Ужгород, 25 – 27 травня 1998 р. – С. 366-370.

11. Н.А. Зобенько. Психокорекцій