ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. Каразіна

Щербина Ірина Володимирівна

УДК 94(477)”1928/1932”

ЛІКВІДАЦІЯ НОВОЇ БУРЖУАЗІЇ УКРАЇНИ (1928-1932 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ВОЛОСНИК Юрій Петрович,

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна,

професор кафедри історії Росії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ГРЕЧЕНКО Володимир Анатолійович,

Харківський національний університет

внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України,

начальник кафедри історії державності України та українознавства

кандидат історичних наук, професор

ПЛИСКО Леонід Миколайович,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди,

завідувач кафедри історичних дисциплін

Захист відбудеться 22 лютого 2008 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 17 січня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Перехід до ринкової економіки після розпаду Радянського Союзу створив умови для формування нової верстви українського суспільства – приватних підприємців, які з часом повинні стати основою середнього класу. Але приватне підприємництво існувало і в царській Росії, і за радянських часів. І як показує досвід суспільно-економічного розвитку ХІХ-ХХ ст., ринкова економіка є поки що єдиним шляхом до підвищення добробуту всього населення. З цим тимчасово, у 20-х роках минулого століття, вимушені були погодитися непримиримі борці з приватною власністю – російські більшовики, які визнали нову економічну політику як єдино можливий вихід з кризового становища. Період непу як доба всебічної трансформації тогочасного суспільства дуже нагадує реалії сьогодення. На початку 90-х років ХХ ст. Україна знов опинилася на перехідному етапі – від радянського „розвинутого” соціалізму до ринкового капіталізму. За таких умов актуального значення набуває всебічне та системне вивчення, критичне переосмислення та практичне використання величезного досвіду приватного підприємництва в роки здійснення в Україні нової економічної політики. Використання багатого досвіду непу дозволить уникнути численних помилок та прорахунків при розробці та здійсненні державної політики підтримки малого та середнього бізнесу, сприятиме створенню оптимальних умов для розвитку всіх форм підприємництва в нашій країні. У той же час аналіз процесу ліквідації непу дозволить показати, яку деструктивну роль може відігравати держава в разі, коли її втручання в економіку набуває масованого характеру. Важливим є також і соціальний аспект проблеми. Ліквідація приватнопідприємницького сектора в економіці супроводжувалася процесами декласування підприємців та членів їхніх сімей, що зазнавали жорстоких утисків та соціально-політичної дискримінації з боку радянської держави.

Зазначена проблематика ще не знайшла достатнього наукового висвітлення, оскільки тривалий час тема ліквідації приватного підприємництва в Україні та ролі держави в цьому процесі не розглядалася як актуальна. І лише в наш час було створено необхідні умови для об’єктивного та глибокого дослідження різних аспектів даної проблеми.

Зв’язок роботи з планами наукових робіт установи. Обрана тема дисертації тісно пов’язана з науковими дослідженнями кафедри історії Росії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна в рамках теми „Нова економічна політика” (номер державної реєстрації 01984005311).

Об’єктом дисертаційного дослідження є історія нової економічної політики в Україні в період її руйнації.

Предметом дослідження є процес ліквідації радянською державою нової буржуазії України.

Хронологічні рамки роботи – 1928-1932 рр., тобто період, з якого радянська держава стала використовувати надзвичайні методи з метою руйнації непу та ліквідації приватнопідприємницького сектора в економіці до моменту практично повної ліквідації верстви нової буржуазії в республіці.

Територіальні межі – УСРР у межах зазначеної теми. Матеріал, який стосувався Молдавської автономної республіки, що входила з 1924 р. до складу УСРР, автором не розглядався.

Мета дисертації – комплексно дослідити процес руйнації та зникнення приватнопідприємницького сектора в народному господарстві України та ліквідації нової буржуазії в республіці.

Для реалізації зазначеної мети в дисертації поставлені такі основні завдання:

- дослідити стан розробки теми в науковій літературі та визначити ступінь репрезентативності джерельної бази дослідження;

- проаналізувати становище, кількісні параметри та соціально-економічні позиції нової буржуазії напередодні зламу непу;

- показати форми, методи та масштаби нелегального підприємництва непманів, а також боротьбу держави з даним явищем;

- розкрити хід зникнення приватного торгово-промислового підприємництва;

- дослідити вплив використання радянською державою адміністративно-репресивних та позаекономічних методів на процес ліквідації приватного підприємництва та непманської буржуазії;

- дослідити процес виселення підприємців з усуспільненого житлового фонду та ренаціоналізацію органами місцевої влади житла непманів;

- з’ясувати роль конфіскаційної податкової політики радянської держави як важливого інструмента вилучення накопичень нової буржуазії;

- показати форми опору підприємців державній політиці ліквідації приватнопідприємницького сектора;

- висвітлити процес позбавлення колишніх непманів виборчих прав та його негативний вплив на їх подальше становище в радянському суспільстві;

- проаналізувати перехід колишніх підприємців до нових занять та державну політику обмеження їхніх намагань набути соціального статусу трудящих;

- показати неоднозначне та суперечливе ставлення різних верств населення до непманської буржуазії та її підприємницької діяльності на етапі зламу непу;

- проаналізувати дискримінаційні заходи радянської держави щодо дітей колишніх непманів та наслідки цієї політики.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається самою постановкою проблеми, що дотепер не була об’єктом спеціального дослідження. Спираючись на достатньо широку джерельну базу, автор уперше в історіографії системно дослідила багатогранний процес ліквідації нової буржуазії України радянською державою.

У дослідженні підкреслюється, що після завершення, в основному, відбудови народного господарства, в процесі якої важливу роль відіграла підприємницька ініціатива нової буржуазії, та переходу радянської держави до політики форсованої індустріалізації, в соціально-економічному житті радянського суспільства для функціонування приватних підприємців уже не залишалося вільного місця. Доведено, що в умовах переходу радянсько-партійного керівництва до надзвичайних методів управління народним господарством основний удар було завдано, насамперед, приватній торгівлі та посередництву, які в роки непу були основними сферами діяльності нової буржуазії.

Установлено, що в умовах зламу непу представники непманської буржуазії, вилучаючи свої капітали з легального сектора економіки, в основному намагались інвестувати їх у тіньову сферу, що викликало жорстоку протидію з боку радянської держави та полегшило процес ліквідації підприємництва.

Доведено, що в процесі ліквідації приватнопідприємницького сектора головну роль відігравали адміністративно-репресивні заходи, що активно доповнювалися методами масового економічного удушення підприємців.

Піддано комплексному аналізу політику соціальної дискримінації, що проводилася радянською державою на межі 1920-1930-х рр. щодо колишніх представників непманської буржуазії.

З’ясовано, що важливу роль у комплексі дискримінаційних заходів радянської держави відіграло позбавлення колишніх підприємців політичних прав, що перетворювало останніх на громадян другого сорту.

Реконструйовано об’єктивну картину декласування та виживання колишніх представників підприємницької верстви за обставин початку 1930-рр. та суперечливу роль Торгсіну в цьому процесі.

Досліджено становище дітей непманів в умовах „великого перелому”, їх соціальне приниження та обмеження в громадянських правах, що значно обтяжувало процес їхньої інтеграції в радянське суспільство.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що її положення та висновки можуть бути використані при створенні та викладанні загальних і спеціальних курсів лекцій, написанні підручників та спеціальних наукових монографій з історії України ХХ сторіччя, спецкурсів з історії вітчизняного приватного підприємництва, підготовці науково-популярних статей у періодичній пресі, а також при створенні робіт, присвячених краєзнавчій проблематиці.

Методологічною основою дисертації є загальнонаукові принципи історизму та об’єктивності. У центрі уваги – доля представників нової буржуазії в період її ліквідації, тобто проблема досліджувалася у відповідності до найважливішого принципу антропоцентризму. У дослідженні використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи історичного дослідження, перш за все, проблемно-хронологічний, що дозволяє послідовно реконструювати всю картину подій, пов’язаних з ліквідацією верстви приватних підприємців; порівняльно-історичний, який допомагає розкрити сутність історичного процесу, його закономірність та специфіку. Застосування історико-генетичного методу дозволило простежити процес змін у складі нової буржуазії напередодні та в ході її ліквідації. У роботі також використовувалися компаративний метод та елементи статистичного аналізу.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано самостійно, всі наукові результати одержані дисертантом особисто. Більшість публікацій автора за темою дослідження одноосібні. Лише одна стаття підготовлена в співавторстві. Внесок дисертанта в цій публікації становить 75 % її обсягу.

Апробація результатів дисертації. Головні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися у виступах на науково-практичній конференції „Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004), міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004), 58-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (Харків, 2005), 59-й конференції молодих вчених „Каразінські читання” (Харків, 2006), міжнародній науково-практичній конференції „Научный прогресс на рубеже тысячелетий – 2007” (Дніпропетровськ, 2007), а також на засіданнях та наукових семінарах кафедри історії Росії ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

Публікації. Викладені в дисертації положення знайшли відображення у 8 публікаціях, з яких – 5 у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертаційної роботи побудована за хронологічно-проблемним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку посилань, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 246 сторінок, з яких основна частина – 196 сторінок. Список джерел та літератури нараховує 292 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, хронологічні й територіальні межі, мету й завдання дисертації, наукові принципи і методи дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, визначено її наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію, розкрито структуру роботи.

У розділі 1 „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробленості теми, охарактеризовано джерельну базу дослідження. Зокрема, у першому підрозділі „Стан наукової розробки проблеми” зазначено, що історіографію вивчення процесу ліквідації непу та нової буржуазії можна умовно розділити на 2 періоди: радянський та пострадянський. У рамках радянської історіографії, у свою чергу, можна виділити декілька етапів: 1) друга половина 1920-х рр.; 2) 1930-ті – початок 1950-х рр.; 3) середина 1950-х – середина 1980-х рр.; 4) друга половина 1980-х – 1991 рр.

Авторами робіт, що вийшли в середині 1920-х років, здебільшого були керівні діячі більшовицької партії та радянської держави, відповідальні працівники планових, фінансових та статистичних органів, а також економісти та публіцисти. Ще у середині 1920-х рр. серед керівництва комуністичної партії складаються дві основні точки зору щодо перспектив подальшого соціалістичного будівництва, в т.ч. і на долю непу. Головними виразниками цих поглядів стали керівні партійні діячі – М. Бухарін та Є.Преображенський.

Є. Преображенський пропонував накопичувати ресурси для проведення індустріалізації через штучне підвищення цін на промислову продукцію, тоді як на сільськогосподарську – відповідно знизити, тобто через нееквівалентний обмін з селом Преображенский Е.А. Основной закон социалистического накопления // Пути развития: дискуссии 20-х годов:Статьи и современ. комментарий. – Л., 1990. – С. 89-90.. Згодом опонент Є. Преображенського – Й. Сталін візьме на озброєння його теоретичні розробки, але на практиці він піде набагато далі, ніж пропонував автор теорії „первісного соціалістичного накопичення” Сталін Й.В. Про індустріалізацію і хлібну проблему: Промова 9 липня 1928 р. // Сталін Й.В. Твори. – Т. 11. – К., 1953. – С. 155-158.. Бухарінська програма закликала до індустріалізації через розширення та інтенсифікацію товарообміну між державною промисловістю та приватним сільським господарством Бухарин Н.И. Текущий момент и основы нашей политики. – М., 1925. – С. 23..

Таким чином, можна говорити, що у стратегічному плані оцінка непу та ролі непманів серед керівництва більшовицької партії була досить одностайною, відрізнялися лише тактичні підходи: у який термін та якими методами позбутися „інородного тіла” в організмі соціалістичної держави.

Практична діяльність партійних та державних органів другої половини 1920-х років відбивала ці підходи в залежності від потреб моменту. Взимку 1927-1928 рр. сталася хлібозаготівельна криза, що призвела до запровадження надзвичайних заходів щодо управління народним господарством. Внаслідок їх застосування почався незворотний процес руйнації ринкових відносин, а отже, і процес ліквідації приватнопідприємницького сектора в економіці країни.

Ці процеси негативним чином відбилися на наукових публікаціях цього етапу, присвячених вивченню проблем ліквідації приватного капіталу. Слід сказати, що позиції багатьох авторів були політично та ідеологічно заангажовані, а в їхніх висловлюваннях переважала лексика класової боротьби Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом: Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам. 1918-1926. – М.; Л., 1927.. У літературі цього періоду знайшли відображення злободенні питання, пов’язані з процесом ліквідації приватного підприємництва. Але в більшості праць уже знайшла відбиток сталінська теорія загострення класової боротьби в країні, хоча ще зустрічаються окремі дослідження, автори яких намагались більш-менш об’єктивно вивчити проблеми еволюції приватногосподарського сектора економіки Ларин Ю. Частный капитал в СССР. – М.; Л., 1927; Сігал Б.В. До питання про приватний капітал на Україні: Стат.-екон. нариси. – Харків, 1929.. Чимало робіт цього часу ще містять велику кількість різноманітної соціально-економічної та статистичної інформації, а також аналітичних матеріалів, але класовий підхід у вивченні соціально-економічних явищ уже стає домінуючим Копалкин В.М. Частная промышленность в СССР. – М.; Л., 1927; Гусаров І. Роль приватного капіталу в промисловості України // Більшовик України. – 1927. - № 7-8. – С. 9-21; Броневий А. Злочинні шляхи нагромадження приватного капіталу: Практика спекулятивного капіталу на Україні. – Харків, 1929; Корохов Л., Кербель М. Состояние недоимочности частного сектора на Украине // Финансы и народное хазяйство. – 1930. - № 29 (193); Сігал Б.В. Приватний капітал на шляху ліквідації // Більшовик України. – 1930. - № 7. – С. 62-75; Мінаєв С.В. Приватний капітал в народному господарстві України // Більшовик України. – 1929. - № 5. – С. 58-72; Звоницкий А. Свертывание частной торговли // Хозяйство Украины. – 1929. - № 5. – С. 32-44; Шаталов Д. Рабочие бригады в борьбе с недоимочностью на Украине // Финансы и народное хозяйство. – 1930. - № 17 (181); Шульга Н. Астрономия в обложении // Финансы и народное хозяйство. – 1930. - № 20(21) (184/185)..

Новий етап у вивченні досліджуваної проблеми охоплює 1930-ті – середину 1950-х років. У цей час у радянській історіографії переважаючою тенденцією стало обґрунтування та виправдання теорії „великого перелому”, що призвів до ліквідації економічного статусу нової буржуазії, а потім і її фізичного знищення. Взагалі, ситуація у СРСР на даному етапі не сприяла дослідженню ролі приватнокапіталістичного сектора в економіці країни. Слід зауважити, що більшість історичних праць з розглянутої теми мали вузьку джерельну базу, і головним їх завданням була ілюстрація положень „Короткого курсу історії ВКП(б)” Глезерман Г. Ликвидация эксплуататорских классов и преодоление классовых различий в СССР. – М., 1949; Марьяхин Г.Л. Налоговая система СССР. – М., 1952; Нариси розвитку народного господарства Української РСР. – К., 1949..

З середини 1950-х рр. починається третій етап у дослідженні теми, що продовжується до середини 1980-х рр. Зміна політичного клімату в країні у зв’язку з викриттям культу особи Й. Сталіна і спробами його подолання, стимулювали інтерес до вивчення раніше непопулярних (у силу політичної кон’юнктури) тем, у тому числі й періоду кінця 1920-х – початку 1930-х років.

Однією з перших праць з досліджуваної тематики стала монографія Л.Морозова, опублікована в 1960 році Морозов Л.Ф. Решающий этап борьбы с нэпманской буржуазией. (Из истории ликвидации капиталистических элементов города. 1926-1929 гг.). – М., 1960.. Автор показав господарські функції та питому вагу приватного капіталу в соціально-економічній структурі міського населення країни, а також провідну роль адміністративних методів боротьби з непманською буржуазією наприкінці 1920-х років. З точки зору методології робота Л. Морозова базувалася на сталінській теорії загострення класової боротьби і виправдовувала каральні заходи радянської держави стосовно нової буржуазії.

У 60-70-х рр. ХХ ст. з’являються роботи І. Трифонова, В. Погорєльського, В.Архіпова та інших істориків, присвячені дослідженню методів боротьби соціалістичної держави проти нової буржуазії в 1920-ті – на початку 1930-х рр. Погорельский В.П. Политика КПСС в отношении частного капитала в промышленности и торговле СССР (1917-1927). – М., 1960; Морозов Л.Ф. К вопросу о периодизации истории борьбы с нэпманской буржуазией // Вопросы истории. – 1964. - № 12. – С. 3-17; Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических элементов в промышленности и торговле. 20-е – начало 30-х годов. – М., 1978; Трифонов И.Я. Очерки истории классовой борьбы в СССР в годы нэпа (1921-1937). – М., 1960.. У цих роботах в обов’язковому порядку розглядалась та позитивно оцінювалась діяльність центральних та місцевих органів компартії щодо обмеження, а потім і ліквідації приватнокапіталістичного сектора. Ретельне виконання партійних вказівок радянськими органами (в тому числі, фіскальними та каральними) забезпечувало в економіці перемогу соціалістичного укладу над капіталістичним. При цьому у монографії І.Трифонова зроблено висновки про те, що нова буржуазія втратила засоби виробництва в результаті, насамперед, господарського витіснення приватників державним та кооперативним секторами з економіки Трифонов И.Я. Ликвидация эксплуататорских классов в СССР. – М., 1975. – С. 188-231.. Однак цей висновок не був достатньою мірою підкріплений відповідними матеріалами, тоді як роль адміністративних методів здебільшого замовчувалася або ж всіляко применшувалася.

Процеси ліквідації непу та непманської буржуазії не знайшли широкого відображення в історичній літературі даного етапу. Це було пов’язано з тим, що згідно з марксистсько-ленінською методологією історичних досліджень, згортання непу було закономірним етапом соціалістичного будівництва. Значний внесок у вивчення зазначених проблем у цей період зробили українські історики, але роль приватного підприємництва та нової буржуазії подавалась здебільшого як деструктивна, а дії радянської держави із згортання ринкових відносин і ліквідації недержавних форм власності виправдовувались історичною необхідністю Розвиток народного господарства Української РСР. – Т. 1. – К., 1967; Історія Української РСР. – Т. 6. – К., 1977; Історія народного господарства Української РСР у 3 т., 4 кн. – Т. 2. Створення соціалістичної економіки (1917-1932). – К., 1984.. У даному контексті досліджувалися процеси ліквідації приватнокапіталістичного сектора економіки України в статтях О.Єрмака та О. Кучера Єрмак О.П. Політика Комуністичної партії щодо залишків капіталістичних елементів на початку реконструктивного періоду // Український історичний журнал. – 1973. - № 4. – С. 46-54; Кучер А.Е. Ограничение и вытеснение нэпманской буржуазии из промышленности и торговли Украинской ССР // Вопросы истории СССР. – 1987. – Вып. 32. – С. 68-77..

Слід зауважити, що незважаючи на партійний диктат в історичній науці, деякі автори намагались певним чином відобразити неоднозначність тих процесів, які відбувалися в країні наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Так, відомий український історик С. Кульчицький у роботі, присвяченій проблемі здійснення індустріалізації, що вийшла наприкінці 1970-х рр., зазначав, що одним із головних джерел її фінансування був нееквівалентний обмін між державною промисловістю і селянськими господарствами Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926-1937). – К., 1979..

Наступний етап у вивченні проблеми охоплює середину 1980-х – початок 1990-х років. Перехід радянського керівництва в середині 1980-х рр. до політики гласності, „перебудови”, спроби реформування економіки соціалістичного суспільства зумовили актуалізацію історії непу. У нових умовах відкрилися (повністю або частково) спецхрани бібліотек, секретні фонди архівів, у першу чергу, партійних. Введення в науковий обіг значної кількості раніше недоступних документів та публікацій дозволило по-новому (для радянської історіографії) оцінити різні періоди радянської історії, в тому числі і період непу. Критичному переосмисленню було піддано причини переходу до нової економічної політики, діяльність ВКП(б) у 1920-ті роки, оцінку ролі приватного капіталу в економіці країни, причини та наслідки ліквідації непу тощо. Цей етап представлений працями В. Дмитренка, В.Данилова, В. Лельчука, Г. Ханіна та інших Данилов В.П., Дмитренко В.П., Лельчук В.С. НЭП и его судьба // Историки спорят. 13 бесед. – М., 1989; Дмитренко В.П. Четыре измерения НЭПа // Вопросы истории КПСС. – 1991. - № 3. – С. 125-138; Страницы истории советского общества. Факты, проблемы, люди. – М., 1989; Маршрутами історії. – К., 1990; Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – К., 1999; Ханин Г.И. Почему и когда погиб НЭП. Размышления экономиста // ЭКО. – 1989. - № 10 (182). – С. 66-83..

Новий період в історіографії непу був започаткований епохальними змінами, що почалися на пострадянському просторі після розпаду СРСР. Переосмислення історії радянського періоду супроводжувалося відходом від марксистсько-ленінської методології.

Нові методологічні підходи у вивченні історії непу знайшли відображення в роботах українського історика С. Кульчицького Кульчицький С.В. Нова економічна політика: уроки для сьогодення // Маршрутами історії. – К., 1991; Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). – К., 1995; Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939). – К., 1999.. Політика комуністичної партії стосовно приватнокапіталістичного сектора була досить послідовною, незважаючи на коливання методів її реалізації. Жорсткий контроль на початковому етапі змінився адміністративними (каральними) заходами проти представників нової буржуазії наприкінці 1920-х років. С. Кульчицький дійшов висновку, що партійне керівництво свідомо пішло на загострення кризи в кінці 1927р., а потім підштовхнуло країну до „надзвичайних методів” регулювання економіки Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996. – С. 299-301.. Праці С. Кульчицького поглибили наукові підстави вивчення багатьох проблем непу.

Вагомий внесок у розвиток досліджень щодо історії непу в Україні був зроблений у монографії (1992 р.) та дисертаційному дослідженні (1995 р.) В.Лантуха Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. – Харьков, 1992; Лантух В.В. Торгівля в Україні в 1921-1932 рр.: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. 00.07.02. – Харків, 1995., що присвячені становленню та розвитку торгівлі в Україні у 1921-1932 роках. На основі великої кількості архівних документів, багато з яких вперше вводились у науковий обіг, автор дійшов висновку, що регулювання державою приватної торгівлі в умовах непу поступово трансформувалося у її ліквідацію.

Досить цікавим та вельми актуальним стало монографічне дослідження В. Калініченка, присвячене розвитку селянського господарства України в умовах непу. Аналіз величезного масиву архівних матеріалів на основі нових методологічних підходів дозволив автору всебічно розглянути процеси, які мали місце у середовищі українського селянства напередодні та на початку „великого перелому”. Автор дійшов висновку, що одним із головних напрямків політики радянської держави на селі був нееквівалентний обмін між державною промисловістю та селянськими господарствами. В умовах здійснення індустріалізації це зробило неминучою ліквідацію нової економічної політики Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. – Харків, 1997..

Окремі питання розвитку приватного підприємництва в роки непу аж до його руйнації висвітлювали А. Маслов, М. Олійник, С. Гнітько, О. Сушко Маслов А.О. Внутрішня торгівля України в період непу (1921-1929): Автореф. дис. ...канд. екон. наук. – К., 1995; Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення удосконалення системи соціального захисту працюючих на них в 1921-1929 рр. – Харків, 1998; Гнітько С. Боротьба з контрабандою в Україні у 20-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2000. - № 2/4. – С. 410-423; Сушко О.О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1928): історико-теоретичний аспект. – К., 2003.. Автори, шляхом дослідження значної кількості архівних матеріалів різних регіонів України, простежили головні напрями розвитку приватної промисловості та торгівлі, проаналізували державну політику щодо приватного капіталу, яка, незважаючи на свою зовнішню непослідовність, була спрямована на кінцеву мету – ліквідацію непу. Однак слід зауважити, що деяка схематичність у висвітленні процесу ліквідації приватного підприємництва не дає повної картини досліджуваної проблеми. Потребує більшої уваги аналіз широкої нелегальної підприємницької діяльності непманів у 1920-ті роки. Практично повністю залишились поза увагою авторів і персоналії підприємців-непманів.

Непросте становлення ринкових відносин в Україні періоду непу стало предметом дослідження О. Пиріг Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001; Пиріг О.А. Ринкові відносини періоду непа в Україні: історичний аспект: Дис. ...д-ра іст. наук. 07. 00. 01. – К., 2002.. Застосувавши нові методологічні підходи, автор звернула основну увагу на аналіз політики комуністичної партії в галузі економіки. Використання значної кількості архівних документів і матеріалів, уведених уперше в науковий обіг, дозволило зробити висновки, що регулювання приватної підприємницької ініціативи партійними та державними органами мало на меті не розвиток ринкових відносин, а, навпаки, їх згортання. Отже, найбільшого розвитку приватна ініціатива одержала там, де державне втручання було найменшим. Процеси ліквідації ринкових відносин не знайшли широкого відображення в дослідженнях О.Пиріг, оскільки вона і не ставила такої мети. Проте аналіз економічної політики більшовиків досить красномовно підтверджував тенденцію ліквідації непу наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Загалом, роботи О. Пиріг зробили значний внесок у вивчення історії непу в Україні.

Також помітний внесок у дослідження проблем історії України доби непу зробили монографія, дисертаційне дослідження та ціла низка статей Ю.Волосника Волосник Ю.П. Підпільна підприємницька діяльність нової буржуазії України та боротьба з нею в роки НЕПу // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2001. - № 526: Історія. – Вип. 33. – С. 144-154; Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки НЕПу. – Харків, 2002; Волосник Ю.П. Зародження нової буржуазії та розвиток приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920-ті – на початку 1930-х рр.: Дис. ...д-ра іст. наук. 07. 00. 01. – Харків, 2004.. Розглядаючи досить широкий спектр проблем, пов’язаних із зародженням нової буржуазії та розвитком приватнопідприємницької діяльності, Ю. Волосник зосередив головну увагу на аналізі історичних передумов, а також на процесі зародження та становлення нової буржуазії України як певної соціальної верстви, визначенні соціально-правового статусу непманів у радянському суспільстві; дослідженні форм та методів державного регулювання та його впливу на процес розвитку приватнопідприємницької діяльності. Окремо слід виділити питання, пов’язані із вивченням процесів ліквідації ринкових відносин та непманської буржуазії в Україні. Використання статистичних методів аналізу великого масиву архівних матеріалів (значна кількість яких введена автором у науковий обіг вперше) дало можливість ретельному досліднику розкрити суперечливі процеси розвитку непу в динаміці, відслідкувати ті причини, які призвели до його ліквідації.

Проблеми ліквідації приватнопідприємницької діяльності непманів не залишалися поза увагою і російських учених. В останні 10-15 років з’явилися роботи, присвячені приватному підприємництву в торгівлі та промисловості на території колишнього Радянського Союзу Петрова М. Роль частного предпринимательства в развитии производительных сил в годы новой экономической политики (1921-1927 гг.): Автореф. дис. …канд. ист. наук. – М., 1992; Виноградов С.В. НЭП: опыт создания многоукладной экономики. – М., 1996; Свищев М.А. Мелкое производство в 20-е годы // НЭП: приобретения и потери: Сб. ст. – М., 1994. – С. 175-185; Орлов А. Предпринимательство в России (истоки и этапы до 1992 г.) // Вопросы экономики. – 1999. - № 12. – С. 79-89; Килин А.П. Частное торговое предпринимательство на Урале в годы НЭПа. – Екатеринбург, 1994; Лютов Л.Н. Частная промышленность в годы НЭПа. – Саратов, 1994.. Окремо необхідно виділити роботи російської дослідниці Є. Демчик, в яких аналізуються причини та методи ліквідації непу Демчик Е.В. История частного предпринимательства в России в 1920-е годы: от возрождения к ликвидации // Очерки истории бизнеса. – СПб., 2001; Демчик Е.В. Частный капитал в городах Сибири в 1920-е гг.: От возрождения до ликвидации. – Барнаул, 1998..

Деякі цікаві подробиці стосовно проведення на початку 1930-х рр. органами ОДПУ операцій по вилученню у колишніх непманів золотовалютних накопичень, наведено в роботі О. Мозохіна Мозохин О. Карающий меч диктатуры пролетариата. – М., 2004..

В останні роки російські дослідники непу – Т. Смирнова, О. Осокіна, І.Орлов, С. Пахомов видали кілька монографій, у яких намагалися створити узагальнювальний соціальний портрет приватного підприємця, розвінчати міфи радянської епохи щодо непманів-підприємців і прослідкувати подальшу долю колишніх підприємців у 1930-х роках. З’являються також дослідження, присвячені соціокультурним аспектам приватного підприємництва та аналізу суперечливого образа непмана в суспільній свідомості сучасників непу Бублики для республики: исторический профиль нэпманов. – Уфа, 2005; Смирнова Т.М. „Бывшие люди” Советской России: Стратегия выживания и пути интеграции. 1917-1936 годы. – М., 2003; Осокина Е.А. Советская жизнь: обыденность испытания (на примере Торгсина и ОГПУ) // Отечественная история. – 2004. - № 2. – С. 113-124; Пахомов С.А. Социокультурный портрет предпринимателя периода нэпа и его отражение в пропаганде и массовом сознании: Автореф. …дис. канд. ист. наук. – М., 2005; Орлов И.Б., Пахомов С.А. „Ряженые капиталисты” на нэповском празднике жизни. – М., 2007.. У статтях В. Бондирєва, Л. Борисової, Ю. Братющенко, Л. Бехтеревої певну увагу було приділено стосункам приватних підприємців з представниками державного апарату, регулятивній політиці радянської держави, проблемам розвитку приватного підприємництва в окремих регіонах Росії Бондырев В.Е. Двойственный характер НЭПа в отношении частника // История государства и права. – 2002. - № 1. – С. 15-21; Борисова Л.В. НЭП в зеркале показательных процессов по взяточничеству и хозяйственным преступлениям // Отечественная история. – 2006. - № 1. – С. 84-97; Братющенко Ю.В. НЭП: государство, частник, кооперация // Вопросы истории. – 2007. – № 2. – С. 3-15; Бехтерева Л.Н. Частное предпринимательство в Удмуртии в условиях новой экономической политики // Клио. – 2006. - № 1 (32). – С. 149-157.. Перераховані дослідження дозволяють зробити порівняльний аналіз та виявити специфіку процесу розвитку та ліквідації приватного капіталу в Україні та Росії.

Проблеми історії непу і, зокрема, періоду його ліквідації стали темою досліджень учених, які свого часу емігрували з радянської Росії: Б. Бруцкуса, С. Кона, С. Прокоповича, С. Шермана, О. Югова Бруцкус Б.Д. О новой экономической политике: Из книги “Экономическое планирование в Советской России” (1934 г.) // ЭКО. – 1989. - № 10 (182). – С. 84-93; Кон С. Опыт советской национализации // НЭП. Взгляд со стороны: Сб. – М., 1991. – С. 58-107; Прокопович С. Что дал России НЭП // НЭП. Взгляд со стороны: Сб. – М., 1991. – С. 11-57; Шерман С. Внутренний рынок и торговый быт Советской России // НЭП. Взгляд со стороны: Сб. – М., 1991. – С. 133-172; Югов А. Народное хозяйство советской России и его проблемы // НЭП. Взгляд со стороны. – М., 1991. – С. 174-303.. Особливу увагу слід звернути на погляди Б. Бруцкуса, який зробив спробу комплексного аналізу причин загибелі непу Бруцкус Б.Д. О новой экономической политике: Из книги “Экономическое планирование в Советской России” // ЭКО. – 1989. - № 10 (182). – С. 84-93..

Західноєвропейські та американські дослідники, такі як А. Ноув, Е. Карр, Д. Боффа, А. Некрич, М. Геллер, Ш. Фіцпатрік розглянули в своїх роботах велике коло питань, що стосуються причин запровадження непу, його суперечностей, поступового згортання та результатів реалізації Ноув А. О судьбах НЭПа // Вопросы истории. – 1989. - № 8. – С. 172-176; Карр Э. Русская революция от Ленина до Сталина. 1917-1929. – М., 1990; Боффа Д. История Советского Союза: В 2 т. – Т. 1. От революции до второй мировой войны.. Ленин и Сталин. 1917-1941. – М., 1994; Геллер М., Некрич А. Утопия у власти. История Советского Союза с 1917 года до наших дней: В 3 кн. – Кн. 1. – М., 1995; Фицпатрик Ш. Классы и проблемы классовой принадлежности в советской России 20-х годов // Вопросы истории. – 1990. - № 8. – С. 16-31.. Але проблеми ліквідації приватногосподарського сектора та нової буржуазії в Україні, на жаль, не знайшли в роботах цих дослідників відповідного висвітлення.

Проблемам історії діяльності „останніх російських капіталістів” присвячене спеціальне дослідження канадського історика А. Белла, що вийшло друком у США в 1987 р., а також у роботі В. Бровкіна, в якій проаналізовано постреволюційну Росію, її суспільство, економіку та культуру Ball Alan M. Russia’s last capitalists. The nepmen, 1921-1929. – Berkeley, 1987; Brovkin V. Russia after Lenin: Politics, Culture and Society 1921-1929. – London, 1998..

Таким чином, аналіз досліджень з історії непу в Україні і, зокрема, періоду його руйнації з 1920-х років і до сьогодні свідчить про те, що охоплено досить широке коло проблем. При цьому науковцями було зібрано значний фактичний матеріал. У той же час велику кількість питань дослідниками було лише поставлено або розглянуто недостатньо. Серед тих проблем, що ще потребують ретельного та неупередженого дослідження, слід виділити проблему ліквідації приватного капіталу та нової буржуазії в Україні.

У другому підрозділі „Джерельна база” доведено, що процес ліквідації непу та нової буржуазії знайшов відображення в багатьох опублікованих та архівних джерелах. Джерельна база дослідження включає такі складові частини як:

- законодавчі акти, правові документи та матеріали вищих і місцевих органів влади та управління, які створювали законодавчу базу для розвитку та державного регулювання приватнопідприємницької ініціативи в різних сферах та галузях народного господарства;

- опубліковані праці керівників комуністичної партії;

- стенографічні звіти з’їздів ВКП(б) та КП(б)У, постанови та резолюції партійних з’їздів, конференцій та пленумів ЦК, що містять великий масив інформації про зміни політичного курсу державної партії щодо приватного капіталу та відображають форми і методи боротьби з ним;

- документи архівних фондів ЦК ВКП(б) Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ), Російського державного архіву економіки (РДАЕ) Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) та ЦК КП(б)У Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГО України) Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління (ЦДАВО України). Ці документи досить ґрунтовно відбивають партійну та державну політику в галузі регулювання, а потім і ліквідації приватного підприємництва;

- фонди обласних архівів України – Запорізького, Київського, Сумського, Харківського, Херсонського. За своїм характером – це інформація з міст і районів щодо перебігу ліквідації приватного сектора, інформація про позбавлених виборчих прав непманів тощо;

- документи, що відображають практичну діяльність радянських установ різного рівня ;

- матеріали фондів Народного комісаріату юстиції та НКВС УСРР, слідчі та судові справи непманів, які дозволяють уявити карально-репресивну політику радянської держави щодо останніх;

- регіональні, республіканські та загальносоюзні довідкові видання;

- матеріали фінансової, промислової та демографічної статистики, що містять велику кількість підсумкової інформації;

- періодична преса;

- мемуарна література.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження є цілком достатньою і достовірною для поглибленого та всебічного висвітлення поставленої в дисертації проблеми.

У розділі 2 „Ліквідація приватнопідприємницького сектора в економіці України” розглянуто соціально-професійний склад непманської буржуазії та місце приватного сектора в економіці України напередодні зламу непу; висвітлено фактори, що започаткували руйнацію ринкових відносин; показано форми, методи та масштаби нелегального підприємництва непманів, а також боротьбу держави з цим явищем; проаналізовано процеси ліквідації приватного сектора в промисловості та торгівлі.

У першому підрозділі „Непманська буржуазія України напередодні зламу непу” досліджено, що найкращими роками для зростання чисельності нової буржуазії України була перша половина 1920-х років, коли радянська держава особливо гостро потребувала коштів приватних підприємців для відбудови народного господарства та відновлення економічних зв’язків між державною промисловістю та сільським господарством. Так, у 1923/24 р. кількість представників нової буржуазії в УСРР за підрахунками Ю.Волосника становила 100,6 тис. осіб. Після зазначеного року розпочався процес неухильного зменшення чисельності непманів і у