ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“запорізький інститут державного та муніципального управління”

ЗАХАРОВ Сергій Євгенійович

Удк 351/354:339.166.5(043.3)

РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ПРОМИСЛОВОЮ ВЛАСНІСТЮ У КОНТеКСТІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донбаській національній академії будівництва
і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор технічних наук, професор

Колосюк володимир Петрович,

Донбаська національна академія

будівництва і архітектури,

професор кафедри менеджменту організацій.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор

Мерзляк Анжела Віталіївна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

проректор з навчальної роботи;

кандидат економічних наук, доцент

Дацій Надія Василівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України,

провідний науковий співробітник відділу інвестиційної політики та розвитку місцевого самоврядування.

Провідна установа – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, кафедра регіонального управління і місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 28 травня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.03 у Гуманітарному університеті
“Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 27 квітня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. З початку нового ХХІ століття дедалі все більш набуває розповсюдження інтелектуалізація всіх сфер виробництва, пріоритетом стає розвиток науки, інтелектуальний потенціал людини починає домінувати в усіх виробничо-економічних структурах. Саме перетворення цього потенціалу в інтелектуальну промислову власність та її комерціалізація є рушійною силою інноваційного розвитку. Це підтверджує міжнародна статистика купівлі-продажу технологій, та ліцензійних угод, яка констатує тенденцію створення все більшої частини продукту в грошовому вираженні нематеріальними факторами виробництва.

В сучасних умовах, враховуючи швидкість змін, конкуренцію як на макро-, так й на мікро-рівні та незавершений процес становлення ринкової економіки в Україні, зростає роль саме державного регулювання в цих питаннях. Тому механізми державного управління інноваційним розвитком привертають на себе особливу увагу.

Різні аспекти питань інтелектуальної власності розглядали такі вчені:
Е. Брукинг, В. Зінов, А. Козирєв, І. Лазня, С. Мочерний, В. Рибалкін,
Ю. Суіні, В. Чеботарьов, П. Цибульов та ін.

Питання інноваційного розвитку в своїх працях розглядали такі вчені як:
Ю. Бажал, І. Бакушевич, Л. Безчасний, О. Білоцерківський, П. Бубенко,
В. Гончаров, М. Данько, П. Завлін, В. Кравець, В. Колосюк, С. Кравченко,
М. Крупка, О. Лапко, В. Мельник, А. Ніколаєв, Л. Новікова, І. Одотюк,
Б. Санто, Є. Сиваченко, Й. Шумпетер та ін.

Питання щодо механізмів державного управління інноваційним розвитком розглядали: В. Александров, В. Воротін, М. Гаман, В. Горник,
В. Гусєв, О. Дацій, В. Дорофієнко, М. Корецький, А. Мерзляк та ін.

Але аспекти розгляду інтелектуальної промислової власності як головної складової інноваційного розвитку на регіональному рівні з точки зору державного управління, фінансового та інфраструктурного її забезпечення висвітлені ще неповною мірою.

Інноваційний розвиток проголошено головним шляхом економічного зростання нашої країни, тому на сучасному етапі розвитку України в державному управлінні інноваційної діяльності необхідно враховувати закономірності та тенденції розвитку інтелектуальної промислової власності, що зумовило актуальність дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематики науково-дослідних робіт Донбаської національної академії будівництва і архітектури. Автор брав участь у дослідженнях за темою № К-1-02-01 “Теоретичні підходи до формування регіональної інноваційної політики” (номер держреєстрації 0100U005543); а також у кафедральних НДР: № К-1-07-04 “Науково-теоретичні проблеми становлення та розвитку нових організаційних структур господарювання в Україні”; № К4-02-06 “Сучасні проблеми становлення та розвитку організаційних структур господарювання в Україні”. В межах цих тем автором розроблені напрями подальшого розвитку державного управління інноваційним розвитком.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування й розробка практичних рекомендацій щодо розвитку механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю в Україні та її регіонах.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

– визначити сутність, умови та чинники інноваційного розвитку;

– розглянути теоретичні засади розвитку інтелектуальної промислової власності як головної складової інноваційного розвитку з метою подальшої розробки рекомендацій у контексті державної інноваційної політики;

– систематизувати основні моделі, форми, методи, підходи державної політики у сфері інновацій та інтелектуальної промислової власності;

– проаналізувати функціонування механізмів державного управління інноваційною діяльністю та розвитком інтелектуальної промислової власності в Донецькому регіоні;

– вдосконалити методику визначення оціночної вартості об’єктів інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, для постановки їх на бухгалтерський облік як нематеріальних активів;

– на підставі результатів аналізу нормативно-правових засад механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю розробити рекомендації щодо їх удосконалення;

– запропонувати заходи вдосконалення організаційного механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю;

– розробити рекомендації щодо забезпечення ефективного фінансового механізму в державному управлінні інтелектуальною промисловою власністю;

– надати рекомендації щодо інфраструктурного забезпечення розвитку в механізмах державного управління інтелектуальною промисловою власністю.

Об’єктом дослідження є процес реалізації державної інноваційної політики в Україні на регіональному рівні.

Предметом дослідження є механізми державного управління інтелектуальною промисловою власністю на регіональному рівні та їх розвиток.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що державна політика комплексного і системного впливу на інтелектуальний потенціал з метою його концентрації, розвитку і перетворення в інтелектуальну промислову власність сприятиме інноваційному розвитку у регіоні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять теоретичні положення економічної науки, наукові роботи українських і зарубіжних науковців, присвячені проблемам інноваційної діяльності та розвитку інтелектуальної промислової власності.

У процесі дослідження використані методи: системно-структурного аналізу – при систематизації теоретичної бази інноваційної діяльності та інтелектуальної промислової власності; діалектичні методи пізнання та системний підхід – при аналізі економічних процесів і зв’язків; статистичні методи – при обробці інформації та аналізі розвитку інтелектуальної промислової власності й інноваційної діяльності в Донецькому регіоні; комплексного та системного підходу, логічного моделювання систем – при розробці рекомендацій щодо організаційного механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні; метод порівняння – при системному порівняльному аналізі фінансового забезпечення та інфраструктурному аналізі забезпечення механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

уперше:–

розроблено концепцію створення й функціонування інноваційних структур як складової організаційного механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні;–

запропоновано індекс рейтингу оцінювачів, який поставлено в залежність від результатів діяльності експертів, що дає змогу враховувати справедливість експертної оцінки прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності;

удосконалено:

– методику визначення оціночної вартості прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, введенням витрат на стимулювання розвитку інтелектуальної промислової власності;

– механізм фінансового забезпечення розвитку інтелектуальної промислової власності шляхом створення державної фундації, яка ділить ризики венчурного інвестування між державою та іншими інвесторами;

дістали подальшого розвитку:

– методичні засади дослідження державного управління інноваційним розвитком, які полягають у дослідженні інноваційної політики крізь призму запропонованої системи відтворення і здійснення інновацій;

– визначення поняття “інтелектуальний капітал”, що, на відміну від існуючих, включає в себе інтелектуальну промислову власність та інтелектуальний потенціал.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані наукові результати використані Донецької обласної державної адміністрацією (довідка № 68/12-06 від 18.12.2006 р.); виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області при розробці основних напрямів соціально-економічної стратегії м. Макіївки на період 2004-2015 рр. (довідка № 28/41-06 від
12.12.2006 р.). Крім того, матеріали дисертації використовуються при викладанні дисциплін “Інноваційний менеджмент”, “Менеджмент у науково-технічній діяльності”, “Патентування та ліцензування” для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів “бакалавр”, “спеціаліст” за напрямами “Менеджмент організацій”, “Економіка підприємств” у Донбаській національній академії будівництва і архітектури (довідка № 5-08/17-4 від 11.12.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення та висновки дисертаційної роботи є результатом самостійно проведеного дослідження. Внесок здобувача в колективно опублікованих працях конкретизовано в списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися і були схвалені на науково-практичних конференціях: “Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління” (м. Київ,
2003 р.), “Економіко-математичні методи прийняття управлінських рішень на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), “Наука і освіта ‘2004”
(м. Дніпропетровськ, 2004 р.), “Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів
(м. Святогірськ, 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у 12 наукових працях, з яких 7 – у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 обл.-вид. арк., з яких особисто автору належить 2,85 обл.-вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації 203 сторінки. Робота містить 14 таблиць, 16 рисунків і список використаних джерел із 188 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв’язується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - “Науково-теоретичні засади інноваційного розвитку та інтелектуальної промислової власності як його головної складової” - визначено сутність, умови та чинники інноваційного розвитку, теоретичні засади розвитку інтелектуальної промислової власності як головної складової інноваційного розвитку, досліджено науково-теоретичні засади державної політиці у сфері інновацій та інтелектуальної промислової власності.

У роботі проаналізовано наукові публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячені інноваційному розвитку, державному управлінню цим розвитком та зазначено, що при дослідженні розвитку інтелектуальної промислової власності з метою розробки рекомендацій щодо державного управління інтелектуальною промисловою власністю в контексті державної інноваційної політики слід враховувати інституційні умови виникнення інновацій, вплив стану інноваційної культури на процес впровадження інновацій.

У контексті ствердження, що розвиток інтелектуальної промислової власності як підґрунтя інноваційного розвитку обумовлюється станом інтелектуального капіталу проаналізовано поняття “інтелектуальний капітал” у трактуванні різних авторів та запропоновано його визначення з точки зору результатів творчої діяльності та умов що впливають на отримання цих результатів на: інтелектуальну промислову власність; інтелектуальний потенціал – знання, вміння, навички, здібності людини чи системи, створеної нею, а також інфраструктурні умови, які сприяють створенню інтелектуальної власності.

Автором визначено, що з погляду механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю необхідне забезпечення таких факторів цього розвитку: забезпечення цінності інтелектуальної промислової власності в господарському обігу, нормативно-правове забезпечення, фінансове забезпечення створення та реалізації інтелектуальної промислової власності, інфраструктурне та організаційне забезпечення, тобто забезпечення механізму виникнення, трансферу та комерціалізації інтелектуальної промислової власності. Тут маються на увазі умови як безпосередньо матеріального, так і опосередковано нематеріального плану, сприятливі для творчої діяльності та передачі інтелектуальної промислової власності як самої по собі, так і у формі інноваційної продукції. Реалізація цих факторів має здійснюватись шляхом упровадження державної політики у сфері інновацій та інтелектуальної промислової власності.

Зазначено, що роль держави щодо підтримки інновацій можна звести до таких моментів: держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладної, і підготовці наукових та інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей); в рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу; державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР, забезпечують початковий попит на інноваційні розробки, які потім широко застосовуються в економіці країни; фіскальні й інші елементи державного регулювання формують стимулювальну дію зовнішнього середовища та зумовлюють ефективність і необхідність інноваційних рішень в окремих фірмах; держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію промислових корпорацій та університетів щодо НДДКР.

Запропоновано методичні засади дослідження державного управління інноваційним розвитком, які полягають у дослідженні інноваційної політики крізь призму запропонованої системи відтворення і здійснення інновацій
(рис. 1).

Рис. 1. Система відтворення і здійснення інновацій

Це виділення підсистем, незважаючи на те, що деякі з них переплітаються, покликане акцентувати увагу на найважливіших моментах системи інноваційного розвитку. Здійснення державної інноваційної політики на базі цієї системи має проходити на принципах прозорості, комплексності, системності, послідовності. Принцип прозорості має на увазі можливість дослідження рішень і дій органів державної влади, а також мотивів і причин, викликаних всіма учасниками інноваційного процесу.

Створення механізму відтворювання і здійснення інновацій передбачає державні заходи щодо створення інфраструктури й умов для розвитку та більш ефективного використання вже існуючого потенціалу.

У дисертації визначено три рівні державної інноваційної політики з погляду суб’єктів її формування та реалізації, а також форми, методи й інструменти державного управління інноваційною діяльністю, відмінності їх застосування в розвинених країнах та країнах з перехідною економікою; крім цього, з точки зору теоретичних засад визначено два основних підходи державного управління інтелектуальною промисловою власністю.

У другому розділі - “Методично-правові засади механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю” - здійснено аналіз функціонування механізмів державного управління інноваційною діяльністю та розвитком інтелектуальної промислової власності в Донецькому регіоні, розглянуто методи визначення оціночної вартості прав інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, та нормативно-правові засади механізмів управління інтелектуальною промисловою власністю в Україні.

У роботі виявлено, що в результаті функціонування механізмів державного управління інноваційною діяльністю та розвитком інтелектуальної промислової власності в Донецькому регіоні рівень інноваційної активності промислових підприємств залишається не тільки низьким, а й має тенденцію до зниження. З 1998 р. кількість промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, зменшилася з 19,6 до 9,8%. Водночас спостерігається незначна позитивна тенденція активізації патентної діяльності та кількості використаних винаходів, корисних моделей, промислових зразків.

На основі результатів аналізу зазначено, що для подолання негативної тенденції у сфері інноваційної діяльності, посилення позитивної тенденції розвитку інтелектуальної промислової власності та ліквідації розриву між ними буде доцільним зосередити увагу на: умовах створення та реалізації об’єктів права інтелектуальної власності, особливо на активізації цього процесу на підприємствах з чисельністю до 200 працюючих; фінансовій підтримці інноваційної діяльності, особливо малих інноваційно-технологічних підприємств; стимулюванні введення об’єктів інтелектуальної промислової власності в господарський обіг; удосконаленні нормативно-правових засад, що регулюють питання в цих сферах діяльності; удосконаленні організаційного механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю на регіональному рівні.

Удосконалення вартісної оцінки інтелектуальної промислової власності поряд з її охороною сприяє інноваційному розвитку. Уявлення про оцінку як деяке число в грошовому вираженні, яке об’єктивно відображає певну властивість об’єкта, що оцінюється, є проблематичним. По-перше, оцінка виражається досить складно. По-друге, вона залежить від багатьох зовнішніх чинників, які швидше є суб’єктивними, ніж об’єктивними. Тому вартісна оцінка інтелектуальної промислової власності є однією з важливих та складних проблем. Особливе значення притаманне визначенню первинної вартості прав на об’єкти інтелектуальної промислової власності, яка використовується при постановці цього нематеріального активу на бухгалтерський облік.

Обґрунтована методика визначення вартості залежно від факторів впливу та постановки прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, на бухгалтерський облік як нематеріальних активів та встановлено, що ця методика не враховує деяких особливостей розвитку інтелектуальної промислової власності, а саме те, що бухгалтерський облік розглядає кожний випадок створення об’єкта права інтелектуальної промислової власності окремо, тобто перервно. Насправді ж цей процес тривалий. Мається на увазі, що вся інфраструктура, яка використовується для створення певного об’єкта права інтелектуальної промислової власності, використовується і для створення інших об’єктів. Часто знання, отримані в ході одного дослідження, стають основою або побіжно зачіпаються в інших дослідженнях. Відповідно, з погляду інноваційного розвитку регіону, розвиток інтелектуальної промислової власності відбувається безперервно і тривало порівняно із створенням одного об’єкта права інтелектуальної промислової власності, тому стимулювання цього розвитку має здійснюватися тривало й безперервно. Звідси подвійна природа розвитку інтелектуальної власності. Тому в роботі запропоновано та обґрунтовано вдосконалення цієї методики, а саме: для накопичення фонду створення нових об’єктів інтелектуальної промислової власності та стимулювання цього процесу доцільно передбачити введення до цієї методики витрат на стимулювання розвитку інтелектуальної промислової власності і статті “Витрати на виконання майбутніх НДДКР” до калькуляції собівартості НДДКР, а також ураховувати інфляцію при їх плануванні. Ці кошти повинні використовуватися на мотивацію, створення сприятливих умов і зацікавленості персоналу в результатах інтелектуальної праці, створення умов та інфраструктури, що сприяють розвитку в цій сфері і впливають не тільки на діяльність зі створення об’єкта права інтелектуальної промислової власності, на який визначається первинна вартість, а й на майбутні проекти в цій сфері.

Проведений аналіз нормативно-правової бази в механізмах державного управління інноваційною діяльністю та розвитком інтелектуальної промислової власності в Україні дає змогу стверджувати, що в Україні створено законодавчу базу, яка регулює правові відносини у сфері інтелектуальної промислової власності, але її недосконалість зумовлює складність відносин між наукою та сферою її комерціалізації, що гальмує процес становлення інноваційної діяльності в Україні.

У дисертації зазначено, що в механізмах державного управління розвитком інтелектуальної промислової власності в частині чинного законодавства фактично неврегульовані певні напрями як інноваційної діяльності в цілому, так і інтелектуальної промислової власності зокрема. Мова йде про регламентування роботи венчурних фундацій і венчурних фірм, хоча, за оцінками експертів, саме вони є основою саморозвитку інноваційної діяльності та особливо інтелектуальної власності. Тому автором визначені основні умови, які можуть бути закладені в законодавчі акти, що регламентують венчурну діяльність в Україні: відсутність дріб’язкової регламентації; орієнтація на малі й середні підприємства; надання та використання капіталу для розвитку перспективних компаній і технологій; надання податкових пільг і преференцій, що стимулюють венчурні вкладення і залучення коштів у венчурні інститути; обмеження діяльності венчурних інститутів рамками основної діяльності; переважно обмежений за часом термін існування венчурних інститутів; регламентація функцій приватних керівників венчурними інститутами в разі участі держави у формуванні венчурних фундацій або схем; встановлення мінімального граничного розміру капіталу венчурного інституту; встановлення мінімальної номінальної вартості акцій або сертифікатів венчурного інституту; обмеження на здійснення інвестицій в окремих галузях і видах бізнесу.

У третьому розділі - “Удосконалення механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю” - запропоновано індекс рейтингу оцінювачів у рамках організаційного механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні, надано рекомендації щодо механізму фінансового забезпечення інтелектуальної промислової власності, розроблено концепцію створення й функціонування інноваційних структур.

Ефективність діяльності системи регулювання та управління інтелектуальною промисловою власністю в Україні значною мірою залежить від розвитку інфраструктури інтелектуальної промислової власності, її правового захисту та ефективної взаємодії державних і недержавних органів, які функціонують у цій сфері, їх організаційного забезпечення.

У дисертаційній роботі при дослідженні організаційного забезпечення механізму управління інтелектуальною промисловою власністю визначено два рівні в цих механізмах на регіональному рівні. Перший – головний, що визначає основні системоутворювальні елементи забезпечення механізму функціонування й розвитку інтелектуальної промислової власності в регіоні (рис. 2), основою якого є органи та інститути регулювання й управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні, їх взаємодія та розмежування повноважень.

Другій рівень відіграє допоміжну роль і складається із взаємодії інших органів, діяльність яких торкається розвитку інтелектуальної промислової власності.

Таким чином, незалежне функціонування цих трьох органів становить основу системи щодо механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю в регіоні та має першорядне значення для її розвитку. За таких умов інтелектуальна промислова власність набуває статусу ліквідного товару на ринку й буде включена до ринкового обігу.

Рис. 2. Механізм функціонування й розвитку інтелектуальної промислової

власності в регіоні

Автором визначені функції відділу з розвитку інтелектуальної промислової власності облдержадміністрації, які полягають у такому: аналіз стану та тенденцій розвитку інтелектуальної промислової власності; розробка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-законодавчої бази в цій сфері; інформаційне забезпечення (створення та посилення зв’язку між власниками прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності (ПІПВ) та власниками капіталу з метою подальшої комерціалізації ПІПВ); розгляд та розв’язання скарг, що надійшли до цього органу адміністративним шляхом у порядку, передбаченому законодавством України; моніторинг діяльності організацій, створених за участю державних коштів, які функціонують у сфері інтелектуальної промислової власності; управління розвитком інноваційних структур тощо.

Недержавні інституції оцінювачів прав на об’єкти права інтелектуальної власності та патентні повірені здійснюють оцінку прав на об’єкти ПІПВ, надають консультації та представляють інтереси фізичних і юридичних осіб перед органами та установами щодо питань інтелектуальної власності.

Складність оцінки інтелектуальної власності зумовлена тими обставинами, що в принципі неможливо розробити універсальну методику такої оцінки, оскільки кожен з об’єктів інтелектуальної власності повинен бути оригінальним, та й умови практичного використання об’єктів інтелектуальної власності в господарській діяльності суб’єктів господарювання, як правило, різні. Жодна методика, на відміну від людини, не в змозі охопити всі ці умови. Саме тому дуже важливим є функціонування та розвиток інституту оцінювачів.

Результат проведення експертиз багато в чому залежить від кваліфікації експерта. Потрібен механізм стимулювання вдосконалення кваліфікації експертів, тому що оцінка ПІПВ дуже часто не задовольняє її замовників. Про це свідчить більше ніж триразове збільшення судових скарг з цього приводу у 2005 р. порівнянно з 2004 р. Наступним кроком у вирішенні цього питання може стати впровадження рейтингу оцінювачів, який буде впливати на їх професійну діяльність.

У розрізі першого рівня організаційного забезпечення механізму управління інтелектуальною промисловою власністю на регіональному рівні розроблено й обґрунтовано впровадження рейтингу оцінювачів інтелектуальної промислової власності, який поставлено в залежність від результатів його діяльності:

,

де IO – індекс рейтингу оцінювачів;

T – кількість оцінок, що не були оскаржені або були підтверджені в суді;

N – кількість оцінок, що були оскаржені та не були підтверджені в суді;

Ki, Kn – коефіцієнти вартості об’єктів, що оцінювались в i та n-му випадку.

Впровадження цього показника дасть змогу визначити рейтинг оцінювачів прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що сприятиме зростанню конкуренції між ними і, як наслідок, якості оцінки. Таким чином, створюється механізм самовдосконалення оцінки прав на об’єкти ПІПВ.

У дисертації показано, що в механізмах державного управління інтелектуальною промисловою власністю необхідною умовою існування судової системи вирішення питань щодо інтелектуальної промислової власності є можливість вибору засобів захисту порушених прав та вирішення спірних питань між спеціальними судами з питань інтелектуальної промислової власності, замість господарських та загальних судів, та постійно діючими третейськими судами.

Враховуючи нестабільне бізнес-середовище в нашій країні, найбільш логічним та відповідним сучасним умовам України буде посилення ролі держави у процесі розвитку інноваційної діяльності та інтелектуальної промислової власності в цілому і їх фінансовому забезпеченні зокрема шляхом створення державної фундації (ДФ), яка буде здійснювати фінансування розвитку інтелектуальної промислової власності за схемою, що представлена на рис. 3.

Рис. 3. Схема фінансування розвитку інтелектуальної промислової власності

Зазначено, що розвиток інтелектуальної промислової власності як локомотива інноваційного розвитку потребує концентрації інтелектуального потенціалу, інформаційного забезпечення, науково-технічного забезпечення, нормативно-правового забезпечення, фінансово-економічного забезпечення, державної підтримки. Все це тією чи іншою мірою відображається в таких інфраструктурних утвореннях, як технопарки, інноваційні та технологічні центри, бізнес-інкубатори високих технологій тощо.

На основі аналізу інфраструктурного забезпечення інтелектуальної промислової власності розроблена концепція створення й функціонування інноваційних структур (ІС), спрямованих на розвиток інтелектуальної промислової власності як стрижневої складової інноваційного розвитку. прийняття цієї концепції органами державного управління як необхідного документа створення інноваційних структур є частиною реалізації організаційного механізму державного управління з інфраструктурного забезпечення розвитку інтелектуальної промислової власності в регіоні.

Концепція включає загальні положення, принципи створення і розвитку ІС, мету створення ІС, завдання ІС, інформаційне забезпечення (містить: принципи інформаційного забезпечення, мету інформаційного забезпечення ІС, завдання інформаційного забезпечення, інформаційну безпеку й захист інформації, інформаційні ресурси, принципи координації процесу інформатизації ІС), інфраструктурне забезпечення учасників ІС.

Таким чином, розвиток механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю шляхом здійснення наданих пропозицій дасть змогу активізувати діяльність у цієї сфері на засадах організаційного, фінансового, інфраструктурного забезпечення.

ВИСНОВКИ

Результати, отримані в ході дисертаційного дослідження, в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання – розвиток теоретичних та методичних положень і на цій основі розробка науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю в контексті інноваційного розвитку в Україні в цілому та в регіонах зокрема.

Основні висновки й рекомендації теоретичного та науково-практичного характеру містять такі положення:

1. У роботі зазначено, що інноваційний розвиток має у своїй основі розвиток інтелектуальної промислової власності як головної рушійної сили. При наданні рекомендацій щодо інноваційної діяльності слід ураховувати інституційні умови виникнення інновацій, вплив стану інноваційної культури на процес впровадження інновацій.

2. Визначено теоретичні засади розвитку інтелектуальної промислової власності як головної складової інноваційного розвитку з метою подальшої розробки рекомендацій у контексті державної інноваційної політики, уточнено зміст поняття “інтелектуальний капітал” як однієї з головних категорій, що застосовують при дослідженні розвитку інтелектуальної промислової власності та інноваційної діяльності. Вказано, що це поняття слід поділяти з точки зору результатів творчої діяльності та умов, що впливають на отримання цих результатів, на інтелектуальну промислову власність та інтелектуальний потенціал.

3. Систематизовано основні форми, методи, інструменти, а також рівні державного управління інноваційним розвитком та зазначено, що подальше дослідження й розробка рекомендацій щодо розвитку інтелектуальної промислової власності повинні враховувати такі фактори: забезпечення цінності інтелектуальної промислової власності в господарському обороті, нормативно-правове забезпечення, фінансове забезпечення створення та реалізації об’єктів інтелектуальної промислової власності, інфраструктурне та організаційне забезпечення, тобто забезпечення механізму виникнення, трансферу та комерціалізації інтелектуальної промислової власності. Запропоновано методичні засади дослідження державного управління інноваційним розвитком, які полягають у дослідженні інноваційної політики крізь призму запропонованої системи відтворення і здійснення інновацій.

4. Аналіз інноваційного розвитку в Донецькому регіоні показав, що при досить розгалуженій мережі наукових організацій спостерігаються негативні тенденції, а саме зменшення: організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, зокрема в підприємницькому секторі діяльності; чисельності працівників основної діяльності наукових організацій більше ніж удвічі; рівня інноваційної активності промислових підприємств, особливо з чисельністю персоналу до 200 осіб. Рівень розвитку інтелектуальної промислової власності також є недостатнім, хоча й спостерігаються незначні позитивні тенденції, які полягають у збільшенні: кількості заявок на видачу охоронних документів на корисні моделі; кількості використаних об’єктів права інтелектуальної промислової власності. При цьому така динаміка не торкається малих підприємств.

5. Визначено, що одним із факторів розвитку інтелектуальної промислової власності і, як наслідок, інноваційного розвитку є вартісна оцінка її об’єктів. Виходячи з цього, встановлено, що методика постановки прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, на бухгалтерський облік як нематеріальних активів не враховує деяких особливостей розвитку інтелектуальної промислової власності, які існують на сьогодні. Враховуючи це, запропоновано вдосконалення цієї методики шляхом введення витрат на стимулювання розвитку інтелектуальної промислової власності та введення статті “Витрати на виконання майбутніх НДДКР” до переліку статей Типового положення з калькулювання собівартості НДДКР.

6. На засаді аналізу нормативно-правової бази інтелектуальної промислової власності в Україні в дисертаційному дослідженні зроблено висновок, що в чинному законодавстві фактично неврегульована діяльність венчурних фондів і венчурних фірм. Внаслідок цього запропоновані умови, які можуть бути закладені в законодавчі акти, що регламентують венчурну діяльність в Україні, а саме: відсутність дріб’язкової регламентації; орієнтація на малі й середні підприємства; надання та використання капіталу для розвитку перспективних компаній і технологій; надання податкових пільг і преференцій, тощо.

7. У контексті вдосконалення механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю розроблено й запропоновано визначення індексу рейтингу оцінювачів. Застосування цього показника дасть змогу визначити рейтинг оцінювачів прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що сприятиме зростанню конкуренції між ними та якості оцінки і, таким чином, створити механізм самовдосконалення оцінки прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що здійснюється в першому з двох рівнів механізмів державного управління, які виділені в роботі. Цей рівень складається з функціонування трьох органів: відділу з розвитку інтелектуальної промислової власності облдержадміністрації; недержавних інституції оцінювачів прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності та патентних повірених; спеціальних судів з питань інтелектуальної промислової власності та третейських судів. Описана та обґрунтована модель функціонування цієї системи з розкриттям функцій її елементів.

8. Виходячи з аналізу основних моделей, програм, форм та схем державної підтримки венчурного бізнесу як однієї з найважливіших складових фінансового забезпечення розвитку інтелектуальної промислової власності в контексті інноваційного розвитку, запропоновано схему фінансового забезпечення, основану на створенні державної фундації, яка буде здійснювати фінансування розвитку інтелектуальної промислової власності на умовах поділення ризику з іншими венчурними інвесторами.

9. Запропоновано організаційний механізм державного управління розвитком інтелектуальної промислової власності в регіоні щодо його інфраструктурного забезпечення на засаді концепції створення й функціонування інноваційних структур, спрямованих на розвиток інтелектуальної промислової власності як стрижневої складової інноваційного розвитку. Впровадження цього механізму дасть змогу вдосконалити контроль за діяльністю інноваційних структур і сприятиме розвитку інтелектуальної промислової власності та інноваційному розвитку в регіоні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

Анотація

Захаров С.Є. Розвиток механізмів державного управління інтелектуальною промисловою власністю у контексті інноваційного розвитку регіону. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. - Гуманітарний університет “запорізький інститут державного та муніципального управління”, Запоріжжя, 2007.

У дисертаційної роботі розкрито теоретичні основи державного управління інноваційною діяльністю та в її рамках інтелектуальною промисловою власністю. Проведено аналіз функціонування механізмів управління інноваційною діяльністю та розвитком інтелектуальної промислової власності в Донецькому регіоні та її нормативно-правової бази. Вдосконалена методика постановки прав на об’єкти права інтелектуальної промислової власності, що перебувають у державній власності, на бухгалтерський облік як нематеріальних активів. Надані рекомендації щодо вдосконалення механізму державного управління інтелектуальною промисловою власністю шляхом його організаційного, фінансового забезпечення. Розроблена концепція створення й функціонування інноваційних структур.

Ключові слова: інноваційний розвиток, інтелектуальна промислова власність, інтелектуальний потенціал, механізми державного управління, фінансовий механізм.

Аннотация

Захаров С.Е. Развитие механизмов государственного управления интеллектуальной промышленной собственностью в контексте инновационного развития региона. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Гуманитарный университет “запорожский институт государственного и муниципального управления”, Запорожье, 2007.

Диссертация посвящена вопросам развития теоретических положений и разработке научно обоснованных рекомендаций по совершенствованию государственного управления интеллектуальной промышленной собственностью в контексте инновационного развития региона.

Проанализированы основные теоретические положения инновационного развития, интеллектуальной промышленной собственности. Отмечено, что последняя является главной движущей силой инновационного развития.

В результате проведенного исследования установлено, что с точки зрения механизмов государственного управления развитием интеллектуальной промышленной собственностью необходимо обеспечение следующих факторов для его осуществления: обеспечение ценности интеллектуальной промышленной собственности в хозяйственном обороте, нормативно-правовое, финансовое обеспечение создания и реализации интеллектуальной промышленной собственности, инфраструктурное и организационное, то есть обеспечение механизма возникновения, трансфера и коммерциализации интеллектуальной промышленной собственности.

Исследуется государственная политика в этой области. Предложено рассматривать исследование инновационного развития в двух аспектах. Первый заключается в формировании инновационно ориентированного общества, второй – в создании, поддержке и улучшении механизма воспроизводства и внедрения новаций. В рамках второго аспекта предложены методологические основы исследования государственного инновационного развития как концепции рассмотрения последнего в виде системы воспроизводства и осуществления новаций.

В работе на основе исследования методов определения стоимости прав на объекты права интеллектуальной промышленной собственности предложено усовершенствование данной методики, заключающееся во введении в неё затрат на стимулирование развития интеллектуальной промышленной собственности, а также введении статьи “Затраты на выполнение будущих НИОКР” в перечень статей Типового положения по калькулированию себестоимости НИОКР.

Исходя из проведенного анализа нормативно-правовой базы интеллектуальной промышленной собственности, предложены основные принципы, которые могут быть положены в основу законодательных актов, регламентирующих венчурную деятельность в Украине.

Определены два уровня в организационном обеспечении механизмов государственного управления интеллектуальной промышленной собственностью в регионе. Первый – главный, определяющий основные системообразующие элементы обеспечения механизма функционирования и развития интеллектуальной промышленной собственности, основой которого являются основные органы и институты регулирования и управления интеллектуальной промышленной собственностью в регионе, их взаимодействие и разграничение полномочий. Второй уровень играет вспомогательную роль и состоит из взаимодействия других органов, деятельность которых касается развития интеллектуальной промышленной собственности.

В разрезе первого уровня организационного обеспечения механизма управления интеллектуальной промышленной собственностью на региональном уровне разработано и обосновано внедрение рейтинга оценщиков интеллектуальной промышленной собственности, который поставлен в зависимость от результатов их деятельности. Внедрение данного показателя позволит определять рейтинг оценщиков прав на объекты права интеллектуальной промышленной собственности, который будет способствовать усилению конкуренции между ними и тем самым повышению качества оценочной деятельности, что создаст механизм самоусовершенствования оценки прав на объекты права интеллектуальной промышленной собственности.

Предложена схема финансирования развития интеллектуальной промышленной собственности, включающая в себя создание государственного фонда, который примет участие в создании венчурных фондов, действующих в сфере интеллектуальной промышленной собственности