Інститут проблем виховання АПН України

Захарова Наталя Миколаївна

УДК 37.03.42:372.36

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

ЗАСОБАМИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.08 – дошкільна педагогіка

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Бердянському державному педагогічному університеті,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник

Науменко Тетяна Іванівна,

ДНЗ №155 м. Києва, практичний психолог.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Артемова Любов Вікторівна,

Київський міжнародний університет,

завідувач секції педагогічної майстерності;

кандидат педагогічних наук

Печенко Інна Петрівна,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини, доцент

кафедри теорії та методики дошкільної освіти.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, кафедра дошкільної педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 10 ” квітня 2007 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, Київ, вул. М.Берлинського, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “ 9 ” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Масол

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В умовах сучасних радикальних змін у соціальній, політичній, економічній сферах життя Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та життєвий простір Європи. В державі здійснюється модернізація освітянської діяльності, мета якої - створити умови, за яких більша частина людей, скориставшись усіма здобутками й перевагами національної системи освіти та науки, зможе бути соціально мобільною, активною й творчою в європейському співтоваристві.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті, закони України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти в Україні утверджують дитину як найвищу цінність, а як один із головних напрямів освітянської діяльності визначають стратегію на забезпечення життєздатності дитини, що передбачає її гармонійну адаптацію та функціонування в соціальному середовищі.

Тож актуальності нині набуває проблема соціальної адаптації особистості на етапі дошкільного дитинства як сензитивного для засвоєння сукупності суспільних норм. Відправні теоретико-методологічні засади цієї проблеми сформульовані у працях А. Авцина, В. Войтко, О. Кононко, А. Налчаджяна, Б. Паригіна, О. Петровського, В. Слюсаренка, Г. Царегородцева та ін.

Особливого значення в дослідженні процесу адаптації дітей до дошкільного навчального закладу набувають науково-експериментальні доробки таких його аспектів, як: теоретико-методологічні засади адаптації дітей дошкільного віку до дитячого садка (Н. Аксаріна, Н Ватутіна, Л. Голубєва, О. Кононко, Р. Тонкова-Ямпольська та ін.); педагогічні умови забезпечення адаптації молодших дошкільників (Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, Ж. Юзвак, E. Schmit-Kolmer, Bleuler); комплексна взаємодія педагогів, психологів, медиків і батьків у період адаптації дитини (А. Атанасова-Вукова, Л. Голубєва, Г. Гриднєва, В. Манова–Томова, Р. Тонкова-Ямпольська та ін.); наступність виховної роботи в групах раннього та молодшого дошкільного віку (В. Манова-Томова), адаптація до цілодобової групи (Т. Жаровцева); пристосування дітей-сиріт (Т. Науменко, С. Нечай, З. Плохій та ін.).

Соціальна адаптація відбувається практично протягом усього життя людини. Старший дошкільний вік – кінцевий етап початкової ланки соціалізації особистості на рівні дошкільного навчального закладу. Згідно з експериментальними дослідженнями прихід у дитячий садок потребує від дитини оволодіння системою таких складових соціальної адаптації, як: усвідомлення соціальної ролі "Я-дошкільник", розуміння нового періоду свого життя, уміння прилаштовуватися до життя в дошкільному закладі, особистісна активність у встановленні гармонійних зв’язків із соціальним оточенням, дотримання норм, правил групи, що потребує вміння унормовано поводитися, відстоювати власні думки, позицію (Н.Ватутіна, О. Кононко, С. Курінна, І. Печенко та ін.).

Входження в нове соціальне середовище, яким для дитини є дитячий садок, ускладнюється необхідністю зорієнтуватися в незнайомій ситуації та активізувати адаптаційні ресурси. У непідготовленої дитини дотримання нового режиму і ритму життя, виконання нових вимог, обов’язків та функцій викликають певні труднощі, провокують виникнення таких явищ як “адаптаційний синдром”, “адаптаційна хвороба” (Т. Богуцька, О. Боделан та ін.). Несприятливі умови оточуючого середовища, пов'язані з погіршенням соціально-економічних та екологічних умов, зумовлюють послаблення здоров’я, появу небажаних тенденцій у міжособистісній взаємодії дошкільників, гальмують процес пристосування до дошкільного навчального закладу (Д. Дзюбко, С. Нечай, Т. Науменко, З. Плохій, О. Проскурняк).

Незадовільні соціально-економічні умови життя значної частини нашого суспільства вплинули на визначення родиною початку відвідування дітьми дошкільного навчального закладу. Прихід дитини у віці 5-6 років до дитячого садка з метою підготовки до школи – характерна ситуація для невеликих міст та сільської місцевості. Порівняно з постійним контингентом груп старших дошкільників, сформованим на етапі раннього або молодшого дошкільного віку, кількість таких дітей в експериментальних закладах становила 32%.

Експериментальні дослідження (Н. Ватутіна, І. Дубровіна, О. Кононко, С. Нечай) свідчать про те, що пристосування до дошкільного навчального закладу відбувається значно легше за умови включення дитини в різні види діяльності: спілкування, музично-театралізовану, предметно-практичну, ігрову. З огляду на це, слід сповна використовувати адаптаційно-розвивальні можливості ігрової діяльності.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження набули тенденцій, що вказують на інтенсивні пошуки теоретиків і практиків у царині оновлення змісту дошкільної освіти, створення психолого-педагогічних умов оптимального розвитку дітей у дошкільному навчальному закладі та родині, розробки методик, освітньо-виховних технологій (Л. Артемова, Т. Алєкєєнко, І. Бех, А. Богуш, С. Ладивір, З. Плохій, Т. Поніманська, В. Оржеховська, К. Щербакова та ін.). Однак безпосередньо проблема розробки та впровадження педагогічних технологій оптимізації процесу адаптації дітей до дитячого садка з використанням адаптаційно-розвивальних можливостей ігрової діяльності не була предметом спеціального дослідження і на сьогодні залишається не вирішеною в теорії та виховній практиці. Саме це спонукало нас до вибору теми дисертаційного дослідження ,,Соціальна адаптація старших дошкільників засобами ігрової діяльності”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження входить до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри дошкільної освіти Бердянського державного педагогічного університету ,,Формування особистості дошкільників на сучасному етапі розвитку освіти” (протокол №2 від 27 вересня 2000 року). Тема затверджена Вченою радою Бердянського державного педагогічного університету (протокол №4 від 28 листопада 2000 року) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №8 від 29 жовтня 2002 року).

Об’єкт дослідження: процес соціальної адаптації дітей в умовах дошкільного навчального закладу.

Предмет дослідження: ігрові засоби оптимізації соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку до дошкільного навчального закладу.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці ефективності соціально-педагогічної технології оптимізації адаптаційного процесу дошкільників.

Гіпотезою дослідження є припущення, що процес соціальної адаптації старших дошкільників оптимізується за умов: використання гри як провідного засобу адаптації; утвердження позитивної мотивації та емоційно позитивного ставлення дітей до соціальної ситуації в межах дошкільного навчального закладу; підвищення рівня компетентності педагогів і батьків у розв’язанні проблеми адаптації.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження визначено такі завдання:

1. Визначити стан, відправні положення досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці.

2. З'ясувати особливості впливу засобів ігрової діяльності на соціальну адаптацію дошкільників.

3. Розробити та експериментально перевірити ефективність соціально-педагогічної технології адаптації дошкільників засобами ігрової діяльності.

4. Укласти програми педагогічної роботи з підготовки вихователів дошкільних закладів і батьків до соціальної адаптації дошкільників.

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв’язок об’єктивних й суб’єктивних факторів у розвитку особистості; положення культурно-історичної теорії розвитку особистості про взаємозв’язок і взаємодетермінацію біологічного й соціального у розвитку дитини; положення про роль емоцій у регулюванні поведінки особистості; теорія розвивального навчання та виховання; педагогічні концепції гуманізації та демократизації освітнього процесу.

Теоретичну основу дослідження становлять положення психолого-педагогічної науки про соціальну сутність виховання (О. Асмолов, І. Бех, Л. Виготський та ін.); положення та концепції, в яких розкрито закономірності та особливості розвитку особистості в дошкільному віці (Л. Божович, О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Кононко, В. Котирло та ін.); положення про адаптацію, її види та рівні (П. Анохін, Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, В. Войтко, Ч. Дарвін, А. Налчаджян, І. Мілославова, Р. Тонкова-Ямпольська, В. Слюсаренко, Г. Царегородцев та ін.); положення про виховний вплив сім'ї (Т. Алєксєєнко, В. Постовий, М. Стельмахович, В. Сухомлинський та ін.); теорія гри (Л. Артемова, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, О. Усова, К. Щербакова та ін.); положення про особистісно орієнтований та діяльнісний підходи до формування особистості дитини (Л. Артемова, І. Бех, А. Богуш, З. Плохій, О. Сухомлинська та ін.), положення законодавчих документів про дошкільну освіту, зокрема законів України ,,Про дошкільну освіту”, Національної доктрини розвитку освіти в Україні у ХХI столітті, Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Для розв’язання поставлених завдань було використано комплекс методів дослідження. Серед теоретичних методів - аналіз, порівняння, класифікація та узагальнення наукових джерел з філософії, психології, педагогіки, соціології, які дали змогу виділити теоретичні підходи до досліджуваної проблеми, допомогли сформулювати поняттєво–категоріальний апарат дослідження та визначити основні науково-теоретичні положення. Емпіричні - бесіди, анкетування, опитування, педагогічне спостереження, аналіз змісту педагогічної документації, проективні методи дали змогу виявити критерії, рівні сформованості соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку, специфічні особливості та чинники, що впливають на її оптимізацію; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний та контрольний етапи) для виявлення ефективності впливу ігрової діяльності на соціальну адаптацію старших дошкільників; статистична обробка результатів дослідження для підтвердження гіпотези дослідження.

Експериментальна база та етапи дослідження. Дослідницько-експериментальна робота проводилася протягом 2001-2005 років на базі дошкільних навчальних закладів №3, 27, 28, 33, 34, 37, 39 м. Бердянська, №32 м. Жовті Води Дніпропетровської області, дошкільного навчального закладу "Дзвіночок" с. Новодніпровка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Дослідженням було охоплено 326 дітей старшого дошкільного віку дошкільних навчальних закладів та навчально-виховних комплексів "Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад", 57 педагогів, 118 батьків.

На першому етапі (2000 – 2001 рр.) було проаналізовано філософську, психолого-педагогічну наукову літературу з досліджуваної проблеми, розроблено вихідні теоретичні положення, перевірено актуальність досліджуваного напрямку роботи, сформульовано науковий апарат дослідження, визначено методологію дослідження й методику проведення експерименту.

На другому етапі (2002 – 2003 рр.) розроблено соціально–педагогічну технологію соціальної адаптації старших дошкільників, здійснено її експериментальну апробацію.

На третьому етапі (2004 – 2005 рр.) узагальнено та проаналізовано здобуті експериментальні дані, сформульовано висновки дисертаційного дослідження; розроблено програми, рекомендації для педагогів та батьків.

Наукова новизна дослідження: вперше обґрунтовано ігрову діяльність як провідний засіб соціальної адаптації дітей-дошкільників; конкретизовано та теоретично збагачено сутність соціальної адаптації дітей старшого дошкільного віку до дошкільного навчального закладу; розширено можливості адаптаційно-розвивальної роботи дошкільного закладу із забезпечення гармонійної адаптації; вироблено способи підвищення компетентного впливу педагогів на процес входження дітей в нові соціальні умови. Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено соціально-педагогічну технологію оптимізації адаптаційного процесу дошкільників засобами гри; подальшого збагачення набули питання педагогічної освіти батьків.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та впровадженні соціально-педагогічної технології адаптації старших дошкільників; розробці комплексу ігор, тренінгів для дітей, вихователів та батьків, спрямованих на адаптацію дітей; підготовці програм, рекомендацій з оптимізації процесу адаптації в умовах дошкільного навчального закладу, які також можуть бути застосовані у практиці загальноосвітніх навчальних закладів, соціальних закладах для неповнолітніх дітей, вищих навчальних закладах для підготовки фахівців зі спеціальності “дошкільне виховання”, у системі післядипломної освіти.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним і методологічним обґрунтуванням його вихідних положень; використанням комплексу методів дослідження, адекватного його науковому апарату; поєднанням кількісного і якісного аналізу теоретичного й експериментального матеріалів дослідження, статистичним методом обробки експериментальних даних; поетапною логікою дослідження; власною участю в експериментальній роботі; впровадженням здобутих результатів у практику роботи дошкільних навчальних закладів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження апробовані в умовах практичної педагогічної роботи здобувача. Крім того, апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалося шляхом публікацій та доповідей на науково-практичній конференції "Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності" (Запоріжжя, 2000 р.); науково-практичній конференції "Актуальні проблеми дошкільної освіти та підготовка фахівців на сучасному етапі" (Бердянськ, 2000 р.); науково-практичних конференціях, присвячених актуальним проблемам сучасної педагогіки та психології (Бердянськ, 2002 р., Луганськ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблема наступності у підготовці дітей дошкільного і молодшого шкільного віку до життєдіяльності" (Бердянськ, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Навчання, виховання та розвиток" (Бердянськ, 2004 р.); Міжнародній науково-методичній конференції "Модернизация начального образования: проблемы и перспективы" (Тула, 2004 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях "Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді" (Київ, 2004 р., 2005 р.); на щорічних вузівських конференціях і методичних семінарах професорсько–викладацького складу Бердянського державного педагогічного університету впродовж 2001 – 2005 рр.; на засіданнях кафедр теорії та методики дошкільної освіти, соціальної педагогіки Бердянського державного педагогічного університету. Результати дослідження впроваджені у навчально-виховний процес експериментальних дошкільних закладів № 3, 27, 28, 33, 34, 39 м. Бердянська (довідка №15 від 07.04.2003 р.), ,,Дзвіночок” с. Новодніпровка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області (довідка №8 від 27.01.2005 р.), ДНЗ №32 м. Жовті Води Дніпропетровської області (довідка №3 від 16.01.2006 р.). Матеріали дослідження використано в лекціях зі спецкурсу „Педагогічні умови соціальної адаптації особистості” для студентів соціально-педагогічного факультету Бердянського державного педагогічного університету та слухачів інституту підвищення кваліфікації.

Публікації. Результати дослідження відображено в 13 одноосібних публікаціях, 9 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (221 найменування), додатків (6 на 56 сторінках). Загальний обсяг дисертації 242 сторінки. Основний текст дисертації викладено на 170 сторінках. Робота містить 15 таблиць, 12 рисунків, 2 формули.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми і доцільність дослідження, визначено об’єкт, предмет та мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, охарактеризовано теоретико-методологічну основу і методи дослідження. Розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, подано відомості про вірогідність, апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретико-методологічні й методичні засади соціальної адаптації дітей дошкільного віку" проаналізовано науково-педагогічну літературу з теми дослідження; розкрито сутність цього процесу, його фази; проаналізовано та систематизовано адаптації; визначено психолого-педагогічні особливості перебігу соціальної адаптації в дітей старшого дошкільного віку; визначено критерії адаптованості дошкільників; з'ясовано адаптаційно-розвивальний вплив ігрової діяльності на процес пристосування дітей до умов дошкільного навчального закладу.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що адаптація людини – універсальна властивість живого організму, здатного до взаємодії з довкіллям, яке постійно змінюється, є одночасно процесом і результатом пристосування до навколишнього середовища та має відображення у суспільстві, природі й пізнанні (А. Авцин, В. Войтко, А. Лазурський, А. Налчаджян, І. Мілославова, Б. Паригін, В. Слюсаренко, А.Фурман, Г. Царегородцев та ін.).

Проблема адаптації – важлива міждисциплінарна проблема: у кожній науковій галузі вона відрізняється своїм змістом і характером, проявляючись, загалом, як відповідність між живою системою та зовнішніми щодо неї умовами (А. Авцин, А. Налчаджян, Б. Паригін, Г. Царегородцев та ін.); як відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам середовища - в психології (Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, В. Слюсаренко та ін.); як процес встановлення динамічної рівноваги між особистістю та середовищем, зумовлений активною взаємодією людини з довкіллям - у соціально–педагогічній галузі (П. Анохін, С. Артьомов, Р. Delore, А. Капська, О. Кононко, В. Слюсаренко, та ін.).

Соціальна адаптація визначається як специфічна адаптивна діяльність особистості, зумовлена змінами соціальної дійсності й спрямована на оптимізацію її взаємодії з оточуючим середовищем у відповідь на появу в ньому новизни; адаптація дитини – як інтегрований показник її здатності адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкування, регулювати поведінку відповідно до прийнятних норм, правил взаємодії (О. Кононко).

Зазначимо, що більшість досліджень у дошкільній педагогіці стосується адаптації дітей молодшого дошкільного віку і трактується як процес пристосування дитини до конкретних умов (Н. Аксаріна, Н. Ватутіна, Л. Голубєва, Т. Жаровцева, Р. Калініна, Т. Науменко, С. Нечай, З. Плохій, Р. Тонкова-Ямпольська, Ж. Юзвак та ін.). Висвітленню цієї проблеми стосовно старших дошкільників не приділялось належної уваги.

У ході теоретичного дослідження встановлено, що адаптація старших дошкільників має специфічні особливості: усвідомлення значущості нового періоду життя, нової соціальної ролі "Я-дошкільник", розуміння емоцій, переживань як власних, так інших людей, потреба в соціальних контактах, орієнтація в нових умовах, адекватна поведінка. Проте гальмують процес пристосування незадоволеність відвідуванням дошкільного закладу, некомпетентність у сфері міжособистісних взаємин, обмеженість ігрового та соціального досвіду, сформованість предметно-практичної діяльності, необхідність корекції або ламання стереотипу поведінки, виробленого за попередній період життя (Л. Дзюбко, В. Кузьменко, В. Поліщук та ін.).

Аналіз психолого–педагогічної літератури показав, що умовами забезпечення гармонійної адаптації є: сензитивність дошкільного віку для засвоєння суспільних норм, формування поведінки, розвитку адаптаційних механізмів (Л. Артемова, Л. Божович, Д. Ельконін, О. Запорожець, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн); включення дитини в різноманітні змістовні види діяльності (Н. Ватутіна, Н. Кудикіна, С. Нечай, Г. Чуткіна та ін.), ефективна співпраця дошкільного навчального закладу з родиною на початковому етапі відвідування дитиною закладу суспільного виховання (Т. Жаровцева, О. Кононко, В. Кузьменко, Ж. Юзвак та ін.).

У результаті аналізу показників адаптованості дітей (Н. Ватутіна, Т. Жаровцева, О. Кононко, С. Нечай, Ж. Юзвак) визначено критерії адаптованості старших дошкільників: емоційний стан та емоційне ставлення до відвідування дошкільного закладу, мотиваційна готовність до відвідування дитячого садка, активність в ігровій діяльності.

Аналіз досліджень з проблеми ресурсів соціальної адаптації дав можливість визначити адаптивні можливості ігрової діяльності. Гра для дитини є посильною формою участі у суспільному житті, засобом пізнання дійсності, відносин дорослих, соціальних ролей та функцій. Ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури, системи соціально вироблених знаків (мови, форм спілкування тощо). Вибір гри як засобу адаптації ґрунтується на розумінні гри: як провідного виду діяльності в дошкільному дитинстві; як способу включення дитини в соціальні відносини та організації ефективного освітньо-виховного простору (Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Л. Артемова, О. Усова, К. Щербакова та ін.).

Різні види ігрової діяльності (сюжетно-рольові, рухливі, театралізовані ігри, ігрові вправи та етюди) сприяють скороченню соціальної дистанції, замкнутості, усамітнення, порушень поведінки, подоланню адаптаційних труднощів, нейтралізації стресових навантажень; покращують фізичне та психо-емоційне самопочуття, мотивацію відвідування дошкільного закладу, збагачують ігровий та соціальний досвід дітей (Л. Абрамян, І. Дубровіна, О. Захаров, Н. Клюєва, Я. Нєвєрович, С. Нечай, Н. Кудикіна, О. Чепка та ін.).

Вивчення даної проблеми дало змогу уточнити поняття соціальної адаптації старших дошкільників і розглядати його як процес активного пристосування за допомогою різноманітних засобів з пріоритетною позицією задоволення потреби в ігровій діяльності, як інтегральний показник здатності дитини виконувати соціальні функції та ролі в групі. Адаптація старших дошкільників розглядається нами не тільки як здатність пристосовуватися до конкретних соціальних умов – відвідування дитячого садка, а й у ширшому форматі: як здатність адаптуватися до різних соціальних умов та ситуацій, успішно використовувати досвід адаптації на етапі дошкільного дитинства у подальшому житті.

Водночас аналіз психолого–педагогічної літератури свідчить, що питання соціальної адаптації старших дошкільників з використанням потенційних можливостей гри, пошуку оптимальних засобів забезпечення цього процесу вивчено недостатньо. Спираючись на результати теоретичного дослідження та потреби виховної практики, ми розробили соціально–педагогічну технологію оптимізації соціальної адаптації старших дошкільників засобами ігрової діяльності.

У другому розділі "Експериментальне дослідження процесу соціальної адаптації старших дошкільників засобами ігрової діяльності" досліджено практичний стан адаптації дітей до дошкільного навчального закладу, описано організацію та хід експериментального дослідження, а також показано особливості процесу соціальної адаптації старших дошкільників; охарактеризовано критерії адаптованості дітей, визначено рівні адаптації. Обґрунтовано та висвітлено методику проведення експериментальної роботи, конкретизовано її зміст; розроблено та експериментально перевірено соціально-педагогічну технологію оптимізації адаптаційного процесу; проаналізовано результати педагогічного експерименту, здійснено порівняльний аналіз його результатів; сформульовано висновки.

Констатувальний етап педагогічного експерименту передбачав вивчення стану досліджуваної проблеми та рівнів соціальної адаптації старших дошкільників. Завдання констатувального експерименту реалізовувалися через аналіз змісту навчальних програм і навчально-методичних посібників для дошкільників, анкетування вихователів і батьків, спостереження за навчально–виховним процесом, вивчення педагогічної документації дошкільного навчального закладу, вивчення емоційного стану та емоційного ставлення до відвідування дитячого садка, мотиваційної готовності, ігрової активності дітей.

Методикою констатувального експерименту передбачено застосування комплексу методів для вивчення емоційного стану та емоційного ставлення до дитячого садка, мотиваційної готовності до відвідування дошкільного закладу, активності в ігровій діяльності – чинників, які визначають рівні адаптації. Типові реакції з’ясовувалися на основі кількісної та якісної характеристик показників названих вище критеріїв адаптованості старших дошкільників.

Результати дослідно-експериментальної роботи дали підстави для висновку про те, що навчально–виховний процес, який мав би сприяти адаптації дитини до дошкільного закладу, недостатньо методично забезпечений. Крім того, недостатнім є і обсяг теоретичних знань та практичних умінь вихователів і батьків, що значно обмежує допомогу дітям з боку дорослих у період адаптації. Підвищення компетентності вихователів та батьків у розв’язанні адаптаційних труднощів дітей через організацію методичної роботи не забезпечується, що призводить до епізодичної, малоефективної педагогічної роботи (76% вихователів та 83% батьків-респондентів потребують методичної допомоги).

Методика соціальних емоцій М. Люшера нами застосована в диференційно - діагностичному плані як індикатор адаптації. Відповідно до завдань дослідження ми розглядали асоційовані зв’язки між кольорами й емоційним станом дітей, що відображають різні типи адаптивного реагування особистості на дії навколишнього середовища. Отримані дані засвідчили наявність різних емоційних станів: невпевненості, неврівноваженості, агресивності, уособлення, відчуженості від дитячого колективу.

Виходячи з розуміння емоційно позитивного ставлення до відвідування дошкільного закладу як бажання отримувати задоволення від спілкування з дітьми та дорослими в ньому, включення у різні види діяльності та реалізації пріоритетної дитячої потреби – потреби у грі – ми розробили проективну методику "Новачок у групі". Проведене дослідження дало підставу стверджувати, що емоційно позитивне ставлення дітей до відвідування дошкільного закладу залежить, насамперед, від включення в емоційно позитивну та змістовну ігрову взаємодію, спілкування і дало змогу виявити потенційні можливості полегшення адаптації через цілеспрямовану корекцію їхніх емоційних станів.

Сформованість мотиваційної готовності дітей до відвідування дошкільного навчального закладу з'ясовували за допомогою методу бесіди, що включала питання, які допомагали виявити причини приходу до дитячого садка з точки зору дітей. Тенденція позитивної мотивації відвідування дошкільного навчального закладу дітьми пов’язуються з включенням у дитяче середовище та ігрову діяльність.

Результати теоретичного дослідження, застосування тесту-гри "Наш спільний дім", модифікованої методики одномоментних зрізів (Л. Артемова, Т. Репіна), методики вивчення активності старших дошкільників у грі (Л. Артемова, І. Школьна), спостереження за поведінкою дітей у спільних іграх дало змогу виявити зацікавленість "новачків" ігровою взаємодією, бажання гратися в дитячому садку з дітьми, отримання позитивних емоцій від гри, але недостатній рівень орієнтації у сюжеті гри, узагальнений характер ігрових дій, відсутність ініціативної поведінки у грі, поводження у грі, яке не відповідає її правилам та ігровим ролям дали підставу вважати розвиток активності кожної дитини в ігровій діяльності одним із ресурсів сприяння адаптації.

Критерії визначення соціальної адаптації старших дошкільників уможливили виявлення рівнів адаптації. Аналіз результатів констатувального експерименту підтвердив правомірність характеристики дітей за такими рівнями адаптації: високий, середній, низький та х-рівень.

Діти з високим рівнем адаптації добре почуваються, в них адекватні уявлення про дитячий садок, позитивне емоційне ставлення до його відвідування, врівноважена поведінка. Вони безконфліктні, ініціативні у грі та спілкуванні; задоволені новим соціальним оточенням. Кількість таких дітей в експериментальній групі становила 30%, у контрольній - 32,2 %.

Дітей із середнім рівнем адаптованості характеризували адекватні уявлення про функції дитячого садка, але його відвідування усвідомлюється як необхідність; несхильність до асоціальних форм поведінки. Вони входять в ігрові контакти, але при цьому проявляють погоджувальну позицію, хвилювання, тривогу, рідко ініціюють ігрові контакти; переважає потреба у стабільності, отриманні позитивних емоцій. Кількість таких дітей в експериментальній групі – 26,2 %, у контрольній – 24,5 %.

До групи з низьким рівнем адаптації ввійшли діти з елементарними уявленнями про життя в дитячому садку, негативним ставленням до його відвідування. Вони емоційно неврівноважені, агресивні, конфліктні, важко входять в ігрову взаємодію, мають низький рівень ігрових умінь. Ці діти потребують уваги, піклування, співчуття. Кількість їх становила в експериментальній групі 28,8 %, у контрольній – 28,5 %.

Група дітей з х-рівнем адаптації характеризується наявністю суперечностей між засвоєними зразками, шаблонами поведінки й діяльності та недосягненням органічної єдності зі спільнотою у цілому, внаслідок чого дитина "підігрує" очікуванням авторитетних людей, не бажаючи загострювати стосунки. Таким дітям притаманні емоційна нестабільність, різкі зміни настрою, суперечлива поведінка, ігрові дії – з ініціативи дорослих. В експериментальній групі їх було 15 %, у контрольній – 14,8 %.

Здобуті дослідним шляхом дані свідчать про наявність адаптаційних труднощів у старших дошкільників, які проявляються в мотивації відвідування, емоційному стані, емоційному ставленні до дитячого садка, реалізації головної потреби – ігрової діяльності, взаємодії з оточенням, прийнятті нових функцій, правил, ролі "Я -дошкільник". Поза увагою методистів, педагогів, батьків лишаються адаптивні можливості ігрової діяльності, які забезпечують збагачення соціального досвіду, закріплення нових поведінкових навичок, способів оптимальної взаємодії з однолітками, стимулюють розвиток вербальних і невербальних комунікативних умінь, інтенсифікують процеси розвитку, виховання та навчання, збереження самоцінності дошкільного дитинства. У соціальному вимірі це призводить до роз’єднання групи, несформованості соціально значущих орієнтирів спільноти, а для дитини може обернутися ізольованістю, дезадаптацією.

Складності педагогічно-батьківського керівництва адаптаційним процесом дошкільників зумовлені недостатньою методичною підготовкою педагогічних кадрів дошкільних закладів, поінформованістю батьків щодо значущості адаптації дитини на етапі старшого дошкільного віку, важливої ролі гри в даний період, відсутністю методичних рекомендацій, спеціальних програм.

Змістом другого етапу експериментальної роботи стало обґрунтування та висвітлення соціально–педагогічної технології оптимізації адаптаційного процесу старших дошкільників засобами ігрової діяльності (Рис. 1). В основу формувального експерименту покладено соціально–педагогічну технологію, побудовану з дотриманням всіх її ознак: цілепокладання, алгоритмізованість, цілісність, керованість, коригованість, зворотній зв'язок, результативність. Вона впроваджувалася в таких напрямах: адаптаційно–розвивальна робота з дітьми; методична робота з вихователями; організація співробітництва дошкільного закладу з родиною. Педагогічна технологія реалізовувалася як комплекс емоційних, мотиваційних, ціннісних та діяльнісних особливостей, що виступають в єдності двох проявів: зовнішнього (включення в ігрову діяльність та спілкування, знаходження свого місця в групі дитячого садка) та внутрішнього (емоційне задоволення, врівноваженість, гармонійне самопочуття). У структурному плані технологія є системним утворенням (адаптаційно-розвивальна програма для дітей; програма семінару-практикуму для вихователів; освітньо-тренінгова програма для батьків), що гіпотетично включає такі компоненти: емоційний, мотиваційний, соціальний. Для реалізації кожної із зазначених програм було розроблено ряд вихідних положень, дотримання яких сприяло повноцінному й ефективному їх впровадженню. Центром педагогічної технології є дитина, результатом – її адаптація до дошкільного навчального закладу.

Рис. 1. Структура соціально-педагогічної технології оптимізації

адаптаційного процесу дошкільників.

Звикання дошкільників до нових умов середовища проходить ряд етапів: період дезадаптації та період власне адаптації. Мінімальний період адаптації становив 2-3 тижні та період власне адаптації – 3 місяці. Оскільки у ході констатувального експерименту ми встановили, що в багатьох вихованців не завжди оптимальні показники адаптації, адаптаційно–розвивальна робота тривала протягом 3-6 місяців, до зникнення будь-яких симптомів важкої адаптації.

Адаптаційно-розвивальна програма реалізовувалася в адаптаційних групах, які формувалися з дітей, що тільки почали відвідувати дитячий садок. Робота з вихованцями будувалася диференційовано, залежно від рівня адаптації. З дітьми низького та х-рівня адаптації проводили додатково індивідуальні та малогрупові заняття з використанням особистісно орієнтованого підходу, які показані у разі важкої адаптації.

Адаптаційно-розвивальна програма складалася з трьох блоків, була розрахована на 3 місяці по 2 зустрічі щотижня, загалом - 24 зустрічі: по три зустрічі у 1-му і 3-му блоках програми + індивідуальні та малогрупові та 18 зустрічей у 2-му блоці + індивідуальні та малогрупові. Вважаємо, що – це мінімальна кількість занять, необхідних для набуття формувальних навичок. Для роботи з дітьми у стані важкої адаптації програма коригувалася та доповнювалася необхідним змістом. Зустрічі відбувалися у час, відведений у режимі дня дошкільного закладу для ігрової та самостійної діяльності дітей. Формувальний етап дослідження не виключав традиційних форм організації педагогічної роботи з дітьми в період адаптації (ознайомлювальні екскурсії, бесіди, консультації, розважальні заходи тощо).

Основним методом ознайомлення „новачків” з предметним і соціальним оточенням та трансформації отриманих знань, умінь у ранг соціального досвіду ми обрали соціально-педагогічний тренінг в ігровій формі, який забезпечив цілеспрямоване поєднання раціонального й емоційного в умовах короткотривалого процесу пристосування до дошкільного закладу.

Для створення позитивної емоційної атмосфери, формування позитивного ставлення до відвідування дитячого садка були використані розроблені нами ігри: "Вчимося знайомитися", "Зустріч клоунів", "Як познайомилися Робінзон Крузо і П'ятниця", "Квітка групи", "Велике дерево" та ін. Вони дали змогу познайомити дітей між собою, встановити позитивні емоційні контакти, навчити ініціюванню стосунків, приязному, доброзичливому ставленню один до одного, сприяли корекції емоційного стану, нейтралізації негативної емоційної енергії та агресивної поведінки, регулювали поведінку гіперактивних та гіподинамічних дітей, збагачували ігровий та соціальний досвід. Ігрове рольове спілкування допомагало оволодівати механізмами соціальної поведінки, прийомами безконфліктної поведінки, різними способами комунікації (вербальними, невербальними, зокрема мімічними та пантомімічними), сприяло встановленню психо-емоційного балансу в групі. Проведення ряду ігор супроводжувалося музичними творами, які визначали загальний темп гри, сприяли створенню певного емоційного настрою у вихованців.

Формування та утвердження бажання відвідувати дошкільний заклад, спілкуватися з дітьми та дорослими забезпечувалося використанням комплексу ігор, через які до свідомості дітей доводилися основні функції дитячого садка, розкривався зміст життя в ньому, його переваги: "Лісовий дитячий садок", "Зіпсований телефон", "Наш спільний дім", "Давайте жити дружно", "Телефон довіри" та ін. Ігри забезпечували корекцію проблем, пов’язаних з небажанням відвідувати дитячий садок, розвивали позитивну мотивацію відвідування, допомагали усвідомлювати, що разом добре гратися, вчитися, працювати, і це можливо в дошкільному закладі.

Аналіз рівнів активності дітей в ігровій діяльності на етапі констатувального експерименту показав, що ігрова діяльність "новачків" потребувала розвитку. Тому одним із завдань формувального експерименту визначався розвиток активності в ігровій діяльності як важливого чинника пристосування дитини до дошкільного закладу. Ігрова активність дитини проявляється в її прагненні за власним бажанням брати участь у грі, в процесі рольових дій оперувати здобутим багажем знань, уявлень та умінь; в позитивному емоційному настрої, отриманні задоволення від гри. Задовільні показники розвитку ігрової активності узгоджувалися з позитивним ставленням дитини до відвідування дитячого садка, бажанням вступати в нові взаємини, розширювати соціальні контакти.

Слід зазначити, що всі ігри були поліфункціональними, що зумовлювало розв’язання різноманітних завдань, проблем, складнощів, пов’язаних з адаптацією, встановленням позитивних взаємин дитини з оточенням. Значна їх частка є власною розробкою здобувача. Дослідницько–експериментальною роботою було доведено ефективність використання адаптаційно–розвивального потенціалу різних видів гри, позитивний вплив соціально-педагогічного тренінгу в ігровій формі на розвиток ігрової активності та процес адаптації загалом.

Сюжетно-рольові, театралізовані, рухливі ігри, ігрові вправи та етюди сприяли утворенню зв’язків між членами адаптаційних груп, знімали напругу, тривогу, страх перед оточенням, давали змогу перевірити себе в різних ситуаціях спілкування. Логічно пов’язані ігри в структурі тренінгу представляли собою взаємодію дитини з різними суб’єктами спілкування, коли їй надавалася можливість в ігровій формі актуалізувати неусвідомлені тенденції, пов’язані з новим середовищем, вимогами, соціальними ролями та програвати їх відповідно до соціально прийнятних норм. Моделювання травмуючих ситуацій, пов’язаних з входженням у нове соціальне оточення, допомагало дитині усвідомити власні дії, що спричинили погіршення настрою, спровокували емоційний дискомфорт та успішно долати реальні конфлікти й труднощі адаптації.

У перебігу формувального етапу дослідження приділялася увага стану фізичного здоров'я дитини – суттєвій умові забезпечення адаптації. Використання рухливих ігор, вправ у поєднанні з організованим систематичним фізичним вихованням у дошкільному закладі сприяло оздоровленню й фізичному розвитку дітей, підвищенню емоційного тонусу, рівня комунікабельності, бажання брати активну участь у спільних іграх. Застосування ігрових фізичних вправ допомогло ослабити адаптаційний стрес та напруження дитячого організму, підвищити рівень ігрової та соціальної активності, поліпшити пристосовницькі можливості дітей.

Реальні можливості для адаптації забезпечили: підвищення активності дітей у грі, стабілізація якісних змін в ігровій діяльності, утвердження соціального статусу дошкільника в групі, покращення емоційного стану вихованців, позитивна мотивація відвідування дитячого садка. Досвід спілкування в адаптаційній групі допомагав дітям у разі виникнення ускладнень під час ігрової діяльності, в різних ситуаціях реального життя, пригадати подібну вправу або ігрову ситуацію з тренінгу й активізувати здобуті знання, вміння, орієнтуючись на них, як на соціальну норму. Позитивні взаємини між дітьми, які складалися в процесі зустрічей, стимулювали розвиток гри малоактивних "новачків", збагачували їхній ігровий досвід, сприяли розширенню практичних і комунікативних дій, формуванню позитивного ставлення до відвідування, адаптації до дошкільного навчального закладу.

Результати впровадженої соціально-педагогічної технології підтверджують гіпотезу про те, що в умовах спеціально організованого навчання з використанням адаптаційних можливостей ігрової діяльності підвищується адаптивність дітей, активізуються адаптивні ресурси особистості, поліпшуються якісні показники адаптації, забезпечується оптимальний та безпечний режим функціонування. Проведене дослідження підтвердило правомірність та ефективність використання ігрової діяльності як основного навчально-виховного й корекційного засобу для розв’язання однієї із своєрідних актуальних потреб дітей – потреби в адаптації до дошкільного закладу. Соціально-педагогічна технологія засобами гри визнана оптимальною формою спеціально організованого навчання в умовах короткотривалого адаптаційного процесу.

Для підвищення рівня компетентності педагогів і батьків у розв'язанні проблеми адаптації було розроблено програму семінару-практикуму для вихователів та освітньо-тренінгову – для батьків. Вирішення проблеми адаптації дітей досягалося завдяки таким формам співпраці, як: тренінги, дні відчинених дверей, ігрові форми проведення зустрічей, соціально-педагогічний патронаж, тематичні вечори, участь батьків у освітніх та розважальних заходах та ін. Впровадження даних програм забезпечило кваліфіковану підтримку адаптаційного процесу дітей з боку дорослих. Вони більш точно і правильно могли пояснити дітям переваги відвідування дошкільного закладу, в ігровій формі сприяти засвоєнню правил поведінки в соціумі, розширенню способів комунікації, ігрового арсеналу, вербального та невербального репертуару засобів спілкування, збагаченню соціального досвіду, успішному перебігу адаптації.

Контрольні зрізи результатів дослідно-експериментальної роботи із забезпечення соціальної адаптації старших дошкільників засобами ігрової діяльності здійснювалися за методикою констатувального експерименту. Отримані результати контрольних зрізів в експериментальних та контрольних групах вивчалися, узагальнювалися та порівнювалися, що дало змогу визначити ефективність розробленої технології вирішення досліджуваної проблеми.

Порівняльні дані розподілу дітей за рівнями соціальної адаптації показують зростання кількості адаптованих дітей в експериментальній групі. Про характер позитивних змін у результаті проведеної нами роботи свідчить той факт, що в експериментальній групі високий рівень адаптації склав 47,5%, у контрольній – 38,7%, середній – в експериментальній групі – 38,8%, у контрольній - 30,2%. Позитивним є і факт зменшення кількості неадаптованих дітей (низького та х-рівнів) в експериментальній групі, що підтверджено цифрами: дітей низького рівня в експериментальній групі залишилося 10,5%, у контрольній групі цей показник значно вищий - 21,8%; х-рівня - відповідно 3,2% та 9,3%. Результати контрольних зрізів в експериментальних та контрольних групах засвідчили зростання бажання дітей відвідувати дитячий садок, гратися в різні ігри, спілкуватися з різними людьми; значно поліпшився стан фізичного, соціально-емоційного здоров'я "новачків".

Результати дослідження дають підстави вважати оптимальною апробовану соціально-педагогічну технологію, оскільки вона забезпечує адаптацію дітей до дошкільного навчального закладу, що підтверджується вищими показниками рівнів адаптації вихованців експериментальної групи.

Рис. 2.

Рівні соціальної адаптації старших дошкільників

до умов дошкільного закладу (%)

Здійснене дослідження „Соціальна адаптація старших дошкільників засобами ігрової діяльності” дало змогу отримати об’єктивну характеристику процесу соціальної адаптації, підтвердити правомірність висунутої гіпотези та сформулювати такі висновки:

1. Дошкільна педагогіка визначає старший дошкільний період як кінцевий етап початкової ланки соціалізації особистості на рівні дошкільного навчального закладу, тому психолого-педагогічної допомоги потребують саме ті діти, які почали відвідувати дитячий садок у цьому віці та при зіткненні з новими соціальним умовами, вимогами зазнають певних адаптаційних труднощів.

2. Процес адаптації є комплексним утворенням соціального буття особистості, універсальною властивістю людини, що забезпечує засвоєння нею соціальних стандартів поведінки,