ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ДИМЕНКО РУСЛАН АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 330.101.541(477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ СТРАТЕГІЙ

В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

(на прикладі книговидавництва)

08.00.03 – економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Черняк Володимир Кирилович,

Інститут законодавства Верховної Ради України,

головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Мунтіян Валерій Іванович,

заступник міністра економіки України

кандидат економічних наук, доцент

Литвиненко Тетяна Миколаївна,

доцент кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Захист відбудеться 22 квітня 2008 р. о “14-30” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 26.867.02 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою:

04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства за адресою:

04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4

Автореферат розісланий 20 березня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Розинка

ВСТУП

Актуальність теми. Гострота внутрішніх економічних та політичних проблем в Україні, які в перманентному режимі супроводжують розвиток національного господарства, відсунула на другий план питання, які в стратегічному плані є пріоритетними. Так, проблема конкурентоспроможності української економіки стає все актуальнішою в умовах невпинної глобалізації ринку та прагнення нашої держави інтегруватися в європейські та світові економічні структури. Задля забезпечення гідної перспективи розвитку національного господарства держава зобов’язана спрямовувати його внутрішню трансформацію таким шляхом, щоб міжнародна інтеграція України в коло розвинутих країн була природною і бажаною для її партнерів. Це, в свою чергу, вимагає залучення таких організаційно-управлінських важелів та чинників, які зумовлять запуск ефективних конкурентних стратегій, що, в кінцевому підсумку, забезпечить інновативно-інноваційний шлях розвитку української економіки у ХХІ столітті Геєць В.М. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства початку ХХІ століття // Банківська справа. – 2003. – № 4. – С. 3–32. .

Формування та організаційно-управлінське забезпечення конкурентних стратегій несе в собі колосальний макроекономічний ефект. Розуміння цього зумовило підвищену увагу до даної проблеми відомих учених та аналітиків багатьох країн. Їх сміливі наукові розвідки уможливили розроблення та використання розмаїття конкурентних стратегій у рамках національних економік. Усе більшою мірою конкурентоздатність та конкурентні переваги стають похідним явищем від ефективних конкурентних стратегій, які, в свою чергу, можуть бути реалізовані при адекватній організаційно-управлінській підтримці держави. Саме на базі такої парадигми можливо домогтися стабільно прогресуючого поступу в конкурентному середовищі Марчук Є.К. Україна: нова парадигма поступу. Аналітичне дослідження. – К.: “Аваллон”, 2001. – 216 с. .

Глибоке розуміння важливості організаційно-управлінських засад конкурентоспроможності національних економік дає можливість своєчасно реагувати на технічні, економічні та інформаційні зміни, що відбуваються у світі, і своєчасно вживати заходи на рівні держави в цілому, а також галузей та окремих підприємницьких структур і тим самим забезпечувати підтримання конкурентних переваг у відповідних сегментах національного господарства. Якщо глибоке розуміння проблем конкурентоздатності національного господарства передусім зумовлює потребу своєчасно реагувати на економічні та інформаційні зміни, то організаційно-управлінські важелі та засоби головним чином відкривають реальну можливість своєчасно вживати адекватні заходи державного рівня з тим, щоб забезпечувати реалізацію конкурентних переваг у ринкових умовах.

За початковим задумом, дана дисертаційна робота мала бути присвячена проблемам підвищення конкурентоздатності книговидавничої сфери, з проблемами якої автор знайомий на власному досвіді. Однак через певний час стало зрозумілим, що проблематика сучасного українського книговидавництва не є суто вузьковідомчою, а тому все більшою мірою потребує не лише ідеологічних зусиль з боку держави, а й, головним чином, макроекономічних за змістом та організаційно-управлінських за формою і напрямками конкурентоспроможних стратегій. Залягаючи в соціокультурній площині, книговидавнича сфера відчуває й адекватно реагує на загальноекономічні проблеми в країні. Саме в процесі дослідницької роботи стала зрозумілою глибина загальновідомого філософського положення: “не можна вирішити жодних часткових проблем, не вирішивши попередньо загальних”. Таким чином, вибір теми даної наукової роботи – “Організаційно-управлінські засади формування конкурентних стратегій в економіці України (на прикладі книговидавництва)” – обумовлений, з одного боку, необхідністю трансформації існуючої наукової теорії конкурентних переваг і формування відповідних стратегій до умов та можливостей національної економіки, а з іншого – адаптації останніх до конкретизації з урахуванням реального місця України в глобалізаційній економіці.

Ринок, що органічно не поєднаний з інтенсивним використанням нових знань і технологій, не може бути конкурентоспроможним. “Економіка знань” прямо пов’язана з книговидавничою сферою. Адже інформація і знання набувають усе більшої ваги в конкурентній боротьбі. Книговидавнича сфера впливає (і чим далі, тим більше) на формування інтелектуального потенціалу суспільства, а тому потребує ефективного управління. Водночас проблематика видавничої продукції збережена в дисертаційному дослідженні тією мірою, в якій ця сфера прямо чи опосередковано зумовлює перетворення інтелектуального потенціалу в реальну продуктивну силу, у вирішальний фактор формування “К-суспільства”, тобто суспільства, заснованого на знаннях Згуровський М.З. Сталий розвиток у глобальному і регіональному вимірах.– К.: НТУУ “КПІ”, 2006. – С. 27..

Проблематика конкурентоспроможності достатньою мірою висвітлена в науковій літературі. Значний вклад у дослідження цих проблем внесли такі відомі вчені, як Д. Белл, Б. Гейтс,
М. Кастельс, Ф. Котлер, С. Ліндер, А. Маслоу, Б. Олін, М. Портер, Д. Сакс, Дж. Стренд,
Т. Стюарт, Д. Тапскотт, Ш. Тацуно, Е. Тоффлер, Е. Хекшер та ін. Проблеми національної конкурентоспроможності в різних аспектах досліджують російські та українські науковці:
Я. Базилюк, С. Біла, О. Бі-лорус, З. Борисенко, Ю. Ганжуров, В. Геєць, Т. Голікова, Я. Жаліло,
О. Зернецька, М.. Згуровський, Є. Іванов, В. Іноземцев, Б. Кваснюк, А. Костусєв, В. Лагутін,
О. Любич, Т. Литвиненко, Є. Марчук, В. Мунтіян, Ц. Огонь, Ю. Полунєєв, А. Сігайов,
С. Соколенко, Г. Филюк, О. Шнипко, В. Черняк, О. Чубукова, Г. Яловий та ін. В останні роки з цієї тематики захищено значну кількість дисертаційних досліджень, опубліковано низку фундаментальних монографій.

Однак більшість зарубіжних дослідників, а за ними – і вітчизняних, розглядають роль і місце конкурентних стратегій з “максималістських” позицій, тобто за ступенем досягнення найвищих світових параметрів. Відповідно, і сформульовані в їх дослідженнях ідеї несуть у собі значну частку теоретичних абстракцій. Тобто, рекомендації щодо розбудови конкурентоздатної економіки спрямовані на те, аби відразу посісти певне місце на верхніх щабелях світової ієрархії, в той час як ми знаходимося біля її підніжжя. Тому реальною проблемою для конкурентних стратегій макроекономічного характеру до цього часу є дефіцит глибоко обґрунтованих і максимально конкретизованих рекомендацій, спрямованих на побудову досконалої структури національного господарства, досягнення найвищого науково-технологічного рівня виробництва та якісних показників кінцевого продукту тощо. Ці правильні за своїм змістом заходи потребують часу (тобто принесуть результат далеко не відразу) і значних капіталовкладень, які може надати лише економіка, конкурентоздатна вже сьогодні. Отже, необхідно обґрунтувати та організаційно забезпечити такі державні рішення, які дозволять досягти довгострокових цілей завдяки правильно розрахованим оперативним заходам. Ринкова економіка постійно демонструє необхідність переходу до принципово нової управлінської ідеології розвитку національного виробництва.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України за темою “Економічні пріоритети в законотворчій діяльності” (номер державної реєстрації 0104U006963). Особистий внесок автора полягає в розробленні економічних пріоритетів формування державної стратегії та вдосконалення законодавчо-нормативної бази функціонування економічних відносин у напрямку підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності національної економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування засад організаційно-управлінського забезпечення фор-мування конкурентних стратегій, пошук шляхів підвищення конкурентоспроможності національної економіки на різних етапах ринково-демократичних перетворень, реалізації конкурентних переваг української продукції, зокрема у книговидавничій сфері, на світовому ринку, формулювання конкретних пропозицій щодо зростання дієвості заходів з підвищення конкурентоздатності книговидавництва на внут-рішньому ринку, розроблення конкретних рекомендацій щодо вдосконалення конкурентної політики держави.

Виходячи з даної мети, в дисертаційному дослідженні поставлено такі основні завдання:

- проаналізувати вітчизняну і зарубіжну літературу з питань формування конкурентних стратегій і конкурентоспроможності і на цій основі обґрунтувати економічну сутність, зміст, чинники та атрибутивні ознаки терміно-понять “конкурентна стратегія”, “конкурентні переваги” та “конкурентоздатність”, узагальнити основні теоретичні положення щодо визначення природи, чинників і показників конкуренції та конкуренто-спроможності як економічних категорій;

- виявити оптимальні критерії, які необхідно застосовувати для вимірювання ефективності стратегічних і тактичних рішень щодо підвищення конкуренто-спроможності економіки; дослідити вплив основних стратегій економічної політики держави на конкурентоспроможність економіки на різних етапах ринково-демократичних перетворень в Україні;

- розглянути застосовувані у вітчизняній та міжнародній практиці методики формування конкурентних стратегій та визначення конкуренто-спроможності й обґрунтувати можливість їх використання як базових засад для формування ефективної книговидавничої сфери з урахуванням її специфіки;

- виокремити найбільш оптимальні складові економічної стратегії держави у внутрішній і зовнішньоекономічній сферах, які необхідно задіяти на даний час для забезпечення довгострокової конкурентоспроможності української економіки;

- визначити ключові напрямки діяльності держави по формуванню організаційно-управлінських засад конкурентних стратегій і, зокрема, меж їх впливу на таку галузь, як книговидавництво;

- дослідити особливості дії чинників конкурентоспроможності у сфері книговидавництва і визначити комплекс необхідних державних заходів для забезпечення домінування вітчизняної книги на внутрішньому ринку і підтримання авторитету української держави у міжнародному культурно-освітньому просторі.

Об’єктом дослідження є вплив конкурентних стратегій на нинішній стан національної економіки та її окремих сегментів, зокрема, конкурентоздатність книговидавничої сфери України.

Предметом дослідження є організаційно-управлінські засади формування конкурентних стратегій та використання потенційних конкурентних переваг національної економіки, її окремих сегментів на різних етапах ринкових перетворень.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертації є узагальнений досвід світової та вітчизняної економічної думки стосовно макро-економічної політики, конкуренції та конкурентоспроможності. У роботі використано різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема системно-структурний, формалізації та абстракції, аналізу та синтезу, статистичного аналізу, порівняння та узагальнення.

Інформаційною базою дослідження є законодавчо-нормативні акти Верховної Ради України, документи Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади, друковані й електронні видання Держкомстату України, довідкові та енциклопедичні видання, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, статистичні дані зарубіжних країн і міжнародних організацій та ін. У процесі дослідження використовувалась оперативна інформація, що поширюється через електронні мережі зв’язку інформаційними агентствами УНІАН, ІНТЕРФАКС, УФС та ін.

Наукова новизна одержаних результатів може бути викладена у вигляді конкретних положень, які виносяться на захист:

Вперше

- проаналізовано сукупність різноманітних характеристик поняття “конкурентна стратегія” і зроблено висновок, що глибина розбіжностей між більшістю з цих характеристик перетворює саму цю категорію на теоретичну абстракцію, тому неправомірно ставити питання про формування єдиної державної стратегії конкурентоспроможності – це мають бути декілька окремих стратегій, різних за завданнями, масштабами і механізмами виконання;

- запропоновано системне трактування терміно-понять “конкурентні стратегії”, “конкурентні переваги”, “конкурентоспроможність” (“конкуренто-здатність”), яке зводиться до такого:

конкурентна стратегія (в макроекономічному розумінні) – це комплекс науково обґрунтованих передбачень та організаційно і ресурсно забезпечених заходів держави, спрямованих на досягнення конкретних параметрів зовнішньої та внутрішньої поточної та довгострокової конкуренто-спроможності;

конкурентні переваги – це сукупність приналежних певним сферам, сегментам і економіці в цілому матеріальних та нематеріальних потенцій, практичне використання яких через адекватні державні стратегії та організаційно-управлінські механізми забезпечує на поточний момент та перспективу особливе місце (власну нішу) національного господарства в цілому чи окремих його виробництв та галузей у глобалізаційному вимірі;

конкурентоспроможність – це практична демонстрація та реалізація (через систему організаційно-управлінських впливів) спроможності певних виробництв, галузей, сфер чи національного господарства в цілому зайняти і утримувати певну нішу в міжнародному поділі праці;

- обґрунтована необхідність самостійного використання в якості орієнтирів формування економічної стратегії держави таких понять, як “поточна” і “довго-строкова”, “якісна” і “цінова”, “внутрішня” і “зовнішня” конкуренто-спроможність, оскільки ці поняття певною мірою є взаємосуперечливими;

- доведено, що конкурентна стратегія держави має бути неоднаковою для досягнення зовнішньої і внутрішньої конкурентоздатності, оскільки навіть для одних і тих же товарів ступінь конкурентоздатності не є однаковим для внутрішнього і зовнішнього ринку, і засоби їх досягнення нетотожні, іноді – навіть суперечливі;

- виявлено існування принципової відмінності і взаємної суперечливості поточних і довгострокових чинників конкурентоздатності, що вимагає їх оптимального поєднання в державних рішеннях стосовно підвищення конкуренто-здатності окремих товарів, галузей та економіки в цілому;

- розкрито пряму кореляцію між змінами у грошово-кредитній і валютно-курсовій політиці держави та ступенем внутрішньої і зовнішньої конкуренто-спроможності продуктів національного виробництва;

- показано, що на даний час найбільш гострою для України є проблема досягнення внутрішньої конкурентоспроможності вітчизняних товарів і що вона здатна вирішуватися шляхом застосування ефективних коротко- і середньострокових чинників;

- визначено шляхи досягнення конкурентоздатності як результату використання конкурентних переваг через організаційно-управлінські чинники та важелі державних конкурентних стратегій;

- розглянуто питання щодо виокремлення економічного аспекту в проблемах вітчизняного книговидавництва, що дозволило запропонувати реальні рекомендації відносно посилення позицій української книги на внутрішньому ринку і закріплення за нею певної ніші на міжнародній арені.

Дістали подальшого розвитку

– положення щодо суттєвої відмінності між поняттям “конкурентоспроможність” з показниками ефективності, якості, техніко-економічними параметрами виробів та іншими характеристиками продукту й економіки в цілому;

– аргументи щодо необхідності суттєвої корекції державної політики курсоутворення та шкідливості для конкурентоспроможності держави подальшого утримання стабільного курсу гривні до іноземних валют;

– рекомендації щодо додаткового задіювання спеціальних захисних заходів для національного виробника на внутрішньому ринку у зв’язку з поглибленням інтеграції України у світовий економічний простір;

– докази необхідності посилення ролі загальнодержавних стандартів у захисті внутрішнього ринку і забезпечення підвищення конкуренто-спроможності українських товарів на світовій арені.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-практичні висновки та практичні рекомендації, зроблені за результатами дисертаційного дослідження, були використані Інститутом законодавства при підготовці експертних висновків на законопроекти, які стосувалися вступу України до СОТ, та Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки України. Матеріали дисертаційного дослідження використано видавництвами (“Либідь”, “Парламентське видавництво”) для проведення SWOT-АНАЛІЗУ (виявлення сильних і слабких сторін, зовнішніх та внутрішніх можливостей видавничої сфери), а також при викладанні курсу макроекономіки на економічних факультетах вищих навчальних закладів України.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Матеріали, що містяться в публікаціях у співавторстві, використані в дисертації лише в тій частині, яка є власним доробком дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертації були апробовані на науково-практичних конференціях, зокрема: “Конкурентні стратегії в національній економіці” (28.02.2008 р., м. Київ); в ро-боті “круглого столу” “Особливості та шляхи детінізації економіки України” (27.03.2007 р., м. Київ); на міжнародній науково-практичній конференції “Освіта та наука без обмежень – 2005” (27.12.2005 р., м. Дніпропетровськ); наукових конференціях “Трансформаційні зміни в економіці України: ринковий вимір та перспективи” (30.06.2004 р.,
м. Київ) та “Економічні проблеми ринкової трансформації України” (27.11.2004 р., м. Львів).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 індивідуальних наукових праць у фахових виданнях загальним обсягом 4 друк. арк., а також розділ у навчальному посібнику, де доля автора складає 2 друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи викладений на 179 стор. машинописного тексту. Робота містить 9 таблиць, 4 діаграми, 2 рисунки, 6 додатків. Список використаної літератури налічує 210 найменувань.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета роботи та завдання, вирішення яких необхідні для досягнення мети, формулюються предмет, об’єкт та методи даного дисертаційного дослідження, наукова новизна та названо формальні параметри роботи.

Розділ І – “Концептуальні засади формування конкурентоспро-можних стратегій в національному господарстві” присвячено огляду сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури щодо теоретичного подання таких макроекономічних явищ, як “конкурентні стратегії”, “конкурентні переваги”, “конкурентоспроможність”. Водночас проаналізовано суть та зміст зазначених терміно-понять, систематизовано точки зору щодо їх розуміння як економічних категорій, здійснено порівняльний аналіз різних методів формування конкурентних стратегій, а також концептуальних підходів щодо визначення стану конкурентоспроможності національного господарства та його окремих сегментів.

Дисертант дійшов висновку, що сутність конкурентоспроможності має розкриватись як інтегроване багаторівневе ієрархічне поняття, що існує водночас на мікрорівні, мезорівні та макрорівні. В роботі показано, що теорія конкурентних стратегій та конкурентоспроможності поки що не займає належного місця як основа прийняття економічних рішень а ні на рівні держави, а ні на рівні менеджменту господарських одиниць, значна кількість державних посадовців і менеджерів навіть не обізнана з цими поняттями. Це пов’язано не лише з відносною “молодістю” ринково-конкурентних засад в Україні, а й із незавершеністю самої теорії у більш розвинутих країнах. Необхідно визнати, що в науковому, бізнесовому середовищах та на рівні державного управління не завжди усвідомлюється значення конкурентних стратегій, також ще не склалося загальноприйняте визначення самого поняття “конкурентоспроможність”.

Водночас у дисертації вказується, що прийняті на міжнародному рівні методики визначення ступеня конкурентоспроможності економік з року в рік відводять Україні аж надто віддалені від початку місця серед прорейтингованих країн. Дисертант, услід за іншими аналітиками, виходить з того, що бачення відставання України від світових лідерів за певними індексами та індикаторами має сприйматись як система орієнтирів для організації цілеспрямованого наближення до бажаних макроекономічних надбань найвищого рівня. Водночас, на наш погляд, не можна погодитись з авторами, які вважають, що Україна все ще перебуває на першій, початковій стадії використання своїх конкурентних переваг, коли з них використовуються виключно наявність природних ресурсів, сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва, надлишкова та дешева напівкваліфікована робоча сила. За роки незалежності стан виробничого потенціалу змінився мало, однак у зовнішньоекономічній діяльності спостерігались як провали, так і очевидні досягнення – зокрема, починаючи з 1999–2000 років, наша держава стала однією з найбільш відкритих економік, біля половини ВВП складають експортні надходження. Це ніяк не узгоджується з низькою оцінкою нашої конкурентоспроможності.

Автор визнає правомірність визначення конкурентоспроможності за прийнятими серед розвинутих держав методиками, але зазначає, що вони відносяться до такого аспекту цієї синтетичної категорії, як довгострокова якісна конкуренто-спроможність. Водночас необхідно вимірювати і відповідно використовувати як орієнтири для формування державної стратегії ступінь якісної і цінової, поточної і довгострокової, зовнішньої і внутрішньої конкурентоспроможності. Ці параметри залежать не стільки від ступеня загально-цивілізаційного розвитку держави, скільки від сукупності конкретних на даний відрізок часу зовнішніх і внутрішніх обставин, включаючи навіть такі непередбачувані явища, як коливання погодних умов чи політичні кризи в своїй чи інших країнах. За цим параметром Україна за роки незалежності пережила декілька етапів – періоди і високої, і низької конкуренто-спроможності, тоді як у досягненні якісної, на жаль, просунулась дуже мало.

Автор виходить з визнання того факту, що конкурентна боротьба у сфері економічного життя відбувається за тими ж законами і методами, що й боротьба за виживання в живій природі. Однак у реальному світі виживають не лише найбільш сильні, досконалі і захищені – природа допускає набуття високої конкурентоздатності у цій смертельній боротьбі і таким видам, які не мають могутніх засобів агресії чи надійних інструментів захисту. Треба лише знайти власну “нішу” і триматися в ній більш упевнено, ніж потенційні конкуренти.

Усі країни, які практично протягом життя одного покоління ввійшли до лідерів науково-технічного прогресу і посіли тверде місце на верхівці світової конкурентоспроможності, на зразок “південноазійських тигрів”, пройшли однаковий шлях – поставивши перед собою мету закріпитися на міжнародній економічній арені, віднайшли власні конкурентні переваги, вийшли з ними на світовий ринок, надійно захистили власного виробника на національному внутрішньому ринку і заробили значні фінансові ресурси, які цілеспрямовано використали на технологічне переозброєння власного виробничого потенціалу.

Дане дисертаційне дослідження якраз і спрямоване на дослідження тих чинників конкурентоспроможності в українському суспільстві, які можуть бути задіяні негайно, у наявній структурі виробничого потенціалу і за нинішнього науково-технологічного рівня виробництва. Відповідно, і зроблені висновки та запропоновані рекомендації щодо формування державних конкурентних стратегій призначені для безпосередньої реалізації в поточних умовах, з розрахунком на задіяння діючого продуктивного потенціалу і наявних фінансових ресурсів.

У розділі ІІ – “Основні напрямки державної політики щодо посилення конкурентоспроможності української економіки” розглянуто конкретні складові діяльності української держави, спрямовані на використання конкурентних переваг, які безпосередньо впливають на ступінь поточної конкурентоздатності економіки. Конкурентна перевага системи – це ексклюзивна цінність відповідної сфери чи окремих сегментів національного господарства. Нерідко продемонструвати конкурентну перевагу легше, ніж утримати її в довготривалій перспективі. Можна виділити три рівні та чинники утримання конкурентної переваги. По-перше, переваги низького рангу (наприклад, низька ціна робочої сили, дешева сировина). Їх довготривале використання обов’язково зумовлює появу системних недоліків, що негативно впливають на макроекономічну ситуацію в країні. По-друге, переваги більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів або послуг, репутація підприємства, що базується на активізації маркетингової діяльності, апробовані часом тісні зв’язки з клієнтами і т. п.) можна втримувати більш тривалий час, але вони пов’язані зі значними інвестиціями, ризиком недоотримання додаткового прибутку. По-третє, переваги, що виникають на базі формування “інтелектуальної економіки”, розвиток якої залежить від накопичених знань у їх різноманітних формах, від продуктивності набуття і використання цих знань.

Далі в роботі розглядаються реальні механізми використання наявних в Україні переваг для досягнення передусім цінової і поточної, а також – якісної і довгострокової конкурентоспроможності. Серед інших, пропонується більш активно застосувати в Україні так званий “кластерний підхід”, запропонований фундатором теорії конкурентоспроможності М. Портером. Він наголошував, що конкуренто-спроможність – не мета державної політики, а всього лиш засіб для реалізації стратегічних макроекономічних цілей: “Головна мета держави – забезпечити власним громадянам достатньо високий та зростаючий рівень життя. Спроможність держави зробити це залежить не від якогось аморфного терміна конкурентоспроможність, а від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал” Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения, 1993. –
С. 35..

У дисертації проаналізовано грошово-кредитну стратегію розвитку, доведено пряму кореляційну залежність поточної конкурентоспроможності від параметрів валютно-курсової політики держави. Показано, що періоди примусового втримання обмінного курсу гривні до іноземних валют співпадають із стагнацією експорту та засиллям на внутрішньому ринку імпортних товарів. У дисертації висловлюється сумнів щодо правильності методики розрахунку так званого “паритету купівельної спроможності”, яка несе в собі явні та значні недоліки. Нинішній стан у стратегічному розвитку економіки України діагностується в роботі як “голландська хвороба”, наслідком якої загрожує стати спочатку повна стагнація виробництва на внутрішній ринок, а надалі – скорочення експортних можливостей.

Стосовно впливу на параметри конкурентоспроможності національного господарства такого важливого політико-економічного маневру, як вступ до СОТ, в дисертації вказується на двоєдиний наслідок: з одного боку, це спричинить позитивні результати для зовнішньоорієнтованих галузей і підприємств, однак, з іншого, негативно позначиться практично на всіх підприємствах, що виробляють товари на внутрішній ринок. У цілому ж, цей маневр посилить стимули до модернізаційних змін у національному господарстві. Ознайомлення з правилами і практикою діяльності СОТ свідчить, що за правильної стратегії будь-яка держава, не порушуючи прямих вимог торговельних угод, може ефективно захищати власного виробника. Правила СОТ, при їх умілому використанні, не є надто обмежувальними – в кожному окремому випадку, коли країна вбачає серйозні загрози для своєї економічної безпеки, вона може приймати законодавчі заходи для захисту внутрішнього ринку, принаймні на певний період. Уміння ефективно використати тонкощі міжнародного права не просто бажане, а прямо необхідне для фахівців кожної галузі і кожного підприємства, які виходять на світовий ринок у сферу дії СОТ. Внутрішнє законодавство також необхідно будувати таким чином, щоби норми законів, не маючи прямих суперечностей з актами СОТ, надавали державі достатні можливості для захисту власних інтересів.

У дисертації ми дійшли висновку, що не варто поспішати з буквальним запозиченням практики європейських країн, де роль держави у встановленні якісних вимог до ринкових товарів менш значна у порівнянні з правами різноманітних об’єднань виробників і споживачів. Певний час у нашій державі має посилюватися роль державних стандартів і, відповідно, законодавчо встановлених санкцій за їх дотримання. Це має підвищити не лише внутрішню конкурентоспроможність національного виробника, але й довіру до наших продуктів у зарубіжних споживачів.

У розділі ІІІ – “Організаційно-управлінські фактори та засоби формування конкурентних переваг у книговидавничій сфері” предметно розглядаються можливості застосування державної стратегії посилення конкурентоспроможності до такої сфери українського суспільства, як книговидавництво. В роботі наведено дані щодо катастрофічного, навіть порівняно з усім іншим внутрішнім ринком, низького рівня конкуренто-спроможності українського книговидавництва. Із 70 млн. примірників книг, які отримують громадяни України щороку, тільки 20 млн. видаються на її території, 10 млн. потрапляють з-за кордону легально, а 40 млн. книжок – контрабанда, внаслідок якої вітчизняні фінансові втрати сягають 700 млн. грн. Інформаційний простір // http://ukrlife.8m.com/main/karp/inform.html.

Це створює загрозу інформаційній безпеці країни, навіть її незалежності, негативно позначається на конкуренто-спроможності економіки країни в цілому.

Організаційно-управлінські засади формування конкурентних переваг ми розглядаємо як процес, що складається зі спеціальних регуляторних функцій держави, спрямованих на досягнення й утримання як короткострокових, так і довгострокових можливостей, завдяки яким досягається реальна демонстрація потужного інноваційного потенціалу. У процесі дослідження докладно розглянуто можливі організаційні заходи щодо виправлення становища у книговидавничій сфері, водночас зроблено висновок, що навіть повноцінне задіяння всіх можливих економічних стимулів і пільг для книговидавництва не приведе до докорінного покращення становища. Проблема вимагає комплексного вирішення, і головні зусилля мають бути зосереджені не просто на економічному аспекті книговидавництва і книгорозповсюдження, а на формуванні людського капіталу з високим рівнем національної свідомості. Тобто, суто економічні показники і вимоги рентабельності у цій справі мають відійти на другий план, держава має бути готова багато років поспіль нести значні бюджетні видатки для реалізації завдання, коли людський інтелект стає безпосередньою продуктивною силою, визначальним чинником конкурентоспроможності. Організаційно-управлінські засади формування конкурентних переваг ми розглядаємо як процес, що складається зі спеціальних регуляторних функцій держави, спрямованих на досягнення й утримання як короткострокових, так і довгострокових можливостей, завдяки яким досягається реальна демонстрація потужного інноваційного потенціалу.

У висновках, одержаних автором на основі комплексного дослідження даної наукової проблеми, сформульовано такі теоретичні узагальнення, висновки та рекомендації:

1. Системне дослідження терміно-понять “конкурентні стратегії”, “конкурентні переваги”, “конкурентоспроможність” дає підстави вважати: вищезазначені терміно-поняття є похідними від категорії “конкуренція”, що означає стан, який характеризує реальну або потенційну можливість учасників національної економіки виконувати свої функції в умовах можливої протидії суперників. Макроекономічне розуміння згаданих вище терміно-понять зводиться до такого: конкурентна стратегія (в макроекономічному розумінні) – це комплекс науково обґрунтованих передбачень та організаційно і ресурсно забезпечених заходів держави, спрямованих на досягнення конкретних параметрів зовнішньої та внутрішньої, поточної та довгострокової конкурентоспроможності; конкурентні переваги – це сукупність приналежних певним сферам, сегментам і економіці в цілому матеріальних та нематеріальних потенцій, практичне використання яких через адекватні державні стратегії та організаційно-управлінські механізми забезпечує на поточний момент та перспективу особливе місце (власну нішу) національного господарства в цілому чи окремих його виробництв та галузей у глобалізаційному вимірі; конкурентоспроможність – це практична демонстрація та реалізація (через систему організаційно-управлінських впливів) спроможності певних виробництв, галузей, сфер чи національного господарства в цілому зайняти і утримувати певну нішу в міжнародному поділі праці. Конкурентоспроможність також слід розуміти як складну систему, що поєднує в своєму існуванні якісно різні рівні: мікрорівень (продукти, товари або послуги, окремі підприємства); мезорівень (галузь або певний ринок); макрорівень (економіка країни).

2. Важливою рисою конкурентоспроможності як складної системи є цільова орієнтація та комплексність, інтеграція всіх підсистем у цілісну систему, яка діє в інтересах усіх груп впливу і забезпечує єдиний процес відтворення стійких конкурентних переваг з синергетичним ефектом, що посилює процес формування української моделі К-суспільства.

3. Виходячи з того, що Україна знаходиться лише на початковому етапі формування такого сегмента К-суспільства, як “економіка знань” – немає розвинутої телекомунікаційної інфраструктури, наявне інформаційне сере-дови-ще не відповідає базовим міжнародним індикаторам, відсутня дієва інноваційна політика держави – доцільно більш активно працювати над формуванням таких напрямів нарощування конкурентоспроможності: а) прискорити розвиток першої фази К-суспільства шляхом залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій і здійснення завдяки цьому принципово важливих інституційних перетворень; б) мобілізувати через організаційно-управлінські механізми єдиний комплекс конкурентних стратегій і конкурентних переваг задля пріоритетного розвитку наступної фази “суспільства, заснованого на знаннях”. Такі конкурентні стратегії зумовлять необхідну амбіційність, привабливість і затребуваність з боку світового співтовариства.

4. Складність і багатопорядковість поняття конкурентоспроможності, що експонентціально зростає від мікро- до макрорівня, робить неможливим обрахування будь-якого єдиного показника конкурентоспроможності країни в цілому. Для практичного застосування як орієнтиру конкурентної стратегії держави мова може йти про часткові її показники – цінова і якісна, поточна і перспективна конкурентоспроможність.

5. Реалізація конкурентних переваг, як правило, має місце за умови залучення та організаційного забезпечення конкуруючою стороною необхідних ресурсів, умінь і навичок, які відчутно посилюють наявний потенціал і завдяки цьому стабільно перевершують можливості конкурента по всіх або найбільш важливих параметрах економічної діяльності, що знаходить вираження в поліпшенні базових показників. Передумовами набуття конкурентних переваг, як правило, є: визначення найбільш конкурентоздатних сегментів ринку; з’ясування характеристик товарів і послуг, яких потребують і які бажають отримати споживачі з кожного сегмента; визначення характеристик, які пропонують конкуренти; усвідомлення сильних, з точки зору споживачів, сторін конкурентів; виявлення розбіжностей між очікуваннями споживачів відносно товарів/послуг і сприйняттям пропозицій конкурентів; акцентуація на характерних перевагах у програмах збуту і маркетингу тощо.

6. Організаційно-управлінські засади формування конкурентних переваг ми розглядаємо як процес, що складається зі спеціальних регуляторних функцій держави, спрямованих на досягнення й утримання як короткострокових, так і довгострокових можливостей, завдяки яким досягається реальна демонстрація потужного інноваційного потенціалу.

7. Дослідження дає підстави вважати одним з визначальних факторів конкурентоздатності української економіки, в тому числі її окремих сегментів, грошово-кредитну політику. При правильно вибудуваній ієрархії пріоритетів на першому місці має бути не абстрактний “обмінний курс”, а збалансоване економічне зростання, конкурентоспроможність національного виробництва, підвищення добробуту населення і загальний розвиток економіки. Тоді виявиться, що найбільш ефективним є не вперте втримання обмінного курсу, а його постійна корекція відповідно до темпів фактичної інфляції. Така політика стане надійною перепоною і для контрабандного імпорту, з яким досі не вдалося впоратися жодній українській владі. Стимулювання конкурентоспроможності за рахунок заниженого обмінного курсу має бути обмежене в часі, оскільки воно створює для вітчизняних підприємств незароблені переваги як при експорті, так і при постачанні товарів на внутрішній ринок, а тому не створює стимулів до досягнення технологічної, якісної конкурентоздатності вітчизняних товарів. Ступінь стимулювання обмінним курсом має бути таким, щоб підприємства відчували “подих” конкурентів, а наперед встановлений термін його дії має надати можливість національним виробникам за рахунок додаткових прибутків здійснити технічне переозброєння і налагодити випуск справді якісної і дешевшої продукції.

8. Проведений аналіз винесеної для наукового дослідження проблеми зумовив необхідність проаналізувати дієвість конкурентних стратегій та конкурентоздатність національного господарства в контексті вступу України до СОТ. Ми дійшли висновку, що вступ України до СОТ дасть певні позитивні результати для зовнішньоорієнтованих галузей і підприємств, однак негативно позначиться практично на всіх підприємствах, що виробляють товари на внутрішній ринок. У цілому цей чинник посилить стимули до підняття техніко-технологічного рівня виробництва, підвищення якості як експортних продуктів, так і товарів для внутрішнього ринку, однак, у той самий час, не дозволить нагромадити необхідні для цього фінансові ресурси. Правила СОТ при їх умілому використанні не є надто обмежувальними – в кожному окремому випадку, коли країна вбачає серйозні загрози для своєї економічної безпеки, вона може приймати законодавчі заходи для захисту внутрішнього ринку, принаймні на певний період.

9. На окрему увагу заслуговує проблема здійснення державної політики щодо стандартизації і сертифікації як чинник посилення конкурентоздатності українських товарів, у тому числі й у книговидавничій сфері. Певний час у нашій державі має зростати роль державних стандартів і, відповідно, законодавчо встановлених санкцій за їх дотримання. Це має не лише посилити внутрішню конкурентоспроможність національного виробника, але й довіру до нашої продукції у зарубіжних споживачів.

10. У книговидавничій сфері вирішення проблем конкурентос-проможності української книги не може бути досягнуто виключно економічними методами – значно більші зусилля має докласти держава у напрямку ідеології, культури, формування почуття національної свідомості та патріотизму. Економічні заходи дають ефект лише в тому плані, що не стають додатковим гальмом на шляху української книги. Виходячи з цього, рекомендовано основні стратегічні напрями розвитку ринку видавничої продукції, зокрема: вдосконалення структури товарної пропозиції за рахунок активізації купівлі-продажу авторських прав; активніше використання нетрадиційних форматів видань, зручних у повсякденному користуванні; розгортання мережі книго-розповсюдження; стимулювання необхідності використання підприємствами інструментів стратегічного аналізу проблем і альтернатив, а також власних можливостей розвитку.

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях

1. Дименко Р.А. Організаційно-управлінські засади формування конкурен-тних стратегій в економіці України // Вісник Банківська справа. – К.: Знання, 2008. – № 3.

2. Дименко Р.А. Теорія цінностей і конкурентних переваг у системі конку-рентоспроможності // Менеджмент та підприєм-ництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – Львів: Вісник Національного університету “Львівська політехніка”, 2007. – № 599. – С. 23–32.

3. Дименко Р.А. Конкурентні стратегії як засіб забезпечення конкуренто-спроможності підприємства // Економіка розвитку. – Харків: ХНЕУ, 2006. – № 3 (39).

4. Дименко Р.А. Вимоги до конкурентних стратегій в трансформаційній економіці // Формування ринкової економіки: Міжвід. наук. зб. – К.: КНЕУ, 2005. – № 13. – С. 65–74.

5. Дименко Р.А. Критерії та показники оцінки ефективності конку-рен-тних стратегій // Проблеми економіки та управління. – Львів: Вісник Націо-нального університету “Львівська політехніка”, 2004. – № 507. – С. 157–164.

6. Дименко Р.А. Суб’єкти конкурентного середовища та оцінка вхідних бар’єрів на ринку книговидавничих послуг // Економіка розвитку. – Харків: ХНЕУ, 2005. – № 2 спецвипуск (34).

7. Дименко Р.А. Проблеми реалізації конкурентних стратегій на сучасному ринку книговидавничих послуг // Економіка розвитку. – Харків: ХНЕУ, 2005. – № 4 (36).

8. Дименко Р.А. Особливості конкурентних стратегій на ринку видавничої продукції // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку – Львів: Вісник Національного університету “Львівська політехніка”, 2005. – № 547.1. – С. 39–51.

9. Дименко Р.А. Проблеми книговидання в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФП України. – К., 2003. – № 4 (23).

10. Видавнича справа та редагування в Україні (постаті і джерела): Навч. посібник / Зелінська Н., Дименко Р. та ін. – Львів: Світ, 2003. – 612 с.

Анотація

Дименко Руслан Анатолійович. Організаційно-управлінські засади формування конкурентних стратегій в економіці України (на прикладі книговидавництва). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 – економіка та управління національним господарством. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2008.

У дисертації досліджено формування конкурентних стратегій, конкурентних переваг та конкурентоспроможності як макроекономічних категорій і важливих показників цивілізаційного розвитку економіки.

Розглянуто існуючі підходи та прогнозні передбачення щодо формування конкурентних стратегій, визначення конкурентних переваг та ступеня економічної конкурентоспроможності на різних етапах ринкових реформ, відстежено організаційно-управлінські засади, використання яких дозволяє розкрити резерви й потенціальні можливості для практичного втілення в державній стратегії трансформаційних змін.

Запропоновано застосовувати при визначенні конкретних напрямків державної стратегії такі параметри, як поточна і довгострокова, цінова і якісна конкурентоспроможність. Досліджено вплив на ці параметри таких складових економічної діяльності держави, як приєднання до міжнародних угод і союзів, грошово-кредитна та валютно-курсова політика, стандартизація і сертифікація.

Визначено основні особливості книговидавничої діяльності як специфічної галузі, необхідні дії держави щодо забезпечення конкурентоспроможності української книги.

Ключові слова: конкуренція, конкурентні стратегії, конкурентні переваги, конкурентоспроможність, К-суспільство, організаційно-управлінські засади, стандартизація, сертифікація, книговидавництво.

Аннотация

Дыменко Руслан Анатольевич. Организационно-управленческие основы формирования конкурентных стратегий в экономике Украины (на примере