ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

БЄЛЄВЦЕВА Вікторія Вікторівна

УДК 351.88

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРИКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділі проблем розвитку національного
законо-давства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник - | доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії наук України, Заслужений юрист України

КОПИЛЕНКО ОЛЕКСАНДР ЛЮБИМОВИЧ,

Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

МИЦИК Всеволод Всеволодович,

Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин,

член комітету

кандидат юридичних наук

КУРОВСЬКА Ілона Анатоліївна,

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, керуюча секретаріатом

Захист відбудеться 30.05.2008 року о 14 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України : 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

Автореферат розісланий 29.04. 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прикордонне співробітництво –|співробітництво| це якісно нові контакти прикордонних регіонів України з|із| сусідніми країнами, розташованими|схильний| уздовж|вздовж,уподовж| її західних, східних, північних та південних меж|кордон|.

Метою|ціль| цієї співпраці |співробітництво|є|з'являтися,являтися| подолання|здолання| стереотипів і проблем,|здолання| що склалися|наявний| по обидва боки|кордон| кордонів, а також усунення соціального, економічного і культурного бар'єрів взаємодії прикордонних регіонів. Прикордонне співробітництво|співробітництво| це також засіб|кошт|, за допомогою якого владні структури прикордонних регіонів або територіальні органи самоврядування|самоуправління|, діючи згідно зі своєю компетенцією та у відповідності із законодавством своїх країн, об'єднують зусилля з метою вирішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| існуючих|наявний| для них проблем, незважаючи на|незважаючи на| розділення|поділ| їх державними кордонами.

Розвиток прикордонного співробітництва|співробітництво| дозволив| прискорити демократичні зміни|перерва,переміна|, які відбулися у Центральній Європі після|потім| 1990 року, які призвели до посилення ролі локальних і регіональних органів влади, встановленні їх самостійності, а також полегшили розвиток вищезазначеної|вищезгаданий| співпраці|співробітництво|. Це означає, що крім|крім| контактів на урядовому рівні, а це головним чином діяльність міжнародних змішаних комісій з економічного і торговельного|торгівельний| співробітництва, комісій з прикордонних|пограничний| переходів|перехід|, спільних|спільний| комісій з територіального розвитку, більшого значення набувають|розпочинати,зачинати| контакти між регіональними органами влади. Так, на регіональному та локальному рівнях укладаються угоди про співробітництво|співробітництво|, які надають можливість |спроможність|інтенсифікації економічного і культурного розвитку регіонів.

Особливу форму|форма| співробітництва|співробітництво| прикордонних територій становлять на цей час “єврорегіони”|з'являтися,являти|. Основним змістом взаємодії у рамках|у рамках| єврорегіонів є|з'являтися,являтися| співпраця задля досягнення взаємного суспільно-економічного зростання|зріст|, налагодження|налагоджування| і розвитку тісного співробітництва|співробітництво| між економічними, науковими, культурними і муніципальними інституціями регіонів. Це слугує всебічному|всебічний,усебічний| зближенню народів і ліквідації існуючих упереджень, створенню|створіння| і підтримці “клімату”, що сприяє партнерській співпраці|співробітництво| і обміну досвідом|дослід|.

Найважливішим юридичним документом, який регулює міжнародне співробітництво|співробітництво| на регіональному і місцевому|місцевий| рівнях, є|з'являтися,являтися| Європейська рамкова Конвенція з транскордонного співробітництва|трансграничний||співробітництво|, яка прийнята 21 травня 1980 року в Мадриді.

Успішний розвиток зв'язків регіонів України з регіонами-партнерами за кордоном лише зміцнює стабільність у державі, сприяє здійсненню мобільної й успішної зовнішньої політики, просуває так необхідні економічні реформи.

На нашу думку, основну увагу слід приділити дослідженню стану прикордонного співробітництва на східних кордонах України. Українсько-російський кордон за сучасних обставин опинився у фокусі європейської самоідентифікації України та геополітичних процесів формування Єдиного економічного простору.

Україна зацікавлена в активізації зовнішньоекономічних зв'язків з країнами – учасницями СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування на принципах СОТ зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Йдеться також про скоординовану політику щодо розвитку систем енергозабезпечення, стимулювання високотехнологічних виробництв, утворення спільних фінансово-промислових корпорацій, формування міжнародних транспортно-комунікаційних мереж тощо.

Сучасний розвиток принципів управління державами, здобуття більшої самостійності їх територіальних утворень, поглиблення та розширення торгово-економічних та культурних зв’язків між регіонами різних держав посилює значення міжрегіонального співробітництва, і особливо прикордонного, як найбільш активної форми міжрегіональних відносин.

Сформульовані у дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та методологія дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних учених, а саме: Ю. Битяка, Л. Вардомського, П. Гайворонського, П. Голікова,
Р. Гринберга, Дж. Деллі Зотті, Т. Жилінкової, В. Жушмана, Є. Кібенко,
О. Кирюхіна, В. Колосова, М. Комарова, М. Лендел, Ж.-П. Ленера, В. Ляшенка, В. Макагона, Л. Мамута, Н. Мікули, Н. Нижник, С. Пірожкова, Р. Ратті,
С. Романюк, В. Симоненка, Дж. Скотта, І. Студеннікова, П. Черномаза,
Л. Шалланда та інших.

Аналіз наукових праць з обраної проблематики свідчить про те, що в Україні досі не вдалося у повному обсязі сформувати комплексну цілеспрямовану систему правового забезпечення реалізації прикордонного співробітництва в Україні. Актуальність, науково-теоретична і практична значущість зазначеної проблеми, а також недостатня її вивченість зумовила вибір теми, мету і завдання дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).

Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методичних засад реформування прикордонного співробітництва на регіональному рівні в Україні в контексті правового забезпечення з урахуванням функціональних особливостей розвитку соціально орієнтованої економіки держави.

Відповідно до поставленої мети окреслені такі завдання:

- дослідити співвідношення понять „прикордонне співробітництво” і „транскордонне співробітництво”; „регіон” і „прикордонний регіон”, а також „транскордонний регіон”;

- здійснити аналіз нормативно-правової бази, вітчизняної та зарубіжної літератури за темою дослідження;

- виявити та охарактеризувати особливості прикордонного співробітництва як одного з інструментів міжнародного права;

- визначити та науково обґрунтувати основні етапи становлення європейського прикордонного співробітництва;

- вивчити сучасний стан прикордонного співробітництва в Україні;

- дослідити й конкретизувати внесок українських регіонів у здійснення зовнішньої політики України;

- узагальнити результати дослідження та визначити тенденції розвитку прикордонного співробітництва в Україні на регіональному рівні;

- встановити напрями реформування прикордонного співробітництва на регіональному рівні в Україні.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються у процесі здійснення прикордонного співробітництва в Україні.

Предмет дослідження – норми вітчизняного та міжнародного законодавства, теоретичні та методологічні джерела, що містять засади правового регулювання прикордонної діяльності.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс взаємодоповнюючих методів, що дало змогу систематизувати емпіричну інформацію, проаналізувати становлення та наявний стан прикордонного співробітництва в Україні. У дисертаційному дослідженні застосовувалися загальнотеоретичні й спеціально-наукові методи пізнання, зокрема діалектичний, хронологічний, історичний, метод екстраполяції, факторного аналізу, порівняльно-правовий, системно-аналітичний. За допомогою хронологічного методу досліджено динаміку змін, що відбулись у сфері прикордонного співробітництва. Використання порівняльного методу дало змогу виокремити особливості прикордоння, притаманні на сучасному етапі розвитку України, здійснити його порівняльний аналіз з точки зору міжнародного права та українського законодавства. Для вирішення конкретних наукових завдань у роботі застосовувалися такі методичні прийоми, як вивчення стану організації прикордонного співробітництва та процесу управління ним.

Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють прикордонне співробітництво та зовнішню діяльність, звітні дані управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Харківської обласної державної адміністрації та Виконавчого комітету Ради керівників прикордонних областей Республіки Білорусь, Російської Федерації та України, а також монографічні дослідження й статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягають у комплексному дослідженні розвитку нормативно-правової бази у сфері прикордонного співробітництва та виявленні тенденцій розвитку прикордонної взаємодії на регіональному рівні.

Проведене дослідження дозволило сформулювати й обґрунтувати нові наукові положення і пропозиції, що виносяться на захист:

вперше:

- здійснено цілісний науковий аналіз державної політики, законодавчої бази, а також розвитку прикордонного співробітництва в Україні;

- досліджено етапи становлення та розвитку європейського прикордонного співробітництва;

- систематизовано міжнародні правові акти щодо прикордонного співробітництва;

- співвіднесено міжнародне та внутрішнє законодавства у сфері прикордонного співробітництва;

удосконалено:

- шляхи реформування прикордонного співробітництва на регіональному рівні в Україні у контексті правового регулювання;

- теоретичне обґрунтування комплексу понять: „транскордонне співробітництво”, “прикордонне співробітництво”, „регіон”, „прикордонний регіон” і „транскордонний регіон”;

набули подальшого розвитку:

- тенденції розвитку прикордонного співробітництва на регіональному рівні з точки зору правового регулювання;

- орієнтація на активізацію співробітництва на українсько-російському кордоні;

- концепції та погляди вчених щодо активізації прикордонного співробітництва як одного з інструментів міжнародного права;

- пропозиції щодо стратегії підвищення ефективності розвитку прикордонних регіонів України на східному кордоні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що здійснені у дисертації дослідження разом з іншими науковими розробками цього спрямування позитивно вплинуть на формування думки про необхідність активізації діяльності українсько-російського прикордонного співробітництва з урахуванням сучасних європейських стандартів. Зокрема, висновки та рекомендації дисертаційної роботи використані у діяльності управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Харківської обласної державної адміністрації, а також під час підготовки проектів з активізації прикордонного співробітництва Виконавчим комітетом Ради керівників прикордонних областей Республіки Білорусь, Російської Федерації та України.

Рекомендації та пропозиції, сформульовані автором на основі аналізу стану та можливостей використання ресурсного потенціалу прикордонних регіонів, можуть використовуватися державними та місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів та окремих територій, а також у закладах освіти для підготовки курсів лекцій та спецкурсів “Міжнародне право”, “Муніципальне право”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано самостійно. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції базуються на власних дослідженнях здобувача, у результаті опрацювання ним нормативно-правових актів та наукових джерел.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: науково-практична конференція за міжнародною участю „Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (28.05.2004 р., м. Київ - тези: „Активізація транскордонного та прикордонного співробітництва як один із механізмів державного регулювання регіонального розвитку”); науково-практична конференція за міжнародною участю “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (31.05.2005 р., м. Київ – тези: „Феномен Слобожанщини: приклад взаємодії регіонів на українсько-російському кордоні”); науково-практична конференція за міжнародною участю „Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (31.05.2006 р., м. Київ - тези: „Необхідність децентралізації влади для активізації прикордонного співробітництва”).

Публікації. За темою дисертації автором одноосібно опубліковано 7 наукових статей, з яких 6 - у наукових фахових виданнях з юридичних наук, визначених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 192 найменувань на 19 сторінках. Загальний обсяг тексту дисертації становить 174 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження дисертації, її зв’язок з науковими програмами і планами, ступінь її наукової розробки, визначається об’єкт і предмет, мета і задачі дослідження, його наукова новизна, формулюються теоретичні і загальнометодологічні основи роботи, окреслюється теоретичне і практичне значення основних положень дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, надана інформація щодо апробації результатів дослідження та їхня публікація у наукових виданнях.

У першому розділі – “Міжнародний та вітчизняний досвід прикордонного співробітництва: порівняльно-правовий аспект” – аналізується стан досліджуваної проблеми, зміст наукових праць, пов’язаних із розвитком процесу прикордонного співробітництва, визначаються напрями сучасних наукових досліджень щодо генезису системи організації прикордонного співробітництва.

Визначення історичних аспектів у процесі становлення та розвитку системи прикордонного співробітництва надало можливість виділити його основні періоди.

Аналізуючи стан прикордонного співробітництва в Україні, автор підкреслює, що сучасна концепція прикордонного співробітництва у сфері регіонального розвитку насамперед змушує нас переглянути уявлення про адміністративно-територіальний устрій країни, що значною мірою залишились незмінними з радянських часів, про розвиток прикордонних територій, жителів цих місцевостей та їхні проблеми тощо. Якими б шляхетними не були цілі держав, що розбудовують і зміцнюють свої рубежі, жителі прикордонних регіонів опиняються у вкрай невигідному становищі, повсякчас стикаючись з усіма обмеженнями, пов'язаними з пересуванням людей, переміщенням товарів, ідей і послуг. До того ж, перебуваючи на периферії, вони зазнають традиційної неуваги з боку центральної влади і стають заручниками регіональної диспропорції. Для самостійного ж вирішення власних проблем вони не мають ані засобів, ані можливостей. Як результат, багато регіонів перетворюються на депресивні, відсталі території. Тим часом, від рівня розвитку цих територій, від якості життя залежить, серед іншого, і цілісність держави.

У розділі робиться висновок про те, що за сучасних умов розвитку прикордонного співробітництва в Україні, з огляду на реформування адміністративно-територіального устрою, потребує закріплення у нормативно-правових актах поняття «регіон», «прикордонний регіон», «транскордонний регіон». Це необхідно для чіткого розуміння самої сутності прикордонного співробітництва.

Важливою передумовою для більш глибокого вивчення предмета дисертаційного дослідження є, на думку автора, поняття „правовий інститут”. З метою вироблення ефективного механізму правового регулювання прикордонного співробітництва сусідніх держав на регіональному рівні вважається доцільним виділити прикордонне співробітництво в окремий правовий інститут з притаманною даному виду зовнішніх зносин сукупністю правових норм, що регулюють взаємовідносини прикордонних держав.

Аналіз міжнародного досвіду розвитку прикордонного співробітництва свідчить про те, що найбільш ефективною формою реалізації такого співробітництва для України є єврорегіони. При цьому єврорегіон — це одна з організаційних форм прикордонних відносин, за якої у рамках своєї компетенції та за згодою центральних державних органів влади — на основі особливих розширених повноважень у сфері міжнародного співробітництва — місцеві органи влади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми взаємодії та реалізовувати прикордонні економічні проекти співпраці.

Серед позитивних сторін діяльності єврорегіонів слід зазначити: високий організаційний рівень їх функціонування - наявність статутних документів, побудова структури управляючих і робочих органів; установлення досить інтенсивних зв’язків між органами влади прикодонних регіонів; досвід у розв’язанні спільних проблем та у здійсненні спільних програм; політична і матеріальна підтримка з боку європейських організацій. Проте, існують інші цілі, що у результаті діяльності єврорегіонів не досягнуті або не ставилися перед ними взагалі. З огляду на неабиякий організаційний потенціал, наявні зв’язки, досвід у вирішенні конкретних проблем, на цей час, на нашу думку, єврорегіони можна розглядати в якості основних універсальних інструментів прикордонного (транскордонного) співробітництва. При цьому, з нашої точки зору, доцільно скоригувати мету діяльності цих інститутів у таких двох основних напрямах, як: продовження виконання зовнішньополітичних завдань у контексті Європейського процесу об`єднання; економізація цілей єврорегіону, формулювання нових завдань у зовнішньоекономічній сфері та сфері регіонального розвитку.

Оцінюючи ефективність прикордонних зв’язків єврорегіонів України, можна стверджувати, що, незважаючи на вигідне геополітичне розташування, природні ресурси, наявність кваліфікованих кадрів, досягнень у наукових дослідженнях, значну ємність внутрішнього ринку, обсяги інвестицій в економіку України, вона є суттєво нижчою за аналогічні обсяги країн Європи. Утримання прикордонного співробітництва у рамках єврорегіонів, що знаходяться на території України, через фінансові проблеми, а також різницю у повноваженнях між місцевими органами влади країн-партнерів поки що є значно складнішим, ніж у єврорегіонів, що формуються на кордонах Європейського Співтовариства. Це можна прослідкувати на прикладах активно співпрацюючих прикордонних районів Швейцарії, Німеччини та Франції.

Напрями регіоналізації у зовнішній політиці України та прикордонне співробітництво її регіонів, на нашу думку, не тільки не суперечать, але й сприяють загальному стратегічному зовнішньополітичному курсу України, єдності державної зовнішньої політики. В умовах неминучої та необхідної економізації зовнішньої політики діяльність регіонів на міжнародній арені дозволяє розвантажити центральний зовнішньополітичний апарат країни, звільнити його від вирішення частини питань місцевого значення. При цьому обов’язковим підґрунтям, з нашої точки зору, повинне стати забезпечення скоординованості, узгодженості зовнішньополітичної діяльності на всіх рівнях. Успішний розвиток зв'язків регіонів України з регіонами-партнерами за кордоном лише зміцнює стабільність у державі, сприяє проведенню мобільної та успішної зовнішньої політики, просуває необхідні економічні реформи.

Другий розділ – “Правові засади зовнішньополітичної діяльності України в питаннях прикордонного співробітництва” – присвячений дослідженню правового регулювання прикордонного співробітництва як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави – члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.

Але дане дисертаційне дослідження стосується саме співробітництва географічно близьких держав. Кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України. Географічно близькі держави разом з деякими прикордонними країнами є своєрідним мостом між Україною та заходом Європи. Україна воліє розвивати з ними повномасштабні дружні відносини.

Аналіз міжнародного та вітчизняного законодавства відносно здійснення прикордонного співробітництва показав, що даний вид зовнішніх зносин в Україні може здійснюватись як у рамках створення та діяльності вільних економічних зон, так і за допомогою єдиного економічного простору. Стосовно регіонального аспекту - таке співробітництво просувається, як зазначалось у попередньому розділі, у вигляді єврорегіонів.

На основі проведеного дослідження визначені організація, шляхи та форми становлення міжнародної правової інфраструктури в Україні. На сьогодні в Україні прийнятий основний законодавчий акт, що визначає поняття, мету та принципи прикордонного співробітництва, форми та порядок його здійснення – Закон України “Про транскордонне співробітництво” від 24 червня 2004 року. Це перший крок на шляху до подальшого плідного розвитку відносин України з прикордонними країнами. До цього часу Україна розвивала прикордонне співробітництво своїх регіонів із суб'єктами й адміністративно-територіальними утвореннями сусідніх іноземних держав переважно на основі двосторонніх міжнародних угод з цими державами.

Приєднання України 14 липня 1993 р. до Європейської (Мадридської) рамкової конвенції 1980 р. дозволило підняти на якісно новий щабель прикордонне співробітництво наших регіонів із сусідніми державами, зробило Україну рівним партнером у відносинах із цими державами. Крім того, після ратифікації Конвенція стала, відповідно до статті 9 розділу І Конституції України, частиною національного законодавства України, зміцнивши тим самим нормативну базу прикордонного співробітництва.

У розділі визначено державно-управлінські та самоврядні аспекти здійснення прикордонного співробітництва, основні організаційно-правові заходи щодо розвитку прикордонного співробітництва регіонів України, а саме:

- законодавчого регулювання повноважень місцевих органів влади та місцевого самоврядування для надання їм більшої самостійності у вирішенні спільних із прикордонними регіонами інших держав завдань регіонального та місцевого розвитку;

- визначення шляхів розвитку прикордонного співробітництва; закріплення напрямів розвитку єврорегіонального співробітництва у межах європейських регіональних структур;

- забезпечення синхронізації дій української сторони та інших країн щодо прикордонних проектів у сферах економічного розвитку;

- визначення напрямів та форм поглиблення зв’язків із сусідніми державами в разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій прикордонного характеру, проведення спільних заходів із захисту населення від надзвичайних ситуацій, розбудови міжнародних транспортних коридорів тощо.

У найбільш формальному розумінні прикордонний інститут - це визнаний міжнародним правом інструмент, необхідний для налагодження та підтримування відносин у прикордонних районах. Цей міжнародний інструмент, з огляду на область застосування, належить до відання адміністративних підрозділів зацікавлених держав.

У розділі робиться висновок про те, що важливе значення для прикордонного співробітництва мають рамкові міжурядові угоди, договори між адміністраціями прикордонних регіонів України і сусідніх держав. Міжнародні угоди покликані сприяти перерозподілу влади у міжнародних публічних відносинах між центральним урядом і прикордонними співтовариствами. Проте, на наш погляд, досі жодна з чинних угод не досягла своєї мети. За загальним правилом, угоди щодо створення цих структур не мають преамбули та декларації принципів, вони зосереджені на описі членів організації, її структур і робочих процедур. У будь-якому випадку, на думку автора, структура та характерні риси цих органів слугують вирішенню питань в основних сферах діяльності, визначені при їх створенні або в процесі функціонування окремих підрозділів. Ці сфери діяльності, записані у всіх міжрегіональних угодах або протоколах, присвячених створенню прикордонних органів, зводяться до таких: економіка та зайнятість; транспорт; туризм; телекомунікації; культура й освіта; питання охорони здоров'я і соціального забезпечення; просторове планування; навколишнє середовище.

Активізація прикордонного співробітництва вимагає зближення національних законодавств сусідніх держав. Наприклад, приєднання України до модельного закону „Про регіони прикордонного співробітництва” сприятиме створенню єдиної правової бази з метою регулювання взаємовідносин прикордонних регіонів суміжних держав у різних галузях народного господарства.

У третьому розділі – “Прикордонне співробітництво на регіональному рівні: тенденції розвитку” – обґрунтовано шляхи вдосконалення розвитку ефективного прикордонного співробітництва місцевих органів влади.

Регіональні зв'язки стають дедалі вагомішим компонентом двосторонніх відносин України із закордонними державами. Істотно зріс їх обсяг, розширилася географія, збагатився зміст. Українські регіони все активніше вписуються у загальноєвропейську та світову тенденції прискореного розвитку різнобічних зв'язків на рівні місцевих органів влади, провінцій, громад та у цілому елементів громадського суспільства.

Даний процес вимагає досить складної та кропіткої роботи з уточнення співвідношення повноважень центральної та регіональної влади у сфері зовнішніх зв'язків з погляду на внутрішнє законодавство та норми міжнародного права. Мова йде про те, щоб зберегти баланс інтересів держави у цілому та її частин, надати діючу допомогу регіонам України у підвищенні ефективності їх зовнішніх зв'язків, інтегрувати інтереси регіонів у механізм реалізації зовнішньої політики України.

Варто підкреслити, що питання співвідношення повноважень центральних та місцевих органів влади у цій сфері носить аж ніяк не теоретичний характер. Воно має суть практичне значення, оскільки від його вирішення залежить ефективність економічного співробітництва регіонів України із зовнішнім світом. Вмілий, грамотний розвиток таких зв'язків зміцнює сукупний потенціал української держави, тоді як місництво та помилкова «самостійність» завдають шкоди інтересам та авторитетові й самих регіонів, і Україні в цілому.

Конституція України відносить зовнішню політику та міжнародні відносини до відання Президента України (ст.106). У той же час координація міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків, а також виконання міжнародних договорів віднесені до повноважень Кабінету Міністрів України (ст.116). Це не означає, що адміністративно-територіальні одиниці України цілком стоять осторонь від вироблення й участі у реалізації основних напрямів міжнародного співробітництва України. Керівники областей виїжджають за рубіж на чолі українських делегацій, підписують за доручення уряду важливі документи. Непоодинокі випадки, коли вони офіційно супроводжують Президента України у його офіційних зарубіжних поїздках.

Питання взаємодії між центром та регіонами в області зовнішньоекономічних зв'язків знайшли своє відображення у Законах України „Про зовнішньоекономічну діяльність” та „Про міжнародні договори”, а також низці інших нормативних актів. Однак, на наш погляд, законодавча база знаходиться ще у процесі розвитку.

Важливим етапом удосконалення українського законодавства, на нашу думку, у цій сфері стало б прийняття Закону України „Про координацію зовнішньоторговельної діяльності”, який безсумнівно сприяв би активізації міжнародного співробітництва на регіональному рівні, підвищенню його ефективності у загальнодержавних інтересах.

З огляду на той факт, що адміністративно-територіальні одиниці України мають сухопутні та морські кордони із суміжними державами, особливе значення для нашої країни, як уже зазначено, має активізація саме прикордонного співробітництва. Його динамічний розвиток багато у чому визначається особливостями сучасного етапу міжнародних відносин. Прямі зв'язки між прикордонними регіонами одержали повсюдний розвиток на Європейському континенті, зробивши реальністю існування „Європи регіонів”. Зокрема, як зазначалось раніше, заслуговує на увагу західноєвропейський досвід регіональних інтеграційних утворень – так званих „єврорегіонів”, що мають спільні органи для вирішення загальних проблем. Вони особливо перспективні при розробці значних проектів, у створенні сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій. Значення цього напряму взаємодії між державами виходить за рамки місцевих інтересів, оскільки воно безпосередньо торкається найбільш суттєвих повсякденних інтересів громадян, а результати істотно позначаються на загальнополітичному кліматі взаємин між державами.

Розширення повноважень регіонів неминуче веде до зростання сфери відповідальності прикордонних співтовариств. При цьому слід враховувати той факт, що статус будь-якого регіону у складі держави повинен бути більш високим для участі у різного роду прикордонних співтовариствах, а права на самостійне вирішення питань прикордонного співробітництва – достатньо широкими.

Необхідною умовою подальшого розвитку прикордонного співробітництва в Україні, на погляд автора, є перерозподіл обсягу повноважень між центральною та регіональною владою щодо передачі останнім прав вирішувати питання прикордонного співробітництва самостійно.

Досвід прикордонної взаємодії на українсько-російському відрізку кордону, а саме на території Харківської області України та Бєлгородської області Російської Федерації у рамках єврорегіону „Слобожанщина” уможливить активізацію прикордонної торгівлі, а також спрощення взаємодії ділових кіл обох країн. Це, своєю чергою, надасть поштовх економічному розквітанню прикордонних районів по обидві сторони кордону.

Низька концентрація інвестиційних ресурсів у прикордонних територіях, на нашу думку, значно стримує реалізацію прикордонних ініціатив. Це обумовлено необхідністю пошуку додаткових організаційно-економічних механізмів державного управління для створення сприятливого інвестиційного середовища в українських прикордонних регіонах.

Проблеми прикордонних регіонів багато у чому індивідуальні, а їх вирішення визначається соціально-економічними умовами, що характерні для конкретної місцевості. Таким чином, з точки зору автора, регіональна влада повинна мати можливості проводити гнучку політику стосовно транскордонного співробітництва.

З точки зору автора необхідно визнати і закріпити через правове регулювання прикордонної діяльності в Україні такі аспекти:

- право місцевих і регіональних органів влади здійснювати прикордонні відносини;

- оформлення в якості юридичних осіб органи прикордонного співробітництва;

- законність актів цих органів та їх місце у національному законодавстві.

У висновках, одержаних автором дисертації, на основі комплексного дослідження теоретичних і практичних засад розвитку прикордонного співробітництва, узагальнюються здобуті результати, теоретичні положення у сфері правового забезпечення прикордонного співробітництва та вирішуючи завдання роботи, висуваються науково-практичні пропозиції та висновки.

1. Питання правового регулювання сфери прикордонного співробітництва в Україні не достатньо досліджені у науковій літературі, а наявна модель здійснення такої діяльності ще не повною мірою відповідає вимогам адміністративної реформи України й умовам ринкової трансформації українського суспільства та потребує розробки науково обґрунтованої концепції щодо вдосконалення та підвищення ефективності вищезазначеної діяльності як одного з механізмів регіонального розвитку.

2. Видається, що законодавчий процес, направлений|спрямований| на розвиток прикордонних відносин, здатний|здібний| мати не стихійний характер|вдача|, а стати самостійним системним напрямом|направлення| соціально-економічної політики держави за таких|слідуючий| умов: визначення місця|місце-миля| правових норм про прикордонну діяльність у системі права; формулювання норм з урахуванням|з врахуванням| того ступеня|рівень| економічного розвитку України, на якому реально перебуває|перебувати| сучасна економіка; єдність норм, що оформляють прикордонну стратегію, у системно інтегрованому масиві, що забезпечує взаємодію всіх складових співробітництва сусідніх держав. При цьому автор висуває пропозицію виділити прикордонне співробітництво в окремий правовий інститут з метою ефективного регулювання даної діяльності.

3. Цінність отриманих результатів дослідження у частині вивчення міжнародного досвіду та еволюції прикордонного співробітництва полягає у тому, що здобуті знання дають змогу використати як позитивну, так і негативну історичну спадщину при оптимізації прикордонного співробітництва на регіональному рівні.

4. Доведено, що наявні організаційні принципи прикордонної діяльності в Україні з позицій державного управління та умов ринкової економіки стали причиною функціонально-цільового та законодавчого протиріччя між діяльністю місцевих органів влади та державною політикою у частині заходів щодо власне подальшого розвитку прикордоння.

5. Дослідженням установлено основні проблеми, що заважають розвитку прикордонного співробітництва, а саме: відсутність цілісної концепції політики щодо регіонального розвитку держав; нерозробленість інституціональних засад регіонального розвитку на національному рівні; низький рівень залучення до розвитку прикордонного співробітництва представників бізнесу та суспільного сектору; сприйняття місцевими органами влади прикордонного співробітництва лише як зовнішньоекономічної діяльності; неготовність місцевих органів влади до ставлення до розвитку прикордонного співробітництва як сфери, що жадає від них координуючих функцій.

6. Удосконалення розподілу повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері прикордонного співробітництва має здійснюватись у напрямі заохочення місцевих органів влади до збільшення надходжень в бюджет, чіткого розподілу повноважень, посилення відповідальності місцевих органів за наповнення та використання ресурсів місцевих бюджетів. Необхідно чітко розподілити компетенції між органами центральної влади, регіонального та місцевого самоврядування.

7. Завдяки матеріалам дослідження на засадах чинної нормативно-правової бази обґрунтовано та впроваджено на практиці створення об'єднання „Слобожанщина”. На відміну від створених еврорегіонів з яскраво вираженою екологічною та туристичною спрямованістю на західних кордонах України, нове транскордонне об'єднання припускає транспортно-економічну спеціалізацію. Основний аргумент на користь створення прикордонного об'єднання за зразком єврорегіону на російсько-українському кордоні полягає у безальтернативності розвитку європейської транскордонної інтеграції на схід.

8. Конкретизовано особливості прикордонного співробітництва як одного з механізмів регіонального розвитку. Подальше вдосконалення державної політики у цій сфері повинно базуватися на створенні сприятливих умов для прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, підвищенні ефективності використання комунальної власності територіальних громад.

9. Важливим завданням було дослідження та конкретизація внеску українських регіонів у здійснення зовнішньої політики України, вирішення якого показує, що регіональні зв'язки стають дедалі вагомішим компонентом двосторонніх відносин України із закордонними державами. Істотно зріс їх обсяг, розширилася географія, збагатився зміст. Українські регіони все активніше вписуються у загальноєвропейську та світову тенденцію прискореного розвитку різнобічних зв'язків на рівні місцевих органів влади, провінцій, громад та у цілому елементів громадського суспільства. Важливим етапом удосконалення українського законодавства, на нашу думку, у цій сфері стало б прийняття Закону України „Про координацію зовнішньоторговельної діяльності”, який, безсумнівно, сприяв би активізації міжнародного співробітництва на регіональному рівні, підвищенню його ефективності у загальнодержавних інтересах.

10. Результати виконаного дослідження свідчать, що реформування прикордонного співробітництва в Україні на регіональному рівні у контексті правового регулювання залежить від ліквідації бар’єрів, що виникають у рамках прикордонного співробітництва. Для цього необхідно створити при Міністерстві економіки України спеціальну комісію з питань прикордонного співробітництва, основною функцією якої був би аналіз ситуації в регіонах та підготовка пакету пропозицій щодо удосконалення українського законодавства у сфері прикордонного співробітництва й підвищення його ефективності. Також велике значення має приведення законодавства України у відповідність із європейськими стандартами, створення мережі агенцій регіонального розвитку, які б надавали консультації представникам малого та середнього бізнесу з приводу здійснення прикордонного співробітництва та вели координаційну роботу з комісією з питань прикордонного співробітництва.

11. Сформульовані у дисертації наукові рекомендації можуть бути використані у діяльності державних органів влади, для прискорення прийняття законів щодо зміцнення інституту місцевого самоврядування; при спрямуванні зусиль на підвищення інвестиційної привабливості як країни у цілому, так і прикордонних регіонів.

В Україні, перш за все, необхідно провести адміністративно-територіальну реформу та привести стан регіонів, особливо це стосується прикордонних, у відповідність із їх географічним, економічним, етнічним, культурним та історичним положенням.

Запропоновані заходи сприятимуть виробленню ефективної державної політики загалом, а визначені механізми та інструменти дадуть позитивний імпульс прискоренню трансформаційних процесів, підвищенню добробуту населення. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, накопиченого досвіду, потреб сучасної України дозволять більш ефективно розвиватися нашій державі у контексті співробітництва її прикордонних регіонів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бєлєвцева В.В. Основні аспекти транскордонного співробітництва та пріоритетні напрями зовнішньої політики України // Вісн. Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - № 1-2. - С. 306-312

2. Бєлєвцева В.В. Правові основи транскордонного співробітництва // Зб. наук. пр. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 398-406

3. Бєлєвцева В.В. Українсько-російське прикордоння // Зб. наук. пр. „Актуальні проблеми державного управління” ХарРІ НАДУ. 2005. – Вип. 1. - С. 78-83.

4. Бєлєвцева В.В. Значення прикордонного співробітництва для розвитку регіонів //Зб. наук. пр. „Теорія та практика державного управління” ХарРІ НАДУ. – 2005. – Вип. 3 (12). – С. 218-223.

5. Бєлєвцева В.В. Прикордонна кооперація: єврорегіони як мости комунікації // Вісн. Національного університету внутрішніх справ. – 2006. – Вип. 33. – С. 270-276.

6. Бєлєвцева В.В. Міжнародні правові інструменти у сфері прикордонного співробітництва // Вісн. Академії правових наук України. – 2007. – Вип. 3 (50). С. 168-173.

7. Бєлєвцева В.В. Прикордонне співробітництво як міжнародний інструмент європейської інтеграції // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - № 11 (143). – С. 120-122.

АНОТАЦІЇ

Бєлєвцева В.В. Правові аспекти прикордонного співробітництва на регіональному рівні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячено підвищенню ефективності правового регулювання відносин щодо прикордонного співробітництва на регіональному рівні. Автор наголошує, що Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, основні параметри якої визначені указами Президента України, актами інших органів влади, обумовлює необхідність розв’язання низки проблем, що пов’язані з реформуванням і реалізацією регіональної політики та реформуванням регіонального управління.

Обґрунтовано тенденції та закономірності процесу розвитку прикордонного співробітництва, що суттєво позитивно позначиться на економічному та соціальному прогресі відповідного регіону, поглибленні культурного співробітництва, особливо з прикордонними районами країн СНД.

Основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у роботі місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування, а також у навчальних програмах.

Ключові слова: державний кордон, єврорегіон, єдиний економічний простір, міжнародні зв’язки, органи місцевого самоврядування, прикордонне співробітництво, транскордонне співробітництво, українсько-російський кордон, центральні органи влади.

анотацИя

Белевцева В.В. Правовые аспекты приграничного сотрудничества на региональном уровне. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук, специальность 12.00.11 – международное право. Институт законодательства Верховной Рады Украины. - Киев, 2008.

Диссертационное исследование посвящено повышению эффективности правового регулирования международных связей и приграничного сотрудничества на региональном уровне. Автор подчеркивает, что Стратегия интеграции Украины в Европейский Союз, основные параметры которой определены указами Президента Украины, актами других органов власти, обуславливает необходимость решения ряда проблем, которые связаны с реформированием и реализацией региональной политики, а также реформированием регионального управления.

Актуальность темы обуславливается не только потребностями практики государственного строительства, а и важностью вопросов законодательного обеспечения приграничного сотрудничества на региональном уровне, нерешенностью ряда практических проблем, недостаточностью научной их разработки, исследований и анализа.

Кроме того существует настоятельная потребность в научной оценке нормативно-правового регулирования отношений в сфере международных связей и приграничного сотрудничества на региональном уровне, что также определяет выбор диссертационного исследования и его своевременность.

Автором показано, что в контексте исследования проблем обеспечения государственного управления в сфере международных связей и приграничного сотрудничества возникает ряд вопросов, которые необходимо решить на теоретическом (научном) законодательном и практическом уровнях. А именно: –

относительно определения понятия «регион» и фактического выделения территории, которая входит в регион, поскольку термин «регион», понимаемый как административно-территориальная единица, не всегда совпадает с таким делением. На это еще в 1994 году обращал внимание Комитет регионов;–

определение конкретных соседних территорий других государств, с которыми соответствующие регионы нашей страны заинтересованы сотрудничать на экономическом, социальном и культурном уровнях;–

выделение конкретных направлений в сфере экономики и социального развития, по которым осуществляется сотрудничество;–

формирование порядка осуществления международных связей и приграничного сотрудничества на региональном уровне;–

создание наиболее благоприятных условий для налаживания приграничного сотрудничества, послабление таможенных и пограничных режимов и т. д.;–

наделение региональных и местных органов публичной власти более широкими, в сравнении с ныне существующими, правами по подписанию договоров и соглашений в сфере приграничного сотрудничества и международных связей;–

создание и укрепление существующих структурных подразделений, которые занимаются международными связями и приграничным сотрудничеством;–

при подготовке кадров для системы государственного управления и местного самоуправления проведение дополнительного обучения для тех специалистов, которые будут работать в соответствующих структурных подразделениях.

Реализация указанных мероприятий, по мнению автора, будет способствовать созданию условий для решения общих региональных и межрегиональных проблем экономического, экологического, социального развития территорий и еврорегионов, поможет преодолеть последствия экологических и техногенных катастроф, комплексно развивать трансграничное сотрудничество.

Декларируемое сегодня стремления Украины, иметь более либеральный режим трансграничных отношений со странами ЕС требует с точки зрения борьбы с нелегальной миграцией, контрабандой и наркотрафиком ужесточения режима на границе с РФ и другими странами СНГ. Это, безусловно, ухудшает условия пограничного сотрудничества и развития соответствующих регионов. Органам исполнительной власти необходимо стремиться к сбалансированному развитию приграничья по всем внешним векторам, компенсируя экономические убытки, вызванные вынужденной жесткостью режима на новых и части старых границ, инструментами центральной, региональной, социальной и инвестиционной политики, а также путем развития институтов пограничного сотрудничества.

Автором обоснованы тенденции и закономерности развития приграничного сотрудничества, что положительно скажется на экономическом и социальном прогрессе соответствующего региона, углублении культурного сотрудничества, в особенности с приграничными районами стран СНГ.

Основные результаты диссертационного исследования могут быть использованы в работе местных органов власти и органов местного самоуправления, а также в учебных программах.

Ключевые слова: государственная граница, еврорегион, единое экономическое пространство, международные связи, органы местного самоуправления, приграничное сотрудничество, трансграничное сотрудничество, украинско-российская граница, центральные органы власти.

summary

Byelevtseva V.V. Legal aspects of cross-border cooperation at the regional level. - Manuscript.

A dissertation for the Candidate degree of Juridical Science in the speciality 12.00.11