НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЧЕРТКОВА ЮЛІЯ ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 349.2

ПУБЛІЧНА ТА ПРИВАТНА ТЕНДЕНЦІЇ

В РОЗВИТКУ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2008

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі цивільного і трудового права Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Міністерства науки і освіти України.

Науковий керівник | доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович,

Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, завідувач кафедри цивільного і трудового права.

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, Інститут економіки і права Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри цивільного і трудового права;

кандидат юридичних наук Клемпарський Микола Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ України, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України.

Захист відбудеться 23 червня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 19 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Прилипко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трудове право виникло й розвивалось у результаті усвідомлення суспільством і людьми, які мали можливість особисто впливати на законодавчий процес, наявності публічного інтересу в захисті найманих працівників, які не могли протистояти волі роботодавців і погоджувалися на запропоновані їм несприятливі умови праці. Тож історія трудового права пов'язана з поступовим посиленням публічного впливу на трудові й пов'язані з ними відносини, що первинно мали суто приватний характер. Перебудова в Україні суспільства на соціалістичних засадах привела свого часу до панування публічних засад у регулюванні трудових відносин. Формування ринкових відносин в економіці й демократизація в політиці поставили вимогу оптимізації публічної і приватної тенденцій у розвитку трудового права. Але численні зміни до Кодексу законів про працю, внесені з часу задекларування державою переходу до ринкової економіки, прийняття низки спеціальних законів, що регламентують трудові й пов'язані з ними відносини, не забезпечили оптимізації публічних і приватних засад у трудовому праві. В одних випадках у трудовому законодавстві зберігається ознака надмірного публічного втручання у трудові відносини, що вимагає дерегулювання трудових відносин, в інших - не знаходить законодавчого визнання потреба в посиленні публічного втручання у трудові відносини з метою як захисту прав працівників, так і забезпечення суспільного інтересу.

Попри наявну необхідність відповідних змін у законодавстві про працю, комплексного дослідження проблеми співвідношення публічної і приватної тенденцій у розвитку трудового права України не здійснювалось. За таких умов тема даної дисертаційної роботи має бути визнана актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана з урахуванням плану науково-дослідницької роботи кафедри цивільного і трудового права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за темою „Тлумачення і застосування актів цивільного і трудового законодавства” (реєстраційний номер 0106 U 003209) і є її складовою частиною. Дослідження за змістом пов'язано з державною науковою програмою „Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на 2002 – 2006 роки” від 24.12.2001 р., № 1716.

Мета й завдання дослідження. Метою цієї дисертаційної роботи є опрацювання концепції співвідношення публічної та приватної тенденцій у розвитку сучасного трудового права України й обґрунтування на цій підставі рекомендацій по вдосконаленню законодавства про працю, маючи на увазі оптимізацію поєднання публічної і приватної засад, усунення не виправданого об'єктивними потребами втручання у відносини, що є предметом трудового права, зарегульованості трудових відносин і посилення необхідного впливу держави на відносини по використанню найманої праці. Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні наукові завдання:

- виявити зміст публічної і приватної тенденцій у розвитку трудового права;

- проаналізувати можливі правові форми, в яких мають проявлятися ці обидві тенденції;

- співпоставити положення чинного законодавства України з теоретичною моделлю, що відбиває оптимальне поєднання публічної і приватної засад у трудовому праві за сучасних соціально-економічних і політичних умов.

Об'єктом дослідження виступають трудові відносини як певне суспільне явище, що потребує регламентації з боку законодавства.

Предметом дослідження є положення законодавчих актів про працю та правовідносини, що виникають у результаті їх регулюючого впливу на відповідні суспільні відносини, в аспекті оптимального поєднання в таких актах і правовідносинах публічних та приватних засад.

Методи дослідження. У процесі роботи над дисертацією використовувались загальнонаукові і спеціальні методи.

Діалектичний метод наукового дослідження використовувався при з’ясуванні оптимального варіанту поєднання публічної та приватної тенденцій у розвитку трудового права України. Системний - для формулювання й обґрунтування пропозицій, щодо вдосконалення окремих норм законодавства про працю, оскільки треба було враховувати місце останніх у системі трудового права і їх системні зв'язки з іншими положеннями цього законодавства. Особливого значення набув історичний метод дослідження, оскільки сьогоднішнє співвідношення публічної та приватної тенденцій є результатом історичного розвитку трудового права, а сам цей процес, по суті, є процесом зміни такого співвідношення в змісті цієї галузі права. Для аналізу змісту положень актів трудового законодавства авторка оперувала формально-логічним методом. Метод соціального моделювання допоміг співставити положення чинного законодавства про працю і відповідні існуючі правовідносини з теоретичною моделлю, що створювалася дисертанткою в процесі дослідження. Цей метод був основним при формулюванні пропозицій по вдосконаленню актів законодавства про працю.

Теоретичне підгрунтя дисертаційного дослідження склали наукові праці таких фахівців у галузі трудового права України, як О.І. Процевський, В.І. Прокопенко, Р.І. Кондратьєв, А.Р. Мацюк, В.Г. Ротань, Л.І. Лазор, В.В. Лазор, Г.І. Чанишева, П.Д. Пилипенко, Н.М. Хуторян, М.І. Іншин, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко, Н.Б. Болотіна, І.В. Зуб, Б.С. Стичинський та інші, учених-трудовиків радянської доби М.Г. Александрова, Л.Я. Гінцбурга, Р.З. Лівшиця, М.В. Молодцова, О.С. Пашкова, А.Є. Пашерстника, В.М. Скобєлкіна, сучасних російських правників, які працюють у сфері трудового права, як-то О.В. Смирнов, С.О. Іванов, Є.Б. Хохлов, О.В. Кузьменко, В.М. Толкунова, а також науковців, представників теорії права та інших галузей юридичної науки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим науковим дослідженням проблеми публічної та приватної тенденцій в розвитку трудового права України. У ній формулюються й обґрунтовуються нижченаведені нові наукові положення.

Уперше:

- визначено зміст публічної та приватної тенденцій у розвитку трудового права. Публічна полягає в посиленні державного втручання у трудові правовідносини з метою забезпечення інтересів працівників як більш слабкої сторони цих відносин, а також з метою забезпечення суспільних інтересів. Приватна тенденція вимагає дерегулювання трудових відносин і надання їх сторонам більших можливостей регламентувати свої відносини трудовим договором;

- сформульовано положення про вирішальний характер публічної тенденції для розвитку трудового права і про зумовленість приватної тенденції зарегульованістю відносин, що становлять предмет трудового права, й появою прошарку найманих працівників, які мають високі доходи й сталий соціальний статус;

- зроблено висновок, що жорстке втручання держави у трудові відносини за радянської доби здійснювалося з метою забезпечення не тільки виконання трудовим правом виробничої (економічної) функції, а й досягнення соціальної однорідності робітничого класу та суспільства в цілому з метою гарантування панівного становища Комуністичної партії, що проявилось, зокрема, уже в Кодексі законів про працю 1918 р.;

- аргументується висновок, що, попри численні зміни й доповнення до законодавства України про працю, здійснені за роки незалежності України, відносини, які є предметом трудового права, залишаються зарегульованими при одночасній наявності потреби в посиленні державного втручання в трудові відносини з метою забезпечення як суспільних інтересів, так і інтересів працівників;

- обґрунтовано тезу про необхідність установлення заборони на використання цивільно-правових договорів при виконанні робіт фізичними особами, які не мають статусу підприємців, крім випадків укладення договорів на створення об'єктів інтелектуальної власності;

- наголошується на потребі в посиленні державного втручання у трудові відносини, учасниками яких є державні службовці, з метою забезпечення рівного доступу до державної служби, посилення контролю за діяльністю цієї категорії працівників, особливо державних службовців вищих категорій, і створення системи оцінки праці держслужбовців;

- підкреслюється важливість посилення державного нагляду у сфері праці, зокрема, про перехід органів з нагляду за дотриманням законодавства про працю, від формальних методів роботи до моніторингу в цій царині, що надавало б змогу виявляти незаконне використання праці дітей, а також запровадити нагляд і контроль за проявом у трудових правовідносинах так званих нових ризиків, що викликають психологічні стреси;

- доводиться необхідність виключення з Кодексу законів про працю більшості правових приписів, що стосуються нормування праці через нереальність його відновлення як завдання, поставленого в Концепції подальшого реформування заробітної плати в Україні, а також відсутність потреби у такому відновленні;

- детально обґрунтовується пропозиція стосовно відмови від викладеної в Концепції подальшого реформування заробітної плати в Україні ідеї впровадження погодинної оплати праці у сфері малого й середнього бізнесу;

- зроблено висновок про доцільність урегулювання відносин щодо оплати часу відпусток у зв'язку з навчанням працівників без відриву від виробництва за рахунок роботодавців не імперативними, а диспозитивними нормами, що дасть змогу сторонам трудового договору вирішувати відповідні питання шляхом домовленості;

- обґрунтовано висновок про потребу в значному послабленні імперативного регламентування порядку визначення розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає стягненню з працівників, відмови від застосування коефіцієнтів і скасування правил про перерахування до Державного бюджету частини коштів, які стягуються в певних випадках з працівників у зв'язку з притягненням їх до матеріальної відповідальності;

А також:

- наводяться додаткові аргументи щодо обґрунтування пропозиції про приведення судової практики у відповідність з ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю, що має застосовуватися переважно перед ст. 9 цього Кодексу, з одночасною законодавчою забороною на укладення трудових контрактів з низькооплачуваними категоріями працівників.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що одержані при виконанні даного дослідження наукові результати можуть бути використані при розробці (або доопрацюванні) нового Трудового кодексу України та здійсненні інших правотворчих заходів, зокрема, при (а) прийнятті рішень про скасування актів законодавства, що надають чинному законодавству про працю ознаки зарегульованості; (б) розробці постанов Пленуму Верховного Суду України щодо практики застосування судами законодавства про працю; (в) підготовці підручників та навчальних посібників із трудового права; (г) при викладанні курсу трудового права в юридичних навчальних закладах України. На цей час результати цього дисертаційного дослідження використовуються при викладанні трудового права в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського.

Апробація результатів дослідження. Робота виконана та обговорена на кафедрі цивільного і трудового права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Результати роботи над дисертацією доповідалися на щорічних наукових конференціях, що проводилися на юридичному факультеті Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь, 2005 – 2007 рр.), на міжнародній науково-практичній конференції "Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії" (м. Одеса, 3 вересня 2006 р.), міжнародній історико-правовій конференції "Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект" (с. Стерегуще, 13 – 17 вересня 2007 р.).

Публікації. Основні положення й висновки, сформульовані в дисертації викладено в 7 публікаціях: статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено Вищою атестаційною комісією України, та тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, 3-х розділів, що включають 7 підрозділів, а також висновків і списку використаних джерел (літературних і нормативних), що становлять 229 найменувань. Загальний обсяг дисертації - 204 сторінки, у тому числі 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації обґрунтовується актуальність теми, показується зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, темами, планами, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, вказується на методи, застосовані в процесі роботи над дисертацією, характеризується теоретична база, зазначаються найбільш важливі наукові результати, отримані в результаті цього дослідження.

Розділ 1. „Поняття і загальна характеристика публічної та приватної тенденцій в розвитку трудового права України" складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Поняття і зміст публічної та приватної тенденцій в розвитку трудового права" показується розвиток поглядів представників вітчизняної і зарубіжної наук на поняття публічного і приватного права. Для першого наближення до розкриття поставленого завдання достатньо розуміння публічного та приватного права, висловленого ще римським юристом Ульпіаном: "Публічне право має на увазі інтереси Римської держави в цілому, приватне право - інтереси окремого індивіда". Робиться висновок, що трудове право не можна відносити ні до публічного, ні до приватного права, оскільки ця галузь є комплексною. Виокремлення трудового права як галузі пов'язане не з особливостями методу правового регулювання суспільних відносин, що становлять її предмет, а з метою забезпечення охорони життя і здоров'я, прав та інтересів працівників, які виконують роботу під керівництвом роботодавця. Це не виключає специфічності методу регулювання окремих видів відносин, що входять до складу предмета даної галузі права, проте єдиного методу регламентування всіх цих відносин не існує. Спроби обмежити коло останніх з метою надання їм ознаки однорідності суперечать самій меті трудового права, що зіграла роль системоутворюючого чинника у виникненні трудового права. Уже в силу характеру трудового права як галузі, що складається з публічно-правової і приватноправової частин, у його розвитку виокремлюються публічна і приватна тенденції.

З моменту виникнення правовідносин щодо використання найманої праці вони мали суто приватний характер і регулювалися за допомогою приватноправових засобів, як і відносини стосовно найму речей чи підряду. З часів, коли суспільство й люди, які здійснювали законодавчу діяльність, усвідомили загальносуспільне значення проблеми охорони життя, здоров'я та інтересів найманих працівників, і розпочинається державне втручання в трудові й пов'язані з ними відносини, що тотожне зародженню трудового права. Таке втручання і є проявом публічної тенденції в регламентуванні зазначених відносин.

З плином часу стало виявлятися надмірне державне втручання в трудові відносини. Це особливо знайшло свій прояв у діяльності Радянської держави. Коли зарегульованість трудових відносин почала усвідомлюватися, стало актуальним вести мову про приватну тенденцію в розвитку трудового права. До речі, польські науковці позначають цю тенденцію як лібералізацію трудового права.

На цей час публічна тенденція в розвитку трудового права полягає в посиленні державного втручання у трудові й пов'язані з ними правовідносини з метою захисту інтересів найманих працівників, а також забезпечення загальносуспільних інтересів, не пов'язаних з усвідомленням суспільством значення такого захисту. Приватна ж тенденція становить собою дерегулювання трудових відносин і надає сторонам останніх можливості регулювати їх трудовим договором, у тому числі й у зв'язку з урегулюванням таких відносин диспозитивними нормами.

У підрозділі 1.2. "Публічна та приватна тенденції в історії розвитку трудового права" досліджується історичний процес розвитку цих 2-х тенденцій у трудовому праві. До революції 1917 р., здійсненої в Російський імперії, у європейських державах чітко простежувалася тенденція до поступового посилення їх публічного втручання у трудові і пов'язані з ними відносини: обмежувалися використання дитячої праці, тривалість робочого часу; запроваджувався державний нагляд за безпекою праці; поступово під захист з боку трудового права ставала все більша чисельність працівників і все ширше коло їх категорій. Були випадки, коли публічним втручанням у трудові і пов'язані з ними відносини можливості, які мали наймані працівники, обмежувались. Але це були лише епізоди, що не могли протистояти загальній тенденції, відповідно до якої публічне втручання у трудові й пов'язані з ними відносини здійснювалося на користь найманих працівників. Це стосується й відносин за участю профспілок, які на цей час в науці позначаються як відносини організаційно-управлінські або колективні трудові.

Революція 1917 р. призвела до створення в Росії трудового права нового, соціалістичного типу. Так стверджували вчені-фахівці в галузі трудового права у 20-ті роки ХХ ст. І це було правдою, бо цією революцією поступовість у розвитку публічного втручання у трудові відносини було порушена. Імперативними нормами Кодексу законів про працю 1918 р. було різко посилено публічне регулювання трудових відносин з метою захисту інтересів найманих працівників. Але ці норми реально не застосовувалися, що зазвичай виправдовується умовами громадянської війни. Зате реально діяли публічно-правові норми, що були включені до згаданого Кодексу й виконували виробничу (економічну) функцію й функцію забезпечення соціальної однорідності робітничого класу. Остання функція служила меті утримання влади в руках партії більшовиків.

Кодекс законів про працю 1922 р. дещо послабив публічне втручання в трудові правовідносини, що зумовлювалось економічними й політичними цілями партії більшовиків. Але це послаблення з кінця 20-х і впродовж 30-х років ХХ ст. було замінено різким посиленням публічної тенденції, що мала забезпечити досягнення економічних і політичних цілей. Апогею таке втручання в трудові відносини досягло в 1940 р. Ця ситуація була заморожена на довгі 15 років.

Починаючи із середини 50-х років ХХ ст. у вітчизняному трудовому праві спостерігається послаблення публічного втручання в трудові й пов'язані з ними відносини, спрямованого на досягнення економічних і політичних цілей, але публічне втручання у ці відносини з метою захисту інтересів працівників посилюється. У цей же час стає помітною і приватна тенденція в розвитку трудового права. Такий характер загального розвитку трудового права в Україні зберігався аж до розпаду Союзу РСР. Проте і в цей час були спроби посилити публічне втручання в трудові відносини в економічних і політичних цілях, що видно з постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС " Про подальше зміцнення трудової дисципліни і скорочення плинності кадрів у народному господарстві" від 13 грудня 1979 р.

Перехід України до ринкової економіки супроводжувався змінами в законодавстві про працю, якими послаблялося публічне втручання в трудові й пов'язані з ними відносини в економічних і політичних цілях. Але це не призвело до оптимального поєднання публічної і приватної тенденцій в розвитку трудового права.

Розділ 2. " Публічна тенденція в розвитку трудового права України" складається із 3-х підрозділів.

Підрозділ 2.1. "Розширення предмета трудового права як прояв публічної тенденції в розвитку трудового права" досліджує явище розширення царини дії трудового права як один з проявів публічної тенденції в його розвитку. У період соціалізму зі сфери дії трудового права були виключені трудові відносини колгоспників. Їх праця – це був суто радянський феномен. Колгоспників експлуатували в позаправових формах. Тому поширення трудового права на них стає складовою частиною тенденції щодо захисту працівників шляхом публічного втручання в трудові відносини цієї категорії трудящих. За радянських часів дуже обмежувалось використання праці в цивільно-правових формах. Фонд заробітної плати працівників несписочного складу на всіх підприємствах, в установах та організаціях затверджувався в надзвичайно обмежених розмірах. Відповідно обмежувалося й укладання цивільно-правових договорів на виконання робіт фізичними особами.

Економічна реформа другої половини 60-х років дещо розширила можливості використання праці фізичних осіб у цивільно-правових формах. Однак у суспільстві на той час існували чинники, що перешкоджали широкому використанню праці в зазначених формах. При переході України до ринкової економіки такі можливості стали майже необмеженими. Фактично залишився один чинник, який унеможливлює використання праці в цивільно-правових формах, - необхідність виконання працівником роботи з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. Проте роботодавець у багатьох випадках може без будь-яких негативних наслідків для себе дозволяти працівникові не додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку. Ще один варіант, який є в запасі в роботодавця: не підпорядковувати працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку формально, але вимагати такого підпорядкування де-факто.

Оскільки використання праці фізичних осіб у цивільно-правових формах набуло широких масштабів, у тому числі й на роботах, що потребують наявності завершеної й успішної професійної підготовки та спеціального допуску, в дисертації формулюється і обґрунтовується пропозиція заборонити застосування цивільно-правових форм для регулювання правовідносин щодо виконання робіт фізичними особами. Укладати цивільно-правові правочини на виконання ними робіт доцільно було б дозволити, лише якщо ці особи зареєстровані як підприємці, якщо у відповідних випадках, передбачених законом, вони отримали ліцензії на виконання певних робіт, а також при укладенні договорів на створення об'єктів інтелектуальної власності.

У підрозділі 2.2. "Посилення публічної тенденції в правовому регулюванні трудових відносин державних службовців" детально досліджуються трудові правовідносини державних службовців стосовно необхідності посилення втручання держави у ці відносини. Констатується, що прийняття Закону України "Про державну службу", інших законів та підзаконних актів, внесення відповідних змін до Кодексу законів про працю значно розширили можливості для захисту прав та інтересів державних службовців, посилили соціальний захист цієї категорії працівників. Проте суспільство належної віддачі не отримало. Звертається увага на парадокс, що полягає в забезпеченні високого рівня матеріального забезпечення широкого кола державних службовців при загальній бідності населення, у відзначенні їх високими державними нагородами в той час, як суспільство перебуває у стані дезорганізованості, що явно внеможливлює розвиток виробництва, сфери послуг і реальне зростання добробуту народу. У зв'язку з тим, що рівень соціального захисту державних службовців вищого рангу досяг досить високого рівня за відсутності належних результатів трудової діяльності цієї категорії працівників, пропонується передбачити можливість звільнення таких посадовців, починаючи від заступників керівників районних державних адміністрацій права, на розсуд тих посадових осіб, які мають повноваження призначати їх на посади і звільняти з роботи. Ця пропозиція обґрунтовується тим, що право на працю таких посадових осіб не може захищатися всупереч інтересам великої чисельності людей, які страждають унаслідок низького рівня їх професійної діяльності.

Посилення публічної тенденції в регулюванні трудових відносин державних службовців повинно стосуватися всіх головних питань правової регламентації трудових і пов'язаних з ними інших відносин. До таких належать перш за все питання добору державних службовців. Незважаючи на усталену думку про поширення корупції при прийнятті на роботу державних службовців трудове право не забезпечує прозорості в цих відносинах. Конкурсний відбір провадиться при прийнятті на роботу тільки державних службовців низьких (третьої-сьомої) категорій. Формування адміністративних судів, що здійснювалось упродовж 2007 р., показало на масовому рівні, відсутність і небажання використовувати демократичні механізми добору кандидатів на посади суддів. То нічого вести мову й про добір кандидатів на посади державних службовців високих (першої й другої) категорій в органах виконавчої влади. Ці високі посади розглядаються як "політична здобич". Це показало масове звільнення державних службовців після вступу на посаду Президента України у 2005 р. По суті, впровадження правових механізмів добору державних службовців треба розпочинати з нуля, але цьому явно перешкоджає брак політичної волі. У дисертації рекомендується підготувати і прийняти закон, в якому формулювались би розгорнені положення про порядок добору кандидатур на посади в органах виконавчої влади, на посади суддів, а також про порядок проведення конкурсів і надання їх результатам обов'язкового значення.

Особливе значення як напрямок посилення публічної тенденції в регламентуванні трудових відносин державних службовців має контроль за трудовою діяльністю останніх. Підкреслюється, що в доктрині трудового права ця проблема взагалі ігнорується. За радянської доби контроль за державним апаратом був партійною функцією. Тож наука трудового права не могла посягати на прерогативи правлячої партії. Зараз же партійного контролю не стало, а на заміну йому ще не придумано нічого. Але ж безконтрольність може згубити навіть і святого. А вона як раз і є основною причиною дезорганізації суспільства. Існує нагальна потреба у спеціальному законі, який закріплював би заходи по забезпеченню контролю за діяльністю державних службовців. У ньому слід відобразити особливості контролю за діяльністю державних службовців, починаючи від Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра України, а також визначити види інформації, яка отримана в процесі контролю і яка підлягає оприлюдненню чи є конфіденціальною чи таємною. Без прийняття такого закону деградація державного апарату і трудової діяльності державних службовців продовжуватиметься, а державу очікує занепад.

Наступним каналом посилення публічної тенденції в регулюванні праці державних службовців є впровадження правових механізмів оцінки трудової діяльності останніх. Вважається, що вкрай необхідно прийняти також спеціальний закон, бо врешті-решт прийшов час хоч трохи призупинити урочистості з приводу нагородження вищими державними нагородами людей, які мають нести відповідальність за дезорганізацію суспільства.

У підрозділі 2.3. "Посилення нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю як прояв публічної тенденції в розвитку трудового права" показується, що нагляд і контроль за своєю сутністю є способами публічного втручання держави в трудові відносини. Відносини з нагляду й контролю за цільовим критерієм нерозривно пов'язані з трудовими та іншими правовідносинами, що становлять предмет трудового права. Детально обґрунтовується належність відносин щодо нагляду й контролю до предмету трудового права, бо інакше визначення в науці предмета трудового права приходитиме в суперечність не тільки з основною метою трудового права, а й зі змістом Кодексу законів про працю, з діяльністю й актами Міжнародної організації праці.

У роботі констатується, що система нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю не забезпечує реалізацію цього законодавства, і в тому числі міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною. Ось чому пропонується розширити предмет нагляду й контролю, вивести його за межі трудових відносин й покласти на відповідні органи обов'язок виявляти факти незаконного використання праці, в тому числі дітей. А це потребує і запровадження нових заходів наглядової та контрольної діяльності, зокрема, застосування соціологічних методів дослідження незаконного використання праці.

Розділ 3. "Приватна тенденція в розвитку трудового права" складається із 2-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Підвищення ролі трудового договору як прояв приватної тенденції" викладаються результати дослідження правозастосовчих і правотворчих аспектів проблеми посилення ролі трудового договору. Наголошується на тому, що питання про межі вільного волевиявлення сторін трудового договору при його укладенні не може вирішуватись однаково щодо всіх категорій працівників. Положення ст. 9 КЗпП про недопущення погіршення становища працівників порівняно і з законодавством про працю пропонується залишити чинним стосовно тих працівників, зарплата яких відповідно до укладеного трудового договору не перевищує 10-ти мінімальних розмірів заробітної плати. Що стосується працівників, зарплата яких більше ніж в 10 разів перевищує мінімальну, доцільно було б допустити будь-яке погіршення їх становища порівняно із законодавством про працю, якщо при цьому забезпечується охорона праці у вузькому розумінні цих слів і не зачіпається честь і гідність цих працівників.

Стосовно осіб, з якими передбачається укладення трудових договорів у формі контракту, вирішення потребує насамперед правозастосовча проблема. Треба, щоб Верховний Суд шляхом роз'яснення чи у зв'язку з вирішенням якоїсь конкретної справи чітко визнав, що у ст. 9 КЗпП сформульовано загальне правило, переважному застосуванню перед яким підлягає спеціальне правило ч. 3 ст. 21 цього Кодексу, згідно з якою у трудовому контракті сторони можуть встановлювати взаємні права й обов'язки, а також відповідальність, що означає можливість погіршення становища працівника порівняно із законодавством про працю.

Якщо Верховний Суд України сформулює таке правоположення, то потрібно буде терміново вирішити правотворчу проблему й виключити із законів норму про можливість укладення контрактів з тими категоріями працівників, які отримують заробітну плату на рівні, близькому до мінімальної (йдеться про відповідних працівників товарних бірж, педагогічних працівників, найманих працівників колективних сільськогосподарських підприємств, споживчих товариств та ін.).

У підрозділі 3.2. " Дерегулювання трудових відносин як прояв приватної тенденції в розвитку трудового права" аналізуються норми чинного законодавства України про працю, в яких найбільшою мірою виявляється невиправдана зарегульованість трудових відносин. Звертається особлива увага на те, що такі положення законодавства про працю частково зберігаються з тієї причини, що вони існували в період соціалізму, створювали для працівників певні сприятливі умови, а скасування їх є досить проблематичним. Ця проблематичність обумовлена небажанням політичних сил приймати законодавчі рішення, якими скасовуються права працівників, обмежуються їх зміст чи обсяг. Інший чинник – це конституційна заборона звужувати зміст чи обсяг існуючих прав і свобод (ч. 3 ст. 22 Конституції України), поєднана із забороною вносити до Основного Закону країни зміни, якими скасовуються або обмежуються права та свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 157 Конституції України). За таких умов скасування деяких прав працівників, що йдуть всупереч приватній тенденції в розвитку трудового права України, можливе тільки за умови, що характер цього права дозволяє заміну особи, яка несе обов'язок, кореспондуючий цьому праву, тобто заміну роботодавця на державу. Але ж до таких належать лише права майнові, а держава не має фінансових ресурсів, щоб стати на заміну роботодавців у відповідних випадках на місце роботодавця (це стосується, зокрема обов'язку роботодавців оплачувати час навчальних відпусток працівників і надавати їм інші пільги майнового характеру).

У багатьох випадках усуненню зарегульованості трудових відносин перешкоджає брак теоретичних передумов для законодавчого вирішення відповідних питань або недоліками законодавства. Відсутністю таких передумов пояснюється зарегульованість відносин щодо матеріальної відповідальності в частині визначення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню працівником. Специфічні риси соціалістичної економіки зумовили необхідність застосування коефіцієнтів при визначенні розміру прямої дійсної шкоди. Ці правила збереглися в Україні, хоча нинішня економіка втратила ту рису економіки соціалістичної, що полягала в загальному товарному дефіциті. Більше того, вже за часів розбудови ринкової економіки було прийнято Закон України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням) недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", який передбачає застосування коефіцієнтів при визначенні розміру шкоди і навіть приписує використовувати їх при простроченні подання звіту про використання отриманої під звіт іноземної валюти. При цьому частина коштів, що стягується з працівників, має бути перерахована до Державного бюджету. У такий спосіб матеріальна відповідальність працівника перед роботодавцем певною мірою перетворюється на відповідальність публічно-правову, що втратила будь-який сенс і є проявом нічим не виправданого жорсткого підходу держави до працівників. Уже роботодавці стали захищати працівників від держави, прикриваючи факти появи підстав до притягнення тих до матеріальної відповідальності за умови відшкодування ними завданої шкоди в одинарному розмірі.

Інститут нормування праці зберіг в Україні основний зміст, який був за часів соціалізму, хоча економічні умови різко змінились. Як вбачається, більшість положень про нормування праці з Кодексу законів про працю слід виключити. Положення Концепції подальшого реформування заробітної плати в Україні про відновлення нормування праці в дисертації оцінюється як повністю відірване від реальності.

Інститут заробітної плати зазнав значного посилення приватних засад. Це оцінюється в роботі цілком позитивно. Але у згаданій Концепції передбачається публічне втручання в трудові відносини шляхом запровадження погодинної оплати праці перш за все в середньому й малому бізнесі, що на найближчу перспективу є нереальним.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження дало змогу вирішити наукове завдання, яке полягає у створенні концепції оптимізації публічної та приватної тенденцій в розвитку трудового права України на сучасному етапі та у формулюванні пропозицій щодо посилення публічного втручання у відносини, що є предметом трудового права, там, де це диктується об'єктивними потребами, та послаблення цього втручання в інших випадках. Зокрема у дисертації сформульовані наступні висновки та пропозиції, щодо вдосконалення законодавства України про працю..

Публічна тенденція в розвитку трудового права - це посилення державного втручання в трудові й пов'язані з ними відносини, приватна - послаблення такого втручання. Закономірною є публічна тенденція, оскільки виникнення й розвиток трудового права знайшли свій прояв у відході від цивільно-правового методу регулювання трудових відносин і поступовому посиленні публічного втручання в трудові і пов'язані з ними інші правовідносини з метою захисту життя і здоров'я, прав та інтересів найманих працівників. Ось чому інститут матеріальної відповідальності працівників за заподіяну роботодавцеві шкоду позначається в Кодексі законів про працю як гарантії для них при покладенні на них матеріальної відповідальності. Приватна тенденція в розвитку трудового права виникає у зв'язку з тим, що на певних етапах розвитку країни було допущено надмірне державне втручання у відносини, які є предметом трудового права. Для країн, які не мають соціалістичного досвіду, приватна тенденція пов'язана з окремими випадками, коли було допущено таке надмірне втручання в трудові відносини, що потребує відповідного дерегулювання останніх і скасування обмежень права сторін трудового договору за взаємною домовленістю регламентувати свої відносини. За часів соціалізму трудове право стало виконувати виробничу функцію, а то навіть і функцію контролю за соціальними процесами, чим і пояснюється сильна приватна тенденція, що характерна для розвитку постсоціалістичного трудового права.

Основними проявами публічної тенденції в розвитку сучасного трудового права України є розширення сфери відносин, які є предметом цієї галузі права, посилення публічного втручання в трудові відносини державних службовців і підвищення ролі нагляду й контролю за дотриманням законодавства про працю. Необхідність розширення кола відносин, що регулюються трудовим правом, виникла у зв'язку з тим, що традиційно критерієм розмежування предмета трудового і предмета цивільного права служило підпорядкування працівника внутрішньому трудовому розпорядку. Однак цей критерій не є об'єктивним, бо питання його підпорядкування такому розпорядку роботодавця значною мірою може бути вирішено сторонами внутрішнього трудового розпорядку за волею сторін. У добу соціалізму існували чинники, що стримували використання праці фізичних осіб у цивільно-правових формах. В умовах формування ринку й демократії таких чинників не стало, що призвело до широкого застосування цивільно-правових форм, до ущемлення прав та інтересів працівників. Трудові відносини державних службовців виявилися недостатньо врегульованими з тієї причини, що діяльність органів Комуністичної партії щодо добору кадрів, ведення номенклатури та контролю за державним апаратом після усунення цієї партії від керівництва суспільством нічим не була замінена, що привело до деградації державного апарату й дезорганізації суспільства. Існує нагальна потреба і в посиленні нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю.

Приватна тенденція в розвитку сучасного трудового права виявляється в посиленні ролі трудового договору й дерегулюванні трудових відносин. У дисертації обґрунтовується потреба у скасуванні обмежень на врегулювання сторонами трудового договору своїх відносин за взаємною згодою у всіх випадках, коли заробітна плата працівника більше, ніж у 10 разів перевищує мінімальну. Заборону погіршувати становище таких працівників слід залишити тільки в частині, що стосується їх життя і здоров'я, честі й гідності. Дерегулювання трудових відносин є необхідним стосовно більшості інститутів трудового права: трудового договору, робочого часу, часу відпочинку, заробітної плати, гарантій і компенсацій тощо. Особливо гострою є потреба у припиненні використовувати деякі норми інституту матеріальної відповідальності як засобу публічно-правової відповідальності працівників за недостачу, псування чи пошкодження матеріальних цінностей, які є власністю роботодавця.

СПИСОК ПРАЦЬ,

ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Черткова Ю.В. Соціальна держава та рівний доступ до державної служби в Україні // Право, держава, духовність: Шляхи розвитку та взаємодії: Тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. Одеськ. нац. юрид. акад. (м. Одеса, 3 вер. 2006 р.) / Відп. ред. Ю.М. Оборотов, Г.І. Чанишева. – О.: Фенікс, 2006. – С. 248 – 250.

2. Черткова Ю.В. Публічні і приватні складові в трудових правовідносинах державних службовців // Вчені зап. Таврійськ. нац. ун-ту ім. В.І. Вернадського. – 2006. – Серія: Юрид. науки. – Т. 19 (58). – № 3. – С. 270 – 276.

3. Черткова Ю.В. Публічна і приватна тенденції у розвитку трудового права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. Вип. 30. – О.: Юрид. літ., 2007. – С. 108 – 115.

4. Черткова Ю.В. Відносини з приводу нагляду у сфері праці як предмет трудового права // Держава і право: Зб. наук. пр. – Вип. 37. – К.: ІДП НАН України, 2007. – С. 433 – 439.

5. Черткова Ю.В. Актуальні питання дерегулювання відносин щодо матеріальної відповідальності працівників // Вчені зап. Таврійськ. нац. ун-ту ім. В.І. Вернадського. – 2007. – Серія: Юрид. науки. – Т. 20(60). – № 2. – С. 151 – 156.

6. Черткова Ю.В. Правове регулювання трудових відносин державних службовців як засіб протидії злочинності // Проблеми протидії злочинності: історико-правовий аспект: Тези доп. ХVІІІ міжнар. істор.-прав.