МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Д у б А н д р і й Р о м а н о в и ч

УДК [338.43.01:631.115.11] (477)

СІМЕЙНІ АГРАРНІ ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ

ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент
Майовець Євген Йосифович,
Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Павлишенко Михайло Миколайович,

Львівська комерційна академія, професор кафедри економіки підприємства;

кандидат економічних наук, доцент
Топішко Іван Іванович,
Національний університет “Острозька академія”,

завідувач кафедри економічної теорії.

Захист дисертації відбудеться “28” лютого 2008 р. о 1330 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, м.Львів, пр. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів,

вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “25” січня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради ____________________ доц. Стасишин А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Дослідження та наукове обґрунтування складних і суперечливих процесів у сучасній аграрній економіці набувають важливого значення. Це пояснюється появою нових організаційних форм господарювання, які виникли в процесі ринкової трансформації вітчизняної економіки і займають панівне становище в аграрному секторі, але є малоефективними і консервативними.

У процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств і приєднання селянами належних їм земельних паїв до власних господарств актуальними стають питання ролі та місця сімейних господарств в сучасному і майбутньому сільського господарства України. Додаткової актуальності цій проблемі надає те, що вона є предметом гострої полеміки між різними політичними силами України.

Питання про місце і роль сімейних аграрних господарств у національній економіці завжди зацікавлювало вчених. Це питання вивчали класики економічної науки А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, М. Туган-Барановський, А. Маршал та ін.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. економічна наука приділяє значну увагу дослідженню аграрних сімейних господарств у перехідних економіках. З-поміж вітчизняних учених цю проблему досліджують В. Андрійчук, П. Березівський, В. Власов, С. Дем’яненко, О. Коваленко, М. Кропивко, М. Куліш, П. Макаренко, М. Малік, Л. Мельник, Ю. Махортов, В. Месель-Веселяк, О. Могильний, О. Онищенко, М. Павлишенко, В. Рябоконь, П. Саблук, В. Ситник, І. Топішко, Г. Черевко, О. Шпичак, В. Юрчишин та ін.

Еволюцію сімейних селянських господарств в умовах ринкової трансформації економіки аналізують в своїх працях зарубіжні вчені В. Гусаков, В. Данілов, Г. Добиш, В. Добринін, В. Зглінський, Ф. Знанєцкий, Е. Крупінський, А. Ткач, В. Томас, Т. Шанін та ін.

У вітчизняній економічній літературі проблеми становлення і розвитку сімейних аграрних господарств найчастіше висвітлюються і полемізуються на сторінках таких наукових журналів і часописів, як „Економіка України”, „Економіка АПК”, „Фінанси України”, „Вісник аграрної науки”, „Бізнес”, „Економіст”, „Урядовий кур’єр”, „Сільський час” тощо.

Однак у вітчизняній науковій літературі ще відсутні комплексні дослідження особливостей функціонування аграрних сімейних господарств на етапі переходу до ринку. Глибшого висвітлення та вивчення потребують проблеми підвищення ефективності господарювання і товарності окремих форм сімейних аграрних господарств, необхідності налагодження їх взаємовідносин з іншими суб’єктами ринкової економіки. Поглибленого аналізу потребують також проблеми матеріально-технічного і фінансового забезпечення сімейних аграрних господарств та їх ресурсного потенціалу.

Доцільність подальшого дослідження цих проблем пов’язана з пошуком шляхів підвищення життєдіяльності сімейних аграрних господарств, ефективного використання їх фінансово-матеріальних і трудових ресурсів в умовах жорсткого конкурентного середовища ринкової економіки.

Все це і зумовило вибір теми дисертаційної роботи, обґрунтування її мети, цілей, завдань, а також логіку викладеного матеріалу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота – це складова частина науково-дослідної роботи кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка за комплексною темою „Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні” (номер державної реєстрації №0103U005947), в межах якої автор обґрунтував теоретичні засади класифікації сімейних аграрних господарств, розкрив їх роль і значення в структурі агровиробництва, а також висвітлив шляхи подальшого розвитку кожної форми сімейних господарств аграрного типу в становленні ринкових відносин у сільському господарстві України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – виявити і теоретично обґрунтувати місце та роль сімейних аграрних господарств у структурі сільськогосподарського виробництва, показати шляхи їх розвитку.

Для досягнення мети були визначені такі основні завдання:

- дослідити розвиток форм сімейних аграрних господарств у перехідній економіці України;

- обґрунтувати сучасну концепцію класифікації аграрних господарств сімейного типу;

- проаналізувати обсяги, динаміку й ефективність використання ресурсного потенціалу сімейних аграрних господарств;

- вивчити світовий досвід становлення та функціонування сімейних аграрних господарств і можливість його застосування в Україні;

- розвинути і систематизувати окремі елементи понятійно-категоріального апарату й інструментарію дослідження сімейних аграрних господарств;

- розкрити інституційні чинники та ефективність механізму державного регулювання діяльності товарних форм сімейних аграрних господарств;

- виявити вплив сімейних аграрних господарств на соціальний розвиток села.

Об’єктом дослідження стали аграрні господарства, засновані на приватній сімейній власності.

Предметом дослідження відповідно до мети та завдань є закономірності й особливості економічних і соціальних складових діяльності сімейних аграрних господарств у перехідній економіці України.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становить системний підхід і аналіз, фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці відомих вітчизняних і зарубіжних учених з проблем класифікації, розвитку і функціонування аграрних господарств сімейного типу. Для розв’язання поставлених у роботі завдань застосовувались такі загальнонаукові й спеціальні методи: логічний і наукового абстрагування (теоретичні узагальнення та формулювання висновків); системного аналізу і синтезу (вивчення й аналіз соціально-економічного стану і перетворень у сімейних аграрних господарствах); зіставлення, групування, динамічних порівнянь, графічний, табличний (порівняння соціально-економічних показників різних форм сімейних аграрних господарств за роками).

Інформаційна база дослідження. Джерелом інформації, необхідної для написання дисертаційної роботи, були Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, статистичні дані Державного комітету статистики, звітні дані Міністерства аграрної політики. В значних обсягах використовувались матеріали статистичних щорічників, довідкової літератури, періодичних і монографічних видань, міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

вперше:

- здійснено багатоплановий аналіз розвитку сімейних аграрних господарств з використанням макро- та мікроекономічного інструментарію, що дало змогу здійснити їх класифікацію на підставі наявних у них виробничих ресурсів, і з’ясувати тенденції розвитку в умовах перехідної економіки;

- розвинуто поняття „розширене селянське господарство” як форми приватних аграрних господарств населення, створене членами домогосподарства без підприємницької реєстрації для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення пов’язаних з цим інших видів діяльності, не заборонених законодавством;

удосконалено й уточнено:

- поняття „сімейне аграрне господарство”, під ним розуміємо сільськогосподарську виробничу одиницю зі статусом юридичної особи чи без такого статусу, що складається з двох або кількох осіб, пов’язаних родинними стосунками, котрі спільно використовують власні чи орендовані землі сільськогосподарського призначення й інше виробниче майно для задоволення власних потреб або виробництва сільськогосподарської товарної продукції, а також здійснення пов’язаних з нею інших видів діяльності, не заборонених законодавством України;

- економіко-соціальні функції сімейних аграрних господарств (виробничу, посередницько-маркетингову, споживчу, інвестиційно- заощаджувальну, відтворення робочої сили, виховну);

одержали подальший розвиток:

- обґрунтування одного з найголовніших напрямів підвищення ефективності сімейних аграрних господарств – кооперування;

- напрями вдосконалення ресурсної бази аграрних сімейних господарств;

- механізми інституційного забезпечення діяльності аграрних сімейних господарств.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробленні рекомендацій стосовно поліпшення ресурсної бази сімейних аграрних господарств та їх подальшого розвитку в умовах становлення ринкових відносин господарювання в Україні. Основні висновки і практичні рекомендації роботи використовуються в управлінській діяльності головного управління агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації (довідка № 10-01/7-72 від 23.03.2007 р.), навчальному процесі при викладанні нормативних курсів і спецкурсів на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, а саме: Теорія аграрних відносин”, Економіка підприємств”, Державне регулювання економіки”, Маркетинг” (довідка № 84-Н від 14.01.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною працею, в якій простежується авторський підхід до класифікації сімейних аграрних господарств, визначення головних напрямів їх подальшого розвитку та підвищення ефективності господарювання на основі кооперування. Основні наукові положення і результати дисертації розроблені й отримані автором особисто й містяться в одноосібно опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення результатів наукового дослідження, їх практичне застосування обговорювались на міжнародних і всеукраїнських та інших науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції „Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (м. Львів, 24–25 жовтня 2003 р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції „Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (м. Львів, 23–24 квітня 2004 р.); Міжвузівській студентсько-аспірантській науковій конференції „Перспективні напрямки реформування фінансової системи України” (м. Львів, 12 травня 2004 р.); щорічних звітних науково-практичних конференціях викладачів і аспірантів економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий, 2004–2006 рр.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано вісім наукових праць загальним обсягом 2,84 друк. арк. (з яких автору належать 2,62 друк. арк.), із них вісім у фахових виданнях, що визначаються положенням ВАК України, одна – у збірнику матеріалів конференції.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів і загальних висновків, списку використаних джерел (237 позицій). Основний зміст дисертації викладено на 204 сторінках комп’ютерного тексту, містить 22 таблиці, 19 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан дослідження наукової проблеми, її вагомість в умовах перехідної економіки та становлення ринкових відносин, визначено мету і завдання, конкретизовано об’єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано практичне і теоретичне значення дисертаційної роботи, наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів.

У першому розділі роботи – „Теоретико-методологічні засади дослідження сімейних аграрних господарств” – з’ясовано економічну сутність, форми і функції сімейних аграрних господарств, проаналізовано та викладено сучасний інструментарій їх дослідження, розглянуто зарубіжний досвід становлення і діяльності селянських господарств, заснованих на сімейній формі власності.

За результатами проведеного дослідження у дисертації критично оцінено й узагальнено наявні теоретичні положення про економічну сутність поняття „сімейні аграрні господарства”. Зазначено, що у вітчизняній науково-методичній літературі й нормативно-правовій базі відсутнє чітке тлумачення суті поняття „сімейне аграрне господарство” та його економічної природи. Суть сімейних аграрних господарств частково пояснюють такі поняття, як „домогосподарство”, „сімейне господарство”, „господарство населення”. Проте, на думку дисертанта, ці поняття трактують сутність сімейних аграрних господарств надто вузько й однобічно, переважно в розрізі сім’ї та середовища її існування або конкретних форм сімейних аграрних господарств.

Дисертант акцентує на тому, що для розуміння сутності сімейних аграрних господарств необхідно враховувати всі їхні ознаки: власність; характер виробництва; менеджмент; контроль; поєднання домашнього господарства з підприємництвом; доходи та їх характер тощо. Автор доходить висновку, що сімейні аграрні господарства є сільськогосподарською виробничою одиницею зі статусом юридичної особи чи без такого статусу, що складається з двох або кількох осіб, пов’язаних родинними стосунками, котрі спільно використовують власні або орендовані землі сільськогосподарського призначення й інше виробниче майно для виробництва сільськогосподарської товарної продукції, а також здійснення пов’язаних з нею інших видів діяльності, не заборонених законодавством України.

Аналізуючи еволюцію аграрних господарств у трансформаційній економіці України, автор відзначає, що сімейні господарства виявились найпристосованішими до перехідного періоду. Насамперед це пояснюється тим, що вони становлять основне джерело забезпечення селян натуральними та грошовими доходами. Ще одним аргументом на їх користь є те, що цей вид аграрних господарств може без значних капітальних вкладень збільшувати виробництво продукції, менш залежний від здорожчання енергоносіїв та інших матеріально-технічних ресурсів, оскільки в них переважає ручна праця. Продукція цих господарств – конкурентноспроможна на внутрішньому ринку. На 1 січня 2007 р. в Україні налічувалось понад 5,9 млн сімейних аграрних господарств, у землеволодінні та землекористуванні яких перебувало 46,4% площі сільськогосподарських угідь.

У дисертації запропоновано й обґрунтовано поділ сімейних аграрних господарств на підставі виробничих ресурсів на: особисті підсобні господарства, особисті селянські господарства, розширені селянські господарства, фермерські господарства.

У реферованому розділі зазначено, що особисті підсобні господарства були, по суті, єдиною формою сімейних аграрних господарств у командно-адміністративній системі. На них припадало понад третину виробленої сільськогосподарської продукції. У 90-х роках ХХ ст. вони були джерелом виживання більшості українських сімей. У 2003 р. особисті підсобні господарства були перейменовані на особисті селянські господарства.

Вітчизняне законодавство закріпило дві форми господарювання на селі, засновані на сімейній власності, – особисті селянські господарства та фермерські господарства. Ці господарства створюються з метою виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

У дисертаційному дослідженні запропоновано виокремити ще одну форму сімейних аграрних господарств – розширені селянські господарства. Виокремлення цієї форми господарств, на думку дисертанта, зумовлено передовсім розширенням площі земельних ділянок особистих підсобних господарств за рахунок розпаювання землі та виділення земельних наділів у натурі. При цьому величина земельної ділянки особистого селянського господарства не повинна перевищувати 2 га (виняток становить приєднання земельного паю в натурі). Проте у процесі трансформації колективних сільськогосподарських підприємств члени особистих селянських господарств приєднали до своїх господарств більше, ніж по одній земельній частці. Внаслідок цього площа селянських господарства в Україні коливається від кількох арів до 10 га, а середня площа землекористування селянського господарства становить близько 5 га.

У дисертації проведено порівняльний аналіз процесу трансформації аграрного сектора та функціонування сімейних аграрних господарств у посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи й України. Це зіставлення дало змогу виявити такі спільні риси: більшість аграрних господарств сімейного типу виокремились після роздержавлення великих сільськогосподарських підприємств і приєднали паї до своїх домогосподарств; переважна більшість господарств мають відносно невеликі земельні ділянки – 2-10 га; ці господарства ґрунтуються на праці членів домогосподарства, наймана праця використовується рідко (під час збирання урожаю); виробничий процес відбувається за рахунок використання капітальних ресурсів домогосподарства; достатньо часто члени господарств цього типу, крім виробництва сільськогосподарської продукції, здійснюють інші види діяльності (перероблення та реалізація виготовленої продукції).

У реферованому розділі показано, що перспективна товарна форма сімейних аграрних господарств – фермерські господарства – виробляють усього 4,3% валової сільськогосподарської продукції. Така невелика частка фермерських господарств, на думку дисертанта, зумовлена тим, що ціни на продукцію товарних форм сімейних аграрних господарств та їх доходи зростають повільніше, ніж ціни і доходи в економіці загалом. Інакше кажучи, існує диспаритет цін на продукцію сільського господарства та промисловості.

Проблема диспаритету цін має місце і за кордоном. Проте там державна підтримка фермерських господарств дає змогу максимально запобігти негативним наслідкам згаданого диспаритету. Вивчаючи зарубіжний досвід функціонування сімейних аграрних господарств, автор доходить висновку, що для підвищення ролі товарних форм сімейних аграрних господарств в Україні держава повинна брати активну участь у фінансово-матеріальному забезпеченні цих господарств, а також стимулювати впровадження у виробництво новітніх технологій.

У другому розділі - „Політико-економічний аналіз виробничих ресурсів аграрних сімейних господарств” – проаналізовано стан і особливості використання виробничих ресурсів у сімейних аграрних господарствах, з’ясовано проблеми, пов’язані з формуванням ресурсної бази цих господарств.

Автор виходить з того, що ефективність діяльності сімейних аграрних господарств як на етапі перехідного періоду, так і в умовах розвинутого аграрного ринку значною мірою залежить від наявного ресурсного потенціалу.

Унаслідок розпаювання земель у приватну власність перейшло 27,2 млн га сільськогосподарських угідь. Серед власників земельних паїв лише 53% зайняті в аграрній сфері, а кількість потенційних власників особистих селянських господарств, молодших 50 років, становить 1,2-1,5 млн осіб, або 20-25% власників сертифікатів на право власності на землю.

Однією з суттєвих перешкод для формування та ефективного функціонування товарних форм сімейних аграрних господарств, на думку дисертанта, було те, що в процесі проведення реформ у сільському господарстві часто мали місце ситуації, коли місцева влада гальмувала процеси створення фермерських та особистих селянських господарств. Цим господарствам виділяли землі гіршої якості, неоптимальних розмірів для ведення ефективного товарного виробництва, та майже повністю спрацьовану техніку. Відтак продовжувалась бюрократична тяганина з оформлення документів на землю, дуже часто землі виділялись у місцях віддалених від сільськогосподарської інфраструктури.

Дисертант акцентує на тому, що суттєвою проблемою господарювання в аграрному секторі нині є те, що право приватної власності на сільськогосподарські землі реалізується далеко не повною мірою. Причиною цього є відсутність ринку землі. На 1 січня 2007 р. майже 7 млн власників земельних наділів, з яких близько 65% пенсіонери й особи передпенсійного віку, позбавлені права продати свою землю. Такий стан справ гальмує розвиток сільського господарства, бо стримує залучення в аграрну сферу кредитів та інвестицій. За підрахунками фахівців, лише іпотечні кредити під заставу землі за рік могли б становити 10-12 млрд грн. Загалом у сільське господарство можна було б залучити активи вартістю від 220 до 400 млрд грн. Окрім цього, відсутність ринку землі сповільнює формування ефективних конкурентоспроможних сільськогосподарських виробників, які б мали змогу сконцентрувати подрібнені в процесі реформи земельні наділи і провадити рентабельне виробництво.

Запорукою ефективного використання земельних ресурсів у сімейних аграрних господарствах, на думку автора, повинно стати: впровадження новітніх наукових розробок у сфері охорони та збереження ґрунтів; оптимальне поєднання мінеральних і органічних добрив; запровадження урядових програм, скерованих на підвищення родючості ґрунтів; створення державного моніторингового координаційно-консультаційного центру у сфері земельних ресурсів.

У дисертаційному дослідженні відзначено, що формування і використання трудових ресурсів сімейних аграрних господарств перебуває у тісному зв’язку з демографічною ситуацією на селі, заселенням територій, особливостями праці у сфері аграрного виробництва, мотивацією до праці тощо. Трудовий потенціал сучасних сімейних аграрних господарств характеризується зменшенням відсотка молоді й осіб працездатного віку на селі; незадовільним станом відтворення трудового потенціалу; зниженням рівня освіти і кваліфікації осіб, зайнятих у цих господарствах.

До головних причин такого становища, на думку дисертанта, належить важка слабомеханізована ненормована праця. Статистичні дані засвідчують, що ручна праця використовується у майже 95% господарств (табл. 1), причому в 15,2% господарствах обробіток землі й збирання врожаю відбувається лише вручну.

Для поліпшення становища робочої сили сімейних аграрних господарств, на думку дисертанта, потрібно: законодавчо закріпити статус зайнятого в селянських господарствах, ввести його до системи соціального страхування; сприяти поверненню і закріпленню молоді на селі через надання пільг і допомоги на житлове будівництво та започаткування власної справи; підвищувати рівень освіти і професійної підготовки селян.

Таблиця 1

Обробіток землі в сільських домогосподарствах, % |

Усі домо-

госпо-дарства у

2004 р. | у т. ч. | Усі домо-

госпо-дарства у

2005 р. | у т. ч. | Усі домо-

госпо-дарства у

2006 р. | у т. ч. | з розмі-ром землі 1,01га і більше | з розмі-ром землі 1,01га і більше | з розмі-ром землі 1,01га і більше | Домогосподарства, які використовують для обробітку землі: | ручну працю | 90,2 | 88,4 | 89,6 | 89,9 | 94,0 | 94,9 | робочу худобу | 33,3 | 46,3 | 33,6 | 47,8 | 34,8 | 50,0 | трактори | 63,7 | 73,8 | 66,9 | 74,1 | 69,6 | 75,8 | Домогоспо-дарства, які не обробляють землю | 2,5 | 0,2 | 1,8 | 0,4 | 1,2 | 0,3 | Обчислено за: Сільське господарство України: Стат. щорічник за 2006 рік / Державний комітет статистики України. – К., 2007. – С. 172.

У розділі акцентовано на тому, що трансформаційні перетворення у сільському господарстві суттєво загострили проблему матеріально-технічного і фінансового забезпечення напівнатуральних і товарних форм сімейних аграрних господарств, які впродовж тривалого часу функціонували за ресурсної підтримки підприємств громадського сектора. Недостатня матеріально-технічна база, високий ступінь зношення основних виробничих фондів, незадовільний стан з оборотним капіталом (кормами, елітними сортами насіння рослин, племінним молодняком худоби), недовикористання потужностей вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки гальмують ефективний розвиток товарних форм сімейних аграрних господарств на сучасному етапі.

Основні причини такого стану речей в аграрному секторі, на думку дисертанта, є диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію; низька платоспроможність селянських і фермерських господарств; недосконала структура ринків ресурсів; високі ціни на нову техніку; низька якість техніки, яку виготовляють вітчизняні підприємства тощо. Внаслідок дії перелічених чинників парк тракторів і зернозбиральних комбайнів з 1991 р. до 2007 р. скоротився більш ніж удвічі, при цьому рівень їх спрацьованості становить 70-80%. Навантаження на комбайн зросло більш ніж удвічі (з 113 га до 282 га, а в південних регіонах – до 406 га за нормативом 100 га). Загалом спрацьованість основних фондів сільського господарства становить 60%, а вітчизняні підприємства виготовляють близько 25% необхідного обладнання, решту імпортують (здебільшого з Росії, Білорусі, США). На початок 2007 р. на полях сімейних аграрних господарств працювало 23,1 тис. зернозбиральних комбайнів і 174,6 тис. тракторів, більшість з яких морально застарілі і спрацьовані. Із-за нестачі високопродуктивної техніки аграріям не вдається своєчасно зібрати весь урожай, і щорічні його втрати становлять близько 5 млн т.

Автор відзначає, що підвищення рівня матеріально-технічної та фінансової бази сімейних аграрних господарств можливе внаслідок здійснення урядом заходів, скерованих на: масовий випуск малогабаритної техніки; надання коштів для компенсації відсотків за кредити для товарних форм сімейних аграрних господарств; сприяння розвитку мережі машинно-тракторних і сервісних станцій; надання податкових пільг вітчизняному виробнику сільськогосподарської техніки; залучення іноземних інвестицій у сферу виробництва сільськогосподарської техніки; сприяння науковим розробкам, що мають на меті вдосконалення функціональних можливостей машин і устаткування, а також підвищення ефективності галузей селекції, кормовиробництва та ветеринарної медицини; створення сільськогосподарського державного банку; запровадження обов’язкового страхування у сільському господарстві; розвиток консультаційно-дорадчих служб тощо.

У третьому розділі - „Напрями розвитку сімейних аграрних господарств у ринковій економіці України” – обґрунтовано необхідність здійснення дієвих заходів державного регулювання розвитку сімейних аграрних господарств і запропоновано альтернативні напрями подальшої трансформації цих господарств у ринкових умовах.

У роботі показано, що в умовах ринкової трансформації економіки України у сільськогосподарському секторі постійно відбуваються зміни, спрямовані на формування ринкових принципів і засад господарювання, які значною мірою торкаються сімейних аграрних господарств. Законодавчо врегульовано право власності на земельні ділянки та майно сімейних аграрних господарств, площу їх земельних наділів, а також офіційно закріплено певні їх форми (особисті селянські господарства, фермерські господарства). Одночасно дисертант доходить висновку, що основною слабиною трансформаційного процесу на селі є відсутність дієвої системи розпаювання майна колективних сільськогосподарських підприємств між селянами-членами цих підприємств.

У зв’язку з інституційними зрушеннями переважний відсоток сільськогосподарської продукції виробляють селянські господарства. У 2006 р. вони виробили 57,3% загального обсягу м’яса, 81,5% - молока, 46,4% - яєць, 98,6% - картоплі, 87,9% - овочів, 87,8% - фруктів і ягід. Селянські господарства послаблюють негативні тенденції у тваринницькій галузі, збільшуючи виробництво продукції тваринництва.

Однак не всі селяни виявились готовими до ринковоорієнтованого способу життя. Матеріально-технічна залежність селянських господарств від державних аграрних підприємств, відсутність відповідальності за свою працю в підприємствах, а також психологічні чинники призвели до того, що багато селян не зуміло перебудувати власне господарство відповідно до нових економічних умов, залишивши в основі його напівнатуральний характер.

За умов диспаритету цін підвищення ефективності функціонування сімейних аграрних господарств (зокрема товарних одиниць), на думку автора, передбачає виважену державну політику регулювання цін на сільськогосподарську продукцію (підтримання цін; компенсацію різниці цін або управління пропозицією (програми обмеження посівних площ і врожаю) тощо).

Оскільки ефективність та конкурентоспроможність – це визначальна умова розвитку різних форм сімейних господарств, автор окреслив бажаний напрям трансформації сімейних аграрних господарств у процесі становлення ринкових відносин в Україні (рис.1).

Порівняльний аналіз діяльності різних форм сімейних аграрних господарств, дає змогу дійти висновку, що саме фермерські господарства становитимуть основу майбутнього аграрного комплексу України. За перспективними прогнозами до 2010 року кількість фермерських господарств може зрости до 100 тис., а загальна площа в їх землекористуванні збільшитись до 12 млн га.

Дисертант обґрунтовує тезу, що головним напрямом збільшення доходів напівнатуральних форм сімейних аграрних господарств може стати переорієнтація їх діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції на сферу сільського туризму.

У реферованому розділі акцентовано на тому, що важливою умовою подальшого розвитку сімейних аграрних господарств є законодавче закріплення розширених селянських господарств. З огляду на товарну орієнтацію цих господарств, а також їх об’єктивне існування у пост-трансформаційному періоді, є підстави для висновку, що вони разом з фермерськими господарствами у деяких регіонах України становитимуть основу аграрного сектора. Для підвищення рівня прибутковості й товарності продукції розширені селянські господарства потрібно трансформувати у фермерські господарства.

Важливим чинником підвищення ефективності та продуктивності сімейних аграрних господарств, на думку дисертанта, повинно стати кооперування, яке може відбуватися за трьома напрямами: надання сусідської взаємодопомоги; організація виробничого кооперативу горизонтального типу; створення обслуговуючого кооперативу вертикального типу.

Підвищення рівня ефективності діяльності товарних форм сімейних аграрних господарств передбачає застосування новітніх наукових розробок у сфері агровиробництва (точного обробітку землі, виробництва екологічно чистої продукції), а також врахування у виробництві принципів зональності з одночасним становленням маркетингово-збутової мережі.

У дисертації обґрунтовано й необхідність впровадження обов’язкового сільськогосподарського страхування з можливістю сплати особами за ухилення від страхування невеликих обов’язкових платежів.

Рис. 1. Бажаний напрям трансформації наявних форм сімейних аграрних господарств

Дисертант доходить висновку, що сімейні аграрні господарства розв’язують комплекс соціальних проблем: гальмують відплив людей із села та перехід працівників з аграрної сфери в інші галузі економіки; забезпечують роботою працівників, вивільнених з громадських сільськогосподарських підприємств; є джерелом доходів більшої частини сільського населення; зменшують соціальну напруженість на селі.

Однак без виваженої державної підтримки сімейні аграрні господарства не зможуть стати основою підприємництва на селі та помітно впливати на поліпшення його соціальної сфери. Тому необхідно розробляти і втілювати державні програми, скеровані на розвиток соціальної сфери села та підтримання необхідних стандартів життя і навколишнього середовища; розвивати у сільській місцевості несільськогосподарські види діяльності та сферу послуг тощо.

ВИСНОВКИ

Формування ефективного механізму функціонування сімейних аграрних господарств у трансформаційний період дало змогу сформулювати низку висновків концептуально-теоретичного та науково-практичного характеру, що відображає розв’язання основних завдань роботи відповідно до мети дисертації.

1. Під сімейним аграрним господарством доцільно розуміти сільськогосподарську виробничу одиницю зі статусом юридичної особи чи без такого статусу, що складається з двох або кількох осіб, пов’язаних родинними стосунками, котрі спільно використовують власні або орендовані землі сільськогосподарського призначення й інше виробниче майно для виробництва сільськогосподарської товарної продукції, а також здійснення пов’язаних з нею інших видів діяльності, не заборонених законодавством України. Визначальні ознаки цих господарств такі: приватна сімейна власність, натуральний і товарний характер виробництва, поєднання управлінського та виробничого процесів, безпосередній контроль власника господарства, тісний взаємозв’язок діяльності з ведення домогосподарства і підприємництва, натурально-грошовий характер доходів.

2. Основною метою функціонування сімейних аграрних господарств є задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб сім’ї внаслідок збільшення доходів через споживання та реалізацію виготовленої сільськогосподарської продукції. Ці господарства виконують такі основні функції: виробничу; посередницько-маркетингову; споживчу; інвестиційно-заощаджувальну; відтворення робочої сили; виховну.

3. Сукупність сучасних сімейних аграрних господарств України пропонуємо поділяти залежно від кількості, якості та ступеня використання основних виробничих ресурсів на особисті підсобні, особисті селянські, розширені селянські та фермерські господарства. При цьому „розширене селянське господарство”, як форма сімейних господарств аграрного типу функціонує в сучасному сільському господарстві України без належного законодавчого закріплення та державного сприяння.

4. Комплексний аналіз розвитку і діяльності сімейних аграрних господарств в умовах перехідного періоду та становлення ринкових відносин виявив певні труднощі та негативні тенденції в їх ресурсному забезпеченні. Передовсім, це стосується основного виробничого ресурсу сільського господарства – землі. У вітчизняній економіці має місце нераціональне використання земельних ресурсів, а відтак – їх деградація, виснаження та втрата родючості.

Головними ознаками трудових ресурсів сімейних аграрних господарств є: самозайнятість у власних господарствах, де переважає важка слабомеханізована ненормована праця; зменшення чисельності осіб працездатного віку; незадовільний стан відтворення трудового потенціалу; низький рівень освіти і професійної кваліфікації зайнятих у них осіб.

Матеріально-технічна і фінансова база сімейних аграрних господарств є слабкою і її характеризує низький рівень забезпеченості надійними машинами й устаткуванням, елітним високоврожайним насінням і племінним молодняком худоби, кормами та добривами, а також дорогі кредитні ресурси.

Зміцнення ресурсного потенціалу сімейних аграрних господарств має стати стрижневим напрямом підвищення ефективності їх діяльності. Для цього необхідно: впроваджувати новітні наукові розробки з охорони і збереження ґрунтів, виробництва багатофункціональних машин і устаткування, селекції, кормовиробництва, ветеринарної медицини; розробляти і втілювати в життя державні програми, скеровані на підвищення механізації праці у селянських господарствах через випуск надійної вітчизняної малогабаритної техніки, повернення та закріплення молоді на селі; підвищувати рівень освіти й професійної підготовки селян.

Кардинальне поліпшення ресурсної бази сімейних аграрних господарств вбачаємо у введенні землі в цивілізований ринковий обіг. Це дасть змогу залучити значні інвестиційні кошти у сферу сільськогосподарського виробництва та поліпшити матеріальне становище селян (зокрема пенсійного віку).

5. На формування та розвиток сімейних аграрних господарств в Україні вплинули головно два чинники: інституційні зміни та трансформаційний спад. Вони обумовили виникнення та поширення в сучасній аграрній економіці особистих селянських господарств. Їх існування та функціонування, а також вагома частка у виробництві валової сільськогосподарської продукції зумовлені невисоким рівнем життя, низькою платоспроможністю населення, труднощами розвитку і становлення аграрних підприємств, високим рівнем безробіття серед сільського населення й іншими чинниками. Ця форма сімейних аграрних господарств не є перспективною, бо собівартість виробленої в них продукції надто висока. Зі становленням реального підприємницького сектора аграрної сфери, який зможе забезпечити потреби суспільства в дешевій та якісній продукції сільського господарства, ці господарства стануть неконкурентоспроможними.

На думку дисертанта, фермерство є найефективнішою формою господарювання, з огляду на наявний ресурсний потенціал, більші розміри господарства, значні земельні наділи, вищий рівень механізації праці. Фермерські господарства мають кращі можливості для дотримання вимог технології виробництва, застосування інновацій, мають налагоджені зв’язки з банками, страховими компаніями, іншими суб’єктами господарювання, краще організоване інформаційне забезпечення, вищий рівень кваліфікації й освіти працівників.

6. Головними напрямами подальшого розвитку сімейних аграрних господарств, на думку дисертанта, повинні стати: законодавче закріплення всіх форм сімейних аграрних господарств; залучення зайнятих у цих господарствах до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; розвиток виробництва за принципом зональності; розширення інтеграційних і кооперативних зв’язків сімейних аграрних господарств з іншими господарськими формами; розвиток та удосконалення маркетингово-збутової мережі; підвищення ефективності державної підтримки цих господарств через надання матеріально-фінансової допомоги; розширення діяльності в напрямі сільського туризму. Доцільно поступово перетворювати напівнатуральні селянські господарства на малі ферми, які задовольнятимуть ринкові потреби в екологічно чистій продукції.

7. Кооперація сімейних аграрних господарств дасть змогу підвищити їх ефективність і продуктивність. Основними напрямами кооперування сімейних господарств аграрного типу можуть стати: надання сусідської взаємодопомоги на основі ринкового механізму; організація виробничих кооперативів горизонтального типу; створення обслуговуючих кооперативів вертикального типу. Активно сприятимуть розвиткові кооперативів в Україні вдосконалення їх законодавчо-нормативної бази, надання державної фінансової підтримки впродовж усього періоду становлення кооперативів, забезпечення їх матеріально-технічними засобами на умовах лізингу.

8. Аграрні сімейні господарства виконують важливі соціальні функції, бо розв’язують комплекс соціальних проблем: гальмують відплив людей з села та перехід працівників з аграрної сфери в інші галузі економіки; забезпечують роботою працівників, вивільнених із громадських сільськогосподарських підприємств; становлять джерело доходів більшої частини сільського населення; зменшують соціальну напруженість на селі.

Активна державна допомога сімейним аграрним господарствам дасть змогу сформувати реальний підприємницький сектор у сільському господарстві та поліпшити соціальну сферу села. З цією метою потрібно: розробити і втілювати державні програми, скеровані на розвиток соціальної сфери села та підтримання необхідних стандартів життя і навколишнього середовища; розвивати у сільській місцевості несільськогосподарські види діяльності й сферу послуг; сприяти формуванню інфраструктури підтримки малого підприємництва, організації безробітними селянами власної справи; цілеспрямоване підвищення кваліфікації та фаховості працівників, зокрема власників сімейних аграрних господарств; сприяти розвиткові соціальної інфраструктури села.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дуб А. Р. Теоретичні аспекти класифікації форм сімейних аграрних господарств // Вісн. Львів. ун-ту. Серія економічна. – 2003. – Вип.32. – С.238-245. – 0,45 друк. арк.

2. Дуб А. Р. Проблеми становлення іпотечного кредитування в Україні та шляхи їх вирішення // Вісн. Львів. ун-ту. Серія економічна. – 2004. – Вип.33. – С.411-415. – 0,25 друк. арк.

3. Дуб А. Р. Суперечності страхування як одного з шляхів підтримання стабільності фермерських господарств // Молодь і ринок. – 2005. – №1 – С.118-121. – 0,3 друк. арк.

4. Дуб А. Р. Проблеми та перспективи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників різних форм господарювання // Перспективні напрямки реформування фінансової системи України: Матеріали міжвузівськ. студент.-аспірант. наук. конф. Львів, 12 трав. 2004 р. – Л., 2004. – С.93-96. – 0,17 друк. арк.

5. Дуб А. Р. Особливості фінансово-матеріального забезпечення фермерських господарств // Вісн. Львів. держ. фінанс. академії: Зб. наук. ст. Економічні науки / Голов. ред. Буряк П. Ю. – Л.: Львів. держ. фінанс. академія, 2005. – №7. – С.330-335. – 0,35 друк. арк.

6. Дуб А. Р. Сімейні аграрні господарства України та напрями їх розвитку в ринковій економіці // Вісн. Львів. ун-ту. Серія економічна. – 2006. – Вип.36. – С. 35-38. – 0,4 друк. арк.

7. Дуб А. Р. Становище та проблеми розвитку фермерства як пріоритетної форми сімейних аграрних господарств // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. – Л.: НЛТУУ. – 2007, вип., 17.5. – С. 44-49. – 0,4 друк. арк.

8. Майовець Є. Й., Дуб А. Р. Особисті підсобні господарства на ринку сільськогосподарської продукції // Вісн. Львів. ун-ту. Серія економічна. – 2002. – Вип.31. – С.572-578. – 0,44 друк. арк. (автору належить характеристика каналів збуту сільськогосподарської продукції особистими підсобними господарствами – 0,2 друк. арк.).

АНОТАЦІЯ

Дуб А. Р. Сімейні аграрні господарства в перехідній економіці України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2007.

У дисертації досліджено суть сімейних аграрних господарств, їх роль у виробництві сільськогосподарської продукції. Розглянуто сучасні форми сімейних аграрних господарств, інструментарій їх дослідження, проведено політико-економічний аналіз виробничих ресурсів сімейних аграрних господарств. Зазначено, що в сучасних умовах у складі сімейних аграрних господарств сформувались розширені селянські господарства, які потребують законодавчого закріплення. З’ясовано вплив сімейних аграрних господарств на соціальний розвиток села. Обґрунтовано необхідність державної підтримки всіх форм сімейних аграрних господарств, а також запропоновано можливі напрями ринкової трансформації сімейних аграрних господарств (сільськогосподарський туризм, кооперування тощо).

Ключові слова: сімейні аграрні господарства, особисті підсобні господарства, особисті селянські господарства, розширені селянські господарства, фермерські господарства, земля, сільськогосподарський туризм, кооперування, державне регулювання сільського господарства.

АННОТАЦИЯ

Дуб А. Р. Семейные аграрные хозяйства в переходной экономике Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2007.

Диссертационная работа посвящена исследованию сущности семейных аграрных хозяйств, их места в производстве сельскохозяйственной продукции. Проведен анализ эволюции аграрных хозяйств в трансформационной экономике Украины, в результате которого сделаны выводы о том, что семейные хозяйства оказались самыми приспособленными к переходному периоду.

Рассмотрены современные формы семейных аграрных хозяйств и инструментарий их исследования. Предложена и обоснованна классификация семейных аграрных хозяйств на основании производственных ресурсов на: личные подсобные хозяйства, личные крестьянские хозяйства, расширенные крестьянские хозяйства, фермерские хозяйства. Расширенные крестьянские хозяйства сформировались в условиях трансформационного периода и нуждаются сегодня в законодательном закреплении.

Проведен сравнительный анализ процесса трансформации аграрного сектора и функционирования семейных аграрных хозяйств в посткоммунистических странах Центрально-Восточной Европы и Украины, который дал возможность выявить их общие черты.

Проанализированы состояние и особенности использования земельных и трудовых ресурсов в семейных аграрных хозяйствах, выявлены проблемы, связанные с их формированием