ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

ЧОРНИЙ Дмитро Миколайович

УДК 94:911.375(477.5)18/19

МІСТА

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ УКРАЇНИ

НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна

Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Калініченко Володимир Вікторович,

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Турченко Федір Григорович,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри новітньої історії України,

перший проректор

доктор історичних наук, професор

Стрілець Василь Васильович,

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,

професор кафедри політекономії

доктор історичних наук, доцент

Наумов Сергій Олександрович,

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна,

професор кафедри історії України

Захист відбудеться 14 травня 2008 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 10 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У всі часи в будь-яких країнах міста вважались головними осередками суспільного прогресу. Ступінь їх розвитку, «вмонтованості» в складні ієрархічні звязки із державою, сільською периферією, міжрегіональні і міждержавні відносини визначався особливостями історичної епохи. В свою чергу міста самі впливали на вимір соціально-економічних, політичних і культурних процесів, вибудовуючи суспільство по своїх лекалах. У перехідну, переломну добу роль міст стрімко зростала. В Україні саме такою добою був кінець ХІХ - початок ХХ ст., коли потреби глибокої всебічної модернізації, урбанізації, індустріалізації кинули виклик традиційному аграрному суспільству. Прогрес промисловості, початки парламентаризму, столипінська аграрна реформа, піднесення українського національно-визвольного руху висували міста на передній край цього переходу. В цей час поруч і паралельно із великими містами економічно, культурно, фінансово зростали й інші центри. Саме від того, наскільки розгалуженою і досконалою буде мережа міст, а самі міста – сучасними, залежало поширення модернізації вшир.

Міста України ставали іншими, хоча темпи перетворень значно різнились в залежності від типу міста та регіону. Змінювався їх зовнішній вигляд, визрівали елементи громадянського суспільства у вигляді політичних партій, організацій підприємців, робітників, прикажчиків, торговців, масової періодичної преси. Потреба модернізації відчувалась і визнавалась елітою, пересічними городянами, що призводило до зміни всієї суспільної атмосфери. Водночас потужними залишались традиціоналістські уявлення, консерватизм, які були притаманні як пануючій імперській бюрократії, так і певним верствам міського населення. Поширення новітньої урбаністичної самосвідомості та стереотипів, зокрема специфіка сприйняття оточуючого міста світу українського села, суттєво впливали на темпи модернізації. Тож погляд на міста конкретного регіону в перехідну добу в сукупності всіх структурних елементів їхнього буття є само по собі назрілим. Актуальність дослідження названого періоду значно посилюється тому, що він передував національно-демократичній революції, радянській модернізації. Отже зрозуміти, наскільки органічними були ті, наступні зміни, можна лише неупереджено дослідивши попередню добу.

Увага істориків та громадськості до минулого міст України постійно зростає. Як справедливо зазначає О.П.Реєнт, «після певного забуття міська проблематика усе більше переміщається з периферії наукового зацікавлення в його центр (це частково повязане й зі зміною наукової парадигми, домінуванням соціальної історії)» Реєнт О.П. Історія України ХІХ – початку ХХ ст.: методологічний зріз і тематичні напрями наукового пошуку // Укр. іст. журнал. – 2007. – № 6. – С. 226.. Протягом останніх років склався новий напрямок історичних студій – містознавство, який увібрав досягнення, напрацювання фахівців з політичної, економічної, соціальної історії, краєзнавства, інших наук, перш за все економічної географії, соціології, філософії. Проте не всі періоди, міста не всіх регіонів представлені в історіографії з однаковою повнотою. Особливо обділені увагою міста українського Лівобережжя кінця ХІХ-початку ХХ ст. Обговорення проблеми «роль міста в українському суспільстві» зосереджується сьогодні переважно на протиставленні великих губернських зрусифікованих центрів і українського села. Український історичний простір розбивається на дві конкуруючі стихії: урбаністичну і сільську. Абсолютизація тези про неприродність, чужорідність міста, яке з особливою силою проявилося в роки національно-демократичної революції, залишає поза увагою глибинні, заховані процеси, що відбувались в українських містах під впливом загальноєвропейських тенденцій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Але в реальних обставинах перехідної епохи не існувало заданості якогось одного варіанту, типу, напрямку розвитку міст. В цей час зустрілись кілька альтернатив, кожна з яких мала можливості реалізації. Тож неупереджений погляд на міста України в добу, що передувала Першій світовій війні і революції 1917-1921 рр. є назрілим.

У незалежній Україні зростає розуміння актуальності історичного досвіду розвитку міст. Обговорення проблем демократизації, реформи місцевого самоуправління, розподілу владних повноважень між центром і місцями, впровадження в Україні європейських стандартів та принципів міського самоврядування постійно наштовхуються на недостатню дослідженість відповідних проблем кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли схожі питання опинились в центрі суспільно-політичного життя. В сучасній літературі з проблем муніципального руху спостерігається істотний розрив між визнанням важливості досвіду, накопиченого містами, і знанням про реалії, плюси та мінуси цього досвіду кінця ХІХ - початку ХХ ст. Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник. – К., 2000. – С. 5, 17-23; Город, регион, государство: Проблемы распределения полномочий: Материалы ІІІ международной науч-практ. конф., Донецк, 24-26 апреля 2003 г. – Донецк, 2003. – 224 с.; Город, регион, государство: Проблемы распределения полномочий: Сб. научных трудов. – Донецк, 2003. – 434 с.; Устименко В.А. Городская собственность и городское хозяйство: Монография. – Донецк, 2006. – 352 с.

. Отже прогрес історичних досліджень в регіональному ракурсі дозволить виробити науково-обгрунтований підхід до назрілих структурних, територіально-адміністративних реформ, удосконалити взаємини між містами і владою.

Звязок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до наукової теми кафедри українознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна «Національно-культурна ідентичність в контексті культури Порубіжжя» (номер державної реєстрації 0106U02232).

Обєктом дослідження є населені пункти трьох лівобережних українських губерній Російської імперії (Полтавської, Харківської, Чернігівської), що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. мали офіційний статус міста.

Предметом дослідження є закономірності та особливості еволюції міст Лівобережжя в умовах переходу від традиційного до модерного суспільства, динаміка руху міського населення, його демографічні, національні та соціальні характеристики, ступінь та напрямки розвитку промисловості, кредитної сфери, торгівлі, діяльність міських самоврядувань, зрушення у повсякденному житті, формування міської самосвідомості.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від кінця ХІХ ст. до початку Першої світової війни тобто між 1892-1914 рр. Нижня дата обумовлена появою нового Міського положення, яке мало вирішальний вплив на всі сфери життя міст. Верхня повязана із початком Першої світової війни, яка докорінним чином змінила демографічну, соціально-економічну, політичну, культурну ситуацію. Головна увага приділяється подіям та процесам, що розгортались по містах між 1906-1914 рр. під безпосереднім впливом нових соціальних та політичних реалій, викликаних Першою російською революцією та економічними зрушеннями.

Територіальні рамки дослідження охоплюють міста, що в адміністративно-територіальному відношенні належали до 37 повітів трьох лівобережних губерній Наддніпрянської України: Чернігівської, Полтавської, Харківської. Серед них три губернських міста, 34 повітових та 10 безповітових (позаштатних). Вони представляють історико-географічні регіони Гетьманщину та Слобожанщину. В силу специфіки організації управління в Російській імперії вони належали до різних фабричних, судових, учбових, поштово-телеграфних, військових округів, кордони яких не співпадали із територіально-адміністративними та історико-географічними межами Статистический ежегодник России. 1914 г. (год одиннадцатый). – Пг., 1915. – С. 28-31. , що ускладнювало налагодження контактів між ними в рамках українських земель. Водночас дана територія становила певну цілісність, яка постала, по-перше, внаслідок історичних особливостей формування населення в рамках Лівобережжя та його міграційної поведінки. Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина були головними постачальниками «немісцевих» уродженців до Катеринославщини і Таврії, в той час як для правобережної частини Наддніпрянської України вирішальне значення мали переміщення в рамках свого географічного простору Фесуненко І.С. Зміни в географічному розміщенні населення України в другій половині ХІХ ст. // Укр. іст. журнал. – 1962. – №.3. – С.117-118.. По-друге, тривалі тісні контакти із великоросійськими губерніями та областями (фактична порубіжність регіону) визначили особливості розвитку, зокрема кількість росіян, національне обличчя міст, звичаїв та культури населення, орієнтацію економіки на загальноросійський ринок, залежність від столичних банків, оптової мануфактурної торгівлі. По-третє, завдяки Харкову, який сучасники визнавали діловим центром Малоросії (Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній), Донецького басейну та всього «південного району» через перебування міста на перетині важливих залізничних шляхів Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей. – СПб., 1903. – Т.7. Малороссия. – С. 230-231; Статистико-экономические очерки областей, губерний и городов России / Под ред. проф. Л.Н.Яснопольского. – К., 1913. – Стлб. 213-214. наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Лівобережжі Дніпра утворився своєрідний регіон із притаманними йому ознаками. У найбільшому місті Лівобережжя розташувались найважливіші бізнесові структури, такі як Зїзд гірничопромисловців Півдня Росії, штаб-квартира одного з найбільших монополістичних обєднань «Продвугілля» Бовыкин В.И. «Красный договор» Продугля // Исторические записки. – М., 1965. – Т. 78. – С. 266., що керували організацією видобутку, виробництва та збуту вугілля, залізної руди, металу Массовые источники по социально-экономической истории России периода капитализма. – М., 1979. – С. 396.. По-четверте, міста Лівобережжя мали однаковий правовий статус на відміну від Правобережжя, де зберігались населені пункти, що належали приватним власникам, Півдня України, де діяли градоначальства Труды Первого Всероссийского съезда представителей городов по вопросам улучшения городских финансов в г. Киеве с 10-го по 20-е сент. 1913 г. – К., 1914. – С. 451-454; Дмитрієв В.В. Градоначальства Півдня України в ХІХ - на початку ХХ ст.: Автореф. дис... кан. іст. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – 20 с. . Незначною, порівняно з іншими регіонами України, була частка населених пунктів, що мали статус містечок. По-пяте, в даному регіоні, на відміну від Правобережної України, міста протягом тривалого часу існували в тісному контакті із земствами. Досвід взаємодії і протистояння двох видів самоврядування є по-своєму унікальним. По-шосте, порівняльна характеристика міст, що належали до різних історико-культурних областей України із різними темпами соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку дозволить чіткіше уявити їх особливості.

Поняття Лівобережжя трактується не буквально, обмежуючи коло міст керуючись виключно географічним чинником. Так, на початку століття Кременчук і посад Крюків розділяв Дніпро, але ці пункти становили одне ціле, що засвідчили матеріали перепису 1897 р. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи, 1897. Вып. ХХХІІІ. Полтавская губерния. – СПб., 1904. – С. ІІІ., інші публікації Россия. Полное географическое описание нашего отечества... – Т.7. – С. 309; Города России в 1910 году. – СПб., 1914. – С. ХХІІ..

Мета і завдання дослідження. Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу опублікованих документів, архівних матеріалів, періодичної преси, мемуарів показати темпи та специфіку демографічних, соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в містах Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., формування міської самосвідомості, міського суспільства в умовах модернізації.

Для реалізації поставленої мети в дисертації визначені такі основні завдання:

проаналізувати рівень науково-теоретичного вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії та інформаційний потенціал джерельної бази;

дослідити динаміку зростання міського населення, рівень урбанізації та фактори, що впливали на темпи цього процесу по містах в залежності від адміністративно-територіального та історико-географічного розташування, адміністративного характеру та кількості населення;

реконструювати станову, професійну, статеву, вікову, етно-національну, конфесійну структуру городян та оцінити відповідність змін модернізаційним процесам, вплив на формування міського суспільства регіону;

зясувати загальні тенденції, масштаби та особливості розвитку промисловості, торгівлі, кредитно-банківської сфери по містах регіону в цілому та по окремих типах міст, їх частку в промисловому потенціалі девяти українських губерній Російської імперії;

охарактеризувати соціально-політичні параметри міської еліти та визначити її внесок у розгортання модернізаційних процесів;

виявити особливості діяльності міських самоврядувань, формування бюджетної політики, розвитку економічного потенціалу, комунального господарства, транспорту та урбаністичного середовища населених пунктів;

встановити роль міст регіону в боротьбі за виділення в окрему земську одиницю, обгрунтувати її періодизацію;

виявити особливості та механізми формування самосвідомості населення міст України в контексті імперської політики, розвитку українського національного руху та тенденцій взаємин між містом та селом, зокрема ставлення мешканців міст до неміського середовища та його мешканців, представників інших національностей, глибини розуміння проблем, характеру та умов життя в місті, проникнення міщанських рис у повсякденне життя;

простежити зрушення у повсякденному житті городян – зарплати, ціни, дозвілля, комунікативні можливості;

визначити характер, спрямованість модернізаційних змін по містах Лівобережжя.

Методологічну основу дослідження склали засадничі принципи наукового пізнання – обєктивності та історизму. Дотримання їх стає конче необхідним зважаючи на те, що проблема була і залишається не лише науково, а й політично значною. Гострі дискусії навколо подій українського минулого, резонанс, який викликає в незалежній Україні будь-яка історична інформація, та специфіка історичного пізнання, що характеризується якісною єдністю обєкта і субєкта пізнання, унеможливлює для історика уникнути виявлення свого ставлення до них. Тому обєктивність має полягати, по-перше, у визначенні всіх умов, в яких перебували міста Лівобережжя наприкінці ХІХ-на початку ХХ ст., виділенні головних, суттєвих властивостей, звязків, тенденцій їхнього розвитку. По-друге, треба враховувати факт нерівномірності відображення у джерелах стану окремих міст, діяльності міських діячів, різних соціальних, національних, конфесійних, статевих груп міського населення. Дотримання принципу історизму забезпечує погляд на історію міст регіону як процес, в ході якого всі складові елементи урбаністичної системи розвивались у часі в сукупності історичних взаємозвязків і взаємозалежностей. Історичний підхід ставить обєкт дослідження у контекст певних суспільно-політичних, економічних, культурних умов, що дозволяє виявляти і фіксувати якісні зміни суспільної структури, перехід її від одного стану до іншого.

В основу роботи покладені універсальні загальнонаукові методи – аналітичний, синтетичний, логічний та спеціально-історичні методи дослідження – типологічний, синхронний, проблемно-хронологічний, діахронний, порівняльно-історичний, структурно-системний, історичного моделювання, а також методи суміжних наук статистичний та соціальної психології.

Типологічний метод допомагає визначити класифікацію міст за адміністративним статусом, кількістю населення, простежити вплив цих ознак на перебіг демографічних, економічних процесів, формування бюджетів. Використання синхронного методу визначається перш за все строкатістю та винятковою складністю взаємозвязків та взаємодій, що мали місце по містах в один і той саме час. Проблемно-хронологічний допомагає глибше проникати в сутність проблеми, розчленовуючи її на декілька відносно вузьких проблем, кожну з яких необхідно розглядати у хронологічній послідовності історичних фактів. Діахронний дозволяє виявити якісні особливості історичного процесу у часі, простежити дію історичних закономірностей і тенденцій, встановити головний напрямок суспільного розвитку, особливості та тенденції, ступінь та форму їх прояву з метою визначення часу виникнення нових явищ і процесів. Порівняльно-історичний дозволяє встановити подібність і відмінність між містами, що належали до різних типів, а також порівняти їх із населеними пунктами тих регіонів України, Російської імперії, Європи, що вже досліджені, з метою більш глибокого розуміння сутності процесів на Лівобережжі. Структурно-системний підхід необхідний тому, що забезпечує погляд на місто як одне ціле, складну систему із різноманітними соціально-економічними та культурними звязками, вмонтоване у імперські структури, а отже зясувати характер та особливості взаємовпливів держави на міста та міст на політику держави. Метод історичного моделювання, ретроспекції дозволяє встановлювати в будь-якому явищі суспільного життя міст залишки минулого, риси поточного і паростки майбутнього, реконструювати моделі поведінки городян (шлюбну, міжнаціональних стосунків) на основі відомих з більш пізніх етапів розвитку. Використання статистичного (математичного) метода повязане із широким залученням суцільних кількісних даних, що характеризують різні аспекти розвитку міст Лівобережжя, і дозволяє отримати узагальнені показники, розкрити якісні параметри таких явищ, як статева, професійна, станова структура міського населення, економічний потенціал, бюджети. Метод соціальної психології дозволяє визначити, які елементи свідомості відіграють головну роль у формуванні соціально-психологічних явищ, притаманних мешканцям міст (еліті, пересічним городянам), детермінують форми їх поведінки, реакції на події загальноімперського, регіонального та міського рівня.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше комплексно досліджено міста Лівобережжя в усіх проявах їх життя: населення, економіка, діяльність самоврядувань, повсякденне життя та самосвідомість городян.

Спираючись на істотне розширення джерельної бази містознавчих студій, доведено, що населення міст Лівобережжя зростало високими темпами, але абсолютний та відносний приріст на початку ХХ ст. уповільнювався, що було обумовлено специфікою нового етапу урбанізації та розвитку українського суспільства. Обгрунтовано критерії та визначено типологію міст регіону в залежності від кількості населення, адміністративного статусу, обсягів промислового виробництва, товарообігу. Істотно розширено і поглиблено існуючі уявлення про роль і масштаби поширення промисловості по містах різних типів, галузеву структуру та особливості фабрично-заводського виробництва і ремесла в губернських та повітових містах; визначено частку промислового потенціалу міст Лівобережжя в регіональному розрізі та в цілому по Україні.

Розроблено періодизацію боротьби міст за виділення в окрему земську одиницю; визначено чинники, що обумовили провідну роль міських самоврядувань регіону в цьому процесі як у загальноукраїнському так і загальноімперському вимірах; проаналізовано зміст, якісний характер аргументації міських клопотань про виділення в окрему земську одиницю; доведено провідну роль муніципальних діячів Харкова у цьому процесі.

Визначено головні здобутки міст в напрямку модернізації комунальної сфери, обгрунтовано закономірність зростання діяльності середніх міст щодо поліпшення комунального господарства; бюджетна (фінансова) криза міст полягала у зменшенні обігових коштів і повязана не із системною кризою міст в умовах капіталістичного господарства, а стадією розвитку.

Доведено, що процеси модернізації набували специфічного виміру через особливості розвитку Російської імперії, впливаючи перш за все на еволюцію самосвідомості міської еліти, частини городян; структурні елементи громадянського суспільства формувались в сфері підприємницької діяльності та міського самоврядування; поширення духу (атмосфери) активності, започаткування нових засобів масової комунікації, форм проведення дозвілля, творення власних міських духовних цінностей та орієнтирів, тісно повязаних із регіональними, так само були складовими елементами цього процесу.

Визначено, що складності на шляху модернізаційних перетворень, гальмування розвитку відбувалось через комплекс факторів, серед яких рівнозначними були загальне відставання Російської імперії від провідних західноєвропейських держав, бюрократичні перепони, недосконалість міського законодавства, консерватизм міського суспільства в особі частини еліти, населення як великих, так і менших міст, неготовності сприймати і підтримувати новітні зрушення.

Критично переглянуті наявні в історіографії положення щодо причин і характера протистояння міста і села в Україні; про ставлення міської еліти, провідних діячів до імперських та українських культурних чинників та символів.

Практичне значення роботи. Матеріали та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці наукових та науково-популярних праць, навчальних посібників з історії України, Росії, компаративістських досліджень з урбаністики, етнології, краєзнавства, при викладанні відповідних загальних та спеціальних курсів у вищій школі. Положення дисертації були використані при написанні узагальнюючого видання «Історія міста Харкова. ХХ століття», посібника «Політична історія України», а також у курсах та спецкурсах «Історія України», «Історія Слобідської України», «Історія української культури», що читаються на кафедрі українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Апробація результатів дисертації. Дисертація та окремі її положення обговорювались на засіданнях кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Дисертант виступав з повідомленнями на наукових конференціях: міжрегіональній науково-практичній конференції «Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку» (Харків, 1994 р.), науковій конференції «Українська духовна культура в системі національної освіти» (Харків, 1995 р.), науковій конференції «Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність» (Харків, 1995 р.), Третьому міжнародному конгресі україністів (Харків, 1996 р.), VIII Всеукраїнській науковій конференції «Історичне краєзнавство і культура» (Харків, 1997 р.), науковій конференції «Вузівська газета – традиції та сучасність» (Харків, 1997 р.), науково-практичній міжвузівській конференції, присвяченій 180-річчю від дня народження Миколи Костомарова (Харків, 1997 р.), науково-теоретичній конференції «80-річчя Жовтневої революції: сучасні погляди на проблему» (Харків, 1997 р.), науково-теоретичній конференції «Національне питання в суспільно-політичному та культурному житті Східної України (минуле, сучасне, майбутнє)» (Харків, 2000 р.), регіональній науково-теоретичній конференції «Історична память і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть» (Харків, 2000 р.), науково-практичній конференції «Витоки і становлення партійно-політичної системи в Україні» (Харків, 2000 р.), міжнародній конференції «Етика і історіографія» (Краків, Польща, 2001 р.), науковому симпозіумі «Україна в сучасній російській історіографії» (Харків, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції» (Київ-Трускавець-Дрогобич, 2003 р.), ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Камянець-Подільський, 2003 р.), ХІІІ конференції «Людина і природа: проблеми соціально-природничої історії» (Мурзасіхле, Польща, 2003 р.), XIV конференції «Людина і природа: проблеми соціально-природничої історії» (Судак, 2004 р.), науковій конференції «200 років історії Харківського університету» (Харків, 2004 р.), симпозіумі «Порубіжжя: історичний та культурно-антропологічний аспекти» (Харків, 2004 р.), VI Сумській науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2005 р.), ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в двох індивідуальних та одній колективній монографіях, 37 наукових статтях (у тому числі 21 у фахових виданнях, затверджених ВАК України), тезах доповідей наукових конференцій загальним обсягом 45 друкованих аркушів.

Структура роботи обумовлена логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, пяти розділів, висновків (обсяг головної частини – 383 сторінок), додатків (20 таблиць), списку умовних позначень, списку використаних джерел (1391 позиція). Загальний обсяг дисертації – 511 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено хронологічні та територіальні рамки, охарактеризовано методологічну основу та методи, наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» охарактеризовано розвиток історіографії проблеми та її сучасний стан, а також основні групи джерел. У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» зазначається, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. історія, соціально-економічні та політичні аспекти поточного життя міст привернули до себе значну увагу. Розпочалось накопичення статистичного матеріалу про міста, опанування теоретичного доробку західної історіографії. Найпоширенішим жанром містознавчих публікацій були статті в різних енциклопедіях про окремі населені пункти. У 1912 р. побачив світ другий том історії міста Харкова, який став фактично першою і єдиною спробою у дореволюційній історіографії наукового погляду на історію міста у переломні часи рубежу ХІХ-ХХ ст. (виклад історії доведено до 1904 р.) Багалей Д.И.,Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год). – Харьков,1912. – Т. 2. – 973 с..

Дослідження історії міст Лівобережжя України кінця ХІХ – початку ХХ ст. відновилось у 1920-х роках. У цей період в українській історіографії переважали невеликі за обсягами узагальнюючі публікації статистичного, довідкового, популярного характеру. Серед них треба виділити роботи П.Л.Кованька, який порівняв стан міських і земських бюджетів України у 1912 р. Кованько П.Л. Местный бюджет Украины в 1912 году (в нынешних территориальных границах и административно-территориальном делении). – Х., 1923. – 82 с.; Кованько П. Местный бюджет Украины в 1912 году: В нынешних территориальных границах и административно-территориальном делении. – 2-е изд., доп. и перераб. – Х., 1925. – 88 с.. Соціально-демографічні процеси по містах України між 1897-1927 рр. аналізували А.Хоменко, Ю. Корчак-Чепурківський, М.Птуха Хоменко А. Сучасне українське місто в класовому відношенні (спроба соціяльної характеристики).– Х., 1925. – 44 с.; Корчак-Чепурківський Ю. Місто й село у смертності Наддніпрянської України // Українська А.Н. Збірник Соціяльно-Економічного Відділу. – №7. – Праці демографічного інституту. – Т. ІV – Демографічний збірник. – К., 1926. – С. 113-171; Хоменко А. Населення України 1897-1927 рр. Популярна розвідка за попередніми підсумками перепису населення 17.ХІІ.1926 р. – Харків, 1927. – 79 с.; Птуха М. Смертність у Росії й на Україні. – Х.; К., 1928. – 195 с., податкову систему –

А.Полоцький Полоцкий А. Налоги с городского населения. – Х., 1925. – 128 с. . І.К Вологодцеву належить перше комплексне дослідження із демографії та економіки міст України (в кордонах УСРР) від 1860-х років до середини 1920-х років Вологодцев И.К. Особенности развития городов Украины // Труды комиссии по изучению городов.– Х., 1930. – Вып.I. – С.93-205.. В руслі краєзнавства створювались перші невеличкі розвідки з історії Харкова, Кременчука, Полтави Екскурсійний довідник по Полтаві та Полтавській окрузі. – Полтава, 1927. – 67 с.; Іволгін В. Старий Харків: Нариси. –Х., 1929. – 31 с.; Молоків-Журський П.П., Нечаєв М.М., Рождественський С.М. Кременчук (короткий довідник). – Кременчук, 1929. – 47 с.; Ковалівський А. Харків (культурно-історичний нарис). – Х., 1930. – 87 с..

На початку 1930-х рр. змінилась суспільно-політична атмосфера в УСРР, що негативно позначилось на розвитку містознавчих студій. Було розгромлено краєзнавчий рух. В центрі уваги істориків перебували питання боротьби більшовиків за перемогу соціалістичної революції, становлення робітничого класу, економіки на матеріалах у цілому Російської імперії. Окремі положення ілюструвалися ретельно підібраними прикладами з історії переважно великих міст.

Новий період в історії містознавчих досліджень в Україні розпочався із середини 1950-х років і був повязаний із «відлигою», що настала після ХХ зїзду КПРС. Влада відкрила можливість на місцях широко досліджувати регіональні аспекти історичного минулого, сподіваючись через пропаганду «переможної ходи соціалізму» на прикладі кожного окремо взятого населеного пункту ще міцніше привязати населення до системи. Найзначнішим досягненням 1960-1980-х рр. стала багатотомна «Історія міст і сіл Української РСР», у восьми томах якої вміщено нариси про міста Лівобережжя. Видання дало суттєвий поштовх джерелознавчим, історіографічним, історичним студіям в галузі урбаністики, висвітило проблеми та складності на їх шляху. Головна увага в нарисах приділена соціально-економічному розвитку міст, формуванню великої промисловості, пролетаріата, життєвому рівню робітників. В центрі суспільно-політичного життя опинились питання робітничого руху та діяльності більшовицької партії. У виданні простежено розвиток закладів освіти, охорони здоровя, культури.

Частково випереджаючи вихід томів «Історії міст і сіл Української РСР», а частково паралельно із ними, було видано нариси про 14 міст Лівобережжя, в яких певна увага приділялась і подіям кінця ХІХ – початку ХХ ст. Авторами їх виступали переважно всі ті, хто працював над статтями до «Історії міст і сіл Української РСР» А.М.Аббасов, П.Х.Білий, П.Б.Григоренко, В.І.Соколовський, М.Х.Шаповалов, М.Т.Дяченко, В.Н.Жук, Г.П.Олексашенко, Ю.О.Клочков,

Л.П.Сапухіна, В.Д.Скрипник, Б.К.Ткаченко та ін. Яцура М.Т., Єдомаха І.І. Чернігів: Короткий історичний нарис. – К., 1958. – С.59-80; Клочков Ю.А. Славянск: Историко-публицистический очерк. – Сталино, 1960. – С.68-91; Дяченко М.Т. Ізюм: історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1963. – 168 с.; Кременчуг: краеведческий очерк. – Х., 1965. – С.12-66; Аббасов А.М., Герасименко О.Я. Миргород. – Х., 1967. – С.28-54; Жук В.Н., Олексашенко Г.П. Градизьк: історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1968. – С.26-34; Ромни: Історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1968. – С.35-50; Білий П.Х. Лубни: Історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1968. – С.26-47; Ткаченко В.К. Глухів: іст.-краєзнавчий нарис. – Х., 1968. – С.37-51; Хвиль М.М., Зима П.П. Хорол: Історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1969. – С.14-21; Маленко Е.Ю. Конотоп: іст.-краєзнавчий нарис. – Х., 1970. – С.15-37; Сапухіна Л.П., Скрипник В.Д. Суми. Історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1972. – С.19-39; Синельников В.М., Соколовський В.І., Шаповалов М.Х. Золочів. Історико-краєзнавчий нарис. – Х., 1972. – С.9-16; Дудченко К.М., Тичина В.Е. Лебедин: іст.-краєзнавчий нарис. – Х., 1974. – 70 с.; Григоренко П.Б., Соколовський В.І., Шаповалов М.Х. Золочів. Історико- краєзнавчий нарис. – 2-е вид., доп. – Х., 1977. – С.10-15; . Тематично і логічно повязаними із цими працями були нариси про окремі райони та області, в яких чільне місце посідали власне містознавчі питання Ніжинщина: Іст.-екон. нарис. – К., 1964. – С.15-85; Сіментов Ю.Я., Яцура М.Т. Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини: посіб. для вчителів. – К., 1968. – С.81-89., архітектуру міст Ігнаткін І.О., Вайнгорт А.Л.С. Полтава: історико-архітектурний нарис.– К., 1966. – 103 с.; Моісеєнко В.П., Новаківська Н.П. Суми. Історико-архітектурний нарис. – К., 1966. – 79 с.;. Серед нарисів про міста Лівобережжя, що вийшли друком в цей час, виділялись книги про Словянськ, Ромни, автори яких ретельно дослідили роль промисловості як містотворчого фактора наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. В історико-краєзнавчому нарисі про місто Ромни було висловлено думку, що воно вже до початку Першої світової війни сформувалось як певний соціально-економічний комплекс.

У 1950-ті – 1980-ті рр. постали перші узагальнюючі праці з історії міст Російської імперії, почали розроблятися методологічні аспекти урбаністичних студій. Серед досліджень особливо важливими є монографії П.Г.Риндзюнського,

Б.М.Миронова, стаття Л.М.Іванова Рындзюнский П. Городское гражданство дореформенной России. – М., 1958. – 559 с.; Иванов Л.М. О сословно-классовой структуре городов капиталистической России // Проблемы социально-экономической истории России: Сб. ст. – М., 1971. – С.312-340; Рындзюнский П.Г. Крестьяне и город в капиталистической России второй половины ХIX века. (Взаимоотношение города и деревни в социально-экономическом строе России). – М., 1983. – 270 с.; Миронов Б.Н. Русский город в 1740-1860-е годы: демографическое, социальное и экономическое развитие. – Л., 1990. – 272 с.. Проблеми історії міст стали обєктом інтересу фахівців різних дисциплін: економічної географії, етнографії, філософії та соціології.

В Україні на сторінках «Історико-географічного збірника» побачили світ перші після 1920-х рр. комплексні публікації А.І.Доценка, О.І.Лугової Лугова О.І. Міські промислові осередки на Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Український історико-географічний збірник. Вип.І. – К., 1971. – С.182-197; Доценко А.І. Географічні особливості процесів урбанізації на Україні (ХІХ-ХХ ст.) // Український історико-географічний збірник. – К., 1972. – Вип.2. – С.46-69.. Остання вперше спробувала визначити типологію міст України з точки зору промислового розвитку, навела узагальнюючі підрахунки станом на 1890 р.

У 1960-1980-і рр. на Заході розгорнулись масштабні дослідження історії міст Російської імперії кінця ХІХ-початку ХХ ст. На відміну від українських фахівців, які значно більшою мірою орієнтовані на «біографії» міст (локальні історії), від яких починається рух до узагальнюючих студій досвіду урбанізації, Л.Хеймсон, Д.Броуер, М.Хемм, П. Герліги, П.Воробий Haimson L. The Problem of Social Stability in Urban Russia, 1905-1917 // Slavic Review. – Vol. 23, No. 4. – 1964. – P.619-642; Vol. 24, No.1. – 1965. – P.1-22; Hamm M.F. The Breakdown of Urban Modernization: A Prelude to the Revolutions of 1917 // The City in Russian History. – Lexington, 1976. – P. 183-200; Hamm M.F. Kharkov’s Progressive Duma, 1910-1914: A Study in Russian Municipal Reform // Slavic Review. – 1981. – Vol.40. – No.1. – P. 17-36; Herlihy P. Ukrainian Cities in the Nineteenth Century // Rethinking Ukrainian History / Ed. by I.L.Rudnytsky. – Edmonton, 1981. – P.135-155; Woroby P. The Role of the City in Ukrainian History // Rethinking Ukrainian History / Ed. by I.L.Rudnytsky. – Edmonton, 1981. – P.203-215; Brower D. Urban Revolution in the Late Russian Empire // The City in Late Imperial Russia. – Bloomington, 1986. – P. 319-345. головну увагу приділили розвязанню таких ключових проблем, як соціальна стабільність по містах імперії між 1905-1917 рр., вплив модернізації на міста різних регіонів, урбанізації – на розвиток імперії, зокрема, умови формування українського національно-визвольного руху.

На сучасному етапі розвитку історіографії, який розпочався після проголошення незалежності України, в роботах Я.В.Верменич, О.Карліної, М.С.Дністрянського, О.П.Реєнта висунуто питання про дослідження міста в Україні як цілісного явища на різних історичних етапах Дністрянський М.С. Міста в системі територіального політико-адміністративного устрою: методологічні, історико-географічні і соціальні аспекти // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність): Тези міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рівне, 7-9 квітня 1993 року). – Рівне, 1993. – С.7-9; Карліна О. Роль міста в аграрному суспільстві: деякі аспекти проблеми // Українська історична наука на порозі ХХІ століття: Міжнар. наук. конгрес. Чернівці, 16-18 травня 2000 р.: Доповіді та повідомлення. – Чернівці, 2001. – Т.1. – С. 325-330; Верменич Я.В. Історичне місто як обєкт регіональних досліджень // Історія України: маловідомі імена, події, факти (Зб.статей). – Вип.10. – К.,2000. – С.73-87; Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К., 2003. – 516 с.; Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики // Укр. іст. журнал. – 2004. – №3. – С.21-38; Реєнт О.П. Вк. пр. – С. 226-229., лунає вимога вписати українську історичну науку у загальносвітовий контекст Таран Л.В. Провідні тенденції світової історіографії в ХХ ст. та проблеми кризи сучасної історичної науки// Укр. іст. журнал. – 1998. – №5. – С.30-39; 1999.– №1.–С.85-91; Реєнт О.П. Деякі проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки // Укр. іст. журнал.– 2000.– № 2.– С.3-26; Реєнт О. Україна в імперську добу (ХІХ- початок ХХ ст.).– К., 2003. – С. 11-23 ; Середяк А. Краєзнавчі дослідження в Україні (історіографічний аспект) // Історіографічні дослідження в Україні.– Вип.14. – К., 2004. – С.249-272; Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми. – Львів, 2004. – С.209-228.. Формується містознавство як самостійний напрямок історичних студій, визначилось коло спеціалістів, що безпосередньо займаються історією міст другої половини ХІХ-початку ХХ ст., захищено дисертації, присвячені містам деяких регіонів України. Проблеми міської історії обговорюються на наукових конференціях, сторінках фахових журналів.

Порівняно із попереднім періодом, характерною ознакою сучасної історіографії є зменшення кількості узагальнюючих нарисів про міста регіону, зростання публікацій навчального та довідкового характеру Белашов В.И. Глухов: Забытая столица гетманской Украины. – К., 1992. – 132 с.; Москаленко М. На берегах Борзни-ріки: (Краєзнавчі нариси). – Частина І. – Чернігів, 1995. – 108 с.; Захаров І. Історія Вовчанщини.– Вовчанськ, 1995.– 244 с.; Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчуга. – К., 1997. – 152 с.; Демченко Т.П., Онищенко В.І. Нариси з історії Чернігівщини. Від найдавніших часів до наших днів: Вип. 3. Чернігівщина на початку ХХ століття. 1900-1917.– Чернігів, 1998.– 66 с.; Удовик І., Кукса М. Україна, Слобожанщина, Купянщина (кн. перша). – Купянськ, 1998. – 250 с.; Захаров И.И. Волчанск и Волчанский район: От века к веку. – Х., 1999. – 240 с.; Полтава. Історичний нарис. – Полтава, 2001.–С.108-127; Фесенко А. Миргородське міське самоуправління на межі століть (кінець ХІХ- початок ХХ ст.) // Сторінки історії Миргородщини: Зб. наук. праць. – Полтава, 2001. – Вип. 2. – С.252-254; Мірошниченко І. Старобільщина: історико-краєзнавчий нарис.– Луганськ, 2002.– 112 с.; Вечерський В.В. Глухів: історія, культурна спадщина міста. – К., 2003. – 164 с.; Ніжинщина: Навч. посібник. – Ніжин, 2004. – 174 с.; Купянську – 350. Історико-економічний огляд. – Х., 2005. – 168 с.; Сосницький край у серці України.– Х., 2005. – 264 с.; Сумщина в історії України: Навч. посіб. для 5-11 класів загальноосвітніх шкіл. – Суми, 2005. – 496 с.. Найпоширеніший жанр – це статті, присвячені окремим аспектам історії міст, що широко друкуються на сторінках наукових збірників, регіональних історичних журналів, у матеріалах наукових конференцій. У більшості містознавчих публікацій декларується необхідність осягнути реалії життя міст, показати їх у всій неоднозначності та протиріччях. На відміну від попередніх десятиліть акцент робиться на досягненнях міських самоврядувань початку ХХ ст., руйнівних наслідках, до яких призвели більшовицький переворот, громадянська війна, більше ніж 70 років