НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА

БОРЕЦЬКИЙ ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 811.161.2’366.5

ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ У СФЕРІ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІМЕННИКА

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету Міністерства освіти й науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

СЛОБОДИНСЬКА ТАМАРА СТЕПАНІВНА,

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри

української мови й загального мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

БОЙКО НАДІЯ ІВАНІВНА,

Ніжинський державний педагогічний

університет імені М. В. Гоголя,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент,

ЯСАКОВА НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА,

Національний авіаційний університет,

доцент кафедри українознавства.

Захист дисертації відбудеться “---17_” _червня 2008 року о_1430__годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано “ _14__” _травня___ 2008 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук А. В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна лінгвістична наука, визнаючи абсолютну віртуальність мовного знака у сфері мовленнєвої практики, все частіше схиляється до функціонального підходу при аналізі тих чи інших явищ. Особливо актуальним є вивчення центральної одиниці мови – слова, яке може розглядатися з погляду семантики, парадигматики, синтактики, прагматики тощо, а отже, і зазнавати компресії з боку інших одиниць на кожному з цих рівнів. Це призводить до ускладнення семантики слова, яка вже не може бути інтерпретована без виходу на позамовну площину.

У розмовному та художньому мовленні існує тенденція до активної взаємодії семантичних і функціональних властивостей слова, що є універсальним мовним знаком. Відносно повільна зміна кількості лексем, потреба в номінації все більшої кількості явищ, а також індивідуальна психологічна опосередкованість мовлення зумовлюють явища перехідності як універсальної властивості мовного знака, що імплантує його абстрактний смисл у “живу” мовну ситуацію, і отже, відповідно розширює, трансформує значення. Постає потреба міждисциплінарних досліджень слова, які б узагальнили причини, механізми й моделі внутрішньої динаміки словесного знака. Вихідною умовою таких досліджень є усвідомлення найзагальнішого поняття – мовних змін. Цей термін уособлює саму сутність мови, з одного боку, – в її діалектичних зв’язках з історією, суспільством, прогресом тощо, з іншого – у її відповідності до власних законів (діа- та синхронних мовних змін; фонетичних, лексичних, граматичних тощо). Такі процеси мисляться на тлі певної знакової сталості мови й передбачають перетворення мовних одиниць внаслідок взаємодії між собою їх або їхніх значень.

Транспозиція як явище перенесення значення на готовий звуковий комплекс об’єднує більш конкретні семантичні процеси, які є механізмами подібних перенесень: десемантизація й генералізація, метонімія й метафора, багатозначність й омонімія. Відомо, що вивчення транспозиційних явищ на рівні слова, граматичної категорії, речення не складає особливих труднощів, тоді як на рівні семантико-граматичних категорій (за старою номенклатурою – розрядів) є непростим, бо вони вже самі по собі є специфічною цариною синкретизму, взаємодії й поступового взаємопереходу власне семантичного й граматичного. Інтерес викликають зокрема семантико-граматичні категорії (СГК) іменника – центральної частини мови, яка найтісніше пов’язана з безпосереднім відображенням розчленованої дійсності у свідомості людини. Зміни в таких категоріях охоплюють семантику лексеми, її морфологічні й частково синтаксичні значення. Неоднорівневість змін є окремою проблемою взаємопереходів мовних одиниць у сфері СГК.

Більшість науковців визнає транспозицію явищем сфери синтагматики (Ю. С. Азарх, І. В. Арнольд, В. В. Бабайцева, А. О Колесников, Г. В. Колшанський, О. О. Тараненко, Л. Ю. Шевченко тощо). Явища транспозиції у різних ученнях номінуються по-різному: транспозиція (Ш. Баллі), трансляція (Л. Теньєр), деривація (Є. Курилович), конверсія (О. І. Смирницький), трансформація (В. М. Мігірін), конденсація (В. В. Мартинов). У сучасній україністиці вже здійснені спроби цілісного аналізу транспозиційних явищ в окремих сферах, переважно в граматичних категоріях різних частин мови та синтаксисі (Н. Гуйванюк, О. Піддубська, А. Джура, С. Шабат-Савка), проте залишається чимало семантичних явищ, які є недослідженими й транспозиційно релевантними при правильному виборі предмета й методології дослідження. Зокрема, недослідженим в цьому аспекті залишається слово як носій узагальненого категоріального значення та пов’язаних із ним перехідних СГК.

Актуальність теми. У сфері іменника української мови раніше досліджувалися явища, які спричиняють транспозицію в його СГК (розширення й звуження значення слова, полісемія, лексико-семантичний словотвір, метафоризація та метонімізація), проте в українській лінгвістиці ще не здійснювалася спроба об’єднати ці явища під одним функціональним знаменником. Загальні зауваження щодо структури СГК усіх частин мови в українському мовознавстві зробили М. Я. Плющ, А. П. Загнітко, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, О. К. Безпояско, В. О. Горпинич, М. В. Леонова, О. О. Прокопчук, сьогодні вже є дослідження зі з’ясування структури окремих, „більш граматикалізованих” СГК іменника (Л. Алтинцева, О. Микитюк, О. Петровська, І. Погрібний тощо), цілісних же інтерпретацій міжрівневих категорій та динамічних процесів, що відбуваються в них, в україністиці поки що немає. З поширенням функціонально-семантичного та концептуального підходів до вивчення мовних явищ постала потреба в упорядкуванні великої кількості різнозумовлених значень, причому, категоріально-аналітичний апарат дериватології, семасіології та лексикології не в змозі комплексно відобразити картину таких змін.

Мета дослідження – з’ясувати загальне внутрішнє структурування семантико-граматичних категорій іменника української мови й описати їхні транспозиційні можливості.

Для досягнення мети передбачено розв’язання часткових завдань:

1) уточнити граматичний статус і склад СГК іменника;

2) визначити критерії поділу іменників на СГК;

3) з’ясувати поняття „транспозиція” стосовно СГК іменника й окреслити відповідно параметри дослідження;

4) описати типи реалізації транспозиційних відношень СГК іменника за різними параметрами (семантична настанова, механізм семантичних змін, тематична група, напрямок переходу тощо);

5) описати лексикографічно фіксовані, авторські й оказіональні транспозиційні відношення СГК іменника, акцентуючи увагу на узуальних випадках;

6) виявити й описати функціонально-стилістичні особливості транспонованих семантико-граматичних значень іменника;

Об’єктом дослідження є іменники, які зазнали транспозиції або модифікації у сфері СГК.

Предметом дослідження є усталені й частково оказіональні транспозиційні явища у сфері семантико-граматичних категорій іменника, а також різнорівневі фактори, що їх спричиняють.

Методологія дослідження спирається передовсім на діалектичний зв’язок предметів зовнішнього світу з їхнім розчленованим відображенням у мові й мовленні, на асиметрію мовного змісту й форми. Специфічність предмета дослідження (транспозиційні відношення) виокремила трансформаційний та опозиційний методи як одні з основних, оскільки саме явище транспозиції передбачає наявність одиниці та її протичлена (опонента) у певному парадигматичному ряді. Аналізуючи узуальний план транспозицій, ми широко послуговувалися аналізом лексикографічних дефініцій, досліджуючи оказіональний аспект, референційним методом. При диференціації й описуванні релевантних одиниць на різних рівнях застосовувалися дистрибутивний, компонентний, контекстуальний, порівняльний та стилістичний види аналізу.

Досліджуваний матеріал було зібрано методом суцільної вибірки. За допомогою референційного або денотативного аналізу встановлювалося, чи є значення кожного з іменників первинним / похідним, чи відбулася транспозиція. Для цього з’ясовувалося, чи має місце називання одним і тим же мовним знаком іншого денотата.

Фактичний матеріал. Дисертаційне дослідження, відповідно до поставлених завдань, виконувалося на мовному та мовленнєвому матеріалі. Перший добирався зі „Словника української мови: В ХІ томах” як найповнішої на час виконання дисертаційного дослідження лексикографічної праці методом аналізу словникових дефініцій та лексико-семантичних варіантів, частково – зі „Словника іншомовних слів”. Інша частина фактичного матеріалу – речення з транспозиціями СГК в синтагматиці, дібрані методом суцільної вибірки з прозових творів класичних та сучасних авторів (Ю. Андрухович, В. Винниченко О. Гончар, Б. Грінченко, О. Довженко, О. Забужко, П. Загребельний, М. Коцюбинський, В. Підмогильний, М. Старицький, М. Стельмах, Т. Шевченко); з метою уникнення стилістично орієнтованого вибору – з деяких періодичних та наукових видань. Картотека дослідження становить близько 3000 речень. Всього фактичний матеріал нараховує більше 5000 одиниць.

Наукова новизна дослідження полягає у витворенні цілісної концепції СГК іменника, з’ясуванні його транспозиційних, а отже, словотвірних, стилістичних й експресивних потенцій. Особливістю дисертаційного дослідження є з’ясування транспозиціогенних факторів на усіх значущих рівнях мови: від морфемного – до фразеологічного й синтаксичного. Найбільша увага приділялася лексико-семантичному словотворенню, для решти транспозиційних відношень здійснено загальні зауваження й окреслення проблем, що може стати початком для подальших досліджень у цій галузі.

Теоретичне значення. Результати роботи доповнюють граматичну функціоналістику української мови, а саме одну з її центральних категорій – іменник. Покладено початок функціонально-семантичному вивченню міжрівневих категорій та їхніх транспозиційних значень, що може стати поштовхом до розроблення цього аспекту на матеріалі інших повнозначних частин мови.

Практичне значення. Висновки й наукові узагальнення дисертаційного дослідження можуть використовуватися в укладанні теоретичних курсів з граматики для вищої школи, вплинути на методику викладання у шкільному курсі тем „Іменник”, „Лексико-граматичні розряди іменника”; переструктурування підручників та відповідних програм. Практичний результат дослідження – словник транспозиційних відношень з вказівкою напряму й механізму перенесення значень, який містить близько 2300 лексико-семантичних варіантів, що засвідчують зміну СГК-статусу вихідного іменника. Результати роботи можуть бути застосовані в галузі практичної стилістики, кібернетики тощо.

Апробація. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Результати дисертаційного дослідження були апробовані на Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (м. Хмельницький, травень, 2005), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 80-річчю С. П. Бевзенка (м. Одеса, вересень 2005), Міжнародній науковій конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (м. Рівне, листопад, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (м. Івано-Франківськ, травень 2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в семи публікаціях, серед яких 5 статей у виданнях, затверджених ВАК як фахові.

Обсяг і структура. Дисертаційне дослідження складається з таких структурних компонентів: вступ, перелік умовних скорочень, два розділи, висновки, джерела фактичного матеріалу та їх позначення, використана література (251 найменування) та додатки, які містять зведену таблицю основних транспозиційних відношень у СГК іменника й словник узуальних транспозиційних відношень, складений на основі „Словника української мови: В ХІ томах”. Основний текст дисертаційного дослідження займає 146 сторінок, загальний обсяг роботи – 196 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, теоретико-методологічні засади дослідження, вказано на зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання дисертації, з'ясовано об'єкт і предмет дослідження, його джерельну базу, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію й публікацію результатів дослідження.

У першому розділі “Структура й транспозицііні параметри СГК іменника” здійснюється аналіз найпоширеніших теорій щодо структури СГК й аргументується доцільність традиційного поділу СГК на п’ять категорій, пояснюється їхня семантична природа, дихотомічний поділ (за семантичними, граматичними й опозиційними ознаками), а також закладаються основи їхнього розгляду в світлі теорії функціонально-семантичного поля.

У лінгвістичній науці існує стійка традиція виділяти в граматичній категорії іменника декілька СГК або, відповідно до традиційної номенклатури, лексико-граматичних розрядів. У різні періоди науковці виділяли певну кількість СГК іменника: від трьох (русисти В. Меморський, П. Соколов) до восьми (В. Виноградов, Л. Щерба, М. Шанський). Більшість науковців головною ознакою СГК називає специфічне співвідношення лексичного й граматичного значень, що скеровує відповідним способом і вибір критеріїв розмежування та аналізу СГК. Аналіз лінгвістичного матеріалу наводить на думку, що спільною й найзагальнішою семантичною настановою для об’єднання різних розрядів в одне класифікаційне ціле може слугувати ступінь розчленованості предмета, що відображується у свідомості мовця. Так кожен лівий член іменних СГК (конкретні / абстрактні; власні / загальні; дискретні / недискретні тощо) асоціюється з конкретним предметом більшою мірою, аніж правий. На цій основі під спільним таксономічним знаменником можуть бути об’єднані лексико-граматичні значення „загальний”, „недискретний”, „абстрактний” як значення, що репрезентують денотат з більшою мірою абстрагування й меншою мірою – розчленованості.

СГК іменника наочно демонструють зону перехідних значень від власне семантичного до граматичного в мові. Ступінь граматикалізації й граматикалізація типових іменникових значень власне й робить СГК предметом вивчення морфології. Отже, СГК іменника репрезентують зону перехідності від лексичного до граматичного в мові й мають ієрархічну будову, що зумовлюється родовим характером підкатегорії „конкретні іменники”. Опозиції в межах СГК бінарні (для значень, не пов’язаних з макрокатегорією кількості) й тернарні (для значень, пов’язаних з макрокатегорією кількості).

Вияви транспозиції у сфері СГК іменника розглядаються як особливі динамічні процеси, тобто поява нових значень на тлі відносної знакової сталості мови. У контексті дослідження – це вмотивоване називання наявними в мові іменниками таких нових денотатів, мовне відображення яких спричиняє перехід цих іменників до інших СГК. Транспозиція, в історичному висвітленні цього поняття, має ширше і вужче значення. Ширше поняття транспозиції включає будь-які зміни мовних одиниць різних рівнів (лінгвістичні та лінгвальні, формальні та семантичні, рефлексивні або створені навмисно); вужче значення – це певний узагальнювальний параметр, що включає низку семантичних змін, при яких відбувається вмотивоване певним семантичним механізмом перенесення або перехід нового значення на готовий звуковий комплекс.

Дослідження транспозиційних відношень іменникових СГК-значень передбачає з’ясування двох аспектів: з одного боку, сукупності семантичних явищ, які ми називаємо транспозицією; з іншого, – диференційних семантичних ознак одиниць (об’єкт), які прогнозують певним способом відповідні зміни (предмет дослідження). Враховуючи наведені вище міркування щодо семантичної структури СГК іменника, пропонуємо їхній короткий огляд, зокрема концентровані семантичні й граматичні ознаки, а також зумовлені ними особливості транспозиційних відношень.

Семантичні ознаки конкретних іменників:

1) позначають окремі матеріальні предмети: дім, двері, озеро, листок, телефон;

2) позначають сукупності вищезазначених предметів та речовини: пісок, спирт, козацтво, бадилля, гарбузиння;

3) позначають власні назви як ідентифікатори реальних предметів та осіб: Антарктида, Борис, Валентина, Сосонка, Чорний Ліс.

Граматичні ознаки конкретних іменників: визначаються родовим характером категорії, а отже, її подальшим членуванням на видові СГК. Можуть маркуватися окремими суфіксами конкретності (-тель, -ник, -ач тощо).

Семантичні ознаки абстрактних іменників:

1) позначають узагальнені ознаки й є переважно віддієслівними та відприкметниковими дериватами;

2) володіють власне граматичним значенням предметності;

3) мають здатність за певних, частково транспозиційних, умов виражати більший або менший ступінь семантичної абстрактності.

Граматичні ознаки абстрактних іменників:

1) мають звужену числову парадигму (в нетранспозиціогенних контекстах вживаються тільки в однині: темперамент, приїзд, збільшення; назви деяких дій, обрядів, ігор, свят, виражені тільки формою множини: заручини, жмурки, стосунки, іменини);

2) утворюються за допомогою суфіксів -ість, -ин-(-а), ан-(-я), -изн- (-а), -енн-(-я), -ов-(-а), -анин-(-а), -ство-(-о), -к-(-а), -ізм /-изм, -ацій-(-а) тощо: милість, хоробрість, давнина, білизна, сходження, побудова, біганина, убозтво, критика, комунізм, варіація.

СГК „власні – загальні іменники” – найменш граматикалізована категорія, яку значна кількість лінгвістів схильна вважати власне семантичною. Про граматичну різницю між крайніми репрезентантами СГК може йтися лише в аспекті звуження числової парадигми топонімів й астронімів, що має цілком реальну екстралінгвальну мотивацію. Отже, СГК “власні – загальні іменники” об’єднує семеми бінарно протиставлених значень: узагальнено-предметних (хлопець, ріка, вулиця, пес) та власне номінативних, індивідуальних (Богдан, Дністер, Хрещатик, Дружок). Усі оніми мають опозитивні апелятивні значення, але апелятиви тільки теоретично у мовленнєвій практиці повністю співвідносяться з онімами як видовими понятттями. Оскільки ми досліджуємо динамічні процеси у сфері іменників, а власні назви часто мають аналітичну будову, доцільним вважаємо виокремлювати серед власних номінацій як об’єкт вивчення власні іменники. Вони складають такі семантичні групи: а) назви астро-географічних реалій; б) назви істот; в) назви окремих предметів духовної культури (артефакти); г) назви організацій.

Серед загальних семантичних, дериваційних та граматичних ознак, які мають транспозиціогенне значення виокремлюємо наступні:

1. Власні назви істотно видозмінюють категорійне значення предметності іменника (не узагальнюють, а ідентифікують).

2. Власні назви – дериваційно відкритий клас; постійно виникають нові оніми переважно на позначення об’єктів суспільно-економічної діяльності людини, що є об’єктом словотвору.

3. Центр семантико-граматичного значення власних назв має різкі морфологічні відмінності з відповідними апелятивними протичленами (звуження числової парадигми).

Основні ознаки появи транспозиційних значень „власні” та „загальні” – це поява індивідуального / ідентифікувального або узагальненого значення відповідно.

Решта іменникових СГК мають ряд транспозиціогенних ознак, пов’язаних з макрокатегорією кількості (подільності). Зокрема, СГК „дискретні – недискретні іменники” – одна з найбільш вивчених у граматичному плані. Природно, що об’єктом вивчення лінгвістів ставала підкатегорія „недискретні” як семантично більш віддалена від категоріального центру іменника. До семантичних розрядів включено й низку транспозиційних значень. Так до розряду а) (назви матеріалів) та розряду ґ) (назви рослин) семантична група „назви дерев” входить у випадку актуалізації семи „матеріал” та класифікаційної семи „вид дерева” відповідно: Розмножується ялина, як і сосна, насінням, але шишки у неї більші, насіння дозріває пізно восени того ж року (Загальна біологія). Подібну проблемну групу становлять лексеми, які входять до семантичної групи „произрастания” (за В. В. Виноградовим) й уживаються в обох значеннях категорії числа: помідор – помідори; огірок – огірки; кабачок – кабачки (пор.: капуста – капустина; картопля – картоплина; часник – часничина). Тут спостерігаємо незавершеність категоріального переходу, що зумовлює немотивований дуалізм форм числа в класифікаційно й семантично тотожних групах.

При аналізі транспозиційних відношень у структурі СГК “дискретні – недискретні іменники” особливу увагу звертаємо на правобічну підкатегорію, оскільки дискретні імена, поруч із загальними, є ядром конкретних імен й іменника як такого, тому не вирізняються особливими ознаками (володіють ними переважно в повному обсязі). Транспозиційна релевантність СГК-значень інших категорій визначається встановленням появи зазначених семантичних рис підкатегорії „дискретні”. Підкатегорія „недискретні”, як і „власні іменники”, в лінгвістичній інтерпретації вже включає транспозиційні значення, тому необхідно при її аналізі чітко відрізняти етимологічні узуальні транспозиції й „живі” метонімічні перенесення. Значна увага має бути приділена появі квантитативно-дистрибутивних відношень як екстралінгвальній пресупозиції виникнення семантики дискретності / недискретності.

СГК збірних іменників розпадається на два типи утворень: а) іменники, співвідносні з іншими (без збірного значення): студентство – студент, старостат – староста, генералітет – генерал; б) іменники, неспіввідносні з іншими: бурячиння, порохня, садовина, тлінь, хмиз, у тому числі, й конотативно марковані (бридота, гидота тощо). Тип а), позбавлений конотативних відтінків, виявляє транспозицію передовсім метонімічного характеру, тип б), маючи сему нечленованості або / і конотативну сему, транспозиціонується за метафоричним механізмом з відтінком характеризації. Окрім цього, частина збірних іменників має суфікси, омонімічні з суфіксами абстрактності й виявляє пов’язані з цим специфічну транспозицію, яку, на нашу думку, попри наявність метонімічного механізму перенесення, потрібно розглядати окремо. Іменники, які не містять формантів, омонімічних із суфіксами збірності, переходять до збірних без додаткових мотивацій. Єдиною умовою аналізу таких транспозицій, при відсутності у значної частини вторинних збірних іменників суфіксів збірності, є визнання СГК-значення збірності як змістової структури лексеми в цілому. Частина еміграційних транспозицій СГК „збірні”, зокрема до СГК-значень, які не мотивуються суфіксами, конотацією й метонімією, розглядаються окремо як випадки десемантизації суфіксального значення збірності. Зазначимо також, що на стрункість категорії „одиничні” здійснює вплив мовна традиція, яка відображає особливості засвоєння, поширення, прагматичної й культурної ваги тих чи інших одиниць. Фольклорні й літературні джерела засвідчують меліоративізацію, демінутивізацію національної мовної картини світу загалом й іменника зокрема. Симптоматичним для української мови є паралельне побутування стилістичних словотвірних синонімів на зразок дівчина – дівчинина, пташка – пташина, хлопець – хлопчина, хата – хатина, які, на нашу думку, не тільки додають відповідної конотації, а й виокремлюють актуальний предмет, наголошують на його самобутності. Цей нюанс, як і взаємодія СГК збірності й одиничності з конотативними потенціями мови, потребує окремого дослідження.

Одиничні імена, як і збірні, транспозиційно поповнюються іменниками, в яких на основі наявних квантитативних сем розвивається змістова структура „одиничний” (встановлюємо наявність специфічного референційного співвідношення зі збірними й недискретними); еміграція одиничних до інших СГК здійснюється за різними механізмами з обов’язковою десемантизацією суфікса одиничності -ин або його конвергенцією з омонімічними суфіксами збірності й речовинності. Конглютинація відповідно суфіксів збірності – аугментативності та одиничності – зменшеності, про що зазначалося вище, прогнозує появу зазначених конотативних нашарувань у похідних семантемах.

Спостереження над неоднорідністю СГК іменника, а також врахування їхніх інтегральних семантичних та опозиційних ознак засвідчують чіткий розпад СГК на дві групи. Перша група реалізує якісно-градаційні семантичні відношення предметності („загальні – власні іменники”; „конкретні – абстрактні іменники”), друга – квантитативно-дистрибутивні відношення предметності („дискретні – недискретні іменники”, „одиничні іменники” та „збірні іменники”).

Метафорично-метонімічні перенесення становлять найпродуктивніший тип у сфері як розширення значення слова взагалі, так і транспозицій СГК іменника. Окрім усталених випадків транспозиції СГК іменника, про які йшлося вище, існує зона потенційних транспозиційних відношень. Це стосується передовсім іменників відкритої семантико-граматичної опозиційності: загальні назви (вільно переходять у власні), речовинні назви (вільно переходять у неречовинні). Багато іменникових лексем, якщо їх розглядати у функціональному аспекті, є відкритими в напрямку переходу до різних СГК. Пор.: Моє перше письменство (конкр., недискр.) – займатися письменством (абстр.) – українське письменство (конкр., збірн.). Транспозиційні відношення у своїй основі спричинені різними формально-семантичними механізмами (метонімією, метафорою, синекдохою, контамінацією, дивергенцією, конотацією, інтерференцією, десемантизацією, дефразеологізацією, синтаксичною позицією тощо), які є відправною точкою їхнього аналізу. Семантичні та морфологічні (наявність специфічних афіксів) ознаки підкатегорій прогнозують специфічні транспозиційні відношення у кожній із СГК.

Другий розділ “Реалізація транспозиційних відношень у сфері семантико-граматичних категорій іменника” – власне аналіз траснспозиційних відношень у сфері СГК іменника. Він здійснений у такий спосіб: передусім аналізувалися кількісно найрепрезентованіші метафорично-метонімічні транспозиції (гіпотетично припускалося, що такі відношення можуть мати особливості у СГК із власне семантичною й квантитативно-дистрибутивною домінантою, тому здійснено розгляд транспозицій окремо для кожної групи СГК), далі було розглянуто транспозиційні відношення за порядком зменшення їхньої регулярності й кількісного представлення (конверсія, конвергенція й дивергенція, синтаксично зумовлені транспозиції тощо).

При розгляді транспозиційних відношень досліджуваних одиниць передусім виокремлено іменники обсолютної синтагматичної природи (ІАСП). Це іменники, здатні виявляти повноту значення, тобто співвіднесеність з конкретним референтом, а також виявляти СГК-статус тільки в певному контексті. Сюди належать: а) іменники, які представляють високий або найвищий ступінь узагальнення предмета як філософської й екзистенційної категорії, його частини або складного цілого, що виявляється в одиницях власне синтагматичної природи, „первинно порожніх” за своєю референційною віднесеністю (комплекс, об’єкт, предмет, річ, система, частина, компонент, ознака, властивість тощо: поламаний предмет – предмет дискурсу; частина інформації – частина грошей; садово-городній комплекс – комплекс послуг тощо); б) іменники, які вказують на протяжність та межі абстрактних і конкретних реалій (кінець, початок, середина, периферія, частина, центр: кінець перегляду – кінець нитки; центр круга – центр уваги; периферія області – периферія граматичної категорії тощо); в) іменники, які позначають функціональну сукупність ідеальних чи матеріальних об’єктів (база, запас, результат, резерв, ресурс, сфера, ядро: запас продуктів – запас знань; військова база – інтелектуальна база тощо); г) частина іменників-девербативів, з суфіксом -ач, -ор, -изатор, які імплікують абстрактно-конкретного неактуалізованого агенса дії (сповільнювач, прискорювач, поширювач, амортизатор, каталізатор: поширювач листівок – синтаксичний поширювач; каталізатор хімічної реакції – каталізатор економічного розвитку); д) частина іменників деад’єктивів, що характеризують невизначений предмет (гидь, погань, темінь (пейоративна конотація); всячина, дрібниця, пустяковина (меліоративна конотація). Вони не належать до СГК іменника, оскільки не мають спільних семантичних і пов’язаних з ними граматичних ознак, але співвідносні в контексті із СГК-значеннями, поповнюються за подібними механізмами й розглядаються нами для повної репрезентації іменникових лексем. Розряд ІАСП поповнюється внаслідок транспозиційних процесів за тими ж семантичними й прагматичними механізмами, що й поповнення СГК. Для ІАСП має зміст поняття тільки імміграційної транспозиції, оскільки поняття міграції таких одиниць за межі свого статусу не має змісту. Існують тільки окремі семантеми, які втратили словотвірний зв’язок з ІАСП й уживаються з конкретним СГК-значенням без діагностуючого контексту, пор.: елемент (частина чого-небудь, ІАСП) – елемент (хімічний елемент, речовина з атомів одного виду, СГК-підкатегорія „недискретні”); зразок (взірець чого-небудь) – зразок (частина гірської породи, СГК-підкатегорія „дискретні”) тощо.

Метафорично-метонімічні перенесення є найсимптоматичнішим механізмом транспозиції у сфері СГК іменника. Семантико-граматичного значення “абстрактні” внаслідок метафоризації набувають передовсм предметні й недискретні іменники. Механізм таких перенесень функціональний. Виняток становлять близько десятка одиниць (бл. 2 %) семантичної групи “спортивно-акробатичні трюки” (бочка, змійка, навіс, свічка, шпагат, штопор тощо), вторинна номінація в яких здійснюється за візуально-асоціативною схожістю. Транспозиційна схема Sub Subabstr представлена такими трансформаційно-тематичними групами:

1. Просторові константи їх абстрактні асоціанти + конотація: авансцена, атмосфера, баласт, вісь, віха, джерело, дзеркало, згусток.

2. Недискретні субстанції їх абстрактні асоціанти + конотація пейоративності: багно, бруд, жовч, каламуть, наліт.

3. Предмети з яскравою диференційною ознакою їх абстрактні асоціанти + конотація: клеймо, пляма, тавро, фібра.

Порівняно з метонімічними перенесеннями, метафоричні фіксуються у словнику більш послідовно. Основні транспозиційні схеми:

1. Інструмент / виконувач дії > дія: ванна, варта, гайдук, гонг, грим, дзвін, дзвінок, душ, жереб, заявка.

2. Місце дії > дія: вигул, водопій, доступ, купіль, попас, притулок.

3. Носій ознаки > ознака: гниль, козир, контакт, настій, національність, новосілля, патент, пейзаж.

4. Результат дії > дія: виграш, жниво, зарис, заробіток, засада, затор, зруб, надріз.

Транспозиційні відношення у сфері СГК, що відбуваються за схемою Subabstr Subсonkr, мають узагальнений зміст, оскільки підкатегорія „конкретні” родова й у плані поповнення може бути представлена частковими моделями. Прагматична настанова „опредмечений процес дії – результат дії” репрезентує найсимптоматичніший тип транспозиційних метонімічних відношень схеми Subabstr Subсonkr. Відповідно тематична група „предметний результат дії” об’єднує всі вторинні конкретні імена. На матеріалі досліджуваного лексикографічного джерела зафіксовано понад 290 таких одиниць, наприклад: виділення, викривлення, виписка, виплата, виплід, випорожнення, випуск, виріст, висів, вишивання, відвал, відвід, віддзеркалення.

Отже, метафорично-метонімічні транспозиційні відношення у сфері СГК „конкретні – абстрактні іменники” -– це поповнення абстрактних іменників за рахунок інших СГК-значень, об’єднаних підкатегорією „конкретні”.

Аналіз імміграційного поповнення центральної зони підкатегорії „власні іменники” (одиничні астрономічні й географічні об’єкти) тільки частково може бути предметом нашого дослідження. Узуально закріплену транспозицію репрезентують тільки дві струтктурно-тематичні групи: а) назви сузір’їв як специфічні види метафор (перенесення з назви предмета за зовнішньою схожістю): Лебідь, Трикутник, Орел, Дельфін, Лисиця, Ліра, Стріла; б) назви двох прагматично найважливіших астрономічних об’єктів, номінованих за метонімією: земля – планета Земля, місяць -– орбіта Місяця: Світло – один з найважливіших факторів, з якими пов’язане все життя на Землі (Біологія).

До транспонантів умовно метонімічного характеру відносимо також низку топонімів (переважно мікротопонімів), в назвах яких чітко проглядається суміжність із реальними особливостями локалізації, природи топоніма, наприклад: Захід, Схід, Гора, Піски, Січ, Поділ, Узвіз, Низ, Верх. Найчисельнішою групою, яка репрезентує перехід загальних та абстрактних назв до власних найменувань, є семантично немотивовані перенесення або такі, семантичну мотивацію яких встановити важко: „Арсенал”, „Більшовик”, „Жовтень”, „Сокіл”„Гамалія”, „Кобзар”, „Веселка”, „Вир”, „Київ”.

Найбільш представлені узуально закріплені транспозиції за схемою Subonym Subapel: берлин, бостон, браунінг, гавана, дизель, іуда, колос, кольт, наган, ом, перун, рентген, сирена, уран, химера, цейс. Усі транспозиційні відношення схеми Subonyma Sub, де Sub – будь-який відмінний від власної назви, за характером мотиватора поділяються на відантропонімічні (бодо, бодоні, біржа, веджвуд, буль, вебер, вольт, гаус), відміфонімічні (геркулес, герострат, гіацинт, голіаф, едіп) та відтопонімічні (бордо, бостон, гавана, лабрадор, мокко, пістоль, сотерн.).

Транспозиційні відношення у сфері онімів здійснюються переважно в напрямку поповнення загальних іменників, окрім назв артефактів та організацій, і завжди супроводжуються додатковими семантичними нашаруваннями культурологічного та конотативного плану.

Для імміграційних транспозицій, що поповнюють кожну з підкатегорій „дискретні – недискретні”, метафоричні перенесення майже не характерні. Це пов’язується з тісною денотативною кореляцією опозиційних значень, їхньою квантитативно-дистрибутивною природою. Поповнення правобічної підкатегорії „недискретні іменники” здійснюється в таких семантичних групах:

1. Предмет (істота) > матеріал (сировина): бирка, білка, бук, брус, видра, вільха, волос, вус, дерево, дошка, дуб.

2. Істота (її частина, рідко предмет) > страва: білуга, гуска, каплун, карась, короп, кріль, куприк, куріпка.

3. Предмет > маса предметів, які набувають властивостей речовини: бульба, колючка, корал, кросна, обліпиха, олива, плотва, риба, сардина.

4. Прилад (предмет) > речовина, що виконує аналогічну функцію: очисник, охолоджувач, стимулятор, підкладка, підстилка, поглинач.

Обширна транспозиційна зона – перехід абстрактних іменників на позначення дії до недискретних як результату (виділення, видаток, вилов, виплата, висів, витяжка, вихід, відшарування, друк, здача) або знаряддя цієї дії(жуйка, закуска, заливка, заправка, ізоляція, кредит, набивка, наркоз).

Поповнення підкатегорії „дискретні” за рахунок правобічних значень СГК „дискретні – недискретні іменники” має значне поширення. Такі перенесення розподіляються на дві нерівновеликі групи – за механізмами синекдохи (алмаз, асфальт, бинда, бинт, білило, булат, гіпс, камінь, канат, картон) та метонімії (дим (хата як одиниця), кінострічка (кінофільм), паша (поле для випасу), покрив (речовина як скінченний предмет).

Взаємопереходи в СГК „дискретні – недискретні іменники”, а також поповнення кожної з підкатегорій за рахунок інших СГК-значень (міжрівневий перехід) пов’язані переважно з трансформацією кількісно-розподільних значень, відношеннями членованості – нечленованості в межах однієї лексеми, що сприяє реалізації переважно метонімічно-синекдотичних переносів.

Транспозицію за схемою Sub > Subcoll найповніше реалізують 339 лексем (на матеріалі зазначеної лексикографічної праці). Вирізняються три механізми переносу: метафора (армія, арсенал, батарея, гарем, кіш тощо); метонімія (артилерія, аудиторія, вахта, весілля, експорт, жнива, залога) – при транспозиції з дискретних та абстрактних іменників та конвергенція – при поповненні абстрактними, які містять афікси, омонімічні зі збірними (біднота, бідарство, панство). Основну масу транспонованих за вищезазначеною схемою становлять метонімічні перенесення (понад 300). Їхня тематична диференціація базується на генералізації периферійних денотативних сем. Еміграційні транспонанти з підкатегорії „абстрактні” поділяються на чотири групи з генералізацією наступних сем:

1. Множинності учасників процесу або носіїв ознаки (осіб), представленої вихідною абстрактною семантемою: аристократія, адвокатура, весілля, випуск, двір, демократія, влада, десант, дозор, екскурсія, експедиція тощо.

2. Множинності предметів, узагальнених в номінації певної галузі культури чи діяльності: гастрономія, геральдика, господарство, гідротехніка, експорт, забезпечення, імпорт, кореспонденція тощо.

3. Множинності артефактів, що міститься в абстрактних назвах виду, стилю мистецтва та в родових назвах: архітектура, демонологія, драматургія, готика, епос, іконографія, література, сатира, творчість тощо.

4. Множинного результату процесу: виплід, збір, зібрання, об’єднання, опорос, перепій, першодрук, схід.

Еміграційні транспозиції з СГК-підкатегорії „дискретні”, що поповнюють тематичну групу „назви осіб”, мають значне місце, здійснюються за більш прозорими метонімічними перенесеннями (без залучення латентних потенційних сем) й поділяються на наступні групи за генералізацією сем: а) множинності складових денотата, номінованого вихідною назвою (авіація, артилерія, батарея, екіпаж, електротехніка, зав’язь, залога, засада, застава, кухня, омоніміка, оптика, орда, піхота, світ, секція, словник, факультет); б) сукупності осіб, що локалізуються у / на певному об’єкті, номінованому вихідною назвою (аудиторія, гальорка, двір, кабінет, колонія, корпус, палата, курінь, парафія, подвір’я, салон, село, станція, табір, ярмарок); сукупності осіб, що є учасниками певної установи, назва якої слугує вихідною для транспонування (адміністрація, апарат, бюро, міліція, поліція, сейм, секретаріат, управа).

Еміграційні транспозиції з СГК „одиничні” можливі тільки у випадку словотвірної конвергенції, зумовленої омоморфністю одиничного, збірного й речовинного суфіксів -ин-, або при втраті одиничним суфіксом -ин- значення одиничності (десемантизація). Тематична група „назви плодів й овочів” частково виявляє транспозицію Subindiscr > Subsing (вирощування картоплі – три картоплі; багато хліба – кілька хлібів; сіяти біб – п’ять бобів), частина виявляє хитання у подібному вживанні (посів буряків / буряка; врожай соняшників / соняшника), а більшість одиниць зазначеної групи не виявляє транспозиції взагалі. Широко функціонують конотовані вторинні семантеми одиничного значення на позначення назв осіб, транспоновані зі збірних, які первинно мають негативну оцінку й позначають назви осіб і предметів: гидь, голота, злидота, негідь, наволоч, німота. Якщо цей німота так говорить про нас, то цього не може не знати великий фірер Адольф Гітлер (Ю. Андрухович). Перехід збірних до одиничних без набуття останніми конотативних відтінків трапляється рідко: начальство (його окремий представник), кандидатура (її окремий представник) тощо. Транспозиційні відношення в СГК „одиничні” в більшості випадків мотивовані експресивно-оцінними потребами мовлення або невизначеним речовинно-предметним статусом окремих іменників.

Конверсія як механізм транспозиції розглядалася нами в плані словотвірно релевантного ізолювання певної граматичної форми. Конверсивно зумовлені транспозиційні відношення мають значне представлення. В узусі конверсія на рівні СГК іменника наявна:

1. У СГК-підкатегорії „абстрактні”: а) частині загальновживаних абстрактних іменників типу веселість / веселощі; заздрість / заздрощі; гордість / гордощі; б) в частині спеціальних абстрактних слів-термінів, які зазвичай мають тільки звужену числову парадигму: високі температури, низькі тиски, високі швидкості.

2. У СГК-підкатегорії „недискретні”: а) в іменниках, які позначають різновиди сипучих, летких або рідких речовин у побуті та на виробництві (в науковому стилі): гази, води, соки, вина, грязі, спирти, кислоти, цукри; б) в іменниках, які позначають суцільні маси речовини або великий простір, заповнений ними: ячмені, пшениці, дощі, сніги.

Широко побутують в розмовному мовленні конверсивні транспозиції за схемою Subdiscr >Subcoll, репрезентуючи словотвірне ізолювання грамеми однини. Це тематична група „назви сукупностей осіб + конотація” (погнали німця, ледачий студент, перемогти ворога тощо).

Дивергенція як транспозиціогенний фактор виявляє себе у двох видах – словотвірному та семантичному. Словотвірний різновид полягає: а) у використанні омонімічних афіксів або аналогічного способу словотворення при одному і тому ж твірному слові: вид, забій, загін, залізняк, кропив’янка, капусник, посмітюха, пробіл тощо; б) у використанні аналогічного словотвірного засобу при творенні похідних від багатозначних слів: приходити (прибувати) – прихід (церковна єпархія) і приходити (наставати, розпочинатися) – прихід (початок); виступати (видаватися вперед) – виступ (частина будівлі, гори тощо) і виступати (демонструвати щось на сцені) -– виступ (процес репрезентації чогось на сцені). Семантичний різновид дивергенції пов’язаний з різним засвоєнням одного й того ж іншомовного слова, що зумовлює розщеплення його значення: агент, агрегат, акт, апарат, орган, партія, структура, фаза, фактура. Дивергенційні функціонанти мають по кілька значень, не пов’язаних між собою відношеннями перехідності (радіальна полісемія).

Десемантизація й дефразеологізація як механізми транспозиційних відношень пов’язані відповідно з втратою категоріальної семантики суфіксами збірності (п’ять клавіатур, два ректорати) та фразеологічної семантики окремими іменниками, які, пориваючи з діагностуючим контекстом, починають уживатися як метафори фразеологічного походження (покласти око, пильне око, про людське око; око = думка). Ці механізми є малопродуктивними.

Синтаксично зумовлені транспозиції відбуваються на рівні словосполучення, речення, тексту. На рівні словосполучення такий перехід реалізується через утворення так званого імпліцитного порівняння, в результаті чого номінація явища, з яким порівнюється предмет, потрапляє в позицію головного слова: І, гортаючи трагічні сторінки давнього минулого, думаю: яким же тяжким і тернистим був шлях народів-братів!(О. Довженко). Будучи компонентом художнього образу, іменник пориває із власним денотатом і референційно співвідноситься із денотатом залежного компонента імпліцитного порівняння: гортати сторінки минулого = гортати минуле. Синтаксична транспозиція як наслідок авторської характеризації, образотворчості пов’язана безпосередньо із самим актом характеризації або номінації.

Типові речення, в яких з експресивною метою реалізується свідоме транспонування іменникової номінації на інший денотат – речення зі складеним іменним присудком, де іменник, що набуває нового значення, може займати як позицію підмета, так й іменної частини складеного присудка (пропозиція речення): Родина – це цемент людей, це єдине щастя, на яке може людина претендувати (В. Винниченко).

Транспозиціогенні еліптичні конструкції, як правило, спричиняють зсув СГК-значення пропущеного іменника на інший, синтаксично залежний від нього (в дужках подано гіпотетичний пропущений член): Мартофляк Ростислав, схильний до повноти й (уживання) алкоголю, пияк, волоцюга, люблячий батько, популярний громадський діяч... фантастичний коханець, промінь у моєму тілі, о Мартофляк! (Ю. Андрухович).

Транспозиційні відношення оказіонального характеру спричинені авторськими художньо-образними прийомами, як-от: ненормативне (діалектне, розмовне, авторське) слововживання, послуговування історизмами, старослов’янізмами в контрастуючому контексті (сльози мов перло – недискр., живіт мій вічний – абстр., починається лектура – абстр. тощо) та іншими випадками, які не вкладаються як у визначені семантичні схеми, так і в предмет нашого дослідження.

На рівні тексту транспозиції СГК іменника виявляють себе як специфічні типи метафор з дистантною мотивацією. Синтаксично зумовлені транспозиції є елементами авторського модусу, окремим аспектом функціонування СГК іменника й містять систему часткових моделей, яка потребує