МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
Бойко ВЯЧЕСЛАВ ГЕННАДІЙОВИЧ
УДК 930.85:[299.5:783.6](477)(470+571)”16/20”(043.3)
Секуляризація православної духовної
хорової музики в російській та
українській культурі XVII–XXI ст.
Спеціальність 26.00.01 - теорія та історія культури
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства
Харків - 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківській державній академії культури Міністерства культури і туризму України.
Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор
Польська Ірина Іллівна,
Харківська державна академія
культури, професор кафедри
теорії музики та фортепіано
Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор
Стахевич Олександр Григорович,
Сумський державний педагогічний університет
ім. А. С. Макаренка,
завідувач кафедри вокального
мистецтва
кандидат мистецтвознавства, доцент
Кононова Олена Василівна,
Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського, декан оркестрового факультету, завідувач
кафедри загального та спеціалізованого фортепіано
Захист відбудеться “17” квітня 2008 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.807.01 Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської державної академії культури за адресою: 61057, м. Харків, Бурсацький узвіз, 4.
Автореферат розісланий “16” березня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради С. В. Потрашков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. У проблемному полі духовної культури XX ст. усталена причинно-наслідкова система функціональних зв’язків втратила значущість унаслідок нових реалій, які зруйновують традиційну впевненість людства в детермінованості явищ. Важливим чинником духовної стабілізації соціокультурного світу стає в нашу добу суттєве підвищення ролі релігійної сфери, що привело як до справжнього ренесансу суто релігійної свідомості, так і до широкого звернення сучасної науки та мистецтва до цієї проблематики і пошуку нових шляхів її пізнання.
Розробка нових методологічних підходів до визначення ролі релігійного” в системі культури, взаємодії в ній секулярних та сакральних тенденцій набуває нині особливої актуальності. У вітчизняній культурі найсуттєвішим проявом цієї тенденції стало колосальне поновлення інтересу до православного літургійного музикознавства.
Наукові штудії у сфері історії та теорії православної духовної музики були започатковані російськими музикознавцями XIX – першої пол. XX ст., яким належить більшість фундаментальних праць з цієї проблематики. У радянську добу дані питання, з ідеологічних підстав, майже не розглядалися мистецько-культурологічною думкою.
У другій половині XX ст. на тлі тотальної секуляризації мистецтвознавство претендує на об’єктивне вивчення закономірностей виникнення, розвитку і функціонування духовної музики, її структури, взаємозв’язку з іншими галузями культури. Проте дотепер ще немає спеціальних досліджень, присвячених секуляризації православної музики в культурно-історичному просторі України.
Важливе місце в розвитку сучасного українського мистецтвознавства та культурології посідають й наукові розвідки у сфері музичної регіоники, зокрема регіоники Харкова, саме тому в дисертації актуалізуються питання розвитку та секуляризації духовної культури Харківщини 2-ї пол. XIX – поч. XX ст., які досі не знайшли належного висвітлення у вітчизняній науці.
Саме розбіжністю між суттєвим культурологічним значенням означеної проблематики та її недостатнім вивченням у вітчизняному мистецтвознавстві зумовлена особлива актуальність запропонованого дисертаційного дослідження.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана на кафедрі культурології ХДАК згідно з базовою темою “Проблеми історії та теорії культури”. Робота узгоджена з “Тематичним планом наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2006-2010 рр.”, затвердженим вченою радою ХДАК (протокол № від 27.02.2006 р.), та відповідає темі “Дослідження з проблем мистецтвознавства та фольклористики”. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ХДАК (протокол № 10, від 17 травня 2002 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення загальної концепції розвитку православної духовної хорової музики та специфіки процесу її секуляризації.
Основні завдання дисертаційного дослідження:
– висвітлити змістовно-жанрові ознаки православної духовної музики та специфіку процесу її секуляризації;
– визначити характер і зміст явища секуляризації, основні негативні та позитивні аспекти його культуротворчої ролі;
– виявити характер діалогової взаємодії антиномічної пари “секулярне сакральне”;
– надати загальну характеристику основних історичних етапів еволюції православної духовної хорової музики в Україні та визначити змістовні передумови її секуляризації і нової сакралізації;
– виявити загальні соціокультурні передумови становлення та розвитку православної духовної хорової музики Харківщини в XVII–XX ст. та визначити шляхи її секуляризації;
– розкрити специфіку й особливості концертної інтерпретації православної духовної хорової музики;
– поновити понятійний апарат досліджуваної проблематики.
Об’єкт дослідження – православна духовна хорова музика XVII–XXI ст.
Предметом дослідження є характер і зміст процесу секуляризації православної духовної хорової музики в культурно-історичному просторі України та Росії XVII–XXI ст.
Методи дослідження. Зазначені мета і завдання дисертаційного дослідження потребували використання інтегративної методології, яка базується на поєднанні загальнонаукових (діалектичного, історичного, культурологічного, системно-функціонального, системно-генетичного) та спеціальних, притаманних історичному і теоретичному музикознавству, методів і підходів.
Матеріалом дослідження є хорові твори російських та українських композиторів ХVIII–ХХ ст. – О. Архангельського, М. Березовського, Д. Бортнян-ського, А. Веделя, О. Гречанінова, О. Кастальського, М. Концевича, П. Крав-цова, О. Львова, М. Лисенка, О. Литинського, О. Нікольського, П. Толстякова, П. Чеснокова та ін., а також численні архівні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
– вперше у вітчизняному музикознавстві створено комплексну концепцію впливу секуляризаційних процесів на розвиток православної духовної хорової музики в Україні та Росії від XVII – до початку XXI ст.;
– визначено специфіку взаємодій сакрального богослужбового співу із секуляризованим духовним хоровим мистецтвом у російсько-українській музиці зазначеного періоду;
– розкрито регіональні особливості розвитку духовного православного хорового мистецтва на Харківщині (2 пол. XIX–XX ст.) та шляхи його секуляризації;
– виявлено чинники впливу “Мусикійської граматики” М. Дилецького на секуляризацію православної духовної музики;
– віднайдено новий, невідомий факт біографії М.С. Березовського (документальні архівні матеріали);
– введено до наукового та практично-виконавського обігу забуті хорові твори харківських композиторів-регентів кінця XIX – початку XX ст. (П.І. Кравцова, О.Й. Литинського, П.Н. Толстякова);
– оновлено уявлення про жанр духовного хорового концерту в аспекті секуляризації православної духовної музики.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали роботи можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем православного літургійного музикознавства. Педагогічний аспект уможливлює використання результатів дослідження при викладанні нормативних та спеціальних курсів, а саме: “Історія і теорія музики”, “Історія української музики”, “Історія хорового мистецтва”, “Історія і теорія виконавського мистецтва”. Теоретичні положення і практичні висновки дисертації можуть знайти широке застосування в професійному вдосконаленні та виконавській діяльності.
Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалась шляхом обговорення на засіданнях кафедри культурології ХДАК. Результати дослідження були оприлюднені на 6 наукових конференціях, серед яких: конференції молодих науковців “Культура та інформаційне суспільство XXI століття” (Харків, 2002; 2003; 2004); міжнародні наукові конференції: “Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві” (Харків, 2003), “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи” (Харків, 2004), “Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації” (Харків, 2007).
Матеріали дослідження впроваджені в лекційних курсах кафедри хорознавства та хорового диригування ХДАК “Духовна хорова музика”, “Духовна музика: національні традиції та сучасність” (для магістратури).
Публікації. За темою дисертації вийшли друком 12 публікацій, з них 6 статей у наукових фахових збірниках, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (287 позицій) та додатків (77 сторінок). Загальний обсяг роботи – 287 сторінок, з них 184 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, завдання, методологічні засади, наукову новизну та практичне значення.
Розділ 1 – “Теоретичні аспекти вивчення духовної музики” – має чотири підрозділи.
У підрозділі 1.1. – “Явище секуляризації: поняття і сутність” – розкрито основні значення поняття “секуляризація”, розглянуто її конкретно-історичні прояви в різних контекстах від XVII – до початку XXI ст.
Визначено історико-генетичні детермінанти секуляризації суспільних інститутів, пов’язані з епохами Відродження та Реформації; подальшим посиленням антиклерикальних і раціоналістських тенденцій. У соціології релігії секуляризація трактується як надання переваги світському зображенню життя і світської культури. Підкреслено роль процесу секуляризації у виникненні соціокультурної кризи особистості. Визначено, що одним з найважливіших чинників поглиблення останньої є ідеалізація сучасної західної культури постмодерну, яка базується на цінностях, що можна вважати антихристиянськими, та в щонайбільшому ступені виявляє негативні наслідки дехристиянізації культури (Т. Альтицер, К. Барт, Н. Бердяєв, М. Бубер, Р. Генон, Ж. Маритен, Г. Марсель, Е. Муньє, Р. Нібур, П. Сорокін, П. Тілліх, А. Швейцер, К. Ясперс).
У підрозділі 1.2. – “Специфіка православної духовної музики” – позначено та проаналізовано основні сутнісні компоненти, що складають систему православної духовної музики.
Через компаративний аналіз виявлено принципову різницю між світською музикою і богослужбовим співом. Проаналізовано історичні та семантичні детермінанти заборони інструментальної музики в православному храмі (аскетичні прагнення християнства, боротьба з цінностями язицтва, вербальна природа християнського богослужіння).
Визначено загальні передумови функціонування системи православного богослужбового співу, пов’язані з історичною взаємодією, музичною культурою Заходу, впливом світської (зокрема народної) музики, місцевих та співочих звичаїв тощо.
У підрозділі 1.3. – “Історіографія та сучасний стан проблематики дисертаційного дослідження” – подано стислий огляд літератури й архівних джерел за темою, визначено рівень її сучасного вивчення.
З’ясовано, що перші наукові праці з історії, семіографiї, палеографії православного літургійного музикознавства, присвячені в основному російському духовному співові, вийшли друком у середині XIX ст. (Д. Аллєманов, В. Металов, О. Преображенський, Д. Розумовський, М. Успенський). Утім у колишньому СРСР, внаслідок негативного ставлення держави до релігії (зокрема до православної церкви), будь-які наукові розвідки в цій сфері були припинені, тож у цей період дисертаційна проблематика в радянській науці практично не досліджувалася.
Значний внесок у розвиток сучасної православної музикології зробили провідні українські науковці 2-ї пол. XX ст. (Л. Архимович, Н. Герасимова-Персидська, М. Гордійчук, Л. Корній, Б. Кудрик, П. Маценко, О. Шреєр-Ткаченко), у працях яких висвітлюються як загальні та художньо-естетичні, так і фахові музикознавчі аспекти.
Для дослідження історії духовної хорової культури Слобідської України особливе значення мають фундаментальні праці Д. Багалія, Т. Буткевича, О. Кононової, Й. Миклашевського, М. Сумцова, П. Сокальського, Т. Ти-хомирової та ін., які висвітлюють традиції слобідської культури, визначають стан духовного хорового мистецтва Харківщини. Утім питання секуляризації православної духовної музики в зазначених працях спеціально не розглядалися.
Таким чином, дисертаційна проблематика дотепер є недостатньо розробленою в сучасному мистецтвознавстві, що зумовило необхідність проведення запропонованого дослідження.
У підрозділі 1.4. – “Методологiчні основи дослiдження” – визначено загальні методологічні засади дисертації та розглянуто основні наукові методи дослідження, застосовані в окремих її розділах.
Методологія дисертаційного дослідження ґрунтується на комплексному підході. Важливу роль у роботі відіграють методи діалектики, історизму, логіко-аналітичного, логіко-критичного і термінологічного аналізу, системного (структурно-функціонального) підходу. Головними у вирішенні дисертаційної проблематики є історичний та культурологічний підходи, а також фахові мистецтвознавчі (музикознавчі) методи дослідження.
Джерельною базою дисертації є теоретичні праці з філософії (Г. Гегель, Є. Гуссерль, М. Хайдеггер), загальної (Ю. Борєв, М. Каган, Ю. Лотман, В. Шейко) та музичної (О. Козаренко, І. Ляшенко, С. Тишко) культурології, музичної естетики (О. Лосєв, П. Шестаков), історії музики, насамперед української (М. Гордійчук, Ю. Келдиш, Л. Корній), теорії музики та музичної композиції (Б. Асаф’єв, В. Медушевський, Є. Назайкінський), теорії музичного стилю (Н. Горюхіна, М. Михайлов, С. Скребков), хорознавства (Д. Болгарський, Н. Герасимова-Персидська, Г. Григор’єва, А. Лащенко, П. Левандо, Л. Пархоменко, О. Стахевич), православного літургійного музикознавства (В. Металов, О. Нікольський, В. Одоєвський, Д. Розумовський, С. Смоленський) тощо.
Другий розділ – “Православна духовна хорова музика: богослужбовий спів – секуляризація – нова сакралізація” – містить шість підрозділів.
У підрозділі 2.1. – “Культурно-історичні передумови процесу секуляризації богослужбової музики на межі XVI-XVII ст” – визначено основні детермінанти подальшої секуляризації православної хорової музики.
Початок секуляризації богослужбового співу Православної Церкви пов’язують багато дослідників з музикою епохи багатоголосного хорового співу, проте коріння її більш глибокі. Перші згадки про обмирщіння духовної музики відносяться до IIIIV ст. н.е.
Усталена періодизація православного духовного співу ґрунтується на принциповій диференціації його основних змістовних ознак у різні історичні епохи: 1) доба панування унісонного співу, що частково зазнав світських (зокрема народнопісенних) впливів; 2) доба домінування багатоголосного хорового співу за західноєвропейським зразком (кінець XVI ст.).
Визначено загальні позитивні наслідки впливу процесу секуляризації на українську культуру кінця XVI–XVII ст. (гуманістичні тенденції, ознайомлення з мистецтвом Ренесансу тощо). Втім із XVII ст. у богослужбово-сакральному мистецтві починається швидка секуляризація православної духовної музики, що була підготовлена поступовим зменшенням дії наслідків візантійської культури, посиленням культурних впливів латинського Заходу (кінець XIV ст.), витісненням монодійного співу (поч. ст.), виникненням київської “квадратної” нотації, зародженням паралітургічного співу, насамперед кантів – як нового етапу розвитку духовної пісні (кінець XVI – початок ст.).
Результатом такої зміни музично-стилістичних формацій у богослужбовому мистецтві є виникнення партесного співу, що стало революцією в православній церковній музиці.
У підрозділі 2.2. – “Партесний стиль як прояв революційної секуляризації богослужбового православного співу (кінець XVI-XVII ст.)” – розкрито характерні особливості історичного періоду, пов’язаного з принциповою трансформацією православного церковного співу.
Згідно з досить поширеною у вітчизняному музикознавстві точкою зору, між давнім розспівом і партесним співом відбувався еволюційний процес. Утім, на нашу думку, історичний контекст свідчить не про поступове еволюційне перетворення, а саме про революційне впровадження західних світських форм мистецтва та західноєвропейських принципів музичного мислення до сфери православного церковного співу.
Таким чином, партесний спів є художнім гібридом західноєвропейської та вітчизняної мистецької традиції, а його виникнення – прямим та безпосереднім наслідком “західнізації” православної християнської культури, початком інтенсивного процесу секуляризації духовної музики.
XVI ст. характеризується розквітом європейської музичної культури, яка вже повністю відчужена від Церкви і лише формально пов’язана з нею, що свідчить про секуляризацію західної свідомості.
З’ясовано особливе значення XVI ст. як початкового етапу історичного протистояння вітчизняного православ’я латинсько-католицькій культурі Заходу та підкреслено специфіку відбиття цих процесів у зіткненні двох церковно-музичних систем у богослужбово-співочій сфері.
Визначено важливу роль псалмів та кантів як форм паралітургічного співу в розвитку світських тенденцій у процесі історичної еволюції духовної пісні.
Уперше в українському мистецтвознавстві висунуто гіпотезу про секуляризаційні наслідки запропонованих М.П. Дилецьким (“Мусикійська граматика”) методологічних підходів до партесної композиції через акцентуацію первинної ролі суто музичного початку та його домінування над вербальною сферою як вторинною.
Підкреслено різку активізацію світських тенденцій у духовній хоровій музиці Петровської доби (межа XVII–XVIII ст.), зумовлену новими суспільно-політичними, ідеологічними, культурними тенденціями. Акцентовано увагу на ролі ідейного впливу Заходу (зокрема німецького протестантизму) як важливого чинника секуляризації православної духовної музики.
Визначено історичні чинники розквіту української культури, мистецтва й освіти в XVII ст.: насамперед відновлення української державності як козацько-гетьманської держави, а також вигідне географічне положення та пожвавлені контакти з греко-слов’янським Афоном, православ-ними південнослов’янськими державами, які, зокрема, сприяли появі нових церковних розспівів – болгарського та грецького.
Підкреслено значний вплив у 2-ій пол.– 1-ій пол. ст. української церковно-співочої культури на російську, найважливішими ознаками якого стали природна еволюція стовпового співу та партесний спів, що зумовили великий переворот у всій системі богослужбового співу та самій його сутності.
У підрозділі 2.3. – “Італійський концертний стиль у православній духовній музиці середини XVIII-XIX ст. (до проблеми: Схід – Захід)” – простежено особливості дії секулярних тенденцій у розвитку православної духовної музики XVII–XIX ст.
Розкрито культурологічну специфіку української духовної музики 2-ї пол.ст. Визначено основні стилістичні ознаки творчості композиторів цієї доби (синтез барокових та класичних рис, використання принципів т.з. “італійського” стилю в творах на богослужбові тексти).
Підкреслено суттєве посилення культуротворчої ролі Придворної Співочої капели у впровадженні секуляризованої політики та розвиткові нових напрямів православної церковної музики (XIX ст.).
Визначено особливу роль Глухівської школи, що була підготовчою базою для цієї капели, та її видатних вихованців – М.С. Березовського (1745–1777) і Д.С. Бортнянського (1752–1825). Підкреслено, що центральним жанром творчості М. Березовського і Д. Бортнянського був хоровий концерт, стилістика якого в 60–70-х рр. XVIII ст. наближалася до італійського хорового мотету а cappella на тексти псалмів, інтонаційний лад пов’язаний із малоруською пісенною культурою.
На основі винайдених документальних матеріалів виявлено новий факт, пов’язаний з біографією М.С. Березовського, який свідчить про те, що всупереч поширеним у мистецтвознавстві відомостям твори композитора не були заборонені в православних церквах з причини його самогубства, а навпаки були популярними.
Секуляризація богослужбово-співочого мистецтва призвела до того, що спів православної церкви все більш відходив від свого початкового принципу – бути формою самого богослужіння. Підкреслено, що найважливішу роль у цьому процесі відіграв жанр духовного концерту, його впровадження в богослужбову практику.
Проаналізовано стилістичні особливості духовно-музичної творчості композиторів “італійської” доби та визначено властиві їй параметри багатоголосної концертної композиції.
Визначено кристалізацію т.з. “придворного” наспіву в системі православного співу, який мав витіснити в слов’янських церквах не тільки всі місцеві наспіви, але й корінний церковний розспів – знаменний. Таким чином, зрушення богослужбового співу, як іманентного елементу самого богослужіння, з часом поглиблювалося все більше.
У підрозділі 2.4. – “Вплив німецького романтизму на розвиток слов’янського літургійного мистецтва (друга чверть XIX – кінець XIX ст.)” – подано загальну характеристику культурно-історичного розвитку духовної музики XIX ст.
Розкрито специфічні ознаки періоду розквіту хорового церковного співу, орієнтованого протягом усього століття саме на західний стиль музики.
Початком періоду в історії слов’янського літургійного музичного мистецтва, який можна визначити як період домінування німецького романтизму, стала творча діяльність видатного російського громадського та культурного діяча, автора гімну Російської імперії князя О.Ф. Львова, який у 1837–1861 рр. був директором Придворної Співочої капели. Саме завдяки значущості мистецького доробку цієї капели та її художнього керівництва (О.Ф. Львов, М.І. Глінка та ін.) С.-Петербург стає законодавчим центром православного церковного співу.
Підкреслено роль духовних концертів Львова в історії розвитку жанру (перехід від класичної до романтичної моделі).
Визначено секуляризаційні ознаки наступного етапу еволюції духовного концерту (2-ї пол. XIX ст.), зумовлені подальшим виходом жанру за межі богослужіння та функціонуванням його в новому соціокультурному контексті (“духовно-музичні” вечори).
Розкрито особливе місце досліджуваного періоду у фундації вітчизняної науки про православний богослужбовий спів та визначенні історико-теоретичних і семантичних основ його сутності, системи, історії, семіографії (митрополит Євген Болховітінов, І. Вознесенський, І.П. Сахаров, В.В. Стасов, В.М. Ундольський), а також у розвитку нової практики гармонізації давніх духовних наспівів, яка свідчить про оновлення сакральної традиції.
Визначено видатну роль Синодального хору і Синодального училища, що стають духовно-музичним центром теорії та практики. Проаналізовано діяльність талановитих музикантів В.С. Орлова, С.В. Смолен-ського і О.Д. Кастальського – родоначальника “московської” композиторської школи православної духовної музики.
Підкреслено негативне значення деякого відмежування самої церкви в цей період від вирішення співочих проблем.
Узагальнено основні культурологічні наслідки творчої діяльності Придворної Співочої капели, визначено основні ознаки т.з. “петербурзької” школи духовної музики загалом та типологічні особливості двох головних історичних етапів її становлення і розвитку – за І.О. Гардне-ром, “старої петербурзької школи” (Д.С. Бортнянський) і “нової петербурзької школи” (О.Ф. Львов та його послідовники).
Таким чином, підсумовано суттєвий вплив німецького романтичного музичного мистецтва на розвиток православної духовної музики означеного періоду та процес його подальшої секуляризації.
У підрозділі 2.5. – “Московська композиторська школа: повернення до сакральної співочої традиції православного хорового мистецтва (початок XX ст)” – розглянуто специфіку російської духовної музики початку XX ст.
Підкреслено подальше посилення музично-культурологічного значення Московського Синодального хору та Синодального училища церковного співу на початкуст., визначено формування нового напряму духовно-музичної творчості – т.з. “московської школи”.
З’ясовано величезну науково-культурологічну роль теоретичних праць В. Металова, Д. Розумовського та С. Смоленського в розкритті історичного та художнього значення давнього слов’янського православного співу, розробці історії і семіографії останнього та формуванні російського літургійного музикознавства загалом як важливої самостійної галузі науки. Саме ці вчені вперше порушили проблеми відходу духовного хорового співу від богослужбовості та його поступової секуляризації.
Визначено стилістичні ознаки “московської” композиторської школи, досліджено форми трансформації жанру духовного хорового концерту на матеріалі хорових творів О. Гречанінова, О. Нікольського, П. Чеснокова.
Підкреслено особливе значення притаманного творчості митців цієї школи повернення до канонічних джерел православної духовної музики – давніх розспівів, насамперед знаменного, та пошуку нових шляхів для їх багатоголосного опрацювання.
Отже, дисертант дійшов висновку про важливу роль “московської” композиторської школи в подальшому плідному розвиткові духовного хорового мистецтва. Визначено особливу значущість діяльності майстрів цього напряму в подоланні характерних для попередніх періодів стилістичних розбіжностей, звільненні від наслідування західних, неправославних традицій, результатом чого стає призупинення процесу секуляризації православного богослужбового співу та повернення його до сакральної традиції.
У підрозділі 2.6. – “Православне духовне хорове мистецтво радянської та пострадянської доби (1917 р. – XXI ст.)” – досліджено період занепаду, подальшої секуляризації православного духовного хорового мистецтва в радянські часи та початок його сучасного відродження.
З’ясовано принциповий характер впливу кардинальних післяреволюційних соціокультурних трансформацій на релігійне життя радянського суспільства, наслідком яких стали занепад духовного музичного мистецтва та переорієнтування творчо-виконавської діяльності в хоровій сфері до нових духовних потреб.
Підкреслено особливу соціально-ідеологічну роль хорового мистецтва в радянській культурі (аж до середини 1950-х рр.) як наймасовішого засобу музично-естетичного виховання, символу непорушної колективної духовної єдності радянського народу.
Зазначено формування в 60-ті рр. XX ст. (у зв’язку зі зміною соціокультурного клімату) нових мистецьких тенденцій, орієнтованих на відродження православних духовних традицій.
Визначено основні ознаки секуляризації православної хорової музики в 70-ті рр. XX ст., найяскравіше виражені в духовних творах на світські тексти (В. Золотарьова, О. Машистова, Вс. Рождественського та ін.).
Підкреслено величезне значення проблем взаємодії знаменного розспіву та слов’янської народної пісенності як одного з нагальних питань вітчизняної медієвістики, а також зазначено початок наукових розвідок у сфері секуляризації православної духовної музики.
Третій розділ – “Розвиток духовної хорової музики на Харківщині (до проблеми діалектики секулярних та сакральних процесів)” – має чотири підрозділи.
У підрозділі 3.1. – “Усталення духовного хорового мистецтва на Харківщині (кінець XVII – початок XVIII ст.)” – досліджено історико-культурні передумови становлення духовного хорового мистецтва та хорового виконавства кінця XVII – початку XVIII ст.
Висвітлено особливості початкового етапу формування та розвитку культури Слобожанщини як важливого історично-географічного регіону України, просвітницьким центром якого з 1765 р. є Харків. Визначено синтезуючий, інтегративний характер культури цього регіону. Підкреслено паралельність процесів формування національних українських та російських культурних традицій на Харківщині у XVIII ст.
Простежено активізацію культурно-освітнього розвитку Харківщини початку XIX ст., висвітлено роль у цих процесах колишньої козацької старшини і духівництва та розкрито секуляризаційне значення місцевого народно-побутового впливу на церковно-релігійну сферу.
Розкрито культурологічні особливості Просвітництва в Україні, трактованого як органічний компонент загальноєвропейського руху та природне продовження ідей цивілізаційного синтезу загальноєвропейських та національних слов’янських традицій.
З’ясовано регіональні особливості втілення просвітницьких тенденцій на Слобідській Україні, зокрема парафіяльних народних шкіл, що формували сприятливу базу для функціонування Харківського колегіуму (1726), а потім – Харківського університету (1805), які відповідно з другої чверті XVIII – поч. XIX ст. стають головними освітніми установами всього регіону.
Підкреслено, що довготривала жанрово-стилістична та змістовна трансплантація західноєвропейського світського професійного мистецтва до вітчизняної культурної сфери сприяла процесу секуляризації православної духовної хорової музики зазначеного періоду.
У підрозділі 3.2. – “Розвиток духовного хорового мистецтва в Харківському колегіумі XVIII – поч. XIX ст.” – проаналізовано розвиток духовного хорового мистецтва в додаткових класах при Харківському колегіумі XVIII-XIX ст.
Визначено, що діяльність музичних класів при Харківському колегіумі, створюючи необхідні передумови для формування нової регіональної музично-хорової культури XIX ст., мала багатогранний вплив на загальний розвиток вітчизняного мистецтва. Підкреслено, що форми, методи навчання та ідеї в навчальних програмах музичних класів відповідали загальним вимогам Петербурзької співочої капели, яка була провідником секуляризаційних тенденцій у сфері православної духовної музики.
Проаналізовано творчу діяльність у Харкові видатного музичного діяча, одного з фундаторів жанру хорового духовного концерту А.Л. Веделя (1767–1808). Підкреслено значення творчої спадщини А. Веделя як завершального етапу процесу еволюції т.з. “єкатерининського” концерту та висвітлено вплив демократичних музичних жанрів на його творчість, що став одним із чинників подальшої секуляризації православної духовної музики.
У процесі дослідження хорового концерту А. Веделя “Покаяния отверзи ми двери” в існуючих редакціях та перекладах виявлено факти недбалого ставлення до авторського матеріалу, розкрито їх детермінованість секуляризаційними процесами.
Висвітлено історико-культурні чинники уможливлення самостійного розвитку духовного співочого мистецтва Харківщини на початку XIX ст.
У підрозділі 3.3. “Духовна хорова музика у світському житті Харкова (університет, приватні навчальні заклади, аматорські гуртки)” – визначено роль Харківського університету (1805 р.) та приватних навчальних закладів міста в розвитку та поступовій секуляризації православного духовного мистецтва. Підкреслено подальшу активізацію самостійного розвитку хорової культури Харківщини з посиленням світських демократичних тенденцій.
Розглянуто діяльність Харківського архієрейського хору, зокрема його участь у спільних з університетом творчих проектах, де виконувались і світські твори (ораторії Й. Гайдна “Створення світу”, “Чотири пори року”, ораторія Лейдесдорфа “Свята Цецилія”). Визначено певні ознаки секуляризації в репертуарній політиці цього хору.
Проаналізовано діяльність видатних регентів Харківського архієрейського хору – М. Ведринського, О. Литинського, Л. Чижевського.
Дисертантом винайдено та введено до сучасної мистецької практики невідомі твори композиторської спадщини О. Литинського.
Висвітлено негативне ставлення центральної (Св. Синод) та місцевої духовної влади до будь-яких проявів секуляризаційних тенденцій у богослужбовій практиці церковних хорів (розпорядження архієпископа Харківського Нектарія). Утім, сакральний богослужбовий спів православної церкви в ту добу все більше секуляризувався, набуваючи світських ознак.
Визначено соціокультурну специфіку музичної діяльності переважної більшості харківських навчальних закладів поч. XIX ст., в сфері хорового духовного співу.
Отже, процес розвитку духовної хорової культури Харківщини кінця XVIII – ї пол. XIX ст. відбувався надзвичайно активно, створюючи міцні передумови для подальших творчих досягнень вітчизняного музичного мистецтва. Саме в духовному хоровому співові поступово фор-мувалися класичні традиції академічної хорової культури. Втім, духовна хорова музика на цьому етапі все більше виконується поза храмами, органічно поєднуючись зі світською. На духовному хоровому мистецтві Харківщини позначився, зокрема, “італійський” концертний стиль, що свідчить про тривалу секуляризацію богослужбового сакрального співочого мистецтва кінця XVIII – ї пол. XIX ст.
У підрозділі 3.4. – “Духовне хорове мистецтво Харківщини другої пол. XIX-XXI ст.” – досліджено становлення, розвиток та секуляризацію духовного хорового мистецтва Харківщини у XIX–XXI ст.
З’ясовано, що характер хорової культури України 2-ї пол. XIX ст. загалом зумовлений клерикальним світоглядом. Розвиток хорового співу мистецтвознавці пов’язують саме зі зверненням до релігії та православної церкви.
Підкреслено великий вплив російських культурних традицій на розвиток духовної хорової музики та висвітлено втілення у Харківському регіоні процесів, притаманних загалом російській та українській культурі кінця XIX ст. (інтенсивного теоретичного осмислення духовного мистецтва, формування широкої системи викладання церковного співу зокрема, відкриття педагогічних курсів і курсів церковного співу в деяких містах Росії та України).
Уперше аналізуються архівні матеріали та документи, пов’язані з розвитком духовної хорової культури Харківщини (звіти Товариства прихильників хорового співу, Харківського Єпархіального Спостерігача шкіл церковнопарафіяльних, грамоти Харківської єпархії тощо), що уможливлює узагальнення процесів її секуляризації та нової сакралізації в XIX–XX ст.
Підкреслено значне поширення духовного хорового мистецтва на Харківщині в XIX ст. (зокрема, існування до 1899 р. правильно організованих хорових колективів при 407 церковно-парафіяльних навчальних закладах і школах грамоти) та його поступове вдосконалення всупереч практичним труднощам (недостатній підготовчій рівень фахівців, особливості викладання співу, мізерне асигнування викладачів).
На основі архівних документів проаналізовано творчо-виконавську та педагогічну діяльність відомого харківського культурного діяча 2-ї пол. XIX ст., композитора і регента І.М. Туровєрова, який був керівником гуртка прихильників співу, а також висвітлено роль утвореного в 1893 р. “Харківського товариства прихильників хорового співу” (ХТПХС), як ініціатора активного розвитку хорового мистецтва в Харкові.
Таким чином, наприкінці XIX ст. на Слобожанщині, передусім у сфері духовної музики, тільки починала викристалізовуватися система знань у хорознавстві, яке неухильно еволюціонувало в напрямі подальшої секуляризації, деякі суспільно-політичні наслідки якої пізніше призвели до трагічних подій 1917 р. Підкреслено, що із 1917 р. цей процес проявився повною мірою в первісному його розумінні – як відторгнення церковної власності та передача церковного майна і земель у світське (державне) володіння.
Висвітлено секулярний характер радянського періоду існування православної духовної музики, розкрито семантику ідеологічних трансформацій ролі хорового мистецтва як символу світської народно-масової культури.
Визначено початок відродження християнської духовності в російській та українській культурі останніх десятиріч XX – поч. XXI ст., підкреслено особливості сучасного гуманітарного соціокультурного контексту (посилена пропаганда неоязицтва, поширення сектантського руху, упровадження ідей створення т.н. “постхристиянської цивілізації”, які породжують соціальні ускладнення, спотворюють суспільну свідомість, світовідчуття, знищують традиційні уявлення моралі тощо), що перешкоджають цьому процесові, стаючи найяскравішим утіленням секулярних тенденцій.
Через ґрунтовний аналіз основних напрямів розвитку духовної хорової музики сучасного Харкова (90-х рр. XX – поч. XXI ст.) та на підставі власного досвіду вперше з’ясована відсутність єдиної церковно-музичної стильової орієнтації в більшості місцевих хорових колективів, проявом чого є недиференційоване виконання на службах творів різних стилів (насамперед, “петербурзької” та “московської” шкіл, вільноствореної музики). Визначено виняткову роль у цьому процесі хорових колективів храму Трьох Святителів (регент І. Сахно), де звучить церковний розспів у його чистому вигляді та Свято-Озерянського храму (регент В. Бойко), де виконуються піснепіви Синодальної композиторської школи й найяскравіші гармонізації творів давніх розспівів.
Підсумовано, що повернення до традиції, кращих зразків слов’янської культури і є проявом дійсного відродження та нової сакралізації православної духовної музики.
ВИСНОВКИ
Визначено основні наукові результати дослідження, окреслені перспективи їх практичного використання та подальших теоретичних розвідок.
Загальним підсумком дисертації є створення комплексної концепції впливу секуляризаційних процесів на розвиток православної духовної хорової музики в Україні та Росії від XVII – до поч. XXI ст.
Досвід створення такої концепції та її апробація на матеріалі хорових творів російських і українських композиторів ХVIIIХХ ст. дозволили дійти таких висновків.
Духовне хорове мистецтво в загальній музичній культурі слов’янських народів постає як одна з констант православної слов’янської культури і є одночасно цілісним і динамічним явищем української музичної культури.
З’ясовано, що процес секуляризації духовної хорової музики активізується під час активних змін у суспільстві – як загальнополітичних і соціальних, так і церковних. Детермінантами цього процесу є впливи прогресивних тенденцій європейської та світової художньої культури (насамперед музичної) XIX – поч. XXI ст., еволюція музичного мислення, зміни музично-стилістичних формацій, жанрова взаємодія з іншими видами мистецтв (зокрема театральним), вплив сучасної композиторської та виконавської мови тощо.
Розкрито значення явища секуляризації та виявлено його негативні і позитивні аспекти, характер діалогових взаємодій антиномічних культурних універсалій “секулярного та сакрального”.
Аналітичний підхід до висвітлення розвитку церковного слов’янського мистецтва та його секуляризації дозволили уточнити відповідність розробок попередників та колег, а також окреслити перспективні аспекти власних напрацювань – як теоретичних, так і практичних. Зібраний фактичний матеріал з історії православної церковної музики дає підстави стверджувати, що доробок вітчизняних діячів у цій галузі є значнішим, ніж убачалося раніше.
Виявлений стан православної духовної хорової музики дозволив дійти таких висновків:
1) стимулом оновлення художньої культури (кінець – поч. XVII ст.) став активний процес її секуляризації;
2) національна своєрідність українського духовного співочого мистецтва яскраво виявилася в періоди його секуляризації, особливо в часи проникнення на територію Русі стилю Бароко;
3) із середини XVII ст. вітчизняне богослужбове співоче мистецтво опановували західні культурні впливи, вироблені латинською церковною культурою, що призвело до гострого посилення світських тенденцій у духовній хоровій музиці;
4) у XVIII ст. до богослужбової практики впроваджується жанр духовного хорового концерту, що стало суттєвим фактором подальшої секуляризації церковно-співочої культури;
5) із початком XX ст. значно розвинулась та систематизувалась композиторська діяльність для церковних хорів, яка поступово звільнялася від наслідування західних, неправославних зразків. Вищої точки художнього розвитку духовний хоровий спів досяг перед початком революції 1917 р.;
6) у зв’язку зі зміною соціокультурного клімату 60-х рр. XX ст. починає відроджуватися православна духовна хорова музика, що стало суттєвим та якісним переломом усієї радянської хорової культури;
7) нові вимоги, пов’язані із загальною еволюцією європейської музики XX – поч. XXI ст., специфікою сучасної композиторської мови тощо, розпочинають новий період процесу секуляризації православної духовної хорової музики.
Здійснений ретельний аналіз сучасного стану духовної музики виявив наявність у вітчизняній культурі двох протилежних тенденцій, пов’язаних з: 1) поверненням до традиційного сакрального богослужбового співу; 2) подальшою секуляризацією церковного співу. Співвідношення сакрального богослужбового співу з секуляризованим духовним хоровим мистецтвом характеризується як спосіб одночасного співіснування цих феноменів у сучасному культурно-історичному просторі.
Відтворена загальна картина розвитку духовної хорової музики України і Росії та визначені змістовні передумови її секуляризації і нової сакралізації. Визначено загальнокультурне значення духовного хорового мистецтва поза богослужбовою функцією, а також проаналізовано зовнішні секулярні причини його інтонаційної еволюції.
Дослідження соціокультурних передумов становлення, розвитку та процесу секуляризації православної духовної хорової музики Харківського регіону XVIIXX ст. дозволило охарактеризувати його наступним чином.
Формування національних українських та російських культурних традицій на Харківщині кінця XVII – поч. XX ст. відбувалося паралельно; після 1917 р. секуляризоване духовне хорове мистецтво знайшло втілення в храмах і монастирях, а також у суспільно-громадському житті Харкова як культурного центру Слобідської України.
Важливим чинником розвитку духовної хорової культури стало формування основних виконавських принципів на базі синтезу професійних традицій церковного співу та народнопісенного мистецтва. На виконавський стиль церковних хорів впливав стиль давніх піснепівів.
Духовне хорове мистецтво зазнало значних перетворень та змін у радянські та посттоталітарні часи. У сучасній православній духовній музиці панівне місце посів гармонійний багатоголосний спів – полістилістичні музичні твори із канонічними богослужбовими текстами, а давня церковна монодія майже зовсім не використовується.
З’ясовано, що літургічне музикознавство – вчення про слов’янський православний церковний хоровий спів – слід розглядати як самостійний важливий напрям музичної науки та сучасної культурології.
Перспективним для подальших розробок є продовження музично-культурологічних розвідок православного літургійного музикознавства в аспекті його секуляризації – нової сакралізації.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Бойко В.Г. Сутність та система духовної православної хорової музики / В.Г. Бойко // Культура Українизб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2003. – Вип. 12. Філософія культури. – С. 166–175.
2. Бойко В.Г. Стильові напрями духовної хорової музики України і Росії другої половини XVIII – XIX ст. у процесі поступової секуляризації / В.Г. Бойко // Культура Українизб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2004. – Вип. 13. Мистецтвознавство. Філософія. – С. –183.
3. Бойко В.Г. Секуляризація духовного хорового мистецтва від перших десятиліть XX ст. до початку XXI ст. / В.Г. Бойко // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освітізб. наук. пр. – Х.ХДАДМ, 2003/2004. – № 5/6, 3/4. – С. 17–21.
4. Бойко В.Г. Православна духовна музика у творчості послідовників “московської” (синодальної) композиторської школи / В.Г. Бойко // Культура Українизб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2006. – Вип. . Мистецтвознавство. Філософія. – С. –215.
5. Бойко В.Г. Богослужбово-співоча культура Православної церкви (традиції та сучасність) / В.Г. Бойко // Теоретичні питання культури, освіти та вихованнязб. наук. пр. / Київськ. нац. лінгвіс. ун-т. Нац. муз. акад. України. – К.Вид. центр КНЛУ, 2006. – Вип. 30. Педагогіка, психологія. Мистецтвознавство. – С. 229–233.
6. Бойко В.Г. Розвиток та секуляризація православного хорового мистецтва Харкова кінця XVIII – початку XIX ст. / В.Г. Бойко // Культура Українизб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2006. – Вип. 18. Мистецтвознавство. Філософія. – С. 8–138.
7. Бойко В.Г. Семантика та специфіка духовної хорової музики (проблеми виконавства) / В.Г. Бойко // Культура та інформаційне суспільство XXI століттяматеріали конф. молодих науковців, 17 –19 квіт. 2002 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2002. – С. 73–75.
8. Бойко В.Г. Період “кондакарного” співу в розвитку слов’янської духовної православної музики / В.Г. Бойко // Культура та інформаційне суспільство XXI століттяматеріали наукової конф. молодих учених, 16–18 квіт. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2003. – С. –99.
9. Бойко В.Г. Розвиток та секуляризація духовної хорової музики на Украї-ні в музично-історичному процесі / В.Г. Бойко // Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільствіматеріали міжнар. наук. конф., 21–22 листоп. 2003 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2003. – С. –205.
10. Бойко В.Г. Духовне хорове мистецтво (новітні напрями і тенденції розвитку від перших десятиліть XX ст. до XXI ст.) / В.Г. Бойко // Культура та інформаційне суспільство XXI століттяматеріали наукової конф. молодих учених, 22–23 квіт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2004. – С. 110–112.
11. Бойко В.Г. Духовна православна музика в процесі підготовки фахівців хорового мистецтва / В.Г. Бойко // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективиматеріали міжнар. наук. конф., 12–13 жовт. 2004 р. / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2004. – С. 189–191.
12. Бойко В.Г. Діалогова взаємодія антиномічної пари “секулярне – сакральне” (на прикладі православної духовної хорової музики) / В.Г. Бойко // Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізаціїматеріали міжнародної наукової конференції / Харк. держ. акад. культури. – Х.ХДАК, 2007. – С. –129.
13. Бойко В.Г. Духовна хорова музикапрогр. курсу / Харк. держ. акад. культури ; уклад. В.Г. Бойко. – Х.ХДАК, 2003. – 18 с.
14. Бойко В.Г. Духовна музика: національні традиції та сучасність (для магістрів ХДАК)прогр. курсу / Харк. держ. акад. культури ; уклад. В.Г. Бойко. – Х.ХДАК, 2006. – 16 с.
АНОТАЦІЇ
Бойко В.Г. Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та українській культурі XVII–XXI ст. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2008.
Дисертація є першою спробою здійснити комплексну музично-культурологічну концепцію розвитку та секуляризації православної духовної хорової музики в російсько-українській музичній культурі XVII–XXI ст.
Здійснено історичну періодизацію основних етапів
