ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. Каразіна
Чугуй Тарас Олексійович
УДК 061.22 (477.54) “19/20”
ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” НА ХАРКІВЩИНІ
В XX – НА ПОЧАТКУ XXІ СТ.
Спеціальність 07.00.01 – історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Харків–2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі українознавства Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: |
доктор історичних наук, професор
Танцюра Василь Іванович,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
професор кафедри українознавства
Офіційні опоненти: |
доктор історичних наук, доцент
Скоробогатов Анатолій Васильович,
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,
доцент кафедри історії України
кандидат історичних наук
Яцина Олег Анатолійович,
Національний аерокосмічний університет
імені М.Є. Жуковського “ХАІ” (м. Харків),
доцент кафедри історії та політології
Захист відбудеться 23 травня 2008 р. о 1630 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. V-58.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий 22 квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На етапі становлення молодої незалежної держави Україна цілком природним є підвищений інтерес дослідників до недостатньо вивчених аспектів її історії, зокрема, розвитку просвітянського руху, як складової частини процесу українського національного відродження. Враховуючи широкі межі даної проблеми, надзвичайно важливим є дослідження окремих її аспектів – політичного, економічного, соціального, психологічного і, безумовно, культурницького. Тільки аналіз та синтез отриманих результатів дадуть можливість відтворити загальну картину розвитку українського національного руху.
Однією з найважливіших сфер життєдіяльності кожного народу є культура. Вона на генетичному рівні визначає систему поведінки людини, її світобачення й світосприйняття. У цьому ключі неабияку роль відіграють такі поняття, як: історична пам’ять, національні традиції, етнопсихологічні особливості представників різних народів. Цілком зрозумілим є той факт, що кожна особа може відчувати себе максимально комфортно і мати належний грунт для ефективної самореалізації, коли разом з іншими умовами забезпечена її національна гідність. Історичний шлях українського народу впродовж віків був надзвичайно складним. Задоволення його елементарних культурних потреб при відсутності своєї держави часто ставало проблематичним. Саме тому вже у XIX столітті національне відродження, проходячи різні етапи розвитку, дало поштовх виникненню нової, як на той час, форми освітньо-культурницької роботи – самодіяльних товариств “Просвіта”. Завдяки народному характеру, вони з часом поширилися по всій Україні, демонструючи інтерес громадян до збереження традиційної культури.
Необхідність глибокого, цілісного, об’єктивного та всебічного вивчення становлення, розвитку, занепаду і відродження просвітянського руху, аналізу його суті й значення є важливою передумовою з’ясування закономірностей та особливостей історичного процесу в Україні.
У той же час характерною рисою діяльності “Просвіт” стала їхня специфіка за регіональною ознакою. Така ситуація не є випадковою, оскільки на неї впливала ціла низка факторів як політичних, так і економічних, ментальних. Найвиразнішою була відмінність між товариствами Галичини та Наддніпрянщини, передусім Слобожанщини, що діяли в різних суспільно-політичних умовах.
На Слобожанщині спрямованість освітніх процесів значною мірою обумовило існування тут Харківського університету. Це безпосередньо вплинуло на розвиток культурної сфери. Невипадково в усі часи ініціаторами створення “Просвіт” на різних рівнях ставали представники інтелігенції, які визначали напрями розвитку культурницької роботи. При цьому відбувався синтез їхніх світоглядних позицій з народними, що посилювало український національний рух на місцях. Діяльність товариств зіткнулася з багатьма складнощами політичного, економічного і культурного життя, які зумовили особливості функціонування “Просвіт” Харківщини.
Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження підтверджується, перш за все, недостатнім рівнем її вивчення, пов’язаного з тим, що в історичній науці України довгий час фактично було накладене табу на розробку проблеми виникнення та розвитку просвітянського руху; зумовлюється необхідністю його всебічного аналізу, виявлення суті й значення.
Мета дослідження полягає у цілісному вивченні напрямків діяльності, узагальненні практичних результатів, об’єктивному відтворенні й оцінці історичного розвитку “Просвіт” Харківщини. Для досягнення цієї мети автор ставить перед собою такі завдання:
1) з’ясувати стан наукової розробки проблеми;
2) визначити передумови виникнення товариств;
3) дослідити програмні документи, структуру “Просвіт”, форми і методи, напрямки, умови та етапи їхньої діяльності;
4) виявити типове й особливе у роботі організацій;
5) розкрити зміст, пріоритети культурницької праці, її спрямованість;
6) простежити масштаби поширення, відносини з владою, громадськими інституціями;
7) визначити роль і значення просвітянського руху в історії Харківщини, як складової соціально-культурних процесів в Україні.
Об’єктом наукового вивчення є становлення, розвиток, закриття та відродження “Просвіт” на Харківщині впродовж XX – початку XXI століть.
Предметом дослідження стали: зміст, форми, методи і напрямки діяльності комісій, секцій товариств “Просвіта”, їхні статути, структура, склад, ухвалені постанови, відозви та рішення, а також листи.
Теоретико-методологічною основою слугують провідні діалектичні принципи наукового пізнання – об’єктивність, історизм, системність, логічність і документальність. У своїй сукупності вони дали можливість неупереджено охарактеризувати функціонування “Просвіт” Харківщини.
Методи дослідження. При написанні дисертації автор поєднував застосування історичних методів (історико-генетичного, проблемно-хронологічного, описового, історико-порівняльного, статистичного, біографічного, структурно-функціонального, актуалізації та історико-типологічного) з теоретичними загальнонауковими (індукцією, дедукцією і логічним узагальненням), емпірично-теоретичними (аналізом та синтезом). Комплексне використання різних методів дослідження дало змогу науково освоїти джерельну базу.
Хронологічні рамки роботи, які охоплюють 1905–2006 роки, обумовлені періодом розвитку просвітянського руху на Харківщині. Вихідною датою є 1905 рік, коли в результаті революції 1905–1907 років у Російській імперії на хвилі демократичного піднесення провідними громадськими діячами міста Харкова – Х.Д. Алчевською, Д.І. Багалієм, М.Ф. Сумцовим, М.Д. Пильчиковим, М.Ф. Лободовським та іншими було розроблено проект статуту товариства “Просвіта” імені Г. Квітки-Основ’яненка. Заключною датою є 2006 рік.
Територіальні рамки визначаються сучасними адміністративними межами Харківської області, яка є ядром Слобожанщини – історико-географічного регіону України зі своїми специфікою і менталітетом населення.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що на основі детального аналізу і синтезу джерельної бази та літератури:
- здійснено комплексне дослідження діяльності товариств “Просвіта” на Харківщині впродовж XX – початку XXI століть;
- встановлено періодизацію функціонування “Просвіт” у регіоні;
- визначено особливості становлення, розвитку та історичної ролі “Просвіт” Харківщини;
- розкрито основні напрямки, форми і методи роботи товариств на різних етапах їх розвитку;
- виявлено нові дані, що дозволило уточнити чисельність членського складу, простежено кількісну динаміку “Просвіт” у різні історичні періоди;
- доведено поступальний характер розвитку просвітянства, як освітньо-культурницького явища;
- проаналізовано місце та роль окремих особистостей (Д.І. Багалія, М.Ф. Сумцова, О.С. Юрченка й ін.) у справі поширення просвітянського руху в краї;
- досліджено специфіку взаємовідносин товариств з політичними, економічними, культурницькими організаціями та установами;
- зроблено висновки про еволюційний розвиток просвітянського руху, його значний внесок у пробудження національної свідомості українського народу, які ґрунтуються на комплексному вивченні широкого фактичного матеріалу, критичному порівнянні різнопланових джерел, застосуванні різних методів наукового пошуку, спрямованих на розв’язання поставлених завдань;
- у джерелознавчому плані новизна виявляється у введенні в науковий обіг нових архівних матеріалів.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в науковому підході до розгляду проблеми, визначенні місця й ролі “Просвіт” у процесі українського національного відродження. Зміст розділів та висновки можуть бути використані при написанні як узагальнюючих праць з історії України, культури її народу, так і краєзнавчих; у розробці деяких теоретичних проблем історії українського національного руху; при підготовці синтезуючих студій про освітньо-культурницькі організації, лекцій та спеціальних курсів з історії України, історичного краєзнавства, культурології. Систематизований матеріал можна використовувати й у подальшій діяльності просвітянських осередків, оскільки він логічно поєднується з Державною національною програмою “Україна. Освіта XXI століття” 1994 року та “Національною доктриною розвитку освіти України устолітті” 2001 року.
Апробація дослідження здійснювалася на науково-теоретичних семінарах кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, де було викладено основні положення і висновки дисертаційної роботи, виконаної у руслі кафедральної наукової теми – “Національно-культурна ідентичність в контексті культури порубіжжя”; у виступах автора на: 22–24-й краєзнавчих конференціях,
58–60-й конференціях молодих вчених (Каразінські читання), що пройшли в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна у 2004–2007 роках; на Всеукраїнській науковій конференції “Маловідомі сторінки історії Другої світової війни в Україні та на Полтавщині”, яка відбулася 23 травня 2007 року в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка. Зміст наукової праці знайшов відображення у 8-ми одноосібних публікаціях, 6 з яких надруковані у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України.
Структура дисертації визначена її змістом, відповідає меті та розв’язанню поставлених завдань. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг дослідження становить 323 сторінки (основна частина – 215 сторінок). Список використаних джерел і літератури нараховує 753 найменувань (71 сторінку).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми роботи, визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічну основу і методи дослідження, окреслено хронологічні та територіальні рамки, розкрито наукову новизну, вказано на теоретичне і практичне значення отриманих результатів роботи, форми та ступінь апробації дослідження, зазначено структуру дисертації.
У першому розділі – “Історіографія та огляд джерел”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано рівень і стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано найголовніші джерела й матеріали, які використовувались при написанні роботи.
Аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії у першому підрозділі показує, що за науково-концептуальними, ідейно-політичними критеріями необхідно виділити декілька етапів вивчення історії просвітянського руху.
Для першого етапу (до 1917 року) характерною є малочисельність видрукуваної літератури, особливо спеціальних робіт. Одними з перших розвитком просвітянського руху зацікавилися такі автори, як: І. Белей, Б. Грінченко, М. Лозинський, М. Грушевський, М. Залізняк, М. Новицький, О. Бочковський, Д. Дорошенко Белей І. Двадцять п’ять літ історії Товариства “Просвіта”. – Л., 1894; Грінченко Б. Перед широким світом. – К., 1907; Лозинський М. Сорок літ діяльності “Просвіти”: (В 40-літній Ювілей Товариства). – Л., 1908; Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – СПб., 1904; Залізняк М. Російська Україна і її відродження. – Л., 1910; Новицький М. Десять літ життя Катеринославської “Просвіти”. – Катеринослав, 1916; Бочковський О. Поневолені народи царської імперії. Їх національне відродження та автономічні спрямування (До національної справи в Росії). – Л., 1916; Дорошенко Д. “Просвіти” на Великій Україні: Розвідка. – К., Б. р.. Їхньою заслугою є: постановка питання про необхідність вивчення даної проблематики і достатньо об’єктивний розгляд функціонування “Просвіт” як в Галичині, так і Наддніпрянській Україні. Натомість з великодержавницьких позицій намагався принизити національний рух українського народу в своїх працях С. Щоголєв Щеголев С. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма. – К., 1912; Современное украинство. Его происхождение, рост и задачи. – К., 1914..
Таким чином, історія “Просвіт” і близьких до них організацій у дореволюційні часи вивчалася з полярних позицій: української або імперської. Закономірно, що висновки були протилежними. Причини такого контрасту вбачаються як у політичних поглядах авторів публікацій, так і в недостатньому науковому рівні розробки теми.
Наступний – другий етап вивчення діяльності “Просвіт” розпочався після революційних подій 1917 року, які дали поштовх виборюванню Україною своєї незалежності, згодом – подальшій радянізації. У ньому необхідно виокремити чотири напрями досліджень.
Перший напрям визначають студії учасників Української національно-демократичної революції 1917–1920 років: публіцистичного характеру – Т. Верхоли, А. Кащенка, В. Чередниченка, критичного – В. Торського Верхола Т. Про “Просвіти”: Поради, як засновувати сільські та містечкові “Просвіти”. – Проскурів, 1917; Кащенко А. Як і для чого ми уряджаємо “Просвіти”. – Катеринослав, 1917; Чередниченко В. Про “Просвіти” та їхнє значення задля народної культури. – Полтава, 1918; Торський В. Українська державність і нова роль “Просвіт”. – Вовчанськ, 1918.. Серед праць цього напряму вагомими є доробки М. Сумцова, Д. Багалія, С. Постернака, С. Сірополка, Д. Дорошенка Сумцов М. Слобожане: Історико-етнографічна розвідка. – Х.; Полтава, 1918; Багалій Д. Історія Слобідської України. – Х., 1993; Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні (за часи революції 1917–1919 рр.). – К., 1920; Сірополко С. Історія освіти в Україні. – Л., 2001; Дорошенко Д. Історія України, 1917–1923: Документально-наук. вид.: У 2 т. – К., 2002. – Т. –2. та ін. Ними зроблені чіткі висновки щодо непересічної ролі товариств в історії України.
Другий напрям представляють студії західноукраїнських вчених, громадських діячів міжвоєнного періоду: М. Голубця, О. Терлецького, І. Крип’якевича Велика історія України: Від найдавніших часів / Зладив М. Голубець: У 2 т. – К., 1993. – Т. ; Терлецький О. Історія України від 1917 до найновіших часів. – Л., 1936; Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К., 1994. – загального характеру і М. Галущинського, В. Мудрого, П. Петрика, С. Перського – спеціальні роботи Галущинський М. Як вибороли собі люди право основувати товариства? – Л., 1920; Народня освіта й виховання народу: Методи й цілі. – Л., 1920; Мудрий В. Роля “Просвіти” в українському житті: З приводу шістдесятиліття “Просвіти”. – Л., 1928; Петрик П. 60-ліття “Просвіти” у Львові: Реферат. – Л., 1928; Перський С. Популярна історія товариства “Просвіта” у Львові. – Л., 1932.. Аналогічно вагоме значення мають також збірки статей: “Просвіта до українського народу” й “Знання та сила” Просвіта до українського народу: Зб. ст. / Ред. М. Галущинський, М. Возняк. – Л., 1921; Знання та сила: Зб. статей з приводу 60-літнього Ювилею Товариства “Просвіта”. – Тернопіль, 1928.. Їх автори зуміли спроектувати досвід просвітянської діяльності на вирішення актуальних освітніх завдань.
До третього напряму належать роботи радянських дослідників. Вони здебільшого упереджено характеризували “Просвіти” як буржуазні, націоналістичні товариства. Загалом радянську історіографію цієї проблеми треба розділити на декілька періодів, у залежності від зроблених нею акцентів. Перший період – 1920-ті роки, коли такі автори, як: Г. Гринько, М. Машкін, М. Авдієнко, Я. Ряппо, В. Марков, М. Хвильовий Гринько Г. Очерки советской просветительской политики. – Х., 1923; Машкін М. Освітня політика в УСРР. – К., 1923; Авдієнко М. Народна освіта на Україні. – Х., 1927; Ряппо Я. Народна освіта на Україні за десять років революції. – Х., 1927; Марков В. Советская система народного образования УССР. – Саратов, 1928; Хвильовий М. Україна чи Малоросія? Памфлети. – К., 1993., частково торкаючись питань діяльності просвітян, у своїх працях відводили їм другорядну роль у розвитку культури, применшуючи, замовчуючи та недооцінюючи їхню виховну роботу. Лише О. Ніколаєв і В. Барвінський Ніколаєв О. Сергій Васильківський. Життя й творчість (з нагоди десяти років з дня смерті маляра): 1917–1927. – Х., 1927; Барвінський В. Академік Д.І. Багалій (З нагоди 50-річчя науково-історичної та архівної діяльності) // Архівна справа. – Х., 1928. – Кн. 5–6. – С. –9. зуміли об’єктивно висвітлити внесок С. Васильківського та Д. Багалія в культурну скарбницю свого народу.
Упродовж 1930-х – середини 1950-х років історична наука в СРСР перебувала під особливим пресом тоталітарної держави. Ідеологічні догми помітно превалювали над науковим значенням робіт. Це підтверджують праці Ф. Лося, О. Сігала, О. Полторацького Лось Ф. Революція 1905–1907 років на Україні. – К., 1955; Сигал О. Оккупационный режим немецко-фашистских захватчиков на Харьковщине в период октябрь 1941 – август 1943 гг.: Дис. … канд. ист. наук / ХГУ им. А.М. Горького. – Х., 1946; Полторацький О. Українські буржуазні націоналісти – найлютіші вороги українського народу. – К., 1953. та ін.
Наступний період розпочався після 1956 року і тривав до середини 80-х років XX століття. У роботах з історії освіти і культури Грищенко М. Розвиток народної освіти на Україні за роки Радянської влади. – К., 1957; Золотоверхий І. Становлення української радянської культури (1917–1920 рр.). – К., 1961; Шевчук Г. Культурне будівництво на Україні у 1921–1925 рр. – К., 1963; Ясницький Г. Розвиток народної освіти на Україні (1921–1932 рр.). – К., 1965; Розвиток української культури за роки Радянської влади / Редкол.: П. Гудзенко (відп. ред.) та ін. – К., 1967. й надалі свідомо применшувалася роль “Просвіт” у життєдіяльності українського народу. Тільки деякі автори, зокрема, О. Мазуркевич, О. Казимиров, І. Красовський, В. Сарбей, М. Мухін, В. Борисенко Мазуркевич О. Визначні українські педагоги – народні просвітителі: Х.Д. Алчевська та її сподвижники (До 100-річчя з дня заснування Харківської недільної школи. 1862–1962). – К., 1963; Казимиров О. Український аматорський театр (дожовтневий період). – К., 1965; Красовський І. До 100-річчя створення товариства “Просвіта” // УІЖ. – 1968. – № . – С. –123; Сарбей В. “Просвіти” на Придніпрянській Україні // Наше слово (ПНР). – 1969. – 12 січ. – С. –4; Мухін М. Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д. Алчевської. – К., 1979; Борисенко В. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках XІX ст. – К., 1980., змогли позитивно оцінити внесок просвітян у розвиток української культури.
Радянські дослідники значно більше приділили уваги питанням соціально-культурного, політичного плану, ніж тим, що стосувалися історії окремих просвітянських товариств. Насамперед це роботи В. Кізченко, Л. Ткачової, П. Карпова та В. Степового, багатотомна “Історія Української РСР” Кизченко В. Первая Российская революция и культурный процесс на Украине. – К., 1984; Ткачова Л. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму. – К., 1985; Карпов П., Степовий В. У кублі зрадників. Документальний нарис. – Х., 1977; Історія Української РСР / АН УРСР; Ін-т історії; Гол. ред. Ю.Ю. Кондуфор: У 8 т., 10 кн. – К., 1977–1978. – Т. –7. й ін., у яких ідеологеми не тільки спотворювали історичну дійсність, а й часто змінювали саму сутність проблем.
Завершальний період радянської історіографії припадає на кінець 1980-х років. В умовах політики “перебудови” у СРСР науковим працям стали притаманні більша об’єктивність і відхід від класової парадигми. Про це свідчать, наприклад, роботи І. Яцкевича, О. Лисенка, В. Кравченка Яцкевич І. Світлий промінь буття народного: З історії товариства “Просвіта” на Україні // Україна. – 1989. – № . – С. –16; Лисенко О. “Просвіти” Наддніпрянської України у дожовтневий період. – К., 1990; Кравченко В. Д.И. Багалей. Научная и общественно-политическая деятельность. – Х., 1990. та ін.
Четвертий напрям формують студії закордонних авторів, переважно представників української діаспори: В. Дорошенка, Б. Кравціва, В. Яніва, спеціальна праця – “Сторіччя Матері “Просвіти”: Нарис Історії Матірного Товариства “Просвіта” і огляд просвітних товариств у Канаді” Дорошенко В. “Просвіта”: її заснування і праця. Короткий історичний нарис з додатками про “Просвіти” в інших країнах. – Філадельфія, 1959; Кравців Б. 100-річчя Матері-Просвіти // Альманах Українського Народнього Союзу: На ювілейний рік 1968 (1868–1968). – Нью-Йорк, 1967. – С. –183; Янів В. “Просвіта”, як вияв соціальних спрямувань українського народу. До проблем соціальних устремлінь українців // Студії та матеріали до новітньої української історії. – Мюнхен, 1970. – С. –169; Сторіччя Матері “Просвіти”: Нарис Історії Матірного Товариства “Просвіта” і огляд просвітних товариств у Канаді / С. Перський, С. Волинець, А. Господин та ін. – Вінніпег, 1968.; роботи загального характеру – Д. Антоновича, С. Николишина, Б. Кравченка, В. Косика, Ю. Шевельова, А. Камінського Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича. – К., 1993; Николишин С. Культурна політика більшовиків і український культурний процес. – Відень, 1947; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст. – К., 1997; Косик В. Україна під час Другої світової війни 1938–1945. – К.; Париж; Нью-Йорк; Торонто, 1992; Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): Стан і статус. – Б. м.: Сучасність, 1987; Камінський А. На перехідному етапі: “Гласність”, “перебудова” і “демократизація” на Україні. – Мюнхен, 1990. та ін. Вони розкрили досягнення “Просвіт” у суспільно-політичному та культурно-освітньому житті українців, дослідили специфіку розвитку просвітянського руху.
Таким чином, для післяреволюційної історіографії притаманні різні підходи у вивченні даної проблеми. Як наслідок, цей етап виявився складним, але в той же час приніс ряд вагомих здобутків, серед яких найголовнішим є власне наукова розробка проблеми, аналіз основних рис та напрямів розвитку “Просвіт”.
Третій етап дослідження просвітянського руху розпочався у 1991 році зі здобуттям Україною незалежності. Загальна демократизація сприяла вільній праці вчених. Тому закономірним явищем стала широка палітра думок і поглядів у науковій сфері, які у свою чергу спонукають до активного творчого пошуку, щоб заповнити чимало “білих плям” в історії України. Важливо й те, що інтерес до історії “Просвіт”, як складової українського національного руху, виявляють західні дослідники. Тому доречним буде виділити два напрями у вивченні проблеми.
До першого напряму відносяться праці українських вчених, передусім О. Коновця, Г. Касьянова, Ж. Ковби Коновець О. Просвітницький рух в Україні (XІX – перша третина XX ст.). – К., 1992; Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XІX – XX століть: Соціально-політичний портрет. – К., 1993; Інтелігенція радянської України 1920–1930-х років: соціально-історичний аналіз: Дис. … д-ра іст. наук: 07.00.02 / АН України; Ін-т історії України. – К., 1993; Ковба Ж. “Просвіта” – світло, знання, добро і воля українського народу (До 125-річчя з дня заснування). – Дрогобич, 1993., які дослідили просвітянський рух в загальноукраїнському масштабі. Те саме можна сказати і про колективну книгу “Нарис історії “Просвіти” Нарис історії “Просвіти” / Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк / За ред. І. Мельника. – Л.; Краків; Париж, 1993.. Інші автори – З. Джулинська, Л. Євселевський та С. Фарина, О. Лисенко Джулинская З. К вопросу о деятельности “Просвит” Левобережной Украины // История и археология Слободской Украины. Тезисы докладов и сообщ. / Редкол.: В. Кравченко (отв. ред.) и др. – Х., 1992. – С. –21; Євселевський Л., Фарина С. “Просвіта” в Наддніпрянській Україні: Історичний нарис. – К., 1993; Лисенко О. “Просвіти” у суспільно-політичному і культурному житті Наддніпрянської України (1905–1916 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Ін-т історії України. – К., 1998. зосередили увагу на аналізі специфіки діяльності просвітян Наддніпрянської, Лівобережної України.
У 1993 році побачила світ перша стаття безпосередньо про Харківську “Просвіту” – Ж. Петрової Петрова Ж. “Просвіта” – давня і молода // Слобідський край. – 1993. – 28 груд. – № . – С. .. За нею з’явилася й наступна – В. Гончаренка, А. Кіндратенка, О. Юрченка Гончаренко В., Кіндратенко А., Юрченко О. Товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка і процес українського духовного відродження (кінець XX ст.) // Видатний філолог сучасності: (Наукові виклади на честь 85-ліття Юрія Шевельова) / Півн.-східн. наук. центр НАН України, ХДУ. – Х., 1996.. Але обидві вони мали популяризаторський характер, були покликані пробудити інтерес у дослідників до зазначеної теми.
Серед робіт, присвячених розвитку “Просвіт”, необхідно відзначити наукові пошуки Н. Опанасенко, С. Масюк, О. Цапка, О. Малюти Опанасенко Н. Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця XІX – початку XX ст.: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Переяслав-Хмельницький, 2002; Масюк С. Діяльність товариств “Просвіта” в Україні (березень 1917–1920 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Київськ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1997; Цапко О. Діяльність товариства “Просвіта” в Україні (1891–1914 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Київськ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1998; Малюта О. “Просвіта” у формуванні державницького потенціалу українського народу (друга половина XIX – перша чверть XX ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Ін-т історії України. – К., 2005. – у всеукраїнському контексті; О. Германа, Б. Савчука, С. Зворського, М. Чабана, А. Кучеренко, В. Зеленого, Л. Бадєєвої Герман О. Діяльність товариства “Просвіта” на Поділлі наприкінці XIX і в першій половині XX століття: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.А. Федьковича. – Чернівці, 1995; Савчук Б. Українські громадські організації в суспільному житті Галичини (остання третина XIX ст. – кінець 30-х років XX ст.): Автореф. дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.А. Федьковича. – Чернівці, 1999; Зворський С. Видавнича та бібліотечна діяльність Київського товариства “Просвіта” (1906–20 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.08 / НАН України; Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. – К., 2000; Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905–1921): Біобібліографічний словник. – Дніпропетровськ, 2002; Кучеренко А. Український культурно-освітній рух у Херсонській губернії в період з 1861 по 1917 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Херсонський держ. ун-т. – Херсон, 2003; Зелений В. Становлення та діяльність товариств “Просвіта” Катеринославської губернії у 1905–1922 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х., 2005; Бадєєва Л. Діяльність товариства “Просвіта” на Лівобережній Україні у XX столітті: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Нац. ун-т внутрішніх справ МВС України. – Х., 2003. – регіональному. До речі, остання зробила порівняльну картину діяльності “Просвіт” Чернігівщини, Сумщини, Полтавщини і Харківщини. Проте в її дисертації помітною є нерівномірність та фрагментарність вивчення територіальних організацій просвітян, у тому числі й Харківщини.
Чимало питань розвитку просвітянського руху висвітлено в роботах з історії дореволюційних часів Нариси історії української інтелігенції (перша половина XX ст.) / Відп. ред. Ю. Курносов: У 3 кн. – К., 1994. – Кн. 1; Кн. 2.; Нариси з історії українського національного руху / НАН України; Ін-т історії України; За ред. В. Сарбея. – К., 1994; Дорощук Н. Український культурно-національний рух у Російській імперії (кінець XІX – початок XX ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Київськ. держ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1996; Сарбей В. Національне відродження України // Україна крізь віки / Заг. ред. В. Смолія: У 15 т. – К., 1999. – Т. ; Яцина О. Національно-культурний рух 1907-1914 років і українська преса: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2002; Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.). – К., 2003., національно-визвольних змагань українського народу Сергійчук В. Українська соборність: Відродження українства в 1917–1920 роках. – К., 1999; Богуславська В. Народна освіта України в добу національно-демократичної революції 1917–1920 рр.: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький нац. ун-т. – Донецьк, 2001; Хміль І. Вплив ІІІ Універсалу на посилення національно-визвольного руху регіонами України // УІЖ. – 2004. – № . – С. –15; Даниленко В., Завальнюк О., Телячий Ю. Освіта України в роки національно-демократичної революції (1917–1920): З хроніки подій. – Кам’янець-Подільський, 2005., радянізації України Кізюн В. Видавнича діяльність державних, суспільно-політичних та громадських організацій України в 1920-ті роки: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Київськ. держ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 1994; Кручек О. Культура в УСРР в 1920-1923 рр. як об’єкт державної політики: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Ін-т історії України. – К., 1997; Очеретянко В. Обмеження інтелектуальної свободи як один із засобів формування і функціонування тоталітарної системи в Україні (20–30-ті рр. XX ст.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Ін-т історії України НАН України. – К., 1998; Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.): Джерелознавче дослідження. – К., 1999.. Проблему існування відроджених під час Другої світової війни товариств “Просвіта” активно досліджує М. Коваль Коваль М. Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів // УІЖ. – 1993. – № . – С. –28; Доля української культури за “нового порядку” // УІЖ. – 1993. – № –12. – С. –38; “Просвіта” в умовах “нового порядку” (1941–1944 рр.) // УІЖ. – 1995. – № . – С. –42; Україна в роки Другої світової і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.) // Україна крізь віки / Заг. ред. В. Смолія: У т. – К., 1999. – Т. .. Інший науковець, А. Скоробогатов Скоробогатов А. Харківська “Просвіта” у воєнні роки (1941–1943) // Современное общество. – 1995. – № –2. – С. –18; Харківське міське самоврядування в 1941–1943 роках // Березіль. – 1996. – № –8. – С. –162; № –10. – С. –164; ОУН у Харкові за часи окупації (1941–1943 рр.) // УІЖ. – 1999. – № . – С. –97; Православні конфесії у піднімецькому Харкові // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – № . – Сер. Історія України. – Вип. . – С. –212; Харків у часи німецької окупації (1941–1943). – Х., 2004., у статтях про Харківську “Просвіту”, політичне, духовне життя, а згодом і у книзі про часи окупації, здійснив скрупульозний розгляд передумов, характеру й значення праці товариства, його філій. У студіях Р. Рибальченка Рибальченко Р. “Просвіта” в Харкові за часів окупації (1941–1943 рр.) // Вісті Дергачівщини. – 1997. – 26 лип. – № . – С. ; Харківська культурна еміграція. 1942–1943 рр. – Х., 2005. зроблено акцент на основних напрямках роботи просвітян, не обійшли їх увагою і Ю. Волошин, М. Головко, В. Нестеренко, В. Шайкан Волошин Ю. Відродження УАПЦ на Харківщині у період німецької окупації // Український засів. – 1996. – Ч. –9. – С. –152; Головко М. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни 1939–1945 рр.: Монографія. – К., 2004; Нестеренко В. Окупаційний режим у військовій зоні України в –1943 рр. (адміністративний, економічний та соціокультурний аспекти): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Ін-т історії України. – К., 2005; Шайкан В. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” та військової зони в період Другої світової війни: Дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Ін-т історії України. – К., 2005. та ін.
Сучасний етап становлення, еволюції Товариства української мови імені Т. Шевченка в “Просвіту” на всеукраїнському рівні розглянуто І. Місеврою, А. Русначенком, О. Бойком Місевра І. Внесок ВУТ “Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка в піднесення рівня національної свідомості громадян України (1988–1996 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Одеський держ. політехн. ун-т. – Одеса, 1999; Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: Середина 1950-х – початок 1990-х рр. – К., 1998; Бойко О. Україна в 1985–1991 рр.: Основні тенденції суспільно-політичного розвитку: Монографія. – К., 2002., процес організації “Молодої Просвіти” знайшов своє відображення у студії Є. Букета Букет Є. Вісімдесят років діяльності “Молодої Просвіти”. – К., 2004.. На помітну роль окремих особистостей в історії невипадково вказали: Г. Савченко, І. Михайлин, Л. Бортник і Л. Добрунова, І. Шишов Савченко Г. Життя, діяльність і науково-історична спадщина академіка М.Ф. Сумцова (1854–1922 рр.): Дис. … канд. іст. наук: 07.00.09 / ХДУ. – Х., 1993; Михайлин І. Гнат Хоткевич у 1917 році // Наук. записки каф. українознавства Харк. ун-ту: Зб. наук. пр. / Редкол.: В. Кравченко (відп. ред.) та ін. – Х., 1994. – С. –67; Нарис історії журналістики Харківської губернії. 1812–1917. – Х., 2007; Бортник Л., Добрунова Л. Д.І. Багалій та Харківське товариство “Просвіта” у 1917 р. // Багаліївські читання в “НУА”: Прогр. і матеріали ІІ Багаліївських читань / ХГІ “НУА”; Гол. ред. В.І. Астахова. – Х., 1999. – Ч. . – С. –83; Шишов І. Українознавець: Дослідження / Спроба першого прочитання наукових праць М.Ф. Сумцова. – Х., 2000. та інші, оскільки значення діяльності, наприклад, М.Ф. Сумцова, Д.І. Багалія і Г.М. Хоткевича важно переоцінити.
Питанню поширення українського національного руху на Харківщині належну увагу приділено у наукових розробках таких дослідників, як: В. Головченко, В. Бурмака, В. Шейко і Г. Згурський, В. Калініченко та С. Наумов, Н. Сорочан, А. Прохоров, В. Романовський, І. Лисенко, Т. Коломієць і О. Ярмиш Головченко В., Бурмака В. Харків і українське національне відродження кінця XІX – початку XX ст. // Березіль. – 1994. – № –2. – С. –168; Головченко В. Український національно-культурний рух у Харкові напередодні і під час Першої світової війни // Березіль. – 1995. – № –10. – С. –159; Шейко В., Згурський Г. Проблеми українізації та культура України на початку XX століття // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2001. – № . – Сер. Історія України. – Вип. . – С. –75; Калініченко В., Наумов С. Національно-визвольний рух на Слобожанщині наприкінці XIX – на початку XX ст. // Плав’юк М. Україна – життя моє: У 3 т. – К., 2002. – Т. . – С. –687; Наумов С. Український політичний рух на Лівобережжі (90-ті рр. XIX ст. – лютий 1917 р.): Монографія. – Х., 2006; Сорочан Н. Харківське товариство “Просвіта” і відродження української школи за доби Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.) // Наук. вісн. ХДПУ: Зб. наук. пр.: Іст. науки. – Х., 1998. – С. –118; Перша українська гімназія у Харкові за часів Центральної Ради і Гетьманату П. Скоропадського // Харкову – 350 років: історичні аспекти та погляд на сучасні проблеми. Матеріали наук.-практ. конф. / Уклад.: Е. Романова, Л. Хлєсткова. – Х., 2004. – Ч. . – С. –183; Прохоров А. Українські культурно-просвітницькі організації Харкова у національно-культурному відродженні на початку XX ст. // Харкову – 350 років: історичні аспекти та погляд на сучасні проблеми. – Х., 2004. – Ч. . – С. –29; Романовський В. Пам’яткознавча діяльність українського архітектурно-мистецького відділу Харківського літературно-художнього гуртка (1912–1918 рр.) // Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво: Зб. наук.-попул. ст. – Х., 2004. – Ч. . – С. –14; Лисенко І. Валківська енциклопедія. – Х.; К.; Нью-Йорк, 2000; Коломієць Т., Ярмиш О. Культура Харкова на зламі століть (кінець XІX – початок XX ст.). – Х., 2003. та ін. Ними обґрунтовані твердження про закономірність посилення українського національного відродження у регіоні.
Другий напрям вивчення проблеми визначають праці іноземних вчених, зокрема, Р. Шпорлюка, А. Каппелера, В. Серчика Шпорлюк Р. Імперія та нації: З історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусі. – К., 2000; Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Міжвідомчий зб. наук. пр. / АН України; Ін-т суспільних наук; Редкол.: Я. Ісаєвич (гол. ред.) та ін. – К., 1992. – Вип. . – С. –119; Коротка історія України. – Мюнхен, 1994; Серчик В. Дороги і бездоріжжя української політичної і громадської думки в XX ст. // Сучасність. – 1993. – № 4. – С. –67.. Вони позитивно оцінюють процеси розвитку народної освіти в Україні на національному ґрунті. Натомість російська дослідниця – І. Міхутіна у своїй книзі Михутина И. Украинский вопрос в России: конец XIX – начало XX века. – М., 2003. применшує здобутки українського просвітницького руху.
Таким чином, паралельно з українськими дослідниками чимало питань історії України висвітлили закордонні вчені. Стосовно даної теми їхній доробок виглядає скромнішим. Але показовим є те, що більшість висновків західних та вітчизняних науковців збігаються.
Отже, дослідженню просвітянського руху присвячено певну кількість робіт. Характерною є їхня диференціація як за концептуальними підходами і стилем написання, так і відношенням до тематики. На сьогодні найповніше вивченою є історія просвітянського руху до і після революційних подій 1917 року. Щодо діяльності “Просвіт” в окупаційний період, то на неї науковці звернули мало уваги. Спорадичним й недостатньо вагомим є також висвітлення функціонування Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка наприкінці XX – на початку XXІ століть, особливо у регіональному аспекті. Це і визначає актуальність теми дослідження.
Джерельною базою (другий підрозділ дослідження) є комплекс джерел: опубліковані документи, архівні матеріали, періодика і публіцистика, мемуарна література. Першу групу джерел складають опубліковані документи та матеріали з історії просвітницького руху, громадських інституцій Статут товариства імені Гр. Квітки-Основ’яненка у Харкові. – Х., 1912; Національні відносини в Україні у XX ст.: Зб. док. і матеріалів / НАН України; Ін-т національних відносин і політології; Упоряд. М. Панчук (кер.) та ін. – К., 1994; Второе Всеукраинское совещание по просвещению 17–25 августа 1920 г.: Протоколы пленарных заседаний, тезисы и резолюции. – Х., 1920; Україна в Другій світовій війні у документах: Зб. німецьких арх. матеріалів / Упорядк. і передм. В. Косика: У 3 т. – Л., 1997. – Т. ; Матеріали установчої конференції Товариства української мови імені Т. Шевченка (11–12 лютого 1989 р.). – К., 1989; “Просвіта”: історія та сучасність (1868–1998): Зб. матеріалів та док., присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка / Упоряд., ред. В. Германа. – К., 1998; Матеріали Перших Загальних Зборів ВМГО “Молода Просвіта”. – К., 2003..
До другої групи джерел відносяться неопубліковані архівні матеріали, які стосуються історії товариств “Просвіта”. Сюди входять як статути, протоколи з’їздів, плани діяльності, так і листування, звіти про виконану роботу і т. п. Вони знаходяться в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (ЦДІА України) – фонди: 336, 442, 1111, 2052, 2047; Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, м. Київ (ЦДАВОВ України) – фонди: 166, 2201, 2581, 2582, 3059, 3676; Центральному державному архіві громадських об’єднань України в м. Києві (ЦДАГО України) – фонди: 1, 8, 57; Державному архіві Київської області (ДАКО) – фонди: 1051, 1156, 1447; Державному архіві Харківської області (ДАХО) – фонди: 200, 488, 820, 969, 2982, 3187, 3326 та Поточному архіві Харківської обласної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка.
Третя група джерел значною мірою доповнює попередні дві. У газетах й журналах знаходимо інформацію як щодо роботи “Просвіт”, так і їхніх стосунків з іншими культурницькими, економічними організаціями, державними структурами. З-поміж численної періодики, використаної при написанні дисертації, необхідно виділити видання, які найчастіше друкували матеріали просвітянського життя: “Рада”, “Украинская жизнь” – у дореволюційні часи; “Нова Рада”, “Рідне слово”, “Просвітянин” – періоду національно-визвольних змагань; “Внешкольное образование”, “Вісті ВУЦВК УСРР” – за радянської влади; “Нова Україна” – під час Другої світової війни; “Ленінська зміна”, “Слобідський край”, “Журавлик”, “Слово Просвіти” та інші – в умовах