ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
БУРИЛО ЮРІЙ ПАВЛОВИЧ
УДК [342.951:351.85]:316.776
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі правового регулювання економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат юридичних наук
Макаренко Альона Віталіївна,
ДВНЗ “Київський національний
економічний університет імені Вадима Гетьмана”
МОН України, доцент кафедри конституційного
та адміністративного права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
Калюжний Ростислав Андрійович,
Київський національний університет внутрішніх
справ МВС України, начальник кафедри
управління в органах внутрішніх справ
кандидат юридичних наук
Брижко Валерій Михайлович,
Науково-дослідний центр правової
інформатики Академії правових наук України,
заступник директора з наукової роботи
Захист відбудеться “____”_________ 2008 року о ____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук К .006.05 у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 г, к. .
Автореферат розісланий “____” _________ 2008 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради І.Ю. Онопчук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
В умовах становлення інформаційного суспільства пріоритетного значення набуває інформаційна сфера, яка виступає каталізатором розвитку всіх інших сфер життєдіяльності: економічної, соціальної, політичної та ін. Значний вплив цієї сфери на суспільний прогрес зумовлює необхідність посилення уваги до неї з боку держави, створення досконалих, науково обґрунтованих організаційно-правових засад державного управління в зазначеній сфері.
Актуальність теми. Ключова роль у забезпеченні стабільного функціонування інформаційної сфери в сучасних умовах належить державі. Саме на державу як основний регулятор суспільних процесів покладено важливу місію спрямовувати та стимулювати розвиток інформаційної сфери, не допускати негативних побічних проявів цього розвитку, тим самим прискорювати перехід України до якісно нової стадії розвитку – інформаційного суспільства. Ефективність владно-організуючого впливу держави на процеси, що відбуваються в інформаційній сфері, значною мірою залежить від наявності адекватних організаційно-правових засад державного управління в цій сфері. У зв’язку з цим дослідження організаційно-правових аспектів державного управління в інформаційній сфері виступає актуальним завданням сучасної адміністративно-правової науки.
Комплексне дослідження організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері та пошук шляхів їх удосконалення мають спиратися на розуміння державного управління в зазначеній сфері як цілісної управлінської системи. Дослідження сутності і структури інформаційної сфери як об’єкта державного управління необхідне для визначення оптимальних варіантів побудови системи органів державного управління в цій сфері, вдосконалення їх адміністративно-правового статусу, методів і форм їх діяльності. Вивчення системи цих органів важливе для виявлення її зайвих складових, а також елементів, яких не вистачає, оптимізації розподілу повноважень між ними. Потребують удосконалення організаційно-правові засади залучення недержавних суб’єктів до державного управління в зазначеній сфері. Важливо також дослідити організаційно-правові аспекти застосування різних методів і форм державного управління, в яких втілюється керівний вплив держави на суспільні відносини в інформаційній сфері, оскільки від їх адекватності тенденціям розвитку цієї сфери залежить ефективність державного управління в ній. Недостатнє, часто вибіркове, висвітлення в науковій літературі цих взаємопов’язаних питань зумовлює необхідність їх системного дослідження.
Дослідження виконано з використанням наукових доробків з питань державного управління, адміністративного та інформаційного права таких авторів як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, Г.В. Атаманчук, І.Л. Бачило, Л.В. Березовець, К.І. Бєляков, Ю.П. Битяк, В.М. Брижко, А.С. Васильєв, Н.І. Глазунова, В.Ф. Іванов, Р.А. Калюжний, Ю.М. Козлов, А.В. Колодюк, В.К. Колпаков, В.А. Копилов, Б.А. Кормич, Л.В. Кузенко, О. В. Кузьменко, Б.М. Лазарєв, О.В. Логінов, А.В. Макаренко, В.Я. Малиновський, Й.У. Мастяниця, В.Б. Наумов, І.Ю. Онопчук, В.Ф. Опришко, О.П. Рябченко, О.В. Соснін, М.В. Томенко, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, Л.Є. Шиманський, О.І. Ющик та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на юридичному факультеті ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” в рамках комплексної цільової програми „Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України” (номер державної реєстрації 0102 U 006315). Роль автора у виконанні цієї науково-дослідної програми полягає у дослідженні організаційно-правових проблем державного управління в інформаційній сфері України та формулюванні висновків і пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання і практики державного управління у вказаній сфері.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у розробці науково обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання системи державного управління в інформаційній сфері в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.
Вказана мета дослідження вимагає вирішення таких завдань:
- розкрити сутність державного управління в інформаційній сфері;
- охарактеризувати систему адміністративно-правових норм, що регулюють здійснення державного управління в інформаційній сфері;
- розкрити сутність інформаційної сфери як об’єкта державного управління;
- визначити шляхи оптимізації структури системи органів державного управління в інформаційній сфері та їх адміністративно-правового статусу;
- визначити шляхи вдосконалення організаційно-правових засад участі недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління в інформаційній сфері;
- визначити шляхи вдосконалення організаційно-правових засад застосування методів державного управління в інформаційній сфері;
- з’ясувати специфіку форм державного управління в інформаційній сфері.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються в процесі державного управління в інформаційній сфері.
Предметом дослідження є організаційно-правові аспекти здійснення державного управління в інформаційній сфері.
Методи дослідження. В основі дослідження лежить використання загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Використання діалектичного методу дало можливість дослідити динаміку розвитку інформаційної сфери, вказати на необхідність врахування змін, що в ній відбуваються, при реорганізації системи органів державного управління в цій сфері. Методи аналізу та синтезу використовувалися в процесі всього дослідження, зокрема під час вивчення складових елементів системи державного управління в інформаційній сфері та правових засад її функціонування, а також методів та форм управління в цій сфері. Системно-структурний метод використовувався при дослідженні системи державного управління в інформаційній сфері, особливо під час вивчення її керуючої підсистеми, а також системи правових норм, що регулюють державне управління в цій сфері. Формально-юридичний метод застосовувався при дослідженні системи та змісту правових норм, що регулюють державне управління в інформаційній сфері, розробці пропозицій щодо їх удосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим дослідженням, у якому запропоновано комплексний підхід до вдосконалення організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері на основі врахування сучасного її стану та перспектив становлення інформаційного суспільства. Проведене дослідження дало змогу сформулювати ряд висновків науково-теоретичного та науково-практичного характеру, що відрізняються певною новизною, зокрема:
вперше:
- обґрунтовано існування як окремої підгалузі адміністративного права – права державного управління в інформаційній сфері;
- запропонований авторський підхід до класифікації правових форм державного управління в інформаційній сфері в залежності від суб’єктного складу і об’єктів суспільних відносин, на які вони впливають;
- обґрунтовано доцільність створення в Україні єдиного наглядово-регулюючого органу у сфері електронних комунікацій;
- запропоновано комплексний авторський підхід до адміністративно-правових засад державного управління у сфері діяльності інтернет-видань;
- обґрунтовано необхідність розширення координаційних повноважень Кабінету Міністрів України, Генерального державного замовника Національної програми інформатизації щодо управління цією програмою;
- запропоновано шляхи удосконалення адміністративно-правового статусу Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі за рахунок розширення її експертно-регуляторних повноважень;
- запропоновано організаційно-правовий механізм залучення представників громадських організацій до здійснення контролю у сфері захисту авторських і суміжних прав та захисту суспільної моралі;
удосконалено:
- структурний поділ системи органів державного управління в інформаційній сфері на організаційно-функціональні рівні (замість трьох рівнів пропонується чотирирівнева система);
- пропозиції щодо здійснення урядом міжвідомчої координації в інформаційній сфері, а саме обґрунтовано необхідність створення урядового комітету з питань інформаційної політики;
- пропозиції щодо створення органу державного управління у сфері протидії інформаційним загрозам. Запропоновано створення Координаційного центру протидії інформаційним операціям при Раді національної безпеки і оборони України;
- положення щодо регулювання адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на суспільну мораль. Запропоновано зміни до частини п’ятої ст. Закону України “Про захист суспільної моралі”;
- положення щодо застосування неправових форм державного управління в інформаційній сфері;
дістали подальшого розвитку положення щодо:
- визначення поняття державного управління в інформаційній сфері (запропонована відповідна авторська дефініція);
- поняття та структури інформаційної сфери як об’єкта державного управління;
- удосконалення розподілу повноважень Державного комітету телебачення та радіомовлення України і Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
- організаційно-правових засад застосування економічних методів управління в галузях засобів масової інформації, телекомунікацій, виробництва засобів інформатизації і телекомунікацій.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання для: удосконалення системи державного управління в інформаційній сфері та адміністративно-правових основ її функціонування, зокрема в процесі реалізації Концепції адміністративної реформи України; удосконалення національного законодавства з питань державного управління в інформаційній сфері; підготовки навчальних посібників, підручників, навчально-методичних матеріалів з адміністративного та інформаційного права.
Окремі результати дослідження використовувалися автором під час викладання дисциплін “Адміністративне право України” та “Правове забезпечення державного управління” у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка про впровадження № /08 від січня 2008 року).
Особистий внесок автора. Дисертаційне дослідження виконано автором особисто. Всі положення, результати та рекомендації, що містяться в дисертації, обґрунтовані на основі його власних досліджень. Ряд питань, порушених у дослідженні, розглядаються вперше. Інші питання розглянуто по-новому. При використанні наукових доробків інших вчених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов’язково зроблені посилання.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри правового регулювання економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, доповідалися на таких наукових конференціях: І міжнародній науково-практичній конференції „Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006” (м. Дніпропетровськ, 22-31 травня 2006 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу – 2006” (м. Дніпропетровськ, 18-29 вересня 2006 р.).
Публікації. За результатами проведеного дослідження було підготовлено і надруковано вісім наукових статей у фахових науково-теоретичних виданнях, затверджених ВАК, а також дві публікації у збірниках тез науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входять вісім підрозділів, висновків, одного додатку і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, із яких 186 сторінок основного тексту, 1 сторінка додатку та 28 сторінок списку використаних джерел (254 найменування).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказується мета і завдання дослідження, його теоретична та методологічна основа, наукова новизна, практичне і теоретичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.
Розділ 1 “Загально-правові аспекти державного управління в інформаційній сфері” включає три підрозділи, присвячені висвітленню системи і правових основ державного управління в інформаційній сфері.
У підрозділі 1.1. “Інформаційна сфера як об’єкт державного управління” розкриваються поняття та структура інформаційної сфери як об’єкта управлінського впливу держави.
Аналізуючи основні концепції інформаційної сфери, автор бере за основу поняття інформаційної сфери як сфери інформаційної діяльності, оскільки цей підхід відображає динамічний взаємозв’язок таких категорій як суб’єкт інформаційної діяльності, його дії та об’єкти, на які спрямовані ці дії. Цей вибір обумовлений також тим, що інформаційна діяльність є основою суспільних відносин (інформаційної взаємодії двох і більше суб’єктів) в інформаційній сфері, які, на думку автора, і є об’єктом державного управління.
На основі системно-структурного аналізу інформаційної сфери дисертант з’ясовує, що до її складу входять інформаційні відносини, об’єктом яких є інформація, та інформаційно-інфраструктурні відносини, об’єктом яких виступають засоби зв’язку, інформатизації та інформаційної безпеки. Виділяючи в структурі інформаційної сфери професійну і загальну частини, автор відзначає, що управління окремими складовими професійної частини здійснюється на галузевих засадах, а управління загальною – на міжгалузевих.
Відзначається, що державне управління поширюється не на всі відносини в інформаційній сфері, а лише на ті з них, що мають публічне значення або якщо гарантування приватних інтересів їх учасників вимагає владно-організуючого впливу держави.
Оскільки управлінський вплив держави на суспільні відносини в інформаційній сфері здійснюється, як правило, через правові форми, відповідні відносини виступають предметом правового регулювання.
У підрозділі 1.2. “Поняття державного управління в інформаційній сфері” характеризуються сутність і система державного управління в інформаційній сфері, звертається увага на його адміністративно-правову природу.
Досліджуючи державне управління в інформаційній сфері у вузькому сенсі як виконавчо-розпорядчу діяльність держави, автор відзначає, що її специфіка визначається особливостями завдань і функцій держави (державної політики) в цій сфері. Зміст і характер цієї політики обумовлено метою держави в умовах інформаційного суспільства, якою є задоволення потреб суспільства в інформації як стратегічному ресурсі його розвитку.
В результаті системно-структурного дослідження керуючої підсистеми державного управління в інформаційній сфері було з’ясовано, що участь у його здійсненні, крім державних органів, можуть брати і недержавні суб’єкти, які здійснюють від імені держави окремі завдання і функції.
Взаємодія керуючої і керованої підсистем через прямі і зворотні зв’язки регулюється адміністративно-правовими нормами, у результаті чого формуються адміністративні правовідносини. Вони виступають формою вираження інформаційно-управлінських відносин, а в ряді випадків є необхідною передумовою формування інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, врегульованих іншими галузями права.
У підрозділі 1.3. “Правове регулювання державного управління в інформаційній сфері” досліджується система правових норм, що регулюють державне управління в цій сфері, та преспективи її розвитку.
Структурний аналіз системи правових норм, що регулюють державне управління в інформаційній сфері, дозволив класифікувати їх залежно від призначення в системі державного управління на норми, що визначають завдання, основні напрями діяльності держави, систему та адміністративно-правовий статус суб’єктів державного управління та керованих ними суб’єктів інформаційних, інформаційно-інфраструктурних відносин, а також регулюють прямі і зворотні зв’язки між ними.
Залежно від об’єктів державного управління відповідні правові норми розмежовано на інститути, що регулюють управління в галузях зв’язку, засобів масової інформації, бібліотечній галузі, а також міжгалузеве управління у сферах інформатизації, статистики, науково-технічної інформації, архівної справи і діловодства, інформаційної безпеки. Предметна спорідненість цих інститутів дозволяє об’єднати їх в окрему підгалузь адміністративного права – право державного управління в інформаційній сфері.
Розвиток цієї підгалузі в перспективі визначатиметься тенденціями конвергентного розвитку інформаційної сфери, потребами забезпечення системної інформатизації та інформаційної безпеки, необхідністю вдосконалення економічних методів управління, а також доцільністю впровадження державного управління в мережі Інтернет.
Розділ 2 “Система органів державного управління в інформаційній сфері та їх правовий статус” складається з трьох підрозділів і розкриває систему та адміністративно-правовий статус суб’єктів державного управління в зазначеній сфері.
У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика системи органів державного управління в інформаційній сфері” аналізується структура керуючої підсистеми державного управління в інформаційній сфері.
Дисертантом відзначається, що в керуючій підсистемі державного управління в інформаційній сфері, до якої у широкому сенсі належать усі суб’єкти управління в цій сфері, головне місце займають органи державного управління, до основних завдань яких належить управління інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами. Враховуючи таку управлінську спеціалізацію, систему цих органів можна вважати керуючою підсистемою державного управління цією сферою у вузькому значенні.
Зважаючи на місце зазначених органів державного управління в ієрархії державного апарату, обсяг і характер їх компетенції, в системі цих органів виділено такі рівні управління суспільними відносинами в інформаційній сфері: 1) стратегічний 2) галузевий/міжгалузевий 3) місцевий 4) локальний.
У підрозділі 2.2. “Адміністративно-правовий статус органів державного управління в інформаційній сфері” досліджується правове положення органів державного управління в інформаційній сфері з урахуванням співвідношення їх компетенції.
У результаті аналізу правових норм, що регулюють діяльність Уряду України в інформаційній сфері, з урахуванням пріоритетності розвитку цієї сфери, дисертантом обґрунтовується необхідність законодавчого закріплення серед основних завдань цього органу виконавчої влади завдання щодо реалізації державної інформаційної політики, а також створення урядового комітету з питань інформаційної політики.
Виявивши прогалини у правовому забезпеченні управління Національною програмою інформатизації, які не дають змоги інтегрувати в зазначеній програмі галузеві та регіональні програми і проекти інформатизації, автор пропонує для вирішення цієї проблеми закріпити за Урядом України і Генеральним державним замовником цієї програми додаткові координаційні повноваження.
Враховуючи діалектику розвитку інформаційної сфери, що виражається у конвергенції телекомунікаційних мереж, розвитку їх багатофункціональності, появі нових електронних інформаційних продуктів і послуг, автором пропонується створення єдиного наглядово-регулюючого органу у сфері електронних комунікацій, що позитивно вплине на економічний і технологічний розвиток електронного інформаційного середовища в Україні.
Співставляючи компетенцію Державного комітету телебачення та радіомовлення України та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, автор робить висновок про необхідність обмеження регуляторних повноважень Державного комітету таким чином, щоб вони не втручалися у сферу відповідальності Національної ради.
Аналізуючи повноваження державних органів у сфері захисту суспільної моралі, дисертант обґрунтовує необхідність законодавчих та організаційних змін, які забезпечили б провідну роль Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі та усунули дублювання повноважень у цій сфері.
Порушуючи проблему забезпечення координації оперативної діяльності органів державного управління з протидії інформаційним операціям, спрямованим на підрив інформаційної безпеки України, автор доводить доцільність створення на міжвідомчих засадах координаційного органу при Раді національної безпеки і оборони України, обґрунтовує необхідність внесення відповідних змін до ст. 107 Конституції України та Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”.
Крім цього, розглядаються питання діяльності місцевих органів виконавчої влади в інформаційній сфері, зокрема в контексті реформи місцевого самоврядування.
У підрозділі 2.3. “Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління в інформаційній сфері” розглядаються організаційно-правові аспекти залучення вказаних суб’єктів до здійснення державно-управлінського впливу в цій сфері.
Аналізуючи форми безпосереднього здійснення недержавними суб’єктами завдань і функцій держави в ході управління в інформаційній сфері, автор відзначає необхідність надання представникам громадських організацій повноважень на здійснення перевірок суб’єктів господарювання щодо додержання ними авторських і суміжних прав та законодавства про захист суспільної моралі для забезпечення дотримання законності в зазначених сферах.
Дисертант також розглядає форми опосередкованої участі недержавних суб’єктів у державному управлінні в інформаційній сфері, зокрема участь у роботі консультативно-дорадчих органів, публічних громадських обговореннях, вивченні громадської думки тощо. Відзначається необхідність розширення компетенції громадських рад при органах державного управління в інформаційній сфері шляхом закріплення за ними повноважень громадського контролю за діяльністю відповідних органів управління з правом адміністративного та судового оскарження їх незаконних дій, моніторингу ефективності реалізації цими органами державної політики у підвідомчих їм галузях і сферах. Втім, останнє, на думку автора, потребує внесення змін до законодавства, що стосується державного управління не лише в інформаційній, а й інших сферах, відтак потребує додаткових досліджень.
Розділ 3 “Методи і форми державного управління в інформаційній сфері” складається із двох підрозділів і присвячений дослідженню організаційно-правових аспектів застосування засобів владно-організуючого впливу держави на інформаційну сферу, а також управлінських дій, в яких цей вплив виражається зовні.
У підрозділі 3.1. “Методи державного управління в інформаційній сфері” досліджуються організаційно-правові засади використання суб’єктами державного управління засобів владно-організуючого впливу на інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини.
Розглядаючи заходи адміністративного примусу, дисертант відмічає неврегульованість застосування заходів адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на суспільну мораль. У зв’язку з цим пропонується нова редакція частини п’ятої ст. 15 Закону України “Про захист суспільної моралі”.
Аналізуючи проблему створення організаційно-правових засад державного управління в мережі Інтернет, автор обґрунтовує доцільність застосування до інтернет-видань таких методів управління як добровільна державна реєстрація, моніторинг їх інформаційного наповнення, здійснення нагляду у сфері їх діяльності. Крім того, пропонується організаційно-правовий механізм припинення порушень законодавства цими виданнями, який передбачає видання наглядовим органом приписів інтернет-провайдерам блокувати доступ до веб-сайтів видань-порушників.
Значна увага приділяється аналізу економічних методів державного управління в інформаційній сфері. Зважаючи на необхідність наповнення інформаційного ринку України соціально-орієнтованою інформаційною продукцією, розглядається можливість внесення змін до законодавства, які забезпечать висвітлення у місцевих засобах масової інформації соціально-значущої тематики на основі державного замовлення. Обґрунтовується необхідність кредитної підтримки суб’єктів видавничої діяльності для збільшення виробництва соціально-необхідної літератури, пропонується внесення відповідних змін до Закону України “Про видавничу справу”.
Розглядаються особливості тарифного регулювання в інформаційній сфері. Доводиться доцільність диференціації тарифів на телекомунікаційні послуги в залежності від того, на основі якої телекомунікаційної інфраструктури вони надаються, з метою стимулювання модернізації відповідної інфраструктури.
Для належного організаційного забезпечення державної фінансової підтримки у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій обґрунтовується необхідність створення відповідної спеціалізованої державної фінансово-кредитної компанії, що дасть змогу покращити фаховий підхід при наданні фінансової підтримки та супроводженні інноваційних проектів у зазначеній сфері, а отже підвіщить ефективність реалізації таких проектів.
У підрозділі 3.2. “Форми державного управління в інформаційній сфері” розглянуто управлінські дії суб’єктів державного управління як форми зовнішнього вираження змісту державного управління в інформаційній сфері.
Для з’ясування особливостей правових форм державного управління в інформаційній сфері автор на основі аналізу правових актів органів державного управління в інформаційній сфері досліджує можливість класифікації цих форм за суб’єктним складом і об’єктом правовідносин, що опосередковані такими актами.
За першим критерієм виділено правові форми управління, в результаті застосування яких відбувається формування: правовідносин, які складаються в керуючій підсистемі державного управління інформаційною сферою, тобто між самими органами (суб’єктами) державного управління, їх структурними підрозділами, посадовими особами; правовідносин між органами (суб’єктами) державного управління та суб’єктами інформаційної діяльності в процесі здійснення прямих і зворотніх зв’язків між ними; правовідносин в інформаційній сфері як керованій підсистемі державного управління, що складаються між самими суб’єктами інформаційної діяльності.
За другим критерієм виділено правові форми управління, в результаті застосування яких формуються інформаційні та інформаційно-інфраструктурні, а також пов’язані з ними неінформаційні правовідносини. Для поглиблення класифікації правових форм управління, що опосередковують формування інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин, серед них виділено форми, спрямовані на формування відповідних горизонтальних та вертикальних правовідносин в залежності від правового становища учасників цих відносин.
До неправових форм державного управління дисертант відносить організаційні дії (інструктування, роз’яснення, пропаганда та ін.). Аналізуючи механізм впливу цих дій на свідомість людини, що не передбачає використання юридично обов’язкових приписів, автор робить висновок про доцільність їх застосування для вирішення тих проблем в інформаційній сфері, які складно врегулювати за допомогою самих лише правових форм.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення шляхів удосконалення організаційно-правових засад державного управління в інформаційній сфері, що зводиться до наступних положень:
1. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління – це суспільні інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини (передусім, ті з них, які врегульовані правом), що складаються в процесі основної та допоміжної інформаційної діяльності їх професійних і загальних суб’єктів, розвиток яких спрямовується за допомогою владно-організуючого впливу держави у зв’язку з їх загальносуспільним значенням або необхідністю гарантування державою приватних інтересів їх суб’єктів.
Інформаційна сфера як складний об’єкт державного управління складається із професійної частини, складові якої підлягають галузевому управлінню, та загальної частини, управління складовими якої здійснюється на міжгалузевих засадах.
2. Державне управління в інформаційній сфері – це врегульована нормами права цілеспрямована, підзаконна діяльність уповноважених державних органів, їх посадових осіб та окремих недержавних утворень, що полягає у здійсненні виконавчо-розпорядчих функцій, спрямованих на практичну реалізацію державної політики у сфері інформаційних та інформаційно-інфраструктурних суспільних відносин з метою задоволення потреб суспільства в інформації як стратегічному ресурсі його розвитку в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.
3. Правовою основою державного управління в інформаційній сфері є підгалузь адміністративного права, яка являє собою систему однорідних предметно-споріднених правових інститутів, що включають в себе ієрархічно побудовану сукупність первинних і вторинних спеціальних правових норм, які регулюють здійснення галузевого та міжгалузевого управління в різних галузях і сферах, що входять до інформаційної сфери як складного об’єкта державного управління, шляхом визначення завдань і основних напрямів діяльності держави, системи та адміністративно-правового статусу органів (суб’єктів) державного управління та керованих ними суб’єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, а також регулювання взаємодії між ними.
4. Керуючу підсистему державного управління в інформаційній сфері у вузькому спеціалізованому значенні становить система органів державного управління, для яких управління в цій сфері є основним або одним із основних завдань. ЇЇ організаційно-функціональна структура складається з таких рівнів управління інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами: 1) стратегічного; 2) галузевого/міжгалузевого; 3) місцевого; 4) локального.
5. Пріоритетність розвитку інформаційної сфери в умовах становлення інформаційного суспільства вимагає закріплення в ст. Закону України “Про Кабінет Міністрів України” реалізації державної інформаційної політики як одного з основних завдань Кабінету Міністрів України. Для зосередження зусиль Уряду України на здійсненні цього завдання, удосконалення організаційних засад здійснення ним міжвідомчої координації в інформаційній сфері доцільно утворити урядовий комітет з питань інформаційної політики.
6. Створення належних організаційно-правових засад здійснення державними органами програм (проектів) інформатизації в рамках Національної програми інформатизації в Україні потребує внесення доповнень до Закону України “Про Національну програму інформатизації”, якими слід закріпити:
- за Кабінетом Міністрів України повноваження щороку затверджувати пріоритетні напрями Національної програми інформатизації на наступні рік і три роки, а також перелік заходів з підготовки державними замовниками програм і проектів інформатизації, спрямованих на їх виконання;
- за Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації обов’язку щороку на основі консультацій з державними замовниками, представниками громадськості і бізнес-сектору вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів цієї програми на наступні рік і три роки та переліку заходів з підготовки програм і проектів інформатизації, спрямованих на їх виконання;
7. З урахуванням світового досвіду доведено, що конвергенція телекомунікаційних мереж, розвиток багатофункціональних мереж, здатних одночасно використовуватися для надання телекомунікаційних послуг і телерадіомовлення, поява нових видів електронних інформаційних продуктів і послуг, що поширюються на основі інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, спричиняють економічну ковергенцію сфер телекомунікацій і телерадіомовлення, а також зумовлюють необхідність переходу від роздільної до конвергентної моделі державного регулювання цих сфер.
Вказані тенденції в перспективі вимагатимуть створення замість Національної комісії з питань регулювання зв’язку України та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення єдиного наглядово-регулюючого органу інтегрованим електронним інформаційним середовищем – Національної ради України з питань електронних комунікацій, компетенція якого має поширюватися не лише на сфери телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом, телерадіомовлення, а й на будь-які інші інформаційні продукти і послуги, що розповсюджуються на основі телекомунікаційної інфраструктури.
8. Для чіткого розмежування компетенції органів державного управління в галузі телерадіомовлення доцільно обмежити завдання Державного комітету телебачення та радіомовлення України щодо здійснення державного регулювання в інформаційній сфері тією її частиною, що не охоплює телерадіомовлення, оскільки єдиним органом державного регулювання у сфері телерадіомовлення є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Для вдосконалення правового статусу вказаного державного комітету необхідно закріпити за ним функції державної реєстрації друкованих ЗМІ, інформаційних агентств і контролю за додержанням законодавства про рекламу друкованими ЗМІ; викласти ч. ст. Закону України “Про захист суспільної моралі” в такій редакції:
“ліцензування діяльності фізичних і юридичних осіб, крім тих, які мають статус телерадіоорганізацій, з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру на всій території України здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері інформації, а в межах територій областей (районів) – відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій”.
9. З метою посилення експертно-регулюючого впливу Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі необхідно внести зміни до ч. ст. , ст. Закону України “Про захист суспільної моралі”, якими закріпити за цим органом повноваження визначати критерії, механізми та методики віднесення інформаційної та іншої продукції до такої, обіг якої обмежений або заборонений вказаним законом.
З метою оптимізації системи органів державного управління у сфері захисту суспільної моралі доцільно ліквідувати Експертну комісію з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму України. Доповнити ст. Закону України “Про кінематографію” частиною другою такого змісту:
“Державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів видається центральним органом виконавчої влади в галузі кінематографії лише після надання Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі позитивного експертного висновку про їх відповідність вимогам законодавства про захист суспільної моралі, в якому за необхідності визначаються обмеження щодо глядацької аудиторії”.
10. Вирішення проблеми координації оперативних заходів протидії інформаційним операціям, спрямованим проти України, вимагає створення на міжвідомчих засадах Координаційного центру протидії інформаційним операціям при Раді національної безпеки і оборони України. Для цього необхідно передбачити в ст. Конституції України та Законі України “Про Раду національної безпеки і оборони України” можливість здійснення цим органом координації оперативних заходів протидії загрозам національній безпеці України через відповідні міжвідомчі центри оперативної координації, створені при ньому.
11. З метою посилення боротьби з правопорушеннями у сфері захисту авторських і суміжних прав та сфері захисту суспільної моралі вважаємо доцільним залучити до цього процесу окремих недержавних суб’єктів, надавши їм окремі управлінські повноваження. Для цього пропонуємо закріпити в Законах України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, “Про захист суспільної моралі” положення, за якими представники громадських організацій, які діють відповідно у сфері захисту авторських і суміжних прав та сфері захисту суспільної моралі, після проходження ними спеціальної підготовки та акредитації при відповідних спеціально уповноважених державних органах можуть за погодженням між цими органами та зазначеними громадськими організаціями в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки суб’єктів господарської діяльності щодо дотримання ними законодавства у вказаних сферах і складати протоколи про виявлені правопорушення.
12. Специфіка масової комунікації в мережі Інтернет зумовлює потребу у прийнятті окремого закону з питань діяльності інтернет-видань. Для регулювання їх діяльністю пропонуємо передбачити в такому законі добровільну державну реєстрацію цих видань, а також здійснення державного нагляду. Важливою передумовою для здійснення останнього має стати моніторинг відповідним державним наглядовим органом та українськими провайдерами хостингу інформаційного наповнення веб-сайтів. За результатами моніторингу наглядовий орган повинен мати право видавати обов’язкові приписи провайдерам доступу до мережі Інтернет блокувати доступ до веб-сайтів, які відповідно до експертних висновків Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі розповсюджують інформацію з порушенням вимог законодавства про захист суспільної моралі; блокувати на вимогу Служби безпеки України доступ до веб-сайтів, що розповсюджують інформацію, яка становить державну таємницю, конфіденційну інформацію, що є власністю держави. Цими повноваженнями має бути наділений єдиний наглядово-регулюючий орган у сфері електронних комунікацій.
13. З метою врегулювання адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на суспільну мораль, необхідно викласти частину п’яту ст. Закону України „Про захист суспільної моралі” в такій редакції:
“Спеціально уповноважений орган, що видав відповідну ліцензію, має право розглядати справи про порушення вимог законодавства у сфері захисту суспільної моралі, ліцензійних умов і за результатами розгляду застосовувати до ліцензіатів такі стягнення: попередження – за перше з часу одержання ліцензії порушення зазначених вимог та/або умов; штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків плати за ліцензію – за друге порушення зазначених вимог та/або умов; анулювання ліцензії – за третє порушення зазначених вимог та/або умов. У разі неусунення у встановлений строк ліцензіатом виявлених порушень після застосування до нього попередження або штрафу зазначений орган може призупинити дію ліцензії до їх усунення.”
14. Удосконалення та активізація економічних методів управління інформаційною сферою в Україні вимагає:
- закріплення в Законі України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” замість дотаційної форми підтримки місцевих ЗМІ державного замовлення, яке має здійснюватися на конкурсних засадах з метою висвітлення соціально-значущої тематики;
- створення спеціалізованої державної небанківської фінансово-кредитної установи для підтримки інноваційних проектів у сфері нанотехнологій, мікроелектроніки, інформаційних технологій, телекомунікацій;
- закріплення в ст. 6 Закону України “Про видавничу справу” механізмів: компенсації державою відсотків, надання гарантій за кредитам, що видаються суб’єктам видавничої діяльності під проекти випуску і розповсюдження соціально-необхідної літератури;
- диференціювати тарифи на телекомунікаційні послуги залежно від того, на основі яких саме телекомунікаційних мереж (аналогових чи цифрових) вони надаються, що має стимулювати оновлення відповідного обладнання.
15. Правові форми державного управління в інформаційній сфері доцільно розмежувати:
- за суб’єктним складом правовідносин, на які вони впливають, на правові форми, що опосередковують формування: правовідносин між органами (суб’єктами) державного управління в інформаційній сфері, їх структурними підрозділами, посадовими особами; правовідносин між органами (суб’єктами) державного управління та суб’єктами інформаційної діяльності; правовідносин між суб’єктами інформаційної діяльності;
- за об’єктом правовідносин, на які вони впливають, на правові форми, що опосередковують формування: інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин, які в залежності від правового становища їх учасників поділяються на горизонтальні і вертикальні, зокрема інформаційно-управлінські правовідносини; неінформаційних правовідносин, пов’язаних з інформаційними та інформаційно-інфраструктурними відносинами.
16. Попри те, що організаційні дії як неправова форма управління безпосередньо не тягнуть правових наслідків, вони впливають на свідомість, зокрема правосвідомість суб’єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, а отже впливають на перебіг зазначених відносин. Через можливість впливу цих дій на ті відносини, які важко або неможливо врегулювати через самі лише правові форми управління, їх застосування має бути активізоване для вирішення таких завдань як популяризація переваг інформаційного способу життя; підготовка кадрів до роботи з новітніми інформаційними технологіями; формування інформаційної, в тому числі інформаційно-правової, культури і свідомості; сприяння національній ідентифікації у глобальному інформаційному просторі.
Список праць, опублікованих за темою дисертації
У наукових фахових виданнях:
1. Бурило Ю.П. Організаційно-правові засади захисту суспільної моралі в Україні // Правова інформатика. – 2006. – № . – С. (0,7 д.а.);
2. Бурило Ю.П. Економічні методи управління інформаційною сферою в Україні // Юридична Україна. – 2006. – № . – С. (0,5 д.а.);
3. Бурило Ю.П. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління і правова категорія // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. – № . – С. (0,5 д.а.);
4. Бурило Ю.П. Шляхи удосконалення організаційно-правових засад здійснення Кабінетом Міністрів України державного управління в інформаційній сфері // Юридична Україна. – 2007. – № . – С. (0,5 д.а.);
5. Бурило Ю.П. Нормативно-правове регулювання державного управління інформаційною сферою // Юридична Україна. – 2007. – № 9. – С. 24-29 (0,5 д.а.);
6. Бурило Ю.П. Організаційно-правові засади державного управління у сфері протидії інформаційним операціям, спрямованим проти України // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. – 2007. – № 7. – С. 165-175 (0,55 д.а.);
7. Бурило Ю.П. Правові форми державного управління інформаційною сферою // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. – № . – С. (0,5 д.а.);
8. Бурило Ю.П. Участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління інформаційною сферою // Правова інформатика. – 2007. – № 4. – С. 31-41 (0,75 д.а.).
В інших виданнях:
9. Бурило Ю.П. Удосконалення інституційних засад державного управління інформаційною сферою в контексті сучасних тенденцій розвитку інформаційного суспільства // Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку – 2006. Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції (22-31 травня 2006 року). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т.18. – С. (0,65 д.а.);
10. Бурило Ю.П. Щодо визначення адміністративно-правового статусу Інтернет-видань та організаційно-правових засад державного управління в сфері їх діяльності // Науковий потенціал світу – 2006. Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (18-29 вересня 2006 року). – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т.15. – С. (0,6 д.а.).
АНОТАЦІЇ
Бурило Ю.П. Організаційно-правові питання державного управління в інформаційній сфері. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. – Київ, 2008.
Дисертація присвячена комплексному аналізу організаційно-правових аспектів державного управління в інформаційній сфері. Визначаються поняття і структура інформаційної сфери як об’єкта державного управління. Досліджуються сутність і система державного управління в інформаційній сфері. Аналізується система правових норм, що регулюють державне управління в зазначеній сфері. Значна увага приділяється вивченню системи та адміністративно-правового статусу органів державного управління в інформаційній сфері. Розглядається участь недержавних суб’єктів у здійсненні державного управління в цій сфері. Досліджуються також методи і форми державного управління в зазначеній сфері.
Ключові слова: державне управління, інформаційна сфера, інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини, органи державного управління, методи і форми державного управління, правове регулювання.
Бурило Ю.П. Организационно-правовые вопросы государственного управления в информационной сфере. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – ГВУЗ “Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана”. – Киев, 2008.
Диссертация посвящена комплексному анализу организационно-правовых аспектов государственного управления в информационной сфере.
Определено понятие информационной сферы как объекта государственного управления. В структуре этой сферы выделены информационные, а также информационно-инфраструктурные отношения.
Исследуется
