ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

імені ІВАНА КОЖЕДУБА

ДЕМЕНКО Андрій Миколайович

УДК 14:341.96

ФЕНОМЕН ТЕРОРИЗМУ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОЇ ДИНАМІКИ

(соціально-філософський аналіз)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кальницький Едуард Анатолійович,

Харківський університет Повітряних Сил

імені Івана Кожедуба,

доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Мандрагеля Володимир Андрійович,

Київський міжнародний університет, завідувач кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики;

кандидат філософських наук, доцент

Бардін Олександр Миколайович,

Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”, завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться “22” травня 2008 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за адресою: 61023, м. Харків, вул. Сумська, 77/79.

Автореферат розісланий “19” квітня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Є.М. Мануйлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Початок третього тисячоліття позначився сплеском тероризму в багатьох країнах. Загострення боротьби за сфери впливу між різними соціальними силами, політичними ідеологіями, блоками, союзами, міжнародними організаціями, зокрема етнічного й конфесійного характеру, часте застосування суб’єктами суспільного життя терористичних методів боротьби стало однією з головних проблем, що заважають стійкому розвиткові соціуму. З’явилися нові джерела тероризму, змінився його характер. Методи та практика сучасного тероризму характеризуються грубою зневагою до законів і моралі, перешкоджають міжнародній співпраці, призводять до підриву демократичних основ будь-якої держави.

Отже, актуальність дослідження феномена тероризму в умовах глобалізаційної динаміки можна конкретизувати в таких положеннях.

По-перше, існує нагальна потреба виявлення особливостей детермінації теророгенних процесів в умовах розбудови інформаційного суспільства, що дозволить як прогнозувати можливу тактику та стратегію терористичної боротьби, так і запропонувати ефективну модель протидії тероризму.

По-друге, у зв’язку із мутацією терористичних загроз, а саме виникненням нових видів терористичних дій, переформовуванням бойових загонів екстремістських (у тому числі й терористичних) формувань тощо, необхідно визначити сутнісні ознаки домінантних за умов глобалізаційної динаміки форм тероризму.

По-третє, оскільки сучасні революційні зрушення у стратегії і тактиці збройної боротьби привертають значну увагу лідерів терористичних організацій, негайного з’ясування потребують особливості терористичної боротьби в умовах глобалізаційних процесів та визначення напрямків діяльності щодо протидії тероризму на міжнародному, регіональному та державному рівнях.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов’язане з науково-дослідними роботами (НДР) “Тероризм” і “Політичний тероризм”, що проводилися та проводяться кафедрою філософії Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба за завданням Міністерства оборони України. Отримані результати знайшли відображення у проміжних і заключних звітах про НДР.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Тероризму як актуальній проблемі сьогодення приділили велику увагу Ю. Авдєєв, В. Вітюк, О. Дмітрієв, С. Ефіров, К. Жарінов, В. Журавель, В. Загладін, О. Здравомислов, І. Ільїнський, Е. Кальницький, С. Кара-Мурза, В. Ліпкан, Є. Ляхов, Л. Моджорян, Г. Овчинников, Є. Паїн, О. Панарін, Б. Путілін, К. Салімов, Є. Степанов, О. Соловйов, М. Требін, О. Уткін, В. Шевченко, В. Шестаков та ін. Цими дослідниками здійснено аналіз тероризму як соціально-політичного явища, розглянуто причинно-наслідкові зв’язки тероризму з розвитком суспільних відносин, його залежність від соціально-політичної і економічної обстановки; зосереджено увагу на проблемах сутності та змісту тероризму, його місця й ролі в сучасному соціумі.

Із соціально-філософських позицій розглядають тероризм О. Бардін, К. Гаджієв, Е. Кальницький, О. Колобов, В. Мандрагеля, В. Никітаєв, В. Розін, які акцентують увагу на онтологічних, гносеологічних, аксіологічних аспектах проблеми тероризму, надають оцінку соціальній обумовленості феномена з філософської точки зору.

Праці Д. Араса, М. Афанасьєва, О. Будницького, О. Веселіцького, О. Грачова, О. Герасимова, І. Іванова, С. Ілларіонова, М. Іорданова, І. Коваленко, Є. Кожушка, О. Козлова, В. Коломійцева, Я. Кондратьєва, Н. Кормушкіної, У. Латипова, Р. Оганяна, Д. Ольшанського, Е. Соловйова та інших присвячені аналізові основних форм сучасного тероризму та процесу трансформації терористичної боротьби, дослідженню мотивів дій терористів, а також світоглядного, соціального, психологічного коріння тероризму.

На кримінально-правовому рівні аспекти терористичної діяльності досліджують В. Антипенко, Ю. Антонян, С. Допілка, В. Ємельянов, В. Єрмаков, О. Зубова, І. Комарова, М. Краснов, В. Крутов, В. Ліпкан, В. Лопатін, В. Лунєєв, Б. Мартиненко, Г. Морозов, С. Мохончук, М. Назаркін, Д. Никифорчук, Є. Побегайло, М. Руденко, І. Трунов, В. Устинов, О. Хлобустов та ін., які розглядають міжнародно-правові та кримінологічні проблеми боротьби з тероризмом. Вищезгаданими вченими запропоновано спектр практичних заходів, які необхідно вжити для профілактики й запобігання екстремістським і терористичним діям суб’єктів суспільного життя.

Особливу групу складають праці, присвячені питанням безпеки України: І. Бінька, В. Горбуліна, О. Данильяна, О. Дзьобаня, В. Косевцова, Г. Костенка, П. Крутя, М. Панова, О. Панфілова, А. Смелянцева, В. Смолянюка та ін. Ці дослідники концентрують увагу на динаміці розвитку тероризму, чинниках політичної напруженості, геополітичних аспектах національної безпеки України.

Глибокий аналіз причин виникнення та зростання сучасного тероризму здійснено деякими закордонними вченими, а саме Дж. Александером, У. Беком, П. Вілкінсоном, Е. Гідденсом, Л. Девісом, Г. Денікером, Б. Дженкінсом, В. Діні, Ж. Діспо, Ч. Добсоном, Дж. Дугардом, М. Зануну, Д. Карлтоном, К. Кацманом, Р. Клайном, Р. Клаттербаком, М. Креншоу, Н. Кресселєм, Б. Крозьє, Р. Купперманом, У. Лакьором, Н. Лівінгстоном, Д. Лонгом, Х. Людвігом, М. Макклінтоком, Л. Манконі, Б. Некосом, Р. Пейном, Р. Перлом, А. Політі, Дж. Поустом, В. Пранканом, Д. Ронфельдтом, Б. Сейбу, Д. Снідером, М. Тамкосом, Р. Трентом, І. Фетчером, Е. Фінком, М. Функе, Б. Хоффманом, А. Шмідтом та ін. Ці вчені фокусують увагу на концептуалізації ролі держави у виникненні та здійсненні сучасного тероризму, впливі політико-економічних процесів на зміст і спрямованість терористичної діяльності. Специфікою даних робіт є концентрація уваги на проблемі тероризму в період розвитку індустріального й постіндустріального суспільства. На початку XXI століття (особливо після подій 11 вересня 2001р.) деякі закордонні вчені, а саме Й. Боданські, Т. Гарр, Б. Грекхем, Р. Жаккар, А. Іаффе, Р. Каган, А. Кронін, Б. Нетаньяху, Дж. Пост, Д. Пріст, Д. Смок, Р. Хатчингс, Н. Хомскі, Х. Хоффмайстер та інші, звернулися до проблеми етнорелігійного тероризму.

Останнім часом підвищився інтерес до подій, пов’язаних із тероризмом, у засобах масової інформації, зокрема в Інтернеті. Автори деяких сайтів організовують Інтернет-дискусії, експрес-дослідження, опитування тощо стосовно даної проблеми. Науковий інтерес представляють матеріали сайту Всесвітнього антикримінального й антитерористичного форуму – www.waaf.ru.

Виходячи з вищевказаного, можна констатувати, що проблема з’ясування феномена тероризму, незважаючи на достатню наукову розробку, викликає неоднозначні, а підчас і суперечливі уявлення. Слід також зазначити, що об’єктом більшості досліджень є лише окремі аспекти проблеми детермінації тероризму без урахування множинності та взаємозв’язку причин, що провокують сучасний тероризм. Взагалі, проблема дослідження тероризму в Україні останніми роками (2005-2008 рр.) здійснювалася в царині політології (В. Вакулич, В. Вознюк, А. Давуд, О. Коломієць, О. Половко, О. Свентицька та ін.), юридичних наук (В. Кубальський, Л. Новікова, І. Смазнова та ін.), наук з державного управління (В. Ляшенко, Г. Фердман та ін.). Проте філософському зрізу проблеми приділено недостатню увагу, особливо з урахуванням змін, що відбуваються в сучасному світі. Таким чином, соціально-філософська потреба й недостатня наукова розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження.

Об’єкт дослідження – тероризм як суспільне явище.

Предмет дослідження – домінантні форми тероризму в умовах глобалізаційної динаміки.

Мета і завдання дослідження. З огляду на ступінь розробленості проблеми, а також її багатомірність, мета дослідження полягає в тому, щоб на основі соціально-філософського аналізу феномена тероризму в умовах глобалізаційної динаміки визначити особливості детермінації, провідні тенденції та домінантні форми існування даного явища, зміст та основні складові багаторівневої системи протидії тероризму.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:

-

-

-

-

-

-

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи соціально-філософського дослідження – генетичний, онтологічний, аксіологічний, соціологічний, системний, структурно-функціональний, конкретно-історичний, змістовний; принципи об’єктивності, детермінізму, протиріччя, всебічності, єдності об’єктивного й суб’єктивного, історичного й логічного; принципи герменевтики й синергетики.

Методичний інструментарій дослідження базується на загальнонаукових методах пізнання – порівнянні, аналізі й синтезі, індукції і дедукції, систематизації та узагальненні; на контент-аналізі матеріалів періодичних видань.

Теоретичну основу дослідження становлять роботи вітчизняних (В. Антипенко, В. Андрущенко, О. Бардін, Л. Губерський, О. Данильян, О. Дзьобань, В. Ємельянов, Е. Кальницький, А. Комаров, В. Крутов, В. Ліпкан, В. Мандрагеля, М. Михальченко, М. Требін та ін.) і закордонних (Й. Боданські, Б. Дженкінс, У. Лакьор, Дж. Пост, П. Уілкінсон, В. Устінов, Х. Хофмайстер, А. Шмідт та ін.) дослідників, які здійснювали аналіз феномена тероризму в історії розвитку суспільства, розглядали проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності соціуму.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу феномена тероризму в умовах глобалізаційної динаміки. На підставі цього аналізу визначено сутність даного соціального феномена, виявлено провідні тенденції, які його характеризують в умовах глобалізаційної динаміки; запропоновано концептуальні засади системи антитерористичної боротьби.

В межах дисертації висунуто й обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну.

1. Запроваджено розуміння тероризму як еманації Зла в буття людства, спроби перетворення деструктивної ілюзії на дійсність завдяки суспільно небезпечній діяльності, яка полягає у цілеспрямованому застосуванні насильства і спрямована на одержання, утримання та захист влади або тиск на владні структури з метою прийняття (неприйняття) останніми бажаних для терористів рішень.

2. На підставі порівняльного аналізу з іншими формами насильства сформульовано сукупність ознак, які утворюють та виражають сутність тероризму: використання деструктивної сили з метою створення умов для захоплення влади та перебудови суспільства; застосування насильства, що викликає стан жаху, страху та глибокого занепокоєння як окремих людей, так і людства в цілому; відсутність (у більшості випадків) прямого зв’язку між жертвою та метою терористичної діяльності; міжцивілізаційний характер терористичних актів; підтримка терористичних угруповань з боку окремих фінансових та державних інститутів тощо.

3. Доведено, що домінантними формами тероризму в умовах трансформації сучасного соціуму є етнонаціональна та релігійна; запропоновано вважати релігійним тероризмом таку суспільно небезпечну діяльність, яка стимулюється мотивами забезпечення тріумфу власної релігії та реалізації релігійних ідей за рахунок придушення або навіть знищення інших релігійних груп.

4. Розвинуто уявлення про міжнародний тероризм як організацію та здійснення насильницьких актів будь-якого роду проти населення, представників окремих соціальних верств та державної влади інших країн з метою одержання певних вигод або переваг, прийняття бажаних для терористів рішень.

5. Вперше визначено особливості терористичної боротьби в умовах глобалізаційної динаміки; розкрито ключові напрямки, за якими використання нових технологій дозволяє підвищити ефективність організації терористичних мереж і координацію діяльності бойових груп, які входять до цих мереж (підвищення рівня координації дій, розширення організаційних можливостей, активізація обмінів інформацією, у тому числі в реальному часі). Виділено три основні стратегії сучасного тероризму: терор як засіб примушення сильних слабкими; терор як спосіб ведення війни; терор як провісник нового світу або засіб його революційного перетворення.

6. Вперше обґрунтовано основні напрямки формування системи контртерористичної діяльності в умовах глобалізаційної динаміки: розвиток міжнародного співробітництва, удосконалення нормативно-правової бази, створення трансрегіонального інтерактивного інформаційного кіберпростору, оптимізація інституціональної складової боротьби з тероризмом, координація дій силових структур держави, вдосконалення системи контролю за тероризмом тощо.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у створенні передумов для розробки соціально-філософської концепції тероризму та боротьби з ним в умовах глобалізаційної динаміки, подальшого осмислення детермінант виникнення цього явища та визначення пріоритетних напрямків боротьби з ним. Теоретичні положення й висновки можливо застосувати для обґрунтування й розробки теоретичних засад гуманітарної і соціальної політики держави на внутрішньому та міжнародному рівнях.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в рекомендаціях, спрямованих на формування системи антитерористичної боротьби в умовах глобалізаційної динаміки. Реалізація цих рекомендацій сприятиме вибору найефективніших шляхів протидії тероризму, які б найбільш повно відповідали завданням реформування сфери національної безпеки України та вимогам світу, що глобалізується. Отримані результати можуть бути використаними для удосконалення системи національної безпеки України, у викладанні гуманітарних та соціально-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах, організації навчально-виховного процесу.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, практичні висновки й рекомендації дисертації обговорювалися на наукових семінарах кафедри філософії Харківського військового університету та Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба; апробовані на І-ІV наукових конференціях молодих вчених Харківського військового університету (Харків, 2002-2004 рр.), ХV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (Харків, 2004 р.), І-ІІ науково-технічних конференціях Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (Харків, 2005-2006 рр.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 11 публікаціях, 5 з яких – у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 203 сторінки, з них 179 – основного тексту. Список використаної літератури нараховує 278 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми і стан наукової розробки проблеми; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його теоретичну й методологічну основу; розкрито наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення; наведено відомості про апробацію результатів дисертації, публікації та структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження феномена сучасного тероризму” здійснено логіко-дискурсивний аналіз феномена тероризму; завдяки компаративному підходові з’ясовано місце та особливості тероризму у змістовному полі насильства; виявлено вплив глобалізаційної динаміки на сукупність умов, детермінант і факторів активізації тероризму.

У підрозділі 1.1. „Логіко-дискурсивний аналіз феномена тероризму” поглиблено соціально-філософську рефлексію тероризму, здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних підходів, що існують у світовій соціально-філософський думці щодо поняття „тероризм” як суспільного явища.

З урахуванням досліджень тероризму Дж. Александером, В. Антипенком, О. Бардіним, В. Ємельяновим, В. Крутовим, У. Лакьором, В. Ліпканом, М. Требіним, В. Мандрагелею, П. Уілкінсоном та ін. виокремлено найхарактерніші риси цього суспільного явища. Запропоновано авторське тлумачення тероризму, під яким розуміється еманація Зла в буття людства, спроба перетворення деструктивної ілюзії на дійсність завдяки суспільно небезпечній діяльності, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні або загрозі застосування насильства (шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення, представників державних та недержавних структур) і спрямована на одержання, утримання та захист влади у суспільстві або тиск на владні структури з метою прийняття (неприйняття) ними бажаних для терористів рішень.

Доведено, що тероризм є складним соціально-політичним феноменом, який має багаторівневу структуру та різноманітні форми прояву. Запропоновано класифікувати сучасний тероризм за родовими та видовими ознаками: соціально-політичний (соціально-революційний та соціально-реакційний), етнополітичний (сепаратистський, інтеграційний, антидискримінаційний, репресивний) та світоглядний (релігійний, атеїстичний, антиглобалістський тощо). Вказані види тероризму поділяються на підвиди за такими критеріями: територією вчинення (міжнародний, тотальний, селективний, локальний); рівнем організації (державний, опозиційний, заколотницький, стихійний, індивідуальний); об’єктами вчинення (протидержавний та спрямований проти опозиційних сил); видами цілей (підривний, демонстративний, провокаційний); видами діяльності (спрямований на здійснення змін в навколишньому світі та спрямований на забезпечення власного існування); засобами вчинення (матеріальний та нематеріальний).

У підрозділі 1.2. „Тероризм у змістовному полі насильства: компаративний підхід” здійснено порівняльний аналіз понять, які найчастіше застосовуються як синоніми тероризму, а саме: „агресія”, „війна”, „екстремізм”, „національно-визвольна (партизанська) боротьба”, „революційна боротьба”, „громадянська війна”, „сепаратизм”, „геноцид”, „репресії”, „анархізм” тощо. Виявлено, що вказані явища повністю або частково ґрунтуються на насильстві й можуть мати терористичну спрямованість, але не ототожнюються з тероризмом, який є самостійним феноменом суспільного життя із притаманними лише йому ознаками. Сутність тероризму схарактеризовано такими рисами: застосування радикального насильства як спосіб залякування окремих людей і цілих держав; відсутність (у більшості випадків) прямого зв’язку між жертвою та метою діяльності терористів; відповідальність терористичних організацій за скоєні терористичні акти; публічність та демонстративність діянь, їх несподіваність; сприяння процесам поляризації суспільства внаслідок соціальних симпатій та антипатій, породжуваних терористичними конфліктами тощо. Обґрунтовано, що тактичною метою тероризму є привернення уваги якомога ширших верств населення або міжнародної спільноти до певних проблем, а стратегічною метою – досягнення певних соціальних змін шляхом захоплення влади або вирішального впливу на неї. Доведено, що терористичні угруповання не можуть існувати без зовнішньої підтримки, оскільки сам механізм їхньої діяльності потребує значних фінансових витрат на озброєння та технологічні засоби. Визначено, що тенденція до активізації тероризму в демократичних суспільствах, відсутність (або віртуальна відсутність) причин внутрішнього походження та тенденція до зростання зовнішніх причин сприяє прояву різноманітних форм тероризму як на внутрішньодержавному, так і на міждержавному та міжнародному рівнях. Показано, що терористичні дії дедалі більше набувають міжцивілізаційного характеру, а терористичні організації дедалі активніше вимагають міжнародного визнання. Зазначено, що тероризм як вкрай жорстока форма насильства може мати і кримінальні коріння, або кримінальні форми прояву. Таким чином, тероризм може бути складовою частиною державної, міждержавної та внутрішньодержавної політики владних або опозиційних до них структур.

У підрозділі 1.3. „Глобалізація як сукупність умов, детермінант і факторів активізації тероризму” виявлено та проаналізовано детермінанти активізації тероризму в умовах глобалізаційної динаміки. Доведено, що основою виникнення й розвитку тероризму стали майнова та соціальна нерівність, переустрій життя, відмінності в менталітеті, об’єктивна потреба змінити траєкторію розвитку цивілізації тощо. В умовах глобалізації серед причин гострого спалаху тероризму визначені швидкоплинний розвиток і прискорення розриву між багатими й бідними у внутрішньодержавному і міжнародному масштабах; прискорення науково-технічного прогресу; підвищення ролі та значення засобів масової інформації, які значною мірою сприяють формуванню іміджу терористів; поширення культурно-економічної експансії провідних країн світу; недосконалість правової системи, слабкість правоохоронних органів, корупція чиновників; комерціалізація всіх сторін життя і, як наслідок цього, руйнація морально-етичних засад. У соціокультурній матриці детермінант тероризму важливе місце посідає релігійна складова, яка у глобалізаційних динамічних умовах набуває квазірелігійного характеру. Детермінантою сучасного тероризму є ксенофобія – страх, лякання, неприязнь, ненависть, неприйняття того, кого вважають чужим, хто підозрюється у тому, що порушує рівновагу, локальну гармонію, автохтонність. Важливою детермінантою виникнення тероризму в умовах глобалізації є етнокультурний чинник.

Висувається й обґрунтовується теза, що в умовах глобалізації і становлення нового, мережевого економічного устрою стійкість будь-якої країни і можливість її розвитку визначатимуться вже не стільки збройними силами та природними ресурсами, скільки часткою цієї країни в нових базових галузях глобальної мережевої економіки. Нові глобалізаційні явища і тенденції розвитку призведуть до серйозної трансформації різних напрямів людської діяльності, у тому числі й феномену тероризму.

Обґрунтовуються умови, що особливо сприяють тероризму в сучасному світі: слабкість державної влади, неефективна діяльність або навіть бездіяльність спецслужб; існування таємних і напівтаємних спільнот та організацій – релігійних, сектантських, революційних, сепаратистських тощо; схвалення, підтримка терористичних дій з боку релігійної або іншої групи, населення в цілому; погляд на тероризм як на війну малих народів, які іншим способом не можуть добитися справедливості; наявність значного числа людей, професійно підготовлених для війни; давні традиції використання тероризму для вирішення політичних, національних, економічних та інших завдань.

Другий розділ – „Онтологія домінантних форм тероризму в умовах глобалізаційної динаміки” – присвячено дослідженню домінантних форм тероризму в умовах глобалізаційної динаміки. Визначено особливості трансформації терористичної діяльності у світі, що глобалізується.

У підрозділі 2.1. „Етнонаціональний та релігійний тероризм: сутність та принципи існування” охарактеризовано домінантні форми сучасного тероризму. Доведено, що виникнення етнонаціональних конфліктів, в яких іноді широко використовуються терористичні методи боротьби, обумовлене такими обставинами: прагненням до перерозподілу життєвих ресурсів і природних багатств; розбіжністю етнічних, національних і релігійних кордонів та висуванням у зв’язку з цим територіальних, політичних та інших претензій однією нацією іншій; бажанням зробити свою країну мононаціональною чи монорелігійною. Розкрито, що тероризм призводить до обмеження прав націй на самовизначення, причому маються на увазі тільки ті випадки, коли дана нація дійсно може претендувати на суверенітет. Дедалі частіше спостерігаються прагнення якоїсь національної групи чи організації захопити державну владу шляхом відділення (суверенізації) від існуючої країни; порушення прав та свобод представників даної нації (етносу), принизливе, зневажливе ставлення до них, невживання необхідних заходів для економічного і духовного розвитку; бажання продемонструвати іншій нації свою перевагу й водночас залякати її. Домінантні форми тероризму проявляють себе, зокрема, завдяки непродуманій політиці центральної влади стосовно окремих етнічних регіонів, а також невживанню заходів для нейтралізації негативних наслідків при перебудові ієрархічних структур, порушенні колишнього балансу сил і можливостей. Сучасний тероризм проявляється через прагнення даної нації (етносу) до збереження своєї національної ідентичності та опір у зв’язку з цим іншому способу життя, іншим світосприйняттю та світорозумінню, а також цінностям, що нав’язуються владою чи іншими політичними силами. В сучасних умовах до терористичних проявів призводить неготовність влади (на різних рівнях), а також інтелігенції до вибуху націоналізму та невміння у зв’язку з цим вчасно спрогнозувати його та вжити профілактичних заходів, припинити деструктивну поведінку; політична боротьба, що спирається на національний чи націоналістичний рух; превалювання процесів суверенізації над економічною доцільністю, політичними, духовними й іншими інтересами та цінностями; висування максималістських, не заснованих на реальності вимог; зростання безробіття, особливо у великих містах зі строкатим національним і расовим складом. Запропоновано авторське тлумачення релігійного тероризму.

У підрозділі 2.2. „Міжнародний тероризм як симбіоз домінантних форм тероризму в умовах глобалізації” показано, що в умовах глобалізаційної динаміки домінантні форми тероризму набувають міжнародного характеру. Проаналізовано підходи до дослідження міжнародного тероризму українських (В. Антипенко, О. Бардін, В. Ємельянов, В. Ліпкан, В. Мандрагеля, М. Требін), російських (Ю. Авдєєв, Ю. Антонян, Д. Арас, К. Жарінов, І. Карпець, Є. Кожушко, Г. Котаджян, У. Латипов, Є. Ляхов, Л. Моджорян, В.Тішков, В.Устинов, В.Шестаков) і закордонних (Дж. Александер, Й.Боданські, У.Лакьор, Б. Нетаньяху, Дж. Поуст, П. Уілкінсон) дослідників. Розкрито сутність і зміст даного суспільного явища. Запропоновано авторське визначення міжнародного тероризму як організації і здійснення насильницьких актів будь-якого роду проти населення, представників окремих соціальних верств та державної влади інших країн з метою одержання певних вигод або переваг, прийняття бажаних для терористів рішень.

Доведено тісний зв’язок міжнародного тероризму із процесом глобалізації. Визначено, що витоки міжнародного тероризму слід шукати саме в суб’єктивному трактуванні людьми, державами й міжнародними транснаціональними структурами об’єктивного процесу глобалізації, внаслідок якого світ знову став „біполярним”. Під такою новою соціально-економічною біполярністю розуміється розподіл світу на „золотий мільярд” і „всіх інших” (А. Варас). Зазначено, що поглиблення сучасної духовної кризи обумовлює заміну традиційних моральних цінностей прагматичною орієнтацією на особистий матеріальний успіх, що надзвичайно сприяє розвиткові міжнародного тероризму. Висувається й обґрунтовується теза, що поширені в сучасних суспільствах культ сили й віра в дієвість насильницьких методів перетворення світу всебічно сприяють розвиткові міжнародного тероризму.

У підрозділі 2.3. „Трансформація терористичної діяльності у світі, що глобалізується” розкрито основні особливості змін терористичної діяльності в умовах глобалізаційної динаміки.

Доведено, що трансформація терористичних угруповань останнім часом відбувається переважно шляхом адаптації мережевих форм організації (наприклад, Аль-Каїда) до потреб терористичних груп. Має місце відхід терористичних організацій від ієрархічних і лінійних моделей організації й перехід до мережевих. Причому дана тенденція нерідко проявляється навіть у випадках з раніше цілком ієрархічними організаціями та структурами. Нова модель терористичної організації дозволяє досягати більшої конспіративності й ефективності. Її фінансові можливості у світі, що глобалізується, виявляються самодостатніми. У зв’язку з поширенням інформаційних технологій у терористичних організацій з’являється можливість оперативно координувати будь-які акції окремих бойових груп у планетарних масштабах. При цьому ідеологічний центр може й не брати особистої участі в підготовці та проведенні конкретних бойових операцій, обмежуючись загальним ідеологічним керівництвом, фінансуванням і постановкою глобальних завдань. Ця обставина створює враження свого роду фантомності організації у цілому. На зміну централізованим терористичним організаціям приходять транснаціональні мережеві структури, що складаються з автономних осередків, здатних у руслі загального ідейно-політичного напрямку здійснювати терористичні атаки в будь-якій точці земної кулі. У структурному плані найпоширенішою й небезпечною моделлю побудови міжнародної терористичної мережі є так звана SPIN-структура (сегментована, поліцентрична, ідеологічно інтегрована мережа – segmented, polycentric, ideologically integrated network).

Зазначено, що опановані міжнародними терористами нові інформаційні технології дозволяють найповніше задіяти потенціал, який утримується в мережевих організаційних формах. Розвиток інформаційних систем збільшує фінансові, розвідувальні й дослідницькі (спроби розробки зброї масового ураження) можливості терористичних організацій. Крім того, для світових терористичних мереж основою ефективної взаємодії є система комунікацій. Запропоновано виділити три ключових напрямки, за якими використання нових технологій дозволяє підвищити ефективність організації терористичних мереж і координацію діяльності бойових груп, що входять до їх складу: підвищення рівня координації дій; розширення організаційних можливостей як таких; активізація обмінів інформацією, у тому числі в реальному часі, що явно перевершує на сучасному етапі можливості міждержавного співробітництва. Крім новацій у тактичних принципах, у межах сучасного тероризму виокремлено три основні стратегії: 1) терор як засіб примушення сильних слабкими; 2) терор як спосіб ведення війни; 3) терор як провісник нового світу або засіб його революційного перетворення.

Третій розділ – „Система антитерористичної боротьби у світі, що глобалізується” – присвячений розгляду соціально-філософських аспектів формування багаторівневої системи антитерористичної боротьбі в умовах глобалізаційної динаміки.

Підрозділ 3.1. „Тероризм у системі загроз національній безпеці” присвячено аналізу загроз та небезпек у сучасному світі та визначенню місця тероризму в системі загроз національній безпеці.

Доведено, що сучасний рівень розвитку соціально-філософської думки надає можливості виділити такі основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства й держави; взаємна відповідальність останніх за забезпечення безпеки; взаємозв’язок національної і міжнародної безпеки. Здійснено аналіз основних понять системи загроз національній безпеці (загроза, небезпека тощо). Показано, що незважаючи на подібність явищ загрози та небезпеки, між ними існує й низка відмінностей. По-перше, „загрозу” відрізняє від „небезпеки” ступінь готовності до спричинення того чи іншого збитку. Будь-яку загрозу характеризують, як мінімум, чотири найсуттєвіші ознаки: по-перше, вона є найвищим ступенем перетворення небезпеки з можливості на дійсність; по-друге, загроза – висловлений намір одних суб’єктів завдати шкоди іншим; по-третє, це – готовність здійснити насильство для заподіяння збитку; і, нарешті, це – динамізована небезпека. Звідси загроза – це актуалізована форма небезпеки у процесі перетворення її з можливості на дійсність, суб’єктивну готовність одних суб’єктів завдати шкоди іншим.

Небезпека розуміється як стадія зародження й насичення суперечностей, коли один із суб’єктів соціальної діяльності потенційно може, але ще не готовий застосувати силу або загрозу сили у своїх інтересах. По-друге, „загроза” має містити два компоненти: наміри і можливість заподіяння збитку інтересам національної безпеки, а небезпека обмежується наявністю тільки одного з таких компонентів. По-третє, загроза завжди має персоніфікований, конкретно адресний характер, що припускає наявність суб’єкта (джерела) загрози й об’єкта, на який спрямовано її дію. Небезпека ж має гіпотетичний, часто безадресний характер, її суб’єкт і об’єкт явно не виражені. По-четверте, небезпека охоплює потенційну загрозу заподіяння збитку тим або іншим інтересам суб’єкта соціальної діяльності, для реалізації чого необхідне створення відповідних умов (накопичення можливостей і формування намірів); загроза ж є безпосередньою можливістю завдання збитку, від початку здійснення якої її відділяє лише часовий інтервал, необхідний для реалізації загрози. Аналіз сутнісних відмінностей понять „загроза” і „небезпека” надає можливості зробити висновок: загроза інтересам національної безпеки є готовністю одного із суб’єктів соціальної діяльності заподіювати збиток життєво важливим інтересам іншого суб’єкта соціальної діяльності з метою вирішення протиріч, що склалися між ними, і досягнення однобічних вигод.

Зазначено, що в сучасному світі існує безліч загроз національній безпеці держави, серед яких останнім часом найсерйознішою стає тероризм. Проаналізовано особливості терористичної боротьби в умовах глобалізаційної динаміки як загрози національній безпеці.

У підрозділі 3.2. „Концептуальні засади побудови системи антитерористичної боротьби” обґрунтовано принципи та особливості антитерористичної боротьби, сформовано пропозиції стосовно шляхів і способів протидії тероризму в умовах глобалізаційної динаміки.

Обґрунтовано принципи, на яких має базуватися антитерористична боротьба. Доведено, що боротьба з тероризмом повинна враховувати особливості прояву тероризму в сучасних умовах: посилення тенденцій до об’єднання різних за орієнтацією терористичних організацій і спроба створення міжнародного центра з координації дій; чітка ставка терористичних сил на насильство, здійснюване військовими засобами. Розкрито, що лідери світового тероризму не приховують своїх устремлінь стосовно переходу від локальних військових конфліктів до нової світової війни; збільшується активізація уваги терористів до використання новітніх досягнень науки й науково-технічного прогресу, що об’єктивно призводить до розширення спектра нових загроз національній безпеці; створюються ідеології терористичних сил на основі релігійних, націоналістичних, фашистсько-расистських поглядів. Тероризм сьогодні – це симбіоз контрпродуктивних ідей суспільної свідомості.

Висувається й обґрунтовується теза, що у боротьбу з тероризмом свій внесок мають зробити політичні партії і громадські організації і рухи. Пропонується максимально сприяти формуванню й розвиткові недержавної системи національної безпеки, суб’єкти якої змогли б вирішувати такі принципові завдання: здійснення моніторингу й аналізу потенційних загроз національній безпеці, виявлення джерел напруженості й конфліктогенності; розробка механізму керування загрозами і небезпеками, участь у формуванні ідеології безпеки і на її основі сприяння забезпеченню соціального миру, підвищенню громадянської відповідальності, розвиткові правової і патріотичної самосвідомості; організація та здійснення громадського контролю за діяльністю як недержавної, так і державної систем безпеки, сприяння узгодженому функціонуванню їх як єдиного організму; розробка і реалізація проектів, спрямованих на забезпечення національної безпеки (інформаційно-аналітичних, експертно-правових, організаційно-прикладних, пропагандистських тощо); залучення широких верств населення до процесу забезпечення життєдіяльності держави; підготовка кадрів для недержавної системи безпеки.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження, зроблено теоретичні узагальнення, запропоновано низку рекомендацій теоретико-методологічного та науково-методичного характеру.

Результати дисертаційного дослідження конкретизовано в таких висновках.

1. На основі комплексного аналізу теоретико-методологічних підходів до розуміння тероризму запропоновано авторське визначення останнього як еманації Зла в буття людства, спроби перетворення деструктивної ілюзії на дійсність завдяки суспільно небезпечній діяльності, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні або загрозі застосування насильства і спрямована на одержання, утримання та захист влади у суспільстві або тиск на владні структури з метою прийняття (неприйняття) ними бажаних для терористів рішень.

2. Сучасний тероризм класифіковано за родовими та видовими ознаками: соціально-політичний (соціально-революційний та соціально-реакційний), етнополітичний (сепаратистський, інтеграційний, анти дискримінаційний, репресивний) та світоглядний (релігійний, атеїстичний, антиглобалістський тощо). Вказані види тероризму розподілено на підвиди за такими критеріями: територією вчинення, рівнем організації, об’єктами вчинення, видами цілей, видами діяльності, засобами вчинення.

3. Здійснено порівняльний аналіз понять, які найчастіше застосовуються як синоніми тероризму, а саме: „агресія”, „війна”, „екстремізм”, „національно-визвольна (партизанська) боротьба”, „революційна боротьба”, „громадянська війна”, „сепаратизм”, „геноцид”, „репресії”, „анархізм” та ін., що дозволило сформулювати сукупність ознак, які утворюють та виражають сутність тероризму. Визначено, що характерними рисами тероризму є: використання деструктивної сили з певною метою, яка детермінована модусом буття терористів і за суттю своєю є еманацією Зла в буття соціуму; застосування радикального насильства, яке провокує стан жаху, страху та глибокого занепокоєння окремих особистостей або цілих народів та держав; відсутність (у більшості випадків) прямого зв’язку між жертвою та метою терористичної діяльності; сприяння процесам поляризації суспільства завдяки соціальним симпатіям та антипатіям, які породжуються терористичними конфліктами; набуття терористичними конфліктами статусу міжцивілізаційних та вимагання терористичними організаціями міжнародного визнання; неможливість існування терористичних угруповань без зовнішньої підтримки через потребу значних фінансових витрат на озброєння та технологічні засоби ведення боротьби тощо.

4. Визначені основні детермінанти активізації тероризму в умовах глобалізаційної динаміки, а саме: соціогуманітарні (зіткнення модерністської і традиційної культур; поширення культурної експансії провідних країн світу; підвищення ролі та значення засобів масової інформації, які значною мірою сприяють формуванню іміджу терористів тощо), соціально-економічні (швидкоплинний розвиток і прискорення розриву між багатими й бідними у внутрішньодержавному і міжнародному масштабах; бажання перерозподілу певних життєвих та природних ресурсів; комерціалізація всіх сторін життя тощо), релігійні (релігійний фанатизм; тоталітаризація релігійної свідомості; квазірелігійний характер терористичної діяльності тощо), етнічні (ксенофобія; принизливе ставлення до представників інших етносів; існування таємних і напівтаємних сепаратистських організацій тощо), психологічні (деструктивний модус буття; відмінності в менталітеті; своєрідна групова мораль тощо).

5. Домінантними формами тероризму у світі, що глобалізується, є етнонаціональна та релігійна. Етнонаціональний тероризм ґрунтується на ідеології сепаратизму, домінуванні власної нації за рахунок пригноблення або знищення інших етносів. Причинами його виникнення є екстремізм, національна ворожнеча, невміння та небажання вбачати в інших групах партнерів для переговорів та компромісів, поважати та враховувати їхні інтереси. Релігійним тероризмом запропоновано вважати суспільно небезпечну діяльність, що стимулюється мотивами забезпечення тріумфу власної релігії та реалізації релігійних ідей за рахунок придушення або навіть знищення інших релігійних груп

6. Систему антитерористичної боротьби пропонується розглядати на трьох рівнях: міжнародному, регіональному та державному. Обґрунтовано, що система антитерористичної боротьби має базуватися на принципах наукового й об’єктивного підходу до дослідження й оцінки всієї сукупності явищ, охоплюваних поняттям „тероризм”; неприпустимості політики „подвійних” стандартів в оцінці тероризму; реалістичного прогнозування сучасного тероризму; критичного аналізу історичного досвіду боротьби з тероризмом; правових основ і норм (міжнародного права й національно-державних законодавств); наступальності, безперервності й безкомпромісності. Запропоновано шляхи та способи протидії тероризму в умовах світу, що глобалізується (розвиток міжнародного співробітництва, удосконалення нормативно-правової бази, створення трансрегіонального інтерактивного інформаційного кіберпростору, оптимізація інституціональної складової боротьби з тероризмом, координація дій силових структур держави, удосконалення системи контролю за тероризмом тощо). Особливо доводиться, що перемогу у боротьбі з тероризмом неможливо здобути виключно силовими методами та завдяки державним інституціям. У боротьбу з тероризмом свій внесок має зробити громадянське суспільство.

Основні положення й результати дисертаційного дослідження відображено в публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЯ

Деменко А.М. Феномен тероризму в умовах глобалізаційної динаміки (соціально-філософський аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Харків, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню феномена тероризму в умовах глобалізаційної динаміки. Дана робота є міждисциплінарним дослідженням із превалюванням філософської методології, що дозволило всебічно проаналізувати феномен тероризму.

На основі соціально-філософського аналізу здійснено комплексний аналіз теоретико-методологічних підходів, що існують у світовій соціально-філософській думці щодо поняття „тероризм” як суспільного явища. Охарактеризовано різноманіття видів тероризму в сучасному світі. Здійснено компаративний аналіз співвідношення тероризму з іншими формами насильства та розкрито його основні ознаки. З’ясовано передумови і причини активізації тероризму у світі, що глобалізується. Визначено сутність і зміст домінантних форм сучасного тероризму. Розглянуто систему антитерористичної боротьби, принципи, на яких вона базується. Обґрунтовано пропозиції стосовно шляхів і способів протидії тероризму в умовах глобалізаційної динаміки.

Ключові слова: тероризм, насильство, етнонаціональний тероризм, релігійний тероризм, міжнародний тероризм, терористична боротьба, система антитерористичної боротьби, національна безпека держави, глобалізація.

АННОТАЦИЯ

Деменко А.М. Феномен терроризма в условиях глобализационной динамики (социально-философский анализ). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия