КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

БІЛОЗЬОРОВ ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ

УДК 34.0(09)

ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук Заяць Наталія Володимирівна, Київський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри теорії держави та права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Стеценко Семен Григорович,

Національна академія прокуратури України, професор кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, професор

Бобровник Світлана Василівна,

Київський університет права НАН України, проректор

Захист відбудеться “27” березня 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1

Автореферат розісланий “25” лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З набуттям незалежності України, у країні розпочалися демократичні перетворення, спрямовані на формування громадянського суспільства, розбудову соціальної, правової держави, у якій, згідно з Конституцією, визначено головний зміст та спрямованість її діяльності – забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення належних гарантій їх реалізації. Проте сучасний стан правового статусу людини в Україні в різних сферах соціального життя свідчить про недосконалість та розбалансованість механізму забезпечення прав і свобод особи, зокрема про нерозвинутість такого складового елемента, як правові гарантії.

Реальність прав і свобод людини та громадянина полягає в тому, що права та свободи, гарантовані державою, не можуть бути скасовані, а під час прийняття нових законів або внесення до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що також свідчить про необхідність постійного розроблення наукової проблематики правових гарантій.

Актуальність обраної теми визначається й тим, що Україна як член Ради Європи відповідно до Паризької Хартії для нової Європи від 21 листопада 1990 року взяла на себе обов’язки приєднатися до міжнародних стандартів у галузі прав людини, створити правові гарантії їх реалізації, які ґрунтуються на загальновизнаних міжнародно-правових засадах, закріплених у відповідних міжнародно-правових нормах.

Отже, правові гарантії характеризують не тільки фактичний та нормативно-визначений правовий статус особи в суспільстві, а й рівень чинної в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі.

Гарантії прав і свобод людини в радянському суспільстві стали предметом дослідження у працях радянських учених Л.Д. Воєводіна, Г.В. Мальцева, В.А. Патюліна, І.В. Ростовщикова, К.Б. Толкачова та ін.

Питання правових гарантій були опрацьовані такими відомими російськими вченими як: С.С. Алексєєв, О.В. Аграновська, А.Б. Венгеров, М.В. Вітрук, В.А. Карташкін, В.М. Корельський, О.Є. Кутафін, В.В. Лазарєв, О.А. Лукашева, І.І. Лукашук, М.С. Малеїн, А.В. Малько, Г.М. Манов, М.М. Марченко, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, В.Д. Перевалов, А.Ф. Черданцев, В.Є. Чіркін, В.М. Хропанюк, Ю.А. Юдін тощо.

Завдяки зусиллям вітчизняних науковців накопичено значний теоретичний матеріал з проблематики правових гарантій. У дослідженні використані положення, які розробили у своїх працях В.Б. Авер’янов, В.Д. Бабкін, С.В. Бобровник, С.Д. Гусарєв, М.М. Гуренко, К.Г. Волинка, Т.М. Заворотченко, А.П. Заєць, Р.А. Калюжний, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, М.В. Костицький, С.Л. Лисенков, І.Й. Магновський, О.Г. Мурашин, О.В. Негодченко, А.Й. Олійник, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіх, Н.А. Пелих, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, А.О. Селіванов, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, А.І. Хальота, Ю.С. Шемшученко та інші дослідники.

Нормативно-правову базу дисертації становлять: Конституція України, конституції зарубіжних країн, чинні закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються теми дослідження.

Потрібно відмітити й те, що за останній період в Україні захищено дисертації, які містять науковий аналіз окремих аспектів із забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності міліції. Проте ці праці не містять комплексного аналізу до правових гарантій прав і свобод в діяльності міліції як окремого правового інституту. Проблеми, які пов’язані з правовими гарантіями прав і свобод людини та громадянина в діяльності міліції, потребують додаткового опрацювання, формулювання теоретичних та практичних висновків і рекомендацій щодо її удосконалення. Тому дослідження правових гарантій прав і свобод людини та громадянина в діяльності міліції є актуальною науковою проблемою, вирішення якої сприятиме розвитку механізмів реалізації права, а також удосконаленню правових основ діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему наукового дослідження затверджено вченою радою Національної академії внутрішніх справ України, протокол № 1 від 27 січня 2004 року. Роботу виконано відповідно до тематики пріоритетних дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 635 від 30 червня 2002 року “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України”, вона відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 року “Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”.

Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми, метою дисертаційного дослідження є: у теоретичному аспекті – з’ясування загальних засад і практичних проблем правових гарантій прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції; у практичному аспекті – розроблення та підготування рекомендацій щодо удосконалення національного законодавства, яке регулює діяльність міліції України. Для досягнення цієї мети було поставлено такі основні завдання:

- охарактеризувати історичний аспект теоретико-методологічних засад досліджень гарантій прав і свобод людини та громадянина;

- з’ясувати місце та роль правових гарантій в системі гарантій прав і свобод людини та громадянина;

- сформулювати авторське визначення правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, розкрити їх зміст;

- проаналізувати правові основи діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина та підготувати комплексну характеристику повноважень міліції у цій галузі;

- конкретизувати роль та місце міліції в системі гарантування прав і свобод людини та громадянина;

- визначити ступінь ефективності інституту правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, виявити недоліки в їх нормативному регулюванні та вказати на можливі шляхи подальшого розвитку;

- сформулювати пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правових основ діяльності міліції в контексті посилення правових гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Об’єктом дослідження є система гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Предметом дослідження є правові гарантії прав і свобод людини та громадянина та їх реалізація у сфері діяльності міліції України.

Методи дослідження обрано з урахуванням мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження. Методологічною основою цього дослідження є система взаємодоповнювальних філософських, загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціально-наукових методів. Філософські методи дали змогу визначити основні властивості правових гарантій, які знаходяться у взаємодії з іншими елементами механізму забезпечення прав і свобод особи. Серед загальнонаукових та конкретно-наукових методів дослідження застосовувалися зокрема: аналіз (під час розгляду ознак гарантій прав і свобод людини та громадянина); синтез (на основі розгляду ознак правових гарантій наводиться визначення автора); за допомоги структурного методу розглянуто внутрішню будову правових гарантій як єдності матеріальної та нормативної складових; системний метод надав можливість розглянути правові гарантії як елемент механізму забезпечення прав і свобод особи; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення правових гарантій.

Крім вищезазначених, на різних етапах дослідження проблем правових гарантій використовувалися також історичний, порівняльно-правовий, аксіологічний, герменевтичний та соціологічний методи. Так, використання історичного методу дало змогу дослідити походження і розвиток феномену гарантій прав і свобод людини та громадянина. Порівняльно-правовий метод використовувався для виявлення загального та особливого в досліджуваних явищах, пізнання різноманітних історико-правових щаблів їх розвитку, визначення напрямків подальшого удосконалення правових гарантій. Для з’ясування соціального значення, суспільної та правової цінності правових гарантій застосовувався аксіологічний метод. Герменевтичний метод сприяв пізнанню правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, що містяться у проаналізованих документах. Соціологічний метод використовувався для виявлення і пояснення впливу соціальних чинників на сферу правових гарантій у діяльності працівників міліції щодо забезпечення прав і свобод людини.

Зі спеціально-наукових методів було використано спеціально-юридичний, формально-правовий та інші, які дали змогу виявити роль й місце правових норм у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що за характером і змістом розглянутих у дисертації питань вона є одним із перших у вітчизняній теорії та практиці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим аналізові правових гарантій прав і свобод людини та громадянина у діяльності міліції України. Проведене дослідження дало можливість, сформулювати й аргументувати основні положення, які відображають наукову новизну:

вперше:

- з’ясовано, що змістом правових гарантій є правові умови, які сприяють реальності прав і свобод людини та громадянина. Функціональне призначення правових гарантій полягає у впливі на реалізацію прав і свобод людини та громадянина, конкретизується у функціях їх забезпечення, охорони та захисту;

- визначено як системні властивості правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, так і відносну самостійність кожного виду правових гарантій у забезпеченні їх реалізації;

- сформульовано пропозиції щодо подальшого зміцнення системи правових гарантій прав і свобод та удосконалення діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

удосконалено:

- визначення поняття “правових гарантій”, під яким слід розуміти правові умови, засоби та способи, що визначають процедуру, за допомоги якої особа може фактично здійснювати свої права і свободи у спосіб та за формою, що закріплені національним законодавством держави й актами міжнародного права;

- розуміння механізму дії правових гарантій, що доцільно визначити як комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих правових умов, засобів та способів забезпечення і реалізації прав й свобод людини та громадянина;

набули подальшого розвитку:

- наукові уявлення щодо виникнення, становлення та розвитку правових гарантій прав і свобод людини та громадянина й описано їх з огляду на сучасні тенденції;

- наукові знання щодо конституційно-правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також їх нормативного визначення в законах України і підзаконних нормативно-правових актах, що регулюють діяльність міліції.

Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми дослідження і новизною розв’язаних у дисертації проблем правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також удосконалення правових основ діяльності міліції.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертації можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення проблеми функціонування інституту правових гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також підготування концепцій удосконалення діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

- у процесі правотворчості – як теоретичні засади для розроблення законопроектів, що регламентують діяльність міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

- у навчальному процесі – під час викладання таких навчальних дисциплін, як “Теорія держави та права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи й обов’язки людини та громадянина”;

- у просвітницькій роботі – для пропагування правових знань з метою підвищення правової культури населення та зміцнення авторитету підрозділів міліції.

Апробація результатів дисертації. Автором підготовлено пропозиції щодо змін тексту окремих статей Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України “Про міліцію”, які були направлені до Верховної Ради України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 4 квітня 2006 року № /15-460).

Окремі наукові положення дисертації використовуються в навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ під час викладання навчальної дисципліни “Теорія держави та права” (акт впровадження від 28 жовтня 2005 року).

Теоретичні засади, висновки та пропозиції в межах питань, що досліджувалися, були апробовані та опубліковані: на Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 2004); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2004); Міжнародній науковій конференції “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м. Дніпропетровськ, 2005); Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління НАВСУ “Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 2005); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (м. Київ, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців “Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2005); Міжнародній науковій конференції “Треті юридичні читання” (м. Київ, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в десяти наукових публікаціях автора, чотири з яких надруковано у фахових виданнях України.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається зі вступу, двох розділів, які включають шість підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 194 сторінки рукописного тексту, із них основний текст дисертації – 164 сторінки, додатки – на 11 сторінках, список використаних джерел – на 19 сторінках (220 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; окреслено мету й основні завдання; визначено об’єкт та предмет дослідження; схарактеризовано методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів; наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження; відомості про обсяг і структуру роботи.

Перший розділ “Загальна характеристика правових гарантій прав і свобод людини та громадянина” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню виникнення, становлення та розвитку наукової думки щодо правових гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Підрозділ 1.1. “Теоретико-методологічні засади дослідження гарантій прав і свобод людини та громадянина” присвячений обґрунтуванню вибору методології дослідження гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Проблематика гарантій прав і свобод людини та громадянина складна й багатогранна, а тому в дослідженні було використано філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Філософські методи дали змогу визначити основні властивості гарантій прав і свобод людини та громадянина. З-поміж загальнонаукових та конкретно-наукових методів дослідження було застосовано: аналіз і синтез, дедукцію та індукцію – для формулювання висновків, понять, розгляду ознак гарантій прав і свобод людини та громадянина; за допомоги структурного методу розглянуто внутрішню будову правових гарантій як єдності матеріальної та нормативної складових; системний метод надав можливість схарактеризувати правові гарантії як елемент механізму забезпечення прав і свобод особи; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення правових гарантій. На різних етапах дослідження проблем правових гарантій використовувалися також історичний, порівняльно-правовий, аксіологічний, герменевтичний та соціологічний методи.

Зі спеціально-наукових методів були використані спеціально-юридичний, формально-правовий та інші, які дали змогу визначити роль і місце правових норм у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції. За допомоги вказаного інструментарію досліджено історію виникнення гарантій прав і свобод людини та громадянина у працях стародавніх мислителів: Платона, Арістотеля, Епікура, Протагора, Цицерона, які в подальшому розвивалися у правових вченнях Г. Гроція, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є та ін. Потрібно зазначити, що мислителі не надавали належної уваги гарантіям прав і свобод людини, а свої роздуми спрямовували на розвиток і становлення держави. Проте, їх праці стали основоположними для подальших досліджень прав людини та їх гарантій.

Розвиток світової правової думки важко уявити без філософсько-правової культури України. Українські мислителі (П. Орлик, Г.С. Сковорода, Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, М.С. Грушевський, Б.О. Кістяківський та ін.) розглядали теорію існування соціальної держави, де необхідними умовами її існування були права і свободи людини. У такому контексті держава постає як середовище існування в людини її прав та свобод. За таких умов державу необхідно трактувати як гаранта прав людини.

Предметом дослідження мислителів були права і свободи людини, а не їх гарантії. За розвитку суспільно-правових відносин, дослідники поставили питання щодо гарантій прав людини, проте вони визначалися комплексно, нерозривно одне від одного. У цей період не було виокремлено та сформульовано поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних науковців нині накопичено значний теоретичний матеріал з проблематики гарантій прав і свобод людини та громадянина. Розвиток сучасних наукових досліджень гарантій прав і свобод людини та громадянина відбувається внаслідок плідної праці українських учених. У сучасних умовах формування правової держави підвищується інтерес до проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина як в Україні, так і в іноземних державах.

Спираючись на дослідження поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина, було сформульовано власне поняття цього інституту: по-перше, це правові умови, за яких можлива найповніша і всебічна реалізація прав і свобод особи; по-друге, правові засоби і способи, які ефективно забезпечують охорону і захист прав та свобод особи у разі їх порушення.

У підрозділі 1.2. “Правові гарантії в системі гарантування прав і свобод людини та громадянина в Україні” проаналізовано поняття та види гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також визначено механізм взаємодії правових гарантій із загальними гарантіями.

Внаслідок дослідження системи гарантування прав і свобод людини та громадянина було виокремлено ознаки, що притаманні правовим гарантіям:

по-перше, правові гарантії спрямовані на забезпечення прав і свобод та визначаються компетенцією державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, посадових і службових осіб;

по-друге, вони є обов’язком державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, посадових і службових осіб, які наділені відповідними повноваженнями застосовувати, з метою забезпечення реалізації правового статусу особи, комплекс заходів, окреслених у законі;

по-третє, правові гарантії містять відповідальність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, посадових і службових осіб за невиконання або несвоєчасне виконання обов’язків, пов’язаних з реалізацією прав і свобод людини;

по-четверте, вони пов’язані з юридичним обов’язком уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, посадових і службових осіб відновлювати порушені права і свободи особи, відшкодовувати заподіяну моральну шкоду і матеріальний збиток, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

У роботі зазначено, що механізм реалізації правових гарантій прав і свобод людини та громадянина складається з таких елементів: інформування людини і громадянина про права та свободи; встановлення підстав, відповідно до яких особа наділяється правами і свободами, з’ясування їх обсягу і змісту; визначення правових засобів, які необхідно використовувати під час реалізації, охорони і захисту прав та свобод; встановлення державного органу, від дій якого залежить реалізація прав і свобод особи; безпосереднє здійснення дій, пов’язаних з реалізацією правового статусу особи, відповідно до чинного законодавства; застосування правових засобів захисту у випадку порушення прав і свобод, відновлення порушеного права конкретної особи.

У підрозділі 1.3. “Правові гарантії як засіб забезпечення прав і свобод особи в сучасних умовах” проаналізовано існуючі підходи до розуміння поняття “правові гарантії”, а також дано характеристику цієї самостійної групи гарантій у суспільстві.

Завдяки проведеному аналізові сформульовано мету правових гарантій: 1) юридичне закріплення прав, свобод і обов’язків людини та громадянина; 2) створення ефективної системи охорони і захисту державою прав і свобод людини, яка могла б забезпечити їх реалізацію; 3) формування у громадян правової культури; 4) здійснення державного і громадського контролю за станом забезпечення прав і свобод.

За змістом правові гарантії – це система правових умов, засобів і способів, які спрямовані на реалізацію прав і свобод людини та громадянина.

Роль і значення правових гарантій визначається тим, що вони створюють необхідні умови для перетворення закріплених в законодавстві прав і свобод людини та громадянина з можливостей на реальність.

Зважаючи на вищезазначене, зроблено висновок про те, що правові гарантії прав і свобод людини та громадянина – це правові умови, засоби та способи, що визначають процедуру, за допомоги якої особа може фактично здійснювати свої права і свободи у спосіб та за формою, що закріплені національним законодавством держави й актами міжнародного права.

Визначено, що правові гарантії прав і свобод людини та громадянина складаються з таких гарантій: гарантії кожного знати свої права та обов’язки; гарантії на судовий захист; гарантії на звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; гарантії захисту прав у міжнародних судових установах чи відповідних органах міжнародних організацій; гарантії на самозахист прав і свобод; гарантії на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовими і посадовими особами за здійснення ними своїх повноважень; гарантії невиконання явно злочинних наказів чи розпоряджень; гарантії на юридичну допомогу; гарантії використання принципу презумпції невинуватості; гарантії відмови давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом; гарантії підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

У процесі гарантування прав і свобод особи правові гарантії посідають особливе місце, бо вони створюють основу для реалізації, охорони та захисту прав і свобод. Правові гарантії об’єктивно зумовлені та знаходяться у певному взаємозв’язку із загальними і досягають найбільшої ефективності лише в тісній взаємодії між собою. Варто зазначити, що правові гарантії прав і свобод людини та громадянина є складним, багатоаспектним та самостійним інститутом правової системи.

Отже, правові гарантії утворюють цілісну систему, яка сприяє забезпеченню прав та свобод особи. Системний підхід надає можливість виявити загальні й особливі риси правових гарантій: по-перше, норма права, що закріплює права і обов’язки, потребує певних гарантій; по-друге, закріплюючи правило поведінки і процедуру, сама норма права виступає гарантією. Саме тому правові гарантії можна визначити як найважливіші засоби забезпечення прав і свобод особи в сучасних умовах.

Другий розділ “Правові основи діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина” складається з трьох підрозділів та висновків до розділу.

У підрозділі 2.1. “Поняття правових основ діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод особи” досліджено правові основи діяльності міліції.

Правові основи діяльності міліції як важлива правова гарантія включає дві основні форми: принципи права і норми права. Так, у статті 3 Закону України “Про міліцію” зазначено, що діяльність міліції будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням. Проте специфіка діяльності міліції передбачає також наявність інших принципів, які в юридичній літературі називаються спеціальними (принцип недопустимості зворотної дії закону, принцип особистого характеру відповідальності, принцип (презумпція) невинуватості особи, принцип невідворотності юридичної відповідальності за вчинений злочин).

Норми права є основою правових гарантій прав і свобод, які закріплюють предмет, завдання і функції діяльності міліції, засоби досягнення поставленої мети, способи отримання і закріплення результатів. Як зазначено в юридичній літературі, право, як компонент соціального управління, виконує дві основні функції: по-перше, є офіційним нормативним державно-владним закріпленням його директивної основи; по-друге, інститути та механізми права забезпечують юридичною силою управлінську діяльність, різновидом якої і є діяльність міліції. Головне місце в системі регулювання діяльності міліції щодо реалізації загальнолюдських стандартів посідає Конституція України. Питання визначення місця й ролі Конституції України щодо діяльності міліції України розв’язане, виходячи з конституційних основ у сфері правоохоронної діяльності. Наведено приклади прямого взаємозв’язку норм Конституції з нормами нижчого рівня, де вони конкретизуються і де проявляється діяльність міліції України. Проте таких прикладів виявлено досить мало і внаслідок цього зроблено висновок, що регулювання правових відносин діяльності міліції України щодо забезпечення прав і свобод людини безпосередньо нормами Конституції України є рідкісним явищем і зумовлюється більшою гнучкістю актів МВС України порівняно з актами вищих органів, які не завжди встигають своєчасно прийняти норми, що регулюють зміни у правовідносинах.

При цьому нормативно-правові акти МВС України у механізмі правового регулювання посідають особливе місце.

У дисертації підкреслюється значення законів, що регламентують діяльність міліції України, їх регулятивні особливості, висвітлюються їх позитивні та негативні сторони. Серед законодавчих актів, які закріплюють правові гарантії прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції, особливе місце має Закон України “Про міліцію України” від 20 грудня 1990 року. До позитивних ознак закону належать: чітке визначення мети створення міліції: захист життя, здоров’я, прав і свобод громадян; комплексне врегулювання питань, які пов’язані з визначенням місця міліції в системі державних органів, її основні обов’язків та права; базування окремих статей на міжнародному досвіді та нормах міжнародного права. До негативних ознак належить неможливість трактувати цей закон як основний стосовно всієї міліції, оскільки не всі підрозділи, що входять до складу міліції, є органами державної виконавчої влади.

За сучасних умов правове регулювання діяльності міліції, на нашу думку, потребує реформування, здійснюваного водночас у кількох напрямах. Ці зміни мають знайти своє втілення в удосконаленні нормативно-правової бази; структурно-організаційного проведення реформування міліції; у покращанні наукового, матеріально-технічного, фінансового забезпечення діяльності міліції України.

Отже, проаналізувавши правові основи діяльності міліції, було запропоновано такі напрями реформування: 1) удосконалення правової основи діяльності міліції у сфері утвердження та забезпечення прав і свобод людини; 2) розроблення і прийняття нових нормативно-правових актів, які чітко закріплювали повноваження органів міліції; 3) підвищення авторитету міліції та посилення взаємодії з населенням; 4) інтеграція у міжнародне поліцейське співтовариство.

У підрозділі 2.2. “Міжнародно-правові акти як складова правової основи діяльності міліції України” висвітлюється питання взаємодії міжнародного права із національним, що закладено в нормах законодавства України.

Приведення національного законодавства, зокрема відомчих нормативних актів МВС, відповідно до вимог міжнародно-правових документів сприяє налагодженню, поширенню та поглибленню міжнародної поліцейської співпраці.

У внутрішній діяльності та за міжнародного співробітництва МВС України дотримується основних міжнародно-правових документів, що регламентують захист прав і свобод людини, визначають світові підходи до боротьби зі злочинністю і встановлюють загальноприйняті правила поведінки посадових осіб. До таких міжнародно-правових документів можна зарахувати: Загальну Декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих їхню гідність видів поведінки чи покарання, Мінімальні стандартні правила поведінки із в’язнями, Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами для підтримки правопорядку.

До цих актів також належить Конвенція про боротьбу із захопленням заручників, Типова угода про взаємну допомогу у сфері кримінального правосуддя, Типова угода про видачу та інші документи, підписані Україною. Тим більше, що наша країна приєдналася та ратифікувала практично всі міжнародно-правові конвенції, присвячені боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом, іншими злочинами проти життя людей.

Як з’ясувалося під час дослідження, прийняті міжнародно-правові акти зумовлюють необхідність змін у законах і підзаконних актах України. У такий спосіб посилюються правові гарантії свободи і особистої недоторканності громадян при затриманні, арешті та утриманні під вартою.

Отже, необхідне узгодження внутрішнього державного права з міжнародним так, щоб забезпечити здійснення останнього, акцентуючи при цьому увагу на подальшій гармонізації національного законодавства з чинним міжнародним правом.

У підрозділі 2.3. “Напрямки удосконалення діяльності міліції із забезпечення прав і свобод людини та громадянина в сучасних умовах” розглянуто основні шляхи вдосконалення діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

У наслідок проведеного аналізу специфіки діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина було виявлено недоліки цього процесу та запропоновано шляхи удосконалення такої діяльності, зокрема: а) усунення прогалин у законодавстві України щодо нормативно-правового закріплення прав і свобод людини та громадянина, їх правових гарантій, а також діяльність міліції щодо їх забезпечення (необхідність у розробленні та прийнятті законів України “Про національну міліцію” та “Про органи внутрішніх справ”; доповнення та внесення змін до Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України “Про міліцію”); б) підвищення ефективності діяльності міліції із забезпечення прав і свобод людини та громадянина (існує потреба чіткої регламентації відомчими актами повноважень органів та підрозділів МВС України у сфері реалізації прав людини; удосконалення форм та методів діяльності в цій галузі, підвищення рівня професіоналізму, соціального забезпечення працівників міліції, підвищення іміджу міліції у населення, покращення підготовки та розстановки кадрів, поліпшення матеріально-технічного забезпечення).

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародно-правових актів, вивчення і теоретичного осмислення ряду наукових праць з різних галузей права, здобувачем сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правових гарантій прав і свобод людини та громадянина у сфері діяльності міліції. Основні з них такі:

1. Існують різні підходи до визначення гарантій прав і свобод, що здебільшого пов’язано як з об’ємом, так і зі складністю питання. У цьому визначенні повинні знайти своє віддзеркалення ознаки й особливості, які в цілому вигляді, висвітлювали найголовніші характеристики гарантій, розкривали різноманіття засобів забезпечення реальності прав і свобод особи, які існують і функціонують у демократичному суспільстві. Такими характеристиками повинні бути:

- по-перше, матеріальний зміст гарантій, тобто те, у чому вони в загальному вигляді знаходять свій прояв у реальному повсякденному житті;

- по-друге, їх функціональне призначення, тобто у визначенні повинні бути вказані ті завдання, які покликані виконувати гарантії прав і свобод особи.

Отже, матеріальним змістом гарантій виступають загальні умови і спеціальні засоби, а функціональне призначення ? це, передусім, забезпечення фактичної реалізації, надійної охорони, а в разі порушення ? захисту прав і свобод людини та громадянина.

2. Критеріями, які покладені в основу класифікації гарантій, виступають: їх соціальна природа, сфера дії, функції, характер (об’єктивний чи суб’єктивний), суб’єкт здійснення, стадії реалізації прав і свобод, спосіб юридичного оформлювання, галузева належність, вид соціального блага, що гарантується. Потрібно зазначити, що гарантії прав і свобод особи поділяються на:

- гарантії ? умови;

- гарантії ? засоби і способи.

Такий розподіл гарантій має дуже важливе теоретичне і практичне значення для суспільства: по-перше, ці гарантії створюють систему охорони і захисту державою прав, свобод та обов’язків, яка забезпечувала б їх реальне використання та надійний захист від будь-яких посягань; по-друге, створює умови для підвищення ефективності їх реалізації. Тому важливо розрізняти систему загальних (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних та культурних умов) і спеціальних (правових) гарантій, які постійно знаходяться в діалектичному зв’язку і взаємозалежності.

3. Правові гарантії прав і свобод людини та громадянина посідають особливе місце в системі гарантій. Це зумовлено місцем права в регулюванні суспільних відносин в умовах формування демократичної, соціальної та правової держави. Правові гарантії ? це сукупність правових умов, засобів та способів, які визначають процедуру, за допомоги якої особа може реально захищати свої права і свободи відповідно до законних підстав, передбачених Конституцією України, законодавчими актами та поточним законодавством.

4. Теза про те, що правові гарантії є найважливішими засобами забезпечення прав і свобод людини та громадянина, обґрунтовується тим, що:

- по-перше, саме за допомоги правових гарантій можливе ефективне здійснення як охорони, так і захисту прав і свобод людини та громадянина, бо саме в юридичних нормах закріплені відповідні засоби забезпечення;

- по-друге, правові гарантії встановлюють межі прав і свобод людини та громадянина, а це є необхідною умовою існування індивіда в суспільстві;

- по-третє, з одного боку, норма права, що закріплює права і свободи людини та громадянина, потребує певних гарантій, а з іншого боку, закріплюючи правило поведінки, сама норма виступає гарантією.

5. Міліція України посідає особливе місце у сфері реалізації прав і свобод людини та громадянина. Здійснюючи правоохоронну, управлінську, державну діяльність, міліція забезпечує права і свободи особи, інтереси суспільства й держави, при цьому її діяльність врегульована нормативно-правовими актами. Правові основи організації та діяльності міліції, як важлива правова гарантія, включають дві основні форми (принципи права та норми права).

6. Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність міліції, мають різну юридичну силу залежно від суб’єкта, що прийняв їх. Конституція України закріплює основні засади державного устрою і відіграє особливу роль у діяльності міліції щодо забезпечення прав і свобод людини, хоча сама міліція як державний орган в статтях Конституції України не зазначений. Норми Конституції впливають на діяльність міліції не прямо, а опосередковано, тобто через норми законів, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України і т.і.

7. Закони України визначають місце міліції в системі державного управління і регулюють окремі напрями її діяльності. Підзаконними актами регулюються питання організаційного характеру. Вони повинні своєчасно реагувати на ситуацію, що складається у сфері боротьби із злочинністю. Відомчі нормативні акти МВС України покликані забезпечувати оптимальне функціонування внутрішньої сторони діяльності міліції.

8. До складу правових основ діяльності міліції входять також і основні міжнародно-правові документи: 1) Загальна Декларація прав людини 1948 року; 2) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; 3) Європейська конвенція про захист прав і свобод людини 1950 року; 4) Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць наради з безпеки і співробітництва в Європі 1989 р.; 5) Кодекс поведінки службових осіб із підтримання правопорядку, прийнятий Генеральною асамблеєю у грудні 1979 р.

Міжнародні документи у сфері забезпечення прав і свобод людини закріплюють основні ідеї, які розроблялися людством упродовж багатьох століть. У них закріплено головні правові гарантії існування людини, забезпечення її прав і свобод. Ця позиція, яка закріплена в міжнародних документах, отримує свій подальший розвиток у нормах національного законодавства і є правовим орієнтиром для розбудови демократичної, соціальної та правової держави України.

9. Регулювання суспільних відносин в Україні відбувається на підставі законів, а підзаконні нормативно-правові акти повинні конкретизувати норми законів, тобто організаційно забезпечувати їх дію.

10. Для реформування діяльності міліції у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина необхідно:

1) розробити та прийняти нові нормативно-правові акти, які повинні чітко закріплювати повноваження підрозділів міліції (потрібно розробити та прийняти Закон України “Про національну міліцію”, який повинен визначити структуру, завдання, функції та місце цього підрозділу в системі МВС України. З метою ліквідації прогалин у чинному законодавстві та усунення суперечностей в діяльності міліції варто прийняти Закон України “Про органи внутрішніх справ України”, який визначить завдання, повноваження і сферу функціонування підрозділів міліції);

2) удосконалити правові основи діяльності міліції в сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина (необхідно доповнити та внести зміни до

Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України “Про міліцію”);

3) зміцнити авторитет міліції та посилити форми взаємодії з населенням (потрібно підвищити рівень професіоналізму та правової свідомості серед працівників міліції, удосконалити форми взаємодії населення із міліцією).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білозьоров Є.В. Конституційні гарантії соціально-правового захисту прав і свобод громадян України // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2005. – № 2. – С. 181-186.

2. Білозьоров Є.В. Особливості права власності в системі економічних гарантій прав і свобод людини і громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – Т. 1. – С. 26-29.

3. Білозьоров Є.В. Правові основи забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності міліції // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 83-86.

4. Білозьоров Є.В. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи: теоретичні основи // Право України. ? 2006. ? № . ? С. 50-54.

5. Білозьоров Є.В. Правові гарантії забезпечення прав і свобод громадян в діяльності міліції // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. ? С. 11-17.

6. Білозьоров Є.В. Місцева міліція – шлях до реформування ОВС // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”. ? Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2004. ? С. 8-9.

7. Білозьоров Є.В. Гарантії прав і свобод людини і громадянина ? основа їх реальності в суспільстві // Україна 2005: поступальна хода до верховенства права: Зб. матер. конф. ? К.: НАВСУ, 2005. ? С. 21-24.

8. Білозьоров Є.В. Правовий статус особи в Україні // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005 р. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2005. ? С. 13-15.

9. Білозьоров Є.В. Державні гарантії права власності в системі економічних гарантій України // Молодь у юридичній науці: Збірник тез Міжнародної наукової