Львівський державний аграрний університет

АРТИМЯК Зоряна Степанівна

УДК 631.115

РОЗВИТОК ФОРМ ПІДПРИЄМНИЦТВА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

ТА ЇХ ЕФЕКТИВНІСТЬ

08.00.04 – економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор

Яцків Михайло Іванович,

Львівський державний аграрний університет,

професор кафедри статистики та аналізу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Губені Юрій Едвардович,

Львівський державний аграрний університет

завідувач кафедри підприємництва і права;

кандидат економічних наук

Шпикуляк Олександр Григорович,

Національний науковий центр “Інститут аграрної

економіки” УААН, завідувач відділу.

Захист відбудеться 18 березня 2008р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д36.814.02 у Львівському державному аграрному університеті за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1, головний корпус, ауд. 309.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського державного аграрного університету за адресою: 80381, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Дубляни, вул. Володимира Великого, 1.

Автореферат розісланий 15 лютого 2008р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Біттер

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформація економічних відносин у сільському господарстві обумовила необхідність розвитку підприємництва. Нова організаційно-економічна структура аграрної сфери, в поєднанні з ринковими засадами діяльності, суттєво змінюють зміст і складові економічних відносин. Про сільськогосподарське виробництво все більше говорять як про агробізнес. Тому підприємництво, без сумніву, стає важливою рисою аграрного виробництва.

Разом з тим, основна частина сільськогосподарського виробництва ведеться в натуральних чи напівнатуральних господарствах населення і перебуває поза сферою підприємницької діяльності, особливо в західних областях країни. Це позбавляє галузь використання одного з головних виробничих чинників (поряд із землею, працею та капіталом) – підприємницького потенціалу – і значно знижує ефективність функціонування всього АПК.

У результаті вдосконалення вітчизняного законодавства створено юридичні передумови для формування сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм. Однак ступінь залучення сільськогосподарських земель і капіталу до сфери підприємницької діяльності залишається надзвичайно низьким. Неврегульованість питань власності на землю та майно, поряд із причинами соціального характеру, стримують розвиток сільськогосподарського підприємництва.

Збереження існуючої організаційно-виробничої структури сільського господарства призводить до погіршення його конкурентоспроможності, зниження рівня продовольчої безпеки та забезпечення населення продовольчими товарами вітчизняного виробництва. Переміщення сільськогосподарського виробництва з особистого сектора у сферу сільськогосподарського підприємництва стає насущною необхідністю і однією зі складових національної безпеки. Створення для цього відповідних соціальних та економічних передумов вимагає проведення спеціальних наукових досліджень.

Необхідність даного дисертаційного дослідження зумовлена також недостатнім станом розробленості проблеми взаємозв’язку між розвитком сільськогосподарського підприємництва та ефективністю галузі. У різних аспектах її висвітлюють такі вітчизняні вчені, як П.С. Березівський, В.Г. Галанець, П.М. Гарасим, Ю.Е. Губені, С.І. Дем’яненко, Т.Г. Дудар, В.В. Зіновчук, М.М. Ільчук, І.Г. Костирко, В.В. Липчук, М.Й. Малік, В.В. Месель-Веселяк, І.Р. Михасюк, Б.Й. Пасхавер, Л.В. Романова, П.Т. Саблук, Р.А. Слав’юк, Г.В. Черевко, В.В. Юрчишин та ін. Проте, на нашу думку, дослідження соціального та економічного розвитку АПК і окремих його сфер у контексті формування підприємницького духу і підприємницького середовища залишаються надзвичайно актуальними у зв’язку з постійними змінами в умовах перехідної економіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-таційне дослідження є складовою частиною бюджетної наукової теми економічного факультету Львівського державного аграрного університету на 2001 – 2005 рр. “Обґрунтування аграрної політики, спрямованої на ринкову трансформацію економіки АПК” (номер державної реєстрації 0100U002332) та на 2006 – 2010 рр. “Розробка організаційно-економічного механізму підвищення соціально-економічної ефективності функціонування агропромислового комплексу Західного регіону України” (номер державної реєстрації 0106U002073). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягає в дослідженні проблем розвитку регіонального АПК, його взаємозв’язку з формуванням сфери аграрного підприємництва, в обґрунтуванні шляхів підвищення еконо-мічної ефективності сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення організаційно-виробничої структури.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності аграрного підприємництва на основі створення стабільно сприятливих соціально-економічних умов його розвитку. Досягнення поставленої мети вимагала вирішення таких завдань:

– розробити теоретико-методологічні основи дослідження розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки, його економічної сутності та організаційних форм;

– виявити основні тенденції розвитку підприємництва в аграрному секторі економіи та його ролі у виробництві продукції;

– визначити тенденції формування і функціонування фермерських господарств як форми підприємництва;

– виявити особливості територіального розвитку аграрного підприємництва в мікрорегіонах та основні чинники, які їх спричинили;

– обґрунтувати прогнозні показники розвитку підприємницьких структур та чисельності їх працівників;

– розробити практичні рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання розвитку сільськогосподарських підприємницьких структур;

– окреслити напрями оптимізації складу і розмірів інтегрованих аграрних формувань;

– розробити пропозиції з удосконалення внутрішньогосподарських економічних відносин у кооперативних формуваннях.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні відносини, які формуються у процесі розвитку аграрного підприємництва та підвищення його ефективності, переміщення виробництва продукції з особистих селянських господарств у сільськогосподарські підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти розвитку аграрного підприємництва в регіоні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали основні положення теорії становлення й розвитку аграрного підприємництва, формування інтегрованих агропромислових об’єднань, розробленої вітчизняними та зарубіжними вченими. У процесі дисертаційного дослідження застосовувались: методи теоретичного узагальнення і порівняння – для розкриття змісту й сутності основ понятійного апарату теорії становлення і розвитку аграрного підприємництва; статистико-економічного аналізу – для вивчення, групування, порівняння і наочного відображення емпіричних даних з метою дослідження тенденцій розвитку сільськогосподарських підприємств та основних чинників, які зумовили їх виникнення; аналізу особливостей розвитку аграрного підприємництва в мікрорегіонах; системний підхід – для обґрунтування пропозицій з удосконалення державного регулювання розвитку аграрного підприємництва; розрахунково-конструктивний – для визначення прогнозних показників розвитку сільськогосподарських підприємств та чисельності зайнятих у них працівників.

Основні положення роботи базуються на офіційних матеріалах Головного управління статистики у Львівській області, Головного управління агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації, Державного комітету статистики України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

– визначено сукупність основних чинників формування особливих соціально-економічних умов розвитку аграрного підприємництва в мікрорегіонах з виділенням кластерів адміністративних районів, що є науковою основою для вироблення диференційованих підходів у регіональній аграрній політиці;

удосконалено:

– методику обґрунтування прогнозних параметрів розвитку сільськогосподарських підприємств та чисельності зайнятих у них працівників на основі використання усереднених затрат часу на виробництво окремих видів продукції та валової продукції у вартісному вираженні;

– наукові підходи до оцінки споживчої вартості сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, вироблених в особистих селянських господарствах, що забезпечує достовірну оцінку рівня продуктивності праці та доходів зайнятих у них працівників;

одержали подальший розвиток:

– пропозиції з удосконалення державного регулювання розвитку аграрного підприємництва на основі підвищення рівня доходів населення та створення сприятливого соціально-економічного середовища, стимулювання підприємницької активності сільського населення;

– наукові розробки щодо основних напрямів підвищення рівня конкурентоспроможності інтегрованих та кооперативних аграрних формувань на основі вдосконалення економічних взаємовідносин між ними та всередині них.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, пропозиції та рекомендації дисертаційного дослідження можуть використо-вуватися для розробки регіональних програм соціально-економічного розвитку, вдосконалення економічних відносин у сільському господарстві і АПК, що повинно забезпечити підвищення ефективності аграрного підприємництва.

Окремі результати дисертаційної роботи знайшли своє практичне застосування в діяльності Головного управління агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації (довідка від 31.10.2007р. № 10-01/7-423), Пустомитівської (довідка від 02.11.2007р. № 351) та Яворівської (довідка від 02.11.2007р. № 464) районних державних адміністрацій Львівської області.

Особистий внесок здобувача полягає у проведенні комплексного дослідження теоретичних і методологічних засад розвитку аграрного підприємництва та обґрунтуванні шляхів підвищення його ефективності на основі вдосконалення організаційно-економічного механізму в АПК. Основні наукові положення, які виносяться на захист, отримані автором самостійно. З наукових праць, виконаних у співавторстві, використано лише ті ідеї, які належать особисто автору.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися і були схвалені на міжнародних науково-практичних конференціях: “Підприємництво в Україні: проблеми і шляхи розвитку” (м. Львів, 2000р.), “Економічна система України. Минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 2005р.), на звітних наукових конференціях аспірантів і здобувачів ЛДАУ за наслідками науково-дослідної роботи у 2000 р. та 2004 – 2006 рр.

Публікації. За результатами проведених досліджень опубліковано 7 наукових праць. Серед них 4 публікації підготовлено самостійно, 3 – у співавторстві (6 статей опубліковано в наукових фахових виданнях; 1 – у матеріалах міжнародної науково-практичної конференції) загальним обсягом 2,06 друк. арк., частка автора становить 1,68 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Результати дисертаційного дослідження викладені на 207 сторінках машинописного тексту, основна частина – на 179 сторінках. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Вона містить 7 рисунків на 4 сторінках, 30 таблиць на 21 сторінці, 15 додатків на 15 сторінках. Список використаних джерел налічує 187 найменувань і міститься на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів дослідження, подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретичні основи становлення і розвитку підприємництва” – розглянуто й узагальнено ретроспективу розвитку аграрного підприємництва у Галичині, уточнено його економічну сутність та складові; обґрунтовано теоретичні основи форм організації підприємницької діяльності в АПК.

Становлення і розвиток підприємництва в Україні є невід’ємною складовою формування ринкової економіки в державі, головною умовою подальшого стійкого економічного зростання. Підприємництво є об’єктивно необхідним елементом будь-якої розвинутої ринкової господарської системи, без якого економіка і суспільство в цілому нормально розвиватися не можуть. Саме ефективне підприємництво, що ґрунтується на приватній власності, є найважливішим, окремим джерелом економічного розвитку.

Існує два підходи до характеристики суті підприємництва. Перший традиціоналістський – трактує підприємництво звужено, включаючи до складу підприємців лише власників-менеджерів. Другий, модерністський – визнаний більшістю теоретиків і практиками-менеджерами, трактує підприємництво значно ширше, включаючи до розряду підприємців, крім незалежних власників- підприємців, значну частину менеджерів як вищої, так і середньої й нижчої ланок.

Підприємництво можна розглядати як у теоретичному (категоріальному), так і в практичному аспектах. Практичний аспект характеризується складною структурою і розкривається на рівні суспільства в цілому – як чинник суспільного виробництва і рушійна сила науково-технічного прогресу; на рівні підприємства – як специфічна поведінкова схема (стратегія взаємовідносин з учасниками ринкового процесу); на рівні особистості – як сукупність певних психологічних характеристик (рис.1).

Рис.1. Тлумачення суті підприємництва.

Аграрне підприємництво є ініціативною, самостійною діяльністю громадян та їх об'єднань, спрямованою на отримання доходу, здійснюваною на свій ризик і під майнову відповідальність в межах визначених організаційно-правових форм, що функціонують в аграрному секторі економіки.

Поряд з цим, пропонуємо розглядати підприємництво як історично обумовлене, комплексне соціально-економічне явище, що знаходиться в постійному процесі розвитку, який виражається в кількісних змінах і якісних трансформаціях. Як соціально-економічний феномен підприємництво виражається через систему суспільних відносин, що функціонують в різних сферах життєдіяльності суспільства.

Під підприємництвом в аграрній сфері слід розуміти виробничо-господарську діяльність, засновану на добровільних засадах та спрямовану на досягнення прибутку від виробництва продукції, надання послуг, заняття торговельною діяльністю, які є соціально необхідними і корисними для суспільства. Як певний стиль (тип) господарської поведінки аграрне підприємництво має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

Аграрне підприємництво являє собою систему відносин між суб’єктами господарювання з приводу особливого типу діяльності з задоволення потреб суспільства в продуктах харчування шляхом здійснення новаторської функції, стратегічно зорієнтованої на успіх.

Підприємництво – це особлива інноваційна форма виробництва, яка за певних історичних та соціально-економічних умов стає переважаючою і забезпечує всьому суспільному відтворенню необхідну динаміку. Саме завдяки розвитку підприємництва створюються підвалини для утворення найбільш економічно і політично стабільного прошарку населення – середнього класу.

Суспільне значення підприємництва полягає в тому, що:–

підприємець особисто зацікавлений в успіху, і прикладає для цього всі зусилля. Йому не потрібна інша мотивація, крім його успіху;

– підприємництво забезпечує стабільність суспільного і політичного життя через зайнятість населення, його благополуччя, розвиток економіки;–

підприємницька діяльність є єдиним прийнятним джерелом суспільного багатства, могутності та значимості держави і суспільства (наявність серед населення 5-7% людей з чіткою підприємницькою орієнтацією забезпечує умови економічного росту та процвітання. Приклад: Європа, Східна Азія);–

підприємництво впливає на розвиток регіонів, місцевостей, окремих населених пунктів;–

підприємництво сприяє науково-технічному прогресу;–

підприємницьке середовище орієнтоване не тільки на прибуток, але й на тривалість діяльності, тому воно дбає про збереження ресурсів, довкілля.

Умовами успішного здійснення підприємницької діяльності в аграрній сфері є: в першу чергу бажання самого підприємця займатися такою діяльністю; наявність капіталу, достатнього для започаткування власної справи; здатність підприємця управляти капіталом, готовність до реалізації нових ідей, націленість на успіх; самостійність у виборі форм і напрямів підприємницької діяльності, організації виробничо-господарських процесів та управління ними; свобода у підприємницькій діяльності повинна бути достатньою для успішної роботи, однак не завдавати шкоди споживачам, державі і суспільству в цілому.

Суб'єктами підприємницької діяльності в Україні є:

1) юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

Відповідно до Господарського кодексу в Україні можуть діяти: господарські товариства (а саме: товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, акціонерні товариства, командитні товариства), державні підприємства, кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, корпорації та об’єднання, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства. Значною мірою від вдало обраної організаційно-правової форми залежить успіх подальшої підприємницької діяльності. Ефективними для певного місця та часу повинні бути визнані ті форми підприємництва, які дозволяють максимально результативно використовувати наявний виробничий апарат, виробничу і соціальну інфраструктуру, трудові, інтелектуальні і природні ресурси, наявні економічні, перш за все ринкові і правові відносини.

У другому розділі – “Оцінка розвитку підприємництва в аграрному секторі регіону та його основних чинників” – проведено аналіз сучасного розвитку аграрного підприємництва, розглянуто соціально-економічні аспекти розвитку фермерських господарств, виявлено територіальні особливості підприємництва в мікрорегіонах.

На сьогодні частка сільськогосподарських підприємств у загальному виробництві продукції сільського господарства надзвичайно низька. Якщо в 1990 р. вона становила 54,9%, то до 2003 р. знизилася до 9,3%. Лише з 2004 р. розпочався процес поступового підвищення питомої ваги сільськогосподарських підприємств у валовій продукції сільського господарства. У 2006 р. вона становила 12,9%.

Упродовж 2001 – 2006 рр. обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств Львівської області в порівнянних цінах 2005 року збільшився з 3737,0 до 4264,7 млн. грн. У сільськогосподарських підприємствах темпи зростання обсягів виробництва були значно вищими. При загальному зростанні валової продукції з 346,5 до 550,9 млн. грн. в галузі рослинництва вона збільшилася з 191,3 до 246,9 млн. грн. (на 29,1%), а в галузі тваринництва – з 155,2 до 304,0 млн. грн. (на 95,9%). У 2006 р. сільськогосподарські підприємства Львівської області виробляли лише 51,9% від загального обсягу виробництва в 1995 р.

При загальному зростанні обсягів виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах відбувалися значні зміни у виробничій структурі. Виробництво окремих видів продукції, як і в попередні роки, скорочувалося, а інших, навпаки, розширювалося прискореними темпами. Збереження існуючих тенденцій у кінцевому рахунку може призвести до формування монокультури в сільськогосподарському виробництві у сільськогосподарських підприємствах.

Протягом 2002–2006 рр. загальна кількість сільськогосподарських підприємств у Львівській області зменшилася з 486 до 322 (табл. 1). За досліджуваний період площа сільськогосподарських угідь у користуванні сільськогосподарських підприємств зменшилася з 316 до 177 тис. га, а в розрахунку на одне підприємство – з 650 до 550 га.

Незважаючи на значне погіршення ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств, їм вдалося дещо збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, перетворити виробництво із збиткового у прибуткове. Загальна маса отриманих прибутків у 2006 р. досягла 164,0 млн. грн., або ж 509,3 тис. грн. у розрахунку на одне підприємство. Рівень рентабельності у 2003 – 2006 рр. коливався дуже незначно – від 18,0% до 22,6%. У той час як ще зовсім недавно – у 2002 р. – він становив -2,7%, а загальна маса збитків у розрахунку на одне сільськогосподарське підприємство становила 12,3 тис. грн.

В основі значного покращання показників економічної ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах на тлі погіршення їх ресурсного забезпечення, а також певного зростання обсягів виробництва можуть лежати лише дві основні причини: зниження собівартості одиниці продукції або покращання цінових умов реалізації сільськогосподарської продукції. Проведений аналіз цих показників показав, що основну роль у підвищенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відіграли значні цінові зрушення на ринках, якими скористалися сільськогосподарські підприємства.

Таблиця 1

Основні показники роботи сільськогосподарських підприємств

Львівської області

Показник | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. | 2006 р. | 2006 р. до 2002р.,%

Кількість підприємств | 486 | 451 | 410 | 365 | 322 | 66,3

Площа сільськогосподарських угідь, тис. га |

316 |

257 |

235 |

210 |

177 |

56,0

Те ж на 1 підприємство, га |

650 |

570 |

573 |

575 |

550 |

84,6

Вартість основних засобів, млн. грн. |

2314,0 |

1995,3 |

1795,3 |

1897,0 |

1852,5 |

80,1

Те ж на 1 підприємство, млн. Грн. |

4,76 |

4,42 |

4,38 |

5,20 |

5,75 |

120,8

Кількість працівників, тис. чол. |

32,4 |

23,6 |

18,4 |

15,8 |

12,6 |

38,9

Те ж на 1 підприємство, чол. |

67 |

52 |

45 |

43 |

39 |

58,2

Прибуток, млн. грн. | -6,0 | 45,0 | 54,0 | 61,0 | 164,0 | Х

Те ж на 1 підприємство, тис. грн. |

-12,3 |

99,8 |

131,7 |

167,1 |

509,3 |

Х

Рівень рентабельності усієї діяльності, % |

-2,7 |

18,0 |

19,1 |

17,3 |

22,6 |

Х

Аналіз індексів цін реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами показав високі темпи їх зростання. При загальному їх зростанні впродовж 2001 – 2006 рр. щодо всіх видів сільськогосподарської продукції на 61,0%, для продукції рослинництва цей показник становив 57,1%, а для продукції тваринництва – 79,1%. Якщо врахувати, що інтегрований індекс інфляції за досліджуваний період становив 57,7%, то можна зазначити, що ціни на продукцію рослинництва зростали темпами, нищими від темпів інфляції, а темпи зростання цін на продукцію тваринництва випереджали їх більше ніж в 1,4 раза. Таким чином, в основі покращання показників економічної ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах лежало насамперед значне покращання цінових умов реалізації продукції тваринництва, що забезпечило його прибутковість.

Зростання економічної ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах не стало закономірністю, а є результатом тимчасового покращання цінових співвідношень на ринку, які можуть змінитися під впливом різноманітних загальноекономічних, політичних чи адміністративних чинників. Таке зростання зможе стати стабільним за умови покращання ресурсозабезпеченості виробництва, здешевлення сільськогосподарської продукції, покращання управління галуззю в цілому, а також кожним окремим сільськогосподарським підприємством.

Ефективний розвиток регіонального АПК, зокрема сільського господарства, значною мірою визначається дією територіальних чинників, насамперед природно- кліматичними та соціально-економічними особливостями мікрорегіонів. Використовуючи методи кореляційно-регресійного та кластерного аналізу, ми розподілили адміністративні райони Львівської області на різні групи за сприятливістю соціально-економічного середовища для розвитку аграрного бізнесу. Всього було відібрано 20 статистичних показників. Окремі з них стосувалися всього населення адміністративних районів, а інші – лише сільського населення. Такий підхід є обґрунтованим, оскільки рівень сприятливості соціально-економічного середовища для розвитку аграрного підприємництва є похідним від аналогічного середовища для всіх видів бізнесу. Відібрані показники виявилися такими: x1 – капітальні інвестиції на одну особу, грн.; x2 – видатки місцевих бюджетів на одну особу, грн.; x3 – товарообіг роздрібної торгівлі на одну особу, грн.; x4 – середньомісячна заробітна плата одного працівника, грн.; x5 – питома вага збиткових підприємств та організацій, %; x6 – питома вага осіб працездатного віку серед сільського населення, %; x7 – коефіцієнт народжуваності (на 1000 чол. сільського населення); x8 – рівень безробіття, %; x9 – питома вага найманих працівників у загальній чисельності населення, %; x10 – питома вага вибулих протягом року працівників у штатній їх чисельності, %; x11 – кількість підприємств-юридичних осіб, суб’єктів підприємницької діяльності на 1000 чол. населення; x12 – обсяг реалізованої ними продукції (робіт, послуг) на одну особу за рік, грн.; x13 – питома вага зайнятих у сільськогосподарських підприємствах у загальній чисельності найманих працівників, %; x14 – питома вага валової продукції сільськогосподарських підприємств у загальній її вартості у всіх категоріях господарств, %; x15 – кількість фермерських господарств на 1000 чол. сільського населення, %; x16 – кількість тракторів усіх марок (без тракторів, на яких змонтовано машини) на 100га сільськогосподарських угідь у сільськогосподарських підприємствах; x17 – кількість працівників сільськогосподарських підприємств на 100га сільськогосподарських угідь, чол.; x18 – грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.; x19 – питома вага ріллі в сільськогосподарських угіддях, %; x20 – чисельність поголів’я великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь у сільськогосподарських підприємствах, голів.

На першому етапі дослідження необхідно було визначити взаємний вплив визначеного кола показників, з тим, щоб виокремити найбільш значимі серед них. З цією метою визначалися коефіцієнти парної кореляції, які були розміщені в матриці 20х20. Оскільки наявність великої кількості показників парної кореляції ускладнює процес їх аналізу, було введено низку обмежень, зокрема встановлено певний пороговий рівень значимості на основі критерію Стьюдента. До подальшого аналізу залучалися лише ті наявні в матриці коефіцієнти парної кореляції, які були більшими від ¦0,3¦.

Другий етап дослідження передбачав визначення кола основних показників, які характеризують рівень сприятливості соціально-економічного середовища для розвитку аграрного підприємництва в адміністративних районах Львівської області. У результаті проведеного аналізу було відібрано 12 показників: x2, x3, x8, x9, x10, x12, x13, x15, x16, x17, x18, x20.

Наступним етапом вивчення підприємницької активності сільського населення стало групування адміністративних районів Львівської області за її рівнем. Основою для групування стали 12 дібраних на попередньому етапі показників. З цією метою використано таку різновидність економіко-математичних методів, як кластерний аналіз.

Таблиця 2

Групування адміністративних районів Львівської області за рівнем

сприятливості соціально-економічного середовища для розвитку сільськогосподарського підприємництва

Район | Інтегральний індекс сприятливості середовища |

Район | Інтегральний індекс сприятливості середовища

Високий | Нижчий від середнього

Сокальський | 12,02 | Жовківський | 1,23

Радехівський | 6,51 | Самбірський | -0,47

Стрийський | 5,29 | Дрогобицький | -1,11

Бродівський | 5,08 | Жидачівський | -1,53

Миколаївський | -3,82

Середній | Низький

Пустомитівський | 4,31 | Городоцький | -4,48

Яворівський | 4,30 | Перемишлянський | -6,92

Золочівський | 4,18 | Старосамбірський | -8,98

Камянка-Бузький | 2,94 | Турківський | -10,75

Буський | 2,20 | Сколівський | -12,00

Мостиський | 2,01

Результати кластерного аналізу можуть використовуватися як основа для диференціації загальної економічної політики регіональних органів державного управління, яка повинна спрямовуватися на поступове згладжування територіальних відмінностей в економічному середовищі для сільськогосподарського підприємництва.

У третьому розділі – “Основні напрями підвищення ефективності аграрного підприємництва” – обґрунтовано перспективні параметри розвитку аграрного підприємництва, розроблено основні напрями вдосконалення його державного регулювання та заходи з оптимізації складу і розміру інтегрованих та кооперативних формувань, удосконалення внутрігосподарських відносин.

Сільськогосподарські підприємства в сучасних умовах можуть розширювати свою діяльність лише при умові скорочення обсягів особистих селянських господарств та використання їх матеріально-технічних засобів, насамперед земельних ресурсів. Подальші розрахунки показують, що певні економічні передумови для цього вже є.

Перспективи можливого розвитку певного соціально-економічного явища в економічній науці досить достовірно оцінюються на основі аналізу упущених вигод (альтернативних затрат). При аналізі доходів населення порівнюються фактичні доходи домогосподарств від тієї чи іншої діяльності і можливі (упущені) вигоди, які вони могли б отримати при іншій економічній поведінці та використанні наявних ресурсів. Для оцінки можливостей альтернативного використання ресурсів домогосподарств ми досліджували обсяги виробництва продукції сільського господарства середньостатистичним особистим селянським господарством.

У процесі оцінки упущених вигод домогосподарств унаслідок ведення особистого господарства виникає проблема вартісної оцінки виробленої всередині господарства сільськогосподарської продукції. На нашу думку, таку оцінку слід робити за середніми цінами придбання відповідних видів продовольчих товарів у закладах торгівлі. Обсяги виробництва окремих видів продукції сільського господарства був занадто великим як для забезпечення продовольчих потреб сімей, а інших – недостатнім. З огляду на основну мету функціонування особистого господарства – забезпечення потреб сільських сімей у продуктах харчування – його виробничу структуру не можна вважати раціональною.

У таблиці 3 проведено порівняння величини фактичних затрат праці на виробництво продукції в особистих господарствах із умовними (при умові, що ця продукція вироблялася б у сільськогосподарських підприємствах). Загальні затрати праці в результаті переміщення виробництва з особистих господарств у сільськогосподарські підприємства зменшилися б з 206,5 до 106,4 млн. людино-годин, тобто на 100,1 млн. л/год. Такі величезні зекономлені затрати праці могли б бути ефективно використаними в інших сферах народного господарства.

Таблиця 3

Розрахунок економії затрат праці за рахунок переміщення виробництва продукції з особистих селянських господарств у сільськогосподарські підприємства

Вид продукції | Затрати праці на 1 ц продукції, л/год. | Вироб-ництво продукції в особис-тих се-лянських господа-рствах, тис. т | Всього затрат праці, млн. год. | Економ-мія за-трат праці, млн. л/год. | В особистих селянських господар-рствах | В сільсько-господар-ських під-приєм-ствах | В особистих селянських господар-ствах | В сільсько-господар-ських під-приєм-ствах | Зерно (у вазі після доробки) |

4,4 |

2,7 |

341,9 |

15,0 |

9,2 |

5,8 | Цукрові буряки | 2,3 | 1,0 | 205,7 | 4,7 | 2,1 | 2,6 | Картопля | 6,3 | 3,2 | 1290,6 | 81,3 | 41,2 | 40,1 | Овочі | 9,5 | 6,9 | 366,2 | 34,8 | 25,3 | 9,5 | Фрукти і ягоди | 15,6 | 8,4 | 73,2 | 1,1 | 0,6 | 0,5 | М'ясо усіх видів | 385,7 | 116,8 | 109,9 | 42,4 | 12,8 | 29,6 | Молоко | 20,7 | 12,9 | 899,2 | 18,6 | 11,6 | 7,0 | Яйця | 20,6 | 8,5 | 419,9 | 8,6 | 3,6 | 5,0 | Всього | х | х | х | 206,5 | 106,4 | 100,1 |

В цілому по області при умові переміщення виробництва продукції з особистих селянських господарств у сільськогосподарські підприємства загальна чисельність вивільнених працівників становитиме 52,7 тис. чол. Зайнятими в сільськогосподарському виробництві залишаться 56,0 тис. працівників.

Особливу роль у розвитку аграрного підприємництва повинні відіграти органи місцевого самоврядування. Активізувати місцеві підприємницькі ініціативи можна на рівні адміністративної області чи району. Районні ради та районні державні адміністрації мають достатньо повноважень для того, щоб спрямувати місцеві фінансові та людські ресурси для активізації аграрного бізнесу. Одним із напрямів діяльності місцевих органів повинно стати поліпшення соціально-економічного середовища для ведення аграрного підприємництва, зокрема його вирівнювання в мікрорегіонах. Тільки на місцевому рівні можна здійснити цілеспрямовані заходи щодо покращення дії тих чинників, які визначені в попередньому розділі роботи.

Проведене дослідження свідчить, що перспективи розвитку аграрного, зокрема сільськогосподарського, підприємництва слід умовно розділити на дві складові: перша – це створення сприятливих соціально-економічних умов для розширеного відтворення вже існуючих підприємств, друга – створення умов для розширення сфери підприємництва і залучення до нього більшого кола наявних ресурсів (рис. 2).

Важливим напрямом розвитку аграрного підприємництва та зростання ефективності функціонування агропромислових формувань є забезпечення завершеності циклу виробництва та реалізації готової продукції. У зв’язку з цим доцільним є об’єднання сільськогосподарських і переробних підприємств з торговельними структурами в різноманітні агропромислові формування – від комбінатів і концернів до торговельно-збутових кооперативів. Це дозволяє здійснювати контроль за реалізацією продукції на ринку без посередників відповідно до ринкової кон’юнктури.

При визначенні доцільності створення тієї чи іншої інтегрованої структури насамперед слід враховувати: особливості застосовуваних технологій; показники фінансової стійкості учасників; ступінь взаємної значимості підприємств.

Основною ланкою АПК, спроможною взяти на себе роль інтегратора і забезпечити організацію агропромислового виробництва, є, передусім, великі переробні підприємства. Головними завданнями інтегрованих формувань є забезпечення скоординованої діяльності різних організаційно-правових господарських структур, економічної та соціальної зацікавленості кожного партнера в одержанні високого кінцевого результату, кращої організації аграрного ринку.

Одним із найбільш ефективних виходів із ситуації, яка склалася в АПК, є інтеграція капіталів підприємств на холдинговій основі. Формування контрольного пакета акцій холдингу можуть ініціювати переробні, торговельні та інші підприємства, зацікавлені у збільшенні обсягів сільськогосподарської продукції, створенні надійної сировинної бази, розширенні товарообігу продуктів харчування. Одержавши контрольний пакет акцій, таке формування перетворюється в материнську компанію, яка впроваджує в життя відповідні заходи організаційного та економічного характеру.

Рис. 2. Основні напрями вдосконалення державного регулювання розвитку аграрного підприємництва.

Перспективним напрямом створення сприятливих економічних умов для розвитку аграрного підприємництва є реформування великих сільськогосподарських підприємств в асоціацію кооперативів. Результативність діяльності асоціації зумовлюється ступенем досконалості внутрішньоекономічних відносин у суспільному виробництві, що складаються між самостійними кооперативами та окремими виробничими підрозділами всередині підприємства. Для цього необхідне формування такого типу розвитку внутрішньогосподарського товарного ринку на основі внутрішніх товарно-грошових відносин, завдяки якому посилюється комерціалізація діяльності виробничих підрозділів. Розвиток цих процесів стає можливим лише за умови регулювання економічних відносин на основі внутрішніх і зовнішніх цін і тарифів. Господарська діяльність виробничих кооперативів повинна бути спрямована на використання цін на продукцію, яка реалізується, та на ціни матеріально-технічних ресурсів і тарифи обслуговуючих кооперативів за надані послуги.

ВИСНОВКИ

1. Аграрне підприємництво є ініціативною, самостійною діяльністю громадян та їх об'єднань, спрямованою на отримання доходу, здійснюваною на свій ризик і під майнову відповідальність у межах визначених організаційно-правових форм, що функціонують в аграрному секторі економіки. Це історично зумовлене, комплексне соціально-економічне явище, що проявляється через систему суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства. Суть підприємництва розкривається в теоретичному (категоріальному) і практичному аспектах: на рівні суспільства в цілому – як фактор суспільного виробництва і рушійна сила науково-технічного прогресу; на рівні підприємства – як специфічна поведінкова схема (стратегія взаємовідносин з учасниками ринкового процесу); на рівні особи – як сукупність певних психологічних характеристик.

2. В аграрному секторі економіки підприємництво здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах на вибір підприємця. На даний час реально сформовані три основні типи підприємницьких структур: невеликі – фермерські господарства; середні – приватні, товариства з обмеженою відповідальністю та фермерські господарства, розширені за рахунок оренди земельних і майнових паїв; великі – переважно корпоративного типу (акціонерні товариства відкритого і закритого типу, кооперативи).

3. Ефективною слід вважати ту форму підприємництва, яка дозволяє примножувати і зміцнювати власність, максимально результативно використовувати наявний капітал і працю. Потенціальний підприємницький хист сільського населення може успішно реалізуватися лише в умовах сприятливого економічного середовища. Тому необхідним є завершення формування інфраструктури ринку (торгових бірж, домів, аукціонів, заготівельних пунктів, продовольчих ринків тощо). Вимагає докорінного вдосконалення механізм кредитування аграрного підприємництва, особливо дрібного приватного сектора.

4. Результатом загальної соціально-економічної кризи в нашій країні стало значне зниження ролі підприємств у виробництві сільськогосподарської продукції. Впродовж 1990 – 2006 рр. їх питома вага у вартості валової продукції сільського господарства Львівської області знизилася з 54,9% до 12,9%. Основну частину продукції виробляють натуральні чи напівнатуральні дрібні особисті селянські господарства. Однак у 2003 – 2006 рр. при значному погіршенні ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств їм вдалося дещо збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, перетворити сільськогосподарське виробництво із збиткового у прибуткове. Основним чинником підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва стали значні цінові зрушення на агропродовольчому ринку, якими скористалися сільськогосподарські підприємства.

5. Характерною рисою розвитку аграрного підприємництва є значна диференціація показників економічної ефективності діяльності підприємницьких структур Львівської області в розрізі адміністративних районів. Вона зумовлена дією багатьох чинників, які мають виражений територіальний характер. У результаті кластерного аналізу виділено чотири групи адміністративних районів Львівської області за рівнем сприятливості соціально-економічного середовища розвитку аграрного підприємництва. До першого кластера віднесено адміністративні райони з інтегральним індексом понад 5,0, до другої групи районів – від 2,0 до 4,5, до третьої – від 1,9 до -4,0, до четвертої – усі інші райони. Виділення кластерів дозволяє проводити достовірну оцінку ефективності діяльності органів місцевої влади щодо стимулювання розвитку сільськогосподарського підприємництва. Результати кластерного аналізу можуть використовуватися як основа для диференціації загальної економічної політики регіональних органів державного управління, яка повинна спрямовуватися на поступове згладжування територіальних відмінностей у соціально-економічному середовищі для сільськогосподарського підприємництва.

6. Розвиток аграрного, насамперед сільськогосподарського, підприємництва відповідає інтересам виробників і споживачів агропродовольчої продукції, суспільства в цілому. Переміщення виробництва сільськогосподарської продукції з особистих господарств до сільськогосподарських підприємств забезпечує значну економію затрат суспільної праці. Прогнозні розрахунки показують, що прямі затрати праці в результаті такого переміщення в сільському господарстві Львівської області зменшились би з 206,5 до 106,4 млн. людино-годин, тобто на 100,1 млн. людино-годин. Вивільнені працівники (52,7 тис. чол.) могли б ефективніше використовуватися в позасільськогосподарських сферах економіки. Чисельність зайнятих у сільськогосподарському виробництві зменшилась би до 56,0 тис. працівників. Серед адміністративних районів області найбільшої чисельності вивільнених працівників слід очікувати в Жовківському та Сокальському, а найменшої – у Сколівському.

7. Основними заходами з удосконалення державної політики, спрямованої на прискорений розвиток аграрного підприємництва, повинні стати: підвищення рівня зайнятості міського і сільського населення, зростання заробітної плати та пенсій, доходів представників малого бізнесу; удосконалення і забезпечення стабільності та прозорості господарського законодавства; удосконалення системи оподаткування, фінансування та кредитування аграрної сфери для забезпечення сприятливих економічних умов розвитку аграрного підприємництва; припинення мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, удосконалення механізму оренди земель з метою спрощення механізму формування цілісних земельних масивів; раціоналізація бюджетної підтримки аграрної сфери, насамперед сільськогосподарського виробництва; реалізація урядових заходів зі стимулювання інвестицій у підприємствах аграрної сфери, розробка національної та регіональних програм залучення коштів трудових мігрантів з-за кордону; удосконалення ринкового регулювання агропродовольчої сфери, поліпшення товаропросування між виробниками та споживачами продовольчих товарів; державна підтримка розвитку інтеграційних та процесів кооперації в АПК; розробка і реалізація освітніх програм, спрямованих на підготовку кваліфікованих кадрів для аграрного підприємництва.

8. Важливим напрямом розвитку аграрного підприємництва та зростання ефективності функціонування агропромислових формувань є забезпечення завершеності циклу виробництва та реалізації готової продукції. У зв’язку з цим доцільним є об’єднання сільськогосподарських і переробних підприємств з торговельними структурами в різноманітні агропромислові формування – від комбінатів і концернів до торговельно-збутових кооперативів. При визначенні доцільності створення тієї чи іншої інтегрованої структури насамперед слід враховувати: особливості застосовуваних технологій; показники фінансової стійкості учасників; ступінь взаємної значимості підприємств. Основною ланкою АПК, спроможною взяти на себе роль інтегратора і забезпечити організацію агропромислового виробництва, є, насамперед, великі переробні підприємства.

9. Перспективним напрямом створення сприятливих економічних умов для розвитку аграрного підприємництва є реформування великих сільськогосподарських підприємств в асоціацію кооперативів. Результативність діяльності асоціації зумовлюється ступенем досконалості внутрішньоекономічних відносин у суспільному виробництві, що складаються між самостійними кооперативами та окремими виробничими підрозділами всередині підприємства. Для цього необхідне формування такого типу розвитку внутрішньогосподарського товарного ринку на основі внутрішніх товарно-грошових відносин, завдяки якому посилюється комерціалізація діяльності виробничих підрозділів. Розвиток цих процесів стає можливим лише за умови регулювання економічних відносин на основі внутрішніх і зовнішніх цін і тарифів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Артимяк З. Фермерство Львівщини: проблеми становлення і розвитку // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК.– 2001. – № 8. – С.462-468.

2. Артимяк З. Підприємництво в АПК і держава: поєднання інтересів // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК.– 2004. – № 11(2). – С.88-92.

3. Артимяк З. Особисті селянські господарства: стан, проблеми та перспективи // Вісник Львівського державного аграрного університету: Економіка АПК. – Львів: Львів.