ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Дмитрієва Оксана Анатоліївна
УДК 338.336
Сфера фінансових послуг в економіці України: організаційні засади державного регулювання
Спеціальність 08.00.03 – економіка та управління національним господарством
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України.
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор
ШЕВЧУК ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ
Інститут законодавства Верховної Ради України,
заступник директора, завідувач відділу
комплексних проблем державотворення
Офіційні опоненти: - доктор економічних наук, професор,
заслужений економіст України
КРАВЧЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ,
Виконавчий секретар
Будівельної палати України
кандидат економічних наук, доцент
МЕЛЬНИЧУК ВІТАЛІЙ ГРИГОРОВИЧ,
Віце-президент компанії з управління
активами, Відкрите акціонерне товариство “Кінто”
Захист відбудеться 18.03.2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.02 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.
Автореферат розісланий 17.02.2008р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.М. Розинка
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Ринкові засади економічного розвитку вимагають високої відповідальності при розробці концептуальних засад стратегії і тактики державного впливу на ті процеси і сфери, які є найбільш чутливі до назрілих змін і водночас зумовлюють найбільш відчутний вплив на формування ефективної моделі розвитку національного господарства. Особливої ваги набуває потреба ретельного опрацювання засобів економічної стратегії та тактики, що застосовуються в організації управління та регулювання фінансово-кредитними системами та ринками фінансових послуг. Як показав досвід ринкових реформ в Україні, бажано результативним даний процес може бути лише за умови, коли він спирається на регулюючий та контролюючий вплив держави. Запровадження ринкових принципів і правил передбачає налагодження високоефективних організаційних механізмів функціонування та розвитку усіх складових економічної ї системи і, зокрема, сфери фінансових послуг. Будь-які косметичні зміни застарілої моделі управління фінансовою системою кардинально не змінюють ситуацію на краще. Фактично виникла потреба в формуванні нової парадигми структурних перетворень і відповідного розуміння природної сфери державної активності. Ринкова трансформація економіки України об’єктивно вимагає налагодження функціонування розгалуженої фінансово-послугової сфери. Організаційно-управлінські дії та регулюючий вплив держави саме у цій площині дозволило більшості держав з перехідною економікою не тільки подолати кризові явища, але й досягнути економічного зростання.
Необхідно визнати, що в нашій державі організація та здійснення реформ на ринках фінансових послуг не завжди мала належне теоретичне обґрунтування й концептуальне забезпечення і тому здійснювалися непослідовно, без ретельного опрацювання засобів економічної стратегії і тактики, що мали б бути задіяними в організації управління та регулювання сферою фінансових послуг. Це викликає і зумовлює необхідність системного дослідження процесу реформування базових сегментів національної економіки, усе більш важливе місце серед яких, по праву займає таке суто ринкове явище, як сфера фінансових послуг.
Окреслена проблема є надзвичайно складною. Підхід до її наукового аналізу потребує попереднього вивчення широкого кола супутніх з даним макроекономічним феноменом явищ та процесів. У першу чергу це стосується проблем фінансової політики. У вітчизняних економічних дослідженнях даної проблеми вагомий дослідницький внесок мають наукові здобутки О.Д.Василика, О.С.Власюка, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця, Б.Є.Кваснюка, О.П.Кириленка, В.І.Кравченка,О.О.Любіча, І.О.Луніна, С.В.Льовочкіна, В. Г. Мельничука, В.М.Опаріна, А.Г.Сігайова, В.М.Федосова, Ю.М.Харазашвілі, О.П.Чернявського, І.Я.Чугунова, С.І.Юрія, І.О. Лютого, В.К.Черняка, В.Я.Шевчука, Ялового Г.К. Щодо питань становлення ринкових механізмів, їх впливу на розвиток національної економіки здобувачем опрацьовані наукові публікації: О. Амоші, В. Андрійчука, С.Білої, О. Білоруса, І. Бурковського, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Галушка, О. Дзюблюка, М. Зверякової, Є.Іванова, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, В.Кравченка, І. Крюкової, Д. Лук’яненка, О. Мельниченка, О.Любіча, В. Мельничука, О. Мозгового, В. Міщенка, А. Мороза, В. Новицького, Ю. Пахомова, О. Плотникова, С.Осадця А. Рум’янцева, М.Савлука, В.М.Суторміної, В.П.Ходаківської, В.М.Шелудько, А.В.Федоренка. Проблеми організації управління та регулювання ринків фінансових послуг знайшли відображення в працях вітчизняних дослідників: О.І.Барановського, В.В.Бєляєва, М.Д.Білик, Н.М. Внукова, О.В.Васюренко, О.Д. Вовчак, В.В.Гончаренка, В.І.Грушко, В.В. Зимовця, С.П. Зубика, О.І.Дзюблюка, О.Т.Євтуха, М.М.Єрмошенко, В.І.Міщенка, М.В.Мниха, А.М.Мороза, О.М.Мозгового, С.В.Науменкової, Ц.Г.Огонь, О.Ю.Чубукової та ін.
Суттєве значення для дослідження механізму управління фінансово-кредитними системами має внесок таких іноземних дослідників, як Л. Бальцерович, Дж. Кейнс, Дж. Корнаї, Дж. Сінкі, П. Самуельсон, О. Улюкаєв, Ф. Хайек, Л. Хоффман, М. Фрідмен, Д. Шапіро та ін. На наш погляд, вельми плідні результати своїх наукових досліджень, присвячених фінансовим проблемам економічного розвитку, залишили для нащадків класики економічної науки: Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо, А.Маршалл, Ж.Б.Сей, К.Маркс, Р.Гільфердінг, Дж.Кейнс, Ф.Хайєк, Дж.Хікс. Серед сучасних західних вчених теорію і практику фінансових ринків розвинули Г.Александер, Дж.Бейлі, Дж.Гелбрейт, Г.Марковіц, Р.Ф.Мюррей, Ченг Ф.Лі, Ю.Фама, Дж.І.Фіннерті, М.Фрідмен, У.Шарп, Й.Шумпетер та інші вчені.
Отже, теоретичною та методологічною основою дисертації є узагальнений досвід світової та вітчизняної економічної думки, включаючи вагомий доробок марксистської школи, котрий незаслужено відкинутий.
Водночас, вважаємо за доцільне зауважити, що окремі питання, пов’язані з реформуванням передусім банківського, страхового, пенсійного, інвестиційного та інших секторів фінансової системи потребують подальшого дослідження саме в якості базових сегментів сфери фінансових послуг. У цьому сенсі актуальним є поглиблений аналіз організаційних засад та механізмів державного регулювання сфери фінансових послуг, зокрема, встановлення глибини втручання держави в процес реформування фінансових систем, вибору стратегії та пріоритетів ефективного розвитку фінансово-послугової сфери.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України за темою “Економічні пріоритети в законотворчій діяльності” (номер державної реєстрації 0104U006963). Особистий внесок автора полягає у формулюванні економічних пріоритетів при розробці пропозицій щодо законодавчого врегулювання ринків фінансових послуг.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є: визначення та обґрунтування сутності і закономірностей становлення й розвитку сфери фінансових послуг як найбільш перспективної складової національної економіки, що нині знаходиться в режимі трансформаційних перетворень; узагальнення організаційно-управлінських аспектів її функціонування на етапі ринкових реформ; формулювання (за результатами дослідження) практичних рекомендацій щодо подальшої раціоналізації державного регулювання зазначеною сферою. Виходячи з даної мети, в дисертаційному дослідженні поставлені такі основні завдання:
- узагальнити основні теоретичні положення щодо визначення природи, причин та організаційних принципів становлення й функціонування сфери фінансових послуг у трансформаційній економіці;
- обґрунтувати економічну сутність та зміст терміно-поняття „сфера фінансових послуг ”, посилити наукове розуміння даної полісистемної категорії;
- дослідити організаційно-інституціональні механізми розвитку сфери фінансових послуг на етапі ринкових реформ;
- показати необхідність розробки науково обґрунтованої стратегії управління сферою фінансових послуг, посилення регулюючого впливу держави у відповідному законотворчому процесі;
- виявити закономірності застосування і роль інституціональних факторів в утвердженні окремих ринків та сегментів фінансових послуг у ринковій економіці;
- дослідити особливості організації та диверсифікації фінансових установ й уповноважених органів, налагодження функцій контролю та державного нагляду у сфері фінансових послуг;
- показати місце і роль Уповноважених органів як інституцій державного управління та регулювання фінансовими установами;
- визначити пріоритетні стратегії розвитку фінансового посередництва щодо розвитку окремих ринків і передусім - банківської системи, страхового ринку, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, лізингових та факторингових компаній, обслуговування клієнтів у кредитних спілках та ломбардах;
- здійснити порівняльний аналіз та узагальнити досвід реформування фінансово-кредитних систем та інших інституцій фінансових послуг у країнах з перехідними економіками;
- узагальнити позитивний зарубіжний досвід організації сфери фінансових послуг, сформулювати пропозиції щодо можливостей його адаптації та використання в Україні.
Отже, кінцевим підсумком дисертаційного дослідження стануть теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації, націлені на розв’язання важливого наукового і практичного завдання – обґрунтування теоретико-методологічних засад та принципів становлення і функціонування сфери фінансових послуг, розкриття її організаційно-інституціональної структури та базових сегментів, визначення основних пріоритетів, механізмів та шляхів розвитку сфери фінансових послуг в умовах ринкової трансформації національного господарства.
Об’єктом дослідження є вітчизняна сфера (ринки) фінансових послуг та регулятивний вплив держави на дану сферу на етапі ринкових реформ.
Предметом дослідження є макроекономічні засади, шляхи й організаційно-управлінські механізми становлення та розвитку сфери (ринків) фінансових послуг у ринкових умовах.
Методи дослідження. В процесі теоретичного вивчення проблеми і обробки фактичного матеріалу застосовувались загальнонаукові методи дослідження, а саме: логічний і порівняльний аналіз, статистичний, синтез, порівняння й узагальнення.
Методами порівняння й узагальнення досліджувались теоретико-методологічні засади та загальний стан сфери фінансових послуг в Україні (Розд.І). Логічний та порівняльний аналіз застосовувались в процесі дослідження організаційно-економічних засад розвитку сфери фінансових послуг у перехідних економіках (Розд.ІІ). На основі синтезу аналітичних результатів опрацьовувались пропозиції щодо вдосконалення форм та механізмів організації управління та регулювання відповідними ринками фінансових послуг (Розд.ІІІ).
Теоретичною основою дослідження стали сучасні концепції економічної теорії, економетрії, фінансів, а також організації та управління національним господарством.
Інформаційною базою дослідження є законодавчо-нормативні акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, що регулюють сферу фінансових послуг; нормативні акти Держфінпослуг України, Держфінмоніторингу України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України; Держкомстату України, довідкові та енциклопедичні видання, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, статистичні дані міжнародних фінансових організацій та ін. У процесі дослідження активно використовувалася оперативна інформація, що поширюється через електронні мережі зв’язку інформаційними агентствами УНІАН, ІНТЕРФАКС, УФС та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Отримано нові науково обґрунтовані результати, які в сукупності розв’язують важливу макроекономічну проблему - становлення та розвиток сфери фінансових послуг як організаційно-регуляторної полісистеми, базові сегменти якої змінюються та розвиваються за універсальними законами ринку. Найбільш вагомі теоретичні та практичні результати, які характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, такі:
Уперше:
- обґрунтовано економічну сутність та зміст терміно-поняття - „сфера фінансових послуг” як полісистемного утворення, що зосереджує навколо себе різноаспектні явища і процеси, які знаходяться в певній ієрархії та взаємодії і, таким чином, набувають рис складної організаційно-регулятивної системи.
- запропоновано категоріальне визначення фінансової послуги як особливого різновиду організаційно-економічних відносин, у рамках яких здійснюється організація руху фінансових активів з троякою метою: а) для задоволення особливих потреб клієнтів (користувачів конкретних різновидів фінансових послуг); б) раціонального перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів; в) для збереження і нарощування вартості фінансових активів користувачів послуг;
- сформульовано конкретні особливості функціонування та реформування базових сегментів сфери фінансових послуг - ринків фінансових послуг; при цьому аргументовано, що залежно від ступеня розвитку кожного з них формується в кінцевому підсумку об’єктивна необхідність організаційно-регулятивного впливу на всю сферу фінансових послуг, оскільки кожен з ринкових різновидів фінансово-послугової сфери є продуцентом і носієм потужних економічних інтересів;
- виявлено організаційно-економічні принципи, умови та чинники утвердження фінансових установ, фінансових посередників як інфраструктурних інституцій, завдяки яким досягається утвердження та розвиток сфери фінансових послуг ринкового типу; в свою чергу, ця остання є важливим рушієм і спонукальною силою трансформаційних змін в національному господарстві;
- систематизовано класифікаційні ознаки основних різновидів (ринків) фінансових послуг, їх організаційні та регулюючі механізми; проаналізовані причини та чинники множинності і водночас різнотиповості ринків фінансових послуг; обґрунтовано на відповідній методологічній та інформаційній базі (яка віддзеркалює відповідний рівень теоретичних досягнень) застосування інституціонального підходу до виявлення базових трендів розвитку окремих сегментів фінансових послуг - страхового ринку, НПФ, інститутів спільного інвестування (ІСІ), надання лізингових та факторингових послуг, обслуговування клієнтів у кредитних спілках та ломбардах, послуги бюро кредитних історій та рейтингових агентств тощо;
- поставлено питання щодо створення дворівневої системи державного регулювання сферою фінансових послуг: 1) єдиного державного регулятора з функціями позавідомчого нагляду та контролю, оскільки в сфері фінансових послуг обертається приватний фінансовий капітал і який не може бути аналогом Мінфіну (курує і розподіляє державні фінанси); 2) саморегулівних організацій у кожному сегменті сфери фінансових послуг; реалізація даної пропозиції, з одночасною передачею частини контрольно-наглядових функцій саморегулівним організаціям ( з фінансуванням функцій за рахунок самих учасників), приведе до суттєвого покращення якості регулюючого впливу, зменшення чисельності наглядових підрозділів та відчутного скорочення чиновницько-бюрократичного апарату.
Знайшло подальший розвиток:
- узагальнення щодо ефективного впливу держави на ринки фінансових послуг через: проведення єдиної та ефективної політики у сфері фінансових послуг; захист інтересів споживачів фінансових послуг; створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
- пояснення доцільності структурної класифікації фінансового посередництва на банки та небанківські фінансово-кредитні установи, що в свою чергу, надає можливість виокремлювати системоутворюючі зв’язки між окремими сегментами ринку і таким чином диференціювати фінансові наміри й уподобання вкладників та реципієнтів капіталу;
- характеристика пріоритетів та основних напрямків реформування фінансово-послугового сектору в окремих країнах пострадянського простору та Центрально-східної Європи (ЦСЄ) з визначенням тенденцій та причинно-наслідкових зв’язків, характерних для процесу трансформації сфери фінансових послуг у країнах із перехідними економіками; це дало можливість визначити базові напрямки та шляхи модернізації ринків фінансових послуг на етапі кардинальних трансформаційних змін у національному господарстві України.
Доведено:
- що наявна нині нерівномірність розвитку різних сегментів сфери фінансових послуг, вірогідно, може якісно змінитися; є всі підстави передбачати, що в найближчі 5-7 років небанківські фінансові установи стануть реальними конкурентами на розмаїтому полі фінансових послуг, а надалі перевищать фінансово-послуговий потенціал банківської системи; отже, виходячи з цього, вже зараз потрібно запускати в дію стимулюючі механізми й важелі державного впливу на зазначені сегменти;
- що політика переважної орієнтації на корпоративного клієнта, характерна для нинішнього етапу розвитку сфери фінансових послуг, має змінити пріоритети у напрямку реальної підтримки малого та середнього бізнесу; украй нагальною є стратегічна потреба оптимального поєднання можливостей крупного капіталу з економічною підприємливістю малого та середнього бізнесу саме в фінансово-послуговому секторі національного господарства.
- що допуск (експансія) іноземного капіталу в рамках західноєвропейських послугових інституцій, має здійснюватися без ущемлення стратегічних інтересів системи фінансових послуг в Україні; є актуальним запровадження рамкових обмежень на фінансово-послугову діяльність тих іноземних структур, які пропонують короткострокові угоди і, таким чином, націлені займатися здійсненням спекулятивних операцій на українських ринках фінансових послуг.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки та конкретні рекомендації можуть бути використані Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, Держфінмоніторингом України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, зокрема, при розробці концептуальних засад розвитку вітчизняної сфери фінансових послуг. Матеріали та висновки дисертації також можуть бути використані в процесі викладання фінансово-економічних дисциплін у вищих навчальних закладах країни.
Науково-практичні висновки, практичні рекомендації щодо організації державного регулювання сфери фінансових послуг були використані при підготовці аналітичних матеріалів Міністерства фінансів АРК (довідка № 20-14/234 від 25.01.2008); Міністерством економіки АРК при вироблені “Програми розвитку інвестиційної діяльності Автономної Республіки Крим на період до 2010 року” (довідка № 01-12-1548 від 10.01.08); Інститутом законодавства Верховної Ради України. Матеріали та висновки дисертації використані в практиці викладання фінансово-економічних дисциплін у Феодосійській фінансово-економічній академії (довідка № 56 від 04.10.2007) та Львівському банківському інституті Національного банку України (довідка №01-15/431 від 27.04.2006).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаним дослідженням, в якому поглиблено теоретичні та організаційно-управлінські засади становлення і розвитку сфери (ринків) фінансових послуг в Україні. Усі наукові положення, що виносяться на захист, являють собою особистий здобуток здобувача.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації були апробовані на науково-практичних конференціях, зокрема: науково-практичній конференції „Актуальні питання протидії відмиванню коштів злочинного походження у контексті економічної безпеки України” (27 листопада 2003 року, м. Київ, РНБОУ); міжнародній науково-практичній конференції „Недержавне пенсійне забезпечення в контексті розвитку ринку фінансових послуг” (30 січня 2003 року, м. Київ, РНБОУ); ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції „Економічні проблеми ринкової трансформації України” (27 листопада 2004 р., м. Львів);VІ міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми і перспективи економічного і соціального розвитку регіонів України” (2-4 червня 2004 року, м. Феодосія); VІІ міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми і перспективи економічного зростання Україні: євроінтеграційний курс” (26 травня 2005 року, м. Феодосія); ІІ міжнародній науково-практичній конференції „Освіта та наука без обмежень - 2005” (27 грудня 2005 року, м. Дніпропетровськ); науково-практичній конференції „Проблеми розвитку фінансової системи України” (23 березня 2006 року, м. Київ, НДФІ); ІХ всеукраїнської науково-практичної конференції “Регіони України в формуванні національної інноваційної системи в умовах глобалізації економіки” (17-20 травня 2007 р. м. Феодосія).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, у тому числі 8 статей у наукових фахових виданнях, та 3 тези матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг авторського матеріалу в зазначених публікаціях складає 5,2 друк. ар.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що поділені на 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації – 176 сторінок, в т.ч. 10 таблиць та 9 рисунків; 6 додатків. Список використаних джерел налічує 310 найменувань на 25 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, об’єкт та предмет, основні завдання, вказуються методологічні основи дослідження і дається їх характеристика, відзначається наукова новизна роботи, її наукове та практичне значення, висвітлюються наукові положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, вказується структура та обсяг роботи.
Розділ І. “Теоретико-методологічні засади становлення сфери фінансових послуг” складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню мети, базових принципів, економічної сутності терміно-поняття “сфера фінансових послуг”; аналізу критеріїв, організаційно-економічних передумов та особливості формування сфери фінансових послуг у трансформаційний економіці, а також обґрунтуванню макроекономічних та організаційно-функціональних засад становлення сфери фінансових послуг ринкового типу.
У підрозділі 1.1. “Економічна сутність та зміст терміно-поняття “сфера фінансових послуг” обґрунтовано, що у загальному контексті сфера фінансових послуг являє собою сукупність ринків, що перебувають у постійному розвитку і які націлені на продукування, надання, й споживання відповідного різновиду фінансових послуг. Адаптація загальної теорії систем до дослідження терміно-поняття „сфера фінансових послуг” надала можливість осмислити її як комплексну, інтегративну категорію, що відображає важливий блок макроекономічних відносин та виявити критеріальні засади розвитку сфери фінансових послуг як полісистемного явища, а також визначити організаційно-регуляторні можливості щодо налагодження його сталого розвитку. Запропоновано категоріальне визначення фінансової послуги як особливого різновиду організаційно-економічних відносин, у рамках яких здійснюється організація руху фінансових активів з троякою метою: а) для задоволення особливих потреб клієнтів (користувачів конкретних різновидів фінансових послуг); б) раціонального перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів; в) для збереження і нарощування вартості фінансових активів користувачів послуг.
Таким чином, на основі узагальнення точок зору різних авторів уточнено, що сфера фінансових послуг є композиційним елементом в структурі макроекономічної системи. У цілому ж, адаптація загальної теорії систем до дослідження терміно-поняття „сфера фінансових послуг” дає можливість осмислити її як комплексну, інтегративну категорію, що відображає важливий блок суспільних (фінансових) відносин та можливостей щодо їх організації та державного регулювання.
У підрозділі 1.2. “Організаційно-економічні передумови та особливості формування сфери фінансових послуг у трансформаційній економіці” розкривається сутність сфери фінансових послуг, а також організаційно-економічні передумови та особливості формування даного полісистемного явища, яке на сьогодні є невід’ємною складовою кожної ринково розвинутої системи. В результаті дослідження дійшли до висновку, що сегменти та складники сфери фінансових послуг виконують як загальні функції (що не свідчить про їх однорідність та ідентичність), так і суто специфічну роль (що не заважає їм перебувати у зв’язку та взаємодії). Тому вбачається необхідним дотримуватись наступних передумов раціональної організації сфери фінансових послуг: 1) Критерієм функціонування та розвитку сфери фінансових послуг є, перш за все, рівень організації даного процесу. Останній вбирає в себе регуляторні та контрольно-наглядові механізми та впливи, стимулює динаміку назрілих перетворень на ринках фінансових послуг, відтак пов’язаний з переходами цих останніх на якісно новий рівень. Чим усталеніша структурна організація сфери фінансових послуг, тим вищий рівень її фактичної дієздатності. Організація функціонування відповідних ринків фінансових послуг має базуватися на використанні загальноекономічних принципів ринкової взаємодії її учасників (суб’єктів). 2) Оскільки сфера фінансових послуг перебуває в стані постійних змін, вона повинна прагнути до збереження своєї організаційної ідентичності. Залежність сфери фінансових послуг від середовища, в якому вона перебуває, і водночас її ієрархічність підтверджують всю складність заявленої для наукового дослідження проблеми. Для виявлення об’єктивних тенденцій розвитку сфери фінансових послуг, слід використовувати адекватні ринкові механізми та інструменти. 3) Становлення та утвердження окремих ринків чи сегментів сфери фінансових послуг необхідно підкріплювати організаційно таким чином, щоб вони не випадали із загального контексту загальноринкових правил, принципів та стандартів. 4) Сфера фінансових послуг об’єктивно потребує структурно-функціонального підходу, який є ядром системного аналізу. Адже при цьому об’єкт аналізу досліджується як в статиці, так і в динаміці, завдяки чому відкриваються такі особливості й нюанси, які важко вловити поза цим підходом.
У підрозділі 1.3. “Загальноекономічні та організаційно-функціональні засади базових сегментів сфери фінансових послуг” здійснено аналіз базових сегментів сфери фінансових послуг - банківського, страхового, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування (ІСІ), лізингових та факторингових компаній, кредитних спілок, ощадних асоціацій, ломбардів, фінансових установ по обслуговування клієнтів із використання платіжних карток тощо. Тобто сфера фінансових послуг включає, як банківські так і небанківські фінансові установи. Фінансові послуги банківських установ та небанківського сектора поєднані між собою за цільовими та змістовними аспектами і тому функціонують у відповідних організаційних формах, а залежно від природи і характеру взаємозв’язку цих форм, становлять відносно стабільну систему та важливий об’єкт державного регулювання.
У дисертації визначено, що завдяки організаційно-регулятивній підтримці сфери фінансових послуг посилюється функціональність відповідних ринків. Йдеться про найбільш важливі функції: а) мобілізація и розподіл фінансових ресурсів, що обумовлює його структур; б) налагодження процесу доведення фінансових активів до споживача; в) формування ринкових цін на окремі види активів; г) створення умов щодо мінімізації фінансових та комерційних ризиків; д) мінімізація трансакційних витрат, що існують в економічній системі; е) організація фінансового забезпечення розширеного відтворення фінансових послуг та покращення їх якості; є) визначення найбільш перспективних напрямів використання капіталу на ринках фінансових послуг. Вказані функції найбільш ефективні, якщо здійснюються в конкурентних організаційних формах руху фінансових послуг. Йдеться, зокрема, про такі організаційні форми - пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, інститути спільного інвестування , інші види ринків, що обслуговують рух фінансових активів.
Необхідно визнати, що саме в такому сенсі найважливіші аспекти формування та розвитку сфери фінансових послуг, як відносно цілісної системи, не отримали належного визначення в науковій літературі, а сам ринок розглядається фрагментарно, що не сприяє досягненню запланованих цілей. У дисертації запропоновані теоретичні узагальнення та організаційно-інституціональні механізми, націлені на усунення зазначених недоліків та організаційно-управлінських недоречностей.
Розділ ІІ. “Організаційно-інституціональні засади сфери фінансових послуг у трансформаційній економіці” містить три підрозділи, у яких досліджено інституціональну структуру сфери фінансових послуг та організаційні засади її розвитку; здійснено науковий аналіз організації управлінського впливу держави на сферу фінансових послуг в Україні; розглянуто особливість функціонування саморегулівних організацій на ринку фінансових послуг.
У підрозділ 2.1. “Інституціональна структура сфери фінансових послуг та організаційні засади її розвитку” проаналізовано інституціональну будову системи регулювання ринків фінансових послуг. На підставі проведеного дослідження встановлено, що сфера фінансових послуг як сукупність ринків фінансових послуг та їх сегментів реалізується через відповідні механізми за допомогою фінансових установ, а також відповідної інфраструктури. Необхідно визнати (і наше дослідження повністю підтверджує даний висновок), що органічна взаємодія між фінансовими установами, які належать до сфери фінансових послуг до цього часу не налагоджена. Скоріше, навпаки, спостерігаються явні ознаки недобросовісної конкуренції, прямого ігнорування будь яких спроб до координації зусиль, які з свого боку ініціював Держфінпослуг. Фактично продуценти й споживачі фінансових послуг не можуть бути захищені від агресивних дій конкурентів.
Автор також спеціально проаналізував спільні риси та особливості в режимі функціонування, формах та методах роботи з клієнтами небанківських фінансових структур, і в першу чергу, страхових компаній і недержавних пенсійних фондів. Обидва ринкові сегменти об’єднує, щонайменше, дві обставини: по-перше, бажання працювати в пільговому режимі щодо податкових зобов’язань і, по-друге, прагнення не лише підвищити дохідність власних фінансових активів, але і, по-можливості, захистити їх від не передбачуваних негативних впливів. Окрім цього, актуарні розрахунки витрат на пенсійне забезпечення і страхові виплати також мають ідентичну природу і ґрунтуються на спільних інтересах щодо отримання позитиву від функціонування обох різновидів фінансових послуг. Зазначені інтегративні фактори, безумовно, впливають на характер й інституціональні засади організаційно-регулюючих механізмів, які використовує держава на відповідних ринках фінансових послуг.
У підрозділі 2.2. “Уповновноважені органи держави: їх координаційні та контрольно-наглядові функції щодо ринків фінансових послуг” проаналізовано систему регулювання сфери фінансових послуг через відповідні Уповноважені органи. Законодавець визначив такі органи, що здійснюють державне регулювання сфери фінансових послуг: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), Національний банк України (НБУ), Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг), Антимонопольний комітет України.
Дослідження організаційного забезпечення розвитку сфери фінансових послуг через систему визначених регуляторів дозволило дійти висновку, що наявність зазначеної кількості регуляторів ринків фінансових послуг, для яких дана сфера є похідною, не основною, призводить у кінцевому підсумку до дискредитації самої ідеї інституційно-правового регулювання та саморегулювання фінансових ринків. Кожен з регуляторів обрав для взаємодії “свої” асоціації. В той же час системний підхід вимагає відійти від „відомчої корпоративності” при використанні відповідних організаційних механізмів, особливо як що ці останні виявляються ринково суміжними при здійсненні фінансових послуг.
На наше переконання, сфера фінансових послуг, перебуваючи на стадії свого становлення, потребує єдиного, універсального регулятора (мегарегулятора). Дослідження надало підстави зробити висновок про те, що запуск такого регулюючого механізму зумовить якісні зрушення. Поява універсального регулятора на фінансово-послуговому полі країни дозволить, по-перше, акумулювати й перерозподіляти у вигляді розмаїття фінансових послуг максимально можливий обсяг фінансових ресурсів; по-друге, гарантуватиме безперебійність функціонування налагодженої системи фінансового взаємозв’язку між відповідними комерційними структурами, що виступають суб’єктами надання фінансових послуг; по-третє, забезпечуватиме отримання учасниками ринків фінансових послуг запланованих обсягів прибутку; по-четверте, відкриє додаткові організаційно-економічні можливості для подальшого розвитку інфраструктури посередницьких послуг, що, в свою чергу, забезпечить здатність завойовувати увагу та інтерес все більшої кількості споживачів фінансових послуг. Все це, безумовно, також позитивно відіб’ється на розвитку всієї економічної системи.
Підрозділ 2.3. “Саморегулівні організації на ринку фінансових послуг та особливості їх функціонування” містить аргументи на користь створення та підвищення функціональності саморегулівних організацій, які створюються операторами певного сегменту фінансового ринку і наділяються відповідними повноваженнями щодо регулювання та нагляду.
Необхідність активного залучення на ринку фінансових послуг саморегулівних організацій обумовлено низкою чинників, які є характерними як для країн з розвиненими ринковими системами, так і для країн, що знаходяться на стадії створення розвинутої фінансово-послугової інфраструктури. По-перше, необхідно забезпечити особливий захист споживачів, завдяки тому, що сутність багатьох фінансових продуктів та послуг заснована на довірі. По-друге, фінансово-послугові ринки чи їх відносно самостійні сегменти достатньо взаємозв'язані, характеризуються взаємозалежністю один від одного, тому банкрутство однієї установи може легко спровокувати ланцюгову реакцію, результатом якої стане дестабілізація загальної ситуації на ринках фінансових послуг в цілому. По-третє, на фінансових ринках більшою мірою реалізуються національні інтереси держави, які можна розглядати у першу чергу як комплекс соціально-економічних пріоритетів та в якості стабілізуючого чинника, що несе в собі системоутворюючу функцію на сучасному етапі розвитку національного господарства.
У дисертації поглиблено досліджувалися основні варіанти стратегічного розвитку ринків фінансових послуг - банківського, страхового, НПФ, похідних фінансових інструментів, довірчих товариств та ін. при цьому особлива увага приділена організаційним засадам їх диверсифікації та державного регулювання. В роботі зроблено висновок, що концентрація, централізація й універсалізація діяльності фінансово-кредитних установ дозволяє займати досить вагому нішу і в сфері фінансових послуг. Завдяки цьому відчутно посилився процес розмивання кордонів між різними типами надання фінансових послуг, що відбувається у двох напрямах. По-перше, через розширення нетрадиційних операцій і, по-друге, через проникнення на традиційно банківські ринки небанківських установ, що створює конкурентні засади на цьому раніше монополізованому послуговому ринку.
У третьому розділі “Основні пріоритети та шляхи розвитку сфери фінансових послуг у ринкових умовах” розглянуто соціально-економічне спрямування фінансових послуг у ринкових системах та основні напрями удосконалення державного регулювання й підвищення ефективності сфери фінансових послуг.
У підрозділі 3.1. “Соціально-економічне спрямування фінансових послуг у ринкових системах” встановлено, що соціально-економічне значення сфери фінансових послуг в тому, що саме тут формуються комплекс відносин, який сприяє реалізації широкого розмаїття фінансових інтересів, пов’язаних з раціональним розміщенням наявних та накопичених фінансових ресурсів у національному господарстві. Для економіки України важливим є не сам по собі фінансово-послуговий ринок, а спектр тих функцій, здійснення яких працює, в кінцевому підсумку, на інтереси широкого загалу, створює через надання фінансових послуг комфорт для населення. Зазначено, що саме завдяки регулюючій ролі держави посередники на ринку фінансових послуг сприяють також вирішенню важливих соціальних проблем.
В дисертації здійснено прогноз розвитку ринку фінансових послуг до 2015 року та побудовано прогнозну економіко-математичну модель на базі розрахунку кількісних параметрів зростання сукупних активів банківських та небанківських кредитно-фінансових установ. Прогнозування здійснено виходячи з базового, песимістичного та оптимістичного варіантів розвитку економіки. На базі розрахунку прогнозного розвитку ринку фінансових послуг в Україні зазначимо, що до 2015 року сукупні активи банківського сектору досягнуть світового рівня.
Доведено, що розвиток небанківського фінансового посередництва є стратегічним пріоритетом подальшого забезпечення інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання.
У підрозділі 3.2. “Тенденції та основні напрямки державного впливу на сферу фінансових послуг в Україні” виявлено тенденції та визначені ключові напрямки розвитку сфери фінансових послуг у сучасних умовах. З урахуванням зазначеного пропонується: розробити стратегію розвитку сфери фінансових послуг пов’язану з цілями та пріоритетами структурної перебудови економіки України, яка має базуватися на інтегрованій стратегії розвитку окремих ринків фінансових послуг; привести у відповідність нормативно-правову базу в плані узгодження вимог, форм і методів координації в різних нормативно-правових документах, регулюючу діяльність суб'єктів ринку фінансових послуг та внести зміни з метою усунення існуючих колізій; погодити форми і методи оподатковування різних інститутів ринку фінансових послуг; переробити базові закони, що стосуються регулювання фінансових відносин з одночасним створенням єдиної термінології фінансового ринку і ринку фінансових послуг; переглянути законодавці та підзаконні нормативні акти з метою зниження непродуктивних витрат учасників ринків фінансових послуг; забезпечити впровадження нових фінансових послуг та інструментів, зокрема гарантованих державою цінних паперів; підвищення ефективності державного нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ, виконання ними встановлених нормативів та зобов’язань перед клієнтами і учасниками, забезпечення прозорості фінансової звітності; впровадити механізм запобігання використання процедур перестрахування для тінізації економічної діяльності та відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом.
На особливу увагу заслуговує експансія іноземного капіталу в українську економіку, зокрема в сферу фінансових послуг. Підвищення частки іноземного капіталу, яка спрямовується на відповідні ринки сфери фінансових послуг в Україні, стає невід’ємним елементом євроінтеграційної стратегії розвитку національного господарства. Враховуючи можливі негативні моменти цього процесу, слід забезпечити його належне регулювання з боку держави. Перш за все слід максимально сприяти входженню на вітчизняний ринок фінансових послуг найбільш відомих й авторитетних гравців, тобто компаній, які впродовж тривалого часу демонструють високу якість наданих послуг, їх широкий асортимент, гарантують налагодження в Україні сучасної інфраструктури тощо. Також необхідно обмежити доступ до українського фінансово-послугового ринку невідомих зарубіжних структур, бо як показує уже надбана практика серед них немало таких, які прагнуть використати довірливість українського споживача і завдяки цьому незаслужено зайняти нішу на потенційно вигідному ринку. Співпраця з такими зарубіжними партнерами не дасть змогу українським фінансовим установам набратися необхідного досвіду в здійсненні фінансово-послугових операцій на сучасному етапі та підвищити свою конкурентоспроможність. Вважаємо доцільним також ввести обмеження на окремі види економічної діяльності іноземних небанківських структур, які спеціалізуються на здійсненні спекулятивних операцій на ринку фінансових послуг.
У висновках, одержаних автором на основі комплексного дослідження зазначеної наукової проблеми, сформульовані такі теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації:
1. Пізнання сфери фінансових послуг об’єктивно потребує системного аналізу, завдяки чому відкриваються додаткові можливості й нюанси, які важко вловити поза цим підходом. Адаптація загальної теорії систем до дослідження терміно-поняття „сфера фінансових послуг” дає можливість осмислити його як комплексну, інтегративну категорію, що відображає важливий блок макроекономічних відносин щодо їх організації та державного регулювання.
2. Необхідно визнати, що в макроекономічному сенсі найважливіші аспекти формування та розвитку сфери фінансових послуг, як цілісної системи, не отримали належного визначення в науковій літературі, а кожен з ринків фінансових послуг в теоретичному розгляді необгрунтовано локалізується. Однак, саме за макроекономічним критерієм організації, управління й регулювання стає можливим розмаїття ринків та їх учасників умовно інтегрувати в терміно-поняття - „сфера фінансових послуг”.
3. Отже, під сферою фінансових послуг пропонується розуміти сукупність відповідних ринків та властивих їм сегментів - банківського, страхового, недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, кредитних спілок, ощадних асоціації, факторингових та лізингових компаній, ломбардів тощо, - які перебувають у постійному розвитку і націлені на продукування, надання, й споживання різновиду фінансових послуг з метою реалізації економічно назрілих й стратегічних завдань та отримання прибутку.
4. Базові сегменти та складники сфери фінансових послуг виконують як загальноекономічні функції (що не свідчить про їх однорідність та ідентичність), так і суто специфічну роль (що не заважає їм перебувати в деякому зв’язку один з одним). Завдяки цьому посилюється функціональність відповідних ринків. Йдеться про найбільш важливі функції: а) мобілізація и розподіл фінансових ресурсів, що обумовлює їх структуру; б) налагодження процесу доведення фінансових активів до споживача; в) формування ринкових цін на окремі види активів; г) створення умов щодо мінімізації фінансових та комерційних ризиків; д) мінімізація трансакційних витрат, що існують в економічній системі; е) організація фінансового забезпечення розширеного відтворення фінансових послуг та покращення їх якості; є) визначення найбільш перспективних напрямів використання капіталу на ринках фінансових послуг.
5. Критерієм функціонування та розвитку сфери фінансових послуг є, перш за все, рівень організації. Останній відображає динаміку назрілих перетворень, відтак пов’язаний з переходами на якісно новий рівень. При цьому, чим усталеніша структурна організація сфери фінансових послуг, тим вищий рівень її фактичної дієздатності. Організація функціонування відповідних ринків фінансових послуг має базуватися на використанні загальноекономічних принципів ринкової взаємодії її учасників (суб’єктів). Специфічні особливості окремих сегментів сфери фінансових послуг необхідно використовувати у контексті конкретних правил і стандартів організації їх функціонування.
6. З’ясовано, що становлення сфери фінансових послуг на початковому етапі ринкових реформ проходило механічно. Поспішність у переорієнтації на той чи інший ринок фінансових послуг супроводжувалось надмірною, на наш погляд, лібералізацією контролю за цими процесами з боку держави. Це спонукало багатьох підприємливих співвітчизників на застосування практично авантюрних схем, які невдовзі заявили про себе у різних сегментах фінансових послуг у формі банкрутств (у тому числі, нерідко, штучних), від чого постраждала маса довірливих громадян. Через це в суспільстві сформувалась глибока недовіра до ринково-посередницьких структур, які нині прагнуть налагодити позитивні відносини й ділові стосунки з населенням, яке має в своєму розпорядженні об’ємні фінансові ресурси. Таким чином, проблема довіри є ключовою з точки зору подальших перспектив сфери фінансових послуг.
7. Теоретичний аналіз предмету регулювання сфери фінансових послуг має здійснюватись в контексті розвитку такого механізму, який би: по-перше, давав змогу акумулювати й перерозподіляти у вигляді розмаїття фінансових послуг максимально можливий обсяг фінансових ресурсів; по-друге, забезпечив заплановані учасниками ринків фінансових послуг обсяги прибутку; по-третє, гарантував безперебійність функціонування налагодженої системи фінансового взаємозв’язку між
