Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





політики “перебудови” у СРСР і незалежності України.

Серед публіцистичних видань важливе місце займають доробки І. Багряного, Д. Павличка, І. Ющука, П. Мовчана Багряний І. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе / Упоряд. О. Коновал. – К., 1996; Павличко Д. Українська національна ідея: Статті, виступи, інтерв’ю, документи. – К., 2004; Ющук І. Мова наша українська: Статті, виступи, роздуми. – К., 2003; Мовчан П. Твори: У 3 т. – К., 1999. – Т. ..

До четвертої групи джерел належать мемуари, що, незважаючи на певну долю суб’єктивізму, дають можливість заповнити окремі прогалини в історії. Це спогади учасників просвітянського руху або близьких до нього людей, зокрема, Х.Д. Алчевської, Г.М. Хоткевича, П. Волосенка, П. Плеваки, В. Дубровського, О. Соловей, В. Доленка, Ю. Шевельова, В. Сватенка, А. Гавриленка, Б. Боднарука Алчевская Х. Передуманное и пережитое: Дневники, письма, воспоминания. – М., 1912; Хоткевич Г. Спогади. Статті. Світлини / Упоряд.: А. Болабольченко, Г. Хоткевич. – К., 1994; Волосенко П. Харківські спомини. – Скрентон; Париж, 1953; Плевако П. Сім днів у Харкові весною 1917 року // Михайло Ветухів: Перший президент УВАН у США / Упорядк.: Л. Дражевська, Л. Лиман; Ред. А. Гумецька. – Нью-Йорк; К.; Л., 2004. – С. –322; Дубровський В. 2-й відділ БАМЛАГУ ГПУ – НКВД. – Нью-Йорк, 1965; Соловей О. Харків. Окупація // Березіль. – 1993. – № 1. – С. –118; Доленко В. В Харкові під німецькою окупацією // Семенко Ю. Пам’яті В.А. Доленка. – Мюнхен, 1975. – С. –54; Шевельов  Ю. Я – мене – мені… (і довкруги). Спогади: У т. – Х.; Нью-Йорк, 2001. – Т. ; Сватенко В. Без права на забуття і прощу // Провісник. Довженківський літ.-худ., наук.-попул. і громадсько-політ. альманах. – М.; Тернопіль, 2003. – № . – С. –74; Гавриленко А. Валківчани у спогадах, документах та інше. – Х., 2007; Боднарук Б. Осередками “Просвіти” в Україні: Враження українця-просвітянина з діаспори // “Просвіта”: історія та сучасність (1868–1998): Зб. матеріалів та док., присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. – К., 1998. – С. –393.. Особливе місце серед цих матеріалів займає “Автобіографія” Д.І. Багалія Багалій Д. Вибрані праці: У 6 т. – Х., 1999. – Т. 1: Автобіографія. Ювілейні матеріали. Бібліографія / Редкол.: В. Кравченко (гол. ред.) та ін..

В епістолярній спадщині окремі епізоди співпраці з просвітянськими організаціями відобразились у листах відомих діячів української культури: М. Заньковецької, М. Кропивницького, Д. Нитченка Бабанська Н. Листи Марії Заньковецької // Записки НТШ. – Л., 2003. – Т.CCXLV: Праці Театрознавчої комісії / Ред.: О. Купчинський, Р. Пилипчук. – С. –546; Кропивницький М. Твори: У 6 т. – К., 1960. – Т. ; Рибальченко Р. З епістолярної спадщини Дмитра Нитченка // Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво: Зб. наук.-попул. ст. – Х., 2003. – Ч. . – С. –65..

Проведений аналіз джерельної бази свідчить про те, що вона у своїй сукупності, при комплексному використанні, дозволяє достатньою мірою достовірно й детально розкрити функціонування просвітянських осередків даного регіону.

У другому розділі – “Товариства “Просвіта” на Харківщині у першій чверті XX століття: ґенеза, розвиток та історична доля” досліджено процес зародження просвітянського руху, діяльність товариств “Просвіта” в період Української національно-демократичної революції 1917–1920 років і “радянізацію” “Просвіт” та їхню історичну долю на початку 1920-х років у окремих підрозділах. У першому з них – з’ясовано підґрунтя й обставини виникнення просвітянського руху. Його коріння тісно переплетене з розвитком просвітництва на Слобожанщині. Заснування першого у підросійській Україні університету в Харкові (1804 рік) зосередило у цьому місті чимало інтелектуальних сил. Тому не дивно, що у 1905–1907 роках, в ході Першої Російської революції саме представники інтелігенції – Д.І. Багалій, М.Ф. Сумцов, Х.Д. Алчевська, М.Ф. Лободовський, М.Д. Пильчиков та інші здійснили спробу заснувати “Просвіту” у Харкові. З цією метою було підготовлено статут. Проте відсутність дозволу губернської влади на діяльність товариства на певний час призупинила розвиток просвітянства. Лише у березні 1912 року, з пом’якшенням внутрішньої політики царату, в Харкові вдалося організувати Українське імені Г. Квітки-Основ’яненка літературно-мистецько-етнографічне товариство. Характер його діяльності переконливо свідчить про те, що завдяки праці у літературній, науковій, архітектурній, мистецькій сферах багатьох особистостей, зокрема, К.М. Бич-Лубенського, Г.М. Хоткевича, С.І. Васильківського, С.П. Тимошенка, Я.Є. Довбищенка, ця громадська організація фактично виконувала функції, притаманні “Просвітам”. Важливо, що ще до революційних подій 1917 року у Харкові виникли два аналогічні просвітянські осередки – на Основі й на Холодній горі.

У другому підрозділі проаналізовано, як зміна державного ладу в Росії та початок Української національно-демократичної революції у 1917 році позитивно вплинули на процес поширення просвітянського руху. Починаючи з весни того ж року, в легальних умовах, за ініціативою громадян міст, містечок і сіл, розпочалося заснування українських товариств “Просвіта”. Представники різних професій змогли створити просвітянські осередки у всіх повітах, значних населених пунктах Харківщини без вказівок адміністративних органів. У самому Харкові юридичне оформлення Українського товариства “Просвіта” імені Г.Ф. Квітки-Основ’яненка відбулося в два етапи. Установчі збори пройшли 10 червня 1917 року за сприяння Харківської української губернської ради та активної участі М.Ф. Сумцова, Г.М. Хоткевича, В.О. Барвінського і Д.І. Багалія. Останнього вже 1 вересня того ж року обрано головою ради товариства, було створено п’ять комісій за напрямками роботи, чим і завершились організаційні заходи.

Діючи згідно постанов І Всеукраїнського з’їзду “Просвіт” (20–23 вересня 1917 року), просвітяни північно-східного регіону України 19 листопада того ж року на спеціальному з’їзді ухвалили статут новоствореної Слобожанської спілки “Просвіт”. Найгострішими питаннями розвитку української культури, відродження національної свідомості були – становлення україномовних шкіл, видання книжок, особливо підручників, проведення заходів національного характеру.

Одним з найбільших досягнень “Просвіт” Харківщини стало відкриття нових навчальних закладів, наприклад, Першої української гімназії імені Б. Грінченка у Харкові, Української гімназії імені Т. Шевченка у Барвінковому Ізюмського повіту. Заслугою просвітян є також розвиток аматорського театру, який давав простим людям можливість долучитися до надбань української та світової культури. Велике значення мали й публічні лекції, організовані “Просвітами”, адже вони часто компенсували брак знань пересічних громадян, навіть вчителів, у сфері українознавства. Не менш важливим фактором у роботі просвітянських осередків виявилася співпраця з іншими освітньо-культурницькими, адміністративними і кооперативними організаціями. Завдяки спільним зусиллям український національний рух зміг перейти у якісно нову стадію розвитку, зміцнюючи фундамент процесу державотворення. Основним же недоліком у роботі “Просвіт” залишалась нестача коштів для втілення задуманих проектів у життя.

У третьому підрозділі розкрито перетворення “Просвіт” більшовиками у підконтрольні державі товариства. Цей процес виявився складним і розтягнувся на роки. “Просвіти” відчули на собі тиск з боку влади практично одразу. Спочатку доводилося узгоджувати плани заходів з адміністративними інстанціями, витримувати перевірки, обшуки каральних органів.

Період з червня по грудень 1919 року – тимчасового перебування денікінців на Харківщині для українських національних товариств означав повернення у дореволюційні часи. В умовах позбавлення будь-якого державного фінансування українські школи підтримувалися “Просвітами” за допомогою Фонду національної освіти.

Кінець 1919 року – час остаточного встановлення більшовицької влади у Харкові та регіоні. Ряд наступних років принесли регламентацію просвітянської діяльності зі сторони держави. Це і т. зв. зразковий статут “Просвіти” 1920 року, численні циркулярні листи, накази, ревізії адміністративних органів різних рівнів. Згідно з новими основними документами – статутами, товариства мали, передусім, поширювати соціалістичну культуру, зміцнювати диктатуру пролетаріату і незаможного селянства. Так поставали “червоні Просвіти”. Ті ж, які не виконували цих вимог та не пройшли перереєстрацію, ліквідовувалися.

Стрімке зменшення числа просвітянських осередків упродовж 1922–1923 років завершилося повною їх ліквідацією у 1924 році. Навіть політика “коренізації”, що розпочалася 1923 року, не змогла позитивно вплинути на долю “Просвіт”, багато членів яких пізніше зазнали репресій, зокрема, Г.М. Хоткевич, Д.Н. Зюбан та ін.

У третьому розділі – “Товариства “Просвіта” на Харківщині в період німецької окупації (1941-1943 роки)” зроблено акцент на особливостях функціонування відроджених та новоутворених “Просвіт” за умов Другої світової війни. На Слобожанщині, яка через близькість до лінії фронту підпорядковувалась безпосередньо німецькому армійському командуванню і входила до військової зони, національносвідомі українські кола восени 1941 року вирішили поновити роботу товариств “Просвіта”. Пам’ятаючи про Голодомор, репресії, культурну уніфікацію 1930-х років, частина українців намагалася сприяти розвитку освітньої сфери бодай у межах, дозволених німецькою адміністрацією.

У Харкові ідею відновити “Просвіту” подала людина, що раніше співпрацювала з академіком Д.І. Багалієм, згодом була репресована, а за нових життєвих обставин увійшла до складу Громадського комітету – проф. В.В. Дубровський. Установчі збори Харківського українського товариства “Просвіта” пройшли 8 грудня 1941 року. З того часу розпочалася робота комісій і секцій, головною метою яких за умов голоду, холоду, усіх небезпек військового часу була організація соціальної та юридичної допомоги, налагодження функціонування освітньої системи, видавничої справи, кооперативних об’єднань, відродження духовної сфери.

Паралельно з центральною “Просвітою” виникли товариства в ряді інших районів Харкова і регіону. Головним у їхній діяльності стали різноманітні освітні, мистецькі, доброчинні заходи, що мали задовольнити культурні потреби людей. Одними з найактивніших виявилися Валківський, Мерефянський та Вільшанський осередки. Через невизначений чітко юридичний статус “Просвіт” на території військової зони їм вдалося досягнути вагоміших результатів, ніж аналогічним товариствам, зокрема, в рейхскомісаріаті “Україна”.

Серед осіб, які доклали великих зусиль до відновлення і діяльності “Просвіт” у скрутні та буремні роки світової війни, чи не найактивнішими були: В.А. Доленко, З.О. Сапіцька, О.І. Попов, Д.Ф. Соловей, Г.А. Гармаш, М.Ф. Васьківський, М.Т. Бунт-Лисенко та багато ін. Завдяки старанням просвітян робота газети “Нова Україна”, Харківського українського наукового товариства, Спілки української молоді, Союзу українок Слобожанщини спрямовувалася на відродження національної свідомості громадян. Це у свою чергу викликало негативну реакцію поліційних органів, які з осені 1942 року почали ліквідовувати “Просвіти” поза межами Харкова. Лише поразки нацистів на фронтах від радянських військ змусили їх призупинити подібні дії. Після повторної окупації міста нацистами відновлена у травні 1943 року просвітянська організація займалась переважно питаннями забезпечення продовольством своїх членів. У серпні того ж року німці остаточно втратили Харків. Для просвітян це стало фінальним рубежем їхньої діяльності у воєнні часи. Значна частина активістів у 1943 році виїхала на захід (В.А. Доленко, В.В. Дубровський, Ю.В. Шевельов, А. Гак, О.Д. Соловей та ін.). Переважна більшість тих, хто залишився (Т.Г. Хоткевич, М.І. Лобода, І.Г. Харченко та ін.), зазнали репресій, чимало загинуло у таборах.

У четвертому розділі – “Становлення і розвиток товариства “Просвіта” у другій половині 80-х років XX століття – на початку XXI століття” розглянуто відновлення просвітянського руху в умовах кризи радянської тоталітарної системи. Цей процес мав декілька стадій розвитку. Ключовим поштовхом для нього стали наслідки багаторічної русифікаторської політики комуністичного державного апарату щодо української культури та її носія – українського народу.

Одним з найдієвіших громадських об’єднань судилося стати Товариству української мови (ТУМ). Початки його історії сягають кінця 1986 року, коли при Спілці письменників України (СПУ) було створено Комісію зв’язків з навчальними закладами. Паралельно весною 1987 року при СПУ виникла ще одна організація – Клуб шанувальників української мови. У відродженні просвітянського руху в Україні важливу роль відіграв Львів. Завдяки активній громадській позиції його мешканців у червні 1988 року, всупереч протидії чиновників, вдалося створити Товариство рідної мови.

Тим часом у Харкові, другому за кількістю населення місті України, проблема захисту української мови постала особливо гостро, адже на той час сфера її застосування дуже звузилась. Незважаючи на складні обставини, національносвідомі представники харківської інтелігенції на одному із засідань культурно-мистецької організації “Спадщина” схвалили ініціативу створення місцевого осередку Товариства української мови. Перше зібрання майбутніх просвітян, у формі конференції, відбулося 8 грудня 1988 року в Харківському державному університеті імені О.М. Горького (ХДУ). Наступного місяця – 18 січня 1989 року, на установчих зборах, створено перший осередок – Товариство шанувальників української мови ХДУ, обговорено проект статуту. Після цього, 2 лютого того ж року вже у приміщенні Харківського автодорожнього інституту проведено установчу конференцію і засновано Товариство української мови Харківщини. Конституювання організації завершилося обранням її голови (проф. О.С. Юрченка) та ради Харківського ТУМ. Таким чином, захисники української культури даного регіону на час проведення республіканської установчої конференції ТУМ ім. Т. Шевченка (11–12 лютого 1989 року) були вже самостійно організовані. Створення ж товариства на загальноукраїнському рівні дало позитивний імпульс освітянам на місцях.

Обласна організація, зростаючи кількісно, поширювала свій вплив у регіоні. Вона складалася більше ніж з 50-ти первинних осередків і нараховувала понад 5 тис. членів. Далеко не скрізь заснування районних осередків ТУМ на Харківщині знаходило розуміння. Нерідко цей процес зустрічав протидію партапарату, окремих директорів шкіл. Члени товариства, не маючи можливості впливати на державну політику в сфері освіти і культури, вимушені були займатися й політичною діяльністю.

Зростання українського національного руху сприяло еволюції вузькопрофільного ТУМ в “Просвіту”. Відбувалося це впродовж осені 1990 року, коли на загальноукраїнському і місцевому рівнях пройшло затвердження нових статутів. Делегати конференції 24 листопада того ж року схвалили статут Харківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка. Очолив організацію проф. А.М. Кіндратенко. Зміна назви означала перш за все вихід на ширші межі діяльності, опікування питаннями усієї української культури. В 1991 році основним напрямком праці стала підтримка ідеї незалежності республіки шляхом участі у мітингах, радіо і телепередачах, поширенні відозв.

Наступним важливим кроком у подальшій роботі “Просвіти” була її чітка структуризація. Діяльність обласного товариства, районних об’єднань, первинних осередків проводиться згідно загальних планів і статутних документів за допомогою комісій та секцій (освітньої, мистецької, бібліотечної, видавничої, театральної й ін.). Серед найуспішніших проектів обласної “Просвіти” виявилися родинна школа “Берегиня”, газета “Журавлик”.

Окрім обласної організації, вдалося ефективно проявити себе й ряду районних і первинних “Просвіт”, таких, як: Краснокутська, Мерефянська, Дергачівська, Зміївська; осередкам: у Харківському автомобільно-шляховому технічному університеті, педуніверситеті імені Г.С. Сковороди, аграрному університеті імені В.В. Докучаєва. В числі людей, які доклали чимало зусиль для розвитку просвітянського руху на Харківщині, необхідно назвати: О.С. Юрченка, А.М. Кіндратенка, В.С. Калашника, К.Х. Балабуху, В.Я. Овод, Ю.І. Капустіну, В.О. Кібкала, В.П. Лисенка та ін.

Харківська “Молода Просвіта” була створена ще 5 жовтня 1996 року. Головною її метою є широка культурно-освітня робота у місті й регіоні, спрямована на формування національної свідомості у молодого покоління, зокрема, через фольклорний гурт “Брама”, “Лінгва-клуб”, аматорський театр “Прозріння”. Координація роботи просвітян на різних рівнях дозволила не тільки згуртувати національносвідомих громадян, а й спрямувати їхню діяльність на відродження українських традицій через освітні й культурницькі заходи, розвиток патріотичного виховання.

У висновках підсумовано і обґрунтовано узагальнені результати проведеного наукового дослідження, що відповідають поставленій меті та завданням роботи.

Різноплановий аналіз розвитку просвітянського руху на Харківщині дозволяє виокремити наступні характерні його особливості: по-перше, незважаючи на те, що у цьому краї просвітянські товариства юридично з’явилися пізніше, ніж в інших регіонах України й розвивалися у значно складніших політичних, етнокультурних умовах, вони, завдяки вже існуючим у дореволюційні часи просвітницьким організаціям, використали набутий попередниками досвід та примножили його.

По-друге, процес виникнення “Просвіт” Харківщини у 1917 році не керувався згори, а відбувався за сприяння громад міст, містечок і сіл, тобто починався знизу – від народу. Здійснюючи численні заходи в освітній, науковій та культурній сферах суспільного життя, просвітяни змогли досягти вирішення найактуальніших завдань.

По-третє, в умовах встановлення більшовицького режиму в Україні становище просвітян і ставлення до них влади суттєво змінюється, еволюціонувавши від стримано позитивного до вкрай негативного. Тільки після усвідомлення безперспективності цілковитого підпорядкування просвітянського руху, у тому числі через т. зв. “червоні Просвіти”, держава почала закривати товариства. Будучи ліквідованими в середині 1920-х років, “Просвіти” не встигли вичерпати усіх своїх можливостей, багато їх членів потрапили у жорна радянської репресивно-каральної системи.

По-четверте, цілком закономірним явищем стало відновлення просвітянських організацій під час Другої світової війни. За нацистської окупації у 1941–1943 роках на Харківщині “Просвіти” працювали легально або напівлегально в умовах прифронтової військової зони. Їх становище залишалося неоднозначним, оскільки основна мета товариств – згуртування навколо себе національносвідомих, активних людей, викликала негативну реакцію окупаційного режиму. Головна причина, через яку нацисти дозволили функціонувати просвітянським осередкам – це прагнення використати їх у своїй політиці. Поставши перед фактами непоодиноких відмов зі сторони просвітян у беззастережній співпраці, окупанти почали поступово ліквідовувати непокірні товариства. Лише окремим з них вдалося пропрацювати до літа 1943 року.

По-п’яте, трагічна доля просвітян під час Другої світової війни, подальші репресії радянської влади щодо них, набутий ними досвід не минули безслідно. Саме цим пояснюється те, що просвітянський рух на Харківщині відновився одним з перших в Україні ще у 1988 році, в умовах поглиблення кризових явищ комуністичного тоталітарного режиму. При заснуванні осередків Товариства української мови, а згодом “Просвіти” імені Т. Шевченка за основу бралися статути й структура товариств попередніх років. Серед нових форм роботи використовувалися виступи просвітян на радіо і телебаченні, налагодження співпраці з представниками української діаспори.

Спільним для історії “Просвіт” Харківщини в XX – на початку XXI століть є те, що їх діяльністю керували представники науково-педагогічної та художньої інтелігенції, що зумовило демократизм у роботі товариств. Відмінними, головним чином, є програмні завдання, застосування способів донесення інформації, захисту своїх прав. Головною заслугою “Просвіт” Харківщини є безпосередній значний внесок у поширення і розвиток загальноукраїнського просвітянського руху, як процесу національного відродження.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Чугуй Т.О. Товариства “Просвіта” в Наддніпрянській Україні у 1905–1924 рр.: ґенеза, розвиток та історична доля // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Зб. наук. пр. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна; НМЦ “СД”, 2004. – Вип. . – С. –184.

2. Чугуй Т.О. Просвітницький чинник у творчій діяльності Гната Хоткевича // Традиція і національно-культурний поступ: Зб. наук. пр. / Уклад.: П.Г. Черемський, О.Г. Романовський. – Х.: НТУ “ХПІ”, 2005. – С. –29.

3. Чугуй Т.О. До питання про час виникнення Харківської“Просвіти” // Записки НТШ. – Л.: НТШ, 2006. – Т.Праці Історично-філософської секції / Ред. О. Купчинський. – С. –642.

4. Чугуй Т.О. Товариства “Просвіта” на Харківщині в період німецької окупації (1941–1943 роки) // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2006. – №715. – Сер. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. – Вип. . – С. –93.

5. Чугуй Т.О. Харківська “Просвіта” – перші кроки на шляху відродження (кінець 80-х – початок 90-х рр. XX ст.) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Зб. наук. пр. – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. – Вип. . – С. –155.

6. Чугуй Т.О. “Просвіти” як феномен освітньо-культурницької діяльності // Історична пам’ять: Наук. зб. – Полтава: АСМІ, 2006. – Вип. . – С. –88.

7. Чугуй Т.О. Аматорський театр як одна із форм діяльності “Просвіт” Харківщини // Історична пам’ять: Наук. зб. – Полтава: АСМІ, 2006. – Вип. . – С. –115.

8. Чугуй Т.О. Діяльність товариств “Просвіта” на Харківщині в 1917–1918 рр. та роль Д.І. Багалія в цьому процесі // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – 2007. – №767. – Сер. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. – Вип. 9. – С. –28.

АНОТАЦІЯ

Чугуй Т.О. Товариства “Просвіта” на Харківщині в XX – на початку XXІ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 – історія України. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2007.

У роботі вперше здійснено комплексне дослідження виникнення та діяльності товариств “Просвіта” Харківщини впродовж XX – на початку XXI ст. в контексті розвитку українського національного руху. Визначено динаміку цих процесів, спільне й відмінне як між окремими товариствами одного історичного періоду, так і впродовж усього часу їх існування; ступінь взаємодії “Просвіт” між собою, з іншими громадськими організаціями, владними інституціями; еволюцію просвітянського руху в просторі та часі, продиктовану специфікою суспільно-політичного, соціально-культурного розвитку Слобожанщини.

Розкрито основні напрямки, форми і методи роботи просвітян на всіх етапах діяльності. Отримано нові дані про кількісний та якісний склад “Просвіт”, простежено поступальний характер розвитку просвітянського руху.

Проаналізовано місце і роль товариств у національному відродженні, їх значний внесок в поширення освіти та культури на українознавчій основі, державотворчих процесів шляхом лекційної, мистецької, видавничої діяльності, підготовки патріотично налаштованих кадрів, прямої або опосередкованої участі у виборюванні та розбудові незалежності України, утвердженні української мови як державної.

Ключові слова: товариства “Просвіта”, Харківщина, український національний рух, громадські організації, суспільно-політичний, соціально-культурний розвиток, національне відродження.

АННОТАЦИЯ

Чугуй Т.А. Товарищества “Просвита” на Харьковщине в XX – начале XXІ вв. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2007.

В работе диссертанта впервые осуществлено комплексное исследование процесса возникновения и функционирования товариществ “Просвита” на Харьковщине в XX – начале XXI вв., происходившего в контексте развития украинского национального движения.

Рассмотрено специфику создания просвещенческих организаций (начало XX в.), обусловленную накопившимся на протяжении XIX в. в сфере образования опытом деятельности видных представителей украинской педагогики, науки и искусства, общественно-политическим, социально-культурным развитием, естественным стремлением к сохранению национальной идентичности путем защиты родного языка и культуры.

Обозначено главную черту процесса основания “Просвит” Харьковщины в 1917–1918 гг., которая проявилась в том, что оно не инициировалось сверху – от административных или других органов, а осуществлялось снизу при содействии городских и сельских общин, то есть непосредственно от народа, благодаря усилиям активных его представителей.

Определено динамику распространения просвещенческого движения, общее и различное как между отдельными товариществами одного исторического периода, так и на протяжении всего времени их работы; степень взаимодействия “Просвит” между собой, с другими общественными организациями, институциями власти; эволюционные процессы просвещенчества в пространстве и времени, продиктованные спецификой развития Слобожанщины.

Исследовано влияние украинских национальных правительств на развертывание деятельности “Просвит” (1917–1919 гг.), дальнейшее давление формировавшегося тоталитарного советского режима на товарищества с целью использовать их опыт образовательной работы для выполнения собственных идеологических задач (начало 1920-х гг.), обстоятельства, в которых вынуждены были существовать возродившиеся просвещенческие товарищества во времена Второй мировой войны, в периоды нарастания кризисных явлений в СССР (вторая половина 80-х гг. XX в.) и становления независимости Украины после 1991 г.

Раскрыто главные направления, формы, методы деятельности “Просвит” на всех этапах развития. Получено новые данные о количественном и качественном составе товариществ, удалось проследить поступательный характер просвещенческого движения, влияние отдельных личностей на этот процесс.

Общим для истории “Просвит” разных периодов есть то, что их становлением и функционированием, на региональном уровне, руководили представители научно-педагогической и художественной интеллигенции, которая обусловила демократический характер деятельности организаций, отказ от явно радикальных действий, чрезмерной политизации. Также во все времена товарищества много внимания уделяли вопросам молодежной политики.

Отличительными, главным образом, были программные задачи, использование способов донесения информации, защиты собственных прав. Это объясняется разными историческими обстоятельствами, исходящими от требований времени.

Проанализировано место и роль “Просвит” в национальном возрождении украинского народа, их значительный вклад в распространение образования на родном языке, идеи его государственного статуса, независимости Украины путем лекционной, издательской, художественной работы, подготовки патриотических кадров. Все это происходило благодаря кропотливому труду, который сопровождался различными препятствиями и гонениями.

Диссертация формирует целостное представление о “Просвитах” Харьковщины, как ярком культурно-просветительском феномене, неотъемлемой составляющей украинского национального движения. Несмотря на многочисленные препятствия на пути развития, товарищества сумели достичь решения самых актуальных, определенных уставами, задач. Однако “Просвиты” не только в прошлом, но и в современных условиях не могут обеспечить полного исполнения огромного и сложного комплекса национального возрождения без соответствующих мероприятий государственных структур в данной сфере.

Ключевые слова: товарищества “Просвита”, Харьковщина, украинское национальное движение, общественные организации, общественно-политическое, социально-культурное развитие, национальное возрождение.

SUMMARY

Chuguy T.O. “Prosvita” societies in the Kharkiv region in the XXth at the beginning of the XXIth century. – Typescript.

The dissertation for Ph. D in History on speciality 07.00.01 – The history of Ukraine. – The V.N. Karazin National University of Kharkiv. – Kharkiv, 2007.

In the present paper for the first time a comprehensive investigation of the emerging and activity of “Prosvita” societies in the Kharkiv region during XX – at the beginning of the XXI century in the context of the development of the Ukrainian national movement has been made. The dynamics of these processes, common and different both for separate societies of the same historical period and during the whole period of their existence has been established.

The degree of the “Prosvitas” interaction between themselves and other public organizations, power institutions, the evolution of the “Prosvitas” movement in time and space due to specifics of society-political, society-cultural development of Slobozhanshina region has been found.

The main directions, forms and methods of “Prosvitas” work at all stages of the activity have been revealed. New data on the quantitative and qualitative composition of “Prosvitas” have been obtained. The step-by-step character of the “Prosvitas” movement development has been traced. The place and role of societies in the national renaissance, their significant contribution into education and culture spreading on the Ukrainian basis, state creative processes by lecture, art, publishing activity, training patriotic personnel, direct or indirect participation in fighting and construction of the Ukrainian independence, establishing of the Ukrainian language as a state one have been analyzed.

Key words: “Prosvita” societies, Kharkiv region, Ukrainian national movement, public organizations, society-political, society-cultural development, national renaissance.

Підписано до друку 07.04.2008. Формат 6084 1/16.

Обсяг 0,9 ум.-друк. арк. Друк ризограф.

Наклад 100 прим.

61077, Харків-77, пл. Свободи, 4,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна.

Видрукувано ФОП «Петрова І.В.».

61144, Харків-144, вул. Гв. Широнінців, 79-в, кВ. 137.

Свідоцтво про держ. реєстрацію

ВОО № 948011 від 03.01.03.


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄВОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ ОСВІТНЬОГО ТРЕНІНГУ - Автореферат - 27 Стр.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛІКУВАННЯ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ, ПОЄДНАНОЇ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ, У МЕШКАНЦІВ ГІРСЬКОЇ ЗОНИ ЗАКАРПАТТЯ - Автореферат - 26 Стр.
УКРАЇНСЬКИЙ ГЕТЬМАНАТ У ПРОТИСТОЯННІ ДЕРЖАВ ЄВРОПИ З ОСМАНСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ (1667 – 1699 рр.): МІЖНАРОДНЕ СТАНОВИЩЕ, ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА, ЗМІНА СЮЗЕРЕНІВ - Автореферат - 52 Стр.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ - Автореферат - 25 Стр.
ПСОРОПТОЗ ОВЕЦЬ (ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЗАХОДИ БОРОТЬБИ) - Автореферат - 28 Стр.
МОДУЛІ З ОБМЕЖЕННЯМИ НА КОЦЕНТРАЛІЗАТОРИ НАД УЗАГАЛЬНЕНО РОЗВ’ЯЗНИМИ ГРУПАМИ - Автореферат - 21 Стр.
ОПТИМІЗАЦІЯ УМОВ ПРАЦІ ДИСПЕТЧЕРІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ НА ОСНОВІ ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ЗА НОВОЮ ТЕХНОЛОГІЄЮ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ПЕРЕВЕЗЕНЬ - Автореферат - 28 Стр.