НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЗЕЛЬДІНА Олена Романівна

УДК 346.12+346.5

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПЕЦІАЛЬНОГО РЕЖИМУ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,

господарсько-процесуальне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Донецьк – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк).

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік НАН України

Мамутов Валентин Карлович,

Інститут економіко-правових досліджень НАН України, директор (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Опришко Віталій Федорович

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана МОН України, декан юридичного факультету (м. Київ)

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович,

Донецький університет економіки та права, завідувач кафедри

господарського права і процесу (м. Донецьк)

доктор юридичних наук, професор

Дойніков Ігор Валентинович,

Московська академія економіки та права, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін (м. Москва, Російська Федерація)

Захист відбудеться “ 2 ” жовтня 2007 року об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 30 ” серпня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із ключових питань у сфері правового регулювання господарської діяльності є забезпечення за допомогою права розумного балансу інтересів суб'єктів господарювання і держави в цілому. Для цього держава може застосовувати різні правові засоби, що дає можливість створити найбільш ефективну систему правового регулювання.

Законодавству України і багатьох зарубіжних країн відомі різні види як пільг, так і заборон, що встановлюються для тих чи інших видів господарської діяльності або для тих чи інших суб'єктів господарювання, мають місце деякі спеціальні умови для ведення господарської діяльності на певних територіях. Там, де необхідно залучити додаткові фінансові, трудові ресурси і є сенс створити привабливі економіко-правові умови, застосовуються заходи заохочення, а в тому випадку, якщо необхідно посилити державний контроль у процесі господарювання, встановлюються різного роду обмеження для суб'єктів господарювання. У ситуаціях, коли одночасно потрібно залучити інвестиції та забезпечити додатковий державний контроль, застосовуються в сукупності обмежувальні і заохочувальні заходи. Існує багато законодавчих актів, що стосуються названих особливостей у правовому регулюванні господарської діяльності. Наявність таких особливостей відобразилась у понятті “спеціальний режим інвестиційної діяльності” та в більш загальному понятті “спеціальний режим господарювання”. Під спеціальним режимом інвестиційної діяльності розуміється юридична конструкція залучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України. Спеціальний режим господарювання в дисертації визначений як правовий режим, що сполучає різні правові засоби з метою забезпечення збалансованих умов для організації та здійснення господарської діяльності на певних територіях, у певних галузях економіки. Такі режими широко застосовуються, проте як застосування цих понять у законодавстві, так і використання спеціальних режимів у господарській практиці викликає дискусії в літературі, у правотворчій і правозастосовчій практиці. Те чи інше вирішення цих проблем має велике значення для економіки. Багато проблем економіко-правового характеру виникло в останні роки у зв'язку із застосуванням спеціального режиму господарювання у вільних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, які функціонують у багатьох областях України. Про це свідчать виступи Президента України, Прем'єр-міністра України, численні публікації, а також скасування пільгових режимів Законами про Державні бюджети України на 2005 і 2007 роки.

У роботах ряду науковців і практиків спеціальний режим господарювання розглядається як синонім спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, що не відповідає реаліям сьогоднішнього дня. Різновидами спеціального режиму господарювання є також концесія, господарське забезпечення Збройних сил України, господарювання в умовах надзвичайного, воєнного станів тощо. Теоретичне узагальнення регулювання, класифікація відповідних відносин спеціального режиму господарювання стало нагальною проблемою. Під господарюванням у дослідженні розуміється організація та здійснення господарської діяльності.

Окремі питання спеціального режиму господарювання досліджено в роботах А.В. Балян, А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, Р.І. Зименкова, В.К. Мамутова, Ю.В. Макогона, В.І. Пили та ін.

Проте спеціальний режим господарювання має всі ознаки окремого інституту господарського права, однак дослідження цього інституту не знайшло ще належного відображення в науковій літературі. На сьогоднішній день відсутні комплексні монографічні дослідження загальнотеоретичних і прикладних аспектів спеціального режиму господарювання як інституту господарського права. Складні юридичні конструкції, які відносяться до спеціального режиму господарювання, вимагають вивчення й упорядкування для забезпечення їх цілісності і злагодженості функціонування всіх ланок.

Необхідність вивчення питання модернізації, а також гармонізації законодавства України про спеціальний режим господарювання обумовлено і курсом України на євроінтеграцію та вступ до СОТ.

Таким чином, подальша наукова розробка даних питань є необхідною умовою більш повного й усебічного правового регулювання та подальшої практичної реалізації спеціального режиму господарювання. Наведене вище зумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до науково-дослідних тем ІЕПД НАН України: “Економіко-правове забезпечення розвитку виробничо-територіальних систем” (номер державної реєстрації: 0100U004746 – 2000-2003 рр., здобувачка керувала підтемою “г” – “Правове регулювання відносин у системі спеціального режиму господарювання”) і “Економіко-правове забезпечення розвитку міських систем промислового регіону” (номер державної реєстрації: 0103U005967 – 2003-2006 рр., здобувачка керувала підтемою “е” – “Підвищення ефективності реалізації спеціального режиму господарської діяльності”). У межах зазначених тем здобувачкою розроблено теоретичні аспекти спеціального режиму господарювання як інституту господарського права та юридичні конструкції його видів, запропоновано напрями модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних аспектів спеціального режиму господарювання як інституту господарського права (поняття, критерії, особливості, цілі, юридичні конструкції видів, роль у господарському праві тощо), а також обґрунтування задач і напрямів модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання.

Поставлена мета обумовила вирішення наступних основних завдань:

визначення поняття спеціального режиму господарювання як інституту господарського права;

виділення основних критеріїв, цілей, особливостей спеціального режиму господарювання як інституту господарського права;

класифікація спеціального режиму господарювання залежно від правових засобів, використовуваних законодавцем;

обґрунтування необхідності законодавчого закріплення співвідношення загального і спеціального законодавства;

визначення правових механізмів забезпечення сполучення приватних і публічних інтересів спеціальним режимом господарювання;

з’ясування складності та цілісності юридичних конструкцій видів спеціального режиму господарювання;

визначення сутності юридичної конструкції “спеціальний режим інвестиційної діяльності” як способу залучення інвестицій в економіку;

обґрунтування задач і напрямів модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання;

визначення основних напрямів гармонізації законодавства України про спеціальний режим господарювання із законодавством ЄС і тих країн, які є великими економічними партнерами України;

розробка пропозицій щодо вирішення проблем організації та здійснення господарської діяльності в умовах конкретних видів і підвидів спеціального режиму господарювання.

Об'єктом дослідження є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності в умовах спеціального правового режиму.

Предметом дослідження є теоретико-правові аспекти спеціального режиму господарювання.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження дисертантка керувалася загальнонауковим діалектичним методом і окремими науковими методами: історичного, порівняльного, формально-логічного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї збалансованого урахування публічних і приватних інтересів в умовах спеціального режиму господарювання, співвідношення загальних і спеціальних норм права, становлення та розвиток інституту спеціального режиму господарювання. Історичний метод використаний при дослідженні етапів розвитку спеціального режиму господарювання, систематизації законодавства про спеціальний режим господарювання. Порівняльний метод використовувався для виявлення особливостей спеціального режиму господарювання і його відмінностей від загального господарського режиму, а також для порівняння норм права про спеціальний режим господарювання в різних країнах і пошуку оптимальних шляхів правового регулювання спеціального режиму господарювання з урахуванням зарубіжного досвіду. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст норм діючого законодавства про спеціальний режим господарювання, розкрити поняття спеціального режиму господарювання, юридичних конструкцій його видів та розробити пропозиції щодо напрямів модернізації цього законодавства, а метод системно-структурного аналізу – визначити місце спеціального режиму господарювання в системі господарського права.

Теоретичною основою дисертації, крім вищевказаних, є роботи вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем господарського права та суміжних інститутів інших галузей: С.С.Алексєєва, В.І.Арнольда, О.А.Бєляневич, В.М. Гейця, І.В. Дойнікова, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Р. Ієринга, Т.І. Корольова, В.М. Корельского, В.А. Козлова, К.Є. Ливанцева, О.В. Малька, М.Н. Марченка, В.Ф. Опришка, В.Д. Перевалова, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, В.А. Сапуна, В.Н. Селіванова, О.Ф. Скакун, А. Спулиса, К.Д. Ушинського, Дж. Ходжсона, Б.Б. Черепахіна, А.Ф. Черданцева, Р. Черинга, Ю.С. Шемшученка, В.С. Щербини, Л.С. Явіра та ін.

Нормативно-правовими джерелами є Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про концесію”, “Про державний кордон України”, “Про правовий режим надзвичайної ситуації”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про господарську діяльність у Збройних силах України”, “Про правовий режим воєнного стану”, Закони України про спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку в різних областях України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, а також нормативно-правові акти зарубіжних країн.

Емпірична база ґрунтується на матеріалах практики судів (загальних, адміністративних і господарських різних рівнів), компетентних органів держави.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні здійснено комплексне дослідження спеціального режиму господарювання як інституту господарського права, у якому запропоновано обґрунтування нового напряму господарсько-правової науки, вирішено теоретичні проблеми спеціального режиму господарювання, а також обґрунтовано та визначено основні задачі та напрями модернізації законодавства України про спеціальний режим господарювання. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в теоретичних положеннях, висновках і пропозиціях, найбільш важливими з яких є наступні.

Вперше:

виокремлено спеціальний режим господарювання як інститут господарського права, що поєднує норми права про специфіку організації та здійснення господарської діяльності на певних територіях і в певних галузях економіки;

обґрунтовано доктринальне поняття спеціального режиму господарювання як правового режиму, який встановлює особливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на певній території, у певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться державою з метою забезпечення розумного сполучення публічних і приватних інтересів за допомогою встановлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання;

запропоновано класифікацію спеціального режиму господарювання, залежно від використовуваних законодавцем правових засобів для досягнення поставленої мети, за видами: обмежувальний, заохочувально-обмежувальний, заохочувальний;

обґрунтовано критерії віднесення до спеціального режиму господарювання, а саме: наявність спеціального нормативно-правового акту; встановлення спеціального дозвільного порядку; законодавче закріплення обмежень та/або заохочень суб’єктів господарювання;

обґрунтовано складність юридичних конструкцій, які відносяться до спеціального режиму господарювання: по-перше, множинністю ланок, що складають єдину систему правовідносин; по-друге, різноманіттям горизонтальних (договірних) і вертикальних (управлінських) зв'язків; по-третє, специфікою взаємодії та взаємоув’язки норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини; по-четверте, необхідністю досягнення оптимальної кількості ланок для ефективного функціонування системи в цілому;

запропоновано визначення концесії як юридичної конструкції залучення інвестицій для будівництва та/або експлуатації об'єктів права державної та/або комунальної власності, що забезпечує сполучення інтересів суб'єктів господарювання і держави за допомогою встановлення обмежень і заохочень;

обґрунтовано, що господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою юридичної конструкції, яка встановлює обмеження при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їхньої життєдіяльності, бойової та мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні та приватні інтереси;

запропоновано класифікацію гарантій прав інвесторів за групами: загальні гарантії захисту прав та інтересів, що передбачені загальним законодавством України для всіх суб'єктів господарювання; гарантії захисту прав безпосередньо для суб'єктів інвестиційної діяльності; специфічні гарантії, які передбачені законодавством України для суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність в умовах спеціального режиму господарювання;

визначено задачі модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання: забезпечення науково обґрунтованого правотворчого процесу, забезпечення якісного рівня правореалізації, забезпечення ефективності спеціального режиму господарювання;

аргументовано доцільність прийняття єдиного підзаконного нормативно-правового акта, який регулює механізм здійснення господарської діяльності на державному кордоні.

Удосконалено:

напрями узгодження публічно-правових та приватноправових засад, зокрема, аргументовано потребу забезпечення розумного сполучення публічних і приватних інтересів у межах спеціального режиму господарювання;

визначення юридичної конструкції, в умовах спеціального режиму господарювання, з урахуванням того, що вона є багатоланковою, що виступає єдиним цілим, системою правовідносин, яка забезпечує взаємоув’язку норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини для досягнення синергетичного економіко-правового ефекту;

визначення спеціального режиму інвестиційної діяльності з урахуванням того, що він є юридичною конструкцію залучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України, яка застосовується законодавцем на територіях пріоритетного розвитку і передбачає заохочувальні заходи для суб'єктів господарювання, які виконують спеціальні вимоги законодавця, що забезпечує сполучення публічних і приватних інтересів;

визначення спеціальної економічної зони з урахуванням її характеристики як частини території держави, на якій для інвесторів установлюються податкові, митні, фінансові пільги з метою залучення додаткових інвестиційних засобів для активізації виробничої, торгової, зовнішньоекономічної й інших видів діяльності;

теоретико-правові засади здійснення господарської діяльності у санітарно-захисних зонах, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони й інших охоронних зонах шляхом обґрунтування необхідності кодификації цих норм права у Господарському кодексі України.

Дістали подальший розвиток наукові розробки щодо:

положення про пріоритет спеціального законодавства над загальним шляхом обґрунтування необхідності закріплення цього принципу у законодавстві, зокрема, в загальній часті Господарського кодексу України;

доцільності існування заохочувального спеціального режиму господарювання шляхом обгрунтування його економіко-правової ефективності на основі відповідного аналізу правотворчості та правореалізації;

правового режиму виключної (морської) економічної зони шляхом виокремлення ознак, що складають підставу для кваліфікації її як різновиду спеціального режиму господарювання;

механізму виконання договору концесії з обґрунтуванням необхідності закріплення норми права про виконання договору концесії після його реєстрації в установленому законом порядку;

правових засад господарського забезпечення Збройних сил України в частині взаємин між військовою частиною і суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у Збройних силах України;

шляхів розвитку єврорегіонів в Україні як різновиду спеціального режиму господарювання, зокрема, обґрунтовано необхідність визначення порядку створення єврорегіонів, їх фінансування, відповідальності державних та місцевих органів управління, а також органів управління єврорегіонів;

напрямів гармонізації українського законодавства про спеціальний режим господарювання із законодавством ЄС, зокрема наступних: обмеження терміну функціонування окремої спеціальної економічної зони і території пріоритетного розвитку; установлення критеріїв для територій, яким може надаватися статус спеціальної економічної зони і території пріоритетного розвитку; визначення конкретного переліку пільг для нових суб'єктів спеціального режиму господарювання; обмеження обсягу наданих пільг залежно від суми інвестицій;

напрямів модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання, серед яких: кодифікація норм права про спеціальний режим господарювання; заборона спонтанної зміни законодавства про спеціальний режим господарювання; розробка єдиної методики визначення ефективності спеціального режиму господарювання; обов’язковість розрахунку економічної ефективності норм права; розробка механізму правореалізації; забезпечення виконання гарантій прав суб’єктів спеціального режиму господарювання; гармонізація законодавства про спеціальний режим господарювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані для узгодження спеціального режиму господарювання із суміжними інститутами інших галузей та для удосконалення чинного господарського законодавства.

Результати роботи використані в Господарському кодексі України (у розділі YIII “Спеціальний режим господарювання”), Законі України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, у підготовці яких дисертантка брала участь як член робочої групи, у пропозиціях до Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” (ст. 3), до Закону України “Про концесію” (ст. 14), до Закону України “Про концесії на будівництво й експлуатацію автомобільних доріг” (ст. 8) і інших (довідка № /81/1 від 14.02.2007 р.).

Положення дисертації використані у підручнику, навчальному посібнику й у навчальному процесі економіко-правового факультету Донецького національного університету МОН України при викладанні курсу “Господарське законодавство” та спецкурсу “Спеціальний режим господарювання” (довідка № /23-37/05 від 05.04.2007 р.), а також при підготовці Науково-практичного коментаря до Господарського кодексу України (Розділ YIII).

Результати роботи впроваджені у практичній діяльності Донецької обласної державної адміністрації (довідка № /17я – від 25.04.2007 р.), Ради з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області (довідка № 118/1 від 16.04.2007 р.), Східної регіональної митниці Державної митної служби України (довідка № 08/17я від 07.02.2007 р.), іноземного інвестора компанії “Rital Limited” (довідка № 15 Р – від 20.01.2007 р.) при підготовці наукових правових експертиз, проведенні наукового консультування та в процесі реалізації проектів в умовах спеціального режиму господарювання.

Висновки та пропозиції дисертації слугують основою для подальших наукових досліджень спеціального режиму господарювання.

Особистий внесок здобувачки. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею. У працях, опублікованих у співавторстві, авторці належить обґрунтування поняття спеціального режиму господарювання, аналіз етапів розвитку законодавства про спеціальний режим господарювання, вирішення правових питань щодо оподаткування, процесу реалізації законодавства, механізму захисту прав інвесторів в умовах спеціального режиму господарювання та розробка пропозицій з їх удосконалення. Сформульовано теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації, отримані авторкою у результаті вивчення й аналізу наукових і нормативно-правових джерел, господарських і адміністративних справ.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися: на регіональній науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 р.” (Донецьк, 1999); на дев’ятій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Корупція, економічні злочини: шляхи подолання та удосконалення правових чинників розвитку суспільства” (Донецьк, 2000); на Круглому столі “Проблеми вдосконалювання господарського законодавства України” (Київ, 2001); на Донецькій регіональній міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених “Євроінтеграція України: проблеми і перспективи” (Донецьк, 2003); на Міжнародній науково-практичній конференції “Господарське законодавство України: практика застосування і перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004); на Круглому столі “Місце і роль спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку і технопарків у створенні високотехнологічного виробництва і сучасних робочих місць” (Київ, 2006); на Круглому столі “Спеціальний режим інвестиційної діяльності: досвід і перспективи використання” (Донецьк, 2006).

Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковані в чотирьох монографіях (дві монографії індивідуальні), в яких 40,12 д.а. належить особисто здобувачці, двадцять три основних наукових праць у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, в яких 9,4 д.а. належить особисто здобувачці. Результати дослідження висвітлено також в десяти додаткових друкованих наукових працях, в яких особисто здобувачці належить 12,4 д.а.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що включають 14 підрозділів, висновків. Повний обсяг дисертації складає 480 сторінок комп’ютерного тексту. Дисертація містить список використаних джерел із 525 найменувань і додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації на основі проведених досліджень і особистих розробок надано обґрунтування спеціального режиму господарювання як інституту господарського права, визначення складних юридичних конструкцій, які забезпечують господарювання в умовах заохочувального, обмежувального та заохочувально-обмежувального спеціальних режимів.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими планами; сформульовано мету та завдання дослідження, об'єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну, практичне значення результатів роботи та їх апробацію.

Розділ  “Теоретичні основи спеціального режиму господарювання” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються поняття, особливості, види спеціального режиму господарювання, а також проблеми співвідношення загального і спеціального законодавства та забезпечення спеціальним режимом господарювання розумного сполучення публічних і приватних інтересів.

У підрозділі 1.1. “Поняття, види й особливості спеціального режиму господарювання як інституту господарського права” аналізується поняття “правовий режим”. Такий аналіз дозволив погодитися з думкою ряду вчених про те, що правовий режим – це специфічний вид правового регулювання певної сфери суспільних відносин, спрямований на вирішення тих чи інших задач, для чого використовується різне сполучення правових засобів. Правовий режим поділяється на загальний і спеціальний. На основі дослідження спеціального правового режиму в різних галузях права авторкою надано теоретичне обґрунтування поняття спеціального режиму господарювання як правового режиму, що визначає порядок організації та здійснення господарської діяльності на певній території, у певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться державою з певною метою для забезпечення розумного сполучення публічних і приватних інтересів за допомогою встановлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання.

Виділені критерії віднесення до спеціального режиму господарювання: наявність спеціального нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність на певній території або в певній галузі економіки, який містить спеціальні правила, що відрізняються від загальних; встановлення спеціального дозвільного порядку, не передбаченого загальним законодавством, для здійснення господарської діяльності на певній території або в певній галузі економіки; законодавче закріплення обмежень та/або заохочень суб'єктів господарювання під час організації та здійснення господарської діяльності на певній території або в певній галузі економіки. Усі перераховані критерії мають бути дотримані в сукупності, тільки тоді той чи інший режим можна віднести до спеціального режиму господарювання.

У роботі виділяються такі особливості спеціального режиму господарювання: по-перше, такий режим поєднує норми права, що встановлюють специфіку правового регулювання для досягнення певних цілей; по-друге, використовуються специфічні правові засоби; по-третє, має місце відособленість юридичних норм, які комплексно регулюють організацію та здійснення господарської діяльності.

У дисертації дається аналіз понять “юридична конструкція”, “інститут права”, на основі якого та особливостей спеціального режиму господарювання авторкою зроблено висновок про те, що спеціальний режим господарювання є окремим інститутом господарського права. Спеціальний режим господарювання є комплексним інститутом господарського права, оскільки охоплює норми, що регулюють як організаційно-господарські, так і виробничо-господарські відносини, як організацію, так і здійснення господарської діяльності, а також включає окремі норми митного, податкового, природоохоронного й іншого законодавства і взаємодіє із суміжними галузями. Одночасно до спеціального режиму господарювання відносяться складні юридичні конструкції його видів. Юридична конструкція видів спеціального режиму господарювання, – це багатоланкова, яка виступає єдиним цілим, система правовідносин, що забезпечує взаємоув’язку норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини для досягнення синергетичного економіко-правового ефекту. Складність конструкцій, які відносяться до спеціального режиму господарювання, пояснюється множинністю ланок, переплетенням горизонтальних і вертикальних зв'язків, специфікою взаємодії та взаємоув’язки норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини, а також необхідністю досягнення оптимальної кількості ланок, що входять у єдину систему.

Для впорядкування внутрішньої структури спеціального режиму господарювання пропонується класифікувати спеціальний режим господарювання залежно від застосовуваних законодавцем правових засобів. Правові засоби розглядаються в теорії права як інструменти для досягнення поставленої законодавцем мети, без використання правових засобів неможливо досліджувати проблему цілей і ефективності правового впливу. Домінування в правовому режимі тих чи інших правових засобів дозволяє говорити про нього як про заохочувальний або обмежувальний, причому правові обмеження та стимули виступають у якості парних юридичних категорій.

Спеціальний режим господарювання залежно від правових засобів, обраних законодавцем для досягнення мети, можна поділити на три види, кожний з яких, у свою чергу, включає певні підвиди спеціального режиму господарювання (рис. 1).

Рис. 1. Різновиди спеціального режиму господарювання

Перший вид – це обмежувальний спеціальний режим господарювання, тобто це такий режим, де законодавець за допомогою встановлення обмежень у процесі здійснення господарської діяльності досягає певних цілей по охороні територій, об'єктів тощо. До цього виду належать режими: державного кордону, надзвичайного і воєнного станів, виключної (морської) економічної зони, господарське забезпечення Збройних сил України.

До другого виду – заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господарювання – віднесені ті режими, де за допомогою сполучення певних обмежень у процесі здійснення господарської діяльності та надання пільг досягаються необхідні цілі. До цього виду можна віднести такі режими, як концесія, санітарно-захисні й інші особливо охоронні території.

Третій вид – заохочувальний спеціальний режим господарювання – включає ті підвиди спеціального режиму господарювання, уведення яких пов'язане з необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, залучення інвестицій на певну територію держави, у певну галузь економіки, створення нових робочих місць за допомогою надання різного роду заохочень для суб'єктів господарювання. До цього виду належать спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку, єврорегіони, зони вільної торгівлі і господарська діяльність в окремих галузях народного господарства.

У підрозділі 1.2. “Співвідношення загального і спеціального законодавства” на основі аналізу норм права про спеціальний режим господарювання визначається, що господарська діяльність в умовах спеціального режиму господарювання регулюється загальним законодавством з урахуванням особливостей, установлених спеціальним законодавством. Установлення спеціального режиму господарювання дає можливість досягти ефективності реалізації норм права на тих територіях або в галузях економіки, де загальних норм права для цього недостатньо. Таким чином, в умовах спеціального режиму господарювання пріоритет мають спеціальні нормативно-правові акти, що відбивають специфіку певного виду спеціального режиму господарювання. Принцип пріоритету спеціальних норм права над загальними обґрунтовано у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, а також закріплений рядом нормативно-правових актів. Однак не в усіх нормативно-правових актах про спеціальний режим господарювання є норма права, яка встановлює пріоритет спеціального законодавства над загальним. Щоб уникнути неправильного тлумачення в правозастосовчій практиці, доцільно в загальній частині Господарського кодексу України закріпити, що спеціальні норми права мають пріоритет над загальними.

На основі здійсненого аналізу стверджується, що в Господарському кодексі України вперше кодифіковані норми права, які встановлюють специфіку господарської діяльності на певних територіях, у певних галузях народного господарства. Саме Господарський кодекс України на законодавчому рівні закріпив такий термін, як “спеціальний режим господарювання”, що дає можливість для подальшого розвитку українського законодавства в даній сфері. Разом із цим відзначається, що Господарський кодекс України не визначає, що розуміється під спеціальним режимом господарювання, цілі, для досягнення яких закріплюється спеціальний режим господарювання, а також критерії віднесення до спеціального режиму господарювання. Тому для повноти правового регулювання доцільно доповнити розділ YIII Господарського кодексу України відповідними нормами.

У підрозділі 1.3. “Правове забезпечення сполучення публічних і приватних інтересів спеціальним режимом господарювання” розглядаються питання забезпечення публічно-правових і приватноправових засад спеціальним режимом господарювання.

Дисертантка на основі аналізу законодавства про спеціальний режим господарювання робить висновок, що спеціальний режим господарювання являє собою наочний приклад необхідності забезпечення розумного сполучення публічно-правових і приватноправових засад. По-перше, в умовах спеціального режиму господарювання поєднані приватні та публічні інтереси, що визначає їх взаємодію. Так, з одного боку, держава забезпечує специфіку здійснення господарської діяльності на певній території або в певній галузі господарювання, що визначає публічний інтерес, а з іншого боку суб'єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність у даних умовах, що визначає приватний інтерес. По-друге, у правовідносинах, які виникають в умовах спеціального режиму господарювання, сполучається волевиявлення держави і волевиявлення суб'єкта господарювання. Держава пропонує певні стимули або обмеження при організації та здійсненні господарської діяльності, а суб'єкт господарювання оцінює ці умови і приймає рішення вступати або не вступати в пропоновані правовідносини. У випадку, якщо суб'єкт господарювання приймає рішення здійснювати господарську діяльність, має місце волевиявлення приватної особи. І ця обставина є для держави, в особі уповноважених органів, підставою для ухвалення відповідного рішення про можливість реалізації господарської діяльності даним суб'єктом, тобто мова йде про волевиявлення держави. Таким чином, правовідносини в умовах спеціального режиму господарювання будуть мати місце тільки в тому випадку, якщо волевиявлення держави і суб'єкта господарювання збігатимуться. По-третє, законодавче регулювання господарської діяльності в умовах спеціального режиму господарювання здійснюється з використанням як норм публічно-правового, так і норм приватноправового характеру. Існують закони, що регулюють певні суспільні відносини в умовах спеціального режиму господарювання таким чином, що залишається місце для встановлення тих чи інших прав і обов'язків на розсуд суб'єктів, котрі господарюють. Закон охороняє ці права, якщо вони встановлені у визначених для них межах. У результаті виходить, що відповідні відносини можуть бути врегульовані законом та/або самими сторонами (контрактом, договором). Сполучення законодавчого і договірного регулювання є підтвердженням того, що законодавство про спеціальний режим господарювання містить у собі норми права, які відбивають публічні, тобто суспільні, та приватні інтереси. Таким чином за допомогою спеціального режиму господарювання досягаються визначені цілі, в тому випадку, якщо має місце розумне сполучення публічних та приватних інтересів.

Розділ 2 “Особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах обмежувального спеціального режиму господарювання” складається з трьох підрозділів, у яких авторка аналізує теоретичні та практичні особливості господарювання в умовах різних підвидів обмежувального режиму господарювання та пропонує режими, що є різновидами обмежувального спеціального режиму господарювання, умовно поділити на три групи: територіально-постійні режими; відомчо-постійні режими; тимчасово-надзвичайні режими.

У підрозділі 2.1. “Господарська діяльність на державному кордоні, у виключній (морській) економічній зоні” розглядається перша група – територіально-постійні режими – це такі режими, що функціонують постійно на певній території (режими державного кордону, виключної (морської) економічної зони).

Відзначається, що за допомогою складної юридичної конструкції регулюються господарські відносини на державному кордоні України. Дана конструкція покликана, з одного боку, забезпечити господарювання у вигляді судноплавства, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву й інших видів водокористування, створення різних гідроспоруджень, здійснення інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірської справи, геологічних розвідок тощо, що відбиває інтереси суб'єктів господарювання. З іншого боку, така конструкція не повинна перешкоджати режиму державного кордону України, що визначає інтерес держави, і є підставою для встановлення спеціального обмежувального режиму господарювання на даній території.

У роботі вказується, що аналіз досліджуваної конструкції демонструє недостатність правової регламентації, що не дозволяє повною мірою відбити специфіку взаємодії окремих ланок усередині системи і призводить до зниження ефективності юридичної конструкції в цілому. Для забезпечення погодженості функціонування всіх ланок, задіяних при здійсненні господарювання на державному кордоні, доцільно підготувати єдиний підзаконний нормативно-правовий акт щодо механізму здійснення господарської діяльності на державному кордоні. У такому нормативно-правовому акті мають бути відбиті такі основні моменти: а) перелік видів господарської діяльності, що можуть здійснюватися в умовах режиму державного кордону; б) обмеження при здійсненні господарської діяльності на державному кордоні, зумовлені специфікою даної території; в) перелік державних органів, що мають право видавати дозвіл на здійснення господарської діяльності в прикордонній смузі, а також порядок і термін одержання такого дозволу; г) підстави для відмови в одержанні дозволу на здійснення господарської діяльності на державному кордоні і порядок оскарження такої відмови (вищим органам і шляхом звернення до відповідних судових інстанцій); ґ) відповідальність суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність у прикордонній смузі, за порушення обмежень, установлених законодавством України, і відповідальність посадових осіб; д) порядок здійснення контролю вповноваженими органами держави за господарською діяльністю в прикордонній смузі. У тому випадку, якщо вповноважені державні органи затвердять даний нормативно-правовий акт, господарська діяльність на державному кордоні буде забезпечувати сполучення публічних та приватних інтересів і сприяти дотриманню режиму державного кордону.

У роботі відзначається, що специфіку господарювання в умовах виключної (морської) економічної зони відбивають такі її основні ознаки: чітко визначено кордони виключної (морської) економічної зони; закріплено суверенні права і юрисдикція України у своїй виключній (морській) економічній зоні; установлено особливі умови та порядок використання й охорони природних ресурсів виключної (морської) економічної зони; закріплено дозвільний порядок проведення морських наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні.

Усі перераховані вище ознаки визначають доцільність створення складної юридичної конструкції, здатної за допомогою встановлення певних обмежень, спрямованих на охорону суверенних прав України у виключній (морській) економічній зоні, поєднати публічні та приватні інтереси і забезпечити ефективну організацію та здійснення господарської діяльності в умовах виключної (морської) економічної зони.

У підрозділі 2.2. “Господарське забезпечення Збройних сил України” авторка аналізує теоретичні та практичні особливості другої групи – відомчо-постійні режими, тобто режими, що постійно функціонують в умовах певного відомства (господарське забезпечення Збройних сил України).

У законодавстві радянського часу мала місце значна специфіка в правовому режимі військового господарства і господарської діяльності Збройних сил. У військовому законодавстві виділявся розділ “Правові основи військового господарства”. Низкою нормативних актів визначалась специфіка правового регулювання господарювання, що обумовлено особливостями положення і діяльності військ. Така обумовленість зберігається і в даний час та враховувати її необхідно не тільки в контексті комплексного військового законодавства, але й у контексті галузевого господарського законодавства.

Майно, що знаходиться в оперативному управлінні Збройних сил, складає значну частину державної власності. Спеціальний режим господарювання в Збройних силах – це насамперед установлені законодавством особливості володіння, користування і розпорядження цим майном, тобто значною частиною державної власності. Тому правовий режим цього майна та господарська діяльність, що здійснюється з його використанням, має недругорядне значення для економіки і, зокрема, для її державного сектора.

Господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою встановлення обмежень при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їхньої життєдіяльності, бойової та мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні і приватні інтереси.

У роботі обґрунтовується, що досліджувана юридична конструкція спрямована на забезпечення системної взаємодії різних суб'єктів, які беруть участь у даному процесі (військова частина, Міністерство оборони, цивільні особи, військовослужбовці, залучені до господарських операцій), шляхом визначення взаємних прав і обов'язків, а також взаємної відповідальності всіх суб'єктів цих складних відносин. Господарське забезпечення Збройних сил передбачає вертикальні (управлінські) та горизонтальні (договірні) зв'язки.

Встановлено, що специфіка господарської діяльності в Збройних силах України визначається такими моментами:

по-перше, – це неприбуткова діяльність;

по-друге, дана діяльність здійснюється з метою господарського забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин, установ і організацій, а також для підтримки на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

по-третє, для здійснення Збройними силами господарської діяльності необхідна спеціальна реєстрація військової частини;

по-четверте, господарська діяльність у Збройних силах України може здійснюватися в таких формах: організація і функціонування підсобних господарств, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;

по-п'яте, рухоме і нерухоме військове майно може передаватися в оренду юридичним і фізичним особам без шкоди для бойової та мобілізаційної готовності. Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсній основі, що є обов'язковою умовою при оренді військового майна. При цьому законодавство забороняє передавати в оренду озброєння, боєприпаси, бойову і спеціальну техніку.

Загальний контур юридичної конструкції, яка опосередковує господарське забезпечення Збройних сил, уже відбитий у чинному законодавстві України, але ще вимагає подальшого удосконалення. Наприклад, законодавство не визначає перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть залучатися військовослужбовці. Ст. 3 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” встановлює, що перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. Однак це не одне і те саме. Тому доцільно абз. 2 ст. Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” викласти в такій редакції: “Кабінет Міністрів установлює перелік видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам, і перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть залучатися військовослужбовці”.

У підрозділі 2.3. “Господарська діяльність в умовах надзвичайної ситуації та воєнного стану” аналізується третя група – тимчасово-надзвичайні режими, тобто режими, що вимушено вводяться на певний час для подолання неординарних ситуацій (режими надзвичайної ситуації та воєнного стану).

У роботі вказується, що законодавство України встановлює можливість обмеження господарської діяльності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. В умовах надзвичайної ситуації багато правових механізмів перестають працювати, тому загальне законодавство не дозволяє створити діючу правову систему зв'язків, здатну забезпечити баланс інтересів суб'єктів, що здійснюють господарювання в умовах надзвичайної ситуації і держави в цілому. Законодавчо визначені основні ланки даної юридичної конструкції, але прогалини, що мають місце в законодавстві, невиправдане дублювання норм права ускладнюють і без того складні багатоланкові відносини і не дозволяють забезпечити ефективну взаємодію всіх ланок. У роботі пропонуються напрями модернізації даної юридичної конструкції, що дозволить комплексно регулювати проблеми, які виникають в умовах надзвичайних ситуацій.

У роботі проаналізовані основні нормативно-правові акти, що регулюють спеціальний господарський режим воєнного стану. Відзначається, що особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану не повною мірою розроблені чинним законодавством України і вимагають доопрацювання з метою забезпечення взаємодії всіх ланок даної юридичної конструкції.

Розділ 3 “Особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах заохочувально-обмежувального спеціального режиму господарювання” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу особливостей організації та здійснення господарських операцій в умовах концесії, а також у санітарно-захисній та інших охоронних зонах.

У підрозділі 3.1. “Концесія як різновид спеціального режиму господарювання” авторка визначає особливості концесії як різновиду спеціального режиму господарювання. У роботі вказується, що концесія – це юридична конструкція залучення інвестицій для будівництва та/або експлуатації об'єктів права державної та/або комунальної власності, яка забезпечує сполучення інтересів суб'єктів господарювання та держави за допомогою встановлення обмежень і заохочень.

Концесія включає як договірні, так і управлінські зв'язки. Одним зі сполучних елементів цієї складної системи є концесійний договір. Процедура укладання концесійного договору закріплюється законодавством, але має місце непогодженість норм права, що не дає можливості для практичної реалізації