КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
на правах рукопису
УДК 81’25 + 81’42 : 303.446.2 = 111
ДЕМЕЦЬКА ВЛАДИСЛАВА ВАЛЕНТИНІВНА
ТЕОРІЯ АДАПТАЦІЇ В ПЕРЕКЛАДІ
10.02.16 – перекладознавство
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі теорії та практики перекладу і соціолінгвістики Таврійського національного університету імені В.Вернадського.
Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор
Новикова Марина Олексіївна,
професор кафедри російської
та зарубіжної літератури
Таврійського національного
університету ім. В.Вернадського
МОН України
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Чередниченко Олександр Іванович,
Академік АН ВШ України,
завідувач кафедри теорії та практики
перекладу з романських мов ім. М. Зерова
Київського національного
університету ім. Т.Шевченка
доктор філологічних наук, професор
Ґудманян Артур Ґрантович,
Директор Гуманітарного інституту
Національного авіаційного університету
МОН України (м. Київ),
завідувач кафедри англійської філології та перекладу
доктор філологічних наук, професор
Швачко Світлана Олексіївна,
професор кафедри перекладу
Сумського державного
університету МОН України
Захист відбудеться “21” лютого 2008р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017,
м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий “16” січня 2008р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат філологічних наук Л.В.Клименко
ЗАГАЛЬНА ХРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Становлення самостійної наукової дисципліни – перекладознавства передбачає насамперед термінологічну визначеність базисних перекладознавчих понять щодо різновидів мовного посередництва, до яких, поза всяким сумнівом, належить і поняття “адаптація”.
Актуальність теми дослідження, таким чином, обумовлена відсутністю у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві й міжкультурній комунікації: 1) системного теоретичного обґрунтування адаптації як одного з ключових понять перекладознавства; 2) концептування основних відмінностей адаптації та суміжних форм вторинної комунікації; 3) окреслення магістральних лінгвокультурологічних чинників, що спричиняють застосування перекладацької адаптації; 4) єдиних методологічних засад перекладацької адаптації різних типів текстів / дискурсів.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає профілю досліджень, що проводяться на кафедрі теорії та практики перекладу і соціолінгвістики Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського за темою “Соціолінгвістична варіативність у мові та мовленні” (номер державної реєстрації № 0104U005407; індекс УДК 8011). Тема дослідження затверджена Вченою радою Таврійського національного університету ім.. В.І.Вернадського, протокол №3 від 03.04.2002р.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
побудовано цілісну концепцію перекладацької адаптації як однієї з ключових стратегій сучасного перекладознавства;
розроблено і введено в науковий дискурс понятійний апарат перекладацької адаптації із наданням визначення поняттям “перекладацька адаптація”, адаптивний потенціал тексту або дискурсу, адаптивні стратегії перекладу;
окреслено класифікацію видів адаптації, умов застосування перекладацької адаптації та запропоновано класифікацію адаптивних перекладацьких засобів;
комплексно розглянуто лінгвокультурологічні й методологічні засади застосування перекладацької адаптації до прагматичних текстів;
установлено ієрархію структурно-типологічних, функціональних, когнітивних, компаративних та адекватно-варіантного (трансформаційного) методів аналізу тексту, дискурсу на основі системного підходу до вивчення поняття “адаптація”;
запропоновано визначення прагматичного тексту як тексту впливу й окреслено парадигму прагматичних типів текстів, яка включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторський тип тексту (політичний виступ, проповідь), рекламний тип тексту;
обґрунтовано вибір прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів, які відносяться до найбільш авторитетних масово зорієнтованих дискурсів;
виявлено конвергентні та дивергентні ознаки лінгвокультурологічних моделей прагматичних типів текстів релевантні для теорії та практики перекладу;
запропоновано адаптивні перекладацькі моделі аналізованих прагматичних текстів.
Теоретична значущість дослідження визначається тим, що вперше в теорії й практиці перекладу та міжкультурній комунікації розроблено концепцію перекладацької адаптації. Наша концепція стане в нагоді не лише перекладачам-практикам, а й критикам перекладу, оскільки вона дозволяє встановити чіткі межі застосування до тексту власне перекладацьких і адаптивних стратегій з урахуванням ступеню прагматичного потенціалу тексту й прогнозованої реакції цільової аудиторії. Крім того, наведена в роботі система методик вичленування прагматичного й адаптивного потенціалу текстів або дискурсів уможливлює визначення комплементарного характеру перекладацьких адаптивних стратегій й установлення міри їх залучення до роботи з тим або іншим текстом, дискурсом. Концептуальна основа пропонованої роботи, комплексна методика й результати дослідження можуть бути використані в подальших теоретичних розробках проблематики перекладознавчої компаративістики, в дослідженнях когнітивного та прагматичного аспектів перекладу.
Мета й основні завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є концептуальне окреслення теорії адаптації в перекладі, а також висвітлення лінгвокультурологічних та методологічних засад застосування перекладацької адаптації до прагматичних типів текстів. Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:
Установити місце й завдання адаптації в рамках перекладознавства;
Відмежувати адаптацію від суміжних видів мовного посередництва;
Запропонувати систему релевантних понять для теорії адаптації в перекладі;
Визначити лінгвокультурологічні та методологічні засади застосування адаптивних стратегій до перекладу текстів;
Окреслити текст-типологічні та функціональні ознаки прагматичних типів текстів в перекладі;
Розглянути методологічні основи перекладацької адаптації;
Описати лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів, які є вирішальними під час вибору перекладацьких стратегій і тактик, спрямованих на вирішення завдань адекватного відтворення типу тексту для іншокультурної аудиторії;
Запропонувати адаптивні перекладацькі моделі прагматичних текстів у політичному й релігійному дискурсах.
Предмет дослідження становлять структурно-типологічні транспозиції та лексико-семантичні трансформації прагматичних типів текстів, розглянутих у перекладах, перекладах - адаптаціях та перекладознавчому аналізі.
Об’єкт і основні напрямки дослідження. Об’єктом вивчення є прагматичний та адаптивний потенціали прагматичних типів текстів, що впливають на вибір перекладачем домінантної стратегії серед власне перекладацьких та адаптивних стратегій. До основних напрямків дослідження належать:
Структурно-типологічна й функціональна організація текстів, дискурсів;
Лінгвокультурологічні засади перекладацької адаптації;
Методологічні основи перекладацької адаптації.
Методика дослідження. Система обраних методик забезпечує послідовність етапів роботи перекладознавця / перекладача-практика під час аналізу й перекладу одиниць текстів, дискурсів.
Методи аналізу:
дефінітивний метод дозволяє відмежувати поняття дискурс і прагматичний текст;
функціональний метод вичленовує систему домінуючих функцій тексту, дискурсу із зазначенням їх специфіки в крос-культурному зіставленні;
тезаурусний метод спрямований на виокремлення в тексті реалій, символів, лінгвоконцептів і аксіологем, функціонування яких маркує для перекладача культурно зумовлені зони тексту, дискурсу;
дистрибутивний метод визначає частотність функціонування культурно зумовлених одиниць у прагматичних текстах із подальшим їх розподілом на зони ядерних, периферійних і маргінальних ознак, що визначають адаптивний потенціал тексту, дискурсу.
Методики аналізу:
текст-типологічна методика виокремлює конвергентні / дивергентні ознаки на рівні тексту, які постають, відповідно, облігаторними / факультативними під час перекладу-адаптації;
когнітологічна методика спрямована встановити ключові для певного тексту або дискурсу концепти, аксіологеми, що є облігаторними / факультативними у виборі перекладацьких адаптивних стратегій;
контекстуальна методика висвітлює на гіпертекстовому, текстовому й гіпотекстовому рівнях інтегральні / диференціальні структурно-композиційні, лексико-семантичні та функціональні ознаки тексту, які при аналізі зсуву в межах парадигми прагматичних текстів визначають типи транспозицій / трансформацій, що обумовлюють вибір перекладацьких адаптивних стратегій;
методика символічної інтерпретації вичленовує та інтерпретує символ у тексті, що передбачає вибір адекватного перекладацького адаптивного прийому.
Матеріалом дослідження слугували оригінальні та перекладні тексти політичного дискурсу, до яких належать: словникові статті до базисних політичних концептів, політологічні навчальні тексти, політична промова, тексти політичної реклами; релігійного дискурсу: словникові статті до базисних релігійних концептів, гомілетичні навчальні тексти, проповіді та рекламні тексти релігійного характеру. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу становить близько 90 текстів різного обсягу, що складає біля 30 сторінок.
Практична цінність проведеного дослідження полягає в подальшому розвитку теоретичних і практичних засад викладання теорії та практики перекладу, особливо, прагматичних, культурологічних та когнітологічних аспектів теорії перекладу, компаративної стилістики, у розробці спецкурсів з основ міжкультурної комунікації, теорії дискурсів, лінгвопрагматики тексту. Використання основних положень і результатів дослідження у викладанні теоретичних і спеціалізованих курсів дозволить залучити до їх програм найновітніші технології та досягнення в зазначених галузях знань і сприятиме удосконаленню методики їх викладання.
На захист виносяться наступні положення.
Адаптація – це тип перекладу з домінантною прагматичною настановою та орієнтацією на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта й культури-реципієнта. Відмінність перекладу-адаптації від перекладу-репродукції, а також від вільного відтворення текстів за мотивами або інших різновидів інтертекстів полягає в тому, що переклад-адаптація передбачає зіставлення й перевірку текстом оригіналу, за умов домінантної орієнтації на мовні й культурні пріоритети реципієнта. Ступінь близькості / віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для різних типів адаптивних текстів.
Репродуктивний переклад – це тип перекладу, який зорієнтовано на відтворення лінгвокультурного коду аудиторії відправника. Адаптивний переклад – це тип перекладу з домінантною прагматичною настановою на мовні та культурні стереотипи реципієнта.
Переклад-адаптація не спростовує переклад-репродукцію і не протиставляється йому, а є комплементарним типом перекладу.
Адаптивні перекладні тексти – це тексти створені на основі адаптивних стратегій перекладу. Адаптивні стратегії перекладу спрямовані на: 1) переважне використання мовних і культурних моделей реципієнта і 2) виразну прагматичну орієнтацію текстів перекладу на свою (іншомовну й іншокультурну) аудиторію.
Адаптивний потенціал тексту або дискурсу – це потенційна здатність певного тексту або дискурсу до адаптації в перекладі або обов’язковість такої адаптації. Наявність / відсутність адаптивного потенціалу залежить від дистанції між мовами й культурами, що вступають у контакт, і від пріоритетності прагматичної функції під час перекладу.
Підґрунтям для класифікації прагматичних типів текстів постає прагматичний і адаптивний потенціали типу тексту. Згідно з цими критеріями, класифікація прагматичних типів текстів включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторську промову (політичний виступ, проповідь) і рекламний текст.
Лінгвокультурологічні моделі прагматичних типів текстів демонструють конвергентні та дивергентні ознаки, які віддзеркалюють текст-типологічні стереотипні очікування аудиторій зіставлюваних традицій. З позицій вирішення перекладознавчих завдань, виокремлення цих ознак дозволяє розмежувати зони мінімальних і максимальних труднощів у перекладі, а також прогнозує переважання репродуктивних або адаптивних стратегій перекладу. Конвергентні та дивергентні текст-типологічні ознаки, у свою чергу, покладено в основу адаптивних перекладацьких моделей, відтворення яких під час перекладу обумовлює рівень адекватності впливу прагматичного тексту на аудиторію за умов іншої культурної традиції.
Перекладацька трансляція парадигми прагматичних типів текстів у іншу культуру передбачає врахування стереотипів очікування носіїв мови - реципієнта й культури - реципієнта, що в свою чергу, обумовлює вибір перекладацьких стратегій на користь репродуктивних і/або адаптивних стратегій.
До умов застосування перекладацької адаптації належать наступні: 1) прагматична функція тексту постає домінантною; 2) текст перекладу зорієнтовано на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта та культури-реципієнта; 3) ступінь віддаленості/близькості контактуючих мов і культур визначає наявність/відсутність стереотипів очікування того чи іншого прагматичного типу тексту.
Адаптивні перекладацькі моделі прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів відображають різний ступінь близькості / віддаленості від вихідного тексту, що залежить від типу адаптивного тексту.
Достовірність висновків і спостережень забезпечується фаховим аналізом дослідженої проблеми, застосуванням комплексної методики дослідження адаптивних перекладацьких стратегій, що інтегрує лінгвокультурні, когнітивні, текст-типологічні, інтерпретативні підходи до аналізу дискурсів / прагматичних текстів, широким теоретичним підґрунтям, а також значним обсягом дослідженого емпіричного матеріалу.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено в монографії “Теорія адаптації: крос-культурні та перекладознавчі проблеми” (36 ум. друк. арк.) та 25 наукових статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Особистий внесок автора полягає в розробці теоретико-методологічних засад перекладацької адаптації й побудові на цій основі перекладацьких адаптивних моделей прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів.
Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження були предметом наукових доповідей і обговорювалися на наступних конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Поетика художнього тексту” (Київ-Херсон, 1996); Міжнародна наукова конференція “ VIII Крымские Пушкинские Чтения. Русь – Россия и Великая Степь” (Сімферополь, 1999); IX Міжнародна наукова конференція “Пушкин и Крым” (Сімферополь, 2000); Всеукраїнська науково-практична конференція “Семантика мовних одиниць: теоретичний і прагматичний аспекти” (Херсон, 2001); Перша Всеукраїнська національна конференція за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та Програми академічних обмінів ім. Фулбрайта в Україні “Гендерні і жіночі курси у вищих навчальних закладах України: сучасний стан та перспективи викладання” (Миколаїв, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція “Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон, 2002); XII Міжнародна наукова конференція ім. Сергія Бурого “Мова і культура” (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція “Християнство і література: Проблема взаємодії у загальнокультурному контексті” (Херсон, 2004); V Юбилейный Международный семинар “Полиэтническая среда: культура, политика, образование” (Луганск, 2004); Міжнародна наукова конференція “Людина. Мова. Комунікація” з нагоди 200-річчя Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (Харків, 2004); Всеукраїнська науково-методична конференція “Перевод как вторичная коммуникация” (Харків, 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Науковий потенціал світу “2004” (Дніпропетровськ, 2004); Міжнародна науково-практична конференція “Актуальные проблемы переводоведения и иностранной филологии”, (Луцьк, 2004); IV Міжнародна наукова конференція “Межкультурные коммуникации: традиции и новые парадигмы” (Алушта, 2005); 1 Всеукраїнська наукова конференція “Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2005); (Всеукраїнська наукова конференція “Григорій Кочур в контексті української культури другої половини XX віку” (Львів, 2005); VII Всеукраїнська науково-практична конференція “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 2005); V Міжнародна наукова конференція “Межкультурные коммуникации: проблема русско-украинского билингвизма” (Алушта, 2006); Всеукраїнська наукова конференція “Радість і страждання як чинники культури” (Київ, 2006); Наукова конференція “Концепції культури в історії української гуманітарної думки XIX-XX ст.” (Київ, 2006); Наукова конференція “Концепції культури в історії української гуманітарної думки XIX – XX ст..” (Київ, 2006); IX Міжнародна наукова конференція з перекладознавства “Федоровские чтения” (Санкт-Петербург, 2007).
Структура дисертації визначається розв’язуваними в ній дослідницькими завданнями. Робота містить вступ, три розділи з висновками до кожного, загальні висновки, список використаних джерел, джерела ілюстративного матеріалу, додатки. Обсяг основного тексту – 327 сторінок, загального – 579 сторінок. Рукопис укомплектовано бібліографічним апаратом (696 позицій).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність, новизну теми; окреслені об’єкт, предмет, матеріал, мета та завдання роботи; визначені теоретичне та практичне значення дисертації; сформульовані основні твердження, що виносяться на захист; зазначено апробацію роботи і накреслено перспективи подальших досліджень.
Перший розділ “Адаптація в перекладі: теоретичний аспект” присвячено теоретичному обґрунтуванню концепції перекладацької адаптації в перекладознавстві із наданням визначення поняттям “перекладацька адаптація”, адаптивний потенціал тексту або дискурсу, адаптивні стратегії перекладу, репродуктивний / адаптивний типи перекладу, прагматичний текст, дискурс. Розділ також містить: 1) визначення критеріїв відмежування адаптації від суміжних видів мовного посередництва; 2) окреслення принципів, критеріїв та завдань вичленування культурно зумовлених одиниць, до яких належать реалії, символи, концепти; 3) аналіз теоретичних робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо встановлення облігаторних / факультативних структурно-типологічних і функціональних ознак аналізованих прагматичних типів текстів.
Одностайність наукових трактувань поняття “адаптація” промовисто свідчить про те, що адаптації відведено скромну роль “пасербиці” перекладознавства. Фактично, адаптивна модель перекладу, адаптивна теорія перекладу діє на суміжжі редактури перекладу, власне перекладу й теорії комунікації. Теорія комунікації розглядає проблеми адаптації певного повідомлення в межах однієї культури до різних адресатів, тому, з цієї точки зору, адаптація – це галузь перекладознавства. Та для перекладознавства адаптація теж постає суміжною зоною хоча б тому, що здебільшого передбачає елімінування або граничну трансформацію елементів, що зрештою спричиняє повну видозміну тексту, яка зазвичай не визнається перекладом більшістю науковців. Перекладацька адаптація, як проміжна зона, має свою принадливу силу, котра полягає в тому, що адаптивні моделі прагматичних типів текстів пояснюють необхідність застосування трансформацій і, таким чином, змикають теорію комунікації, прагмалінгвістику й теорію перекладу. Адаптивні перекладацькі моделі покликані розкрити причини змін тексту в процесі (його) переходу з дискурсу в дискурс, з одного типу тексту в інший або переходу від однієї ідеології до іншої. Ці ж моделі пояснюють трансформаційні зміни під час перекодування з мови в мову, з культури в культуру.
Варто зауважити, що більшість авторів розглядають адаптацію як крайню ступінь зміни оригіналу щодо текстів художнього дискурсу, не приділяючи належної уваги питанню про ступінь перекладацької адаптації в інших типах текстів і дискурсів. Виняток становить лише робота Л.К.Латишева й А.Л.Семенова, де автори порушили питання про масштаби припустимих зсувів, залежних безпосередньо від типу перекладного тексту, справедливо зазначаючи, що “конкретно такі обмеження (адаптаційних зсувів – В.Д.) ніде не зафіксовано” (Переклад: теорія, практика й методика викладання, 2003). Теоретичні роботи із зіставлення перекладу та адаптації приводять нас до наступних висновків: по-перше, з огляду на співвіднесення адаптації й перекладу дослідники акцентують принципову відмінність обох понять, хоча й визнають оказіональну необхідність застосування адаптації; по-друге, маргінальний характер адаптації спричиняє нестачу не лише термінологічної визначеності адаптації, а й окреслення системи адаптивних методів для різних типів текстів, що в свою чергу викликає неминучість наступного висновку – під фрагментарною прагматичною адаптацією тексту, по суті, вчені розуміють індивідуальну інтерпретацію тексту перекладачем.
Уперше висловлена О.Каде проста думка про те, що переклад – лише один із видів мовного посередництва, надає можливість під час зіставлення з іншими його видами виразніше виявити його специфіку (Sprachmittlung als gesellschaftliche Erscheinung und Gegenstand wissenschaftlicher Untersuchung, 1980). В принципі те саме можна стверджувати й про адаптацію: визначення поняття “адаптація” неможливо без попереднього аналізу як самого поняття “адаптація”, так і суміжних з ним видів мовного посередництва. Щодо видів міжмовного посередництва можна погодитись із тим, що трансляція текстів поєднана не лише з подоланням міжмовних і міжкультурних бар’єрів, а й з нейтралізацією суб’єктивно-особистісного ставлення перекладача до тексту оригіналу. Таким чином, за основу відмежування перекладу-адаптації від суміжних видів мовного посередництва покладено три критерії: 1 – ступінь присутності в тексті перекладу стилю перекладача; 2 – ступінь орієнтації на рецептора тексту перекладу; 3 – обов’язковість / необов’язковість зіставлення тексту перекладу з вихідним текстом.
Відмінність перекладу-адаптації й перекладу-репродукції та інших різновидів (між)мовного посередництва полягає в тому, що перекладацька адаптація свідомо зорієнтована на зіставлення та перевірку текстом оригіналу та, на відміну від інших різновидів інтертекстів (анотацій, коментування, перекладу за мотивами), редукує вияви власного стилю перекладача. Перекладацька адаптація не суперечить перекладу-репродукції, а є комплементарним типом перекладу.
Адекватний переклад у будь-якому разі передбачає адаптацію. Інша річ, що пропорції власне перекладацьких і адаптивних стратегій підпорядковані типові тексту, та не просто умоглядному типові тексту, а прагматичному. Чим ближче прагматична функція тексту до домінантних, тим більше адаптивних стратегій необхідно застосовувати, але не забуваючи про власне перекладацькі. Іншими словами, головний критерій адаптації тексту – це його прагматична орієнтація.
Парадигму прагматичних текстів побудовано за принципом від мінімально прагматичного до максимально прагматичного типу тексту. Відповідно, ця парадигма включає: словникову статтю, навчальний тип тексту, ораторську промову (політичний виступ, проповідь) і рекламний текст. Адаптивний потенціал тексту або дискурсу виявляється в потенційній здатності певного тексту або дискурсу до адаптації в перекладі, а іноді й до обов’язкової адаптації. Потенційна “схильність” до адаптації підпорядковується пріоритетності прагматичної функції перекладу.
Виходячи з твердження, що до інваріантних ознак дискурсу належать текст і екстралінгвістичні чинники, які визначають статус комунікативної ситуації, тоді, з точки зору теорії адаптації в перекладі, особливий інтерес становить процес ідентифікації текстів і дискурсів з урахуванням асиметрії культур. За думкою М.О.Новикової, дискурс – це медіатор між аудиторією та текстом (Перевод - адаптация: типология дискурсов / текстов, 2004). Саме цим пояснюється й вибір матеріалом нашого дослідження прагматичних текстів політичного й релігійного дискурсів. Обидва дискурси можна зарахувати до розряду найбільш культурно специфічних дискурсів тому, що саме вони в повному обсязі реалізують ідеологічну й історично та національно обумовлену складову певної культури та відповідно представляють вищу соціальну й вищу сакральну владу. У межах східнослов’янських традицій відмінність релігійного від нерелігійного дискурсу становить міра авторитетності, а в атлантичній – тематика. Міра авторитетності формує “вертикаль” дискурсу, різновиди тематик – “горизонталь”. Таким чином, виокремлюємо два критерії визначення дискурсу: якщо дискурс аналізується за горизонталлю, основним критерієм постає тематичний, а якщо за вертикаллю – критерій авторитетності встановлює місце певного дискурсу в межах усього дискурсивного поля однієї культури. Приймаючи за вихідну точку перекладацької роботи з дискурсами положення про “вертикальне” розташування дискурсів у східнослов’янських традиціях, ми змушені констатувати, що й перекладацька адаптація має певні обмеження. У цьому розумінні принципово неможливою постає перекладацька адаптація рекламного тексту релігійного характеру атлантичної традиції, адже в нормативній свідомості зокрема православних представників східнослов’янських культур рекламний текст усвідомлюється не як текст, а як антитекст.
Культурна асиметрія, таким чином, обумовлює не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінантних функцій дискурсів, відтворення яких при перекладацькій трансляції сприяє адекватному сприйманню певного типу дискурсу, тобто його адекватній ідентифікації та інтерпретації.
Образ аудиторії постає підґрунтям інтралінгвістичних трансляцій від одного типу тексту до іншого в межах дискурсу. Мовне вираження словникової статті енциклопедичного словника під час перекодування у підручник гуманітарного профілю в межах однієї культурної традиції супроводжуватиметься якісним зміненням інформації, що спричинено нарощенням прагматичного потенціалу навчального типу тексту. З позицій лінгвістичних засад перекладу Р.Якобсон висловив наведену думку таким чином: “під час внутрішньомовного перекладу слова використовується або інше слово, більш-менш синонімічне першому, або парафраза” (О лингвистических аспектах перевода, 1985). Можемо лише зауважити, що ступінь експлікації культурно обумовленого значення прямо пропорційний ступеню прагматичності тексту.
Аналіз зсуву в межах парадигми прагматичних типів текстів однієї культурної традиції становить для нас інтерес з кількох причин. По-перше, побудова типології прагматичних типів текстів дозволить вирішити одне з актуальних питань сучасного перекладознавства, а саме – питання про адекватне читацьке сприйняття текстів різних типів, оскільки до сьогодні на встановлено чіткої системи перекладацьких завдань та стратегій, необхідних при роботі з прагматичними типами текстів. По-друге, виходячи з положення, що кожний жанр має свої закони побудови, типологічна модель прагматексту в перекладі дозволить перекладачеві виділити зони конвергентних і дивергентних текст-типологічних ознак з урахуванням культурно зумовленої відмінностей у стереотипах очікування аудиторій відправника та реципієнта. По-третє, дослідження перерозподілу якісної інформації за умов зсуву прагматекстів у межах дискурсу в певній лінгвокультурній традиції, дозволяє перекладачеві визначити зони дивергентних текст-типологічних ознак, відтворення яких при перекладі призведе до: а) хибної ідентифікації типу тексту (зсув у парадигмі дискурсу); б) ідентифікації типу тексту не як нормативного, а радше як екзотичного; в) ідентифікації типу тексту як побудованого за “своєю” моделлю, а не іншокультурною. І нарешті, текст-типологічні моделі вирішують питання границь застосування перекладацької адаптації. Наявність домінанти конвергентних текст-типологічних ознак свідчить на користь репродуктивних перекладацьких стратегій та тактик, оскільки вони призводять до адекватного сприйняття прагматичної настанови та системи функцій типу тексту. У разі превалювання зони дивергентних ознак, залучення адаптивних стратегій вбачається необхідним за умов, якщо перекладач хоче уникнути хибної ідентифікації типу тексту цільовою аудиторією.
Трансляція парадигми прагматичних типів текстів у іншокультуру передбачає врахування стереотипів очікування носіїв мови-реципієнта й культури-реципієнта, що, в свою чергу, обумовлює вибір перекладацьких стратегій на користь власне перекладацьких і/або адаптивних стратегій. Перекладний текст визнають високоякісним у тому разі, коли він відповідає традиціям типології текстів у культурі суспільства перекладної мови, тобто тим традиціям, що добре відомі адресатові й він очікує на них за певних умов спілкування. Зауважимо, що за умов домінантної орієнтації на мовні й культурні пріоритети рецептора, ступінь близькості або віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для різних типів адаптивних текстів.
Для цілей нашої роботи суттєвим убачається наступний розподіл базисних культурно обумовлених текстових елементів: реалії, символи, лінгвоконцепти. Міра прагматичності типу тексту пропорційна частотності функціонування мовних одиниць з національно-культурним компонентом. Причому, і сама частотність уживання, й ієрархія культурно обумовлених одиниць впливають на специфіку функціонування аналізованого типу тексту не лише в межах дискурсу, а й у межах культурної традиції. Для перекладача це означає, що реально він працює з двома типами інформації в тексті – предметною (власне фактуальною) і оцінною. У процесі перекладу тексту різні типи інформації визначають алгоритм перекладацьких дій у виборі або на користь репродуктивного перекладу, або на користь адаптивного перекладу. Для репродуктивного перекладу домінантною є предметна інформація, виражена магістральністю інформативної (денотативної, когнітивної) функції для даного типу тексту. Перевага оцінних (конотативних) видів інформації неминуче спричиняє актуалізацію стилістичних функцій. А це означає, що під час репродуктивного перекладу дотримати сполучення домінантних функцій в умовах асиметрії мов і культур надзвичайно складно. Незбереження під час перекладу домінантних функцій спричиняє зсув як у межах типів текстів, так і в межах дискурсу. Функціональне призначення тексту визначає набір перекладацьких стратегій і, таким чином, може обумовлювати комплементарність перекладацьких і адаптивних стратегій. Адаптивні стратегії перекладу передбачають: 1) використання мовних і культурних моделей реципієнта й 2) виразну прагматичну орієнтацію текстів перекладу на свою іншомовну й іншокультурну аудиторію. У такому розумінні можна говорити про те, що чим менше культурного компонента в тексті, тим більше необхідно стратегій репродуктивного перекладу й, відповідно, менше адаптивних стратегій і навпаки. Наведену тенденцію можна простежити в нашій роботі, де поряд з перекладознавчим аналізом текстів оригіналів і перекладів подано репродуктивні переклади прагматичних типів текстів, виконані носіями англійської, української та російської мов. Репродуктивний переклад демонструє площину перекладацьких проблем, які виникають під час перекладацької роботи з прагматичними текстами, доводить необхідність застосування тих перекладацьких та адаптивних моделей, котрі запропоновано в результаті проведеного перекладацького крос-культурного аналізу текстів і дискурсів. Експериментальний репродуктивний переклад і перекладознавчий аналіз допомагають перекладачеві визначитися з вибором алгоритму перекладацьких стратегій чи то на користь власне перекладацьких, чи то – адаптивних, залежно від реакції аудиторії, на яку очікує перекладач.
Для визначення прагматичного й відповідно адаптивного потенціалу прагматичних типів текстів у роботі надається аналіз теоретичних робіт, які присвячено виокремленню структурно-типологічних і функціональних ознак словникової статті, навчального типу тексту, ораторського типу тексту (політична промова, проповідь). Дані, одержані в результаті дослідження, свідчать про те, що функціональний підхід дозволив дослідникам: 1) визначити теоретичні засади словників різних типів, обґрунтувати вичленування словникової статті в окремий тип тексту; 3) описати типологію науково-технічних навчальних текстів; 3) надати визначення політичній промові як окремому типові тексту; 4) віднести проповідь до розряду текстів релігійного дискурсу.
Аналіз теоретичних робіт демонструє, що зазначені типи текстів не розглядалися ученими з позицій перекладацької трансляції, отже не з’ясованими залишаються наступні параметри: 1) ієрархія структурно-типологічних ознак прагматичних типів текстів, необхідних за умов перекладу в іншокультуру; 2) система структурних елементів й функціональних ознак, які відображають лінгвокультурну специфіку й прагматичний потенціал типів текстів; 3) система домінантних для того чи іншого типу тексту функцій, необхідних перекладачеві для уникнення “переключення” одного типу тексту в інший за умов перекладу в іншу культуру; 4) система методик аналізу лінгвокультурної специфіки й методологічних засад прагматичних типів текстів у перекладі.
Другий розділ “Перекладацька адаптація: лінгвокультурологічний аспект” присвячено аналізу лінгвокультурологічних моделей прагматичних типів текстів політичного та релігійного дискурсів з огляду на перекладацькі задачі, які необхідно вирішити для досягнення адекватного перекладу з урахуванням стереотипів очікування аудиторії-реципієнта та за умов збереження прагматичного потенціалу типу тексту.
Переклад культурно зумовлених типів текстів, до яких відносяться прагматичні типи текстів, ускладнюється тим фактом, що адекватне сприйняття тексту перекладу залежить від того, наскільки він відповідає стереотипам очікування цільової аудиторії. Зрозуміло, що тут йдеться про текст-типологічні стереотипи очікування, які в обох культурах мають певні конвергентні та дивергентні ознаки. Виокремлення конвергентних та дивергентних ознак типів текстів в обох культурах вбачається необхідним саме для практики перекладу, оскільки впливає на вибір перекладацьких тактик в процесі роботи з текстами. Домінування конвергентних ознак свідчить на користь збігу в текст-типологічних стереотипах очікування аудиторій відправника й одержувача, і навпаки, вищість дивергентних ознак заздалегідь доводить, що стереотипи очікування розходяться і, чим більше таких ознак, тим більше відчутним є культурно зумовлене текст-типологічне розходження у сприйнятті зазначених аудиторій. Таким чином, домінування конвергентних чи дивергентних ознак впливає на вибір перекладачем між репродуктивною та адаптивною стратегією в процесі перекладу того чи іншого прагматичного типу тексту.
Для перекладача це означає, що у випадку, коли на всіх рівнях тексту дивергентні ознаки нарощуються, переклад передбачає застосування менш формалізованих і більше креативних засобів перекладу. Так, з огляду структури тексту, його обсяг може розширюватись / скорочуватись, що відповідно прогнозує застосування редукції / ампліфікації / елімінації. Послідовність інформації також може підлягати транспозиції, уключаючи реверс сильних позицій тексту. З точки зору лексико-семантичної специфіки тексту можна говорити про застосування лексико-семантичних трансформацій різного рівня складності. Наприклад, збільшення кількості синонімічних відповідників, у тому числі контекстуальних синонімів (термін Р.П.Зорівчак), призведе до залучення таких “складних” трансформацій, як розвиток значення, цілісна заміна висловлення. Переклад символіки вихідного тексту (у випадку високого рівня варіативності оцінної семантики) потребує адекватного вибору серед символічних варіантів, які представлені в культурі тексту перекладу. Специфіка функціонування лінгвоконцептів в оригінальному тексті у першу чергу маніфестується в кількісному / якісному наповнені слотів. Застосування фреймової методики до аналізу текстів культури (термін Ю.М.Лотмана) є виправданим з двох причин. По-перше, когнітологічний аналіз за фреймами експлікує специфіку інформації на двох рівнях – ментальному й вербальному, а по-друге, демонструє загальні закономірності організації вербалізованої інформації. Фреймова методика дозволить нам диференціювати якісну інформацію в текстах. Якісна інформація, або семантичний комунікативно-ціннісний простір тексту культури, диференціюється за трьома критеріями: універсального / загального, специфічного / особливого й унікального / одиничного. Об’єднання знань у складі фрейму обумовлено тим, що в сукупності вони висвітлюють певний стандартний стереотипний набір. Зрозуміло, що йдеться про культурно зумовлений стереотип, який залежить не лише від мови. Порівняння стереотипів, властивих культурі оригіналу, з тими, що функціонують у культурі перекладної мови, демонструє всі типи опозицій картин світу: етнічної та індивідуальної, загальнолюдської та індивідуальної, узагальненої загальнолюдської та національно-етнічної. Остання опозиція вбачається актуальною, оскільки найбільш виразно виявляється в прагматичних текстах, що належать до таких апелятивних дискурсів як політичний і релігійний.
До парадигми прагматичних текстів належать: словникова стаття тлумачного й енциклопедичного словників, навчальний тип тексту (підручник з політології та гомілетики), політичний виступ (політична промова), проповідь і політичний рекламний текст.
Прагматичний потенціал, змінюючись від типу тексту до типу тексту за принципом наростання, змінює також і співвідношення власне перекладу й адаптації, що, у свою чергу, свідчить про адаптивний потенціал типу тексту. Інформація під час перекодування одного типу тексту в інший характеризується різним ступенем наповнення слотів, що й спричиняє розподіл слотів за принципом домінантних / маргінальних для певного типу тексту, дискурсу. Цей аналіз демонструє реальні відмінності типів текстів у рамках парадигми одного дискурсу. За умов кількісного збільшення елементів певного слоту при зсуві в інший тип тексту збереження цієї тенденції в перекладі може призвести до: а) хибної атрибуції типу тексту; б) ідентифікації тексту як такого, що відповідає іншому типові тексту дискурсу, або як анормативного (екзотичного); в) доместикації тексту перекладу.
З позицій перекладацької адаптації, якісні зміни інформації від типу тексту до типу тексту, від дискурсу до дискурсу, в межах зіставлюваних культурних традицій означає, що певний тип семантики може: а) ампліфікуватися (дописка: часткова, повна); б) елімінуватися (повне зникнення або повна десемантизація); в) коментуватися; г) конкретизуватися.
Спираючись на результати фреймового, а також лінгвокультурологічного аналізу, ми можемо говорити про наступні моделі побудови прагматичних типів текстів у зіставлюваних культурах:
І. Політичний дискурс: атлантична традиція.
Словникова стаття як тип тексту.
Проведений фреймовий аналіз словникових статей за ключовими політичними концептами демонструє функціонування єдиного типу семантики, а саме універсального.
Аналіз зсуву в межах парадигми прагматекстів від тлумачного у політологічний словник демонструє суттєве зростання кількості лексем універсального значення з обов’язковою актуалізацією власне політичної термінології (дописка).
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми, антропоніми.
Політологічний навчальний тип тексту.
Результати фреймового аналізу дозволяють нам визначити наступні тенденції: домінантне місце посідає лексика з універсальним значенням і політологічна термінологія; варіативно реалізується специфічна семантика й маргінально – унікальна.
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, політичні концепти, гіпоніми, аксіологеми, антропоніми.
Під час аналізу зсуву політологічного словника у підручник простежуються наступні тенденції: ключовим прийомом є розширення обсягу тексту, що охоплює зону всіх трьох типів значення, проте, політичні терміни в політологічному навчальному тексті коментуються, що виражено калькою та розвитком значення; специфічна лексика тяжіє до специфікації. Таким чином, для атлантичної традиції ампліфікація всіх типів семантики та коментування політичної термінології постають текст-типологічними ознаками навчального тексту. У разі збереження названих тенденцій у перекладі в іншокультуру, навчальний тип тексту може сприйматися як такий, що відноситься до текстів політичного дискурсу, але не ідентифікуватися як зазначений тип.
3. Політичний виступ як тип тексту.
Специфічною рисою якісного розподілу інформації в зазначеному типі тексту можна вважати домінування лексичних одиниць з універсальною семантикою; специфічна й унікальна семантика належать до маргінальних ознак.
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – аксіологеми з експліцитно вираженою позитивною оцінкою. Фінальна позиція – політичні концепти й гіпоніми до них. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політичні концепти й гіпоніми до них, аксіологеми з експліцитно вираженою позитивною й негативною оцінністю, антропоніми, політична термінологія.
За умов перекодування політологічного навчального типу тексту у політичний виступ простежуються наступні транспозиції. Оскільки політичний виступ належить до ораторських типів текстів, ми можемо припустити, що лексика з універсальним компонентом значення взагалі-то не втратиться, проте, ампліфікації підлягатимуть політичні терміни, політичні реалії, а також аксіологеми. Елімінації підлягають лексичні елементи з унікальною семантикою. Концептуальною для аналізованого типу тексту є експансія лексичних одиниць з експліцитно та імпліцитно вираженою оцінністю. Негативна оцінність та політичні реалії за умов репродуктивного перекладу можуть призвести до сприйняття тексту як екзотичного, оскільки текст-типологічна модель виступу відповідає іншокультурним стереотипам аудиторії.
ІІ. Політичний дискурс: східнослов’янські традиції.
1. Словникова стаття як тип тексту.
Фреймовий аналіз однозначно свідчить, що домінуючим типом семантики в словниковій статті є універсальна семантика з варіативним включенням політичного компоненту значення.
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – універсальна семантика з політичним компонентом, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми з імпліцитно вираженою оцінністю, антропоніми. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, антропоніми.
Аналіз зсуву в межах зазначеної парадигми тлумачного словника у політологічний у межах східнослов’янських традицій дозволяє стверджувати наступне: у політологічному словнику значно зростає кількість лексичних одиниць з універсальним і унікальним значенням (дописка); специфічне значення підлягає специфікації. Характер подання інформації в політологічному словнику пов’язаний з певною функціональною корекцією, яка і спричиняє активізацію лексики з оцінним компонентом. За умов репродуктивного перекладу висока концентрація політичної термінології в аналізованому типі тексту призведе до ідентифікації ПТ як такого, що належить до парадигми політичного дискурсу, але не відповідає текст-типологічним очікуванням аудиторії ПК.
Політологічний навчальний тип тексту.
Фреймовий аналіз демонструє магістральне використання, з одного боку, лексики з універсальним значенням, а з іншого - політичної термінології. Факультативний характер застосування має специфічна семантика, нерелевантною є актуалізація елементів з унікальною семантикою.
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – політичні концепти й гіпоніми до них. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, аксіологеми. Медіальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, гіпоніми до політичних концептів, політичні реалії, антропоніми.
Магістральними транспозиціями під час перекодування словникової статті у підручник є дописки всіх типів значення. Уточнення потребує лише той факт, що конкретизації з розвитком значення підлягає специфічна семантика.
3. Політичний виступ як тип тексту.
Фреймовий аналіз дозволяє виявити диференційну специфіку даного типу тексту, яка полягає в ампліфікації унікальної семантики нарівні з високою частотністю реалізації універсального значення. Причому, специфічне значення належить до маргінальних ознак даного типу тексту.
Структурно-композиційний та лексико-семантичний контексти. Ініціальна позиція: інваріантні ознаки – форми звертання, форми особових займенників, політична термінологія, гіпоніми до політичних, загальнолюдських концептів, аксіологеми. Фінальна позиція: інваріантні ознаки – політична термінологія, аксіологеми.
