ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

АРІКОВ Віталій Георгійович

УДК 351.823.1

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕГІОНАЛЬНОГО АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ на засадах сталості

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Одеса – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

ХАРІЧКОВ Сергій Костянтинович,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України,

заступник директора з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор

Шапоренко Ольга Іванівна,

Донецький державний університет управління

МОН України,

завідувач кафедри екологічного менеджменту;

кандидат економічних наук, професор

Дяченко Людмила Едуардівна,

Одеський державний економічний університет

МОН України,

завідувач кафедри економіки, організації та обліку в АПК.

Захист відбудеться 27 травня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к.212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий 24 квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М.Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Агропромисловий комплекс (АПК) є важливою складовою національної економіки України та її регіонів і має значні ресурси для підвищення ефективності соціально-економічного розвитку країни, формування її потужного експортного потенціалу та забезпечення продовольчої безпеки країни. В АПК країни задіяна чверть основних засобів виробництва і працюючого населення, виробляється п’ята частина валової продукції та валової доданої вартості. Вітчизняний продовольчий ринок більш як на дві третини формується за рахунок продовольства і товарів, що виробляються із сільськогосподарської сировини. За час ринкових перетворень в цьому важливому секторі національної економіки створено ринкові організаційно-правові структури на основі приватної власності на землю та майно; підвищено інвестиційну привабливість та ділову активність; активізовано процеси інтегрування до світової агропродовольчої системи.

Водночас, позитивний розвиток агропромислового виробництва гальмується через низку серйозних проблем, які залишились у спадок від минулого, та тих, що пов’язані з недостатньою послідовністю в здійсненні реформ і певними прорахунками у виборі шляхів, засобів, методів й темпів перетворень в АПК та його окремих складових. Серед них: деформації цінових пропорцій; нестабільність виробничо-господарських зв’язків; зниження ефективності сільськогосподарського виробництва, слабка фінансова дієздатність значної частки аграрних підприємств; фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів; погіршення соціальних умов життя сільського населення; слабка організація праці і дефіцит кваліфікованих кадрів; нераціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; погіршення родючості ґрунтів та інші. Тому, проблема стабілізації агропромислового виробництва і забезпечення розвитку на засадах сталості стає все більш актуальною, а її вирішення безпосередньо пов’язане з ефективністю управлінських рішень і дій держави в аграрно-продовольчій сфері.

Питанням стану і перспектив розвитку агропромислового комплексу, а також механізмам його державного управління, присвячено праці провідних вітчизняних вчених О.Ю.  Амосова, В.Я. Амбросова, В.А. Борисової, В.Г. Васильєвої, М.В. Гладія, М.Я. Дем’яненкa, В.О. Дмитрука, Г.Г. Зелика, М.В. Зубця, М.В. Кузубова, А.В. Лисецького, М.Й. Маліка, Г.І. Мостового, М.К. Орлатого, Б.Я. Панасюка, Ж.В. Поплавської, С.В. Постнікова, П.Т. Саблука, З.В. Смаль, О.М. Царенка, А.О. Чемерисa, В.В. Юрчишина, В.М. Яценка та інших. В зазначених роботах обґрунтовуються перспективи розвитку агропромислового комплексу України та аналізуються проблеми державного управління зазначеною галуззю економіки.

Незважаючи на широкий спектр досліджень даного спрямування, їх опрацювання виявило певні протиріччя в тлумаченні базових понять, методологічних підходах до аналізу соціально-економічних та екологічних аспектів розвитку агропромислового виробництва, його державного регулювання.

У зв’язку з цим, виникає потреба в комплексному дослідженні сутності державного управління розвитком агропромислового комплексу на засадах сталості, цілей, принципів та механізмів державної політики в цій сфері, а також проблеми реалізації останньої на регіональному рівні, з урахуванням специфіки територіальних умов. Отже, актуальність, теоретичне і практичне значення та недостатня розробленість теми дисертації визначили науковий інтерес до неї автора дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідних робіт Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Розвиток транскордонного співробітництва з новими державами-членами ЄС» (номер державної реєстрації 0107U004696) та «Механізми реалізації державної регіональної політики в контексті проведення політичної та адміністративної реформи» (номер державної реєстрації 0107U004695), в ході яких дисертантом було проаналізовано досвід державного управління та регулювання агропромисловим комплексом в країнах-членах ЄС. Особистий внесок дисертанта в дослідженнях полягає в розробці рекомендацій щодо імплементації позитивного зарубіжного досвіду регулювання АПК в систему державного управління сучасної України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні концептуальних положень державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості, визначенні на цій основі принципів формування сукупності механізмів його становлення та розвитку в Україні.

Для досягнення поставленої мети дисертаційної роботи було визначено та вирішувалися такі завдання:

- дослідити теоретико-методологічні засади державного управління розвитком агропромислового комплексу та підходи до реалізації принципів сталого розвитку;

- уточнити сутнісні характеристики і зміст основних понять «агропромисловий комплекс», «сталість», «розвиток АПК на засадах сталості», «управління розвитком АПК на засадах сталості»;

-

- оцінити сучасний стан агропромислового комплексу та визначити основні проблеми його розвитку на регіональному рівні;

- узагальнити міжнародний досвід щодо управління сталим розвитком АПК і розробити рекомендації з використання органами влади позитивних надбань;

- обґрунтувати принципи формування механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості;

- визначити основні перспективні завдання державної стратегії збалансованого розвитку регіонального АПК.

Об'єктом дослідження є система державного управління регіональним агропромисловим комплексом.

Предметом дослідження є принципи та механізми державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості.

Гіпотеза дослідження базується на теоретичних положеннях, відповідно до яких управління розвитком АПК є сукупністю цілеспрямованих політичних, адміністративно-правових та економічних впливів держави на розвиток АПК, що включають широкий діапазон економіко-соціально-екологічних аспектів прийняття управлінських рішень. Автор припускає, що запровадження в практику державного управління науково обґрунтованих принципів формування і функціонування механізмів державного управління розвитком АПК на засадах сталості забезпечить конкурентоспроможність цього багатофункціонального сектора економіки на регіональному рівні та гарантуватиме продовольчу безпеку країни в цілому.

Методи дослідження. Теоретичною та методичною базою дисертаційного дослідження слугували положення сучасної теорії державного управління, законодавчі та нормативні акти України, зокрема, Конституція України, закони України, укази Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів України, а також фундаментальні наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань сталого розвитку, формування і функціонування АПК, впровадження механізмів його державного регулювання.

Для досягнення поставленої мети в роботі використано ряд загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які взаємопов’язані між собою та застосовувалися у роботі у послідовному і логічному зв’язку:

- порівняльно-історичний метод – для вивчення еволюції теоретичних і методичних основ управління розвитком на засадах сталості;

- метод структурно-логічного аналізу – при побудові структури роботи в логічному взаємозв’язку між соціальною, економічною та екологічною складовими розвитку АПК регіону;

- метод аналізу та синтезу – для вивчення предмету в цілісності, єдності та взаємозв’язку його окремих складових частин;

- методи економіко-статистичного та факторного аналізу – для характеристики та аналізу сучасного рівня розвитку регіонального АПК та ефективності природокористування в цьому секторі господарського комплексу регіону.

Інформаційну базу дисертаційного дослідження становлять статистичні матеріали Державного комітету статистики України і Головного управління статистики в Одеській області, Головного управління економіки та Управління агропромислового розвитку Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства аграрної політики України, інформаційні звіти інших міністерств та відомств, науково-дослідних інститутів, центрів і фондів, підприємств сільського господарства та харчової промисловості, які оприлюднені і не становлять службової чи комерційної таємниці, а також інформаційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях.

Поряд зі статистичними даними, інформаційну базу дослідження складають аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, дисертації, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних авторів, відомчі видання, рукописи і матеріали Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України й Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі запропонованого автором методологічного підходу, який одночасно поєднує досягнення теорії ринкової економіки, концепції стійкого розвитку та методів територіально-галузевого управління, розроблено принципи формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості.

Найсуттєвіші результати, що містять наукову новизну й характеризують відмінність одержаних результатів від існуючих розробок полягають у тому, що:

уперше:

- розроблено концептуальні підходи до розвитку регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості, що фактично є теоретичною основою для формування державної стратегії збалансованого розвитку АПК;

- виокремлено специфічні особливості діяльності органів державного управління в реалізації завдань аграрної політики, що дозволило запропонувати принципи формування та функціонування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу, які являють собою передумову зростання конкурентоспроможності аграрного сектора регіональної економіки через адекватний (вимогам сталості) інструментарій ефективного державного впливу;

удосконалено:

- понятійний апарат регіональної економіки та державного управління розвитком агропромислового комплексу стосовно поглибленого розкриття змісту й авторського тлумачення базових понять «агропромисловий комплекс», «сталість», «розвиток АПК на засадах сталості» та «управління розвитком АПК на засадах сталості», які, на відміну від існуючих підходів, базуються на представлені про АПК як складної багатофункціональної соціо-економіко-екологічної системи, що розвивається на основі принципів сталого розвитку, загальних принципів територіально-галузевого управління та основних ринкових законів;

- існуючі теоретико-методологічні підходи до визначення механізмів державного управління агропромисловим комплексом, завдяки чому виявлені не досліджені раніше аспекти контролю за розвитком регіонального АПК, його прогнозування та програмування;

набуло подальшого розвитку:

- з’ясування економічних, природно-господарських та соціальних пріоритетів розвитку агропродовольчої сфери на основі аналізу сучасного стану та виявлення актуальних проблем в її розвитку та управлінні;

- узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду управління розвитком АПК, у результаті якого обґрунтовано рекомендації щодо його використання в теорії і на практиці.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що низка авторських теоретичних положень і висновків, а також методичних рекомендацій створює основу для формування механізмів державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості і може використовуватися у подальшій науковій розробці проблем сталого розвитку АПК, практичній діяльності органів управління, економічно самостійних суб’єктів господарювання.

Одержані в дисертаційному дослідженні наукові та науково-практичні результати використано при розробці Стратегії економічного та соціального розвитку Одеської області на період до 2015 року, зокрема в частині визначення пріоритетів розвитку регіонального агропромислового комплексу (довідка Одеської обласної державної адміністрації від 26 квітня 2007 р. № ), а також в частині визначення напрямів екологізації розвитку регіонального АПК (довідка Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області від 26 вересня 2007 р. № /01).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Усі наукові результати та науково-практичні рекомендації, що отримані під час дослідження та містяться у роботі, є авторським надбанням, відображають авторський підхід до вирішення проблем необхідності та сутності формування системи державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися автором і обговорювалися на науково-практичних конференціях за міжнародною участю: «Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації» (Одеса, 2004); «Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку» (Одеса, 2005); «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (Одеса, 2006); «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (Одеса, 2007); «Розвиток агропродовольчого сектора економіки і проблеми підготовки кадрів» (Одеса, 2007).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження висвітлено у десяти публікаціях, чотири з яких – у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту становить 178 сторінок, список використаних джерел містить 209 найменувань. У роботі наведено 8 рисунків, 9 таблиць, 3 формули та 2 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості» – складається з трьох підрозділів. У розділі подано огляд літератури за темою дослідження, визначено ступінь дослідженості проблеми та її джерельну базу, обґрунтовано вибір напрямів наукових досліджень дисертанта, розглянуто методологічні підходи, що сприяли вирішенню визначеного наукового завдання, здійснено аналіз специфіки державного управління розвитком агропромислового комплексу регіону.

У розділі, в контексті теми дисертації, аналізуються теоретичні напрацювання вітчизняних та зарубіжних авторів. У результаті аналізу джерельної бази, з’ясовано, що з одного боку, у вітчизняній науковій літературі з державного управління є чимало робіт, присвячених різним аспектам забезпечення функціонування аграрного виробництва (Б.М. Данилишин, М.Х. Корецький, О.Г. Мордвінов, В.П. Прадун, В.М. Трегобчук, С.К. Харічков, О.І. Шапоренко, О.В. Шубравська), проте, з іншого - існують певні розбіжності в тлумаченні базових категорій; відмінність позицій авторів щодо пріоритетності завдань державного управління та методів і важелів державного впливу на розвиток АПК, його окремих складових згідно з вимогами сталості.

Визначено, що основним напрямом забезпечення конкурентоспроможності АПК можна вважати підвищення ефективності державного управління галуззю, що потребує вирішення наступних завдань: забезпечення законності (захист прав власників та товаровиробників); регулювання експорту та імпорту; контроль цін; удосконалення податкової системи; підвищення стабільності відносин «держава-підприємець»; удосконалення структури та функцій органів державного управління; ефективне використання природно-ресурсного потенціалу.

Доведено, що прийняття ефективних управлінських рішень не можливе без достовірної інформації про об’єкт управління, належних знань щодо сутності керованої системи, факторів та чинників, що зумовлюють її розвиток. АПК як об’єкт управління, на думку автора, це складна соціо-економіко-екологічна система, що характеризується особливо тісним взаємозв’язком і взаємозалежністю кожної зі складових і може стало функціонувати за умов їх паритетного розвитку.

Опрацювання широкого кола літературних джерел, в яких висвітлюються цілі, завдання, принципи, методи та механізми сталого розвитку показало, що перехід системи державного управління розвитком АПК на засади сталості – це широкий спектр заходів з організаційно-правового, інформаційного та фінансового забезпечення економічних, природно-господарських, екологічних та соціальних пріоритетів розвитку агропродовольчої сфери.

Відповідно, основну мету діяльності органів державного управління в реалізації завдань аграрної політики і забезпечення розвитку АПК на засадах сталості можна сформулювати як поліпшення якості життя населення країни шляхом забезпечення потреб в повноцінному (за споживчими якостями й асортиментом), безпечному та доступному для різних верств населення продовольстві через раціоналізацію використання агроресурсного потенціалу, підтримку необхідного рівня доходності сільськогосподарського виробництва, посилення соціальної спрямованості функціонування аграрного сектора.

На підставі аналізу нормативно-правової бази та наукових досліджень з проблем забезпечення сталого розвитку, основними принципами розвитку АПК на засадах сталості можна вважати: інтенсифікацію виробництва (використання меншої кількості сировинних ресурсів та енергії на одиницю продукції); зберігання ресурсів; технологічні нововведення; збереження у сприятливому стані навколишнього середовища та екологічної рівноваги; підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції.

У цілому система управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості має базуватися на раціональному поєднанні: механізмів ринкового саморегулювання, що забезпечують баланс попиту і пропозиції на всіх стадіях просування сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства; методів державного управління, корелюючих розвиток АПК відповідно до поставленої мети та завдань; інструментів регіонального управління агропромисловим виробництвом; важелів внутрішньокорпоративного управління, які забезпечують прив’язку механізмів і методів державного регулювання до конкретних ринкових умов господарської діяльності певного господарюючого суб’єкта.

Існуючі реалії показують, що альтернативи переходу до управлінської парадигми розвитку АПК на засадах сталості для України немає. Чинні міжнародні документи не дають практично застосованих моделей переходу до стійкого розвитку, тому трансформація системи державного управління розвитком регіонального АПК в нашій країні має відбуватися у межах національних проектів, виходячи із власних цілей, національних особливостей й економічних можливостей. Для України перехід до управління на засадах сталості крім традиційних економічних, соціальних і екологічних складових, враховує також соціально-політичний чинник, пов’язаний передусім зі становленням нової системи державного управління та політичного керівництва.

Доведено, що концептуальною основою державного управління розвитком АПК на засадах сталості має стати оптимальне поєднання досягнень теорії державного управління, ринкової економіки, концепції стійкого розвитку та методів територіально-галузевого управління.

Другий розділ – «Сучасний стан агропромислового комплексу та механізми державного управління його розвитком» – складається з трьох підрозділів. У розділі здійснено комплексний аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку аграрного сектора на прикладі Одеської області, особливостей процесу екологізації АПК та визначено основні проблеми державного управління розвитком агропромислового комплексу регіону.

Аналіз розвитку агропромислового комплексу Одеської області показав, що динаміка основних його показників значною мірою визначалась загальною макроекономічною ситуацією, і в цілому відображала ті негативні тенденції, які спостерігались в сільському господарстві країни. Це зумовлено відсутністю комплексної державної політики з підтримки аграрних підприємств у період переходу на ринкові умови господарювання, що призвело до складних економічних умов у сільському господарстві.

Дослідження динаміки розвитку аграрного виробництва в області виявило, що попри ряд позитивних зрушень у розвитку сільського господарства протягом останніх п’яти років, вони ще не створюють достатньої критичної маси, яка б дозволяла говорити про наявність міцного фундаменту для забезпечення сталого економічного зростання в цьому важливому секторі господарського комплексу регіону. Водночас, ситуація, що склалася в сфері матеріально-технічного, технологічного та фінансового забезпечення аграрного виробництва в перспективі представляє собою серйозну загрозу конкурентоспроможності регіонального АПК в умовах вступу до Світової організації торгівлі та активізації процесів інтеграції України до світової агропродовольчої системи.

В сучасних умовах унаслідок подрібнення господарств, недостатньо сформованої системи забезпечення матеріально-технічними ресурсами, коливань ринкової кон’юнктури та дії інших дестабілізуючих чинників внутрішнього й зовнішнього характеру, проблеми раціональної організації та сталості розвитку агропродовольчого виробництва ускладнюються і загострюються, тому і виникає необхідність розробки обґрунтованих підходів, способів, методів та виважених заходів державного управління з врахуванням конкретних (регіональних) природних та соціально-економічних умов виробництва.

Встановлено, що суб’єктами управління розвитком регіонального АПК на макро- і мезорівні виступає цілий ряд інституцій, що породжують перешкоди в проходженні управлінських рішень пов’язані з нечітким розподілом повноважень, дублюванням функцій, неефективною системою обміну інформацією, а також конфліктом інтересів.

Суб’єктами державного управління АПК на даний час в Україні виступають: Міністерство економіки; Міністерство аграрної політики; Державний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет по водному господарству; Державний комітет лісового господарства; відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів. Крім того, суб’єктами впливу на процеси управління розвитком агропромислового комплексу є: політичні партії; суспільно-політичні організації; професійні спілки товаровиробників; науково-дослідні установи, що займаються проблемами аграрного сектора; міжнародні організації тощо.

Державне управління регіональним АПК здійснюється в межах завдань, повноважень і функцій, які мають наскрізний характер (від державного до регіонального рівня) та реалізують адміністративно-правову, економічну, екологічну та соціальну політику в аграрному комплексі. Воно передбачає застосування відповідних механізмів управління: організаційно-розпорядчих (адміністративних) у вигляді системи законодавчих нормативних актів, інструктивно-методичних матеріалів, систем адміністративного управління; економічних – цінової, податкової, та кредитної систем регулювання, систем матеріальної та фінансової відповідальності і заохочення.

Доведено, що формування комплексу механізмів управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості має відбуватись через:

- спрощення організаційної структури управління та зосередження більшості управлінських функцій і повноважень в одній відомчій структурі;

- організацію і розвиток інформаційно-консультаційної системи агропромислового комплексу, що залучатиме інформаційно-аналітичну та інформаційно-консультаційну служби, служби інформації про ринок і цінового моніторингу, геоінформаційну систему;

- посилення ролі планування, прогнозування та програмування в системі управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості.

У третьому розділі – «Формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості» – проаналізовано зарубіжний досвід управління сталим розвитком АПК; обґрунтовано принципи формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості; визначено основні перспективні завдання державної стратегії збалансованого розвитку регіонального АПК.

На підставі аналізу досвіду державного управління розвитком АПК в країнах Європейського Союзу, які успішно пройшли шлях реформування системи державного управління (в тому числі і аграрної сфери), автором зроблено висновок, що механізми державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості, які використовуються в різних країнах світу, можна поділити на дві групи. Перша пов’язана безпосередньо з функціональним призначенням агропромислового комплексу як сфери виробництва продовольства, тоді як друга – регулює інші сторони і наслідки діяльності АПК як багатофункціональної системи. При цьому завжди враховується нероздільність цих функцій, яка вимагає узгодженості в застосуванні механізмів державного впливу на різні аспекти діяльності АПК.

Встановлено, що державне управління розвитком АПК на засадах сталості є невід’ємною складовою аграрної політики економічно розвинених країн світу. Напрацьовані в цих країнах методи й механізми управління є підґрунтям для формування комплексу механізмів державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості й в Україні. Проте, слід враховувати значні відмінності в системах державного управління в різних країнах, що потребує не тільки попереднього ретельного аналізу, але й врахування національних особливостей, тоді як їх недооцінка, механічне перенесення досвіду однієї країни в вирішенні проблем на інше підґрунтя може не дати очікуваних результатів або навіть призвести до протилежних наслідків.

Дисертантом доведено, що сталість, як категорія, передбачає узгодженість, збалансованість розвитку, вимагає довгострокового стратегічного підходу. Виходячи з цього, формування концептуальних підходів до розвитку регіонального АПК на засадах сталості є важливою складовою удосконалення державного управління цим процесом. Стратегія сталого розвитку АПК регіону являє собою сукупність цілей, які спрямовані на досягнення довгострокової мети розвитку агропродовольчого сектору регіону, що включає напрями, завдання, та пріоритети розвитку і комплекс відповідних заходів, дій та рішень.

Пріоритетними завданнями державного управління економічним розвитком аграрного сектору є:

- створення ефективно працюючої системи кредитування та страхування;

- формування юридичних і фінансових інститутів, необхідних для ринкового обороту землі;

- оптимізація спеціалізації господарств області з метою максимального використання сільськогосподарських ресурсів;

- створення системи логістики і зберігання сільськогосподарської сировини, в тому числі будівництво зерносховищ, що забезпечують високу якість зберігання зерна;

- диверсифікація виробничою діяльності сільгоспвиробників для зменшення їх залежності від кон’юнктурних коливань цін на сільськогосподарську сировину;

- сприяння створенню в регіоні цілісних ланцюгів виробництв від вирощування сільськогосподарської сировини і її переробки та доведення до кінцевого споживача.

Встановлено, що вдосконалення державного управління розвитком АПК на засадах сталості вимагає створення достатньо повної і стабільної нормативно-правової бази, що дозволить нормалізувати функціонування цієї складної соціо-економіко-екологічної системи. Виконання державою контрольно-наглядових функцій має бути оптимізоване за рахунок чіткого розмежування функцій і повноважень контролюючих органів, усунення їх дублювання, передачі окремих функцій недержавним структурам, залучення до їх виконання громадських організацій та галузевих асоціацій. Раціоналізація бюджетного фінансування вимагає оцінки ефективності застосовуваних заходів та обґрунтованості цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується цей вид державної підтримки. Доцільно також зменшити канали витрачання коштів державної підтримки, спрямувавши їх лише на найбільш значимі й ефективні заходи.

Доведено, що забезпечення ефективного державного управління агропромисловим комплексом на засадах сталості передбачає взаємодію організаційних та економічних механізмів у комплексі з розвитком наступних інструментів: субсидії, субвенції, дотації; ліцензії, сертифікати, патенти; квоти на виробництво та продаж; екологічний контроль; податкові пільги, фіксований податок; часткова компенсація кредитних ставок.

Концептуальні підходи до формування стратегії сталого розвитку АПК регіону передбачають формування комплексу механізмів, здатних забезпечити реалізацію наступних завдань:

- чітке розмежування повноважень між центральними та місцевими органами влади в питаннях управління розвитком АПК;

- формування системи державних інституцій з функціями здійснення належного контролю безпечності експортної продукції та адаптації до міжнародних вимог, підтримка розвитку інформаційних систем, створення умов для вільного доступу до інформації, аналізів та прогнозів для всіх учасників ринку;

- забезпечення сталого розвитку сільських територій на засадах впровадження відповідної нормативно-правової бази, що передбачатиме посилення ролі сільських громад та запровадження порядку компенсації із державного бюджету витрат сільгоспвиробників;

- посилення правового та соціального захисту орендодавців (власників) землі і майна шляхом гарантування доходів відповідно до вкладених у виробництво активів;

- забезпечення постійного контролю якості довкілля в сільських населених пунктах та місцях накопичення відходів, удосконалення нормативно-правової бази регулюван-ня процесів їх утилізації;

- розвиток інфраструктури аграрного ринку, розширення обсягів біржової торгівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення підвищення родючості ґрунтів шляхом створення державної програми з виробництва і поставок сільгоспвиробникам мінеральних добрив, засобів захисту рослин та хімічних меліорантів;

- здійснення державного контролю за проведенням заходів щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів, підвищення відповідальності власників землі та землекористувачів за раціональне використання і охорону земель тощо.

Таким чином, запровадження комплексу механізмів державного управління регіональним агропромисловим комплексом на засадах сталості дозволить сформувати єдиний конкурентоспроможний національний ринок сільськогосподарської продукції, перетворити АПК у пріоритетний сектор економіки країни, відновити ціновий паритет між сільським господарством та промисловістю, забезпечити структурну перебудову АПК, створити умови для захисту та підтримки вітчизняного сільгоспвиробника, демонополізувати сфери АПК, лібералізувати господарські ринки, сформувати ефективну виробничу інфраструктуру комплексу, ефективно провести земельну реформу, адаптувати регіональний агропромисловий комплекс України до вимог світового ринку.

висновки

У дисертації розроблено наукові положення та отримано результати, які в сукупності вирішують актуальне наукове завдання щодо визначення концептуальних положень державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості, розробки на цій основі принципів формування сукупності механізмів його становлення та розвитку в Україні. При цьому, відмінність одержаних результатів від існуючих досліджень полягає у використанні розробленого автором методологічного підходу, який одночасно поєднує досягнення теорії ринкової економіки, концепції стійкого розвитку та методів територіально-галузевого управління, що дає змогу забезпечити практичну реалізацію механізмів державного управління розвитком регіонального АПК на засадах сталості.

Апробація одержаних наукових результатів, їх використання на практиці державними управлінцями та науковцями підтверджують гіпотезу та методологію, покладену в основу дослідження. Поставлену мету досягнуто, основні завдання виконано, що дає змогу сформулювати такі висновки та рекомендації.

1. Проведений в межах дисертаційного дослідження аналіз наукової літератури показав, що найпоширеніше визначення АПК як комплексу, що об’єднує сільське господарство і галузі промисловості, тісно пов'язане з сільськогосподарським виробництвом, яке здійснює транспортування, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції, доведення її до споживача, забезпечує сільське господарство технікою і добривами. Таке розуміння сутності АПК не дозволяє чітко побачити ті найважливіші ключові сфери, на які має бути спрямована управлінська дія з метою забезпечення сталості його функціонування. Тому, в аспекті дослідження, базуючись на положеннях економіко-екологічної теорії, АПК розглядається як складна соціо-економіко-екологічна система, що характеризується особливо тісним взаємозв’язком і взаємозалежністю кожної з складових, і може стало функціонувати тільки за умов їх паритетного розвитку.

2. Розвиток АПК на засадах сталості, як об’єкт державного управління – це така система ведення господарства, що базується на принципах екологічної рівноваги, збалансованого розвитку всіх складових комплексу та територіально-галузевого управління, забезпечуючи відтворення та послідовне нарощування виробничих, економічних, соціальних та екологічних параметрів розвитку в масштабах, що гарантують продовольчу безпеку держави та її регіонів на основі модернізації матеріально-технічної бази та технологій виробництва, підвищення доходності сільського господарства, динамічного розвитку сільських територій.

3. Управління розвитком АПК на засадах сталості є сукупністю цілеспрямованих політичних, адміністративно-правових, економічних впливів держави, її відомчих інститутів та місцевих представницьких органів на паритетний розвиток усіх складових комплексу, що включають широкий діапазон економіко-соціально-екологічних аспектів прийняття управлінських рішень з метою забезпечення сталості та збалансованих позитивних змін, які проявляються в нарощуванні обсягів сільськогосподарської сировини та продовольства, забезпеченні потреб держави та регіонів продуктами харчування належної якості і асортименту, підтримці економічної життєспроможності та поліпшенні якості життя сільського населення, збереженні та зміцненні природно-ресурсної бази.

4. Формування ефективних механізмів державного управління розвитком регіонального АПК має відбуватись на основі врахування економічних, соціальних та екологічних пріоритетів, що передбачає: перерозподіл функцій між центральними і регіональними органами державного управління; оптимальне співвідношення між адміністративними методами державного управління та економічними важелями; раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, збереження екологічної рівноваги; соціальну підтримку сільськогосподарських товаровиробників.

5. Для вирішення соціально-економічних проблем регіональних АПК органам державної виконавчої влади необхідно зосередити увагу на покращенні фінансового стану господарств шляхом надання субсидій, дотацій на вироблену сільгосппродукцію, створення ефективно діючого аграрного ринку, усунення міжгалузевого диспаритету цін та впровадження міжгалузевого регулювання рівня рентабельності виробництва.

6. Формування ефективного механізму управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості має відбуватись шляхом: зосередження усіх функцій державного управління АПК в єдиному органі, який має отримати широкі повноваження і, відповідно, нести всю відповідальність за розвиток АПК; розробки механізму контролю за розвитком АПК з боку державних органів; посилення ролі планування, прогнозування та програмування в системі важелів управління сталим розвитком регіонального АПК.

7. Сталість як категорія, що передбачає узгодженість, збалансованість розвитку вимагає довгострокового стратегічного підходу. Для забезпечення розвитку агропромислового комплексу на засадах сталості необхідна розробка науково обґрунтованого програмного документа, який передбачав би комплексне та системне вирішення економічних, екологічних і соціальних проблем розвитку аграрного сектора. Розробка такого документа – Стратегії збалансованого розвитку регіонального АПК – сприятиме підвищенню ефективності державного впливу на процеси становлення аграрної сфери конкурентноздатною галуззю.

8. Зважаючи на необхідність забезпечення зростання конкурентоспроможності аграрного сектора регіональної економіки через адекватний (вимогам сталості) інструментарій ефективного державного впливу, основні наукові результати виконаного дослідження щодо формування сукупності механізмів становлення державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості дають підстави запропонувати для впровадження у практичну діяльність органів державної влади такі рекомендації:

- Верховній Раді України зосередити увагу на удосконаленні чинного законодавства, що регламентує формування юридичних і фінансових інститутів, які забезпечують ринковий оборот землі, з метою усунення наявних протиріч, прогалин і неузгодженостей, а також скасування застарілих норм;

- Кабінету Міністрів України, Міністерству аграрної політики та іншим органам, що здійснюють державне управління розвитком агропромислового комплексу: адаптувати чинну процедуру створення систем логістики і зберігання сільськогосподарської сировини до вимог сучасних ринкових відносин, зокрема у частині будівництва зерносховищ, що забезпечують високу якість зберігання зерна; забезпечити можливість диверсифікації виробничої діяльності сільгоспвиробників для зменшення їх залежності від кон’юнктурних коливань цін на сільськогосподарську сировину; сприяти створенню в регіонах цілісних ланцюгів виробництва від вирощування сільськогосподарської сировини і переробки до доведення її кінцевому споживачу.

Складна та багатоаспектна тема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Актуальним завданням подальших досліджень є наукове обґрунтування показників сталості і комплексної методики оцінки ризиків та загроз недосягнення стратегічних цілей розвитку АПК; подальше обґрунтування організаційної структури системи державного управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості враховуючи поглиблення демократичних перетворень, що дасть змогу об’єктивно контролювати реформування аграрного сектора економіки та вносити відповідні корективи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Аріков В.Г. Сталий розвиток АПК регіону: сутність та механізми державного регулювання / В. Аріков // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ. Вип. 2 (30). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 150-156.

2. Аріков В.Г. Актуальні завдання державного управління сталим економічним розвитком регіонального аграрного сектору / В. Аріков // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ДРІДУ. Вип. 3. – Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2007. – С. 170-178.

3. Аріков В.Г. Зарубіжний досвід управління сталим розвитком АПК та його впровадження в Україні / В. Аріков // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць ОРІДУ. Вип. 3 (31). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 228-235.

4. Аріков В.Г. Вдосконалення організаційних та економічних засад механізму державного управління сталим розвитком АПК / В. Аріков // Економіка та держава. – 2007. – № 11. – С. 70-73.

Статті в інших виданнях, матеріали конференцій

1. Аріков В.Г. Регіональна ініціатива: досвід Одеського регіону / В. Аріков // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: щоріч. наук.-практ. конф., 24 лист. 2004 р. : тези доп. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 141-142.

2. Аріков В.Г. Стан справ та проблеми в галузі агропромислового комплексу Одеського регіону / В. Аріков // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: щоріч. наук.-практ. конф., 18 жовт. 2005 р. : тези доп.– Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 286-288.

3. Аріков В.Г. Розвиток агропромислового комплексу регіонів як умова забезпечення продовольчої безпеки України / В. Аріков // Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження: щоріч. наук.-практ. конф., 31 жовт. 2006 р. : тези доп. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – С. 289-291.

4. Аріков В.Г. Бачення стратегії розвитку та можливості державного регулювання в агропромисловому комплексу регіону / В. Аріков // Аграрний вісник Причорномор’я. Економічні науки. Вип. 37. – Одеса: Імідж – Прес, 2007. – С. 16-19.

5. Аріков В.Г. Продовольча проблема і розвиток продовольчого комплексу в світовому та регіональному вимірах / В. Аріков // Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / Л.В. Дейнеко, А.О. Коваленко,
П.І. Коренюк; За ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. – К.: Наук. думка, 2007. – р. 2.1. – С. 51-60.

6. Аріков В.Г. Зарубіжний досвід стабілізації агропромислового комплексу країни / В. Аріков // Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації: щоріч. міжн. наук.-практ. конф., 31 жовт. 2007 р. : тези доп. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 184-185.

Анотації

Аріков В.Г. Державне управління розвитком регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Одеса, 2008.

Дисертаційна робота присвячена науково-теоретичному обґрунтуванню засад формування механізмів державного регулювання розвитку регіонального агропромислового комплексу на засадах сталості та розробці практичних рекомендацій щодо їх впровадження в діяльність органів публічної влади.

У дисертації зосереджено увагу на характеристиці особливостей становлення й розвитку механізмів державного регулювання агропромислового комплексу в Україні на засадах сталості. Значна увага приділяється особливостям розвитку АПК регіонального рівня в Україні, дослідженню принципів сталості. Пріоритетом дисертаційного дослідження є аналіз процесу забезпечення сталості розвитку агропромислового комплексу та механізмів державного регулювання зазначеним процесом.

Ключові слова: державне управління, засади сталості, регіональний агропромисловий комплекс, державна стратегія, механізми державного управління, збалансований розвиток, аграрна політика.

Ариков В.Г. Государственное управление развитием регионального агропромышленного комплекса на принципах устойчивости. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Одесский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Одесса, 2008.

Диссертационная работа посвящена теоретическому обоснованию основ формирования механизмов государственного управления развитием регионального агропромышленного комплекса на принципах устойчивости и разработке практических рекомендаций относительно их внедрения в деятельность органов публичной власти.

В диссертации сосредоточенно внимание на характеристике особенностей становления и развития механизмов государственного управления агропромышленным комплексом в Украине на принципах устойчивости. Значительное внимание отводится особенностям развития АПК регионального уровня в Украине, исследованию принципов устойчивости.

Управление развитием АПК на принципах устойчивости является совокупностью целенаправленных политических, административно-правовых и экономических влияний государства на развитие АПК, которое включает широкий диапазон экономико-социально-экологических аспектов принятия управленческих решений с целью обеспечения его постоянства и сбалансированных положительных качественных изменений, которые проявляются в наращивании объемов сельскохозяйственного сырья и продовольствия, обеспечении нужд государства и регионов продуктами питания надлежащего качества и ассортимента, поддержке экономической конкурентоспособности и улучшении качества жизни сельского населения, сохранении и укреплении природно-ресурсной базы.

Выявлено, что формирование механизмов государственного управления развитием регионального АПК на принципах устойчивости должно происходить на основе принципов постоянного развития, общих принципов государственного территориально-отраслевого управления и согласно основным задачам, решение которых государство берет на себя в рамках реализации аграрной политики. Соответственно, основную