Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
БОЙКО ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 94(477)”18/19”(Чикаленко)
ВИДАВНИЧА, БЛАГОДІЙНИЦЬКА ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА
(1880-ті рр. – 1929 р.)
Спеціальність 07. . – Історія України
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
КОЛЕСНИК ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ,
декан історичного факультету
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
КАПЕЛЮШНИЙ ВАЛЕРІЙ ПЕТРОВИЧ,
завідувач кафедри етнології та краєзнавства
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат історичних наук
КАЗАКЕВИЧ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА,
доцент кафедри історії та етнополітики
Інституту української філології
Національного педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова
Захист відбудеться 19 травня р. о „10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. ).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий 16 квітня 2008 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент О. І. Божко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Структура дисертації обумовлена її метою і завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (284 найменування). Загальний обсяг дисертаційного дослідження – 217 с.
Вступ. Актуальність теми дослідження. Розуміння процесів державотворення, що відбуваються в сучасній Україні потребує глибокого вивчення, осмислення і наукової оцінки вітчизняної історії. Адже за різними суспільними подіями та явищами криються видатні особистості. Зважаючи на це аналіз їхньої діяльності, у контексті загально-національного розвитку, допоможе адекватно реставрувати перебіг історичних подій. Ось чому на значну увагу заслуговують історичні постаті кінця ХІХ – початку ХХ ст. до яких, безумовно, можна віднести Євгена Харлампійовича Чикаленка – визначного діяча українського національно-демократичного руху, ім’я якого було відоме в усій Україні. Є.Чикаленка знали як видавця, мецената та землевласника. Разом з тим діяльність Є.Чикаленка не вписувалася в рамки офіційної радянської ідеології, тому його ім’я поступово було забуте і зараз залишається маловідомим.
Дослідження життєвого шляху Є.Чикаленка, становлення його суспільно-політичних поглядів, формування громадських та наукових пріоритетів дозволить глибше познайомитися з діяльністю діяча, який зробив вагомий внесок у будівництво Української держави, сприяв виданню першої української щоденної газети, стояв біля витоків українського національно-визвольного руху. Є.Чикаленко залишив у спадок масив публіцистичних праць, що не втратили донині своєї актуальності та вимагають ґрунтовного наукового аналізу та узагальнення. Поза сумнівом, громадсько-політична діяльність Є.Чикаленка, заслуговує спеціального дослідження, що дозволить показати його місце у суспільно-політичному й національному житті України першої половини ХХ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідної теми „Історія української державності нової та новітньої доби” (№ БФ046-01), яка включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єктом дослідження є особа Є.Чикаленка як українського громадсько-політичного діяча кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.
Предметом дисертаційного дослідження є видавнича, благодійницька, громадсько-політична діяльність Є.Чикаленка його суспільно-політичні погляди.
Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні місця та ролі Є.Чикаленка у суспільно-політичних процесах України, з’ясуванні значення його концептуальних розробок для розвитку українського громадського руху.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми та стан її джерельної бази;
виявити основні чинники, що сприяли формуванню суспільно-політичних поглядів Є.Чикаленка, проаналізувати процес їх становлення і трансформації;
розкрити видавничу, науково-літературну та публіцистичну діяльність Є.Чикаленка;
визначити роль Є.Чикаленка у суспільно-політичних процесах періоду національно-визвольних змаганнях 1917–19 рр.;
висвітлити участь Є.Чикаленка у становленні та організації української науки та громадсько-політичному житті в умовах еміграції;
з’ясувати значення наукової діяльності Є.Чикаленка поза межами України для створення демократичної Української держави;
Хронологічні рамки дослідження охоплюють роки активної громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності Є.Чикаленка, починаючи з 1880-х рр. до 1929 р., а також, враховуючи специфіку дослідження персоналії, роки його життя.
Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності та системності. Під час написання дисертації були застосовані проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, аналітичний, синтетичний та описовий методи. Комплексне застосування різноманітних способів пошуку, аналізу та синтезу забезпечило можливість оптимально використати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні актуальної теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі широкого масиву джерел, насамперед архівних документів, дисертантка комплексно проаналізувала видавничу, благодійницьку та громадсько-політичну діяльність Є.Чикаленка. До наукового обігу введено значний обсяг архівних джерел, що дали змогу виявити та заповнити деякі прогалини і неточності в біографії Є.Чикаленка, визначити фактори, що вплинули на формування його суспільних поглядів. Проаналізовано значний масив документів, що дозволило охарактеризувати роль Є.Чикаленка у діяльності українських громад Одеси та Києва. Дістало подальшого розвитку вивчення питання про значення видавничої діяльності Є.Чикаленка для становлення української журналістики. Доведено вплив Є.Чикаленка на становлення та розвиток української мемуаристики. Дисертанткою вперше було введено до наукового обігу матеріали, що висвітлюють еміграційний період діяльності Є.Чикаленка.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, висновки та узагальнення, зроблені в роботі, можуть бути використані під час написання спеціальних і узагальнюючих праць, розробленні лекційних та семінарських курсів з історії та культури України, журналістики, біографістики.
Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі обговорення на засіданнях кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження знайшли відображення у статтях та доповідях на наукових конференціях; зокрема „Шевченківська Весна: Матеріали міжнародної науково – практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених”, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги (Київ, 2005); „Шевченківська весна: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених”, присвяченої 15-й річниці незалежності України (Київ, 2006); „Каразінські читання” (Харків, 2006). Результати дисертаційного дослідження викладені в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукового розроблення теми, міститься характеристика джерельної бази дисертації.
У контексті історіографічного огляду значний інтерес становлять праці присвячені безпосередньо Є.Чикаленку. Перші з них з’явилися ще за його життя. Насамперед йдеться про статті Д.Дорошенка Дорошенко Д. Великий громадянин // Літопис Червоної Калини. – 1931. – Ч. ; Його ж: Євген Чикаленко. Його життя і громадська діяльність. – Прага, 1934.. Автор здійснив одну з перших спроб проаналізувати життя і діяльність Є.Чикаленка, визначити його місце у громадсько-політичному житті України. Автор приурочив Є.Чикаленкові ґрунтовну монографію, в якій відобразив дитинство та юність молодого Є.Чикаленка, показав середовище в якому зростав діяч і де формувалися його погляди. Д.Дорошенко також оздобив свою монографію фотокартками з особистого архіву діяча.
З виходом у світ „Спогадів” та „Щоденника” Є.Чикаленка у різних виданнях з’явилася низка статей, автори яких досить схвально відгукувалися про мемуари діяча. Це статті І.Айзенштока Айзеншток І. Є.Чикаленко. Спогади. 1861?1907 // Червоний шлях. ? 1926. ? № ?12., М.Рудницького Рудницький М. Щоденник видавця Щоденника // Діло – 1931. – 28 лютого., Н.Григоріїва Григоріїв Н. Є.Чикаленко. Спогади // Нова Україна. ? 1925. ? Ч. 7?8. , М.Корчинського Корчинський М. По прочитанню щоденника Є.Чикаленка // Літопис Червоної Калини. – 1931. – Ч. . та ін.
Разом з тим варто звернути увагу на листування Є.Чикаленка зі своїми друзями, знайомими, товаришами, родичами та ін. Зважаючи на те, що значну кількість листів було опубліковано, потрібно враховувати низку вступних статей до них, адже упорядники, як правило, наводили короткі біографічні дані про адресатів. Перша публікація листів Є.Чикаленка відбулася ще в 30-х роках ХХ ст. Але передмова до публікації С.Козуба Коцюбинський М. Твори у 8 т. / Під редакцією і попередньою статтею С. Козуба. – Х., 1931., який був упорядником листів М.Коцюбинського до Є.Чикаленка, носила ідеологічний характер. Більше до постаті Є.Чикаленка в радянській історіографії не поверталися.
Процес становлення української державності викликав інтерес не тільки серед науковців, а й серед широкої громадськості. Одним із перших хто звернув увагу на листування Є.Чикаленка був Ф.Погребенник Погребенник Ф. Неопублікована спадщина Євгена Чикаленка // Сучасність. – 1991. – Ч. –8.. Вагомий внесок у публікацію листів Є.Чикаленка з іншими діячами українського руху зробила Н.Миронець Миронець Н. Теперішні листи колись будуть цінним матеріалом для історії // Пам’ять століть. – 1997. – № ; Її ж: З епістолярної спадщини громадсько-політичних діячів України // УІЖ. – 1997. ? № .. До своїх публікацій дослідниця додала вступні статті, які розкривають характер, вдачу та діяльність кореспондентів. Більш раннє листування Є.Чикаленка з В.Винниченком, яке охоплює період з 1902–16 рр. було виявлене, упорядковане та опубліковане Н.Миронець та В.Панченком Миронець Н., Панченко В. „Вірю, що доведеться вибирати вулицю чи пам’ятник Вам...” // Вежа. – 1997. ? № ?9. . Листування Є.Чикаленка із С.Єфремовим, Д.Мордовцем, Л.Жебуньовим упорядковане та опубліковане І.Старовойтенко Старовойтенко І. Листи Євгена Чикаленка з еміграції до Сергія Єфремова. – К., 2003; Її ж: Листи Д. Мордовця до Є. Чикаленка // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2003. Вип. 2; Її ж: Леонід Жебуньов та його доба за листами до Євгена Чикаленка // Листи Леоніда Жебуньова до Євгена Чикаленка. – К., 2005..
Також з’являється низка статей у періодичних виданнях, наукових збірниках, історичних календарях, які проливають світло на життя та творчість Є.Чикаленка. Це дописи В.Качкана Качкан В. Відблиск зорі Євгена Чикаленка //Українське народознавство в іменах. – 1994. , В.Тесленка Тесленко В. Людина однієї мети: штрихи до портрета Є. Чикаленка // Пам’ять століть. ? 1998. ? № ., Р.Іванченка та О.Іванченка Іванченко Р., Іванченко О. До глибини власної кишені // Дивослово. – К., 2000. – № ., Л.Туровської Туровська Л. „Одна, але жагуча пристрасть”:[Чикаленко Євген] // Культура і життя. – 2002. – № . та ін.
Ю.Хорунжий Хорунжий Ю. Українські меценати. – К., 2001. М.Слабошпицький Слабошпицький М. Ф. Українські меценати. ? К., 2001. спробували більш детально розкрити благодійницьку діяльність Є.Чикаленка. З початком нового тисячоліття все більше дослідників цікавляться долею першої української щоденної газети. Це статті Г.Харькової Харькова Г. Революція 1905 року в Росії і роль газети „Рада” у відродженні української преси // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Серія історія. – 2000. – Вип. 43., О.Іванченко Іванченко О. Високих дум святе горіння. До історії народження української незалежної преси // Вітчизна. – 2004. – № 1–2. , Н.Фіголь Фіголь Н. Історія видання першої щоденної україномовної газети Наддніпрянщини „Рада” // Поліграфія та видавнича справа. – 2005. – № 42., О.Дроздовської Дроздовська О. Місце і роль щоденника „Рада” (1906–1914 рр.) // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – 2003. – Вип. 11. . Варто звернути увагу на дослідження І.Старовойтенко, яка присвятила даній проблематиці кандидатську дисертацію Старовойтенко І. Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело: Дис. ... канд. іст. наук 07. 00. 06. – К., 2004; Її ж: Епістолярна та мемуарна спадщина Є. Х. Чикаленка на сторінках „Українського історика” // Бібліотечний вісник. – 2004. – № 1; Епістолярна спадщина Євгена Чикаленка // УІЖ. – 2007. – № 1. , що носить джерелознавчий характер. Авторка зробила спробу комплексно проаналізувати епістолярну спадщину Є.Чикаленка. Також дослідниця опублікувала низку статей присвячених епістолярію Є.Чикаленка.
Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять праці Є.Чикаленка, неопубліковані та опубліковані документи. Передусім – це наукові, науково-популярні та публіцистичні праці самого Є.Чикаленка, більшість яких була опублікована ще за життя автора.
Одним із найважливіших джерел є автобіографічні роботи Є.Чикаленка Чикаленко Є. Спогади (1861?1907). – К., 2003; Його ж. Щоденник (1907?1917). – К., 2004. – Т. –2; Його ж. Щоденник. 1919–1920. – К., Нью-Йорк, 2005., у яких автор день за днем відтворював та давав критичний аналіз тим подіям, що відбувалися на його очах.
До важливого комплексу джерел відносяться також актові матеріали державних органів влади та офіційних установ, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України) та Центральному державному історичному архіві України в м.Києві (далі ЦДІА України у м.Києві). Важливі просопографічні матеріали про Є.Чикаленка представлені у кількох фондах Центрального державного історичного архіву України, м.Львів (далі ЦДІА України в м.Львів).
Листування з В.Винниченком (Особистий фонд голови Української Центральної ради, голови Директорії Української Народної республіки, письменника В.К. Винниченка – Ф. ) дає можливість познайомитися з видавничою діяльністю Є.Чикаленка, розкриває його ставлення до подій 1917–18 рр.
Важлива інформація для вивчення еміграційного періоду діяльності Є.Чикаленка міститься в матеріалах ЦДАВО України (Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних еміграційних установ, організацій та осіб – Ф. та Особовий фонд українського емігранта, письменника С.Черкасенка – Ф. ). У фонді Української господарської академії в Чехословацькій республіці м.Подєбради – Ф. , знаходяться протоколи засідань професорської Ради Академії, які свідчать про високий авторитет Є.Чикаленка серед науковців.
Документи Комітету „Фонду імені Є.Х. Чикаленка” – Ф. при Українському Академічному Комітеті в Празі, містять рукописний варіант „Щоденника” Є.Чикаленка, який охоплює період за 1919 р.
Серед матеріалів ЦДІА України у м.Києві, варто відзначити фонди – Київського тимчасового комітету у справах друку (Ф. ), Тимчасового Жандармського Управління Військового Генерал-Губернаторства в Галичині (Ф. ), Канцелярія Київського військового, Подільського і Волинського Генерал-губернаторства (Ф. ), які засвідчують ставлення влади до Є.Чикаленка, як до політично неблагонадійного. Листи, повідомлення, зібрані поліцією про Є.Чикаленка, циркуляри і справи департаменту поліції зберігаються у фонді Київського міського жандармського управління (Ф. ). У фонді Грушевські – історики, лінгвісти (Ф. ) широко представлено листування з М.Грушевським. Співпрацю Є.Чикаленка з львів’янами та НТШ розкривають документи, які знаходяться у фондах ЦДІА України в м.Львів. Це фонди Наукового Товариства ім. Шевченка (Ф. ) та Товариства „Просвіта” у м.Львів (Ф. ). До даного комплексу джерел можна віднести й документи, що містяться в Державному архіві Львівської області – фонд Товариства прихильників української літератури, науки і штуки (Ф. ).
Крім архівних документів та мемуарної спадщини Є.Чикаленка, важливими є і спогади про нього його сучасників. Зокрема варто відзначити спогади М.Славінського Славінський М. Євген Чикаленко // Тризуб. ? 1929. ? № 29?30., В.Садовського Садовський В. До характеристики Є. Чикаленка // Тризуб. ? 1929. ? № ?30., М.Левицького Левицький М. Причинки до біографії Є.Чикаленка // Тризуб. – 1929. – № ?30., В.Королів-Старого Королів-Старий В. „Пан” // Тризуб. – 1929. ? № ?30. , І.Бочковського Бочковський І. Останні тижні життя і смерть Є. Х. Чикаленка // Тризуб. – 1929. ? №29?30. та ін. Досить цінними є спогади доньки Є.Чикаленка – Г.Чикаленко-Келлер Чикаленко Г. Матеріали до біографії Євгена Чикаленка // ЛНВ. – 1930. – Кн. . , у яких вона характеризує батька як людину однієї мети для якого українське національне відродження було справою всього життя.
До важливого комплексу джерел також необхідно віднести епістолярну спадщину діяча. Так листування з В.Леонтовичем і П.Стебницьким, яке зберігається в Інституті рукопису НБУВ, дає можливість поглибити наші знання щодо проблем, які стояли перед Є.Чикаленком у період видання газети „Рада”. З дореволюційного періоду привертає увагу листування Є.Чикаленка з Б.Грінченком, яке розкриває тісну співпрацю двох діячів, як і у видавничій справі, так і в галузі літературознавства. Тут же зберігається і родинне листування Чикаленків.
На різних етапах своєї громадсько-політичної роботи як в Україні, так і в еміграції, Є.Чикаленко тісно співпрацював із С.Єфремовим. Частина цього листування зберігається в Інституті архівознавства НБУВ. Початковий період товаришування двох діячів відображений у листах, які зберігаються в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України фонд С.Єфремова (Ф. .). Крім того в Інституті літератури міститься листування Є. Чикаленка з І.Франком (Ф. ), О.Олесем (Ф. ), І.Карпенком-Карим (Ф. ).
Частина листів еміграційного періоду Є. Чикаленка зберігається в особових фондах ЦДАВО України: М.Садовського (Ф. ), Ю.Тищенка (Сірого) (Ф. ), С.Шелухіна (Ф. ) та у фонді Міністерства закордонних справ УНР (Ф. ). В особових фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України виявлена частина листів еміграційного періоду Є.Чикаленка до М.Коса (Ф. ) та В.Гнатюка (Ф. ).
Отже оцінюючи стан історіографії та джерельної бази досліджуваної проблеми, варто зауважити, що ступінь її документального забезпечення є досить повним, що дозволяє розв’язати поставлені завдання.
У другому розділі „Видавнича, громадсько-політична та благодійницька діяльність Є.Чикаленка наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.” подано аналітичний огляд першого періоду громадської роботи Є.Чикаленка, досліджуються витоки формування політичних та наукових поглядів, визначаються чинники формування його світогляду.
Аналіз документальних матеріалів свідчить, що поштовхом до активного громадського життя Є.Чикаленка стало навчання в Одеській гімназії та знайомство з родиною Тобілевичів, які прищепили йому любов до всього українського. Захопившись українофільськими ідеями, Є.Чикаленко вступив до Єлисаветградського українофільського товариства, членом якого він був у 1879–81 рр. Перебуваючи деякий час у Києві, Є.Чикаленко брав активну участь у роботі хрестоматійного гуртка при „Київській громаді”. Навчаючись у Харківському університеті (1883–85) вступив до Української радикальної громади під керівництвом В.Мальованого. Активна діяльність молодого Є.Чикаленка не залишилася поза увагою влади. З 1883 по 1885 р. він перебував під таємним наглядом поліції, а з 1885 р. – під домашнім арештом упродовж 5 р. На Херсонщині Є.Чикаленко брав участь у створенні сільської бібліотеки. Проводив просвітницьку діяльність серед селян. Саме тут розпочинається його літературна праця.
Надзвичайно насиченим був одеський період життя Чикаленків. Вступивши до Одеської громади Є.Чикаленко брав активну участь в її діяльності. Завів дружні стосунки з М.Комаровим і власним коштом видавав його російсько-український словник у 4-х т. У громадських справах Є.Чикаленко все частіше починає відвідувати Київ та Санкт-Петербург.
Восени 1900 р. Є.Чикаленко разом із родиною переїздить до Києва. Відразу він був обраний до Київської Старої громади, почав працювати у редакції часопису „Киевская старина”, а в 1902 р. став завідувачем книгарні, яка була підпорядкована журналу. Згодом стає членом Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації.
Коли в 1903–06 рр. українці активізували свої національно-культурні домагання, Є.Чикаленко подав міністрові хліборобства меморандум, в якому доводив необхідність сільськогосподарської освіти українською мовою для піднесення культурного рівня селян. У березні 1905 р. він брав участь у з’їзді журналістів, який проходив у Петербурзі. Є.Чикаленко, як делегат від журналу „Киевская старина” був співавтором резолюції з національного питання. Завдяки активній діяльності Є.Чикаленка ВЗБДО (восени 1904 р.) була перетворена на Українську демократичну партію. Згодом відбулося об’єднання УДП і УРП в єдину Українську демократичну радикальну партію. Якщо вести мову про політичні симпатії Є.Чикаленка того періоду, необхідно наголосити на їх трансформації у бік поміркованості, на що частково вплинула реакція 70-90 рр. ХІХ ст. в країні, а також неконструктивна позиція російських революціонерів, які не брали до уваги національні інтереси інших народів. Є.Чикаленко виступав за демократичні права народу, висловлювався на підтримку федеративного устрою Російської імперії.
Наприкінці 1905 р. однією з головних потреб національного життя була організація української преси. Є.Чикаленко брав у цьому процесі найактивнішу участь. У грудні 1905 р. було отримано дозвіл на видання щоденної української газети „Громадська думка”. Проте редакція взяла дуже радикальний напрям ведення газети і вже 18 серпня 1906 р. газету закрили. Після закриття „Громадської думки” було використано дозвіл на видання газети „Рада”, яка почала виходити з 15 вересня 1906 р. Газета „Рада” не мала ніякої партійної приналежності, відстоювала на своїх шпальтах ідею, покладену в основу діяльності „Товариства українських поступовців”: повну українізацію життя населення Малоросії. Серед головних рубрик „Ради” були такі: „З газет та журналів”, „По Україні”, „По Росії”, „У світі”, „З польського життя” та ряд інших повідомлень. У газеті детально висвітлювались політичні події, як у середині країни, так і за її межами, подавалися наукові та художні статті різної тематики, низка критичних матеріалів на новинки літератури, огляд журналів та газет, подій внутрішнього та місцевого характеру, довідковий відділ та багато іншого.
Основними районами передплати газети були Правобережна і Лівобережна Україна, практично всі губернії Російської імперії, про що свідчить „Список передплатників газети „Рада” за губерніями та областями” у кількісному вимірі: Полтавська – 465, Київська (без м. Києва) – 295, Подільська – 259, Катеринославська – 242, Харківська – 214, Херсонська – 194, Чернігівська – 167, Волинська – 120, Санкт-Петербург – 90. Видання „Ради” упродовж восьми з половиною років було великим подвигом і разом з тим великою національною заслугою Є. Чикаленка, якщо уявити за яких умов і обставинах доводилось видавати газету. Початок Першої світової війни призвів до того, що 21 липня 1914 р. газета „Рада” була закрита.
Наслідуючи приклад В.Симиренка, Є.Чикаленко почав жертвувати кошти на підтримку і розвиток українського руху. На кошти Є.Чикаленка було видано історичну повість Д.Мордовця „Дві долі”, фінансову допомогу від нього отримували М.Коцюбинський, В.Винниченко, А.Тесленко, С.Васильченко та ін. Є.Чикаленко матеріально підтримував розділ української белетристики у часописі „Киевская старина”, та взяв на себе оплату авторських гонорарів. Ним було виділено 25 тис. крб. на будівництво Академічного Дому у Львові. Крім того, щороку він виділяв 10–12 тис. крб. на видання газети „Рада”.
Навесні 1908 р. з ініціативи Є.Чикаленка в редакції газети „Рада” відбулися збори громадських діячів, на яких було утворено нову всеукраїнську організацію – Товариство українських поступовців (ТУП). З початком Першої світової війни і протягом всього її періоду, через постійні переслідування поліції, Є.Чикаленко змушений часто змінювати місце проживання. З 1880 р. до 1917 р. Є.Чикаленко своєю працею сприяв розвитку громадського руху в Україні на демократичних засадах, пробудженню політичної свідомості народу та його боротьбі за соціальне, політичне і національне визволення.
У третьому розділі „Участь Є.Чикаленка у суспільно-політичному житті і процесах державотворення в добу української революції (1917-1919 рр.)” розглянуто процес розгортання українського національного руху й участь у ньому Є.Чикаленка.
Лютнева революція 1917 р. застала Є.Чикаленка вже в Києві, яку він пов’язував із демократичними змінами та принциповим вирішенням українського питання. Серед тих, хто мав представляти ТУП у Центральній Раді, був і Є.Чикаленко. Проте спроба кооптувати його до складу Центральної Ради у березні 1917 р. була невдалою. Лише 8 квітня того ж року на Всеукраїнському Національному Конгресі його обирають, хоча й заочно, членом Центральної Ради в числі представників Союзу українських автономістів-федералістів. Але, нажаль, дійсним членом Центральної Ради йому так і не судилося стати. Наприкінці лютого 1917 р. Є.Чикаленко порушує питання про відновлення щоденної газети „Рада”, яка була закрита в липні 1914 р. Завдяки його зусиллям в Україні знову з’явився щоденний часопис „Нова Рада”.
Період з 17 березня до 20 жовтня 1917 р. Є.Чикаленко перебував у Перешорах, де знаходився його родовий маєток. Тому про все, що діялося в Україні у цей час дізнавався тільки з газет та листів, оскільки вів активне листування зі своїми давніми приятелями. Наприкінці липня 1917 р. Є.Чикаленко відвідував Ананьєвський з’їзд селянської спілки, де ще раз переконався в несвідомості селянських мас. У зв’язку з цим Є.Чикаленко пропонував себе в якості літературного агітатора, проте його заклик залишився поза увагою українських керманичів.
У середині жовтня 1917 р. Є.Чикаленко повернувся до Києва. На початковому етапі національно-визвольних змагань 1917 р. він підтримував політику Центральної Ради та Генерального секретаріату. Згодом Є.Чикаленко переглянув свої погляди, адже реалії життя продемонстрували нездатність Центральної Ради вирішити найважливіші державні питання.
Прихід на Україну німецьких військ навесні 1918 р. Є.Чикаленко сприймав неоднозначно. Спочатку він обурювався тим, що Центральна Рада так легко відмовилася від влади. Потім доводив, що німці зможуть допомогти Україні зберегти свою державність, мову та культуру. Зважаючи на це, коли постало питання про кандидатуру на посаду гетьмана, першим до кого звернулося німецьке командування був Є.Чикаленко. Проте він відмовився від запропонованої посади, оскільки не отримав одностайної підтримки з боку українських політичних діячів. Згодом до Є.Чикаленка надійшла пропозиція від В.Голубовича очолити Міністерство земельних справ. Зваживши всі „за” і „проти”, він змушений був відмовити, оскільки категорично не погоджувався і земельним законопроектом, який пропонувала Центральна Рада та німецьке командування.
У червні 1918 р. за пропозицією Міністерства освіти Є.Чикаленко читав лекції на курсах для підготовки інструкторів і діячів позашкільної освіти. Крім того, він з радістю погодився бути редактором хліборобського тижневика, який мав виходити під патронатом Міністерства земельних справ. Також Є.Чикаленко розробив власний законопроект, який був узятий за основу і підписаний П.Скоропадським у листопаді 1918 р., але так і залишився на папері.
Таким чином, у період становлення української державності Є.Чикаленко виступив прихильником автономії України, а згодом – її незалежності. Він намагався довести, що український народ повинен звільнитись від російського ярма, повинен мати власну школу, пресу, жити самостійним життям і творити власну історію. Політику П.Скоропадського Є.Чикаленко засуджував, оскільки вона суперечила його переконанням. Разом з тим він вважав можливою співпрацю з гетьманським урядом, за умови, якщо це не буде суперечити українським інтересам. Проте співпрацювати з радянською владою Є.Чикаленко не міг і не хотів, тому що у національному, політичному і соціальному питаннях займав послідовно демократичні позиції та не бажав йти на компроміс із власною совістю.
У четвертому розділі „Громадсько-політична та науково-публіцистична діяльність Є.Чикаленка в еміграції (1919-1929 рр.)” розглянуто еміграційний період діяльності Є.Чикаленка та його внесок в український національний рух.
Розруха в Києві на початку 1919 р. змушує Є.Чикаленка залишити місто. Наприкінці січня він прибуває до Станіслава, звідти переїздить до Славська. У другій половині березня 1919р. знову повертається до Станіслава, де налагоджує стосунки з колишніми приятелями, відвідує засідання Національної Ради ЗУНР. Бере участь в обговоренні політичної ситуації, що склалася в Україні.
Наприкінці літа Є.Чикаленка заарештовують поляки і певний час він перебуває в Коломийській в’язниці. Згодом його перевозять до Мостиська, де він проживає у родині українського священника, під наглядом поліції як інтернований. 22 жовтня 1919 р. Є.Чикаленко переїздить до Перемишля. Саме тут він знову поринає у громадсько-політичне життя, налагоджує втрачені зв’язки з родичами та друзями, веде інтенсивне листування, читає лекції на загальні теми в Українському дівочому інституті і продовжує працю над своїми мемуарами, знайомить місцеве населення з українською історією. Є.Чикаленко друкує статті про долю України у місцевій пресі.
На початку 1920 р. Є.Чикаленко опиняється у Варшаві. Тут він зустрічається з С.Петлюрою і погоджується виїхати в Париж у складі урядової місії УНР. Проте від поїздки довелося відмовитись, далася взнаки давня хвороба. Період з 1920 р. до квітня 1925 р. подружжя Чикаленків проживало в Австрії. Тут Є.Чикаленко співпрацював з тижневиком „Воля” та журналом „Український голос”, що виходив у Перемишлі. Він мав дружні стосунки з В.Піснячевським, М.Васильком, В.Липинським, В.Гнатюком. Через останнього постійно отримував примірники „ЛНВ” та „Тризуба”. У цей час він завершує роботу над своїми спогадами за 1861–1907 рр. та подає їх до друку.
З травня 1925 р. розпочинається чехословацький період життя Є.Чикаленка у Подєбрадах. Він відразу був зарахований на посаду постійного співробітника Термінологічної комісії УГА, а з часом стає її незмінним головою. Саме тут Є.Чикаленко показав себе справжнім знавцем української мови. Він працював над складанням лісового, агрономічного та зоотехнічного словників. Завдяки організаторським здібностям та глибоким знанням Є.Чикаленка, Термінологічна комісія видала „Німецько-український технічний словник” (1927), кількістю більше ніж три тисячі термінів, першу частину „Російсько-українського сільськогосподарського словника” (1927) та підготувала до друку його другу частину. Крім того Є.Чикаленко працював над підготовкою Сільськогосподарського збірника та редагував „Записки Української Господарської Академії”, які видавав агрономічно-лісовий факультет Академії.
Діяльність Є.Чикаленка в еміграції, сприяла згуртуванню українців навколо національної ідеї та розгортанню широкого суспільно-політичного руху за відновлення незалежної Української держави. До останніх днів життя Є.Чикаленко залишався активним учасником українського наукового та громадського життя.
У висновках дисертації сформульовано результати дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:
Упродовж ХХ ст. видавнича, благодійницька та громадсько-політична діяльність Є.Чикаленка не була предметом спеціального комплексного дослідження. Його життя та діяльність частково висвітлювалися в публіцистичних статтях та в доповідях на науково-практичних конференціях. Проте аналіз громадсько-політичної діяльності Є.Чикаленка у зазначених наукових розвідках носить загалом фрагментарний характер. Водночас архівні, опубліковані та неопубліковані документи дають змогу всебічно і повно вивчити суспільно-політичну діяльність Є.Чикаленка та визначити його місце в історичному процесі;
Суспільно-політичні погляди Є.Чикаленка сформувалися під впливом демократичної європейської та російської літератури на ґрунті кращих традицій ліберального дворянства та демократичних традицій українського національно-визвольного руху. Участь у роботі Одеської та Київської громад позитивно відбилась на становленні культурно-просвітницьких та наукових поглядах Є.Чикаленка. Важливий вплив на їх формування мали Л.Смоленський та В.Антонович. Разом з тим політичні погляди Є.Чикаленка еволюціонували разом з українським рухом: від збирання народного фольклору та участі у роботі народницьких гуртків до постановки питання про утворення незалежної Української держави. Таким чином Є.Чикаленко займав послідовно демократичні позиції і керувався виключно інтересами українського народу.
Видавнича та публіцистична діяльність Є.Чикаленка знайшли відображення в організації ним сільських бібліотек, утворенні видавничого комітету з метою друкування загальнодоступних книг для простого народу, написанні науково-популярних книг, статей, які завжди відрізнялися гостротою поставлених питань. Є.Чикаленко послідовно відстоював право українців навчатися в національній школі, друкувати та читати літературу українською мовою. Завдяки Є.Чикаленку український народ отримав першу щоденну українську газету. Безпосередня участь Є.Чикаленка у роботі демократичних видань (”Рада”, “Киевская старина”, “Літературно-наувовий вісник та ін.), Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації, Української демократичної партії, ТУП сприяла розвитку українського національного руху та пробуджувала політичну свідомість народних мас.
У період становлення української державності Є.Чикаленко був прихильником автономії України, а згодом – її незалежності. Він намагався довести, що український народ повинен звільнитись від російського ярма, мати власну школу, пресу, жити самостійним життям і творити власну політику. На початковому етапі національно-визвольних змагань 1917 р. Є.Чикаленко підтримував політику ЦР та Генерального секретаріату. Згодом переглянув свої погляди, адже реалії життя продемонстрували нездатність ЦР вирішити найважливіші державні питання. Після приходу до влади П.Скоропадського, Є.Чикаленко засуджував його політику, оскільки вона суперечила його переконанням. Разом з тим уважав за можливе співпрацю з гетьманським урядом за умови, що це не суперечитиме українським інтересам.
Перебуваючи в еміграції Є.Чикаленко не полишав громадсько-політичного життя. Він намагався згуртувати навколо себе діячів, яким була небайдужа доля української держави. Продовжував цікавитись перебігом міжнародних подій і їхнім впливом на долю України. Є.Чикаленко безпосередньо брав участь у організації української науки за кордоном. Завдяки його організаторським здібностям та глибоким знанням було видано „Німецько-український технічний словник”, першу частину „Російсько-українського сільськогосподарського словника” та підготовлено до друку його другу частину. Мемуарна спадщина діяча збагатила історичну науку.
Є.Чикаленко ще на початку своєї діяльності знайомив світову громадськість зі станом справ в Україні, з проблемами поневоленої країни. Під час своїх подорожей закордон, він мав багато зустрічей з іншими діячами, які цікавилися життям в Україні. Досвід співпраці з міжнародними організаціями дозволив йому і в еміграції активно працювати, захищаючи інтереси українського народу. Є.Чикаленко багато зробив для привернення уваги та симпатій світової громадськості до українського народу та його боротьби за незалежність.
Список опублікованих праць за темою дослідження:
1. Громадсько-політична діяльність Євгена Чикаленка // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2006. – № . – С. –160.
2. Видавнича діяльність Євгена Чикаленка // Часопис Української історії / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української історії та етнополітики. – 2006. – Вип. . – С. –55.
3. Участь Євгена Чикаленка у суспільно-політичному житті і процесах державотворення в добу української революції // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія історія. – 2006. – Вип. . – С. –66.
4. Діяльність Євгена Чикаленка в еміграції 1920–1929 рр. // Наукові записки з української історії / Державний вищий навчальний заклад „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. – 2006. – Вип. . – С. 177–183.
АНОТАЦІЯ
Бойко Ю. О. Видавнича, благодійницька та громадсько-політична діяльність Євгена Чикаленка (1880-ті рр. – 1929 р.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. . – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню життя, громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності Євгена Харлампійовича Чикаленка. На основі аналізу широкої джерельної бази визначено комплекс чинників, що справили вирішальний вплив на формування його світогляду, відіграли важливу роль у становленні його громадської позиції.
У роботі детально розглянута його діяльність в українських громадах та революційних гуртках, українській демократичній партії та Товаристві українських поступовців. Розкриті політичні погляди Є.Чикаленка, проаналізований процес їх трансформації. Доведено прогресивне значення його участь у демократичних виданнях: „Київській старовині”, Літературно-науковому віснику, „Раді” та ін., для вирішення українського питання. Відтворено основні віхи видавничої, публіцистичної та благодійної діяльності Є.Чикаленка. Показано його внесок в інтеграцію українського громадського руху в світовий. Розкрито значення його наукової діяльності. Досліджено роботу Є.Чикаленка в еміграційних наукових установах. Все це дозволило дати оцінку внеску Є.Чикаленка у розвиток суспільно-політичного життя України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Ключові слова: Євген Чикаленко, українські громади, Українська Центральна Рада, український визвольний рух, Український Громадський Комітет у Празі, еміграція.
АНОТАЦИЯ
Бойко Ю. О. Издательская, благотворительная и общественно-политическая деятельность Евгения Чикаленко (1980-е гг. – 1929 г.). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07. . – История Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2008.
Диссертация является первым комплексным исследованием общественно-политической и культурно-образовательной жизни одного из деятелей украинского национально-освободительного движения. В работе предоставлен детальный анализ историографии данной проблемы и архивной базы исследования. На основе анализа широкого круга источников были выделены основные периоды деятельности Е.Чикаленко, установлены факторы, которые сыграли решающую роль в процессе формирования его мировоззрения и идейных убеждений, становлении активной жизненной позиции. Отмечается значительное влияние на формирование общественно-политической позиции Е.Чикаленко одесского и киевского обществ, а также знакомство с семьей Тобилевичей, которые сумели привить ему любовь ко всему украинскому. В работе дан последовательный анализ деятельности Е.Чикаленко в украинских обществах и политических партиях, определяется степень его влияния на развитие украинского движения. В диссертации обосновывается трансформация его политических взглядов. Важным периодом для политического развития Е.Чикаленко, был одесский период жизни, который совпал с работой в Одесском и Петербургском обществах. Его общественно-политическая деятельность всегда была подчинена интересам украинского народа и переплеталась с необходимостью его социального освобождения.
Значительное внимание в диссертации отведено издательской, публицистической и благотворительной деятельности Е.Чикаленко. Именно благодаря настойчивости Е.Чикаленко, украинский народ получил в свое пользование первую ежедневную газету „Рада”, которая выходила на украинском языке. Доказано прогрессивное значение его работы в демократичных изданиях: „Киевской старине, Литературно-научном вестнику, Раде” и др., для решения украинского вопроса. Показана политическая деятельность Е.Чикаленко и ее значение в строительстве украинского государства, освещено его участие в украинской демократической и радикальной партиях. В работе изложена позиция Е.Чикаленко относительно путей решения внутренней и внешней политики Центральной Рады, а позже и Директории. Также в диссертации есть положения, которые дополняют исследования по истории формирования и деятельности Центральной Рады, Украинского государства, Гетьманата, Директории. Доказано, что Е.Чикаленко, как один из лидеров Общества украинских поступовцев, был сторонником автономии на правах федерации, но со временем изменил свои взгляды и выступил за полную независимость Украинского государства.
В разделе, посвященном периоду эмиграции в жизни известного общественного деятеля, раскрывается его участие и роль в общественно- политическом движении украинской эмиграции. Дается аналитический обзор его деятельности в Вене, а потом и в Подебрадах. Анализируется значение деятельности Е.Чикаленко для интеграции украинского общественного движения в мировое. Показана деятельность Е. Чикаленко в Терминологической комиссии, где благодаря его организаторским способностям и глубоким знаниям было издано „Немецко-украинский технический словарь” (1927), первую часть „Русско-украинского сельскохозяйственного словаря” (1927) и подготовлено к изданию его вторую часть. Кроме того, Е. Чикаленко работал над Сельскохозяйственным сборником и редактировал „Записки украинской хозяйственной академии”.
В диссертации освещены не только малоизвестные стороны жизни Е.Чикаленко, но и проанализировано становление и развитие украинского национального движения, дается аналитический обзор деятельности украинской интеллигенции за границей. Деятельность Е.Чикаленко в эмиграции, способствовала объединению украинцев вокруг национальной идеи и зарождению широкого общественно-политического движения за восстановление независимого украинского государства. До последних дней жизни он оставался активным участником украинской научной и общественной жизни.
Ключевые слова: Евгений Чикаленко, украинские громады, Украинская Центральная Рада, украинское освободительное
