Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Бескаравайний Станіслав Сергійович

УДК 124.3 (091)

СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ТЕХНІЧНОЇ

РАЦІОНАЛЬНОСТІ В ЕПОХУ НОВОГО ЧАСУ

ЯК ОБ'ЄКТ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ

Спеціальність 09.00.09 – філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Чернівці – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної металургійної академії України Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор,

Капітон Володимир Павлович,

Національна металургійна академія України,

професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Вовк Степан Миколайович,

Чернівецький національний

університет імені Юрія Федьковича,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Малівський Анатолій Миколайович,

Дніпропетровський національний

університет залізничного транспорту

імені академіка В.Лазаряна,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться 22 лютого 2008 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. 6, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Л.Українки, 23.

Автореферат розіслано “ ___ ” _______________ 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент

Козьмук Я.Р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найбільш значущих проблем, які виникають при аналізі процесу становлення філософських основ науки, є взаємозв'язок між різними видами знання – філософським, науковим і технічним. Якщо механізми взаємозв'язку філософського і наукового, або наукового і технічного знання проаналізовані відносно повно, то взаємозв'язок філософського і технічного – залишається недостатньо з’ясованим.

Конкретні прояви технічного знання – креслення, схеми, інструкції, правила тощо – це втілення технічних ідей, спрямованих на задоволення суспільних потреб і підпорядкованих критеріям утилітарності. З огляду на те, що потреби людей часто суперечать одна одній, обґрунтування технічних ідей також є суперечливим. Наукове ж знання, навпаки, маючи в своєму розпорядженні цілісну систему філософських засновків, прагне до несуперечності. Тому для поліпшення взаємозв'язку між видами знання й оптимізації процесів створення технічних теорій необхідним є розуміння філософських основ технічних ідей. Одна з передумов такого розуміння – виявлення загальних властивостей, відмітних рис, які притаманні технічним ідеям.

Одним із феноменів, віддзеркалених як у технічних, так і в наукових ідеях, є раціональність. Однак аналіз раціональності в контексті взаємного впливу науки і техніки порушує проблему гіпертрофованого сприйняття саме наукової раціональності. Г.Башляр, а також С.Авєрінцев, П.Гайденко, В.Порус, В.Стьопін і багато інших дослідників осмислювали в основному феномен раціональності, виявляючи її різні критерії, з’ясовуючи еволюцію уявлень про раціональне в історії філософії, а також розкриваючи роль наукової раціональності в розвитку науки. Проте технічна раціональність не була безпосереднім об'єктом аналізу. Коли ж філософами досліджується проблема взаємозв'язку наукового і технічного, або філософського і технічного знання (праці Л.Мемфорда, Р.Мертона, Ж.Еллюля, а також В.Бєлозєрцева, Я.Сазонова, В.Каширіна, А.Розіна, В.Горохова й ін.), то феномен раціональності не розглядається як основний об'єкт. Його роль у становленні гносеології, методології, що лежать в основі проектування й винахідництва, залишається не повністю розкритою.

Оскільки технічна раціональність осмислювалась епізодично, переважно в межах інших об’єктів дослідження, то аналіз її ролі в розвитку філософських основ науки треба здійснювати, спираючись на дослідження тих періодів історії науки і філософії, коли роль раціонального була найбільш значною і коли взаємозв'язок між наукою і технікою виходив на якісно нові рівні.

Новий час в історії філософії став періодом, коли відбувалася радикальна зміна парадигми науки та її методології. У XVII-XVIII ст. створювалися сучасні науки, що визначили подальший розвиток культури і цивілізації. Однією з найважливіших рис означених процесів було усвідомлення взаємного впливу науки і техніки, що виражалося в рефлексії ролі практики в людському пізнанні.

Становлення західноєвропейської філософської думки періоду Нового часу відбувалося значною мірою під знаком рефлексії процесів становлення класичних наук. У працях Г.Галілея, Ф.Бекона, Р.Декарта, П.Гассенді, Б.Спінози, Дж. Локка, Г.Ляйбніца, І.Ньютона розв’язувалися проблеми, з якими в процесі змін стикався світогляд учених. Ці проблеми були як теоретичними (удосконалення методів пізнання, створення механістичної картини світу), так і прикладними (застосування інструментів дослідження і нових методів отримання технічного знання). Феномен технічної раціональності, незважаючи на відсутність у XVII-XVIII ст. цього терміну, опосередковано відображався у філософських працях Нового часу й слугував опосередковуючою ланкою зв'язку між двома вказаними групами проблем.

Сучасні процеси взаємного впливу наукового, філософського і технічного знання істотно інтенсифікувалися порівняно з епохою Нового часу. Проте загальна структура цих процесів, яка склалася в цей період, збереглась. Отже, дослідження ролі технічної раціональності в генезі філософських основ науки XVII-XVIII ст. зберігає свою нагальність і актуальність. Аналіз особливостей становлення технічної раціональності в епоху Нового часу сприятиме подальшому розвитку сучасної філософії техніки, а також удосконаленню методології науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах науково-дослідної роботи “Духовні виміри філософії науки” (державний реєстраційний номер 0102V004409). Дисертаційна робота тісно пов'язана з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровської державної фінансової академії “Проблема формування світоглядних орієнтацій людини в умовах трансформації суспільства” (державний реєстраційний номер 0101V005760).

Мета роботи полягає в розкритті ролі та значення становлення технічної раціональності як складника процесу розвитку філософії Нового часу.

Досягнення поставленої мети вимагає розв’язання таких основних завдань:–

з’ясування специфіки уявлень про феномен технічної раціональності в працях філософів XVII-XVIII ст.; –

застосування визначень раціональності, сформульованих А.Уайтхедом, І.Лакатосом, К.Хюбнером, а також М.Мамардашвілі, С.Аверінцевим для конкретизації поняття технічної раціональності; –

уточнення поняття форми технічної раціональності;–

розкриття передумов становлення форм технічної раціональності в епоху Нового часу через опис способів взаємозв'язку філософського, наукового і технічного знання; –

дослідження форм технічної раціональності, сформованих у період наукової революції Нового часу й імпліцитно виражених у працях Г.Галілея, Ф.Бекона, Р.Декарта, їх якісної відмінності від форм, поширених в епоху Ренесансу; –

виявлення значення процесу становлення форм технічної раціональності в розвитку наукових шкіл XVII-XVIII ст., а також взаємозумовленості основних методологій Нового часу;

– розкриття ролі, яку відіграє становлення форм технічної раціональності в процесі добору ідеальних об'єктів науки, що становлять основу механістичної картини світу.

Об'єкт дослідження – феномен раціонального в контексті взаємозв'язку філософського і технічного знання епохи Нового часу.

Предмет дослідження – процес становлення форм технічної раціональності як елемент наукової революції XVII-XVIII ст.

Методологічні засади дослідження. Основний метод, застосований у дослідженні – діалектика. У комплексі з ним використані методи аналізу й синтезу, дедукції та індукції, а також ідеалізації та абстрагування. Дослідження складних процесів наукової революції Нового часу здійснювалося, по-перше, за допомогою методів реконструкції історичної ситуації тієї доби, по-друге, методів, які відтворюють хід міркувань філософів XVII-XVIII ст. Це, зокрема, принцип єдності історичного та логічного, порівняльно-історичний метод і системний підхід, а також уявний експеримент і герменевтика.

В результаті дисертаційного дослідження було отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:–

показано, що уявлення про технічну раціональність в епоху Нового часу ще не були актуалізовані. В межах філософського знання цьому перешкоджала суперечність раціоналізму й емпіризму: раціональність ототожнювалася з дедукцією картезіанського зразка і водночас визнавалася розумність, раціональність усіх методів (зокрема емпіричних), які опонують ірраціональності; –

встановлено, що поняття технічної раціональності перебуває в стадії становлення. На основі тих підходів, які склались у філософській традиції XIX-XX ст. щодо розуміння раціональності (нормативного й критерійного), технічну раціональність можна визначити як якість технічних ідей, що визначає їх утилітарну застосовність, а фор-му технічної раціональності – як конкретно-історичне вираження раціонального в сукупності методів, ідеальних об'єктів і понять, які були вживані в технічному знанні;–

виділено буденну форму технічної раціональності, властиву ренесансному технічному знанню, що характеризується обмеженістю в абстрагуванні та формулюванні ідеальних об'єктів, якими користувалися при розв’язанні інженерних завдань. Ця форма знайшла своє віддзеркалення у висунутих П.Гассенді сенсуалістичних критеріях істини і в трактуванні ним атомістики Епікура;–

встановлено, що в конкуренції наукових шкіл перевагу мали ті, чиї дослідницькі програми і форми викладу опосередковано сприяли становленню форм технічної раціональності в перебігу наукової революції XVII-XVIII ст.;–

поєднання методів, яке дозволяло абстрагувати досліджуваний процес у вигляді моделі та конкретизувати цю модель у межах технологічних потреб, охарактеризовано як аналітико-синтетичну форму технічної раціональності, репрезентовану працями Г.Галілея;–

досліджено індуктивно-аналітичну форму технічної раціональності, виражену в працях Ф.Бекона, в основі якої лежить опис відносно стійких зв'язків між явищами за допомогою емпіричної індукції без введення якісно нових понять та ідеальних об'єктів.–

виявлено дедуктивно-синтетичну форму технічної раціональності, методологічну основу якої становить раціоналістична дедукція, що дозволяє формувати природничонаукові закони, застосовні в технічному знанні. Вона починає складатись у працях Р.Декарта й пов'язана своїми загальногносеологічними настановами з принципом cogito ergo sum. Показано, що ця форма вимагає повного математичного опису технічного об'єкта;–

у процесі дослідження передумов онтологічних побудов Б.Спінози встановлено, що ідея єдиної субстанції спрощувала абстрагування природних явищ і, отже, формулювання ідеальних об'єктів науки. Проте такі об'єкти не могли бути виражені математично й, отже, використані в природничонаукових законах, які застосовувалися в межах технічного знання; –

виявлено, що в якості онтологічної основи механістичної картини світу могли бути використані абстракції – чи то корпускули (І.Ньютон), чи монади (Г.Ляйбніц). Показано, що вибір між двома гіпотезами був здійснений завдяки можливості використовувати корпускули як ідеальні об’єкти в природничонаукових законах, які можна було застосовувати в межах технічного знання.

Теоретичне й практичне значення дослідження. Розширено й доповнено розуміння процесів формування механістичної картини світу. Уточнено визначення наукової і технічної раціональності, виявлено форми останньої. Встановлено, що потенціал взаємозв'язку технічного і філософського знання в період Нового часу хоч і не був актуалізований, але знайшов адекватне вираження в становленні форм технічної раціональності. Матеріали дослідження надалі можуть бути використані для написання методичних посібників і навчальних програм з таких дисциплін, як історія філософії, філософія техніки, філософія науки, соціальна філософія, а також у процесі підготовки і проведення відповідних лекцій і семінарських занять.

Апробація результатів дослідження проведена: Тези дисертації обговорювалися на засіданні кафедри гуманітарних дисциплін Національної металургійної академії України; на круглому столі в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Української академії державного управління при Президентові України (3-4 вересня 2003 р.); на міському філософському семінарі (17 грудня 2003 р.); на міжнародних читаннях, присвячених творчості Б.Паскаля (Мінськ, 26-27 листопада 2003 р.); на конференції “Раціональність і свобода” (Санкт-Петербург, 16-18 листопада 2005 р.); на міжнародній науковій конференції “Російська фантастика на роздоріжжі епох і культур” (Москва, 21–23 березня 2006 р.); на міжнародній науковій конференції “Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри” (Чернівці, 26-27 жовтня 2007 р.).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів і висновків; загальний обсяг – 185 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 280 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовується вибір і актуальність теми дослідження; визначається об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його методологічна основа; вказується наукова новизна роботи і науково-практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ “Аналіз літератури і методологія дослідження за темою дисертації” присвячений визначенню ступеня розробленості теми та методологічних основ дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. “Огляд літератури за темою дослідження” здійснюється загальний історико-філософський, ретроспективний аналіз технічної раціональності.

Умовно можна виділити дві класифікаційні ознаки оцінки спеціальної літератури з цієї проблеми. Це, по-перше, філософські напрями: марксизм, неопозитивізм і загальна культурологічна течія, що спирається в аналізі Нового часу на історичні та соціологічні методи. По-друге, в рамках аналізу цих напрямів розглянуті такі проблеми: наукова революція Нового часу як культурологічне явище; значення раціональності в становленні філософських основ наукового й технічного знання; технічна раціональність у межах філософії техніки.

Наукова революція Нового часу досліджувалася радянськими філософами в межах декількох напрямів. Представники першого напряму (Б.Гессен, В.Кірсанов) аналізували розвиток науки і філософії цього періоду як послідовне розв’язання низки науково-технічних завдань. Другий напрям представлений В.Біблером, П.Гайденко, В.Касатоновим, Б.Кузнецовим, В.Панфіловим, які досліджували зміну основних гіпотез і теорій, що панували в період Нового часу, а також основні механізми формування механістичної картини світу в соціокультурному контексті. Представники третього напряму досліджували переважно діяльність окремих учених, як, наприклад, В.Асмус у праці “Ф.Бекон”.

Проблему ролі раціонального у взаємозв'язку науки і техніки порушували у своїх працях Л.Баженов, Ю.Давидов, Г.Жданов, В.Порус, К.Рутманіс, В.Стьопін, В.Швирьов та ін. Тут так само виділяється декілька напрямів. С.Авєрінцев, Н.Автономова, П.Гайденко, А.Пєчонкін, В.Порус, В.Швирьов досліджують поняття раціональності з погляду трансформації його змісту. Виділяються суперечності між критеріями наукової раціональності, сформульованими на різних етапах розвитку філософії. Н.Бряник, С.Вороно, Г.Жданов, А.Максимов, Ю.Наріжний, Ф.Неганов, К.Рутманіс аналізують зміну форм і типів раціональності, перехід від донаукових форм раціональності до сучасних. Л.Баженов, Л.Кузнєцова, В.Стьопін осмислюють проблему раціональності в ракурсі взаємовідношення гіпотез, теорій і наукових картин світу, пов'язуючи її зі зміною культурного середовища і зростанням загального рівня гносеологічних методів.

Більш предметно проблема технічної раціональності досліджувалась у рамках філософії техніки. У.Бєлозєрцев, Я.Сазонов, М.Парнюк, В.Каширін, В.Князєв аналізували основні стадії розвитку техніки, визначаючи рівень взаємодії технічного знання з філософією на цих стадіях. С.Гусєвим і Е.Гусєвою проаналізована діяльність винахідників. В.Гороховим, А.Розіним, В.Капітоном описано становлення технічних наук і розкрито специфіку походження технічних теорій. Проте проблема раціональності в цих працях розглядається як вторинна.

У збірці “Філософія техніки у ФРН”, зокрема в статтях Р.Кеттера, Р.Інхтевена, Ф.Раппа здійснюється порівняння наукової і технічної раціональностей, техніки і природознавства в контексті раціонального. Пропонується поняття технічної раціональності як особливої ціліраціональності, втіленої в методичному знанні.

У рамках позитивістської методології так само досліджувався процес наукової революції, проте в дискусії Т.Куна, К.Поппера, І.Лакатоса багатогранний феномен раціонального зведений до наукової раціональності, оскільки усувається зв'язок техніки з наукою, й отже, процес зміни наукових парадигм представлений як необґрунтований у технічній діяльності.

Філософська течія, що спирається на соціально-економічні гіпотези, представлена Р.Мертоном, Д.Блуром, К.Кнорр-Цетіною, С.Шейпіним. Вони обмежено досліджували методологічний зміст науки та її філософські основи, а об'єктами своїх робіт обрали соціальні передумови розвитку наукових ідей і механізми функціонування наукової культури як соціальної системи. Також до цього напряму можна зарахувати праці Ф.Броделя, в яких дається чи не найповніший історичний огляд матеріальної цивілізації періоду Нового часу.

Нарешті проблемі взаємного впливу науки і техніки присвячені праці філософів, які не належать до згаданих шкіл і напрямів, але мали значний вплив на сучасну філософію.

М.Гайдеггер, один із найвидатніших німецьких філософів XX століття, применшивши інструментальний характер техніки, зосередився на її цільовому аспекті, вбачаючи у ньому розкриття потаємності. Розкриття потаємного – це “по-става”, поняття, що визначає собою техніку. Але наука і техніка періоду наукової революції Нового часу не стали основним об'єктом його досліджень.

Х.Ортега-і-Гассет, представник філософії життя, трактував техніку і як одну з особливостей людської культури, і як утилітарну діяльність. При цьому раціональність розумілась як іманентно властива техніці якість. Л.Мемфорд, прихильник технологічного детермінізму, аналізуючи соціологію техніки, позиціонує раціональність як властивість технократичної організації суспільства. Г.Башляр, засновник неораціоналізму, в рамках аналізу раціонального виділяє наукову раціональність (як властивість визначень) і протиставляє її донауковій формі раціонального. Він аналізує суперечності між раціональністю науки (механіки) і раціональністю філософської течії, що ґрунтується на цій дисципліні (механіцизму). К.Хюбнер, осмислюючи зміни методологічних парадигм у науці, показав, що наукова раціональність отримує вирішальне значення тільки у межах техногенної цивілізації, а також сформулював проблему суперечності історичного та позаісторичного у визначенні раціональності.

На основі здійсненого аналізу літератури можна констатувати, що при всій глибині та різноманітності дослідження наукових революцій, видів раціональності чи основ філософії техніки, проблема ролі технічної раціональності в науковій революції епохи Нового часу дотепер розкрита не повністю.

У підрозділі 1.2. “Методологічні основи дослідження” обґрунтовується вибір методів, використаних у дослідженні, й розкривається їхній зміст.

Основним методом дослідження постає діалектика. Вона як метод у своєму становленні дозволяє виявити основні суперечності, притаманні філософії Нового часу, сприяючи опису великої кількості явищ і координуючи застосування всіх інших методів.

Взаємозв’язки окремих категорій використовувалися в рамках діалектичного методу для з’ясування специфіки епохи наукової революції Нового часу. Наприклад, у дослідженні взаємозв'язку технічного і наукового знання застосовувалися категорії кількості і якості: наукові відкриття дозволяли створити принципово нову технологію і широко застосувати її в промисловості, що, у свою чергу, ставило перед інженерами таку кількість нових технічних завдань, яка вимагала від них якісно нових прийомів міркування. Через співвідношення категорій окремого, особливо й загального розкрито відношення окремих, вузькоспеціалізованих винаходів і технічних теорій, що володіють широким полем застосування.

Для мінімізації впливу сторонніх чинників на результати дослідження застосовано принцип об'єктивності, що дозволило мінімізувати суперечності в гіпотезах і методах, які були сформульовані в рамках філософії Нового часу представниками емпіризму й раціоналізму. Як доповнення принципу об'єктивності використано методи ідеалізації та абстрагування.

Оскільки філософи XVII ст. значно удосконалили метод уявного експерименту і почали його продуктивне застосування в аналізі складних фізичних явищ, використання цього методу необхідне для відтворення та перевірки аргументів Г.Галілея, Р.Декарта та інших. Метод сходження від абстрактного до конкретного необхідний для верифікації результатів уявного експерименту: він дозволяє уточнити, як окремі категорії, ідеальні об'єкти науки були використані в рамках технічного знання епохи Нового часу.

Категорії природного і штучного використовувалися для прояснення взаємозв’язку природничонаукового закону (як фіксації об’єктивних зв'язків і відношень між явищами) і ідеального об'єкту технічної теорії (як штучної абстракції, створеної з утилітарною метою).

З метою врахування історичної специфіки аргументів, які висувалися філософами, застосовано комплекс принципів і методів:

Принцип єдності історичного й логічного, що розкриває відношення між історичною дійсністю та її теоретичним осмисленням. Вся сукупність осмислюваних фактів потребує системних пояснень, а викладені припущення вимагають цілісних логічних обґрунтувань.

Системний підхід дозволив цілісно представити унікальність і специфіку взаємного впливу філософського, наукового і технічного знання, що склалася в епоху Нового часу. Це стосується й засобів, які дозволяють уявляти зв'язки технічної раціональності з онтологією та методологією епохи Нового часу як єдиної системи, а також авторської моделі становлення феномену технічної раціональності, зумовленої конкретно-історичними особливостями досліджуваного періоду.

Компаративістський підхід (порівняльно-історичний метод) застосовувався для розрізнення загального й особливого в історичних явищах, а також для зіставлення різних історичних етапів розвитку одного явища чи кількох співіснуючих явищ. Це дозволило порівняти рівень розвитку науки, техніки і філософських ідей у різних культурних традиціях. Аналіз можливих альтернатив розвитку філософської та інженерної думки здійснено за допомогою методів екстраполяції.

Метод герменевтики важливий для розкриття смислу творів мислителів Нового часу. Лише виявивши цілі їхніх праць, можна зрозуміти, наскільки значущим був для них феномен технічної раціональності. Застосування методу герменевтики засноване на тому, що автор твору виражає свої думки не тільки в прямих заявах, а й за допомогою знаків і символів. Отже, будь-яка імпліцитно виражена в тексті ідея може бути виявлена і пояснена. Метод герменевтики застосовувався також і в роботі з комплексом літературних джерел, дозволяючи зняти суперечності в тих поясненнях, які дослідники давали подіям XVII-XVIII ст.

Другий розділ “Рефлексія технічної раціональності в духовно-онтологічному вимірі культури Нового часу” присвячений аналізу ролі феномену технічної раціональності в розвитку філософського й технічного знання Нового часу.

У підрозділі 2.1. “Хронологічно-генетичні рамки досліджуваного періоду і визначення поняття “технічна раціональність” визначаються межі досліджуваних процесів. Показано, яким був рівень взаємозв'язку філософського і технічного знання на початку XVII і в першій третині XVIII сторіч. Встановлено, що зміна цього рівня відображала процеси наукової революції епохи Нового часу.

Показано, що ототожнення раціональності з картезіанським раціоналізмом, поширене в Новий час, є редукцією, спрощенням, яке перешкоджало виробленню критерію аналізу феномену раціонального. Встановлено, що спроби рефлексії технічного знання в ірраціоналізмі не дають адекватної моделі процесів наукової революції Нового часу. Описано два підходи до визначення раціональності, що склались у філософії ХХ ст. – нормативний і критерійний. Розкрито основну суперечність між ними: в рамках першого раціональність ототожнювалася з незмінним набором методів, а в рамках другого раціональними визнавалися будь-які міркування, які дозволяли розв’язувати наукову чи технічну проблему. Ця суперечність ускладнює формулювання позаісторичного й водночас адекватного критерію раціональності. Через порівняльний аналіз понять раціональності, наукової раціональності, техніки розкрито зміст поняття технічної раціональності як якості технічних ідей, що відображає їх утилітарну застосовність.

У підрозділі 2.2. “Форми технічної раціональності та передумови їх еволюції як прояв нової парадигми мислення” дано визначення форми технічної раціональності як її конкретно-історичного виразу в сукупності ідеальних об'єктів, понять і методів, вживаних у технічному знанні. Розкрито суперечність між науковою і технічною раціональністю в їхньому впливі на технічне знання й інженерну практику: якщо наукова раціональність спрямована на пізнання світу, то технічна – на задоволення потреб людини.

Показано, що технічне знання як менш цілісна (порівняно з науковим) система може розвиватися, не маючи філософських обґрунтувань. Однак лише філософська рефлексія відкриває можливість використання природничонаукових законів у технічному знанні. Вона дозволяє синтезувати поняття й абстракції, що використовуються в інженерній практиці, зумовлює саму можливість створення технічної теорії.

Запропоновано класифікацію форм технічної раціональності, що відображає рівень взаємного впливу технічного і філософського знання. Виділено чотири послідовні рівні взаємного впливу, які відкривають відповідні можливості в розв’язанні інженерних задач: виявлення зв'язків і відношень між явищами, які використовуються в технологіях; створення ідеальних об'єктів технічного знання; використання природничонаукових законів в інженерній практиці; створення технічної теорії. Показано, що буденна форма технічної раціональності, поширена в епоху Ренесансу, містила в своїй основі методи, які не забезпечували синтез ідеальних об'єктів, необхідних для використання природничонаукових законів у технічному знанні.

На початку наукової революції Нового часу склалися передумови для вироблення принципово нових форм технічної раціональності. Хоча становлення філософії техніки як самостійної дисципліни відбулося пізніше, вимога врахування взаємозв'язку філософського і технічного знання в межах науки стала визначати філософську проблематику вже в цей період.

У підрозділі 2.3 “Соціальна детермінація форм технічної раціональності в структурі наукового і філософського знання Нового часу” показано, як феномен технічної раціональності впливав на взаємодію зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку науки.

Властивістю, що визначила можливість практичного використання гіпотез є “товарність знання” – можливість продажу технічних ідей. Вплив на технічне знання абстрактних філософських і математичних концепцій можливий за допомогою створення ідеальних об'єктів науки, придатних для використання в інженерній діяльності. Сучасники частково усвідомлювали ці процеси: ще не знайшовши цілісності, їх уявлення про феномен технічної раціональності вже відображали істотні зв'язки між гносеологічними гіпотезами, онтологічними категоріями і розвитком технічного знання.

Запропоновано визначення парадигми техніки як суми технічних знань, які зведені в єдину систему, що зумовлює типові характеристики створюваних технологій і технічних виробів. Встановлено, що в період Нового часу парадигма техніки, до того незалежна в своєму розвитку, стала визначатися парадигмою науки, завдяки чому з'явилася можливість відтворювати невідомі технології конкурентів. Це відобразилося на характері наукових комунікацій і призвело до відмови від консерватизму в системах наукового і технічного знання.

Здійснено порівняння впливу релігії і технічного знання на становлення філософської проблематики і методології періоду наукової революції XVII-XVIII ст. Показано, що розвиток дедуктивних методів частково ґрунтувався на методах середньовічної схоластики. Так само філософія Нового часу запозичувала у схоластики прийом порівняння якостей об'єкта з нескінченною досконалістю Бога, аналогічний математичному прийому порівняння чисел з нескінченно малими величинами. Проте філософська проблематика XVII-XVIII ст. вже визначалася потребами в розвитку наукового знання.

Підрозділ 2.4. “Технічна раціональність, як онто-гносеологічна підстава системи освіти Нового часу” містить аналіз впливу розвитку форм технічної раціональності на становлення наукових шкіл. Показано, що дослідницькі програми, сформульовані в епоху наукової революції XVII-XVIII ст., могли бути реалізовані лише на основі використання гіпотез у межах технічного знання. Це спричинило відмову від підпорядкування міркувань апарату дедуктивної логіки (відхід від форми доведення, характерної для пізнього аристотелізму). Так само введення в освіту вживаних у техніці дисциплін у кінцевому підсумку сприяло формуванню освітнього ідеалу доби Просвітництва.

Третій розділ “Онто-гносеологічні основи технічної раціональності в контексті філософських традицій XVII – початку XVIII ст.” присвячений опису процесів становлення якісно нових форм технічної раціональності як елементу взаємного впливу філософського і технічного знання періоду Нового часу.

У підрозділі 3.1. “Рефлексія становлення форм технічної раціональності в гносеологічних вимірах Нового часу” здійснюється аналіз трьох основних форм технічної раціональності, становлення яких відбувалося в XVII ст.

Зміст аналітико-синтетичної форми технічної раціональності – це поєднання абстрагування й синтетично-дедуктивних методів. Її становлення відзначене в працях Г.Галілея. Вона створювалася під впливом платонізму, що виразилось у конструюванні ідеальних об'єктів з використанням математичних закономірностей. Дотримання її дозволило Г.Галілею істотно спростити формулювання ідеальних об'єктів науки, які в свою чергу дозволяли використовувати природничонаукові закони в інженерній діяльності. Завдяки цьому технічні ідеї могли представлятись у вигляді креслень, схем, рівнянь, адекватних фізичним законам, на яких вони ґрунтувались. Аналітико-синтетична форма технічної раціональності виявилась оптимальною для інженерної діяльності.

У працях Ф.Бекона виявлено становлення індуктивно-аналітичної форми технічної раціональності. Її методологічна специфіка полягає в тому, що вона дала можливість цілеспрямовано емпірично відшукувати залежності, властиві технологіям, принагідно застосовуючи знання природничонаукових законів. Так само вона дозволила виражати емпірично виявлені закономірності без введення якісно нових ідеальних об'єктів і понять. Сфера використання цієї форми раціональності обмежена: поява ідеальних об'єктів, адекватних інженерній діяльності, дозволяє створити на основі технічного знання більш високоорганізовану систему.

Р.Декарт у своїх працях опосередковано визначає дедуктивно-синтетичну форму технічної раціональності, методологічний зміст якої полягає в переважному використанні для розв’язання технічних завдань ідеальних моделей. Це дозволяє значно скоротити в інженерній діяльності кількість експериментів. Одночасно це потребувало створення принципово нового ідеального конструкту “оперативного середовища”, який би дозволив повністю математично виразити властивості технічних об'єктів. Але сфера застосування цієї форми технічної раціональності так само обмежена: з’ясувалося, що неможливо створити вичерпний набір ідеальних об'єктів, однаково адекватних для наукового і технічного знання.

Підрозділ 3.2. “Аналіз технічної раціональності в онтологічних побудовах Ф.Бекона,, Р.Декарта, П.Гассенді, Б.Спінози” присвячений першим спробам створення наукової картини світу за допомогою нових методів і ролі в цьому процесі становлення форм технічної раціональності.

Індуктивно-аналітична форма технічної раціональності не містить передумов формування онтологічних побудов. Тому запропонована Ф.Беконом система відновлення наук, яка відображає його уявлення про картину світу, була побудована на суб'єктивних засадах.

Раціоналістична онтологія Р.Декарта була обмежена в своєму розвитку через трудомісткість дотримування дедуктивно-синтетичної форми технічної раціональності: повне абстрагування використовуваних у техніці процесів, необхідне для забезпечення довершеного моделювання технічних завдань в “оперативному середовищі”, нездійсненне.

Показано, що в основі буденної форми технічної раціональності лежить сукупність методів, за допомогою яких неможливо систематично створювати ідеальні об'єкти науки, застосовні в межах технічного знання. Ця форма раціональності простежується у працях П.Гассенді й призводить до обмеження взаємозв’язку корпускулярної картини світу і формульованих ним же гносеологічних орієнтирів (сенсуалістичних критеріїв істини), в результаті чого практичне використання і навіть уточнення онтологічних гіпотез П.Гассенді стало неможливим.

Моністична онтологія Б.Спінози самою своєю структурою передбачала, що єдиний набір ідеальних об'єктів повинен застосовуватись одночасно в межах наукового і технічного знання. Так само, аналізуючи свободу людини, Б.Спіноза задав ідеал цілереалізації в технічній творчості, що спирається на використання всіх існуючих знань при конструюванні будь-якого технічного виробу. Проте створена ним перша несуперечлива наукова картина світу, що стала однією з передумов домінування наукової парадигми над технічною, сама не мала технічного змісту, позаяк її ідеальні об'єкти не могли бути виражені математично й застосовані в технічному знанні.

У підрозділі 3.3. “Вплив феномену технічної раціональності на формування механістичної картини світу” розглядається залежність формування набору ідеальних об'єктів науки, що використались у побудові механістичної картини світу, від процесу становлення форм технічної раціональності.

В межах аналізу праць Дж. Локка показано, що під час розвитку англійського емпіризму здійснювався поступовий перехід від суто індуктивно-аналітичної до аналітико-синтетичної форми технічної раціональності. Завдяки цьому виникали передумови для формування механістичної картини світу. Проте зайвий утилітаризм у конструюванні ідеальних об'єктів, що призвів до втрати їх адекватності, та відсутність прямого зв'язку з математичним апаратом, здатним виражати природничонаукові закони, не дозволили ідеям Дж. Локка бути безпосередньо використаними в основі нової картини світу.

Характер гіпотез щодо онтологічних категорій, прийнятих науковим співтовариством для формулювання природничонаукових законів, у результаті був визначений їх повнішою відповідністю вимогам аналітико-синтетичної форми технічної раціональності, тобто можливістю розв’язувати інженерні задачі за допомогою експериментально підтверджених абстрактних моделей. У працях Г.Ляйбніца містилася гіпотеза про монади, що розвивала ідеї субстанціальності матерії. На той історичний період це була найбільш науково-раціональна і несуперечлива філософська система, де в рамках єдиного комплексу ідеальних об'єктів і понять описувалася найбільша кількість явищ. Проте монада як основний ідеальний об'єкт науки у той час не могла бути використана в технічному знанні.

Онтологічні побудови, сформульовані в працях І.Ньютона, навпаки, містили в собі неусувні суперечності, їх наукова раціональність поступалася гіпотезам Г.Ляйбніца. Проте корпускула як ідеальний об'єкт могла бути використана водночас у природничонаукових законах і в їх зредукованих формах, поширених в інженерній практиці. Отже, вона краще відповідала аналітико-синтетичній формі технічної раціональності.

У “Висновках” сформульовано результати дисертаційного дослідження.

Формування філософських основ наукової революції Нового часу необхідно розглядати як процес, одним із складників якого є генеза форм технічної раціональності.

Філософія Нового часу створювала передумови для формулювання технічно застосовних законів і теорій, що мають природничонаукове обґрунтування. Для цього було необхідно: створити нові форми технічної раціональності; забезпечити можливість спільного використання наукової і технічної раціональностей у межах єдиної методології та картини світу; сконструювати нові ідеальні об'єкти. Все це зміцнювало взаємозв'язок наукового, філософського і технічного знання.

Процес становлення форм технічної раціональності дозволив об'єднати технічне і філософське знання в межах загальної науково-дослідної діяльності. Технічна раціональність здійснювала непрямий вплив на становлення системи цінностей періоду Нового часу. Необхідність дослідження розширюваного поля наукових завдань визначала зміни в характері наукової комунікації та викладання, впливала на формування педагогічного ідеалу доби Просвітництва.

Нові форми технічної раціональності формувались у межах онтології та методології Нового часу. Індуктивно-аналітична форма технічної раціональності, започаткована працями Ф.Бекона, давала можливість виявляти закономірності використовуваних у техніці явищ без усвідомлення їх у вигляді абстрактних моделей.

Аналітико-синтетична форма технічної раціональності, витоки якої – в працях Г.Галілея, дала можливість конструювати ідеальні образи, що відображають сутність явищ і мають математичне вираження. З'явилася можливість частково поєднувати закономірності та конструйовані ідеальні об'єкти, адекватно перетворювати природничонаукові абстракції в технічні. За допомогою цього прийому було частково усунено суперечність між мистецтвом і технічним знанням, яке до того ускладнювало інженерну діяльність.

Дедуктивно-синтетична форма технічної раціональності, відображена у працях Р.Декарта, зажадала для свого застосування створення принципово нового ідеального конструкту – “оперативного середовища”, в якому можна було здійснювати операції з ідеальними моделями, що відображають використовувані інженерами технології.

Середина XVII століття відзначена у філософії зміною пріоритету досліджень: від ідеального методу – до створення таких картин світу, таких онтологічних конструкцій, якій дозволили б застосовувати цей метод з найбільшою користю. Проте на початковому етапі цієї діяльності можна говорити лише про з’ясування граничних умов, які визначають поле продуктивного взаємозв'язку наукової і технічної раціональностей. Картини світу, створені в контексті філософських систем Р.Декарта, П.Гассенді, Б.Спінози, виявилися неспроможними адекватно відображати розвиток наукового знання. Вони були актуальні лише для проблематики філософського знання.

Наприкінці XVII – початку XVIII ст. відбувалося формування механістичної картини світу. Цей процес супроводжувався зміною методів, які використовувались у межах традиції англійського емпіризму: зросло значення дедуктивно побудованих систем філософського знання при збереженні значення експерименту, що відповідало аналітико-синтетичній формі технічної раціональності.

У працях Дж. Локка склався набір ідеальних об'єктів і понять, необхідних для інженерного використання природничонаукових законів. Проте утилітарний, занадто грубий характер опису цих об'єктів і відсутність безпосереднього зв'язку з математичними методами не дозволив Дж. Локку самостійно сформувати нове світобачення.

Вирішальною для становлення механістичної картини світу виявилася конкуренція корпускулярної та субстанціальної гіпотез, які були виражені в працях відповідно І.Ньютона і Г.Ляйбніца. Картина світу, створена Г.Ляйбніцом, була більш цілісною. Дозволяючи несуперечливо пояснити більшу кількість явищ, вона була й більш науково раціональною. Критикою І.Ньютона вона спростована не була, хоч онтологія І.Ньютона містила більше передумов для формулювання ідеальних об'єктів, використовуваних у технічному знанні. Вона краще відповідала аналітико-синтетичній формі технічної раціональності.

Отже, становлення форм технічної раціональності в науковій революції Нового часу дозволяє вважати його самостійним, хоч і не актуалізованим у цей період явищем, одним із визначальних чинників становлення нової парадигми мислення. Це вимагає ретельного вивчення ролі технічного знання в контексті сучасної філософії науки.

Основні публікації за темою дисертації

1.“Новый Органон” Френсиса Бекона как пособие инженеру /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 2. – Дніпропетровськ, 1998. – С.68-80.

2.Вклад Рене Декарта в инженерию /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 3. – Дніпропетровськ, 1998. – С.64-80.

3.Техническая рациональность в системе ценностей наук Нового времени /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 10. – Дніпропетровськ, 2001. – С.212-214.

4.Разум человека, как разум инженера в понимании Дж. Локка /Бескаравайный С.С. //Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. – Дніпропетровськ, 2001. – С.114-118.

5.Техническая рациональность как фактор становления образования в период Нового времени /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 14. – Дніпропетровськ, 2002. – С.112-122.

6.Единство и противоречия научной и технической рациональностей /Бескаравайный С.С. //Вісник Дніпропетровського національного Університету. Випуск № 10. – Дніпропетровськ, 2003. – С.32-41.

7.Противоречия единства картины мира Лейбница с требованиями технической рациональности /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 24. – Дніпропетровськ, 2004. – С.126-141.

8.Соотношение идей рациональности и религиозного фактора в научной революции Нового времени /Бескаравайный С.С. //Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 26. – Дніпропетровськ, 2006. – С.135-142.

9.К вопросу об определении технического закона /Бескаравайный С.С. //Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, ДНУ, 2007 – С.31-39.

10.Свобода інженера як свобода людини у працях Б.Спінози /Бескаравайный С.С. //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 346-347. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – С.153-158.

Анотація

Бескаравайний С.С. Становлення феномену технічної раціональності в епоху Нового часу як об'єкт філософської рефлексії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософський наук за спеціальністю 09.00.09 – філософія науки. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню ролі технічної раціональності в науковій революції доби Нового часу. Конкретизовано зміст поняття технічної раціональності як якості технічних ідей, що визначає їх утилітарну застосовність. Уточнено визначення форми технічної раціональності як конкретно-історичного вираження раціонального в сукупності методів, ідеальних об'єктів і понять, які використовуються в технічному знанні. Виявлено схожість і відмінності між науковою і технічною раціональністю. Встановлено, що в період наукової революції розпочалося становлення нових форм технічної раціональності: аналітико-синтетичної, індуктивно-аналітичної і дедуктивно-синтетичної, поява яких сприяла зміцненню взаємозв'язків і взаємодії наукового й технічного знання, а також істотно вплинула на добір ідеальних об'єктів науки, які стали основою механістичної картини світу.

Ключові слова: наукова раціональність, форма технічної раціональності, закон, технічне знання, механістична картина світу, ідеальний об'єкт.

Аннотация

Бескаравайный С.С. Становление технической рациональности в эпоху Нового времени как объект философской рефлексии. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философский наук по специальности 09.00.09 – философия науки. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2008.

Диссертация посвящена исследованию роли технической рациональности в научной революции эпохи Нового времени. Уточнено определение технической рациональности – как качества технических идей, определяющего их утилитарную применимость. Дано определение формы технической рациональности: как конкретно-историческому выражению рационального в совокупности методов, идеальных объектов и понятий, используемых в техническом знании. Выявлены сходства и различия, существующие между научной и технической рациональностью, основанные на приоритете гносеологической или же утилитарной проблематики.

Показано, что исследовательские программы, сформулированные в эпоху научной революции XVII-XVIII вв., могли быть реализованы лишь на основе использования выдвигавшихся гипотез в рамках технического знания.