ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

ДАВИДЕНКО ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 94 (438) “19”

ПІДПІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ

РУХУ ОПОРУ В ПОЛЬЩІ У 1939-1942 рр.

07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернігів – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова на кафедрі історії слов’ян і археології, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Чернега Петро Макарович,
Національний педагогічний університет
ім. М.П. Драгоманова, завідувач кафедри етнології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Брицький Петро Павлович,
Чернівецький національний університет
імені Ю.Федьковича, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент
Руккас Андрій Олегович,
Київський національний університет
імені. Т.Г. Шевченка, доцент кафедри історії слов’ян

Захист відбудеться “11” березня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (14000, м. Чернігів, Пр. Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53).

Автореферат розісланий “ 8 ” лютого 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент А.М. Острянко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Національно-визвольна боротьба народів Європи проти фашистського поневолення у роки Другої світової війни залишається в центрі уваги істориків та громадськості. Масштаби цієї катастрофи ХХ ст. мали величезні економічні та суспільно-політичні наслідки для людської цивілізації. Свій гідний внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною зробили слов’янські народи, зокрема – польський.

Рух Опору проти загарбників охопив майже всю територію Польщі. Незважаючи на терор проти населення, політичні партії та їх військові організації на окупованій території, спираючись на підтримку еміграційного уряду, створили цілісну мережу підпільних державних установ, освітянських закладів, судову систему, які стали основою для польської під-піль-ної держави. Її важливою структурною складовою були численні військові формування та групи, що вели активну боротьбу проти окупантів.

Дослідження ґенези польських військових організацій руху Опору потребує детального неупередженого аналізу з огляду на необхідність переосмислення даної проблеми, подолання концептуальних ідеологічних догм, однобіч-них і спрощених тверджень, що спричинили помилкові теоретичні узагальнення та висновки.

Актуальність дослідження визначається також необхідністю об’єктивного вивчення основних етапів організаційної розбудови польських підпільних військових формувань нерегулярного характеру на основі сучасних знань, оцінок, методологічних принципів та нового бачення проблеми, з’ясування специфіки їхньої діяльності в умовах окупаційного режиму в контексті розбудови підпільних державних структур у Польщі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація є практичною реалізацією плану наукових досліджень кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, згідно з науковим напрямом “Дослідження проблем гуманітарних наук”, схваленим Вченою радою університету 25 грудня 2003 року, протокол №6.

Об’єктом дисертаційного дослідження є боротьба польського народу з фашистськими загарбниками в роки Другої світової війни.

Предметом дослідження є процес формування та структурного розвитку підпільних військових організацій у польському русі Опору в 1939-1942 рр.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу джерел, наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених розкрити характерні особливості розбудови військових підпільних формувань на окупованих територіях, визначити етапи їхнього організаційного розвитку та основні завдання і напрями збройної боротьби.

Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

- розкрити характер окупаційної політики нацистів на території Польщі як вирішальної передумови зародження та становлення руху Опору;

- з’ясувати місце і роль польських політичних партій у процесі створення мережі підпільних військових формувань;

- визначити й охарактеризувати комплекс проблем, пов’язаних з розбудовою їхньої організаційно-територіальної структури;

- висвітлити концепції збройної боротьби військових організацій;

- здійснити порівняльний аналіз діяльності польських військових організацій національно-визвольного характеру та формувань про-комуністичного спрямування.

Територіальні межі дослідження охоплюють етнічні землі Польщі, що в роки Другої світової війни були окуповані гітлерівською Німеччиною. Західні, північні та частина центральних воєводств увійшли до складу Німеччини. Із більшої частини центральних та північно-східних воєводств було утворено Генеральне губернаторство.

Хронологічні рамки роботи охоплюють вересень 1939 – кінець 1942 рр., коли відбулось становлення структури польських нелегальних організацій та груп, сформувались концепції їхньої збройної боротьби. Встановлення нижньої хронологічної межі – 1 вересня 1939 р. – зумовлене нападом Німеччини на Польщу та зародженням руху Опору на окупованих територіях. Верхня межа детермінувалась тим, що наприкінці 1942 р. більшість військових підпільних організацій були підпорядковані Армії Крайовій або ввійшли до її складу на автономних засадах.

Методологічну основу дисертації складають базові принципи історизму та об'єктивності, які реалізуються за допомогою традиційних методів дослідження: проблемно-хронологічного, порівняльного, системно-структурного, ретроспективного та інших.

Завдяки проблемно-хронологічному методу вдалося послідовно в часі розкрити характер окупаційної політики нацистів, визначити основні заходи політичних партій та еміграційних урядових структур щодо створення мережі підпільних військових формувань, показати розбудову їхньої організаційно-територіальної структури.

Порівняльно-історичний та аналітико-типологічний методи були застосовані для виявлення й аналізу форм, змісту, загальних рис та особливостей збройної боротьби військових організацій національно-визвольного характеру та прокомуністичного спрямування.

Застосування методу системного аналізу сприяло висвітленню й оцінці масштабу бойових дій та збройних акцій, агітаційно-пропагандистських заходів підпільних формувань.

Наукова новизна праці полягає в тому, що на основі аналізу різноманітних джерел здійснене комплексне вивчення основних етапів становлення та структурного розвитку підпільних військових формувань у 1939-1942 рр. Зокрема проаналізовано вітчизняну та зарубіжну історіографію, що висвітлювала різні аспекти польського руху Опору, виділено ключові напрями та проблематику досліджень, окреслено основні історіографічні періоди вивчення теми; введено до наукового обігу нові архівні джерела, що розкривають суспільно-політичні передумови виникнення польського руху Опору та становлення його підпільних військових організацій; визначено й окреслено особливості їхньої організаційно-структурної розбудови; з’ясовано основні напрямки, завдання, форми та методи збройної боротьби; охарактеризовано процес підпорядкування підпільних військових організацій та груп Союзу Збройної Боротьби – Армії Крайовій в період 1940-1942 рр.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його зміст, основні положення та висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії польського руху Опору в роки Другої світової війни, написання підручників та навчально-методичних посібників з новітньої історії, розробки лекційних курсів і практичних занять у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Зміст, основні положення та наукові результати обговорювались на засіданні кафедри історії та археології слов’ян Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Концептуальні положення роботи та її висновки викладені автором у виступах на Міжнародних наукових конференціях “Слов’янські народи в Другій світовій війні” (Київ, НПУ ім. М.П. Драгоманова, 4-5 травня 2000 р.), “Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (Тернопіль, ТДПУ ім. М.В. Гнатюка, 26-27 квітня 2001 р.), “Україна – Польща в ХХ столітті: проблеми історії і політології” (Київ, НПУ ім. М.П.Драгоманова, 16-18 травня 2002 р.), 60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни (Київ, НПУ ім. М.П.Драгоманова 27 жовтня 2004 р.), “Шевченківська весна” (1-4 березня 2007 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка) та на звітних наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (2000-2007 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 7 статтях, у тому числі 6 статтях у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження і побудована за проблемно-хронологічним принципом. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, 175 сторінок основного тексту, списку використаних джерел та літератури (420 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено хронологічні рамки, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, охарактеризовано методологічні засади, визначено наукову новизну і практичне значення дослідження, надано інформацію про апробацію його результатів, зазначено кількість публікацій.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база досліджен-ня” аналізується стан наукової розробки та джерельної бази проблеми.

Дослідженню становлення та розвитку військових організацій польського руху Опору присвячена значна кількість радянської, польської, вітчизняної та зарубіжної наукової літератури.

Історію наукової розробки названої проблеми можна поділити на два періоди. Перший охоплює 50-80-і рр. ХХ ст., а другий – кінець 80-х рр. – початок ХХІ ст.

Роботи, що складають історіографію досліджуваної теми, можна умовно поділити на наступні групи. Перша група представлена узагальнюючими працями з історії Польщі, Другої світової війни та антифашистського руху Опору в Європі. Хоча в цих дослідженнях домінують ідеоло-гічні стереотипні підходи, однак в них поряд з іншими проблемами були порушені питання організаційного становлення військових формувань польського руху Опору Очерки истории Народной Польши. – М., 1965. – С. 28–32; Вторая мировая война 1939-1945 гг. Военно-исторический очерк. – М., 1958. – С. 590–593; Антифашистское движение Сопротивления в странах Европы в годы второй мировой войны. – М., 1962. С. 86–89.; История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг.: В 5 т. – М., 1961. – Т. 4. – С. 242–247..

Другу групу складають праці вітчизняних науковців 50-60-х рр. ХХ ст.: В.Клокова, І.Кундюби, І.Гавриленко, І.Перцигера, А.Манусевича, Ф.Зуєва Клоков В.К. Борьба народов славянских стран против фашистского порабощения (1939-1941). – К, 1963. – 130 с.; Кундюба И.Д. Советско-польские отношения 1939-1945 гг. – КГУ, 1963. – 207 с.; Гавриленко И.П. Против общего врага (из истории борьбы советского и польского народов против германского фашизма и милитаризма, за свободу и независимость Польши). – Л., 1967. – С. 46–47.; Перцигер И.Б. Домбровцы в польском движении Сопротивления // Советское славяноведение. – 1968. – №2. – С. 81–96.; Манусевич А.Я. Из истории борьбы за союз и дружбу между СССР и Народной Польшей // Советское славяноведение. – 1965. – №3. – С. 13–21.; Зуев Ф.Г. Польский народ в борьбе против фашизма. – М., 1967. – С. 126–130. , які розглядають етапи створення та розвитку прокомуністичних військових організацій польського руху Опору, окремі сюжети розбудови збройного підпілля. Головну увагу автори приділили діяльності Польської Робітничої партії (ППР) та її збройним формуванням, що дотримувались радянських форм боротьби з ворогом.

До третьої групи ми відносимо історичні розвідки 70-80-х рр. ХХ ст. У цей період значно посилюється інтерес радянських істориків до проблеми участі польського народу в Другій світовій війні і руху Опору зокрема. На початку 70-х років з’являються історичні дослідження, в яких аналізується процес організації військових формувань польського руху Опору в контексті наростання антифашистської боротьби завдяки перемогам Червоної армії і корінному перелому у війні. Російські вчені І.Костюшко, М.Монін, В.Парсаданова у своїх роботах аналізують участь поляків у збройній боротьбі проти окупантів, політичну діяльність ППР, її участь у створенні загонів Гвардії та Армії Людової, їх бойові операції Костюшко И.И. Политика Советского Союза в отношении Польши в период Великой Отечественной войны // Боевое содружество советского и польского народов. – М., 1973. – 345 с.; Монин М.Е. Содружество рожденное в боях. – М., 1971. – 420 с.; Парсаданова В.С. Формирование национального фронта в Польше 1944-1946. – М., 1972. – 272 с. . Характерною рисою цих праць є використання комплексу радянських та польських архівних матеріалів. Проте автори не змогли уникнути ідеоло-гічних штампів та упередженого підходу до організації та збройної боротьби національно-визвольних підпільних формувань, що пояснюється тим, що радянський ідеологічний апарат вкрай негативно оцінював учасників польського руху Опору, які не були підпорядковані СРСР.

Для вивчення означеної теми певну цінність становлять праці Т.Григорянц, А.Носкової Григорьянц Т.Ю. Оккупационная политика фашистской Германии в Польше (1939-1945 гг.). – М., 1979. – 222 с. Носкова А.Ф. Крестьянское политическое движение в Польше (сент. 1939 – весна 1948 гг.). – М., 1978. – 314 с. , в яких значна увага приділяється характеристиці окупаційної політики німців у контексті розвитку польського руху Опору та розглядаються питання, які пов’язані з діяльністю певних політичних сил країни, загострення ідеологічного протистояння між учасниками підпілля.

Інтерес до проблем руху Опору в Європі доби Другої світової війни зумовив появу дисертаційних робіт М.Макара, присвячене участі лівого крила польського руху Опору в Варшавському повстанні 1944 року та Й.Дольніка, Б.Слюсажа, що висвітлюють участь радянських громадян у антифашистській боротьбі на території Польщі і Чехословаччини Макар М.Ю. Вооруженное восстание 1944 года в Варшаве: Автореф. дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.02 – К., 1970 – 25 с.; Дольник Й.Л. Интернациональный характер антифашистского движения сопротивления в славянских странах в годы Второй мировой войны ? (на примере Польши и Чехословакии): Автореф. дисс… канд. ист. наук: 07.00.02 – М., 1975. – 38 с.; Слюсаж Б.А. Совместная борьба трудящихся Польши и СРСР против фашистской агрессии 1939-1945 гг.: Автореф. дисс. … канд. ист. наук: 07.00.02 – М., 1988. – 25 с..

Отже, в історичних студіях періоду 50-80-х рр. ХХ ст. проблема розбудови польських військових підпільних організацій висвітлювались тенденційно, епізодично й однобічно. Основний акцент робився на діяльність формувань, створених під егідою ППР. У той час як їхнім союзникам у антифашистській боротьбі військовим організаціям, що мали нерегулярний характер та некадровий склад, зокрема: Народові сили зброї (НСЗ), Радикальна організація Хлопська, Рацлавіце, Коменда оборонців Польських та інших приділено значно менше уваги.

До четвертої групи належать наукові праці, що з'явилися у 90-х pp. XX ст. й на початку XXI ст., коли намітився поступовий відхід від ідеологічних догм та стереотипів. Ці процеси суттєво вплинули і на розкриття питань, пов'язаних з організацією та збройною боротьбою польських підпільних формувань. Певної уваги заслуговує праця Ю.Новопашина6 Советские военнопленные и движение Сопротивления на польских землях в годы второй мировой войны. / Под ред. проф. Ю.С. Новопашина. – М., – 1991. – С. 21–31.

7 Медоварова Т.Г. Борьба Польской Рабочей партии за радикализацию крестьянского движения и укрепления союза рабочего класса с крестьянством. (1942-1944 гг.) – М., 1990 – 220 с., присвячена участі радянських громадян у польських підпільних організаціях. Окремі аспекти структурного розвитку неле-гальних військових підрозділів досліджувала Т.Медоварова. Вона аналізує спроби керівництва ППР підпорядкувати собі регіональні військові структури селянського руху.

Для української історіографії дослідження з даної проблематики надзвичайно актуальне, оскільки збройна боротьба польських підпільних військових організацій відбувалась і на етнічних українських територіях. Серед праць вітчизняних науковців провідне місце посідають історичні розвідки І.Ільюшина Ільюшин І.І Селянські військові формування у національно-визвольній боротьбі польського народу за часів другої світової війни: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.02. – К., 1995. – 23 с.; Ільюшин І.І Армія Крайова і українсько-польське протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.): Автореф. дис. … док. іст. наук: 07.00.02; 07.00.01 – К., 2001. – 34 с.. У кандидатській та докторських дисертаціях дослідник, використовуючи комплекс вітчизняних та зарубіжних джерел, розкриває фундаційні аспекти військового формування нерегулярного характеру – Батальйонів Хлопських (БХ), а також висвітлює діяльність польського підпілля на території Західної України у 1939-1941 рр., аналізує обставини створення загальнодержавної підпільної організації Союзу Збройної Боротьби (СЗБ) та її діяльність у Західній Україні на етапі приєднання цього регіону до СРСР.

Політичні особливості і становлення польського руху Опору в контексті розгортання окупаційного режиму на початку війни та суперечливі і неоднозначні взаємовідносини збройних сил СРСР з польським підпіллям у 1942-1944 рр. намагались розкрити О. Козакова, В.Турков Казакова О.М. Політичні особливості генези польського руху Опору в умовах нацистського окупаційного режиму (вересень-гудень 1939 р.) // Україна і Польща в ХХ столітті: проблеми і перспективи взаємовідносин. – Київ; Краків, 2002. – С. 152–155.; Турков В. До питання взаємовідносин збройних сил СРСР з польським рухом Опору в 1942 – 1944 рр. // Історія слов’янских народів: актуальні проблеми дослідження. Вип. 6. Слов’янські народи в другій світовій війні. – К., 2000. – С. 161–164..

Таким чином, можна стверджувати, що проблеми організації та діяльності військових підпільних структур антифашистського руху Опору в роки Другої світової війни мали місце у дослідженнях радянської і вітчизняної історичної науки. Однак малодослідженими залишаються питання, пов'язані з розбудовою та збройною боротьбою мережі військових формувань на початковому етапі окупації Польщі.

Доволі великий досвід у вивченні конкретних проблем становлення антифашистського руху Опору в роки однієї з найбільших війн ХХ ст. нагромадила польська історіографія. Праці польських істориків можна умовно поділити на декілька груп. До першої слід віднести наукові дослідження, що з'явилися в першій половині 50-80-х рр. XX ст., коли в історіографії утверджується марксистська методологія у підходах до вибору тематики досліджень та їх змісту. Це праці М.Турлейської, Т.Равського, Т.Тарноградського та ін. Turlejska M. O wojnie i podziemine. Dyskusie i polemike. –? Warszawa.?1959?. – 280 s.; Rawski T. Wojna wyzwoleсcza narodu polskiego w latach 1939-1945. Wкzіowe problemy,-Warszawa. 1966. –? S. 282–293. Tarnogradski T., Ryszard T. Polskie organizacie konspiracyine w kraju w latach 1939-1945 // Wojskowy przeglad historyczny. – 1966. – №4. – S. 250–274.. Основна увага в них зосереджена на питаннях збройної боротьби лівих формувань з окупантами та на вирішальній ролі польських комуністів у їхній структурній розбудові.

Разом з тим серед праць, виданих у згаданий період, слід виділити історичні розвідки Є.Серванського, М.Пірко, С.Броневського, що розкривають процес створення регіональних підпільних організацій у період окупації Serwanski E. Polityczne i woiskowe organizacie podzemne w Wielkpolsce. – ?Warszawa 1958. – ? S. 62–78; Broniewski S. Pod arsenalem. – Warszawa., 1957. – 187 s.; Pirko M. Z dziejow organizacji Zwiazek Orla Bialego w Zaglebin Dabrowskim w latach. 1939-1942 // Wojskоwy przeglad historyczny. ?– 1967. –? №4. ?– S. 213–252. . Перший автор розглядає становлення військових формувань на теренах Великопольських земель, аналізує їх соціальний склад, характеризує аспекти ідеологічної та пропагандистської роботи. У монографії С.Броневського висвітлюються етапи структурно-територіального розвитку та збройної боротьби молодіжної організації “Сірі шеренги”. З другої половини 60-х рр. ХХ ст. у польську історіографію поступово проникає методологічний плюралізм, відроджується тенденція до утвердження об’єктивного погляду на історію польського руху Опору і країни в цілому.

Дослідники видали значну кількість наукових праць, присвячених організації та збройній боротьбі не лише лівого крила руху Опору, а й національно-визвольних військових формувань. Серед них слід назвати роботи В.Швегерта, М.Вішневського, Й.Птасінського, В.Хілебрандта Szweigert B. Podziemne formacie zbrojne “Obozu Narodowego” // Wojskowy przeglad historyczny. – 1961.- №1. - S. 160–235; Wisniewski M. Z historji powstania i dzialnosci gpypy Komendy obroncow Polski //Wojskоwy przeglad historyczny. – 1967. - №3. - S. 224–256; Ptasinski J. Zarys dzialnosci tajnej organizacji wojskowej “Cryf pomorski” // Wojskоwy przeglad historyczny. – 1968. - №3–4. - S. 124–178; Hillebrandt. W. Konspiracjne organizacjie mlodziowe w Polske. 1939-1945. – Warszawa, 1973. – 446 s..

Історичний доробок з даної теми на початку 70-х років поповнюється дослідженнями В.Важневського і Р.Назаревіча, які основну увагу зосередили не лише на проблемах організації польських збройних формувань прокомуністичного підпілля, а й на внутрішньопартійній боротьбі між його лідерами, ідеологічному протистоянню національно-визвольним організаціям руху Опору Wazniewski W. Zdziejow wojskowe organizacji rewolucyini w latach 1939-1943 // Wojskоwy przeglad historyczny. – 1973. – №2. – S. 176–182; Nazrewicz R. Z problematyki politycne polskiego ruchu oporu i jego wspoldzietanie z walka wyzwolencza narodu ZSRR // Wojskоwy przeglad historyczny. – 1971. –? №1. – S. 50–80. . Досить вдалу спробу вивчення організаційного розвитку та військової діяльності Армії Крайової в різних регіонах окупованої Польщі і її взаємовідносин з іншими підпільними формуваннями зробили Й.Терей, Т.Степнівський Terej J. Ze studiow nad kstaltowaniem sie modelem. Zwiazku walki Zbrojnej (lato 1940 – jese 1941) // Dzieje najnowsze. – 1976. – ?№4. – S. 43–72; Stepniowski T. Dzialnosсe bojowa Armyi Krajowej w okresie wiosna 1943 – ? wiosna 1944 // Dzieje najnowsze. – 1973. – ? №1. – S. –84..

Другу групу робіт складають праці польських учених періоду кінця 80-х pp. XX ст. – початку ХХІ ст., коли розпочались трансформація польської політичної системи та в історичній науці поступовий перегляд поглядів та ломка застарілих стереотипів. Історики К.Пшибиш, А.Войтас, Р.Матусяк Przybysz K., Wojtas A. Bataliony Chlopskie. - Warszawa., – 1985. – T.2 - S. 191–201; Matusak P. Polskie formacje nieregylarne w okresie II wojny swiatowej // Zeszyty naukowe UI. – 1988. - S. 407–423., продовжуючи дослідження процесу розбудови військових організацій національно-визвольного напряму, розкрили протистояння різних військових формувань, їх форми, засоби, характер боротьби з ворогом. Вагомим внеском у розробку проблематики руху Опору можна вважати роботи В. Романовського, Є. Венгерського Romanovski W. ZWZ-AK na Wolyniu 1939-1944. – Lublin. – 242 s.; Wegierski J. W Lwowskiej Armii Krajowej. – Warszawa, 1989. – 236 s.,, які значну увагу приділили збройній боротьбі нерегулярних військових організацій з радянськими партизанами, формуваннями гвардії Людової та регулярними частинами Червоної армії. Велику групу публікацій становлять праці М.Ней-Крвавіча, М.Фіалка, Г.Мазура M. – Ney. – Krwawisz. Komenda Glowna Armji Krajowej 1939-1945. – Warszawa, 1990. – 519 s.; Fijalka M. 27 wolynska dywyzija piechoty AK. – Warszawa, 1989 – 227 s.; Mazur G. Biuro Informacji I Propagandy SZP-ZWZ-AK 1939-1945. – Warszawa, 1987. – 283 s., де вивчаються організаційні процеси та практична діяльність структурних підрозділів еміграційного табору на теренах окупованої Польщі у 1939-1945 pp. Заслуговує на увагу колективна робота “Армія Крайова” за редакцією К.Коморовського Armia Krajowa / Red. K. Komorowski – Warszawa, 2000. – 460 s.. Вона є першою спробою польських науковців дослідити історію АК, використовуючи досвід, що був напрацьований попередниками.

Третю групу робіт складають праці польських істориків-емігрантів, що виходили здебільшого у Великобританії та Франції. Найбільш ґрунтовне опрацювання проблеми було зроблено у дослідженні "Польські збройні сили в Другій Світовій війні" Polskie Sily Zbrojne w II woynie swiatowej. – Т. 3. Armia Krajowa. – Londyn, 1950. – 758 s.. Ця робота вирізняється солідною джерельною базою і розкриває становлення польських підпільних фор-мувань в період війни. Слід назвати також дослідження І.Гарлінського, З. Семашко, що були опубліковані на шпальтах одного з найважливіших польських історичних журналів “Історичні Зошити„ (“Зешити Хісто-рич-ні”). Зокрема в роботі І.Гарлінського висвітлюється становлення польської підпільної держави в 1939-1945 рр., аналізується діяльність польських політичних партій та їх військових формувань Garlinski J. Polski panstwo podziemni (1939-1945) . – Warszawa, 1978. – 250 s.; Siemaszko Z. Narodowe Sily Zbrojne. – Londyn., 1982. – 210 s.. Певний інтерес для висвітлення дисертаційної проблеми становить робота історика В.Побуга-Малиновського Pobog-Malinowski W. Najnowsza historia Polski. – Londyn, 1960. – S. 203–218., де автор розкриває процес становлення польського цивільного та військового підпілля і їх взаємодію в роки окупації.

Таким чином, проведений історіографічний огляд свідчить про те, що не існує комплексного дослідження проблеми підпільних організацій та груп нерегулярного характеру на початковому етапі окупації Польщі, а також мало дослідженими залишались питання, пов'язані з концепціями їх збройної боротьби.

Джерельна база дисертаційної роботи поділяється на декілька груп: матеріали архівів, опубліковані документи, щоденники та спогади, матеріали періодичної преси.

Найбільша кількість документів стосовно проблеми створення польських підпільних військових організацій нерегулярного характеру у 1939-1942 рр. міститься в польських архівах: в Архіві нових актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowych), в Центральному військовому архі-ві (Centralny Archiwum Wojskowy) та архіві Військового історичного інституту в Рембертові (Wojskowy Instytut Historyczny). Це різноманітні матеріали, що висвітлюють організаційно-територіальну структуру та діяльність підпільних організацій звіти Делегатури про саботажні та диверсійні акції на території Польщі, аналітичні довідки з характеристиками національно-визвольних програм і концепцій збройної боротьби різних політичних партій та військових організацій.

Важливий документальний матеріал зберігається також і в архівах Російської Федерації та України. Зокрема у фондах Державного архіву Російської Федерації (ДАРФ) містяться матеріали, що дають змогу висвітлити процес створення підпільних організацій на території окупованої Польщі. Проте переважна їх частина присвячена структурному становленню лівого крила руху Опору.

Із матеріалів вітчизняних архівів, що допомогли у дослідженні теми, насамперед слід назвати ті, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України). Так, фонд № 62 (Український штаб партизанського руху) містить доповідні записки, секретні рапорти партизанських та розвідувальних груп стосовно польських військових організацій на території окупованої країни в період 1942-1944 рр.

Натомість в опублікованих збірниках документів та матеріалів за радянської доби міститься незначна кількість документів, що безпосередньо стосується заходів по створенню підпільних формувань руху Опору Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны. Документы и материалы. – Т. 1–3. – М., 1946–1947.. На нашу думку, найбільш об’ємною та повною збіркою документів з означеної проблеми дисертаційної роботи є московське видання “Русский архив: Великая Отечественная. СРСР и Польша: 1941-1945. К истории военного союза: Документы и материалы” Русский архив: Великая Отечественная, СССР и Польша: 1941-1945. К истории военного союза: Документы и материалы. – М., 1994. – 166 с., в якому опубліковані маловідомі та засекречені архівні документи з фондів спецслужб.

Автором опрацьовано значну кількість польських та зарубіжних збірників документів, присвячених організаційним заходам щодо створення та бойової діяльності збройного підпілля в роки окупації Dowodztwo glowne. GL. I AL. Zbior dokumentow z lat 1942–1944: Rozkazy, instrukcje, regulaminy. / Oprac. W. Peterson. – Warszawa, 1967 – 425 s.; Materialy zdrodlowe do historii polskiego ruhu ludowego. – T. IV. 1939 – 1945 / Oprac. J. Nowak. – Warszawa, 1966. – 619 s.. Серед використаних документів провідне місце займає Історія Армії Крайової в документах Armija Krajowa w dokumentach 1939–1945; W 7 t. – Londyn., 1990. – T. I: Wrzes. 1939 – czerw. 1941. – 548 s.. Матеріали збірника дали можливість висвітлити розбудовчі процеси та збройну боротьбу організацій руху Опору, їх входження до складу Армії Крайової. Певну цінність для вивчення теми дослідження становлять документи окупаційної влади, що були опубліковані на шпальтах журналу “Військовий огляд історичний„ (“Войсковий пшегляд історичний“) Herzog L. Redzimoncryk L. Walka zbrojna narodu polskiego pod okupacja hitlerowska n swietle dokumentow Wermachtu // Wojskowy przeglad historyczny. – 1966. – № 4. – S. 92–118..

Працюючи над мемуарами, спогадами і щоденниками учасників підпілля, дисертант виявив розмаїття поглядів і оцінок подій, а тому запропонував таку класифікацію джерел. До першої групи можна віднести мемуари та спогади лідерів та учасників національно-визвольних військових формувань та представників лівого крила руху Опору Zaremba Z. Wspomnienia. Pokolenie przelomu. – Krakow; Wroclaw, 1983. – 50 s.; Landau L. Kronika lat wojny i okupacji. W 3 t. – Warszawa, 1962–1963. – T. 1. – 820 s.; St. Walach. Partyzanckie noce. – Warszawa 1965. – 266 s.; Dorobek F. Z dzialalnosci PPR w 1942-1945. – Warszawa 1974. - 221 s.. Другу групу складають спогади та нотатки нацистських керівників, що розкривають систему гітлерівської окупації та різноманітність форм і методів руху Опору: економічний саботаж, диверсії тощо Okupacja i ruch Opory w dzienniku Hansa Franka: W 2 t. – Warszawa, 1970. – T. 1: 1939-1942. – 617 s..Зазначимо, що документи особистого походження потребують особливого критичного підходу. У той же час вони допомагають з’ясувати специфіку структурної розбудови, розширити уявлення про методи і засоби збройної боротьби підпільних організацій.

Важливою складовою частиною джерел з теми дослідження є підпільна преса періоду гітлерівської окупації. На її сторінках містяться досить цінні матеріали, що висвітлюють збройну боротьбу військових організацій та розкривають політичне й ідеологічне протистояння в середовищі цивільного підпілля.

Джерельна база дисертації є достовірною й достатньо широкою для вивчення організаційного розвитку польських підпільних організацій нерегулярного характеру в 1939-1942 рр.

У другому розділі, “Передумови формування польського руху Опору 1939-1941 рр.”, висвітлюється запровадження “нового” порядку на території окупованої Польщі, аналізується комплекс суспільно-політичних причин фундації польського цивільного та військового підпілля на початковому етапі окупаційного режиму, простежуються характерні особливості становлення підпільних органів влади, розглядаються основні етапи формування найбільш впливових військових організацій.

Формування польського руху Опору відбувалось у складних суспільних та політичних умовах нацистської окупації. Фашисти встановили жорстокий терор, здійснювали комплекс репресивних заходів із метою ліквідації провідних верств суспільства, проводили масову депортацію в концтабори та на примусову роботу до Рейху, застосовували принцип колективної відповідальності до мешканців тих регіонів або населених пунктів, які активно допомагали представникам руху Опору.

Незважаючи на жахливі умови окупації, вже восени 1939 р. на теренах Польщі паралельно проходять два процеси: відродження політичних партій та їх структур і формування мережі підпільних військових організацій. Важливим моментом, що сприяв налаго-дженню діяльності польського руху Опору і фундації підпільних орга-ні-зацій та збройних формувань, стало створення наприкінці вересня 1939 р. на території Франції еміграційного уряду В.Сікорського, який виступив координаційним центром вирішення організаційних проблем військового та цивільного підпілля. Керівництво різних політичних партій Польщі усвідомлювало, що той, хто організує і очолить збройну боротьбу, зможе претендувати на владу у визволеній країні. Тому, починаючи з осені 1939 р., польські політичні партії розпочинають заходи по розбудові військових формувань.

Першу військову підпільну організацію “Служба Перемоги Польщі” (“Служба звиченству польські” – СЗП) створили під час оборони Варшави польські офіцери. Головнокомандуючим організації було обрано генерала М. Токашевського, а громадянським комісаром М.Недзялковського, представника Польської соціалістичної партії (ППС). Основними програмними цілями організації на початковому етапі було створення органів тимчасової національної влади, реорганізація колишніх підрозділів польської армії, початок диверсійних та саботажних акцій, підготовка до загальнонародного повстання на завершальному етапі війни. Найважливішим завданням, що стояло перед керівництвом СЗП, було творення підпільної мережі на теренах Генерал-губернаторства. У листопаді 1939 р. розпочали діяльність перші осередки у Кракові, Любліні, Радомі.

Наприкінці 1939 р. керівництво СЗП запропонувало всім національно-визвольним силам консолідуватися і виступити єдиним фронтом проти окупантів. Ідея об’єднавчого процесу забезпечувала організації лідерство в антифашистській боротьбі. Проте вона не була втілена в життя через позицію В.Сікорського, який вбачав у ній альтернативу еміграційному уряду. Розбудові СЗП перешкоджали арешти та депортації польських громадян, що руйнувало її регіональну структуру. Все це призвело до того, що в польських еміграційних колах з'явилася ідея про створення нової військової організації, яка б репрезентувала інтереси уряду і об'єднувала всі політичні сили.

За наказом В.Сікорського від 13 листопада 1939 р. був створений “Союз збройної боротьби” (Звензек Валкі Збройної – ЗВЗ), як складова частина Польських збройних сил (ПЗС), що відроджувались на Заході. Головним комендантом ЗВЗ було призначено генерала К.Соснковського. Концепція збройної боротьби ЗВЗ передбачала підготовку загальнонародного повстання, його моральне, політичне і військове забезпечення через вишкіл кадрового складу, накопичення зброї, застосування тактики малого саботажу і здійснення диверсій у відповідь на терор окупантів, однак заперечувала проведення збройної боротьби партизанськими методами. Взимку 1940 р. розпочалась розбудова внутрішньої структури ЗВЗ. Вся територія країни була поділена на шість округів: Варшавський, Білостоцький, Львівський, Краківський, Познанський, Торунський. Провідна роль в організації боротьби з ворогом належала Варшавському округу, який очолив генерал С.Ровецький. Всі округи підпорядковувались Головному командуванню, яке знаходилося в Парижі.

Важливу роль у процесі виникнення структур руху Опору в Польщі відіграло цивільне підпілля, зокрема представництво еміграційного уряду в країні - Делегатура, що виникло у лютому 1940 р. Цей інститут розглядався, як діючий в умовах окупації державний апарат, який включав законодавчу та виконавчу владу, підпільну пресу, конспіративне судочинство.

У третьому розділі, “Польські військові формування в боротьбі проти нацистських загарбників 1940-1942 рр.”, розглядаються заходи зі створення організаційно-територіальної структури військових формувань нерегулярного характеру, висвітлюються основні завдання та напрямки їх боротьби.

Переважна більшість військових організацій у своєму розвитку пройшла певні стадії трансформації обумовлені генезою руху Опору в окупованій країні. На початковому етапі (вересень-грудень 1939 р.), у відповідь на масовий терор, з’являється мережа підпільних організацій, що спеціалізуються на саботажі та дрібних диверсіях - “Польські Людові акції неподлеглості”, “Вавер”, “Пальміра”, “Сигнал” та ін. Своє основне завдання вони вбачали у підтримці патріотичних настроїв серед населення, протидії німецькій пропаганді, систематичному психологічному тиску на окупантів, покаранню колабораціоністів. Зазначені формування проіснували недовго і були ліквідовані гестапо, що пояснюється насамперед відсутністю досвіду конспіртивної роботи. Цілком окремо стояла група організацій “Фронт відродження Польщі”, “ПЕТ”, що займалась культурно-просвітницькою та релігійною діяльністю серед польської молоді для протидії німецькій духовній експансії.

Протягом 1940-1941 рр. виникають військові організації ”Коменда оборонців Польських”, “Сірі шеренги”, “Гвардія оборони народової”, “Мушкетери”, “Знак”, “Меч і Плуг”, “Союз збройної дії” та інші, які створили розгалужену територіальну структуру, сформували власні концепції збройної боротьби. Зокрема, вони проводили диверсійно-саботажні акції, розвідку, збирали інформацію про злочини окупаційної влади, організовували конспіративно-видавничу й пропагандистську діяльність.

Цілковито відокремлену позицію у польському русі Опору займали ліві політичні сили – Польська соціалістична партія (ППС) та польські комуністи, що пояснюється рядом факторів. Напередодні війни ППС не мала організаційної єдності і користувалась низьким авторитетом у країні. У перші місяці окупації Польщі німецькі каральні органи провели проти членів ППС масові репресії. Однак, незважаючи на скрутні умови, керівництво партії прийняло рішення про формування власних збройних підрозділів. У листопаді 1939 року праве крило ППС створило збройну організацію – Гвардія Людова, а пізніше ліве - Соціалістичну організацію бойову. Натомість у 1939-1941 рр. розрізнені групи лівих соціалістів та комуністів (“барикадівці”, “Спартак” та ін.) не змогли об'єднатися і виробити прийнятну для більшості польської людності антифашистську програму боротьби.

Наприкінці 1941 р. в СРСР вирішили відродити польську комуністичну партію, і на територію Генерального губернаторства була перекинута група комуністів у складі М.Новотка, П.Фіндера і Б.Молоєця. 5 січня 1942 р. було ухвалене рішення про об'єднання і створення Польської робітничої партії (ППР), яка висунула ідею створення національного фронту, засудила тактику пасивного опору і закликала до негайної партизанської боротьби з окупантами. Навесні 1942 р. ППР створила військову організацію – Гвардію Людову (ГЛ), яка дотримувалась радянських форм боротьби з окупантами, створювала партизанські загони, які здійснювали напади на німецькі об’єкти стратегічного значення, руйнували системи комунікацій, пропагували комуністичні ідеї серед населення.

Здійснене відповідно до визначених завдань дослідження дозволило дійти до наступних висновків, що виносяться на захист:

1. Проблема структурної розбудови підпільних військових організацій руху Опору в Польщі в 1939-1942 рр. не стала предметом спеціального дослідження. Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною для досягнення мети і вирішення поставлених у роботі завдань.

2. Режим, встановлений гітлерівською Німеччиною на території Польщі був надзвичайно жорстким. З перших днів після окупації країни, нацисти проводили політику, спрямовану на масове фізичне й інтелектуальне знищення польського народу. З цією метою була зруйнована довоєнна система освіти, закриті всі існуючі польські наукові, навчальні і культурно-освітні заклади. Не дивлячись на це, у польському суспільстві повсюдно виникало прагнення до боротьби за визволення і відновлення незалежності, розгорталась конспіративна діяльність політичних партій та військових формувань.

3. Автор відзначає принаймні деякі особливості у розвитку підпільних структур руху Опору: процес розбудови підпільних військових груп та організацій на початковому етапі окупації розпочався стихійно, як відповідь на терористичні заходи окупаційної влади; протягом 1940-1941 рр. на території Генерального губернаторства та приєднаних польських земель утворилося військово-політичне підпілля, репрезентоване Делегатурою та збройними підрозділами СЗП-ЗВЗ. А паралельно з цим головні політичні рухи Польщі розпочали створення власних військових структур – Стронніцтво Людове – Батальйони Хлопські (БХ), Стронніцтво Народове – Національна-військову організацію (НВО). У 1941-1942 рр. польське військове підпілля досягло найбільшого розвитку на території Генерал-губернаторства. Цьому сприяла зайнятість німецької окупаційної влади справами війни. Натомість становлення організацій на приєднаних територіях, де концентрувалися військові, поліцейські, адміністративні органи, відбувалось в надзвичайно складних умовах. У 1940-1941 рр. ЗВЗ спираючись на підтримку уряду В.Сікорського захопило лідерство у національно-визвольній боротьбі та монопольне право на політичну й військову організацію