НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ДЗЮБА Юрій Павлович

УДК 343. 35

Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення,

вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом

шахрайства чи зловживання службовим становищем або

їх пошкодження (аналіз складу злочину)

Спеціальність 12. 00. 08 — кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Панов Микола Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінального права № 2, академік Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Тихий Володимир Павлович, Київська наукова лабораторія дослідження злочинності проти прав і свобод людини і громадянина Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України, завідувач лабораторії, академік Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, доцент Житний Олександр Олександрович, Харківський національний університет внутрішніх справ, доцент кафедри кримінального права та кримінології.

Захист відбудеться 12 травня 2008 року о 13.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 10 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю.Шепітько

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період розвитку демократичної правової держави, розбудова громадянського суспільства в Україні потребують подальшого вдосконалення управлінської діяльності в усіх сферах соціального життя. Найважливішою ланкою діяльності держави у цьому напрямку є впровадження в управлінську сферу найсучасніших, особливо інформаційних технологій. Цьому присвячені, зокрема, положення законів України "Про інформацію" від 2 жовтня1992 р., "Про концепцію національної програми інформатизації" від 4 лютого1998 р., "Про електронні документи і електронний документообіг" від 22 травня 2003 р., а також Програма інтеграції України в Європейський союз від 14 вересня 2000 р. та ін. У зв’язку з цим істотно зростає роль та значення документообігу як необхідної умови вдосконалення і розвитку інформаційної діяльності держави у сфері управління. Тому вкрай важливим є подальший розвиток державно-правових засобів захисту зазначених сфер соціального життя, у тому числі і кримінально-правових. Ось чому законодавець встановив у ст. 357 Кримінального кодексу України 2001 р. Далі – КК. (як і раніше, у КК 1960 р., у ст. 193) кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів і печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження, приховування та вимагання.

В останній час чітко простежується достатньо стійкий та відносно високий рівень злочинів, які вчиняються у сфері документообігу. Так, якщо в 2002 р. в Україні було зареєстровано 1976 злочинів, передбачених ст. 357 КК, то вже у 2003 р. - 2902, у 2004 р. - 2055, у 2005 р. - 2097, у 2006 р. - 2197. З урахуванням зростання ролі управлінської праці в структурі людської діяльності можна з певним ступенем ймовірності прогнозувати можливе зростання кількості суспільно небезпечних діянь, що посягають на інформаційне забезпечення управління, авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Тому необхідні адекватні кримінально-правові заходи протидії зазначеним злочинам у цій сфері.

На сьогодні правові норми, що регулюють створення та використання документів (документообіг), містяться в численних (їх більше двох десятків) нормативних актах. Це у деяких випадках викликає певні розбіжності в їх тлумаченні та застосуванні і, як наслідок, породжує труднощі у встановленні ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК.

Про це свідчить вивчення опублікованої та неопублікованої судової практики, яке показало, що при кваліфікації злочинів, пов’язаних з викраденням, привласненням, вимаганням документів, печаток, штампів, заволодінням ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, їх знищенням, пошкодженням та приховуванням доволі часто допускаються неточності у встановленні кола предметів даного складу злочину, його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Більшість помилок пов’язані з кваліфікацією протиправних діянь, предметом яких виступають офіційні документи, відмежуванням цього злочину від суміжних посягань. Деякі з них викликані появою нових, невідомих раніше видів посягань на відносини у сфері інформаційного забезпечення управління (зокрема, у сфері електронного документообігу), у кваліфікації яких на практиці відчуваються певні труднощі. Дискусійним і до кінця не вирішеним у науці є питання про юридичну природу та кримінально-правову оцінку бланків офіційних документів, нотаріальних документів приватних нотаріусів, документів приватних підприємців та аудиторів. Це, у свою чергу, призводить до того, що найчастіше вони та виникаючі у зв’язку з ними суспільні відносини залишаються поза сферою кримінально-правової охорони.

У КК налічується більше 30 статей, в яких документи безпосередньо вказані як ознака складів злочинів (ст.ст.: 158, 200, 221, 329, 330, 357, 358, 366 КК та ін.). Це офіційні, виборчі, митні, бухгалтерські документи, документи, що містять державну, комерційну та інші види таємниць. Крім того, значна кількість злочинів вчиняється або може бути вчинена з використанням викрадених документів, печаток або штампів: шахрайство, привласнення або розтрата майна, яке знаходиться у віданні особи, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, ухилення від сплати митних платежів та податків, підробка документів, інші кримінально карані обмани. Це вимагає чіткого встановлення ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК, вирішення спірних питань кваліфікації злочинів, предметом яких виступають документи, печатки та штампи.

В окремих положеннях та рекомендаціях, що стосуються кваліфікації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з протиправним заволодінням або знищенням документів, штампів та печаток, які містяться в підручниках з кримінального права, науково-практичних коментарях до КК, монографіях та деяких наукових статтях, певною мірою висвітлюються ознаки складу злочину, що розглядається. Однак у них дана проблема не розв’язується до кінця, оскільки висловлені в них позиції є суперечливими або страждають неповнотою. Інші викликають сумніви у своїй аргументованості.

Аналізу злочинів, що посягають на авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (у нашому трактуванні – відносин у сфері управління), у тому числі і злочину, передбаченого ст. 357 КК, були присвячені праці багатьох вчених: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, А.В. Бриліантова, Л.О. Букалерової, М.М. Вєтошкіної, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, Л.В.Дорош, О.О.Дудорова, А.А.Жижиленка, І.О. Клепицького, О.В. Кузнєцова, Н.О. Лопашенко, С.В. Максимова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.І.Осадчого, М.І.Панова, Б.І. Пінхасова, Г.Ф. Полєнова, B.C. Постнікова, О.Ю. Сабітової, Т.Л. Сергєєвої, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Т.І. Тихенка, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, Ю.В. Щиголєва, Я.М.Яковлєва та ін. Однак одні з них написані на базі кримінального законодавства, що втратило чинність, а інші хоча й виконані згідно з новим КК, носять головним чином коментаторський характер. Спеціальних досліджень, присвячених комплексному аналізу зазначеного складу злочину на дисертаційному рівні, дотепер не проводилось. Усе це й зумовило обрання теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 25 грудня 1990 року).

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є формулювання та теоретичне обґрунтування об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 357 КК, розроблення практичних рекомендацій з удосконалення кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за даний злочин, вирішення спірних питань його кваліфікації та відмежування від суміжних з ним злочинів. Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі завдання:

- розглянути історію законодавства про кримінальну відповідальність за досліджуваний злочин та визначити місце суспільних відносин, що виступають об’єктом даного складу, у системі інших суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом;

- розробити питання родового, видового та безпосереднього об’єктів злочину;

- дослідити предмет даного злочину у його зв’язку з видовим та безпосереднім об’єктами;

- розглянути об’єктивну сторону складу злочину, з’ясувати загальні ознаки діяння, притаманні його різним формам;

- визначити механізм заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам через зв’язок об’єктивної сторони з предметом та об’єктом злочину, розкрити особливості конструкції даного складу злочину;

- дослідити суб’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 357 КК, та розглянути її ознаки: вину, мотиви та мету злочину і розкрити їх зміст;

- проаналізувати ознаки, що характеризують суб’єкта злочину;

- розглянути кваліфікуючі ознаки злочину;

- виробити рекомендації з практики застосування ст. 357 КК, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства.

Об’єктом дослідження виступає кримінальна відповідальність за злочинні посягання на відносини з інформаційного забезпечення порядку управлінської діяльності, авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування й об’єднань громадян.

Предметом дослідження є підстави кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та їх пошкодження; положення кримінального законодавства України, теоретичні дослідження в цій галузі та практика його застосування.

Методи дослідження. Гносеологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. У процесі дослідження застосовувалися як загальнонаукові (діалектичний, системно-структурний і функціональний), так і спеціальні наукові (догматичний (формально-юридичний), історико-правовий, соціологічний, статистичний та порівняльно-правовий) методи пізнання:

- діалектичний – при дослідженні кримінально-правового захисту суспільних відносин у сфері інформаційного забезпечення управлінської діяльності;

- системно-структурний та функціональний – при дослідженні об’єкта злочину шляхом аналізу внутрішньої конструкції та зовнішніх зв’язків відповідних суспільних відносин у системі інших суспільних відносин, об’єктивних і суб’єктивних ознак даного злочину;

- догматичний (формально-юридичний) – при вивченні правових норм, що містяться у законах та підзаконних актах, які діють у сфері інформаційного забезпечення управління;

- історико-правовий – під час аналізу законодавства України про відповідальність за протиправне заволодіння документами, що діяло раніше, та окремих питань систематизації кримінального законодавства щодо злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян;

- статистичний і соціологічний – при обробленні даних як опублікованої, так і неопублікованої судової практики застосування законодавства про відповідальність за посягання на інформаційне забезпечення управління;

- порівняльно-правовий – при вивченні законодавства України, держав СНД та європейських країн, яке регламентує відповідальність за злочини у сфері документообігу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

1. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, їх знищення або пошкодження.

2. В роботі набуло свого подальшого розвитку вчення про об’єкт злочину. Наведено додаткові аргументи на користь того, що об’єктом злочину є сукупність суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань.

3. Наведено додаткові аргументи на підтримку раніше висловленої точки зору, згідно з якою більш вдалим, таким, що відповідає змісту кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, є колишнє найменування розділу КК: «Злочини проти порядку управління». Обґрунтовується пропозиція повернутися до цієї назви на законодавчому рівні.

4. Вперше комплексно вирішено проблему відмежування родового об’єкта злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (злочинів проти порядку управління) від родових об’єктів суміжних груп злочинів: у сфері службової, господарської діяльності, проти правосуддя.

5. Вперше обґрунтовується необхідність виділення поряд з родовим та безпосереднім об’єктами злочину, передбаченого ст. 357 КК, також його видового об’єкта, а саме суспільних відносин з інформаційного забезпечення управління; розкрито зміст цих відносин.

6. Дається нове визначення безпосереднього об’єкта аналізованого злочину, під яким розуміються суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу через: 1) забезпечення схоронності документів, печаток і штампів, що знаходяться у віданні (володінні) суб’єктів управлінської діяльності, при якій унеможливлюється їх протиправне знищення або пошкодження; 2) недопущення протиправного вилучення цих предметів із правомірного обігу; розкривається механізм заподіяння шкоди цим відносинам.

7. Набуло подальшого розроблення поняття предмета злочину і на його підставі вироблені поняття офіційного, приватного, важливого особистого та особливо важливого документів, офіційних штампів і печаток, що виступають предметами злочину, передбаченого ст. 357 КК. Розкрито загальні ознаки вказаних предметів, властиві кожному з них, що утворюють їх зміст: соціальна, фізична і юридична, а також їх спеціальні ознаки: формальна визначеність, інформативність, посвідчувальність та юридична значущість.

8. Вперше запропоновано виділення як самостійних предметів злочину бланків офіційних документів. Обґрунтовується суспільна небезпечність протиправних дій відносно цих предметів, доводиться їх важливе значення у системі відносин з інформаційного забезпечення в сфері управлінської діяльності.

9. Вперше розкрито загальні ознаки злочинного діяння, притаманні різним видовим діям, передбаченим у ст. 357 КК. Зокрема, обґрунтовується позиція, згідно з якою «заволодіння» виступає загальною ознакою не тільки шахрайства та заволодіння предметами злочину шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, а й розкрадання та привласнення документів, печаток або штампів. Доводиться, що на відміну від злочинів проти власності, які вчиняються в аналогічних формах, даний злочин сконструйовано як злочин з формальним складом, а в деяких випадках – з усіченим (при вимаганні).

10. Наведено додаткові аргументи щодо вирішення спірних питань кваліфікації злочину, передбаченого ст. 357 КК, та його відмежування від суміжних злочинів.

11. Обґрунтовується необхідність доповнення ч.2 ст. 357 КК вказівкою на мету збуту як кваліфікуючу ознаку злочину, що підсилює кримінальну відповідальність.

12. Вперше висловлено пропозицію про виділення заволодіння офіційними документами, штампами або печатками шляхом зловживання особи своїм службовим становищем як кваліфікуючої ознаки, що обтяжує кримінальну відповідальність, та закріплення її у ч.2 ст. 357 КК.

13. Наведено додаткові аргументи стосовно необхідності виокремлення вчинення злочину групою осіб, які діють за попередньою змовою, та вперше запропоновано врахувати цю ознаку як кваліфікуючу і внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 357 КК.

14. Запропоновано нову редакцію ст. 357 КК.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у можливості їх використання: у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення теоретичних проблем кваліфікації аналізованого злочину, вироблення єдиного комплексу кримінально-правових заходів боротьби з посяганнями на інформаційне забезпечення управління; у правотворчості – для внесення пропозицій про зміни та доповнення до чинного КК України з метою його подальшого вдосконалення; у правозастосовній діяльності – при підготовці роз’яснень Пленуму Верховного Суду України з проблем кваліфікації злочинів, які вчиняються у сфері управління, а також у практичній діяльності судових і правоохоронних органів як рекомендації при вирішенні спірних питань кваліфікації злочинів у сфері інформаційного забезпечення управлінської діяльності; у навчальному процесі – при викладанні курсу кримінального права в юридичних вищих навчальних закладах країни шляхом підготовки науково-практичних посібників, підручників та методичних рекомендацій.

Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків), де відбулись її рецензування та обговорення.

Окремі положення наукового дослідження доповідались автором на ІІ Міжнародній («Ключові аспекти наукової діяльності», січень 2007 р., м. Дніпропетровськ) та трьох республіканських науково-практичних конференціях («Актуальні проблеми юридичної науки», квітень 2000 р., м. Харків; «Сучасні проблеми юридичної науки та практики», квітень 2007 р., м. Харків; «Сучасні проблеми юридичної науки», жовтень 2007 р., м. Харків).

Деякі положення дисертації використовуються автором у навчальному процесі під час проведення практичних занять зі студентами Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації відображено у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях та тезах чотирьох наукових доповідей.

Структура і обсяг дисертації визначені цілями, предметом і логікою дослідження. Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків до кожного з розділів, загального висновку і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 214 сторінок, з них основного тексту – 185 сторінок. Кількість використаних джерел – 287 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її мета і задачі, методи дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Розділ 1 «Об’єкт викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження» присвячено аналізу об’єкта злочину, передбаченого ст. 357 КК. Розглянуто позиції авторів, що визначають об’єкт злочину за допомогою категорій «блага», «цінності» та «інтереси». Показано, що ці категорії можуть бути використані лише для характеристики окремих елементів структури суспільних відносин як об’єкта злочину і тому для розв’язання даної проблеми недостатні. У роботі відстоюється концептуальне положення про об’єкт злочину як систему суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від злочинних посягань, які не виключають, а, навпаки, включають в себе і «блага», і «цінності», і «інтереси». Доводи про обмеженість категорії суспільних відносин для характеристики окремих злочинних посягань піддаються в роботі критиці. Проведено структурний аналіз суспільних відносин на рівні родового, видового та безпосереднього об’єктів злочину, передбаченого ст. 357 КК, з’ясовано його елементи і зміст. Показано значення категорії суспільних відносин для визначення як об’єктивних, так і суб’єктивних ознак розглядуваного злочину.

Злочин, передбачений ст. 357 КК, розміщено в розділі XV КК «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян», що в такому найменуванні в нині чинному КК з’явився вперше. Наука зіштовхнулася в цьому сенсі з певними складнощами у визначенні родового об’єкта даної групи злочинів. Оскільки 17 з 23 статей, що складають нині розділ XV КК, входили раніше до глави IX КК України 1960 р. «Злочини проти порядку управління», у роботі розкривається поняття порядку управління, а також з’ясовується питання про підстави зміни найменування відповідного розділу КК. З цією метою проаналізовано законодавство про відповідальність за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян в його історичному аспекті: у Руській правді, Псковській Судній грамоті, Судебнику 1550 р., Соборному Укладенні 1649 р., Артикулі воїнському 1715 р., Магдебурзькому праві, Зводі законів 1832-1842 років, Укладенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. (у тому числі в редакціях 1866 і 1885 років), Кримінальному Укладенні 1903 р., Кримінальних кодексах України 1922, 1927, 1960 років. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про те, що більш вдалим, теоретично обґрунтованим, таким, що відповідає як традиціям вітчизняної законотворчості, так і змісту самих кримінально-правових норм, що утворюють відповідний розділ КК, а також суспільних відносин, які ними охороняються, є колишнє найменування розділу: «Злочини проти порядку управління». Висловлено пропозицію про повернення до цієї назви на законодавчому рівні. Піддано критиці думку про аморфність поняття «порядок управління». Обґрунтовується позиція про те, що дане трактування родового об’єкта злочинів, передбачених розділом XV Особливої частини КК, має визначальне для його характеристики значення.

У дисертації розкривається змістовний аспект суспільних відносин, що забезпечують порядок управління. При цьому досліджується поняття управління, виділяються його види й ознаки. Розкривається зміст соціального управління як одного з різновидів суспільної діяльності, визначаються його найбільш важливі риси і характеристики. Зокрема, відмічається владний характер управлінських відносин, наявність ієрархії в системі управління. З’ясовується співвідношення понять влади і управління. Соціальне управління розглядається в роботі як певний різновид діяльності, що включає взаємодію суб’єктів управління як по горизонталі, так і по вертикалі. Відзначається, що управлінські відносини як об’єкт кримінально-правової охорони містять у собі різнорівневі відносини, що складаються в процесі здійснення управлінської діяльності. Робиться висновок про те, що ці відносини охоплюють різні види управлінської діяльності, а також виділяються ті їх різновиди, що виступають об’єктом кримінально-правової охорони, а саме: відносини, що забезпечують порядок здійснення владних повноважень суб’єктами управління. Дається поняття управлінських відносин, під якими розуміються відносини, що складаються в зв’язку зі здійсненням владної (управлінської) діяльності суб’єктами управління.

На основі проведеного аналізу в роботі сформульовано визначення родового об’єкта розглядуваного злочину, під яким розуміється сукупність владних відносин, що забезпечують порядок управління в сфері функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємтсв, установ, організацій незалежно від форм власності. При цьому порядок управління трактується як такий якісній, що відповідає Конституції та законодавству України, стан управлінських відносин, при якому забезпечується безперешкодне функціонування органів управління в різних галузях управлінської діяльності.

Велику увагу в роботі приділено питанням відмежування родового об’єкта аналізованого злочину від родових об’єктів суміжних груп злочинів: насамперед, у сфері службової діяльності і проти правосуддя. Ці відмінності пропонується проводити за такими підставами: 1) за суб’єктним складом учасників охоронюваних відносин. Неодмінним суб’єктом суспільних відносин об’єкта кримінально-правової охорони як у службових злочинах, так і у злочинах проти правосуддя зі спеціальним суб’єктом (спеціальних службових злочинах) завжди виступає службова особа (спеціальний суб’єкт). У той час як учасники суспільних відносин, охоронюваних нормами про злочини проти порядку управління, не наділені такими ознаками; 2) за механізмом заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, коли соціальний зв’язок учасників охоронюваних нормами про службові та спеціальні службові злочини суспільних відносин розривається зсередини. Посягання ж на порядок управління вчиняються ззовні, тобто не суб’єктами цих відносин; 3) за предметом суспільних відносин об’єктів кримінально-правової охорони. Порядок управління, що забезпечує безперешкодне функціонування органів управління в різних сферах суспільного життя, за своїм змістом відрізняється як від інтересів служби (діяльності по безпосередній реалізації владних функцій уповноваженими суб’єктами управління), так і від відносин, пов’язаних з відправленням правосуддя (діяльності по здійсненню судових функцій).

У дисертації виділяється видовий об’єкт злочину, передбаченого ст. 357 КК, під яким розуміються суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління. Відносини, охоронювані розглядуваною нормою, складаються у сфері документообігу, що трактується як система врегульованих нормами права суспільних відносин з забезпечення встановленого державою порядку обігу офіційних і приватних документів, штампів, печаток та бланків у сфері управлінської діяльності. Інформаційне забезпечення управління в цій сфері здійснюється (досягається) у такий спосіб: (1) належною схоронністю певних носіїв інформації – документів, печаток, штампів; (2) можливістю безперешкодного використання цих предметів у процесі управління суб’єктами управлінської діяльності; (3) забезпеченням їх дійсності; (4) недопущенням появи в обігу підроблених документів, печаток або штампів, виключенням їх використання, виготовлення і збуту. Ці відносини, взяті в сукупності, становлять єдиний вид (тип) відносин з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу, на які посягають злочини, передбачені ст. ст.357 і 358 КК та утворюють єдиний для цих двох злочинів видовий об’єкт.

Проведений аналіз дає підставу виділити більш вузьку групу суспільних відносин, що виступають безпосереднім об’єктом аналізованого злочину. Безпосередній об’єкт розглядається як частина видового об’єкта і визначається як суспільні відносини з інформаційного забезпечення управління у сфері документообігу, що полягають у правильному, згідно з їх цільовим призначенням, використанні документів, штампів, печаток та бланків суб’єктами управлінської діяльності незалежно від форми власності. Ці відносини, врегульовані позитивним правом, охороняються нормою кримінального закону (ст. 357 КК) шляхом визнання злочинним і караним викрадення, привласнення, вимагання документів, печаток, штампів, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, їх знищення, пошкодження та приховування. Інформаційне забезпечення управління досягається шляхом (1) недопущення протиправного вилучення з обігу суб’єктів управлінської діяльності документів, печаток і штампів; (2) забезпеченням схоронності відповідних предметів, виключенням їх знищення та пошкодження. Це і створює умови для можливості використання відповідних предметів за їх цільовим призначенням. Відмінності між безпосередніми об’єктами суміжних злочинів (ст. 357 і ст. 358 КК) слід проводити за предметом злочину та механізмом заподіяння шкоди об’єкту. Якщо предмети, вказані у ст. 357 КК, внутрішньо притаманні охоронюваним відносинам, є їх матеріальним вираженням («субстратом»), то в ст. 358 КК відповідні предмети такими якостями не володіють, вони створюються (підроблюються) або використовуються всупереч закону та тим відносинам, що ним захищаються, саме відсутність в обігу підроблених документів, штампів та печаток є необхідною передумовою інформаційного забезпечення управлінської діяльності.

Розділ 2 «Предмет викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження» присвячено аналізу предметів злочину, передбаченого ст. 357 КК України, котрими, як це витікає з закону, є офіційні та приватні документи, особливо важливі документи, паспорти, інші важливі особисті документи, штампи та печатки. В дисертації зроблено висновок, що цим, як і всім іншим предметам злочину, притаманні загальні ознаки: соціальна, фізична та юридична. Соціальна ознака предметів аналізованого злочину визначається їх включеністю до управлінських відносини і тією роллю, що вони виконують як засоби інформаційного забезпечення управління. Її реалізація зумовлена як власною природою предметів, їх властивостями містити юридично значущу інформацію, так і юридичною природою самої інформації, характером відомостей, які закріплені в цих предметах. Здатність документів, печаток і штампів містити і переносити інформацію, а також засвідчувати певні факти є істотними рисами їх соціальної ознаки. Фізична ознака полягає в тому, що вони виступають матеріалізованими предметами зовнішнього світу, що мають наступні риси: є носіями інформації; мають точно визначену форму; виконують функцію інформаційного забезпечення управлінської діяльності. Юридична ознака предметів даного злочину полягає в тому, що тільки прямо передбачені в диспозиції статті предмети можуть виступати обов’язковими ознаками складу розглядуваного злочину. Вони, на відміну від підробок, повинні бути справжніми і перебувати в документообігу.

В роботі також обґрунтовується позиція, що всім предметам розглядуваного злочину притаманні також і спеціальні ознаки, які обумовлені головним чином видовим та безпосереднім об’єктами. Такими ознаками є наступні: формальна визначеність, інформативність, посвідчувальність і юридична значущість. Вони властиві усім без винятку предметам злочину, що розглядається. Формальна визначеність полягає у відповідності встановленим нормативно-правовими актами вимогам до форми (це може бути кількісний набір реквізитів документа, необхідні відомості, що містяться в кліше печатки або штампа та ін.). Інформативність виявляється в тому, що ці предмети є носіями інформації, котра забезпечує нормальне здійснення функцій управління в різних сферах соціального життя. Посвідчувальність полягає в тому, що відповідні носії інформації не тільки містять і переносять ту чи іншу інформацію, а й виступають засобами посвідчення певних фактів. Юридична значущість полягає в тому, що ці предмети містять інформацію про факти, що мають юридичне значення, тобто таку, яка здатна встановлювати, змінювати або припиняти юридичні права та обов’язки. Крім того, печатки і штампи не тільки містять таку інформацію, а й завдяки своєму спеціальному призначенню підтверджують (засвідчують) факти, що містяться в документах. Юридична значущість печаток і штампів через їх відбитки переноситься на документ, для якого вони виступають у встановлених нормативно-правовими актами випадках необхідними реквізитами. Наявність усіх цих ознак у їх сукупності дозволяє говорити про документи, печатки або штампи як про предмети злочину, передбаченого ст. 357 КК.

В дисертації розроблені поняття та ознаки різних видів предметів злочину, що розглядається. Під документом розуміється предмет установленої форми як у матеріально-речовинному, так і в електронному вигляді, на паперовому, електронному або іншому носієві (пластику, металі), який містить інформацію, що засвідчує (підтверджує) факти, які мають юридичне значення. Вироблено поняття і розглянуто ознаки офіційного документа як предмета досліджуваного злочину. Офіційний документ визначається як такий, що виходить від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та перебуває в офіційному обігу матеріальний предмет, що має необхідні реквізити і містить інформацію, яка засвідчує (підтверджує) факти, котрі мають юридичне значення. Офіційним вважається документ, що: 1) виходить від органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності; 2) має формальну визначеність, відповідає встановленим вимогам складання і має необхідні реквізити; 3) містить інформацію про факти, що мають юридичне значення; 4) складається уповноваженими суб’єктами в межах їх компетенції, з дотриманням у необхідних випадках встановленого законом порядку прийняття; 5) виступає носієм владних повноважень соціального установлення – суб’єкта управлінської діяльності, від імені якого виходить; 6) знаходиться в обігу і виконує функцію інформаційного забезпечення управління; 7) виконує в системі документообігу посвідчувальну функцію, підтверджує (закріплює) факти, що мають юридичне значення.

У дисертації дається визначення приватного документа, під яким розуміється такий, що виходить від приватних осіб матеріальний предмет, оформлений у встановленому законом порядку, що містить інформацію про факти, які мають юридичне значення і (1) знаходиться в обігу підприємств, установ або організацій або (2) засвідчений у встановленому законом порядку. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, виступають лише приватні документи, що знаходяться на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності. У роботі проаналізовано особливо важливі документи. Робиться висновок, що визнання документів особливо важливими (ч.2 ст. 357 КК) є категорією оціночною і залежить від багатьох обставин: (1) важливості тих чи інших фактів, що засвідчуються документами; (2) можливості їх відновлення, а також витрат, що з цим пов’язані; (3) матеріальних збитків від втрати документів; (4) правових наслідків їх втрати. Аналізується поняття і розкривається зміст поняття паспорта та інших важливих особистих документів. Під паспортом розуміється такий, що виходить від імені держави, видається уповноваженими органами офіційний документ, що містить інформацію, яка засвідчує особу власника і підтверджує його громадянство. До інших важливих особистих документів належать: 1) документи, що виконують функції паспорта; 2) документи, які засвідчують важливі для людини факти і втрата яких істотно ускладнює здійснення нею своїх прав, свобод і законних інтересів. Ними можуть виступати як офіційні, так і приватні документи, що засвідчені у встановленому законом порядку та знаходяться в правомірному володінні фізичних осіб.

У роботі розкрито основні риси електронних документів як предметів злочину, передбаченого ст.357 КК. Особлива увага приділена аналізу законодавчих вимог щодо їх складання, необхідності скріплення електронним підписом. Проведено відмежування даних документів від інших носіїв інформації. Проаналізовано юридичну природу нотаріальних документів приватних нотаріусів, документів приватних підприємців та аудиторів, що розглядаються як предмети даного злочину.

У роботі проаналізовано поняття печаток і штампів, що виступають предметами цього злочину, передбаченого ст. 357 КК. Печатки і штампи визначаються як матеріальні предмети, спеціальні прилади (форми, кліше) із заглибленим або рельєфним відображенням текстової, знакової чи образотворчої інформації в негативному (дзеркальному) вигляді для одержання відбитків, що служать для посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Цим предметам, так само як і документам, притаманні як загальні, так і спеціальні ознаки предмета злочину. Розкрито їх зміст, визначено види та функції печаток і штампів у суспільних відносинах, пов’язаних з інформаційним забезпеченням управління. Відзначено допоміжний характер зазначених предметів, обумовлений їх роллю і спеціальним призначенням, зазвичай, для створення документів. Проводиться розмежування між штампами і печатками. Робиться висновок про те, що відбиток печатки виступає одним з головних реквізитів, необхідних для складання більшості офіційних документів, додання останнім посвідчувальної сили. Печатка не лише скріплює інформацію, що міститься в документі, а й підпис особи, уповноваженої на його складання. Відбиток штампа – це, як правило, формуляр реквізиту, що містить відомості про соціальне установлення (організацію, установу, підприємство), від імені якого виходить офіційний документ. У цей формуляр вносяться необхідні дані (дата, номер документа, його найменування, посада особи, яка підписує документ, скріплення документа підписом, відбитком печатки та ін.). Проводиться відмежування печаток і штампів, що виступають предметами аналізованого злочину, від інших спеціальних предметів, які або не є предметами даного злочину (эксилібріси, самонаборні печатки та ін.), або виступають предметами інших злочинних посягань, котрі вимагають самостійної кримінально-правової оцінки (пробірні клейма, вимірювальні прилади та ін.) Робиться висновок про те, що відбиток штампа фактично прирівнюється до бланка офіційного документа. Розкрито зміст особливо важливих печаток і штампів. Дається поняття бланка документа, під якими розуміється стандартна форма документа з частково надрукованим текстом, яка для остаточного його складання має бути доповнена необхідними реквізитами. Розглянуто види та ознаки бланків, а також обґрунтовано необхідність включення ознаки бланків офіційних документів, а саме бланків суворої звітності до числа предметів аналізованого злочину.

Розділ 3 «Об’єктивна сторона викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження» присвячено юридичному аналізу ознак об’єктивної сторони злочину. Ними є: викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння предметами злочину шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем, їх умисне знищення, пошкодження або приховування. Ці ознаки об’єктивної сторони розглядаються в дисертації як альтернативні протиправні та суспільно небезпечні дії одного й того ж складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК. Стверджується, що розглядуваний злочин може бути вчинено тільки шляхом активної поведінки – дії.

У дисертації підкреслено, що об’єктивна сторона складу розглядуваного злочину відмічається складністю та певною казуїстичністю. У зв’язку з цим, зроблено спробу виробити низку загальних ознак, притаманних усім його формам, шляхом розподілу їх на три групи в залежності від характеру та способу вчинення злочину: 1) пов’язані з протиправним вилученням документів, штампів, печаток з володіння (відання) уповноважених суб’єктів; 2) поєднані з руйнуванням відповідних предметів; 3) форми, що припускають відсутність ознак вилучення або руйнування цих предметів.

До першої групи входять такі форми злочинного діяння як викрадення, привласнення, заволодіння шляхом шахрайства або зловживання особи своїм службовим становищем. Вони виступають різними формами незаконного заволодіння документами, штампами чи печатками. Загальною для цих форм ознакою діяння виступає спосіб дії, який полягає в протиправному вилученні предметів злочину з правомірного відання суб’єктів управлінської діяльності. Другу групу утворюють такі форми як знищення та пошкодження документів, печаток або штампів. Зазначеним формам притаманний загальний спосіб дії, який полягає у руйнуванні відповідних предметів злочину. Третю групу складають такі форми злочинного діяння, за якими посягання на охоронювані нормою відносини можливі без ознак вилучення або руйнування відповідних предметів злочину. До неї входять вимагання офіційних документів, печаток або штампів, а також їх приховування. В подальшому піддані аналізу зазначені три групи злочинних діянь.

Перша група діянь об’єктивної сторони складу злочину.

Викрадення офіційних документів, печаток або штампів являє собою таку форму протиправного заволодіння, яка характеризується таємним або відкритим вилученням зазначених предметів у власника або володаря всупереч його волі. Вилучення при викраденні (таємному або відкритому) характеризується фізичним виключенням, виведенням відповідного предмета злочину з відання (володіння) уповноваженого суб’єкта управлінської діяльності. Таке виключення саме по собі завдає шкоду відносинам з інформаційного забезпечення управління вже тим фактом, що власник (володар) позбавляється об’єктивної можливості використовувати документ, печатку або штамп за призначенням. Зроблено висновок про те, що відкрите заволодіння предметами розглядуваного злочину може поєднуватись з насильством, яке застосовується у процесі їх протиправного вилучення. Насильство при цьому може бути як фізичним, так і психічним, як небезпечним, так і таким, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Застосування насильства вимагає, залежно від ступеня його інтенсивності, додаткової кваліфікації за відповідними статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти життя, здоров’я або волі особи (ст.ст. 121, 122, 125, 126 чи 146 КК ). Якщо насильство застосовується відносно службової особи, у віданні якої знаходиться документ або інший предмет злочину, то відповідальність настає за сукупністю зі ст.ст. 342, 346 або 350 КК.

Заволодіння шляхом шахрайства – це протиправне вилучення предметів злочину у власника або володаря всупереч його волі з використанням обману або зловживання довірою. Воно являє собою два взаємопов’язаних акти: (1) вилучення зазначених предметів (основна дія) і (2) обман або зловживання довірою (допоміжна дія, що забезпечує виконання основної). Воля потерпілого при шахрайському заволодінні фальсифікується зазначеними допоміжними діями. Добровільній за формою передачі предметів злочину кореспондує їх протиправне