ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Дунець Ольга Анатоліївна

УДК: 300.331+129

ЧИННИКИ СТАБІЛІЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

(СОЦІАЛЬНО - ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії філософського факультету Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Цвєтков Олександр Петрович

Таврійський національний

університет ім. В.І. Вернадського,

доцент кафедри соціальної філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Габрієлян Олег Аршавірович

Таврійський національний

університет ім. В.І. Вернадського,

завідувач кафедри політичних наук

кандидат філософських наук, доцент

Горбань Олександр Володимирович

Національна академія природоохоронного

і курортного будівництва,

завідувач кафедри філософії і права

Захист відбудеться «17» квітня 2008 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 116-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “5” березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Зарапін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У пострадянський період в Україні сформувалося суспільство перехідного типу, в якому відбуваються зміни соціальної структури, інститутів, суспільної свідомості, засобів функціонування і розвитку. Економічна, політична, соціальна нестабільність, в умовах якої перебуває Україна, вимагає спеціального вивчення з метою виявлення чинників, здатних додати рівноваги і збалансованості суспільству. Необхідність філософського осмислення стабільності як інтегрального феномена, що включає політичну, економічну і соціальну складові, зумовлена визначенням тієї ролі, яку повинна відіграти держава у формуванні засад стабільного суспільства, що розвивається.

Проблема стабільності і стабілізації стає особливо значущою, коли соціальна динаміка набуває конфліктного характеру і має негативні тенденції. Це зумовлено розбіжностями між темпами економічного розвитку, соціальною модернізацією, яка відстає, між політичними інтересами владних інститутів і соціально-економічними інтересами населення, між об'єктивними потребами певної стадії розвитку українського суспільства і пріоритетами державного управління. Така постановка питання вимагає визначення низки категорій: «стан суспільства» «соціальна динаміка», «соціальна трансформація», «стабільність», «криза», «розвиток».

Актуалізувалася потреба в дослідженні динаміки соціальних процесів, аналізі специфічного стану соціальної системи перехідного типу і загроз, що виникають у процесі трансформації, у практичному вирішенні питання про можливість досягнення соціальною системою стабільного стану взагалі і в перехідний період зокрема. У наш час визначення етапу соціальної динаміки розвитку суспільства, ідентифікація його в категоріях кризи, стабільність, зростання носить, передусім політико–оцінний характер і недостатньо спирається на наукові критерії. Необхідно на теоретичному і емпіричному рівнях виділити критерії стану суспільства.

Актуальність дослідження обумовлена ще й тим, що домінування в науковій свідомості діалектичної, соціально - прогресистської парадигми протягом багатьох років призвело до недооцінки значення стійкості та рівноваги соціальних систем. Звернення до стабілізаційної парадигми дозволить краще адаптувати науковий апарат до опису соціальних, соціально-психологічних, політичних, соціально-економічних феноменів у світі, що змінюється.

У центрі дисертаційного дослідження знаходиться проблема стабілізації суспільства, що переживає трансформаційні процеси у всіх сферах суспільного життя. Визначення чинників стабілізації суспільства, що трансформується, набуває особливої актуальності стосовно України. Фактично йдеться про регулювання темпів, напрямів трансформації, прогнозування соціальних наслідків економічних і політичних реформ з урахуванням реакції на них з боку населення.

Ступінь наукової розробленості теми.

Насамперед необхідно звернутися до робіт, в яких можна виділити дослідження суспільства в його статиці. Характеристику соціальної структури суспільства і ролі держави ми знаходимо в класичній філософській спадщині Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.Руссо, Л. Монтеск’є, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, О. Конта, Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса.

Серед публікацій, присвячених розгляду стабільності, треба звернути увагу на роботи Ю. Н. Давидова, А.Ф. Філіппова, Л.Г. Іоніна, В.Н. Фоміна, Т.Ю. Сидоріна, В.Л. Абушенко, О.А. Андрєєвої, в яких стабільність визначається у вузькому значенні стосовно окремих сфер суспільного життя (політичної, економічної, правової). Дослідження вітчизняних та зарубіжних учених останніх років дозволяють виділити декілька напрямів у вивченні стабільності. Г. В. Осипов, А. С. Ахиєзер, К. С. Гаджиєв, Ю. А. Красін, Н. І. Лапін, Г. Г. Ділігенський, Н. Н. Мойсєєв розглядають стабільність у суспільстві як умову його здатності до подальшої еволюції, причому її здійснення пов'язують з рішенням передусім «проблем людини».

У роботах Л.Д. Гудкова, В.А. Ачкасова, Л.А. Сугрея досліджується стабілізаційна функція громадської свідомості, яка виявляється або у формі традиціоналізму, або у вигляді консервативної свідомості. Характеристику останньої ми знаходимо також у німецького соціолога К. Мангейма. У подібному контексті написані роботи Б. Капустіна, О.Б. Подвінцева, К.Гордєєва. Як конформістську трактував стабілізаційну свідомість відомий американський соціолог Р. Мертон; ностальгічною її називають у своїх роботах Е. М. Коржева, Г. Е. Зборовський, Е. А. Широкова.

Механізми соціально-політичної стабільності аналізують В. І. Гілко, Л. І. Кормич, В. Скуратівський, А.О. Силенко, А.І. Григорієва. Серед публікацій, присвячених розгляду та розробці системи соціальних показників, як ознак соціальної стабільності, слід визначити роботи І. В. Товстих, О. Давидова, Ю. І. Саєнко, Е. Н. Клюєнко, І. В. Бестужева-Лади.

На особливу увагу заслуговують праці українських соціологів Н.В. Паніної і Є.І. Головахи, в яких громадська думка розглядається як чинник стабілізації українського суспільства. До процесу інституціоналізації громадської думки в умовах існування громадянського суспільства звертаються в своїх роботах В.О. Отрут, В. Л. Оссовський, О. А. Якуба.

У роботах Ф. В. Лазарєва, І. І. Кального, О. П. Цвєткова, О. А. Габрієляна громадянське суспільство розглядається як чинник стабільності суспільства, який за допомогою громадської думки забезпечує взаємозв'язок і взаємодію з населенням.

Аналіз ступеня розробленості об'єкту дослідження дозволив вичленувати проблемне поле дисертації.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Робота враховує положення національної програми України «Освіта». Дисертація виконана відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського «Громадянське суспільство і специфіка його становлення в Криму» (державна реєстрація теми № 0102V 001652).

Метою дослідження є визначення чинників стабілізації суспільства на основі розробки методів діагностики стану соціальної системи як стабільної.

Враховуючи мету роботи, були поставлені наступні завдання:

· визначити категоріальний апарат дослідження: «стан суспільства», «соціальна стабільність», «стабілізація суспільства», показати їх операціональне значення;

· проаналізувати соціально-філософські теорії, які віддають перевагу соціальній статиці;

· дослідити і запропонувати операціональні чинники, які дозволяють діагностувати соціальну систему як стабільну або нестабільну;

· проаналізувати особливості взаємозв'язку економічних і соціальних відносин у сучасному суспільстві;

· дослідити стабілізаційну функцію соціальної політики держави як основного чинника соціальної стабільності;

· розглянути роль громадської думки в процесі соціальної стабілізації;

Об'єктом дослідження є соціально-економічна і соціально-політична стабільність суспільства.

Предметом дослідження виступають чинники, тенденції та індикатори процесу стабілізації українського суспільства.

Методологічну основу дослідження утворюють структурно-функціональний і системний підходи, порівняльний метод, методи конкретно-соціологічних досліджень, а також методи соціальної діагностики. Вживання інтервального підходу забезпечило адекватне освоєння предмета дослідження.

Вплив системної методології простежується в соціологічній картині суспільства, починаючи з «соціальної статики» О. Конта і закінчуючи моделлю суспільства, запропонованою в теорії Т.Парсонса.

Звернення до загальної теорії систем дозволило розглянути характеристики стану суспільства, такі як гомеостазис, рівновага.

У дослідженні аналізується роль соціальної політики в забезпеченні системної цілісності і стабільності суспільства, а також обґрунтовується необхідність такої взаємодії економічної та соціальної підсистем суспільства, яке б сприяло становленню соціально орієнтованої економіки.

Системний підхід був також використаний у роботі з метою конструювання системи показників, що виконують функцію діагностики стану суспільства.

Методологія структурного функціоналізму спрямована на виявлення явних і латентних функцій, дисфункціональних елементів у соціальних системах.

Структурно-функціональний підхід використовувався в роботі щодо опису структурних елементів соціальної системи таких, як: держава, громадянське суспільство, правові норми, суспільна свідомість, а також їх ролі і функцій у стабілізаційному процесі.

Щодо визначення моделі сучасної соціальної політики в Україні необхідно порівняти її з існуючими моделями соціальної політики в європейських країнах, для чого був використаний порівняльний метод. Вживання даного методу для порівняння показників соціального розвитку українського суспільства зі світовими соціальними стандартами дозволило знайти джерела дестабілізації в українській соціальній політиці.

Окрім цього, широко використовувалися спеціально наукові, соціологічні методи: метод масових опитувань, діагностика, аналіз документів, соціальний моніторинг, які дозволили виділити соціальні показники для визначення чинників стабільності суспільства.

Наукова новизна результатів проведеного дослідження.

1. Встановлено, що основними (парадигмальними) чинниками, що впливають на стабільність сучасного суспільства, повинні бути: позитивна соціальна політика держави, адекватна громадська думка і громадянське суспільство, що розвивається.

2. Обґрунтована необхідність введення до категоріального апарату соціальної філософії поняття «стан суспільства». Ця категорія може бути використана як основна характеристика сучасної соціальної системи, оскільки дозволяє діагностувати суспільство, визначаючи кризові, стабільні і динамічні періоди на підставі спеціально сконструйованої для цих цілей системи стандартів і показників.

3. Розроблена і поглиблена стабілізаційна концепція щодо її пристосування до умов України, що дозволило звернути особливу увагу на момент стабільності. При цьому в роботі показано, що існує діалектичний зв'язок між станом трансформації і стабілізації суспільства.

4. Виявлені і проаналізовані умови, за яких інститути суспільства можуть забезпечувати його стійкий розвиток.

5. Обґрунтована сучасна інтерпретація принципу соціальної детермінації, яка полягає в запереченні «жорсткої» і безпосередньої залежності соціального розвитку суспільства від рівня його економічного розвитку в епоху постіндустріалізму. Домінування «економічного» мислення, пріоритетність економічних цілей, характерні для пострадянських держав, є причиною дисбалансу, що утворився, між темпами розвитку економіки і темпами соціального розвитку.

6. Запропонована система операціональних (об'єктивних і суб'єктивних) показників і стандартів як засобів визначення і вимірювання стану суспільства. Ця методика соціальної діагностики може сприяти виробленню державою, інститутами громадянського суспільства адекватної соціальної політики, враховуючи особливості конкретного етапу.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів влади на центральному і регіональному рівнях у зв'язку з розробкою програм соціально – економічного розвитку, а також в діяльності громадських організацій, спрямованої на вирішення соціальних проблем, на співпрацю з органами державної влади і місцевого самоврядування.

Запропонована методика діагностики стану соціальної системи припускає використання техніки моніторингу для визначення ефективності соціального управління на всіх рівнях суспільства.

Крім того, матеріали даного дослідження можуть бути використані в процесі викладання і вивчення розділів соціальної філософії, соціології і політології.

Особистий внесок здобувача. Концепція дослідження, зміст, висновки дисертації, а також тексти опублікованих статей підготовлені автором самостійно.

Апробація роботи. Основні положення проведеного дослідження знайшли відображення на міжнародних і регіональних конференціях, а також використовувалися при викладанні лекційних курсів: «Основи філософії», «Сучасна соціальна політика», «Політологія», «Соціологія», «Економічна соціологія і соціологія праці».

Дисертант брав участь у роботі VI Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми і перспективи економічного і соціального розвитку регіонів України» (Феодосія, 2-4 червня 2004р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Розвиток наукових досліджень 2005» (Полтава, 7-9 листопада 2005 р.); IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Регіони України у формуванні національної інноваційної системи в умовах глобалізації економіки» (Феодосія, 17-20 травня 2007).

Публікації. Основні результати проведеного дослідження висловлені в 4-х наукових публікаціях, розміщених у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, і дві роботи у формі тез, опублікованих у матеріалах міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують 7 підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел, який включає 167 найменувань. Повний обсяг дисертації складає 211 сторінок, із яких основний текст – на 193 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність заявленої теми дисертації: аналізується ступінь її теоретичної розробленості; визначається дослідницьке поле; вичленяється об'єкт і предмет дослідження; формулюються мета і завдання дослідження, методологія дослідження; обґрунтовується новизна проведеного дослідження; відзначається практичне і теоретичне значення дисертації; визначається особистий внесок здобувача; демонструється апробація проведеного дослідження; вказуються публікації і подається загальна характеристика структури дисертації.

У розділі 1 «Соціальна філософія про стабільність як стан соціальної системи» досліджується виникнення і розвиток уявлень про стан суспільства, а також стабільність як один з можливих станів соціальної системи.

У підрозділі 1.1. «Поняття «стан суспільства» у соціальній філософії» розглядається сутність такого поняття як стан суспільства, під яким розуміється характеристика суспільства у категоріях «розвиток», «трансформація», «криза», «динамічне зростання», «стабільність», «нестабільність», що відображають якісні та кількісні особливості в певний момент часу і в конкретних умовах. Стан суспільства визначається за допомогою соціальної діагностики, на основі якої можна визначити динаміку сучасного суспільства, використовуючи вказані терміни.

Сучасний підхід до аналізу суспільства дозволяє побудувати як модель цілісної суспільної системи, так і її окремих підсистем. Соціальна філософія містить категорії і узагальнення, за допомогою яких можуть бути описані, з'ясовані і визначені закономірності функціонування соціальної сфери суспільства. Перехід від одного стану системи до іншого пов'язаний з труднощами опису і діагностики початку, протікання і завершення зміни стану соціальної системи. Фундаментальними поняттями, за допомогою яких можливо провести аналіз стану суспільства, є суспільство, соціальна система, стан.

Філософська категорія «стан» може бути визначена за допомогою гегелівських понять «становлення» і «відчуження» як опредмечений стан об'єктивної реальності. Ці поняття відображають якісні та кількісні особливості різних сфер суспільства в певний момент часу (наприклад, рівень і якість життя населення, темпи економічної динаміки і специфіку інфраструктури економіки, рівень демократизації і ступінь політичної відвертості суспільства, особливості соціальної стратифікації та соціальної мобільності та ін.)

У сучасних дослідженнях філософії, соціології, політології стан суспільства аналізується за допомогою характеристик: соціальний порядок, соціальний розвиток, соціальні зміни, соціальний прогрес, сталий розвиток, перехідне суспільство, модернізація, соціальна криза, трансформація.

У підрозділі 1.2. «Стабілізаційна парадигма в соціальній філософії» досліджується становлення і розвиток уявлень про стабільність соціальної системи. Кожна нова парадигма в соціальній філософії створювала своє розуміння стабільності, рівноваги, порядку, мінливості. Умовно можна виділити п'ять етапів розвитку уявлень про стабільність суспільства, простежити зміну поглядів і розуміння стабільності.

Перший етап пов'язаний з іменами Конфуція, Сократа, Платона, Аристотеля. Для цього етапу характерне дослідження сутності суспільства, створення моделі ідеальної держави (як варіант переважно стійкої соціальної моделі суспільства), рішення питань, пов'язаних із самозбереженням ідеальної держави, стійкістю, збалансованістю і впорядкованістю суспільних відносин.

Другий етап аналізу філософської концепції стабільності розглядається в роботах Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля. Характерною рисою цього етапу виступає прагнення математизувати соціальне знання, що з'явилося серед учених, внаслідок чого склалося уявлення про те, що законом світового механізму є прагнення до порядку, обумовлене здатністю людини, суспільства, природи до збереження. Саме цей початок сприяє переростанню нестійких відносин між людьми в стан стабільності. У цей період складається уявлення про суспільство як про ідеально сконструйовану модель, подібну до механізму або людського організму, стосовно якого використовують поняття «стабільність».

Третій етап у дослідженні процесу досягнення і підтримки стабільності в суспільстві пов'язаний з іменами О. Конта, Р. Спенсера, Е. Дюркгейма. Для цього етапу в дослідженні стабільності суспільства характерний аналіз суспільства як взаємопов’язаної, інтегральної єдності, яка прагне до гармонії, порядку, консенсусу, солідарності; дослідження суспільства як закритої системи (національна держава або людство в загалом) і, як наслідок, пріоритетна увага до рівноваги і статичної стабільності; взаємовиключення стабільності та мінливості.

Четвертий період у розвитку уявлень про стабільність пов'язаний з іменами А. Р. Редкліффа-Брауна, Б. Малиновського, Т. Парсонса, Р. Мертона, які внесли істотні зміни до аналізу соціальних систем. Для цього етапу дослідження стабільності суспільства характерний розгляд суспільства як відкритої системи, що здійснює обмін із середовищем, що дозволило роздумувати про динамічну стабільність; аналіз суспільства як сукупності стабільних, взаємозалежних частин, які прагнуть до спонтанної підтримки рівноваги і порядку; існування в суспільстві стабілізуючих механізмів; аналіз стабільності через поняття «рівновага» не виключає можливість змін (динамічна, а не статична стабільність), але допустимі зміни обмежуються зростаючою адаптацією і диференціацією, а не конфліктами. Конфлікт, що з'явився, необхідно одразу вирішувати і відновлювати рівновагу. Він сприймається як антипорядок і завжди є неприпустимим відхиленням, що призводить до дезінтеграції і розвалу суспільства. Незважаючи на збереження в соціальній філософії рівноважної моделі суспільства, можна наголосити на появі елементів нового підходу у вивченні стабільності - дослідження суперечностей, напруження в системі.

П'ятий етап у розвитку уявлень про стабільність пов'язаний з іменами
Р. Дарендорфа, Л. Козера, І. Пригожина, Е. Гіденса, теорією конфлікту і сінергетикою. Для цього етапу характерне дослідження відкритої соціальної системи; перенесення акценту з дослідження порядку, консенсусу, стабільності на аналіз суперечностей, конфліктів, нестабільності; конфлікт, нестійкість, катастрофа розглядаються не тільки як зло і антипорядок, але і як творчі початки, чинники подальшої стабілізації суспільства; стабільність сприймається як єдність підтримки системи та її зміни. Стабільність і рухливість перестають розглядатися як антиподи, непримиренні протилежності, несумісні тенденції.

Сучасне уявлення про стабільність засновано на здатності системи зберігати певну якість у певних кількісних межах, протистояти колізіям і повертатися в рівноважний стан у межах можливого відхилення. Це підтверджує і методологія сінергетики, яка розглядає нестійкість і мінливість як умову стабільного і динамічного розвитку, гомеостазису і рухомої рівноваги, як здатність системи до саморегуляції.

Концепція соціальної стабільності дозволяє описати стан суспільства за допомогою категорій: «рівновага», «стаціонарність», «мінливість», а також визначити окремі випадки стабільності, до яких можна віднести конфігурацію системи (стабільність структури) та її динаміку (стабільність стану і стабільність процесів). До окремих випадків соціальної стабільності належить внутрішня стабільність інститутів суспільства від сім'ї до держави, їх взаємозв'язок і взаємодія.

Проведений аналіз стабільності соціальної системи дає підставу розглядати категорії «стабільність – нестабільність» не тільки як протилежності, але і в їх синтезі. У стабільності об'єднуються різні види і ступені стійкості, зміни, невизначеності, здійснюється баланс цих початків. У більшості сучасних досліджень суспільства надається увага процесу трансформації, що дозволило сформувати трансформаційну парадигму, яка іноді протиставляється стабілізаційній.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу стабільність можна визначити як процес, тобто приведення до стабільного стану, і як стан, а саме результат, що об'єктивувався в політиці, масовій поведінці населення, нормах права.

У розділі 2 «Стабілізуюча функція соціальної політики» досліджується соціальна політика як інституційний чинник стабільності суспільства.

У підрозділі 2.1. «Взаємозв'язок соціальних і економічних відносин в сучасному суспільстві» розглядається соціальна і економічна сфери у взаємозв'язку і взаємовпливі, обумовлюючи один одного. Довгий час у вітчизняній науці панував вульгарний «економічний детермінізм», вплив якого дотепер випробовує українське суспільство. Його основними ознаками є такі принципи: економічний розвиток є головною метою державної політики; соціальна сфера – вторинна, оскільки не є прибутковою, а тому повинна знаходитися на залишковому принципі фінансування; у співвідношенні: «виробництво – споживання» головна роль відводиться виробництву; не враховуються соціальні механізми економіки, зокрема мотивація і цінності суб'єкта економічних відносин. Така світоглядна позиція не відповідає постіндустріалізму і поширеним в країнах Західної Європи ідеологіям «держави загального добробуту» і «соціальної держави».

У полеміці з марксизмом виникали теорії М.Вебера, Е Дюркгейма, Е.Зіммеля та інших представників гуманітарного знання, що доводять залежність форм господарювання від таких соціальних чинників як релігійна етика, традиції, моральні норми. Вперше про соціальні чинники економіки в науці радянського часу заговорили соціологи Т.Заславська, Р.Ривкіна, В.Ядов, А.Здравомислов.

В умовах соціально орієнтованої ринкової економіки цілі сучасної держави формулюються в поняттях «соціальний розвиток», «соціальний капітал», «людський капітал». Орієнтирами державної політики стають громадянські, політичні, соціальні, економічні і культурні права людини, сформульовані в документах міжнародних організацій і Конституціях держав. Досягнення соціальних стандартів життя здійснюється сьогодні не стільки економічними, скільки політичними засобами, про що свідчить досвід таких країн із різним рівнем економічного розвитку як США, Німеччина і Швеція.

У підрозділі 2.2. «Соціальна політика як детермінант стабілізації суспільства» досліджується формування соціальної політики держави, що трансформується. Діяльність, яку ми називаємо «соціальною політикою» держави, є низкою механізмів, які покликані забезпечити реалізацію і захист економічних, соціальних і культурних прав громадян.

Соціальна політика є системою, що включає до свого складу державні інститути, інститути громадянського суспільства, закони, спеціальну інфраструктуру установ, людські та фінансові ресурси. Разом із функцією реалізації та захисту соціальних прав громадян, вона також виконує функцію координації інтересів і потреб соціальних груп в економічній, соціальній і політичній сферах. Соціальна політика, що проводиться всіма суб'єктами влади, повинна бути орієнтована на цінності і очікування населення, що дозволило б скоротити дистанцію між державою і громадянським суспільством.

Аналіз ідеологічних, правових і фінансових основ західних моделей соціальної політики дозволив зробити висновок, що існуюча сьогодні в Україні модель нагадує соціал-демократичний варіант, згідно з тими зобов'язаннями, які записані в Конституції, і ліберальну за способом фінансування соціальної сфери. Вона складалася під впливом поступового формування ринкових відносин і процесів демократизації суспільства.

У підрозділі 2.3. «Поняття діагностики стану суспільства в умовах його трансформації» досліджується система операціональних показників соціальної діагностики суспільства. Соціальні показники, розроблені представниками таких галузей знань як економіка, статистика, соціологія, дозволяють вимірювати і діагностувати стан різних країн і регіонів у категоріях: зростання, криза, стабільність.

У дослідженні розглядаються операціональні (об'єктивні і суб'єктивні) показники. До об'єктивних треба віднести показники, що характеризують соціально-економічні ознаки, наприклад, рівень і якість життя населення. До суб'єктивних – соціальні, політичні і економічні оцінки населення, одержані в масових соціологічних опитуваннях.

Набір показників, який пропонується в дослідженні, передбачає співвідношення головних чинників, що коректують взаємозв'язок економічної, соціальної і політичної сфер суспільства в категоріях: стабільність, зростання, криза. Ці показники демонструють певний стан економіки країни, який, у свою чергу, обумовлює і певний політичний режим, а також залежну від перших двох чинників соціальну політику.

До головних економічних показників належать темпи зростання валового внутрішнього продукту, обсягу виробництва, рівень інфляції. Соціально-економічні показники - це рівень безробіття, відсоток осіб, що опинилися за межею бідності, а також індекс людського розвитку (ІЛР), що включає три компоненти: ВВП на душу населення, рівень освіти і тривалість життя, що відображають рівень і якість життя населення.

Аналіз розвитку західних країн дозволив визначити стандартні показники, що свідчать про стан стабільності суспільства, і порівняти з ними аналогічні показники в Україні. Так, стабільністю західні експерти вважають такий стан суспільства, для якого характерні: відсутність високих темпів приросту обсягів виробництва (нульовий показник у порівнянні з попереднім роком), темпи інфляції на рівні 20 % річних, показник безробіття, рівний 10 % працездатного населення і показник глибини бідності, рівний 10 % населення, що опинились за межею бідності.

Вимірювання українського суспільства за допомогою даних параметрів дозволяє зрозуміти деякі джерела його нестабільності. До них треба віднести невідповідність між темпами економічного розвитку і соціального. Так, якщо темпи приросту виробництва вище, ніж в країнах Європи (від 4 % до 12 %), темпи інфляції – на рівні максимум 12 %, то показник безробіття, в розрахунках за методикою МОП, дорівнює 11% - 12%, а за межею бідності знаходиться близько 28 % населення.

Таким чином, проведена діагностика демонструє диспропорції державної політики, що призводять до розузгодження між економічними і соціальними відносинами.

Основним (вирішальним серед інших - парадигмальних) чинником (умовою) стабілізації сучасного суспільства є проведення такої соціальної політики держави, в якій за необхідністю враховувалися б як об'єктивні, так і суб'єктивні показники стану суспільства.

У розділі 3. «Інститут громадської думки в системі механізмів стабілізації суспільства» досліджується громадська думка як один з найважливіших чинників, що забезпечує стабільність суспільства і виконує функцію показника стану суспільства.

У підрозділі 3.1. «Громадська думка у системі: «держава – громадянське суспільство»» пропонується розглядати громадську думку як соціальний інститут громадянського суспільства. Громадська думка є частиною суспільної свідомості і включає соціальні уявлення, цінності і оцінки різних соціальних груп, що утворюють населення.

Процес інституціоналізації громадської думки пов'язаний із формуванням громадянського суспільства, де громадська думка є ланкою, яка пов’язує суспільство і державу. Воно стає інститутом за умови, якщо дані соціологічних досліджень використовуються як вид інформації при ухваленні управлінських рішень, визначенні пріоритетів соціально-економічного розвитку, оцінці ефективності управління, особливо в соціальній сфері, оцінці соціальних наслідків реформ.

Засобом інституціоналізації громадської думки є законодавство, що закріплює останнє як інструмент виборчої системи і референдумів.

Як чинник стабільності розглядається і громадянське суспільство як «асоціація вільних і автономних громадян, переслідуючи свої цілі і реалізовуючи свої інтереси з розумінням того, що їх особисте життя протікає в руслі публічного (суспільного) життя» Кальной И.И. Гражданское общество как одна из составляющих системы координат общественного развития. //Ученые записки Таврического национального университета им. В.И Вернадского. Философия. Симферополь. -2004. Т. 17(56), №2. -С. 6. . Не зважаючи на те, що громадянське суспільство, за висловом І.І. Кального, знаходиться «в статусі протогромадянського суспільства як суспільства в своєму становленні», важко переоцінити можливість всієї «палітри» громадянського суспільства від сім'ї до місцевого самоврядування, його форми пошуку громадянської згоди на шляхах довіри і діалогу, компромісу і толерантності.

У підрозділі 3.2. «Стан сучасного Українського суспільства у «дзеркалі» громадської думки» громадська думка аналізується як суб'єктивний показник стану сучасного українського суспільства.

Суб'єктивна оцінка стану суспільства вивчається за допомогою соціологічного моніторингу. Систему суб'єктивних показників утворюють дані соціологічних досліджень, що відображають стан суспільства в різних сферах життєдіяльності, що дозволяє розробити схему соціального моніторингу для визначення його стану.

Одним із головних принципів відбору суб’єктивних показників стану українського суспільства є можливість за допомогою відповідного показника оцінювати ступінь розвитку стабільності в Україні в економічній, політичній, екологічній, соціальній та інших сферах життя. Стан суспільства, як стабільний стан соціальної системи, повинен оцінюватися за критеріями ефективності головних складових у формуванні стабільного суспільства і держави: ефективність економічної сфери, яку необхідно виміряти за допомогою оцінки населенням економічної і матеріальної ситуації на рівні держави і сім'ї; зростанням матеріального добробуту населення й розширенні можливостей реалізації їх трудового потенціалу; ефективність політичної системи, що відображена в оцінці політичної ситуації, інтересу до політики усередині держави, підтримці політичних реформ, довіри до законодавчої, виконавчої та місцевої влади; ефективність соціальної сфери, що безпосередньо вимірюється ступенем захищеності з боку держави, соціальною безпекою, поліпшенням соціального самопочуття; ефективністю розвитку екологічної ситуації шляхом оцінки населенням екологічного стану в країні, у населеному пункті, ступінь забруднення навколишнього середовища. У відібраних складових, на думку дисертанта, відображається стан суспільства в різних сферах життєдіяльності, до того ж вони враховуються в інтегрованому показнику соціальної стабільності суспільства.

На підставі емпіричного матеріалу пропонується новий метод аналізу стану суспільства. Він базується на узагальненні динаміки уявлень населення про різні сторони суспільно-політичного і економічного життя країни шляхом розрахунку зведених індексів. Перевагами такого підходу є поєднання ефективної оцінки результатів соціальної політики, розробка рекомендацій щодо її вдосконалення (на основі аналізу чинників формування динаміки індексних показників, що складаються), а так само можливість оперативного інформування органів влади про соціальні наслідки ухвалених рішень і реалізацію програм.

Висновки

Проведене дослідження чинників стабілізації сучасного суспільства, дозволяє констатувати наявність як основних (парадигмальних) стабілізаційних чинників, таких як соціальна політика, громадська думка і громадянське суспільство, так і операціональних (суб'єктивних і об'єктивних оцінок).

1. Поняття «стан суспільства», як соціально-філософська категорія, дозволяє вивчити і визначити його сучасні характеристики. У дослідженні вперше вводиться поняття «стан суспільства» як соціальної системи, під якою розуміється характеристика суспільства у категоріях: розвиток, трансформація, криза, динамічне зростання, стабільність, нестабільність, що відображають якісні і кількісні особливості в певний момент часу в конкретних умовах. Дане поняття є основною характеристикою сучасної соціальної системи, дозволяє за допомогою операціональних показників (суб'єктивних і об'єктивних) визначати конкретний стан суспільства.

2. Аналіз категорії «стабільність» дозволяє виділити її ознаки через опис характеристик системи, таких як рівновага, стаціонарність, мінливість, а також за допомогою виділення окремих випадків стабільності. Соціальна стабільність складається з внутрішньої стабільності соціальних систем (інститутів, спільностей), стабільності їх взаємозв'язків і взаємодій між собою, стабільності всього суспільства, яка припускає стабільність економічну, політичну, культурну й інші. Стабільність визначається як здатність системи зберігати параметри в певних межах, протидіяти обуренням і повертатися в рівноважний стан у разі відхилень.

3. Взаємозв'язок економічних і соціальних відносин сучасного суспільства заснований на принципі соціальної детермінації, коли, услід за марксизмом, визнається пріоритетність економічного чинника над соціальним. Довгий час соціальна сфера розглядалася виключно як сфера споживання фінансових і матеріальних ресурсів, а економічна – як їх виробництво. У сучасних умовах подолати становище, яке склалося, можливо при соціальній спрямованості діяльності держави у сфері політики заробітної платні, правовій захищеності, не порушенні соціальних прав населення, соціальній захищеності і т.д. Соціальна спрямованість реформ, що проводяться, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, дозволяють визначити сучасні цілі розвитку держави, які орієнтовані на «соціальну державу».

4. У другому розділі дисертації розглядається стабілізаційна функція соціальної політики, яка повинна полягати в координації інтересів і потреб соціальних груп в економічній, соціальній і політичній сферах, що забезпечує довіру до влади, підтримку процесу реформування суспільства.

Проведений порівняльний аналіз моделей соціальної політики дає можливість зробити такі висновки: економічний чинник у соціальній політиці західних держав підпорядкований ідеологічним цінностям і конституційним нормам; від останніх залежить роль держави в соціальному захисті громадян і розмір фінансування соціальної сфери; політика, іменована «соціальним партнерством», забезпечує баланс між державою і громадянським суспільством.

Вживання стабілізаційної парадигми дозволило вивчити практики функціонування різних моделей соціальної політики, зокрема в Україні, як чинника, здатного забезпечити збалансовані відносини, що піддаються до регулювання між державою і громадянським суспільством.

5. Особлива увага в роботі надається діагностиці стану суспільства, що дозволяє виявити операціональні чинники стабілізації. Для цього розробляються соціальні показники стабільності, які умовно можна класифікувати на об'єктивні (економічні і соціально-економічні показники), суб'єктивні (соціальні, політичні і економічні оцінки у соціологічних дослідженнях) і інтегровані (узагальнюючі, економічні, статистичні та інш.) показники, на підставі яких є можливим діагностувати суспільство як стабільне. Таким чином, операціональні чинники визначення стабільності суспільства є суб'єктивними і об'єктивними показниками.

6. Інституціоналізація громадської думки можлива за умов існування громадянського суспільства. Громадська думка є проміжною у системі «держава – громадянське суспільство», оскільки складається на підставі етичного відношення населення до проблем сучасності. Таким чином, громадській думці в системі взаємодії «громадянське суспільство – держава – індивід» відведено місце прямого і зворотного зв'язку індивіда з державою і з громадянським суспільством, коли при ухваленні політичних рішень, оцінці ефективності управління і соціальних наслідків реформ враховуються дані соціологічних досліджень.

Інститут громадської думки розглядається як один із чинників стабілізації суспільства. Це знаходить своє обґрунтовування в третьому розділі роботи, де на підставі емпіричного матеріалу пропонується новий метод аналізу стану стабільного суспільства. Цей метод заснований на інтегральних оцінках динаміки сукупності соціальних, політичних, економічних настроїв, що формуються в суспільстві. Він базується на узагальненні динаміки уявлень населення про різні сторони суспільно-політичного і економічного життя країни.

7. Основним (вирішальним серед інших - парадигмальних) чинником стабілізації сучасного суспільства є проведення такої соціальної політики держави, яка при необхідності враховувала б операціональні, як об'єктивні (дані офіційної статистики), так і суб'єктивні (оцінки населення стану економічної, політичної, соціальної, екологічної сфер, відображених в громадській думці як довіра до влади, оцінка економічного і матеріального стану, захищеність із боку держави, оцінка екологічної ситуації та інш.), показники стабільності суспільства.

8. Проведений аналіз емпіричного матеріалу і співвідношення його з теоретичною базою дослідження дозволяє зробити висновок про те, що стабілізація сучасного суспільства - це процес проведення соціальної політики відповідно до стану суспільства у всіх галузях життєдіяльності, а також необхідність проведення періодичного моніторингу з метою виявлення соціальних показників, що дозволяють визначати стан суспільства як стабільний.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗДОБУВАЧА ЗА

ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті

1. Дунець О.А. Соціологічна теорія про закони і механізми стабільності соціальних систем // Перспективи. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. -2004.- № 2-3 (26-27).- С. 134-140.

2. Дунец О.А. Система показателей социальной диагностики состояния общества в условиях демократических преобразований в Украине // Культура Народов Причерноморья.-2006. - № 96. - С. 31-33.

3. Дунец О.А. Социальная политика государства как фактор стабилизации украинского общества // Культура Народов Причерноморья. -2007.- № 117.- С. 148-151.

4. Дунец О.А. Понятие «состояние» в системе философских категорий // Культура Народов Причерноморья. -2007.- № 122.- С. 71-75.

Матеріали і тези конференцій:

1. Дунец О.А. К вопросу об определении социальной трансформации как одного из состояний социальной системы //Розвиток наукових досліджень 2005: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Полтава, 7-9 листопада 2005р.:- Полтава: Вид-во «ІнтерГрафіка», 2005.- Т.4.- С. 53-57.

2. Дунець О.А. Чинники соціально-економічної стабільності українського суспільства в сучасних умовах демократизації // Теорії макро- мікроекономіки: Збірник наукових праць професорсько- викладацького складу та аспірантів. Вип. 25. - К., 2006. – С. 116-120.

Анотаціі

Дунець Ольга Анатоліївна. Чинники стабілізації сучасного суспільства (соціально-філософський аналіз).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського.- Сімферополь, 2008.

Метою дослідження є аналіз стабільності сучасного суспільства в умовах українського суспільства перехідного періоду. Ця мета здійснюється через розгляд поняття «стан» як стійкість у зміні, розвитку, у певний час за певних умов; через дослідження розуміння стабільності соціальної системи і стабілізацію сучасного суспільства; через дослідження основ соціальної політики держави і її стабілізаційної функції; через дослідження системи показників для визначення стабільності суспільства; через дослідження громадської думки як інституту громадянського суспільства; через дослідження системи суб'єктивних показників, оцінки стану суспільства в соціальному моніторингу.

Проведене дослідження дозволяє зробити і обґрунтувати висновок про те, що стабілізація сучасного суспільства - це процес проведення стабілізуючої соціальної політики у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а також необхідність виявлення соціальних показників, що дозволяють визначити стан суспільства як стабільний.

Ключові слова: суспільство, суспільство перехідного періоду, стан суспільства, стабільність, соціальна стабільність, соціальна політика, чинники стабільності, громадянське суспільство, громадська думка.

Аннотация

Дунец Ольга Анатольевна. Факторы стабилизации современного общества (социально-философский анализ).- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. – Симферополь, 2008.

В центре диссертационного исследования находится проблема стабилизации общества, которое переживает трансформационные процессы во всех сферах общественной жизни. Экономическая, политическая, социальная нестабильность, в условиях которой находится Украина, требует специального изучения с целью обнаружения факторов, способных придать равновесие и сбалансированность обществу.

Проблема стабильности и стабилизации становится особенно значимой, когда социальная динамика приобретает конфликтный характер и имеет негативные тенденции. Такая постановка вопроса требует определения целого ряда категорий: «состояние общества» «социальная динамика», «социальная трансформация», «стабильность», «кризис», «развитие» и др.

Предложенные подходы к анализу общества позволили построить модель целостной общественной системы. Это дало возможность проанализировать и описать современное состояние общества через констатацию стабильности, равновесия, порядка, кризиса, социального конфликта, трансформации. Состояние общества характеризуется количественно и качественно, отражая единство устойчивости и изменчивости. Состояние общества как системы связано с движением, процессуальностью, изменением системы. Состояние общества характеризуется сложившейся структурой, протекающими процессами, достигнутыми результатами жизнедеятельности.

Рассмотрение таких различных характеристик общества, как равновесие, устойчивость, стационарность, изменчивость, позволяет анализировать социальную систему в состоянии статической или динамической стабильности.

Стабильность социальной системы как целого складывается из частных случаев стабильности, к которым можно отнести конфигурацию системы (стабильность структуры) и ее динамику (стабильность состояний и стабильность процессов). Это дает основания рассматривать стабильность как процесс (стабилизация) т.е. приведение к стабильному состоянию и как состояние, - результат.

Социальная политика государства, рассматриваемая как особая деятельность, направлена на повышение общественного благосостояния; улучшение качества жизни населения; совершенствование профессионального уровня и духовной зрелости населения, воспроизводства определенного типа личности конкретного общества. По идеологическим, правовым, экономическим и социальным характеристикам, социальная политика современной Украины, сформировалась как социал-демократический вариант социальной политики с элементами либерализма.

В исследовании рассматриваются операциональные (объективные и субъективные) показатели. К объективным следует отнести показатели, характеризующие социально-экономические признаки, например, уровень и качество жизни населения. К субъективным – социальные, политические и экономические оценки населения, полученные в массовых социологических опросах.

К главным экономическим показателям относятся темпы роста валового внутреннего продукта, объема производства, уровень инфляции. Социально-экономические показатели - это уровень безработицы, процент населения, находящегося за чертой бедности, а также индекс человеческого развития (ИЧР), включающий три компонента: ВВП на душу населения, уровень образования и продолжительность жизни, отражающих уровень и качество